Влада та конфесійне життя на Харківщині напередодні великого терору (1934 - середина 1937 рр.)

У цей час представники церковних громад стали активніше звертатися до місцевих органів КП(б)У із заявами про відвід тих або інших кандидатів, висунутих владою у депутати рад. Так, під час виборів до Верховної ради, що відбувалися у Харкові на території району Журавлівки, представники сектантських громад неодноразово приходили до місцевого райкому КП(б)У та висловлювали свою незгоду з висунутою владою кандидатурою. І райком змушений був кожного разу реагувати на такі заяви «релігійників» та знову і знову займатися відповідними перевірками (однак, і внаслідок перевірок усі претензії «релігійників» до провладних креатур кожного разу визнавалися компартійними органами необгрунтованими) (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 383, ark. 62-62 zv.).

Отже, з боку радянської номенклатури як в центрі, так і на місцях спостерігалися серйозні побоювання того, що в умовах таємного голосування, коли за новою Конституцією 1936 р. були зняті формальні обмеження для участі у виборах представників духовенства і колишніх «експлуататорських класів», до органів вищої та місцевої влади могли потрапити політичні суперники ВКП(б) (Kul'chickiy 2013, 604), а відтак, і виникнути потенційна загроза більшовицькій монополії на владу.

Вельми цікаву думку про безпосередній зв'язок великого терору зі зміною виборчих процедур згідно чинним нормам Конституції 1936 р. висловив С.В. Кульчицький: «Найбільш імовірно, хоча документально підтвердити це неможливо, що причиною небачених за масштабами пошуків “ворогів народу” -- саме в 1937 р. стала потреба зміцнити сталінську диктатуру в умовах нових виборчих процедур. Вибори до Верховної Ради СРСР були намічені в день прийняття Конституції на “найближчий час”. Однак вони були відкладені більше ніж на рік, до 12 грудня 1937 р. Виборчий бюлетень народу довірили тоді, коли довели його терором до певної кондиції» (Kul'chickiy 2013, 604).

Перепис 1937 р. (дані якого довгий час були утаємничені) свідчив, що не дивлячись на тривалу антирелігійну боротьбу, переважна частина населення СРСР лишалася віруючою. В Україні 50,4 % дорослого населення (тобто віком понад 16 років) було віруючим. У сільській місцевості цей показник дорівнював 57,5 % (Kul'chickiy 2013, 617). У Харківській області, за інформацією М. Гикала, «частка релігійних людей» становила 56,2 %, а по Харкову -- 40,6 % (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 611, ark. 145). І це був серйозний виклик антирелігійній політиці радянської влади. Фактично, це була констатація приголомшливої поразки, очевидного провалу сталінської «безбожної п'ятирічки».

Слід зазначити, що ще напередодні проведення загальносоюзного перепису населення на Харківщині до керівництва Харківського обкому КП(б)У 2 січня 1937 р. звернулися уповноважені з питань проведення перепису населення Супрун і Пуйло з доповідною запискою. В ній висловлювалося явне занепокоєння з приводу великої кількості позитивних відповідей на питання про свою релігійність у попереднє заповнених опитаними робітниками підприємств переписних аркушах [анкетах -- Ю. В.]. Зокрема зазначалося, що вже «... у перший день попереднього заповнення переписних аркушів Всесоюзного перепису населення 1937 р. нами ... встановлено, що у багатьох випадках на питання п'яте «релігія» даються стверджувальні відповіді. Особливо багато таких випадків є у гуртожитках і бараках, де мешкають робітники ... В бараках Салтівського містечка, в яких мешкають більше 7 тисяч робітників заводів “Серп і молот”, “ХЕМЗ” та інших також є дуже велика кількість випадків, коли на питання про “релігію” було дано стверджувальну відповідь. Звертає на себе увагу той факт, що серед тих, хто записався віруючим є великий відсоток робітничої молоді (чоловіків і жінок)» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P. 2, op. 1, spr. 260, ark. 556).

Поряд з таким демонстративним визнанням себе віруючим опитаними громадянами, автори записки також вказували і на численні факти приховування опитуваними своєї релігійності: «Мають місце з боку окремих громадян випадки категоричної відмови відповідати на 5-те питання -- про “релігію” (Харків, Карлівка, Ізюм)» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P. 2, op. 1, spr. 260, ark. 557).

Отже, наведений документ показує, що не дивлячись на багаторічне переслідування релігії та агресивну масовану атеїстичну пропаганду, навіть серед такої соціальної групи як робітники («опора диктатури пролетаріату»), а також серед молоді зберігався дуже значний відсоток віруючих. Але в атмосфері страху, підозрілості та нагнітання антирелігійної істерії чимало громадян вважало за краще приховати свою релігійність і зовсім не відповідати на це питання перепису. Приховування віруючими своєї релігійності було своєрідним механізмом її збереження в тих важких обставинах.

Проте в «найкращих традиціях» тієї доби отримані партійними керівниками дані тлумачилися як «пережитки капіталізму у масовій свідомості». Як був змушений публічно визнати (на ХІІІ з'їзді КП(б)У у травні 1937 р.) секретар ЦК КП(б)У П. Любченко: «Перепис населення свідчить про те, наскільки сильні пережитки капіталізму в свідомості людини, зокрема у такій сфері, як релігійні забобони. Але треба враховувати, що значна частина записалася тому, що є переконано релігійна» (пер. з рос.) (Socialistichna Kharkivschina 1937).

Та найбільше тодішнього керманича КП(б)У непокоїло інше: «Треба пам'ятати одне. У 1920-1930-х рр. наші вороги, зокрема петлюрівці, використовували церкву як свою основну базу в роботі проти нас ... Не підлягає сумніву, що так звані церковні активісти й петлюрівські недобитки і тепер спробують тут окопатися для того, щоб знайти собі масову базу для роботи проти нас» (Socialistichna Kharkivschina 1937).

Отже, вище компартійне керівництво, як і раніше, не дивлячись прийняття нової Конституції, продовжувало дивитися на церкву та релігію як на легально діючого ідеологічного ворога радянської держави, який за певних обставин може згуртувати навколо себе широкі маси віруючих для боротьби зі сталінським режимом. Це викликало серйозне занепокоєння у представників владних структур, особливо на місцях, побоювання за своє майбутнє. Тож, зовсім не випадково, як на це вже звертали увагу деякі дослідники, що саме проти віруючих і «церковників», у першу чергу, згідно наказів НКВС від 27 березня, 25 квітня та 8 червня 1937 р. були організовані репресивні операції (тобто ще до настання великого терору), тоді як проти куркулів та інших «антирадянських елементів» такі операції розпочалися пізніше -- з кінця липня -- на початку серпня 1937 р. (Velikanovа 2021).

Надзвичайно сильно непокоїло владу і те, що віруюче населення, не дивлячись на всі антирелігійні заходи, на всі намагання властей витіснити релігію з публічної сфери життя, не приховувало своєї релігійності, своїх релігійних почуттів і продовжувало відкрито брати участь у святкуванні релігійних свят і відправленні релігійних обрядів -- у святкуванні Великодня та інших церковних свят, освяченні пасхальних куличів («пасок»), хрещенні, сповіді, говінні і т. д. Сучасні дослідники відносять виконання релігійних обрядів віруючими до форм активного спротиву атеїстичній влади (Kalinina 2012, 184; Shlihta 2011, 26). Один з керівників Харківської обласної ради войовничих безбожників Ткачов, очевидно не надто довіряючи спостереженням своїх підлеглих щодо дійсних «масштабів» прояву релігійності харків'янами, вирішив побувати у церквах Харкова під час святкування Пасхи Христової 28 квітня 1935 р. з метою особисто перевірити склад «відвідувачів» храмів. Він відвідав церкви на Новоселівці, Холодній Горі та Благовіщенський собор. За його спостереженнями серед тих, хто відвідував богослужіння у цих храмах було «виявлено переважну частину жінок від 30 років і старше, також значну кількість робітників і колгоспників, а також підлітків шкільного віку та трудової інтелігенції» (пер. з рос.) (DAKhO, f. R-1606, op. 1, spr. 442, ark. 38).

Під час Різдва (1935 р.) було зареєстровано численні випадки, коли діти-школярі щедрували, колядували, ходили з Різдвяною зіркою. Такі випадки мали місце в с. Слатині, Сороківці, Черкаській Лозовій, Васищеві, Лизогубівці, Мерефі, Люботині та інших населених пунктах Харківщини. А в Безлюдівці в різдвяних обрядах постійну участь брали й діти дошкільного віку (Gorvat 1935 b, 69). В с. Циркуни (це 15 км від Харкова) «відвідування учнями церкви та сектантських молитовень зробилося звичайним явищем», -- обурювався якийсь з дописувачів «Безвірника» (Chefranov 1935, 11). Напередодні різдвяного посту у Циркунах у місцевій церкві проводилось по 10 вінчань, а серед тих, хто здійснював обряд вінчання, вступаючи в шлюб, були комсомолки. У цьому ж селищі діяла і громада євангелістів з «пересувним» пресвітером (Gorvat 1935 a, 28).

Однією з форм спротиву було розповсюдження серед віруючих листів релігійно-містичного змісту так званих «листів щастя». Як зазначав автор зазначеної вище статті М. Горват (до речі, один з керівників харківського осередку СВБ), опублікованій у «Безвірнику», напередодні та у дні святкування Різдва у таких селищах Харківщини як Безлюдівка, Черкаська Лозова, Сороківка, Васищево, Лизогубівка та Мерефа, а в самому Харкові -- на Москалівці та на Холодній Горі «поширювалися контрреволюційні рукописні листівки, що їм було надано форму “молитви”, адресовані “віруючим читачам”. Ці “молитви” містили в собі... залякування божими карами за активну участь в соціалістичному будівництві тощо» (Gorvat 1935 b, 69). Окрім цих «. листівок, -- зазначав М. Горват, -- церковники й сектанти ширили також і усно шкідницькі брехні, казки «про “чудеса”, “знаменія”, “пророцтва”, про всілякі нещастя та лиха і тому подібне» (Gorvat 1935 b, 69). У травні 1937 р. генпрокурор УРСР Г. Железногорський доповідав у центр про те, що у Харківській області серед населення поширювалися (за допомогою школярів!) листівки релігійного змісту. Зокрема листівка «...В городе Иерусалиме был слышен голос Господень.» з пропозицією всім, хто одержав листівку, далі розповсюджувати її у 9 примірниках (CDAGO Ucraini, f. 1, op. 20, spr. 7105, ark. 5-6). Звичайно, що подібні прояви релігійного життя влада однозначно кваліфікувала як «пожвавлення контрреволюційної роботи релігійних громад» (пер. з рос.) (DAKhO, f. R-1606, op. 1, spr. 442, ark. 167).

У наступний час ситуація не надто змінилася. Так, у своєму виступі на Харківський міській конференції КП(б)У (травень 1937 р.) секретар Харківського обкому та міському КП(б)У М. Ф. Гикало з явним роздратуванням нагадав аудиторії про численні факти незгасаючого релігійного життя у місті та області: «Яскравою ілюстрацією цього пожвавлення є відвідування церков у передпасхальні та пасхальні дні. У перший день Пасхи [1937 р., яка тоді припала на 2 травня, тобто на “травневі свята” -- Ю. В.] у чотирьох церквах Харкова було понад 30 000 чоловік. В одному лише соборі було 7 тис. чол. ... Навіть справа дійшла до того, що у зв'язку з тим, що у деяких церквах, завдяки великому скупченню народу, мали місце непритомлення. Ще більша цифра припадає на говівших, яких було 50 тис. чол., при чому у с. Вільшани церкву щоденно відвідували для говіння понад 600 чол. Прибуток церковних організацій складав суму понад 100 тис. крб. Було освячено біля 15 тис. пасок» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 177-178).

«Усі церкви [на Пасху -- Ю. В.] були настільки переповнені людьми, що об 11 годині ночі не можна було проникнути до церкви і тому духовенство влаштовувало додаткові моління у церковних будинках. Це відбувається у Харкові, при нинішній [нашій -- Ю. В.] величезній силі, при величезній кількості робітників, при великій партійній організації, при нашій грамотності.» (пер. з рос.), -- обурювався на конференції М. Гикало (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 177).

Не пройшли повз уваги М. Гикала й деякі «інновації» харківських священнослужителів при відправленні обрядів: «Попи, враховуючи великий наплив віруючих, перебудувалися у своїй роботі та застосовували низку спрощених методів при здійсненні обрядів...Якщо раніше паски освячували після закінчення служби, то в цьому [році -- Ю. В.] почали святити з вечора. Замість того, щоб кожну дитину, над якою здійснювався обряд хрещення, занурювали у воду, [тепер -- Ю. В.] обливали одразу до 10 чоловік. Якщо раніше, сповідь проводилася над кожним говіючим, то зараз сповіді проводяться гамузом по 15 чоловік: перехрестив 15 чоловік і кінець» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 177). Про те, що така ситуація з відправленням релігійних обрядів була результатом шаленої боротьби з «релігійним дурманом» і склалася внаслідок масового закриття храмів і суттєвого зменшення числа духовенства (зокрема внаслідок репресій) у очільника обкому КП(б)У -- ані пари з вуст.

Хоча керівник харківської обласної організації КП(б)У, запитуючи присутніх на пленумі: «чи значить, що всі ці релігійно настроєні люди проти нас?», сам же на поставлене питання негативно відповів: «Ні. Це ні в якій мірі не значить», проте в «найкращих традиціях» радянського атеїзму продовжував твердити (немов «мантру»): «. Релігія -- це дурман. релігія -- це один з пережитків капіталізму у свідомості людей.» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 177).

Одним з наслідків цього виступу було те, що 15 червня 1937 р. бюро Харківського міськкому КП(б)У зобов'язало міську раду Харкова «намітити і провести в життя необхідні заходи з податкової політики щодо релігійних установ» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 377). Іншими словами, мова йшла про те, щоб міський орган влади суттєво посилив податковий тиск на релігійні конфесії. Так, економічні заходи удушення релігійних громад суттєво доповнювали політичні репресії та ідеологічний тиск щодо духовенства і віруючих, як дієві методи боротьби з «релігійними пережитками минулого».

До речі, за повідомленням органів державної безпеки, що регулярно надходили до найвищого політичного керівництва СРСР, в різних регіонах країни відбувалися аналогічні процеси. Віруючі, не обмежуючись одними розмовами не лише збирали підписи щодо відкриття зачинених храмів, але й подекуди самовільно намагалися відкривати такі церкви і молитовні будинки, посилаючись на Конституцію (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 177). Як було вже сказано вище, про подібні факти розповідали й делегати лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б) 1937 р.

Але найбільшою несподіванкою для керівництва Харківського обкому КП(б)У було те, що «серед тих, хто відвідував у ці дні церкву було до 20 % молоді» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 177). «У соборі навіть є постійна група відвідувачів-студентів університету. До 15 % було [представників -- Ю. В.] інтелігенції та службовців, у тому числі видні професори м. Харкова -- Федоров, Попов, Милославський, Куденцов та інші» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, ark. 177). Газета-орган «Безбожник» з обуренням повідомила читацьку аудиторію, що «у Харківських церквах одночасно у вихідні дні скупчувалися по 50-80 подружжів, що приносили хрестити дітей» (пер. з рос.). Серед тих, хто хрестив дітей було чимало комсомольців (Yevgen'ev 1939 a). «Нам треба боротися за молодь» (пер. з рос.), -- робив невтішний висновок М. Гикало (DAKhO, f. P-2, op. 1, spr. 611, ark. 147).

Про пожвавлення діяльності інших релігійних громад, зокрема баптистів повідомив учасників обласного активу КП(б)У (вересень 1937 р.) Ще один з керівників Харківського обкому КП(б)У О. Осипов: «Тут у місті, зараз посилилась діяльність... баптистів, активізувалася агітація цієї релігійної секти, йде вербування. Вони ходять у гуртожитки, ідуть у робітничі будинки, ведуть релігійну пропаганду не лише серед старих, але й молоді» (пер. з рос.). У своєму виступі Осипов навів численні факти хрещень молодих людей -- учнів шкіл, студентів та інших баптистами та євангелістами. Він зробив зловісний висновок у тому дусі, що через баптистів та інших сектантів «... діють приховані контрреволюціонери дуже організовано та наполегливо» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P. 2, op. 1, spr. 712, ark. 12-13).

Ще одна обставина обурювала партійне керівництво Харківської області, а саме те, що «.усі ці церковники, вони зараз великий зв'язок мають з фашистськими, іноземними державами і т. д.» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-2, op. 1, spr. 609, ark. 86). Але ж у чому саме виявився цей зв'язок? Як зазначив Гикало: «Ці факти виявляються навіть по Харкову. Коли у нас ціла низка релігійних людей під керівництвом релігійних церковників [так у тексті його виступу -- Ю. В.] вони навіть пішли на те, щоб відправитися до консула з протестом, що їх затискають. Цю обставину не можна недооцінювати...» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-2, op. 1, spr. 609, ark. 86). Отже, на Харківщині мали місце звернення представників релігійних конфесій до іноземних консульств за допомогою проти релігійних утисків. Це була одна з форм спротиву віруючих і духовенства антирелігійній практиці влади. Подібні дії розцінювалося представниками владних структур як вияв «контрреволюційної активності церковників».

М. Гикало був змушений звернути увагу на ще на одне розповсюджене у цей час явище: «За даними органів НКВС у Харківській області блукають до ста чоловік колишніх ченців, черниць, прочан, пророків, прозорливих Богородець і всілякої нечесті. Всі займається активною антирадянською контрреволюційною агітацією, розповсюджують всілякі контрреволюційні чутки серед населення. Більшість блукаючих елементів страждають фізичними недоліками: той каліка, той сліпий, той кульгавий» (пер. з рос.) (DAKhO, f P-2, op. 1, spr. 609, т. 1, ark. 85-86).

При цьому найбільше турбувало М. Гикала те, що такі «мандрівні пророки» та інші користувалися великою повагою у віруючих, а тому влада певний час (за висловом Гикала) не наважувалася «. по відношенню до них. вживати заходи карального порядку» (пер. з рос.) (DAKhO, f. P-2, op. 1, spr. 609, т. 1, ark. 86), очевидно, побоюючись викликати негативну реакцію та можливі масові заворушення серед віруючого населення Харкова і області.

Отже, у середині 1930-х рр., радянське керівництво послаблює антирелігійний натиск, намагаючись створити собі позитивний імідж як на міжнародній арені, так і всередині країни. 1936 р. приймається нова Конституція, що породила у суспільстві ілюзорні (як виявилося невдовзі) надії на лібералізацію існуючого режиму та його відносин з релігійними конфесіями. Це спричинило посилення релігійної діяльності духовенства і віруючих.

Вона виявилася у формі публічного відправленні віруючими релігійних обрядів, збиранні ними підписів за відкриття закритих владою храмів, створення релігійними громадами різних не заборонених законодавством гуртків тощо. Така активність «релігійників», що не виходила за межі норм радянського законодавства, в основному зводилася до пред'явлення вимог представникам влади відносно виконання ними положень Конституції 1936 р. щодо свободи совісті. Зустрічаючись з протидією владних структур в реалізації своїх законних прав, віруючі чинили спротив, що виявлявся у різних формах.

Послаблюючи атеїстичний штурм суспільства, тоталітарна влада йшла лише на другорядні (та здебільшого декларативні) поступки, що не торкалися основ її антирелігійної політики, оскільки програмна мета ВКП(б) на побудову безрелігійного суспільства залишалася незмінною. Зберігалися у «недоторканому виді» й адміністративно-репресивні методи «впливу» на релігійне середовище та практика закриття владою ще діючих храмів. У радянсько-компартійної номенклатури, що, як і раніше, вбачала (виходячи з «класово-ідеологічного підходу») у церкві та релігії легально діючого «класового ворога», навіть така вельми обмежена законодавством релігійна діяльність духовенства і віруючих викликала серйозне занепокоєння, особливо в умовах підготовки до виборів до органів влади. Будь-яке посилення релігійного життя сприймалося представниками номенклатури як вияв «контрреволюційної активності церковників і сектантів», а найбільш ефективним методом створення безрелігійного суспільства визнавався державний терор.



Список джерел та літератури / List of sources and literature

1. Arhiepiskop Onufriy. Istoriya Khar'kovskoy eparhii (1799--2009). Khar'kov, 2009. (In Russian).

2. Архиепископ Онуфрий. История Харьковской епархии (1799--2009). Харьков, 2009.

3. Arhiv USBU v Kharkivs'kiy oblasti. Arhivno-kriminal'na sprava 01403 Garaschenko I.S. 63 ark. (In Russian).

4. Архів УСБУ в Харківській області. Архівно-кримінальна справа 01403 Гаращенко И.С. 63 л.

5. Arhiv USBU v Kharkivs'kiy oblasti. sprava 035121 Arhivno-kriminal'na sprava 035121. Po obvineniu Lapi V.A., Davidenko P.I., Pevnogo I.T. 276 ark. (In Russian).

6. Архів УСБУ в Харківській області. Архївно-кримінальна справа 035121. По обвинению Лапы В.А., Давыденко П.И., Певного И.Т. 276 л.

7. Arhiv USBU v Kharkivs'kiy oblasti. Arhivno-kriminal'na sprava 037212. Po obvineniu Alperina M.V.E. po st. 54-4. 101 ark. (In Russian).

8. Архів УСБУ в Харківській області. Архівно-кримінальна справа 037212. По обвинению Альперина М.В.E. по ст. 54-4. 101 л.

9. Babenko, L. Radyanski organi derzhavnoyi bezpeki v sistemi vzayemovidnosin derzhavi ipravoslavnoyi cerkvi v Ukrayini (1918 -- seredina 1950-h rr.). Poltava, 2014. (In Ukrainian) Бабенко, Л. Радянські органи державної безпеки в системі взаємовідносин держави і православної церкви в Україні (1918 -- середина 1950-хрр.). Полтава, 2014.

10. Bezbojnik, 21 serpnya, no. 8, 1937. (In Russian).

11. Безбожник, 21 серпня, № 8, 1937.

12. Central'niy Derzhavnyi Arhiv Gromads'kih Ob'ednan' (CDAGO) Ucraini, f. 1, op. 20, spr. 7105, 39 ark. (In Russian).

13. Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України, ф. 1, оп. 20, спр. 7105, 39 арк.

14. Chefranov, O. Za yakist' antyrelihiinoi roboty v shkoli. Bezvirnyk, no. 1, 1935, s. 11-15. (In Ukrainian).

15. Чефранов, О. За якість антирелігійної роботи в школі. Безвірник, № 1, 1935, с. 11-15.

16. Derzhavnyi arkhiv Kharkivs'koi oblasti (DAKhO), f. R-6452, op. 1, spr. 5740 (Letyaev I.I. 20.07-27.12.1936 г.), 59 ark. (In Russian).

17. Державний архів Харківської області (ДАХО), ф. Р-6452, оп. 1, спр. 5740 (Летяев И.И.), 59 арк.

18. DAKhO, f. R-6452, op. 5, spr. 2427 (Po obvineniu Birt G.Y. 15.01-23.02.1934), 75 ark. (In Russian).

19. ДАХО, ф. Р-6452, оп. 5, спр. 2427 (По обвинению Бірт Г.Я. 15.01-23.02.1934 г.), 75 арк.

20. DAKhO, f. R-6452, op. 5, spr. 949 (Mayer A.F. 20.09.1936-10.06.1937), 159 ark. (In Russian).

21. ДАХО, ф. Р-6452, оп. 5, спр. 949 (Майер А.Ф. 20.09.1936-10.06.1937 г.), 159 арк.

22. DAKhO, f. R-6452. op. 4. spr. 2602 (Po obvineniu Nikonova S.F. i dr. po st. 54-10. 05.09.1936-07.06.1937), 256 ark. (In Russian).

23. ДАХО, ф. Р-6452, оп. 4, спр 2602 (По обвинению Никонова С.Ф. и др. по ст.54-10. 05.09.1936-07.06.1937 г.), 256 арк.

24. DAKhO, f. R-6452, op. 4, spr. 3784 (Po obvineniu Ternovskogo A.M. 09-15.09.1937), 26 ark. (In Russian).

25. ДАХО, ф. Р-6452, оп. 4, спр. 3784 (По обвинению Терновского А.М. 09-15.09.1937 г.), 26 арк.

26. DAKhO, f. R-6452, op. 4, spr. 4064 (Po obvineniu Oleynika S.P. po st. 54-10), 53 ark. (In Russian).

27. ДАХО, ф. Р-6452, оп. 4, спр. 4064 (По обвинению Олейника С.П. по ст. 54-10), 53 арк.

28. DAKhO, f. P. 2, op. 1, spr. 712, 94 а^. (In Russian).

29. ДАХО, ф. П. 2, оп. 1, спр. 712, 94 арк.

30. DAKhO, f. P. 2, op. 1, spr. 260, 560 а^. (In Russian).

31. ДАХО, ф. П-2, оп.1, спр. 260, 560 арк.

32. DAKhO, f. P-3858. op. 2. spr. 51, 13 ark. (In Russian).

33. ДАХО, ф. Р-3858, оп. 2, спр. 51, 13 арк.

34. DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 252, 1079 ark. (In Russian).

35. ДАХО, ф. П.-69, оп. 1, спр. 252, 1079 арк.

36. DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 383, 213 ark. (In Russian).

37. ДАХО, ф. П.-69, оп. 1, спр. 383, 213 арк.

38. DAKhO, f. P-2, op. 1, spr. 609, t. 1, 131 ark. (In Russian).

39. ДАХО, ф. П-2, оп. 1, спр. 609, т. 1, 131 арк.

40. DAKhO, f. P-2, op. 1, spr. 610, 181 арк. (In Russian).

41. ДАХО, ф. П-2, оп. 1, спр. 610, 181 арк.

42. DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 611, т. 3, 148 арк. (In Russian).

43. ДАХО, ф. П-69, оп. 1, спр. 611, т. 3, 148 арк.

44. DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 617, 157 ат (In Russian).

45. ДАХО, ф. П-69, оп. 1, спр. 617, 157 арк.

46. DAKhO, f. R-1606, op. 1, spr. 442, 202 арк. (In Russian).

47. ДАХО, ф. Р-1606, оп. 1, спр. 442, 202 арк.

48. DAKhO, f. P-69, op. 1, spr. 277, 591 ark. (In Russian).

49. ДАХО, ф. П-69, оп. 1, спр. 277, 591 арк.

50. DAKhO, f. P-3858, op. 6, spr. 13, 402 а^. (In Russian).

51. ДАХО, ф. Р-3858, оп. 6, спр. 13, 402 арк.

52. DAKhO, f. P-3858, op. 6, spr. 10, 681 ark. (In Russian).

53. ДАХО, ф. Р-3858, оп. 6, спр. 10, 681 aрк.

54. DAKhO, f. P-3858, op. 2, spr. 52, 8 ark. (In Russian).

55. ДАХО, ф. Р-3858, оп. 2, спр. 52, 8 арк.

56. Ignatuscha, O. Instituciyniy rozkol pravoslavnoi cerkvi v Ukraini: geneza i harakter (XIXst.-30-ti rr. XXst.). Zaporijjya, 2004. (In Ukrainian).

57. Ігнатуша, О. Інституційний розкол православної церкви в Україні: ґенеза і характер (ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХст.). Запоріжжя, 2004.

58. Ignatuscha, O.M., Savchuk, T.G. (upor.). Istoriya religiy: hrestomatiya-praktikum dliya studeniv vischih navchal'nih zakladiv. Zaporijjya, 2016. (In Ukrainian).

59. Ігнатуша, О.М., Савчук, Т.Г. (упор.) Історія релігій: хрестоматія-практикум для студентів вищих навчальних закладів. Запоріжжя, 2016.

60. Istoriya radyanskoyi konstituciyi. Kiyiv, 1937. (In Ukrainian).

61. Історія радянської конституції. Київ, 1937.

62. Fedoseev, P. Tovarisch Stalin o bor'be s religiey. Pod znamenem marksizma, no. 1, 1938, s. 13-33. (In Russian).

63. Федосеев, П. Товарищ Сталин о борьбе с религией. Под знаменем марксизма, № 1, 1938, c. 13-33.

64. Fitzpatrick, S. Povsednevniy stalinizm. Social'naya istoriya sovetskoy Rossii v 30-e godi: gorod. Moskva, 2008. (In Russian).

65. Фицпатрик, Ш. Повседневный сталинизм. Социальная история советской России в 30-е годы: город. Москва, 2008.

66. Galevich Dimitriy, prot. Nezaareschtovani listi. Listi svyaschennika z Ukraini do Nimechchini 1922-1938. B.m., 2001. (In Ukrainian).

67. Галевич Димитрий, прот. Незаарештовані листи. Листи священника з України до Німеччини 1922-1938. Б.м., 2001.

68. Gorvat, M. (a). Sektantske kublo v Tsyrkunakh. Bezvirnyk, no. 1, 1935, s. 28-30. (In Ukrainian).

69. Горват, М. (a). Сектантське кубло в Циркунах. Безвірник, № 1, 1935, c. 28-30.

70. Gorvat, M. (b). Pro antireligiynu robotu v Harkivskiy primis'kiy smuzi. Bezvirnik, no. 2-3, 1935, s. 68-69. (In Ukrainian).

71. Горват, М. (b). Про антирелігійну роботу в Харківській приміській смузі. Безвірник, № 2-3, 1935, c. 68-69.

72. Kalinina, A. Hristianskie konfessii sovetskoy Belorussii v 1929-1939 gg.: aktivnie i passivnie formi soprotivleniya. Gosudarstvo, religiya,cerkov' v Rossii i zarubegom [State, Religion, Church in Russia and Abroad], no. 3-4 (30), 2012, s.181-202. (In Russian).

73. Калинина, А. Христианские конфессии советской Белоруссии в 1929-1939 гг.: активные и пассивные формы сопротивления. Государство, религия, церковь в России и зарубежом, № 3-4 (30), 2012, c. 181-202.

74. Konstituciya (osnovnoy zakon) SRSR. V: Istoriya sovetskoy Konstitucii. Zbornik dokumentov. 1917--1957. Moskva, 1957. (In Russian).

75. Конституция (основной закон) СССР. B: История советской Конституции.Сборник документов. 1917--1957. Москва, 1957.

76. Kravchenko, P., Sitarchuk, R. Protestantski ob'yednannya v Ukrayini v konteksti socialnoyi politiki bilshovikiv (20-30 ti rokiХХstolittya). Poltava, 2005. (In Ukrainian).

77. Кравченко, П., Сітарчук, Р. Протестантські об'єднання в Україні в контексті соціальної політики більшовиків (20-30 ті роки ХХ століття). Полтава, 2005.

78. Krasnov-Levitin, A.E. Likhiye gody. 1925--1941: Vospominaniya. Paris, 1977. (іn Russian)

79. Краснов-Левитин, А. Э. Лихие годы, 1925--1941: Воспоминания. Paris, 1977.

80. Kudelko, S., Pavlova, O., Schvec (o.Vladimir). Arhipastiri Khar'kovskoy eparhii (17991999). Khar'kov, 1999. (In Russian).

81. Куделко, С., Павлова, О., Швец (о. Владимир). Архипастыри Харьковской епархии (1799-1999). Харьков, 1999.

82. Kul'chickiy, S.V. Chervoniy viklik. Kn. 2. Kyev, 2013. (In Ukrainian).

83. Кульчицький, С.В. Червоний виклик. Кн. 2. KrnB, 2013.

84. Martirologiya ukrayinskih cerkov. T. 1. Ukrayinska pravoslavna cerkva. Dokumenti, materiali. Toronto, Baltimor, 1987. (In Ukrainian).

85. Мартирологія українських церков. Т. 1. Українська православна церква. Документи, матеріали. Торонто, Балтимор, 1987.

86. Маtеriаli fеvrаl'skо-mаrtоvskоgо plеnumа CK VКP(b) 1937gоdа. V: Vорrоsi isWrii [Issues of history], no. 5, 1993, s. 3-23; no. 7, s. 3-24. (In Russian).

87. Материалы февральско-мартовского пленума ЦК ВКП(б) 1937 года. B: Вопросы истории, № 5, 1993, c. 3-23; № 7, c. 3-24.

88. Matvienko, M. Istoriya Khar'kovskoy eparhii (1850-2013). Khar'kov, 2021. (In Russian) Матвиенко, М. История Харьковской епархии (1850-2013). Харьков, 2021.

89. Odincov, M.I. Gosudarstvo i cerkov 1917-1938 gg. Moskva, 1991. (In Russian).

90. Одинцов, М.И. Государство и церковь 1917-1938 гг. Москва, 1991.

91. Paschenko, V., Kyrydon, A. Bilshovicka derjava I pravoslavna cerkva v Ukraini. 1917-- 1930-ti roki. Poltava, 2004. (In Ukrainian).

92. Пащенко, В., Киридон, А. Більшовицька держава і православна церква в Україні 1917-- 1930-тіроки. Полтава, 2004.

93. Petrova, I. Politicheskoe nedomislie. Khar'kovskiy rabochiy, 13 noyabrya, no. 262 (1162), 1937. (In Russian).

94. Петрова, И. Политическое недомыслие. Харьковский рабочий, 13 ноября, № 262 (1162), 1937.

95. Russkaya pravoslavnaya cerkov i kommunisticheskoe gosudarstvo. 1917--1941: Dokumenti i fotomateriali. Moskva, 1996. (In Russian).

96. Русская православная церковь и коммунистическое государство. 1917--1941: Документы и фотоматериалы. Москва, 1996.

97. Shlihta, N. Cerkva tih, hto vijiv. Radyans'ka Ukraina, seredina 1940-h -- pochatok 1970-h rr. Harkiv, 2011. (In Ukrainian).

98. Шлихта, Н. Церква тих, хто вижив. Радянська Україна, середина 1940-х -- початок 1970-хрр. Харків, 2011.

99. Socialistichna Kharkivschina, 3 chervniya, no. 124 (4855), 1937. (In Ukrainian) Соціалістична Харківщина, 3 червня, № 124 (4855), 1937.

100. Таке^ R. Stalin u vlasti.1928--1941. Istoriya i lichnost'. Moskva, 1997. (In Russian).

101. Такер, Р Сталин у власти.1928-1941. История и личность. Москва, 1997.

102. Velikanova, O. Konstitutsiya 1936 goda i massovaya politicheskaya kultura stalinizma. Moskva, 2021. (In Russian).

103. Великанова, О. Конституция 1936 года и массовая политическая культура сталинизма. Москва, 2021.

104. Velikiy terror v Ukraini: «Kurkul'ska operaciya» 1937-1938 rr. U 2-h ch. Ch.I. Kyev, 2010. (In Ukrainian).

105. Великий терор в Україні: «Куркульська операція» 1937-1938 рр. У 2-х ч. Ч. І. Київ, 2010.

106. Velikiy terror v Ukraini: «Kurkul'ska operaciya» 1937--1938 rr. U 2-h ch. Ch.II. Kyev, 2010. (In Ukrainian).

107. Великий терор в Україні: «Куркульська операція» 1937--1938рр. У 2-х ч. Ч. І. Київ, 2010.

108. Yevgen'ev, M. (a). Rozgromiti pidstupi mrakobisiv. Bezbojnik, 11 sichnya, no. 2 (93), 1939. (In Ukrainian).

109. Євгеньєв, М. Розгромити підступи мракобісів. Безбожник, 11 січня, №2 (93), 1939.

110. Yevgen'ev, M. (b). Schkidliva blagoduschnist'. Bezbozhnik, 17 sichnya, no. 3 (94), 1939. (In Ukrainian).

111. Євгеньєв, М. Шкідлива благодушність. Безбожник, 17 січня, №3(94), 1939.

112. Zibrannya uzakonen' i rozporyadjen' robitnichogo I selyans'kogo yuryadu (ZU) URSR, no. 30, st. 121, 1937 (Konstituciya (osnovnoy zakon) URSR). (In Ukrainian).

113. Зібрання уза^нень і розпоряджень робітничого і селянського уряду (ЗУ) УРСР, № 30, ст. 121, 1937 (Конституція (основний закон) УРСР).

Размещено на Allbest.ru

...