Родина Ярмолинських та її вплив на розвиток Ярмолинеччини Кам'янецького староства (1400-1690-ті рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Родина Ярмолинських та її вплив на розвиток Ярмолинеччини Кам'янецького староства (1400-1690-ті рр.)

Хоптяр Юрій

Khoptiar Uriy

Хоптяр Андрій

KhoptiAR Andrii

Анотація

ярмолинський ярмолинеччина ходко кроата

У статті висвітлюється вплив родини Ярмолинських на розвиток Ярмолинеччині у XV-XVII ст. Одним із яскравих представників перших власників Ярмолинець був Ходко Кроата, що став родоначальником місцевої родини Ярмолинських, які сприяли розвитку подільського краю. Вони укріплювали поселення, будували фортифікаційні споруди, що перешкоджали татарським набігам. На початку ХV ст., Ярмолинеччина стає адміністративною одиницею під назвою Ярмолинецький ключ, який належав до Смотрицької волості Кам'янецького староства. Поступово, з невеличкого поселення, Ярмолинці трансформувалися у містечко, про що свідчить побудова фортеці, надання у 1455 р. магдебурзького права. Ярмолинські стали великими землевласниками і накопичували свої землеволодіння на території Поділля упродовж кількох століть. Служба у війську на початку XVI ст. стала чи не головною справою подільської шляхти, яка не оминула і Ярмолинських. З 1672 по 1699 рр. Поділля, у т.ч. Ярмолинці, потрапили під протекторат Османської імперії. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі опублікованих джерел та праць вітчизняних істориків висвітлити окремі аспекти діяльності перших власників Ярмолинців родини Ярмолинських упродовж трьох сторічь. Методологія дослідження. У статті на основі принципів багатофакторності, всебічності, історизму, конкретності, системності та науковості автори вибудовували основні положення дослідження. До за- гальноісторичних методів використаних у роботі належать: історико-порівняльний, мікроісторичного аналізу, проблемний, ретроспективний. Наукова новизна. Автори статті використовують у дослідженні низку раніше неопублікованих джерел та значну кількість наукових праць, що дозволяє претендувати на виявлення нових аспектів з історії родини Ярмолинських на Ярмолинеччині. Висновки. У статті досліджено період життєдіяльності родини Ярмолинських, зокрема на Ярмолинеччині від першої згадки містечка Ярмолинці, впродовж трьох сторічь, кожне із яких має своє історичне забарвлення. Визначено вплив родини Ярмолинських на суспільний розвиток краю.

Ключові слова: артефакти, магдебурзьке право, нащадки, Османська імперія, перша згадка, подільський край, родина Ярмолинських, фортеця, Ярмолинеччина.

Abstract

THE YARMOLYNSKI FAMILY AND ITS INFLUENCE ON THE DEVELOPMENT OF THE YARMOLYNECHCHYNA OF THE KAMIANETS ELDERSHIP (1400-1690)

The article highlights the influence of the Yarmolynski family on socio-economic processes in Yarmolynechchyna (the Yarmolyntsi region) from the beginning of the 15th to the end of the 18th century. One of the brightest representatives of the first owners of Yarmolyntsi was Khodko Kroata, who became the ancestor of the local Yarmolynski family, who contributed to the development of the Podillia region. Yarmolynski fortified settlements, built fortifications that prevented Tatar raids. At the beginning of the 15th century, the Yarmolyntsi region became an administrative unit called the Yarmolyntsi Key, which belonged to the Smotrytska Volost of the Kamianets Eldership. Gradually, from a small settlement, Yarmolyntsi was transformed into a small town, as evidenced by the construction of a fortress and granting the Magdeburg Right in 1455. The Yarmolynskis were large landowners and accumulated their land holdings in Podillia for several centuries. Military service became almost the main business of the Podillia nobility and for the Yarmolynskis in the early sixteenth century. From 1672 to 1699 Podillia, including Yarmolyntsi, fell under the protectorate of the Ottoman Empire. The aim of the work is to highlight some aspects of the activities of the first owners of the Yarmolyntsi family during the three centuries on the basis of archival and published sources and works of Ukrainian historians. Methodology. The authors adhered to the principles of historicism, systematicity, mul- tifactoriality, concreteness, scientificity and comprehensiveness. The following general historical methods are used: historical-comparative, retrospective, problem-based, micro-historical analysis. Scientific novelty. The authors of the article use in the study a number of previously unpublished sources and a significant number of scientific papers, which allows to claim the discovery of new aspects of the history of the Yarmolynski family in Yarmolynechchyna. Conclusions. The article examines the period of the Yarmolynskis, in particular from the first mention in records about the small town of Yarmolyntsi, for three centuries, each of which has its own historical colour and therefore the basis of an objective approach to problems is used.

Key words: artefacts, Magdeburg Rights, descendants, Ottoman Empire, first record, Po- dillia, the Yarmolynski family, fortress, Yarmolyntsi region.

Постановка проблеми

Незалежна Україна, рухаючись своїм політичним курсом, упевнено крокує шляхом євроінтеграції, розбудови правової держави, у якій історична наука базується на основі об'єктивного та всебічного дослідження процесів минулого та сьогодення пов'язаних з історією держави взагалі і окремих регіонів зокрема. Введення нового джерельного матеріалу до наукового обігу стає запорукою неупередженого дослідження історичного перебігу подій, у т.ч. на Поділлі. Перша згадка про поселення Ярмолинці припадає на початок XV ст. Незабаром, за адміністративним поділом (1434-1569) Королівства Польського Ярмолинеччина (Ярмолинецький район, нині у складі Хмельницького району, однойменної області - Авт.) стає адміністративною одиницею під назвою Ярмолинецький ключ, який належав до Смотрицької волості Кам'янецького староства. Першим власником Ярмолинець став Ходко Кроата, що знаходився біля витоків роду Ярмолинських. Саме їх представники доклали чимало зусиль для розбудови поселення, отримання магдебурзького права, будівництва фортець, що дозволило Ярмолинцям стати містечком. Із запровадженням магдебурзького права пожвавішав економічний обмін товарами між різними землями, зокрема покращилася торгівля, що відбувалася на монетарній основі. До середини XVI ст. Ярмолинські родичалися переважно з представниками родин свого кола. Служба у війську на початку XVI ст. стала чи не головною справою Ярмолинських. І все ж з огляду на значні статки та власність роду Ярмолинських їм не вдалося здобути високих посад, титулів при королівському дворі чи службі. З 1672 по 1699 рр. Ярмолинеччина потрапила під протекторат Османської імперії, однак боротьба проти поневолення не припинилась. У травні-вересні 1699 р., відповідно до Карловицького російсько- турецького договору, Поділля було звільнено від турків на користь Польщі.

Аналіз джерел та останні дослідження. Тема, обрана авторами, не вивчалася на мікрорівні, тому її актуальність, в умовах сьогодення, не викликає сумніву. Над цією проблемою частково працювали дослідники: Л. Баженов (Баженов, 1990), Д. Бовуа (Бовуа, 1996), І. Винокур (Винокур, 1990; 1994), М. Грушевський (Грушевський, 1894), В. Гульдман (Гульдман, 1901), А. Козак (Козак, 2007), В. Михайловський (Михайловський, 2011, 2012), М. Орловський (Орловський, 2007), A. Przezdecki (Przezdecki, 1841), І. Рибак (Рибак, 2010), Ю. Сіцінський (Сіцінський, 1994; 2008), П. Слободянюк (Слободянюк, 2004), О. Снігур (Снігур, 2000), Ю. Хоптяр (Хоптяр, 2004; 2007). Із джерел автором використовувалися матеріали видання «Архив Юго-Западной России» (1893 р.) та ін. З даної проблеми, попри певну кількість публікацій, нині відсутні роботи, які б комплексно розкривали її зміст.

Мета статті. Опираючись на наявну джерельну базу та праці як вітчизняних, так і закордонних істориків, висвітлити окремі аспекти діяльності перших власників Ярмолинців, родини Ярмолинських упродовж трьох сто- річь, визначити їх вплив на соціально-економічний розвиток краю.

Виклад основного матеріалу

Історія Ярмолинеччини має давні коріння, які сягають на глибину більш як 600-літнього свого існування. Однак, археологічні дослідження свідчать, що люди проживали тут ще в період чер- няхівської культури (ІІІ - поч. V ст. н.е.). Подільські археологи І. Винокур, А. Гуцал, С. Петляк, Б. Тимощук, В. Якубовський зафіксували поселення культури на південно-західній околиці Ярмолинців, на березі струмка, близько дороги, що веде на м. Городок (Довідник з археології України, 1984, с. 102). Назва населеного пункту походить від імені перших засновників чи мешканців і за переказами це був сотник Ярема чи Ярмола (Словник власних географічних назв Ярмолинеччини, 2015, с. 45). Існує ще інша версія назви селища. На той час існували ґрунтові дороги, а подекуди трапляються і нині, які ставали просто не прохідними в осінньо-весняну дощову погоду. Люди між собою говорили: «Ну й дорога, все ярмо в глинці». Писарі, записуючи назву села, керувалися переказами місцевих мешканців, які об'єднали вислів «ярмо в глинці» в одне слово «Ярмолинці» (Словник власних географічних назв Ярмолинеччини, 2015, с. 46).

Перша писемна згадка про Ярмолинці припадає на 1400 р. (Гульдман, 1901, с. 158; Орловський, 2007, с. 110-112). Саме тут, на шляху з Кам'янця до Меджибожа, на той час зупинялися на перепочинок польські мандрівники, що у своїх подорожніх нотатках згадали Ярмолинці як село (Орловський, 2007, с. 110).

У 1407 р. відбулася знаменна подія в історії містечка, а саме 1 березня поселення Ярмолинці Смотрицької волості подарував у м. Кракові польський король Владислав ІІ Ягайло (1362-1434 рр.) слузі короля Ходку Кроаті (у текстах трапляється Хадку чи Ходьку - Авт.) (Приходы и церкви, 2008, с. 711) «...за його вірну службу на віки вічні йому і його дітям і його намісникам» (Архив Юго-Западной России, 1893, с. 3-4).

Геральдично-генеалогічна традиція, зафіксована у гербовнику Шимона Околиського, приписує Ходкові походження з Хорватії (Кроатії), яка впродовж 1102-1526 рр. перебувала у складі Угорського королівства: «Ходко хорват з роду Деспотів перший Ярмолинський за правління Владислава ІІ Ягайла прийшов до Польського королівства...» (Архив Юго-Западной России, 1893, с. 3-4).

Нащадки Ходка стали називатися Ярмолинськими, тобто походили від названого населеного пункту - Ярмолинці. Вони мали свій герб, який був зображений на одному із артефактів, гарматі, випадково знайденій у 1823 р. поблизу старого ярмолинецького замку. Герб Ярмолинських належав до гербового братства «Корчак», що може більше свідчити про їхнє руське походження, адже їхні іноземні коріння у джерелах не фіксуються. Гербовий знак являв собою зображення на червоному полі щита три срібні горизонтальні балки, що не доходять до краю щита, причому кожна наступна (нижча) балка коротша за попередню, а над щитом, клейнод - шляхетська корона і в золотій чаші зображення собаки. Корчак - родовий герб, яким користувалися понад 270 родів України, Білорусі, Литви та Польщі. Цей герб відомий у Польщі з 1142 р. (Михайловський, 2012, с. 196).

Яскравим свідченням руського походження Ярмолинських можуть слугувати імена перших поколінь родини: Ходко, Олехно (Олександр), Федко (Михайловський, 2012, с. 196). Тому, на думку М. Грушевського, це ймовірніше «...був рід тутешнього, українського походження, і хорватське походження з'явилося тоді, коли нащадки Ходка стали соромитися свого українського...» (Грушевський, 1894, с. 210). За свідченнями Ю. Сіцінського: «Це була шляхта середньої заможності, досить діяльна в місцевому житті, в боротьбі з татарами тощо. Ріднилися вони з місцевими також православно-українськими родинами Поділля та Волині, часом мали родичів із заможних родин і навіть з княжих» (Сіцінський, 1994, с. 78).

А тим часом, Ходко поступово розширював свої маєтки на території Поділля, зокрема за володарювання великого князя литовського Вітовта (1350-1430 рр.). Знову таки, за заслуги 29 липня 1428 р. Ходко отримав від Вітовта у Смотрицькому повіті с. Волків. Таке право було надано з ініціативи віленського воєводи Гедигольда, який до 1422 р. був намісником Вітовта на Поділлі. Ярмолинські у наступному поколінні отримали маєтності й поза межами Поділля. Так, Олехно (Олександр), син Ходка, отримав у 1433 р. с. Ушню та дворище, під назвою Селище, в Олеському повіті (Польща). Олехно брав активну участь у громадському житті, про що свідчить його присутність на сеймику шляхти Подільського воєводства у 1439 р., що збирався у м. Кам'янці (Михайловський, 2012, с. 197).

Важливою обставиною, що зумовила розвиток Ярмолинець, стала поява тут укріплень, які дозволили посилити охорону населення від ворогів. Такі укріплені подільські міста і містечка відігравали важливу роль у боротьбі з спустошливими набігами татарських чамбулів на Поділля, які почастішали з 70-х рр. ХV ст. Татарські набіги завдавали розорення краю, що відбувалися 1474, 1476, 1515, 1518, 1521, 1524 та інші роки. Ненависні татари проривалися на Поділля трьома основними шляхами: Волошським (південним), Кумчанським (центральним) і Чорним (північним) (Рибак, 2010, с. 26-28).

Для захисту від нападів татар син Ходка Олехно (Олександр) у 1445 р. збудував у Ярмолинцях укріплений замок (Гульдман, 1901, с. 159). Ця обо-ронна споруда була невеликою, загальною площею 0,25 га і розташовувалася у південно-східній частині поселення між селянськими садибами та мала форму трикутника (ширина - 50 м, довжина - 85 м) (Сіцінський, 1994, с. 79). Біля цього замку знаходилася Михайлівська церква (проіснувала до XVIII ст.). На прилеглій території до церкви, як уже зазначалося, у 1823 р. було знайдено гармату з гербом Ярмолинських, а 1901 року відкопано ще дві надгробні плити - на одній із них було висічено, слов'янською мовою, «шляхетного пана Матея (Матвія - Авт.) Ярмолинскаго» та його дружини Марії Дзюс (Хоптяр, 2007, с.79).

Пізніше збудували нове замчище, що розташовувалося ближче до центру поселення (у 1901 р. - садиба селянина Павла Слимки). За планом замчище мало квадратну форму площею 0,5 га і довжиною однієї сторони 68 м. Кути замчища були укріплені чотирма круглими баштами, з яких добре було видно в'їзд по середині одного боку і проти нього другий на протилежній стороні (Сіцінський, 1994, с. 80).

З часом змінювався адміністративно-територіальний поділ. За новою адміністративною реформою, запровадженою Королівством Польським (1434-1569), Ярмолинеччина стає адміністративною одиницею під назвою Ярмолинецький ключ, що належав до Смотрицької волості Кам'янецького староства (Архив Юго-Западной России, 1893, с. 3). До складу Ярмолинець- кого ключа входили села навколо Ярмолинців: Вербка, Глушківці, Нове Село, Слобідка Глушковецька, Соколівка, Томашівка тощо. Пізніше (наприкінці XVIII ст. - Авт.) термін «Ярмолинецький ключ» ще буде використовуватись у побуті, як пам'ять про минулі часи, однак юридичне значення втратить у ході адміністративно-територіального реформування.

За новими нововведеннями адміністративний устрій українських земель став подвійним і поруч із старими волостями, центрами замкових повітів (Бакотського, Зіньківського, Кам'янецького, Летичівського, Меджибізь- кого, Ровського, Сатанівського, Скальського, Смотрицького, Хмільницького, Червоноградського) існував єдиний судово-адміністративний Кам'янецький повіт (Михайловський, 2011, с. 304). На той час Ярмолинці стають містечком у складі Летичівського повіту Подільського воєводства (до середини XVI ст.), а у 1569-1793 рр. - Подільської землі (Михайловський, 2011, с. 304).

Важливе значення для розвитку міст у добу середньовіччя відігравали привілеї, пов'язані, зокрема, з магдебурзьким правом. Цей привілей запроваджувався у містах Поділля в дещо урізаному вигляді, а саме міське управління не обиралося населенням міста, а призначалося його власником. До того ж воєводи, старости, власники міст часто втручалися у міські справи, зводили нанівець самоврядування, самовільно стягували з міщан різні податки. Все ж магдебурзьке право сприяло посиленню економічних зв'язків, розвитку краю в цілому. Першими містами на території сучасної Хмельниччини, які отримали магдебурзьке право у XIV-XV ст. стали Кам'янець - 1374 р., Смотрич - 1448 р., Ярмолинці - 1455 р., Зіньків - 1458 р. (Рибак, 2010, с. 26). Ярмолинці отримали магдебурзьке право з рук короля Казимира IV Ягелончика (14271492 рр.) (Przezdecki, 1841, с. 33).

Із запровадженням магдебурзького права пожвавішав економічний обмін товарами між різними землями, зокрема покращилася торгівля, що відбувалася на монетарній основі. У Ярмолинцях, дещо пізніше (кінець ХІХ ст.), були знайдені монети періоду: античної доби (3 шт.), правління Івана Грозного (1 шт.), польського часу (3 шт.) та ін. На той час колекція монет місцевого пошановувача нумізматики Е. Маріанського складала близько 500 шт. (Гульдман, 1901, с. 30).

Процес територіального та майнового поділу перших власників містечка тривав. Внуки Ходка поділилися у 1467 р. маєтками, які отримали у спадок. Старший син Олександра - Дахно (Дашко) залишився власником Ярмолинців і став називатись, як уже зазначалося, Ярмолинським, а другий - Федір (Федько) одержав с. Сутківці і здобув назву Сутковський (Сутко- вецький) (Гульдман, 1901, с.159).

Загалом Ярмолинські були великими землевласниками і накопичували свої землеволодіння на території Поділля упродовж кількох століть, аж до кінця XVII ст. Їм належали десятки сіл ряду повітів і відповідно до «Ревізії листів 1469 р.» Ярмолинські володіли селами: Федько отримав Вічинці, Гермаківці, Сандковичі, Хлестовичі, а Дашко - Карпівці. Дашко також вів активну громадську діяльність, адже у 1475 р. він був серед учасників Кам'янецького земського суду. 1487 року Федько зареєстрований як власник королівського села Конарево. У 1518 р. король Сігізмунд І за мужність у боротьбі проти татар підтвердив Станіславові Ярмолинському володіння селами Гармаки, Горчичани та Карповці в Кам'янецькому повіті (Михайловсь- кий, 2012, с. 196-198). М. Грушевський вказував на володіння Ярмолинських у Ровщині (Барському старостві) ще до 1518 р. (Грушевський, 1894, с. 50).

На 1520 р. одним із перших діючих православних храмів на Ярмоли- неччині стали Свято-Михайлівська церква у с. Боснячині та Свято- Троїцька у с. Буринцях (Козак, 2007, с. 34). Пізніше ці села об'єдналися з Ярмолинцями.

У 1534 р. Василь, Юхно і Северин Ярмолинські, сини Олександра, отримали королівське підтвердження на володіння маєтками, а у 1565 р. воно документально закріплювалось «люстрацією». У 1535 р. сам Олександр Ярмолинський був бургарієм (очільником - Авт.) зіньківським, а його сини після поділу майна в 1544 р. із двоюрідним братом Василем Дахновичем (Сутковським) взяли собі: Ярмолинці з лісом Гачище, Кадиївці, Лошківці, Савинці і по половині сіл Зелена, Карпівці, Струга. Василю Дахновичу дісталися Вічинці, Вовківці, Горчичани, Сутківці, Ружична, половина сіл Карпівці, Струга, а також пасіка Абрамова в лісі Гачище. Щоправда, ще у 1543 р. власність на с. Ружична довелося відстоювати Василю у суді від зазіхань інших сусідів. Запрошені 13 свідків засвідчили право Ярмолинських-Сутковських на с. Ружична з дідів-прадідів (Поляки на Хмельниччині, 1999, с. 47-48).

На середину 60-х рр. XVI ст. земський маєток родини Ярмолинських у Подільському воєводстві складався з однієї частини Ярмолинців, якою володів Матвій Ярмолинський, а друга - належала власнику Чолганському. У 1563 р. Матвієві також належала половина с. Савинець, яким він володів разом з Северином Ярмолинським та Адамом Міцковським, а с. Струга належало Ярмолинським-Сутковським (Михайловський, 2012, с. 199). Документи свідчать, що у 1560 р. на майно Северина Ярмолинського зазіхав (грабував - Авт.) шляхтич Станіслав Лостовський (Поляки на Хмельниччині, 1999, с. 48).

У Ярмолинцях, після отримання статусу містечка, польською владою було запроваджено нову систему оподаткування. Так, у 1530 р. встановлено 5 плугів (одиниць оподаткування - Авт.) на селянське господарство, у 1542 р. - 7, а у 1565 р. - 10 (Сіцінський, 1994, с. 79).

До середини XVI ст. Ярмолинські родичалися переважно з представниками родин свого кола. Так, сам Олехно був одружений з Богданою, донькою Дашка Калиновича, волинського зам'янина (землевласника) з Кременецького повіту. Його діти були одружені: Василь - з Дариною Гаврилівною Лесницькою, Северин - з Ганною Куневською, Юхно - з Марухною, а доньки, відповідно, - Анна з Щенсним Шаравським, Маруша з Федором Ластовецьким і Вератка з Петром Сербином (Михайловський, 2012, с. 199-200).

Служба у війську на початку XVI ст. стала чи не головною справою подільської шляхти, яка не оминула і Ярмолинських. Уже 1511 р. Дах- но Ярмолинський з п'ятьма кіньми (вершниками - Авт.) служив у роті Станіслава Лянцкоронського. В Обертинській військовій кампанії 1531 р. брав участь Юхно Ярмолинський і служив у роті Анджея Трояновського з почтом (у супроводі - Авт.) шести гусарів, стрільця і вершника, що свідчило про його статок. Його брати Василь і Северин Ярмолинські, кожен з шістьма вершниками служили у роті Зборовського, шляхтича з Краківського воєводства. Після певної перерви Северин у 1545 р. служив у роті барського старости Бернарда Претвича. У 1546-1547 рр. у роті бельзького воєводи Миколая Синявського у джерелах знаходимо Костянтита Сутковського з двома кіньми. Ще одним представником родини, котрий служив у роті Претвича, був Юрій Ярмолинський, який 2 жовтня 1550 р. отримав за службу платню в с. Шаравці (Шарівці) (Михайловський, 2012, с. 200-201).

Загалом, з огляду на значні статки та власність роду Ярмолинських їм не вдалося здобути високих посад, титулів при королівському дворі чи службі. Можливо причина «нелюбові» до них впливових представників подільської шляхти, що стало на заваді зробити бодай урядницьку кар'єру в Подільському воєводстві, полягала у відсутності певного протектора (лобіста - Авт.) (Михайловський, 2012, с. 201). Можливо, причина такого стану речей знаходилася в етнічній площині, адже відомо, що українські родини, представниками яких були Ярмолинські, зрозуміло, поступалися польським родам відносно впливу на королівський двір, польську політичну еліту.

Нащадки Ярмолинських мешкали не тільки у «родовому гнізді» у Яр- молинцях. Джерела фіксують їх проживання у Смоленській та Тверській губерніях Московії у XVII ст. Зокрема, представник роду - Семен Іванович був наділений тамтешніми помістями (1656 р.) (Брокгауз, 1894, с. 41).

Не обминали Ярмолинці та навколишні землі воєнні лихоліття, збройна боротьба та протистояння. Тут польським залогам протистояли загони С. Наливайка у 1595-1596 рр. (Хоптяр, 2007, с. 79).

Поблизу Ярмолинців у с. Фельштин виявлені земляні укріплення - редути (рови з трьох сторін - Авт.), які були побудовані для захисту від чисельних набігів татар. Часом вдавалося активно протистояти ворогові. Відомо що, 1572 року один із Ярмолинських розбив татар під Красиловим (Сіцінський, 1994, с. 79). Востаннє татари побували на Поділлі, розорюючи край, у 1615 р. (Гульдман, 1901, с. 69).

На північ від Ярмолинців, у с. Сутківцях у 1623 р. також був збудований оборонний замок, руїни якого збереглися тепер. Окремі дослідники приписують його будівництво вінницькому, теребовлянському, рогатинському старості Олександру Балабану (пом. у 1637 р.), який був одружений з останньою представницею з роду Сутківських - Барбарою. Проте за припущенням Ю. Сіцінського цей замок збудував Федір Олехнович Сутківський у XV ст. Підставою для такого припущення служить однакова кладка мурів замку і місцевої церкви. Сутківський замок розташовувався на горі, що виходить хребтом над долиною річки Ушиці, а з обох боків тієї гори - стрімке узбіччя. Площа замку квадратна і складає 0,25 га, при цьому кожна із сторін мала 50 м довжини (Сіцінський, 1994, с. 80).

Повз Ярмолинці проходили також війська Б. Хмельницького та його полковників М. Кривоноса та І. Богуна під час визвольної війни 1648-1654 рр. (Смолій, 2011, с. 443), що прямували до Кам'янця.

За царювання короля Яна Собеського (1626-1696 рр.) Поділля, у т.ч. Ярмолинці, з 1672 по 1699 рр. потрапили під протекторат Османської імперії. Гетьман Правобережної України Петро Дорошенко у 1672 р. брав участь у захопленні Кам'янця турками. Для цього, пройшовши в середині першої декади серпня 1672 р. околиці м. Бар українсько-кримські залоги, які очолювали П. Дорошенко і хан Селім-Гірей, попрямували до Кам'янця не традиційним шляхом, а в обхід щоб підійти із західної сторони, вочевидь, аби відрізати місто від Галицького Поділля і Галичини. Ймовірніше всього рухалися повз Зіньків на Ярмолинці й далі до Городка і Бедриківців, які захопили (за винятком Городоцького замку - Авт.). Потім оволоділи Збрижем й через Оринин попрямували до Кам'янця (Смолій, 2011, с. 395).

Втративши Поділля, поляки не припиняли боротьбу з Османською Портою. Ймовірно, 17 жовтня 1673 р. коронний хорунжий Микола Сеняв- ський під час військового рейду по території Кам'янецького ейялету (з тур. - провінція. - Авт.), з'явившись раптово під Ярмолинцями, отримав локальну перемогу над турками. Полякам вдалося захопити валку із 100 (у деяких джерелах - 200) возів з продовольством, яке везли з Меджибожа до Кам'янця, а також уповноваженого від кам'янецького дефтердара Мустафи-ефенді (відав збором податків - Авт.) Хасана-агу (Слободянюк, 2004, с. 17).

Після укладення «Вічного миру» між Росією та Польщею у 1686 р., Правобережна Україна, у т.ч. Подільське воєводство, відійшли до Речі Посполитої. У травні-вересні 1699 р., відповідно до Карловицького російсько- турецького договору Поділля було звільнено Туреччиною на користь Польщі (Гульдман, 1901, с. 194). У свою чергу польська шляхта, повертаючись у маєтки, почала відновлювати старі жорсткі методи економічного примусу, до якого додавався релігійний гніт.

Висновки

Таким чином, виникнення та історичний розвиток Яр- молинеччини впродовж тривалого періоду має своєрідне і давнє коріння. Зокрема, перша згадка про село Ярмолинці з'являється на самому початку XV ст. (1400 р.), хоча, як у більшості населених пунктів Поділля, археологи фіксували тут більш давнє проживання населення пов'язаної з черня- хівською культурою, що відноситься до початку І тис. н.е. Упродовж кількох століть історія Ярмолинець тісно пов'язана з родом Ярмолинських. Першим власником, на той час с. Ярмолинці, став слуга короля Ходко Кроата, який у 1407 р. отримав поселення в якості подарунку за службу від польського короля Владислава ІІ Ягайло.

З часом село переросло у містечко, про що свідчить надання Ярмолин- цям у 1455 р. магдебурзького права, будівництво старого і нового замків тощо. Нащадки Ходка поділилися у 1467 р. маєтками, які отримали у спадок: старший син Олександра - Дахно (Дашко) залишився власником Ярмолинців і став називатись Ярмолинським, а другий - Федір (Федько) одержав с. Сутківці і називався Сутковським (Сутковецьким). У такий спосіб, своє прізвище Ярмолинські отримали від уже наявного на той час поселення і були православними. Ярмолинські отримали свій родовий герб «Корчак», хоча особливих здобутків на державній службі не мали. Вони успішно протистояли набігам татар. Згодом нащадки Ярмолинських мешкали не тільки у Ярмолинцях, але й у Смоленській та Тверській губерніях Московії (XVII ст.). Загалом Ярмолинські були великими землевласниками і накопичували свої землеволодіння на території Поділля впродовж кількох століть аж до кінця XVII ст.

Список використаних джерел і літератури

Архив Юго-Западной России (ч. 8, т. 1). (1893). Киев: Типография Императорского Университета им. Св. Владимира, 500 с.

Баженов, Л. & Винокур, І. та ін. (1990). Нариси історії Поділля. Хмельницький: Поділля, 157 с.

Бовуа, Д. (1996). Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863): пер. з фр. мови. Київ, 456 с.

Брокгауз, Ф. & Эфрон И. (1894). Энциклопедический словарь (т. 22). Санкт- Петербург, 576 с.

Винокур, І. & Горішини, П. (1994). Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. Кам'янець-Подільський: Центр Поділлєзнавства, 362 с.

Винокур, І. С., Гуцал, А. Ф., Петляк, С. І., Тимощук, Б. О. & Якубовський, В. І.

(1984). Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. Київ: Наукова думка, 221 с.

Грушевський, М. (1894). Барське староство. Київ: Промінь, 255 с.

Гульдман, В. (1901). Памятники старины в Подолии. Каменец-Подольский: Типография Подольского губернского правления, 457 с.

Козак, А. (2007). Ярмолинці і ми. Хмельницький: ТОВ Поліграфіст, 36 с. Михайловський, В. (2012). Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х роках XVI ст. Київ: Темпора, 450 с.

Михайловський, В. (2011). Подільське воєводство. Енциклопедія історії України (у 10 т., т. 8). Київ: Наукова думка, 520 с.

Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки: зб. наук. пр. (1999). Хмельницький: Поділля, 500 с.

Рибак, І. В. (2010). Зіньків від найдавніших часів до сьогодення. Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 160 с.

Сецинский, Е. (ред.). (2008). Приходы и церкви Подольской епархии. Белая Церь- ков: Изд. О. Пшонковский, 996 с.

Сіцінський, Ю. Й. (1994). Оборонні замки Західного Поділля XVI-XVII ст. Кам'янець-Подільський, 96 с.

Слободянюк, П. & Хоптяр, Ю. (2004). Місцеве самоврядування Хмельниччини: нариси історії місцевих громад Ярмолинецького району. Хмельницький: Поділля, 503 с.

Словник власних географічних назв Ярмолинеччини: словник топонімів. (2015). Ярмолинці: Ярмолинецька центральна районна бібліотека, 55 с.

Смолій, В. & Степанков, В. (2011). Петро Дорошенко. Політичний портрет. Київ: Темпора, 632 с.

Снігур, О. (2000). Ярмолинці (короткі історичні нариси). Хмельницький: Поділля, 64 с.

Трембіцький, А. М. & Єсюнін, С. М. (Упоряд.). (2007). Орловський Михайло Якимович (1807-1887): Вибрані праці. Хмельницький-Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 276 с.

Хоптяр, Ю. (2007). Родовід Хоптярів. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 147 с. Przezdecki, A. (1841). Podolie, Wolyn, Ukraina: obrazy miejsc i czasow (vol. 2). Wilno, 157 s.

References:

Arkhiv Yugo-Zapadnoy Rossii [The Archive of Southwestern Russia] (ch. 8, vol. 1). (1893). Kiyev: Tipografiya Imperatorskogo Universiteta im.Sv.Vladimira, 500 s. [in Russian].

Bazhenov, L. & Vynokur, I. ta in. (1990). Narysy istorii Podillia [The essays on the history of Podillia]. Khmelnytskyi, 157 s. [in Ukrainian].

Bovua, D. (1996). Shliakhtych, kripak i revizor. Polska shliakhta mizh tsaryzmom ta ukrainskymy masamy (1831-1863) [A Nobleman, a serf, and an auditor. The Polish nobility between tsarism and the Ukrainian masses (1831-1863]: per. z fr. movy. Kyiv, 456 s. [in Ukrainian].

Brokhauz, F. A. & Efron, I. A. (1894). Entsyklopedicheskii slovar [The encyclopedic dictionary] (vol. 22). Sankt-Peterburg, 576 s. [in Russian].

Vynokur, I. S. & Horishnyi, P. A. (1994). Bakota. Stolytsia davnoruskoho Ponyzzia [Bakota. The capital of ancient Ponyzzia]. Kamianets-Podilskyi: Tsentr Podillieznavstva, 362 s. [in Ukrainian].

Vynokur, I. S., Hutsal, A. F., Petlyak, S. I., Tymoshchuk, B. O. & Yakubovs'kyy, V. I.

(1984). Dovidnyk z arkheolohiyi Ukrayiny. Khmel'nyts'ka, Chernivets'ka, Zakarpat-s'ka oblasti [The Handbook of Archeology of Ukraine. Khmelnytsky, Chernivtsi, Zakarpattia regions]. Kyiv: Naukova dumka, 221 s. [in Ukrainian].

Hrushevskyi, M. (1894). Barske starostvo [The Barske Eldership]. Kyiv: Рromin', 255 s. [in Ukrainian].

Huldman, V. K. (1901). Pamiatniki stariny v Podolii [The monuments of antiquity in Podillia]. Kamenets-Podolskii: Tipografia Podolskogo gubernskogo pravlenia, 457 s. [in Russian].

Kozak, A. R. (2007). Yarmolyntsi i my [Yarmolyntsi and us]. Khmelnytskyi: TOV «Polih- rafist», 36 s. [in Ukrainian].

Mykhaylovs'kyy, V. (2012). Elastychna spil'nota. Podil's'ka shlyakhta v druhiy polovyni XIV - 70-kh rokakh XVI st. [The elastic community. The Podilsk gentry in the second half of the XIV - 70's of the XVI century]. Kyiv: Tempora, 450 s. [in Ukrainian].

Mykhaylovs'kyy, V. (2011). Podil's'ke voyevodstvo [The Podilsk Voivodeship]. Entsyk- lopediya istoriyi Ukrayiny (vol. 8). Kyiv: Naukova dumka, 520 s. [in Ukrainian].

Polyaky na Khmel'nychchyni: pohlyad kriz' viky [Poles in the Khmelnytsky region: a look through the ages]: zb. nauk. pr. (1999). Khmel'nyts'kyy: Podillya, 500 s. [in Ukrainian].

Rybak, I. V. (2010). Zinkiv vid naidavnishykh chasiv do sohodennia [Zinkiv from ancient times to the present]. Kamianets-Podilskyi: FOP Sysyn O.V., 160 s. [in Ukrainian].

Setsinskiy, Ye. (red.). (2008). Prikhody i tserkvi Podolskoy yeparkhii [Parishes and churches of the Podilsk diocese]. Belaya Tser'kov: Izd. O. Pshonkovskiy, 996 s. [in Russian].

Sitsinskyi, Y. Y. (1994). Oboronni zamky Zahidnoho Podillia XVI-XVII st. [The defensive castles of the Western Podillia of the 16th-17th centuries]. Kamianets-Podilskyi, 96 s. [in Ukrainian].

Slobodianiuk, P. & Khoptiar, Y. (2004). Mistseve samovriaduvannia Khmelnychchyny: narysy istorii mistsevykh hromad Yarmolynetskoho raiony [Local self-government of the Khmelnytsky region: essays on the history of local communities of the Yarmolynets district]. Khmelnytskyi: Podillia, 503 s. [in Ukrainian].

Slovnyk vlasnykh heohrafichnykh nazv Yarmolynechchyny: slovnyk toponimiv [The dictionary of the geographical names of Yarmolynechchyna: the dictionary of toponyms]. (2015). Yarmolyntsi: Yarmolynetska tsentralna raionna biblioteka, 55 s. [in Ukrainian].

Smolii, V. & Stepankov, V. (2011). Petro Doroshenko. Politychnyi portret [Petro Doro- shenko. A political portrait]. Kyiv: Tempora, 632 s. [in Ukrainian].

Snihur, O. (2000). Yarmolyntsi (korotki istorychni narysy) [Yarmolyntsi (short historical essays)]. Khmelnytskyi, 64 s. [in Ukrainian].

Trembits'kyy, A. M. & Yesyunin, S. M. (Comps.). (2007). Orlovs'kyy Mykhaylo Yaky- movych (1807-1887): Vybrani pratsi [Orlovsky Mykhailo Yakymovych (1807-1887): Selected works]. Khmel'nyts'kyy-Kam"yanets'-Podil's'kyy: FOP Sysyn O.V., 276 s. [in Ukrainian].

Khoptiar, Y. (2007). Rodovid Khoptiariv [The Pedigree of Hoptyariv]. Kamianets-Podilskyi: Aksioma, 147 s. [in Ukrainian].

Przezdecki, A. (1841). Podolie, Wolyn, Ukraina: obrazy miejsc i czasow (vol. 2). Wilno, 157 s. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru