З історії пам’ятки української дерев’яної архітектури - церкви Богоявлення Господнього у Станимирі (1689 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії пам'ятки української дерев'яної архітектури - церкви Богоявлення Господнього у Станимирі (1689 р.)

Іван Стасюк кандидат історичних наук, доцент; Андрій Павлишиндоктор філософії у галузі історії, Національний університет «Львівська політехніка»

Метою статті є дослідження історії цінної пам'ятки української дерев'яної архітектури XVII ст. - церкви Богоявлення Господнього у селі Станимир на Львівщині, а також уведення до наукового обігу нового джерела, що дозволяє детально прослідкувати історичний розвиток храму. Методологія дослідження ґрунтується на засадах об'єктивності, історизму, системності, аналітичної та синтетичної критики джерел. Метод історичної реконструкції посприяв складенню з розрізнених фактів цілісного уявлення про історію церкви Богоявлення Господнього у с. Станимир.

Наукова новизна полягає у спробі систематизувати матеріали до історії церкви і увести до наукового обігу нове історичне джерело XVIII ст., що збагачує базу дослідження пам'ятки, а також історію населеного пункту, у якому вона розташована. Запропонований до публікації документ можна використати для досліджень історії церкви, архітектури, краєзнавства, демографічних студій, а також іншої тематики, присвяченої історії суспільства у ранньомодерний період. Висновки. Церква Богоявлення Господнього у Станимирі належить до числа небагатьох збережених дерев'яних храмів Опілля, що постали у XVII ст. Перший християнський храм у селі ймовірно існував уже в XV ст., однак перша документально підтверджена згадка про церкву у Станимирі сягає щойно початку XVI ст. Сучасна пам'ятка була збудована у 1689 р., однак не дійшла до нас у первісному вигляді, що зокрема підтверджує візитація церкви 1763 р. Опублікований документ містить детальний опис інтер'єру храму (включно з іконами, літургічним начинням, шатами та книгами) та його оточення (паркан, дзвіниця, кладовище), а також нерухомого майна (будинок пароха і землі). Візитація також включає цінну інформацію про місцевого пароха, статистику про населення парафії, її топоніміку та антропоніміку.

Ключові слова: дерев'яні церкви, історія церкви, візитації, Станимир, Опілля.

The purpose of the article is to study the history of a valuable monument of Ukrainian wooden architecture of the 17th century - the Epiphany of the Lord Church in Stanymyr village in Lviv region, as well as the introduction of a new source into scientific circulation, which allows you to trace the historical development of the church in detail. The research methodology is based on the principles of objectivity, historicism, systematicity, analytical and synthetic criticism of sources. The method of historical reconstruction contributed to the creation of a coherent picture of the history of the Epiphany of the Lord Church in Stanymyr village from disparate facts. The scientific novelty consists in an attempt to systematize the materials related to the history of the church and introduce a new historical source of the 18th century into scientific circulation, which enriches the research base of the monument, as well as the history of the settlement in which it is located. The document proposed for publication can be used for research on church history, architecture, local history, demographic studies, as well as other topics devoted to the history of society in the early modern period.

Conclusions. The Epiphany of the Lord Church in Stanymyr is one of the few preserved wooden churches of Opillia, built in the 17th century. The first Christian church in the village probably existed already in the 15th century, but the first documented mention of the church in Stanymyr dates back to the beginning of the 16th century. The modern monument was built in 1689, but it has not come down to us in its original form, which is particularly confirmed by the visitation of the church in 1763. The published document contains a detailed description of the interior of the church (including icons, liturgical utensils, vestments and books) and its surroundings (fence, bell tower, cemetery), as well as immovable property (parson's house and land). The visitation also includes valuable information about the local parish priest, statistics about the parish's population, its toponymy and anthroponymy.

Key words: wooden churches, history of the church, visitations, Stanymyr, Opillia.

Церква Богоявлення Господнього у с. Станимир що на Львівщині є цінним зразком української сакральної архітектури Опілля. Збудована у 1689 р., вона належить до числа найдавніших і нечисленних збережених зразків церковного дерев'яного будівництва регіону. До нашого часу дійшов певний корпус джерел з історії храму, зокрема неопубліковані акти візитації XVIII ст., що дозволяють збагатити та систематизувати інформацію про пам'ятку.

Аналіз джерел та останніх досліджень

Джерельна база студій над церковною історією та архітектурою Опілля, незважаючи на певні напрацювання у минулому й в останні десятиліття, продовжує характеризуватися фрагментарністю. Відтак, і уявлення про пам'ятки цього регіону також є досить неповними. Не виключенням є і дерев'яна церква Богоявлення Господнього (1689) у Станимирі, що, зважаючи на історичну та мистецьку вартість, досі не була об'єктом ґрунтовних досліджень. Єдиним опрацюванням, що містить інформацію про неї є невеликий за обсягом нарис історії села Станимир краєзнавця В. Лаби (Лаба, 1996). Поодинокі згадки про церкву, що стосуються певних аспектів її архітектури чи історії зустрічаються і у загальних краєзнавчих виданнях про Перемишлянщину (Дума, 2013), однак вони потребують доповнення з залученням архівних джерел.

Мета статті. Стаття присвячена дослідженню історії цінної пам'ятки української дерев'яної архітектури XVII ст. - церкви Богоявлення Господнього у Станимир. Її метою є аналіз та систематизації опублікованих матеріалів, а також уведення до наукового обігу нового джерела для створення на його підставі нарису історії храму.

Виклад основного матеріалу

Село Станимир розташоване у Перемишлянській ОТГ Львівської області. Перша згадка про населений пункт походить з 1400 р. (Tylus, 1999, с. 227], однак, на думку дослідників топоніміки, його назва вказує на заснування у більш ранній період (Котович, 2О14, с.18). На південно-східній околиці села, під лісом, на схилі пагорба, на висоті близько 350 м, знаходиться дерев'яна церква Богоявлення Господнього - пам'ятка архітектури місцевого значення другої половини XVII ст. Храм орієнтований вівтарем на північ, а бабинцем на південь - у напрямку села. Церква тризрубна, оточена піддашшям. До вівтаря симетрично прибудовані дві ризниці, а до бабинця - присінок. Середній зруб завершений восьмериком накритим приплюснутою банею з високим ліхтарем і маківкою. Відповідно до напису на одвірках церква датована 1689 р.

Коли був збудований перший християнський храм у селі - невідомо. Ймовірно церква могла тут існувати вже у XV ст., як у сусідньому селі Ганачеві, де вона зафіксована вже у 1456 р. (Liske, 1889, с. 473]. Опосередковано підтверджує таке припущення факт, що власником Станимира у XV ст. була відома руська шляхетська родина Лагодовських. Її представники зарекомендували себе активними оборонцями церкви вже у тому ж XV ст., а на початку XVI ст. стали опікунами найвідомішого галицького монастиря - архимандрії Успіння Пресвятої Богородиці в Уневі (Мицько, 1998, с. 15-16).

Першим документальним свідченням про існування церкви у Станимирі є реєстр поборового податку 1515 р. У ньому зазначено, що священик місцевої церкви (село належало Ванькові Лагодовському) сплатив податок у розмірі 15 грошів (Jabtonowski, 1902, с.156). Існування церкви у Станимирі у XVI ст. підтверджують і пізніші реєстри поборового податку. Зокрема, у 1578 р. у Станимирі, що належало Захарії Лагодовському, священик місцевої церкви сплатив 1 злотий податку (Jabtonowski, 1902, с.64).

Розташоване поблизу важливих шляхів, що вели зі сходу та південного-сходу до Львова, село часто страждало під час воєн і ворожих нападів. Зокрема, у 1626 р. Станимир пограбували кримські татари (Horn, 1964, с.186). Ще більше село зазнало руйнувань під час походу козацьких і татарських військ на Львів восени 1648 р. (Томашівський, 1901, с.198) та у 1650 р. (Томашівський, 1901, с.ХХ). Можливо внаслідок цих подій постраждала й церква. У селі побутує переказ, що попередня дерев'яна церква знаходилася в іншому місці - на невеликому уступі того ж пагорба, що й збережена, але розташовувалася ближче до давнього центру села і мала іншу посвяту - Преображення Господнього. Після її спалення місцеві мешканці вирішили перенести її подалі від людських осель - вище по схилу пагорба за село, ближче до лісу, де вона знаходиться і досі. На місці старої церкви селяни встановили дерев'яний хрест. Існування цієї церкви відображене в гідронімі - «Криниця за церквою», джерелі розташованому поруч місця, де за переказами знаходилася давня церква.

Важко встановити, наскільки переказ достовірно відтворює події та коли саме вони відбувалися, однак, точно відомо, що на початку 90-х років XVII ст. у Станимирі існувала церква Богоявлення Господнього. 24 березня 1692 р. у соборі св. Юрія у Львові львівський православний єпископ Йосиф (Шумлянський) (1643 - 1708) висвятив на священика до цього храму - отця Якова (НМЛ, РК-79, с.91).

У 1700 р. парафія с. Станимир разом з всією Львівською єпархією приєдналася до постанов Берестейської унії 1596 р. і стала частиною Київської унійної митрополії.

У 1711 р. львівський унійний єпископ Варлаам (Шептицький) (1647 - 1715) висвятив до церкви Богоявлення Господнього у Станимирі священика Івана Коваленка. За його часів, у 1733 р. церкву візитував представник львівського єпископа і занотував, що храм був дерев'яним і «ремонту конче потребує» (НМЛ, РЛ-12, арк. 5-5 зв.).

Значно більше інформації про церкву містить наступна візитація 1763 р. Священиком тоді у селі був очевидно син попереднього пароха - також Іван Коваленко висвячений у 1742 р. львівським унійним єпископом Атанасієм (Шептицьким) (1686 - 1846). У візитації детально описано храм. Він мав досить типову форму для регіону Опілля: був споруджений на дубових підвалинах з букового дерева і вкритий трьома невеликими квадратними завершеннями, оббитий ґонтом. Церква була невеликою, але світлою. В інтер'єрі не було дерев'яної підлоги, яку зазвичай заміняла втрамбована глина. Вже тоді вона потребувала ремонту - зафіксовано дещо погнилі кути. Над липовими дверима на залізних завісах із залізним замком була вирізьблена дата будівництва - 1689 р. Довкола церкви було кладовище, оточене дерев'яним парканом з хвірткою з боку села, над якою знаходилася дерев'яна дзвіниця на чотирьох стовпах, вкрита ґонтом з трьома середнього розміру дзвонами і четвертим дещо більшим.

У церкві був дерев'яний престол, застелений тонким білим полотном, під яким знаходився антимінс єпископа Атанасія (Шептицького) з датою: 1723 р. На престолі знаходився кивот, прикрашений майстерно виготовленим дерев'яним хрестом із предстоячими, з олов'яною скринькою для зберігання причастя та парою олов'яних підсвічників. За престолом знаходилася в оздоблених рамах ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці. Жертовник був вкритий білим полотном і над ним на вівтарній стіні висів намальований на полотні апостольський ряд старого іконостаса. У ризниці зберігалися, зокрема, дві чаші: срібна (з двома дискосами, звіздою і ложечкою) і олов'яна (з дискосом, звіздою і ложечкою), два латунні кадила, срібна позолочена скринька для перенесення причастя хворим, олов'яні мирниці, сім фелонів.

У церкві був давній іконостас з намісним, апостольським і пророчим рядом досить давньої роботи. Перед іконами було 12 свічок і три поставники. На намісних іконах було дві срібні корони і одна бляшана. На правій стіні знаходилися дві ікони Богоявлення Господнього і одна св. Миколая, а також намальований на полотні образ Святої Трійці. На лівій стіні великі полотняні образи - Розп'яття і Страстей Господніх та невелика ікона Спасителя. В церкві були два процесійні хрести і п'ять хоругов. У наві висів недавно виготовлений дерев'яний «павук» і знаходився вкритий білим полотном тетрапод. У бабинці праворуч висіла ікона Спасителя, ліворуч - Пресвятої Богородиці і св. муч. Параскеви, а угорі знаходилося намальоване на полотні Розп'яття. В церкві також були три дубові лавки і мідний казанок з освяченою водою. У церкві зберігалися дві Євангелії, одна з яких мала звичайну оправу, а друга була оправлена у зелений оксамит і прикрашена срібними бляхами, що зображали євангелістів і зорі. Серед інших книг згадуються, видані у Львові: Апостол, Трифолой (Мінея), Тріодь постова і святкова, Служебник Арсенія (Желіборського) (1646), Великий требник, Часослов, Шестоднев, Псалтир; унівські видання: Служебник, два Требники, «Богослужіння».

Окремо згадано видання київські і чернігівські: «Євангеліє учительне патріарха Калліста» (1637), «Євангеліє учительне» Кирила (Транквіліона-Ставровецького) (1619), «Вінець Христов» Антонія (Радивиловського) (1688), а також рукописний Ірмологіон. Церкві належав двір священика з двома садами і городом, а також земельними наділами в урочищах: Пниголови, На загумінках, За Кушем, На куті, На маленьких, На панських гонах, Під Пасічною горою, Біля вертепу, Біля хреста на горі, Біля туркотинської границі, Біля кам'яної сіножаті, Яцинів лан, Під Кам'яною горою, На горбку, На конописьках, Над дорогою до Ганачева, Біля ганачівської границі, Біля хреста, На попівському болотці, На скорупішиську, На берестовій, В калинових лозах, На підлужі, На батогах коло кринички, На Василевій долині, До Проходів від лагодівської границі, В мачулиськах навпроти погорілецької фігури і сіножать На козодавах. У описі фігурують прізвища селян: Андриїшин, Балай, Василиха вдова (Василишин), Війт (Гринько), Вовк, Жуків, Засадний, Іванців, Івашків, Йосифішин, Казимирів, Козак, Колодій, Конвісар, Крислач, Куш, Луців, Людвисар, Мельників, Нетіпаний, Павлиха вдова (Павлишин), Пасічник, Пастух, Петрів, Побережник, Романів, Стецьків, Стефаниха вдова, Тимчишин, Федиха вдова. У селі нараховувалося тоді 56 родин парафіян (НМЛ, РЛ-23, арк. 361 зв.-365).

Важливо, що опис церкви містить не лише точну дату будівництва храму - 1689 р., й вказує, що вона була триверхою, а не одноверхою, як збережена. Відрізнялася вона й формою завершення. Це означає, що храм, збудований у XVII ст., дійшов до нашого часу у видозміненій формі. Можливо, ці зміни були здійснені у самому кінці XVIII ст. - на початку ХІХ ст. На це опосередковано вказує опис храму 1799 р., де зазначено, що він й надалі потребував ґрунтовного ремонту. Напевне невдовзі після цього його реконструювали і він почав набувати сучасного вигляду (ЦДІА у Львові, ф. 159, оп. 9, спр. 275). Процес видозміни тривав і надалі й завершився щойно у кінці ХХ - на початку ХХІ ст.

У XVIII ст. в Станимирі парохами були три покоління родини Кунчевичів. Зокрема відомо, що у 1799 р. священиком був Гаврило Кунчевич (Кончевич), з 1832 р. до 1863 р. - Клим Кунчевич, у 1863 - 1864 рр. - Іван Ясинський, а у 1864 - 1896 рр. - Роман Кунчевич. Далі впродовж року парафією опікувався Михайло Бачинський, а впродовж 1897 - 1903 рр. - Семен Винявський. Наступними парохами були: Максим Панасюк (1903 - 1914; 1917 - 1920), Михайло Качоровський (1916 - 1918), Іван Палій (1920 - 1931), Іван Каспрук (1931 - 1950; 1956 - 1961) (Блажейовський, 2004, с.703). Останнього переслідувала радянська влада і він ув'язнений упродовж 1950 - 1956 рр. (Гнида, 2018). За таких обставин парафія у Станимирі увійшла у структури РПЦ.

За часів о. Івана Каспрука постала потреба у будівництві нового більшого храму. У 1938 р. затверджено проект будівництва мурованої церкви в Станимирі авторства архітектора Ярослава Фартуха-Філевича (1897 - 1979), сестра якого Марія була дружиною о. Івана Каспрука (Філевич, 2017). 1 вересня 1938 р. ігумен унівського монастиря Климентій (Шептицький) (1869 - 1951) освятив камінь під майбутній храм. До початку Другої світової війни вдалося звести лише фундаменти нового храму і підняти стіни на висоту кілька метрів. У радянський період дерев'яна церква й надалі продовжувала діяти і її відвідували не лише жителі Станимира, а й довколишніх сіл, де були зачинені радянською владою храми: Туркотина, Ганачівки, Погорілець. Парохами у Станимирі після о. Івана Каспрука були: о. Семен Черниш, о. Дмитро Кулик, о. Михайло Щербань, о. Олександр Швець, о. Іван Домашовець, о. Іван Гадуп'як, о. Валерій Троян. За часів останнього, на початку 90-х рр. ХХ ст., парафія повернулася у лоно УГКЦ. На початку ХХІ ст. парохами Станимира були отці: Михайло Курман та Дмитро Тхір.

Щойно у 1998 р. в Станимирі було завершено будівництво мурованого храму, де почали відбуватися богослужіння. Старий храм натомість у 2008 р. був відремонтований і у ньому раз на місяць відбуваються богослужіння.

Висновки

Церква Богоявлення Господнього у Станимирі належить до числа небагатьох збережених дерев'яних храмів Опілля, що постали у XVII ст. Перший християнський храм у селі міг існувати вже у XV ст., однак знаходився у іншому місці й можливо мав іншу посвяту. Перша документально підтверджена згадка про церкву у Станимирі сягає початку XVI ст. Сучасна пам'ятка була збудована у 1689 р., однак не дійшла до нас у первісному вигляді, що зокрема підтверджує візитація церкви 1763 р., де зазначено, що вона була дерев'яною триверхою спорудою з пірамідальними завершеннями. Опублікований документ містить детальний опис інтер'єру храму (включно з іконами, літургічним начинням, шатами та книгами) та його оточення (паркан, дзвіниця, кладовище), а також нерухомого майна (будинок пароха і землі). Візитація також включає інформацію про місцевого пароха, статистику про населення парафії, її топоніміку та антропоніміку. У дослідженні вдалося встановити хронологію душпастирів церкви Богоявлення Господнього від кінця XVII ст. - до початку ХХІ ст.

Документ

14 february 1763 A.

Wies Stanimirz

Cerkiew pod tytutem Богоявленія Господня, na podwalinach dзbowych, cata z bukowego, pod topor oprawnego drzewa, we trzy nie wielkie in quadrum wyprowadzone wierzchi, gontami pobita, w ottarzu y we srodku bez posadzki, sama w sobie nie wielka y switna, ale w wзgtach mieyscami pognita. O drzwiach lipowych na pasach zelaznych wiszqcych y na takowyze zamek ab intro zamczystych. Roku 1689 (iako edocet na odzwierzu napis) wystawiona, et nescitur od kogo pobenedykowana, okoto [362] ktorey cmentarz ptotem in toto obwiedziony, z fortq iednq od ulicy na drzwi przypieranq, nad ktorq dzwonnica na czterech stupach dзbowych klecona, takze gontami pobita.

Na niey dzwonow pomiernych trzy, a czwarty notoni sporszy. W cerkwi mensa z drzewa in quadrum cembrowana, kilkoma tuwalniami ciзkimi y biatemi zascielona, miзdzy ktoremi antemiss IM[sci] olim Athanasy Szeptycki eppi[skopi] protunc Leopoliens[is] de A[nno] 1723 z relikwiami. Nad mensq obraz w koperdymencie sznycerskim Annunciatus B[eatisima] V[irgina]M[aria] sam na blacie drewnianym za zastonkq z chustki iedwabney czerwoney. Subtus cyborium, o drzwiczkach ab intus zamczystych, w ktorym puszka cynowa welem kitaykowym inkarnatowym pokryta, cum S[ankti]S[i]mo. Na wierzchu tego krucyfiks z osobkami u spodu misterney roboty drewniany, a po bokach par dwie lichtarzow cynowych ze swiecami iarzqcemi [?]. Antypendium u mensy harasowe zielone. Myrnice oleis SS. Cynowe absq. cooperculo [?] amputek szklanych par 2, dzwoneczkow spizowych, a thurybularzow mosiзznych 2.

Miseczka na antydor cynowa. Zertownik a latere sinistro ottarza w rogu, w ptaty biate przybrany, nad ktorym wciqz po za ottarz apostoty stare na ptutnie. Ptaszczenica takze na ptutnie malowana. Bursa kamkowa czerwona, z potkielichem in fronte, y puszkq srebrnq, ab intro wyztacanq na wstqzce czerwoney wiszqca. Sprzat cerkiewny. Kielichow dwa, ieden srebrny z dwiema patenami, gwiazdq y tyzeczkq, takowemiz, od poboznych niektorych parafian do cerkwi za zt[otych] 200 kupiony, a drugi cynowy, cum similibus ceteris requisitis, do ktorych welow wiзkszych trzy: iedno na sagrynie seledynowym w kwiateczki drobne, drugie potparterowe na dnie kaffowym w kwiaty biate, trzecie tudanowe czerwone, y wozduszkow z roznych materyi №6, korporatow 5, puryfikaterow 10.

Apparatow siedm: ieden na dnie grodetorowym zottym w kwiaty roznego koloru y z rzadka srebrne z stutq tylko; drugi na szagrynie seledynowym w kwiateczki drobne ze wszystkim; trzeci tudanowy w karmazynie [362 зв.] z dwoma stutami, y para manipularzow do garnituru; czwarty atlasowy rozowy; piqty potpartyerowy na dnie cynamonowym w kwiaty; szosty quandam atlasowy duzo wetchi; siodmy bawetniany staroswieckiey materyi, zbyt popasowan, y te wszystkie se solis. Item para manipularzow karmazynowych sukiennych, druga zas aksamitnych czerwonych. Alb 5 lannych, szosta konopna, a siodma z ptotna przeorskiego. Humeralow 2, paskow nicianych bialych 3.

Tuwalniw w schowaniu 5, y chustek dwie. Materyi wetnianey nowey, adinstar katymanki w kwiaty, bedzie na stut dwie, y tз dopiero z Gdanska wywieziono. Obrazy. Deysus caty, z apostotami, prorokami, carskiemi wraty, y namiestnymi obrazami, dawney sznycerskiey roboty, y malowania, przed ktoremi swieczek № 12 y postawnikow 3. Krzyz ieden drewniany, drugi cenowy, y lichtarzykow takowych ze trzy. Na namistnych obrazach koron srebrnych dwie, trzecia blaszana biata, zastonek z chustek iedwabnych 4, piqta gazowa. U sciany prawey dwa obrazy tituli ecclesia, trzeci sw. Mikotaja na blatach drewnianych, S[ancti]ss[ima] Trinitatis na ptiutnie, a u lewey obraz Crucifixi D[omi]ni duzy, cum et Passio D[ omi]nica na kortynach ptociennych odmalowane; Salvatoris nie wielki drewniany. Krzyzow processyonalnych 2, chorqgwi ptociennych 4, piqta masulbasem nawkoto obtozona. Na srzodku cerkwi lichtarz wiszqcy drewniany toczony, y ieszcze nie pomalowany.

Tetrapod ptatami biatemi pokryty. W babincu a dextris obraz Salvatoris, a sinistris B[eatissima] V[irgina] M[ari]a y S. Parascewy Mзczenniczki drewnioane, w gorze zas Crucifixi D[omi]ni ptocienny. Kociotek malзki z wodq swiзcon, miedziany, ab intro pobielany. Chrzcielnicy nie masz. Lawek we srzodku cerkwi dзbowych 3 do siedzenia. Ksiegi cerkiewne. Ewangelium iedno, w aksamit zielony oprawne, blachami dwiema po srzodku, czterema ewangelistami na rogach, tylqz gwiazdami, y dwoma klauzurkami, wszystkiemi temi sztukami srebrnemi, czterema zas puklami mosiзznemi, pobielanemi ozdobione; a drugie w zwyczayney oprawie; apostot, tryfotoy, oktoich, tryod postna y cwitna, stuzebnik in 4to, lumi [?] Zeliborski, trebnik wielki, czasostow, szestodnik y psatterz, wszystkie te druku lwowskiego. Mszat, trebnikow dwa in 8vo, y troie nabozenstw [363] uniowskie. Item. Ksiзga Kallixta na iзzyku stawienskim, Homilia in Dnica et Festa Cyrilla Staurowieckiego y ksiзga Winec zwana, wszystkie te in folio drukowane; Irmotoy in 4to pisany; niektore z nich p[oprawione].

Grunta cerkiewne. 1mo. Rezydencya kaptanska, z gumnem, sadami dwoma y ogrodem na dni dwa orania, lezy to cate osiedliszcze na wschod od potoka, na zachod od Sobka Ludwisarza dworzyszcza, na potudnie od Romana Kozaka, a na potnoc od drogi przez wies idqcey. 2do. W gayku na Pnyhotowach [Puyhotowach?] niwa orna na dzien ieden, lezy ta o miedzз z Michatem Krysztaczem z iedney strony, a z drugiey od sugtowkow gromadzkich, poczyna siз od niw ludzkich na tзz niwз wychodzqcych, a konczy siз u Lanu Panskiego. 3tio. Na Zaguminkach, na przeciwko Wasyla Zukowego, niwa na dzien dobry orania, lezy ta o miedzз z iedney strony z Ilkiem Iwanciowym, a z drugiey z Romanem Kozakiem, poczyna siз od goscinca, a konczy siз u poprzeczney tegoz Romana.

4to. Od Turkocina niwa na Pnyhotowach [Puyhotowach?] na dzien ieden orania, lezy z gory o miedzз z Jackiem Pasiecznikiem, po iedney stronie, a po drugiey od sugtowkow gromadzkich, poczyna siз od niwy Pawta Kazimierzowego, a konczy siз u zagonow ludzkich. 5to. Na koncu wsi za Kuszem niwa na dzien dobry orania, lezy ta z iedney strony o miedzз z Pawtem Kazimierzowym, a z drugiey od Pawlichy wdowy, poczyna siз od krzyza, a konczy sie idqc wzdtuz przez gosciniec, rowno z sadem Kuszowym. 6to. Na kqcie niwa druga takze przez gosciniec ciqgnqca siз, orania na dzien ieden, y ta lezy z iedney strony o miedzз z Hrynkiem Woytem, a z drugiey z Iwanem Wowkiem, poczyna siз od niwy tegoz Wowka, a konczy siз u rowa przy ktorym y sianozqtka na woz siana. 7mo.

Na Malзkich niwa na dzien ieden orania, lezy o miedzз z Andruchem Iwaszkowym, a z drugiey z Hrynkiem Woytem, poczyna siз od poprzecznych gromadzkich, a konczy siз u drogi polowey. 8vo. Na Panskich honiach niwa na dzien ieden orania, lezy z iedney strony o miedzз z Mykitq Steckowym, a z drugiey niwa arendarska. 9no. Pod gorq pasiecznq stay dwoie orania na dni dwa, lezq te o miedzз z Iwanem Josyfiszynym y Stefanem Iwaszczyszynym, [363 зв.] poczyna siз od rzeczoney drogi polowey, a konczy siз u zagonow gromadzkich. 10mo. U Wertepa niwa na dzien ieden orania, lezy o miedzз z Iwanem Kotodzieiem y Michatem Krystaczem, poczyna siз y konczy u zagonow ludzkich. 11mo. U krzyza na gorze niwa na dzien ieden orania, lezy ta z iedney strony o miedzз z Iwanem Josyfiszynym, a z drugiey od niwy Wasyla Kusza, poczyna siз y konczy takze u zagonow gromadzkich. 12mo.

Przy samey granicy Turkocinskiey niwa na dzien dobry orania, lezy z iedney strony o miedzз z arendarskq, a z drugiey gorq, poczyna siз od rzeczoney granicy, a konczy siз u rowa. 13tio. U Kamienney sianozзci, niwa na dzien ieden orania, lezy ta z iedney strony obok niwy Michata Andryiszynego, a z drugiey od Fedychi wdowy, poczyna siз od niwy Pawliszyney, a konczy siз u btota. Tamze druga niwa, tylko troche daley, y tey iest orania na dzien ieden, lezy z iedney strony z Ilkiem Iwanciowym, a z drugiey z Jackiem Mielnikowym, poczyna siз od niwy Andrucha Iwaszkiowego, a konczy siз u drogi polowey. 14to. Na Uroczysku Jacynow Lan zwanym, niwa na dzien dobry orania, lezy ta obok niw Ilka Iwanciowego z iedney strony y Wasyla Luciowego z drugiey, poczyna siз od tanku rzeczonego Ilka, a konczy siз u zagonow ludzkich. 15to.

Pod Kamiennq gorq niwa na dzien ieden, lezy ta miedzq od Pawlichy wdowy y Jacka Bataia, poczyna siз y konczy u zagonow gromadzkich. Tamze nizey druga niwa na dzien ieden orania, lezy o miedzз z iedney strony od Wasylichy wdowy, a z drugiey od Stefanichy, poczyna siз od poprzeczney Wasyliszyney, a konczy u wygonow gromadzkich. 16to. Niwa na garbku na dzien dobry orania, lezy z iedney strony o miedzз z Stachem Romanowym, a z drugiey od niwy Iwana Pobereznika, poczyna siз u poprzeczney Kaptanskiey, a konczy siз u zagonow gromadzkich. 17mo. Niwa na kqcie, przy drodze do Sotowyi idaqcey na dzien dobry orania, lezy o miedzз niw Michata Krystacza z iedney strony, a Sobka Konwisarza [?] z drugiey. 18vo. Na Konopiskach niwa na dzien ieden, lezy z iedney strony o miedzз z Michatem Andryiszynym, a z drugiey strony [364] od Wasyla Kusza, poczyna siз od niwy Iwana Josyfiszynego, a konczy siз u drugiey Iwana Wowka. 19no. Zaraz za wsiq nad drogq do Chanaczewa idqcq niwa na dzien orania, lezy o miedzз niw Iwana Netipanego y Pawtychy wdowy, poczyna siз od wspomnianey drogi, a konczy siз u zagonow ludzkich. 20mo.

Niwa u granicy Chanaczewskiey orania na dzien ieden, lezy z iedney strony od pola Ilka Iwaniowego, a z drugiey od Stacha Romanowego, y ta siз wygania na rzeczonq granicз. 21 U krzyza niwa na dzien ieden, lezy o miedzз z iedney strony od pol Michata Tymczyszynego, a z drugiey od Stacha Romanowego, poczyna siз od niegoz samego, a konczy u rowa. 22do. Na Bototcu Popowskim, po iedney stronie y po drugiey potoka, niwa na pottora dnia orania, tamze i sianozзci moze bydz na wozow osm siana y to narratur, ze iest kaptanom in vim proskurnego nadane. 23tio. Na drugiey stronie wsi za dworem na Skuropiczysku niwa na dzien ieden orania, lezy z iedney strony o miedzз z Pawlichq wdowq, a z drugiey od niwy Hrynka Woyta. Poczyna siз od Lanu panskiego, a konczy siз u zagonow gromadzkich. Tamze y druga nizey na dzien ieden, lezy o miedzз niw Iwana Josyfiszynego z iedney strony, a z drugiey Petra Kozaka. 24to.

Lanek na Berestowey na dni piзc orania, lezy ten z iedney strony o miedzз z Mykitq Steckowym, a z drugiey sugtowki gromadzkie, poczyna siз od Panskiego tanku, a konczy siз u zagonow ludzkich. 25 to. Niwa bez garbek na dzien dobry orania, lezy ta z iedney strony od niwy Michata Andryiszynego, a z drugiey Wasyla Kuszowego, poczyna siз od tanlu wyzey opisanego kaptanskiego, a konczy sie u niwy Jacka Mielnikowego. 26to. W Kalinowych tozach, koto potoku niwa na dzien ieden orania, lezy o miedzз z polem Iwana Netipanego y Sobka Konwisarza, poczyna siз od goscinca, a konczy siз u rowa. 27mo. Na Podtuzu niwa na dzien ieden orania, lezy ta o miedzз z Iwanem Netipanym y Sobkiem Konwisarzem, poczyna siз od Lзgu, a konczy siз u zagonow ludzkich. 28vo. Na batogach koto kryniczki niwa na dni dwa orania, lezy z iedney strony obok niwy Romana Kozaka, a z drugiey Ilka Iwanciowego, [364 зв.] poczyna siз od goscinca, a konczy siз u zagonow ludzkich. 29na. Na Wasylowey dolinie niwa przez gosciniec ci^gn^ca siз na dni dwa orania, lezy z iedney strony o miedzз z Jackiem Mielnikowym, a z drugiey od sugtowkow gromadzkich, poczyna siз od lasu, a konczy siз u batogow ludzkich. 30mo. Ku Przechodom od granicy Lahodowskiey niwa na dzien maty orania, lezy z iedney strony od niwy Iwana Pastucha, a z drugiey gosciniec Przemyslanski. 31mo. W Maczuliskach na przeciwko figury Pohoryleckiey niwa na dni dwa orania, lezy ta z iedney strony od Ilka Iwanciowego, a z drugiey Panski tanek, poczyna siз od goscinca, a konczy siз u niwy Romana Kozakowego, y tey z iedney strony dwor kawatek do swego pola worat [!], a w drugim koncu drugi kawatek pod karczmq odebrat. 32do.

Sianozзc na Kmozodawach przy granicy Podhaieckiey na kosarzow dziesiec, y ta lezy z iedney strony od sianozзci Fedka Fyry, obywatela Podhaieckiego, a z drugiey strony od sianozзci Romana Kozaka, poczyna siз od rzeczoney granicy, a konczy siз u Glinianskiey [drogi?]. I w tych wszystkich gruntow spokoynym [ut pramissum est] uzywaniu, iako dawnieysi, tak y teraznieyszy qui infra zostaie X[i^dz] paroch. Zeznali pramissa pod sumieniem pracowici: Wasyl Luciow przysiзzny, Michayto Andryiszyn, Stach Romanow, Iwach [!] Petrow, Stefan Wasyla Zasadnego syn, caterig parafianie y obywatele Stanimirscy. Paroch mieysca. W[elebny] X[iзdz] Jan Kowalзko, za prezentq wielmoznego olim J[ego]M[o]sci pana Jerzego Szeptyckiego czesnika lwowskiego 10 Xbris 1742 a[nno] w Stanimirzu datowanq, poswiзcony ab IUmo Atanasio Szeptycki, archiepiscoppo metropolitano totius Russia, superquo formulos consecrationis sua de datt. In Uniow 28 mensis Xbris a[nno] eoden produxit.

Ten metryk dawnieyszych kawatek tylko, swoie zas wszystkie ab a. institutionis sua, sd mundum przepisane pokazat. Ksiзgi kazusow teraznieyszey edycyi nie ma. Parafianow w tey wsi znayduie siз № 56. Ciz na wino pro divinis, kazdy spowiadai^cy siз, contribuit okoto spowiedzi paschalney za pracз ptacq po gr[oszy] 3. Szkoty y bractwa hoc loco nie masz. Diak, brat kaptanski, ten bierze rokowego zbozem po potmacku lwowskim y po gr[oszy] 6, krom zwyczaynych akcydensow preteria, swieczek matych w cerkwi przedaz za nim [365] idzie. W[elebny] X[iзdz] paroch conquesius, ze mu grunta cerkiewne prout pramissum est odebrano insuper wrзbu w lesie, in cujus usu extitut zabroniono.

Подяка. Висловлюємо щиру вдячність працівникам Відділу рукописів і стародруків Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, зокрема завідуючій відділом Анні Навроцькій, а також членам редколегії журналу за консультації, надані під час підготовки статті до друку.

Фінансування. Автори не отримали фінансової підтримки для дослідження, авторства та публікації цієї статті.

Джерела та література

1. Horn M. (1964). Skutki ekonomiczne najazdфw tatarskich z lat 1605 - 1633 na Rus Czerwonq. Wroctaw - Warszawa - Krakow: Zaktad Narodowy im. Ossolinskich, 235 s.

2. Jabtonowski A. (1902). Polska XVI wieku pod wzglзdem geograficzno-statystycznym. (т. 7, ч. 1). Warszawa: Gtowny sktad u Gebethnera i Wolffa, 402 s.

3. Liske X. (відп. ред.). (1889). Akta grodzkie i ziemskie z czasфw Rzeczypospolitej Polskiej: z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie. (т. 14). Lwow: Skt. gt. w ksiзg. Seyfartha i Czajkowskiego, 635 s.

4. Tylus S. (1999). Fundacje koscioiфw parafialnych w sredniowiecznej archidiecezji lwowskiej. Lublin: Wydawnictwo KUL, 280 s.

5. Блажейовський Д. (2004). Історичний шематизм Львівськоїархиєпархії. (т. 1). Львів, 570 с. Гнида, П. (2018). Доля священика Івана Каспрука.

6. Дума І. (2013). Незрівнянний рідний край. Перемишлянщина запрошує: фотоальбом-путівник. Львів: Камула, 128 с.

7. Котович В. (2014). Літописні ойконіми Галицького та Галицько-Волинського князівств: посесивні утворення на -ів, -ин. Рідне слово в етнокультурному вимірі. С. 13-20.

8. Лаба В. (1996). Історія села Станимир від найдавніших часів до 1939 року. Львів, 16 с.

9. Мицько І. (1998). Святоуспенська лавра в Уневі (кінець ХІІІ - кінець ХХ ст.). Львів: Свічадо, 328 с.

10. НМЛ - Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького.

11. Томашівський С. (ред.). (1901). Жерела до істориї України-Руси (т. 5). Львів: НТШ, 355 с. Філевич, Н. (2017). Двоє творців, поєднаних Станимиром.

12. ЦДІА у Львові - Центральний державний історичний архів України, м. Львів.

References

1. Horn M. (1964). Skutki ekonomiczne najazdфw tatarskich z lat 1605-1633 na Rus Czerwonq. Wroctaw - Warszawa - Krakow: Zaktad Narodowy im. Ossolinskich, 235 p. [in Polish].

2. Jabfonowski A. (1902). Polska XVI wieku pod wzglqdem geograficzno-statystycznym. (т. 7, ч. 1). Warszawa: Gtowny sktad u Gebethnera i Wolffa, 402 p. [in Polish].

3. Liske X. (Ed.). (1889). Akta grodzkie i ziemskie z czasфw Rzeczypospolitej Polskiej: z archiwum tak zwanego bernardyhskiego we Lwowie. (т. 14). Lwow: Skt. gt. w ksiзg. Seyfartha i Czajkowskiego, 635 p. [in Polish].

4. Tylus S. (1999). Fundacje kosciotфw parafialnych w sredniowiecznej archidiecezji lwowskiej. Lublin: Wydawnictwo KUL, 280 p. [in Polish].

5. Blazheiovskyi D. (2004). Istorychnyi shematyzm Lvivskoi arkhyieparkhii [Historical sematism of the Archeparchy of L'viv]. (t. 1). Lviv, 570 p. [in English].

6. Hnyda P. (2018). Dolia sviashchenyka Ivana Kaspruka [The fate of priest Ivan Kaspruk]. [in Ukrainian].

7. Duma I. (2013). Nezrivniannyi ridnyi krai. Peremyshlianshchyna zaproshuie: fotoalbom-putivnyk [An incomparable native land. The Przemyshlany region invites: a photo album-guide]. Lviv: Kamula, 128 p. [in Ukrainian].

8. Kotovych V. (2014). Litopysni oikonimy Halytskoho ta Halytsko-Volynskoho kniazivstv: posesyvni utvorennia na -iv, -yn [Historical oikonyms of the Galician and Galician-Volyn principalities: possessive formations in -iv, -yn]. Ridne slovo v etnokulturnomu vymiri - The native word in the ethnocultural dimension, 13 - 20. [in Ukrainian].

9. Laba V. Istoriia sela Stanymyr vid naidavnishykh chasiv do 1939 roku [The history of Stanymyr village from the earliest times to 1939]. Lviv, 16 p. [in Ukrainian].

10. Mytsko I. (1998). Sviatouspenska lavra v Unevi (kinets XIII - kinets XXst.) [Assumption Lavra in Univ (end of the 13th - end of the 20th century)]. Lviv: Svichado, 328 p. [in Ukrainian].

11. NML - Natsionalnyi muzei u Lvovi imeni Andreia Sheptytskoho [Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv]

12. Tomashivskyi S. (Ed.). (1901). Zherela do istoryi Ukrainy-Rusy [Sources for the history of Ukraine- Rus] (t. 5). Lviv: NTSh, 355 p. [in Ukrainian].

13. Filevych N. (2017). Dvoie tvortsiv, poiednanykh Stanymyrom [Two creators joined by Stanymyr]. [in Ukrainian].

14. TsDIA u Lvovi - Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, m. Lviv [Central State Historical Archive of Ukraine, Lviv].

Размещено на Allbest.ru