Сек'юритизація історичної пам'яті під час російсько-української війни

Размещено на http://www.allbest.ru

Сек'юритизація історичної пам'яті під час російсько-української війни

Латиш Юрій - кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирська 64/13, м. Київ, індекс 01601, Україна

LATYSH Yurii - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of World Ukrainians of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 64/13, Volodymyrska Street, Kyiv, index 01601

Анотація

Мета статті - вивчення історичної політики України під час російсько-української війни (з 2014 р.) у контексті національної безпеки. Методологія дослідження базується на використанні трансдисциплінарного підходу, концепції секюритизації Б. Бузана та О. Вевера, концепції політики мнемонічної безпеки М. Малксоо, принципах об'єктивності, історизму, системності, використанні методів аналізу й синтезу, узагальнення та систематизації, порівняльно-історичного, історико-типологічного і проблемно-хронологічного. Наукова новизна полягає у тому, що в статті уперше розглянуто феномен секюритизації пам'яті під час російсько- української війни на тлі особливостей ландшафту пам'яті у Східній та Центральній Європі, проаналізовано законодавство, висвітлено погляди представників української влади на роль історії у воєнний час. Висновки. Секюритизація історичної пам'яті в Україні розпочинається після агресії Росії у 2014 р. і є засобом забезпечення безпеки національного історичного наративу шляхом делегітимації та/або криміналі- зації радянського і російського наративів, які вважаються загрозою для держави та суспільства. Її головною причиною є зловживання російською владою «історичними аргументами», що включають заперечення існування українського народу та української мови, твердження про Україну як «failed state» та нацистську державу, концепції «руського миру», Новоросії, розділеного російського народу. Секюритизація є вимушеною й тимчасовою політикою на період війни. В демократичному та плюралістичному суспільстві національна пам'ять не може бути сформульована офіційно або регульована бюрократією. Після війни історична пам'ять має бути десек'юритизована й девепонізована та повернутися до суспільно-політичної сфери.

Ключові слова: політика пам'яті, мнемонічна безпека, загроза, війни пам'яті, ідентичність, декомунізація, дерусифікація.

SECURITIZATION OF HISTORICAL MEMORY DURING

THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR

секюритизація пам'ять українська війна

Abstract

The purpose of the research deals with the study of the historical politics of Ukraine during the war in the context of national security. The theoretical framework is based on the concept of securitization developed by the Copenhagen School (Barry Buzan, Ole Wcever) and the concept of Politics of Mnemonical Security (Maria Malksoo). The research methodology is based on the use of a transdisciplinary approach the principles of objectivity, historicism, systematicity, the use of methods of analysis and synthesis, generalization and systematization, comparative-historical, historical-typological and problematic-chronological. The studies novelty is that the article examines for the first time the phenomenon of securitization of memory during the Russian-Ukrainian war against the background of the features of the landscape of memory in Eastern and Central Europe, analyzes the legislation, highlights the views of representatives of the Ukrainian authorities on the role of history in the war time. Conclusions. The securitization of historical memory in Ukraine began after Russia's aggression in 2014 and serves as a means of ensuring the safety of the national historical narrative by delegitimizing or directly criminalizing Soviet and Russian narratives that are considered a threat to the state and society. Its main reason is the abuse of “historical arguments” by the Russian authorities, which include the denial of the existence of the Ukrainian people and the Ukrainian language, statements about Ukraine as a “failed state” and the Nazi state, the concepts of Russian world, Novorossiya, and the divided Russian people. Securitization is a forced and temporary wartime policy. In a democratic and pluralistic society, national memory cannot be formulated officially or regulated by bureaucracy. After the war, historical memory must be desecuritized, deweapo- nized and returned to the realm of political participation and public debate.

Key words: Politics of Memory, Mnemonic Security, threat, Memory Wars, Identity, De- communization, de-Russification.

Постановка проблеми. Росія здійснює потужні інформаційні атаки на український гуманітарний простір, покликані розмити національну свідомість українського народу. На думку Олександра Удода, одним із найбільш ефективних та небезпечних методів, які використовує Росія, є вплив на історичну свідомість - складову частину суспільної свідомості - як власних громадян, так і громадян України, а також світової спільноти. Для реалізації такого завдання в РФ вироблена, сформульована та реалізується вкрай жорстка історична політика (Удод, 2022, с. 1488).

Задля виправдання агресії проти України російська влада використовує «історичні аргументи»: заперечення існування українського народу та української мови, твердження про неісторичність і неспроможність української державності, концепції «руського миру», Новоросії, розділеного російського народу, України як нацистської держави, використання минулого для висунення територіальних претензій тощо (Політика історичної пам'яті..., 2019, с. 26-36).

Історичне підґрунтя російської агресії спробував сформулювати Володимир Путін у статті «Про історичну єдність росіян та українців», яка була опублікована на сайті Кремля 2 липня 2021 року російською та українською мовами. Сам факт написання главою держави статті на історичну тематику сигналізував, що автор надає величезного значення цьому питанню і невдовзі після слів слід очікувати дій. Так історія стала не лише інструментом, але й однією з причин легітимізації війни (Шаповал, 2022, с. 230).

В умовах інформаційної агресії з використанням «історичних аргументів» Україна змушена розглядати історичну пам'ять як сферу політики національної безпеки.

Аналіз джерел та останні дослідження. Основу джерельної бази складають законодавчі та нормативно-правові акти України, промови, заяви та публікації державних, політичних і громадських діячів, думки істориків.

Теоретичне підґрунтя вивчення сек'юритизації минулого у політиці держав заклала Марія Малксоо (Malksoo, 2015). Особливості східноєвропейського ландшафту пам'яті, зокрема травми як складові національної безпеки, розглядала Барбара Торнквіст-Плева (Tornquist-Plewa, 2020). Віталій Лозовий дослідив сучасну ситуацією з сек'юритизацією пам'яті та історії в Росії, де політичні практики легітимізувалися історичними аргументами, а історична політика стала вагомою частиною політики безпеки (Лозовий, 2022). Використання пам'яті про Другу світову війну у промовах Володимира Зеленського задля отримання збройної допомоги від США та Великої Британії проаналізував Сем Едвардс (Edwards, 2022).

Мета дослідження полягає у вивченні історичної політики України під час російсько-української війни у контексті національної безпеки.

Теоретичні та методологічні засади дослідження спираються на концепцію сек'юритизації, розроблену представниками Копенгагенської школи (Баррі Бузан, Оле Вевер). Вона передбачає поширення концепту безпеки за межі традиційної сфери фізичного виживання людини і дозволяє розглядати з точки зору безпеки надзвичайно широкий спектр явищ.

Безпека трактується як конструйоване явище. Коли держава сек'юри- тизує ту чи іншу проблему (розглядає її як безпекову загрозу), вона одночасно виправдовує використання надзвичайних засобів та методів впливу задля захисту суспільства (Buzan, Waever, de Wilde, 1998, р. 25; Buzan, Waever, 2003, р. 491).

Об'єктом сек'юритизації може бути будь-яка сфера. Змістивши аспект вивчення безпеки з держави на суспільство, представники Копенгагенської школи включили до екзистенційних загроз проблеми збереження ідентичності націй та етнічних груп (Buzan, 1991, р. 18-19). У той час, коли держава захищає свій суверенітет, суспільство захищає власну ідентичність (Хель- берг, 2012, с. 65).

Марія Малксоо визначає мнемонічну сек'юритизацію як підпорядкування свободи слова, зокрема й академічної свободи, як основного компонента ліберально-демократичної «нормальної політики» обмежувальному юридично-політичному регулюванню (Malksoo, 2015).

Виклад основного матеріалу. З часів Сорбонської лекції Ернеста Ренана (1882 р.) колективна пам'ять про минуле вважається однією з важливих складових національної ідентичності. Яскрава метафора про націю як «щоденний плебісцит» передбачає можливість за допомогою історичних наративів досягти високого рівня національної єдності. «Героїчне минуле, великі люди, слава (але справжня) - ось головний капітал, на якому ґрунтується національна ідея, - казав Ренан. - Мати спільну славу в минулому, спільні бажання в майбутньому, здійснити разом великі вчинки, бажати їх і в майбутньому - головні умови для того, щоб бути народом» (Ренан, 1902, с. 101).

Звісно, суспільство простіше переконати у необхідності вжиття надзвичайних заходів, коли проблема асоціюється з травмою, минулими конфліктами, національними упередженнями тощо, зокрема в умовах історичної ворожнечі з сусідніми народами чи державами. Коли минуле стає об'єктом національної безпеки, ключовим актором історичної політики є уряди та політичні еліти. Вони активно втручаються у питання дослідження, написання, викладання, вшанування чи ігнорування, забуття різних складових історії країни. На захист панівних наративів мобілізуються органи центральної та місцевої влади, впроваджується законодавче регулювання тлумачення подій минулого, формуються загальнонаціональні пантеон героїв та календар «червоних» і «чорних» дат, відбувається маркування меморіального простору «своїми» монументами та очищення його від «чужих». Сек'юритизація пам'яті часто супроводжується обмежувальними та заборонними заходами, що включають заборону використання «небажаної» символіки, обмеження доступу до медіа, які відображають «ворожий» наратив тощо.

Історична політика Росії останніх десятиліть розглядала пам'ять та історію як екзистенційну загрозу. Особливо це стосується концепту перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Спроби ревізії радянсько-російського бачення неодмінно сприймалися у Кремлі як зазіхання на суверенітет Росії та наміри позбавлення її звання держави-переможниці. Так само болісно сприймалися й претензії східнослов'янських народів на спадщину Київської Русі, спроби сепарації національних історичних наративів від загальноімпер- ського чи загальносоюзного.

Таким чином, у російсько-українських відносинах виникла дилема мнемонічної безпеки - історичний наратив, який використовувався для ле- гітимізації Української держави та згуртування народу, систематично заперечувався Росією або проросійськими силами в Україні. Починаючи з каденції Віктора Ющенка між Росією та Україною точилися «війни пам'яті» різної інтенсивності - конфлікти з приводу інтерпретації історії, які з 2014 року відбувалися на тлі гібридної, а з 24 лютого 2022 року - повно- масштабної війни.

У таких умовах політичні еліти України опинилися перед непростим вибором: ігнорувати впливи країни-сусідки або розробити комплекс заходів, спрямованих на захист «свого» історичного наративу та дискредитацію історичних наративів, важливих для консолідації населення держави-опонента. Цілком логічно, що невдовзі дилема мнемонічної безпеки у російсько- українських відносинах набула такого вигляду: якщо одна сторона використовує проблематику історичної пам'яті як зброю, то й інша сторона намагатиметься володіти такою ж зброєю.

Захисною реакцією став концепт «уразливої нації» (мови, історії, пам'яті, яким постійно загрожують заборони та знищення), тією чи іншою мірою притаманний більшості країн мнемонічного регіону Східної та Центральної Європи. Тут сформувалася специфічна культура історичної пам'яті, пов'язана із віднесенням минулого травматичного досвіду (репресій, депортацій, геноцидних актів) до сфери національної безпеки (Tornquist- Plewa, 2020; Пархоменко, Сараєва, 2020).

Першим яскравим проявом сек'юритизації пам'яті в Україні стала політика декомунізації. Ухвалені 2015 р. «закони пам'яті» були представлені владою як необхідність, оскільки ностальгія за радянським минулим розглядалася як загроза існуванню України. У результаті до 2020 р. було перейменовано 51493 об'єкти топоніміки, 991 населений пункт, 26 районів, знесено 2409 монументів та пам'ятних знаків. З міркувань безпеки тодішня влада проігнорувала відкритий лист зарубіжних і українських науковців та експертів-українознавців, які застерігали, що «будь-яке законодавче чи “адміністративне” викривлення історії є спробою наступу на один з основних принципів наукового дослідження - пошук правди» (Відкритий лист науковців та експертів-українознавців..., 2015).

Законодавча та нормативно-правова база сек'юритизації пам'яті формувалася за часів президентства Петра Порошенка і Володимира Зеленського. Закон України «Про національну безпеку України» дає досить широке трактування загрозам національній безпеці України. До них віднесено «явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України» (Закон України «Про національну безпеку України», 2018).

Затверджена у 2020 р. Стратегія національної безпеки України конкретизує перелік поточних та прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам України. Зокрема, зазначається, що «деструктивна пропаганда як ззовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність». У відповідь «держава буде рішуче протистояти гуманітарній агресії, розвивати українську культуру як основу консолідації української нації та зміцнення її ідентичності» (Стратегія національної безпеки України, 2020).

У Доктрині інформаційної безпеки України (від 25 лютого 2017 року) серед пріоритетів державної політики в інформаційній сфері було згадано «законодавче врегулювання механізму виявлення, фіксації, блокування та видалення з інформаційного простору держави, зокрема з українського сегмента мережі Інтернет, інформації, яка ... пропагує комуністичний та/або націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими та їхню символіку» (Доктрина інформаційної безпеки України, 2017).

У 2021 р. Доктрину замінила Стратегія інформаційної безпеки, розрахована до 2025 р. Серед завдань, які здійснюватимуться для протидії дезінформації та інформаційним операціям держави-агресора, вказується уне- можливлення розповсюдження та демонстрації інформаційних та аудіовізуальних продуктів (продукції), проведення гастрольних заходів, що містять пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки. Задля інформаційної реінтеграції громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, передбачено, зокрема «спростування дезінформації, у тому числі ідеологем радянської та сучасної російської історіографії, щодо минулого і сучасного України та її територій, що нині є тимчасово окупованими державою- агресором, які поширюються в українських та іноземних засобах масової інформації» (Стратегія інформаційної безпеки, 2021).

Повномасштабна агресія Росії проти України відчутно вплинула на сприйняття історичних питань, пов'язаних із «спільною» імперською та радянською історією. Все радянське тепер часто сприймається як російське, а тому вороже. Головною причиною цього є використання російською пропагандою радянських символів і спекуляцій спільним історичним минулим.

Наслідком цього стала політика дерусифікації, яка включає перейменування вулиць, що містять російські чи радянські назви, демонтаж пам'ятників, пов'язаних із Росією (його символами стали «пушкінопад» та знесення монумента «Засновникам Одеси» з центральною фігурою Катерини ІІ).

Президент Володимир Зеленський пов'язує знання історії із захистом України. З нагоди 1 вересня 2022 р. він заявив: «Знати» і «захищати» завжди йдуть поруч. Знати понад тисячолітню історію нашої державності й захищати, коли хтось каже, ніби України не існувало» («Знати» й «захищати» завжди йдуть поруч., 2022).

Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович вважає, що історична пам'ять має важливе значення для безпеки, як «м'яка сила». За його словами, втрата історичної пам'яті посилює вразливість. Як приклад він навів події 1917-1921 рр., коли Україна хоч і проголосила незалежність, але програла, попри те що десятки тисяч людей захищали її зі зброєю в руках (Історична пам'ять має важливе значення для безпеки., 2021).

В Україні, на відміну від Росії, актором історичної політики є не тільки центральна влада, але й органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації, активісти, публічні інтелектуали тощо.

Центральна влада, з одного боку, не претендує на роль ініціатора будь- яких перейменувань чи демонтажу (на відміну від часів президентства Петра

Порошенка, коли держава взяла на себе повну відповідальність за втілення декомунізації, часто ігноруючи думку місцевих громад), а з іншого - намагається упорядкувати цей процес.

Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з подолання наслідків русифікації та тоталітаризму підготувала «Рекомендації щодо пам'ятників і монументів, пов'язаних із російською та радянською імперською історією». Цей документ носить показово рекомендаційний характер і покладає повну відповідальність за здійснення дерусифі- кації на органи місцевої влади. Зокрема, підкреслюється, що питання демонтажу та перенесення монументальних об'єктів перебуває у правовому полі та має вирішуватися відповідно до чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Неприйнятним є знаходження у публічному просторі пам'ятників особам, «які брали участь у пропаганді та реалізації російської імперської та радянської тоталітарної політики, спрямованої на:

підкорення України,

переслідування учасників боротьби за незалежність,

здійснення політичних репресій та інших злочинів імперського та тоталітарного режимів» (Рекомендації щодо пам'ятників і монументів, пов'язаних із російською та радянською імперською історією, 2022).

Щодо військових монументів та меморіалів Другої світової війни рекомендується підтримувати їх у належному стані, використовувати з просвітницькою метою, підкреслюючи героїзм українського народу, його приналежність до кола націй-переможниць. Водночас рекомендовано усунути написи, які містять радянську та російську мілітарну пропаганду («радянська батьківщина», «радянський народ» тощо).

В умовах війни подібна історична політика сприймається як вимушений, але виправданий крок. Однак сек'юритизація та вепонізація історичної пам'яті несуть в собі чимало загроз. Спроба забезпечити привілейоване становище певного трактування минулого за допомогою законодавства призводить до обмеження можливості дискусії (Berenskoetter, 2014). На думку Марії Малксоо, законодавче регулювання трактування минулого призводить лише до відтворення почуття незахищеності серед супротивників такого підходу. Тобто, як наслідок, веде не до консолідації, а до розколу суспільства (Malksoo, 2015).

Висновки

Сек'юритизація історичної пам'яті в Україні розпочинається після агресії Росії у 2014 р. і є засобом забезпечення безпеки національного історичного наративу шляхом делегітимації або прямої криміналізації радянського і російського наративів, які вважаються загрозою для держави та суспільства. Її головною причиною є зловживання російською владою «історичними аргументами», що включають заперечення існування українського народу та української мови, твердження про Україну як «failed state» та нацистську державу, концепції «руського миру», Новоросії, розділеного російського народу. Сек'юритизація є вимушеною й тимчасовою політикою на період війни. В демократичному та плюралістичному суспільстві національна пам'ять не може бути сформульована офіційно або регульована бюрократією. Після війни історична пам'ять має бути десек'юритизована й девепоні- зована та повернутися до суспільно-політичної сфери.

Список використаних джерел і літератури

Відкритий лист науковців та експертів-українознавців щодо так званого «Антикомуністичного закону». (2015). Критика. URL: https://krytyka.com/ua/articles/ vidkrytyy-lyst-naukovtsiv-ta-ekspertiv-ukrayinoznavtsiv-shchodo-tak-zvanoho (дата звернення: 14.04.2022).

Доктрина інформаційної безпеки України. Затверджено Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017. URL: https://www.president.gov.ua/ documents/472017-21374 (дата звернення: 18.09.2022).

Закон України «Про національну безпеку України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2469-19#Text (дата звернення: 15.09.2022).

«Знати» й «захищати» завжди йдуть поруч - Президент України привітав дошкільнят, школярів і студентів із початком нового навчального року. URL: https://www. president.gov.ua/news/znati-j-zahishati-zavzhdi-jdut-poruch-prezident-ukrayini-pri-77473 (дата звернення: 1.09.2022).

Історична пам'ять має важливе значення для безпеки - Дробович (2021, 27 вересня). Історична правда. URL: https://www.istpravda.com.ua/short/2021/09/27/160225/ (дата звернення: 7.09.2022).

Лозовий, В. С. (2022). Сек'юритизація та мілітаризація історії: витоки російської агресії проти України. Гілея: науковий вісник, 9 (176), 49-53.

Політика історичної пам'яті в контексті національної безпеки України: аналіт. доповідь / за заг. ред. В.М. Яблонського. Київ: НІСД, 2019. 144 с.

Рекомендації щодо пам'ятників і монументів, пов'язаних із російською та радянською імперською історією. URL: https://uinp.gov.ua/dekomunizaciya-ta-reabilitaciya/po- dolannya-naslidkiv-rusyfikaciyi-ta-totalitaryzmu-v-ukrayini/rekomendaciyi-ekspertnoyi- rady-shchodo-okremyh-kategoriy-pamyatnykiv-i-monumentiv-povyazanyh-iz-rosiyskoyu- ta-radyanskoyu-imperskoyu-istoriyeyu (дата звернення: 7.11.2022).

Ренан, Э. (1902). Что такое нация? Ренан, Э. Собрание починений: пер. с фр. (В. Н. Михайловский (ред.) (в 12 т., т.6). Киев, 87-101.

Стратегія національної безпеки України. Затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392. URL: https://www.president.gov.ua/ documents/3922020-35037 (дата звернення: 15.09.2022).

Стратегія інформаційної безпеки. Затверджено Указом Президента України від 28 грудня 2021 року № 685/2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/685/2021#Text (дата звернення: 18.09.2022).

Удод, О. (2022). У чому полягає небезпека російської історичної політики для України? Як навчити українців протистояти російській історичній політиці? Перелом: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками (у 2 кн., кн.2). Київ: НАН України, Ін-т історії України, 2022, 1488-1490.

Пархоменко, С. П. & Сараєва, О. В. (2020). Взаємозв'язок ідентичності, пам'яті та безпеки як дослідницька парадигма (на прикладі Латвії). Політикус, 2, 13-18.

Хельберг, У І. (2012). Сек'юритизація як політичний феномен. Магістеріум. Політичні студії, 46, 64-67.

Шаповал, Ю. (2022). Як / чи впливає історія як дисципліна на ваше усвідомлення цієї війни? Перелом: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками (у 2 кн., кн.1). Київ: НАН України, Ін-т історії України, 2022, 230-231.

Berenskoetter, F. (2014). Parameters of a national biography. European Journal of International Relations, 20 (1), 262-288.

Buzan, B. (1991). People, States and Fear. An Agenda for International Security Studies in the Post Cold War Era (2 nded). London, 318 p.

Buzan, B., Waever, O. & de Wilde, J. (1998). Security: A New Framework for Analysis. Boulder: Lynne Rienner Publishers. 239 р.

Buzan, B. & Waever, O. (2003). Regions and Powers: The Structure of International Security. Cambridge: Cambridge University Press. 564 p.

Edwards, S. (2022). World War ІІ Memory Weaponized. Journal of Applied History, 4 (1-2), 46-57.

Malksoo, M. (2015). `Memory Must Be Defended': Beyond the Politics of Mnemonical Security. Security Dialogue, 46 (3), 221-237.

Tornquist-Plewa, B. (2020). Background. Eastern and Central Europe as a Region of Memory. Some Common Traits. Constructions and Instrumentalization of the Past. A Comparative Study on Memory Management in the Region. Stockholm: Sodertorn University, 15-22.

References

Vidkrytyj lyst naukovciv ta ekspertiv-ukrayinoznavciv shhodo tak zvanogo «Antykomunistychnogo zakonu» [The open letter of scientists and Ukrainian experts regarding the so-called “Anti-Communist Law”]. (2015). Krytyka. Retrieved from https:// krytyka.com/ua/articles/vidkrytyy-lyst-naukovtsiv-ta-ekspertiv-ukrayinoznavtsiv-shchodo- tak-zvanoho [in Ukrainian].

Doktryna informacijnoyi bezpeky Ukrayiny. Zatverdzheno Ukazom Prezydenta Ukrayiny vid 25 lyutogo 2017 roku № 47/2017 [Doctrine of Information Security of Ukraine. Approved by the Decree of the President of Ukraine dated February 25, 2017 No. 47/2017]. Retrieved from https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374 [in Ukrainian].

Zakon Ukrayiny «Pro nacionalnu bezpeku Ukrayiny» [Law of Ukraine “On National Security of Ukraine”]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text [in Ukrainian].

«Znaty» j «zaxyshhaty» zavzhdy jdut poruch - Prezydent Ukrayiny pryvitav dosh- kilnyat, shkolyariv i studentiv iz pochatkom novogo navchalnogo roku [“Knowing” and “protecting” always go hand in hand - the President of Ukraine congratulated preschoolers, schoolchildren, and students on the start of the new school year]. Retrieved from https:// www.president.gov.ua/news/znati-j-zahishati-zavzhdi-jdut-poruch-prezident-ukrayini- pri-77473 [in Ukrainian].

Istorychna pamyat maye vazhlyve znachennya dlya bezpeky - Drobovych (2021, 27 veresnya) [Historical memory is important for security - Drobovych (2021, September 27th].

Istorychna pravda. Retrieved from https://www.istpravda.com.ua/short/2021/09/27/160225/ [in Ukrainian].

Lozovyi, V. S. (2022). Sekiurytyzatsiia ta militaryzatsiia istorii: vytoky rosiiskoi ahresii proty Ukrainy [Securitization and militarization of history: the origins of Russian aggression against Ukraine]. Hileia: naukovyi visnyk [Гілея: науковий вісник], 9 (176), 49-53. [in Ukrainian].

Polityka istorychnoyi pamyati v konteksti nacionalnoyi bezpeky Ukrayiny [The policy of historical memory in the context of national security of Ukraine]: analit. dopovid / za zag. red. V. M. Yablonskogo. Kyiv: NISD, 2019. 144 p. [in Ukrainian].

Rekomendaciyi shhodo pamyatnykiv i monumentiv, pov'yazanyh iz rosijskoyu ta radyanskoyu imperskoyu istoriyeyu [The recommendations for monuments and monuments related to Russian and Soviet imperial history]. Retrieved from https://uinp.gov.ua/dekomu- nizaciya-ta-reabilitaciya/podolannya-naslidkiv-rusyfikaciyi-ta-totalitaryzmu-v-ukrayini/ rekomendaciyi-ekspertnoyi-rady-shchodo-okremyh-kategoriy-pamyatnykiv-i-monumen- tiv-povyazanyh-iz-rosiyskoyu-ta-radyanskoyu-imperskoyu-istoriyeyu [in Ukrainian].

Renan, E. (1902). Chto takoye natsiya? [What is a nation?]. Renan, E. Sobraniye pochineniy:per. sfr. (V. N. Mikhaylovskiy (red.) (Vol.6). Kiyev, 87-101. [in Russian].

Strategiya nacionalnoyi bezpeky Ukrayiny. Zatverdzheno Ukazom Prezydenta Ukrayiny vid 14 veresnya 2020 roku №392 [National security strategy of Ukraine. Approved by Decree of the President of Ukraine dated September 14, 2020 No.392]. Retrieved from https://www. president.gov.ua/documents/3922020-35037 [in Ukrainian].

Strategiya informacijnoyi bezpeky. Zatverdzheno Ukazom Prezydenta Ukrayiny vid 28 grudnya 2021 roku № 685/2021 [Information Security strategy. Approved by the Decree of the President of Ukraine dated December 28, 2021 No. 685/2021]. Retrieved from https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/685/2021#Text [in Ukrainian].

Udod, O. (2022). U chomu polyagaye nebezpeka rosijskoyi istorychnoyi polityky dlya Ukrayiny? Yak navchyty ukrayinciv protystoyaty rosijskij istory'chnij polityci? [What is the danger of Russian historical policy for Ukraine? How to teach Ukrainians to resist Russian historical policy?]. Perelom: Vijna Rosiyi proty Ukrayiny u chasovyh plastah i prostorah mynuvshyny. Dialogy z istorykamy (Vol.2). Kyiv: NAN Ukrayin', In-tut istoriyi Ukrayiny, 2022, 1488-1490. [in Ukrainian].

Parxomenko, S. P. & Sarayeva, O. V. (2020). Vzayemozvyazok identychnosti, pamyati ta bezpeky yak doslidnyczka paradygma (na prykladi Latviyi) [The relationship of identity, memory and security as a research paradigm (on the example of Latvia]. Politykus, 2, 13-18. [in Ukrainian].

Helberg, U. I. (2012). Sekyurytyzaciya yak politychnyj fenomen [Securitization as a political phenomenon]. Magisterium. Politychni studiyi, 46, 64-67. [in Ukrainian].

Shapoval, Yu. (2022). Yak / chy vplyvaye istoriya yak dyscyplina na vashe usvidomlennya ciyeyi vijny? [How/does history as a discipline influence your understanding of this war?]. Perelom: Vijna Rosiyi proty Ukrayiny u chasovyh plastah i prostorah mynuvshyny. Dialogy z istorykamy (Vol.1). Kyiv: NAN Ukrayin', In-tut istoriyi Ukrayiny, 2022, 230-231. [in Ukrainian].

Berenskoetter, F. (2014). Parameters of a national biography. European Journal of International Relations, 20 (1), 262-288. [in English].

Buzan, B. (1991). People, States and Fear. An Agenda for International Security Studies in the Post Cold War Era (2 nded). London, 318 p. [in English].

Buzan, B., Waever, O. & de Wilde, J. (1998). Security: A New Framework for Analysis. Boulder: Lynne Rienner Publishers. 239 p. [in English].

Buzan, B. & Waever, O. (2003). Regions and Powers: The Structure of International Security. Cambridge: Cambridge University Press. 564 p. [in English].

Edwards, S. (2022). World War ІІ Memory Weaponized. Journal of Applied History, 4 (1-2), 46-57. [in English].

Malksoo, M. (2015). `Memory Must Be Defended': Beyond the Politics of Mnemonical Security. Security Dialogue, 46 (3), 221-237. [in English].

Tornquist-Plewa, B. (2020). Background. Eastern and Central Europe as a Region of Memory. Some Common Traits. Constructions and Instrumentalization of the Past. A Comparative Study on Memory Management in the Region. Stockholm: Sodertorn University, 15-22. [in English].

Размещено на Allbest.ru