Слов’яни і Русь на трансконтинентальних торговельних шляхах раннього Середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Катедра давньої історії України та архівознавства

Слов'яни і Русь на трансконтинентальних торговельних шляхах раннього Середньовіччя

Ольга Щодра

Унаслідок арабських завоювань відбулися істотні зміни в географії міжнародних торговельних шляхів. Вони змістилися з басейну Середземного моря на північ і проходили через заселені слов'янами реґіони Центрально-Східної Европи і Русь. Нова система водних і суходільних шляхів сполучала торговельними зв'язками европейський франкський Захід, слов'янське Балтійське Помор'я, Подунав'я і руський Схід континенту. З розвитком торгівлі з арабським Сходом сформувався і почав функціонувати Шлях із варяг у греки, який сполучав землі балтійських слов'ян-вагрів з Києвом і Константинополем. Він пролягав через торговельні центри поморських слов'ян на Балтиці, через Віслу, Західний Буг, Прип'ять, Дніпро і до Чорного моря співпадав з маршрутом трансконтинентальної маґістралі між Европою і арабським Сходом, яка проходила далі на схід через Азовське море, Дон, Волгу і Каспій. Як вказують арабські автори, зі слов'янських земель і Русі на схід надходили головні товари арабського імпорту, зокрема хутра, мед, віск, франкські мечі. Найраніші і найбільші скарби арабських дирхемів, виявлені в землях балтійських слов'ян, що за складом подібні до скарбів на території Русі, також свідчать те, що головними контраґентами арабської торгівлі в Европі були слов'яни і Русь. Великий обсяг торговельних операцій руських торговців підтверджує поява в Русі в першій половині ІХ ст. монетного двору і початок карбування власної срібної монети. Про активну участь Руської держави в міжнародній торгівлі свідчить також будівництво мережі кам'яних фортець у верхів'ях Сіверського Дінця, Осколу і на Середньому та Нижньому Доні, які були не лише прикордонними форпостами Руси, а й торговельними станами.

Ключові слова: слов'яни, слов'янське Балтійське Помор'я, Русь, міжнародна торгівля, міжнародні торговельні шляхи, Шлях з варяг у греки, середньовічна трансконтинентальна магістраль

SLAVS AND RUNHENIA ON TRANSCONTINENTAL TRADE ROUTES IN EARLY MIDDLE AGES

Olga Shchodra

Ivan Franko National University of Lviv Department of History of Ukraine and Archive Study, Lviv

As a result of the Arab conquests, there were significant changes in the geography of international trade routes. They shifted from the Mediterranean basin to the north and passed through the Slavic- populated regions of Central and Eastern Europe and Ruthenia. The new system of water and land routes connected the European Frankish West, the Slavic Baltic Pomerania, the Danube and the Ruthenian East of the continent. With the development of trade with the Arab East, the Way from the Vikings to the Greeks was formed and began to function, connecting the lands of the Baltic Wagri Slavs with Kyiv and Constantinople. It ran through the trade centers of the Pomeranian Slavs in the Baltic, across the Vistula, Western Bug, Pripyat, Dnieper and to the Black Sea coincided with the route of the transcontinental highway between Europe and the Arab East, which passed further east through the Sea of Azov, Don, Volga and the Caspian Sea. According to Arab authors, the main goods of Arab imports, including fur, honey, wax, and Frankish swords, came to the east from the Slavic lands and Ruthenia. The earliest and largest treasures of Arab dirhams, found in the lands of the Baltic Slavs, also indicate that the main counterparts of Arab trade in Europe were the Slavs and Ruthenia. The active participation of Ruthenian state in international trade is also evidenced by the construction of a network of stone fortresses in the upper Seversky Donets, Oskol and the Middle and Lower Don, which were not only border outposts of Ruthenia, but also trading posts.

Keywords: Slavs, Slavic Baltic Pomerania, Ruthenia, international trade, international trade routes, The way from the Vikings to the Greeks, the medieval transcontinental trade way.

Міжнародна европейська торгівля і торговельні зв'язки з країнами арабського Сходу зіграли вагому роль у становленні та розвитку ранньосередньовічних держав Центрально-Східної Европи. Їм, зокрема, завдячують своїм економічним піднесенням слов'янське балтійське Помор'я, держава Само, Велика Моравія і Русь. Сприятливі умови для центрально-східних реґіонів континенту виникли у VIII-ІХ ст. внаслідок істотних змін у географії міжнародних торговельних магістралей, що відбулися під впливом арабських завоювань. Нові европейські маршрути трансконтинентальної маґістралі між Европою та Азією змістилися на північ і проходили річковими системами Центрально-Східної і Східної Европи. Вони також сполучали північну, південну, західну і східну частини европейського континенту. Важливу роль у прокладанні їхніх маршрутів відіграло велике розселення слов'ян, яке охопило половину континенту та навіть вийшло за його межі. Торговельні шляхи, що з'єднуваали північні і південні реґіони Европи та европейські країни з арабським Сходом, пролягали через території, заселені спорідненими слов'янськими племенами (Славонії), що сприяло розвитку комунікацій і формуванню торговельної інфраструктури. Без них, як і без державного контролю над міжнародними маґістралями, торгувати на таких відстанях була б неможливо.

Сприятлива для слов'ян ситуація у той час склалася не лише в Прибалтиці, південно-західне узбережжя якої заселяли слов'янські народи, а й у Причорномор'ї та Середземномор'ї, де до початку ІХ ст. під їхнім контролем опинилося морське узбережжя від Дніпра до Венеції. Колонізувавши південні райони Балканського півострова, Пелопонес і азійські провінції візантійської імперії, слов'яни відновили старі та збудували нові порти на східному узбережжі Середземного моря, тоді як його західне узбережжя заблокували араби. В цих умовах торгівля між Західною Европою та іншими реґіонами континенту, а також трансконтинентальні торговельні зв'язки, були можливі лише за участи і посередництва слов'ян.

В історіографії давно розробляється версія, за якою перші торговельні шляхи у Центрально-Східній Европі проклали слов'яни, а не скандинави, як це прийнято вважати під впливом школи норманістів¹. Аргументами для неї є не лише інформація середньовічних писемних джерел, а й матеріяли археологічних студій, зокрема, відкриття мережі слов'янських городищ і поселень у балтійському слов'янському Помор'ї, в межиріччі Лаби і Одри Иван Забелин, История русской жизни с древнейших времен. Ч.1. Изд. 2-е испр. и доп. (Москва: Синодальная типография, 1908). 152; Артемий Арциховский, “Археологические данные по варяжскому вопросу”. Культура Древней Руси. Сборник статей. (Москва: Наука, 1966), 40; Йоахим Херрман, “Полабские и ильменские славяне в раннесредневековой балтийской торговле”. Древняя Русь и славяне. (Москва: Наука, 1978), 191-192; Александр Фомин, “Начало распростарнения куфических монет в районе Балтики” Краткие сообщения института археологии. 171. (1982), 19; Вячеслав Фомин, Варяги и варяжская Русь. К итогам дискуссии по варяжскому вопросу. (Москва:Русская панорама, 2005), 442. Joachym Herrman, Die Slawen in Deutschland. Kultur der slawishchen Stamme westlich vor Oder und Neise vom 6. bis 12. Jahrhundert. (Berlin: Akademieverlag, 1985); Йоахим Херрман, “Ободриты, лютичи, руяне”. Славяне и скандинавы. (Москва: Прогресс, 1986): 338-359. Любомир Михайлина, Населення Верхнього Попруття VIII-Х ст. (Чернівці: Рута, 1997); Любомир Михайлина, Слов 'яни VIII - Х ст. між Дніпром і Карпатами. (Київ: Інститут археології НАН, 2007); Борис Тимощук, Слов'яни Північної Буковини V-IX ст. (Київ: Наукова думка, 1976); Сергій Пеняк, Ранньослов 'янське і давньоруське населення Закарпаття VI-XIII ст. (Київ: Наукова думка,1980); Олег Приходнюк, Археологічні пам'ятки Середнього Подніпров'я VI- IXст. (Київ: Наукова думка, 1980); Михайло Филипчук, Слов'янські поселення VIII-Х ст. в українському Прикарпатті. (Львів:Астролябія, 2012); Александр Бондарь, “Укрепленные пункты на территории междуречья Днепра и нижнего течения Десны в конце ІХ-Х в.” Древнейшие государства Восточной Европы.2010 год. (Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012): 300-328; Сергей Цветков, Поход русов на Константинополь в 860 году и начало Руси (Санкт-Петербург: Русско-Балтийский информационный центр “БЛИЦ”), 83-84.; на території України - у Побужжі, на Буковині, в Прикарпатті і Закарпатті, у Середньому Подніпров'ї та в Подонні³. Вони підтверджують інформацію західноевропейських і арабських письменників про численні міста в землях слов'ян і Русі Адам Бременский, “Деяния епископов Гамбурской церкви”, Адам Бременский, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский. Славянские хроники. Перевод с латин. В. Трильмиха. (Москва: СПСЛ “Русская панорама”, 2011), 15,16, 22; Гельмольд, “Славянские хроники”, Адам Бременский, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский. Славянские хроники, 57; Descriptio civitatum ad septertionalem plagam Danubii. Андрей Назаренко, “Немецкие латиноязычные источники ІХ- ХІ вв. Тексты, пер., коммент” (Москва:Наука,1993), 7-8; Ал-Масуди, “Золотые луга”. Авраам Гаркави, Сказания мусульманських писателей о славянах и русских (с половины VII до конца Хвека по Р. Х), (Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1871), 125; Ибн Ийас, “Аромат цветов из диковинок округов”, Древняя Русь в свете зарубежных источников. Т. 3. (Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009), 63-64.. Красномовною є також назва Руси в скандинавських писемних пам'ятках - “Гардарікі” (країна укріплених городищ) Елена Мельникова, Скандинавские рунические надписи: Новые находки и интерпретации. Тексты, перевод, комментарий (Москва: Восточная литература, 2001), 70-74.. На думку сучасних німецьких археологів, саме слов'яни заснували у VI-VII ст. перші міста в басейні Одри. Вони також були піонерами у прокладанні торговельних шляхів і у розвитку міжнародної торгівлі в Балтійському регіоні Див.: Херрман, Ободриты, лютичи, руяне. 345-346.; Joachim Herman, Zwischen Hradschin und Vineta. (Leipzig, Jena, Berlin:Urania Verlag, 1971), 8..

У той час як поморські слов'яни домінували на Балтиці, Чорне море контролювали руси. За свідченнями державного чиновника Халіфату Ібн Хордадбега, в першій половині ІХ ст. торговельні каравани русів плавали Слов'янською рікою (як він називає Волгу) і Каспійським морем; висадившись на узбережжі Каспію, вони суходільними шляхами доходили до Багдада Ибн-Хордадбех. Книга путей и государств. Пер. с арабского, комментарий, исследование Н. Велихановой. (Баку: Элм, 1986), 39; Гаркави. Сказания мусульманських писателей о славянах и русских, 55.. За інформацією Перського Аноніма, яка належить до першої третини ІХ ст., Дон у той час називався рікою Рус Андрей Новосельцев “Худуд ал-алам” как источник о странах и городах Восточной Европы. Древнейшие государства Восточной Европы. 1998. (Москва: Изд-во восточной литературы, 2000), 380- 399.. Ця назва підтверджує повідомлення Ібн Хордадбега про активне використання русами у той час водного шляху з Чорного до Каспійського морів. Після подорожі Ібн Фадлана на Волгу в Х ст. і його повідомлень про руських торговців у волзькому Булгарі арабські письменники, зокрема, Ібн Хаукаль почали Волгу теж називати “рікою Русів”. На думку Віктора Крюкова, таке найменування свідчить про інтенсивність та значний обсяг зовнішньої торгівлі Руси у той час на Волзькому шляху Віктор Крюков. Писемні джерела арабського халіфату ІХ-Хст. про етноісторичні процеси на території України. Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. докт. іст. наук. (Київ, 2010), 13.. Оскільки арабські письменники часто називали річки і моря іменами народів, які жили на їх узбережжі, гідронім “Руська ріка”, може також вказувати на те, що руси населяли землі Подоння і певний час могли контролювати частину узбережжя Волги (наприклад, в районі Волго-Донського волоку).

Про вагому роль русів у чорноморській торгівлі повідомляє один із найбільш поінформованих арабських письменників аль-Масуді (п. п. Х ст.), який побував в Іспанії, у Візантії, на Каспії і у прилеглих до нього країнах, де особисто збирав інформацію про південні реґіони Східної Европи. Він пише про безроздільне панування русів на Чорному морі, яке він називає “морем русів” і наголошує, що “немає на ньому нікого іншого, руси живуть на одному з його берегів. Вони - великий народ” Ал-Масуди,” Золотые копи и россыпи самоцветов”, Древняя Русь в свете зарубежных источников. (Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009), том 3, 114. Крюков. Писемні джерела арабського халіфату ІХ-Х ст., 22.. Аль-Масуді вважав русів і слов'ян єдиним народом і вказував на спільність їхніх вірувань, поховального обряду та правових норм життя¹¹. Сучасник аль-Масуді хозарський цар Йосиф у листі до міністра Кордовського халіфату Хасдая ібн Шуфрута також згадує про русів як численний і сильний народ Східної Европи. Наголошуючи важливу роль своєї держави в захисті халіфату, він вказує на них як на головну загрозу для арабських володінь у Передній Азії. “Я веду з ними наполегливу війну, - пише Йосиф, - якщо б я залишив їх (в спокої), вони б знищили усю країну ізмаїльтян до Багдада” Павел Коковцев. Еврейско-хазарская переписка вХ веке. (Ленинград:Типография АН СССР, 1932), 103.. Припускаючи, що хозарський цар міг дещо перебільшувати загрозу з боку русів, щоб підкреслити важливу захисну роль Хозарії, той факт, що саме їх він виокремлює з поміж інших народів східноевропейського реґіону є досить красномовний. Хозарський правитель вказує, що свої походи руси здійснювали на кораблях. Тим самим він підтверджує інформацію аль-Масуді і Ібн Хордадбега про морські походи русів. Домінування русів на Чорному морі мало бути тривалим, оскільки назва “Руське море” закріпилася за ним надовго. Саме так воно позначене на карті сицилійського географа Ідрісі, складеній в середині ХІІ ст. І це не єдиний топонім у Північному Причорномор'ї, пов'язаний з русами: на карті Ідрісі Керченська протока названа Руською рікою, а місто, розташоване на її узбережжі, називалося Русія (тепер Керч) Ал-Идриси, “Отрада страстно желающего пересечь землю”, Древняя Русь в свете зарубежных источников, том 3. 130, 135; Борис Рыбаков . Киевская Русь и русские княжества ХІІ-ХШ вв. (Москва: Наука, 1982), 221-222..

Опонуючи версії про існування регіональної Чорноморської Руси, сучасні дослідники вважають, що вже на початку ІХ ст. Русь охоплювала своїм впливом величезну територію і контролювала головні річкові артерії Східної Европи Цветков. Поход русов на Константинополь в 860 году и начало Руси. 121; Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества ХІІ-ХІІ вв. 51., а, отже, й торговельні шляхи, що єднали Західну Европу з Візантією і арабським світом. Вони спростовують версію норманської теорії, яка традиційно пов'язує утворення та піднесення Русі з діяльністю норманів у Східній Европі і вбачає у русах винятково скандинавів. Згідно з норманською теорією походження Русі, скандинави були також організаторами торгівлі з арабським Сходом.

Опонуючи прихильникам норманської теорії, Б. Рибаков наголошував, що Русь випередила скандинавів у прокладанні шляхів на СхідБорис Рыбаков. Новая концепция предистории Киевской Руси. Тезисы. История СССР. 6. (1981) , 54.. Ні в писемних, ні в археологічних джерелах немає доказів їх торговельної активності у УІІІ- Х ст., так само відсутні будь-які докази скандинавського походження русів Див.: Ольга Щодра, “Між норманізмом і антинорманізмом: дискусія про походження Русі у світлі писемних джерел”, Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 19-20. (2018-2019): 115-139; Ольга Щодра, “ Між норманізмом і антинорманізмом: дискусія про походження Русі у світлі археологічних джерел”, Вісник Львівського університету Серія історична. Спеціальний випуск. Читати, писати, говорити. Зб. наук. праць на пошану проф. Романа Шуста. ( 2019): 709-727.. У той самий час ранньосередньовічні автори неодноразово вказують на спорідненість слов'ян і русів. Окрім творів арабських письменників, руси-слов'яни згадуються у Раффельштеттенському митному статуті (904/6 р.), в одному з пунктів якого йде мова про “слов'ян, які виряджалися торгувати від Русі або від чехів” у баварське Подунав'я Раффельштеттенский таможенный устав (904/6 г.) Перевод и комментарий Назаренко А. В. Древняя Русь в свете зарубежных источников. Т. IV (Москва Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2010). том 4, 33.. Складений на початку Х ст., статут покликається на торговельні правила, які існували до 876 р. Василий Васильевский, “Древняя торговля Киева с Регенсбургом”, Журнал Министерства Народного Просвещения. ССЬУП (июль 1888), 121., тобто, вже в ІХ ст. слов'янські руські купці були добре відомими торговцями в Баварії. На думку Олександра Назаренка, вони прибували із Середнього Подніпров'я і або були етнічними слов'янами, або розмовляли слов'янською мовою, яка в ранньому середньовіччі була lingua franka, тобто мовою міжнародного спілкування. Поділяючи погляди прихильників норманської теорії, О. Назаренко все ж припускає, що руськими купцями могли бути скандинави, які швидко асимілювалися і перейшли на слов'янську мову Раффельштеттенский таможенный устав 904/6 г. , 33, прим. 12.. Але тоді виникає запитання: чому руси (якщо вони були скандинавами) говорили слов'янською мовою в Баварії, адже там їм можна було б порозумітися німецькою. Припущення

О. Назаренка, а також інших сучасних дослідників Иоахим Херрман., “Славяне и скандинавы в ранней истории Балтийского региона”, Славяне и скандинавы. (Москва: Прогресс, 1986), 51. про швидку асиміляцію скандинавів, якою вони також пояснюють відсутність помітних германських впливів на слов'янську мову, передбачає незначну чисельність прибульців. А це суперечить інформації арабських джерел про русів як великий, тобто, численний народ. Той факт, що у ранньому середньовіччі слов'янська мова була мовою міжнародного спілкування і активно використовувалася в різноетнічному купецькому середовищі є доказом торговельної активности слов'ян та їх вагомої ролі в европейській і трансконтинентальній торгівлі.

З-поміж ранніх арабських повідомлень про русів-слов'ян на особливу увагу заслуговує “Книга шляхів і країн” державного службовця халіфату Ібн Хордадбега. Він був управителем области Джабел, через яку проходив торговельний шлях Рей-Багдад, а, отже, писав не з чужих слів, будучи очевидцем описуваних подій, зокрема торговельних експедицій русів. Він мав доступ до державних архівів і у своїй праці використав офіційні документи халіфату. Ібн Хордадбех відзначав: “Якщо говорити про купців ар-Рус - то це один із різновидів слов'ян. Вони плавають морем Джурджан (Каспійським - О. Щ.) і висаджуються на будь-якому його березі. Іноді вони везуть товари до Багдаду на верблюдах. Перекладачі в них - слов'яни, слуги - євнухи” Ибн Хордадбех. Книга путей и стран, 39.. Вказівка Ібн Хордадбеха, що руси висаджуються на будь-якому березі Каспійського моря, свідчить, що вони торгували з багатьма прикаспійськими областями. Їх вагому роль у східній торгівлі в першій половині ІХ ст. підтверджує добре освоєний торговельний маршрут, який проходив пониззями Дону, Волги і Каспійським морем Коновалова Ирина. Пути сообщения в Восточной Европе по данным средневековых арабо-персидских авторов. Древние государства Восточной Европы. 1998 год. (Москва: Изд-во восточной литературы, 2000), 128.. За даними аль-Масуді, на початку Х ст. (а, можливо, що й раніше - О. Щ.) руські купці заснували свою факторію в Ітилі. Разом з іншими чужоземними торговцями вони складали більшість населення східної торговельної частини столиці Хозарії і навіть мали свого суддю Крюков. Писемні джерела арабського халіфату ІХ--Х ст. про етноісторичні процеси на території України, 13..

Ібн Хордадбех повідомляє про руський експорт хутра і мечів до Візантії і руський транзит через Хозарію до арабських країн. Його інформація про сплату руськими купцями митної десятини візантійському імператорові і хозарському правителю вказує на організований характер міжнародної торгівлі та активну участь держав в облаштуванні торговельних шляхів, на яких діяли державні митниці.

Інформацію Ібн Хордадбега про руський експорт товарів Волзько- Каспійським шляхом до Багдада підтверджують Ібн Хаукаль і Істархі. Так, за інформацією Ібн Хаукаля, Київ був головним постачальником хутра в країни арабського Сходу. З Русі також експортували кольчуги, мед і воскові свічки Там само, 12. Там само, 13.. За свідченням арабських авторів, через волзькі торговельні центри товари руського експорту доставлялися також на середньоазійські ринки, зокрема, до Хорезма²⁵.

На думку дослідників, Ібн Хордадбег описує торговельні маршрути руських купців до Багдада і Візантії вже в першій редакції свого твору, яка датується 846-847 рр., а його інформація характеризує ситуацію, що склалася кількома десятиліттями раніше. Тобто, в арабському світі про руських торговців знали вже в перші десятиліття ІХ ст., на півстоліття раніше від літописного прикликання варягів (862 р.), від якого прихильники норманської теорії починають відлік історії Русі.

Не витримує критичного аналізу і твердження норманістів про скандинавів, як організаторів східної і русько-візантійської торгівлі. Вони, нібито, проклали Шлях з варяг у греки, який сполучав Скандинавію з Грецією. Його традиційний маршрут річковими системами Північно-Східної Европи: по Неві - Волхову - Ловаті - Дніпрі (як він описаний у ПВЛ) або по Західній Двіні - Дніпру неодноразово аргументовано критикований Сергей Берштейн-Коган, “Путь из варяг в греки”. Вопросы географии. 20. (1950), 239-270; Юрий Звягин, Великий путь из варяг в греки. (Москва:Вече, 2009); Цветков. Походрусов на Константинополь в 860 году и начало Руси; Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества ХІІ- ХШ вв, 50.. Опоненти норманістів вказують, що великий відтинок першого маршруту шляху протяжністю три тисячі кілометрів, як і другого (на третину коротшого) мав би проходити водними шляхами зі складною навігацією і через малозаселені землі східноевропейської Півночі, де у той час не існувало необхідної мережі комунікацій, зокрема системи волоків і поселень. Через посушливість клімату у УШ-Х ст., мілководність річок та численні пороги, що перетинали їх русло, пройти цими водними шляхами у ранньому середньовіччі було практично неможливо, що неодноразово доводили сучасні наукові експедиції Докладніше див.: Ольга Щодра, Слов'яни і Русь в ранньому середньовічі. Передумови і початки формування імперіїрусів. (Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2021), 125-131.. До того ж з'ясувалося, що у той час скандинави не знали цих водних комунікацій. Наприклад, Двінський шлях готландські купці відкрили лише в середині ХІІ ст. Фомин. Варяги и варяжская Русь, 451.

До ХІ ст. скандинавські джерела, зокрема саґи, не містять також жодної інформації про Дніпровський відтин Шляху з варяг у греки. На думку Петра Толочка, в ІХ ст. Дніпровським водним шляхом ходили тільки руські купці Петр Толочм, “Русь изначальная”. Археологія. 1. (2003), 102-103.. Такої ж думки Валентин Сєдов, який вказує, що до останніх десятиліть ІХ ст. торгівля скандинавів у Східній Европі обмежувалася ЛадогоюВалентин Седов, “О русах и русском каганате ІХ в. ( В связи со статьей К. Цукермана “Два этапа формирования Древнерусского государства”)”. Славяноведение. 2. (2003), 7-8, 11. Глеб Лебедев, Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси. (Ленинград: Издадательство Ленинградского у-та, 1985), 198.. Зважаючи на факти, сучасні прихильники норманської теорії визнають, що нормани познайомилися з Шляхом з варяг у греки лише тоді, коли він уже сформувався як центральна державна магістраль і склалася його топонімічна номенклатура³¹. Вони сумніваються в торговельному лідерстві скандинавів у ІХ-Х ст. і водночас відзначають торговельну активність слов'ян у той час Анатолий Кирпичников. “Ладога УІІІ-ХІІІ вв.” Славяно-русские древности. Вып. 1. Историко-археологическое изучение Древней Руси: Итоги и основные проблем. (Ленинград: Издательство ЛГУ, 1988), 50-51; Анатолий Кирпичников, “О начальном этапе международной торговли в Восточной Европе в период раннего средневековья (по монетным находкам в Старой Ладоге)”. Международные связи, торговые пути и города Среднего Поволжья ІХ-ХІІ веков. (Казань: Мастер Лайн, 1999), 113..

Як свідчать скандинавські писемні джерела, регулярні поїздки скандинавів у Середнє Подніпров'я почалися лише наприкінці Х ст. Фомин. Варяги и варяжская Русь, 283;. З того часу у їхніх повідомленнях з'являються перші згадки про східноевропейські країни і народи, зокрема про перших відомих їм руських правителів Володимира Великого і Ярослава Мудрого Елена Мельникова, Галина Глазырина, Татьяна Джаксон, “Древнескандинавские письменные источники по истории европейского региона ССС”. Вопросы истории. 10. (1985), 51-52; Татьяна Джаксон, “Русь глазами средневековых скандинавов” Мир истории. 4/5. ( 2002), 51.. За нумізматичними джерелами русько-скандинавські відносини фіксуються ще пізніше - у другій чверті ХІ ст. Саме цим періодом датуються руські скарби, де вперше в невеликій кількості з'являються данські, шведські і норвезькі монети, хоча їх карбування почалося наприкінці Х ст.Всеволод Потин, “Русско-скандинавские связи по нумизматическим данным (Х-ХІІ вв.)”, Исторические связи Скандинавии и России. (Ленинград: Наука, 1970), 78. Ще пізніше - в середині ХІ ст. - вихідці зі Скандинавії з'явилися у Візантії Василий Васильевский, “ Варяго-русская и варяго-английская дружина в Константинополе Х и ХІІ вв.” Васильевский В. Г. Труды. Т. 1. (СПб: Изд. Имп. Акад. Наук, 1908), 318., а тому вони ніяк не могли бути інформаторами Костянтина Багрянородного (помер у 959 році) про Дніпровський шлях і про руські назви дніпровських порогів.

Аргументовано спростовуючи скандинавську версію Шляху з варяг у греки, сучасні дослідники випускають з поля зору слов'ян балтійського Помор'я, економічне піднесення і торговельна активність яких були, на наш погляд, вагомим чинником формування і функціонування Шляху Ольга Щодра. “Епоха слов'ян на Балтиці: економічне піднесення слов'янського Помор'я у ранньому середньовіччі”. Проблеми слов'янознавства. 68. (2019), 9-28.. Аргументом для слов'янської версії Шляху є й той факт, що до ХУІІІ ст. варягами европейські автори називали винятково балтійських слов'ян - вихідців з області Вагрія Див.: Записки о Московии Барона Герберштейна. (С.-Петербург: Типография Безобразова и комп., 1866), 10; Kronika Polska, Litewska, Tmodska i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego.(Warszawa: Nak.G.L. Gluksverga, 1846). t. 1. 113. Електронна бібліотека. Режим доступу: https://books.google.com/.../Kronika Polska_Litewska_Zmodzka I wszy. htm Див.: Андрей Пауль, Балтийские славяне. От Рерика до Старигарда (Москва: Книжный мир, 2016), 14-15. Режим доступу: bveread.ec/read_book.php?id=54222&p=1.. У середньовічних німецьких хроніках вони відомі під іменами “Waaris”, “Waigri”, “Wagiri”³⁹. Скандинавська версія походження варягів почала утверджуватися в історіографії лише у ХУІІІ ст. після виходу праць Ґотліба-Зіґфріда Баєра, у яких один із засновників норманізму в руслі своєї теорії бездоказово стверджував, що під варягами треба розуміти норманів, тобто, скандинавів⁴⁰.

Шлях з варяг у греки починався у Вісмарській затоці, у торговельному центрі вагрів Старіґарді і йшов через міста балтійських слов'ян, зокрема, Росток, Любіцу, Волин, через торговельні центри на острові Руяна (нім. Рюген). Його північний відтинок, що формувався у слов'янському Помор'ї і проходив через Балтику і Віслу, повторював маршрут Бурштинового шляху⁴¹, відомого ще від античних і навіть раніших часів. Далі на південь і схід до - Дніпра і Києва - він пролягав через Західний Буг і Прип'ять. Постійні контакти Побужжя з Балтикою простежуються до 1018 р., коли цей шлях заблокував польський король Болеслав І⁴².

Треба брати до уваги той факт, що німецькі середньовічні автори під Грецією розуміли не лише Східну Римську Імперію, а й Русь, що прийняла християнство грецького обряду. Наприклад, Адам Бременський називає Київ “найпрекраснішою окрасою Греції”⁴³. Арабські письменника так само називали слов'ян грецького віросповідання румійцями. А тому, логічно припустити, що Шляхом з варяг у греки міг бути не лише шлях, що сполучав балтійських слов'ян з Константинополем, а й шлях з балтійського слов'янського Помор'я до Києва.

Слов'янське Помор'я сполучав з Києвом і Константинополем ще один водний шлях - Одерський. Він пролягав через Моравські ворота до Середнього Подунав'я і далі - на схід і південь до Києва і Константинополя. Цей шлях також був частиною трансконтинентальної магістралі, що з'єднувала східні і західні провінції халіфату⁴⁴. Обидва шляхи пролягали через слов'янські реґіони Центрально-Східної Европи. Вони стимулювали заснування на своїх маршрутах мережі поселень і ранніх слов'янських міст, зокрема, в районах Побужжя і українського Прикарпаття.

Головними агентами в торгівлі з Візантією і арабським Сходом були слов'яни і руси. В історіографії висловловлено думку, що арабські торговці навряд чи бували на заході дальше Києва та й у Києві їх перебування було радше винятком⁴⁵. Проте певні докази, що араби перебували не лише у Середньому Подніпров'ї, а й на Правобережжі існують. Так, за свідченнями аль-Масуді, мусульманські торговці дуже прагнули потрапити до Києва і у першій половині Х ст. (а, ймовірно, що й раніше - О. Щ.) уже освоїли шлях до нього через Азовське і Чорне моря Крюков. Писемні джерела арабського халіфату ІХ-Х ст. 13, 22.. Сучасні дослідження дають підстави вважати, що вони перебували також у районі Західного Побужжя, де залишили по собі сліди у вигляді низки топонімів в околиці села Йосипівка (Буський район Львівської області) Бербери в Наддніпрянщині: професор Тищенко відкриває нові сторінки історії України. Електронний ресурс. Режим доступу https://www.unian.ua/society/343292-berberi-v- naddnipryanschini-profesor-tischenko-vidkrivae-novi-storinki-istoriji-ukrajini.html. Правда, цими торговцями могли бути й араби з західних еміратів халіфату. Знайдений в Йосипівці скарб УПІ-ІХ ст., що налічував близько п'яти тисяч арабських дирхемів, і археологічний матеріял з околиць села свідчать, що через Побужжя проходив суходільний торговельний шлях, який був частиною міжнародної транзитної маґістралі між Західною Европою і Сходом і міг перетинатися з бузьким водним шляхом Юрій Гудима, “З історії археологічних досліджень північних схилів Вороняків у районі Олеська”. Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Вип. 3. (2000), 278-282; Юрій Гудима, “Галицько-волинське пограниччя у матеріалах і публікаціях про село Йосипівну Буського району Львівської області”. Вісник Львівського університету Серія історична. Спеціальний випуск. Читати, писати, говорити. Зб. наук. праць на пошану проф. Романа Шуста. 198-210..

Доказом того, що землями хорватів проходили міжнародні водні і суходільні шляхи є десятки ранньосередньовічних городищ на хорватському Прикарпатті і Закарпатті. Серед них справжні городища-гіганти Стільсько і Пліснесько, які не мають аналогів у Східній та Центрально-Східній Европі. Засноване в УІІ ст. на вододілі між басейнами Дністра, Західного Бугу і Прип'яті, Плісниське городище у ІХ ст. мало площу 160 га, а разом з поховальним комплексом - 400 га Войтович. Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного. 111. (для порівняння: торговельний скандинавський центр Бірка - 12, 5 га). До Х ст. через городище проходив найкоротший шлях з Києва до Моравії і Баварії. Археологічний матеріял Плісниська уже зараз містить велику кількість унікальних пам'яток, зокрема золотих і срібних речей, що дозволяють зробити попередні висновки про розвиток ремесла і вагому роль Плісниська у транзитній торгівлі між арабським Сходом, Руссю, Великою Моравією і слов'янським Помор'ям Там само, 113.. Осередками торговельного транзиту між арабським Сходом і Великоморавською державою були також Перемишль, Тустань і Хуст, на території яких знайдені арабські дирхеми Там само. Степан Гедеонов, Варяги и Русь. Исторические исследования. Ч.ІІ. (СПб.: Тип. Императорской академии Наук, 1876), 365-368..

Шляхом з варяг у греки поморські слов'яни добралися до Києва, де обмінювали свої товари на арабське срібло, і до Константинополя. Припускають, що інформатором Костянтина Багрянородного про Дніпровські пороги міг бути поморський слов'янин, про що свідчить двічі вжите імператором у його праці “Про управління імперією” слово “прах”, а не руське “поріг'⁵².

Участь балтійських слов'ян у східній торгівлі підтверджують нумізматичні джерела. Вони спростовують твердження про провідну роль скандинавів у европейській торгівлі з арабським Сходом і свідчать, що її організаторами у балтійському реґіоні були не скандинави, а слов'яни. Так, на території поморських слов'ян знайдені найбільш ранні на Балтиці скарби арабських дирхем, що датуються серединою УІІІ ст., тоді як найдавніші знахідки на Готланді датуються серединою ІХ ст., а на материковій Швеції - другою половиною ІХ ст. Потин. Русско-скандинавские связи по нумизматическим данным (Х-ХІІ вв.). 66; Вячеслав Потин, Дреевняя Русь и европейские государства вХ-ХІІІ вв. Историко-нумизматический очерк. (Ленинград: Советский художник, 1968). 61-64, 66, 72, прим.42; Владислав Кропоткин, “О топографии кладов куфических монет ІХ в. в Восточной Европе”. Древняя Русь и славяне. (Москва: Наука, 1978), 113, 115; Анатолий. Кирпичников. “Великий Волжский путь, его историческое и международное значение”. Великий Волжский путь. Материалы круглого стола и международного научного семинара. (Казань: Мастер-Лайн, 2001), 23; Анатолий. Кирпичников, “Великий Волжский путь”. Родина. (2002), 11-12. 63. Александр Фомин, “Начало распростарнения куфических монет в районе Балтики”, 19. Тобто, майже сто років скандинави не брали участи в східній торгівлі. Та й у другій половині ІХ ст. арабське срібло надходило до Скандинавії здебільшого від слов'янських і фінських народів балтійського Помор'я Див.: Херрман. Славяне и норманы. 123, прим. Елены Мельниковой.. За визнанням англійського історика П. Сойєра, у УІІІ-ІХ ст., коли активно розвивалася европейсько-арабська торгівля, скандинави не мали чим торгувати зі Сходом Сойер. Эпоха викингов, 4.. Арабські джерела свідчать, що усі необхідні товари у східні країни постачали слов'яни і руси, через землі яких, а також через Волзьку Болгарію і Хозарію пролягали головні торговельні шляхи, що сполучали азійські та европейські ринки. Як вказує Ібн Хаукаль: “все, що вивозиться з їх країни (Хозарії), привозиться з країни Русів і Булгар” Гаркави. Сказания мусульманських писателей о славянах и русских, 219..

Важливою перевальною базою руського експорту на арабський Схід було місто Булгар на Середній Волзі. Ібн Хаукаль називає його гаванню Русі Там само, 218.. Інший арабський автор Х ст. аль-Мукаддасі наводить детальний перелік товарів руського експорту: “(хутра) соболя, білки, горностая, куниці, лисиці, бобрів, зайців... віск, стріли, велику рибу, високі шапки, риб'ячий клей, риб'ячі зуби (ікла моржа - О. Щ.), бурштин, мед, горіхи, соколи, мечі, кольчуги, березу, рабів, овець, велику рогату худобу - усе це (везуть) із Булгара” Ал-Мукаддаси. Лучшее разделение для познания климатов. Древняя Русь в свете зарубежных источников. Т. 3, 95-96. Див.: Щодра. Між норманізмом і антинорманізмом: дискусії про походження Русі у світлі археологічних джерел, 724 -726.. У УІІІ-ІХ ст. через торговельні центри південнобалтійських слов'ян до Русі, а з неї - до Булгара і далі на арабський Схід, потрапляла не лише продукція морського і мисливського промислів, а й такий відносно рідкісний товар, як каролінзькі мечі⁵⁹. Роль центрів слов'янського Помор'я як посередників у міжнародній торгівлі франків зростає від середини ІХ ст., коли піратські походи данів унеможливили франкську торгівлю через Північне море Сойер Питер. Эпоха викингов. (СПБ: Евразия, 2006), 16..

Повідомлення арабських авторів окреслюють обширну географію континентальної торгівлі слов'ян і русів. Так, за інформацією Ібн Хаукаля (Х ст.), руси доставляли хутра в іспанську Андалузію, куди вони потрапляли через чорноморську протоку, Егейське і Середземне моря Вольф Бейлис, “Народы Восточной Европы в кратком описании Мутаххара ал-Макдиси (Хв.)”. Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы. Вып. 2. (Москва: Наука, 1969), 308.. Про походи русів у торговельних справах “в країну Андалузію, Рим, Візантію і Хозарію” повідомляє також аль-Масуді Гаркави. Сказания мусульманських писателей о славянах и русских, 131.. Торговельні зв'язки з Андалузією підтверджують арабські монети західного андалузького карбування, виявлені у скарбах, слов'янського Помор'я Херрман. Ободриты, лютичи, руяне, 352-353., куди вони могли потрапити з Русі.

Головним східним імпортом, який доставлявся в Русь, була арабська срібна монета, що забезпечувала потреби внутрішньої і зовнішньої торгівлі, та ремесла Всеволод Потин. Русско-скандинавские связи ІХ-ХІІ вв. по нумизматическим данным, 66; Валентин Янин, Денежно-весовые системы русского средневековья. Домонгольский период. (Москва: Изд-во Московского у-та, 1956), 87-90.. З Русі арабське срібло у великій кількості поступало до південнобалтійських слов'ян і фінських племен. У слов'янське Помор'я потрапляли також рідкісні предмети китайського, індійського та іранського виробництва. Номенклатура 25 ранніх скарбів на території Руси, датованих кінцем VIII - першою третиною ІХ ст., і номенклатура синхронних скарбів Помор'я є подібна, тоді як номенклатура ранніх скандинавських, зокрема, готландських скарбів відрізняється від скарбів слов'янського Помор'я і Руси великим відсотком англійських денаріїв. Це дало дослідникам ще один аргумент для висновку, що головними партнерами русів в балтійській торгівлі були поморські слов'яни Див.: Потин. Древняя Русь и европейские государства в Х-ХІІІ вв. Историко-нумизматический очерк. 61-64; 66, 71, прим. 42.. На думку Валентина Яніна, торговельні зв'язки між півден- нобалтійськими і східними слов'янами здійснювалися безпосередньо і були “по суті внутрішньослов'янськими зв'язками, які розвивалися без помітної участи скандинавів” Янин. Денежно-весовые системы русского средневековья, 89..

Про масштаби руської торгівлі в першій половині ІХ ст., яку вже не задовольняв арабський імпорт срібла, свідчить початок карбування власної монети. Виявлена у скарбах срібла в Подонні, вона наслідувала арабські дирхеми. В Девицькому скарбі (Воронезька губернія), який налічував 299 монет, монети руського карбування (86) складали четверту частину. Найпізніша з них датується 837-838 рр. Галкина Елена. Тайны Русского каганата. (Москва: Вече, 2002), 223-224.. Руські “дирхеми” виготовлялися з якіснішого срібла і мали більшу вагу, ніж арабські. На монетах був особливий рунічний напис (як вказує російська дослідниця Олена Галкіна, це були не скандинавські руни), і знак, що нагадував тризуб Рюриковичів. Отже, ця символіка з'явилася на монетах руського карбування за кілька десятиліть до так званого прикликання Рюрика з братами і не пов'язана зі скандинавами. Срібна монета власного карбування свідчить, що вже на початку ІХ ст. в Русі існував монетний двір. Численні скарби Подоння дають аргументи для висновку, що “на півдні Східно- Европейської рівнини в ІХ ст. провідна роль в поширенні східних монет і, очевидно, в торговельних операціях з країнами Сходу, належала Руському каганату” Валентин Седов, Древнерусская народность: Историко-археологические исследования. (Москва, 1999), 75., що він у той час був “самостійною торговельною державою, через яку проходила самостійна магістраль” Галкина. Тайны Русского каганата, 221..

Окрім археологічних та нумізматичних джерел, існують і писемні докази контактів слов'янського Помор'я з слов'янським Середнім Подніпров'ям. Про них в середині Х ст. повідомляє єврейський купець із Кордови Ібрагім ібн-Якуб. За його інформацією товари поморських слов'ян “доходять морем і сушею до русів і до Константинополя” Ибрагим ибн Йа'куб, “Книга путей и стран”. Древняя Русь в свете зарубежных источников. Т. 3, 80..

Водний маршрут трансконтинентальної маґістралі до Чорного моря співпадав з маршрутом Шляху з варяг у греки. Далі він пролягав через Чорне і Азовське моря, Дон і Волгу. Трансконтинентальна магістраль почала діяти вже у УІІІ ст., про що свідчать скарби арабських дирхем у слов'янському балтійському Помор'ї, а найінтенсивніше функціонувала в ІХ-Х ст. На початку ХІ ст. внаслідок німецької експансії в землі поморських слов'ян і ослаблення халіфату східний шлях і східна торгівля втрачають своє значення. На відміну від східного шляху Шлях з варяг у греки і торгівля з Руссю продовжували відігравати вагому роль в економіці південнобалтійських міст в ХІ і навіть у ХІІ ст., коли балтійські магістралі опанувала німецька Ганза. Так, після припинення торгівлі німецького Шлезвіґа з Руссю в середині ХІІ ст. місто занепадає Иван Лебедев, Последняя борьба балтийских славян против онемечения. Ч. 2. (Москва: Университетская тип. (Катков и К), 1876), 175..

Окрім водної магістралі, з Києва до волзького Булгара вів також суходільний торговельний шлях. Його маршрут позначений кам'яними городищами у верхів'ях Сіверського Дінця, Оскола і на Середньому Доні. В історіографії усталилася думка, що їх збудували хозари для захисту від русів Седов. Древнеруская народность, 70.. Однак правдоподібнішою є версія, що ці фортеці були збудовані русами, оскільки хозари будували б укріплення не на правому, а на лівому березі Дону, щоб ріка була додатковим захисним рубежем Цветков. Поход русов на Константинополь в 860 году и начало Руси, 83-84.. Окрім того, будівельна техніка цих фортець істотно відрізняється від техніки спорудження хозарського Саркела. Численні кам'яні фортеці (лише на Сіверському Дінці збереглися руїни 11-ти) вказують, що в першій третині ІХ ст. лісостепова і степова зони Лівобережжя до Дону входили до складу Руси.

Версію про руське походження кам'яних замків також підтверджує інформація арабського географа Ідрісі. За його даними, кордон Русі починався на півшляху між Булгаром і Києвом. Шлях з Києва до Булгара він вимірює не в милях і днях, як віддаль від Булгара до Ітиля, а в поштових станціях (манзилях). Це свідчить що на Лівобережжі існувала система комунікацій, до якої, очевидно, і входили кам'яні фортеці, які одночасно були мережею поштових і торговельних станцій. За даними Ідрісі, від Києва до Булгара було 20 станцій Див.: Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества, 229.. Дослідники відзначають добру облаштованість руської частини суходільної маґістралі, численні городки на її маршруті, розташовані на схід від Києва Там само, 229-233.. Їх розвинута мережа свідчить про активну участь Руської держави в облаштуванні торговельного шляху і розвитку східної торгівлі. Археологічні і нумізматичні джерела дають підстави для висновку, що суходільний шлях з Києва до Булгара функціонував уже в першій третині ІХ ст.

Отже, писемні та археологічні джерела переконливо свідчать: головну роль у ранньосередньовічній трансконтинентальній торгівлі відігравали слов'яни і руси. Саме вони освоювали і прокладали водні і суходільні маршрути, що вели з Балтики до Середнього Подніпров'я і країн арабського Сходу та виступали посередниками у торгівлі між Північною і Західною Европою і країнами арабського халіфату.

трансконтинентальний торговельний середньовіччя

REFERENCES

Al-Idrisi. “Otrada strastno zhelayushchieho pieriesiech ziemlyu”. Drevniaya Rus v svieite zarubiezhnykh istochnikov. Tom 3. Moskva: Russkiy Fond Sodieystviya Obrazovaniyu i Naukie. 2009, 30-35. [in Russian].

Al-Masudi. “Zolotyye kopi i rossypi samotsvietov”. Drievniaya Rus v svietie zarubiezhnykh istochnikov. T. 3. Moskva: Russkiy Fond Sodeiystviya Obrazovaniyu i Naukie, 2009, 110119. [in Russian].

Al-Mukaddasi. “Luchsheye razdielieniye dlia poznaniya klimatov”. Drevniaya Rus v svieite zarubiezhnykh istochnikov. T. 3. Moskva: Russkiy Fond Sodeiystviya Obrazovaniyu i Naukie. 2009, 95-96. [in Russian].

Artsykhovskiy, A. V “Arkheologicheskiye dannyye po variazhskomu voprosu”. Kultura DrievnieyRusi. Sbornikstattiey. Moskva: Nauka. 1966, 36-41. [in Russian].

Bayer, G. Z. “Sochinieniye o variagakh. Pierievod s niemieckogo K. Kondratovicha”. Zapiski ImperatorskoyAkadiemii Nauk. T. 4. SPB: Imperatorskaya Akadiemiya Nauk. 1767. [in Russian].

Bieylis, V M. “Narody Vostochnoy Evropy v kratkom opisanii Mutakhkhara al-Makdisi (Х v.)”. Vostochnyye istochniki po istorii narodov Yuho-Vostochnoy i Tsentralnoy Evropy. Vyp. 2. Moskva: Nauka. 1969, 304-311. [in Russian].

Berbery v Naddnipryanshchyni: profesor Tyshchenko vidkryvaye novi storinky istorii Ukrayiny. Elektronnyy resurs. Rezhym dostupu: https://www.unian.ua/society/343292- berberi-v-naddnipryanschini-profesor-tischenko-vidkrivae-novi-storinki-istorrji- ukrajini.html [in Ukrainian]

Bershtein-Kohan, S. V. “Put iz variag v greki”. Voprosygeografii. Vp 20. 1950, 239-270. [in Russian].

Bondar, A. N. “Ukrieplionnyye punkty na teritorii mezhduriechya Dniepra i nizhnieho techeniya Diesny v kontse IX-X v”. Drievnieyshyye hosudarstva Vostochnoy Evropy. 2010. Moskva: Indrik. 2012, 300-328. [in Russian].

Briemienskiy, Adam. “Dielaniya yepiskopov Hamburskoy tserkvy”. Adam Bremenskiy, Helmold iz Bosau, Arnold Liubekskiy. Slavianskiye khroniki. Pierievod s latinskoho V. Trilmikha. Moskva: SPSL “Russkaya panorama”, 2011, 1-54. [in Russian]

Cvietkov, S. V. Pohod russov naKonstantinopolv 860godu i nachaloRusi. Sankt-Pietierburg: Russko-Baltiyskiy informacionnyy centr “BLIC”, 2010. [in Russian].

Dzhakson, T. N. “Rus glazami sriednieviekovyh skandinavov”. Mir istorii. 4/5. 2002, 51-55. [in Russian].

Dyba, YU. “Slovenska” ta “Lekhitska” grupy slov'yan u perelikakh narodiv Povisti vremiennykh lit i problema pochatkiv Rusi”. Hroniki Lodomeriyi. Vp. I. 2016, 68-83. [in Ukrainian].

Fylypchuk, M. A. (2-12). Slov'yanski poselennya VIII-Хst. v ukrayinskomu Prykarpatti. Lviv: Astrolyabiya. [in Ukrainian].

Fomin, A. V (1982). “Nachalo rasprostranieniya kuficheskikh moniet v rayone Baltiki”. Kratkiye soobshchieniya instituta arheologii. Vp. 171. Moskva: Nauka, 16-20. [in Russian].

Fomin, V. V. Variagi i varyazhskaya Rus. K itogam diskussii po variazhskomu voprosu. Moskva: Russkaya panorama, 2005. [in Russian].

Galkina, E. S. TaynyRuskogokaganata. Moskva: Vieche, 2002. [in Russian].

Garkavi A. Ya. Skazaniya musulmanskikh pisatieley o slavyanah i russkih (s poloviny VII vieka do konca Хvieka po R. H.). SPb.: Tipografiya Imperatorskoy Akademii Nauk. 1871. [in Russian].

Gedeonov S. A. Varyagi iRus. Istoricheskiye issliedovaniya. CH. II. SPb.: Tip. Imperatorskoy Akademii Nauk, 1876. [in Russian].

Gelmold. “Slavyanskiye khroniki. Pierievod s latinskogo L. V. Razumovskoy”, Adam Briemienskiy, Gelmold iz Bosau, Arnold Lyubekskiy. Slavyanskiye khroniki. Moskva: SPSL Russkaya panorama, 2011, 55-108. [in Russian].

Herrman, J. Zwischen Hradschin und Vineta. Leipzig, Jena, Berlin: Urania Verlag, 1971. [in German]

Herrman, J. “Polabskiye i ilmienskiye slavyanie v ranniesriednieviekovoy baltiyskoy torgovlie”. DrievniayaRus islavyanie. Moskva: Nauka, 1978, 191-195. [in Russian].

Herrman, J. Die Sklawen in Deutschland. Kultur der slawishchen Stamme westlich vor Oder undNeise, vom 6. Bis 12. Jahrhundert. Berlin: Akademieverlag. 1985. [in German].

Herrman, J. “Slavyanie i normanny v ranniey istorii Baltiyskogo regiona”. Slavyanie i skandinavy. Pier. s niem. E. Mielnikovoy. Moskva: Progriess, 1986, 8-129. [in Russian].

Herrman, J. “Obodrity, lyutichi, ruyanie”. Slavyanie i skandinavy. Pier. s niem. E. Mielnikovoy. Moskva: Progriess. 1986, 338-359. [in Russian].

Hudyma, Yu. V “Z istoriyi arheologichnyh doslidzhen pivnichnyh skhyliv Voronyakiv u rayoni Oleska”. Naukovi zoshyty istorychnoho fakultetu Lvivskogo universytetu. Vp. 3. 2000, 278-282. [in Ukrainian].

Hudyma, Yu. V. “Galycko-volynskie pogranichchya u materialah i publikaciyah pro selo Iosipivnu Buskogo raionu Lvivskoyi oblasti”. Visnik Lvivskogo universitetu Seriya istorichna. Specialnii vypusk. Chytaty, pysaty, govoryty. Zb. nauk. prac na poshanu prof. Romana Shusta. 2019, 198-210. [in Ukrainian].

Ibn Iyas. “Aromat cvetov iz dikovinok okrugov”. Drevnyaya Rus v svietie zarubiezhykh istochnikov. T. 3. Moskva: Russkiy Fond Sodieystviya Obrazovaniyu i Naukie, 2009, 6364. [in Russian].

Ibn Hordadbekh. Knigaputiey i stran. Pier. s arab., komment, isslied. N. Velikhanovoy. Baku: “Elm”, 1986. [in Russian].