Чи "перейшло" польсько-українське протистояння з Волині у Галичину в 1943 році?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чи "перейшло" польсько-українське протистояння з Волині у Галичину в 1943 році?

В.М. Ковальчук

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського Національної академії наук України

А.В. Яремчук

Український католицький університет

Немає підстав твердити про те, що "хвиля вбивчих нападів" українців на поляків, із численними жертвами з обох сторін, перейшла з Рейхскомісаріату "Україна" у дистрикт "Галичина" Генерал-Губернаторства уже чи восени 1943 року. Адже таке не підтверджується історичними документами (передусім - за походженням з ОУН(б) чи Армії Крайової). Відповідні сюжети у джерелах іншого походження - про переселення осіб польської національності з Волині до Східної Галичини в липні-жовтні

1943 року - теж відсутні, хоча, за логікою, неодмінно мали б там бути. Натомість різке загострення польсько-українських відносин у дистрикті "Галичина" стається у другій половині лютого 1944 року. Вочевидь, тодішнє лавиноподібне зростання жертв як із польського, так і з українського боку спричинили радянські провокації, пов'язані з просуванням радянсько-німецького фронту на Захід та відповідними рейдами у західному напрямку радянських партизанських з'єднань. Можливо, вплинуло прибуття до Галичини кількатисячного радянського кавалерійського з'єднання Михайла Наумова. Частині цих партизанів вдалося 14 лютого

1944 р. перейти залізницю Львів-Перемишль і вирушити у напрямку Медики (інших розбили німці, а ще частина партизанів завернула назад). Як виглядає, після цього на захід від річки Західний Буг різко погіршали польсько-українські відносини. Вочевидь, певну роль зіграло й те, що місцеве українське підпілля запідозрило, що тамтешні жителі польської національності підтримують радянський партизанський рух, а відтак відповідним чином відреагувало. Що ж до польського підпілля (представники Львівського обшару АК), то воно, зустрівшись із антипольськими виступами українців, звинуватило окупаційну владу дистрикту "Галичина" у тому, що не помічає цього. У Львівському обшарі АК у останні дні лютого 1944-го констатували сотні жертв серед "співвітчизників" унаслідок "різанини", що розгорнулася. В березні місцеве польське підпілля вже зауважувало "масове знищення українцями поляків", а за підсумками відповідних подій у квітні порівняло ситуацію з українсько-польськими відносинами у Східній Галичині з тією, яка склалася на Волині влітку 1943 року. До того ж, у березні польські підпільні чинники взялися за відплатні дії, заявивши про намір проводити "ліквідаційні" та "пацифікаційні" акції проти ватажків і агітаторів українських середовищ. Першу з таких антиукраїнських "пацифікацій" 15-22 березня здійснив "Кедив" Львівського округу АК. Навесні 1944-го українське підпілля на місцевому рівні прагнуло порозумітися із залишками німецької окупаційної адміністрації дистрикту "Галичина", проте "польська тематика" зазвичай не фігурувала у переліках пріоритетних питань. До того ж, українська сторона була дуже незадоволеною діяльністю пов'язаних з німецько-нацистськими окупантами польсько-угорських боївок, які дошкуляли у південній частині дистрикту. Будучи переконаною у тому, що польське підпілля після приходу радянської влади у Галичину має намір із нею взаємовигідно домовлятися, з травня 1944 року ОУН(б) переходить до тактики "усування" польського населення за межі українських етнографічних територій у Західній Україні. А в червні - липні українсько-польське протистояння в краї переростає у боротьбу, в якій участь українського та польського підпілля стає визначальною. Цей кривавий конфлікт у дистрикті "Галичина" навіть "пережив" його ліквідацію та початок повторної радянізації краю. Й лише орієнтовно наприкінці серпня - у вересні 1944 року він почав затухати. Адже, згідно розпорядчих документів ОУН(б) і УПА, що тоді вийшли, було взято курс на знищення тих осіб польської національності, котрі співпрацювали з радянською владою чи мали до неї якесь відношення. Водночас в українському націоналістичному підпіллі Галичини зрозуміли, що потрібно шукати зв'язків із польським підпіллям для організації спільної антирадянської боротьби.

Польсько-українські відносини на західноукраїнських землях упродовж Другої світової війни - явище, яке досі містить значну кількість малодосліджених аспектів.

На відміну від польсько-українського протистояння на Волині (у 1943 р. - терени Рейхскомісаріату "Україна"), яке вже досить вивчене, аж на зламі ХХ і ХХІ століть, за влучним спостереженням Магдалени Казік, стали виходити наукові розвідки на цю тематику, що стосуються й Східної ГаличиниKazik M., Stanowiska polskich historykow wobec konfliktu polsko-ukrainskiego w czasie II wojny swiatowej. URL: https:// www.polska1918-89.pl/pdf/stanowiska-polskich-historykow- wobec-konfliktu-polsko-ukrainskiego-w-c,4556.pdf (Last access: 20.05.2022). (дистрикту "Галичина").

Тож історіографія польсько-українських відносин, що розгорталися на вказаній території, усе ще неповна, складає враження поверхневої.

Зокрема, у низці наукових праць можна натрапити на твердження про те, що протистояння, яке розгорнулося між поляками та українцями на Волині (у рейхскомісаріаті "Україна") навесні-влітку 1943 року, швидко "перекинулося" до дистрикту "Галичина".

Так, на думку німецького дослідника Крістофа Міка, "хвиля вбивчих нападів" "українських націоналістичних партизанів" з Волині докотилася до Східної Галичини у липні 1943 року. Спираючись на документи АК він додає, що наступна "хвиля вбивств" поляків розгорнулася у березні 1944гоMick Ch. Lemberg, Lwow, L'viv, 1914-1947: Violence and Ethnicity in a Contested City. West Lafayette, Indiana, 2016. P. 319, 321..

Польський історик Ґжеґож Мотика датував початок польсько-українського протистояння у Східній Галичині серпнем 1943 року. На його думку, саме тоді, після, як зазначив, "ймовірного прибуття рейдуючих сотень УПА з Волині", в Тернопільській окрузі почалася "протипольська акція" ОУН-УПА, що призвела до жертв серед польського населенняMotyka G. Tak bylo w Bieszczadach. Walki polsko-ukrainskie 1943-1948. Warszawa, 1999. S. 125..

У книзі його старшого колеги Ришарда Тожецького зазначається, що хвиля збройного українсько-польського протистояння перекинулася з Волині до Східної Галичини в середині 1943-го, охопивши найперше повіти, що межували з Волинню та південно-східною Люблінщиною. Далі, до вересня-жовтня, вона перенеслася у Бережанський, Підгаєцький і Рогатинський повітиTorzecki R. Polacy i Ukraincy. Sprawa ukrainska w czasie II wojny swiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. Warszawa, 1993. S. 261-262. (за довоєнним польським адміністративно-територіальним поділом).

На думку сучасного польського дослідника Маріуша Зайончковського, після протипольської "акції" на Волині, яка розпочалася в лютому 1943 року, напади на поляків фіксуються у Східній Галичині та південно-східній Люблінщині "з другої половини 1943 року". Восени 1943-го вони посилилися на тих галицьких теренах, які межували з Волинню, а саме на Тернопільщині й так званій Сокальській Люблінщині, хоча й не стали настільки "масовими", як на ВолиніZajqczkowski M. Ukrainskie podziemie na Lubelszczyznie w okresie okupacji niemieckiej 1939-1944. Lublin-Warszawa, 2015. S. 166, 168-169..

Польські дослідники А. Щенсняк і В. Шота зазначили, що діяльність "українських терористів" "перейшла" на терени Львівщини, Тернопільщини та Станіславщини восени 1943-го, зачепивши водночас південно-східні райони Люблінщини й РяшівщиниSzczesniak A., Szota W. Droga do nikqd - Dzialalnosc Organizacji Ukrainskich Nacjonalistow i jej likwidacja w Polsce. Warszawa, 1973. S. 162, 164, 166..

За твердженням Ернеста Комонського, "з кінця 1943 року" бандерівці у Східній Галичині "почали реалізовувати волинський сценарій знищення польської людності", причому це відбувалося у рамках загальної "деполонізації" Волині й Східної Галичини у 1939-1945 рокахKomonski E. Przyklady organizacji i funkcjonowania pomocy medycznej dla Polakow - ofiar polityki eksterminacyjnej OUN-b na Wolyniu i w Galicji Wschodniej w latach 1943-1945. Wroclawskie Studia Wschodnie, 2008. № 12. S. 157, 159..

Щодо української історіографії, то фактично існує лише одне невелике монографічне дослідження українських авторів - Романа Офіцинського й Лесі Хаврак - яке присвячене виключно тематиці українсько-польських стосунків у Галицькому дистрикті в 1941-1944 роках. Однак, питання "переходу" польсько-українського протистояння з Галичини на Волинь у дослідженні не розглядаєтьсяОфіцинський Р., Хаврак Л. Українсько-польські стосунки у дистрикті "Галичина" (1941-1944). Ужгород, 2002, 84 с..

Це ж стосується і наукової праці Володимира В'ятровича, у якій він описав польсько-українське протистояння як явище, властиве всім західноукраїнським землям (без виокремлення "галицької специфіки") і як складову "другої польсько-української війни", що тривала з літа 1942 р. (перші збройні зіткнення на Холмщині) до липня 1947 року (кінець операції "Вісла")Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т., т. 1: Війна під час війни. 1942-1945 / відп. ред. та упоряд. В'ятрович В.М.. Львів, 2011. C. 29, 33..

Історик Ігор Ільюшин у своїй монографії зазначив, що "українсько-польський конфлікт" на території Східної Галичини розпочався на початку 1944 року, проте водночас процитував джерело Делегатури польського емігрантського уряду про "фази" тамтешньої "української злочинної акції" в 1943-1944 роках. Перша з них тривала до середини грудня 1943 року ("полягала у мордуванні поодиноких поляків"), друга - у проміжок часу між передднем Різдва Христового та лютим місяцем 1944-го ("проведення організованих нападів численних і добре озброєних українських банд на цілі польські поселення"), а третя сталася у березні 1944 рокуІльюшин І. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Київ, 2009. С. 283, 285, 287..

Історик з Німеччини Дітер Поль вважає, що "під кінець 1943 року" з Волині у Галичину перекинулася хвиля, як він пише, "етнічних чисток" поляків заходами УПАPohl D. Niemiecka polityka ekonomiczna na okupowanych terenach wschodniej Polski w latach 1941-1944. Pami^c i Sprawiedliwosc, 2009. № 1. S. 99, 101..

За версією російського історика Олександра Гогуна, котрий працює у Європі, українсько-польське протистояння з Волині перейшло у Галичину наприкінці 1943 - на початку 1944 роківГогун А. Деятельность вооруженных националистических формирований на территории западных областей УССР (1943-1949): дис. к-та ист. наук: 07.00.02. Санкт-Петербург, 2005. С. 103-104, 112..

Як бачимо, серед дослідників немає згоди щодо того, коли саме за часів Другої світової війни польсько-українське протистояння розповсюдилося з Волині у Східну Галичину. Завдання нашої статті - визначити цей час, а також встановити хронологічні стадії "гарячого" конфлікту.

На наше переконання, про "перехід" протистояння з Волині улітку - на початку осені 1943 року стверджувати помилково хоча б через відсутність таких згадок у джерелах, що стосуються переселення осіб польської національності до Східної Галичини в липні, серпні, вересні, жовтні 1943 року.

Тоді поляки хоча й переїжджали тисячами з Рейхскомісаріату "Україна" у Галицький, Люблінський дистрикти Генерал-губернаторства, проте акцій із масового їхнього знищення на нових місцях перебування не відбувалося.

Наприклад, у одному з документів за липень 1943 р. лише констатувалося, що в Галичині "є багато польських втікачів з Волині, особливо в прикордонних повітах Сокаль і Радехів". Зафіксовано й те, що через м. Броди у липні пройшло 2600 таких переселенцівKomonski E. Przyktady organizacji i funkcjonowania pomocy medycznej dla Polakow - ofiar polityki eksterminacyjnej OUN-b na Wotyniu i w Galicji Wschodniej w latach 1943-1945. Wroctawskie Studia Wschodnie, 2008. № 12. S. 157.. Того літа за трохи більше ніж місяць з Волині на Грубешівщину переїхало до 8 тисяч поляків, наляканих наближенням "українських банд" до кордонів Галицького дистрикту в районі річки Буг Волинь, Східна Галичина. 1942-1944. Путівник по польських та українських архівних джерелах, т. 1 / уклад. Абрамова К., Богунов С., Кашеварова Н. та ін.. Варшава-Київ, 2003. Додаток, док. 5: Sprawozdanie o naptywie ludnosci polskiej z Wotynia i Galicji na teren powiatu Hrubieszowskiego, 23.VIII.1943.. Відомо й те, що за станом на вересень 1943-го велика кількість утікачів польської національності переходила з Волині на Львівщину та ЛюблінщинуТрофимович В., Трофимович Л. Вплив Холмських подій на ескалацію українсько-польського конфлікту на Волині і в Галичині. 1938-1944 рр., Польсько-українське пограниччя: етнополітичні, мовні та релігійні критерії самоідентифікації населення / відп. ред. Патер І., упоряд. Муравський О., Романюк М. Львів, 2019. С. 266.. Того ж місяця, у вересні, керівник Генерал-губернаторства Ганс Франк у листі до рейхсміністра з питань окупованих територій Сходу Альфреда Розенберга констатував, що "через події на Волині звідти за останні тижні до Генерал-губернаторства утекло 20 тис. людей"Grelka F. Polityka narodowosciowa niemieckich wtadz okupacyjnych we wschodniej Polsce w latach 1941-1944: przebudowa spoteczenstwa wielonarodowosciowego w spoteczenstwie z rasq dominujqcq. Pami^c i Sprawiedliwosc, 2009. № 1. S. 79.. 13 жовтня 1943 р. працівник Українського Центрального Комітету повідомляв про поляків, які тікають з теренів над Бугом на захід: "Виїздять всі через Сокаль, так, що Сокальський двірець переповнений втікачами"ЦДАВО. Ф. 3959. Оп. 2. Спр. 132. Арк. 24.. Проте, як бачимо, ніде не йдеться про "етнічні чистки" у Галичині, немає підтверджень і щодо "хвилі" масових жертв серед польських переселенців.

Натомість восени 1943 року в дистрикті "Галичина" тривали спорадичні польсько-українські непорозуміння, під час яких фіксувалися в основному одиничні випадки вбивств.

"Випадки убивств поки що, здебільшого, одиничні"Волинь, Східна Галичина. 1942-1944. Путівник по польських та українських архівних джерелах, т. 1 / уклад. Абрамова К., Богунов С., Кашеварова Н. та ін.. Варшава-Київ, 2003. Додаток, док. 6: Meldunek Komendy okr^gu Tarnopol оbszaru Lwow Armii Krajowej z 14 IX 1943 r. z zestawieniem za okres czerwiec-wrzesien 1943 r. wypadkow mordow ukrainskich na ludnosci polskiej, 14.IX.1943; Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т., т. 1: 1939-1943 / под ред. Артизова А.Н. Москва, 2012. С. 688., - оцінював 14 вересня 1943-го протистояння у Тернопільській окрузі Львівського обшару АК впродовж червня - початку вересня представник тамтешнього командування, маючи на увазі кількість полеглих поляків унаслідок "хвилі українського терору" з Волині.

За станом на жовтень 1943 р. в ОУН(б) засуджували "самочинні акти терору" проти поляків, називаючи їх "чужою агентурною роботою"Комунікат Проводу ОУНСД щодо подій, які проходять на українських землях (жовтень 1943 р.). URL: https://avr.org. ua/viewDoc/9925 (дата звернення: 14.05.2022); Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Київ, 2009. С. 303.. Більше того, 30 жовтня організаційна референтура Крайового проводу ОУН(б) на західноукраїнських землях навіть розпорядилася "категорично припинити всякі протипольські виступи й акції, що являються відхиленням від політичної лінії Організації, та не виеліміновують, а побуджують проти нас другорядний фронт боротьби"ЦДАВО. Ф. 3833. Оп.1. Спр. 43. Арк. 10..

Натомість антиукраїнська діяльність польського підпілля (Армії Крайової), навпаки, упродовж другої частини осені 1943-го наростала, особливо на ЛьвівщиніMick Ch. Lemberg, Lwow, L'viv, 1914-1947: Violence and Ethnicity in a Contested City. West Lafayette, Indiana, 2016. P. 320.. У Галичині почастішали польські акти саботажу, замахи. В Львові набуло масовості поширення листівок із провокаційним щодо українців змістом, з'являються написи схожого змісту на кам'яницяхЗвіт "Із хроніки подій на Українських землях (1943 і 1944)" (без підп. і дати, перепис. у березні 1946 р.). URL: https:// avr.org.ua/viewDoc/9312 (дата звернення: 07.05.2022).. "Абсолютно ворожим" назвав ставлення поляків до українців у Рогатинському надрайоні його комендант "Євген"Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т., т. 1: 1939-1943 / под ред. Артизова А.Н. Москва, 2012. C. 725..

Наприкінці 1943 року, скориставшись певним заспокоєнням у сфері польсько-українських відносин на теренах Галичини, УПА звернулася до поляків із листівкою, в якій, зауваживши те, що німці приєднують до Рейху "все нові і нові польські коренні землі", запропонувала спільну боротьбу проти німецького й московського імперіалізмівДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 34. Арк. 90; Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т., т. 2: 1944-1945 / под ред. Артизова А.Н. Москва, 2012. С. 241.. Водночас українське підпілля намагалося стримати діяльність "озброєних груп" поляків, прагнучи їхнього "роззброєння і ліквідації"ГДА СБУ. Ф. 73. Оп. 1. Спр. 574. Арк. 98; Там само. Спр. 103. Арк. 5..

Таким чином, немає ніяких підстав стверджувати про хвилеподібне поширення масового польсько-українського протистояння з Рейхскомісаріату "Україна" до Галицького дистрикту в 1943 році. Адже до початку 1944-го у Східній Галичині "лавиноподібного" конфлікту, з тисячами жертв з обох сторін, не спостерігалося. Більше того, українське підпілля навіть прагнуло до втихомирення озброєних груп поляків.

Хоча Делегатура Уряду Речі Посполитої на край датувала початок хвилі масових убивств "українськими бандами" у Галичині осіб польської національності січнем 1944 рокуAAN, DR, sygn. 202/III/121, k. 105., це, на наш погляд, дещо перебільшене твердження. Адже навіть на початку лютого в ОУН(б) на Тернопільщині ще тільки завершували збір відомостей про активістів "польського руху", котрі "в першу міру є грізні для нашого руху" та яких слід "найскорше, на самім початку зриву знищити"ЦДАВО. Ф. 3836. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 35..

Зате у лютому 1944 року польсько-українські відносини у дистрикті "Галичина" різко загострилися. Вочевидь, це зумовили якісь провокації, пов'язані з просуванням радянсько-німецького фронту на Захід. Можливо, вплинуло прибуття до Галичини кількатисячного радянського кавалерійського з'єднання Михайла Наумова та його тамтешня деструктивна діяльність. Частині цих партизанів вдалося 14 лютого 1944 р. перейти залізницю Львів-Перемишль і вирушити у напрямку Медики (інших розбили німці, а ще частина партизанів завернула назад)ЦДАГО. Ф. 62. Оп. 1. Спр. 1450. Арк. 114; Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941-1944 / колл. состав.: Бажан О.В., Власенко С.И. и др. Москва, 2010. С. 262; Sowa A. Stosunki polsko-ukrainskie 1939-1947. Zarys problematyki. KrakOw, 1998. S. 233.. Місцеве українське підпілля запідозрило, що галицькі поляки підтримують радянський партизанський рух. Своєю чергою представники Львівського обшару АК звинуватили німецьку окупаційну владу в бездіяльності за умов, коли українці вчиняють антипольські виступиAAN, AK, sygn. 203/XV/14, k. 182..

Доказом того, що масове польсько-українське протистояння у Східній Галичині почалося наприкінці лютого 1944 року, орієнтовно за кілька днів до 25 лютого, є вказівка командувача Львівського регіону АК В. Філіпковського. Він 25 лютого наказав підлеглим "зосередитися разом зі своїми родинами у великих польських поселеннях та з усією ретельністю підготуватися до оборони, а у разі нападу - вступити у боротьбу". "Тільки належна організація оборони та рішуча боротьба здатна захистити вас від різанини, жертвами якої стали останніми днями сотні наших співвітчизників"Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Київ, 2009. C. 285., - зазначив він. А 8 березня комендант Львівської округи АК "Лот" констатував, що оскільки "момент", коли стартувало "масове знищення українцями поляків" на "східних кресах", вже настав, розпочався "бойовий період" для АК на теренах округиГДА СБУ. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 86. Арк. 50..

Того ж місяця інший діяч польського підпілля Адольф Галиновський ("Азет"), у зв'язку із тим, що "морди поляків", які вчиняли "українські банди", почастішали, розпорядився заподіювати "ліквідаційні акції" їхніх ватажків і агітаторів, а також здійснювати "пацифікаційні акції" у місцевостях, які найбільше постраждали від нападівГДА СБУ. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 86. Арк. 51.. Діяч АК у Галичині "Орел" наказав підзвітним готуватися до відбиття українського нападу, аргументувавши це так: "дізналися, що УПА видала наказ про прискорення ліквідації поляків... навіть у місті Львові"ГДА СБУ. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 86. Арк. 49..

До речі, 15-22 березня "Кедив" Львівського округу АК провів один із анонсованих "пацифікаційних" рейдів, який закінчився кривавими жертвами серед українців і україномовнихІльюшин І. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Київ, 2009. C. 285..

Що прикметно, хоча розпорядчі документи українського підпілля у березні 1944 року були наповнені антипольськими сюжетами, але ніде не йшлося про організацію якихось збройних акцій проти цивільного польського населення.

Так, 6 березня 1944 р. вийшов наказ Проводу ОУН(б) про заборону "відплатних акцій" стосовно поляків (".суворо забороняється стріляти у поляків чи їх вбивати. Знищувати лише тих поляків, котрі були та є сексотами")Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т., т. 2: 1944-1945 / под ред. Артизова А.Н. Москва, 2012. С. 100.. На переговорах між представниками керівництва ОУН(б) і поліції безпеки та СД 23 березня у Львові перші пропонували німцям погодитися на те, що здійснюватимуть "каральні міри" проти "польського бандитизму в лісах", не зачіпаючи поляків, котрі мешкають неподалік, а також довколишніх польських сіл. Заявляли й те, що можуть надавати розвідувальні дані про польський повстанський рухУкраинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т., т. 2: 1944-1945 / под ред. Артизова А.Н. Москва, 2012. С. 105..

При цьому в українському підпіллі фіксували випадки співпраці АК із Червоною армією на "передньому краї" радянсько-німецького фронту, що охопив низку теренів ТернопільщиниКорчак-Городиський О. Польська "Армія Крайова" у Львові. Вісті комбатанта, 1977. № 2. С. 34-35..

Доведенням нашої думки про розгортання міжетнічного конфлікту в дистрикті "Галичина" в кінці лютого - на початку березня 1944 року може бути й це місце з оунівського огляду суспільно-політичних подій: "У березні місяці... українсько-польські відносини ніколи до цього не були на даній території настільки загострені, як цього місяця"Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т., т. 2: 1944-1945 / под ред. Артизова А.Н. Москва, 2012. С. 195.. До того ж, для автора звіту Делегатури Уряду Речі Посполитої на Край ситуація, що склалася у Східній Галичині незабаром, у квітні 1944 року, нагадала події, які відбулися на Волині влітку 1943-гоAAN, DR, sygn. 202/III/121, k. 287.. підпілля польський війна

Паралельно з "гарячим" українсько-польським протистоянням у дистрикті "Галичина" навесні 1944 року на локальному рівні тривали українсько-німецькі переговори щодо "польського питання". Так, 7 квітня 1944-го представник УПА "Орел" і крайсляндвірт Кам'янка-Струмилівської округи Нерінг домовилися про те, що підрозділ першого припинить "терористичну діяльність щодо польського населення" (виняток - дозволяється "боротися з польською бандою у лісах"), а також надаватиме відомості про "радянських, російських і польських бандитів". Проте 21 квітня у повідомленні для Головного управління державної безпеки Рейху констатувалося, що на теренах Галичини "банди УПА, як і раніше, вчиняють каральні акції проти поляків". "Наші ліквідаційні групи одержали завдання щадити польських жінок і дітей"Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т., т. 2: 1944-1945 / под ред. Артизова А.Н. Москва, 2012. С. 126, 169-205., - акцентували представники упівців для крайсгауптмана Станіславської округи під час локальних переговорів 3 травня 1944-го.

Несприятливим фактором для українсько-польського порозуміння стали й польсько-угорські боївки, пов'язані з німецько-нацистськими окупантами, що навесні розгорнули діяльність у південній частині дистрикту.

Так, на початку травня 1944-го Станіславський інспекторат АК домовився із штабом 18-ї угорської резервної дивізії у с. Старий Лисець Станіславського крайсу про те, що польські ліквідаційні загони отримують право здійснювати необмежену кількість нападів на українські пункти, де перебували угорські військові. При цьому останні залучалися до прикриття польських акцій і грабежу населенняПагіря О. Між війною та миром: відносини між ОУН і УПА та збройними силами Угорщини (1939-1945). Торонто-Львів, 2014. С. 226.. "Поляки зробили відворот до мадярів. Поляки ворожо настроюють мадярів до українців. Вони подають їм, що українські партизани це малі банди, які тільки грабують і палять польські села, а самих поляків убивають. Також подають мадярам дані про мнимі вбивства мадярів укр[аїнськими] партизанами. Докладно інформують мадярів про наш рух", - йшлося у одному з тодішніх оунівських джерелГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 83. Арк. 371..

Польсько-українське протистояння за участі провідних організацій польського й українського підпілля з сотнями жертв з обох сторін щомісяця продовжувало тривати у дистрикті до кінця його існування в липні, а також ще певний час по тому.

П'ятого травня 1944 р. вийшов наказ Головного проводу ОУН(б) про те, що "з огляду на офіційну налаштованість польського уряду в справі співпраці з совітами" необхідно "усувати" поляків з українських земель. У кожному такому випадку належало давати їм кілька днів на переїзд до рідних польських земель. Якщо ж вони не виконуватимуть такі пропозиції, вказувалося надсилати боївки, які ліквідовуватимуть поляків-чоловіків, а будинки та маєтки - спалюватимуть чи розбиратимутьSowa A. Stosunki polsko-ukrainskie 1939-1947. Zarys problematyki. Krakow, 1998. S. 238.. За станом на другу половину травня на Сокальщині, Радехівщині й Кам'янка-Струмилівщині структури АК перебували на стадії ліквідаціїГогун А. Деятельность вооруженных националистических формирований на территории западных областей УССР (1943-1949): дис. к-та ист. наук: 07.00.02. Санкт-Петербург, 2005. С. 113..

Ознакою червня-липня 1944 року стало те, що протистояння фактично переросло виключно у боротьбу між українським і польським підпіллям. Армія Крайова, з огляду на зростання бойових можливостей у зв'язку з підготовкою до здійснення "посиленої диверсійної акції" "Буря", на території Львівського округу АК "поновила антиукраїнські репресивні акції"Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Київ, 2009. C. 291.. Українське підпілля "відповідало взаємністю". 10 липня 1944 року в наказі командувача УПА-Захід значилося, що потрібно "постійно по поляках вдаряти до остаточного винищення з цих земель. Черговість протипольських акцій: а) нищення бойової сили ворога, б) активісти і сексоти; в) відплатні акції. Форми: а) з'єднана акція відділів на польські скупища, б) непокоюча акція підвідділів, стеж і т.д. Як і передне, не вільно ліквідувати жінок і дітей. В деяких випадках визвати поляків терміново покинути українські землі"Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Київ, 2009. C. 292..

Й лише наприкінці літа, вже після ліквідації дистрикту "Галичина", масовий польсько-український конфлікт у краї почав затухати. Посприяв цьому й вихід відповідних розпорядчих документів ОУН(б) іУПА.

Наприклад, 22 серпня в. о. к-ра УПА-Карпати розпорядився ставитися "культурно" і "чесно" до "спокійного населення польського"ЦДАВО. Ф. 3836. Оп. 1. Спр. 16. Арк. 2.. Першого вересня 1944-го командування УПА-Захід видало наказ про припинення "масових антипольських акцій". Можна було знищувати лише тих осіб польської національності, котрі допомагали радянській владіГогун А. Деятельность вооруженных националистических формирований на территории западных областей УССР (1943-1949): дис. к-та ист. наук: 07.00.02. Санкт-Петербург, 2005. С. 114.. А в інструкції організаційної референтури крайового проводу ОУН(б) на західноукраїнських землях від 7 вересня 1944 р. зазначалося, що "поляки знайшлися в дуже подібній ситуації, як і ми. Більшовики визволяють їх з-під німецького гніту і творять Радянську Польщу. Це змушує нас змінити наше ставлення до поляків. Ми за ліквідацію конфлікту з поляками та спільну акцію проти спільного окупанта. Треба вести між поляками (тими, що настроєні проти більшовиків) пропаганду за співпрацю... Б'ємо тих поляків, які пішли на співпрацю з більшовиками проти нас (донощики, польська міліція)"ОУН і УПА в 1944 році: документи. В 2 ч., ч. 2 / упоряд. Веселова О., Кокін С., Лисенко О., Сергійчук В. Київ, 2009. С. 58..

Отже, дослідженими нами історичними документами, передусім - за походженням з ОУН(б) і Армії Крайової - не підтверджується думка, добре усталена у польській історіографії, щодо швидкого "переходу" польсько-українського конфлікту з Волині у Східну Галичину в другій половині 1943 року. Про це не йдеться й у виявлених джерелах про переселення осіб польської національності з Волині до Східної Галичини за вказаний час.

Натомість восени 1943 року в дистрикті "Галичина" фіксувалися лише спорадичні факти польсько-українських непорозумінь, зазвичай - із незначною кількістю жертв у кожному випадку.

Загострення польсько-українських відносин у дистрикті "Галичина" почалося аж у другій половині лютого 1944 року, що, вочевидь, слід пов'язувати із радянськими провокаціями (наслідки просування радянсько-німецького фронту на Захід і рейдів у західному напрямку радянських партизанів, як-от з'єднання Михайла НаумоваЦДАГО. Ф. 62. Оп. 1. Спр. 1450. Арк. 114; Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941-1944 / колл. состав.: Бажан О.В., Власенко С.И. и др. Москва, 2010. С. 262; Sowa A. Stosunki polsko-ukrainskie 1939-1947. Zarys problematyki. Krakow, 1998. S. 233.). Наприкінці зими - на початку весни 1944-го з боку місцевих українців залунали звинувачення на адресу галицьких поляків щодо співпраці з радянським партизанським рухом. Ті ж, у свою чергу, стали закидати німецькій окупаційній адміністрації дистрикту "Галичина", що "не помічає" антипольських виступів.

За станом на березень місцеве польське підпілля вже зауважувало "масове знищення українцями поляків", а за підсумками відповідних подій у квітні порівняло ситуацію з українсько-польськими відносинами у Східній Галичині з тією, яка склалася на Волині влітку 1943 року.

З травня 1944 року ОУН(б) переходить до тактики "усування" польського населення за межі українських етнографічних територій у Західній Україні. А в червні - липні українсько-польське протистояння в краї переростає у боротьбу, в якій участь українського та польського підпілля стає визначальною.

"Переживши" ліквідацію дистрикту "Галичина" й повторну радянізацію Східної Галичини, польсько-український конфлікт почав затухати орієнтовно наприкінці серпня - у вересні 1944 року. Тоді місцеве українське підпілля почало шукати зв'язки із польським підпіллям з метою організації спільної антирадянської боротьби.

References

1. Archiwum Akt Nowych (dalej - AAN), AK, sygn. 203/XV/14.

2. AAN, DR, sygn. 202/III/121.

3. Volyn, Skhidna Halychyna. 1942-1944. Putivnyk po polskykh ta ukrainskykh arkhivnykh dzherelakh, t. 1/ uklad. Abramova K., Bohunov S., Kashevarova N. ta in.. Varshava-Kyiv, 2003. 288 s. [in Ukrainian].

4. Gogun A. Dejatel'nost' vooruzhennyh nacionalisticheskih formirovanij na territorii zapadnyh oblastej USSR (19431949): dis. k-ta ist. nauk: 07.00.02. Sankt-Peterburg, 2005. 194 s. [in Russian].

5. Grelka F. Polityka narodowosciowa niemieckich wladz okupacyjnych we wschodniej Polsce w latach 1941-1944: przebudowa spoleczenstwa wielonarodowosciowego w spoleczenstwie z rasq dominujqcq. Pamigc i Sprawiedliwosc, 2009. № 1. S. 71-91 [in Polish].

6. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy (dali - HDA SBU) [Sectoral state archive of the Security Service of Ukraine]. F. 1. Op. 1. Spr. 86.

7. HDA SBU. F. 13. Spr. 376. T. 34.

8. HDA SBU. F. 13. Spr. 376. T. 83.

9. HDA SBU. F. 73. Op. 1. Spr. 103.

10. HDA SBU. F. 73. Op. 1. Spr. 574.

11. Zajqczkowski M. Ukrainskie podziemie na Lubelszczyznie w okresie okupacji niemieckiej 1939-1944. Lublin-Warszawa, 2015. 504 s. [in Polish].

12. Zvit "Iz khroniky podii na Ukrainskykh zemliakh (1943 i 1944)" (bez pidp. i daty, perepys. u berezni 1946 r.). URL: https://avr.org.ua/viewDoc/9312 (data zvernennia: 07.05.2022).

13. Iliushyn I. Ukrainska povstanska armiia i Armiia kraiova. Protystoiannia v Zakhidnii Ukraini (1939-1945 rr.). Kyiv, 2009. 399 s. [in Ukrainian].

14. Kazik M., Stanowiska polskich historykow wobec konfliktu polsko-ukrainskiego w czasie II wojny swiatowej. URL: https://www.polska1918-89.pl/pdf/stanowiska-polskich-historykow-wobec-konfliktu-polsko-ukrainskiego-w-c,4556. pdf (Last access: 20.05.2022). [in Polish].

15. Komonski E. Przyklady organizacji i funkcjonowania pomocy medycznej dla Polakow - ofiar polityki eksterminacyjnej OUN-b na Wolyniu i w Galicji Wschodniej w latach 1943-1945. Wroclawskie Studia Wschodnie, 2008. № 12. S. 141-161 [in Polish].

16. Komunikat Provodu OUNSD shchodo podii, yaki prokhodiat na ukrainskykh zemliakh (zhovten 1943 r.). URL: https:// avr.org.ua/viewDoc/9925 (data zvernennia: 14.05.2022).

17. Korchak-Horodyskyi O. Polska "Armiia Kraiova" u Lvovi. Visti kombatanta, 1977. № 2. S. 33-38 [in Ukrainian].

18. Mick Ch. Lemberg, Lwow, L'viv, 1914-1947: Violence and Ethnicity in a Contested City. West Lafayette, Indiana, 2016. 445 s. [in English].

19. Motyka G. Tak bylo w Bieszczadach. Walki polsko-ukrainskie 1943-1948. Warszawa, 1999. 552 s. [in Polish].

20. Ofitsynskyi R., Khavrak L. Ukrainsko-polski stosunky u dystrykti "Halychyna" (1941-1944). Uzhhorod, 2002. 84 s. [in Ukrainian].

21. OUN i UPA v 1944 rotsi: dokumenty. V 2 ch., ch. 2 / uporiad. Veselova O., Kokin S., Lysenko O., Serhiichuk V. Kyiv, 2009. 256 s. [in Ukrainian].

22. Pahiria O. Mizh viinoiu ta myrom: vidnosyny mizh OUN i UPA ta zbroinymy sylamy Uhorshchyny (1939-1945). Toronto-Lviv, 2014. 581 s. [in Ukrainian].

23. Partizanskaja vojna na Ukraine. Dnevniki komandirov partizanskih otrjadov i soedinenij. 1941-1944 / koll. sostav.: Bazhan O.V., Vlasenko S.I. i dr. Moskva, 2010. 670 s. [in Russian].

24. Pohl D. Niemiecka polityka ekonomiczna na okupowanych terenach wschodniej Polski w latach 1941-1944. Pamigc i Sprawiedliwosc, 2009. № 1. S. 93-102 [in Polish].

25. Polsko-ukrainski stosunky v 1942-1947 rokakh u dokumentakh OUN ta UPA: u 2 t., t. 1: Viina pid chas viiny. 19421945 / vidp. red. ta uporiad. Viatrovych V.M.. Lviv, 2011. 792 s. [in Ukrainian].

26. Sowa A. Stosunki polsko-ukrainskie 1939-1947. Zarys problematyki. Krakow, 1998. 337 s. [in Polish].

27. Szczesniak A., Szota W. Droga do nikqd - Dzialalnosc Organizacji Ukrainskich Nacjonalistow i jej likwidacja w Polsce. Warszawa, 1973. 586 s. [in Polish].

28. Torzecki R. Polacy i Ukraincy. Sprawa ukrainska w czasie II wojny swiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. Warszawa, 1993. 349 s. [in Polish].

29. Trofymovych V., Trofymovych L. Vplyv Kholmskykh podii na eskalatsiiu ukrainsko-polskoho konfliktu na Volyni i v Halychyni. 1938-1944 rr., Polsko-ukrainske pohranychchia: etnopolitychni, movni ta relihiini kryterii samoidentyfikatsii naselennia / vidp. red. Pater I., uporiad. Muravskyi O., Romaniuk M. Lviv, 2019. S. 256-269 [in Ukrainian].

30. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obyednan. F. 62. Op. 1. Spr. 1450.

31. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady (dali - TsDAVO). F. 3833. Op.1. Spr. 43.

32. TsDAVO. F. 3836. Op. 1. Spr. 16.

33. TsDAVO. F. 3836. Op. 1. Spr. 23.

34. TsDAVO. F. 3959. Op. 2. Spr. 132.

35. Ukrainskie nacionalisticheskie organizacii v gody Vtoroj mirovoj vojny. Dokumenty: v 2 t., t. 1: 1939-1943 / pod red. Artizova A.N. Moskva, 2012. 878 s. [in Russian].

36. Ukrainskie nacionalisticheskie organizacii v gody Vtoroj mirovoj vojny. Dokumenty: v 2 t., t. 2: 1944-1945 / pod red. Artizova A.N. Moskva, 2012. 1167 s. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru