В’ячеслав Чорновіл: переяславські етюди журналістської і громадської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

В'ячеслав Чорновіл: переяславські етюди журналістської і громадської діяльності

Тарапон Оксана, кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу історичного краєзнавства НІЕЗ «Переяслав»

Ім'я Вячеслава Максимовича Чорновола - публіциста, журналіста, шістдесятника, видатного діяча правозахисного руху, політичного лідера періоду боротьби за українську державність, - широко відоме як в Україні, так і за її межами. Але історіографія про нього обмежена невеликою кількістю праць, вийшло десятитомне видання його робіт.

У статті висвітлено маловідомі факти діяльності Вячеслава Чорновола, пов'язані з містом Переяславом. Свою професійну роботу Вячеслав Максимович починав як обдарований перспективний журналіст. Серед його журналістських робіт є стаття, присвячена музею під відкритим небом - першим на території України і одним із перших в СРСР музеєм-селом, що відкрився в Переяславі-Хмельницькому. Нажаль, блискуча кар'єра журналіста була перервана, оскільки В. Чорновіл приєднався до дисидентського руху і став в опозицію до радянського режиму. Подальша діяльність В. Чорновола пов'язана з правозахисним рухом і боротьбою за українську державність. 1992 р. В. Чорновіл відвідав м. Переяслав-Хмельницький, де на майдані Возз'єднання проголосив акт зречення Переяславського акту 1654р. і виголосив клятву на вірність народу України. Ця ідеологічна акція мала морально-психологічне значення. Подальшого ретельного вивчення потребує громадська та політична робота В. Чорновола, його професійна діяльність, літературознавча, публіцистична, епістолярна спадщина.

Ключові слова: Вячеслав Чорновіл, журналіст, громадський діяч, Переяслав, музей, Переяславська рада.

Vyacheslav Chornovil: pereyaslav sketches of journalistic and public activity

The name is Vyacheslav Maksymovich Chornovol - publicist, journalist, 60- year-old, outstanding activist of the human rights movement, political leader during the struggle for Ukrainian statehood, - widely known both in Ukraine and abroad. But the historiography about him is limited to a small number of works, a ten-volume edition of his works was published. The article highlights the little-known facts of the activities of Vyacheslav Chornovol, connected with the city of Pereyaslav. Vyacheslav Maksymovich began his professional work as a gifted promising journalist. Among his journalistic works is an article devoted to an open-air museum - the first museum- village in Ukraine and one of the first in the USSR to open in Pereyaslav-Khmelnytskyi. Unfortunately, the brilliant career of a journalist was interrupted, because V. Chornovil joined the dissident movement and stood in opposition to the Soviet regime. V. Chornovol's further activities are related to the human rights movement and the struggle for Ukrainian statehood. In 1992, V. Chornovil visited the city of Pereyaslav-Khmelnytskyi, where he proclaimed the act of renunciation of the Pereyaslav Act of 1654 on the Reunification Square and took an oath of loyalty to the people of Ukraine. This ideological action had a moral and psychological significance. The public and political work, professional activity, literary, journalistic, epistolary heritage of V. Chornovol needs further careful study as a scientist and public and political figure.

Keywords: Vyacheslav Chornovil, journalist, public figure, Pereyaslav, museum, Pereyaslav council.

Постановка проблеми

Вячеслав Максимович Чорновіл - публіцист, журналіст, шістдесятник, політичний в'язень комуністичного режиму, видатний діяч правозахисного руху, громадський і політичний лідер періоду боротьби за українську державність, депутат Верховної Ради України перших трьох скликань, Герой України (посмертно) - в історії суспільно-політичного руху посідає непересічне місце.

Аналіз наукових публікацій

Попри значущість і відомість цієї постаті, бібліографія про нього досить скромна. У фондах НБУ ім. В. Вернадського зберігаються окремі публікації. Переважно це біографічні матеріали, цитати і статті самого Вячеслава Максимовича (Вячеслав Чорновіл [Текст]: біографія, статті, цитати. Київ: МАУП, 2003. 40 с.), також невеликі видання 1999 - початку 2000-х рр., присвячені його пам'яті (Це була нова спроба осудити Вячеслава Чорновола / Народний рух України: Київ, 1999. 20 с.; Пам'яти Вячеслава Чорновола на 40-й день його трагічної загибелі. Б.м.: «МАЛТІ-М», 1999. 56 с.; Вячеслав Чорновіл. Київ, 2002. 31 с. та ін.). Вийшла друком багата науково- публіцистична спадщина В. Чорновола (Чорновіл В. Твори: В 10 т.), де до кожного тому вміщено ґрунтовні передмови, які розкривають життєвий і творчий шлях діяча. Разом з тим, подальшого ретельного вивчення потребує його громадська і політична діяльність, професійна робота, творча спадщина. Біографія В. Чорновола буде неповною, якщо не згадати окремі епізоди його діяльності, пов'язані з містом Переяслав Київської обл. Адже для напрямку наукової біографістики немає дрібних сюжетів, адже саме деталі характеризують особистість, часто показуючи принципові риси її характеру і життєвої позиції. Мета публікації: висвітлення окремих фактів громадсько-політичної та журналістської роботи В. Чорновола, пов'язаних із м. Переяслав (у той період - Переяслав-Хмельницький).

Виклад основного матеріалу

Говорячи про активну життєву позицію В. Чорновола, варто враховувати, що народився він 1937 р., коли Україна захлиналася від сталінських репресій. Козацький рід Чорноволів постраждав від тоталітарного радянського режиму. Навчання на факультеті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та обдарованість хлопця відкривали для нього хороші професійні можливості. Тоді ж виходять його перші статті в періодиці. Однак, вже зі студентських років проявився бунтарський характер Вячеслава, його вільнодумні настрої та «нестандартне мислення». Під час випускного вечора він пішов на Володимирську гірку і дав клятву - все життя боротися за Україну [4, с. 281-282].

З 1960 р. В. Чорновіл успішно розпочав журналістську діяльність на Львівському телебаченні, у Києві працював у пресі, займався літературознавчою роботою, готував кандидатську дисертацію [4, с. 282]. Загалом варто підкреслити, що перед Вячеславом відкривалася успішна кар'єра, оскільки з перших професійних кроків він зарекомендував себе як талановитий журналіст і літературний критик. Уже у 1963 р. його сприймали як журналіста-філолога високого професійного рівня, почалися замовлення на сценарії, друк статей. У характеристиці-рекомендації до аспірантури редактор газети «Молода гвардія» досить високо оцінював В. Чорновола як здібного журналіста, публіциста, літературного рецензента, що має власний стиль і здібність до наукової роботи [8, с. 18-20].

Журналістське покликання В. Чорновола досить виразно проявлялося у більшості його напрацювань. Навіть свої «літературознавчі» листи, написані із заслання близьким, він сам характеризував як «більш журналістські» [3, с. 31]. Аналізуючи журналістські матеріали, зупинимося на одній статті, пов'язаній із Переяславом, яка цілком характеризує його професійні здібності. 1965 р. молодий журналіст зробив репортаж про перший в Україні Музей просто неба в Переяславі-Хмельницькому, де блискуче проаналізував перспективність і важливість таких музеїв, які «передають дух часу, характер нації і народну мудрість». Дана публікація показує компетентний підхід автора, котрий не просто поверхнево давав інформацію про об'єкт зацікавлення, а заглиблювався в тему з точки зору музеєзнавчого та історичного підходів [7, с. 5]. В. Яременко, характеризуючи свого однодумця і колегу, зазначав, що професійність і добросовісний підхід Вячеслава Чорновола вражали, це стосувалося будь-якого виду роботи - від статей чи рецензій до передмов ґрунтовних літературних видань [8, с. 22-23].

Із журналістським захватом Вячеслав Максимович описав колорит етнографічного музею-села, його побутові, архітектурні та планові особливості, наголосив на важливості для сучасників наочної ілюстрації життя українського села п'ятдесят-сто років тому, як цікавої мандрівки в минуле. Не змовчав молодий журналіст і про бюрократичну байдужість (як елемент радянської дійсності), котра переслідує всі добрі починання і часто обриває запал ентузіазму на самому початку. Створення переяславського музею просто неба, підтримане громадською ініціативою міста і району, В. Чорновіл показав як зразок відтворення української архітектури, можливість порівняти історію і сучасність, не лише зберегти високомистецькі зразки і техніки народної архітектури і мистецтва, але, ретельно відібравши, пристосувати до сучасних будівель, прикрасивши новітній побут.

Більше того, музей під Переяславом, аналоги якого вже існували у багатьох країнах, став першим в Україні та одним із перших у цілому Союзі. Журналіст розділяв думки науково-мистецької громадськості того часу, що прекрасний почин переяслав-хмельницьких краєзнавців варто продовжити, створивши такі музеї в різних зонах України, а також варто подумати про створення республіканського музею-села під Києвом для представлення регіонального зрізу матеріальної культури України [7, с. 5].

За іронією долі, ця публікація датується 1 вересня 1965 р., а за кілька днів участь В. Чорновола в акції протесту шістдесятників проти арештів української інтелігенції змінила його подальшу долю. 4 вересня 1965 р. під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» В. Чорновіл підтримав виступ І. Дзюби. Заклик до непокори став поворотним пунктом у професійній діяльності В. Чорновола - шлях у науку і журналістику було закрито, почався період правозахисної боротьби та репресій проти нього радянських каральних органів [4, с. 282].

Досить показовою є характеристика В. Чорновола як опозиціонера комуністичного режиму. Певні деталі цього напрямку можна зустріти з переяславських епізодів його діяльності. За словами В. Чорновола, у Переяслав він уперше приїздив на початку 1960-х рр. агітувати одного місцевого мешканця (літератора В. Коломійця) займатися «більш революційною діяльністю», якою тоді переймався В. Чорновіл як представник дисидентського руху України [2, с. 1]. Ця деталь досить принципова, адже вона засвідчує не лише приналежність ще зовсім юного Вячеслава до опозиційного руху в Україні, але й активну його позицію формування відповідної когорти однодумців.

В. Чорновола завжди характеризувала відвертість і сміливість суджень, що проявлялася як у журналістській, так і політичній роботі. Головним його кредо була розбудова демократичного суспільства і правової держави, а не догоджання окремим чиновникам чи політичним діячам. Можна пригадати його блискучу промову на установчому з'їзді Народного Руху України 10.09.1989 р. Коли більшість громадських і державних діячів ще спекулювали риторикою перебудови, В. Чорновіл відверто зазначав, що чотири роки перебудови не принесли Україні нічого, крім критики минулого, а в реальності продовжували панувати денаціоналізація, імперський централізм з його численними бюрократичними відомствами, економічні негаразди на фоні екологічних проблем тощо. Єдиним порятунком для народу України В. Чорновіл вважав повну державну незалежність України, здобуту мирним, демократичним, конституційним шляхом [1, с. 290].

Життєве кредо В. Чорновола залишалося незмінним і в період незалежності України. Подібно тому, як у кінці 1980-х рр. він критикував балаканину і окозамилювання, якою підмінили проголошений курс реформ, так і на початку 1990-х рр. під його критику потрапляли місцеві чиновники. Показовим прикладом життєвої безкомпромісності В. Чорновола в питаннях державного будівництва і громадського життя є його інтерв'ю, дане переяславським журналістам 1992 р. На запитання «яке враження на Вас справляє нинішній Переяслав?», В. Чорновіл відповів: «Запущеного міста, в якому немає справжнього господаря. Це прошу написати обов'язково. Я сподіваюся, що на прямих виборах голів міських Рад, які відбудуться, очевидно, до кінця цього року, у Переяславі задумаються, хто повинен керувати таким славним містом» [2, с. 1].

Із м. Переяслав пов'язана подія, яка вплинула на історичну долю України і стала своєрідним прологом нав'язування колоніальної свідомості українцям. Переяславська рада 1654 р., після остаточної втрати автономії України, набула колосального ідеологічного підґрунтя, на якому російсько-радянська пропаганда сформувала міф про «возз'єднання» українського і російського народів, з якого далі витікала теза «старшого брата», «благотворного» російського впливу на всі сторони життя українства тощо. В. Чорновіл, як дисидент і правозахисник, безпосередньо відчував «опіку» «старшого брата», все своє життя протестуючи проти абсурдних звинувачень української інтелігенції в націоналізмі. Зауважимо, що як публічні заяви, так і громадсько-політичні дії В. Чорновола були аргументованими.

Адже він особисто пройшов шлях внутрішнього зростання і політичної еволюції - від правової боротьби проти режиму в прагненні захистити громадянські права, до викриття невідповідності радянських законів діям влади і злочинності останньої, від звернень до вищих посадових осіб України та СРСР, до апеляції до міжнародних правозахисних організацій та посадовців з викриттям прогнилого радянського режиму і його брехливої суті [6, с. 17-45].

Досить рішучим навіть для 1989 р. було публічне відкидання В. Чорноволом звинувачень українців у націоналізмі, оскільки «прагнення державної незалежності - це не смертельний гріх, з яким треба сором'язливо ховатися від сусідів», а нормальний процес національного самоусвідомлення. Ще більш сміливою була пряма вказівка на те, що справжнім націоналізмом є великодержавний шовінізм та російський народ як його носій: «Націоналізм - це коли одна нація вивищує себе над іншими націями, називає себе «великим народом», «старшим братом» і т. д. Ми знаємо, хто був носієм такого націоналізму». Хоч тут же зауважує: «Я не маю претензій до російського народу, але я маю претензії до керівників КПСС, які зробили російський народ сліпою зброєю русифікації і приниження України» [1, с. 291].

На міфологізованій тезі про «возз'єднання» України з Росією було виховано не одне покоління громадян в Радянській Україні, ця теза на духовному, психологічному рівнях гальмувала як процес боротьби за Українську державність в часи радянського панування, так і державного будівництва після проголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991 р. Це чудово розумів В. Чорновіл та національно активна частина українського соціуму.

Початок 1990-х рр. означений піднесенням національної свідомості українців, пошуком національних концептів та відродження духовних символів. Активізувалася громадська ініціатива щодо створення нових організацій, у тому числі об'єднань, спрямованих на відродження козацьких традицій в Україні. Протягом кінця 1990-го - 1991 рр. проходила організація козацьких об'єднань в різних регіонах України. 14 жовтня 1991 р. на Всеукраїнській установчій козацькій раді в Києві відбулося об'єднання регіональних козацьких структур у загальноукраїнську організацію - Українське козацтво. Там же на Великій козацькій раді гетьманом українського козацтва був обраний В. Чорновіл. Після цього активізувалося створення місцевих козацьких підрозділів, а організація набула більш конструктивного державотворчого характеру [5].

У руслі даних процесів розпочалися події, спрямовані на психологічний розрив з російсько-радянськими наративами. 21 червня 1992 р. у Переяславі на майдані Возз'єднання від представників козацьких організацій В. Чорновіл зрікся «присяги» 1654 р. та виголосив промову на вірність Україні та її народу. На цій історичній події варто зупинитися детальніше, зважаючи на її ідеологічне підґрунтя і суттєву вагу.

Для зречення «присяги» в Переяслав з'їхалися представники українського козацтва, які «хотіли зняти з себе гріх давньої присяги, що понад триста років тяжіла над козацтвом» [2, с. 1]. Подія відбулася у вигляді свята, де за давнім козацьким звичаєм, козаки, у старовинному вбранні, звернулися до Бога. Потім до товариства звернувся В. Чорновіл, «який зачитав Акт зречення від давньої клятви на вірність московському цареві» і за звичаєм тричі питав згоди на зречення присяги. Ідейно важливим було і виголошення козаками присяги на вірність народу України, готовність захищати свободу і самостійну Україну: «.. .присягаємо - що будемо стояти на смерть за свободу і незалежність України, недоторканість її кордонів, і до останнього подиху життя будемо служити їй» [2, с. 1]. Саме як подію ідейного характеру В. Чорновіл сприймав проведений акт зречення, і на запитання, що для нього означало проведене свято, зазначав: «Означає, може, одну з найзнаменитіших хвилин мого життя. Я прошу це не розглядати як якийсь маскарад чи спектакль. Те, що сьогодні відбулось, - величезної духовної і історичної ваги Акт» [2, с. 1].

Власне, робота духовного характеру з відродження державницької ідеї була найбільш тривалою і складною і це чудово розумів В. Чорновіл, котрий ще 1989 р. на з'їзді НРУ наголошував: «Ми усвідомлюємо, що сьогоднішня Україна - це велика фізична і духовна руїна, і треба докласти немало праці, щоб піднести з дорожнього пороху розтоптану національно-державницьку свідомість нашого народу» [1, с. 291].

Наслідки ідеологічного впливу на суспільство радянського міфу про «возз'єднання» проявилися в двох площинах, що видно на регіональному рівні. Періодичне видання «Вісник Переяславщини» повідомляло про різко полярну реакцію суспільства на козацьке зібрання в Переяславі: «Одні жорстко сказали «не треба, не пущать», а інші сприйняли це із захватом, як подію величезної історичної ваги» [2, с. 1]. Намагаючись тримати журналістську нейтральність, автор репортажу указував, що правда, очевидно, десь посередині, «і якщо є люди, в свідомості яких живе гріх за давню присягу, - чого ж не дати можливість їм від неї відректися, прийняти цих людей доброзичливо, а не страмитися на весь світ своєю можновладністю провінційного рівня» (підкреслення наше - О. Т., О. Л.) [2, с. 1]. Опір відбувався на владному рівні, в організації негативної інформаційної кампанії щодо даної події. В інтерв'ю для преси В. Чорновіл підтвердив негативну реакцію місцевої влади на проведений захід: «Лякали людей, що приїдуть якісь розбишаки, бандерівці, які нібито збираються руйнувати пам'ятники і т. д. Ми збираємося будувати, і не пам'ятники, а Україну будувати. От заради цього ми сюди приїхали» [2, с. 1]. Показово, що під час проведення свята безпосередньо до В. Чорновола «звернулось кілька пенсіонерів з проханням пояснити, чи правда, що він збирається відібрати в людей пенсії», на що він змушений був публічно спростовувати ці наклепи, зауваживши, що ще з часів президентських виборів «різні несуразні плітки буквально переслідують його» [2, с. 1].

Даючи політико-правову оцінку події, переяславський журналіст підсумовував: «Безсумнівно те, що відбулося в Переяславі минулої неділі, навряд чи матиме якесь політичне значення, але в історії залишиться факт: помилку Богдана Хмельницького 1654 року виправив В'ячеслав Чорновіл з українськими козаками в червні 1992» [2, с. 1]. Пройде ще чимало часу до остаточного наукового та ідейного переосмислення Переяславської ради, ще більше зусиль потребуватиме її широка суспільна переоцінка, однак внесок В. Чорновола в духовне розкріпачення України залишається поза сумнівом.

Висновки

Таким чином, В. Чорновола з Переяславом пов'язує кілька епізодів його життя, які доповнюють його біографію як шістдесятника, талановитого перспективного журналіста та громадсько-політичного діяча, котрий зосереджував увагу не лише на політичній боротьбі, але й процесах ідеологічної переоцінки історичного минулого, націлених на позбавлення імперського минулого та формування державницьких цінностей в суспільстві.

чорновіл переяслав журналіст політичний

1. В'ячеслава Чорновіл. Виступ на установчому з'їзді НРУ 10 вересня 1989 року. В кн.: Остапенко П.В. Усі видатні постаті історії України. Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. С. 289-294.

2. Карпенко Г. Козацькому роду нема переводу. Вісник Переяславщини. 1992. 25 червня. №73(8708). С. 1.

3. Коцюбинська М. Грані творчої особистості. В кн.: Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. Київ: Смолоскип, 2002. с. 28-35.

4. Остапенко П.В. Усі видатні постаті історії України. Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. 352 с.

5. Сучасне українське козацтво. Сайт ВГО «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «ЗВИТЯГА».

6. Чорновіл Валентина. «Перемагати можна тільки своєю вищістю, правдою, і справедливістю». В кн.: Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. Т. 5. Публіцистика, документи, матеріали «Справи №196» (1970-1984) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Київ: Смолоскип, 2007. С. 44-45.

7. Чорновіл В. Музей просто неба [1.09.1965 p.]. Передрук. Вісник Переяславщини. 2003. 23 вересня. С. 5.

8. Яременко В. Так починався Вячеслав Чорновіл. В кн.: Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. Київ: Смолоскип, 2002. С. 13-27.

References

1. V'iacheslava Chornovil. Vystup na ustanovchomu z'izdi NRU 10 veresnia 1989 roku [Speech at the founding congress of the National People's Republic of Ukraine on September 10, 1989]. In: Ostapenko P.V. (2008). Usi vydatni postati istorii Ukrainy [All outstanding figures of the history of Ukraine]. Kharkiv, pp. 289294 [in Ukrainian].

2. Karpenko H. (1992). Kozatskomu rodu nema perevodu [Cossack family has no translation]. VisnykPereiaslavshchyny, June 25, no. 73(8708), p. 1 [in Ukrainian].

3. Kotsiubynska M. Hrani tvorchoi osobystosti [Faces of creative personality]. In: Chornovil, Valentyna (Eds.). (2002). Chornovil V. Tvory: U 10-ty t. T. 1. Literaturoznavstvo. Krytyka. Zhurnalistyka [Works: In 10 volumes, Volume 1. Literature. Criticism. Journalism]. Kyiv, pp. 28-35 [in Ukrainian].

4. Ostapenko P.V. (2008). Usi vydatni postati istorii Ukrainy [All outstanding figures of the history of Ukraine]. Kharkiv [in Ukrainian].

5. Suchasne ukrainske kozatstvo [Modern Ukrainian Cossacks]. Sait VHO «Spilka veteraniv ta pratsivnykiv sylovykh struktur Ukrainy «ZVYTIaHA». [in Ukrainian].

6. Chornovil V. «Peremahaty mozhna tilky svoieiu vyshchistiu, pravdoiu, i spravedlyvistiu» [«You can win only with your supremacy, truth, and justice»]. In: Chornovil, Valentyna (Eds.). (2007). Chornovil V. Tvory: U 10-ty t. T. 5. Publitsystyka, dokumenty, materialy «Spravy №196» (1970-1984) [Works: In 10 volumes, Volume 5. Journalism, documents, materials «Cases no. 196» (1970-1984)]. Kyiv, pp. 44-45 [in Ukrainian].

7. Chornovil V. (2003). Muzei prosto neba [1.09.1965 p.]. [Open Air Museum [1.09.1965 p.]. Peredruk. Visnyk Pereiaslavshchyny, September 23, p. 5 [in Ukrainian].

8. Yaremenko V. Tak pochynavsia Viacheslav Chomovil [This is how Vyacheslav Chornovil began]. In: Chornovil, Valentyna (Eds.). (2002). Chornovil, V. Tvory: U 10-ty t. T. 1. Literaturoznavstvo. Krytyka. Zhurnalistyka [Works: In 10 volumes, Volume 1. Literature. Criticism. Journalism]. Kyiv, pp. 13-27 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru