Українські збройні формування і громади містечок Подільської губернії в добу Директорії УНР: комплекс взаємин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські збройні формування і громади містечок Подільської губернії в добу Директорії УНР: комплекс взаємин

Комарніцький Олександр

академік НАНВО України

доктор історичних наук, професор

професор кафедри історії України

Кам'янець-Подільського національного університету

імені Івана Огієнка, вул. Татарська, 14

м. Кам'янець-Подільський, індекс 32300, Україна



Анотація

галицький армія губернія співпраця

Мета статті - на основі опрацьованих історичних джерел, здобутків історіографії комплексно з'ясувати неоднозначні взаємини між Дієвою Армією Директорії УНР, Українською Галицькою армією (УГА) і найбільш чисельними громадами містечок Подільської губернії, - української та єврейської, в умовах кровопролитної боротьби за національну державність. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, всебічності, об'єктивності, багатофакторності, системності. Важливою складовою методології стало застосування різних методів аналізу матеріалу - історичного, проблемно-хронологічного, історико-генетичного, історико- типологічного. Наукова новизна публікації полягає у тому, що системно висвітлено важливі напрямки співпраці армії УНР і жителів подільських містечок у ході проведення мобілізаційних кампаній, організації матеріальної та моральної підтримки українських вояків. Висновки. Взаємини між Дієвою Армією, УГА, з одного боку, і національними громадами містечок Подільської губернії у добу Директорії УНР, з іншого, були неоднозначними. По-перше, містечкові жителі, переважно українці, були здебільшого об'єктом і в меншій мірі - суб'єктом мобілізаційних заходів української влади, поповнюючи військові формування, брали посильну участь у захисті державних інтересів УНР, надавали відчутну матеріальну підтримку армії УНР (допомагали білизною, одягом, взуттям, продуктами харчування), у багатьох випадках підтримували Дієву Армію, коли вона вела наступальні чи оборонні бойові дії проти Червоної армії. У меншій мірі це стосувалося УГА. По-друге, у низці містечкових населених пунктів мали місце факти, які перешкоджали нормальній співпраці громад і українських частин. Йдеться про незаконні військові реквізиції, контрибуції, грабунки, втручання в роботу органів місцевого самоврядування тощо. Такі дії, природно, викликали невдоволення містечкових громад, які реагували відповідно. Вони нападали на українських козаків, застосовували до них фізичне насилля, інколи й вбивали, відмовлялися надавати підводи для військових потреб, хліб, ігнорували мобілізації. Траплялися конфлікти між єврейськими громадами й українськими військовими, які завершувалися ганебними погромами, що негативно позначалося на підтримці УНР.

Ключові слова: містечка, Подільська губернія, Дієва Армія УНР, Українська Галицька армія, Директорія УНР, мобілізація, допомога, єврейський погром.



Komarnitskyi Oleksandr - NANVO Academician of Ukraine, Doctor of History, Professor, Professor of the Department of History of Ukraine, Kamianets- Podilskyi National Ivan Ohiienko University, 14 Tatars'ka Street, Kamianets- Podilskyi, index 32300, Ukraine

Ukrainian armed formations and communities of the towns of the government of Podillia in the days of the UNR directorate: a complex of contradictory interactions

Abstract

The purpose of the article is to comprehensively elucidate ambiguous relationships between the Active Army of the Directorate of the Ukrainian People's Republic, the Ukrainian Galician Army (UGA) and the Ukrainian and Jewish communities of the towns of the Government of Podillia in the conditions of the bloody struggle for national statehood, based on the historical sources developed by the author and the achievements of historiography. The methodological basis of the research is the principles of historicism, comprehensiveness, objectivity, multifactoriality, and systematicity. An important component of the methodology was the use of various methods of material analysis - historical, problem-chronological, historical-genetic, historical-typological. The scientific novelty of the publication lies in the fact that important areas of cooperation between the UNR army and residents of Podillia towns during mobilization campaigns, organization of material and moral support for Ukrainian soldiers are highlighted. Conclusions. The relations between the Active Army, UGA, on the one hand, and the national communities of the towns of the Government of Podillia during the days of the UNR Directory, on the other hand, were ambiguous. First, the townspeople, mostly Ukrainians, were mostly the object and, to a lesser extent, the subject of the mobilization measures of the Ukrainian authorities, replenishing military formations, taking an active part in the protection of the state interests of the Ukrainian People's Republic, providing tangible material support to the army of the Ukrainian People's Republic (helping with underwear, clothes, shoes, food products), in many cases supported the Active Army when it conducted offensive or defensive operations against the Red Army. To a lesser extent, this applied to UGA. Secondly, in a number of urban settlements there were facts that prevented the regular cooperation of communities and Ukrainian parts. It is about illegal military requisitions, contributions, looting, interference in the work of local self-government bodies, etc. Such actions, naturally, caused discontent in the township communities, which reacted accordingly. They attacked Ukrainian Cossacks, used physical violence against them, sometimes killed them, refused to provide supplies for military needs, bread, and ignored mobilizations. There were conflicts between the Jewish communities and the Ukrainian military, which ended in shameful pogroms, which negatively affected the support of the Ukrainian state.

Key words: small towns, Government of Podillia, Active Army of the UNR, Ukrainian Galician Army, mobilization, aid, Jewish pogrom.



Постановка проблеми

Безпека та цілісність держави залежить, насамперед, від стану та обороноздатності її збройних сил. Сьогодні, коли українські військові ведуть запеклі бої за визволення окупованих російськими агресорами територій, ми, як ніколи, відчуваємо гордість за нашу державу та її армію. Моральний обов'язок кожного українця полягає у підтримці нашого військо як морально, так і матеріально. Така підтримка надає ще більшої впевненості в діях війська. Останні події показали, що сила українців не лише у доблесних Збройних Силах, їх хоробрості та непереборному бажанні захищати свою землю, але й у єдності всього українського народу. Приклади, коли українці підтримували своїх військовиків, мали місце і в минулому, зокрема, під час національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Тому так важливо вивчити досвід організації матеріальної та моральної підтримки українських вояків у тодішню революційну добу.

Аналіз джерел та останні дослідження

Проблема взаємодії війська із цивільним населення є затребуваною у середовищі фахівців-істориків, про що свідчить наявність низки наукових праць. Зокрема, у роботах українських істориків О. Завальнюка (Завальнюк, Олійник, 2013), С. Олійника (Олійник, 1995; 2000), М. Білгородського (Білгородський, 1991) йдеться про різні форми відносин (агітаційно-роз'яснювальна, культурно-освітня робота, продовольче, санітарне і військово-господарське забезпечення) Української Галицької армії та громад містечок Подільської губернії. Про формування військових підрозділів Директорії УНР, їх взаємин із місцевим населенням розповідається у працях П. Гай-Нижника (Гай-Нижник, 2020), О. Заремби (Заремба), С. Литвина (Литвин, 2018), В. Лозового (Лозовий, 1997; 2005), Н. Патоли (Патола, 2002), Я. Тинченка (Тинченко, 2017) та ін. істориків. Молодий український вчений Р. Ляскович у дисертаційній праці глибоко вивчив й відтворив мобілізаційні процеси до українських збройних сил на території Наддніпрянщини наприкінці 1918 - у 1920 рр. (Ляскович, 2021). Дослідниця Т. Ляскович досліджує питання матеріального забезпечення української армії у той же історичний період, уперше цілісно представила цей процес, який мав різні складові (Ляскович, 2019; 2020). Окремі аспекти означеної проблеми містяться на сторінках монографії про містечка Поділля (Завальнюк, Комарніцький, 2005). Джерельна база дослідження представлена матеріалами з низки фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ф. 9, 538, 1065, 1092, 1401, 1429, 1794, 2060, 2188, 3301), тогочасних періодичних видань, які певною мірою розкривають ставлення містечкового населення до української влади, їхні взаємини з Дієвою Армією. Фонд Вінницької повітової земської управи (ф.д. 255) містить документи про організацію «тижнів українського козака».

Мета статті полягає в тому, щоб на основі опрацьованих автором історичних джерел, здобутків історіографії комплексно представити складні взаємини між збройними формуваннями Директорії УНР та УГА, як регулярної військової сили, і найбільш чисельними українськими та єврейськими цивільними громадами містечок Подільської губернії, що змінювалися від плідної співпраці до непоодиноких конфліктів і навіть жорстоких погромів, вчинених військовиками.

Виклад основного матеріалу

Директорія прийшла до влади у дуже складний історичний період. Свою державу вона формувала за умов неможливості отримати допомогу від світового співтовариства. Окрім того, її з усіх сторін оточували ворожі сили (із заходу загрожувала Польща, з півдня - війська Антанти, зі сходу - більшовицька армія, а згодом - Добровольча армія Денікіна). Таким чином українці у боротьбі за незалежність змушені були розраховувати лише на власні сили. Захистити державу і народ могла лише власна боєздатна армія.

Чималу участь у формуванні українського війська брали громади містечок прикордонної Подільської губернії, які переважно підтримували мобілізаційні заходи Директорії і давали людський ресурс до військових формувань. Так, 28 листопада 1918 р. у м-ку Томашпіль було проведено Ямпільський повітовий селянський з'їзд, на якому виступили з ініціативою «... відкрити... прийом добровольців. Негайно призвати козаків по мобілізації, відкривши збірний пункт в Томашполі...» (Держархів Вінницької обл., ф.д. 255, оп. 1, спр. 124, арк. 327 зв.; На Поділлі, 1918, с. 3). Такі ж приклади підтримки мобілізації мали місце і в наступні місяці. Наприклад, житель м-ка Заміхів М. Ступницький повідомляв, що «багато охочих іде тепер у стрільці. Серед них є навіть такі, що мають 15-16 літ» (По Поділлю, 1919, с. 14). Досить успішно мобілізації пройшли у Городку (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 71, арк. 20) і Дунаївцях (ЦДАВО України, ф. 1092, спр. 54, арк. 135). Рішення про необхідність оголосити мобілізацію ухвалено на сільських сходах Пиляви (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 73, арк. 50), Новокостянтинова (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 71, арк. 205), Ялтушкова (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 89, арк. 20 зв.). Український правник, історик і суспільно- політичний діяч М. Стахів у своїй праці «Україна в добу Директорії УНР» із захопленням писав: «Новоприбуваючі змобілізовані відділи з сіл викликали просто подив своєю поставою, духом дисципліни і правопорядку в новім демократичнім ладі... Цей ентузіязм національної революції на її початках причинився навіть до такого рідкого явища в історії, як до дисциплінування селянських мас у той час анархізованого суспільства, яким є завжди суспільство в час революції» (Стахів, 1962, с. 89-90).

Серед мобілізованих були і євреї. Головний Отаман С.Петлюра в одній із своїх промов зазначав, що «єврейське населення охоче й[шло] на мобілізацію» (ЦДАВО України, ф. 1065, оп. 2, спр. 9, арк. 14). Так, 18 юнаків- євреїв Смотрича вступили до лав Дієвої Армії УНР для боротьби з більшовицькою Червоною армією (100 еврейских местечек, 1997, с. 203). Зауважимо, що єврейська громада у містечках Поділля була найчисельнішою. За нашими приблизними підрахунками українське населення тоді становило 38,5%, єврейське - 43,7%, російське - 9%, інші національності - 8,8% (Завальнюк, Комарніцький, 2005, с. 40).

Маємо низку свідчень про надання містечковими жителями матеріальної допомоги українському війську: допомагали білизною, одягом, взуттям, продуктами харчування. Одними із перших надати таку допомогу відгукнулися мешканці Томашполя, який мав статус волосного центру. На селянському з'їзді, проведеному тут на початку грудня 1918 р., делегати одностайно ухвалили рішення: «...щоб було чим добре харчувати нову народню армію, кожне село повинно зараз же збирати добровольні жертви грішми, хлібом, крупами і иншими продуктами...» (Виняток з протоколу, 1918, с. 4).

Робота із матеріальної підтримки Дієвої Армії активізувалася у вересні- жовтні 1919 р., коли департамент місцевого самоврядування МВС УНР надіслав до губернських, повітових та міських управ обіжник, у якому просив «допомогти армії речами, утворювати майстерні для виготовлення білизни, чобіт, верхнього одягу, організовувати спеціальні дні збору для військ продуктів харчування». У заключній частині листа було вміщено патріотичний заклик: «Всі, хто любить свою Україну, хто бажає її волі, щастя і ладу - станьмо до спільної праці, щоб своїми синами, своїм піклуванням про забезпечення армії доказати, що ми воліємо любити і обороняти свою республіку!» (Держархів Вінницької обл., ф.д. 255, оп. 1, спр. 140, арк. 9).

Цей заклик української влади багато містечкових громад сприйняли із розумінням, утворивши об'єднані ради державних, громадських, кооперативних, політичних установ і організацій. У деяких містечкових населених пунктах проводилися «тижні українського козака», зокрема у першій половині жовтня 1919 р. (Держархів Вінницької обл., ф.д. 255, оп. 1, спр. 144, арк. 10, 12). Пожертвування на потреби українського війська внесли жителі таких містечок, як Юзвин, Калинівка, Гнівань, Стрижівка тощо. (Держархів Вінницької обл., ф.д. 255, оп. 1, спр. 144, арк. 29, 37, 54-55). У Немирові, Тростянці, Шпикові, Вороновиці утворили комісії, які збирали для козаків дефіцитну білизну (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 171, арк. 97). Суконна фабрика у м-ку Дунаївці шила для українських бійців шинелі (ЦДАВО України, ф. 1065, оп. 2, спр. 9, арк. 14; На фронтах, 1919, с. 2), а жителі Голованівська надали допомогу Дієвій Армії шкірою для виготовлення взуття (Соха, 1991, с. 68). Виявили готовність підтримати військо УНР і мешканці Шпикова та Печари, які заявили, що «коли потрібно хліб для наших визволителів, ми дамо з великою охотою» (О.С., 1919, с. 1-2). Військовий діяч О. Левицький критично оцінював тодішню воєнно-політичну ситуацію. Він зазначав, що «уряд вирішив залатати дірки у матеріальному забезпеченні армії, запелювавши до патріотичних почуттів населення. Тягар такої реквізиції впав майже виключно на місто і містечко, де були військові відділи і уряди. Село переважно участі в цій акції не брало...» (Левицький, 1921, с. 21).

Нам вдалося віднайти низку фактів про підтримку Дієвої Армії УНР єврейськими громадами. Державний інспектор однієї з дивізій 23 липня 1919 р. інформував, що після того, як січовики захопили Фрампіль, місцеве єврейське населення радо зустріло козаків і зібрало для них 10 пудів хліба (Жиди помагають, 1919, с. 8). Українські військовики відчули гостинність єврейського населення Дунаївців, до яких вступили в ході наступу (Війна, 1919, с. 4). Невдовзі єврейська громада цього містечка придбала білизну і подарувала її своїм визволителям (Криськов, 2000, с. 273). Євреї, які мешкали у Зінькові, зібрала 61790 крб. і пожертвувала їх на потреби українського війська (ЦДАВО України, ф. 3301, оп. 1, спр. 10, арк. 1; оп. 2, спр. 67, арк. 9). Жителі Жабокричів, Ярмолинців, Калинівки, Яруги, Городка надали армії продовольство, фураж, обмундирування (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 116, арк. 7зв.; спр. 171, арк. 45-45зв.; ф. 2060, оп. 1, спр. 31, арк. 3). Висловили готовність допомогти єврейські громади містечок Калюс (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 185, арк. 7зв.) і Шаргород (ЦДАВО України, ф. 2060, оп. 1, спр. 27, арк. 8).

До підтримки української державності євреїв спонукали конструктивні зустрічі їх делегацій з Головним Отаманом, членами українських урядів. Так, Солобковецька єврейська громада, після відвідин містечка С. Петлюрою, вирішила «рішуче допомогти українській армії» (Подарунок для армії, 1919, с. 2). Гостинно зустріли «свого визволителя [С. Петлюру. - Авт.] від більшовицького ярма» згадана уже єврейська громада Дунаївців (Мої вражіння, 1920, с. 4), а також спільнота євреїв Мурованих Курилівців (З життя, 1920, с. 2). У Ярузі з єврейським населенням спілкувався міністр преси Часник (Телеграми, 1919, с. 4).

Містечкові громади надавали практичну допомогу Дієвій Армії, коли та вела в регіоні бойові дії проти Червоноі армії. Так, ярмолинчани у середині червня 1919 р. захопили два більшовицькі панцирники і тим самим заблокували рух противника залізницею. Тоді ж городоцькі селяни обеззброїли 40 червоноармійців (Війна, 1919, с. 4). Допомогу українським козакам надало також населення Китайгорода (Хроніка, 1919, с. 2).

Мали місце низка інших прикладів підтримки містечковим населення українського війська. Так, 18 липня 1919 р. жителі Яруги зустріли підрозділи Дієвої Армії хлібом-сіллю, після того як вони звільнили містечко від більшовиків (Заняття Яруги, 1919, с. 2). Подібне мало місце і в Смотричі (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 177, арк. 22). Єврейська громада м-ка Миколаєв на свої кошти організувала шпиталь для українських вояків (На Поділлю, 1919, с. 4). Враховуючи подібні факти, один із місцевих українців оптимістично стверджував, що «тепер... український і єврейський народи запевнились, що шлях національного визволення й самовизначення сходяться... й всі ми будемо спільно будувати вільне життя всіх націй, котрі живуть на території Української Народної Республіки» (ЦДАВО України, ф. 3301, оп. 2, спр. 113, арк. 1-1зв.).

Неоднозначним було ставлення містечкових громад до військових підрозділів Української Галицької Армії (УГА), які в середині липня 1919 р., коли УГА перебазувалися на територію Поділля, щоб взяти участь у боротьбі за українську державність. Місцеві жителі зустріли це військо насторожено, а подекуди виявляло відверту неприязнь до нього (ЦДАВО України, ф. 2188, оп. 1, спр. 136, арк. 23), безпідставно називаючи їх «австріяками», «мадярами» і навіть «англічанами» (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 92, арк. 7 зв.; Левицький, 1958, с. 325). Мали місце прикрі випадки, коли подоляни нападали на окремі галицькі відділи, завдаючи їм фізичних втрат. Такі події змусили активізувати роботу бюро пропаганди, яке діяло при Начальній Команді УГА. Воно роз'яснювало місцевим жителям, хто такі галичани і якою була мета їхньої передислокації. Одна з таких зустрічей відбулася 12 серпня 1919 р. Того дня військовики поспілкувалися з членами Меджибіжської волосної управи (Дописи, 1919, с. 7). Активно працював і освітній відділ, який організовував за участю двох сторін багатолюдні віча, зокрема, у Віньківцях (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 57, арк. 179) та Пиляві (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 73, арк. 13). Промовці роз'яснювали «хто такий галицький стрілець та чого він прийшов на Велику Україну» (Левицький, 1921, с. 69). Досить часто подібні заходи закінчувалися виступами стрілецьких хорів або виставами армійської театральної групи. У вічах брало участь і єврейське населення. Згаданий О. Левицький з цього приводу відверто наголошував, що євреї «висказували свій подив [з] розсудности й рухливости українського галицького війська. Та найбільше дивувало [те], що на таких вічах не накликував ніхто ні до помсти на них, ні до погромів - а виключно тільки до розумної державної праці всіх горожан» (Левицький, 1921, с. 72).

УГА практикувала на Поділлі й деякі інші види пропагандистсько-інформаційної та культурно-освітньої діяльності. Зокрема, містечковому населення роздавали галицькі патріотичні часописи, що мало неабиякий вплив на формування національної свідомості місцевих. Так, 14 жовтня 1919 р. після мітингу в Станіславчику галичани роздали селянам чимало примірників своїх газет (Білгородський, 1991, с. 82-83), які викликали значний інтерес. Важливу роль у розвої національно-культурного життя подільських громад відіграли військові театральні групи при галицьких підрозділах. Зокрема, такий факт зафіксовано у Браїлові (Демчик, 1923, с. 153; Левицький, 1921, с. 71).

Подібна робота з часом позитивно вплинула на ставлення до галицького війська, зняла напруженість у взаєминах із місцевими громадами. Проскурівський повітовий комісар у зв'язку з цим повідомляв, що населення «після пояснення щиро каж[е], що це краще, як злодії-більшовики. Галицькі війська дисципліновані» (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 92, арк. 7 зв.).

Як наслідок, у Мурованих Курилівцях населення зустрічало галицьке військо з хлібом-сіллю (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 57, арк. 200). В скрутну хвилину селяни і міщани надавали йому посильну допомогу. Так, мешканці Меджибожа, почувши, що група галичан розташувалася у Проскурові і має велику потребу у хлібі, привезла їхньому полку 15 пудів борошна (Олійник, 1995, с. 293). У Немирові, зі згоди місцевої громади, розмістилася лікарня для поранених галицьких вояків (Левицький, 1921, с. 109), а в Браїлові - будинок одужуючих (Олійник, 2000, с. 202-205).

Є чимало прикладів, коли допомогу галичанам надавали єврейські громади містечок, часто випереджаючи, як стверджує С. Олійник, навіть українців. До такої підтримки спонукало те, що вони вбачали в УГА силу, що гарантувала їхню безпеки (Олійник, 1995, с. 293). Подібні факти фіксувала тодішня українська преса. Зокрема, газета «Трудова громада» повідомляла, що під час бою із більшовицькою армією в 20-х числах липня 1919 р. за м-ко Смотрич місцеве населення, особливо єврейське, виносило галичанам воду, квасне молоко, висловлювало жаль з приводу тимчасового відходу українських військ з їхнього населеного пункту. Інше видання звернуло увагу на те, що смотрицькі аптекар та санітари з бинтами і ліками приймали поранених і надавали їм необхідну первинну медичну допомогу (Телеграми, 1919, с. 3). Невдовзі від вдячних воїнів-галичан до єврейської громади містечка звернувся сотник УГА Грінберг: «Приношу від імені нашого уряду щиру подяку єврейству Смотрича за співчуття, бажання завше стати мені в допомозі та підтриманні ладу... Надіюся, що при такому відношенні із боку єврейства - незабаром згине ріжниця та антагонізм, що досі панували між націями Великої України» (З єврейського життя, 1919, с. 7). Цікаво, що до складу галицького війська входив єврейський курінь очолюваний С. Лянбергом, який брав участь у визволенні м-ка Михалпіль і знищив там підрозділ Червоної армії (Д. М., 1958, с. 257).

Загалом, підсумовуючи наведений матеріал, можна стверджувати, що українські та єврейські громади подільських містечок підтримували українські збройні сили. Однак, мали місце і протилежні за змістом факти. У низці містечок українські підрозділи вчиняли проти цих громад насильницькі дії, протизаконно вилучаючи у них матеріальні цінності та застосовуючи до сотень українців та іудеїв зброю, фізичний примус. Незаконні реквізиції зафіксовано у Макові, Пикові, Мурованих Курилівцях, Гнівані, Китайгороді, Держані, Озаринцях, Жванці, Джурині, Лянцкоруні (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 74, арк. 4 зв.; спр. 89, арк. 20; спр. 90, арк. 151; спр. 177, арк. 22; ф. 1092, оп. 2, спр. 57, арк. 28; ф. 1401, оп. 1, спр. 10, арк. 252; спр. 11, арк. 198, 383; спр. 21, арк. 20; ф. 1429, оп. 1, спр. 23, арк. 12; ф. 1794, оп. 1, спр. 24, арк. 338); контрибуції наклали на громади у Дунаївцях, Красному, Лянцкоруні, Жванці, Чемерівцях, Сатанові, Калюсі, Вільхівцях, Сокільці, Миньківцях, Городку, Купині (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 55, арк. 22, 28, 32; спр. 89, арк. 70; спр. 177, арк. 22; ф. 1092, оп. 2, спр. 57, арк. 131; ф. 1401, оп. 1, спр. 9, арк. 290; спр. 21, арк. 4; спр. 27, арк. 105); грабунки вчиняли у Городку, Купині, Смотричі, Чемерівцях, Старій Синяві, Меджибожі, Шатаві, Чернівцях, Шаргороді, Кам'янці (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 55, арк. 17; спр. 177, арк. 22; ф. 1092, оп. 2, спр. 57, арк. 24; спр. 165, арк. 69-69 зв.; ф. 1401, оп. 1, спр. 9, арк. 98, 342; спр. 14, арк. 202; спр. 21, арк. 9, 11; спр. 27, арк. 51, 152); розганяли і роззброювали міліцію, втручалися в роботу органів місцевого самоврядування у Деражні, Жванці, Меджибожі, Гранові, Шарівці, Смотричі, Озаринцях (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 105, арк. 52; ф. 1401, оп. 1, спр. 9, арк. 128; спр. 11, арк. 391; спр. 21, арк. 6, 44; спр. 27, арк. 49, 51).

Звісно, такі дії викликали невдоволення містечкових жителів, які реагували відповідно. Так, у 4 містечках селяни напали на українських козаків і побили їх (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 71, арк. 354; ф. 1401, оп. 1, спр. 8, арк. 40, 184, 403; спр. 16, арк. 9). У Станіславчику зафіксовано випадки вбивства кількох козаків (ЦДАВО України, ф. 1429, оп. 1, спр. 29, арк. 12). Крім того, у деяких містечках населення відмовлялося надавати підводи для військових потреб (ЦДАВО України, ф. 1401, оп. 1, спр. 77, арк. 19, 44), хліб (ЦДАВО України, ф. 9, оп. 1, спр. 85, арк. 31 зв.; Вісти з місць, 1919, с. 8). А жителі Сокільця, Шаргорода, Лучинців, Гусятина відмовилися прибути по мобілізації на збірні пункти (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 98, арк. 8; спр. 177, арк. 19; ф. 1092, оп. 2, спр. 57, арк. 57; ф. 1401, оп. 1, спр. 14, арк. 187-187 зв.).

У низці досліджень звернено увагу на конфлікти між єврейськими громадами й українськими військовими. Зокрема, В. Лозовий встановив, що юдофобство в Україні не мало ідеологічного забарвлення й не було державною політикою. Антисемітизм у тогочасному українському суспільстві пояснювався передусім прихильністю єврейства до більшовизму (Лозовий, 1997, с. 109). Історик іудаїзму та єврейського народу І. Чериковер свідчив: «Давши певну кількість добровольців Червоній Гвардії, єврейські робітники не дали ні одного добровольця українцям» (Брик, 1961, с. 168). Нам вдалося віднайти факти, які засвідчують про те, що частина євреїв неохоче підтримували мобілізаційні заходи української влади. Наприклад, деякі євреї м-ка Шатава, які прибули на призовний пункт по мобілізації, «за документами були всі хворі», через що їх відпустили (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 71, арк. 69зв.). Однією із причин погромів було і те, що євреї захопили всі промисли і торгівлю, володіли великими капіталами, нічого не виробляли, а лише експлуатували інших. Такі настрої у містечках панували на початку століття і вже безпосередньо у революційну добу.

Траплялися випадки, коли іудеї відкрито виступали проти Дієвої Армії. Наприклад, у Городку (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 89, арк. 44; спр. 177, арк. 21зв.; ф. 3301, оп. 2, спр. 56, арк. 7) і Оринині (ЦДАВО України, ф. 1065, оп. 1, спр. 14, арк. 162) вони обстрілювали тили українських військовиків. Провокації проти військовиків УНР з боку євреїв виявлено у Мурафі (ЦДАВО України, ф. 1092, оп. 2, спр. 71, арк. 328зв.) та Ялтушкові (ЦДАВО України, ф. 3301, оп. 1, спр. 35, арк. 1).

Такі дії євреїв спричиняли ганебні погроми, які здійснювала українська армія. Ці акти проводило переважно деморалізовані частини, голодні козаки. Так, коли до коменданта Китайгорода прибула єврейська делегація містечка із скаргою на грабунки козаків-галичан, той заявив: «Козаки голодні і не змога нічого зробить» (ЦДАВО України, ф. 538, оп. 1, спр. 55, арк. 42). Визначний український діяч, генерал-полковник Армії УНР М. Омелянович-Павленко зауважував, що «бешкети, які в дійсности мали місце, траплялися лише тоді, коли частини відходили під ворожим навалом...» (Сергійчук, 1999, с. 128). За нашими даними, погроми із людськими жертвами, які здійснила українська армія, відбулися у 36 подільських містечках, зокрема, у Бершаді, Браїлові, Вільхівцях, Городку, Гранові, Гусятині, Дзигівці, Дунаївцях, Жабокричах, Заміхові, Калюсі, Китайгороді, Красному, Лянцкоруні, Кіблічу, Копайгороді, Лучинцях, Макові, Меджибожі, Миньківцях, Мурафі, М'ястківці, Немирові, Озаринцях, Печарі, Сокільці, Смотричі, Сниткові, Стрижівці, Теплику, Цекинівці, Чемерівцях, Шарівці, Ялтушкові, Янові, Ярузі. Більшість таких погромів зводились до пограбувань жител, крамниць, накладання контрибуцій на єврейське населення (Завальнюк, Комарніцький, 2005, с. 299-305).



Висновки

Взаємини між українською армією і громадами містечок Подільської губернії у добу Директорії УНР були неоднозначними. З одного боку, містечкові жителі переважно підтримували мобілізаційні заходи української влади, вступаючи до військових формувань. Серед мобілізованих були і євреї, хоча серед частини дослідників побутує думка, що єврейство не підтримувало українську справу. У своїх розвідках окремі дослідники спиралися на культ вигаданого твердження, що всі євреї були пробільшовицьки налаштовані. Містечкові жителі (як українці, так і євреї) надавали матеріальну допомогу армії УНР. Вони допомагали вкрай необхідними для підтримки боєздатності білизною, одягом, взуттям, продуктами харчування. З метою активізації цього процесу у деяких населених пунктах проводилися «тижні українського козака». Містечка підтримували українську армію, коли вона вела бойові дії із більшовицькою Червоною армією. Неоднозначним було ставлення містечкового населення до військових підрозділів Української Галицької Армії. Спочатку галичан сприйняли насторожено, а подекуди неприязно та вороже, а згодом після проведення роз'яснювальної роботи ставлення до них на краще.

Водночас, мали місце і приклади, які не оптимізували співпрацю Дієвої Армії УНР і місцевого населення. В умовах поганого матеріального забезпечення українські підрозділи допускали незаконні реквізиції, накладали контрибуції, грабували, втручалися в роботу органів місцевого самоврядування тощо. Такі дії, природно, викликали невдоволення містечкових жителів, які реагували відповідно. Вони нападали на українських козаків і били їх, а інколи й вбивали, відмовлялося надавати підводи для військових потреб, хліб, ігнорували мобілізації. Траплялися конфлікти між єврейськими громадами й українськими військовиками, які не раз переростали у ганебні погроми, кровопролиття.



Список використаних джерел і літератури

1. Білгородський, М.М. (1991). Матеріали про культурно-освітню роботу УГА на Вінниччині на сторінках газети «Стрілець». Тези доповідей Х Вінницької обласної краєзнавчої конференції, 6 вересня 1991 р. Вінниця: Вінницький пед. ін-т ім. М. Островського, 82-83.

2. Брик, О.С. (1961). Українсько-єврейські взаємовідносини. Вінніпег: б.в., 383 с.

3. Війна. Інтерв'ю зі штабом загону. (1919). Новий шлях, 2 (12 червня), 4.

4. Вісти з місць. В Винницькому повіті. (1919). Бюлетень інформаційного відділу Міністерства земельних справ, 20 (8 вересня), 8.

5. Гай-Нижник, П. (2020). Утворення Директорії УНР та формування її військових підрозділів під час антигетьманського заколоту (листопад-грудень 1918 р.). Гілея: науковий вісник, 156 (№ 5). Київ, 12-33.

6. Д., М. (1958). Жидівський курінь. Українська Галицька Армія: У 40-річчя її участі у визвольних змаганнях: матеріали до історії. (Т. 1). Вінніпег: Вид. хор. УСС Д. Микитюк, 257-258.

7. Демчик, Т. (1923). Військові театри при ГА. Календар Червоної Калини на 1924 р.: Ювілейне видання в десятиліття виступу УСС, 1914-1924. Львів, Київ: Червона Калина, 153-155.

8. Державний архів Вінницької області.

9. Дописи: Виняток з протоколу. (1918). Республіканські вісти, 5 (4 грудня), 4.

10. Жиди помагають українському військові. (1919). Селянська громада, 8 (10 серпня), 8.

11. З єврейського життя. Сотник Грінберг. До єврейської громади м. Смотрича. (1919). Трудова громада, 51 (2 вересня), 7.

12. З життя Головного Отамана. (1920). Україна, 119 (2 липня), 2.

13. Завальнюк, О. & Олійник, С. (2013). Українська Галицька армія на Поділлі (липень 1919 - травень 1920рр.). Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 292 с.: іл.

14. Завальнюк, О.М. & Комарніцький, О.Б. (2005). Подільські містечка в добу Української революції 1917-1920 рр. Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 320 с.

15. Заняття Яруги. (1919). Бюлетень Штабу Залоги м. Могилева-Подільського, 8 (19 лип ня), 2.

16. Заремба, О. Розбудова збройних сил УНР і українське селянство (весна-літо 1920 р.). URL: https://kpvit.blogspot.com/2020/03/1920.html (дата звернення: 12.05.2022).

17. Криськов, А.А. (2000). Уряд УНР на захисті євреїв. Матеріали Х Подільської історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Подільський, 271-275.

18. Левицький, О. (1921). Галицька армія на Великій Україні (спомини з часу від липня до грудня 1919 р.). Відень: друкарня Г. Енгеля і Сина, 196 с.

19. Левицький, О. (1958). Пропаганда і преса. Українська Галицька Армія: У 40-річчя її участі у визвольних змаганнях: матеріали до історії. (Т. 1). Вінніпег: Вид. хор. УСС Д. Микитюк, 325-333.

20. Литвин, С. (2018). Симон Петлюра у боротьбі за Самостійну Україну. Київ: Смолоскип, 680 с.

21. Лозовий, В. (2005). Внутрішня та зовнішня політика Директорії Української Народної Республіки (Камянецька доба). Кам'янець-Подільський: Аксіома, 224 с.

22. Лозовий, В. (1997). Національна політика Директорії УНР. Центральна Рада і український державотворчий процес (до 80-річчя створення Центральної Ради): матеріали наукової конференції, 20 березня 1997 р. (Ч. 2). Київ: Ін-т історії України НАН України, 106-115.

23. Лукин, В. & Хаймович, Б. (Сост.). (1997). 100 еврейских местечек Украины: исторический путеводитель, (1). Иерусалим Санкт-Петербург: Эзро, 256 с.

24. Ляскович, Р.С. (2021). Мобілізації до збройних формувань українських державних утворень та їх роль у посиленні боротьби за національні інтереси (кінець 1918 - кінець 1920 рр.) (дис... докт. філософ.: 032 Історія та археологія). Кам'янець-Подільський, 508 с.

25. Ляскович, Т.В. (2020). Акція «Тиждень українського козака» на Поділлі: організація, хід, наслідки (вересень-листопад 1919 р.). Матеріали XVI Подільської наукової історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Подільський: ТОВ «Друкарня “Рута”», 82-87.

26. Ляскович, Т.В. (2019). Діяльність української влади із забезпечення військовиків білизною у 1919 р. (на матеріалах Поділля). Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: історичні науки, (12). Кам'янець-Подільський, 277-291.

27. Мої вражіння. (1920). Козацька думка. Вістник Дієвої Армії УНР, 14 (20 жовтня), 4.

28. На Поділлі. (1918). Республіканські вісти, 3 (1 грудня), 3.

29. На Поділлю. Допомога євреїв козакам. (1919). Новий шлях, 11 (22 червня), 4.

30. По Поділлю (Від власних дописувачів): Ступницький М. м. Заміхів Ушицького повіту. (1919). Село, 16 (5 вересня), 14.

31. На фронтах. Кам'янець, 24.06. (1919). Визволення, 3 (26 червня), 2.

32. О., С. (1919). Вражіння з місць. Український козак, 51 (19 вересня), 1-2.

33. Олійник, С.В. (2000). Організація та діяльність санітарних установ УГА на території Наддніпрянської України (1919-1920). Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки, (4(6)). Кам'янець-Подільський, 202-205.

34. Олійник, С.В. (1995). Продовольче і військово-господарське забезпечення Української Галицької Армії на Поділлі (липень-листопад 1919 р.). Матеріали ІХ Подільської історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Подільський, 293-295.

35. Патола, Н. (2002). Подільське селянство і мобілізація до збройних сил УНР (літо 1919 р.): чому так сталося? Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки, (8(10)). Кам'янець-Подільський, 365-372.

36. По Україні. Кольоністи і наше військо. Вапнярка. 23.8. (1919). Український козак, 40 (27 серпня), 2.

37. Подарунок для армії. 17.07. (1919). Визволення, 24 (19 липня), 2.

38. Сергійчук, В. (1999). Симон Петлюра і єврейство. Дніпро, 5-6, 105-140.

39. Стахів, М. (1962). Україна в добі Директорії УНР (Т. 1. Власними силами). Торонто: Укр. наук.-іст. б-ка в Скрентоні, 272 с.

40. Телеграми. Поміч єврейського населення. (1919). Трудова громада, 24 (24 липня), 3.

41. Тинченко, Я. (2017). Дієва армія УНР, листопад 1918 - листопад 1919 р.: науково-популярне видання. Київ: Темпора, 164 с.:іл.

42. Хроніка. Китайгород Ново-Ушицького повіту. (1919). Громада, 2 (6 червня), 2.

43. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України).



References

1. Bilhorodskyi, M.M. (1991). Materialy pro kulturno-osvitniu robotu UHA na Vinnychchyni na storinkakh hazety «Strilets» [Materials on the cultural and educational work of the UGA in Vinnytsia on the pages of the newspaper „Strilets”]. Tezy dopovidei Х Vinnytskoi oblasnoi kraieznavchoi konferentsii, 6 veresnia 1991 r. Vinnytsia: Vinytskyi ped. in-t im. M. Ostrovskoho, 82-83. [in Ukrainian].

2. Bryk, O.S. (1961). Ukrainsko-ievreiski vzaiemovidnosyny [Ukrainian-Jewish relations]. Vinnipeh: b.v., 383 s. [in Ukrainian].

3. Viina. Interv'iu zi shtabom zahonu [War. An interview with the headquarters of the detachment]. (1919). Novyi shliakh, 2 (12 chervnia), 4. [in Ukrainian].

4. Visty z mists. V Vynnytskomu poviti [Local news. In Vinnytsia District.]. (1919). Biuleten informatsiinoho viddilu Ministerstva zemelnykh sprav, 20 (8 veresnia), 8. [in Ukrainian].

5. Hai-Nyzhnyk, P. (2020). Utvorennia Dyrektorii UNR ta formuvannia yii viiskovykh pidrozdiliv pid chas antyhetmanskoho zakolotu (lystopad-hruden 1918 r.) [The establishment of the UNR Directory and the formation of its military units during the anti-Hetman rebellion (November-December 1918)]. Hileia: naukovyi visnyk, 156 (№5). Kyiv, 12-33. [in Ukrainian].

6. D., M. (1958). Zhydivskyi kurin [Jewish Batallion]. Ukrainska Halytska Armiia: U 40-richchia yii uchasti u vyzvolnykh zmahanniakh: materialy do istorii. (Vol.1). Vinnipeh: Vyd. khor. USS D.Mykytiuk, 257-258. [in Ukrainian].

7. Demchyk, T. (1923). Viiskovi teatry pry HA [Military theaters under GA]. Kalendar Chervonoi Kalyny na 1924 r.: Yuvileine vydannia v desiatylittia vystupu USS, 1914-1924. Lviv, Kyiv: Chervona Kalyna, 153-155. [in Ukrainian].

8. Derzhavnyi arkhiv Vinnytskoi oblasti [The State Archives of Vinnytsia Region]. [in Ukrainian].

9. Dopysy: Vyniatok z protokolu [Posts: An extract from the protocol]. (1918). Respublikanski visty, 5 (4 hrudnia), 4. [in Ukrainian].

10. Zhydy pomahaiut ukrainskomu viiskovi [Jews help the Ukrainian military]. (1919). Selianska hromada, 8 (10 serpnia), 8. [in Ukrainian].

11. Z yevreiskoho zhyttia. Sotnyk Hrinberh. Do yevreiskoi hromady m. Smotrycha [From Jewish life. Sotnyk Hrinberh. To the Jewish community of Smotrych]. (1919). Trudova hromada, 51 (2 veresnia), 7. [in Ukrainian].

12. Z zhyttia Holovnoho Otamana [From the life of the Chief Ataman]. (1920). Ukraina, 119 (2 lypnia), 2. [in Ukrainian].

13. Zavalniuk, O. & Oliinyk, S. (2013). Ukrainska Halytska armiia na Podilli (lypen 1919 - traven 1920 rr.) [The Ukrainian Galician Army in Podillia (July 1919 - May 1920)]. Kamianets-Podilskyi: PP «Medobory-2006», 292 s.:il. [in Ukrainian].

14. Zavalniuk, O. M. & Komarnitskyi, O. B. (2005). Podilski mistechka v dobu Ukrainskoi revoliutsii 1917-1920 rr. [Podillia towns during the Ukrainian revolution of 1917-1920]. Kamianets-Podilskyi: Abetka-Nova, 320 s. [in Ukrainian].

15. Zaniattia Yaruhy [Iaruha Activities]. (1919). Biuleten Shtabu Zalohy m. Mohyleva- Podilskoho, 8 (19 lypnia), 2. [in Ukrainian].

16. Zaremba, O. Rozbudova zbroinykh syl UNR i ukrainske selianstvo (vesna-lito 1920 r.) [The development of the armed forces of the Ukrainian People's Republic and the Ukrainian peasantry (spring-summer 1920)]. Retrieved from https://kpvit.blogspot.com/2020/03/1920. html [in Ukrainian].

17. Kryskov, A.A. (2000). Uriad UNR na zakhysti yevreiv [The government of the Ukrainian People's Republic protects Jews]. Materialy Х Podilskoi istoryko-kraieznavchoi konferentsii. Kamianets-Podilskyi, 271-275. [in Ukrainian].

18. Levytskyi, O. (1921). Halytska armiia na Velykii Ukraini (spomyny z chasu vid lypnia do hrudnia 1919 r.) [The Galician Army in Greater Ukraine (memoirs from July to December 1919)]. Viden: drukarnia H. Enhelia i Syna, 196 s. [in Ukrainian].

19. Levytskyi, O. (1958). Propahanda i presa [Propaganda and the press]. Ukrainska Halytska Armiia: U 40-richchia yii uchasti u vyzvolnykh zmahanniakh: materialy do istorii. (Vol. 1). Vinnipeh: Vyd. khor. USS D. Mykytiuk, 325-333. [in Ukrainian].

20. Lytvyn, S. (2018). Symon Petliura u borotbi za Samostiinu Ukrainu [Symon Petliura in the struggle for Independent Ukraine]. Kyiv: Smoloskyp, 680 s. [in Ukrainian].

21. Lozovyi, V. (2005). Vnutrishnia ta zovnishnia polityka Dyrektorii Ukrainskoi Narodnoi Respubliky (Kam'ianetska doba) [Internal and external policy of the Directory of the Ukrainian People's Republic (Kamienets era)]. Kam'ianets-Podilskyi: Aksioma, 224 s. [in Ukrainian].

22. Lozovyi, V. (1997). Natsionalna polityka Dyrektorii UNR [National policy of the UNR Directorate]. Tsentralna Rada i ukrainskyi derzhavotvorchyi protses (do 80-richchia stvorennia Tsentralnoi Rady): materialy naukovoi konferentsii, 20 bereznia 1997 r. (Vol.2). Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 106-115. [in Ukrainian].

23. Lukyn, V. & Khaimovych, B. (Sost.). (1997). 100 evreiskykh mestechek Ukrainy: istorycheskyi putevodytel [100 Jewish towns of Ukraine: a historical guide], (1). Yerusalym Sankt-Peterburh: Ezro, 256 s. [in Russian].

24. Liaskovych, R. S. (2021). Mobilizatsii do zbroinykh formuvan ukrainskykh derzhavnykh utvoren ta yikh rol u posylenni borotby za natsionalni interesy (kinets 1918 - kinets 1920 rr.) [Mobilization of Ukrainian state entities into armed formations and their role in strengthening the struggle for national interests (end of 1918 - end of 1920)]. (Candidate's thesis). Kamianets-Podilskyi, 508 s. [in Ukrainian].

25. Liaskovych, T.V. (2020). Aktsiia «Tyzhden ukrainskoho kozaka» na Podilli: orhanizat- siia, khid, naslidky (veresen-lystopad 1919 r.) [The action „Week of a Ukrainian Cossack” in Podillia: organization, progress, consequences (September-November 1919)]. Materialy XVI Podilskoi naukovoi istoryko-kraieznavchoi konferentsii. Kamianets-Podilskyi: TOV «Drukarnia “Ruta”», 82-87. [in Ukrainian].

26. Liaskovych, T.V. (2019). Diialnist ukrainskoi vlady iz zabezpechennia viiskovykiv bilyznoiu u 1919 r. (na materialakh Podillia) [The activities of the Ukrainian authorities in providing military personnel with underwear in 1919 (based on the materials of Podillia]. Visnyk Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni I. Ohiienka: istorychni nauky, (12). Kamianets-Podilskyi, 277-291. [in Ukrainian].

27. Moi vrazhinnia [My impressions]. (1920). Kozatska dumka. Vistnyk Diievoi Armii UNR, 14 (20 zhovtnia), 4. [in Ukrainian].

28. Na Podilli [In Podillia]. (1918). Respublikanski visty, 3 (1 hrudnia), 3. [in Ukrainian].

29. Na Podilliu. Dopomoha yevreiv kozakam [On Podillia. Jews help Cossacks]. (1919). Novyi shliakh, 11 (22 chervnia), 4. [in Ukrainian].

30. Po Podilliu (Vid vlasnykh dopysuvachiv): Stupnytskyi M. m. Zamikhiv Ushytskoho povitu [In Podillia (From own contributors): by Stupnytskyi M. from the town of Zamikhiv of Ushytskyi District]. (1919). Selo, 16 (5 veresnia), 14. [in Ukrainian].

31. Na frontakh. Kamianets, 24.06 [On the fronts. Kamianets. 24.06]. (1919). Vyzvolennia, 3 (26 chervnia), 2. [in Ukrainian].

32. O., S. (1919). Vrazhinnia z mists [Local impressoins]. Ukrainskyi kozak, 51 (19 veresnia), 1-2. [in Ukrainian].

33. Oliinyk, S.V. (2000). Orhanizatsiia ta diialnist sanitarnykh ustanov UHA na terytorii Naddniprianskoi Ukrainy (1919-1920) [The organization and activities of sanitary institutions of the UGA in the territory of Dnipro Ukraine (1919-1920)]]. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu: istorychni nauky, (4(6)). Kamianets-Podilskyi, 202-205. [in Ukrainian].

34. Oliinyk, S.V. (1995). Prodovolche i viiskovo-hospodarske zabezpechennia Ukrainskoi Halytskoi Armii na Podilli (lypen-lystopad 1919 r.) [Food and military-economic support of the Ukrainian Galician Army in Podillia (July-November 1919)]. Materialy ІХPodilskoi istoryko-kraieznavchoi konferentsii. Kamianets-Podilskyi, 293-295. [in Ukrainian].

35. Patola, N. (2002). Podilske selianstvo i mobilizatsiia do zbroinykh syl UNR (lito 1919 r.): chomu tak stalosia? [Podillia peasantry and mobilization to the armed forces of the Ukrainian People's Republic (summer of 1919): why did this happen?]. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu: istorychni nauky, (8(10)). Kamianets-Podilskyi, 365-372. [in Ukrainian].

36. Po Ukraini. Kolonisty i nashe viisko. Vapniarka. 23.8 [Across Ukraine. Colonists and our army.Vapniarka. 23.8]. (1919). Ukrainskyi kozak, 40 (27 serpnia), 2. [in Ukrainian].

37. Podarunok dlia armii. 17.07 [A present for the army. 17.07]. (1919). Vyzvolennia, 24 (19 lypnia), 2. [in Ukrainian].

38. Serhiichuk, V. (1999). Symon Petliura i yevreistvo [Symon Petliura and Jewishness]. Dnipro, 5-6, 105-140. [in Ukrainian].

39. Stakhiv, M. (1962). Ukraina v dobi Dyrektorii UNR [Ukraine in the era of the UNR Directory] (Vol.1. Vlasnymy sylamy). Toronto: Ukr. nauk.-ist. b-ka v Skrentoni, 272 s. [in Ukrainian].

40. Telehramy. Pomich yevreiskoho naselennia [Telegrams. Aid to the Jewish population]. (1919). Trudova hromada, 24 (24 lypnia), 3. [in Ukrainian].

41. Tynchenko, Ya. (2017). Diieva armiia UNR, lystopad 1918 - lystopad 1919 r. [The Active Army of the Ukrainian People's Republic, November 1918 - November 1919] naukovo-populiarne vydannia. Kyiv: Tempora, 164 s.:il. [in Ukrainian].

42. Khronika. Kytaihorod Novo-Ushytskoho povitu [Chronicle. Kytaihorod, Novo-Ushytsky District]. (1919). Hromada, 2 (6 chervnia), 2. [in Ukrainian].

43. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy [The Central State Archive of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...