Імперська ідеологія як принцип модернізації інформаційного середовища

Освітянська та інформаційна політика Уварова щодо України була спрямована на нівеляцію національних особливостей українців. Останні, як і решта православного слов'янства розглядалися владою, як невіддільна частина імперського соціуму. На нашу думку, колишня безсистемна практика русифікації українських земель, від моменту започаткування Уваровим своїх інформаційно-освітніх реформ перетворюється у складову частину цілеспрямованої національної великодержавної політики. З цього часу русифікація отримує адміністративно- бюрократичні рамки. Таке твердження має наступне логічне пояснення. До уваровських реформ етнічні особливості українців для влади майже не були об'єктом прискіпливого політичного інтересу. Тому, спорадичні сплески інтересу до культурної та історичної своєрідності України (М. Гоголь, О. Пушкін), а також регіональний етнокультурний малоросійський патріотизм (історик М. Маркевич, композитори П. Гулак-Аремовський та Г. Квітка-Основ'яненко, письменник Є. Гребінка) в очах прихильників виховання великої загальноруської нації не представляли собою небезпеку для імперської цілісності.

Але все змінилося від моменту включення українського етносу у зміст російського великодержавного національного концепту. Період етноакадемічного інтересу до "Малоросії", а з ним і період хаотичної, безсистемної русифікації українців закінчився. До кінця, уваровські реформи стали початком політики розширення кордонів руської етнічної спільності через бюрократичний механізми закріплення "зверху" в освіті процесу мовної та культурної асиміляції народів "Малоросії". Парадоксально, але практичну сторону проведення асиміляційної політики забезпечили класичні гімназії, вчительські семінарії, в тому числі й Київській Імператорський університет Св. Володимира.

Пізніше спадковий дворянин Волинської губернії, монархіст і руський націоналіст В.В. Катков досить прагматично озвучить мету організації Київського університету: "руський уряд відкриє університет, маючи на меті бажання вищою освітою погасити вузькі національні антипатії і злити дві нації в одну" [Шульгин, 1914, с. 186]. Таким чином, навчальні заклади забезпечили інтелектуальну сторону русифікація українців, поляків, що слугувало меті трансформації самодержавної Росії в нову стадію розвитку держави - "імперія-нація".

Уваровська політика закріплення в інформаційно-освітянському середовищі концепції великоруського народу на землях України, не могла не призвести до сплесків польського націоналізму. Для активізації останнього існували чималі підстави. Так рішення Віденського конгресу про створення Царства Польського в межах Російської імперії сприяло деталізації і закріпленню негативних уявлень про росіян у польському суспільстві. Листопадове повстання і російсько-польська війна 1830 - 1831 років остаточно поклали край ілюзіям щодо спільності "братніх народів" у рамках ідеї слов'янської єдності.

До того ж підставою для зростання напруги між польською і російською етнічними спільнотами на теренах українських земель, стало розгортання націоналістичного дискурсу в межах їх інтелектуального середовища. Як відомо, польський соціум досить неохоче розставався з образом батьківщини, умовні кордони якої визначалися мріями про Річ Посполиту 1772 року. Невід'ємною частиною "Великої вітчизни", на переконання шляхти, були території українських і білоруських земель. Відповідно, польсько-російський націоналістичний дискурс не міг не отримати свого продовження в суперечках, що виникали в університетських аудиторіях. Існує чималий матеріал, за яким польська університетська молодь під час дискусій включала до змісту омріяної ідеї про "Велику вітчизну" значну частину сучасної України з переважно українським населенням. Така трактовка гостро сприймалася їхніми руськими опонентами, які вважали українські землі споконвічно руськими територіями. Ідеологічне обґрунтування такої позиції коріннями уходило в історію формування російського самодержавства та тезу про панування Рюриків на Київському престолі. Таким чином, український національний інтелект став заручником польської і російської національної практик.

Зрозуміло, що польсько-російській конфлікт не міг оминути інтелектуалів з університетського середо - вища. Наприклад, випускник, а з часом й викладач Київського університету О. Романович-Славатинський наступними словами представить причину міжетнічної конкуренції. Від моменту заснування університету "студентів було небагато, їх більша частина мала польське походження, а в аудиторіях переважала польська мова. Наявна ситуація стала причиною ізоляції студентів руського походження" [Романович- Славатинский, 1914, с. 194].

Логіка імперського процесу проектування великоруської нації потребувала радикальних рішень з боку самодержавства. Як констатував колишній випускник Київського університету В. Шульгін, у перші десятиріччя існування навчального закладу уся енергія влади, в особі Київського генерал-губернатора Д. Бібікова, була спрямована "в напрямку викорінення латино - польського засилля з освіти і придушення так званої язви польського безумства" [Шульгин, 1914, с. 186].

Втім, репресивні методи Бібікова проти польської шляхти і польської культури аж ніяк не варто вважати турботою правлячих кіл про захист української ідентичності. Старанність, з якою генерал-губернатор впроваджував в освітнє середовище тричленну уваровську охоронну формулу, пояснювалася його виключним бажанням перетворити освіту у засіб обрусіння, яке він розумів як відновлення дійсно "руського характеру земель", що був спотворений полонізацією. Таким чином, етнічна та історико- культурна ідентичність українського населення взагалі не розглядалися владою як об'єкт внутрішньої національної політики.

Отже, якщо в цілому взяти до уваги зазначене вище, то стають зрозумілими положення з таємного циркуляру міністра народної просвіти Уварова від 1847 р. У документі міністр зобов'язував керівників навчальних закладів проводити національну політику шляхом дотримання принципу виховання у студентства "почуття приналежності до народності". Відповідно, емоційна, а втім і ідеологічна сторона навчального процесу, - продовжує міністр, - має виходити із "руського початку", і таким чином повинна бути наповнена "руським духом" [ЦДІАК України, ф. 707, оп.261. спр. 12, арк. 6]. Як бачимо, Уваров досить "просто" розв'язував національне питання в імперській науково-освітній системі.

Нема необхідності спеціально доводити, що практична сторона ідеології "офіційного націоналізму" отримувала свою подальшу імплементацію у практичній площині будівництва і відкриття освітніх і університетських установ. Так, в Україні перспективна справа європеїзації і модернізації світської освіти, наукового знання і культурної сфері привідкрилась лише з моменту організації в першій половині ХІХ ст. Харківського і Київського університетів. Втім варто визнати, що головною метою царських урядів періоду фундації навчальних закладів були не суто державні інтереси з модернізації освіти і науки, але й мета підготовки та реалізація проекту виховання вірнопідданої, великої загальноруської нації. Тому не випадково, що згідно "Циркулярного наказу щодо дисертацій на отримання вченого ступеня" викладачам рекомендувалося бути відповідальними та вірнопідданими державними службовцями. Далі підкреслювалося, що дисертації мають мати "конкретну повноту, змістовність і чіткість" та "нести благі думки" і не містити ідей що "загрожують нашому самодержавному державному устрою" [Циркулярное предложение, 1914, с. 50].

Цілком зрозуміло, що проблема формування української національної парадигми лежить не лише в науково-освітній сфері. Відповідно, з нашої сторони цілком логічним буде означити деякі характерні риси цього процесу. Так, формування націй у більшості слов'янських народів Дунайської макросистеми відбувалося під скіпетром єдиної влади в межах багатонаціональної держави Габсбургів. Означимо, що для українців той самий процес проходив в умовах політичної роздробленості етносу (Україна знаходилася під австрійською та російською владами). До того ж, Відень, на відміну від російської національної практики на землях Наддніпрянщини, достатньо "еластично" реалізовував свій внутрішньо національний принцип онімечення українців.

При цьому австрійська політична модель мультинаціональної династичної монархії не поширювалася на території, що входили до складу Російської імперії. Означена обставина суттєво вплинула на практичний бік як становлення, так і подальшого розвитку національних парадигм народів Східної імперії, зокрема конкретно і українців. На тлі повзучої інкорпорації України до складу Східної імперії її територія була поділена на губернії, повіти, а вся адміністративна влада передавалася в управління генерал-губернаторам. На Наддніпрянській Україні практичну сторону організації освітньої сфери виконував генерал від інфантерії Д. Бібиков.

Останній не лише контролював дії цивільних установ губерній, здійснював командування армійськими підрозділами, але й на практиці забезпечував підтримку офіційного націоналізму шляхом організації імперського інформаційно-освітнього процесу в межах Київського військового губернаторства. Про такий прагматичний підхід щодо розв'язання національної проблеми, ми можемо дізнатися зі спогадів В. Шульгина: "російський уряд, - пише випускник Київського університету, - започаткував університет, маючи на меті вищою освітою загасити вузькі національні антипатії та злити всі національності в одну загальну" [Шульгин, 1914, с.186]. Таким чином, цілком послідовно до змісту внутрішньої національно-православної політики Миколи І відбувалася "емансипація" етнокультурного середовища Наддніпрянської України в умовах інкорпорування російської національної ідеї до інформаційно-освітніх структур своїх колонізованих окраїн.

Висновки

Таким чином, Уваров посів своє місце в історії імперії не просто, як талановитий бюрократ- реформатор інформаційно-освітнього середовища, а як політик, який намагався емансипувати російську національну свідомість на тлі імперської ідеології, в ключі вірнопідданого ставлення до самодержавства. Його тріада слугувала меті ідеологізації соціуму задля утримання контролю влади над суспільним. Проголошена Уваровим програма "офіційної народності" протиставила неконтрольованому поширенню матеріалістичних і ліберальних ідей свідомий консервативний бар'єр у формі посилення бюрократичного регулювання освітньої сфери. У межах внутрішньої політики державного націоналізму міністр поєднав "народну освіту" "з духом православ'я, самодержавства і народності".

На практиці, до системи народної освіти був закладений ідеологічний інструмент, що впливав на адміністративну систему самодержавства у плані організації мовної і культурної асиміляції народів. Втім, практика використання військово-бюрократичного механізму як засобу інтелектуальної модернізації виявилася малоефективною справою. Фактично, протидія можливій перспективі інтеграції російського соціуму на загальногромадянській основі, обмеження національних, релігійних і етнокультурних практик стали умовою придушення регіональних громадянських ініціатив, а з часом причиною активізації національних рухів у межах імперських периферій.

1. Александр ІІІ Романов, 1881. Высочайший Манифест. 29.04.1881. [Online]. Режим доступу: М 1^://ги.%акмоигсе.о 1^/%ак 1/Высочайший_манифест_29.04Л 881 (дата звернення: 15. 01.2020).

2. Виттекер, Ц. Х., 1999. Граф С.С. Уваров и его время: монография, Санкт-Петербург, 350 с.

3. Вортман, Р., 1999. "Официальная народность" и национальный миф российской монархии XIX века, Культурные практики в идеологической перспективе. Россия, XVIII- началоXXвека, Москва, вып. 3, с. 233-244.

4. Государственные преступления в России вXIX веке, 1907: сб. полит. процессов и др. материалов, относящихся к истории революц. и оппозиц. движений в России, 1094 - 1906 / Сост. под ред.[и с предисл.] Б. Базилевского (В. Богучарского), Санкт- Петербург, т. 1, с. 184. [Online]. Режим доступу: http://elib.shpl.ru/ru/nodes/8399-t-1-1825-1876-gg-1906-russkaya-istoricheskaya- biblioteka-1#mode/inspect/page/190/zoom/4, (дата звернення: 12.01.2020).

5. Днепров, Э. Д., 2011. Российское образование вХІХ- началеХХ веках: монография, Москва, т.1, 648 с.

6. Миллер, А., 2020. Триада графа Уварова. [Online]. Режим доступу: https://coollib.com/b/248234-aleksey-ilich-miller-lektsii- alekseya-millera-na-politru/read, (дата звернення: 07. 03. 2020).

7. Никитенко, А. В., 1955. Дневник. 1826- 1857, Москва, 1955, т. 1, 540 с.

8. Обозрение состояния городов российской империи в 1833 году, 1834. Издано при министерстве внутренних дел, Санкт- Петербург, 869 с.

9. Петров, Ф. А., 2001. Российские университеты в первой половине XIX века. Формирование системы университетского образования, Российские университеты и люди 1840-х годов, Москва, 2001, кн. 4, ч. 1, 584 с.

10. Погодин, М. П., 1846, Историко-критические отрывки: монография, Москва, 464 с.

11. Рейтблат, Абрам., 2016. Фаддей Венедиктович Булгарин. Идеолог, журналист, консультант секретной полиции, Новое Литературное Обозрение, с. 174-195. [Online]. Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b=546990&p=16

12. https://books.google.com.ua/books?id=m03zCwAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false, (дата звернення: 07. 03. 2020).

13. Рождественский, С. В., 1902. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения, 1802 - 1902: монография: Санкт-Петербург, 813 с. [Online]. Режим доступу: http://elib.gnpbu.ru/text/rozhdestvensky_istoricheskiy-obzor- deyatelnosti_1902/ (дата звернення: 05. 12. 2019).

14. Справочник по высшему образованию, 1911. Руководство для поступающих во все высшие учебные заведения России, Сост. инж. Д. Марголин. Изд. 2-е, испр. и доп., Киев, "Сотрудник", 507 с.

15. Уваров, С. С., 1831. О народонаселении в России. Чтения Императорской Академии Наук в Санктпетербурге за 1829 и 1830 годы. Отделение наук исторических, филологических и политических, Санкт-Петербург, кн.1, с.115-128.

16. Уваров, С. С., 1839. Обозрение действий правительства за истекшее пятилетие, Журнал Министерства народного просвещения, № 1, с. 1-36.

17. Уваров, С. С., 1847. Письмо Попечителю Киевского учебного округа. Секретно. 29.05. 1847, ЦДІАК України, ф. 707, оп. 261, спр. 12, арк 4-6.

18. Уваров, С. С., 1864. Десятилетие Министерства народного просвещения. 1833-1843: (Записка, представленная государю императору Николаю Павловичу министром народного просвещения графом Уваровым в 1843 г.), Санкт-Петербург, 161 с.

19. Уваров, С. С., 2006. О крепостном праве в России (1830-1831). Пер. с фр. и примеч. М.М. Шевченко, Русский сборник, Москва, т. 2, с. 176-193.

20. Циркулярное предложение относительно диссертаций на ученой степени (13 декабря 1850 г.), 1914. Соловьев И.М. Русские университеты в их уставах и воспоминаниях современников. Университеты до эпохи 60-х гг., Санкт-Петербург, вып. 1, с. 58. [Опііпє]. Доступно https://www.prlib.ru/node/678796/source#v=d&z=2&n=5&i=8707446_doc1_a74c1aa2-3e00-4412- 8593-ef09b8da0e91.tiff&y=399.33331298828125&x=448 (дата звернення: 09. 01. 2020).

21. Шильдер, Н. К., 1903. Император Николай I: Его жизнь и царствование: монография, Санкт-Петербург, т. 1,252 с.

22. Шульгин, В. В., 1914. Киевский университет при Бибикове (1838-1855). Соловьев И.М. Русские университеты в их уставах и воспоминаниях современников. Вып. 1. Университеты до эпохи 60-х гг., Санкт-Петербург, с. 185-190. [Online]. Режим доступу: https://www.prlib.ru/node/678796/source#v=d&z=2&n=5&i=8707446_doc1_a74c1aa2-3e00-4412-8593-

23. ef09b8da0e91.tiff&y=399.33331298828125&x=448 (дата звернення: 016. 08. 2020).

24. References

25. Aleksandr ІІІ Romanov, 1881. Vysochajshij Manifest. 29.04.1881. [Supreme Manifesto] [Elektronnij resurs]: https://ru.wikisource.org/wiki/Vysochajshij_manifest_29.04.1881(data zvernennya: 15. 01.2020) (in Russian).

26. Dneprov, E. D., 2011. Rossijskoe obrazovanie vХІХ- nachaleХХ vekah. [Russian education in the 19th - early 20th centuries]. Moskva, t.1, 648 s. (in Russian).

27. Gosudarstvennye prestupleniya v Rossii v XIX veke: sb. polit. processov i dr. materialov, otnosyashchihsya k istorii revolyuc. i oppozic. dvizhenij v Rossii, 1094-1906 [State crimes in Russia in the 19th century] / Sost. pod red.[i s predisl.] B. Bazilevskogo (V. Bogucharskogo), Sankt-Peterburg, 1907, t. 1, s. 184. [Elektronnij resurs]: http://elib.shpl.ru/ru/nodes/8399-t-1-1825-1876-gg-1906- russkaya-istoricheskaya-biblioteka-1#mode/inspect/page/190/zoom/4 (data zvernennya: 12. 01. 2020) (in Russian).

28. Miller, A., 2020. Triadagrafa Uvarova. [Triad of Count Uvarov] [Elektronnij resurs]: http:// polit.ru/article/2007/04uvarov (data zvernennya: 07. 03. 2020) (in Russian).

29. Nikitenko, A.V. 1955. Dnevnik. 1826 - 1857 [Diary], Moskva, t. 1 (in Russian).

30. Obozrenie sostoyaniya gorodov rossijskoj imperii v 1833 godu. 1834. Izdanopri ministerstve vnutrennih del [Review of the state of the cities of the Russian Empire in 1833. Published by the Ministry of the Interior], Sankt-Peterburg, 869 s. [in Russian].

31. Petrov F.A., 2001. Rossijskie universitety v pervoj polovine XIX veka. Formirovanie sistemy universitetskogo obrazovaniya [Russian universities in the first half of the 19th century. Formation of the system of university education] / "Rossijskie universitety i lyudi 1840-h godov", Moskva, kn. 4, ch. 1. [in Russian].

32. Pogodin, M.P., 1846. Istoriko-kriticheskie otryvki, [Historical-critical passages: monograph], Moskva. (in Russian).

33. Rejtblat, Abram, 2016. Faddej Venediktovich Bulgarin. Ideolog, zhurnalist, konsultant sekretnoj policii, [Faddey Venediktovich Bulgarin. Ideologist, journalist, secret police consultant], NovoeLiteraturnoe Obozrenie. (in Russian).

34. Romanovich-Slavatinskij, A.V., Professora i studentchestvo v Kievskom universitete po vospominanim, Solovev I.M. Russkie universitety. (in Russian).

35. Rozhdestvenskij, S.V., 1902. Istoricheskij obzor deyatelnosti Ministerstva narodnogo prosveshcheniya, 1802-1902, [Historical overview of the activities of the Ministry of Public Education, 1802 - 1902], Sankt-Peterburg, s. 256. [Elektronnij resurs]: http://elib.gnpbu.ru/text/rozhdestvensky_istoricheskiy-obzor-deyatelnosti_1902/, (data zvernennya: 05. 12. 2019). (in Russian).

36. Sbornik postanovleniya po Ministerstvu Narodnogo Prosveshcheniya. Carstvovanie imperatora Nikolaya I. 1825 - 1855. [Collection of resolutions on the Ministry of Public Education. The reign of Emperor Nicholas I] 1875. Shtaty i Prilozheniya, Sankt- Peterburg, t. 2. (in Russian).

37. Shilder, N. K., 1903. Imperator Nikolaj I: Ego zhizn' i carstvovanie, [Emperor Nicholas I: His life and reign] Sankt-Peterburg, t. 1. (in Russian).

38. Shishkov, A. S., 1914. Rech ministra narodnogo prosveshcheniya A.S. Shishkova 11 sentyabrya 1824 g. [Speech of the Minister of Public Education A.S. Shishkov September 11, 1824] / Solovev I.M. Russkie universitety v ih ustavah i vospominaniyah sovremennikov. Universitety do epohi 60-h gg., Sankt-Peterburg, vyp. 1, s. 51. [Elektronnij resurs]:

39. https://www.prlib.ru/node/678796/source#v=d&z=2&n=5&i=8707446_doc1_a74c1aa2-3e00-4412-8593- ef09b8da0e91.tiff&y=399.33331298828125&x=448 (data zvernennya: 09. 01. 2020). (in Russian).

40. Shulgin, V. V., Kievskij universitet pri Bibikove (1838-1855) [Kyiv University under Bibikov] / Solovev I. M. Russkie universitety. (in Russian).

41. Spravochnikpo vysshemu obrazovaniyu, [Higher Education Handbook] 1911. Rukovodstvo dlya postupayushchih vo vse vysshie uchebnye zavedeniya Rossii, / Sost. inzh. D. Margolin. Izd. 2-e, ispr. i dop., Kiev, "Sotrudnik". (in Russian).

42. Cirkulyarnoe predlozhenie otnositelno dissertacij na uchenyya stepeni [Circular Proposal for Degree Dissertations] (13 dekabrya 1850 g.), Solovev I.M. Russkie universitety. (in Russian).

43. Uvarov, S. S., 1831. O narodonaselenii v Rossii, Chteniya Imperatorskoj Akademii Nauk v Sanktpeterburge za 1829 i 1830 gody. [On population in Russia, Readings of the Imperial Academy of Sciences in St. Petersburg for 1829 and 1830] Otdelenie nauk istoricheskih, filologicheskih ipoliticheskih, Sankt-Peterburg, kn.1. (in Russian).

44. Uvarov, S. S., 1834. Cirkulyarnoe predlozhenie [Circular offer] Upravlyayushchego Ministerstvom narodnogo prosveshcheniya nachalstvam uchebnyh okrugov o vstuplenii v upravlenie ministerstvom, Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshcheniya, № 1. (in Russian).

45. Uvarov, S. S., 1839. Obozrenie dejstvij pravitelstva za istekshee pyatiletie [Review of government actions over the past five years], Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshcheniya, № 1. (in Russian).

46. Uvarov, S. S., 1847. Pismo Popechitelyu Kievskogo uchebnogo okruga. Sekretno. 29.05. 1847 [Letter to the Trustee of the Kyiv educational district. Secret] / Centralnij derzhavnij istorichnij arhiv Ukraini, m. Kiiv/ CDIAK Ukraini, f. 707, op.261, spr. 12, ark 4. (in Russian).

47. Uvarov, S. S., 1864. Desyatiletie Ministerstva narodnogo prosveshcheniya. 1833-1843, [Decade of the Ministry of Public Education] Sankt-Peterburg. (in Russian).

48. Uvarov, S. S., 2006. O krepostnom prave v Rossii (1830-1831) [About serfdom in Russia]. Per. s fr. i primech. M. M. Shevchenko, Russkij sbornik, Moskva, t. 2. (in Russian).

49. Uvarov, S. S., 1847. Pismo Popechitelyu Kievskogo uchebnogo okruga. Sekretno 29.05. 1847, [Letter to the Trustee of the Kyiv educational district. Secret] CDIAK Ukraini, f. 707, op. 261, spr. 12, ark 4. (in Russian).

50. Vortman, R., 1999. "Oficialnaya narodnost" i nacionalnyj mif rossijskoj monarhii XIX veka ["Official people" and the national myth of the Russian monarchy of the XIX century] / Kulturnye praktiki v ideologicheskoj perspektive. Rossiya, XVIII - nachalo XX veka, Moskva, vyp. 3. (in Russian).

51. Vitteker, C. H., 1999. Graf S. S. Uvarov i ego vremya, [Count S.S. Uvarov and his time] Sankt-Peterburg. (in Russian).

Размещено на Allbest.ru