Вірогідне, можливе та малоймовірне про студентські роки Григорія Сковороди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вірогідне, можливе та малоймовірне про студентські роки Григорія Сковороди

Максим Яременко

Анотація

студентський біографія сковорода

Донині біографія молодого Григорія Сковороди -- це переважно набір припущень, здогадок, а не зіпертий на більш-менш достовірні факти життєпис. Навіть рік народження філософа не є таким очевидним, як заведеноо вважати. Надмірна довіра до специфічного твору Михайла Ковалинського про Сковороду, намагання «підлаштувати» сучасні мислителеві джерела під значно пізнішу інформацію його учня шкодять критичному дослідженню біографії Григорія Савича. У цій статті на основі відомих, а також нових фактів переглянуто чи поставлено під сумнів усталені твердження про час народження та навчання Сковороди. Він не міг розпочати студії у Києво-Могилянській академії раніше 1738/39 н. р., а завершив їх, найвірогідніше, не пізніше січня 1750 р. Перерва в науці, пов'язана зі співом у придворній капелі, також, схоже, тривала довше, ніж заведено вважати.

Ключові слова: Григорій Сковорода, Василь Сковорода, Михайло Ковалинський, Києво-Могилянська академія.

Abstract

Reliable, Possible, and Improbable About Student Years of Hryhorii Skovoroda

To this day the biography of young man Hryhorii Skovoroda is mostly a set of assumptions and conjectures than history about his life based on more or less authentic facts. Even the year of the philosopher's birth is not as obvious as it is commonly supposed. Excessive trust in the specific work of Mykhailo Kovalynskyi about Skovoroda attempts to adjust those up to thinker's time sources to much later information of Kovalynskyi's work harm the critical study of Hryhoriy Savych's biography. In this article on the basis of both well-known and new facts the established historiographical statements about the time of Skovoroda's birth and education are revised or questioned. He could not start his studies at the Kyiv-Mohyla Academy before 1738/39 and completed them, most likely, no later than January 1750. It seems the gap in Hryhorii's studying because of his singing in the court chapel lasted longer than scholars assumed before.

Keywords: Hryhorii Skovoroda, Vasyl Skovoroda, Mykhailo Kovalynskyi, Kyiv-Mohyla Academy.

Попри різні думки, що висловлювалися за останні понад сто років про студентські роки Григорія Сковороди, нині, як здається, серед дослідників запанував певний компроміс, закріплений в енциклопедичних виданнях (отже, оповідь стала «загальновідомою» чи й «загальноприйнятою»). Згідно з цією схемою, у 1734-1742 рр. (чи до грудня 1741 р.), аж до класу філософії, хлопець навчався у Києво-Могилянській академії. На класі філософії він перервав студії, бо між 1742-1744 рр. був співаком придворного імператорського хору, а в 1744 р., повернувшись до Києва, відновив навчання, проте вже в 1745 р. поїхав до Токая. За п'ять років потому, після повернення, Сковорода почав викладати в Переяславському колегіумі, але не затримався там надовго через конфлікт із місцевим єпископом щодо наповнення його курсу. Тож за кілька місяців, у 1751 р., Сковорода повернувся до Академії -- у клас богослов'я. Не закінчивши його, він став домашнім учителем у с. Коврай і пізніше в Києві не навчався Ігор Бичко, «Сковорода Григорій Савич,» в Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст.: Енциклопедичне видання, упоряд. З.І. Хижняк (Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2001), 488-490; Мирослав Попович, «Сковорода Григорій Савич,» в Енциклопедія історії України, т. 9 (Прил-С) (Київ: Наукова думка, 2012), 607-609.. Якщо із датуванням студій дослідники ще якось дають собі раду, то про конкретніші обставини академічного життя юнака за браком джерел вести мову не доводиться. Тому в нагоді стає широка та більш чи менш вправна контекстуалізація -- про курси та викладачів, умови навчання і можливих однокашників, потенційно побачене і почуте тощо Яскравий приклад такої оповіді див.: Леонід Ушкалов, Ловитва невловимого птаха: життя Григорія Сковороди (Київ: Дух і Літера, 2017), 49-172..

Варто також наголосити, що, попри величезну бібліографію, присвячену Сковороді Лише на початок 2000-х рр. вона налічувала понад 2200 позицій (див.: Два століття сковородіяни: бібліографічний довідник, укладачі Леонід Ушкалов, Сергій Вакуленко, Алла Євтушенко (Харків: Акта, 2002), 18-419., аналіз його студентської біографії здобувся на вкрай скромну увагу. По суті, тут і досі найвагомішими залишаються розвідки Миколи Петрова, Дмитра Багалія і Леоніда Махновця (власне його схема студентських років Григорія стала нині «енциклопедичною). Серед сучасних публікацій, базованих на нових досі незнаних відомостях, заслуговує на увагу стаття Миколи Бородія (всі ці дослідження детальніше обговорюватимуться далі). У цій розвідці я спробую додати кілька нових фактів до біографії молодого Сковороди та, відштовхуючись зокрема й від них, оцінити резонність висловлених раніше суджень.

Донині дослідники спираються на схему життя філософа, запропоновану його учнем Михайлом Ковалинським. Той написав «Жизнь Григорія Сковороды» по смерті вчителя у 1794 р. Про його студентський період життя Ковалинський пише, не вказуючи точних хронологічних реперів, так: десь після семи літ, коли у хлопця виявилися таланти та твердість духу, батько віддав його на навчання до Київської академії. Там Григорій швидко «превзошел сверстников своих успехами и похвалами», зокрема й надзвичайно розумного свого «соученика» Самуїла Миславського. Далі Кова- линський повідомляє, що юнак за здібність до музики та приємний голос потрапив до придворної капели, «куда и отправлен был он при вступлении на престол Государыни», тобто Єлизавети Петрівни. Під час візиту імператриці до Києва сюди повернувся й Сковорода «и паки начал учиться», але його буцімто не влаштовував «круг наук», а до того ж він хотів побачити чужі краї. Така нагода «скоро» трапилася, і Григорій в якості церковного співака, а також дякуючи знанню мов поїхав до Угорщини в складі Токайської комісії на чолі з генерал-майором Вишневським. Там він мав змогу помандрувати «окольними» місцями та познайомитися зі славними своєю ученістю людьми, які з ним заприязнилися та збагатили новими знаннями. Після повернення із Токая Сковорода «скоро» почав викладати у Переяславі піїтику, але через суперечку із єпископом вимушено залишив місцевий колеґіум. Після цього Григорій Савич став домашнім наставником сина Степана Томари у Ковраї. Згідно з Ковалинським, Григорій Савич у Києво-Могилянській академії більше не навчався Сковорода Григорій, Повна академічна збірка творів, за ред. проф. Леоніда Ушкалова (Харків-Едмонтон-Торонто: Майдан; Видавництво КІУС, 2011), 1344-1346..

Вже із цього представлення бачимо, що автор «Жизні...» не дотримується хронології: наприклад, він спершу пише про інтелектуальну вищість над Миславським, а потім -- про спів у придворній капелі. На згадці про Миславського варто зупинитися докладніше, адже для дослідників вона слугувала певним хронологічним маркером для визначення років навчання Сковороди у вищих могилянських школах, а як по-мені, вона є цінним штрихом для оцінки джерелознавчого потенціалу тексту Ковалинського.

Час навчання Симеона (світське ім'я майбутнього архиєрея) Миславського добре простежується за студентськими щорічними реєстрами, де поіменно фіксували священицьких дітей. Ще Микола Петров свого часу звернув увагу на те, що майбутній єрарх навчався від 1744 до 1754 р., нібито закінчивши повний курс Николай Петров, «К биографии украинского философа Григория Савича Сковороды» Киевская старина 4 (1903): 11-12..

Студії в Академії він розпочав 15 вересня 1744 р. з найнижчої школи аналогії, хоч у відомості був записаний аж 21-літнім Опубл.: Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии, отд. ІІ (1721-1795 гг.), со введением и примеч. Н.И. Петрова (Киев: Типогафия И.И. Чоколова, 1904), І, ч. 2: 255.. Вказівка на вік явно помилкова (найшвидше, цифри слід перемінити місцями -- не «21», а «12»). Схоже, хлопець чи мав добру попередню підготовку, чи зумів в Академії налягти на науку, адже характеристиці «весьма добр» відповідав уповні: наступного 1745/46 н. р. його, як 13-літнього, записано вже серед «граматиків» із характеристикою «изряденъ» та з приміткою про засвоєння не першого, а другого освітнього щабля -- курсу інфіми Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі -- ІР НБУВ), ф. 160, спр. 172, арк. 232.. Ще через рік -- у 1746/47 н. р. -- Симеон, вже нібито 17-річний (поширена на той час плутанина в оцінці, найшвидше -- візуальній, віку), студіював «преізрядно» піїтику, залишивши позаду опановану синтаксиму Там само, арк. 260 зв.. Отож програму чотирирічних граматичних шкіл Миславський подолав за два роки. Далі він два роки, у 18 та 19 літ, вивчав риторику: «преізряно» у 1747/48 н. р. Там само, арк. 289. та найкраще за всіх (за оцінкою викладача -- «всбхъ превосходит») у 1748/49 н. р. Там само, арк. 320 зв. Запам'ятаймо останню характеристику. У 1749/50 та 1750/51 н. рр., у віці 20 і 21 року, Симеон навчався у класі філософії, де його характеризували, відповідно, «остроуменъ и прилЪженъ» та «весма изряденъ» Там само, арк. 349, 374.. У 1751/52, 1752/53 н. р. та 1753/54 н. р., у віці 22, 23 та 24 роки, юнак «преізрядно» студіював богослов'я, а у відомості за 1752/53 н. р. взагалі названий найкращим студентом -- «Цв'Ьтъ между протчійми» Там само, арк. 400 зв., 435, 462.. Наступного навчального року, від вересня 1754 р., Миславський відвідував Академію вже в статусі викладача аналогії Там само, арк. 491, 514.. Чи він здолав чотирирічний богословський курс за три роки, чи, як частіше вважають, його не завершив, сказати складно. Принаймні в біографічній довідці авторства сучасника Якова Воронковського достатньо загально, без деталізації, записано лише, що Миславський навчався філософській та богословській наукам Іаков Воронковський (1726-1774). Історія Софійської кафедри, монастирів, Київської Академії та біографії Київських митрополитів, упоряд. та автор передм. В.І. Ульяновський (Київ: Видавничий дім «АртЕк» 2021), 119..

З огляду на інформацію інших джерел, що їх буде проаналізовано далі, Григорій Савич і Симеон справді навчалися в Академії одночасно, хоч навряд чи в одному класі. Втім, згадка про Миславського могла з'явитися у тексті Ковалинського для того, щоб у вигіднішому світлі подати здібності Сковороди, його вищість над Самуїлом. Той, як білгородський єпископ, читаємо в «Жизні...», «вознегодовал» на Григорія Савича «с гонением», коли Сковорода викладав у Харкові (до речі, Ковалинський не називає архиєрея на ім'я у цій частині твору) Сковорода, Повна академічна збірка, 1361.. Отож, таким нехитрим способом автор міг не так перейматися часом навчання свого вчителя в Академії, як намагався підкреслити його інтелектуальну вищість порівняно з недоброзичливцем-єпископом. На саме таку мету згадки у «Жизні...» про Миславського вказує і те, що інформація Ковалинського не збігається із характеристиками професорів, адже двічі -- у «школі» риторики та на богословському курсі -- чітко вказано, що власне Симеон є найкращим студентом Зазвичай звертають увагу лише на другу характеристику («ЦвТтъ между протчійми»). Пояснення Леоніда Махновця такої оцінки Миславського викладачем, що свідчить не на користь Сковороди, бентежить своїми психоаналітичними нотками. Навряд чи його можна сприймати як щось більше, аніж курйоз чи брак дослідницької дистанції без заснованих на джерелах доказів (а їх не наведено): «Але цих непедагогічних компліментів Семен Миславський досягав тільки тому, що мав сильну пам'ять та був надзвичайно працьовитий, бо аналіз його писань не виявляє сильного та оригінального розуму; крім того, як це доводить подальше життя Миславського, він напевне належав до тих учнів, яких називають підлабузниками» (Леонід Махновець, Григорій Сковорода. Біографія (Київ: Видавництво «Наукова думка», 1972), 74)..

Тож свідчення Ковалинського про інтелектуальну перевагу його вчителя над Миславським варте критичної оцінки насамперед не тому, що хлопці не були однокашниками, як вважав Дмитро Багалій, припускаючи, що йшлося не про Семена, а Тимофія Миславського Дмитро Багалій, Український мандрований філософ Григорій Сковорода, друге, виправлене видання (Київ: Видавництво «Орій» при УКСП «Кобза», 1992), 43-44, 51.. Ковалинський радше умисне згадав майбутнього єрарха, але порівняння з ним було свого роду риторичним прийомом, який дозволяв підкреслити вищість переслідуваного над гонителем, а не з наміром точно вказати на академічне оточення Сковороди. Не варто забувати й того, що Михайло був вихователем дітей Кирила Розумовського. Його патрон ще за гетьманування не лише не демонстрував якихось сентиментів до Києво-Могилянської академії, а й разом із козацькою елітою у 1764 р. планував радикально реформувати та підпорядкувати собі навчальний заклад. Тоді Академія, якраз на чолі з ректором Самуїлом Миславським, успішно протистояла цим планам Див. детальніше: Максим Яременко, Перед викликами уніфікації та дисциплінування: Київська православна митрополія у XVIII столітті (Львів: Видавництво УКУ 2017), 208-212.. Тож Ковалинський, подаючи у невигідному світлі цього достойника вже в єпископському сані, міг керуватися не лише стосунками між ним та Сковородою, а й демонструвати власне негативне ставлення до єрарха, сформоване, ймовірно, за перебування у родині свого патрона Розумовського.

Наведене вище -- це лише один штрих, що викликає питання до фактографічної достовірності тексту Ковалинського. Ті, хто залучають «Жизнь...» як джерело, не коментують деталь, яку автор сам вказав на самісінькому початку у підзаголовку: «Писана 1794 года в древнем вкусб» Сковорода, Повна академічна збірка, 1343.. Що означає отой «древній вкус», які жанрові зразки автор мав намір наслідувати? В якості мотто Ковалинський використовує слова Горація, затим не раз вживає біблійні алюзії та парафрази. Це дозволяє під «древнім вкусом» очікувано вбачати взорування на ті правила, що їх вивчали у шкільному курсі риторики. А опис минулого, як, наприклад, навчав свого часу за Цицероном та Лукіаном у Києво-Могилянській академії Теофан Прокопович, не передбачав уваги до другорядних деталей:

Також і не про все правдиве треба говорити, бо коли, наприклад, полководець веде військо, то неодмінною правдою є те, що він зупинявся в тому чи іншому селі, що він пив пиво і що він з'їв курку чи гуску. Наприкінці й те, що коли він крокує, то як змінює по черзі ноги, але хто ж думає, що історикові треба це зображати? [...] я признаю два роди маловажних справ, які можна пропустити: непотрібні та довгі описи і розповіді про події, які не мають жодного відношення до суті справи Феофан Прокопович, Філософські твори в трьох томах, уклад. М.Д. Рогович, В.М. Нічик, перекл. з лат. Ю.Ф. Мушак та ін. (Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979), 1: 347..

У загальних вказівках про те, як має виглядати похвала особам, Прокопович найперше зазначав: «Насамперед май на увазі такі місця доказів у похвалі: визначення, яке, однак, необхідно давати не людям, а в основному чеснотам чи вадам людей» Там само, 383..

Відтак, не дивує, що Ковалинський не переймався деталями. Жанрова специфіка «древнего вкуса» не передбачала уваги до таких дрібниць, натомість наголос на зразковому навчанні -- це якраз деталь, що стосується чесноти. Перечитуючи текст Ковалинського, неважко переконатися, що автор далекий від нейтрального висвітлення біографії героя: його мета -- всіляко наголосити на достоїнствах Цікаве припущення про певний символізм в оповіді Ковалинського принагідно зауважив Ігор Сердюк, який припустив, що, вочевидь невипадково, автор наголосив на прояві у його героя багатьох чеснот саме у семилітньому віці. Саме тоді, згідно з церковними уявленнями, дитина починає усвідомлювати свої вчинки та несе відповідальність за гріхи (Ігор Сердюк, Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст. (Київ: К.І.С., 2018), 55).. Недаремно окремі списки твору Ковалинського позначали заголовком «Житие Сковороды, Григория Савича» Див. опублікований: Николай Сумцов, упор. «Житие Сковороды, описанное другом его, М.И. Коваленским» Киевская старина 9 (1886): 113., а не «Жизнь...». Приклад фактичної помилки у творі бачимо вже в перших реченнях, де автор поєднує непоєднуване, коли говорить про походження філософа: «Родители его были из простолюдства: отец -- Козак, мать -- такого же рода. Они имели состоянїе мещанское посредственно достаточное...» Сковорода. Повна академічна збірка, 1344.. Нагадаю, що у соціальній структурі Гетьманщини часів Сковороди посполиті («простолюд»), козаки та міщани належали до різних станових груп. Тож не варто надто покладатися на достовірність фактичних свідчень Ковалинського, зокрема й при викладі послідовності подій, як це, для прикладу, добре видно з фрагменту, де спершу згадано однокашника Мис- лавського, а потому візит до Києва Єлизавети Петрівни, хоч тоді Миславський ще й не навчався в Академії. Якщо ж припустити, що Ковалинський більш-менш достовірно зображує «університети» Сковороди, то треба врахувати, що Григорій Савич розпочав студії до виїзду в Петербург, під час навчання перетинався зі студентом Симеоном Миславським (між вереснем 1744 та першою половиною 1754 рр.); «гриз граніт» із однією (спів у придворній капелі), а не двома перервами.

Окрім «Жизні...», написаної після смерті Сковороди і, вочевидь, лише на основі якихось усних оповідей про його навчання у Києві, варто залучити кілька інших могилянських джерел, добре відомих дослідникам. Насамперед мова про студентські списки, адже від кінця 1730-х рр. було запроваджено щорічну фіксацію всіх вихованців Академії. Щоправда, спудеїв світських станів фіксують лише три реєстри -- за 1736/37 та 1737/38 н. р., а також присяжний список 1742 р. Див. про це детальніше: Максим Яременко, «Джерельний потенціал “відомостей” про студентів Києво-Могилянської академії,» ЗНТШ CCLX, кн. 1 (2010): 57-73. Ще Микола Петров резонно зауважив, що відсутність імені Григорія Сковороди у списках 1736/37 та 1737/38 н. р. вказує, що він розпочав свої університети пізніше -- на його думку, у 1738/39 н. р. Петров, «К биографии,» 12. Серед сучасних дослідників на сумнівність навчання від 1734 р. (щоправда, без пропозиції альтернативи) звернув увагу: Микола Бородій, «“Білі плями” біографії Г. Сковороди (З новознайдених архівних документів» у Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність: збірка науково-теоретичних праць, упоряд.: Йосипенко С.Л., Стратій Я.М. (Київ: [б. в.], 2003), 544. Додам: у згаданих студентських реєстрах немає й інших можливих форм чи пізніше зафіксованих прізвиськ-ідентифікацій (на кшталт «Савич», «Савельєв», «Дунаєвський» абощо), як немає і вихованця із Чорнух, якого можна було б запідозрити, що він із Григорієм -- одна особа. Леонід Махновець пояснює брак згадки про Сковороду міркуваннями про динаміку студентської корпорації, яка помітно мінялася: мовляв, хлопець на момент укладання списків був відсутнім в Академії Махновець, Григорій Сковорода, 76-77.. Таке пояснення, звісно, формально має певну слушність, але перебування поза Києвом два роки підряд видається малоймовірним, тим більш що відомості укладали в різний час: першу в квітні 1737 р., другу в січні 1738 р. Акты и документы, І, ч. 2: 38, 61. Замість пояснити відсутність Сковороди у списках пізнішим початком його студій, Махновець згадане міркуваннями пов'язує зі ще одним своїм бездоказовим припущенням про перебування хлопця в Академії від 1734 р., до чого далі повернуся.

Опосередковано на прибуття Григорія до Києва не раніше 1738/39 н. р. вказує інформація, на яку звернув увагу Микола Бородій: мова про початок навчання в Києві у вересні 1740 р., відразу від школи інфіми, та про вибуття з Академії наступного року з граматичного класу уродженця Переяславщини і майбутнього яготинського сотника Олексія Каноровського Бородій, «“Білі плями” біографії,» 535.. Він був товаришем Сковороди, і згодом вони листувалися. Найімовірніше, хлопці зазнайомилися на студентській лаві, причому навряд чи розрив між рівнями навчання обох був значним. Принаймні, у листі Олексія до Григорія не видно дистанції, яка була б природною, якби йшлося про дружбу між ритором чи філософом, тобто особою, що завершила середній освітній цикл і перейшла до підвищеного рівня, та щойно прибулим на студії в нижчі класи.

Відсутність імені Сковороди у присяжному списку 1742 р. легко пояснити, адже цей акт уклали 7 листопада 1742 р. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі -- ЦДІАК України), ф. 59, оп. 1, спр. 860, арк. 201., коли Григорій уже виїхав з міста. Подальшу його долю -- перебування у придворній хоровій капелі -- підтверджують кілька джерел, уведених до наукового обігу на початку XXI ст. Відомо, що 7 вересня 1742 р. хлопець з іншими співаками, обраними для відправки у Санкт-Петербург, приїхав із Києва до Глухова, а за два дні в указі Генеральної військової канцелярії згадувалися кошти, потрібні для їхнього проживання у столиці Гетьманщини, серед них і для альтиста «Сковородька» (як його названо у документі). 11 вересня гроші було видано, десятьох відібраних співаків, серед них і Григорія, забезпечували до 10 жовтня, а 12 жовтня 1742 р. групі із семи поіменно не названих хористів видали кошти на поїздку до Москви.

В укладеному 11 грудня 1742 р. списку співаків, які прибули до Москви, значився й Сковорода Бородій, «“Білі плями” біографії,» 537-540..

Інше відоме науковцям джерело про Григорія-співака -- це фіксація його імені у датованому 2 червня 1743 р. реєстрі співаків із Гетьманщини, чиїх батьків було звільнено від податків та постоїв: «Григорій Савелієвой синъ Сковородъ Дубенского полку в местеч- кЪ Чорнухах а содержит мат єво ПелагЪя Степанова дочь Шєн- гбр'Ьєвна» ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 8514, арк. 3.. Ця інформація не тільки підтверджує, що на той час хлопець не навчався в Академії, а й те, що він наполовину осиротів. Уважніше прочитаймо заголовок документа: «Реестръ кто імяни малолТтніє пТвчіє імТють в Малой Россіи і в Слободских полках доми» Там само.. Тут чітко вказано, що перелічені далі співаки, серед них і Григорій, «малолітні». Натомість, згідно з усталеною точкою зору, Григорій народився у 1722 р. Єдине джерело цієї інформації -- все той же Ковалинський, «Жизнь...» якого слід читати, прискіпливо примруживши око. Якщо йняти йому віру, то в 1743 р. Сковороді вже йшов би 21-й рік, що аж ніяк не підпадає під категорію «малолітства». За тогочасними нормами, «малолітство» вважалося перешкодою для шлюбу, тож церковні приписи санкціонували вінчання для хлопців від 14-15, а світські від 18 років Сердюк, Маленький дорослий, 67-69.. У віці 18-20 років юнаків уже мобілізували в походи, від 18 років вони несли кримінальну відповідальність та набували самостійних (без опіки) прав на володіння нерухомістю Олена Апанович, Збройні сили України першої половини XVIII ст. (Дніпропетровськ, 2004), 45-46; Володимир Маслійчук, «Дитина на Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. (до постави питання)» Збірник Харківського історико-філологічного товариства 12 (2006): 15.. Колегія Сенату -- центрального імперського органу влади -- у 1742 р. визнала «малолітством» вік від народження до 17 років, а пізніше, з 1765 р., власне 17-ліття рахувалося за «совершенный возраст» для обох статей Володимир Маслійчук, Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві (1780-1796рр.) (Харків: Харківський приватний музей міської садиби 2011), 54, 60-61.. Тож якщо відштовхуватися від того, що Сковорода народився у 1722 р., його у 1743 р. аж ніяк не випадало називати «малолітнім» (чи не через малий вік у Глухові в 1742 р. «Сковороду» названо «Сковородьком», а не, скажімо, «Сковороденком»?). Нагадаю, що до введення в обіг тексту Ковалинського при визначенні дати народження Григорія Савича побутував 1726-й рік, наведений Ізмаїлом Срезневським И.С. р. з. к. «Отрывки из записок о старце Григорие Сковороде» в Утренняя звезда (Харьков, 1833 [1834]), 1: 67.. Срезневський не підкріпив це посиланням на джерела, проте, взявши до уваги інформацію 1743 р. про малолітство співаків, його припущення видається правдоподібнішим за дату народження, наведену в «Жизні...» Ковалинського.

Якщо припустити, що достовірніша інформація з документа за 1743 р. (саме так було б логічніше), а не дані, написані після смерті Григорія Савича і почерпнуті невідомо з якого джерела, то матимемо додатковий підставу твердити, що відсутність Григорія у реєстрах Академії щонайменше до 1738/39 н. р. недивна: він був молодшим, як досі вважалося. На 1743 р. його вік не мав би перевищувати 17-18 років, інакше хлопця не називали б «малолітнім». Це означає, що він міг народитися десь між 1725-1726 рр. Запропонувати точнішу дату народження, яка спиралась би бодай на опосередковані джерела, поки не вдається, зате достатньо впевнено можна твердити, що це сталося перед 1731 р. Таке припущення випливає зі збереженої метричної книги Свято-Воскресенської парафії у Чорнухах за 1731-1740 рр., де запису про народження хлопця немає. Що це та парохія, до якої належали його батьки, дізнаємося з іншої нотатки у цій книзі -- про народження Григорієвого рідного брата Василя. 1 січня 1733 р. воскресенський єрей Стефан Антонієв хрестив другу за цей день дитину: «Крестилъ млднца Василія от родителей законновЪнчаннихъ Сави Сковороди и жени его Пелагіи восприем- никъ Григорій Дрозденко восприемниця Маріж». До речі, Сава Сковорода фіксується у метриці цього року ще раз -- як кум батька третього хрещеного 15 січня немовляти Павла Шевця ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1014, спр. 16, арк. 6 зв.. Згадана метрика ще стане в пригоді дослідникам, які вирішать простежити ближчих і дальших сусідів та рідню Григорія Сковороди, зокрема по лінії Шангеріїв. У рубриці про хрещених, а також померлих за 1731-1740 рр. інших записів про дітей Сави та Пелагії чи смерть когось із родини Григорія немає Там само, арк. 122 зв., арк. 32-47 зв. (отже, його батько Сава відійшов у засвіти десь у проміжку між 1.01.1741-1.06.1743 рр.).

Як зауважив Микола Бородій, у списках хористів, які супроводжували Єлизавету Петрівну до Києва у 1744 р., імені Сковороди немає, зате привертає увагу те, що попович Андрій Туманський, котрий разом із Григорієм виїхав у Москву до придворного хору, вже у вересні 1743 р. повернувся, як зазначено у переліку студентів за 1744/45 н. р., до Київської академії. Дослідник припускає, що так само могло статися й зі Сковородою, хіба що в реєстрі вихованців невірно вказано час відновлення Туманським студій -- замість вересня 1744-го помилково записано 1743 рік Бородій, «“Білі плями” біографії» 542. (припущення про помилку -- це очевидний «тиск» інформації з «Жизні...»). Та хай там як було з Туманським, а інформації про час повернення Сковороди до alma mater досі не виявлено, як і доказів його поїздки у свиті імператриці. Не виключено, що згадка Ковалинського про подорож Григорія разом із Єлизаветою Петрівною -- це не більше, як спосіб наголосити, що його герой знався із «великими» людьми (на таке в тексті «Жизні...» натрапляємо раз по раз).

Історики апелюють до ще одного свідчення, що, на перший погляд, збиває з пантелику. У ревізії Чорнух під 30 серпня 1745 р. згадано «дворъ Пелагій Сковородыхи которой синъ обретается в певчихъ» ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 19343, арк. 622., хоч нібито він мав би знову навчатися в Академії. Дмитро Багалій пояснював це тим, що в Чорнухах або ще не знали про повернення юнака до Києва, або вказували на його чин придворного уставника, присвоєний після завершення співочої кар'єри Багалій, Український мандрований філософ, 44.. Леонід Махновець вважав, що запис доводить перебування на той час Сковороди у Токайській комісії в якості уставника тамтешньої церкви Махновець, Григорій Сковорода, 38., а Микола Бородій -- що інформацію автоматично перенесли з попередньої ревізії 1743 р., коли юнак ще перебував у придворному хорі Бородій, «“Білі плями” біографії» 545.. Ми вкотре спостерігаємо, як дослідники, ігноруючи синхронну джерельну інформацію, шукають пояснення гаданій «помилці», що не відповідає твору Ковалинського. Аби краще оцінити ревізійні дані, звернімося до ще одного рукопису.

Серед джерел, що дозволяють міркувати про час навчання Сковороди в Академії, -- запис його імені разом з іншими студентами, які переписували трактат Адама Зернікава Акты и документы, І, ч. 2: 266-267.. Леонід Махновець, відкинувши аргументи попередніх дослідників, порівняв занотовані у списку імена студентів різних шкіл-курсів із родин духовенства зі студентськими реєстрами 1740-х рр., де фіксували лише поповичів. Виявилося, що одночасно вони навчалися в Академії у 1744/45 і 1746/47 н. рр., а в 1745/46 та наступні роки разом не фіксуються. За правильний варіант дослідник пропонує обрати 1744/1745 н. р., бо, мовляв, згідно з Ковалинським, Сковорода, чиє світське походження не передбачало внесення до реєстрів, повернувся до Києва у 1744 р. Махновець, Григорій Сковорода, 10-23. Зауважу, що критичне налаштування автора є однією із сильних сторін цього дослідження. На жаль, до явних ґанджів слід віднести погане розуміння тогочасних історичних контекстів, що нерідко розглядаються «з висоти» XX ст. А далі, вже наприкінці серпня 1745 р., за припущенням Леоніда Махновця, Григорій виїхав із Києва до Угорщини в складі Токайської комісії Там само, 37-38..

Далі Махновець чинить так, як розкритиковані ним попередники -- пропонує гіпотези, що не спираються на пряму інформацію джерел. Опублікувавши рапорт майора Василя Горбунова до Київської губернської канцелярії від 7 жовтня 1750 р. про повернення з Токая рейтара Пилипа Степуріна з партією угорського вина, дослідник звертається до переліку осіб, які прибули «при нем». Серед них значився якийсь не названий на ім'я «студент один», і науковцю цього вистачило, щоб ідентифікувати безіменного «студента» із Григорієм Савичем: «Що згаданий тут студент -- це Сковорода, сумніватися неможливо. В Токайській комісії була тільки одна людина, яку могли так називати, бо вона справді була студентом» Там само, 45.. Та навіть якщо припустити, що Сковороду справді замість «півчого» вирішили назвати «студентом» (а це не очевидно), і що він добирався із самого Токая (а не якийсь спудей приєднався до валки в іншому місті, скажімо, в Ярославі, через який лежав її шлях), то Махновець чомусь ототожнює склад тих, хто їхав в Угорщину 1745 р., і тих, хто повернувся у 1750 р. А де певність, що контингент долучених до комісії не мінявся до 1750 р.? Це питання він не заторкує. Натомість Микола Бородій, проаналізувавши достатньо детальні архівні свідчення про роботу Токайської комісії від першої половини 1740-х до 1760-х рр., не знайшов у них згадки імені Сковороди. Зате він аргументовано довів, що якщо Григорій Савич і їздив в Угорщину, то не в статусі дячка, адже імена тих, хто був у комісії церковнослужителем, відомі. Дослідник припустив, що Сковорода міг подорожувати до Угорщини як домашній вчитель сина генерала Федора Вишневського, здійснюючи з підопічним освітню мандрівку. Бородій ставить під сумнів ототожнення безіменного студента зі Сковородою та припускає, що Григорій, імовірно, перебував в Угорщині двічі -- у 1745-1746 і 1750-1753 рр. Бородій, «“Білі плями” біографії» 544-551.

На неслушність ототожнення зі Сковородою безіменного «студента», що прибув до Києва у 1750 р., а також на помилковість твердження про його перебування в Угорщині до 1750 р., вказує інше джерело. У реєстрі справ, що їх розглядало Києво-Подільське духовне правління за «генварську треть» 1749 р. (себто перші чотири місяці року), які потребували письмового супроводу, натрапляємо на запис за 28 квітня під № 10: «По доношенію студента Григорія Шковороди на діякона ДоброНиколскогш Михайла о не отдачи имъ должних денегъ тридцяти рублевъ приказано діякону чтобъ заплатилъ долгъ или надалЪе платится строку просилъ бы себ'Ь» ЦДІАК України, ф. 127, оп. 144, спр. 86, арк. 3.. Як бачимо, Сковорода в 1749 р. скаржився локальній церковній владі на священнослужителя з її відомства за затримку зі сплатою чималенького боргу. Для порівняння, у другій половині 1740-х рр. всі могилянські викладачі отримували із Військового скарбу 129 руб. на рік «на препитаніе» Києво-Могилянська Академія кін. XVII -- поч. XIX ст.: повсякденна історія. Збірник документів, упор. О.Ф. Задорожна, Т.Л. Кузик, З.І. Хижняк, М.В. Яременко (Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005), 89.. За 30 руб. можна було справити повний гардероб включно зі взуттям та верхнім одягом на всі сезони чи завести господарство, яке включало б дрібну та велику рогату худобу. У першій половині 1750-х рр. онук донського отамана, тобто студент високого майнового та соціального статусу, розпоряджався щомісячно 1 рублем «на харчи», а його інспектор отримував на рік 12 рублів платні Там само, с. 151-154.. Неважко припустити, що можливістю дати у борг солідну суму «Шковорода» був зобов'язаний службою співаком при дворі, а не в Токайській комісії, тим більш якщо твердження Ковалинського про повернення Григорія із Угорщини «с пустым карманом» Сковорода, Повна академічна збірка, 1345. бодай трохи відповідало дійсності.

Як бачимо, справа зі спробою Сковороди повернути в Києві борг у 1749 р. не підтверджує його перебування у 1745-1750 рр. в Угорщині. А от наступна інформація, що стосується цієї справи, заперечує твердження Миколи Петрова про безвиїзне навчання Сковороди у Києві від 1744 до 1749/50 н.р. включно, а потому, восени 1750 р., його мандрівку до Угорщини Николай Петров, «Первый (малороссийский период жизни и научно-философского развития Григория Савича Сковороды» Труды КДА 12 (1902): 592; Петров, «К биографии» 12.. Вона ж доводить, що згаданий у 1749 р. студент «Григорій Шковорода» -- це саме майбутній філософ, а не його тезко, а також що диякон-боржник скористався тією частиною резолюції 1749 р., яка передбачала відстрочку сплати боргу («строку просилъ бы себъ»). Духовне прав- лінння Києво-Подольської протопопії 30 січня 1750 р. розглядало скаргу учня школи риторики Василя Сковороди на того самого диякона Добромиколаївської церкви Михаїла Павлова (він же Павловський) про несплату за його «підпискою» Василеві 30 руб., і було ухвалено, що диякон мусить повернути борг ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1020, спр. 1793, арк. 1; вказівка на прізвищеву ідентифікацію диякона «Павловський» -- там само, арк. 1 зв. На жаль, тут теж маємо лише реєстр вирішених справ, тож інформацію отримуємо вкрай лаконічну, без деталей розгляду скарги.. Збіг розміру суми, імені та місця служби оскарженого, а також ім'я та прізвище скаржника, що цілком співпадають із ім'ям рідного молодшого брата Григорія, дозволяють припустити, що Сковорода-старший перебував поза Києвом, доручивши полагодити фінансову справу братові. Звернімо увагу й на те, що Сковорода-молодший у січні 1750 р. (себто у 1749/50 н. р.) студіював риторику, а це означає, що Григорій на той момент уже точно подолав цей курс. Ця інформація підтверджує припущення Дмитра Баталія, що Григорій Савич міг ще наприкінці 1749-го чи на початку 1750 р. виїхати з Києва до Токая із Гаврилом Вишневським Багалій, Український мандрований філософ, 56.. До речі, невдовзі за кордоном опиниться і його брат: Василь Сковорода, козацький син із Чорнух, 24 вересня 1751 р. розпочав навчання у вроцлавській гімназії св. Єлизавети Олена Дзюба, Приватне життя козацької старшини XVIII ст. (на матеріалах епістолярної спадщини) (Київ: ІІУ НАНУ 2012), 259. Дякую Вадиму Назаренку за нагадування про цей відображений в історіографії факт Василевого навчання у Бреслау.. Чи не приклад старшого Григорія, який уже перебував за кордоном, підштовхнув хлопця й собі податися із Києва?

Ім'я диякона-боржника Сковороди збігається з іменем міщанського сина з Києва Михайла Павловського, який у 1736/37 н. р., у віці 14 років, був слухачем класу граматики, а в 1737/38 н. р., вже як 15-літній, навчався синтаксими Акты и документы, І, ч. 2: 51, 75.. Орієнтовно, наступного року у граматичних школах з'явився й Григорій Сковорода. Причому, як вже було згадано про інших осіб, студії стартували не конче із найнижчого рівня, все залежало від підготовки, з якою хлопець приходив до Академії. Це підказує, що Павловський та Григорій мали б один одного знати. Додам, що на кінець 1740-х рр. Михайло уже досягнув достатнього віку, аби стати дияконом, але ще був замолодий для священицьких свячень.

Заперечуючи твердження Миколи Петрова про повернення Сковороди з Угорщини у першій половині 1753 р. та відстоюючи власне припущення, що це сталося у 1750 р., Леонід Махновець обговорює ще одну деталь. У «Жизні...» Кавалинського читаємо, що Григорій Савич учителював у Переяславському колеґіумі недовго, бо його вигнав тамтешній єпископ за небажання викладати піїтику усталеним способом. Петров вважав, що цим безіменним архиєреєм був Йоан (Козлович), призначений на переяславську катедру у 1753 р. Натомість Махновець переконує, що йшлося про його попередника Никодима (Сребницького), який помер на початку літа 1751 р. На доказ цього припущення він наводить такий аргумент: Сковорода присвятив Козловичу «зворушливий вірш -- “П'Ьснь 26-ю”, який потім включив у свій збірник “Сад божественных песней”». А це, мовляв, було б неможливо після щойно згаданого конфлікту, адже «знаючи Сковороду, його принциповість, знаючи, як він переживав це вигнання з Переяславського колегіуму, де справа дійшла до суду, можна сміливо сказати: викинув би він цього вірша, або викреслив би присвяту своєму ворогові» Махновець, Григорій Сковорода, 49.. У цьому випадку вкотре постає питання про достовірність свідчень Ковалинського, позаяк консисторських матеріалів про суперечку дослідники не наводять, як і інших синхронних джерел. Натомість для автора твору «в древнем вкусе», написаного за приблизно сорок років після переяславського інциденту, цей сюжет давав нагоду підкреслити непересічні знання («имея основательнее и обширнее знанїя в науках, ежели каковы тогда были в училищах провинцяльных» Сковорода, Повна академічна збірка, 1345.) та вищість Сковороди над, можливо, навіть колишнім професором (у 1738-1740 рр. Коз- лович викладав у Могилянській академії граматику та синтаксиму, а в 1740/41 н. р. риторику). Втім, такий натяк, з огляду на те, що Ковалинський не подає імені єрарха, а точних вказівок на роки навчання Сковороди немає, малоймовірний. Радше йдеться про підкреслення інтелектуальної переваги викладача-початківця над найвищим керівником навчального закладу -- місцевим єпископом.

Слід додати, що фраза Леоніда Махновця про те, що «справа дійшла до суду», звучить надто осучаснено і збиває невтаємниченого читача із пантелику. Тоді духовні консисторії розглядали не конче судові, а всі питання церковного життя єпархій, виконуючи функцію дорадчих органів архиєреїв, тож переважна більшість справ, що стосувалася місцевого церковного життя, у тому числі й навчальних закладів, проходила через консисторії. Та найголовніше, згадана «ПЬснь 26-я» не підтверджує, як на мене, думки Леоніда Махновця. По-перше, ми не знаємо, як пережив вигнання Григорій Савич, бо спираємося на чужі свідчення, та навіть якщо й із прикрістю, то це зовсім не означало, що автор мусить міняти свій твір. Наприклад, Стефан Яворський, попри політичну небезпеку, до кінця життя зберігав власні проповіді із фрагментами, де прославляв гетьмана Івана Мазепу. По-друге, «Песнь 26-я» написано до можливого інциденту, адже на початку чітко вказано, що її присвячено прибуттю Йоана (Козловича) на єпископську катедру: «Епископу Їоанну Козловичу, входящему во град Переяслав, на престол Епископский из 1751 года» Там само, 77.. По-третє, ця вказівка дозволяє припустити, що на той час Сковорода ще перебував у місті та збирався піднести свій твір новоприбулому владиці відповідно до етикетних норм того часу, особливо коли розраховував на сприяння своєму намірові викладати у колеґіумі.

Запропонована Леонідом Махновцем думка про повернення Григорія Савича на навчання до Києва після вчителювання у Переяславському колеґіумі базується, знову ж таки, не на прямій інформації, а на зафіксованому у XIX ст. переказі з переказу. Іван Мартос у листі 1824 р. до Василя Ломиковського згадує, що Сковорода приїхав інспектором до Томар із Київської академії, причому зазначає, що про це йому розповідав на сьомому десятку літ колишній вихованець Григорія Савича Василь Томара А.Л., «К поминкам по Сковороде» Киевская старина 11 (1894): 296-297.. Махновець чомусь тлумачить цей переказ як «свідчення з перших рук» та використовує його на доказ третього повернення Сковороди до навчання в Академії після вчителювання у Переяславі Махновець, Григорій Сковорода, 66-68.. Але й це пізнє джерело суперечить ближчому за часом свідченню -- двічі опублікованому понад століття тому листові Олексія Каноров- ського-Сохи від 25 січня 1754 р. з Москви до Коврая Там само, 64-65.. Той писав Сковороді: «Немало радуюсь о вашем прибитій в Малую Россію много паче печален о неудачи вашей в вашем странствованій» ІР НБУВ, ф. 1, спр. 57480, арк. 177; опубл.: Александр Лазаревский, упор. «Сулиминский фамильный архив,» Киевская старина 11 (1882): 307-308; Акты и документы (Киев: Типография И.И. Чоколова, 1905), II: 100.. Навряд чи товариш Григорія Савича висловлював би у 1754 р. радість з приводу повернення Сковороди з Угорщини, якби це сталося понад три роки тому, як вважає Махновець. У тексті листа, втім, не сказано, про яке повернення Сковороди до Гетьманщини йшлося. Микола Петров та Дмитро Багалій, посилаючись на лист Каноровського-Сохи, вважали, що згадка стосується нещодавнього повернення з Токая.

Інше можливе пояснення згаданої Каноровським-Сохою подорожі -- це повернення Сковороди на батьківщину із російських теренів. Зокрема, Ковалинський пише, що після мандрівки до Токая, короткого викладання у колеґіумі та річного домашнього вчителювання у Томар Григорію Савичу випала нагода побувати в Москві, куди він їздив, за словами Ковалинського, разом із Каліграфом, який прямував до Московської академії Сковорода, Повна академічна збірка, 1346.. Дійсно, викладача Київської академії Володимира Каліграфа (Крижанівського) було переведено до Москви в 1755 р. Петров, «Первый» 594-596; Максим Яременко, Київське чернецтво XVIII ст. (Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007), 244. Тому, коли вірити викладеній Ковалинським послідовності подій, згадка про повернення «в Малую Россію» у листі 1754 р. мала б таки стосуватися не дуже давнього прибуття з Угорщини або ще якоїсь невідомої нам мандрівки Сковороди. У будь-якому разі, лист Каноровського-Сохи заперечує сконструйований Махновцем перебіг подій у житті молодого Григорія.

Дослідники не звернули належної уваги на одну фразу зі згаданого листа: «много паче печален о неудачи вашей в вашем стран- ствованій». Ковалинський про якісь невдачі Сковороди в Угорщині не згадує, навпаки, пише, що той повернувся «наполнен ученостїю, св'Ьд'Ьнїями, знанїями». Навряд чи, з огляду на манеру характеристики учителя, до його невдач слід зараховувати порожні кишені після мандрівки до Токаю, зауважені учнем Сковорода, Повна академічна збірка, 1345.. Під категорію «неуспішної подорожі» більше підпадає поїздка з Каліграфом до Москви. Ковалинський про її причини мовчить, зате вказує, що у Троїце-Сергієвій лаврі Григорію Савичу запропонували вчителювати, «но любовь его к отечественному краю отвлекала его в Малороссїю» Там само, 1346.. У поданні Ковалинського мандрівка виглядає незрозумілою: можливо, цей сюжет був потрібен автору, щоб ще раз підкреслити непересічні знання Сковороди та скромне уникання ним слави. З другого боку, вірогідно, Ковалинський не знав/не хотів називати причину, бо його вчителеві не вдалося досягти мети (можна припустити, наприклад, що це було бажання викладати в Московській академії). Отож, трактуючи синхронне свідчення про якусь мандрівку Сковороди за межі Гетьманщини та шукаючи відповіді у тексті «Жизні...», ми вкотре стаємо заручниками твору, написаного після смерті Григорія Савича, адже пробуємо «підлаш- тувати» під нього ті свідчення, які, з точки зору джерелознавства, містять більший потенціал вірогідності.

* * *

Підсумуємо викладене вище. Донині основним у реконструкції біографії Сковороди залишається написаний після його смерті твір учня, який не мав наміру творити критичну біографію, про що й сам зазначає на початку, вказуючи, що писатиме «в древнем вкусб». У «Жизні...» справді легко знайти панегіричні чи навіть житійні нотки. Не йдеться про те, що Ковалинский вигадував факти з біографії вчителя, проте він, принаймні коли йдеться про т. зв. «київський період» життя Григорія Савича, не прагнув дотримуватися повноти викладу та чіткої хронологічної послідовності, ба, як видається, навіть помилився щодо року народження філософа. Ці особливості джерела -- жанрова специфіка, час написання, незрозумілі до кінця джерела інформації -- не лише нагадують про потребу його серйозної критики. Як на мене, дослідники мусять віддавати пріоритет синхронним свідченням, а не оголошувати їх неправдивими, коли ті не відповідають текстові Ковалинського.

Свого часу Дмитро Багалій зауважив, що хронологія життя Сковороди «має далеко не одне формальне значіння», адже дає можливість оцінити, хто з викладачів та як вплинув на нього Багалій, Український мандрований філософ, 45.. Актові джерела, синхронні часові перебування Григорія в Академії (а також відсутність у них інформації), свідчать про таке. Немає навіть опосередкованих підтверджень, що Сковорода розпочав навчання у 1734 р. Ця усталена думка спирається на одні припущення: мовляв, якщо хлопець народився у 1722 р., то мусив у віці 7-8 років піти в дяківську школу, де навчання буцімто тривало чотири роки, а відразу потому дійшла черга Академії Махновець, Григорій Сковорода, 62-63, 68.. Така реконструкція видається логічною, якщо прикладати сучасні уявлення до розгляду домодерної освіти, яка не керувалися ані віковими критеріями, ані усталеними часовими рамками навчання Максим Яременко, «Академіки» та Академія. Соціальна історія освіти й освіченості в Україні XVIII ст. (Харків: Акта, 2014), 60-66.. Ба більше, є підстави ставити під сумнів рік появи Сковороди на світ, адже юнака, народженого у 1722 р., не могли б у 1743 р. називати «малолітнім». Достовірно можемо припускати, що хлопчик з'явився на світ десь перед 1731 р., вірогідно -- не раніше 1725-1726 рр.

Навчання у Києві Григорій розпочав не раніше 1738 р. Надалі у його житті фігурують принаймні дві особи (друг і боржник), які стартували приблизно у той самий час. Останнім навчальним роком Сковороди перед поїздкою до придворної капели став 1741/42, адже на початку вересня 1742 р. він уже був у Глухові. Із матеріалів ревізії Чорнух 1743 та 1745 рр. бачимо, що тоді хлопець ще був співаком. Достовірності цим даним надає те, що у документах про поїздку Єлизавети Петрівни до Києва у 1744 р., за твердженням Миколи Бородія, Григорія не згадано. Це означає, що повернутися до Академії він міг лише після 30 серпня 1745 р. (дата ревізії 1745 р.). У 1746/47 н. р. (у списку трактату Зернікава), а також у квітні 1749 р. Сковороду зафіксовано як київського студента, а от у січні 1750 р. його в місті вже, вочевидь, не було. Найвірогідніше, у 1753 р. юнак перебував у Переяславі, на що вказує присвята владиці Йоану (Козловичу). Станом на кінець січня 1754 р. адресанту Сковороди у Москві відомо, що він звідкись повернувся до Гетьманщини і мешкає у Ковраї.

Якщо зіставити сказане та врахувати ще одну деталь -- іменування Григорія Савича при призначенні його викладачем піїтики Харківського колеґіуму «студентом богослов'я» Махновець, Григорій Сковорода, 157-158., а отже тим, хто не завершив повного чотирилітнього курсу, то вірогідною видається така версія його студій в Академії. Сковорода міг навчатися у 1738/39, 1739/40, 1741/42, 1745/46 (але навряд чи з початку вересня), 1746/47, 1747/1748, 1748/49 та в перші місяці 1749/1750 н. рр. Цього цілком би вистачало, аби перейти до класу теології, якщо хлопець, як то бувало з іншими, розпочав свої «університети» не з підготовчої школи аналогії, а бодай з інфіми, або, як Семен Миславський, не потребував для опанування річних курсів відведеного для них часу. Така реконструкція ближча до запропонованої Миколою Петровим, ніж Леонідом Махновцем, а до того ж перегукується із оповіддю Ковалинського. Також відомо, що на початку 1750-х рр. Сковорода кудись їздив за межі Гетьманщини, найвірогідніше до Угорщини, хоч поки що матеріали Токайської комісії, як твердить Микола Бородій, такої мандрівки не підтвердили. Аби ця хронологічна схема «ожила», наповнившись конкретнішою інформацією про життя філософа під час навчання, доведеться відкласти вбік «Жизнь...» Ковалинського, засукати рукава та в поті чола взятися за архівні пошуки.

Bibliography

1. A.L. «K pominkam po Skovorode.» Kievskaya starina 11 (1894): 296297.

2. Akty i dokumenty, otnosyashchiesya k istorii Kievskoj akademiii, otd. ІІ (1721-1795 gg.), comp. by N.I. Petrov. 5 vols. Vols. I, p. 2-II. Kiev: Tipografiya I.I. CHokolova, 1904-1905.

3. Apanovych, Olena. Zbroini syly Ukrainy pershoi polovyny XVIII st. Dnipropetrovsk, 2004.

4. Bahalii, Dmytro. Ukrainskyi mandrovanyi filosof Hryhorii Skovoroda, 2nd revised edition. Kyiv: Vydavnytstvo «Orii» pry UKSP «Kobza», 1992.

5. Borodii, Mykola. «“Bili pliamy” biohrafii H. Skovorody (Z novoznaidenykh arkhivnykh dokumentiv» In Skovoroda Hryhorii: ideina spadshchyna i suchasnist: zbirka naukovo-teoretychnykh prats, ed. by Yosypenko S.L., Stratii Ya.M. Kyiv: [b. v.], 2003.

6. Bychko, Ihor. «Skovoroda Hryhorii Savych.» In Kyievo-Mohylianska akademiia v imenakh, XVII-XVIII st.: Entsyklopedychne vydannia, ed. by Z.I. Khyzhniak, 488-490. Kyiv: Vydavnychyi dim «KM Akademiia», 2001.