Український дипломатичний архів як джерело дослідження діяльності консульства Японії в Одесі в міжвоєнний період

Агенти Одеського окружного відділу ДПУ УСРР здійснювали за консулом тотальне стеження, перехоплювали його листування, у звітах контррозвідувальному відділу ДПУ УСРР систематично повідомляли про наявність у доповідях Танака Бун'іціро до посольства інформації про продовольчі труднощі в Одесі, зростання цін на продукти і заворушення у зв'язку з цим. Танака Бун'іціро знав про стеження. За рекомендацією радника німецького консульства Карла Гана він змінив персонал консульства: прийняв на роботу двох співробітників німецького походження, а сторожа М. Цибулька (агента «Васильєва») перевів на роботу по господарству. Втім така обережність не врятувала консула від тотального стеження.

Подібні до вражень Танака Бун'іціро оцінки радянської дійсності висловлював Ногучі Яшіо, який займався реферуванням преси. Аналізуючи прочитане, він дійшов висновку, що радянській владі забракне «фізичних сил здійснити завдання соціалістичного будівництва, бо вона не вміє організувати постачання робітничого класу всім необхідним», а головну помилку більшовиків вбачав у майже повному знищенні приватної торгівлі і взагалі приватної ініціативи та зникнення з обігу розмінної монети. Проте їхні стосунки не покращувалися. Ногучі Яшіо підозрював, що консул міг отримати директиви щодо такої поведінки по відношенню до нього в Токіо. В цей час до Москви прибув новий посол - колишній японський посланник у Нідерландах Кокі Хірота. Передчуваючи своє звільнення, Ногучі Яшіо планував вирушити у відпустку через Кавказ на Волгу, а наприкінці 1931 р. виїхати в Японію. Та це сталося раніше. Ногучі Яшіо поїхав з Одеси в грудні 1930 р. Замість нього призначили Сідзуо Мітані, який мав достатню підготовку для такої посади. Після навчання в Ленінграді він стажувався в Києві й часто навідувався до Харкова, брав участь у поїздках консула консульським округом і був знайомий з його оточенням. За новим співробітником консульства негайно було встановлено стеження спецслужби. Це було звичайною радянською практикою, оскільки всі іноземні представники апріорі трактувалися як шпигуни.

Під ретельним наглядом ДПУ співробітники японського консульства продовжували свою діяльність - збирали інформацію про стан економіки, настрої населення, чорноморські порти, становище армії і флоту, епідеміологічну ситуацію. Проте умови роботи іноземних представництв ставали дедалі складнішими. Особливо турбувало дипломатів погіршення матеріального забезпечення, складнощі у придбанні навіть товарів першої необхідності. У трагічні 1932-1933 рр. іноземні дипломати в Одесі стали свідками акту геноциду українського народу, організованого керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР. Від повідомлень і звітів Танака Бун'іціро залежала поінформованість керівництва Японії про свідомо створений більшовиками штучний масовий голод серед українців. Здійснюючи об'їзд свого консульського округу навесні 1932 р., консул зауважив, як відрізняються українські селяни від мешканців інших радянських республік своєю виснаженістю і зношеністю одягу, великою кількістю жінок і дітей, які просили милостиню, в людних місцях, особливо на залізничних станціях. Він систематично повідомляв про свої спостереження в аналітичних звітах, вказуючи на штучний характер голоду, вивезення з сіл продуктів харчування, суди над «саботажниками», репресії проти робітників за порушення нових трудових норм. Оцінки японського дипломата відрізнялися від широко розголошених думок колишнього прем'єр-міністра і міністра закордонних справ Франції Едуарда Ерріо з супроводом, який у межах своєї подорожі в СРСР побував в Одесі 26 серпня 1933 р. Серед супроводу був голова ДПУ УСРР В. Балицький, який отримав особисто від Й. Сталіна наказ «не допустити ексцесів» ніби через підготовку замаху на Е. Еріо. До заходів за участі французької делегації з «міркувань безпеки» допускалися лише особи за спеціальними перепустками: місцеві керівники, представники НКЗС СРСР, преси. Представників одеського консульського корпусу в цьому списку не було. Одесою делегацію везли спеціальним маршрутом, демонструючи заповнені крамом магазини на Дерибасівській вулиці та жвавий рух автомобілів, які пригнали з різних міст з цією метою. Відповідно до програми візиту французькі гості відвідали колгосп «Червоний промінь» у селі Біляївці поблизу Одеси, де їм показали повні комори, та хлібний завод, де його керівники оптимістично розповідали про свою роботу. За іноземцями встановили нагляд, щоби вони не змогли поспілкуватися з членами делегації, а пасажирам і екіпажам суден, що стояли в Одеському порту, заборонили сходити на берег. У японському консульстві агентура зафіксувала приїзд до Одеси двох співробітників посольства і представника Міністерства Землеробства, однак нічого підозрілого в їхній поведінці не помітили. Не видалася наглядачам зі спецслужб і оцінка Танака Бун'іціро причин приїзду до СРСР Е. Ерріо як зміцнення зв'язків із СРСР та підготовки до укладання пакту про узгоджені дії проти Німеччини в разі посилення військової загрози. Проте саме в залежності від СРСР японський дипломат убачав причину того, що французький гість не побачив кричущих фактів Голодомору. 14 жовтня 1933 р. Танака Бун'іціро обговорив становище в Україні з польським генконсулом. Їхні враження були однаково тяжкими: вони бачили, як вантажівки збирали на вулицях Одеси голодних людей і вивозили їх на звалище. На початку 1934 року Танака Бун'іціро отримав призначення на посаду консула в Маньчжурії і залишив Одесу.

Останнім японським консулом у Одесі в другій половині 1930-х років став Хірата Мінору. Про його діяльність інформації в ГДА СБУ не збереглося. Це був період згортання роботи консульства: іноземні консули сприймалися як шпигуни; нагляд спецслужб посилювався; радянських службовців, які бували у консульстві, звільняли з роботи. 21 січня 1937 р. заступник наркома закордонних справ СРСР Б. Стомоняков писав повпреду в Японії К. Юренєву: «Ми хотіли би закрити японські консульства в Новосибірську і в Одесі, які, не маючи ніякої консульської роботи, виключно є центрами злісного шпигунства і неправдивого інформування свого уряду». Формальна підстава полягала в скороченні кількості японських представництв (їх було в СРСР 8, тоді як радянських у Японії було 6). 19 серпня 1937 р. НКЗС скерувало посольству Японії ноту про закриття двох консульств відповідно до принципу рівнозначної кількості представ- ництв.15 вересня в Москві було ухвалено рішення про невизнання за консулами в Новосибірську й Одесі права на виконання ними консульських функцій. Японське консульство в Одесі припинило діяльність 15 вересня 1937 р.

Окрім джерельного комплексу до історії діяльності Консульства Японії в Одесі ГДА СБУ, документи, дотичні до цієї проблеми, зосереджено в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України), державних архівах Одеської та Миколаївської областей. Вони містять інформацію про спроби УНР започаткувати дипломатичні відносини з Японією, поїздки японських дипломатів консульським округом тощо.

Так, у фонді «Міністерство закордонних справ Української Народної Республіки, 1918-1924 рр.» (ф. 3696) ЦДАВО України зберіглася ґрунтовна доповідна записка радника МЗС УНР Івана Красковського, який порушив питання про створення спеціальної дипломатичної місії УНР на Далекому Сході та в Японії у грудні 1918 р. Потреба зумовлювалася, на його думку, політичними, ідеологічними та економічними чинниками. Вважаючи, що позиція Японії як «дужої військової держави» матиме велике значення під час Паризької мирної конференції, І. Красковський наголосив на необхідності належного висвітлення перед японським урядом і громадськістю українського питання. Економічний інтерес Японії як морської держави до УНР він пояснював можливістю використання морського шляху для розвитку торговельних зносин із огляду на перспективи залучення до них українських портів на Чорному морі. Натомість український інтерес І. Красковський вбачав у вигідній закупівлі зброї, військової амуніції, продуктів харчування, замовлених і не вивезених Російською імперією. Потребу встановлення контактів із Далеким Сходом він розглядав також із позиції збереження національної ідентичності, оскільки серед великої кількості українців у тих місцях Російська імперія проводила наполегливу «обрусительну політику» через «кепську російську школу» та «російську церкву з російськими попами». До питання про створення Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Японії із розташуванням у Токіо зі штатом 9 осіб та покладання на голову місії забезпечення «агітації та інформації в Східній Сибірі та Китаю» Директорія УНР повернулася лише у вересні 1919 р. Однак реалізувати задум тоді не вдалося.

У фонді Р-3865 «Одеський окружний адміністративний відділ Виконкому Одеської окружної ради робочих, селянських і червоноармійських депутатів, м. Одеса, 07.03.1923-1930 рр.» зберіглася інформація про неодноразові скарги японського консула на образливу поведінку деякої частини одеського населення, внаслідок чого персонал консульства не виходив на вулицю.

Деякі профільні документи збереглися в Державному архіві Миколаївської області, оскільки Миколаїв як портове місто належало до Одеського консульського округу. Зокрема, у фонді Р-161 «Миколаївський окружний виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, 1385 од. зб., 1921-1930 рр.» зберігаються документи про поїздку 20 листопада 1928 р. Шімада Шігеру і секретаря консульства Ногучі Яшіо в Миколаїв. Під час поїздки їм довелося зупинитися в придорожньому селі для ремонту автомобіля. Почувши українську мову селян, Шімада Шігеру зауважив, що українізація пустила глибше коріння в селі, ніж у місті. У Миколаєві їх супроводжували заступник голови і відповідальний секретар виконкому. 21 листопада Шімада Шігеру скерував голові виконкому лист вдячності.

Отже, джерельна база дослідження діяльності японського консульського представництва в Одесі є складовою частиною українського Дипломатичного архіву в сегменті українсько-японських відносин. Це була єдина японська консульська установа на території УРСР, вибір місця призначення якої диктувався наявністю порту. За інформацією ГДА СБУ, Консульство Японії в Одесі розпочало діяльність 4 січня 1926 р. Його очолювали Сасакі Сейґо, Камімура Шін'іці, Шімада Шігеру, Ногучі Яшіо, Танака Бун'іціро та Хірата Мінору. Основні завдання консульства полягали в налагодження торгівлі Японії із СРСР, забезпеченні систематичного морського сполучення Осака - Одеса, всебічному вивченні фінансово-економічної ситуації у СРСР. Звіти консулів про економічну й соціальну політику СРСР, стан промисловості й сільського господарства демонстрували чітке розуміння японськими дипломатами загроз, які ніс радянський уряд для своїх громадян і світу. Висновки японських консулів щодо економічної необґрунтованості дій радянської влади, причин і наслідків бідування населення та вимирання від голоду співпадали з результатами аналізу німецьких та італійських дипломатів. Діяльність Консульства Японії в Одесі було припинено 15 вересня 1937 р. З огляду на взаємодію японських дипломатів з підприємствами й організаціями Одеси й Одещини через Агента НКЗС СРСР в Одесі діяльність Консульства Японії в Одесі в 1926-1937 рр. можна розглядати як дипломатичну присутність Японії на території УРСР. Основні джерельні комплекси цієї тематики зосереджено в ЦДАВО України, ГДА СБУ, державних архівах Одеської та Миколаївської областей. Інформація документів свідчить про безпосередні контакти японських дипломатів з українськими державними органами, плани започаткування торговельних відносин саме з УРСР тощо. Відповідно, джерельна база може бути розширена фондами профільних архівів - Галузевого державного архіву МЗС України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву. Розширенню доступу до документів про діяльність іноземних представництв в Україні сприятиме створення Дипломатичного е-архіву.

Література

1. Матяш І. Іноземні представництва в радянській Україні (1919-1991): протистояння і співпраця. Київ: Інститут історії України НАН України, 2020. С. 247-266.

2. Japan Center for Asian Historical Records National Archives of Japan.

3. Павленко С.С. С. Сасакі: спогади про Одесу та консульська служба. Східний світ - The Wold of the Orient: наук. журн. / Нац. акад. наук України, Ін-т сходознавства ім. А.Ю. Кримського. 2021. № 3. С. 39-55; Павленко С.С. Консул «під пильним оком»: Танака Бун'іціро в Одесі. Там само. 2021. №1. С. 18-34;

4. Павленко С.С. Діяльність консульства Японії в Одесі під керівництвом Шімади Шіґеру. Част. 1. Там само. 2022. №2. С. 16-26;

5. Павленко С.С. Камімура Шін'іці: кохання чи кар'єра? Там само. 2022. №89. С. 49-72;

6. Павленко С.С. Хто вони? Японські консули в Одесі (1892-1937). Сходознавство. Актуальність та перспективи. Тези доповідей ІІМіжнародної науково-методичної конференції, 19 березня 2021 р. Харків: ХНПУ імені Г.С. Сковороди. 2021. С. 173-175.

7. Головченко В.І., Солдатенко В.Ф. Українське питання в роки Першої світової війни. Київ: Парламентське вид-во, 2009. 448 с.

8. Вовчук Л., Корновенко С. Голодомор 1932-1933 рр. очима іноземних дипломатів. Емінак. 2019. №4 (28). С. 71-82; Вовчук Л.А. Радянські спецслужби vs японської дипломатії (на матеріалах японського консульства в Одесі в міжвоєнний період). Сходознавство, 2022. №89. С. 3-24.

9. Lensen G. Japanese Diplomatic and Consular Officials in Russia. Tokyo, 1968. Р. 146147.

10. Sumi Shigeki. Kokkai no shinju to utawa reta Odessa no Nihon ryojikan [Сумі Шігекі. Визнана чорноморська перлина і Японське консульство в Одесі]. Kasumigaseki kai.

11. Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках XX століття: невідомі док. з архівів спецслужб. Т.7. Голодомор в Україні 1932-1933. Галузевий держ. архів Служби безпеки України, М-во внутр. справ і адмін. Республіки Польща. Варшава, 2008. 1205 с.

12. Витяг з повідомлення секретного співробітника Одеського обласного відділу ДПУ УРСР про розмови з японським консулом на тему продовольчої ситуації в Одесі (10 грудня 1932). Там само. С. 342.

13. Японська консульська установа тут вже існувала: заснована за наказом 1889 року, почала діяти 1892 р., з перервами у 1900-1902, 1904-1906 спершу в ранзі консульства, а з 1906 р. - віце-консульства.

14. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Ч. I. Арк. 18.

15. Див.: Вовчук Л. А. Радянські спецслужби vs японської дипломатії... С. 17.

16. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Ч. I. Арк. 91.

17. Див.: Павленко С. С. Консульські установи в системі російско-японських відносин (1850-ті рр.-1917 р.): дис. ... канд. іст. наук. Дніпро, 2016. С. 167.

18. Державний архів Одеської області. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 3264. Арк. 20.

19. Див.: Павленко С.С. С. Сасакі: спогади про Одесу та консульська служба. Східний світ. 2021. №3. С. 39-54.

20. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Ч. I. Арк. 9.

21. Довідник «Вся Одеса» за 1930 р.: провідник у місті й курортах та медичний покажчик. Вид. «Чорноморської комуни», 1929. С. 48; Таку назву Приморський бульвар мав до 1945 р.

22. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Ч. I. Арк. 9.

23. Бердников А., Светлов Ф. Курс политграмоты: Пособие для совпартшкол, рабфаков и вузов. Под общей редакцией Н.И. Бухарина. Москва: Гос. Изд- во, 1925. 656 с.

24. Див.: Павленко С.С., С. Сасакі: спогади про Одесу та консульська служба... С. 45.

25. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Ч. I. Арк. 60.

26. Дацышен В.Г. Из истории японского консульства в Новосибирске.

27. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 76.

28. У листопаді 1927 р. Ґото Ясуцугу через конфлікт із консулом, як і з його попередником, відкликали в Японію.

29. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 6.

30. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Ч. I. Арк. 5.

31. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 6.

32. 28 березня 1928 р. Президія ЦВК СРСР ухвалила постанову «Про закріплення за КОМЗЄТом для потреб суцільного заселення працюючими євреями вільних земель у приамурській смузі Далекосхідного краю». Двома роками пізніше, 20 серпня 1930 р., ЦВК РРФСР прийняв рішення «Про утворення в складі Далекосхідного краю Біробіджанського національного району».

33. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 107.

34. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 43.

35. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 44.

36. Masunaga Shingo. The interwar Japanese intelligence activities in the Baltic states: 1918-1940. Acta Historica Tallinnensia. 2018. № 24. P. 78-98.

37. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. 36.

38. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 78-78 зв.

39. В 1937-1938 рр. Шімада Шігеру був генеральним консулом у Хабаровську.

40. ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Част. III. Арк. 98.

41. ГДА СБУ. Ф. 65. Спр. 66. Т. 4. Арк. 22.

42. Чинченко Іван. Еріо таки на бачив пухлих з голоду. У 50-річчя трагедії Голодомору: Річник УНС. Ред.: Зенон Снилик. Нью-Йорк: Вид-во «Свобода». 1983. Річн. 73.

43. Польща та Україна у тридцятих - сорокових роках XX століття... С. 646.

44. Повідомлення секретного співробітника ХОВ ДПУ УСРР про зустріч японського консула із представниками польського консульства. Голодомор в Україні 1932-1933 рр. за документами СБУ... С. 300.

45. Русско-китайские отношения в ХХ в. Т. III: Советско-китайские отношения (сентябрь 1931 - сентябрь 1937 гг.). Отв. ред. С.Л. Тихвинский. М.: Памятники исторической мысли, 2010. С. 618.

46. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 3. Спр. 49. Арк. 64.

47. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 63, 64-64 зв.

48. Державний архів Миколаївської області. Ф. Р-161. Оп. 2. Спр. 33. Арк. 207-208.

References

1. Chynchenko, I. (1983). Erio taky na bachyv pukhlykh z holodu. U 50-richchia trahedii Holodomoru: Richnyk UNS.

2. Datsyshen, V.H. (2017). Yz ystoryy yaponskoho konsulstva v Novosybyrske.

3. Holovchenko, V.I., & Soldatenko, V.F. Ukrainske pytannia v roky Pershoi svitovoi viiny. Kyiv: Parlamentske vyd-vo [in Ukrainian].

4. Lensen, G. (1968). Japanese Diplomatic and Consular Officials in Russia. Tokyo [in English].

5. Marochko, V. (2015). Nimetski dyplomaty i holodomor 1932-1933 rr. v Ukraini. Kyivski istorychni studii, 1, 62-82 [in Ukrainian].

6. Matiash, I. (2020). Inozemni predstavnytstva v radianskii Ukraini (1919-1991): protystoiannia i spivpratsia. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

7. Pavlenko, S. (2021). Konsul pid pylnym okom: Tanaka Bunitsiro v Odesi. Skhidnyi svit - The Wold of the Orient, 1, 18-34 [in Ukrainian].

8. Pavlenko, S.S. (2016). Konsulski ustanovy v systemi rosiisko-yaponskykh vidnosyn (1850-ti rr. - 1917 r.). [Unpublished doctoral dissertation]. Oles Honchar Dnipro National University [in Ukrainian].

9. Pavlenko, S.S. (2021). S. Sasaki: spohady pro Odesu ta konsulska sluzhba. Skhidnyi svit - The Wold of the Orient, 3, 39-55 [in Ukrainian].

10. Polshcha ta Ukraina u trydtsiatykh-sorokovykh rokakh XX stolittia: nevidomi dokumenty z arkhiviv spetssluzhb. (2008). (Vol. 7). Varshava [in Ukrainian, in Polish].

11. Shigeki, S. (2021). Kokkai no shinju to utawa reta Odessa no Nihon ryojikan Kasumigaseki kai.

12. Vovchuk, L., & Kornovenko, S. (2019) Holodomor 1932-1933 rr. ochyma inozemnykh dyplomativ. Eminak, 4, 71-82 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru