Світська преса Київської губернії про церковнопарафіяльне шкільництво наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. (на прикладі Уманського повіту)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра соціальних і правових дисциплін

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Світська преса Київської губернії про церковнопарафіяльне шкільництво наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. (на прикладі Уманського повіту)

Максимчук Олена викладач

Анотація

Мета дослідження систематизувати та проаналізувати виявлені в губернських газетах «Киевское Слово», «Киевлянин», «Жизнь и искусство», публікації про церковнопарафіяльне шкільництво в Уманському повіті, щоб у межах мікроісторичного підходу з'ясувати характер висвітлення теми світською пресою. Методологія дослідження передбачає використання принципів історизму, наукової об'єктивності, системності та комплексності. Застосовано методи проблемно-хронологічний, описовий, систематизації, евристично-пошуковий. Наукова новизна полягає у тому, що використані джерела не тільки розширюють діапазон знань про церковнопарафіяльне шкільництво, а й подають інформацію про критичні аспекти загалом позитивній оцінці цієї ланки освіти. Маючи світський характер, досліджені губернські газети публікували інформацію кореспондентів, у якій поєднувались офіційні дані та відголоски суспільної думки. Висновки. У роки піднесення церковнопарафіяльного шкільництва, що було зумовлене удосконаленням нормативно-правової бази функціонування цієї ланки освіти народу, світська преса Київської губернії приділяла увагу цій важливій справі. Церковнопарафіяльним школам кінця ХІХ поч. ХХ ст. тільки одного Уманського повіту було присвячено півтора десятка публікацій. Їх тематичне спрямування в узагальненому вигляді можна означити так: статистика шкільної мережі, повідомлення про стан шкіл за результатами відвідування посадовими особами, критика способів ревізування шкіл, результати екзаменування учнів, піклування православного духовенства школами. Публікації мають цінність і як джерела інформації, і як відображення оціночних суджень того часу.

Ключові слова: Київська губернія, Уманський повіт, світська преса, церковнопарафіяльне шкільництво, газета «Киевское Слово», газета «Киевлянин».

THE SECULAR PRESS OF THE KYIV GOVERNANCE ON CHURCH-PARISH SCHOOLING AT THE END OF THE XIX - BEGINNING OF THE XX CENTURY (ON THE EXAMPLE OF UMAN DISTRICT)

Abstract

The study aims is to systematize and analyze the publications about church-parochial schooling in the Uman district, which were found in the provincial newspapers «Kievskoe Slovo», «Kievlyanin», «Life and Art» in order to find out the nature of the coverage of the topic by the secular press within the limits of the micro-historical approach. The research methodology involved the use of the principles of historicism, scientific objectivity, systematicity and complexity. The article uses such methods as problem-chronological, descriptive, systematization, heuristic-search. The scientific novelty lies in the fact that the used sources not only expand the range of knowledge about church-parish schooling, but also convey information about critical aspects of the overall positive assessment of this link of education. Having a secular character, the examined provincial newspapers published information from correspondents, which combined official data and echoes of public opinion. Conclusions. In the years of the rise of church-parish schooling, the secular press of the Kyiv province paid attention to this important matter. This was due to the improvement of the informational and legal basis of the functioning of this link of the education of the people, the parish schools of the end of the 19th beginning of the 19th century. 20th century one and a half dozen publications were devoted to only one Uman district. Their thematic direction in a generalized form can be defined as follows: statistics of the school network, reports on the state of schools based on the results of visits by officials, criticism of the methods of auditing schools, the results of student examinations, the care of Orthodox clergy by schools. Publications have value both as sources of information and as a reflection of evaluative judgments of that time.

Key words: Kyiv province, Uman district, secular press, church-parish schooling, «Kyivskoe Slovo» newspaper, «Kievlyanin» newspaper.

Вступ

Постановка проблеми. Необхідність нового осмислення відносин імперської держави, одержавлюваної нею Православної церкви на населення українських земель умотивовують звернення до досвіду освітянської діяльності церкви на усіх етапах історичного розвитку. Особливої дослідницької уваги вимагає кінець ХІХ початок ХХ ст. Саме в останній чверті ХІХ ст. модель державного регулювання освітянською діяльністю церкви була нормативно закріплена «Правилами для церковнопарафіяльних шкіл» 1884 року та «Положенням про управління школами церковнопарафіяльними і грамоти Відомства Православного сповідання» 1896 року. А радикальні настрої в суспільстві першого десятиліття ХХ ст. зумовлювали появу нового ставлення до церкви загалом у значної частини тодішнього соціуму. Тобто упродовж зазначеного часового проміжку мали місце такі явища як остаточне підпорядкування початкової освіти церкві та офіційне поширення елементів критики церковнопарафіяльної освіти. Деякі критичні оцінки з'являлися на сторінках світської преси, що дисонувало із загальним схваленням церковною пресою освітньої діяльності православного духовенства.

Аналіз джерел та останні дослідження. Стаття підготовлена на основі публікацій світської преси Київської губернії про початкову церковну освіту в Уманському повіті, який серед дванадцяти інших повітів губернії був другим за кількістю населення і третім за величиною території. Інформація почерпнута з щоденної літературно-політичної і економічної газети «Киевское Слово» (1886-1905 рр.), з щоденної літературної, політичної і художньої газети «Жизнь и искусство» (1894-1900 рр.) та найпоширенішої не тільки в Київській губернії, а й в усьому Південно-Західному Краєві газети «Киевлянин» (1864-1919 рр.), яка у досліджуваних хронологічних межах мала консервативний характер.

Історіографія церковнопарафіяльної освіти на українських землях має незаперечні здобутки і може вважатися достатньо повною. Історія початкового шкільництва в Київській губернії теж є достатньо вивченою. Фундаментальна праця українського історика В. Перерви (Перерва, 2014), дисертаційні дослідження П. Єлесіна (Єлесін, 2016) та М. Янчука (Янчук, 2018) є прикладом комплексного аналізу системи церковнопарафіяльної освіти в Київській губернії. Ці дослідження відмітні широтою джерельної бази, яка включає і періодичну пресу, але, у переважній більшості, церковну. Опубліковані на шпальтах періодичних видань Київської єпархії матеріали вже введені до наукового обігу і можуть викликати інтерес у сучасних дослідників хіба що з точки зору об'єктивності інформації. З'ясуванню цьому сприятиме джерельний аналіз світської преси, що не була підпорядкована Духовному відомству, а відтак, мала дещо іншу тональність.

Мета статті систематизувати хронологічно та тематично виявлені у губернських газетах «Киевское слово», «Киевлянин», «Жизнь и искусство» публікації про церковнопарафіяльне шкільництво в Уманському повіті Київської губернії кінця ХІХ початку ХХ ст., визначити інформаційний потенціал публікацій та виявити особливості оцінки діяльності початкових шкіл. Використовуючи можливості мікроісторичного підходу, зокрема деталізації з метою увиразнення, показати, які аспекти функціонування системи початкової освіти найбільше цікавили суспільну думку.

Виклад основного матеріалу

Губернські газети публікували офіційну статистику про шкільну освіту в повіті, матеріали огляду шкіл чиновниками різних відомств, матеріали проведених ревізій та перевірок. У грудні 1892 р. «Киевское слово» опублікували таку статистику: в Уманському повіті усіх шкіл налічувалось 153, серед яких було 4 двокласні міністерські, 1 однокласна, 107 церковнопарафіяльних і 41 школа грамоти. На утримання цих шкіл (платня вчителям) сільські товариства повіту витрачали 20355 руб., розподілялись так: 27 шкіл отримували від 20 до 50 руб. на рік, 45 шкіл 50100 руб., 73 школи 100-300 руб., 8 шкіл понад 300 рублів. Ще 5 шкіл утримувались за рахунок прибутків від землі: у Вишнополі з 10 дес., у Хижні з 18 дес., у Тальянках з 12 дес., у Безпечні з 18 дес., у Тальному з 200 десятин. Відносно кількості населення, одна школа приходилась на 1648 мешканців повіту і на 1,4 населені пункти (Уманский уезд, 1892, 3 декабря, с. 3). Така шкільна мережа не могла вважатися задовільною і автор публікації резонно обурювався: що це за школи з платнею учителю 20-50 руб. і що це за «хитромудрі» учителі, що можуть прожити рік на таку платню?

Один з мирових посередників давав відповідь на таке питання: це особи без прав і знань, яких і близько до школи допускати не можна. А ще це дячки, звільнені від служби за п'янство, відставні солдати зі знанням російського алфавіту, підлітки 15-16 років з домашньою освітою. Школи з такими вчителями знаходяться у жалюгідному стані. Їх учні на третьому році навчання читають по складах і пишуть безграмотно.

Продовження цієї інформації у наступному номері губернської газети мало не менш критичний характер. Йшлося про приміщення шкіл, серед яких були тісні, темні і низькі, погано опалювані кімнати. Та і шкільні меблі мали непривабливий вигляд та незадовільний стан. Свої враження мировий посередник завершував критикою повітового відділення Київської Єпархіальної Училищної Ради (КНЄР). Він зазначав, що у відділенні немає ні списку шкіл, ні списку вчителів. Призначення останніх робиться на основі прохання про надання посади вчителя в такій то школі. Тобто, якщо туди просяться, то значить вчителя там нема. А чи має особа право на вчителювання і чи є учительська ваканція, повітове відділення цим не переймалося. (Уманский уезд, 1892, 5 декабря, с. 2).

Опублікована оцінка церковно-шкільної справи мировим посередником зумовила продовження висвітлення газетою цієї теми. У трьох номерах «Киевского Слова» за лютий-березень 1893 р. поміщена інформація кореспондента газети про стан церковного шкільництва в Уманському повіті. Він повідомляв про особисте відвідування церковнопарафіяльних шкіл та використання офіційних джерел. Повідомляв про те, що у 165-ти населених пунктах повіту є 153 школи і 5 міністерських училищ, усього 158. Зі 153 церковних шкіл 88 розміщені у власних будинках, збудованих сільськими товариствами, 43 школи знаходяться при сільських управах, 17 у найманих у селян хатах і 5 у помешканнях священників та псалмників. Шкільні будівлі зводились у селах з 60-х років коштом селян, у переважній більшості, тому вони не великі і вже старі. Але серед 88 приміщень церковних шкіл в Уманському повіті цілком зручних було 55 (Состояние школ церковноприходских. Киевское Слово,1893, 15 февраля, с. 2).

Спостерігач за школами 3-го округу Уманського повіту у своєму звіті зазначив, що критика мировим посередником багатьох церковних шкіл була зумовлена бажанням привернути увагу селян до шкільної справи. І у деяких селах вона дала результати, так як сільські товариства виділили на школи 100-250 руб. У селі Кочубіївка сільська розправа виведена з будинку школи і замість неї влаштована квартира учителю. А стосовно незручних і неприглядних шкільних меблів, то спостерігач у звіті наводив таке виправдовування: у таких школах навчалися діти селян, які і у домашньому побуті мають такі самі меблі.

Стосовно учительського контингенту, його освітнього рівня, то на шпальтах «Киевского Слова» критичні оцінки мирового посередника спростовувались у такий спосіб. Зазначалося, що при такій великій кількості шкіл, забезпечення їх якісним учительським персоналом є проблематичним. А загалом, склад учительського корпусу є таким: у 8 школах учителюють випускники духовної семінарії, у 19 випускниці жіночих духовних училищ і жіночих гімназій, у 28 школах звільнені з різних класів семінарій та духовних училищ, у 37 школах випускники двокласних училищ, у 28 школах грамоти випускники церковноприходських шкіл, у 9 особи, що навчалися у полкових школах, у 3 особи з домашньою освітою і у 12-ти парафіяльні псаломники (Состояние школ церковно-приходских. Киевское Слово, 1893, 22 февраля, с. 1-2). При відсутності вчителів, навчати дітей доручалося псаломнику. Але проблемним це не вважалося, так як пояснювалося, що яким би розумним та здібним учитель не був, шкільна справа залежить не тільки від цього. Адже вчитель вважався тільки помічником священника, обов'язком якого було і керівництво освітою, і утримання благоустрою школи.

Ще одна розлога публікація в «Киевском Слове» стосувалася критичного зауваження про те, як учитель може прожити при оплаті 20-50 руб. на рік. У ній пояснювалось, що таку платню отримують, зазвичай, учителі шкіл грамоти, які навчають дітей тільки у зимові місяці (з жовтня до середини квітня). А в інший час, як і усі селяни, вони були зайняті в господарстві. До того ж, невелика платня за вчителювання не може слугувати основою для зневажливої оцінки їхньої праці. Загалом негативна риторика оцінок шкіл грамоти названа безпідставною, так як вони є першою сходинкою до освіти.

У контексті відповіді на критику церковних шкіл мировим посередником, «Киевское Слово» у першому номері за березень 1893 р. торкнулось і такого питання як забезпечення шкіл Уманського повіту підручниками. Читацький загал інформувався про те, що впродовж трьох років Київська Єпархіальна Училищна Рада поступово забезпечила власним коштом і церковнопарафіяльні, і школи грамоти уніфікованими бібліотеками з тридцяти назв книг для церковнопарафіяльних шкіл і 18 назв для шкіл грамоти. Заможні батьки мають можливість і купити дітям книги, так як вони видрукувані великими накладами (Состояние школ церковно-приходских. Киевское Слово, 1893, 1 марта, с. 2). Газета обмовилась про те, що батьки охочіше купляли букварі та псалтирі лаврського видавництва. Але це пояснювалось тим, що вони самі свого часу вчилися по них і зберегли шанобливе ставлення до підручників старої школи.

Щодо критики діяльності Уманського повітового відділення Київської Єпархіальної Училищної Ради, то газета намагалася повністю її спростувати. Зазначалося, що спостерігачі за школами за інструкцією двічі упродовж навчального року відвідують школи у своєму окрузі і подають письмові звіти про виявлені недоліки. Частіше бувати в школах вони не можуть, так як у кожному окрузі 20-30 парафій і складним є сполучення. А в осінню та весняну негоду путівці по чорноземах Уманського повіту стають практично не проїжджими. Критика порядку призначення та звільнення учителів церковнопарафіяльних шкіл теж була названа безпідставною. Система переведення та звільнення від служби учителів є чіткою та обов'язковою для виконання. Перед початком навчального року окружні спостерігачі обов'язково надають Уманському повітовому відділенню КЄУР списки учителів усіх типів шкіл і зазначають вакантні учительські місця. Список вакансій друкується у «Киевских епархиальных ведомостях» та усі бажаючі мають можливості вибрати вільні місця. Потім подаються визначені документи, а для переводу працюючих учителів ще й відгуки місцевих спостерігачів за школами про свою роботу.

Уманське повітове відділення КЄУР збирає усю необхідну звітну документацію про функціонування церковнопарафіяльних шкіл і систематизує її у поточних та річних звітах. У газетній публікації були розписані усі складові системи забезпечення та контролю за діяльністю церковнопарафіяльних шкіл.

У губернській пресі висвітлювався не лише стан церковнопарафіяльної освіти, а й коментувалися результати перевірок її ефективності. Одна з публікацій «Киевского Слова» про ревізію шкіл наприкінці 1895 р. містить критику системи перевірки. Про існуючий досвід перевірок зазначалось таке: зазвичай приїздить спостерігач за школами у село і разом з парафіяльним священником, як завідувачем школою, перевіряють знання учнів. Як правило, перевірка починається з підготовчої групи, тобто найменших учнів, деякі з яких зовсім недавно прийшли до школи і ще не вміють порахувати пальці однієї руки. Цим відразу складається непривабливе враження. А чому б не розпочати випробування старших учнів, які своїми відповідями додали б впевненості новачкам, резонно запитує автор публікації (Уманский уезд. Киевское Слово, 1896, 19 января, с. 3). Недоліком перевірок названо і те, що часто ревізори не знають програм навчальних предметів, а відтак перевіряють те, що учні можуть не знати. Наприклад, перевіряючи старших учнів з церковно-слов'янської грамоти, ревізор вимагає майже дослівного перекладу з церковно-слов'янської мови російською. І не тільки у процесі читання Євангеліє, але і Псалтира, що викликає труднощі навіть в учнів духовних училищ. А між тим, програма церковнопарафіяльних шкіл звертає увагу тільки на значення найпоширеніших слів та виразів, а не вимагає перекладу з однієї мови на іншу. До того ж, програмою передбачене тільки читання окремих фрагментів тексту з Євангеліє за книгою Ільмінського, а не усього Євангеліє. Тому якщо учні можуть читати усе Євангеліє, то це варте похвали, але якщо перекладати його не можуть, то це не може вважатися недоліком. І ще одним недоліком ревізій називалось те, що по завершенню випробувань учнів перевіряючі не обговорюють з учителем та завідувачем школи результатів екзаменування. Вони просто записують результати для звіту, який оприлюднюється згодом. А більше б користі було від перевірки, коли б її результати обговорювались по гарячих слідах і відразу вказувалось на досягнення та упущення в роботі учителя. Метою перевірки повинні бути настанови вчителю щодо поліпшення роботи, а не смакування його упущеннями у роботі та недоліками.

Важливу роль у поліпшенні церковнопарафіяльної освіти відіграли шкільні бібліотеки. «Кивское слово» цікавилось не тільки наявністю, а й складом бібліотек у церковнопарафіяльних школах. У номері від 3 лютого 1896 р. уміщено матеріал про бібліотеки для позакласного читання у школах Уманського повіту. У ньому зазначалося, що Училищна рада при Св. Синоді опублікувала рекомендований для бібліотек список книг, який завідувачі шкіл можуть і розширювати. Автор публікації зазначав, що навіть побіжний погляд на список, виявляє значну перевагу у ньому книг релігійноморального змісту. Серед 165 найменувань книг, 85 це книги такого характеру. Водночас книг з історії, сільського господарства, географії, літератури зовсім мало. А у відділі белетристики усього 18 найменувань, до того ж усі ці книги дорогі (по 1-1,5 руб. за книгу), а тому дуже сумнівно, що вони потраплять до шкільної бібліотеки (От наших корреспондентов).

Переважання у шкільних бібліотеках книг релігійно-морального змісту і відсутність інших зумовлюють те, що у людей, які уміють читати, є так звані книги «лубочного ринку», зміст яких вважався сумнівним. Зазвичай це оповідання про чортів, відьом, русалок, які дешеві і продаються на базарах. А між тим, зазначає автор публікації, чимало творів наших письменників, потрапивши до рук селян, читаються з великим захопленням. Наприклад, «Тарас Бульба» у виданні з ілюстраціями Маркса читається запоєм (От наших корреспондентов). Автор упевнений, що поширення літератури «лубочного ринку» легко могла б обмежити сільська інтелігенція з комітетів грамотності шляхом відкриття книжних складів, що полегшувало б придбання книг. Наводився приклад відкриття книжкового складу одним учителем, який продавав книги, надані для цього київським комітетом грамотності. Асортимент книг складали популярно-наукові, книги з сільського господарства та белетристика. Перші і другі особливим попитом не користувалися, а ось белетристика, завдячуючи хорошому друкові, наявності ілюстрацій та низькій ціні (3,4-10 коп.), розпродувались швидко. Був попит на оповідання Короленка, Л. Толстого, Марка Вовчка і «Сказання про Іллю Муромця». Досвід організації такої торгівлі рекомендувався для поширення.

«Киевское Слово» від 1 травня 1890 р. повідомляло про екзаменування учнів церковнопарафіяльних шкіл п'ятого благочинницького округу Уманського повіту на пільгу з військової повинності. З 56 випускників, 49 отримали право на пільгу, а 7 осіб показали низький рівень знань. Найслабші відповіді були з арифметики, причиною чого автор публікації вважав неправильне навчання в школі. Він зазначав, що упродовж навчального року учнів учать вирішувати задачі, а простому рахунку приділяється мало уваги. А на екзамені оцінюють уміння учнів швидко і правильно рахувати. Наводився такий приклад: якщо учень через пів секунди не скаже, скільки не вистачає до 1000, коли вже є 487, то його відповідь вважається незадовільною. Тому і не дивно, що учень може розв'язати навіть складну задачу, а з усним рахунком справитися не може. Екзамен з церковно-слов'янського та російського читання виявив кращі результати учнів з першого. Причиною називалося те, що вони навчаються читати церковно-слов'янською мовою по Псалтирю та Євангеліє, тобто під час перевірки читають знайомі тексти. А читанню російською мовою учні навчаються по різних текстах, і на екзамені їм дають невідому книгу, якої вони раніше не бачили, і виразно та чітко читати її учням важко. Ще одним випробуванням був диктант російською мовою, у якому більшість учнів наробила багато помилок. На це звернув увагу всіх учителів представник від міністерства народної освіти. Однак підведення підсумків екзамену відбулося в урочистій обстановці (Уманский уезд. Киевское Слово,1890, 1 мая, с. 3).

Порядок екзаменування випускників церковнопарафіяльних шкіл поступово удосконалювався, але при цьому на шпальти газети потрапляла критична інформація про рівень знань учнів. У травневому номері «Кивского Слова» за 1894 р. уміщена інформація про проведення 28 квітня у селі Хижня екзамену учнів церковнопарафіяльних шкіл на пільгу з військової повинності. Екзаменувалися учні шкіл п'ятого благочинницького округу двома комісіями. На цьому наголошувалося, так як при одній комісії, як було у попередні роки, перевірка знань дев'яноста підлітків виглядала дещо спрощено. В один день учні екзаменувалися з чотирьох шкільних предметів і писався диктант російською мовою. На одну відповідь виділялась одна чи пів хвилини, що було явно недостатнім. Тому перша комісія екзаменувала тільки 34 учні з дев'яти шкіл. При такій кількості учнів у членів комісії було більше часу для перевірки їхніх знань. Найкращі результати учні показували зі знання Закону Божого, точнішими були відповіді з арифметики, щовключали практичну перевірку чотирьох дій лічби (С. Хижна, Уманский уезд).

Газета «Жизнь и искусство» від 13 травня 1898 р. повідомляла про випускні випробування учнів з сіл Вороне, Охматів, Побойка і Нова Гребля, які відбулися 1 травня 1898 р. в Охматівській церковнопарафіяльній школі. Для проведення екзамену була створена комісія у такому складі: голова мировий посередник 2-ї дільниці Уманського повіту М. Душинькевич, голова Уманського відділення Єпархіальної Училищної Ради протоієрей В. Кудрицький, уманський повітовий спостерігач за церковними школами священник А. Козловський і ще декілька священників. Екзаменувалося двадцять чотири учні, з яких шістнадцять осіб склали на пільгу 4-го розряду з військової повинності. Учні з села Вороного показали слабкі знання з російської мови, а тому не отримали пільгових свідоцтв, що звільнили від військової повинності. А загалом, результати навчання були визнані задовільними. Найуспішнішим випускникам комісія подарувала по примірнику Євангеліє в красивих палітурках з автографами членів комісії. Екзамен було проведено в урочистій обстановці (Из Уманского уезда).

У газетах публікувалась критика освітянської діяльності парафіяльного духовенства. Так, «Киевское Слово» у грудні 1903 р. писало, що серед духовенства Уманського повіту поширюються хвилювання і тривога з приводу відсторонення від парафій двох священників за недбале ставлення до церковнопарафіяльних шкіл (Г. Умань). Йшлося про те, що одну давно не ремонтовану школу побачив єпархіальний спостерігач за школами. За його пропозицією Уманське відділення Київської Єпархіальної Училищної Ради зробило припис священнику про ремонт шкільної будівлі і навіть виділило кошти, але не конкретизувало обсяг ремонту. Священник на виділені кошти здійснив побілку стін з середини та зовні, залатав діри у покрівлі школи, купив дві ікони для шкільної кімнати. Але його звинуватили в тому, що він не зробив нову покрівлю на шкільному будинку. Священник вважав звинувачення безпідставними, так як виділені кошти він використав за призначенням, а на нову покрівлю їх би не вистачило. Та все ж за недбале ставлення до школи його відсторонили від парафії.

Православне парафіяльне духовенство повинне було дбати про шкільні приміщення, але матеріальні можливості для цього залежали від відносин священника і місцевих мешканців. Добрі стосунки були запорукою підтримки освітньої діяльності священника, а у разі непорозумінь, селяни не виявляли зацікавлення до благоустрою школи. «Киевское слово» у березні 1904 р. писало про свого роду війну з приводу школи між священником і мешканцями села Вороного. Суть конфлікту полягала у тому, що за укладеним ще 1899 р. присудом сільської громади селяни зобов'язались внести на розширення школи 200 руб. Щоб полегшити збір такої суми, сільське товариство просило парафіяльного священника порушити клопотання перед єпархіальним начальством про дозвіл на вирубку 40 дубів у церковному хуторі. Священник зволікав із зверненням до свого начальства і це селянам не сподобалось. І коли він нарешті звернувся по дозвіл, то селяни наперекір склали новий присуд, протилежний першому. На сільській сходці вони обрали уповноважених для подання скарги єпархіальному начальству на священника за те, що він приступає до вирубки дубів «ніби-то для розширення школи, тоді як той ліс призначений громадою для будівництва нової церкви» (Уманский уезд. Киевское Слово, 1904, 21 марта, с. 3). Священик сприймав це як виклик і відносини пастира з парафіянами ставали усе більш напруженими, що відображалось на шкільній справі.

У 1904 р. газета «Киевлянин» писала про будівництво 3-класної церковнопарафіяльної школи у селі Глибочок Уманського повіту. Школа зводилась за кошти тамтешньої поміщиці, яка хотіла, щоб третій клас був сільськогосподарським і щоб учні набували знань для поліпшення господарювання (Поездка Начальника Края, 1904, с. 3). А у 1911 р. повідомлялося про освящення 9 жовтня нової двокласної церковнопарафіяльної школи в селі Маньківка. Зазначалося, що будівництво школи було здійснене завдячуючи «енергії щодо пошуків коштів для цього священника І. М. Атаназєвича і мирового посередника В. П. Савінова» (С. Маньковка).

світська преса церковнопарафіяльне шкільництво

Висновки

Таким чином, наприкінці ХІХ ст., коли нормативними документами (Положенням про церковнопарафіяльні школи (1884 р.) та Положенням про управління ними (1896 р.) було завершено формування початкової освіти для народу, світська преса Київської губернії, попри церковну, теж задовольняла інтерес до питань функціонування шкільної мережі і більше за церковні періодичні видання відображала суспільну думку про її проблеми. На шпальтах губернських газет «Киевлянин», «Киевское Слово», «Жизнь и искусство» було поміщено півтора десятка публікацій про церковнопарафіяльні школи лише на території одного повіту губернії. Упродовж 1890-1904 років у газетах публікувалась така інформація: статистика шкільної мережі, повідомлення про стан церковнопарафіяльних шкіл за результатами відвідування шкіл мировим посередником, спостерігачем за школами; критичні зауваження способу ревізування шкіл та формування шкільних бібліотек; результати екзаменування учнів; позитивний і негативний досвід; піклування парафіяльних священників початковими школами. Тональність виявлених у пресі публікацій містить і критичні нотки. Анонімні кореспонденти газет фіксували і схвальні оцінки церковного шкільництва, і існуючі проблемні місця. Тому цінність опублікованої інформації не стільки в її інформаційному потенціалі, а й в оціночних судженнях, які більше ніде не зафіксовані. Вони є частковим відображенням суспільної думки, що не завжди співпадала з офіційними оцінками і яка не знаходила відображення в церковній періодиці. Тому використання світської преси доповнюватиме і розширюватиме джерельну базу історії церковнопарафіяльної освіти.

Перспективним варто вважати дослідження задекларованої теми у ширших хронологічних і територіальних межах, що сприятиме і розширенню джерельної бази, і комплексній оцінці світської преси як джерела для вивчення системи освіти в Україні.

Список використаних джерел і літератури

Г. Умань. (1903). Киевское Слово, 23 декабря, 4.

Єлесін, П. В. (2016). Сільське духовенство як середовище формування української інтелігенції (друга половина ХІХ початок ХХ ст.) (автореф. дис... канд. іст наук: 07.00.01 історія України). Черкаси, 27 с.

Из Уманского уезда. (1898). Жизнь и искусство, 19 мая, 3.

От наших корреспондентов. (1896). Киевское Слово, 3 февраля, 2-3.

Перерва, В. С. (2014). Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ початку ХХ ст.: забутий світ: монографія. Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 672 с.

Поездка Начальника Края по Киевской губернии. (1904). Киевлянин, 21 июля, 3.

С. Маньковка, Уманского уезда. (1911). Киевлянин, 31 октября, 5.

С. Хижня, Уманского уезда. (1894). Киевское слово, 26 мая, 3.

Состоние школ церковно-приходских и грамоты в Уманском уезде, Киевской губернии. (1893). Киевское Слово, 15 февраля, 2.

Состоние школ церковно-приходских и грамоты в Уманском уезде, Киевской губернии. (1893). Киевское Слово, 22 февраля, 1-2.

Состоние школ церковно-приходских и грамоты в Уманском уезде, Киевской губернии. (1893). Киевское Слово, 1 марта, 2.

Уманский уезд. (1890). Киевское Слово, 1 мая, 3.

Уманский уезд. (1904). Киевское Слово, 21 марта, 3.

Уманский уезд. Немножко статистики. Народное образование. (1892). Киевское Слово, 3 декабря, 3.

Уманский уезд. (Школьное дело). (1892). Киевлянин, 5 декабря, 2.

Уманский уезд. (Школьные дела). (1896). Киевское Слово, 19 января, 3.

Янчук, М. М. (2018). Учительський корпус церковнопарафіяльних шкіл Київської єпархії: формування, якісний склад та практики повсякдення (друга половина ХІХ початокХХ ст.) (автореф. дис... канд. іст наук: 07.00.01 історія України). ПереяславХмельницький, 24 с.

References

G. Uman' [The city of Uman]. (1903). Kiyevskoye Slovo, 23 dekabrya, 4. [in Russian].

Yelesin, P.V. (2016). Silske dukhovenstvo yak seredovyshche formuvannia ukrainskoi intelihentsii (druha polovyna ХІХ pochatok ХХ st.) [Rural clergy as an environment for the formation of the Ukrainian intelligentsia (second half of the 19th beginning of the 20th century)] (Extended abstract of candidate's thesis). Cherkasy, 27 s. [in Ukrainian].

Iz Umanskogo uyezda [From the Uman district]. (1898). Zhizn i iskusstvo, 19 maya, 3. [in Russian].

Ot nashikh korrespondentov [From our correspondents]. (1896). Kiyevskoye Slovo, 3 fevralya, 2-3. [in Russian].

Pererva, V. S. (2014). Istoriya shkilnytstva v mistakh i selakh Kyyivshchyny ХІХ -pochatku ХХ st.: zabutyy svit [The history of schooling in the towns and villages of Kyiv region in the 19th and early 20th centuries: the forgotten world]: monohrafiya. Bila Tserkva: Vydavets' O. V. Pshonkivs'kyy, 672 s. [in Ukrainian].

Poyezdka Nachal'nika Kraya po Kiyevskoy gubernii [The trip of the Head of the Territory in the Kyiv province]. (1904). Kiyevlyanin, 21 iyulya, 3. [in Russian].

S. Man'kovka, Umanskogo uyezda [S. Mankovka, Uman district]. (1911). Kiyevlyanin, 31 oktyabrya, 5. [in Russian].

S. Khizhna, Umanskogo uyezda [S. Khizhna, Uman district]. (1894). Kiyevskoye slovo, 26 maya, 3. [in Russian].

Sostoniye shkol tserkovno-prikhodskikh i gramoty v Umanskom uyezde, Kiyevskoy gubernii [The condition of parochial schools and literacy in the Uman district, Kyiv province]. (1893). Kiyevskoye Slovo, 15 fevralya, 2. [in Russian].

Sostoniye shkol tserkovno-prikhodskikh i gramoty v Umanskom uyezde, Kiyevskoy gubernii [The condition of parochial schools and literacy in the Uman district, Kyiv province]. (1893). Kiyevskoye Slovo, 22 fevralya, 1-2. [in Russian].

Sostoniye shkol tserkovno-prikhodskikh i gramoty v Umanskom uyezde, Kiyevskoy gubernii [The condition of parochial schools and literacy in the Uman district, Kyiv province]. (1893). Kiyevskoye Slovo, 1 marta, 2. [in Russian].

Umanskiy uyezd [Uman district]. (1890). Kiyevskoye Slovo, 1 maya, 3. [in Russian].

Umanskiy uyezd [Uman district]. (1904). Kiyevskoye Slovo, 21 marta, 3. [in Russian].

Umanskiy uyezd. Nemnozhko statistiki. Narodnoye obrazovaniye. [Uman district. A few statistics. public education] (1892). Kiyevskoye Slovo, 3 dekabrya, 3. [in Russian].

Umanskiy uyezd. (Shkol'noye delo) [Uman district. (School business)]. (1892). Kiyevlyanin, 5 dekabrya, 2. [in Russian].

Umanskiy uyezd. (Shkol'nyye dela) [Uman district. (School business)]. (1896). Kiyevskoye Slovo, 19 yanvarya, 3. [in Russian].

Yanchuk, M. M. (2018). Uchytel's'kyy korpus tserkovnoparafiyalnykh shkil Kyyivs'koyi yeparkhiyi: formuvannya, yakisnyy sklad ta praktyky povsyakdennya (druha polovyna XIX pochatok XX st.) [The teaching corps of parish schools of the Kyiv diocese: formation, quality composition and everyday practices (second half of the 19th beginning of the 20th century)] (Extended abstract of candidate's thesis). Pereyaslav-Khmel'nyts'kyy, 24 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru