Діяльність консульських установ соціалістичних країн у Києві (кінець 1940-х — 1980-ті рр.)

У першій половині 1983 р. у Києві працювали консульські установи восьми соціалістичних країн: Болгарії, Німеччини, Монголії, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Югославії. Генеральне консульство Угорщини очолив у цей час кар'єрний дипломат ІштванМонорі. Випускник Інституту культурних відносин у Ленінграді, у своїй дипломатичній діяльності він спеціалізувався у східному напрямку: працював у Посольстві УНР в СРСР, у центральному апараті МЗС Угорщини. З 1975 року очолював відділ планування та аналізу зовнішньої політики. Новопризначений генконсул мав дипломатичний ранг посла і повноважного міністра. Його повноваження поширювалися на УРСР і Молдавську РСР. За відгуками відомого українського дипломата Д. І. Ткача, це був «професіонал високого гатунку та просто гарна людина», він «зробив дуже багато для становлення українсько-угорських стосунків»⁶⁴.

Як офіційні представництва своїх держав, генконсульства ухвалювали рішення про видавання віз, в'їзд до країни, реєстрацію актів громадянського стану. Зокрема генконсульство НРБ 1983 р. з консульських питань прийняло понад 4,5 тис. відвідувачів, а генконсульство ПНР лише в період зимових канікул обслуговувало до 1,5 тис. іноземних студентів із питань отримання транзитних віз⁶⁵. На консульство ПНР припадало 80% всіх витребуваних іноземними консульствами документів. Деякі генконсульства зверталися до МЗС УРСР з питань шлюбу між іноземцями та радянськими громадянами. До всіх генконсульств МЗС УРСР скеровувало списки їхніх громадян, які порушили режим перебування іноземців у СРСР. Генконсульство СРР у відповідь повідомило, що румунська влада, отримавши відомості про порушення своїми громадянами режиму перебування за кордоном, позбавляла їх права на виїзд із СРР на 2-3 роки⁶⁶. Генконсульства ПНР і МНР висловили думку, що компетентні органи УРСР ставляться до порушників-іноземців недостатньо суворо і запропонували застосовувати до них повною мірою заходи, передбачені радянським законодавством.

Позитивним прикладом взаємодії генконсульств із консульським відділом МЗС УРСР стало досягнення домовленості з генконсульством НДР про запровадження чергування співробітників ВВІР у вихідні дні з метою надання термінової допомоги туристам, які загубили паспорти⁶⁷. Завдяки таким змінам у графіку роботи відповідних органів у разі втрати документів одним із членів туристичної групи вся група не змушена булазатримуватися в Києві, очікуючи оформлення документів.

Генконсульства Угорщини, МНР, НРБ, Куби, ПНР активно займалися організацією візитів до УРСР партійно-державних і урядових делегацій, послів і окремих офіційних осіб. За рік республіку відвідали 8 партійно-радянських і урядових делегацій, 8 міністрів і послів зарубіжних країн, 379 зарубіжних журналістів⁶⁸. Через посередництво зовнішньополітичного відомства організовувалися зустрічі генконсулів у Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР, з керівниками міністерств і відомств; поїздки територією республіки; здійснювалося проведення протокольних заходів з нагоди національних свят та знаменних дат, покладання вінків до пам'ятників тощо. Поїздки співробітників генконсульств зумовлювалися питаннями реалізації торговельно-економічних угод, навчання іноземних студентів, участі робітників соцкраїн у будівництві об'єктів народного господарства. Найбільше візитів упродовж 1983 р. відбулося до Одеської, Львівської, Донецької, Івано-Франківської, Кримської і Харківської областей⁶⁹.

Важливим напрямком роботи генконсульств була робота зі студентами їхніх країн, які навчалися в українських вишах. З цих питань консульські установи співпрацювали з Мінвузом УРСР та навчальними закладами республіки. В 1983 р. в українських вишах навчалося 3383 громадянина Куби, 1628 громадян - МНР, 873 - ПНР, 750 - НДР, 646 - НРБ⁷⁰. Забезпечення перебування і навчання студентів із їхніх країн складало, на відміну від інших генконсульств, основне завдання консульських установ МНР і Республіки Куба. Їм доводилося вирішувати інші питання, що виникали під час навчання цих громадян: оформляти шлюб, забезпечувати захист інтересів громадян, які вчинили злочини тощо.

Щодо розширення співробітництва в галузі культури і мистецтва, організації гастрольних поїздок художніх колективів і окремих виконавців генконсульства ЧССР, УНР, ПНР, НРБ зверталися до Міністерства культури ⁷¹, активно контактували з УТД. За участі генконсульства НДР провели заходи, присвячені 165-річчю від дня народження і 100-річчю від дня смерті Карла Маркса. З іншими генконсульствами відзначали річниці Сухе-Батора(генконсульство МНР), Ярослава Гашека та Юліуса Фучика (генконсульство ЧСР), ЙоганесаБрамса (генконсульство НДР), Адама Міцкевича (генконсульство ПНР). Генконсульство ЧСР провело заходи з нагоди 40-річчя підписання Договору про дружбу і співробітництво між СРСР і ЧСР, місячник чехословацько-радянської дружби. Генконсульства УНР і НДР відзначили 65-річчя створення компартій Угорщини і Німеччини. З ініціативи генконсульств НРБ, УНР, НДР, ПНР і ЧСР група активістів радянських товариств була нагороджена почесними знаками і дипломами товариств дружби соціалістичних країн з СРСР.

Більшість генконсульств практикували проведення книжкових виставок. Декада болгарської книги супроводжувалася іншими культурними заходами: художньою виставкою «Болгарія - країна друзів» в УТД; вечором кіномистецтва НРБ у Республіканському будинку кіно за участі генконсула А. Тонєва та режисера театру «Сльоза і сміх» Х. Кричмарова. 40-річчю національного свята НРБ - Дню свободи - присвячувалася Ювілейна виставка книги НРБ⁷². Фотовиставку «Соціалістична Болгарія - 40 років» у кінотеатрі «Київська Русь» урочисто відкрили заступник голови президії Українського товариства дружби і культурного зв'язку із зарубіжними країнами Л. Бондаренко, генконсул А. Тонєв та консул Ц. Ночєв⁷³. Для участі у відкритті «Декади румунської книги», присвяченої 40-річчю визволення Румунії від нацистів, спеціально прибув Посол Румунії у СРСР Троян Дудаш. Разом із головою правління Українського відділення Товариства радянсько-румунської дружби, міністром легкої промисловості УРСР О. Касьяненком він взяв участь у зборах представників київських трудових колективів з цієї нагоди⁷⁴. До тієї ж дати було приурочено фотовиставку «Нове обличчя міст Румунії», до відкриття якої долучився виконувач обов'язків генконсула СРР Н. Ніцу⁷⁵.

До таких ювілеїв приурочувалися науково-практичні конференції, фотовиставки, зустрічі генконсулів із молоддю. Науково-практична конференція, присвячена 40-річчю Словацького національного повстання, відбулася за участі історика В. Нем'ятого, генконсулаЧССР Ю. Варголіка та ін.⁷⁶ Роль і значення повстання розглядалися з притаманних радянській історіографії позицій, де його основною рушійною силою вважалися чехословацькі та словацькі комуністичні організації, наголошувалося на всебічній допомозі СРСР у збройній боротьбі й тісному контакті з командуванням Червоної армії, ефективності партизанських дій, а відповідальність за невдачу повстання пов'язувалася з нерішучістю словацького вищого армійського командування, яке не змогло забезпечити переходу найбоєздатніших частин словацького війська на бік повсталих⁷⁷.

40-річчю соціалістичної революції у НРБ було присвячено Науково-теоретичну конференцію болгарських студентів, які навчалися в УРСР. Для участі в конференції до Києва прибув посол НРБ у СРСР М. Делев. Конференція супроводжувалася пропагандистськими акціями: спільним покладанням квітів до пам'ятників В. Леніну в Києві та Рівному, братської могили в урочищі Лопатино, зустріччю з членами інтернаціонального клубу «Глобус» ім. Лілії Карастоянової у Клеванській школі-інтернаті⁷⁸.

У межах проведення Днів польської культури в СРСР до Києва приїздили відомі польські виконавці. Гастролі зарубіжних митців, за задумом їх організаторів, не лише сприяли культурному зближенню народів, але й мали зацікавити «радянський народ» «правильним» зарубіжним мистецтвом. 1984 року Київ зустрічав польського композитора й диригента Роберта Сатановського⁷⁹. З великим успіхом у цьому контексті відбувалися в Києві гастролі болгарської співачки - народної артистки НРБ Лілі Іванової⁸⁰. З метою популяризації туристичної привабливості Болгарії Головне управлінням УРСР з іноземного туризму та Болгарська асоціація з туризму і відпочинку в м. Києві за участі генконсульства НРБ організували конкурс “Болгарія - країна туризму” та фотовиставку “Болгарія - країна туризму, країна друзів”⁸¹.

Висновки

іноземна консульська установа урср

Загалом упродовж другої половини 1940-х - першої половини 1980-х рр. у Києві розпочали діяльність представництва соціалістичних країн: ПНР, НРБ, НДР, МНР, Республіка Куба, СРР, СФРЮ, ЧСР, УНР. З огляду на підпорядкований статус УСРР/УРСР у її політико-адміністративному центрі Києві створювалися не дипломатичні представництва (посольства), а консульські установи (генеральні консульства і консульства). Право Української РСР на зовнішньополітичну діяльність, відновлене 1 лютого 1944 р., було умовним, оскільки радянське керівництво не мало намірів давати республіці реальні повноваження, прямі контакти «не віталися», а заходи будь-якого рівня кваліфікувалися як участь української сторони у співпраці СРСР. Центром формування організаційних і правових засад взаємодії українського зовнішньополітичного відомства був апарат радянського наркомату (згодом - міністерства) зовнішніх справ, контроль за виконанням рішень центру здійснював Центральний Комітет КПУ. У містах призначення іноземні представництва перебували під потрійним наглядом зовнішньополітичного відомства, партійних органів та радянських спецслужб, що зумовлювало їх балансування між офіційною співпрацею та завуальованим ідеологічним протистоянням.

Основні завдання консульських установ відповідно до консульських угод їхніх країн з СРСР полягали в питаннях розвитку торговельних, економічних, науково-технічних і культурних зв'язків країн саме з СРСР, в яких розвиток відносин у різних сферах з УРСР був складовою їхньої основної місії. В українській столиці вони опікувалися питаннями навчання студентів, підготовки аспірантів і стажерів своїх країн у вишах і технікумах УРСР, захистом громадян і юридичних осіб громадян своїх країн, представляли інтереси своїх країн, забезпечували виконання двосторонніх договорів на території УРСР та планів науково-технічного й економічного співробітництва країн РЕВ. У сфері розвитку культурного співробітництва генконсульства долучалися до організації контактів міст-побратимів, проведення Днів культури, Днів міст, організації книжкових і мистецьких виставок, перекладу літературних творів, творчих обмінів театрів і художніх колективів, шукали нові інструменти культурної співпраці, не виходячи з ідеологічних обмежень усієї наукової, творчої і мистецької діяльності.

З огляду на пряму підпорядкованість і підзвітність МЗС УРСР зовнішньополітичному відомству Радянського Союзу та партійний контроль з боку

ЦК КПУ генконсули погоджували свої плани з відповідними підрозділами МЗС УРСР та відділом зарубіжних зв'язківЦК КПУ Для вирішення важливих питань до Києва приїздили посли їхніх країн у СРСР.

Зі свого боку МЗС УРСР організовувало для генеральних консулів та всього консульського корпусу урочисті заходи міського і республіканського масштабів, відвідання сесій Верховної Ради УРСР, бесіди в Раді Міністрів УРСР, Київському міськкомі КПУ, Укррадпрофі, відвідання підприємств, об'єктів сільського господарства, науково-дослідних інститутів АН УРСР; проводило роботу з роз'яснення нових положень законодавства, що регулювало в СРСР та УРСР права і обов'язки іноземців; організовувало зустрічі співробітників генконсульств, які займалися консульсько-правовими питаннями, з працівниками ВВІР, МВС УРСР, УДАІ МВС УРСР, Індерж- страха, уповноваженими Ін'юрколегії по УРСР. Іноземні консули брали участь у відзначенні практично всіх важливих подій та співпрацювали з делегаціями своїх країн. Водночас вони систематично контактували з консульським відділом МЗС УРСР щодо питань, які виникали у процесі виконання ними основної діяльності.

Іноземні консули були переважно кар'єрними дипломатами з досвідом роботи або навчання в СРСР або партійними працівниками. У призначенні генконсулів принципову роль відігравала їх партійна належність - вони всі були членами комуністичних/робітничих/соціалістичних партій своїх країн. Практично всі мали дипломатичний досвід роботи в СРСР або працювали в центральному апараті своїх зовнішньополітичних відомств у відповідних відділах, володіли російською мовою. Окремі дипломати починали вивчати в Києві українську мову і розуміти, що Українська РСР - не просто республіка, а держава, яка зможе відновити свою незалежність. Виявлення генконсулами свого ставлення до помилок у зовнішній політиці СРСР коштувало їм посади.

Література

1 Див.: Віднянський С.В. Чому та як Українська РСР стала однією з країн-заснов- ниць ООН? (до 70-річчя Організації Об'єднаних Націй і членства в ній України). Українськийісторичнийжурнал. 2015. № 5 (254). С. 172-185.

2 Головко М.К. Вклад Радянської України в боротьбу волелюбних народів за мир і безпеку. Київ, 1957.

3 Головченко В.І. Вихід Української РСР на арену міжнародної діяльності. Актуальні проблеми міжнародних відносин: 36. наук. пр. Київ, 2011. Вип. 99, ч. 1. С. 36-51; Гриневич В. А. Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944-1945 рр.). Український історичний журнал. 1995. № 3 (402). С. 35-46; Дмитренко А.А. Утворення та діяльність Народного комісаріату закордонних справ УРСР у мемуарній літературі (1944-1945 рр.). Гуржіївські читання. 2014. Вип. 7. С.76-79; Гайдуков Л.Ф. Народний комісаріат закордонних справ УРСР: утворення та розгортання діяльності (1944-1945 рр.). ВісникКиївськогоуніверситетуім. Т. Г. Шевченка. 1997. Вип. 6. С. 51-70.

4 Каковкіна О.М. Дипломатична діяльність Народної Республіки Болгарії за матеріалами Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Універсумісторіїтаархеології. 2018. Вип. 1(26). № 1-2. С. 68-80.

5 Агстнер Р. Про цісарів, консулів і купців. Австрія і Україна 1785-2010. Wien-Ber- lin: Lit VerlagGmbH&Co. KG, 2011. 409с.

6 Dornfeld M., Seewald E. Deutschland - Ukraine. HundertJahrediplomatischeBezie- hungen. Berlin, Dezember 2017. Arbeitspapier № 50. 92 s.

7 Матяш І. Іноземні представництва в радянській Україні (1919-1991 рр.): протистояння і співпраця. Київ: ІнститутісторіїУкраїни НАН України, 2020. 503 с.

8 Ревякіна Л. Рух Болгарії за укладання договору про мир і дружбу з Радянським Союзом. Дорогами дружби: Дослідження і спогади.Упоряд.: Л.Л. Горіловський, Ц. Генов. Київ: Політвидав, 1989. С. 129-143; Добріянов Т. У спільній боротьбі за мир і роззброєння. Тамсамо. С. 201-216.

9 Ciesielski T. Konsulatpolski w Odessie 1919-1920. PolskadyplomacjanaWschodzie w XX- poczqtkach XXI wieku. Red. H. Stronskii G. Seroczynski. Olsztyn-Charkow, 2010. S. 81- 101; Чесельський Т. КонсульствоПольщі в Одесі і 1918 - 1920 рр. тайогоархів. Зовнішнісправи. 2017. № 12. С. 18-21; SkoraW. Organizacjaidzialalnoscsluzbykonsu- larnejDrugiejRzeczypospolitejnaterenachRosji, UkrainyiZSRRwdwudziestoleciumi§- dzywojennym (1918-1939). Stosunkipolityczne, wojskoweigospodarczeRzeczypospolitejPolskiejiZwiqzkuRadzieckiegowokresiemi§dzywojennym.Red. J.zGmitruk, W. Wlodar- kiewicz.Warszawa-Siedlce 2012. S. 259-283.

10 Дмитрук В. І. Україна не мовчала: Реакція українського суспільства на події 1968 р. в Чехословаччині. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2004. 314 с.; Його ж. Реакція українського суспільства на події 1968 року в Чехословаччині. Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. 2018. Вип. 27. С.84-105; Його ж. Незгодні: події 1968 року через призму архівно-слідчих справ КДБ УРСР. С.298-312; Його ж. «Празька весна» і Україна. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2008. № ^ХА (30/31). С.7- 36; Бажан О. Суспільні настрої в Україні у ході чехословацької кризи 1968 року за донесеннями радянських спецслужб. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2008. № !4 (30/31). С.37-53; «ПРАЗЬКА ВЕСНА» у документах Галузевого державного архіву Служби безпеки України. (УпорядникО. Бажан). Тамсамо.С. 54-137 таін.

11 Галузевий державний архів СБУ: Путівник. Автори-упоряд.: В. М. Даниленко (відп. упоряд.) та ін. Харків: Правалюдини, 2009. 136 с.

12 Архівні установи України: Довідник. Т. 1/Держкомархів України. УНДІАСД; Редкол.: Г.В. Боряк (голова), І. Б. Матяш, Г.В. Папакін. 2-е вид. доп. Київ, 2005. С. 569.

13 Пархомчук О. С. Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин. Українська дипломатична енциклопедія: У 2 т. Л. В. Губерський (голова). Київ: Знання України, 2004. Т. 2 : М - Я. С. 764-765.

14 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп.1. Спр. 145. Арк. 47.

15 1956 року цей пам'ятник було встановлено на Ринковій площі у Вроцлаві.

16 7 березня 1950 р. пам'ятник було перевезено до Варшави, а 1965 р. - до Гданська.

17 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 23. Спр. 5823. Арк. 102.

18 Wanda Michalewska(nekrolog). TrybunaLudu.1986, 10 marca. № 58. S. 5

19 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп.2. Спр. 763. Арк. 7.

20 Прийом у Генеральному консульстві Чехословацької Республіки. РадянськаУкраїна. 1958, 13 грудня. № 287 (11 334). С. 1.

21 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп.25. Спр. 1772. Арк. 120.

22 Декада польської книги. Радянська Україна.1966, 16 жовтня. № 239 (13717).

С. 3.

23 Гості з Народної Польщі. Радянська Україна.1966, 20 жовтня. № 242 (13720). С. 1.

24 Відкриття в Києві Генерального консульства НДР. Рад. Україна. 1966, 30 листопада. № 275 (13753). С. 3; GOntherBuch: Namen und DatenwichtigerPersonen der DDR. 4. Auflage. Dietz, Berlin (West)/Bonn 1987. S. 301; Gabriele Baumgartner, Dieter Hebig (Hrsg.): BiographischesHandbuch der SBZ/DDR. 1945 1990. Band 2: Maassen - Zylla. K. G. Saur, MOnchen 1997. S. 859.

25 Dornfeld M., Seewald E. Deutschland - Ukraine. HundertJahrediplomatisgheBezi- ungen. Berlin, Dezember 2017. Arbeitspapier № 50. S. 77.

26 Озеров М. Киев-Лейпциг - города-побратимы. Культура и жизнь. 1975. № 2. С. 43.

27 ЦДАМЛМ України. Ф. 504. Оп. 1. Спр. 203 . Арк. 1; Спр. 243. Арк. 1.

28 ГДА СБУ Ф. 16. Спр. 970. Арк. 114.

29 ГДА СБУ. Ф. 16. Спр. 971. Арк. 318.

30 Відкриття в Києві Генерального консульства УНР. Рад. Україна.1969, 18 квітня. №92(14480). С. 1.

31 KeskenyErno: A magyar-oroszkapcsolatok 1989-2002 [Hungarian-Russian Relations, 198-2002]. Budapest: SzazadvegKiado, 2012. P. 82

32 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп.2. Спр. 2136. Арк. 174.

33 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп.2. Спр. 2102. Арк. 65.

34 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 3875. Арк. 79.

35 Комплексная программа дальнейшего углубления и совершенствования сотрудничества и развития социалистической экономической интеграции стран-членов СЭВ. Москва: Политиздат, 1972. 120 с.

36 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 1583. Арк. 172.

37 ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 25. Спр. 1431. Арк. 82.

38 Див.:Матьовка Л.М. Радянсько-югославський конфлікт (1948-1956 рр.): передумови, етапи і наслідки: автореф. дис.... канд. істор. наук. Ужгород 2007. С.10.

39 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп.25. Спр. 1583. Арк. 133.

40 Тамсамо. Арк. 136.

41 ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 25. Спр. 1431. Арк. 98.

42 Нагороди братньої країни. Рад. Україна.1976, 27 жовтня. № 250 (16759). С. 3.

43 Нагороди братньої країни. Рад. Україна.1976, 12 жовтня. № 238 (16747). С. 3.

44 ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 25. Спр. 1431. Арк. 26.

45 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 3700. Арк.1.

46 Тамсамо. Арк. 77.

47 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 3700 л. Арк.5-6.

48 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 1772. Арк. 61.

49 Тамсамо. Арк. 178.

50 ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 3700 л. Арк.5-6.

51 Дієвість дружби. Генеральний консул Угорської Народної Республіки в Києві товариш Дьєрдь Макларі відповідає на запитання журналу «Всесвіт». Всесвіт. 1982 № 1. Київ: Радянськийписьменник. 184 с.

52 Дни болгарской культуры в СССР. ПравдаУкраины.1978, 20 мая. № 117 (10997). С. 3.

53 ШлапкаГейза. Знакомьтесь, Братислава. Правда Украины. 1978, 11 июня. № 134 (11014). С.3.

⁵⁴Открытое сердце Братиславы. Правда Украины. 1978, 14 июня. № 136 (11016).

С. 3.

⁵⁵ «Шльонськ» на київській сцені. Радянська Україна.1979, 7 квітня. № 81 (17494). С. 3.

⁵⁶ ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 4588. Арк. 11.

⁵⁷ ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 4588. Арк. 12.

⁵⁸ ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 2890. Арк. 31.

⁵⁹ Тамсамо. Арк. 23.

⁶⁰ ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 4611д. Арк. 4.

⁶¹ ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 4610. Арк. 16.

⁶² ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 2605. Арк. 14.

⁶³ Тамсамо.

⁶⁴ Ткач Д.І. Українсько-угорські стосунки: погляд дипломата. Персонал: журнал інтелектуальної еліти.URL: https://web.archive.org/web/20171201042838/http://www.persona-hpp.ua/mbrics/ekonomka-poltika1/ukransko-ugorsk-stosunki-poglyad- diplomata

⁶⁵ ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 2605. Арк. 6.

⁶⁶ Тамсамо.

⁶⁷ ГДА МЗС. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 3873. Арк. 38.

⁶⁸ Тамсамо.

⁶⁹ Тамсамо. Арк. 5.

⁷⁰ Тамсамо. Арк. 8.

⁷¹ Тамсамо.

⁷² Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів і кіно- і телесюжетів (1975 - 1985). Упорядники: І. М. Закринична, Т.О. Ємельянова та ін. Державний комітет архівів України. Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г.С. Пшеничного. Київ, 2015. С. 924 (Серія “Архівні зібрання України: Спеціальні довідники”).

⁷³ Тамсамо. С. 947.

⁷⁴ Тамсамо.

⁷⁵ Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів... С. 913.

⁷⁶ Тамсамо. С. 897.

⁷⁷ Див.:ПетерсИ.А. Словацкое национальное восстание и современность: (К 40-летию). Український історичний журнал. 1984. № 8. С. 127-135; Рєпін В. Словацьке національне повстання - передумова проведення військами Червоної Армії Східнокарпатської операції. Військово-наук. вісник. 2009. № 11. С. 165-176.

⁷⁸ Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів... С. 957.

⁷⁹ Тамсамо. С. 922.

⁸⁰ Тамсамо. С. 914.

⁸¹ Тамсамо.

REFERENCES

1. Baumgartner, G. &Hebig, D. (1997). BiographischesHandbuch der SBZ/DDR. 19451990. 2: Maassen - Zylla [in German].

2. Bazhan, O. (2008). SuspilninastroivUkrainiukhodichekhoslovatskoikryzy 1968 rokuzadonesenniamyradianskykhspetssluzhb. Z arkhivivVUChK-HPU-NKVD-KHB, 30/31, 37-53. [in Ukrainian].

3. Bazhan, O. (Comp.). (2008). PRAZKAVESNAudokumentakhHaluzevohoder- zhavnohoarkhivuSluzhbybezpekyUkrainy. ZarkhivivVUChK-HPU-NKVD-KHB,30/31, 54-137 [in Ukrainian].

4. Boriak, H.V., Matiash, I.B. &Papakin, H.V. (Comps.). (2005). ArkhivniustanovyUkrainy: Dovidnyk. Kyiv [in Ukrainian].

5. Buch, G. (1987). Namen und DatenwichtigerPersonen der DDR. Dietz, Berlin (West)/Bonn, 4, 301 [in German].

6. Ciesielski, T. (2010). Konsulatpolski w Odessie 1919-1920. PolskadyplomacjanaWschodziewXX-poczqtkach XXI wieku. Olsztyn-Charkow, 81-101 [in Polish].

7. Danylenko, V.M. (Comp.). (2009). HaluzevyiderzhavnyiarkhivSBU: Putivnyk. Kharkiv: Pravaliudyny [in Ukrainian].

8. Dmytrenko, A.A. (2014). Utvorennia ta diialnistNarodnohokomisariatuzakordon- nykhsprav URSR u memuarniiliteraturi (1944 - 1945 rr.). Hurzhiivskichytannia, 7, 76-79 [in Ukrainian].

9. Dmytruk, V.I. (2004). Ukrainanemovchala: Reaktsiiaukrainskohosuspilstvanapodii 1968rvChekhoslovachchyni.Kyiv [in Ukrainian].

10. Dmytruk, V.I. (2008). PrazkavesnaiUkraina. Z arkhivivVUChK-HPU-NKVD- KHB,30/31, 7-36 [in Ukrainian].

11. Dmytruk, V.I. (2018). Reaktsiiaukrainskohosuspilstvanapodii 1968 rokuvChekhoslovachchyni. MizhnarodnizviazkyUkrainy: naukoviposhukyiznakhidky - International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings, 27, 84-105 [in Ukrainian].

12. Dobriianov, T. (1989). U spilniiborotbizamyrirozzbroiennia. Dorohamydruzhby: Doslidzhenniaispohady. Kyiv, 201-216 [in Ukrainian].

13. Dornfeld, M., &Seewald, E. (2017). Deutschland - Ukraine. HundertJahre diplo- matischeBeziungen. Berlin [in German].

14. Haidukov, L.F. (1997). Narodnyikomisariatzakordonnykhsprav URSR: utvorennia ta rozghortanniadiialnosti (1944-1945 rr.). VisnykKyivskohouniversytetuim. T. H. Shev- chenka, 6, 51-70 [inUkrainian].

15. Holovchenko, V.I. (2011). VykhidUkrainskoiRSRnaarenumizhnarodnoidiialnosti. Aktualniproblemymizhnarodnykhvidnosyn: Zb. nauk. pr., 99, 36-51 [in Ukrainian].

16. Holovko, M.K. (1957). VkladRadianskoiUkrainy v borotbuvoleliubnykhnarodivzamyribezpeku. Kyiv [in Ukrainian].

17. Hrynevych, V.A. (1995). UtvorenniaNarodnohokomisariatuzakordonnykhspravUkrainskoi RSR: proektyirealii (1944 - 1945 rr.). Ukrains'kyjistorychnyjzhurnal, 3, 3546 [in Ukrainian].

18. Huberskyi, L.V. (Ed.). (2004). Ukrainskadyplomatychnaentsyklopediia. (Vols. 1-2). Kyiv: ZnanniaUkrainy [in Ukrainian].

19. Kakovkina, O.M. (2018). DyplomatychnadiialnistNarodnoiRespublikyBolhariizamaterialamyTsentralnohoderzhavnohoarkhivuhromadskykhobiednanUkrainy. Univer- sum istorii ta arkheolohii, 1(26), 68-80. [in Ukrainian].

20. Keskeny, E. (2012). A magyar-oroszkapcsolatok 1989-2002 [Hungarian-Russian Relations, 198-2002], 82. Budapest [in Hungarian].

21. Matiash, I. (2020). Inozemnipredstavnytstva v radianskiiUkraini (1919 - 1991 rr.): protystoianniaispivpratsia. Kyiv [in Ukrainian].

22. Matovka, L.M. (2007). Radiansko-yuhoslavskyikonflikt (1948-1956 rr.). Extended abstract of Candidate's thesis.Uzhhorod [in Ukrainian].

23. Peters,Y.A. (1984). Slovatskoenatsyonalnoevosstanye y sovremennost: (K 40-le- tyiu). Ukrains'kyjistorychnyjzhurnal, 8,127-135 [in Ukrainian].

24. Reviakina, L. (1989). RukhBolhariizvukladanniadohovoru pro myridruzhbu z RadianskymSoiuzom. Dorohamydruzhby: Doslidzhenniaispohady Kyiv [in Ukrainian].

25. Riepin, V. (2009). Slovatskenatsionalnepovstannia - peredumovaprovedenniaviiskamyChervonoiArmiiSkhidnokarpatskoioperatsii. Viiskovo-naukovyivisnyk, 11, 165-176 [in Ukrainian].

26. Skora, W. (2012). OrganizacjaidzialalnoscsluzbykonsularnejDrugiejRzeczypo- spolitejnaterenachRosji, UkrainyiZSRRwdwudziestoleciumi^dzywojennym (1918-1939). Stosunkipolityczne, wojskoweigospodarczeRzeczypospolitejPolskiejiZwiqzkuRadzieckiegowokresiemigdzywojennym.Warszawa-Siedlce, 259-283 [in Polish].

27. Vidnyanskyj, S.V. (2015). ChomutayakUkrainskaRSRstalaodniieiuzkrain-za- snovnytsOON?(do 70-richchia OrhanizatsiiObiednanykhNatsiiichlenstva v niiUkrainy). Ukrains'kyjistorychnyjzhurnal, 5,172-185 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru