Візитаційний опис парафіяльного храму святого Филипа міста Самбір (1773 р.)

Размещено на http://allbest.ru

ВІЗИТАЦІЙНИЙ ОПИС ПАРАФІЯЛЬНОГО ХРАМУ СВЯТОГО ФИЛИПА МІСТА САМБІР (1773 р.)

Юрій Стецик

доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України та правознавства, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, м. Дрогобич

Оксана Цмоканич

аспірантка кафедри історії України та правознавства, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, м. Дрогобич, Україна,

Єлизавета-Параскевія Яцула

здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів, Україна

Анотація. Мета дослідження визначити інформаційний потенціал протоколу візитації для висвітлення історії та культури храму. Методологія дослідження побудована на джерелознавчій критиці церковної документації, яка супроводжується зіставленням статистично-описових відомостей із нормативними актовими документами. Наукова новизна полягає у представленні детального опису парафіяльного храму Святого Филипа, який не зберігся до нашого часу, однак був знаним осередком розвитку місцевої української духовної культури. Висновки. Через відсутність фундаційної документації не можемо встановити точного часу побудови храму. Вже навіть у кінці XVIII ст. було втрачено первинну документацію, що дало підставу делегованому візитаторові стверджувати про давність його побудови. Та й загалом відсутність повного комплексу документації місцевої парафіяльної канцелярії створює суттєві труднощі у відтворенні історії побудови та функціонування храму і парафії при ньому. Тільки поодинокі фрагментарні згадки про церкву в актових книгах світських установ дають змогу епізодично насвітлити основні етапи її розвитку: заснування парафії (XVI ст.), перехід до унії (1691), двічі урядування лаврівського чернецтва (1. кінець XViст., 2. 60-тірр. XVIU ст.), приєднання до самбірського катедрального собору (70-ті рр. XVIU ст.), ліквідація (90-ті рр. XVU ст.). Детальніші описи зовнішнього та внутрішнього вигляду храму подає єпархіальний візитатор за 1773 р. З його описів, перед нами постає давній дерев 'яний храм, хрестоподібної форми, тільки із однією центральною банею. Церква складалася із трьох традиційних частин: бабинця, нави та великого вівтаря. У середній частині церкви (наві) по обидва боки (північному і південному) розміщувалися дві каплиці, де було по кілька бічних вівтарів із антимінсами. Очевидно, що на цих вівтарях відправлялися літургії на честь певних церковних свят. Прикрашали храм давні ікони та іконостас. Для відправлення літургій використовувалася як давня православна богослужбова літера тура, так і нові унійні видання. Біля церкви споруджено дерев 'яну дзвіницю, а навколо храму був обгороджений цвинтар. Через свою давність храм поступово занепадав, а із побудовою поруч нового катедрального собору втратив значення і був демонтований.

Ключові слова: візитація; храм; парафія; парох; парафіяни.

історія парафіяльний храм святий филип протокол візитація

Yurii STETSYK

PhD hab. (History), Professor, Professor, Department of History of Ukraine and Law, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, Drohobych

Oksana THMOKANYCH

Postgraduate Student, Faculty of History and Law, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, Drohobych

Yelyzaveta-Paraskeviia YATSULA

first (bachelor) level of higher education, Ivan Franko Lviv National University, Lviv

VISITATION DESCRIPTION OF ST. PHILIP'S PARISH CHURCH IN THE TOWN OF SAMBIR (1773)

Summary. The purpose of this study is to determine the information potential of the visitation protocol to highlight the history and culture of the church. Research methodology is built on source criticism of church documentation which is accompanied by a comparison of statistical and descriptive information with normative legal documents. The scientific novelty is observed in the presentation of a detailed description of St. Philip's parish church, which itself did not survive to our time but was a well-known center of development of local Ukrainian spiritual culture. Conclusions. Due to the lack of foundation documentation, we cannot establish the exact time of the construction of the church. The original documentation was already lost at the end of the 18th century which allowed the delegated visitor to assert the antiquity of its construction. In general, the lack of a complete set of documentation of the local parish office creates significant difficulties in reproducing the history of the construction andfunctioning of the church and the attached parish. Only isolated, fragmentary mentions of the church in the act books of secular institutions make it possible to illuminate episodically the main stages of its development: the foundation of the parish (16th century), the transition to the union (1691), the two reigns of the Lavra monakhood (1 -end of the 17th century; 2 1760s), joining Sambir Cathedral (1770s), liquidation (1790s). A more detailed description of the external and internal appearance of the church is given by the diocesan visitor in 1773. According to his descriptions, we see an ancient wooden church, cross-shaped with only one central cupola. The church consisted of three traditional parts: babinec, nave and high altar. In the middle part of the church (nave) there were two chapels on both sides (north and south), where there were several side altars with antimins. It is obvious that liturgies in honor of certain church holidays were celebrated on these altars. Ancient icons and an iconostasis were located in the temple. Both ancient Orthodox liturgical literature and new Union editions were used for conducting liturgies. A wooden bell tower was built near the church with a fenced cemetery around it. Due to its old age, the church gradually fell into disrepair and after the construction of a new cathedral next to it, lost its significance and was dismantled.

Key words: visitation; church; parish; pastor; parishioners.

Постановка проблеми. У сучасних умовах розбудови парафіяльної мережі храмів Української Церкви постає необхідність у дослідженні історії не тільки збережених святинь, попри лихоліття воєн та радянської атеїстичної сваволі, але й тих, які зникли впродовж історичного часу із різних причин (через руйнацію, або ж оптимізацію) і побудовані заново у новітню добу як данина локальній релігійній традиції та пошанування пам'яті поціновуваних упродовж століть християнських святих. Адже симбірські міщани у період середньовіччя та ранньомодерного часу поважали подвижницьку працю святого апостола Филипа (пам'ять про якого обходимо 27 листопада за юліанським календарем у Східній Церкві). Цей апостол ранньої Християнської Церкви провадив активну проповідницьку працю серед народів Малої Азії і за свою відданість християнському вченню поніс мученицьку смерть (розп'ятий на хресті вниз головою, оскільки вважав себе негідним прирівнюватися до особи Ісуса Христа). На його честь у різних передмістях Самбора було споруджено два храми та проводився регіональний ярмарок. Припускаємо, що місцеві міщани вважали апостола Филипа покровителем ремісників, оскільки у середньовічному Самборі активно розвивалося цехове ремісництво. За візитаційним описом 1773 р. помітно, наскільки один із передміських храмів Самбора був оздоблений та прикрашений, і тут, очевидно, не обійшлося без щедрої меценатської участі та фізичної праці самбірських ремісників і малярів. Віднайдений нами візитаційний опис 1773 р. допоможе місцевим краєзнавцям і архітекторам реконструювати загальний вигляд не збереженого до наших днів храму, який свого часу був одним із осередків плекання та розвитку локальної християнської культури східного обряду.

Аналіз досліджень. Фрагментарні відомості про парафію та храм святого Филипа віднаходимо як у краєзнавчих працях, присвячених місту Самбір, так і в спеціальних історико-церковних дослідженнях усієї Перемишльської єпархії східного обряду, а також окремих міських святинь (Голубець, 1927; Загайська, 1997; Кобіль ник, 1937; Лукань, 2007; Семчишин, 1992; Слободян, 1998; Blazejowskyj, 1995; Budzynski, 1990; Kuczera, 1935). Проте до сьогодні не написаного спеціального дослідження про цей давній храм, оскільки до наших днів не дійшла у повному комплексі документація місцевої парафіяльної канцелярії. Тому перед дослідниками стоїть завдання віднаходити відомості про храм у загальноєпархіальних актах. І одним із видів такої документації є протоколи єпархіальних візитацій, які подають узагальнювальні відомості про стан парафіяльних церков по окремих деканатах. На сьогодні вдалося віднайти візитаційний опис за 1773 р. в архіві перемишльського греко-католицького єпископату і пропонуємо його запровадити до широко го наукового обігу, що стимулюватиме краєзнавців до подальших архівних пошуків типової церковної документації (APP ABGK, sygn. 47). Адже досі історія самбірських святинь висвітлювалася краєзнавцями та науковцями на підставі актової документації світських інституцій (міських, гродських і земських актових книг) натомість поза їхньою увагу була документація, яка продукувалася церковними установами (Смуток, 2012; Рабій, 1999).

Метою статті є визначити інформаційний потенціал протоколу візитації для висвітлення історії та культури храму.

Виклад основного матеріалу. Розглянемо передусім історію побудови та функціонування храму святого Филипа, оскільки візитатор не подає жодних датувань, а натомість обмежується загальним повідомленням, що церква так давно заснована, що ніхто не зафіксував часу її фундації (APP ABGK, sygn. 47, s. 3). Дослідники відзначають, що найраніші згадки про церкву в Самборі походять з 1507 р. Стверджують, що першою відомою найдавнішою парафіяльною церквою в Самборі був храм святого Филипа, розташований поза міськими мурами при вулиці Перемишльській (Слободян, 1998, с. 540). У 1554 р. для потреб храму надано земельну ділянку. Наприкінці XVII ст., у зв'язку із переходом Перемишльської православної єпархії до унії, до якої юрисдикційно належав і Самбір, храм передано унійному чернецтву Лаврівського монастиря. Упродовж другої половини XVIII ст. церква поступово занепадає. Поодинокі згадки про неї дослідники віднаходять у міських актах від 1760 і 1771 pp., а наприкінці цього ж століття відомості про неї відсутні. Уважається, що у 1795 р. цей храм або ж занепав, або ж його розібрали у зв'язку із побудовою нової святині (Рабій, 1999, с. 198).

Навколо церкви святого Филипа був цвинтар, а за ним розташовувалися церковні будівлі. Відповідно до візитаційного опису 1773 р. їх було шість: чотири за цвинтарем, за користування кожною із них сплачувалося по дев'ять злотих, п'ята на цвинтарі приносила прибуток у вісім злотих, а шоста, в якій проживав вчитель парафіяльної школи, оплачувалася освітніми послугами. За будинками простягалися сад і город, що належали до церковних землеволодінь (APP ABGK, sygn. 47, s. 5). Відповідно до повідомлень інвентарного опису міста за 1660 р., при храмі діяла школа, якою керував місцевий парох. Церква посідала статус окремої парафії, розташованої поза міськими мурами, що мала окреме парафіяльне духовенство. Відповідно до королівського привілею, наданого храму 31 жовтня 1669 р. Михайлом Корибутом-Вишневецьким, парохом призначався о. Кузьма Пасербович. Після його смерті храм передано Лаврівському монастиреві як заставу або ж компенсацію за грошову позику обителі для перемишльського владики. Це тимчасове, перше за порядком, посідання лаврівськими ченцями тривало орієнтовно до 1726 р., оскільки від 1727 р. у церковній документації вже згадується світський священник Емануїл Стронський (Рабій, 1999, с. 199).

Міські, гродські та земські акти Самбірської економії від 1661 р. до 1771 р. згадують про храм святого Филипа та її парафіян, які у 1797 р. були передані у розпорядження о. Антонія Бучаківського, який водночас був парохом новозбудованої у 1738 р. на церковній площі катедральної церкви, що збереглася до нашого часу. У результаті такого приєднання церква та парафія були лік відовані. Останнім парохом храму святого Филипа був о. Михайло Побуг-Несторович, котрий помер приблизно у 1770 р. Відповідно візитатор в описі не згадує персональних відомостей про пароха, обмежуючись тільки переліком джерел його утримання, і це дозволяє робити припущення, що храм був уже приєднаний до катедрального собору (Рабій, 1999, с. 199). Загальна чисельність парафіян на 1773 р. становила 72 особи. Кожен парафіянин був зобов'язаний впродовж року чотири рази (на празник святого Филипа, Різдва Христового, освячення води після коляди, у часі Великого Посту) жертвувати священнику за відправленні молитви по три злотих, окрім того, по можливості приносити яйця перед Великоднем, складати пожертви для випікання проскурок у розмірі 10 злотих, із кожного загону виділяти по одному снопу зібраного збіжжя. Спла та коштів за користування церковними землями, які здавалися в оренду, розділялася на потреби храму та утримання пароха (APP ABGK, sygn. 47, s. 5).

Після закриття храму (1797) його богослужбові книги та хроніки були передані на зберігання до архіву катедральної церкви, а ікони роздано до місцевих сільських парафіяльних храмів.

У процесі ліквідації парафії давній дерев'яний храм святого Филипа та прилеглі до нього церковні будинки розібрали, цвинтар знесли і всю цю новоутворену площу разом із церковними ґрунтами передали в оренду міщанам. На кінець XVIII ст. загальна сума орендної плати становила 300 австрійських гульденів (Рабій, 1999, с. 199).

Найраніше повідомлення про урядування чернецтва у парафіяльному храмі святого Филипа належить до 1676 р. Воно зафіксоване в укладеній у пізнішому часі документації Лаврівського монастиря. Зокрема, в Лаврівському дипломатарії згадується про те, що у 1676 р. лаврівські ченці придбали нерухомість на одному із передмість у Самборі, однак через пожежу втратили права та привілеї на її використання. Проте і досі залишається загадкою, як ченцям вдалося придбати майно (через акт купівлі-продажу чи заставу), яка його вартість та розміри?

Після пожежі церква святого Филипа перейшла під управу світських священників. У 30-х рр. XVIII ст. парохом цього храму був о. Микола Вашочиць, який, зокрема, у 1731 р. судився із міщанами латинського обряду Перемишльського передмістя Самбора, які не хотіли, як доти, сплачувати «скопщини» парохові. Віце-адміністраторський суд Самбірської економії визнав права пароха церкви святого Филипа на підставі королівських декретів від 1657, 1667 та 1680 рр., що зобов'язували жителів латинського обряду сплачувати «скопщину» за землю, яка була у їхньому користуванні (Лукань, 2007, с. 75).

У 1743 р. до Перемишльських гродських актів внесено обляту з міських актів Самбора, в якій зазначалося, що у 1742 р. зроблено борговий запис із боку магістрату Самбора. Магістрат заявляє, що у 1740 р. у Варшаві був виданий асесорський декрет у справі між містом та євреями. Магістрат позичив 2 000 злотих у Лаврівського монастиря під 7 % на три роки. І цю суму отримали в позику від о. Теофіла Теодорського, о. Петра-Василя Урбановського, ігумена та вікарія Лаврівського монастиря (ЦДІАЛ, ф. 13, оп. 1, спр. 431, арк. 1269).

Згодом (1760) перемишльський владика Онуфрій Шумлянський (1746-1762), маючи певні боргові зобов'язання перед Лаврівським монастирем, надав ченцям для урядування парафію та храм святого Филипа у місті Самбір (Стецик, 2011, с. 178). Інвентарний опис міста 1760 року дає змогу в загальних рисах окреслити посі лості «самбірського двірку» лаврівського монастиря. Цей двір складався із шести домів, у яких проживали Севастіян Стояк, Іван Ян ковський, Степан Манько й Павло Затварницький. У п'ятому була розміщена школа, в якій вчителювали отці-василіяни, а в шостому шпиталь. Згідно із даними інвентарного опису, жителі передмістя заборгували Лаврівському монастиреві 4738 злотих (Рабій, 1999, с. 199).

Досить загальна реконструкція парафіяльних будівель зумовлена передусім вузькістю джерельної бази. Адже, до нашого часу не збереглося цілісного комплексу парафіяльної документації. Під час архівних пошуків вдалося натрапити на фінансово-майнову документацію Лаврівської обителі, яка посідала окремі будівлі у місті Самборі (ВР ЛНБ, ф. 3, спр. 1244/1-25). Відзначимо, що у 30-х рр. XX ст., отець Роман Лукань, будучи активним дослідником василіанської спадщини, намагався відшукати документальні матеріали про діяльність василіанського чернецтва у Самборі. І дійшов до висновку, що не збереглося спеціальних документів, які б повноцінно розкривали діяльність василіан у місті. Натомість, доводить що лаврівські монахи проживали у Самборі не тривалий час і відповідно не спромоглися утворити окремішнього василіанського монастиря (Стецик, 2015, с. 252).

Розглянувши загальну історію побудови та функціонування храму святого Филипа, перейдемо до розгляду його архітектури та оздоблення, які детально описані у тексті візитаційного опису за 1773 р. Дерев'яна церква була хрестоподібною за розташуванням та однобанною за виглядом. Храм мав двоє вхідних дверей: одні із півдня, а другі із заходу. Природне освітлення до храму проникало через 19 віконець, які були рівномірно розподілені по різних частинах святині: у бабинці 2, у наві (середня частина храму) 8, у бічних каплицях 4, у великому вівтарі 3. Підлога у бабинці та вівтарі була дерев'яна, а у наві викладена із каміння. Іконостас за побудовою та розписом був давнім (візитатор не вказав авторство та час його створення). На іконостасі намісні образи також були давніми. У храмі, окрім великого вівтаря, було багато бічних вівтарій: у наві три; у південній каплиці два малі вівтарі; у північній каплиці один. У головному вівтарі було двоє вхідних дверей: одні вирізьблені та вишукано позолочені; другі гладкі із образом святого Михайла. Саме у великому вівтарі розміщувався храмовий образ святого Филипа, а на його засуві образ святого Івана Хрестителя. У середній частині храму була проповідальниця, розмальована у мармуровий колір, а в північній частині сповідальниця. У бабинці, бічних каплицях та наві стояли лавки, де могли присісти 20 осіб. У бабинці в шафі зберігався процесійний образ мистецької роботи із позолотою. На ньому з одного боку була намальована Пресвята Божа Мати, а з іншого святий апостол Филип. Загалом стіни храму були розмальовані різними іконами. На деяких з них були корони та воти (пожертвування), що свідчить про віру парафіян у їхню чудодійну силу зцілення. У вівтарі зберігався літургійний посуд та священичі ризи. Для проведення літургій було зібрано необхідний репертуар богослужбової літератури: два Євангелія та Літургікони, Трефолой (із двох частин), Тріодь (постна та святкова), Ієрмологіон, Апостол, Часослов, Мінея, Псалтирі (два), Требники (три), Устав. Більшість книг були друкованими і тільки Ієрмологіон та Устав рукописними. На жаль, візитатор не вказав місця та часу видання книг. І тільки в окремому випадку означив, що у храмі було два друковані Літургікони: один новіший із Унівської друкарні, а другий, давній, із Львівської. Цим фактом делегований візитатор хотів відзначити, що місцевий парох відправляє богослужіння відповідно до постанов Замойського собору (1720), що відповідає унійному віровизнанню, а давне православне видання використовує тільки для додаткових потреб.

Для організації процесійної ходи використовувалися церковні хоругви, яких візитатор нараховує загалом п'ять: три нові великі та дві старі малі. При храмі була споруджена церковна дзвіниця, яка стояла на чотирьох стовпах, була оббита дошками та накрита добрим дахом (візитатор не вказав який саме покрівельний матеріал використано солому чи гонту). На цій дзвіниці було три дзвони (очевидно, однакові за розмірами, оскільки візитатор не поділяє їх на великі та малі). Довкола церкви був цвинтар, обгороджений з одного боку парканом, а з другого плотом (APP ABGK, sygn. 47, s. 3-4).

Висновки. Через відсутність фундаційної документації не можемо встановити точний час побудови храму. Вже навіть у кінці XVIII ст. було втрачено первинну документацію, і це дозволило делегованому візитатору стверджувати про давність його побудови. Та і загалом відсутність повного комплексу документації місцевої парафіяльної канцелярії створює суттєві труднощі у відтворенні історії побудови та функціонування храму і парафії при ньому. І тільки поодинокі фрагментарні згадки про церкву в актових книгах світських установ дають епізодично насвітлити основні етапи її розвитку: заснування парафії (XVI ст.), перехід до унії (1691), двічі урядування лаврівського чернецтва (1. кінець XVII ст., 2. 60-ті рр. XVIII ст.), приєднання до самбірського катедрального собору (70-ті рр. XVIII ст.), ліквідація (90-ті рр. XVIII ст.). Детальніші описи зовнішнього та внутрішнього вигляду храму подає єпархіальний візитатор за 1773 р. З його описів перед нами постає давній дерев'яний храм, хрестоподібної форми, тільки із однією центральною банею. Церква складалася із трьох традиційних частин: бабинця, нави та великого вівтаря. У середній частині церкви (наві) по обидва боки (північному і південному) розміщувалися дві каплиці, де було по кілька бічних вівтарів із антимінсами. Очевидно, що на цих вівтарях відправлялися літургії під час обходження певних церковних свят. Прикрашали храм давні ікони та іконостас. Для відправлення літургій використовувалася як давня православна богослужбова література, так і нові унійні видання. Біля церкви була дерев'яна дзвіниця, а навколо неї обгороджений цвинтар. Через свою давність храм поступово занепадав, а із побудовою поруч нового катедрального собору втратив значення і був демонтований.

Джерела та література

Голубець, М. (1927). Лаврів (Історико-археологічна студія). Записки ЧСВВ (Т. ІІ, вип. 1-4, с. 30-69). Жовква: Місіонер.

Загайська, О. (1997). Історія самбірської церкви. Сакральне мистецтво Бойківщини (с. 40-42). Дрогобич: Вимір.

Кобільник, В. (1937). Історія Самбірської церкви. Самбір.

Лукань, Р. (2007). Василіяни в Самборі. Літопис Бойківщини (Перевидання часопису. Випуск 2. Числа 3-6. за 1934-1935) (с. 74-76). Львів: Каменяр. ВР ЛНБ Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

Рабій, Ю. (1999). Княжий город Самбір. Львів-Самбір-Ютика. Семчишин, В. (1992). Короткий хронологічний літопис міста Самбора. Самбір.

Слободян, В. (1998). Церкви України. Перемиська єпархія. Львів.

Смуток, Л. (2012). Нариси з історії Самбора. Т. 1: Адміністративний, господарський та етноконфесійний розвиток у XV-XV111 ст. Дрогобич: Коло.

Стецик, Ю. (2011). Резиденція Лаврівського Василіянського монастиря у місті Самборі (XVII-XVIII ст.). Література галицького Підгір'я кінця XIX початку XX ст. і процес національного відродження (З нагоди 140 річниці від дня народження Івана Филипчака): Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. Самбір-Дрогобич, 17 лютого 2011 р. (с. 174-180). Дрогобич: Коло.

Стецик, Ю. (2015). Василіанські монастирі Перемишльської єпархії (кінець XVU-XVIHст.): монографія. Жовква: Місіонер.

ЦДІАЛ Центральний державний історичний архів України у м. Львові. Шематизм Симбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. (Дрогобич). (2014). (с. 281-282).

APP ABGK Archiwum Panstwowy w Przemyslu. Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego w Przemyslu.

Blazejowskyj, D. (1995). Historical sematism of the eparchy of Peremysl including the Apostolic Administration of Lemkivscyna (1828-1939). Lviv: Kamenyar.

Budzynski, Z (1990). Siec parafialna prawoslawnej diecezji Przemyskiej na przelomie XV i XVI wieku. Polska Ukraina 1000 lat sqsiedstwa (T. 1, s. 135-155). Przemysl.

Kuczera, A. (1935). Samborszczyzna. Ilustrowana monografia miasta Sambora i ekonomii Samborskiej (T. 1). Sambor: NaM. Ksiзgarni nauczycielskiej.

Документ

Wizytacja Samborskiego dekanatu 1773 roku 1. Sambor zamiescie

Cerkiew ma drewnian^, krzyzow^, a w iedn^ tylko kopulз wystawion^, na honor S[wiзtego] Apostola Filippa, zafondowan^ iak dawno non constat. Drzwi do siebie ma dwoie, iedne na poludnie na dwoch zawiasach zeleznych duzych z urzeci^zem klodk^ zamkniзt^ ab intrinseco, drugз na zachod na dwoch zawiasach duzych takze zelaznych z zamkiem y urzeci^zem zelaznemi. Okien w caley dziewietnascie na olowiu z kratami zelaznemi, w babincu dwie, w sredniey osmioro, w kaplicach bokowych czwiero, w wielkim oltarzu troie. Posadska w babincu y oltarzu drewniana, a w sredniey kamienna. Deissus struktury y piktury staroswieckiey. Obrazy namiesne takiey ze [roboty], oltarzykow w sredniey cerkwi trzy, w kaplicy od poludnia u Niebowziзcie Nays[wiзtszey] Matki z zasuwa, na ktorey obraz S[wiзtego] Szczepana, ma swoie obrusy y antymis s[wiзtey] p[amiзci] J[asnie] W[ielmozniego] J[egomosci] X[i^dza] Szumlanskiego. Swic parз na lichtarzach drewnianych czerwono malowanych. Krucyfix drewniany z korpusem drewnianym. Przy nim drugi Nays[wiзtszey] Panny Jarosiawз ma takze swoie obrusy. Antymis s[wiзtey] p[amiзci] J[asnie] W[ielmozniego] Ustrzyckiego, ma takze swic parз na lichtarzach drewnianych czerwono malowanych. Krucifix cynowy z korpusem cynowym. Trzeci w kaplicy od puinocy Zwiastowania Nays[wiзtszey] Matki ma swoie obrusy y antymis s[wiзtey] p[amiзci] J[asnie] W[ielmozniego] J[egomosci] X[i^dza] Jerzego Winnickiego. Ma takze swic parз na drewnianych lichtarzach. Krzyz drewniany z korpusem cynowym. Do oltarza wielkiego drzwi dwoie, iedne rzniзte snycersko ziocone marcypanowo, drugie gi^dkie drewniane na nich S[wiзtego] Michaia obraz. W wielkim oltarzu obraz facialny S[wiзtego] Filippa za zasuw% na zasuwie S[wiзtego] Jana Chrzeciciela, w strukturze snycerskiey iako y po kaplicach marcypanowo zioconey, na mensie cemborium drewniane, w ktorym cum sanctissimo, puszka cynowa, ma swoie obrasy, antymis s[wiзtey] p[amiзci] J[asnie] W[ielmozniego] J[egomosci] X[i^dza] Szumlanskiego. Swic par dwie, para na cynowych trzy cwierciowych, druga na drewnianych lichtarzach. Krucyfix na cymborim zamezystym z kurpusem drewnianym, na tymze mensie stoi par dwie lichtarzykow staiowych cynowych, a za tym obrazem facialnym stoi szafa z trzema szufiadami na sprzзty na nich stoi obraz S[wiзtego] Filippa w strukturze drewnianey stolarskiey czerwono maiowaney, przy niey na scianie puinocney iest obrazow kilka na tablaturach drewnianych staroswieckiey piktury, a z drugiey strony tak ze szafka na scienie wisz^ca dla schowania kelichow, humeraiow y inszych rzeczy drobnieyszych, pod ni^ skrzynia z swiecami, w ktorey swiatia dosyc, a w sredniey ieszcze cerkwi znayduie siз przy sciele poiudniowey ambona szafierowo w marmur malowana, a przy puinocney konfessional. Lawek tak w babincu, w kaplicach, iako tez sredniey cerkwi iest na osob dwa dziescia, w babincu tez w szafie stoi obraz processionalny snycerskiey struktury marcypanowo ziocony, na nim obraz z iedney strony Nayswiзtszey Matki, z drugiey S[wiзtego] Filippa Apostoia, koio ktorego giowy litery z srebra robione wyrazai^ce to: S[wiзty] Filip, iest ieszcze tam kilka obrazow staroswieckiey piktury, a w sredniey na scienie od poludnia S[wiзtego] Jana Chrzciciela przed ktorym lichtarz zelazny ze swic^ y lamp^ S[wiзtego] Onufrego, Nays[wiзtszey] Matki, S[wiзtego] Jana, od pulnocy Nay[swiзtszey] Panny, obrazow trzy, y innych pomnieyszych na drewnianych tablaturach staroswieckiey piktury samз przed P[anna] Jezusem y Nays[wiзtszey] Panno obrazami namisnemi stoi^ dwa lichtarze drewniane wielkie z postawnikami, przed Archijereiem lampnica z lamp^ z thurybulaza zrobion^ przed tym tez swica na lichtarzu zelaznym iako y obok przed Nays[wiзtszey] Panno, S[wiзtym] Ja nem lichtarz iest przed kazdym Apostolem zelazny bez swic.

Apparamenta

Apparamenta teyze cerkwi kielich wielki na sedesie marcypanowym zloconym z patyn^, takze po iedney stronie z wierzchu serce Panna Jezusa w promieniach zlocone po obedwoch stronach na puszkз na czas sluz^cy, kielich drugi mnieyszy z patyn^ y gwiazd% pozlocisty przytarty z lyzeczk^ bial^. Krzyz gladki pozlocisty staroswiecki bez postumentu z figurami P[anna] Jezusa ukrzyzowanego z iedney, z drugiey chrzcz^ce go siз strony wyrytemi. Krzyz drugi bialy z postumentew z figure takze ryt^. Thurybularz bialy srybrny z lancuszkami czterma. Lampnica z lan cuszkami trzema. Szata srebrna na obraz norz^cy Nays[wiзtszey] Panny, y dwie korony, iedna mnieysza, druga wiзksza tamze sluz^ce. Szata druga na tenze obraz S[wiзtego] Filippa po drugiey stronie. Korona wielka takze biala na S[wiзtego] Eliasza. Korona na S[wiзtego] Filippa biala z okrзgla robiona. Szatka mala na Nays[wiзtszey] Pannз Wniebowziзcia. Szatka malenka na P[anna] Jezusa dotegoz oltarzyka Wniebowziзcia Nays[wiзtszey] Matki sluz^ca y koronka takze. Obloczki z szatk^ mal^ y z troyc^ S[wiзtoy] na tenze obraz sluz^ce. Manelka na rзkз Nays [wiзtszey] Panny biala z gwiazdeczk^ y kamykami prostemi. Krzyzyk plaskaty srebrny na lancuszku takze srebrnym. Wotum kwadraste, y druge serdeszkowate. Perelek snurkow dwa piзciema koralami przesadzone przy tychze stuczka w ktorey rulinkow iedynascie. Koralow okrзglych wielkich sznurkow dwa, przy ktorych krzyzyk wisz^cy Moskiewski, y drugi kawalerski z kilkami srebrnemi. Koralow mniзyszych sznur kow 3 z kolbami srebrnemi przy ktorych krzyzyk maly srebrny z szescmo ogniwkami, koralow ieszcze mnieyszych czarnemi paciorkami przekladanych sznurkow szesc na ktorych krzyzyk plaskaty z promykami. Ko ralikow takichze malych sznurkow trzy z ktorych sznurek ieden bursztynami przedziwany. Kuralikow drobnych powrzechnych samych sznurkow siedm, osmy szklannemi pacierkami przedziwany.

Ksiзgi

Ewangela in folio majori, zielonym axamitem odziano w srebro oprawna. Druga powszechna w czerwony axamit.

Mszal ieden drukowany in folio Uniowski, a drugi starodawney edycyi lwowskiey.

Trefoloy na dwie podzielony czзsci.

Tryody obie drukowane.

Jarmoloy in folio pisany.

Apostol.

Czasoslow.

Mineia.

Psaltyrow dwa.

Trebnikow trzy. Duo in 8-vo, trzeci in 4-to drukowany.

Ustaw in folio pisany.

Apparaty

Apparatow wszystkich n[umero] 13.

1- wszy atlaskowy zielony w bukiety srebrne ze wszystkim.

2- gi bialy kitaykowy z kwiatami roznemi ze wszystkim.

3- ci atlasowy ceglasty z stul^ manipularzami y innemi do Mszy sluz^cemi, odmiennemi.

4- ty adamaszkowy czerwony ze wszystkim.

5- ty ludanowy karmazynowy ze wszystkim.

6- ty partyrowy fioletowy.

7- my partyrowy kaflowy.

8- my i 9-ty kamlatowe zatebne.

10-ty atlasowy zolty ze wszystkim.

11 -ty kamlatowy czerwony ze stol^ tylko.

12- ty lyczakowy czerwony ze stol^ tylko.

13- ty ataminowy zielony z stol^ tylko.

Chorзgw processionalnych piзc, wiзkszych trzy, miзdzy ktoremi iedna adamaszkowa karmazynowa nowa z sznurem y kutasami iedwabnemi, dwie stare, mnieyszych dwie z kraiami czerwonemi rewenowemi. Firaniek wszystkich par cztery y pul, dwie pary z obrazu nosz^cego ki taykowych bialych w bukiety, drugich par dwie gladkich starych, iedna nad drzwiami carskiemi. Krzyz procesionalny z Krucyfixem rzniзtym, drewniany. Alb lniannych dziewiзc, dziзsi^ta moabska. Humeralow trzy, paskow sznurkowych dwa, dzwunkow oltarzowych dwa. Kociolek miedziany na swiзcon^ wodз y kuszyk takiz. Thurybularz mosiзzny. Taliaz cynowy ieden. Dzwonica apart cerkwi na czterech stlupach w parkanie, tarcicami obbita, dachem dobrym okryta, stoi^ca, na niey dzwonow trzy. Cmentarz w pol parkanem, a pol plotem otoczony.

Chalupek ta cerkiew do siebie nalez^cych ma piзc. Cztery za cmentarzem ktore plac^ po zl[otych] dziewiзc, pi^ta na cmentarzu a f. 8, a szosta w ktorey mieszka dydaskal uslugami wyplacasiз. Oprocz tego przychodu ma ta cerkiew w roznych naziemnych gruntach lego wane su mmy, ktore zebrane w iedno na zlotych polskich wynosz^ [авт. візитатор не вказав суми] iako regestr kazdego czasu moi^ rзk^ podpisany informowac moze. Od ktorey sumy legowaney idzie prowizya podlug ulozenia w kartach wyrazona, y ta expensa iesiз na potrzebз cerkiewn^ czзsci^. Czesci^ placis^ kaplanowi. Parochian do tey cerkwi nalezy wszystkich n[umero] 72. Kazden z nich winien do roku dawac iak chodzi z modlitw^, kaplanowi a Z[lotych] 3 o S[wiзtego] Filipie przed Bozym Narodzeniem, po kolзdzie z swiзcon^ wod^, o srodoposciu, przed Wiel k^noci^ dai^ iaiec, ile ktoren moze, oprocz tych Z[lotych] 3, ktore dai^ na rok razy cztery winni ieszcze dawac proskurnego Z[lotych] 10, y z kazdego zagona sita ma ich w szerz po snopowi zboza iakie siз na tym siei^.

Размещено на Allbest.ru