Нові тенденції у внутрішній та зовнішній політиці путінської Росії на початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нові тенденції у внутрішній та зовнішній політиці путінської Росії на початку ХХІ ст.

Ігор Гурак

Ігор Цепенда

Анотація

каденція путін єльцинівський демократія

Стаття продовжує публікацію з попереднього номера журналу. У попередній частині головну увагу було сконцентровано на внутрішньополітичній та економічній трансформації Російської Федерації за часів першої президентської каденції Владіміра Путіна (2000-2004 р.), через призму якої чітко простежується відхід від обмеженої демократії єльцинівського зразка та утвердження авторитарного режиму з преторіанськими рисами.

В даній науковій розвідці окреслено діяльність Владіміра Путіна та його команди, яка мала на меті посилити позиції Російської Федерації на глобальному рівні, збільшити вплив офіційної Москви на країни так званого «близького зарубіжжя», що здійснювалося шляхом реалізації різнопланових інтеграційних проектів, розширення російської військової присутності та демонстрації зростаючого військового потенціалу. Зроблено спробу визначити причини, через які впродовж кількох перших років президентства Владіміра Путіна, окреслені вище тенденції супроводжувалися прозахідною риторикою.

Ключові слова: Російська Федерація, зовнішня політика, Владімір Путін, авторитарний режим, пострадянський простір, демократія.

New Trends in the Domestic and Foreign Polides of Putin's Russia in Early 21st Century (Part 2)

The article is a continuation of the publication from the previous issue of the journal. In the previous part, the main focus was on Russia's domestic political and economic transformation during Vladimir Putin's first presidential term, which clearly shows a refusal from Yeltsin's limited democracy and the establishment of an authoritarian regime with Praetorian features.

During his first years as president, Vladimir Putin demonstrated that, contrary to the commitments made by Boris Yeltsin's team at the OSCE Istanbul Summit, he did not intend to reduce Russia's military presence in the post-Soviet space. Conversely, the official Kremlin has intensified diplomatic efforts, which have resulted in an increase in the number of its military bases in the countries of the so-called «Near Abroad». At the same time, steps were taken to demonstrate the growing potential and ambitions of the Russian army.

The corresponding activity was accompanied by purposeful actions aimed at building a modern Soviet Union around Russia. To achieve this goal, a wide range of tools was used, ranging from official statements to Moscow-initiated integration projects. The practical consequences of the respective aspirations of the new leadership of the Russian Federation were the signing of agreements on the establishment of the EurAsEC, the Common Economic Space, and the reformatting of the Collective Security Treaty into the CSTO.

Analysis of internal and external initiatives of the new leadership of Russia in the period outlined in the article, in comparison with the statements of authoritative researchers, provide grounds to conclude that the construction of an authoritarian regime in the Russian Federation was accompanied by proWestern rhetoric of its leadership due to the internal weakness of the Russian state in the early XXI century. After Russia's significant economic growth, complemented by the introduction of comprehensive control within the country by the Kremlin, Vladimir Putin began to gradually abandon the di s- guise of the true nature of his regime, which soon was manifested through the prism of both tough statements and aggressive steps in the international arena.

Keywords: Russian Federation, foreign policy, Vladimir Putin, authoritarian regime, post-Soviet space, democracy.

Стаття продовжує однойменну публікацію з попереднього номера журналу Гурак І., Цепенда І. (2021), Нові тенденції у внутрішній та зовнішній політиці путінської Росії на початку ХХІ ст. (Частина 1). Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей, Чернівці: Чернівецький національний університет, т. 44, с. 64-77.. У ній було проаналізовано кроки з боку нового російського керівництва на чолі з Владіміром Путіним впродовж його першої президентської каденції, які завдали шкоди політичному плюралізму в державі, сприяли посиленню централізації влади та встановленню контролю Кремля над засобами масової інформації, дозволили повернути контроль держави над ключовими підприємствами російської економіки.

Завданнями даної статті є дослідження нових зовнішньополітичних та пропагандистських тенденцій путінської Росії на початку ХХІ ст., а саме:

висвітлення початків ревізіонізму офіційного Кремля на міжнародній арені, поширення «союзницької» риторики, інтеграційних проектів та зростання російської військової присутності на пострадянському просторі;

спроба визначення причин, які призвели до того, що окреслені в статті нові тенденції в російській внутрішній та зовнішній політиці, супроводжувалися прозахідною риторикою.

Початки ревізіонізму Владіміра Путіна у зовнішній політиці

Відомий російський політолог Алєксєй (Анатолійович) Громико, аналізуючи ситуацію, яка сформувалася станом на початок 2004 р. наголошує, що Росія в той час завдяки «консолідації внутрішньополітичного простору» і швидкому росту ВВП з опорою на сировинний сектор економіки активізувала свої зовнішньополітичні зусилля, взявши курс на утвердження себе в якості самостійного гравця на міжнародній арені Громыко, А. (2015), Взлеты и падения отношений России и Евросоюза. Современный мир и геополитика, Москва: Канон+, c. 268-269. Без сумніву, з початком другої президентської каденції Владіміра Путіна керівництво Кремля у міжнародних відносинах все частіше відмовлялося від підходів, які характеризували його попередника. Однак, вже і в перші роки президентства Владіміра Путінам можна простежити подібні кроки. Одним із прикладів, який це демонструє, може бути ситуація із зобов'язаннями, які російська делегація на чолі з Борисом Єльцином, взяла на себе під час Стамбульського саміту ОБСЄ у листопаді 1999 р. Тоді були підписані документи, відповідно до яких Росія повинна була завершити виведення своїх військ з Придністров'я до кінця 2002 р. Також до 1 липня 2001 р. російські війська мали залишити бази Гудаута та Вазіані на території Грузії, натомість впродовж 2000 р. Москва та Тбілісі повинні були досягнути порозуміння щодо термінів та порядку функціонування баз в Батумі та Ахалкалакі Istanbul document 1999, Istanbul, p. 50, 252..

На практиці, російські війська не виведені з території Республіки Молдова до цього часу. У випадку із Грузією ситуація була не настільки однозначною. З перших двох баз російські війська було виведено, відповідно до визначених термінів. У випадку з Батумі та Ахалкалакі це було зроблено під тиском президента Міхеіла Саакашвілі (2004-2013 рр.) тільки до кінця 2007 р. Щоправда, в той самий час, коли з них почали виводитися війська, в контрольованій росіянами Південній Осетії з'явилася важка військова техніка Кобаладзе, Г. (2019), Путь к войне. Россия и Грузия в эпоху Владимира Путина, available at: https://www.svoboda.Org/a/30135078.html (accessed 23.07.2021); Отграниченный контингент. 25.04.2005, available at: https://www.kommersant.ru/doc/572812 (accessed 23.07.2021)., яка, як відомо, наступного року була використана під час Серпневої війни.

Більше того, замість своєчасного виконання взятих на себе зобов'язань, керівництво Росії почало чинити тиск на ОБСЄ. Добрим прикладом тут може бути заява, яку у липні 2004 р. за ініціативи Кремля поряд з Росією підписали представники Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Таджикистану та Узбекистану Menkiszak, M. (2005), Rosja autorytarna i mocarstwowa. Rocznik Strategiczny 2004/05. Przeglqd sytuacji politycznej, gospodarczej i wojskowej w srodowisku mifdzynarodowym Polski, Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar, s. 218.. В документі, зокрема, зверталася увага на те, що ОБСЄ в своїй діяльності не дотримується таких фундаментальних принципів як невтручання у внутрішні справи та повага до суверенітету держав; демонструє подвійні стандарти і селективні підходи, небажання враховувати реалії та особливості окремих держав, а також зміщує акценти в бік гуманітарної проблематики, нівелюючи при цьому військово-політичний, економічний та екологічний виміри своєї діяльності Заявление государств - участников СНГ относительно положения дел в ОБСЕ. 3.07.2004, available at: http://kremlin.ru/supplement/1967 (accessed 12.07.2021)..

Ігноруючи свої стамбульські зобов'язання, пов'язані із виведення російських військ з території Придністров'я та затягуючи процес закриття своїх баз на території Грузії, керівництво Російської Федерації в той самий час працювало над появою нових військових об'єктів в Середній Азії. Так, у кінці 2002 р. було підписано угоду з Киргизстаном, на підставі якої у жовні наступного року у містечку Кант, що неподалік Бішкека, було урочисто відкрито російську авіаційну базу. Також впродовж тривалого часу офіційний Кремль проводив переговори з керівництвом Таджикистану щодо надання чисельним об'єктам в Душанбе, його околицях, містечках Куляб та Нурек, в яких розташовувалися частини 201 російській дивізії, статусу військової бази. В кінцевому підсумку порозуміння з цього приводу було досягнуто у жовтні 2004 р. Lachowski, Z. (2005), Polityka bezpieczenstwa wojskowego: brak globalnej strategii, selektywne podejscie. Rocznik Strategiczny 2004/05. Przeglqd sytuacji politycznej, gospodarczej i wojskowej w srodowisku miqdzynarodowym Polski, Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar, s. 103-104..

Паралельно, блискавично збільшуючи за рахунок сприятливої світової кон'юнктури на енергетичних ринках золотовалютні резерви країни, у Кремлі не тільки піднімали питання про переозброєння та формування модерної професійної армії Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 16.05.2003, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21998 (accessed 04.07.2021)., але і здійснювалися конкретні кроки, які повинні були продемонструвати на міжнародній арені зростаючу військову могутність Російської Федерації. Зокрема, 2 жовтня 2003 р. російський міністр оборони Сергєй Іванов (2001-2007 рр.) озвучив перед вищим військовим командуванням країни доповідь «Актуальні задачі розвитку Збройних сил російської Федерації», яка являла собою першу в історії пост- біполяної Росії стратегію розвитку держави у військовій сфері Иванов, С. (2004), Вооруженные силы России и ее геополитические приоритеты, available at: https://globalaffairs.ru/articles/vooruzhennye-sily-rossii-i-ee-geopoliticheskie-prioritety/ (accessed 17.07.2021).. У лютому 2004 р. в Росії відбулися масштабні військові навчання, в ході яких вперше за останні 20 років, відбулися запуски міжконтинентальних балістичних ракет та були задіяні стратегічні бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю. Також у лютому та листопаді 2004 р. Владімір Путін в ході своїх виступів згадував про тестування нових систем ядерних ракет та оголосив про створення таких типів зброї, які інші ядерні країни «... не мають і мати не будуть» Lachowski, Z. (2005), Вказ. пр., s. 104-105..

Подібні кроки супроводжувалися окресленнями російськими високопосадовцями сфер впливу Кремля. Так, у травні 2004 р. на сайті дипломатичного відомства РФ було розміщено інтерв'ю першого заступника міністра закордонних справ Вячеслава Трубнікова, в якому територія пострадянського простору характеризувалася як сфера «життєвих інтересів» Росії. У матеріалі йшлося про те, що Москву не може влаштовувати присутність на цих територіях жодних нерегіональних держав, будь то США, Китай чи хтось інший. Тоді ж він назвав ГУУАМ «абсолютно штучним, накачаним американськими грошима» об'єднанням, що носить антиросійське спрямування.

Ініціативи, спрямовані на створення нової російськоцентричної імперії

В багатьох наукових та публіцистичних роботах, присвячених політиці Владіміра Путіна стосовно держав так званого «близького зарубіжжя», наводиться його фраза про те, що «розпад Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою [ХХ] століття», сказана другим російським президентом в ході звернення до Федеральних Зборів Російської Федерації 25 квітня 2005 р. Россию не должно устраивать присутствие внерегиональных держав на пространстве бывшего СССР - замглавы МИД РФ. 12.05.2004, available at: https://sputnik-georgia.ru/society/20040512/257948.html (accessed 15.07.2021). Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 25.04.2005, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/22931 (accessed 27.08.2013). Вважаємо за необхідне наголосити, що подібне твердження не було чимось оригінальним та несподіваним. Ціла низка факторів вказує, що впродовж вже першої президентської каденції Владіміра Путіна офіційна Москва здійснювала цілеспрямовану діяльність, спрямовану на будівництво навколо Росії модерного Радянського Союзу. Для реалізації цієї мети використовувався широкий інструментарій, починаючи від офіційних заяв, закінчуючи різноплановими інтеграційними проектами, ініційованими з Кремля.

Очевидно, що першим символічним кроком у цьому плані було згадуване вище затвердження у 2000 р. музики колишнього гімну Радянського Союзу в якості музики до гімну Російської Федерації Крижевский А. (2013). Встать, гимн идет, available at: https://www.gazeta.ru/comments/column/Krizhevsky/5810057.shtml (accessed 20.07.2021)..

Іншим проявом відповідної активності, стали систематичні заяви керівництва Кремля стосовно пріоритетного характеру співпраці Росії із країнами СНД. При цьому, в рамках відповідної риторики можна відмітити поступове зміщення акцентів до все більш амбітних тверджень. Для прикладу, у Концепції зовнішньої політики, затвердженій Владіміром Путіним 28 червня 2000 р., доволі нейтрально йшлося про те, що «Пріоритетним напрямом зовнішньої політики Росії є забезпечення відповідності багатостороннього та двостороннього співробітництва з державами - учасниками Співдружності Незалежних Держав (СНД) завданням національної безпеки країни». При цьому увага концентрувалася на тому, що «Наголос буде робитися на розвиток добросусідських відносин і стратегічного партнерства з усіма державами - учасниками СНД...» The Foreign Policy Concept of the Russian Federation. Approved by the President of the Russian Federation V.Putin June 28, 2000. 28.06.2000, available at: https://fas.org/nuke/guide/russia/doctrine/econcept.htm (accessed 17.06.2014).. В рамках Послання до Федеральних зборів Російської Федерації від 18 квітня 2002 р. Владімір Путін вже вказував, що «Робота з державами СНД - головний зовнішньополітичний пріоритет Росії» Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 18.04.2002, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21567 (accessed 03.07.2021)., а ще через рік в аналогічному посланні від 16 травня 2003 р. він наголосив, що «ми розглядаємо простір СНД як сферу наших стратегічних інтересів» Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 16.05.2003, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21998 (accessed 04.07.2021)..

В цілому, якщо аналізувати заяви Владіміра Путіна від початку його президентства до відомого виступу 25 квітня 2005 р., то найбільш відверто та повно свою прихильність до ідеї нового союзу колишніх радянських республік він продемонстрував 26 жовтня 2004 р., під час інтерв'ю для українських телеканалів «УТ-1», «Інтер» та «1+1». Тоді ефір був просто переповнений «союзною» тематикою. Попри те, що станом на початок заходу у телефонному центрі було зафіксовано 80 тис. питань, а в процесі спілкування були періоди, коли впродовж хвилини оператори фіксували 600 дзвінків, для російського президента серед інших було вибрано аж 4 питання, які стосувалися відновлення СРСР або ж створення подібного міждержавного утв о- рення, яке мало б включати РФ та Україну. В ході відповідей керівник Кремля систематично висловлював «просоюзницькі» думки на кшталт «багато людей на пострадянському просторі переживають - і правильно роблять - з приводу втрати Радянського Союзу» Интервью украинским телеканалам «УТ-1», «Интер» и «1+1». 26.10.2004, available at: http://kremlin.ru/events/president/transcripts/22661 (accessed 10.07.2021).. А вже під кінець спілкування, відповідаючи на питання як він ставиться до «возз'єднання» України та Росії Владімір Путін заявив, що відноситься до цього позитивно та додав, що саме українці та росіяни найбільше постраждали від розпаду СРСР. Говорячи про своє бачення майбутнього українсько-російських відносин, Владімір Путін не обмежився розповіддю про єдиний економічний простір, який мав би включати вільний рух робочої сили, капіталу, товарів та п ослуг, а також рухатися в бік створення наднаціонального тарифоутворюючого органу, але і поділився думками з приводу спільної системи оборони, подвійного громадянства для росіян, українців та білорусів, введення в Росії та Україні єдиних стандартів рівня життя тощо Интервью украинским....

Часом для пропагування своїх інтеграційних проектів керівництво Кремля вдавалося до дуже оригінальних аргументів. Так, в ході прес-конференції для російських та закордонних журналістів у грудні 2004 р. Владімір Путін, заохочуючи керівництво Білорусі, Казахстану та України до співпраці в рамках Єдиного економічного простору (далі, - ЄЕП), почав з того, що економічний компонент є ключовим в рамках створення Російською Федерацією та ЄС чотирьох спільних просторів. Далі він намагався переконати присутніх, що участь в ЄЕП є шляхом до гармонізації економічних відносин в рамках «великої Європи» і що це створює сприятливі умови для руху країн пострадянського простору до загальноєвропейських стандартів Press Conference with Russian and Foreign Media. 23.12.2004, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/22757 (accessed 04.07.2021)..

Інтеграційна / просоюзна риторика керівництва Росії закономірно супроводжувалося практичними кроками. Ще впродовж 1993-1995 рр. країни-учасники СНД підписали низку угод, які серед іншого передбачали створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Однак, перевага відцентрових тенденцій у розвитку нових незалежних держав, які доповнювалися складними економічними умовами, цілковито позбавляли ці ініціативи шансів на успіх Козирєва, О.В. (2015), Аналіз етапів співробітництва України з пострадянськими країнами. Глобальні та національні проблеми економіки. Електронне наукове видання, вип. 4, с. 70.. З приходом до влади Владіміра Путіна Кремль повернувся до спроб створення дієвих економічних інтеграційних об'єднань на пострадянському просторі під своїм контролем. Зокрема, вже 10 жовтня 2000 р. глави Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії та Таджикистану підписали Договір про заснування Євразійського економічного співтовариства (далі - ЄврАзЕС) Україна та Євразійське економічне співтовариство: інтеграція чи співробітництво (Аналітична доповідь Центру Разумкова) (2002). Національна безпека і оборона, № 12 (36), с. 4.. 19 вересня 2003 р. глави Білорусі, Казахстану, Росії та України підписали Угоду про формування Єдиного економічного простору Угода про формування Єдиного економічного простору. 20.04.2004, available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_990 (accessed 24.07.2021)..

Варто наголосити, що для учасників інтеграційних проектів ініціативи керівництва Кремля становили серйозну загрозу. За економічним «фасадом» обох угод чітко простежується російський геополітичний інтерес. Більше того, у випадку із угодою з ЄврАзЕС в документ було внесено умови, які давали Росії суттєві переваги над іншими учасниками Сушко, О., Лісничук, О. (2002), ЄврАзЕС як засіб консервації статусу аутсайдера? Національна безпека і оборона, № 12 (36), с. 48-49; Філіпчук, В., Сушко, О. (2005), Єдиний економічний простір: геополітичний проект під економічними лаштунками, available at: http://www.ea-ua.info/main.php?parts_id=5&news_id=115&news_show_type=1 (accessed 27.07.2021).. З іншого боку, як показала практика, навіть зафіксовані в угоді положення, не захищали інші країни від односторонніх протекціоністських кроків з боку офіційної Москви Шлапак, О. (2002), Україна та Євразійське економічне співтовариство. Національна безпека і оборона, № 12 (36), с. 46.. У випадку із підготовкою тексту другої угоди можна легко постежити маніпуляції із базовими поняттями, які характеризують інтеграційний процес. Так, в Угоді про формування ЄЕП та його інтегральній частині - Концепції формування ЄЕП формально йшлося тільки про створення зони вільної торгівлі. О днак, насправді, його положення включали в себе елементи, які, традиційно, є складовими вищих рівнів економічної інтеграції таких як митний союз та спільний ринок. За умови повної реалізації Угоди про формування ЄЕП, країни -учасники фактично втрачали можливість брати участь у економічних інтеграційних проектах за межами СНД. Отож не випадково у 2005 р. українські дипломат Василь Філіпчук та політолог Олександр Сушко у спільній статті наз ивали ЄЕП - «геополітичним антиЄСом» Філіпчук, В., Сушко, О. (2005), Вказ. пр..

Багатосторонні ініціативи офіційної Москви доповнювалися зростаючим тиском на країни так званого «близького зарубіжжя» в рамках двостороннього діалогу. При цьому відбувалося тестування реакції як керівництва країн, які були об'єктами тиску з боку Кремля, так і світової громадськості на подібного роду кроки. Так у липні 2002 р. Владімір Путін запропонував білоруському президенту Александру Лукашенку розділити Білорусь на частини та перетвор ити їх на нові суб'єкти російської держави Александр Лукашенко: Даже Ленин и Сталин не додумались до того, чтобы раздробить республику и включить в состав СССР. 22.08.2002, available at: http://regions.ru/news/821416/ (accessed 28.07.2021).. 14 серпня 2002 р. в ході зустрічі російський президент презентував своєму білоруському колезі дуже конкретний порядок денний для створення «єдиної держави в повному розумінні цього слова». Зокрема, Владімір Путін пропонував впродовж короткого часу провести у обох країнах референдум щодо об'єднання, згодом - вибори до парламенту, потім запровадити єдину валюту та завершити цей процес у березні 2004 р. виборами спільного президента держави Неожиданный прорыв - Белоруссия в составе России? 14.08.2002, available at: https://www.ntv.ru/novosti/881/, (accessed 24.07.2021).. Цікаво, що відомий своєю союзницькою риторикою Александр Лукашенко Польовий, Т.Є. (2014), Формування “особливих відносин” між республікою Білорусь і Російською Фе-дерацією в середині 90-х років ХХ століття. Прикарпатський вісник НТШ. Думка, № 3, с. 148, 150-152., дуже гостро прореагував на пропозиції російського президента, які той висловив у липні. Він зокрема зазначив, що навіть Ленін та Сталін не додумалися до того, щоб розділити Білорусь та по частинах включити її до складу СРСР Александр Лукашенко: Даже Ленин... Вказ. пр..

Ще більш неоднозначна ситуація склалася згодом у відносинах між офіційними Москвою та Києвом. Йдеться про конфлікт навколо українського острова Тузла восени 2003 р. Попри те, що 2003 р. був Роком Росії в Україні Неформальна... політекономія. У Києві завершився саміт СНД 30.01.2003, available at: http://kreschatic.kiev.ua/ua/2220/art/9997.html (accessed 27.07.2021)., що у січні цього року було підписано Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. 23.04.2004, available at: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/643_157 (accessed 27.07.2021)., а 19 вересня - згадувану вище Угоду про формування ЄЕП, це не завадило росіянам за менше ніж два тижні після відповідної події вдатися до дій, які потенційно могли призвести до військового конфлікту Генерал-лейтенант Ігор Воронченко: «Захоплення Криму почалося в 2003 році з конфлікту на Тузлі». 06.02.16, available at: https://www.ukrmilitary.com/2016/02/zakhvat-kryma-nachalsya-v-2003-godu-s-konflikta-na-tuzle.html (accessed 23.07.2021); День в історії. Конфлікт за острів Тузла - РФ вперше спробувала захопити кримську землю. 30.09.2014, available at: https://24tv.ua/den_v_istoriyikonflikt_za_ostriv_tuzla_rf_vpershe_sprobuvala_zahopiti_krimsku_zemlyu_n490727 (accessed 23.07.2021).

Цікаво, що в контексті цієї «пробної війни» Росії, як її у 2015 р. назвав колишній радник Владіміра Путіна Андрій Ілларіонов Аленичев, В. (2015), Путин готовился к войне все эти 14 лет, available at: https://www.currenttime.tv/a/26945323.html (accessed 29.07.2021)., Кремль мав змогу перевірити готовність Заходу протистояти діям, які загрожували існуючим в той час в Європі кордонам. Нажаль, тоді вперше можна було чітко побачити формальний підхід підписантів Будапештського меморандуму 1994 р. щодо взятих на себе зобов'язань. Справа в тому, що відповідно до пункту 6 документу, в разі загрози територіальній цілісності й незалежності України його сторони повинні були вдатися до консультацій. Однак, коли Російська Федерація, порушуючи міжнародні норми та двосторонні міждержавні угоди почала будувати дамбу в напрямку українського острова, держави - гаранти відмовились від проведення консультацій та підтримки України Малко, Р. (2014), Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї», available at: https://tyzhden.ua/Politics/107225 (accessed 23.07.2021); Міністерство провело перший міжнародний форум “Сучасний досвід ведення гібридних конфліктів. Приклад України”. 14.12.2017, available at: https://mtot.gov.ua/ua/ministerstvo-provelo-pershyj-mizhnarodnyj-forum-suchasnyj -dosvid-vedennya-gibrydnyh-konfliktiv-pryklad-ukrayiny (accessed 27.07.2021)..

Одночасно з інтеграційними процесами в економічній сфері нова російська правляча верхівка намагалася надати нового імпульсу військовій співпраці на пострадянському просторі. Станом на кінець 90-х рр. ХХ ст. складні часи переживав Договір про колективну безпеку, підписаний у 1992 р. Через його низьку ефективність Азербайджан та Грузія не приєдналися до пролонгованого варіанту документу, а Узбекистан вийшов з нього Цибуляк, А.Г. (2010), Роль ОДКБ і ШОС у стратегії військово-політичної безпеки Російської Федерації. Актуальні проблеми міжнародних відносин, вип. 93 (Частина ІІ), с. 81.. В умовах активізації переговорів щодо розширенню Північноатлантичного договору на країни колишнього соцтаб ору та прибалтійські країни, команда Путіна зробила спробу створити «пострадянське НАТО». Зокрема, у 2002 р. Москва домоглася переформатування Договору про колективну безпеку в Організації Договору про колективну безпеку, до якої поряд з Росією увійшли Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія та Таджикистан. У вересні наступного року вступив у силу статут організації, а до кінця 2004 р. вона отримала статус спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН Мінасян, Р.А. (2016), ОДКБ: нова форма Організації Варшавського Договору у 1992 - 2015 рр.? Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, вип. 45, том 2, с. 206..

Причини прозахідної риторики офіційної Москви за часів першої президентської каденції Владіміра Путіна та відмова від такого підходу

Шукаючи відповіді на питання, чому впродовж певного часу в Кремлі демонстрували партнерську риторику та «згладжували кути» у відносинах із ключовими міжнародними акторами вважаємо за потрібне представити розлогу цитату зі статті Збігнєва Бжезинського «The Geostrategic Triad: Living with China, Europe, and Russi», надрукованої ще у 2000 р. У ній зокрема зазначалося: «У відбудові Росії «яка викликає повагу у світі» добра інтуїція Путіна -тактика спонукає його уникати відвертої ворожості до Заходу... Вибіркове пристосування Росії до Сполучених Штатів може йти паралельно із ретельно виваженими зусиллями, спрямованими на культивування антиамериканських настроїв у Західній Європі з метою ослаблення рішучості західних держав щодо подальшого розширення НАТО і поглиблення наявних в євроатлантичному співтоваристві тріщин... У будь-якому разі розрядка напруженості у стосунках із Заходом є необхідною умовою постійного доступу Росії до потрібної їй західної фінансової підтримки» Бжезінський, З. (2006), Геостратегічна тріада. Бжезінський Збіґнєв. Україна у геостратегічному контексті, Київ, Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006, с. 37-38.. В Росії твердження Збігнєва Бжезинського, як правило, викликали невдоволення та критику, водночас, вони, закономірно, ретельно аналізувалися. В даному конкретному випадку виглядає на те, що в Кремлі свідомо, або несвідомо, однак рухалися в рамках запропонованого Бжезинськимим сценарію.

Владімір Путін починав свою першу президентську каденцію в надзвичайно складних умовах. Конфлікт на Північному Кавказі та відцентрові тенденції в регіонах, масштабна корупція, масовий вивіз капіталу з країни, «тінізація» економіки, величезний державний бор г Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation.08.07.2000, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21480 (accessed 07.07.2021); Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 03.04.2001, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21216 (accessed 07.07.2021). об'єктивно не дозволяли Москві дотримуватися жорсткої позиції на міжнародній арені. Аналіз послань президента Росії до Федеральних Зборів 2001-2003 років свідчить про те, що Кремль в той час концентрувався на внутрішніх справах, зокрема «наведенні порядку» в Чечні та недопущенні дезінтеграції держави, покращенні економічної та соціальної ситуації в країні, зміцненні та модернізації збройних сил, формуванні зручного для центру формату взаємодії між федеральними та регіональними органами влади Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 03.04.2001, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21216 (accessed 07.07.2021); Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 18.04.2002, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21567 (accessed 03.07.2021); Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 16.05.2003, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21998 (accessed 04.07.2021)..

Однак за кілька років ситуація зазнала суттєвих змін. Впродовж кількох перших років президентства Владіміра Путіна у плані реалізації відповідних завдань досягнуто суттєвих успіхів. Насамперед, вдалося стабілізувати ситуацію на Північному Кавказі відповідно до «кремлівського сценарію». Надзвичайно промовистою ілюстрацією тут може бути ситуація, коли після російських «стабілізаційних заходів» у Чечні, визнаних ПАРЕ та Європейськими Парламентом злочинами проти людяності Anne le Huerou Amandine Regamey. Massacres of Civilians in Chechnya. 9.03.2015, available at: https://www.sciencespo.fr/mass-violence-war-massacre-resistance/en/document/massacres-civilians-chechnya.html (accessed 16.07.2021)., офіційні дані за результатами виборів президента Росії у 2004 р. на чеченській території вказували на безапеляційну підтримку Путіна, яка стан овила більше 92% Нікольська, П., Козлов, В., Якорева, А., Мязина, О., Кожухар, Г. (2016), Чечня Кадирова: Що треба знати про кавказьку республік., available at: https://ua.112.ua/statji/chechnia-kadyrova-shcho-treba-znaty-pro-kavkazku-respubliku-288790.html (accessed 28.07.2021)..

Також перша президентська каденція Владіміра Путіна (2000 - 2004 рр.) в економічному плані позитивно відрізнялася на фоні кризових потрясінь, які характеризували Російську Федерацію впродовж останніх років ХХ ст. Сприятлива світова кон'юнктура на енергетичному ринку, а також зростання експорту російських енергоносіїв, на чому неодноразово наголошував сам російський президент, створили підґрунтя для суттєвого зростання економічних показників країни. Впродовж окреслених років ріст ВВП становив приблизно 7 %. При цьому систематично зростали прямі іноземні інвестиції. Окреслені вище фактори дозволили суттєво скоротити зовнішній державний борг, накопичити золотовалютні резерви, підвищити реальні доходи та покращити соціальне становище громадян Російської Федерації Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 16.05.2003, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21998 (accessed 04.07.2021); Press Conference with Russian and Foreign Media. 20.06.2003, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/22028 (accessed 04.07.2021); Press Conference with Russian and Foreign Media. 23.12.2004, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/22757 (accessed 04.07.2021)..

Як видно із попередніх частин роботи, керівництву російської держави за цей час також вдалося посилити свої позиції в регіонах, досягнути суттєвого прогресу у плані контролю за ключовими галузями промисловості, підпорядкувати низку впливових засобів масової інформації тощо. Окреслені вище «досягнення» трансформувалася у конкретні політичні дивіденди для Путіна та його команди. Зокрема, в рамках виборів до Державної Думи, які мали місце у грудні 2003 р., найбільшу кількість голосів набрала пропрезидентська партія «Єдина Росія». Шляхом залучення більшості депутатів, яких було обрано в одномандатних округах, всіх депутатів Народної партії та перебіжчиків із інших партій «Єдина Росія» сформувала в нижній палаті парламенту Російської Федерації фракцію, яка володіла конституційною більшістю Томилов И.С. Характеристика выборов в Государственную думу Российской Федерации в 2003-2011 гг. available at: http://st-hum.ru/content/tomilov-harakteristika-vyborov-v-gosudarstvennuyu-dumu-rossiyskoy-federacii-v-2003-2011-gg (accessed 28.07.2021).. Натомість, у березні 2004 р. в ході президентських виборів, відповідно до офіційних даних, вже у першому турі більше 71% виборців, які взяли участь у голосуванні, підтримали Владіміра Путіна Рудич, Ф. (2006), Політичне лідерство в країнах СНД і Балтії: загальне, особливе. Політичний менеджмент, № 2, с. 5..

В кінцевому підсумку, позитивні економічні зрушення, доповнені всеохоплюючим контролем в середині держави з боку Кремля дозволили відмовитися від маскування справжньої суті путінської влади та стали підґрунтям як для жорсткіших заяв, так агресивних кроків на міжнародній арені.

Висновки

Впродовж другої президентської каденції Владіміра Путіна (2004-2008 рр.) зовнішньополітична риторика та кроки керівництва Російської Ф едерації на міжнародній арені суттєво відрізнялися від попереднього періоду. Відповідна ситуація зумовила появу наукових досліджень, в яких робилися спроби з'ясувати ключові причини такої трансформації. Доволі часто серед її причин називалися небажання Заходу визнати Росію одним із ключових акторів на міжнародній арені, що мало супроводжуватися згодою на її гегемонію на просторі СНД. Проведена аналітична робота дає підстави для твердження, що окреслена вище причина могла бути каталізатором посилення російської агресивності, лакмусовим папірцем, який демонстрував масштаби «апетитів» нової політичної еліти Росії, однак, насправді, не була її головною прич иною.

Впродовж перших президентських років Владіміра Путіна його офіційні виступи були переповнені висловлюваннями про прихильність до демократії, свободи слова, шкідливість державної монополії, про нову якість відносин із західними партнерами, в тому числі широке зближення та інтеграцію із ЄС. На практиці, дуже часто реальні кроки були протилежними від задекларованих гасел.

Станом на даний час керівництво Кремля у федеративній Росії контролює процеси в суб'єктах федерації більшою мірою ніж керівництво унітарної України в своїх областях. Перші кроки у цьому напрямку було зроблено Владіміром Путіном ще у травні та липні 2000 р., коли він спочатку видав указ «Про повноважного представника Президента Російської Федерації у федеральному окрузі», а згодом схвалив своїм підписом зміни до Федерального закону «Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації». Прийняття у липні наступного року Федерального закону «Про політичні партії» завдало суттєвого удару по політичному плюралізму. Одним із результатів цього документу стала ситуація, коли кількість політичних партій, які могли брати участь у загальнодержавних виборах в Росії скоротилося більше як вдвічі від 1999 р. і станом на 2003 р. становила 64.

У липні 2000 р. Владімір Путін заявив, що «без дійсно вільних ЗМІ російській демократії просто не вижити, а громадянського суспільства - не побудувати», а паралельно силові структури чинили тиск на олігарха Владіміра Гусінського, змушуючи його продати «Газпром -медия» акції холдингу «Медіа-Мост», який включав кілька доволі авторитетних російських засобів масової інформації. В цілому, нове керівництво Кремля одразу після утвердження при владі зосередило свої зусилля на тому, щоб не допустити розвитку громадянського суспільства в Росії і в контексті реалізації цього завдання встановленню контролю над ЗМІ відводилася важлива роль.

Посилення тиску на великий російський та іноземний бізнес став новою візитною карточкою економічної політики «петербурзької» правлячої еліти. Всупереч заявам про шкідливість появи державних монополій, адміністрація президента координувала процес ренаціоналізації підприємств ключових сфер економіки. У випадку небажання окремих власників підприємств співпрацювати з органами влади за новими правилами, проти них застосовувалися найрізноманітніші засоби впливу, починаючи від фіскальних процедур, закінчуючи кримінальними переслідуваннями. Найбільш переконливо рішучість у плані встановлення нового формату відносин на лінії «влада - бізнес» було продемонстровано за результатами кримінального провадження проти Міхаіла Ходорковського. В перспективі це дозволило державі встановити свій контроль над ключовими сферами російськими економіки з меншим опором з боку колишніх власників.

Також на початку президентства Владіміра Путіна керівництвом Росії були зроблені одні з перших кроків на міжнародній арені, які продемонстрували звичну для останніх років практику, коли офіційна Москва дотримується тільки тих міжнародних угод, які їй вигідні. Не дивлячись на зобов'язання, які керівництво Росії взяло на себе під час Стамбульського саміту ОБСЄ, російські війська так і не були виведені із території Республіки Молдова. Більше того, Російська Федерації розгорнула дискредитаційну кампанію, спрямовану проти ОБСЄ, залучивши до цього низку країн СНД.

Ревізіоністські амбіції Росії на міжнародній арені впродовж першої президентської каденції Владіміра Путіна найбільшою мірою проявлялися в рамках інтеграційних ініціатив, зорієнтованих на країни так званого «близького зарубіжжя». Почавши з символічного кроку: затвердження в якості музики гімну Російської Федерації музики гімну СРСР, керівництво Кремля одразу перейшло до практичних дій. Головним чином, вони зводилися до появи на просторі СНД під керівництвом Москви нових інтеграційних об'єднань економічного характеру. Аналіз документів, пов'язаних із створенням ЄврАзЕС та ЄЕП, внутрішньополітичні та економічні зміни в Росії в той час однозначно вказують на перевагу геополітичного компоненту в цих на перший погляд економічних проектах. Доповнені військовою співпрацею, головним проявом якої стало створення ОДКБ, відповідні ініціативи були, насамперед, зорієнтовані на посилення контролю за країнами так званого «близького зарубіжжя» та, відповідно, зростання авторитету Російської Федерації на міжнародній арені.

Таким чином, окреслені вище процеси трансформації Російської Федерації засвідчили кардинальну зміну підходів нової російської еліти до розвитку держави вже впродовж 2000-2004 рр. Перехід команди Владіміра Путіна до будівництва в Росії авторитарного політичного режиму, доповнені проявами ревізіонізму на міжнародній арені та запуском завуальованих імперських інтеграційних проектів чітко продемонстрували неспівпадіння векторів руху офіційної Москви та цивілізованого світу. За таких обставин погіршення відносин між керівництвом Кремля та західними партнерами було тільки питанням часу і до того ж це погіршення в жоден спосіб не було пов'язане із небажанням Заходу визнавати зростаючий авторитет Росії.

Аналіз внутрішніх та зовнішніх ініціатив нового керівництва Росії в окреслений в статті період, у співставленні із твердженнями авторитетних дослідників дають підстави для висновку, що будівництво авторитарного режиму РФ супроводжувалося прозахідною риторикою його керівництва в міру внутрішньої слабкості російської держави. Після суттєвого економічного зростання Росії, яке доповнювалося запровадженням всеохоплюючого контролю в середині держави з боку Кремля, Владімір Путін почав поступово відмовитися від маскування справжньої суті свого режиму, що невдовзі проявилося через призму як жорсткіших заяв, так і агресивних кроків на міжнародній арені.

Список джерел

1. Александр Лукашенко: Даже Ленин и Сталин не додумались до того, чтобы раздробить республику и включить в состав СССР. 22.08.2002, available at: http://regions.ru/news/821416/ (accessed 28.07.2021).

2. Аленичев, В. (2015), Путин готовился к войне все эти 14 лет, available at: https://www.currenttime.tv/a/26945323.html (accessed 29.07.2021).

3. Бжезінський, З. (2006), Геостратегічна тріада. Бжезінський Збіґнєв. Україна у геостратегічному контексті, Київ, Вид. дім «Києво-Могилянська академія», с. 14-68.

4. Генерал-лейтенант Ігор Воронченко: «Захоплення Криму почалося в 2003 році з конфлікту на Тузлі». 06.02.16, available at: https://www.ukrmilitary.com/2016/02/zakhvat-kryma- nachalsya-v-2003-godu-s-konflikta-na-tuzle.html (accessed 23.07.2021).

5. Громыко, А. (2015), Взлеты и падения отношений России и Евросоюза. Современный мир и геополитика, Москва: Канон+, с. 267-292.

6. Гурак І., Цепенда І. (2021), Нові тенденції у внутрішній та зовнішній політиці путінської Росії на початку ХХІ ст. (Частина 1). Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей, Чернівці: Чернівецький національний університет, т. 44, с. 64-77.

7. День в історії. Конфлікт за острів Тузла - РФ вперше спробувала захопити кримську землю. 30.09.2014, available at: https://24tv.ua/den_v_istoriyi_konflikt_za_ostriv_tuzla_rf_vpershe_sprobuvala_zahopiti_krimsku_zemlyu_n490727 (accessed 23.07.2021).

8. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько -російський державний кордон. 23.04.2004, available at: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/643_157 (accessed 27.07. 2021).

9. Заявление государств - участников СНГ относительно положения дел в ОБСЕ. 03.07.2004 available at: http://kremlin.ru/supplement/1967 (accessed 12.07.2021).

10. Иванов, С. (2004), Вооруженные силы России и ее геополитические приоритеты, available at: https://globalaffairs.ru/articles/vooruzhennye-sily-rossii-i-ee-geopoliticheskie-prioritety/ (accessed 17.07.2021).

11. Интервью украинским телеканалам «УТ-1», «Интер» и «1+1». 26.10.2004, available at: http://kremlin.ru/events/president/transcripts/22661 (accessed 10.07.2021).

12. Кобаладзе, Г. (2019), Путь к войне. Россия и Грузия в эпоху Владимира Путина, available at: https://www.svoboda.org/aZ30135078.html (accessed 23.07.2021).

13. Козирєва, О.В. (2015), Аналіз етапів співробітництва України з пострадянськими країнами. Глобальні та національні проблеми економіки. Електронне наукове видання, вип. 4, с. 6972.

14. Крижевский, А. (2013), Встать, гимн идет, available at: https://www.gazeta.ru/comments/column/Krizhevsky/5810057.shtml (accessed 20.07.2021).

15. Малко, Р. (2014), Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї», available at: https://tyzhden.ua/Politics/107225 (accessed 23.07.2021).

16. Мінасян, Р.А. (2016), ОДКБ: нова форма Організації Варшавського Договору у 1992-2015 рр.? Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, вип. 45, том 2, с. 205-208.

17. Міністерство провело перший міжнародний форум “Сучасний досвід ведення гібридних конфліктів. Приклад України”. 14.12.2017, available at: https://mtot.gov.ua/ua/ministerstvo-provelo-pershyj-mizhnarodnyj-forum-suchasnyj-dosvid-vedennya-gibrydnyh-konfliktiv-pryklad-ukrayiny (accessed 27.07.2021).

18. Неожиданный прорыв - Белоруссия в составе России? 14.08.2002, available at: https://www.ntv.ru/novosti/881/, (accessed 24.07.2021).

19. Неформальна... політекономія. У Києві завершився саміт СНД. 30.01.2003, available at: http://kreschatic.kiev.ua/ua/2220/art/9997.html (accessed 27.07.2021).

20. Нікольська, П., Козлов, В., Якорева, А., Мязина, О., Кожухар, Г. (2016), Чечня Кадирова: Що треба знати про кавказьку республіку, available at: https://ua.112.ua/statji/chechnia-kadyrova-shcho-treba-znaty-pro-kavkazku-respubliku-288790.html (accessed 28.07.2021).

21. Отграниченный контингент. 25.04.2005, available at: https://www.kommersant.ru/doc/572812 (accessed 23.07.2021).

22. Польовий, Т.Є. (2014), Формування “особливих відносин” між республікою Білорусь і Російською Федерацією в середині 90-х років ХХ століття. Прикарпатський вісник НТШ. Думка, № 3, с. 143-158.

23. Россию не должно устраивать присутствие внерегиональных держав на пространстве бывшего СССР - замглавы МИД РФ. 12.05.2004, available at: https://sputnik-georgia.ru/ society/20040512/257948.html (accessed 15.07.2021).

24. Рудич, Ф. (2006), Політичне лідерство в країнах СНД і Балтії: загальне, особливе. Політичний менеджмент, № 2, с. 3-18.

25. Сушко, О., Лісничук, О. (2002), ЄврАзЕС як засіб консервації статусу аутсайдера? Національна безпека і оборона, № 12 (36), с. 48-50.

26. Томилов, И.С. Характеристика выборов в Государственную думу Российской Федерации в 2003-2011 гг. available at: http://st-hum.ru/content/tomilov-harakteristika-vyborov-v-gosudarstvennuyu-dumu-rossiyskoy-federacii-v-2003-2011-gg (accessed 28.07.2021).

27. Угода про формування Єдиного економічного простору. 20.04.2004, available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_990 (accessed 24.07.2021).

28. Україна та Євразійське економічне співтовариство: інтеграція чи співробітництво (Аналітична доповідь Центру Разумкова) (2002). Національна безпека і оборона, № 12 (36), с. 2-37.

29. Філіпчукб В., Сушкоб О. (2005), Єдиний економічний простір: геополітичний проект під економічними лаштунками, available at: http://www.ea-ua.info/main.php?parts_id=5&news_id= 115&news_show_type=1 (accessed 27.07.2021).

30. Цибуляк, А.Г. (2010), Роль ОДКБ і ШОС у стратегії військово -політичної безпеки Російської Федерації. Актуальні проблеми міжнародних відносин, вип. 93 (Частина ІІ), с. 80-91.

31. Шлапак, О. (2002), Україна та Євразійське економічне співтовариство. Національна безпека і оборона, № 12 (36), c. 45-47.

32. Anne le Huerou Amandine Regamey. Massacres of Civilians in Chechnya. 9.03.2015, available at: https://www.sciencespo.fr/mass-violence-war-massacre-resistance/en/document/massacres-civilians-chechnya.html (accessed 16.07.2021).

33. Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 08.07.2000, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21480 (accessed 07.07.2021).

34. Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 03.04.2001, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21216 (accessed 07.07.2021).

35. Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 18.04.2002, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21567 (accessed 03.07.2021).

36. Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 16.05.2003, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/21998 (accessed 04.07.2021).

37. Annual Address to the Federal Assembly of the Russian Federation. 25.04.2005, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/22931 (accessed 27.08.2013).

38. Istanbul document 1999, Istanbul, 252 p.

39. Lachowski, Z. (2005), Polityka bezpieczenstwa wojskowego: brak globalnej strategii, selektywne podejscie. Rocznik Strategiczny 2004/05. Przeglqd sytuacji politycznej, gospodarczej i wojskowej w srodowisku miqdzynarodowym Polski, Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar, s. 96-126.

40. Menkiszak, M. (2005), Rosja autorytarna i mocarstwowa. Rocznik Strategiczny 2004/05. Przeglqd sytuacji politycznej, gospodarczej i wojskowej w srodowisku miqdzynarodowym Polski, Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar, s. 196-219.

41. Press Conference with Russian and Foreign Media. 20.06.2003, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/22028 (accessed 04.07.2021).

42. Press Conference with Russian and Foreign Media. 23.12.2004, available at: http://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/22757 (accessed 04.07.2021).

43. The Foreign Policy Concept of the Russian Federation. Approved by the President of the Russian Federation V.Putin June 28, 2000. 28.06.2000, available at: https://fas.org/nuke/guide/russia/doctrine/econcept.htm (accessed 17.06.2014).

References

1. Aleksandr Lukashenko: Dazhe Lenin i Stalin ne dodumalis do togo, chtoby razdrobit respubliku i vklyuchit v sostav SSSR. 22.08.2002, available at: http://regions.ru/news/821416/ (accessed 28.07.2021).

2. Alenichev, V. (2015), Putin gotovilsya k vojne vse eti 14 let, available at: https://www.currenttime.tv/a/26945323.html (accessed 29.07.2021).

3. Bzhezinskyi, Z. (2006), Heostratehichna triada. Bzhezinskyi Zbigniev. Ukraina u heostratehichnomu konteksti, Kyiv, Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», c. 14-68.

4. Heneral-leitenant Ihor Voronchenko: «Zakhoplennia Krymu pochalosia v 2003 rotsi z konfliktu na Tuzli». 06.02.16, available at: https://www.ukrmilitary.com/2016/02/zakhvat-kryma-nachalsya-v-2003-godu-s-konflikta-na-tuzle.html (accessed 23.07.2021).

5. Gromyko, A. (2015), Vzlety i padeniya otnoshenij Rossii i Evrosoyuza. Sovremennyj mir i geopolitika, Moskva: Kanon+, c. 267-292.

6. Hurak I., Tsependa I. (2021), Novi tendentsii u vnutrishnii ta zovnishnii politytsi putinskoi Rosii na pochatku KhKhI st. (Chastyna 1). Istoryko-politychni problemy suchasnoho svitu: Zbirnyk naukovykh statei, Chernivtsi: Chernivetskyi natsionalnyi universytet, t. 44, s. 64-77.