Досвід формування соціальних комунікацій консервативно-державницькими колами УГКЦ в 1930-х рр. (на прикладі часопису "Український бескид")

Т. Ярошовець

Часопис «Український Бескид». Загальна характеристика тижневика «Бескид» (від 1933 р. назва «Український Бескид») часопис УГКЦ, виходив 1928-1939 рр. спочатку двічі на місяць, а від 1930 р. - щотижня. На першому етапі (1928-1931 рр.) його видавала у Львові організація «Єпархіальна поміч» для поширення в карпатських селах Слово від редакції // Бескид. 1931. № 1 (79). С. 2.. До квітня 1931 р. побачило світ 78 номерів. У подальшому редакція переїхала до Перемишля, і з 12 квітня 1931 р., «Бескид» почав виходити уже як тижневик Перемиської греко-католицької єпархії. Саме в цьому номері було сформульовано редакційну політику часопису в новому статусі. З цього приводу, зокрема, зазначалося: «Уважаючи католицьку релігію основою життя і щастя не лиш одиниць але цілих народів, буде «Бескид» твердо і рішучо обстоювати засади католицької етики в усіх царинах нашого національного життя. Під тим оглядом наш часопис буде стояти на християнськім становиську гармонійного укладу релігійних і національних обов'язків, буде плекати шляхетні почування любови до рідного народу на основах релігійних…. Справам праці й капіталу як рівнож відношенню робітників і працедавців буде «Бескид» присвячувати чимало місця не лише з огляду на велику вагу тих справ в нинішніх часах але також тому, що наш народ як цілість за останні роки найбільше невдач потерпів якраз внаслідок хибного підходу до так званого суспільного питання» Слово від редакції // Бескид. 1931. № 1 (79). С. 2..

Виходячи з цих завдань, редакція розміщувала не лише дописи про релігійне життя Католицької Церкви в Галичині та світі. Невеликий колектив авторів, переважно греко-католицьких священиків, порушував актуальні проблеми сучасності, пов'язані з міжнародними відносинами, освітою і вихованням молоді, розвитком національних культур, економікою, тощо. Важливим видається те, що автори періодично подавали матеріали з історії України, зокрема приватні спогади учасників Визвольних Змагань 1917-1920 рр. Якщо серед дописувачів статей були відомі інтелектуали з духовенства УГКЦ (зокрема Т. Галущинський, В. Гриник, М. Дороцький, І. Назарко, М. Ріпецький та ін.), то діяльність і доля осіб, які в різний час виконували функції відповідальних редакторів часопису (В. Яценків, О. Орський, Ю. Костюк), лишається поки практично невідомою.

Проблеми соціальних комунікацій на сторінках «Українського Бескиду». Автори статей про роль і значення преси в сучасному світі

Як відомо, передвоєнні 1930-ті рр. пройшли в Європі під знаком наростання політичної боротьби, що передувала початку Другої Світової війни. Причому, поруч із радіо та кінематографом, провідна роль у політичних і революційних процесах належала пресі, яка тоді лишалась одним із ключових засобів масової комунікації. Слід зазначити, що Римо-Католицька

Церква (далі - РКЦ) та Українська Греко-Католицька Церква (далі - УГКЦ) в особі свого керівництва цілком усвідомлювали масштаб викликів перед тогочасним традиційним християнським суспільством. Новітні технології соціальної інженерії на очах руйнували звичні соціальні комунікації - революція та громадянська війна повністю змінили соціальну структуру суспільства в колишній Росії, на руїнах якої постав СРСР; на порозі подібних змін стояла охоплена революційним рухом католицька Іспанія; прихід до влади Гітлера в Німеччині відкрив період диктатури нацистів, які почали будувати корпоративну державу з ідеологією расової переваги німецької нації. В усіх згаданих соціальних перетвореннях Церква або фактично усувалася зі сфери культурного життя країни (СРСР, республіканська Іспанія), або стояла перед загрозою підпорядкування світським диктаторським режимам, ідеологія яких погано узгоджувалася з духовними ідеалами християнства (Німеччина). В демократичних країнах Європи ситуація для католиків була краща, проте Рим був занепокоєний поширенням споживацьких цінностей (що погано поєднувалися з релігійним життям християн), які пропонувалися громадянам у ліберальному суспільстві. На теренах Західної України УГКЦ на додачу стикалася з місцевими регіональними проблемами, які поступово підточували її духовний та політичний авторитет. Серед таких були симпатії частини населення до СРСР, наростання впливу революційної Організації Українських Націоналістів і посилення москвофільських рухів на Лемківщині.

З погляду сучасних знань про реальні масштаби інформаційної війни, які розгорілись у передвоєнній Європі, може скластися враження про безнадійність ситуації, в якій опинилася УГКЦ в цей час. Маючи слабкі матеріальні та інформаційні ресурси, вона не могла вести полеміки з опонентами на рівних засадах. Утім, досвід видавничої діяльності Перемиської єпархії, яка розміщувалась у складних умовах українсько - польсько-чехословацького прикордоння, засвідчує, що її еліта шукала шляхи і способи відвоювати власний інформаційний простір для трансляції релігійних та національних цінностей - у своїй ідейній редакції. Невелика група священиків і монахів, об'єднаних навколо часопису «Український Бескид» (Далі - «перемиський гурток». - Авт), фактично поставила перед собою місію, яка відноситься до завдань соціальної інженерії, а саме збереження та удосконалення соціальних реалій українського соціуму в умовах стрімко мінливого світу. Уважно вивчаючи тенденції політичного та релігійного життя в Європі та світі, редакція й автори статей «Українського Бескиду» запропонували читачам низку концептуальних положень, пов'язаних з духовним та політичним становленням нації. Одним із ключових стала роль преси в житті суспільства. Причому ця роль розкривалася трьома шляхами.

По-перше, часопис протягом 1932-1939 рр. послідовно викладав роль преси в контексті офіційного вчення РКЦ. Особлива увага приділялася висловлюванням з цього приводу римських архієреїв, які порушували проблеми, пов'язані з впливом християнської преси з другої половини ХІХ ст. Наголошувалося, зокрема, на словах папи Пія ІХ (+1878) який підкреслював, що «часопис в нинішніх часах у парохії є так потрібний, як церква або школа» Часопис... // УБ. 1936. Ч. 8 (323). С. 5.. Наводився й витяг з промови папи Бенедикта XV (+1922), де містився заклик підтримати християнську пресу всіма силами та енергією, аж до самопожертви Преса!... // УБ. 1936. Ч. 8 (323). С. 5.. Так редакція й автори статей підкреслювали незмінний курс Ватикану, спрямований на підтримку католицьких часописів і визнання римськими преосвящениками їхньої особливої ролі в християнському вихованні вірних.

По-друге, на сторінках «УБ» читачі дізнавалися про досвід поширення католицької преси в різних країнах Європи та її вплив на формування суспільної думки. Наводилися, зокрема, висловлювання про це Страсбурзького єпископа Ріша на XVIII з'їзді католиків. На цьому зібранні згаданий владика, зокрема, заявив: «Преса ще більше необхідна від школи, бо вона формує публічну опінію і є школою для дорослих. Коли в Альзації ніхто нічого не може робити проти католиків, то для того, що маємо багато католицьких щоденників, котрих наклад сягає 40, 50 і 60 тисяч примірників. Натомісць можна виступати проти католиків в інших частинах Франції, бо вони не мають своєї преси» Значіння католицької преси // УБ. 1936. Ч. 1 (316). С. 3.. Тож «Український Бескид» переконував читачів, що католицька преса, за умови масовості, може впливати на поточні політичні процеси, про що і свідчить сучасна історія країн Європи.

По-третє, автори статей, розміщених на сторінках «УБ», особливу увагу приділяли ролі та становищу української католицької преси на землях Західної України, передусім Перемиської єпархії УГКЦ. У статті «Кілька думок про пресу» анонімний автор укотре повернувся до значення преси для сучасників, наголошуючи: «Газета це прядиво духа і думки, яке під духовим оглядом держить разом розпорошені одиниці вірних Церкви, членів партії, членів народу чи нації. Зв'язуючи цих розпорошених людей, без огляду на вік і стан, робить їх преса здібними до ріжних ділань, та дає їм можність ділати на підставі одного пляну. Досконалішого засобу для тої ціли, опріч преси, люди не посідають» Кілька думок про пресу // Б. 1932.Ч. 43 (157). С. 3.. З огляду на це автор висловив глибоку занепокоєність слабкими позиціями українського друкованого слова, бо подібний стан справ несе глобальні загрози українству. З цього приводу він зазначив: «Соромний і сумний стан відношення українця до преси взагалі, а до своєї зокрема, свідчить, про це, що ми є народом який не розуміє, не хоче і не має новітніх засобів для оборони на зовні і внутрішньої організації, що в нас немає змислу до організованого життя взагалі» Кілька думок про пресу // Б. 1932. Ч. 43 (157). С. 3..

Усвідомлення зазначеної проблеми стимулювало редакцію «УБ» розміщати статті, в яких порушувалися питання про розвиток української преси та підвищення її впливу на культурний поступ українців. Зокрема, наголошувалося на необхідності поширювати й популяризувати українське друковане слово Практичні поради як ширити католицьку пресу // УБ. 1936. Ч. 7 (322). С. 2.; підкреслювався обов'язок свідомих вірян усіляко підтримувати католицькі часописи Обов'язок підтримувати католицьку пресу // УБ.1936. Ч. 5 (320). С. 2-3.; віддзеркалювалися події, пов'язані з проведенням місячників «доброї преси» На закінчення місяця доброї преси // УБ. 1936. Ч. 6 (321). С. 2., тощо. Хоча основним мотивом цих публікацій було бажання виховувати доброчесного християнина, ідея національного поступу українців також була присутня. Важливим у цьому сенсі було звернення редакції до читачів у грудневому номері часопису 1933 р., де йшлося: «Без преси нема нації. Є лиш маса людей з подібною мовою і звичками, з прикметами стада, а не нації. Нарід, що не має розвиненої, новітньої преси є позбавлений найважнішого оружжа боротьби і оборони. Гармати, скоростріли, літаки не зділають того, що преса» Слово до наших читачів // Б. 1933. Ч. 48 (212). С. 1..

З наявного матеріалу робимо висновок, що редакція «Українського Бескиду» правильно розуміла роль і значення преси в політичному, духовному й релігійному житті та намагалася проводити редакційну політику з урахуванням вимог часу. Проте в практичному вимірі налагодити комунікацію з українським суспільством було досить складно. На заваді, передусім, стала неписьменність селян. За свідченням «Українського Бескиду» на 1932 р. понад 60% парафіян Перемиської єпархії УГКЦ лишалися неписьменними, «…до яких ніяка книжка, ніяка наука не має доступу» Боротьба зі страшною язвою неграмотности // Б. 1932. Ч. 48 (162). С. 2.. Але більшою мірою обмежувала можливості встановлення комунікації з суспільством проблема, спільна для християнської спільноти Європи 1920-1930-х рр. Ідеться про падіння релігійності європейців на тлі посилення впливу нових радикальних політичних рухів. Редакція й автори статей змушені були визнати, що католицька преса не може конкурувати на рівних засадах з часописами фашистського, комуністичного чи ліберального спрямування передусім тому, що не може дозволити собі вдаватися до популізму та соціальної демагогії.

На наш погляд це лише частково відповідало дійсності, бо головна причина падіння рейтингу католицьких видань полягала, передусім, у зниженні інтересу суспільства до релігійної тематики. Цей факт було фактично визнано в низці публікацій «УБ». Так, коментуючи відгуки в США на проведення в Римі з'їзду католицьких письменників, анонімний автор погодився з поширеним на той час твердженням, що Церква потребує «…не лише католицьких газетних письменників, але також читачів католицьких газет»¹⁵. Саме тому на сторінках «УБ» не раз містилися заклики дотримуватись своєрідної «інформаційної гігієни», яка полягала у відмові від читання неморальних або політично радикальних часописів. В «УБ» наводилися сумні приклади з життя, коли подібні настанови лишалися без уваги. Наприклад, загибель на фронтах Іспанії добровольців з Галичини, які піддалися комуністичній агітації; факти самогубства морально нестійких людей під впливом неправдивих статей «лихої преси», тощо.

Осмислення досвіду Визвольних змагань 1917-1922 рр. у контексті світових подій. Полеміка з комуністами й націоналістами

Світ змінюється - така думка часто лунала в публікаціях «УБ». Автори статей і редколегія цього часопису усвідомлювали, що Європа й світ стоять на порозі нових викликів та потрясінь, наслідки яких буде дуже важко передбачити. Тому члени «перемиського гуртка» в публікаціях намагалися відслідкувати найважливіші тенденції у розвитку політичної думки Європи, зокрема проблеми відносин Католицької Церкви з фашистами в Італії; посилення впливу більшовизму в країнах Європи, наприклад в Іспанії та Чехословаччині; проекти побудови «християнської держави» в тодішній Австрії, тощо. Багато уваги також приділялося сучасним загрозам українству Галичини та Волині в особі москвофільства й більшовизму. Втім, особливий інтерес становлять публікації, присвячені аналізу українського державотворчого та політичного життя останніх десятиліть, пов'язаного з Визвольними змаганнями 1917-1922 рр. та появі нових викликів для суспільства в особі комуністичної пропаганди й ідеології інтегрального націоналізму.

Слід зазначити, що події 1917-1922 рр. висвітлювалися на сторінках «УБ» шляхом публікації цінних спогадів їхніх учасників, а також історико - аналітичних розвідок різних авторів. Характер суджень авторів, які представляли консервативні кола УГКЦ, і їхні оцінки подій Визвольних змагань був загалом передбачуваним. Слід пам'ятати, що «УБ» публікував статті, де рішуче критикував «науку соціалізму» як таку, що поширює викривлене й неправдиве вчення про приватну власність і рівність людей, котре принципово суперечило науці Церкви На суспільні теми // Б. 1931. Ч. 10 (88). С. 3.. Причому автори статей не бачили суттєвої різниці між поглядами соціалістів і комуністів (більшовиків). Відповідно, вони рішуче критикували політичних керманичів Центральної Ради та Директорії - носіїв соціалістичних та ліберальних поглядів - які вдавалися до популізму та соціальної демагогії, тому не були здатні до ефективного державотворення. В статті невідомого автора «Трагедія української державності в р. 1918» йшлося зокрема, що Українську Народну Республіку часів Директорії слід називати не державою, «…але хаосом, зліквідованим большевиками на протязі кількох тижнів» Трагедія української державності в р. 1918 // Б. 1933. Ч. 49 (213). С. 2.. В іншій статті («Легенда - не брехня») головний отаман Семен Петлюра був віднесений до «гробокопателів» України які, образно кажучи, «.випалили старий ліс на те, аби на тім місці міг рости лопух» Легенда -- не брехня. // УБ. 1936. Ч. 19 (334). С. 1.. Подібно критикувалися отаманщина та її найяскравіший представник Нестор Махно, в часи яких ватажки народних рухів у політичній боротьбі не раз зверталися до мітингової демократії. Спостерігаючи рецидиви таких тенденцій у політичних реаліях Галичини 1930-х рр., невідомий автор статті «Загроза Гуляйпілля» (під криптонімом Зет.) наголошував: «Від ніякого віча і вічевих ухвал не можна очікувати розумної та зрілої застанови, бо паном на всякому вічу, була, є і буде завсіди демагогія» Зет. Загроза Гуляйпілля // УБ. 1933. Ч. 13 (177). С. 2..

Критикуючи негативний досвід державотворення українських соціалістів у часи Визвольних змагань, члени перемиського гуртка змушені були реагувати й на сучасні виклики політичного життя, прямо чи опосередковано пов'язані з подіями 1917-1922 рр. У статті Ю. Лебединського «Батьки, діти й агітатори» зазначалося, що українська молодь опинилася віч-на-віч з двома загрозами. По-перше, невелика частина молоді опинилися під впливом комуністичних ідей. З цього приводу автор писав: «Молодь, як нетля до світла, пхалась до комунізму, вбачаючи в ньому поратунок і рай. Але треба було конання в муках голоду міліонів українських громадян, нечуваного терору над українською інтелігенцією і розстрілу родини Крушельницьких, щоб комунізуюча частина нашої молоді схаменулась і зорієнтувалась, що вона робить, куди іде, кому служить і яку велику шкоду робить собі і цілому народові» Юрій Лебединський. Батьки, діти й агітатори // УБ. 1936. Ч. 1 (316). С. 2.. По-друге, частина молоді включилася в націоналістичний рух, який автор назвав «другим актом трагедії» після комуністичної пропаганди. Провід ОУН, який розпочав боротися, використовуючи тактику терору і експропріацій, спровокував репресії польської влади, наслідками яких стали політика пацифікації, закриття українських шкіл, обмеження української кооперації та ув'язнення тисяч українців у Березі Картузькій. Далі автор заявив: «Але найчорнішою сторінкою діяльності проводу (ОУН. - Авт.) і смертним гріхом проти української молоді є те, як свідчать усі процеси, що в організації як внизу її, так і на самому верху загніздились у великій кількості провокатори, які агітують, притягують недосвідчену молодь до організації, опрацьовують пляни грабежів і атенатів, а потім посилають недосвідчену, збаламучену і обдурену молодь на шибениці і до в'язниць» Юрій Лебединський. Батьки, діти й агітатори // УБ. 1936. Ч. 1 (316). С. 2..

Наведені цитати найкраще ілюструють відношення членів «перемиського гуртка» до двох ідеологій - більшовизму та інтегрального націоналізму - які боролися за симпатії й душі українців Польщі в 1930-х рр. Дистанціювавшись від них, перемиські інтелектуали запропонували інший шлях національного відродження, реалізація якого мала сприяти розбудові нової моделі суспільства на фундаменті українського консерватизму.

Консервативне майбутнє України: союз гетьманців та Католицької Церкви

Члени «перемиського гуртка» були, як уже зазначалося, представниками греко-католицького духовенства і вірян Західної Галичини. Це, без сумніву, впливало на їхній світогляд та оцінкові судження. Народжені й виховані в Австро-Угорській імперії, вони лишалися носіями консервативних цінностей галицького українства, сформованих на межі ХІХ-ХХ ст. Їхній учитель, пастир і духовний лідер митрополит Андрей Шептицький переживав тоді своєрідну «осінь патріарха». Прикутий до інвалідного візка, він і надалі лишався одним із найавторитетніших українських діячів Польщі та української діаспори. Але як сам митрополит, так і його найближче оточення розуміли, що австрійські часи вже стали надбанням історії, а за мурами резиденції св. Юра «вітри змін» народжували нове покоління українців з новими цінностями і новими прагненнями. За цих обставин інтелектуали УГКЦ намагалися переосмислити історичний досвід останніх десятиліть, щоб, зберігши базові цінності традиційного суспільства, запропонувати нову політичну і суспільну модель держави, до побудови якої українцям варто рухатися. Члени «перемиського гуртка», про яких ідеться в нашій статті, були патріотами рідного краю (Галичини) й водночас свідомими українцями, для яких ідея соборності українських земель не підлягала сумніву. Тому в пошуках суспільної та соціальної моделі майбутньої української держави вони зверталися до патріотів-державників у східній Україні та діаспорі, які сповідували би близькі для них цінності. І вони були знайдені в особі прихильників українського консервативно-монархічного руху, ідеологами й провідниками якого були Павло Скоропадський та В'ячеслав Липинський. Таким чином, у Західній Галичині в 1930-х рр. почала формуватися своєрідна українська державницька ідеологія, що поєднувала католицьку духовну культуру з ідеалами української трудової монархії, коріння котрої сягало козацько-старшинської державної та духовної традиції. Перемиських галичан і вихідця з Лівобережжя Павла Скоропадського поєднували щира відданість українським традиційним цінностям, тому навіть релігійні відмінності між ними не могли завадити такій несподіваній спілці. Припускаємо також, що членам «перемиського гуртка» могли імпонувати погляди В. Липинського, який підкреслював, що український народ представлений трьома релігійними згромадженнями - православним, греко-католицьким та римо-католицьким, жодне з яких не має переваги перед іншим (Липинський, В. 1925, с. 1-111).

Відповідно, на сторінках «УБ» багато уваги приділялося популяризації державницьких проектів визначних діячів гетьманського руху, зокрема згаданих В. Липинського і С. Томашівського. Важлива в цьому сенсі вже згадувана стаття «Легенда - не брехня». Присвячена 10-річчю вбивства в Парижі С. Петлюри, вона вкотре порушувала питання про справжні цінності нації та про значення досвіду історії в розбудові нового суспільства. Анонімний автор не мав ніяких симпатій до особи голови Директорії, але, віддавши на суд історії суперечку гетьманців і петлюрівців, рішуче засудив його вбивство, підкресливши антиукраїнське спрямування цього злочину. З цієї нагоди було наголошено, що справжні герої України, це передусім ті особи, які поклали життя заради справжнього служіння її народові. Серед них згадані теоретик українського консерватизму В «ячеславЛипинський, меценат і благодійник Євген Чикаленко, письменник і меценат Володимир Леонтович, історик і публіцист Степан Томашівський. Підбір для статті героїв України не був випадковим. Він віддзеркалював ідеологічні установки українських консерваторів, які не втомлювалися повторювати, що не стихія народних мас є рушієм суспільного розвитку, а наділена владою освічена еліта нації - політики, науковці, митці й меценати. Причому практичним втіленням досвіду державотворення консервативні сили України вважали короткочасне існування Української держави 1918 р. Автор у цьому сенсі послався на свідчення згаданого Степана Томашівського, який з цього приводу пафосно писав: «Гетьман Скоропадський полишив був Україну справді молоком і медом текучу, повну всякого матеріального і культурного добра, з налаженою адміністрацією і нормальним фінансуванням. Що сталося з цими цінностями? Де українське пишно розцвітаюче шкільництво і наука? Що сталося з міліярдами державного скарбу» Легенда -- не брехня ... // УБ. 1936. Ч. 19 (334). С. 1.? «Медом текуча Україна» протиставлялася хаосу та розрусі в УНР. Відповідно, антигероями України закономірно було виведено осіб, які, на думку автора статті, втілювали популізм і демагогію. Серед них названо Семена Петлюру й Нестора Махна та їхніх відповідників у давнішій історії - Івана Г онту й Олексу Довбуша.

Історичні екскурси спонукали автора порушити проблему досвіду історії для побудови нової України. Важливе місце в процесі належало міфові або легенді про минувшину, адже саме таких осіб, як Іван Гонта й Олекса Довбуш, кілька поколінь українців усвідомлювали як народних героїв. При цьому автор наводив висловлювання з цього приводу В. Липинського, який, між іншим, стверджував: «Легенда - не брехня. Легенда - це сильне хотіння, що бере образ укоханої минувщини для творення будуччини. Але це не перебріхування минувщини, щоб допінгувати своє кволе хотіння. Це не чад неправди, яким труси опянюють себе, йдучи в бій за те, чого не хочуть» Легенда -- не брехня ... // УБ. 1936. Ч. 19 (334). С. 1.. Наведена цитата пояснює редакторську політику «Українського Бескиду», який публікував відповідні статті з історії України. Освітня діяльність митрополита Йосифа Рутського, наукова праця Івана Могильницького, видавнича активність єпископа Івана Снігурського створювали на сторінках цього часопису образ представників національної еліти минулого, які віддано працювали задля піднесення культури свого народу. А постать скромного парафіяльного священика Пантелеймона Шпильки Коковський Ф. Священик-громадянин // УБ. 1939. Ч. 1 (316). С. 2-3. стала гідним прикладом служіння народу в часи Визвольних змагань, згідно з неодноразово заявленим на сторінках «УБ» гаслом: «Любов до Бога і до рідного народу ідуть в парі».

Ідейна солідарність членів «перемиського гуртка» з гетьманцями об'єктивно сприяла посиленню ідеї згуртованості українства в цілому. Сприяючи подоланню відчуження між малоосвіченим народом та українською інтелігенцією, вони налагоджували комунікації між різними соціальними групами українського суспільства. Зразки щирого служіння народу, на прикладі вихідців з різних регіонів України, зміцнювали комунікацію культурну, пов'язуючи в непорушну єдність українські землі.

Є підстави припускати, що члени «перемиського гуртка» намагалися нести ідеї гетьманців-державників у середовище ширших кіл українського суспільства не лише друкованим словом, але й конкретними політичними заходами. Так, у статті «29-го квітня на селі» було повідомлено про святковий захід у с. Ляцьк з нагоди проголошення Української держави в Києві 1918 р., в якому взяло участь близько 100 осіб. Було, зокрема, виголошено дві доповіді присвячені цій події, після чого хор виконав українські патріотичні пісні 29 квітня на селі // УБ. 1936. Ч. 20 (335). С. 1.. Очевидно, подібні акції не лишалися непоміченими в середовищі українських демократичних кіл Галичини. Характерно, що ще 1934 р. офіційний часопис УНДО «Діло» вийшов у світ з різкою статтею «Хто, як і пощо робить гетьманський шум?» Анонімний автор, не приховуючи емоцій, писав: «…чи католицизм і Скоропадщина - це поняття тотожні?! Тотожніми старається зробити їх такий католицький орган, як «У. Бескид», що пропагує Скоропадщину коштом католицизму і дискредитує свій католицизм втискаючи його у політичні комбінації, в яких замішано також російська масонерія. Нам здається, що консерватизм думки, природний католицькому світогляду, це річ одна, - а пропаганда Скоропадщини - щось зовсім друге.» Хто, як і пощо робить гетьманський шум? // Діло. 1934. Ч. 332 (13877). С. 3.. Втім, автор, як демократ, змушений був усе-таки визнавати право української монархічної (гетьманської) ідеології на існування, але з усією рішучістю закликав поставити її «на своє місце» як таку, що не пов'язана з актуальними проблемами українства і представлена малим емігрантським гуртком.

Роль бізнесу в системі налагодження культурних комунікацій. Редакція «Українського Бескиду» про розвиток національної економіки

Члени «перемиського гуртка» в пошуках оптимальної моделі майбутньої України не обмежувалися лише розробкою гуманітарних проблем. Вони розуміли, що для побудови ефективних комунікаційних зв'язків у державі й суспільстві недостатньо лише самовідданої освітянської та наукової праці. Для динамічного розвитку країни і нації потрібна стабільна економічна система, тому в ранніх номерах «УБ» анонсувалися статті з відповідною тематикою. Втім, у доступних нам примірниках цього часопису нам не вдалося виявити ґрунтовних публікацій економічної тематики про роль національної економіки в розвитку соціальних комунікацій.

Тим не менше, окремі судження авторів, а також, більшою мірою, сторінки реклами, засвідчують, що редакція часопису усвідомлювала значення формування власної бізнесової й банківської еліти для розвитку української нації. Наприклад, «УБ» на своїх сторінках постійно оприлюднював заклик: «Розбудуємо український промисел» і, в міру своїх можливостей, сприяв цій розбудові. Рекламувалися, наприклад, нечисленні українські кредитні установи («Українська щадниця в Перемишлі та український кооперативний банк «Віра») Українська щадниця... // УБ. 1936. Ч. 1 (316). С. 15. Український кооперативний банк... // УБ. 1937. Ч. 6 (371). С. 8. як такі, до котрих, у разі потреби, рекомендувалося звертатися українцям; містилися також заклики купувати товари українських кооперативних установ і відвідувати саме українські крамниці. При цьому часопис повідомляв про відкриття нових українських торговельних точок з їхніми адресами та іменами власників Добромль // УБ. 1937. Ч. 3 (368). С. 8.. Редакція навіть затвердила пільговий тариф для розміщення оголошень від українських підприємців, на 1/3 нижчий від звичайного Тарифа оголошень // УБ. 1936.Ч. 3 (318). С. 8.. Сприяння українському дрібному бізнесу виявлялося також у підтримці спеціалізованих закладів освіти. Так, саме на сторінках УБ було оголошено про збір пожертв на українську католицьку ремісничу школу (бурсу) в Перемишлі При посилці грошей... // УБ. 1936. Ч. 4 (319). С. 5., успішне функціонування якої мало посилити український сегмент у ремісничому середовищі Західної Галичини.

Інтерес до підтримки українського бізнесу та кредитних установ пояснювався не лише бажанням покращити матеріальний стан українських дрібних підприємців. Редактори «УБ» й автори статей цього часопису добре розуміли роль підприємців у розвитку культури будь-якого народу. Адже саме підтримка меценатів завжди була ключовою в мистецькому, освітньому та науковому житті. Відсутність комунікації між підприємцем - меценатом і талановитими митцями, вчителями й науковцями незворотньо веде до занепаду культури. Саме тому під гаслом «Розбудуємо український промисел» стояла ідея не лише добробуту бізнесменів, але передусім створення міцного економічного фундаменту, на якому можна було будувати надійну систему культурних комунікацій галицького українства. Невипадковими в цьому сенсі видаються нам заклики до читачів купувати товари передусім у тих крамницях, які рекламує українська преса і які жертвують відсоток від прибутку на «Рідну школу» Купуйте тільки в тих склепах. // УБ. 1936.Ч. 18 (333). С. 8.. В цілому, за наповненням і духом статей, «УБ» обстоював ідею «матеріального фундаменту» націєтворення, яку поширював у гаслах: «Без преси, банків і кооперації немає нації! Без преси. // Український Бескид. 1933.Ч. 48 (212). С. 2.»

Часопис «УБ» займає важливе місце серед інших українських періодичних видань міжвоєнної Польщі. Ставши фактичним органом неформального гуртка інтелектуалів Перемиської єпархії УГКЦ, він сприяв активному поширенню їхніх ідей про перебудову українського суспільства. Їх суть полягала в поєднанні духовної та інтелектуальної спадщини католицизму з державницькою концепцією гетьманської ідеології. Синтез таких різних світоглядних систем став можливим завдяки усвідомленню спільного фундаменту, яким був український консерватизм. Поєднанню галицьких інтелектуалів з нащадками козацьких старшин сприяли також ідеї В'ячеслава Липинського, котрий цінував досвід в процесах українського націєтворення як православних, так і католиків.

З об'єктивних причин ідеї «перемиського гуртка», поширювані завдяки «УБ», не могли отримати широкий відгук у Галичині. Цьому завадила неможливість конкурувати з українськими виданнями ліберально - демократичного та націоналістичного спрямування з погляду як обмеженого фінансування часопису, так і низького рівня грамотності його потенційних читачів. Попри це, редакторська політика «УБ» є прикладом добре продуманої стратегії роботи з читацьким середовищем, розрахованої на тривалу перспективу його виховання як відповідальних громадян майбутньої України.

Це виявлялося в такому.

По-перше, члени «перемиського гуртка», виконуючи функції «соціальних інженерів», намагалися виховувати новий тип українця-консерватора, наполегливо прищеплювали читачам ідею про дотримання «інформаційної гігієни». Постійно роз'яснюючи науку Католицької Церкви про ЗМІ, автори статей в «УБ» підкреслювали руйнівний вплив «лихої преси» на свідомість вірянина. В такий спосіб окреслювалися межі інформаційного простору, в межах якого має духовно та інтелектуально розвиватися особистість.

По-друге, автори статей у часописі «УБ» ознайомлювали читачів з досвідом Визвольних Змагань 1917-1922 рр. з метою переконати в шкідливості радикальних політичних рухів для державотворення. На їхню думку, саме соціальний популізм і політична демагогія стали одними з ключових причин невдачі побудови незалежної України. Відповідно, читацька аудиторія «УБ» рішуче застерігалася від впливу як комуністичних ідей (більшовизму), так і від гасел українського націоналізму, який тоді набував усе більшої популярності в Галичині.

По-третє, популяризація поглядів видатних діячів гетьманського руху супроводжувалася вихованням у читацької аудиторії нового погляду на зміст служіння батьківщині й народу. З позицій українського консерватизму справжніми героями України поставали не ватажки народних повстань, а представники еліти - освітяни, меценати, науковці та видавці. В такий спосіб автори відповідних статей активно сприяли налагодженню соціальних комунікацій між малоосвіченим українським селянством Галичини і українською інтелігенцією. Важливою видається також та обставина, що, пропагуючи роль і значення в історії України еліти, яка представляла всі її регіони, члени «перемиського гуртка» долали галицький регіоналізм, виховували читацьку аудиторію в дусі цінностей соборної України та сприяли зміцненню культурних комунікацій між її регіонами.

По-четверте, редакція «УБ» усвідомлювала роль національного бізнесу та фінансових організацій не лише в економічному, але й у культурному житті українського суспільства. Вбачаючи в національних виробниках потенційних меценатів, редакція надавала їм підтримку шляхом реклами, тим самим налагоджуючи та зміцнюючи комунікації між різними соціальними групами українського суспільства Галичини.

Література

1. Дроздовська, О. 2001. Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939 рр.). Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника.

2. Животко, А. 1989-1990. Історія української преси. Мюнхен: Український технічно - господарський інститут.

3. Загайкевич, Б. (ред.). 1961. Перемишль - західний бастіон України. Нью-Йорк - Філадельфія: Перемиський видавничий комітет.

4. Липинський, В. 1925. Релігія і церква в історії України. Філадельфія: Америка. Сумієнко, Є. І. 2001. Соціальна інженерія. Експериментальний курс лекцій: навчальний посібник. Київ: Інститут соціології НАН України.

5. Холод, О.М. 2018. Соціальні комунікації: тенденції розвитку. Навчальний посібник. Київ: Білий Тигр.

References

1. Drozdovska, O. 2001. Ukrainskichasopysypovitovykh mist Halychyny (1865-1939 rr.) [Ukrainian Magazines of County Towns of Galicia (1865-1939)].Lviv: Lvivskanaukovabibliotekaim. V. Stefanyka. [in Ukraine]

2. Zhyvotko, A. 1989-1990. Istoriiaukrainskoipresy [History of the Ukrainian Press]. Miunkhen: Ukrainskyitekhnichno-hospodarskyiinstytut. [in Ukraine]

3. Zahaikevych, B. (red.). 1961. Peremyshl - zakhidnyi bastion Ukrainy [Przemysl is the Western Bastion of Ukraine].Niu-Iork-Filadelfiia: Peremyskyivydavnychyikomitet. [in Ukraine] Lypynskyi, V. 1925. Relihiiaitserkva v istoriiUkrainy [Religion and the Church in the History of Ukraine].Filadelfiia: Ameryka. [in Ukraine]

4. Sumiienko, Ye. I. 2001. Sotsialnainzheneriia [Social Engineering].Eksperymentalnyikurslektsii: navchalnyiposibnyk. Kyiv: Instytutsotsiolohii NAN Ukrainy. [in Ukraine]

5. Kholod, O.M. 2018. Sotsialnikomunikatsii: tendentsiirozvytku [Social Communications: Development Trends].Navchalnyiposibnyk. Kyiv: BilyiTyhr. [in Ukraine]