Синтетичні виміри потенціалу Західно-Української Народної Республіки

Щодо точки в), відповідь О. Кузьми могла б бути такою: «[...] серед політичної атмосфери, в якій жило досі українське громадянство, пляном якоїсь революційної боротьби за волю своєї нації ніхто навіть теоретично не займався. [...] Не було кому повести як слід революційної пропаґанди, не було популярних ключів, що ви двигали б реальні інтереси народних мас і закликали до напруженого готування боєвих сил і не було врешті фанатиків, що силою своєю індивідуальности потягнули б за собою маси. Великі історичні дні застали у нас малих людей, що хотіли творити державу мирним, бюрократичним способом, часто самі не вірячи в успіх своєї роб о- ти» Кузьма О. (1960), вказ. пр., с. 437.. З-поміж усього іншого ця обставина й дала нагоду говорити про «зоосад революції», символічний політичний звіринець на Галичині у 1918-1919 рр. Див.: Монолатій, І. (2020), вказ. пр., с. 114-234.

Особливості західноукраїнської етнополітичної сфери кінця ХІХ - початку ХХ ст., охарактеризовані мною у кількох авторських монографіях за їхніми метафоричними назвами Жити і давати жити іншим (2008), Разом, але майже окремо (2010), Інші свої (2012) засвідчують інституціалізацію і функціонування на імперському просторі, а на постімперському - й поготів, історично складеної стратифікації. Саме вона й стала «спадщиною», яку отримала, сама того не бажаючи, ЗУНР з офіційного Відня. Відтак, навіть за умови всіх негараздів перебування у складі фактичної федерації націй під скіпетром Габсбурґів, стратифіковане західноукраїнське суспільство назагал було, вочевидь, статусним.

А що визначальним фактором, що вплинув на характер етнополітичної поведінки етнонацій під час краху Габсбурзької монархії (як, до речі, й імперії Романових), була наявність/відсутність претензій на здобуття дефіцитних ресурсів, то уже на постімперському просторі «інші свої» беззастережно обстоювали власні інтереси при одночасному нехтуванні прагнень «чужих». Це, а також неготовність до поступок на їхню користь, нехтування «вони»-переживаннями, якщо не відсутність, то принаймні мінімалізм емпатії призвели до звуження імовірних платформ для конструктивної співпраці як між рівно-, так і різностатусними групами, законсервували атмосферу «ми»- й «вони»-відчуження. Саме тому міжгруповий інтеракціонізм на Галичині у повоєнний (міжвоєнний) період розуміють не так у контексті співпраці «своїх» і «чужих», врегулювання їхніх суперечностей, як у дискурсі їхньої конкуренції й участи в кон фліктах .

Хай там як, але статусність у нашому випадку використання моделі стратифікації, не виключає й паралельного існування класового суспільства. І не йдеться тут лише про фактичні поділи українського проводу на Галичині у 1918-1919 рр. Див.: Гон М. (2006), Особливості міжетнічної взаємодії в контексті політичних процесів на західно українських землях у міжвоєнний період. Рівне, с. 218-278. Див.: Павлишин О. (2000), Соціально-політичний портрет українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918-1919 рр. Україна модерна, ч. 4/5, с. 187-245. Адже, по суті, західноукраїнська державність 1918-1919 рр. (якщо мова про її політико-географічні межі) й еміграційна державність «на вигнанні» 1919-1923 рр., це державність національна за формою, але соціалістична за суттю. Досі лише неуважний дослідник досі не помітив антиклерикальної риторики у діяльности УНРади, її позицію у питанні аграрної реформи (яку так і не здійснили), приречені на труднощі державно-церковні взаємини, питання приватної власности і т. д.

Додаймо ще й ту обставину, що у міру того, як зовнішньополітичне становище ЗУНР погіршувалося, у тогочасному публічному дискурсі з'являлися більшовицькі штампи «трудящі маси», «ненависна шляхта», «пролетарська революція» тощо (упор.) Карпенко, О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 736, 727, док. № 208; (упор.) Карпенко, О. (2013), Західно українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 3, Івано-Франківськ, с. 389, док. № 84., а також теза, що «буржуазія тільки нам засліплює вічі шовінізмом, а сама однаково гнітить пролетарів усіх націй...» (упор.) Карпенко О. (2005), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 3, кн. 1, Івано-Франківськ, с. 253, док. № 133.. Витоки такої класової риторики слід шукати ще у листопаді 1918 р., коли Всеросійський центральний виконавчий комітет, Рада Народних комісарів і Московська рада зверталися до «трудящого н а- роду Австро-Угорської держави» (упор.) Карпенко О. (2001), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 1, Івано-Франківськ, с. 331-333, док. № 168..

Яким же, нарешті, міг бути престиж ЗУНР як держави на міжнародній арені, якщо таким взагалі був? Про нього, як довідуємося з тогочасних дипломатичних документів, просто не йшлося. Зокрема голова дипмісії у Празі Степан Смаль -Стоцький 16 серпня 1920 р. зазначав: «Коли нам ходить дійсно о працю і о її успіх, а не о престіж, не о славу проблематичної вар- тости (тут і далі письмівка моя. - І. М.), що ось то ми маємо в Празі свою місію, то врешті могло б і далі, бодай ще на той час, доки справа нашої области при всяких мирових переговорах не стане яснійша, лишити ся тут так, як було доси, т[о]. зн[ачить]. так, що я тут є одиноким представником ЗУНР без всяких канцелярій [,..]» (упор.) Карпенко О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ, с. 107, док. № 38..

Не можна зробити вагомого висновку з цього короткого пояснення, однак зрозуміло, що, фактично, про престиж ЗУНР в еміграційних умовах радше не йшлося: важливим свідченням «статусу» цієї держави був вже сам факт наявности її диппредставництв з досить обмеженим штатом у кількох країнах Європи і Америки. Їхня справжня роль у тогочасній міжнародній політиці ускладнювалась ще й тим, що, як згадував Михайло Лозинський про ПМК, «[...] делєґації [...] уважала Мирова Конференція не дипломатичними заступництвами держав в розумінню міжнародного права, а політичними комітетами, що заступають інтереси територій і нар одів, яких державне положення не є вияснене. Сі делєґації містилися в приватних поміщеннях, які самі собі по винаймали, мали свободу рухів, але не мали привілеїв дипломатичних заступництв» Лозинський, М. (1922), вказ. пр., с. 113..

Відтак, з огляду на розуміння сутності моделі стратифікації, зокрема спроб визначення статусу або престижу держави, наприклад, ЗУНР на міжнародній арені, досить продуктивним вбачається частина ІІІ ухвали Ради Державних Секретарів Західної Області УНР від 30 березня 1919 р.: «Аж до дефінітивного об'єднання обох частин України на Загально-Українських Установчих Зборах подвійність дипломатичного представництва обох сих частин за границею д опускається на стільки, на скільки сього вимагають спеціальні інтереси цеї чи іншої частини, і там, де се дійсно потрібне (прим. в державах утворених на території бувшої австро-угорської монархії); поза тим діяльність українських дипломатичних тіл обнімає цілість української справи, а існуючі паралельні дипломатичні представництва працюють в тіснім контакті і роблять спільні виступи в справах дотикаючих цілої об'єднаної України» Там само, с. 73..

На підставі цього констатуємо, що престиж ЗУНР, щонайменше, з березня 1919 р. вбачався єдиним і спільним інтересом об'єднаної УНР. Тому-то за цитований уривок документа свідчить про іншу принаду стратифікаційної моделі: здатності системи до саморегуляції і настання стабільності. Адже, як зауважував Е. Кін, у суспільствах з достатнім рівнем стратифікації незаможні держави, як правило, будуть агресивними, адже матимуть заслабку мотивацію для змін свого статусу. Вони бажатимуть радикальних змін - доступу до дефіцитних ресурсів, щоб активно впливати на власне міжнародне оточення. Саме тому державність і стала тим дефіцитним ресурсом, якого потребувала ЗУНР. Тому володіння ним могло стати тим ключем, який відчинив би їй двері до тогочасного клубу акторів міжнародної політики.

Насамкінець зауважмо: загальновідомо, що специфіка балансу міжнародних відносин у категоріях рівноваги/нерівноваги або симетрії / асиметрії може залежати від перебігу процесів ескалації/деескалації. Зокрема ескалація може бути своєрідним тестом на реакцію міжнародного оточення чи терпеливості опонента (антагоніста), його здатності до мобілізації своїх матеріал ь- них і духовних цінностей, а також може вважатися «зростаючою» ворожістю у міжнародних конфліктах. Ба більше: у випадку виникнення суперечностей між державами, їм слід вирішити, чи і/або з якою швидкістю будуть загострювати конфлікт, а також визначити чинники, що їх вони використовуватимуть щодо своїх опонентів Leng R.J. (2004), Escalation Competing Perspectives and Empirical Evidence. International Studies Review. Vol. 6, № 4, р. 51-64; Carlson, L. J. (1995), The Theory of Escalation and International Conflict. The Journal of Conflict Resolution. Vol. 39, No. 3, р. 511-534..

Звісно, що у випадку ЗУНР - держави першого десятиліття ХХ ст. - не йдеться про приклад сучасної симетричної рівноваги, за якої сенс ескалації є невеликим, адже обидва суперники мають біль-менш одинакові можливости, а ініціювання ескалації вимагатиме значних ресурсів (коштів) з обох сторін. Також не можна було б стверджувати й про приклад несиметричної рівноваги: її сенс, вочевидь, збільшується, однак завжди існуватиме «якісна» перевага однієї зі сторін конфлікту, використання якої буде, як правило, проблематичним. За умови симетричної нерівноваги сенс ескалації залежатиме від ступеня переваги і/або суперечностей, а тому для слабшої сторони діапазон ескалації було менш корисним. Відтак найлогічнішою (наприклад, щодо уявленої моделі ЗУНР), буде ескалація з точки зору сильнішої сторони, зокрема з огляду на ескалацію озброєння. Вона виступатиме за умов несиметричної нерівноваги: слабша сторона переноситиме «важкість» ескалації на ідеологічні та морально-світоглядні проблеми. У публічній риториці слабшої сторони конфлікту мова йтиме про «кривду», «несправедливість», «брутальність» тощо Kahn H. (1965), On Escalation: Metaphors and Scenarios. New York, р. 33..

Зауважмо, що саме такі акценти можна віднайти в огромі публікацій з історії ЗУНР, особл иво щодо «пам'ятання» про польсько-українську війну 1918-1919 рр. Поодинокий приклад, який міститься у «зовнішньополітичних» документах - протест українського студентського товариства «Січ» у Відні у листопаді 1919 р. із таким підсумком: «В кінці звертаємося до всіх, кому лежить на серцю доля, культура та освіта поневолених народів і запевненя тривалого миру в Епропі з гарячою просьбою, приєднати ся до сього протесту і причинитися всіма можливими способами до направлення кривди (курсив мій. - І. М.), заподіяної українському народові» (упор.) Карпенко О. (2009), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, кн. 1, Івано-Франківськ, с. 766, док. № 174.. Щоправда такі і схожі акценти про ескалацію на ідеологічні та морально-світоглядні проблеми, майже усі присутні у матеріалах не активної фази конфлікту, а, сказати б, у його пост-вимірі.

Натомість важливою, на наш погляд, могла б стати «драбина ескалації», 44 щаблі якої запропонував американський аналітик Герман Кан Kahn H. (1965), вказ. пр., р. 56.. Зокрема у його теорії є шість «порогів», три з яких цілком можна було б використати у досліджуваному хронотопі. Зокрема, це захоплення території; повномасштабна війна; міста як об'єкти бомбардування (звісно, вченому йшлося про ядерну зброю). І саме останній поріг з цієї «трійці» є найцікавішим, з огляду на перебіг польсько-української війни 1918-1919 рр.

Добрим прикладом «бомбардування міст» може бути Львів. Своєрідним висновком про цей «поріг» ескалації конфлікту у листопадових 1918 р. боях за це українське місто можуть бути спогади Степана Шухевича: «Ми бачили, що стрілянина на Львів легкими гарматами і гавбицями не викликує такого ефекту, який відповідав би вартості вистріляної амуніції і воженої енергії (тут і далі курсив мій. - І. М.). До важких гармат було амуніції дуже мало і треба було її щадити на рішаючи й мент. Ще менше було амуніції до гаубиць. Їх числень тільки на штуки. Хоч амуніції до Полевих гармат ми також не могли марнотратити, і хоча стріли з них роблять в обстрілюванім місті доволі малу матеріальну шкоду, то всеж таки ми могли пожертвувати певну кількість набоїв Полевої артилерії на Львів. Справа лежала не в дробленню якоїсь матеріальної шкоди, але у викликуванню депресії в місті, що мимоволі була б мусіла вплинути на залогу міста» Шухевич С. (1929), Спомини з Українсько-Галицької Армії (1918-1920). Частина І. Від листопада 1918 до квітня 1919. Львів, с. 154-155.. Отож, вочевидь, йшлося тут про ще один приклад несиметричної рівноваги. Додаймо сюди й рядки О. Кузьми про ситуацію 21 листопада 1918 р.: «Що сталося з нашою артилерією, ми не знали. Вона мовчала» Кузьма, О. (1960), вказ. пр., с. 407..

А що ескалація будь-якого конфлікту зрештою мусить закінчитися, настає деескалація - процес зменшення політично-військової напруженості у міжнародних відносинах. Інколи процес деескалації може бути тривалішим у часі, що, між іншим, показує історії ЗУНР в її «еміграційному» варіанті, у 1919-1923 рр., періоді фактичних, безустанних і, погодьмося, безуспішних перемовин на різноманітних міжнародних форумах, найважливішим з яких була ПМК. Відтак можна констатувати, що модель ескалації/деескалації у її «ЗУНР-івському» варіанті вже натепер свідчить про те, що ЗУНР у системі координат тогочасних міжнародних відносинах міст и- лася між двома точками - між абсолютним миром і абсолютною війною.

Висновки

Поняття потенціалу держави досі є незвичним для історичних пошуків та дискурсів і водночас одним з ключових в геополітичному аналізі та в дослідженні міжнародних відносин. В українській геополітичній літературі поєднаність таких складових держави, як розміри території, кількість, розселення та етнокультурний склад населення, природні ресурси й стан економіки, кількість і якість Збройних сил, ефективність державного апарату, прийнято ще називати сукупним геополітичним потенціалом. Використання міждисциплінарних підходів і з окрема - суспільно-географічних та геополітичних є новим у вивченні особливостей західноукраїнської державности 1918-1923 рр. Саме тому зацікавлення, а відповідно - висновки і узагальнення, що їх можна отримати унаслідок вивчення особливостей потенціалу українських державних утворень періоду Української революції 1914-1923 рр., дозволить по-новому інтерпретувати вже «класичні» відомости, факти й події, увиразнити морфологію сили через з'ясування природи політичної влади, можливостей функціонування державного організму, реалізації його стратегічних цілей тощо.

Щодо запропонованих у статті спроб використання різних сучасних зарубіжних моделей інтегральної оцінки силового потенціалу держав з використанням різних математичних формул, зауважмо: ефективність застосування цих підходів в і сторично-географічному аналізі потребує додаткової перевірки, але їхнє використання дало зм о- гу виснувати про те, що найбільшим геополітичним потенціалом ЗУНР володіла в листопаді 1918 - червні 1919 рр., а далі через різні об'єктивні та суб'єктивні причини його значення неухильно зменшувалося. Відтак методологія всебічного історико-політологічного дослідження силового потенціалу має усі підстави для її застосування щодо інших держав минулого.

Список джерел

1. Арон Р. (2000), Мир і війна між націями; пер. з фр. В. Шовкун, З. Борисюк, Г. Філіпчук. Київ.

2. Вітенко М. (2019), Інформаційна війна проти Західно-Української Народної Республіки. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 2 (З-О), Івано-Франківськ, с. 121.

3. Гон М. (2006), Особливості міжетнічної взаємодії в контексті політичних процесів на західноукраїнських землях у міжвоєнний період. Рівне.

4. Ґольдельман С. (1921), Листи жидівського соціял-демократа про Україну. Матеріяли до історії українсько-жидівських відносин за час революції. Відень.

5. Діяльність УНР 1920-1930 років минулого сторіччя в архівних документах розвідки, (2019). (Частина І). Київ.

6. Камінський А. (1977), До перспектив нашої політики. Б. м. в.

7. Кугутяк М., Литвин М. (2019), Західно-Українська Народна Республіка. Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 2 (З-О), Івано-Франківськ, с. 5464.

8. Кузьма О. (1960), Листопадові дні 1918р. Із шкіцами. Друге вид. Ню-Йорк.

9. Кучабський В. (2015), Західна Україна у боротьбі з Польщею та більшовизмом у 19181923 роках; пер. з нім. Т. Лісної, Львів.

10. Левицький К. (1938), Дипльоматична діяльність З.У.Н.Р. (1918-1923) Літопис Червоної Калини. Львів, ч. 11, с. 3.

11. Липинський В. (1954), Листи до Братів-Хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. Писані 1919-1926р. Нью - Йорк.

12. Лозинський М. (1922), Галичина в рр. 1918-1920. Відень.

13. М. Ірчан, (1925), В бурянах. Спомини з громадянської війни на Україні. Часть друга. Торонто.

14. Монолатій І. (2008), Австролоялізм як «тактика очікування» етнонаціональних спільнот західноукраїнського регіону. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, вип. 41, Київ, с. 156-166.

15. Монолатій І. (2020), Зоосад революції. Західноукраїнська державність 1918-1923 років і теорії випадковостей ХХ- початку ХХІ сторіч. Івано-Франківськ.

16. Монолатій І. (2019), Потенціял ЗУНР: виміряти не можна моделювати?

17. Монолатій І. (2008), «Прощання з віденством»: кінець Дунайської монархії і проголошення ЗУНР, Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 18, Львів, с. 30-38.

18. Монолатій І (2020). Сила ЗУНР: вибрані питання потенціалу, безпеки і дипломатії держави, Івано-Франківськ.

19. Монолатій І., Великочий В., Лисенко О. (2021), Територія ЗУНР. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 4 (Т-Я). Івано-Франківськ, с. 36-41.

20. Павлишин О. (2000), Соціально-політичний портрет українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918-1919 рр. Україна модерна, ч. 4/5, с. 187-245.

21. Сміт Е.Д. (2010), Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка; пер. з англ. П. Таращук. Київ.

22. Тичка Г.-М. (2020), Представництва Західно-Української Народної Республіки в м. Париж. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С). Івано- Франківськ, с. 240-241.

23. (упор.) Карпенко О. (2001), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5 -ти томах. Т. 1, Івано-Франківськ.

24. (упор.) Карпенко О. (2005), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 3, кн. 1, Івано-Франківськ.

25. (упор.) Карпенко О. (2009), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, кн. 1, Івано-Франківськ.

26. (упор.) Карпенко О. (2011), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 2, Івано-Франківськ.

27. (упор.) Карпенко О. (2013), Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 5, Кн. 3, Івано-Франківськ.

28. Цепенда І. (2019), Дипломатія ЗУНР. Західно-Українська Народна Республіка 19181923. Енциклопедія. Т. 2 (З-О). Івано-Франківськ, с. 545-550.

29. Цепенда І. (2020), Представництво Західно-Української Народної Республіки в м. Берлін. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С). Івано-Франківськ, с. 241.

30. Цепенда І. (2020), Представництво Західно-Української Народної Республіки в м. Прага. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С). Івано- Франківськ, с. 241-243.

31. Чубатий М. (1987), Державний лад на Західній Области Української Народньої Републики. У пошуках історичної правди. Збірник на пошану Миколи Чубатого 1889-1975. Ню-Йорк - Париж - Сидней - Торонто, с. 1-50.

32. Шанковський Л. (1974), Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія. Вінніпеґ.

33. Шухевич С. (1929), Спомини з Українсько-Галицької Армії (1918-1920). Частина І. Від листопада 1918 до квітня 1919. Львів.

34. Aslanli K. (2009), Geopolitical and Human Factor

35. Carlson L.J. (1995), The Theory of Escalation and International Conflict. The Journal of Conflict Resolution. Vol. 39, No. 3, р. 511-534.

36. Cline R.S. (1977), World Power Assessment 1977. A Calculus of Strategic Drift. Boulder, Col.

37. Cline R.S. (1980), World Power Trends and US Foreign Policy for the 1980s. Boulder, Col.

38. Davutoglu A. (2001), StratejikDerinlik: Turkiye'nin uluslararasi komunu. Istanbul.

39. Fucks W. (1965), Formeln zur Macht, Prognosen uber Volker, Wirtschaft, Potentiale. Stuttgart.

40. Fucks W. (1978), MOchte von Morgen. Kraftfelder, Tendenzen, Konsequenzen. Stuttgart.

41. German F.C. (1960), A Tentative Evaluation of World Power. Journal of Conflict Resolution, Vol. 4 (issue 1), р. 138-144.

42. Haynes K.E., Fotheringham A.S. (1985). Gravity and Spatial Interaction Models. Reprint. Edited by Grant Ian Thrall. WVU Research Repository, 2020.

43. Imam M. Xierali, Lin Liu, (2006), The Effect of Power and Space on Foreign Diplomatic Presence in the United States: a Spatial Modeling Approach. Geographic Information Sciences, Vol. 12(2), р. 53-63.

44. Kahn H. (1965), On Escalation: Metaphors and Scenarios. New York.

45. Keene E. (2013), Social Status, Social Closure and the Idea of Europe as a `Normative Power'. European Journal of International Relations. Vol. 19, № 4. P. 939-956.

46. Keene E. (2013), The Naming of Powers. Cooperation & Conflict. Vol. 48, № 2, р. 268-282.

47. Knorr K. (1970), Military Power and Potential. Lexington, MA.

48. Leng R. J. (2004), Escalation Competing Perspectives and Empirical Evidence. International Studies Review. Vol. 6, No. 4, р. 51-64.

49. Morton R.B. (1999), Methods and Models. A Guide to the Empirical Analyses of Formal Models in Political Science. Cambridge.

50. Papp D.S. (1984), Contemporary International Relations. Framework for Understanding. London - New York.

51. Xierali I.M., Liu L. (2006), Explaining foreign diplomatic presence in the U.S. with spatial models: a liberal spatial perspective. GeoJournal, Vol. 67(1), р. 85-101.

References

1. Aron R. (2000), Myr i viina mizh natsiiamy; (transl.). V. Shovkun, Z. Borysiuk, H. Filipchuk. Kyiv. [In Ukrainian]

2. Vitenko M. (2019), Informatsiina viina proty Zakhidno-Ukrainskoi Narodnoi Respubliky. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Entsyklopediia. T. 2 (Z-O), Ivano-Frankivsk, p. 121. [In Ukrainian]

3. Hon M. (2006), Osoblyvosti mizhetnichnoi vzaiemodii v konteksti politychnykh protsesiv na zakhidnoukrainskykh zemliakh u mizhvoiennyi period. Rivne. [In Ukrainian]

4. Goldelman S. (1921), Lysty zhydivskoho sotsiial-demokrata pro Ukrainu. Materiialy do istorii ukrainsko-zhydivskykh vidnosyn za chas revoliutsii. Viden. [In Ukrainian]

5. Diialnist UNR 1920-1930 rokiv mynuloho storichchia v arkhivnykh dokumentakh rozvidky, (2019). (Chastyna I). Kyiv. [In Ukrainian]

6. Kaminskyi A. (1977), Doperspektyv nashoipolityky. B. m. v. [In Ukrainian]

7. Kuhutiak M., Lytvyn M. (2019), Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Entsyklopediia. T. 2 (Z-O), Ivano-Frankivsk, p. 54-64.

8. Kuzma O. (1960), Lystopadovi dni 1918 r. Iz shkitsamy. Druhe vyd. Niu-York. [In Ukrainian]

9. Kuchabskyi V. (2015), Zakhidna Ukraina u borotbi z Polshcheiu ta bilshovyzmom u 1918-1923 rokakh; (transl.). T. Lisna, Lviv. [In Ukrainian]

10. Levytskyi K. (1938), Dyplomatychna diialnist Z.U.N.R. (1918-1923) Litopys Chervonoi Kalyny. Lviv, ch. 11, p. 3. [In Ukrainian]

11. Lypynskyi V. (1954), Lysty do Brativ-Khliborobiv. Pro ideiu i organizatsiiu ukrainskoho monarkhizmu. Pysani 1919-1926 r. Niu - York. [In Ukrainian]

12. Lozynskyi M. (1922), Halychyna v rr. 1918-1920. Viden. [In Ukrainian]

13. M. Irchan, (1925), Vburianakh. Spomyny z hromadianskoi viiny na Ukraini. Chast druha. Toronto. [In Ukrainian]

14. Monolatii I. (2008), Avstroloializm yak «taktyka ochikuvannia» etnonatsionalnykh spilnot zakhidnoukrainskoho rehionu. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy, vyp. 41, Kyiv, p. 156-166. [In Ukrainian]

15. Monolatii I. (2020), Zoosad revoliutsii. Zakhidnoukrainska derzhavnist 1918-1923 rokiv i teorii vypadkovostei 20 - pochatku 21 storich. Ivano-Frankivsk. [In Ukrainian]

16. Monolatii I. (2019), Potentsiial ZUNR: vymiriaty ne mozhna modeliuvaty? [Online] [In Ukrainian]

17. Monolatii I. (2008), «Proshchannia z videnstvom»: kinets Dunaiskoi monarkhii i proholoshennia ZUNR, Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, vyp. 18, Lviv, p. 3038. [In Ukrainian]

18. Monolatii I. (2020). Syla ZUNR: vybrani pytanniapotentsialu, bezpeky i dyplomatii derzhavy, Ivano-Frankivsk. [In Ukrainian]

19. Monolatii I., Velykochyi V., Lysenko O. (2021), Terytoriia ZUNR. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Entsyklopediia. T. 4 (T-Ia). Ivano-Frankivsk, p. 36-41. [In Ukrainian]

20. Pavlyshyn O. (2000), Sotsialno-politychnyi portret ukrainskoho provodu Halychyny ta Bukovyny v revoliutsii 1918-1919 rr. Ukraina moderna, ch. 4/5, p. 187-245. [In Ukrainian]

21. Smit E.D. (2010), Kulturni osnovy natsii. Iierarkhiia, zapovit i respublika; (transl.) P. Tarashchuk. Kyiv. [In Ukrainian]

22. Tychka H.-M. (2020), Predstavnytstva Zakhidno-Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v m. Paryzh. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Entsyklopediia. T. 3 (P-S). Ivano- Frankivsk, p. 240-241. [In Ukrainian]

23. (ed.) Karpenko O. (2001), Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Dokumenty i materialy u 5-ty tomakh. T. 1, Ivano-Frankivsk. [In Ukrainian]

24. (ed.) Karpenko O. (2005), Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Dokumenty i materialy u 5-ty tomakh. T. 3, kn. 1, Ivano-Frankivsk. [In Ukrainian]

25. (ed.) Karpenko O. (2009), Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Dokumenty i materialy u 5-ty tomakh. T. 5, kn. 1, Ivano-Frankivsk. [In Ukrainian]

26. (ed.) Karpenko O. (2011), Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Dokumenty i materialy u 5-ty tomakh. T. 5, Kn. 2, Ivano-Frankivsk. [In Ukrainian]

27. (ed.) Karpenko O. (2013), Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Dokumenty i materialy u 5-ty tomakh. T. 5, Kn. 3, Ivano-Frankivsk. [In Ukrainian]

28. Tsependa I. (2019), Dyplomatiia ZUNR. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 19181923. Entsyklopediia. T. 2 (Z-O). Ivano-Frankivsk, p. 545-550. [In Ukrainian]

29. Tsependa I. (2020), Predstavnytstvo Zakhidno-Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v m. Berlin. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Entsyklopediia. T. 3 (P-S). Ivano-Frankivsk, p. 241. [In Ukrainian]

30. Tsependa I. (2020), Predstavnytstvo Zakhidno-Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v m. Praha. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika 1918-1923. Entsyklopediia. T. 3 (P-S). Ivano-Frankivsk, p. 241-243. [In Ukrainian]

31. Chubatyi M. (1987), Derzhavnyi lad na Zakhidnii Oblasty Ukrainskoi Narodnoi Republyky. U poshukakh istorychnoi pravdy. Zbirnyk na poshanu Mykoly Chubatoho 1889-1975. Niu-York - Paryzh - Sydnei - Toronto, p. 1-50. [In Ukrainian]

32. Shankovskyi L. (1974), Ukrainska Halytska Armiia. Voienno-istorychna studiia. Vinnipeg. [In Ukrainian]

33. Shukhevych S. (1929), Spomyny z Ukrainsko-Halytskoi Armii (1918-1920). Chastyna I. Vid lystopada 1918 do kvitnia 1919. Lviv. [In Ukrainian]

34. Aslanli, K. (2009), Geopolitical and Human Factor,

35. Carlson L.J. (1995), The Theory of Escalation and International Conflict. The Journal of Conflict Resolution. Vol. 39, № 3, p. 511-534.

36. Cline R.S. (1977), World Power Assessment 1977. A Calculus of Strategic Drift. Boulder, Col.

37. Cline R.S. (1980), World Power Trends and US Foreign Policy for the 1980s. Boulder, Col.

38. Davutoglu A. (2001), StratejikDerinlik: Turkiye'nin uluslararasi komunu. Istanbul.

39. Fucks W. (1965), Formeln zur Macht, Prognosen uber Volker, Wirtschaft, Potentiale. Stuttgart.

40. Fucks W. (1978), Mdchte von Morgen. Kraftfelder, Tendenzen, Konsequenzen. Stuttgart.

41. German F.C. (1960), A Tentative Evaluation of World Power. Journal of Conflict Resolution, Vol. 4 (issue 1), p. 138-144.

42. Haynes K.E., Fotheringham A.S. (1985). Gravity and Spatial Interaction Models. Reprint. Edited by Grant Ian Thrall. WVU Research Repository, 2020.

43. Imam M. Xierali, Lin Liu, (2006), The Effect of Power and Space on Foreign Diplomatic Presence in the United States: a Spatial Modeling Approach. Geographic Information Sciences, Vol. 12(2), p. 53-63.

44. Kahn H. (1965), On Escalation: Metaphors and Scenarios. New York.

45. Keene E. (2013), Social Status, Social Closure and the Idea of Europe as a `Normative Power'. European Journal of International Relations. Vol. 19, № 4. P. 939-956.

46. Keene E. (2013), The Naming of Powers. Cooperation & Conflict. Vol. 48, № 2, p. 268-282.

47. Knorr K. (1970), Military Power and Potential. Lexington, MA.

48. Leng R.J. (2004), Escalation Competing Perspectives and Empirical Evidence. International Studies Review. Vol. 6, No. 4, p. 51-64.

49. Morton R.B. (1999), Methods and Models. A Guide to the Empirical Analyses of Formal Models in Political Science. Cambridge.

50. Papp D.S. (1984), Contemporary International Relations. Framework for Understanding. London - New York.

51. Xierali I.M., Liu L. (2006), Explaining foreign diplomatic presence in the U.S. with spatial models: a liberal spatial perspective. GeoJournal, Vol. 67(1), p. 85-101.

Размещено на Allbest.ru