Подільський губернський комісар у листопаді 1917 р. - квітні 1918 р.: функціонування інституту влади

Размещено на http://www.allbest.ru

Подільський губернський комісар у листопаді 1917 р. - квітні 1918 р.: функціонування інституту влади

Адамський Віктор - кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, вул. Проскурівського підпілля, 139, м. Хмельницький, індекс 27013, Україна

ADAMSKYI Viktor - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of Department of Social Disciplines Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy, 139 Proskuriv Underground Street, Khmelnytskyi, index 27013, Ukraine

Анотація

Мета дослідження - дослідити функціонування інституту Подільського губернського комісара в період становлення Української Народної Республіки. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності та цілісності. Задля реалізації мети дослідження автор також послуговувався загальноіс- торичними методами, з-поміж яких слід виділити проблемно-хронологічний, мікроіс- торичного аналізу, ретроспективний та аналітико-синтетичний. Наукова новизна. Вперше в історіографії зроблено спробу, на основі широкого залучення архівних матеріалів, проаналізувати регіональну специфіку в розвитку інституту Подільського губернського комісара впродовж листопада 1917 р. - квітня 1918 р. Висновки. Осінь 1917 р. принесла нові виклики структурам державної влади на рівні Подільського регіону, пов'язані з більшовицьким переворотом. Губернський комісар М. Стаховський та його заступник О. Самошенко подали у відставку, а організацією комісаріату безпосередньо зайнявся висуванець української групи Г. Степура. Він підтримав пропозицію Подільської губернської української ради про призначення заступником комісара В. Дудича. Наприкінці грудня 1917 р., з метою більш раціонального налагодження функціонування канцелярії губернського комісара, Г. Степура переїхав до Камянця- Подільського, а В. Дудич разом з частиною губернських інституцій залишився у Вінниці. Після окупації Поділля військами австро-угорської армії, Г. Степуру перевели на Харківщину, а обов'язки губернського комісара перейшли до В. Дудича, котрий керував комісаріатом до гетьманського перевороту, публічно захищаючи інститути Української Центральної Ради. За нового політичного режиму практично усі посадові особи губернського комісаріату стали об'єктом зацікавленості слідчих органів.

Ключові слова: Подільська губернія, державна влада, губернський комісар, регіон, громадські організації.

THE PODILSK GOVERNMENT COMMISSIONER IN NOVEMBER 1917 -APRIL 1918: THE FUNCTIONING OF THE AUTHORITY INSTITUTE

губернський комісар більшовицький переворот

Abstract

The purpose of the study is to investigate the functioning of the Institute of the Podilsk Provincial Commissioner during the formation of the Ukrainian People's Republic. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity and integrity. In order to achieve the goal of the research, the author has also used general historical methods, among which should be distinguished problem-chronological, micro-historical analysis, retrospective and analytical-synthetic methods. The scientific novelty. For the first time in historiography, an attempt has been made on the basis of extensive involvement of archival materials to analyze regional specifics in the development of the Institute of the Podilsk Provincial Commissar during November 1917 - April 1918. Conclusions. The autumn of 1917 brought new challenges to the structures of state power at the level of the Podilsk region, related to the Bolshevik coup. The provincial commissar M. Stakhovskyi and his deputy O. Samoshenko resigned, and the organization of the commissariat was directly taken over by the nominee of the Ukrainian group H. Stepura. He supported the proposal of the Podilsk Provincial Ukrainian Council to appoint V. Dudych as deputy commissar. At the end of December 1917, with the aim of more rationally establishing the functioning of the office of the provincial commissar, H. Stepura moved to Kamianets-Podilskyi, and V. Dudych, together with part of the provincial institutions, remained in Vinnytsia. After the occupation of Podillia by the troops of the Austro-Hungarian army, H. Stepura was transferred to the Kharkiv region, and the duties of the provincial commissar passed to V. Dudych, who had managed the commissariat before the Hetman coup, publicly defending the institutions of the Ukrainian Central Rada. Under the new political regime, almost all officials of the provincial commissariat became the object of interest of investigative bodies.

Key words: Podilsk province, state power, provincial commissioner, region, public organizations.

Постановка проблеми. Розвиток революційних процесів на Поділлі наприкінці 1917 р. - на початку 1918 р. визначався багатьма факторами, зокрема ефективністю функціонування регіональних органів державної виконавчої влади. Відтак студіювання різних аспектів цієї проблематики є актуальним завданням перед фахівцями-істориками та подвижниками краєзнавчого руху, аби глибше та повніше зрозуміти почасти латентні механізми українського державотворення.

Аналіз джерел та останні дослідження. У контексті нашого дослідження слід зауважити, що інститут губернських комісарів цього знакового періоду національної історії безпосередньо чи опосередковано неодноразово потрапляв у поле зору дослідників. Ми наголосимо на історіографічній значимості праць В. Верстюка (Верстюк, 2012), О. Реєнта (Реєнт, 2016), С. Кульчицького (Кульчицький, 2008), Г. Басари-Тиліщак (Басара-Тиліщак, 2011), О. Завальнюка (Завальнюк, 2017), О. Комарніцького (Комарніцький, 2004) тощо. Зокрема, О. Завальнюк достатньо ґрунтовно аналізує суспільно- політичний зріз революційного процесу у Кам'янці-Подільському, віддзеркалюючи роль губернського комісара у протистоянні з більшовицькими загонами (Завальнюк, 2017, с. 11), а О. Комарніцький свою увагу зосередив на взаємовідносинах представників державної влади регіону з австро- угорською військовою адміністрацією (Комарніцький, 2004, с. 28). Однак не з усіма оцінками науковців у царині предметного поля можна погодитися. Наприклад, у змістовній та насиченій фактологічними даними студії, присвяченій державотворчим процесам на Поділлі в заключний період існування Центральної Ради, А. Антонишин подає розгорнуту картину руйнації громадсько-політичного життя в краї і на цьому тлі аналізує процеси, що відбувалися в системі державної влади. З покликанням на архівні джерела автор говорить про наявність постійної боротьби за владу між Г. Степурою та В. Дудичем після відновлення влади УНР на Поділлі як про доконаний факт. «Неодноразово, - констатує дослідник, - В. Дудич звертався до Міністерства внутрішніх справ з проханням призначити його губернським комісаром через некомпетентність Г. Степури» (Антонишин, 2010, с. 382). Проте, на нашу думку, цитовані архівні документи не дають підстав для подібних висновків.

Мета дослідження. У пропонованій студії ставиться за мету дослідити функціонування інституту Подільського губернського комісара у період від проголошення Української Народної Республіки до її краху, пов'язаним із гетьманським переворотом П. Скоропадського у квітні 1918 р.

Виклад основного матеріалу. Більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. спричинив загострення ситуації на місцях, зокрема спровокував радикальні виступи більшовицьких груп на Поділлі. Останні також намагалися захопити владу. Відомий виступ більшовицьки налаштованих солдат у Вінниці (Логінов, Семенко, 2011, с. 158-186). Коли він провалився, як повідомляв Генеральне секретарство внутрішніх справ Г. Степура, до нього прибув один з членів Вінницької ради робітничих і солдатських депутатів та показав посвідчення про призначення його «доглядачем над подільським губернським комісаром» (Поділля, 2017, с. 709).

Військово-більшовицький чинник дав про себе знати і в Кам'янці- Подільському. 29 жовтня 1917 р. помічник комісара при арміях Південно- Західного фронту оголосив у регіоні військовий стан. У відповідь на цей крок губернський комісар рекомендував державним та громадським структурам не виконувати військовий наказ, позаяк «зараз верховною владою на Україні є Центральна Рада і її орган Генеральний Секретаріат, які можуть видавати чи скасовувати ті чи інші закони і постанови» (Завальнюк, 2017, с. 10).

1 листопада Подільський губернський виконавчий комітет заслухав директивний документ за підписом губернського комісара, аби не виконувати жодних розпоряджень, які надходитимуть від «народних комісарів чи комісарів воєнно-революційного комітету». Орган революційної демократії ухвалив рішення про визнання влади лише Центральної Ради та Генерального секретаріату, про що повідомив повітових комісарів та повітові виконавчі комітети (Поділля, 2017, с. 673).

Іншим рішенням, з метою належного ознайомлення посадових осіб краю з приписами та розпорядженнями Центральної Ради та Генерального секретаріату, що визнавалися «єдиними для Поділля верховними органами державної влади», губернський комісар особисто розпорядився про термінову виписку кожною установою хоча б одного примірника видання «Вісника Генерального Секретаріату України», матеріалами якого мали «керуватися в службових справах» (Поділля, 2017, с. 712).

За цих обставин неймовірно зростала роль губернських українських інституцій. Тому виглядає цілком природно, що до процесу формування місцевих органів влади долучився Комітет української подільської губернської ради. На засіданні 7 листопада 1917 р. останнім було ухвалене рішення про обрання на посаду заступника губернського комісара В. Дудича. Відповідну постанову направили для затвердження до Генерального секретаріату внутрішніх справ та для відома губернському комісару (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 71).

Виконуючий обов'язки Подільського губернського комісара Г. Степура підтримав це рішення, звернувшись, у свою чергу, до Києва з проханням «поспішити ствердження помішником Дудича» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 73). На це були підстави. По-перше, 9 листопада Генеральне секретарство внутрішніх справ офіційно звільнило з посади заступника губернського комісара О. Самошенка (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 72). По-друге, у ці ж дні подав прохання про звільнення й сам губернський комісар М. Стаховський. Його також задовольнили, про що повідомила «Нова Рада» (Нові, 1917, с. 2). З наявних у нас офіційних документів є підстави стверджувати, що це сталося 6 листопада (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 103).

Рішення по В. Дудичу Генеральним секретарством внутрішніх справ було ухвалене досить швидко. Вже 11 листопада 1917 р. до Вінниці надійшла телеграма з повідомленням, що його призначено «тимчасово виконуючим обов'язки помішника Губерніяльного Комісара» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 77). Водночас, Г. Степура за дорученням Подільської губернської української ради звернувся ще й до Ф. Сумневича, котрий перебував у Рівному, з пропозицією погодитися посісти посаду заступника губернського комісара (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 74). Останній відповів відразу, досить докладно описавши свою ситуацію. Ф. Сумневич констатував, що уже понад рік він проходить службу у званні прапорщика 412-ї Київської дружини, завдання якої полягало в охороні залізниці Рівне- Сарни та Рівне-Ківерці. З початком революції довелося з головою поринути в громадську роботу, зокрема його обрали головою Військового товариства. Відповідно він був звільненим на півроку, з 27 липня 1917 р. до 27 січня 1918 р., від виконання прямих службових обов'язків. Скориставшись цим, місцева громада висунула Ф. Сумневича на посаду повітового комісара й обрала його. Водночас, прапорщик погоджувався посісти посаду заступника Подільського губернського комісара, за умови звільнення його від військової служби або прикомандирування до однієї з військових частин, що дислокувалася у Вінниці (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 75-76).

Очевидно, Г. Степура надто бажав приїзду Ф. Сумневича до Вінниці. Принаймні, такий висновок можна зробити з листування, яке зав'язалося між ними. Отримавши повідомлення, виконувач обов'язків губернського комісара відразу ж констатував, що згідно із роз'ясненням Управління військової повинності заступники комісарів на весь час перебування на посаді звільнялися від військової служби. Ця норма стосувалася й офіцерського складу (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 80). Однак, Ф. Сумневич, у свою чергу, уточнив, що циркуляр військового відомства стосувався осіб дострокового призову, а не «дійсно призваних» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 81).

Вирішення кадрових питань на Поділлі відбувалося на тлі доволі непростих процесів. Регіон продовжував залишатися в епіцентрі селянських виступів та деморалізації війська Південно-Західного фронту, що мало наслідком вчинення масових погромницьких акцій. Чимало проблем було пов'язано із більшовицькою агітацією та діяльністю рад робітничих і солдатських депутатів. Намагаючись прояснити ситуацію на місці, до Подільської губернії була направлена спеціальна комісія Генерального секретаріату внутрішніх справ. За наслідками проведеного обстеження до Києва була надіслана така телеграма: «Становище губернії сумне. Досі ми ознайомились тільки з земельною та харчовою справою. Конче треба зараз же визначити права та обов'язки земельних комітетів.... Крім того, нема жодного апарату адміністративного. Сюди прислано для охорони губернії *** український полк, але ні губернський комісар, ні начальник полку офіційно про це не сповіщені, так що скористуватись допомогою полку не можливо. Треба зробити відповідне розпорядження, а також негайно вислати сюди кінну українську частину. В Кам'янецькому та Проскурівському повітах стоїть ґвалт: там у пень розгромлюють все, що є. Сили для припинення безладу нема. В справі погромів до вас мають з'їхатись на нараду представники міст та більших містечок губернії» (Безладдя, 1917, с. 2).

За цих обставин до проблеми відсутності одного із заступників губернського комісара додавалося, щонайменше, ще дві. І Г. Степура, і В. Дудич перебували в статусі виконувачів обов'язків, що негативно позначалося на загальній ситуації. З огляду на це, Подільський губернський виконавчий комітет 24 листопада 1917 р. направив до Генерального секретаріату відношення, в якому просив затвердити останніх на зайнятих посадах (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 82).

Наступного дня Г. Степура ухвалив постанову, яка безпосередньо пов'язувалася із фактом переїзду канцелярії губернського комісара з Вінниці до Кам'янця-Подільського. Позаяк у Вінниці залишалося ще чимало держав-

них інституцій, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ, і за відсутності другого заступника губернського комісара він розпорядився залишити у місті В. Дудича, закріпивши за ним такі питання: «1) урядування у всіх присутствіях, комісіях, комітетах та інших губернських установах, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ, що залишалися у Вінниці; 2) нагляд і загальне керівництво діяльністю цих установ та право підпису паперів, що виходили із них; 3) загальне керівництво справами, пов'язаними з демобілізацією армії» (Поділля, 2017, с. 729).

За собою ж Г. Степура на контролі залишив такі питання: «1) усі справи по канцелярії Губернського Комісара, зокрема: а) справи про міліцію, за винятком розасигнування кредитів на утримання міліції, діловодство по якому зосереджено в Губернському Правлінні і таким чином переходить до заступника В. С. Дудича разом із іншими справами Губернського Правління; б) усі справи про Губернського та Повітових Комісарів і їх заступників; в) справи по земським і міським виборам та інші, що відносилися до колишнього Губернського у земських і міських справах присутствію і які тепер передані в канцелярію Губернського Комісара; 2) усі справи, пов'язані з відрядженням Чернівецької воєнної міліції в Подільську губернію та її перебуванням у межах Подільської губернії і 3) усі справи, пов'язані з біженецьким рухом, при- зрінням біженців та реевакуацією їх» (Поділля, 2017, с. 729-730).

Однак від'їзд Г. Степури затягувався. Тому він 11 грудня 1917 р. написав конфіденційного листа Кам'янець-Подільському повітовому комісару О. Красовському, в якому просив повідомити, чи не згодився б той до його приїзду до міста тимчасово зайняти посаду заступника губернського комісара, прийнявши справи від С. Градовського (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 87). Останній, працюючи в апараті Подільської губернської земської управи і перебуваючи у місті, тимчасово займався справами комісаріату.

Відповідь надійшла за день. Красовський телеграфував: «Большевиків в Кам'янці багато, але доброї організації нема для спокою у повіті треба вивести російське військо ваш приїзд необходим: нема інтелігенції знесилюю під роботою вашу пропозицію згожуюсь коли дасте помішника у Кам'янці такого нема вишліть свого тимчасово: Блонський Діяченко у роз'їздах поза повітом» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 90).

14 грудня 1917 р. Г. Степура зробив ще один крок, аби залучити до праці О. Красовського. Він пообіцяв йому ще до отримання відповідних коштів від Генерального секретарства внутрішніх справ забезпечити діяльність на посаді комісара матеріальними ресурсами (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 91).

Наразі 16 грудня 1917 р. Г. Степура отримав чергову телеграму від Ф. Сумневича, в якій той повідомляв про свою відмову від запропонованої посади, оскільки 8 грудня був обраний головою Рівненської повітової управи (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 93). Водночас, позитивна звістка надійшла із Кам'янця-Подільського. О. Красовський погоджувався зайняти посаду заступника губернського комісара, акцентувавши увагу й на тому, що «гроші потрібні не мені тільки також служащим» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 94).

22 грудня 1917 р. до Вінниці надійшло повідомлення від Генерального секретарства внутрішніх справ, в якому зазначалося про призначення на посаду Подільського губернського комісара Г. Степуру з дня фактичного виконання ним обов'язків по службі, тобто з 2 грудня. У цьому ж документі йшлося про затвердження на посаді заступника губернського комісара В. Дудича (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 97).

Наступного дня Г. Степура видав розпорядження за №14269, у якому йшлося про те, що у зв'язку з його виїздом разом із канцелярією комісара до Кам'янця-Подільського, виконання обов'язків губернського комісара у м. Вінниці, де залишалися окремі губернські інституції Міністерства внутрішніх справ, він покладає на В. Дудича. Йому на допомогу для виконання термінових доручень по комісаріату призначався помічник діловода Подільського губернського правління Н. Цигольник з додатковим асигнуванням 50 крб. на місяць (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 20, арк. 14).

До Кам'янця-Подільського Г. Степура добрався 27 грудня 1917 р. Дозвіл на переїзд він отримав безпосередньо від Генерального секретарства внутрішніх справ та Генерального секретарства військових справ (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 104). З огляду на те, що В. Дудич залишався у Вінниці, губернський комісар 24 січня 1918 р. звернувся до Міністерства внутрішніх справ УНР з проханням дозволити йому призначити ще одного заступника комісара, позаяк «замінить мене в разі потреби, яко Губерніяльного Комісара у Кам'янці нікому і таким чином я не маю можливости ні тільки виїхати по губернії по службовим справам, в чім дуже часто бувають спільні потреби, але навіть не маю кому доручити своїх обов'язків на час моєї слабости, чи инших випадків» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 104104 зв.). При цьому, не чекаючи відповіді, але «маючи необхідність виїхати по службовим справам з м. Кам'янця», Г. Степура цього ж дня передав виконання обов'язків губернського комісара Кам'янецькому повітовому комісару О. Красовському (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 20, арк. 23). У зверненні до Міністерства внутрішніх справ він просив узаконити О. Красовського другим заступником губернського комісара (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 104 зв.).

Після укладення Берестейського мирного договору з Центральними державами і початку наступу союзницьких німецьких і австро-угорських військ проти більшовиків вглиб України владою УНР було зроблено спроби відновити владу у провінції. Для цього при головнокомандувачі німецькими силами в Україні було створено посаду головного комісара уряду УНР, яку посів О. Коморний. Він мав надзвичайні повноваження. Усі його розпорядження та призначення були чинними до часу їх зміни або скасування розпорядженнями відповідних міністерств (Гай-Нижник, 2009, с. 263).

15 лютого 1918 р. Міністерство внутрішніх справ разом з Міністерством військових справ виробило «Проект наказу про утворення Губерніяльної і повітової влади». Він був підписаний в. о. військового міністра О. Жуковським та міністром внутрішніх справ П. Христюком. У шістнадцяти пунктах документу йшлося про утворення нового інституту губернських і повітових комендантів та окреслювалися їх повноваження у взаєминах з губернськими і повітовими комісарами та іншими інституціями місцевої влади. Губернській владі наказувалося функціонувати на підставі чинного законодавства, «обов'язково рахуючись з духом сучасного менту і згідно вимагань ладу та добробуту вільного Українського Народу» (Міністерство, 1918, с. 3).

У цей непростий час Г. Степура не полишав надії сформувати свій апарат, а передусім призначити заступника комісара. Пошук відповідного кандидата не обмежувався лише цивільними особами. 16 лютого 1918 р. він отримав заяву від виконувача обов'язків старшого Старшини для доручень при Головнокомандувачі Південно-Західним фронтом М. Николаєва, в якій той давав згоду посісти посаду заступника губернського комісара (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 107). Цього ж дня був виданий наказ за №568, в якому стверджувалося: «Допустити до тимчасового виконання обов'язків другого Помішника Подільського Губерніяльного Комісара Старшого Старшину для доручень при Головнокомандуючим південно-західним фронтом Михайла Олександровича Николаєва, згідно його проханню, про що довести до відома Міністерства справ Внутрішніх Української Народньої Республіки і просити затвердити Николаєва на цій посаді» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 108). Цього ж дня новий заступник отримав відповідне посвідчення (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 109).

На час призначення М. Николаєву виповнилося 27 років. Українець за національністю, був приватним повіреним Кам'янецького з'їзду мирових суддів. Під час війни вступив до Української військової ради Південно-Західного фронту, згодом став секретарем при комісарі Українського уряду того ж фронту. В останні перед призначенням часи, як уже зазначалося, виконував обов'язки старшого Старшини для доручень при Головнокомандувачі Південно-Західним фронтом. 27 лютого 1918 р. Г. Степура зробив належне подання до Міністерства внутрішніх справ УНР з проханням затвердити М. Николаєва на посаді (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 111-111 зв.).

До 5 березня 1918 р. уся територія Поділля була звільнена від збільшо- вичених революційних частин (Мехеда, 1971, с. 34). Увесь край вирізнявся великою розрухою. У Подільській губернії неможливо було налагодити більш-менш сталий зв'язок навіть з органами влади. З огляду на такий стан, В. Дудич 14 березня звернувся до міністра внутрішніх справ УНР з проханням до відновлення зв'язків із Г. Степурою «телеграфно доручити мені тимчасове виконування обов'язків губкомісара» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 114). 19 березня він особисто виїхав до Кам'янця-Подільського «по службовим справам» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 116).

Очевидно, була потреба особисто зустрітися з комісаром для обговорення важливих справ.

Поволі ситуацію до певної міри вдалося опанувати. Принаймні, про це засвідчує телеграма, відправлена Г. Степурою до директора адміністративного департаменту 2 квітня 1918 р.: «Виконую обов'язки безперервно з дня призначення Секретарством. Адміністративний апарат помалу налагоджується» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 2, арк. 100).

Наступного дня губернський комісар особисто виїхав до Києва. Замість себе він знову залишив Кам'янецького повітового комісара О. Красовсь- кого (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 120), оскільки ще 30 березня М. Николаєв був відряджений «по службовим справам» до Бессарабської губернії (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 119).

Причиною від'їзду Г. Степури до Києва була пропозиція міністра внутрішніх справ УНР посісти йому посаду Харківського губернського комісара. Це видно із наступного повідомлення Степури, яке він відправив 9 квітня 1918 р. у міністерство після свого повернення до Кам'янця-Подільського: «Приймаючи одповідальне призначення Губкомісара Слобідської України беру на себе тяжкий обов'язок виправдати надію Високого Міністерства. Одначе смію уклінно прохати пана Міністра ужити рішучих заходів перед військовим Міністерством аби обов'язково дозволив курінню Янка Кармелюка у складі біля двух сотень свідомих славних духом міцних козаків переїхати разом зо мною для несення охорони Харкова. Запевняю що буду почувати себе сильним і безпечним коли бачитиму навкруги себе людей яких добре знаю яким вірю і шаную і котрі виконають мої доручення безсуперечно. У Харкові ця частина стане у пригоді і Губкоменданту...» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 122).

Цього ж 9 квітня на адресу Подільського губернського комісара було відправлене телеграфне повідомлення з адміністративно-політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР, яким тимчасове виконання обов'язків губернського комісара покладалося на В. Дудича (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 137). За два дні він прийняв справи губернського комісаріату (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 130). Про вступ на посаду В. Дудич повідомив повітових комісарів (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 129), командира Австро-Угорського корпусу (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 128) та оприлюднив для відома ширшим колам громадськості: «Маю честь повідомити, що з 11 квітня с. р. я вступив в виконання обов'язків Подільського Губерніяльного Комісара на місце п. Степури, згідно призначенню Міністерства Внутрішніх Справ Української Народньої Республіки. В разі потреби прошу звертатись до мене, яко представника Української цивільної влади на Поділлю» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 126-126 зв.).

Наступного дня, уже добравшись до Кам'янця-Подільського, В. Дудич поінформував міністра внутрішніх справ УНР про початок роботи на посаді Подільського губернського комісара (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 132). Водночас, він звернувся до міністра з окремим листом, в якому просив піти йому назустріч у питанні затвердження заступників. По- перше, губернський комісар просив увільнити з посади тимчасово в. о. заступника комісара М. Николаєва як такого, що не знайшов підтримки на загальних зборах представників українських організацій у Вінниці, а потому і в Кам'янці-Подільському. По-друге, після обговорення кількох кандидатур у громадському секторі на посаду заступників губернського комісара пропонувалося затвердити старшого радника губернського правління П. Гриневи- ча та в. о. Брацлавського повітового комісара С. Шевченка. Завершуючи листа, В. Дудич наголошував: «Докладаючи про вищезазначене п. Міністру Внутрішніх Справ, прошу в найскоршому часі призначити хоч одного по- мішника - д. Гриневича, позаяк роботи в теперішні часи дуже багато і жодна людина не в силі нести на своїх плечах весь тягар адміністративного апарату, що також шкідливо відбивається на самій роботі» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 135-135 зв.).

Як бачимо, В. Дудич особливо наполягав на затверджені П. Гриневича. Більше того, він взяв на себе сміливість, не чекаючи відповіді з Києва, однак, маючи гостру потребу, своїм наказом допустити останнього до тимчасового виконання обов'язків заступника губернського комісара (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 142), про що одночасно повідомив Міністерство внутрішніх справ УНР (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 134).

Натомість кандидатуру С. Шевченка наполегливо підтримав комітет Подільської губернської української ради. 23 квітня 1918 р. на адресу В. Дудича надійшла така телеграма: «Просимо і настоюємо негайно клопотатись призначення першим помішником Гукома Сергія Шевченка точка Мачушенко Приходько Іваницький Відибіда Герасименко» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 140).

Вочевидь, В. Дудич не мав особливого бажання підтримати кандидатуру С. Шевченка. Але й відкрито виступити проти рішення Подільської губернської української ради він не наважився. Свою позицію губернський комісар виклав у конфіденційному листі, спрямованому до Міністерства внутрішніх справ УНР. У ньому, зокрема, йшлося: «В додаток до відношення од 15 квітня с. р. за № 3070 маю честь представити при сьому телеграму членів Комітету Подільської Губерніяльної Ради, з якої видно, що Губерніяльна Рада просить про призначення першим помішником Губерніяльного Комісара Сергія Шевченка, а також докладну записку Літинського Повітового Комісара Івана Бачинського на ім'я Пана Міністра Внутрішніх Справ, в якій він теж просить призначити його на посаду помішника Губерніяльного Комісара. Мої ві- домости про Шевченка, подані в відношенню від 15 квітня № 3070 не зовсім точні: він не є Головою Брацлавської Повітової Народньої Управи, а лише виставлялась на цю посаду його кандидатура. Зараз він тимчасово виконує обов'язки Брацлавського Повітового Комісара. Обидві кандидатури досить сильні, з тою лише різницею, що д. Шевченко не виявив ще свого адміністративного хисту, але користується довір'ям Губерніяльної Ради, а д. Бачинський мало не рік на посаді Літинського Повітового Комісара, добре знається в адміністративних справах. Як прохання д. Бачинського, так і телеграму губра- ди пересилаю на заключення і розпорядження Пана Міністра, прошу з свого боку вияснити цю справу в найближчому часі, бо праці сила і Помішники потрібні негайно» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 138).

Із наявних у нашому розпорядженні матеріалів видно, що ніхто із заступників Подільського губернського комісара в офіційному порядку затверджений не був. Так само як не був затвердженим губернським комісаром особисто В. Дудич. Цьому завадив гетьманський переворот 29 квітня 1918 р. Реакція на нього досить виразно прослідковується у зверненні губернського комісара до повітових комісарів Поділля від 3 травня 1918 р.: «З того часу, - йшлося у документі, - як Центральна Рада за допомогою Центральних держав прогнала з меж України більшовиків, почала встановлювати спокій і лад і переводити в життя соціалістичні реформи, вороги Української Народної Республіки змобілізу- вали всі свої сили, щоб не допустити до тих реформ, щоб звалити Центральну Раду. Особливо вони обурювались земельним законом, по якому вся земля перейшла до рук трудового народу. Щоб дискредитувати Центральну Раду і її правительство в очах германців і австро-угорців, вороги українського народу стали набріхувати на нашу владу, доказувати, що Центральна Рада і її правительство не зможуть встановити ладу і порядку, виконати торгівельні зобов'язання. З тою ж метою вони скликали в Київі з'їзд хліборобів, проголосили Центральну Раду розпущеною, а на її місце обібрали гетьмана, давши йому царські права. Вже випущено універсал, яким касуються всі здобутки революції, встановлюється самодержавіє і відновлюється вповні приватна земельна власність. Вірні Центральній Раді січові стрільці і робітники вступили в бій з зрадниками українського народу і ще невідомо, чим той бій скінчиться. Весь трудовий народ мусить стати в обороні Центральної Ради, мобілізувати всі сили, організувать, щоб не допустити до старого панування поміщиків, капіталістів, щоб наочно показати, що повороту до старого не може бути, що землю од селян не одбере ніяка сила. Доручається Вам, як представнику влади УНР в повіті, скликати на сьоме сього травня повітовий селянський і робітничий з'їзд, на якому обговорити біжучий момент і винести відповідні резолюції, також одібрати представників на Всеукраїнський селянський з'їзд у Київі, призначений на десяте травня, звернутись за допомогою до всіх Українських організацій в повіті, складати протести, які надсилати до відповідних властей» (Кравчук, Ратушняк, Завальнюк, 2016, с. 87).

Останнім документом, який підписав В. Дудич по управлінському апарату, була постанова від 8 травня 1918 р. У ній зазначалося: «З приводу мого виїзда по справам служби за межі Подільської губернії, обов'язки Губерніяльного Комісара до мого повернення передаю в. о. Помішника Губерніяльного Комісара Старшому Раднику Губерніяльного Правління П. Ю. Гриневичу» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 20, арк. 27).

13 травня 1918 р. власне П. Гриневич розпорядився перед усіма повітовими комісарами «згідно наказу Міністра ... вжити всіх заходів до утримання спокію і порядку в доручених Вам повітах» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 145). А наступного дня на Поділля надійшов наказ Гетьмана П. Скоропадського з вимогою губернським комісарам передати усі службові справи призначеним на посади губернським старостам (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 146). У Подільській губернії, після відмови А. Савостьянова, ним став С. Кисельов.

У контексті нашого дослідження слід наголосити, що усі посадовці Поділля заключного періоду Української Центральної Ради стали об'єктом зацікавлення слідчих органів гетьманського режиму. Зокрема, слідчим суддею з надзвичайних справ Київського вищого військового суду розшукувалися Г. Степура, В. Дудич, О. Красовський, М. Николаєв (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 151, 152). Останній лист з цього приводу, який нам вдалося віднайти, датується 16 жовтня 1918 р. Він підписаний губернським старостою і направлений до департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ: «Повертаючи листування, надіслане мені при ч. 1782/5769, повідомляю, що в сучасний мент бувший Подільський Губернський Комісар Г. Степура займає посаду Мирового Судді у м. Жванці Кам'янецького повіту, бувший помічник Под. Губ. Комісара М. Николаєв займається приватною адвокатурою у м. Кам'янці-Под. Про бувшого Губернського Комісара Дудича і Кам'янецького повітового комісара Красовського відомостей у мене нема» (ЦДАВО України, ф. 1792, оп. 1, спр. 1, арк. 174-174 зв.).

Висновки

Таким чином, осінь 1917 р. принесла нові виклики структурам державної влади на рівні Подільського регіону, пов'язані з більшовицьким переворотом. Губернський комісар М. Стаховський та його заступник О. Самошенко подали у відставку, а організацією комісаріату безпосередньо зайнявся висуванець української групи Г. Степура. Він підтримав пропозицію Подільської губернської української ради про призначення заступником комісара В. Дудича. Наприкінці грудня 1917 р., з метою більш раціонального налагодження функціонування канцелярії губернського комісара, Г. Степура переїхав до Кам'янця-Подільського, а В. Дудич разом з частиною губернських інституцій залишився у Вінниці. Після окупації Поділля військами австро- угорської армії, Г. Степуру перевели на Харківщину, а обов'язки губернського комісара перейшли до В. Дудича, котрий керував комісаріатом до гетьманського перевороту, публічно захищаючи інститути Української Центральної Ради. За нового політичного режиму практично усі посадові особи губернського комісаріату стали об'єктом зацікавленості слідчих органів.

Список використаних джерел і літератури

Адамський, В. (Упорядн.). (2017). Поділля в добу Української революції. Рік 1917: док. та матеріали. Кам'янець-Подільський: ТОВ «Друкарня Рута», 847 с.

Антонишин, А. П. (2010). Державотворчі процеси на Поділлі в заключний період існування Центральної Ради (лютий-травень 1918 р.). Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Подільський: Абетка, 379-386.

Басара-Тиліщак, Г. (2011). ІІІ Універсал і питання про владу в українській провінції наприкінці 1917 року. Студії з історії Української революції 1917-1921 років: зб. наук. пр. Київ: Інститут історії України НАН України, 102-108.

Безладдя на Поділлі. (1917). Нова Рада. Київ. 28 листопада.

Верстюк, В. (2012). Революційна влада і суспільство: механізми взаємовпливу та взаємодії. Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років: зб. наук. ст., (8). Київ: Інститут історії України НАН України, 5-43.

Гай-Нижник, П. П. (2009). Формування центральних та місцевих органів виконавчої влади в Україні за доби Центральної Ради (1917-1918 рр.). Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства, (XXIV). Київ: Українське агентство інформації та друку «Рада», 229-270.

Завальнюк, О. М. (2017). Кам'янець-Подільський у перші роки Української революції: політичні та національно-культурні процеси (1917-1918). Поділля та Південно- Східна Волинь у першій половині ХХ століття: суспільно-політичні, соціально- економічні, культурно-освітні процеси та повсякдення. Хмельницький: ХГПА, 5-26.

Комарніцький, О. Б. (2004). Містечкове населення Правобережної України і авст- ро-угорська та німецька військові адміністрації (1918 р.). Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: Серія Історія, (7). Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, 27-31.

Кравчук О., Ратушняк І. & Завальнюк, К. (Упорядн.). (2016). Подільський губернський староста Сергій Кисельов (1877-1937) у документах епохи. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 282 с.

Кульчицький, С. В. (2008). Російська революція 1917 року: новий погляд. Київ: Наш час, 79 с.

Логінов, О. В. & Семенко, Л. І. (2011). Вінниця у 1917 році: Революція у провінційному місті. Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 272 с.

Мехеда, М. І. (гол. ред.). (1971). Історія міст і сіл Української РСР:. Хмельницька область. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії Академії наук УРСР, 708 с.

Міністерство Внутрішніх справ разом з Військовим виробило такий «Проект Наказу про утворення Губерніяльної і Повітової влади». (1918). Народня воля. Київ. 2 березоля.

Нові призначення. (1917). Нова Рада. Київ. 11 листопада.

Реєнт, О. П. (2016). Українські визвольні змагання 1917-1921 років. Київ: Видавництво «Арій», 280 с.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

References

Adamskyi, V. (Comps.). (2017). Podillya v dobu Ukrayins'koyi revolyutsii. Rik 1917. [Podillia in the period of Ukrainian revolution. 1917]: doc. ta mater. Kamianets-Podilskyi: TOV «Drukarnya Ruta», 847 s. [in Ukrainian].

Antonyshyn, A. P. (2010). Derzhavotvorchi protsesy na Podilli v zakliuchnyi period isnuvannia Tsentralnoi Rady (liutyi-traven 1918 r.) [State-building processes in Podillya in the final period of the Central Councils existence (February-May 1918)]. Materialy

XIII Podil's'koi istoryko-kraieznavchoi konferentsii. Kamianets-Podilskyi: Abetka, 379-386. [in Ukrainian].

Basara-Tylishchak, H. (2011). III Universal i pytannia pro vladu v ukrains'kyi provintsii naprykintsi 1917 roku [III Universal and the question of power in the Ukrainian province in late 1917]. Studii z istorii Ukrains'koi revoliutsii 1917-1921 rokiv: zb. nauk. pr. Kyiv: Instytut istoryi Ukrainy NAN Ukrainy, 102-108. [in Ukrainian].

Bezladdia na Podilli [Disorder in Podillia]. (1917). Nova Rada. Kyiv. 28 lystopada. [in Ukrainian].

Verstyuk, V. (2012). Revolyutsijna vlada i suspil'stvo: mekhanizmy vzayemovplyvu ta vzayemodii [Revolutionary power and society: mechanisms of interaction and interaction]. Problemy vyvchennya istorii Ukrayins'koi revolyutsii 1917-1921 rokiv: zb. nauk. st., (8). Kyiv: Institut istoriyi Ukrainy NAN Ukrainy, 5-43. [in Ukrainian].

Gaj-Nizhnik, P. P. (2009). Formuvannya tsentral'nykh ta misczevykh organiv vykona- vchoyi vlady v Ukraini za doby Tsentral'noi Rady (1917-1918 rr.) [Formation of central and local executive bodies in Ukraine during the Central Rada (1917-1918)]. Zbirnyk naukovykh prats Naukovo-doslidnoho instytutu ukrayinoznavstva, (XXIV). Kyiv: Ukrainske agenstvo in- formaczii ta druku «Rada», 229-270. [in Ukrainian].

Zavalnyuk, O. M. (2017). Kamianets-Podilskyi u pershi roky Ukrayins'koi revolyutsii: politychni ta naczional'no-kul'turni proczesy (1917-1918) [Kamianets-Podilskyi in the first years of the Ukrainian revolution: political and national-cultural processes (1917-1918)]. Podillya ta Pivdenno-Skhidna Volyn u pershij polovyni XX stolittya: suspilno-politychni, so- czial'no-ekonomichni, kul'turno-osvitni proczesy ta povsyakdennya. Khmelnytskyi: HGPA, 5-26. [in Ukrainian].

Komarniczkyi, O. B. (2004). Mistechkove naselennia Pravoberezhnoi Ukrainy i avstro- uhorska ta nimetska viis'kovi administratsii (1918 r.) [Urban population of the Right Bank of Ukraine and the Austro-Hungarian and German military administrations (1918)]. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho: Seriia Istoriia, (7). Vinnytsia: Vinnytskyi derzhavnyi pedahohichnyi univer- sytet im. M. Kotsiubyns'koho, 27-31. [in Ukrainian].

Kravchuk, O., Ratushniak, I. & Zavalniuk, K. (Comps.). (2016). Podil's'kyi huberns'kyi starosta Serhii Kyselov (1877-1937) v dokumentakh epohy [Podolsk provincial head Serhiy Kiselyov (1877-1937) in the documents of the epoch]. Vinnytsia: TOV «Nilan-LTD», 282 s. [in Ukrainian].

Kulchiczkyi, S. V. (2008). Rosijs'ka revolyutsiya 1917 roku: novij poglyad [The Russian Revolution of 1917: New Look]. Kyiv: Nash chas, 79 s. [in Ukrainian].

Lohinov, O. V. & Semenko, L. I. (2011). Vinnytsia v 1917 rotsi: Revoliutsiia u provintsii- nomu misti [Vinnytsia in 1917: Revolution in the provincial city]. Vinnytsia: DP «Derzhavna kartohrafichna fabryka», 272 s. [in Ukrainian].

Mekheda, M. I. (Comps.). (1971). Istoriia mist i sil Ukrains'koi RSR: Khmel'nyts'ka oblast [History of towns and villages of the Ukrainian SSR: Khmelnytsky region]. Kyiv: Holovna re- daktsiia Ukrains'koi radians'koi entsyklopedii Akademii nauk URSR, 708 s. [in Ukrainian].

Ministerstvo Vnutrishnikh sprav razom z Viis'kovym vyrobylo takyi «Proekt Nakazu pro utvorennia Hubernialnoi i Povitovoi vlady» [The Ministry of Internal Affairs, together with the Military, drafted the following «Draft Order on the Establishment of the Provincial and County Authorities»]. (1918). Narodnia volia. Kyiv. 2 berezolia. [in Ukrainian].

Novi pryznachennia [New appointments]. (1917). Nova Rada. Kyiv. 11 lystopada. [in Ukrainian].

Reyent, O. P. (2016). Ukrayinski vyzvol'ni zmagannya 1917-1921 rokiv [Ukrainian liberation struggles of 1917-1921]. Kyiv: Vydavnycztvo «Arij», 280 s. [in Ukrainian].

Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnya Ukrayiny [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru