Погляди Іллі Шрага на систему правосуддя в українських землях після судової реформи 1864 р

Kinzerska T.V., Postgraduate student of the Department of State Law Disciplines, assistant judge of the Sixth Administrative Court of Appeal, Kyiv, Ukraine

Виклад основного матеріалу дослідження

суспільний політичний правовий судовий реформа шраг

Середина ХІХ століття характеризується кардинальними змінами суспільно-політичного життя українських земель у період імперського панування. Впродовж 1860-1870 років загальноімперською владою було проголошено ряд реформ: селянська, військова, міська, земська, судова. Всі вони викликані назрілою необхідністю, яка вже чітко усвідомлювалася панівною владою [3, с. 125]. Найбільш завершеною й найбільш послідовною з реформ стала Судова реформа 1864 року. Потреба в ній назріла давно, до того ж стара судова система з її становим принципом здійснення правосуддя прийшла в суперечність з реальністю життя. Про недосконалість тогочасної судової системи засвідчують численні джерела. Саме тут панувало свавілля і судові помилки, бюрократизм і судова тяганина, застосування силових прийомів, тортур і шантажу [5, с. 45].

Потрібно констатувати, що для тогочасного суду були притаманні хабарництво, низька юридична грамотність суддів.

У жовтні 1861 р. імператор при Державній канцелярії створив комісію з підготовки проекту трансформації судової системи. Комісія за основу взяла загальну теорію судоустрою і судочинства, а також практику західноєвропейського законодавства. Для організації робіт зі складання проекту Судових статутів комісія була розділена на три відділи:

1) судоустрою,

2) кримінального судочинства,

3) цивільного судочинства.

В результаті її роботи було підготовлено чотири закони, затверджені імператором 20 листопада 1864 р.: «Заснування судових установлень», «Статут цивільного судочинства», «Статут кримінального судочинства», «Статут про покарання, які накладаються мировими суддями».

Судові статути створювались згідно з процесуальних і організаційних основ європейських країн. Мова йде про принципи відділення судової влади від законодавчої, виконавчої та адміністративної [2, с. 12]. Закріплено принцип незмінності й незалежності суддів; усність, гласність, змагальність судочинства; презумпція невинуватості й рівність усіх перед законом. Така ідея передбачала створення громадянського суспільства з рівноправними громадянами [9, с. 98]. Шляхом до цього мали стати нові принципи організації суду і судочинства. Вводився всестановий суд й інститут присяжних засідателів у окружних судах (для розгляду кримінальних справ); засновувалась адвокатура; реорганізована прокуратура, що звільнялась від функцій загального нагляду, зосередившись на роботі в суді; створено виборний мировий суд для розгляду менш значних справ; засновано інститут судових слідчих, незалежних від поліції [1, с. 6]. Таким чином, за твердженням В. Малченко, Судові статути 1864 р. було сформовано на ґрунтовному й цінному фундаменті, а загальна їх архітектоніка наскільки гармонійна й доцільна, що достатньо тільки вдосконалювати й обновляти ті частини й служби, які актуальні в новий час [4, с. 80].

Аналізуючи судову реформу, І. Шраг цілком закономірно наголосив на її унікальності в законодавчій практиці. Він зазначив, що реформа запровадила новітні підходи до організації судочинства, сприяла закріпленню основ рівного і незалежного суду, наскільки це було можливим за тогочасного політичного режиму Російської імперії. При цьому дослідник відмітив широку участь народу в судових справах шляхом залучення його через присяжних засідателів і обраних громадами мирових суддів [8, с. 107].

І. Шраг ґрунтовно дослідив ті основи, на яких було запроваджено новий суд. Беручи до уваги політичну складову питання, тобто особливості устрою Російської імперії, він простежив, що реформа судочинства, не дивлячись на свою унікальність та прогресивність, загалом не відповідала основам імперського самодержавства та суттєво похитнула їх. У зв'язку з цим почалось поступове скасування ключових основ судочинства, яке діяло на основі Судових статутів від 20 листопада 1864 року. Паралельно дослідник вивчав реакцію суспільства на такі зміни, зауваживши, що з цього питання була відсутня будь-яка серйозна опозиція, оскільки загальноприйнятим було те, що громада не мала навичок належним чином обороняти власні здобутки, й тому безпосередньо підкорювалася волі царя. Зазначимо, що така деструктивна діяльність стосувалася не тільки питань судочинства, але й усіх сфер громадського життя.

З 1870-х років спостерігається початок контрреформ, коли приймається ціла серія законодавчих актів, що посилюють роль царя. Кожен законодавчий акт, спрямований на зміну Судових статутів, відступ від проголошених принципів правосуддя, порушення створеного статутами порядку провадження справ, означав бажання адміністрації посилити вплив на суди й керувати ними. Законом від 9 травня 1878 року було звужено компетенцію присяжних засідателів, відібравши у них багато справ і віддавши їх до відання суду царської корони. І. Шраг зосередив особливу увагу на порушенні принципу незалежності суддів з боку царського уряду. Зазначимо що законом від 20 травня 1885 року було створено особливий дисциплінарний суд, що спричинило порушення принципу незалежності суддів, після якого їх можна було звільняти тільки судом.

5 грудня 1874 року адвокатуру переведено у підпорядкування судам і заборонено відкривати адвокатські ради, тим самим простежувалось поступове знищення адвокатського стану. Поряд з тим ще залишались певні демократичні норми, які на практиці діяли у системі судочинства. Суд був відділений від адміністрації, мирових суддів, а там, де існували земства, обирала громада.

З приходом до влади Олександра III уся судова система підлягала негайній трансформації, фактично була повернена у таке русло, в якому вона функціонувала до Судової реформи 1864 року. Знову починає відчуватися вплив адміністрації на судову сферу, відбувається нівелювання мирових суддів з подальшою забороною їх обрання, скасовано чималу кількість справ, які підлягали розгляду присяжними засідателями та передача їх для розгляду судами так званих «станових представників», серед яких І. Шраг виділяв дворянських маршалів, міських голів і волосних старшин, де судочинство явно здійснюється за становою ознакою [8, с. 108]. Водночас було порушено принцип публічності у розгляді судових справ. Згідно з законом від 12 лютого 1887 року, судам та міністру юстиції офіційно надавалось право ініціювати закриті судові засідання по будь-якій справі, де вони вважатимуть за потрібне, і вони завжди мають змогу впливати на публічність суду.

Доволі глибоко питання функціонування системи судочинства в період контрреформ І. Шраг проаналізував у своїх «Листах з Чернігівщини». Зокрема у «Листі VIII» дослідник чітко зазначив, що в період контрреформ міністерство юстиції, спільно з іншими міністерствами, стосовно відносин у національних питаннях цілеспрямовано застосовувало «обрусительну» політику. Ще в період реформ прийнято рішення заснувати нові суди в остзейському краї, де на одному рівні разом з державною російською застосовували й мови тубільців німецьку, лошишську й естську з однаковими правами у судових справах. Проте за правління Олександра ІІІ на початку 1880-х років таку ініціативу було відкинуто, російську мову проголошено обов'язковою навіть у мирових і волосних судах з деякими незначними застереженнями. Одночасно у процесі реформування судової системи було фактично ліквідовано інститут присяжних засідателів, а усі судові справи вирішувались коронними суддями. Мирових суддів не обирали громадяни, а призначав уряд, внаслідок чого вони кваліфікувалися як чиновники міністерства юстиції, які, як переконував учений, були повністю від нього залежні [8, с. 108].

Необхідно констатувати, що міністерство юстиції в даний період проводило загалом реакційну політику, яка мала великий вплив на суди й на суддів. Зауважимо, що серед суддівського корпусу також спостерігалась політика щодо дотримання вказівок представників адміністрації. Таким чином винесенні рішення здебільшого відстоювали інтереси уряду та губернатора на місцях.

І. Шраг простежив, що така тотальна трансформація суспільно-політичного устрою не могла не позначитись на судах, а тому судді були поставлені у таке становище, що не мали змоги відстоювати власну самостійність від втручання адміністрації, а це, своєю чергою, на практиці спричиняло багато колізій, в яких перемога завжди була за представниками адміністрації. Як приклад він наводить взаємовідносини адміністрації та судів у Чернігівській губернії за часів губернаторства О. Анастасьєва, у період, коли губернатор ревізував повіти в Чернігівській губернії і з'їзд земських начальників, який представляв тогочасний повітовий член окружного суду П. Лопуцький [8, с. 109]. Вчений відзначив, що така посада була встановлена у період, коли запроваджено посади земських начальників, а для того, щоб краще пояснити його відносини з губернатором, І. Шраг ілюстративно наводив інформацію про повітових членів окружних суддів. Він зазначив, що з часу скасування посади мирових суддів, значна кількість їхніх повноважень перейшла у межах села до земських начальників, а у межах міста до міських судів, однак для того, щоб здійснювати судочинство з найважливіших справ, зокрема тих, що раніше належали до компетенції мирових суддів, було запроваджено нову посаду повітових членів окружних судів. Вони розглядали справи як перша інстанція, а апеляції на їх рішення розглядалося окружним судом.

Розкриваючи становище судових діячів у їх відносинах з губернською владою, І. Шраг вкотре наголосив на безкарності місцевої адміністрації [7, с. 79]. Такий стан речей він пояснював загальноімперською політикою стосовно місцевої адміністрації. Численні факти зловживання владою на місцях були добре відомі міністерству юстиції й воно мало б відстоювати права своїх чиновників від гніту і сваволі губернаторів та загалом місцевої адміністрації. Одначе офіційна позиція міністерства юстиції полягала у єднанні суду з адміністрацією. Його метою мала стати «солідарність» з адміністрацією і тому старші голови судових палат мали об'їхати усі окружні суди свого округу, щоб ініціювати серед повітових членів і міських суддів лояльне поводження із земськими начальниками й повітовими маршалами та уникати суперечки з ними [6, с. 59]. Дослідник зазначав, що повітові члени й міські судді, бувши людьми освіченими, старалися максимально дотримуватись букви закону. У зв'язку з цим у них часто виникали суперечки з земськими начальниками, серед яких було мало освічених людей і котрі сформувалися на основі панських офіцерських чи поліційних традицій з ігноруванням закону та переслідуванням, як правило, власних інтересів [8, с. 112].

І. Шраг вказував, що міністр юстиції замість того, щоб стояти на варті закону й обороняти закон від будь-яких свавільних утисків та підтримувати своїх чиновників у боротьбі з неправосуддям, став на позиції захисту адміністрації та її сваволі, вважав за потрібне закликати до її підтримки серед суддівського корпусу. Дослідник встановив, що міністерство юстиції закликало суддів і прокурорів не до того, щоб вони узгоджували свою діяльність з нормами закону, а ініціював дослухатися до намірів і бажання представників імперської влади. Саме на таку позицію міністерства неодноразово було звернено увагу у середовищі преси й тогочасного суспільства. Позиція міністерства полягала в тому, що у публічних виступах воно надавало відповідні інструкції суддям і прокурорам, наказуючи їм бути проводирями «обрусіння» [8, с. 114].

Висновки

Аналізуючи систему правосуддя в українських землях після Судової реформи 1864 р. І. Шраг відзначав велику роль тих суспільно-політичних і правових чинників, що суттєво впливали, а часто й визначали принципи діяльності судових установ. Водночас він детально проаналізував вплив судової реформи на заснування судових установ, розглядаючи її як ключовий елемент трансформації системи судочинства середини ХІХ ст. На його переконання, актуальність судових перетворень чітко простежувалась в умовах суспільно-політичного життя, оскільки чинна система правосуддя не відповідала особливостям тогочасних реалій. Зокрема він наголошував, що демократичні перетворення в судовій сфері насправді не відповідали істинній природі імперського самодержавства, у зв'язку з чим починається ревізія норм судових статутів та поступовий відхід від тих демократичних начал, які у них закладались. Детальне вивчення даного питання дало можливість досліднику простежити потужний вплив адміністрації на судову сферу, процеси нівелювання мирових суддів з подальшою забороною їх обрання та запровадження «станових представників», серед яких він виділяв дворянських маршалів, міських голів і волосних старшин. Розкриваючи становище судових діячів у їх стосунках з губернською владою дослідник регулярно наголошував на безкарності місцевої адміністрації. І. Шраг простежив численні факти зловживання владою на місцях та абсолютну інертність стосовно цього органів юстиції, вважаючи це типовим елементом загальноімперської політики стосовно місцевої адміністрації.

Література

1. Кравчук В.М. Історико-правові аспекти основ правового статусу суддів на українських землях у складі Російської імперії (кінець XVIII початок XX століття) // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. №4. С. 3-7.

1. Kravchuk, V.M. (2016), “Historical and legal aspects of the foundations of the legal status of judges on Ukrainian lands as part of the Russian Empire (late 18th early 20th centuries)”, Aktual'ni problemy vitchyznianoi iurysprudentsii, vol. 4, рр. 3-7.