Культ богині Астарта на Боспорі: між історіографічним конструктом і реальністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культ богині Астарта на Боспорі: між історіографічним конструктом і реальністю

Андрій Корчак

аспірант,

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра археології та спеціальних галузей історичної науки, , м. Львів,



Мета статті -- спроба знайти відповіді, чи дійсно культ богині Астарти у період IV ст. до н. е. -- ІІІ ст. н. е. був поширений у Боспорському царстві? Виражався він у поклонінні відомим у цьому регіоні богиням чи, все ж, ці божества були представлені там власними культами?

У статті для вивченні джерельної бази, а саме скульптурних, нумізматичних пам'яток та окремих міфів, були застосовані системно-структурний аналіз, порівняльно-історичний, типологічний, описовий та семантичний методи. На основі використання порівняльно-історичного і типологічного методів вдалось окреслити перелік відповідних до теми наукових підходів, підготувати їхні короткі огляди, провести верифікацію, представити цінність та оригінальність бачень тих чи інших авторів, змалювати стан їхньої науковості.

У результаті дослідження встановлено, що виявлені на Боспорі артефакти, які раніше пов'язували з Астартою, з високою ймовірністю можуть представляти популярну там Афродіту-Уранію. Культи цієї богині, а також маловідомої Астари, мали самостійний характер і походили з Малої Азії (Іонії та Віфінії). Не має жодних пам'яток, які б свідчили про факт поклоніння у Боспорському царстві іранській богині Анахіті. Натомість поняття «великого жіночого божества», уособленням якого є чи не кожна богиня Північного Причорномор'я, є лише колективним уявленням ряду представників російської історичної науки.

Ключові слова: Боспорське царство, культи Астар- ти, Санерґа і Астари, Афродіти Уранії, «велике жіноче божество».



Andrii KORCHAK

Ph. D. student (History),

Ivan Franko National University of Lviv,

Department of Archaeology and Special Historical Studies,

, Lviv

THE CULT OF THE GODDESS ASTARTE ON THE BOSPORUS: BETWEEN HISTORIOGRAPHICAL CONSTRUCT AND REALITY

The study of the beliefs of the ancient Greek colonies in the northern Black Sea region has a long, almost two-hundred-year history. Many researches on this topic have been published. However, the information presented in them is often outdated. Moreover, a number of Russian researchers, using fragmentary archeological materials, construct doubtful scientific hypotheses based on them, and this hypotheses often result misinterpretation of sacred monuments, confusion of different in nature cults, and other similar cases.

One of such problems is the question of presence of the cult of the Middle Eastern goddess Astarte in the Bosporus Kingdom during the IV century BC -- III century AD. According to the statements, this belief manifested itself in the image of goddesses such as Astara, Aphrodite-Urania, Anahita. There is an opinion that Astarte on the Bosporus, like all other goddesses, was a manifestation of the so-called «female deity». Of course, such incertitude greatly enhances the relevance of the proposed study. боспорське царство культ астарти

The purpose of this article is an attempt to find answers to the following questions: was the cult of the goddess Astarte widespread in the Bosporus Kingdom? Did it express itself in the worship of goddesses known in this region, or were these deities represented there by their own cults?

The following methods were used in the article: system- structural analysis, comparative-historical, typological, descriptive and semantic methods to study the source base, namely sculptural, numismatic monuments and individual myths. Based on the use of comparative-historical and typological methods, it was possible to outline a list of relevant scientific approaches to the topic, prepare their brief reviews, verify, present the value and originality of the views of certain authors, depict the state of their scientificity.

The results of the study identified several important facts. Artifacts discovered in the Bosporus, previously associated with Astarte, are likely to represent the popular AphroditeUrania. The cults of this goddess, as well as the little-known Astara, were independent in nature and originated in Asia Minor (Ionia and Bithynia). There are no monuments which can testify to the fact of the worship of the Iranian goddess Anahita in the Bosporus Kingdom. Instead, the notion of «the great female deity», personified by almost every goddess of the Northern Black Sea region, is only a collective representation of a number of representatives of Russian historical science.

Keywords: The Bosporan Kingdom, cults of Astarte, San- erg and Astara, Aphrodite Urania, «great female deity».



Вступ

У контексті вивчення проблеми поширення східних вірувань на території Північного Причорномор'я в історичній літературі неодноразово порушувалося питання присутності в Боспор- ському царстві у IV ст. до н. е. -- ІІІ ст. н. е. культу близькосхідної богині Астарти (Астартц). Побутує думка, що в цьому регіоні він здебільшого виражався у вшануванні богині Астари (Астра), відомої завдяки посвятному напису дружини боспорсько- го царя Перісада І (близько 344--310 рр. до н. е.) Комосарії, або ж грецької аналогії Астарти -- Аф- родіти Уранії (АфроЗкц Ouраv^а). Крім того, багато дослідників висувають подібні між собою гіпотези, що на Боспорі поклонялися т. зв. синкретичному «великому жіночому божеству», яке проявляло себе чи не в усіх вшановуваних у Північному Причорномор'ї богинях, в тому числі Астарі й Аф- родіті Уранії, скіфській Аргімпасі та іранській Ана- хіті. Однак аналіз відповідної історіографічної бази дає підстави засумніватися в таких твердженнях. Виходячи з цього, стало актуальним знову повернутися до цієї проблеми.

Метою цієї статті є спроба знайти відповіді на питання, чи дійсно культ богині Астарти був поширений у Боспорському царстві? Виражався він у поклонінні відомим у цьому регіоні богиням Ас- тарі або Афродіті Уранії, чи, все ж, ці божества тут були представлені окремими культами? Наскільки реально вони могли бути вираженням синкретичного «великого жіночого божества»? Чи дійсно правильною є ідентифікація деякими науковцями др. пол ХІХ -- поч. ХХ ст. знайдених у цьому регіоні окремих статуеток жіночих божеств або ж їхніх відбитків на боспорських монетах як зображення Астарти?

Досягнення поставленої мети полягало у вирішенні таких завдань:

* дослідити відомі версії походження божеств Астари і Санерґа, звернувши особливу увагу на спроби ототожнення вказаної богині з Астартою;

* проаналізувати різні історіографічні гіпотези про т. зв. синкретичне «велике жіноче божество» і можливі його прояви в культах Астари, Афродіти Уранії, Агрімпаси, Анахіти;

* встановити, чи дійсно окремі боспорські статуетки і зображення на монетах, ототожнені др. пол. ХІХ -- поч. ХХ ст. з Астартою, належать цій богині;

* отримавши необхідну інформацію, вказати більш реальну картину походження і взаємовідносин перерахованих культів.

При написанні статті автор провів детальний аналіз джерельної бази: низки міфів та історичних фактів, зафіксованих у творах давньогрецьких авторів, епіграфічного напису-посвяти божествам Сагерґу та Астарі, залишків їхніх скульптур, теракотових статуеток і монет, зображення на яких пов'язувалися з Астартою. Під час роботи з речовими джерелами доцільним виявилося застосування описового і семантичного (розкриття смислу культової символіки) методів. На основі використання порівняльно-історичного і типологічного методів вдалось окреслити перелік відповідних до теми наукових підходів, підготувати їхні короткі огляди, провести верифікацію, представили цінність та оригінальність бачень тих чи інших авторів, змалювати стан їхньої науковості.

Основна частина. I. Проблема ідентифікації божеств Санерґа і Астари

Із території колишнього Боспорського царства до нас дійшов лише один напис, в якому згадується ім'я Астара (Астара), що співзвучне з іменем Ас- тарта. Ця інскрипція була вирізьблена на лицьовій стороні вапнякового постаменту висотою 0,29 м, шириною 1,57 м і товщиною 0,43 м, знайденого на поч. ХІХ ст. на березі Ахтанізівського лиману на Таманському півострові. Нині він зберігається в Державному Ермітажі у Санкт-Петербурзі [1, с. 583--584, № 1015]. На верхній площині постаменту зроблені заглиблення для двох статуй. Одна з них чоловіча, втрачена. Друга, жіноча, до Другої світової війни зберігалася у Керченському музеї.

Варіант прочитання напису та його переклад, виконані В. Латишевим і опубліковані в «Корпусі бос- порських написів»: «Коцосарсц Горушпои биуатцр, ПаїрісаЗои^ [у]шц, єі^ацстц ауєбцкє ісхорйї 0єїйї Еауєруєї каі Астараї aрxovтo^ ПаїрісаЗои^ Воспорои каі ©єи5отц<; каі РасїХєи^то<; [E^v]5ov каі Маїт^ па[vтov] каі ©атєюv» («Комосарія, донька Горгіппа, дружина Перісада ¹, за обітницею посвятила сильному богу Санерґу і Астарі при Перісаді, архонті Бос- пора і Феодосії і царі синдів, усіх маїтів і фатеїв»)

[1, с. 583--584, № 1015] (іл. 1). Перісад І -- боспорський цар близько 344--310 рр. до н. е.

Іл. 1. Напис цариці Комосарії (за [7, рис. 3])

Вказаний об'єкт має доволі широку історіографію. Вперше він був описаний його відкривачем Г. Кьо- лером у його праці «Розвідка про пам'ятник цариці Комосарії» [2, с. 104, 108]. У ХІХ ст. проблем місцезнаходження пам'ятника, його сакрального призначення, інтерпретації тексту, подальшої долі постаменту і статуй торкалися Ф. Дюбуа [3, р. 60--62], А. Ашик [4, с. 50--51], К. Ґьорц [5, с. 123--124; 6, с. 8--10].



Іл. 2. Фрагмент статуї Астари з пам'ятника цариці Комо сарії (за [7, рис. 1])

Оскільки імена Санерґ (Еауєруєи^) і Астара є, фактично, унікальними і ніде більше не трапляються, одразу ж постало запитання що це за боги і яке їхнє походження? Г. Кьолер висловив припущення, що ім'я Санерґ походить від імені семітського божества Баргель або Нергаль [7, р. 92]. Подібної думки дотримувався і Ф. Дюбуа [3, р. 60--62]. У 1918 р. у збірці писемних джерел «Стародавній світ на півдні Росії», у коментарях до напису було висловлене припущення, що Санерґ є богом Сандоном, культ якого мав поширення на території Кілікії [8, с. 89]. Що ж до Астари, то її ототожнення з богинею Ас- тартою фактично ні в кого не викликало сумнівів [3, р. 61; 7, с. 93; 8, с. 89].



Іл. 3. Фрагмент статуї Санерґа з пам'ятника цариці Комо сарії (за [7, рис. 2])

Результати найбільш ґрунтовного та узагальненого дослідження пам'ятки подані у статті Н. Ро- занової «Присвятний напис Санерґу і Астарі. Пам'ятник цариці Комосарії». У 1926 р. в Керчі у «Царському кургані» їй вдалося повторно віднайти статую Астари [9, с. 514], яку вважали втраченою ще з 1848 р. Під час нацистської окупації Криму пам'ятка знову зни-кла з поля зору учених. Дослідниця подала детальні обміри, опис та графічне зображення скульптури (іл. 2). Вона також додала замальовку фігури Санерґа, опубліковану Г. Кьолером у 1805 р. [7, с. 86-- 87] (іл. 3).

На зображенні бачимо, що скульптури сильно понищені: втрачені голови, руки та інші деталі. «В обох статуй одежа -- грецького покрою, та й самі обриси тіл нагадують статуї грецьких божеств, але все ж цей пам'ятник є, без сумніву, зразком місцевого боспор-

ського виробництва. Та і сам його матеріал це місцевий вапняк» ³ [7, с. 87].

Н. Розанова, опираючись на праці ХІХ ст., пере- повіла історію виявлення цього сакрального об'єкта і максимально простежила подальшу долю усіх його частин. У статті представлені копія напису, варіант його прочитання за версією В. Латишева в порівнянні з дещо відмінними тлумаченнями частин тексту іншими дослідниками. Також авторка пробує висловити власну версію щодо первісного місцезнаходження пам'ятника [7, с. 87--91].

Причину встановлення цього пам'ятника на безлюдному західному березі Ахтанізівського лиману неподалік храму Артеміди Аґротери Н. Розанова пов'язує з виверженням у цьому місці вулкану. На її думку, цей факт дає змогу встановити природу цих незвичних божеств. Дослідниця розглядає різні варіанти ідентифікації Санерґа і Астари, про які уже згадувалося, і схиляється до їхньої подвійної функції. З одного боку вони уособлювали Сонце і Місяць, з іншого -- були пов'язані з підземним царством. Відтак можна припустити, що пам'ятник встановили аби умилостивити грізні сили природи [7, с. 91 -- 93]. Доволі суттєвим виглядає зауваження Н. Ро- занової про те, що Астару не можна ототожнювати з популярною на азійському Боспорі Афродітою, оскільки ця богиня тут виступала виключно під своїм власним грецьким ім'ям [7, с. 93].

Не схильний до ототожнення Астари з Афродітою і В. Гайдукевич. Він чітко розділяє ці два культи, проте припускає, що між ними мав бути взаємозв'язок. Схиляючись до думки, що Санерґа слід ототожнювати з кілікійським Сандоном, який за своїм значенням відповідав грецькому Гераклу, дослідник, як паралель, приводить записаний Страбоном міф про Афродіту Апатуру [9, с. 202]. «Для пояснення первісного значення епітету богині (Апатура. -- А. К.) наводять певний міф про те, як богиня, коли на неї напали гіганти, покликала на допомогу Геракла і сховала його в якійсь печері; потім, приймаючи гігантів поодинці, вона віддавала своїх ворогів Гераклові, щоб підступно, обманом їх вбити» ^іїаЬ. ХІ, 2, 10) [10, с. 133; 11, с. 470]. Таким чином, за В. Гайдукевичем, Астара певною мірою відповідала Афродіті, а Санерґ -- Гераклу [9, с. 202].

³ Тут і надалі переклади з російської на українську мову виконані автором статті.

Важливі думки про культ Санерґа і Астари висловила А. Русяєва. Дослідниця вважає, що Аста- ра могла бути близькою Астарті за своїми функціями, однак сумнівається, що їх варто повністю ототожнювати, як і співтавляти з аскалонською богинею напівжінкою-напіврибою Деркето (Дєркєтю). Через відсутність належної джерельної інформації, А. Ру- сяєва відкидає ідею про зв'язок Астари з Афро- дітою Уранією, а Санерґа із Сандоном. Важливим фактом, упущеним з поля зору абсолютної більшості дослідників, є те, що на її думку, головним у цій божественній парі виступає якраз не Астара, а Са- нерґ [12, с. 111--112].

Найціннішим у досліджені А. Русяєвої та, напевно, й в усій історіографії з цієї проблеми, є ідея пов'язання цих божеств безпосередньо із самою Ко- мосарією. Дослідниця належить до тих вчених, які припускають фракійське походження боспорської династії Спартокідів Також є гіпотези про синдське [12, с. 113] чи скіфське [15, с. 238--239] походження цієї династії. [12, с. 113; 13, с. 83--84; 14, с. 256--257]. Звідси і пропонує свою гіпотезу про малоазійське походження Санерґа і Астари. «Вони були перенесені на Боспор не внаслідок економічних відносин і прямого запозичення сюди цих культів через їхню близькість до Афродіти та Геракла, а тому, що в азійській частині Боспора з'явилася представниця однієї із малоазійських держав, в роді якої ці божества були найбільш шанованими... За пануючої на Боспорі грецької релігії, божества з такими іменами або епіклезами, найімовірніше, залишалися тут чужими, і могли якийсь час вшановуватися лише в роді Спартокідів», [12, с. 113].

Також, на думку А. Русяєвої, взаємозв'язок Са- нерґа з Віфінією непрямим чином можна визначити завдяки поширених у цьому регіоні Малої Азії особистих теоморфних імен із основою «ЕАОТАРЮЕ» чи «ЕАГАРЮЕ». Вони ведуть своє походження від річкового божества, уособлення однієї із найбільших річок цього регіону -- Сангарія (Еаууарю^)

[12, с. 113--114; 16, с. 344].

Через обмаль джерел божества Санерґ та Аста- ра залишаються загадковими міфічними істотами. Слушним, в цьому випадку, є зауваження Г. Ко- шеленко: «Ми знаємо про посвяту Астарі і Санер- ґу царицею Комосарією, але цей акт не мав подальших наслідків, і культ їх не залишив подальших слі- дів» [17, с. 393]. Припускаємо, що прямого зв'язку із найбільш популярним в азійській частині Боспору культом Афродіти Уранії вони не мали і, скоріш за все, виступали окремо. Найбільш аргументованою виглядає думка А. Русяєвої про те, що появу цих божеств у Боспорському царстві слід пов'язувати із малоазійським походженням цариці Комосарії, яка і вчинила їм відповідну посвяту.

ІІ. Історіографічні гіпотези про синкретичне божество Астарту-Анахіту-Афродіту Уранію або Велику богиню та їхня критика

Починаючи від початку ХХ ст. ряд вчених розглядає богиню Астару як один із проявів синкретичного божества Астарти-Анахіти-Афродіти Уранії або т. зв. Великої богині. В історіографії проблеми можна умовно виокремити кілька гіпотез, які пояснюють походження цього культу.

а) Синдо-меотська гіпотеза. Її висунув у 1913 р.

М. Ростовцев Він покликався на опис вірувань персів, зроблений Геродотом, згідно з яким, з одного боку, простежується взаємозв'язок іранської богині Ардвісури Анахіти (Aradvl Sura Anahita) та асиро- вавилонської Іштар чи фінікійської Астарти, а з іншого -- паралель між цими божествами і грецькою Афродітою Уранією (Hdt., І, 131) [18, с. 16;

19, с. 54, с. 506, (прим. 98)]. За словами автора, культ цього синкретичного божества потрапив із «персько-семітської» Малої Азії на Боспор і знайшов почесне місце не лише у Фанагорії, але й в Пан- тікапеї. І там, і тут його одразу ж з'єднали з іншим, давнішим мілетським за походженням культом Афродіти Володарки Апатура (АфроЗгтц Anaxoupov цєЗєоиса) [18, с. 17].

Ще одна особливість гіпотези М. Ростовцева полягає в тому, що він виводить загальне поняття «верховної богині» [18, с. 27--28], «верховного жіночого» або «великого жіночого божества» [20, с. 32], характерного для синдо-меотського населення Та- манського півострова та Східного Приазов'я. Його еволюція виглядає досить складною [20, с. 124-- 125]. У кінцевому висліді М. Ростовцев ототожнює виведене ним поняття «верховної богині» з Афродітою Уранією [20, с. 170, 173], визначає час розквіту цього культу римським періодом ⁵ [18, с. 2728].

⁵ Гіпотезу про Верховну Богиню М. Ростовцев продовжував розвивати й будучи на еміграції [21, р. 462--481;22, р. 179--180].

Якщо ж вести мову про більш-менш оригінальні зображення «верховної богині», то М. Ростовцев вважає, що їх можна побачити на відомих золотих пластинках (бляшках) з курганів Куль-Оба та Чортомлик [18, с. 16], незважаючи на те, що це не синдо-меотські, а скіфські поховання і знаходяться вони зовсім не з азійського боку колишнього Бос- порського цартва.

Набагато пізніше В. Гайдукевич побачив це божество на глиняному штемпелі для виготовлення священних хлібців І--ІІІ ст. н. е., знайденому під час розкопок Ілурату в 1949 р. Центральною фігурою рельєфу є жіноча постать із розпростертими гілками замість рук [23, с. 209--210]. Зазначимо, що в той час населення Ілурату було радше сарматським, ніж грецьким [23, с. 208]. Подібне зображення богині з руками у вигляді гілок присутнє на фронтоні найбільшого пантікапейського мармурового надгробку II ст. н. е. [24, с. 82--84, рис. 77]. Світлина останнього була опублікована В. Шкорпілом незабаром після його виявлення у 1911 р. [25, с. 19, рис. 8]. Як і М. Ростовцев, В. Гайдукевич притримується гіпотези про злиття Афродіти і Великої богині [23, с. 210]. Ідеї В. Гайдукевича підтримала також І. Круглікова [26, с. 123; 27, с. 110--115].

Прихильником гіпотези М. Ростовцева про «велике жіноче божество» виступав В. Блаватський[28, с. 196--197].

Натомість, М. Сокольський культ Астари пов'язав із синдами і вказував на його злиття із культом Афродіти Уранії [29, с. 116].

В. Яйленко у 1970-х рр. зазначав, що культ Афродіти Уранії є місцевого походження. Не відки- даючи традиційного трактування поняття апату- рія (давньогрецьке релігійне родове свято) дослідник вважав, що прибулі на Боспор з іонійських міст греки, зберігши свою родову єдність, все таки перейняли культ місцевого жіночого божества [30, с. 220--222];

б) Скіфська гіпотеза (місцеве походження).

Першим, хто здійснив плавний перехід від синдо- меотської до скіфської гіпотези був В. Гайдукевич[9, С. 212--213].

Л. Єльницький, шукаючи паралелі між згаданим міфом, записаним Страбоном, і оповідями про Геракла і Єхидну з творів Геродота (Hdt., IV, 8-- 10) [19, с. 189], вказав на взаємозв'язок Афроді-

ти Апатури зі скіфською Аргімпасосю (Аруфласа) [31, с. 49; 32, с. 70].

Думки про те, що місцева змієнога богиня показана в образі гігантів дотримувалася І. Марченко [33, с. 107]. Проте, дещо пізніше вона стала повністю притримуватися концепції М. Ростовцева[34, с. 121--126].

Пов'язує Афродіту Уранію з культом скіфської Аргімпаси і також ототожнює два згадані міфи М. Артамонов [35, с. 64--65]. Подібних поглядів дотримувалися Б. Граков [36, с. 83] і Д. Раєвський [37, с. 56--57].

Цікаве трактування цієї проблеми простежується у працях Д. Буніна [38, с. 127 --131; 39, с. 106 -- 111; 40; 41, с. 54--59]. Визнаючи факт принесення на Боспор цього вірування мілетцями, він усе-таки вважає, що переказана Страбоном легенда була створена в період правління Спарто- кідів на підставі осмислення спільності Афродіти і місцевої змієногої богині. Образи останньої походять від найбільш архаїчних пластів індоєвропейської міфології -- уявлень про Велику богиню[40, с. 22--23];

в) Скіфська гіпотеза (близькосхідне походження). С. Бессонова, попри визнання близькості культів скіфської Аргімпаси та східно-боспорської Афродіти Уранії, відкидала місцеве походження цих вірувань. Вона вважала, що останні прийшли з Близького Сходу, потрапивши у Північне Причорномор'я через Кавказ. Подібно М. Ростовцеву, дослідниця пов'язувала їхнє походження зАнахітою [42, с. 38--40].

У статті В. Яйленка, в минулому -- прихильника синдо-меотської теорії, «Жінки, Афродіта і жриця Спартокідів в нових боспорських написах», Афродіта Уранія пов'язується із скіфською Аргімпасою і одночасно з близькосхідною Астартою та іранською Анахітою [15, с. 238--239]. Доказом на користь тотожності грецької та скіфської богинь, на його думку, виступає скіфське походження Спартокідів В. Яйленко висунув також гіпотезу про скіфське коріння цієї династії [15, с. 239--249]. [15, с. 239--249]. У цій же статті епітет Апатура В. Яйленко трактує зовсім по іншому. Він вважає, що вказаний термін був утворений на основі іранських слів «ара» («вода, ріка») та «аії» («вогонь»), тому позначення богині АфроЗгтц Ойрота Алатоирои цєЗєоиса має значення «Афродіта Небесна, яка зберігає воду -- вогонь» [15, с. 251--253];

г)Узагальнююча гіпотеза. У теперішній час найбільш повно, з урахуванням усіх попередніх гіпотез, концепція Великої богині представлена у працях І. Шауба [3, с. 104--114; 43, с. 54--57; 44, с. 207-- 223; 45, с. 11, 55, 106, 111--114, 122, 325--330, 335--336, 413--414; 46, с. 26--27];

д)Критика попередніх гіпотез. Існують відмінні підходи, в яких поняття Великої богині слушно ставиться під сумнів. Наприклад, деякі вчені вважають, що записані Геродотом і Страбоном міфи мають грецьке походження. Г. Кошеленко писав: «Боспорський міф, повідомлений Страбоном, є одним з типових зразків грецьких колоніальних міфів, метою яких було обґрунтувати право на землю» [47, с. 147--160].

Проти ідеї ототожнення згаданих міфів виступив С. Тохтасьев, який вважав такий підхід надуманим. Він ставить під сумнів думку про зв'язок між культами скіфської Аргімпаси та боспорської Афродіти Уранії. З точки зору вченого, міф про Афродіту є довільним твором одного із авторів елліністичного часу і не має жодного відношення до реальної історії релігійного життя Боспору[48, с. 111--117].

Найбільшим критиком гіпотези про Велику богиню виступає А. Русяєва. Проаналізувавши ряд охарактеризованих історіографічних підходів щодо походження Афродіти Уранії, вона чітко вказує на їхнє разюче різноголосся. Воно спричинене суб'єктивними підходами тих чи інших дослідників, зазвичай прихильників ідеї про варварський вплив на розвиток окремих культів у Боспорському царстві [49, с. 300--301].

Що ж до самого поняття Великої богині, то дослідниця не приховує свій скепсис. «Найбільший подив в цьому аспекті викликає культ якогось верховного жіночого божества, без злиття з яким чи впливу якого, взагалі не мислиться жодна популярна на Боспорі богиня еллінського походження» [49, с. 300--301];

е)Давньогрецька гіпотеза. Першим з дослідників, які припускали давньогрецьке походження культу Афродіти Уранії Володарки Апатура, був Л. Хар- ко. У 1942 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему «Культ Афродіти на Боспорі Кімерійсько- му» [50, с. 137]. Із основних тез його роботи слід виділити наступні:

• культ Афродіти був принесений у Фанагорію вихідцями з іонійського міста Теос і фіксується там від другої половини VI ст. до н. е. до кінця ІІІ ст. н. е. близько восьми століть;

• назва основного святилища -- Апатур, походить від загальноіонійських національних свят - апату- рій. Відповідно боспорська Афродіта Уранія вшановувалася у ролі упорядниці й покровительки родової та племінної єдності іонійських колоністів Боспору, і, в першу чергу, теосців-фанагорійців;

• відомі одинадцять іконографічних і композиційних різновидів зображень Афродіти свідчать про те, що багато місцевих типів повторюють або варіюють завезену сюди художню продукцію великих давньогрецьких майстрів;

• синди запозичили цей культ від фанагорійців і паралельно із фанагорійським святилищем заснували Апатур [50, с. 137--141].

Аналогічного підходу цей дослідник дотримувався також в ряді своїх інших праць [51, с. 81--93;52, с. 197--205].

Подібні думки висловив М. Сокольский у статті «Культ Афродіти в Кепах кінця VI--V ст. до н. е.» [53, с. 88--92], хоча, як уже зазначалося, дев'ятьма роками раніше він позиціонував себе прихильником синдо-меотської теорії [29, с. 116].

У монографії «Античне місто Горгіпія» К. Алек- сєєва частину тексту присвятила культу Афродіти на Боспорі. Цінним для нас є те, що в ній подається розгорнутий іконографічний аналіз скульптурних зображень богині, які в своїй абсолютній більшості зберігають давньогрецькі мистецькі традиції[54, с. 119--124].

Виключно грецьким за походженням вважав культ Афродіти Уранії вже згадуваний Г. Кошеленко [17, с. 355--380; 47, с. 147--160].

Подібних поглядів дотримується А. Русяєва. Вона вважає, що велика популярність Афродіти Уранії на Боспорі пов'язана з тим, що ця богиня виступала покровителькою колонізації, яку провадили в Північному Причорномор'ї греки-іонійці [55, с. 1721].

Детальний аналіз наведених гіпотез чітко вказує на те, що вони не стільки оперті на джерельну базу, скільки є сукупністю сміливих, а подекуди й мало- критичних умовиводів низки вчених, які опиралися на праці М. Ростовцева. Проте, чітка відмінність археологічних матеріалів, що з одного боку показують зображення боспорської Афродіти Уранії, а з іншого -- скіфських жіночих божеств, конкретно вказують на суттєву різницю між їхніми культами. Дещо складніше виглядає проблема іконографічних джерел, які згідно з твердженнями окремих науковців представлять іранську Анахіту чи семітську Астарту. Тому спробуємо розглянути ці зображення детальніше.

ІІІ. Погляд на культ Астарти через призму скульптурних та нумізматичних матеріалів

а) Скульптура. Про статуетки Астарти з території колишнього Боспорського царства писав Н. Кондаков. «Серед архаїчних типів, наприклад, були популярними в цій місцевості зображення Астарти... це зображення цікаве своїм традиційним типом, який знаходить собі аналогію лише у фігурах цього божества з Фінікії та Сирії» [56, с. 29]. В таблиці І під № 1 дослідник наводить зразок такої фігурки [56, табл. І/1].

Твердження Н. Кондакова повторив С. Потоць- кий, додавши дещо ширшу інформацію: «У знахідках з Пантікапея та Керчі богиня Астарта зображується сидячою на високому троні під покривалом, що спадає із високого клобука. Ноги її знаходяться на підніжжі трону. Руки протягнуті вперед і тримають патеру та плоди. Аналогічні зображення Астарти фінікійського походження, що зберігаються в Луврі, в Парижі, знайдені на о. Родосі» [57, с. 115].

Наводячи аналогії, автор використав працю Л. Хьозе «Національний музей Лувр. Каталог давніх теракотових статуеток. Східні статуетки та статуетки на азіатських островах» Каталог виданий у 1876 р.. У даній статті використано його перевидання 1923 р.. У цій книзі дійсно присутні світлини двох жіночих статуеток (одна з Фінікії, друга з -- о. Родос), подібних до фігурки опублікованої Н. Кондаковим [56, табл. І/1], проте трактуються вони не як зображення Астарти, а просто як жіночі статуетки [58, р. 75, № 202, pl. XI, fig. 1, р. 223--224; № 35, pl. XI, fig. 2].

Покликаючись на звіт директора Керченського музею старожитностей О. Люценко за 1866 р., Е. Соломоник вказувала, що в одному із керченських склепів ІІ--ІІІ ст. н. е. були знайдені дві глиняні фігурки Астарти [59, с. 56]. У цій ситуації слід звернути увагу на те, що інтерпретація вказаних жіночих статуеток як зображення Астарти характерна лише для історіографії другої половини ХІХ ст. Натомість дослідники другої половини ХХ ст. С. По- тоцький та Е. Соломонік цю інформацію сприйняли на віру, не вдаючись до необхідної в таких випадках перевірки.

Більш детальні дані про відповідний тип зображень з Боспору можна почерпнути з монографії М. Кобиліної «Зображення східних божеств у Північному Причорномор'ї в перших століттях н. е.», де показано кілька відповідних зразків.

На малюнку 54 бачимо статуетку «закутаної в одежу, -- стоячої жіночої фігури в довгому хітоні, у високому головному уборі, з голови якої спадає покривало, під яким промальовуються руки, права рука підтримує покривало у грудей, ліва -- напівопуще- на» [60, с. 55--56]. М. Кобиліна припускає, що це Афродіта Уранія і датує ІІ--І ст. до н. е. [60, с. 26, 55--56, 105; 61, с. 108--110].

Іл. 4. Мармурова плита із Танаїсу, із ймовірним зображенням Афродіти Уранії з рибами (за [60, рис. 51])

На малюнку 55 зображена жінка «у високому головному уборі, закутана в одежу; руки під покривалом: одна у грудей, друга напівопущена» [60, с. 56]. М. Кобиліна інтерпретує її як Астарту, Афродіту Апатуру, і датує ІІІ ст. н. е. [60, с. 26, 56, 106].

На малюнку 56 жіноча фігурка має: «На голові -- конічний убір, з якого спадає покривало. Подовгасте обличчя із збільшеними рисами. Пишне волосся розділене великими буклями, пасмами спадає на плечі. У вухах -- кулясті підвіски. Безрукавний хітон скріплений на обох плечах. На руках масивні браслети» [60, с. 56]. М. Кобиліна вважає її фігуркою богині і датує І--ІІ ст. н. е. [60, с. 56, 107]. В. Блаватський і Д. Шелов -- як: «ймовірно Аф- родіту» [62, с. 109, 112, рис. 46].

На малюнку 57 показано постать жінки, яка сидить на троні. «Велика голова з подовженим лицем, великим носом і прорізаною смужкою рота. Конічний головний убір, круглі сережки. Порівняно мініатюрне тіло і простягнуті вперед величезні руки, одна -- з фіалом, друга -- з яблуком» [60, с. 56-- 57]. М. Кобиліна називає її богинею, що сидить на троні і датує ІІІ ст. н. е. [60, с. 56 --57, 108].

Беручи до уваги свідчення давньогрецького письменника Лукіана із Самосати, згідно з яким головним убором у вигляді башти і пов'язки володіла лише Афродіта Уранія (Lucianus Samosatensis, De Syria Dea, 32) [63, с. 167], гадаємо, що більш логічно віднести розглянутий тип статуеток до одного з відомих на Боспорі одинадцяти різновидів зображень цієї богині [50, с. 139; 54, с. 119--124].

Відмінний вигляд має фігурка на малюнку 51. «Невелика мармурова плита із рельєфним зображенням богині, яка сидить на троні і в обох при- піднятих до грудей руках тримає по рибі, була виявлена А. Болтуновою у сховищі Новочеркаського краєзнавчого музею. Як вона вияснила, ця плита походить з Танаїса» [60, с. 25--26, рис. 51]. Богиня «одягнута в хітон і гіматій, який обвиває ноги. На голові -- покривало, що спускається на плечі і ка- лаф. Висота пам'ятки близько 0,25 м. Зберігається в музеї донського козацтва у м. Новочеркаську» [60, с. 26--27, 54] (іл. 4). За М. Кобиліною плита походить з ІІ--ІІІ ст. н. е. Опираючись на дані Т. Іванова дослідниця атрибутує її як Анахіту [60, с. 26--27, 54].

Однак, на території колишнього Боспорсько- го царства поки що не виявлено чітких слідів присутності культу іранської богині Ардвісури Анахі- ти. Також навряд чи взагалі існує хоча б одне відоме її зображення з рибами. Звідси постає логічне запитання: чому не шукати на цьому рельєфі черговий різновид іконографічного представлення тієї ж Афродіти Уранії, адже одним із атрибутів цієї богині саме виступає риба. Причому цей символ має доволі пізнє походження.

В поемі «Метаморфози» (Ov. met., V, 320-- 332) Публія Овідія Назона, розповідається про те, як чудовисько Тифей (Тифон) вийшло з підземного царства і навело страх на небожителів Олімпу. Боги втекли в Єгипет, де вони переховувалися у вигляді тварин. Венера (Афродіта) стала рибою [64, с. 135]. В іншому творі «Фасти» (Ov. Fasti.,

ІІ, 457--474) поет розповідає, як богиня Діона зі своїм сином Купідоном, втікаючи від Тифона, зупинилася в Палестині на березі Євфрату. Шукаючи рятунку, вона разом із сином кинулась у воду, де їх підібрали риби-близнюки. За це вони згодом стали сузір'ям, а сирійці вважають нечестям споживати рибу [65, с. 267--268].

У праці «Астрономія» Гай Юлій Гігін, опираючись на інформацію взяту у Діогнета Еритрейсько- го, розповідає ту ж саму історію. Лише замість Ді- они у нього виступає Венера і обидва божества самі перетворюються на риб. Сирійці ж не ловлять риб, оскільки бояться впіймати у сіті богів (Hyginus, De Astronomia, ІІ, 30) [66, с. 75].

Існує також дещо інший міф, який дійшов до нас у ще одному творі Гігіна «Міфи». Згідно з ним у Євфрат закотилося яйце, а риби випхали його назад на берег. Далі це яйце висиджували голуби, поки з нього не вилупилася Афродіта, яку почали називати Сирійською богинею. За бажанням Афродіти Юпітер зробив риб сузір'ям на небі (Hyginus, Fabulae, 197) [67, с. 250 --251].

Проаналізувавши згадані скульптурні зображення, можемо ствердити, що, найімовірніше, статуетки, які вчені ХІХ--ХХ ст. пов'язували з Астар- тою чи Анахітою, є одним з іконографічних образів Афродіти Уранії. Натомість, виявлення на території колишнього міста-колонії Танаїс зображення богині з рибами може свідчити про присутність у ІІ--

ІІІ ст. н. е. в Боспорському царстві елементів синкретичного культу Сирійської богині На території Сирії богиня була відомою під іменем Дер- кето. Більш детальніше про цей культ можна дізнатися із згадуваної вже праці Лукіана із Самосати «Про Сирій- ську богиню. Цікавим є описи зображень цієї міфічної істоти, які на власні очі бачив Лукіан. У Фінікії її верхня частина є жіночим тулубом, тоді як нижня, від стегон до ніг, виконана у вигляді риб'ячого хвоста. Натомість, у сирійському Геліополі (зараз м. Баальбек в Лівані) зо-;

б) Нумізматичні матеріали. Про те, що образ богині Астарти можна зустріти на боспорських монетах, вперше написав Б. Кьоне у другому томі «Опису Музеуму покійного князя Василя Вікторовича Кочубея (складено за його рукописним каталогом) і дослідження про історію нумізматики грецьких поселень в Росії, рівно ж як царств: Понтійського і Босфору Кіммерійського». Згідно з Б. Кьоне, повернутий вправо бюст Астарти в калафосі викарбуваний на реверсі монет цариці Гепепірії (Гцпаїпирєю^) (37 -- 39) та царя Рескупоріда ІІ (Рцскота6рі5о<;) (68-- 93) [57, с. 115--116].

Натомість в сучасних каталогах немає жодного випадку ідентифікації викарбуваного на монетах Північного Причорномор'я образу божества з Ас- тартою. У монографії В. Анохіна «Монетна справа Боспору» чи каталозі «Античні монети Північного Причорномор'я» зображення на мідному ассарії цариці Гепепірії та дупондії Рескупоріда ІІ охарактеризоване як «жіноча голова в калафі та покривалі, вправо» [68, с. 151, таб. 12, № 326, с. 153, таб. 14, № 374; 69, с. 202--203, № 1425; с. 210--211, № 1478]. У двотомному досліджені Н. Фролової воно описане: «голова богині Афродіти Уранії в ка- лафосі, накрита покривалом, вправо» [70, с. 204-- 205, таб. XVIII, 1--18; таб. ХІХ, 1--3, с. 226, таб. ХХХ, 21--22, таб. ХХХІ, 1].

Важливо зазначити, що на боспорських монетах присутній такий самий іконографічний тип представлення образу Афродіти Уранії, як і на охарактеризованих нами статуетках.



Висновки

Унікальний випадок виявлення надзвичайно рідкісної скульптурної композиції -- пам'ятника цариці Комосарії -- чітко свідчить, що культ Санерґа і Астари виступав цілком окремо від дуже популярного у Боспорському царстві культу Афродіти Уранії. Найбільшим доказом цьому може бути те, що головна роль у вказаному віруванні відводилася чоловічому божеству -- Санерґу.

На відміну від культу Афродіти Уранії, часові рамки якого охоплюють VI ст. до н. е. -- III ст. н. е., пошанування Санерґа і Астари мало дуже вузький діапазон як в часовому, так і в просторовому вимірах.

браження повністю виконане у вигляді жінки (Lucianus Samosatensis, De Syria Dea, 14) [63, с. 161], що відповідно зближує його із рельєфом на мармуровій плиті із Танаїса.

Воно представлене лише єдиною відомою пам'яткою з другої половини IV ст. до н. е., що мала характер приватної посвяти.

Місце появи культу цих божеств слід пов'язувати з родинним походженням цариці Комосарії. Найбільш обґрунтованою на цей момент видається гіпотеза А. Русяєвої про малоазійські корені Санерґа і Астари. В свою чергу це ставить під сумнів безпосередню тотожність богині Астари з близькосхідною Астартою.

Гіпотези про синкретичне божество Астарту-Ана- хіту-Афродіту Уранію або т. зв. Велику богиню можуть були лише штучними конструкціями, побудованими на довільній інтерпретації різного роду археологічних матеріалів.

Глибший аналіз епіграфічних, скульптурних, декоративно-ужиткових і нумізматичних джерел дає змогу простежити окреме існування культів таких божеств, як Санерґ і Астара, Афродіта Уранія, Ар- гімпаса. Натомість на сьогоднішній день на Бос- порі не виявлено жодних пам'яток, безпосередньо пов'язаних з богинями Анахітою чи Астартою.

Образи Астарти, ідентифіковані ще у другій половині ХІХ ст. за глиняними статуетками чи зображеннями на монетах, нині з високою ймовірністю можна віднести до одного з іконографічних типів представлення богині Афродіти Уранії.

Мармурова таблиця з Танаїсу, на якій, скоріш за все, також зображена Афродіта Уранія з рибами, засвідчує проникнення на Боспор елементів культу Сирійської богині у ІІ--ІІІ ст. н. е.

Відповідаючи на питання, «Чи існував культ Астарти в Боспорському царстві у IV ст. до н. е. -- ІІІ ст. н. е.?», можемо ствердити, що в своєму безпосередньому близькосхідному варіанті -- ні. Також не існував він і у формі т. зв. Великої богині. Як показує історіографічний аналіз, цей образ є лише витвором уяви ряду вчених ХХ ст.

Проте, відголоски близькосхідних впливів в Боспорському царстві можна простежити і в імені Ас- тара, і в поклонінні Афродіті саме як Уранії, і в присутності в її іконографії пізнішого часу атрибутики Сирійської богині.



Література

1. Корпус боспорских надписей. Отв. ред. академик В. В. Струве. Москва; Ленинград: Наука, 1965. 954 с.

2. Шауб И.Ю. Из истории исследования религиозной жизни Боспора VI-- IV вв. до н. э. Вестник Санкт-

Петербургского университета. 2010. Серия 2. Выпуск 2. С. 104--114.

3. Dubois F. Voyage Autor du Caucase, chez les Tcherkess- es et les Abkhases, en Colhide, en Gйorgie, en Armenie et en Crimйe; avec un atlas gйographique, pittoresque, archйologique, gйologique, etc. Tome V. Paris, 1843. 464 p.

4. Ашик А.Б. Боспорское царство с его палеографическими и надгробными памятниками, расписными вазами, планами, картами и видами. Часть I. Одесса,

1848. 117 с.

5. Гёрц К.К. Археологическая топография Таманскаго полуострова. Москва: Издание Московскаго Архео- логичекаго Общества, 1870. 128 с.

6. Гёрц К.К. Исторический обзор археологических из- следований и открытий с конца XVIII столетия до 1859 года. Москва, 1876. 118 с.

7. Розанова Н. П. Посвятительная надпись Санергу и Астаре. Памятник царицы Комосарии. Вестник Древней истории. 1949. № 1 (28). С. 86--93.

8. Древний мир на юге России. Изборник источников. Под ред. проф. Б.А. Тураева, И.Н. Бороздина и Б.В. Фармаковскаго. Москва, 1918. 106 с.

9. Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. Москва, Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1949. 624 с.

10. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе, юбрал и издал с русским переводом В.В. Латышев. Том I. Греческие писатели. Санктпетербургъ, 1890. 948 с.

11. Страбон. География: в 17 книгах. Перевод, статья и коментарии Г.А. Стратановского. Под общей ред. проф. С. Л. Утченко, редактор перевода проф. О.О. Крюгер. Москва: Наука, 1964. 944 с.

12. Русяева А.С. Боспорская царица Камасария. Боспор- ские исследования. 2002. Том 2. С. 109--124.

13. Шелов-Коведяев Ф.В. История Боспора в VI -- IV вв. до. н. э. Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования 1984 год. Москва: Наука, 1985. С. 5--187.

14. Давня Історія України. Том 2. Скіфо-сарматська доба. Київ: Інститут археології НАН України, 1998. 495 с.

15. Яйленко В. П. Женщины, Афродита и жрица Спар- токидов в новых боспорских надписах. Женщина в античном мире. Сборник статей. Москва: Наука,

1995. С. 204--272.

16. Максимова М.И. Античные города юго-восточного Причерноморья. Синопа. Амис. Трапезунд. Москва; Ленинград: Издательство Академии Наук СССР,

1956. 473 с.

17. Кошеленко Г.А. Религия и культы. Античное наследие Кубани. В трех томах. Под ред. академика Г.М. Бонгард-Левина, В.Д. Кузнецова. Том ІІ. Москва: Наука, 2010. С. 354--416.

18. Ростовцев М.И. Представление о монархической власти Скифии и на Боспоре. Известия Император-

ской археологической коммисии. 1913. Выпуск 49-й. С. 1--62, 133--140.

19. Геродот. История: в девяти книгах. Перевод и примечания Г.А. Стратановского. Под общей ред. С.Л. Утченко. Редактор пер. Н.А. Мещерский. Ленинград: Наука, 1972. 600 с.

20. Ростовцев М.И. Эллинство и иранство на юге России. Общий очерк. Петроград: Огни, 1918. 190 с.

21. Rostovtzeff M. Le culte de la Grande Dйesse dans la Russie Mйridionale. Revue des Йtudes Grecques. 1919. Tome 32. Fascicule 146--150. P. 462--481.

22. Rostovtzeff M. Iranians and Greeks in South Russia. Oxford: At the Clarendon Press, 1922. 260 p.

23. Гайдукевич В.Ф. Новые исследования Илурата. Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях института истории материальной культуры. 1951. Выпуск XXXVII. С. 196--211.

24. Гайдукевич В.Ф. Илурат. Итоги археологических исследований 1948--1953 гг. Материалы и исследования по археологии СССР. 1958. № 85. Боспорские города. II. Работы Боспорской экспедиции 1946--1953 гг. Под ред. В.Ф. Гайдукевича и Т.Н. Книпович. С. 9--148.

25. Шкорпил В.В. Отчет о раскопках в г. Керчи и на Таманском полуострове в 1911 г. Известия Императорской археологической коммисии. 1914. Выпуск 56-й. С. 1--74.

26. Кругликова И.Т. Глиняный штамп из Киммерика. Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях института истории материальной культуры. 1952. Выпуск XLIII. С. 119--125.

27. Кругликова И.Т. О культе верховного женского божества на Боспоре во II--III вв. н. э. Культура античного мира. Москва: Наука, 1966. С. 110--115.

28. Блаватский В.Д. Пантикапей. Очерки истории Боспора. Москва: Наука, 1964. 233 с.

29. Сокольский Н.И. Святилище Афродиты в Кепах. Советская археология. 1964. № 4. С. 101--118.

30. Яйленко В.П. Заметки по греческой лексике и ономастике. История и культура Античного Мира. Москва: Наука, 1977. С. 216--224.

31. Ельницкий Л.А. Из истории древнескифских культов. Советская археология. 1960. № 4. С. 46--55.

32. Ельницкий Л.А. Скифские легенды как культурноисторический материал. Советская археология. 1970.

№ 2. С. 64--74.

33. Марченко И.Д. К вопросу о культах азиатского Боспора. Вестник Древней истории. 1960. № 2 (72). С. 101--107.

34. Марченко И.Д. О культе Афродиты на Тамани. История и культура Античного Мира. Москва: Наука,

1977. С. 121--126.

35. Артамонов М.И. Антропоморфные божества в религии скифов. Археологический сборник. 1961. Выпуск 2. Скифо-сарматское время. С. 57--87.

36. Граков Б.Н. Скифы. Научно-популярный очерк. Москва: Издательство Московского университета, 1970. 172 с.

37. Раевский Д.С. Очерки идеологии скифо-сакских племен. Опыт реконструкции скифской мифологии. Москва: Наука; Главная редакция восточной литературы, 1977. 216 с.

38. Бунин Д.С. К вопросу о хтонических элементах в культе Афродиты на Боспоре. Боспорский феномен: колонизация региона формирование полисов образование государства. Материалы международной научной конференции. Часть 1. Санкт-Петербург: Издательство Государственного Эрмитажа, 2001. С. 127--131.

39. Бунин Д.С. К вопросу об обстоятельствах формирования культа Афродиты Урании на Боспоре. Боспор- ский феномен: проблемы хронологии и датировки памятников. Материалы международной научной конференции. Часть 1. Санкт-Петербург: Издательство Государственного Эрмитажа, 2004. С. 106--111.

40. Бунин Д.С. Культ Афродиты на Боспоре (VI в. до н. э. -- III в. н. э.) (Всеобщая история): автореф. дис. ... канд. ист. наук: 07.00.03. Москва, 2005. 25 с.

41. Бунин Д.С. Афродита Боспорская в II в. до н. э.-- III в. н. э. развитие образа в местной религиозной системе. Боспорский феномен: сакральный смысл региона, памятников, находок. Материалы международной научной конференции. Часть 1. Санкт-Петербург: Издательство Государственного Эрмитажа, 2007. С. 54--59.

42. Бессонова С.С. Религиозные представления скифов. Киев: Наукова думка, 1983. 139 с.

43. Шауб И.Ю. О культе Афродиты на Боспоре. Боспор- ское царство как историко-культурный феномен. Материалы конференции. Санкт-Петербург: Издательство Государственного Эрмитажа, 1998. С. 54--57.

44. Шауб И.Ю. Культ Великой Богини у местного населения Северного Причерноморья. Stratum Plus. ВАШ (Высшая археологическая школа) -- археологический журнал. 1999. № 3: Скифский квадрат. С. 207--223.

45. Шауб И.Ю. Миф, культ, ритуал в Северном Причерноморье (VII--IV вв. до н. э.). Санкт-Петербург: Издательство Санкт-Петерсбургского государственного университета; Филологический факультет, 2007. 484 с.

46. Шауб И.Ю. Эллинские традиции и варварские влияния в религиозной жизни греческих колоний Северного Причерноморья (VI--IV вв. до н. э.). (Археология): автореф. дис. ... док. ист. наук: 07.00.06. Санкт-Петербург, 2010. 35 с.

47. Кошеленко Г.А. Боспорский вариант мифа о гибели гигантов. Древности Боспора. 1999. Выпуск 2. С. 147-- 160.

48. Тохтасьев С.Р. Боспорская легенда об Афродите Апа- турос. Вестник Древней истории. 1983. № 2 (164). С. 111--117.

49. Русяева А.С. Религия понтийских эллинов в античную эпоху: Мифы. Святилища. Культы олимпийских богов и героев. Киев: Стилос, 2005. 559 с.

50. Харко Л.П. Культ Афродиты на Боспоре Киммерийском (Тезисы кандидатской диссертации, защищенной на заседании Ученого совета филологического факультета МГУ 24 декабря 1942 г.). Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях института истории материальной культуры. 1946. Выпуск XIII. С. 137--141.

51. Харко Л.П. Фрагмент фриза с изображением гигантов из Станицы Таманской. Советская археология.

1941. Выпуск VII. С. 81--93.

52. Харко Л.П. О пятиколонном храме, изображенном на боспорских монетах II в. Вестник Древней истории.

1950. № 1 (31). С. 197--205.

53. Сокольский Н.И. Культ Афродиты в Кепах конца VI--V в. до н. э. Вестник Древней истории. 1973. № 4 (126). С. 88--92.

54. Алексеева Е.М. Античный город Горгипия. Москва: Эдиториал УРСС, 1997. 560 с.

55. Русяева А.С. Афродита Урания -- патронесса милетско-понтийской колонизации. Боспорский феномен: колонизация региона формирование полисов образование государства. Материалы международной научной конференции. Часть 1. Санкт-Петербург: Издательство Государственного Эрмитажа, 2001. С. 17--21.

56. Кондаков Н.П. Греческия теракоттовыя статуэтки. (Из Записок Одесскаго Императорского Общества Истории и Древностей). Одесса, 1879. 106 с.

57. Потоцкий С.П. Следы влияния эллинистических культов в Северном Причерноморье. Палестинский сборник. 1962. Выпуск 9 (72): История и филология стран Ближнего Востока. С. 115--120.

58. Heuzey L. Musйe national du Louvre. Catalogue des figurines antiques de terre cuite. Figurines orientales et Figurines des оles asiatiques. Paris: Musйe Nationaux palais du Louvre, 1923. 252 p.

59. Соломоник Э.И. Из истории религиозной жизни в севе- ропонтийских городах позднеантичного времени. Вестник Древней истории. 1973. № 1 (123). С. 55--77.

60. Кобылина М.М. Изображения восточных божеств в Северном Причерноморье в первых веках н. э. Москва: Наука, 1978. 216 с.

61. Кобылина М.М. Терракоты Фанагории местного производства. Вестник Древней истории. 1949. № 1 (28). С. 107--113.

62. Блаватский В.Д., Шелов Д.Б. Разведки на Керченском полуострове. Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях института истории материальной культуры. 1955. № 58. С. 100--113.

63. Лукиан Самосатский. Сочинения: в 2 томах. Том 2. Под общей ред. А.И. Зайцева. Сант-Петербург: Але- тейя, 2001. 538 с.

64. Публий Овидий Назон. Метаморфозы. Перевод с латинского С. Шервинского. Вступительная статья С. Ошерова. Примечания Ф. Петровского. Москва: Художественная литература, 1977. 430 с.

65. Публий Овидий Назон. Элегии и малые поэмы. Перевод с латинского. Составление и предисловие М. Гаспарова. Комментарии и редакция переводов М. Гаспарова и С. Ошерова. Москва: Художественная литература, 1973. 528 с.

66. Гигин. Астрономия. Перевод с латинского и комментарии А.И. Рубана. Вступительная статья А.В. Петрова. Санкт-Петербург: Алетейя, 1997. 224 с.

67. Гигин. Мифы. Перевод, вступительная статья, комментарии Д. Торшилова. Под общей ред. А.А. Тахо-Годи. Санкт-Петербург: Алетейя, 2017. 370 с.

68. Анохин В.А. Монетное дело Боспора. Киев: Наукова думка, 1986. 183 с.

69. Анохин В.А. Античные монеты Северного Причерноморья. Каталог. Киев: Стилос, 2011. 328 с.

...