"Списки про шляхетство" 1762 p.: маловідоме джерело до історії української козацької старшини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Списки про шляхетство» 1762 p.: маловідоме джерело до історії української козацької старшини

Анотація

Мета публікації полягає у введенні до широкого наукового обігу маловідомого джерела 1762 р. з історії української козацької старшини Війська Запорозького і слобідських полків. Методологія охоплює метод джерелознавчого аналізу й синтезу та інструментарій генеалогічних, просопографічних, історико-соціальних досліджень, а також студій з історії ментальностей. Наукова новизна. З'ясовано історичні обставини, за яких було розпочато підготовку «Списків про шляхетство». У фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві виявлено невідомий раніше «Список…» Острогозького полку у двох копіях із супровідною документацією. Опрацьовані джерела підготовлено до друку з урахуванням сучасних досягнень української археографії та історіографії. Висновки. Підготовку «Списків про шляхетство» започаткувала грамота Петра ІІІ гетьманові К. Розумовському та відповідний сенатський указ від 18 січня 1762 р. Як виглядає, у Гетьманщині це розпорядження Петербурґа проіґнорували. Натомість у слобідських полках урядову вимогу взяли до уваги, з приводу чого зав'язалося листування між Харківською й Ізюмською полковими канцеляріями. В Острогозькому полку такий список уклали та надіслали до бриґадної канцелярії слобідських полків і канцелярії начальника Української дивізії. Із документації, яка виникла навколо підготовки списків на Слобожанщині, випливає, що слобідська козацька верхівка усвідомлювала свій зв'язок з елітою Гетьманщини і співвідносила соціальний устрій слобідських полків із тим, як було влаштоване суспільство Війська Запорозького. Водночас слобідська старшина вважала царські жалувані грамоти місцевим полкам кінця XVII - початку XVIII ст. джерелом локальних і своїх особистих прав та привілей, які давали їй підстави дорівнюватися до російського дворянства. На основі просопографічної інформації, яку вміщує «Список про шляхетство» Острогозького полку та дотичні джерела й література, підсумовується, що острогозька старшинська корпорація на час ліквідації слобідського козацтва була досить строкатою, що, однак, не завадило їй зберегти згуртованість в умовах подальшого входження Острогожчини до Воронезького намісництва.

Ключові слова: «Списки про шляхетство», Гетьманщина, слобідські полки, українська козацька старшина, історичні джерела.

Основна частина

Уявлення козацької старшини Гетьманщини і слобідських полків про себе та про своє місце в українському соціумі XVIII ст. достатньо добре вивчені в історіографії. Із засадни - чих досліджень З. Когута випливає, що верхівка Війська Запорозького витворила етос «нової шляхти» як леґітимаційний лейтмотив панівного становища в українському суспільстві Kohut Z.E. Russian Centralism and Ukrainian Autonomy: Imperial Absorption of the Hetmanate, 1760s-1830s. - Cambridge, 1988. - 363 p.; Когут З. Коріння ідентичности: Студії з ранньомодерної та модерної історії України. - К., 2004. - 351 с..

Такий підхід мав відгук у працях ряду дослідників і дослідниць Брехуненко В. Східна брама Європи: Козацька Україна середини XVII-XVIII ст. - К., 2014. - 504 с.; Галь Б.О. Інтеграція української еліти до політико-адміністративних структур Російської імперії у XVIII - першій третині ХІХ ст.: Дис. ... канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 2002. - 198 с.; Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини. - К., 2004. - 452 с.; Однороженко О. Українська руська еліта Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. - К., 2011. - 422 с.; Plokhy S. The Cossack Myth: History and Nationhood in the Age of Empires. - New York, 2012. - 408 p.; Степанков В.В. Політична еліта України: процеси становлення, сфера діяльності, міжгрупові взаємини, політичні погляди (1648-1676 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. - Кам'янець-Подільський, 2019. - 370 с.; Струкевич О.К. Політико- культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інтегральний погляд на питання). - К., 2002. - 532 с.; Таїрова- Яковлева Т Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини. - К., 2017. - 184 с.. Схожих висновків дійшов В. Маслійчук, простежуючи процес виокремлення старшини із загалу слобідського козацтва впродовж другої половині XVII-XVIII ст. На його думку, з метою підкреслити свою шляхет - ськість слобідська верхівка вдавалася до зміни прізвищ на такі, що містили милозвучні суфікси - ськ-, - цьк-, використовувала герби та вигадувала «правильні» генеалогії Маслійчук В.Л. Козацька старшина слобідських полків другої половини XVII - першої третини XVIII ст. - Х., 2003. - 252 с. Його ж. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської України XVII-ХІХ ст. - Х., 2007. - 400 с.. В історіографії також з'ясовано, що у другій половині XVIII - на початку ХІХ ст. уряд Російської імперії неодноразово ставив під питання привілейований статус козацької верхівки, що спонукало її представників до чіткішої артикуляції й докладнішого обґрунтування власних шляхетських амбіцій Миллер Д.П.Очерки из юридического быта старой Малороссии: превращение козацкой старшины в дворянство // Киевская старина. - 1897. - №1. - С.1-31; №2. - С.188-220; №3. - С.351-374; №4. - С.1-47..

Під таким кутом зору доцільно розглядати документи, які публікуються нижче. Вони походять із Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАК України). Ідеться про листування, яке навесні 1762 р. зав'язалося між Харківською й Ізюмською полковими канцеляріями та бриґадною канцелярією слобідських полків, а також між Харковом і підпорядкованими йому сотнями щодо підготовки «Списків про шляхетство» полку (док. №1-7). Ці джерела було виявлено й частково використано В. Маслійчуком Маслійчук В. Л.Провінція. - С.38.. Понад те, вже укладений список у липні того ж року разом із супровідним рапортом надіслали з Острогозького полку бриґадирові Д. Банческулу та начальникові Української дивізії К. Кантемиру (док. №8-9). Цей список ми відшукали під час перегляду справ зі складу ф.1817. Знахідка послугувала поштовхом до підготовки пропонованої публікації.

В. Маслійчук припускає, що поява згаданого листування була пов'язана з оприлюдненням 18 лютого 1762 р. маніфесту Петра ІІІ «Про вільність дворянства», згідно з яким російське дворянство звільнялося від обов'язкової двадцятип'ятирічної служби на користь держави Фаизова В.И. «Манифест о вольности» и служба дворянства в XVn! ст. - Москва, 1999. - 222 с.. Однак ситуація виглядала дещо інакшою, про що дізнаємося з досліджень Д.Міллера Миллер Д.П. Очерки... - №1. - С.18-20.. Покликаючись на рукописний збірник «Собрание редкостей», котрий наприкінці ХІХ ст. зберігався в бібліотеці Харківського університету, він зазначав, що черговий раз питання про те, кого вважати шляхтичами в Гетьманщині та як їх відрізнити від простолюдинів, що бажали скористатися зі шляхетських привілеїв, виринуло в Петербурзі на початку 1760_х рр. Тоді сенатор граф Р. Воронцов 18 січня 1762 р. запропонував Сенатові «зосередити в Герольдії відомості про малоросійські дворянські фамілії з точними доказами про їхнє шляхетство та з показуванням отриманих тим шляхетством грамот від польських королів або від російських государів» Там же. - С.19.. Відтак з'явився відповідний сенатський указ Із дотичної літератури відомо, що сенатський указ від 18 січня 1762 р. було опубліковано у випуску «Черниговских губернских ведомостей» за 4 квітня 1890 р. (див.: Ситий І. Однострій дворянства Чернігівського намісництва // Скарбниця української культури. - Вип.14. - Чернігів, 2012. - С.78, 80)., а до К. Розумовського 22 січня надіслали імператорську грамоту з повелінням скласти списки «малоросійського шляхетства» й разом із доказами надіслати в Герольдію Миллер Д.П.Очерки... - №1. - С.19; Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. - Ф.ІІ. - Спр.3664. - 1 арк..

Д.Міллер уважав цю грамоту першою спробою російського уряду регулювати станове питання в Гетьманщині, але висловлював сумніви, чи дійсно у відповідь на неї розпочалося укладання «списків шляхетських родів», зокрема з огляду на подальшу зміну влади в імперії Миллер Д.П.Очерки... - №1. - С.19-20.. Однак на прикладі слобідських полків можемо переконатися в дієвості сенатського указу від 18 січня 1762 р. При цьому важливо, що заходи уряду, спрямовані на старшину Війська Запорозького, було поширено й на верхівку слобідських полків. А це, своєї чергою, свідчить, що в Петербурзі українські козацькі автономії та їхній провідний прошарок сприймали як споріднені. Більше того, до зв'язку з Гетьманщиною апелювали самі слобожани, коли зауважували, що «к согласному тех списковъ сочинению должно и оной (Харківській - С.П.) полковой канцеляриї иміть сношение з другими полкамы, а особливо, как от Малоросиї оные отправлены будут, ибо Слободские полки пришедшими с Полской области и из малоросий [- ских] полковъ малоросияни населены» (док. №7).

Тож, на наш погляд, процедура укладання «Списків про шляхетство» у слобідських полках була такою. У лютому - березні 1762 р. до бриґадної канцелярії, а через неї до Ізюмської, Острогозької, Охтирської, Сумської та Харківської полкових канцелярій надійшов сенатський указ про підготовку списків місцевого шляхетства, причому «в самой скорости» і «с верными о томъ их шляхетстве доказателствы». Принаймні, повторний ордер Д. Банческула Харківській полковій канцелярії від 18 квітня того ж року наполягав саме на цьому (док. №2).

Реакція керівництва Охтирського й Сумського полків на це розпорядження залишається невідомою. Натомість між Харківською й Ізюмською полковими канцеляріями з ініціативи останньої почалося жваве листування. Ізюмці нагадували, що свого часу (остаточно в 1685 р.) їхній полк виокремився саме з Харківського, який «пред И[зюм] ским населением состоіт немало старее и, чая, жалованних грамот и других обстоятелствъ о населенні' и свободности призванного в Сло[бод] ские полки народа имеется гораздо болше» (док. №6). Але відповідь Харківської полкової канцелярії щодо можливої наявності в її архіві жалуваних грамот була неґативною. Водночас наприкінці квітня в усі сотні Харківського полку було відправлено під - прапорних із наказом «ехать в сотні […] і во владелческие места, а по приезде в каждомъ месте, обявя оной указъ, истребовав от оних сотников і владелцов, в силу Г[осу] д[а] рствен - ной Военной коллегиї указу шляхетстве, и нет ли у тех шляхтичовъ жалованних грамот от полских королей іли от российских г[осу] д[а] рей, с которих зняв точние копиї за их руками, представит в полковую канцелярию» (док. №4). Однак звідусіль посланці рапортували, що «такових шляхтечей нігде не сискало[сь]» (док. №4) Арк. 3-90. З огляду на однотипність рапортів ми вмістили у цій публікації два з них (док. №3-4).. На подібній ноті справа з виявленням «малороссїи[ского] шляхетства» у Харківському полку зупинилася Майже півтора століття потому, наприкінці ХІХ ст. один із нащадків слобідської старшини історик-аматор Є.Альбовський, натрапивши на цю ж кореспонденцію у Харківському полковому архіві, іронічно зауважив: «У царю-вання Катерини II в 1762 р. Харківській полковій канцелярії вказано було надати відомість усім особам шляхетського походження з доказами своїх прав на цю гідність, тобто їм було надано припис доставити царські та польських королів жалувані грамоти. Канцелярія від себе розіслала вказівки в усі сотні з наказом переписати всіх шляхтичів, якщо такі де є, та надати відомості з доказами в полк. Попри те, що в полку жили Квітки, Донці, Шидловські, Ковалевські та ін., всі сотні доповіли, що в їхніх стінах не виявилося жодного шляхтича, котрий міг би цю свою гідність довести» (див.: Альбовский Е.История Харьковского слободского казачьего полка (1651-1765 гг.). - Х., 1894. - С.37)..

Про заходи в Ізюмському полку, окрім листування з харківськими «колегами», нічого невідомо. Острогозька ж полкова канцелярія не лише підготувала й надіслала до вищого командування «Списокъ, какие іменно в Острогожскомъ полку о дворянстве і шляхетстві послідовали ізьяснениі, значить под симъ, іюля 10 дня 1762 году» (власне «Список про шляхетство» - док. №9), але й у супровідному рапорті навела розлоге пояснення з приводу того, кого саме та на яких підставах можна зарахувати до шляхетства полку (док. №8).

Відтак до списку Острогозького полку не залежно від походження, а з огляду на займані уряди, записали в повному складі полкову старшину, сотників і підпрапорних - усього 76 осіб. В Острогозьку, схоже, міркували так само, як і в Ізюмі, коли в одній із промеморій зауважили, що «за потребно признавается единственно обо всех служащих в тех полках чинах вивод учинит» (док. №6). Біля прізвищ більшості записаних зазначено, що «грамотъ на шляхетство не имЪетъ». Як відомо, з проблемою відсутності письмових доказів власного шляхетства мусила давати раду і старшина Гетьманщини. В обох випадках виправданням слугувала велика кількість пережитих предками воєн, пожеж і руйнувань, унаслідок чого надані їм від польських королів «дипломи та грамоти» було безповоротно втрачено.

Поза цим, слобідська верхівка, як і еліта Війська Запорозького, зіштовхнулася з дилемою: чи вважати шляхтичами козаків? У кореспонденції між Харковом та Ізюмом про це не йдеться, а острогозьке полкове керівництво підсумувало свої міркування в такий спосіб: «полковая Острогожская канцелярия не точию старшинъ, но и служащихъ козаков простолюдинами числить не можетъ» (док. №8). Назагал так воно й було, адже «Права, за якими судиться малоросійській народ» поширювали шляхетські привілеї на весь козацький стан, не розрізняючи старшину і «простих» козаків. Про це знали в Острогозьку, тому й зауважили, що «Слободские полки по населениі своемъ учреждаеми и устроены старшинами по примару Малоросиі, гді не точию старшина, но и козаки от мужиковъ и посполства иміють великое различие и ползуютца правами шляхетства» (док. №8). Однак навіть будучи свідомою цього, острогозька полкова старшина прагнула відгородитися не лише від рядових козаків, але й від сотенної старшини (отаманів, хорунжих, осавулів, писарів), представники якої до списку не потрапили.

Разом із тим, арґументація Острогозька не обмежувалася лише покликаннями на практики сусідньої Гетьманщини. Як і в промеморії ізюмців, у рапорті Острогозького полку йшлося про альфу й омегу слобідських вольностей - жалувані грамоти, надані слобідським полкам московськими правителями наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Вони закріплювали за переселенцями так звану «черкаську обикність»: право на козацький устрій, займанщину, безмитну торгівлю і промисли, вільне винокуріння та шинкування. Острогозька старшина вважали документи джерелом таких вольностей, «каковыми толко адному росискому дворянству ползоватца дозволено» (док. №8). До цих аргументів додали покликання на указ Анни Іоаннівни О. Шаховському від 29 травня 1734 р. щодо покарання козаків, котрі не хотіли вчитися регулярній службі Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е. - Санкт-Петербург, 1830. - Т.9. - С.332., та жалувану грамоту Єлизавети Петрівни від 22 листопада 1743 р. про повернення слобожанам частково скасованих у попередньому десятилітті вигід Там же. - Т.11. - С.948-951..

Біографічна і просопографічна інформація про осіб, записаних до «Списку про шляхетство» Острогозького полку, викликає ще ряд думок. По-перше, острогозька старшинська верхівка на час ліквідації слобідського козацтва залишалася досить строкатою. До неї належали й російські дворяни Тев'яшови, й українські шляхтичі Лисаневичі, й місцеві старшини Куколевські, Головинські, Голодолинські, Сіверські та Шапочки, й спадкові козаки Зайцеві, Косенки, Тимошенки, так само, як і вихідці з духівництва Острозько-Лохвицькі. Бедряги та Урсули мали молдавське походження. Татарчуки з Подольськими входили до старшинського кола Сумського полку, а Ковалевські - Харківського.

По-друге, і це важливо у світлі не уявної чи бажаної, як зі «Списками про шляхетство», а дійсної нобілітації, - які саме старшинські роди з Острогожчини та на підставі яких доказів було внесено до дворянських родовідних книг наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. Можна стверджувати, що місцева старшина загалом успішно інтеґрувалася до імперського дворянства. Більшість із них здобули спадковий дворянський статус на підставі військової, передовсім козацької служби (2_га частина Родовідної книги) або монаршого надання (1_ша частина) в межах сторічної давнини. Тев'яшови, Шапочки й Вишневські потрапили до престижної 6-ї частини, куди записували лише давні шляхетні роди. Не викликає подиву, що Урсули як представники «іноземного шляхетства» опинилися в 5_й частині.

По-третє, у той час, як харківська, ізюмська, охтирська та сумська старшина (за винятком тих родів, які мешкали у Суджанському й Куп'янському повітах) сформували дворянське середовище Харківського намісництва, колишня старшина Острогозького полку ввійшла до дворянської корпорації сусіднього Воронезького намісництва Ідеться про зміни адміністративно-територіального устрою Слобожанщини, пов'язані з відкриттям Харківського (1780 р.) та Воронезького (1779 р.) намісництв. Тоді ж Суджанський і Куп'янський повіти ввійшли до складу Курського намісництва.. Однак навіть будучи меншістю в етнічно переважно російському оточенні, острогозька верхівка зберегла усталені внутрішні зв'язки, передовсім через шлюбно-сімейні й патронатно-клієнтельні стосунки. Безумовними місцевими лідерами залишалися Тев'яшови, які вийшли на перші ролі в межах усього Воронезького намісництва. А у слобідських із походження повітах - Острогозькому, Богучарському, Бирюцькому, Коротояцькому, Ливенському й Корочанському, - місцеві старшинські роди становили вагому, а часом переважну (Острогозький), частку землевласників. Те саме стосується кадрового складу органів державної адміністрації і дворянського самоврядування, контроль над якими великою мірою залишався в руках колишньої козацької еліти.

Щодо археографічних засад публікації. Документи Харківського й Ізюмського полків відклалися у спр. 594 ф.1725 «Харківська полкова канцелярія» ЦДІАК України. Джерела помітно пошкоджені, всі реконструйовані нами частини взято у квадратні дужки. Документи Острогозького полку походять зі спр. 20 ф.1817 «Бригадна канцелярія Слобідських полків» ЦДІАК України та відклалися у двох копіях, які добре збереглися. Перший комплект (рапорт і список) адресовано слобідському бриґадирові Д. Банческулу (арк. 61-67 зв.), а другий - начальникові Української дивізії князеві К. Кантемиру (арк. 90-96 зв.). Обидва комплекти датовано 10 липня 1762 р., підписано і скріплено острогозьким полковим суддею Ф. Татарчуковим. Рапорти також засвідчено канцеляристом Острогозької полкової канцелярії В. Конопліним. До бриґадної канцелярії ця документація надійшла 9 жовтня 1762 р. Зміст обох рапортів і списків тотожний. Несуттєві відмінності стосуються написання окремих слів, як-от «Остафьев» чи «Астафьев», «далнейшей» чи «далшей», про що повідомляється в підтекстових примітках. Публікація здійснюється спрощеним дипломатичним методом. У коментарях подано біографічні довідки про осіб у порядку згадування їх у документах. Інформацію про представників однієї родини об'єднано у відповідному коментарі.

Литература

шляхетство острогозький старшинський козацтво

1. Brekhunenko, V. (2014). Skhidna brama Yevropy: Kozastka Ukraina vXVII-XVIIIst. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Faizova, V. (1999). «Manifesto volnosti» isluzhba dvorianstva vXVIIIst. Moskva. [in Russian].

3. Gnezdilo, O., Momot, l., Panasenko, L., Paramonov, A. and Safonova, Ye. (2010). Rodoslovnaia kniga potomstvennykh dvorian Kharkovskoigubernii. Kharkov. [in Russian].

4. Hal, B. (2000). Intehratsiia ukrainskoi elity do polityko-administratyvnykh struktur Rosiiskoi imperii u XVIII - pershii tretyni XIXst. Dys…. kand. ist. nauk. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian].

5. Kohut, Z.E. (1988). Russian Centralism and Ukrainian Autonomy: Imperial Absorption of the Hetmanate, 1760s_1830s. Cambridge.

6. Kohut, Z.E. (2004). Korinnia identychnosty: Studiiz rannomodernoita modernoiistorii Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

7. Kornienko, O. (2008). Narysy viiskovoiistorii Ukraiiny: Sumskyislobidskyikozatskyipolk\ 1659-1765. Kyiv. [in Ukrainian].

8. Kryvosheia, V. (2004). Kozatska elita Hetmanshchyny. Kyiv. [in Ukrainian].

9. Kryvosheia, V. (2010). Kozatska elitaHetmanshchyny: Entsklopediia. Kyiv. [in Ukrainian].

10. Litvinova, T. (2005). Organizatsiia i deiatelnost dvorianskikh soslovnykh uchrezhdenii Voronezhskoiguberniiposlednei chetverti XVIII-pervoi polovinyХІХvv. Diss…. kand. ist. nauk. Voronezh. [in Russian].

11. Masliichuk, V. (2003). Kozatska starshyna slobidskykh polkiv druhoi polovyny XVII - pershoii tretyny XVIII st. Kharkiv. [in Ukrainian].

12. Masliichuk, V. (2007). Provintsiia na perekhresti kultur: Doslidzennia z istorii Slobidskoii Ukraiiny XVII-XIX st. Kharkiv. [in Ukrainian].

13. Odnorozhenko, O. (2011). Ukrainska ruska elita Serednovichcha iRannoho modernu:strukturata vlada. Kyiv. [in Ukrainian].

14. Plokhy, S. (2012). The Cossack Myth: History and Nationhood in the Age of Empires. New York.

15. Potapenko, S. (2007). Elita Slobidskoi Ukrainy:spysky kozatskoistarshyny 60_kh rr. XVIIIst. Kharkiv. [in Ukrainian].

16. Potapenko, S. (2012). Slobidska sviashchenytsko-starshynska rodyna Ostrozko-Lokhvytskykh ta yikhnia rodynna khronika (pro heroiiv odniiei publikatsii u «Kyivskii starovyni»). Kyivskastarovyna, 5-6, 156-166. [in Ukrainian].

17. Potapenko, S. (2013). Slobidskyi starshynskyi rid Rozalion-Soshalskych: do rekonstruktsii rodovodu (kinets XVII - seredyna ХІХ). Henealohichnu zapysky, 11, 95-103. [in Ukrainian].

18. Potapenko, S. (2015). Do vyvchennia istorychnoii heohrafii Ostrohozhchyny. Zapysky Naukovoho tovarystva im. T. Shevchenka, CCLXVIII, 88-106. [in Ukrainian].

19. Stepankov, V. (2019). Politychna elita Ukrainy: protsesy stanovlennia, sfera diialnosti, mizhhrupovi vzaiemyny, politychni pohli - ady (1648-1676rr.). Dys…. kand. ist. nauk. Kamianets-Podilskyi. [in Ukrainian].

20. Strukevych, O. (2002). Polityko-kulturni oriientatsii elity Ukrainy-Hetmanshchyny: intehralnyi pohliad na pytannia. Kyiv. [in Ukrainian].

21. Sytyi, I. (2012). Odnostrii dvorianstva Chernihivskoho namistnytstva. Skarbnytsia ukrainskoikultury, 14, 78-80. [in Ukrainian].

22. Tairova-Yakovleva, T. (2017). Povsiakdennia, dozvillia і tradytsii kozatskoi elity Hetmanshchyny. Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru