Висвітлення М. Грушевським козацької політики Варшави у першій половині 20-х рр. XVII ст. у праці "Історія України-Руси"

Размещено на http://allbest.ru

Висвітлення М. Грушевським козацької політики Варшави у першій половині 20-х рр. XVII ст. у праці «Історія України-Руси»

Юга Олександр - кандидат історичних наук, старший викладач кафедри всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, вул. Татарська, 14, м. Кам'янець-Подільський, індекс 32300, Україна

Анотація. Метою статті є вивчення поглядів М. Грушевського на сутність й особливості козацької політики правлячої верхівки Речі Посполитої у першій половині 1620-х рр. Методологічні засади ґрунтуються на застосуванні теоретичних принципів історичного пізнання (об'єктивності, історизму, всебічності та системності) й конкретно-історичних методів (проблемно-хронологічного, історико-генетичного, синхронного, діахронного й системного аналізу) проведення дослідження. У такому формулюванні зазначена проблема не вивчалася, чим і зумовлена її наукова новизна. Висновки. З'ясовано, що науковий потенціал праці М. Грушевського «Історія України- Руси», зокрема 8-го розділу 7-го тому, у вивченні козацької політики Варшави після Хотина є надзвичайно цінним: по-перше, вчений вперше в історіографії реконструював сутність козацької політики Варшави та особливості її проведення у першій половині 20-х рр. XVII ст., а, по-друге, використаний ним джерельний матеріал володіє потужним інформаційним потенціалом для вивчення політики польської еліти у справі розв'язання козацької проблеми. На основі його аналізу видатний історик зробив висновок, який підтверджує і сучасна історіографія, а саме: польська політична еліта повністю ігнорувала видатну роль Війська Запорозького в успішному для Речі Посполитої завершенні Хотинської кампанії, а відтак намагалася будь-що, включаючи і силовий сценарій, втримати його у статусі «слухняних підданих». Ця короткозорість таїла в собі реальну небезпеку загострення соціальних і національно-релігійних суперечностей у польському суспільстві, як це яскраво проявилося у повстаннях 30-х рр. XVII ст.

Ключові слова: М. Грушевський, козацька політика, Військо Запорозьке, Варшава, Річ Посполита, король, Хотинська кампанія.

EXPLANATION BY M. HRUSHEWSKI OF WARSAW'S COSSACK POLICY IN THE FIRST HALF OF THE 1620s. IN THE WORK “HISTORY OF UKRAINE-RUS"

YUHA Oleksandr - Candidate of Historical Sciences, Senior Lecturer, Department of World History, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, 14 Tatars'ka Street, Kamianets-Podilskyi, index 32300, Ukraine

Abstract. The purpose of the article is to clarify the views of M. Hrushevskyi on the essence and peculiarities of the Cossack policy of the ruling elite of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the first half of the 1620s. Methodological principles are based on the application of theoretical principles of historical knowledge (objectivity, historicism, comprehensiveness and sys- tematicity) and specific historical methods (problematic-chronological, historical-genetic, synchronous, diachronic and systemic analysis) of research. In such a formulation, the specified problem was not studied, which is why its scientific novelty is determined. Conclusions. It has been found that the scientific potential of M. Hrushevskyis work “History of Ukraine-Rus”, in particular the 8th chapter of the 7th volume, in the study of the Cossack policy of Warsaw after Khotyn is extremely valuable: firstly, the scientist reconstructed the essence of the Cossacks for the first time in historiography the politics of Warsaw and the peculiarities of its conduct in the first half of the 20s of the 17th century, and, secondly, the source material used by him has a powerful informational potential for studying the policy of the Polish elite in solving the Cossack problem. On the basis of his analysis, the distinguished historian drew a conclusion that is confirmed by modern historiography, namely: the Polish political elite completely ignored the outstanding role of the Zaporizhzhya Army in the successful completion of the Khotyn campaign for the Polish-Lithuanian Commonwealth, and therefore tried anything, including a force scenario, to keep it in the status of “obedient subjects”. This short-sightedness hid a real danger of aggravation of social and national-religious contradictions in Polish society, as was clearly manifested in the uprisings of the 1630s.

Key words: M. Hrushevskyi, Cossack politics, Zaporizhzhya Army, Warsaw, Polish- Lithuanian Commonwealth, king, Khotyn campaign.

грушевський козацька політика варшава річ посполита

Постановка проблеми. У історіографії відсутні спеціальні праці, в яких би в якості предмету дослідження вивчався доробок М. Грушевського у з'ясуванні козацької політики правлячої верхівки Речі Посполитої у найближчі роки після завершення Хотинської кампанії 1621 р., зроблений у його праці «Історія України-Руси».

Мета дослідження полягає у тому, щоб з'ясувати роль праці «Історія України-Руси» у висвітленні М. Грушевським козацької політики короля й уряду Речі Посполитої після завершення Хотинської кампанії.

Аналіз джерел та останні дослідження. Джерельну базу дослідження становлять власне праця М. Грушевського «Історія України-Руси» (7-й том), а також археографічні збірки джерел. У першому випадку аналіз доробку вченого дозволяє з'ясувати його бачення козацької політики правлячої верхівки Речі Посполитої в першій половині 1620-х рр., а археографічні публікації сприяють висвітленню її сутності й особливостей. До теоретичного доробку М. Грушевського в контексті вивчення різних аспектів українсько- польських відносин 1620-х рр. у своїх працях звертаються сучасні дослідники В. Брехуненко (Брехуненко, 2008, 2014), В. Горобець (Горобець, 2017), С. Леп'явко (Леп'явко, 2006), П. Сас (Сас, 2011, 2021), В. Смолій і В. Степанков (Смолій, Степанков, 2009, 2019), Т. Чухліб (Чухліб, 2005), В. Щербак (Щербак, 2007, 2019) та ін.

Виклад основного матеріалу. На початку 8-го розділу 7-го тому «Історії України-Руси» М. Грушевський зазначає, що «Хотинська війна була апогеєм козацької слави в річипосполитій польській. Поляки учасники і сучасники не знаходили слів похвали і признання для заслуг, положених козаками для спільної отчини, для їх воєнних подвигів, відваги, мужности». Козацтво на чолі з П. Сагайдачним вважали «головними спасителями Польщі від страшної турецької тучі». Але водночас вчений зауважує, що це була короткочасна реакція річпосполитського суспільства, а далі «на сцену виступала звичайна історія - раб зробив своє діло, нехай раб собі йде (повертається в своє рабське становище)» (Грушевський, 1995, с. 480-481, 485).

Направду, аналіз джерел засвідчує наявність значних розбіжностей між сподіваннями козацтва, які дуже добре усвідомлювали свою важливу роль у Хотинській кампанії й адресували королю Сигізмунду III відповідні вимоги (Документи, 2016, с. 212-213) та позиціями владної верхівки Речі Посполитої відразу ж після її завершення. Серед вимог Війська Запорозького на особливу увагу заслуговують ті, згідно яких посли до короля мали клопотатися, щоб він надав козацтву «місто якесь на Україні..., а особливо маєтність, яку предкам нашим к. й. м. зволив дарувати, тобто Бориспіль з прилеглостями». На нашу думку, вони засвідчували еволюцію ідеї козацької автономії, чіткі обриси якої простежувалися в попередніх інструкціях, зокрема інструкції посольству М. Жмайла. Підтвердженням поступової кристалізації в козацькому середовищі ідеї автономії території проживання козацтва було також і прохання до короля заборонити жовнірам перебувати на території міст, де проживали козаки, особливо у Київському воєводстві (Документи, 2016, с. 213). Погоджуємося з думкою П. Саса про те, що після здобутих у Хотинській війні заслуг, козацтво прагнуло перейти на вигіднішу соціально-станову орбіту, закріпивши за собою важливі прерогативи у правовому плані, а також політичні, соціальні та економічні права (Сас, 2011, с. 441).

Проте, позиція правлячих кіл Речі Посполитої була кардинально протилежною сподіванням козацтва, що засвідчує аналіз змісту інструкції на переговори польським комісарам від 13 січня 1622 р. (Документи, 2016, с. 215-- 217). М. Грушевський дуже влучно описав королівську «вдячність» козацтву: «король ... спішив не зіставити ані на хвилю яких небудь ілюзій у хотинських героїв, яких небудь надій на те, що їх геройство, їх безграничне пожертвованнє, їх всіми признані заслуги для Речі Посполитої дадуть їм які небудь реальні здобутки, якесь поліпшення їх убогого побуту, поправу їх пів-правного становища» (Грушевський, 1995, с. 481). Водночас, зроблено наголос на тому, що політика ігнорування Варшавою вимог Війська Запорозького містила небезпеку для самої Речі Посполитої, адже йшлося не про «похилого, безоружного, безпомічного раба», а про військо, яке зі зброєю в руках «чекало відповіді правительства, рівне силами війську, яке могла виставити корона польська» (Грушевський, 1995, с. 485).

На переконання Грушевського, король добре усвідомлював можливі негативні наслідки для Речі Посполитої своєї відмови на козацькі прохання, і щоб їх мінімізувати, доручив надісланим комісарам вдатися до таємних переговорів з Сагайдачним і старшиною - «обіцяти їм від короля осібні дарунки». На думку історика, у такий спосіб король сподівався на «рабську лояльність старшини, на силу підкупу, деморалізації», висловлюючи водночас сумніви щодо можливих успіхів на цьому шляху. Також комісари отримали вказівку тримати в таємниці від козацтва пункти про підтвердження постанов Роставицької угоди 1619 р. (Грушевський, 1995, с. 485).

Вчений звернув увагу і на суперечності козацької політики королівського двору: по-перше, не виплативши козацтву обіцяних коштів, не можна було вимагати від них розійтися і слухняно виконувати королівську волю; по-друге - щоб втілити в життя умови вже згаданої угоди 1619 р., потрібно було мати відповідні воєнні сили, «щоб брязкотом польської зброї підтримати впливи лояльної старшини» (Грушевський, 1995, с. 486), яких в наявності не було. Причому у Варшаві це розуміли і саме тому, на думку Грушевського, прагнули надіслати Війську Запорозькому якомога неприхильнішу відповідь на його прохання. Тобто, можна припустити, що найголовнішим пріоритетом було зберегти королівське обличчя, продемонструвавши гонор і зверхність над «підданими».

За оцінкою М. Грушевського «ухильчиві, мало надійні відповіді правительства тепер, коли настав час реалізації обіцянок, давали зрозуміти неприязний правительственний курс і мусіли глибоко вразити козачину», оскільки за пролиту кров у справі захисту Речі Посполитої знову отримали «єзуїтське політикованнє». Справді, як зазначає історик, як можна було сподіватися на лояльність Війська Запорозького щодо річпосполитського уряду, який «не спішив платити навіть того марного гроша за службу і відмовляв козачині у всіх її бажаннях» (Грушевський, 1995, с. 486). Виходячи з цього, Військо Запорозьке змушене було самостійно турбуватися про своє забезпечення, а тому проігнорувало королівський наказ і розташовувалося на зиму на волості, зокрема на теренах Київського воєводства. Причому уряд Речі Посполитої «мусів через пальці на це дивитися» (Грушевський, 1995, с. 487), не здійснюючи жодних силових заходів проти козацтва.

За такого розвитку подій одним з ключових завдань козацької політики Варшави в цей час було досягти якнайшвидшого виходу козацького війська з волості й, водночас, недопущення його походу на море, оскільки це б значно ускладнило переговори й укладення договору з султаном. Саме тому було вирішено залучити козацьке військо до війни зі шведами. Проте цей задум до кінця не вдався, оскільки литовський гетьман К. Радзивілл, до якого прибули козацькі полки, побоюючись «козацьких свавільств», набрав на військову службу лише невеликий полк «старинних козаків» (Грушевський, 1995, с. 488-489).

Переломним моментом стала смерть у квітні 1622 р. гетьмана П. Сагайдачного. М. Грушевський зазначає, що вона була неоднозначно сприйнята владною верхівкою Речі Посполитої: з однією сторони це могло викликати надії, що вона вже не зобов'язана Війську Запорозькому виконанням жодних обіцянок, даних свого часу гетьману, але з іншої - це означало ускладнення контролю над Військом Запорозьким, оскільки король і владні кола покладали значні надії на лояльність гетьмана і його вплив на козацтво (Грушевський, 1995, с. 489-490).

Цікавим є поданий Грушевським фрагмент документу, з якого випливає розуміння представниками політичної еліти Речі Посполитої необхідності дуже обережних кроків у непростому питанні «визначення гетьмана». У ньому зазначається пропозиція краківського каштеляна Ю. Збаразького гетьманом обов'язково призначити «козака тамошнього запорозького, бо кого іншого вони не приймуть». Але розуміючи, що навмання обрати потрібну особу вкрай складно, пропонував дуже цікавий сценарій - щоб король надіслав через свого посла Оболковського «лист з пропуском» (без імені), а вже на місці королівський посол (йому, мовляв, краще знати, адже «він же не раз був між ними»), «порозумівшися з тими, що вашій кор. мил. і річипосполитій найвірніші», мав зробити вибір і вписати потрібне ім'я. Цікаво, що в якості визначальних критеріїв були дві якості: «аби тільки був популярний між ними і заслужений, бо інакший не мав би між ними ніякого впливу, а ні зміг би утримати їх в обов'язку» (Грушевський, 1995, с. 491).

Проте, в питанні обрання гетьмана Варшаву спіткала невдача, адже його було обрано не чекаючи королівського подання. За оцінкою Грушевського обрання ним «повірника Сагайдачного» Оліфера Голуба було «корисно для правительства», оскільки він намагався уникати конфліктів. Водночас, вчений зауважує, що «така козацька «надутість» дуже злостила правительственні круги і розвивала переконаннє, що треба якнайскоріше скупати козачину наново, в кривавій лазні» (Грушевський, 1995, с. 492, 496).

Надзвичайно показовою в контексті козацької політики Варшави була королівська інструкція на сейм 1623 р., яка, за влучною характеристикою Грушевського, «трактувала козаків не як спасителів польської отчи- ни (в Хотинській кампанії), а як небезпечного ворога спокою і згоди». Підтвердженням тому для вченого було прохання короля до учасників сейму «подумати не над способами нагороди козацьких заслуг, а над способами приборкати сей небезпечний елемент» (Грушевський, 1995, с. 502; Жерела, 1908, с. 172). Радикальну позицію короля Грушевський пояснює тим, що на час сейму козацькі вимоги і погрози не були вже такими страшними, адже «на політичних горизонтах було тихо, правительство не потрібувало козацької служби, ані не лякалося дуже його повстання, маючи розв'язані руки і сподіваючись по соймі покінчити з жовнірською конфедерацією і мати свобідне військо до розпорядимості». Проаналізувавши наявні у нього джерельні матеріали в контексті виступів сенаторів, Грушевський схилявся до думки про рішучу готовність сейму «до розриву з козачиною» (Грушевський, 1995, с. 503-507).

Крім того, історик звернув увагу на ще одну цікаву суперечність козацької політики уряду вже після сейму: з однієї сторони існували задуми зменшити чисельність реєстру до 2 тисяч осіб, а з іншої у виданій для комісарів на переговори з Військом Запорозьким таємній інструкції містилася максимально допустима поступка у 5 тис. реєстру і збільшення платні до 60 тис. Причому це мало триматися в таємниці навіть під час переговорів. Щодо цього вчений цілком слушно зазначає, що така тактика була досить дивною: «максимум уступок ховати в секреті і випробовувати податність противної сторони таким значно нищим мінімумом» (Грушевський, 1995, с. 507; Жерела, 1908, с. 175). Це при тому, що озвучення цих поступок могло засвідчити готовність до поступок й дозволило б уникнути значних неприємностей для Речі Посполитої.

Проте, сам факт таких маневрів для Грушевського був достатньою підставою для сформування судження про схильність короля й урядовців до силової розправи. Помітив він і таку цікаву деталь, що навіть погоджуючись відіслати для переговорів до Війська Запорозького комісію, до її складу було підібрано таких осіб, які мали не лише значний авторитет, але й значні полки - «найбогатших, найсильніших магнатів» (Грушевський, 1995, с. 508).

На практиці справа відправлення комісарів до Війська Запорозького виявилася вкрай непростою і дуже затягувалася в часі. Окрім того, змінилася ситуація й у Війську Запорозькому - невдача козацьких вимог на сеймі призвела до втрати булави гетьманом О. Голубом й її перехід до рук Михайла Дорошенка. Щодо такої зміни М. Грушевський не погоджувався з думкою іншого тогочасного історика П. Жуковича, що «козачина умисно заступила Голуба приємнішим для правительства Дорошенком» (Грушевський, 1995, с. 509). Водночас зауважував також, що ця подія не могла різко змінити ситуацію і зняти напругу у відносинах між королем й урядом та козацтвом.

І це дійсно було так, адже, як зазначав далі вчений, у результаті впертої політики Варшави вже навесні 1623 р. козацтвом було здійснено похід на море. Проте дослідник побачив в ньому не стільки шкоди, скільки користі для Речі Посполитої - «сі козацькі походи ... не перешкодили ратифікації трактатів (з султаном), навпаки - змушували турків бажати спокою з Польщею, щоб не було більше тих козацьких наїздів». Водночас подано цікаве спостереження, що козацький похід на море «викликав в Польщі певні жалі за розрив з козаками, що тепер не вважали потрібним вислуговуватися Польщі» (Грушевський, 1995, с. 510).

Проте, як зазначає вчений, у Війську Запорозькому, бачучи непоступливість короля й урядовців, «хотіли поступати на власну руку, не оглядаючись на бажання польського правительства, коли воно перестало сповняти свій обов'язок - платити платню». Тобто, в оцінці М. Грушевського Військо Запорозьке почало виступати як самостійна політична сила. А це означало, що правляча еліта досягла цілком протилежного результату: замість втихомирення козацтва, навпаки, ще більше його роздратувала. Причому воно було цілком очікуваним, адже відразу ж після завершення Хотинської кампанії, як слушно зауважує Грушевський, «в правительственних сферах принято було рішення новим кровопуском прискромити козачину». До цієї думки вчений прийшов щонайменше на підставі свідчень сучасників - урядовців (Грушевський, 1995, с. 533, 537).

У королівській інструкції на сеймики 1625 р. наголошувалося на великій небезпеці для Речі Посполитої, оскільки «вони (козаки) урядили собі удільну державу» (Грушевський, 1995, с. 539; Жерела, 1908, с. 178). У поданих Грушевським витягах з листа короля до комісарів на переговори з Військом Запорозьким чітко були визначені ключові вимоги до козацтва: переглянути реєстр і виписати з нього усіх зайвих, які мали повернутися у підданство своїх панів, реєстровці ж мали перебувати виключно «на певних кочовищах», визначених їм Річчю Посполитою й гетьманами та перебувати «під управою старших, поданих і визначених королем», а в королівських маєт- ностях щоб не присвоювали собі жодної юрисдикції (Грушевський, 1995, с. 541). Тобто, вкотре повторювалися традиційні вимоги, які були несумісні з тими обіцянками, які давалися Варшавою Війську Запорозькому перед початком Хотинської кампанії. Повністю погоджуємося з М. Грушевським, який констатував той факт, що «се було в головнім не що інше як привернення козачини в відносини, які були їй визначені перед Хотинською війною» (Грушевський, 1995, с. 547).

Висновки. Отже, науковий потенціал праці М. Грушевського «Історія України-Руси», зокрема 8-го розділу 7-го тому, у вивченні козацької політики Варшави після Хотина є надзвичайно цінним: по-перше, вчений вперше в історіографії реконструював сутність козацької політики Варшави та особливості її проведення у першій половині 20-х рр. XVII ст., а, по-друге, використаний ним джерельний матеріал володіє потужним інформаційним потенціалом для вивчення політики польської еліти у справі розв'язання козацької проблеми. На основі його аналізу видатний історик зробив висновок, який підтверджує і сучасна історіографія, а саме: польська політична еліта повністю ігнорувала видатну роль Війська Запорозького в успішному для Речі Посполитої завершенні Хотинської кампанії, а відтак намагалася будь-що, включаючи і силовий сценарій, втримати його у статусі «слухняних підданих». Ця короткозорість таїла в собі реальну небезпеку загострення соціальних і національно-релігійних суперечностей у польському суспільстві, як це яскраво проявилося у повстаннях 30-х рр. XVII ст.

Список використаних джерел і літератури:

Брехуненко, В. (2008). Козацько-польські домовленості XVI - першої половини XVII ст. Гадяцька унія 1658 року. Київ, 49-66.

Брехуненко, В. (2014). Східна брама Європи. Козацька Україна в середині XVII - XVIII ст. Київ: Темпора, 504 с.

Горобець, В. (2017). Зірки та терени Козацької революції. Історія звитяг і поразок. Харків, 480 с.

Грушевський, М. С. (1995). Історія України-Руси (T.VII. Козацькі часи - до року 1625). Київ: Наукова думка, 628 с.

Брехуненко, В., Мицик, Ю., Щербак, В. (Упоряд.). (2016). Документи українського козацтва XVI - першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського, 608 с.

Жерела до історії України-Руси. (1908). (T.VIII: Матеріали до історії української козаччини. Т.1: Документи по рік 1631). Львів: [Б.в.], 407 с.

Леп'явко, С. (2006). Українське козацтво у міжнародних відносинах XVI - середини XVII ст. Історія українського козацтва (в 2 т., Т.1). Київ: Видавничий дім «Києво- Могилянська академія», 326-342.

Сас, П. (2021). Полководець Петро Сагайдачний. Київ: Вид-во «КЛІО», 278 с.

Сас, П. М. (2011). Хотинська війна 1621 року: монограф. Київ: Інститут історії України НАН України, 520 с.

Смолій, В., Степанков, В. (2009). Українська національна революція XVII ст. (1648-1676рр.). Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 447 с.

Смолій, В., Степанков, В. (2019). Феномен Української національної революції XVII ст.: компаративні та евристичні проекції. Київ: Інститут історії України, 374 с.

Чухліб, Т. В. (2005). Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648-1714рр. (2-ге вид., доопрац.). Київ: Арістей, 640 с.

Щербак, В. О. (2019). Державна ідея в ранньомодерній Україні: монограф. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 220 с.

Щербак, В. (2007). Козацтво XVI - першої половини XVII ст. як потенційний чинник українського державотворення. Terra cossacorum: студії з давньої і нової історії України: наук. зб. на пошану доктора історичних наук, професора В. Степанкова. Київ, 31-47.

Размещено на Allbest.ru