Між біографією і пропагандою: Михайло Козачинський та його "Журналъ или описанїе летъ и преславныхъ, высокоторжественныхъ победъ блаженныя и вечнодостойныя памяти Петра Великого, отца Отечествїя, перваго імператора всероссійскаго" (1744)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Між біографією і пропагандою: Михайло Козачинський та його «Журналъ или описанїе летъ и преславныхъ, высокоторжественныхъ победъ блаженныя и вечнодостойныя памяти Петра Великого, отца Отечествїя, перваго імператора всероссійскаго» (1744)

Світлана Потапенко

У статті зосереджено увагу на малознаному творі українського поета, філософа, професора Київської Академії Михайла Козачинського (1699-1755), присвяченому Петрові І. Це віршована біографія, названа «Журналъ или описанїе летъ и преславныхъ, высокоторжественныхъ победъ блаженныя и вечнодостойныя памяти Петра Великого, отца Отечествїя, перваго імператора всероссійскаго». Вона слугувала додатком до тримовного панегірика «Августейшей, непобедимой імператріце», написаного Козачинським на честь відвідин Єлизаветою Петрівною Києва й Академії у серпні-вересні 1744 р. Панегірик із «Журналом», синопсис драматичної вистави, вірші й кант, які становлять цілісний комплекс, було надруковано Києво-Печерською типографією. Ще один вірш Михайла Козачинського з тієї ж нагоди з'явився у Вроцлаві.

Текстологічний аналіз «Журналу» переконує, що автор мав справу з творами Теофана Прокоповича, котрі уславляли Петра І. Йдеться зокрема про «Панерікос или слово похвалное о преславной над войсками свойскими победе», «Слово похвалное о баталїи Полтавской», «Слово на погребенїе всепресветлейшаго державнейшаго Петра Великаго» та «Слово на похвалу бл[а]женныя и вечнодостойныя памяти Петра Великаго», видрукувані у Києві та Санкт-Петербурзі протягом 1709-1725 рр. Водночас фактографічний матеріал про події Великої Північної війни, що його літературно опрацював Козачинський, походив із так званої «Книги Марсової». Таку багато ілюстровану збірку реляції про хід воєнних справ уперше опублікували невдовзі після 1713 р., а потім неодноразово перевидавали.

Загалом контекст появи «Журналу» і відповідного циклу праць Михайла Козачинського доводить, що тогочасна українська еліта мала на меті головне: використати приїзд Єлизавети Петрівни як нагоду пролобіювати відновлення гетьманства. Відтак пишнота зустрічі з особливим прославлянням імператрициного батька слугувала пропагандистським засобом для досягнення поставленої мети.

Ключові слова: Михайло Козачинський, Україна, Гетьманщина, Російська імперія, Петро І, Єлизавета Петрівна, панегірик.

Abstract

Between Biography and Propaganda:

Mykhailo Kozachynsky's «Journal or Description of the Years and the Glorious as well as Solemn Victories of the Blessed and Everlasting Memory Peter the Great, Pater Patriae, the First All- Russian Emperor» (1744)

The article focuses on a little-known literary work about Peter I which was composed by a Ukrainian poet, philosopher, and professor of the Kyivan Academy, Mykhailo Kozachynsky (1699-1755). This poetic biography was entitled «Journal or Description of the Years and the Glorious as well as Solemn Victories of the Blessed and Everlasting Memory Peter the Great, Pater Patriae, the First All-Russian Emperor». It was appended to a trilingual panegyric «Augustissimae ac Invictissimae Imperatrici» of the same authorship written in honor of the Empress Elizabeth's of Russia visit to Kyiv in August-September 1744. The panegyric, the «Journal», a shortened edition of a dramatic play along with a poem and a canto formed a complex of works, which were published in the Kyiv-Pechersk printing house. One more of Kozachynsky's related poem appeared in Wroclaw on the same occasion.

The textual analysis of the «Journal» demonstrates that the author dealt with Feofan Prokopovych's eulogies that glorified Peter I and were released in Kyiv and Saint-Petersburg throughout 1709-1725, namely «Panegyricvs de celeberrima et paene inavdita victoria qvam Pertvs Primva», «The Word to praise the Poltava Battle», «The Word on the Burial of the Most Illustrious Sovereign Peter the Great» and «The Word to Praise the Blessed and Everlasting Memory Peter the Great». In addition, Kozachynsky borrowed facts about the Great Northern War mostly from the so-called «The Mars's Book» and then poetically reworked them. Such a richly illustrated collection of reports on the course of military affairs was published for the first time shortly after 1713 and later underwent several reprints.

Taken in general, the context in which the «Journal» and the corresponding series of Mykhailo Kozachynsky's works appeared reveals clearly that the Ukrainian elite of that time pursued the only goal to utilize Elizabeth's arrival to Ukraine as an opportunity to lobby for the urgent issue of the restoration of the hetmanship. The splendor of the meeting with the special glorification of the Empress's father served therefore as a propaganda tool to achieve this goal.

Keywords: Mykhailo Kozachynsky, Ukraine, the Hetmanate, the Russian Empire, Peter I, Elizabeth of Russia, panegyric.

Вступ

козачинський журнал петро великий

Братися до студій про Петра І -- то своєрідний виклик, зважаючи на неосяжний масив публікацій, який сформувався за майже три століття від часу життя російського правителя і який продовжує накопичуватися нині. Однак, як часто трапляється з постатями, про яких написано вдосталь, непередбачені історіографічні й джерельні знахідки очікують зовсім поруч. До таких чи то забутих, чи то незнаних широкому колу фахівців джерел належить праця професора Києво-Могилянської академії Михайла Козачинського (1699-1755). Мова про складену ним віршовану біографію «Журналъ или описанїе летъ и преславныхъ, высокоторжественныхъ победъ блаженныя и вечнодостойныя памяти Петра Великого, отца Оте- чествїя, перваго імператора всероссійскаго» (далі -- «Журнал»).

Надрукований у Києві 1744 р. як своєрідне продовження панегірика «Аvгустейшей, непобедимой імператріце», присвяченого Єлизаветі Петрівні, згаданий поетичний твір тривалий час лишалася у тіні відоміших праць Михайла Козачинського. На початку 2020 р. текст «Журналу» було опубліковано у додатках до 2-го тому продовжуваного археографічного видання «Віденський архів гетьманського роду Розумовських», куди увійшли й інші праці того ж автора. Проте й досі «Журнал», одна з найперших спроб описати життєвий шлях Петра І від народження до смерті -- у сенсі конструювання наративу life story, -- не став об'єктом окремого дослідження.

Історіографічна й джерельна значимість цього твору привернула мою увагу в контексті студій над XVIII ст. та, особливо, вивчення тодішніх українсько-російських взаємин. Оскільки в одній розвідці неможливо охопити всі аспекти «Журналу», нижче увагу буде сфокусовано на двох із них. Перший аспект стосується власне життєпису Петра І у викладі Михайла Козачинського, точніше, наскільки ретельно автор відтворив хід відповідних подій. Другий аспект випливає з першого, а саме -- з яких джерел Козачинський міг брати інформацію для свого твору. Усвідомлюючи деяку гіпотетичність, що її годі позбутися, просуваючись зворотньо від тексту до його ймовірних джерел, все ж вважаю такий підхід доцільним. У такий спосіб ми прийдемо не лише до суто джерелознавчих побудов, але й до глибшого розуміння інтенцій, які рухали автором. Поза тим, запропонований підхід допоможе прицільніше поглянути на політичну ситуацію в ранньомодерній Українській державі у середині XVIII ст. та на тогочасні стосунки козацької еліти з російським імперським центром.

Автор і його твори

Про самого Михайла Козачинського відомо таке. Походив він із Брацлавщини, його світським ім'ям було Мануйло. Здобув освіту в Києво-Могилянській академії, де навчався протягом 1720-1733 рр. Певний час перебував за кордоном, зокрема у Німеччині, а в Сербії з групою могилянських вихованців організовував «слов'яно-греко- латинські» школи. Повернувшись в Україну, впродовж 1739-1745 рр. викладав філософію в Alma Mater, у 1740-1746 рр. був її префектом. Завершив життя у Білорусі як архимандрит Слуцького Троїцького монастиря і намісник митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії у частині Київської митрополії, що входила до складу Речі Посполитої. Наразі портрет Михайла Козачинського лишається незнаним, але нам, здогадно, знайомий його почерк.

Найраніший відомий твір Михайла Козачинського «Трагедіа, си- рЪчь печалная повесть о смерти послЪдняго царя сербскаго Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства» було створено 1733 р. у Сербії і вперше опубліковано наприкінці XVIII ст. Проте основні свої праці він написав під час викладання в Академії. Так, 1744 р. у ти- пографії Києво-Печерського монастиря надрукували вже згаданий тримовний (церковнослов'янською змішаної українсько-російської редакції, латиною і польською) панегірик «АvгустЪйшей, непобъ- димой імператріцЬ», синопсис драми «Благоутробїе Марка Аvрелїа Антонїна»11, вірш «На тр'1умфалныхъ Кїево-Печерскихъ воротахъ до ангела, держащаго хартїю» та «Кантъ въ трїумфалныхъ Кїе- во-Печерскихъ воротахъ». Тоді ж латиною і німецькою у Вроцлаві з'явилася поезія «De adventv in Vkraniam Elisabethae Petrownae», яку також атрибутую йому.

Появу названого циклу поетичних робіт зумовив візит імператриці Єлизавети Петрівни у супроводі родини та свити до України, й безпосередньо до Києва, у серпні-вересні 1744 р. З цієї нагоди студенти і викладачі Київської академії влаштували високій гості урочисту зустріч, читали вірші й розіграли виставу. А вже влітку наступного 1745 р. група могилянців на чолі з Козачинським вирушила до Петербурга, щоб піднести адресатам ще один панегірик «Фїлософіа Арїстотелева», укладений на честь таємного чоловіка російської імператриці Олексія Розумовського і його молодшого брата Кирила.

* * *

В Україні примірники панегірика «АугустЬйшей, непобедимой імператріцЬ», що його складовою є «Журнал», на сьогодні доступні у бібліотечних зібраннях Києва, Харкова, Львова і Ніжина. Було опрацьовано загалом дванадцять кодексів і один конволют, у якому панегірик поєднано з київським виданням драми «Благоутробїе Марка Аурелїа Антонїна». Усі примірники нараховують 42 аркуші з титульними включно, лише екземпляр із Науково-дослідного відділу документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка первісно не мав трьох титульних аркушів, а відтак уміщує 39 аркушів. Водночас вдалося розшукати раніше невідомий коректурний аркуш основного тексту твору, яким ще у Києво-Печерській типографії підклеїли кодекс «Фїлософії Арїстотелевої».

У цілому склад панегірика «Аугустейшей, непобедимой ім- ператріце» такий: титул церковнослов'янською у рослинній рамці; тримовне потвердження ректором Київської академії, архимандритом Києво-Братського монастиря Сильвестром Ку- лябкою й архимандритом Кирилівського монастиря Платоном Левицьким; біблійні цитати й вірш церковнослов'янською; звернення автора до адресатки церковнослов'янською; титул латиною у рослинній рамці; звернення автора до адресатки латиною; титул польською у рослинній рамці; звернення автора до адресатки польською; «Рveмъ первый», такий самий «ритм» латиною, потім польською; «Рveмъ вторый», такий самий «ритм» латиною, потім польською; «Руемъ третій», такий самий «ритм» латиною, потім польською; «Руемъ четвертый», такий самий «ритм» латиною, потім польською; «Журналъ или описанїе лЪтъ и преславныхъ высокоторжественныхъ побЪдъ блаженныя и вЪчнодостойныя памяти Петра Великаго, отца Отечествїя, перваго імператора всероссійскаго». Останній займає аркуші 39-42 зв. Стародрук оздоблено п'ятьма кінцівками з рослинними мотивами, три з яких повторюються.

Іл. 1. Титульний аркуш «Аугустейшей, непобедимой імператріце» церковнослов'янською мовою.

Що ж до змістовного наповнення, то скрізь, окрім «Журналу», латинська і польськомовна частини дублюють кириличну, про яку йтиметься нижче. У зверненні до Єлизавети Петрівни автор патетично наголошує, що «преславнаго пришествїя Вашего священ- нЪйшаго імператорскаго величества произшедшое намъ щастїе ни риторскимъ краснорЪч'юмъ, ни руемотворческими слогы доволно изобразитися можетъ, однакожъ и молчашемъ то прейти не должно и не возможно есть». Далі він апелює до «Богоспаемого града» Києва -- прабатьківської «отчини» імператриці, успадкуваної -- як і символи самодежавної влади і найвищі чесноти -- від батька, й одразу проводить паралель між візитом Єлизавети і відвіданням Києва Петром І у часі Північної війни. Тут же автор пояснює, навіщо він супроводив текст панегірика «Журналом»:

На конецъ же прилагается число лТтъ и преславныхъ, высокоторжественныхъ побТдъ вТчио бл[а]жимаго, высочайшаго родителя Вашего імператорскаго священнВйшаго величества, нашего всеблаженнВйшаго г[о]с[у]д[а]ря імператора Петра Перваго, дабы всякъ вТдалъ: коего сВмене -- кій плодъ, коего древа -- кая вВтвь, коего солнца -- кая луча, коего, глаголю, храбрейшаго о[т]ца -- мужественносилная, любезнейшая дщерь самодержавствуетъ скипетръ державы Россійскїя.

«Ритми», які формують основний текст «Аvгустейшей, непобедимой імператріце», з різними відтінками обігрують той самий мотив -- уславлення Єлизавети Петрівни і Петра І. Уже перший «ритм» пишномовно говорить, що в Єлизаветі живе «духъ онъ Пе- тровъ, Петрова кровь, духъ враговъ страшащїй», відтак «Петровъ жезлъ и дело» закономірно перейшли до неї:

Радость, радость, дивна сладость

Верныхъ проницаетъ,

Вївата нашъ светъ, Ешсаветъ,

Всякъ зъ сердца желаетъ.

Иной взываетъ: Петръ се восталъ,

Герой чудный мїру,

О, щасливой тя и въ диво,

Россїе, надъ меру!

Другий «ритм» особливо вихваляє приїзд російської правительки до Києва і вкотре підкреслює, що

Не весть бо рождати левъ зайца, или птицу

Малу высокопарный орелъ, голубицу.

Каковъ корень, приноситъ и плоды толики:

Ел'хсаветъ Велику роди Петръ Великій.

У третьому «ритмі» зринає сюжет про прихід Єлизавети до влади та вирішальну роль гвардії в тому, що вона посіла батьківській престол:

Се бо пришелцы обладали всеми, Недоброхоти Россіи видими.

Уже тщились, какъ Петровъ истребити Родъ знаменитый [...]

Ты то блаженна, о тебе се слово,

Гвардїе вЪрна, зданїе Петрово,

Рано въ мракъ звезды лести преложила,

СвЪтъ ввеселила.

Останній «ритм» обігрує ті самі моменти:

Немедлимъ же, хотяще бл[а]годарни быти,

Таковъ от сердецъ привЪтъ потщимся сложити:

Здравствуй, Avrora, Петровъ образе дражайшїй,

Здравствуй, единъ по многихъ день нашъ пресладчайшїй.

Аки весна, гдЪ явишъ зракъ твой аvгустЪйшїй,

Твориши воздухъ здравый, и день тотъ свЪтл'Мшш.

Візуально останній «ритм» завершує кінцівка, а «Журнал» відкривається наступним титульним аркушем з його повною назвою. Нижче «Стіхи въ предословїе» повідомляють, що далі йтиметься про великі справи, які Петро І «во время жизни своей содЪлалъ». Кожен аркуш «Журналу», на відміну від «ритмів», розграфлено на чотири рубрики: «Годи от Р[о]ж[де]ства Хр[и]стова»; «М[ъ]с[я]цы и числа»; «Рожденїе и л4та съ преславными дЪлы, поколь Петръ Ве- ликъ взятся въ горнїя предали»; «Коликихъ лЪтъ его імператорское величество былъ». До них біограф увібгав життєпис російського правителя, щоправда, доточивши зайвих два роки: у викладі Михайла Козачинського Петро І прожив 54 роки.

Біографія Петра І у версії «Журналу» Михайла Козачинського

Першою датою тут вказано 30 травня 1672 р., коли майбутній імператор народився від «скипетродержавних» батьків -- царя Олексія Михайловича і його другої дружини Наталії Наришкіної. Козачинський вихваляє царевича, який у п'яти-шестирічному віці вже опановував грамоту, «въ храбрость гбла и ума сихъ пять лЪтъ растяше», а тим часом 1677 р. трапився «нав'Ьтный» Чигиринський похід. Далі автор згадує про бунт стрільців 1682 р. і успішний Троїцький похід дванадцятирічного Петра. Уже тут помічаємо, що Козачинський відраховував вік протагоніста від 1670 р., забувши (?) про вказану на початку «Журналу» правильну дату його народження. Звідси і походить похибка у два роки, що її згадано вище.

Хай там як, але «въ лЪтехъ, къ играшямъ младенцомъ прилич- ныхъ, а ко дЪламъ воинскимъ еще не обычныхъ», царевич уже вправлявся у військовій справі. 1683 р. він записався у власний потішний полк «и вся проходилъ уставы по чинамъ, которыя вои- номъ постави». Наступного року, за Козачинським, молодий цар відзначився у Кримському поході проти «агаряны» (алегорично про мусульман). Але такий похід є вигадкою, адже Кримські походи відбулися 1687 р. і 1689 р. Натомість розповідь про «ботикъ», який Петро пускав по річці Яузі, вповні відповідала дійсності. Морських захоплень царя стосувався і «потішний» похід у Кожуховому під Москвою з маневрами військ, облогою і штурмом спеціально для цього зведеної фортеці, які тривали протягом 23 вересня -- 18 жовтня 1694 р. Михайло Козачинський продовжує згадкою про Азово-Дніпровські походи 1695-1696 рр., а далі знову фантазує (або плутає), датуючи другий Кримський похід 1697 р.. Воскресенський похід, тобто розправу над стрільцями після їхнього чергового бунту, датовано 1699 р.. Однак і тут не обійшлося без помилки оповідача, бо голову Стрілецького приказу думного дяка Федора Щегловитого стратили не того самого року, а на десять років раніше.

Події Північної війни становлять левову частку «Журналу», і їх відтворено загалом достовірно, хоч і тут трапляються помилки чи свідомі (?) перекручування. Уже в першому реченні цієї частини біографії: «Егда же исполнися лЪто тридесято, Первый Нарвенскїй походъ преславный начато», -- помічаємо проблемні твердження. По-перше, знову впадає в око неузгодженість щодо віку головного героя, адже на осінь 1700 р. Петро І мав двадцять вісім років, а не тридцять. По-друге, сфальсифіковано результати Нарвської битви 19 листопада 1700 р., оскільки вона закінчилася не гучною перемогою, а розгромом московських військ. Доволі достовірно, проте, розповідається про відхід військ до Новгорода і першу значну перемогу над шведами, здобуту Борисом Шереметьєвим у битві під Ерастфером 29 грудня 1701 р.

Іл. 2. Титульний аркуш «Журналу»

Під 1702 р. згадано битву під Гуммельшофом 18 липня, взяття фортеці Алуксне 25 серпня і захоплення добре укріпленого Ноте- бурґа («Шлюшенбургъ», тобто Шліссельбург) 11 жовтня того року. Щоправда, автор припустився двох неточностей, датувавши першу подію 8 липня і назвавши Алуксне Аластером. 1703 р. у «Журналі» обдруківка перекрутила на «1730», і під цією датою мова йде про взяття фортець Ям, Копор'є і Нієншанц («Канецъ») та заснування Санкт-Петербурґа. Правильно датовано захоплення Дерпта і Нарви -- відповідно, 13 липня і 9 серпня 1704 р.. Про 1705 р. сказано: «Въ тридесять пятой, перво, подъ Гродно ходили и Литаву войною себЪ покорили»: ішлося про військові дії на території Речі Посполитої. У розповіді про наступний 1706 р. Козачинський повторює власну помилку щодо нібито відвідання Києва Петром І і закладення ним Києво-Печерської фортеці. Насправді московський цар перебував у Києві вперше протягом 4 липня -- 21 серпня 1706 р., де 15 серпня заклав Києво-Печерську фортецю, вдруге -- 24-25 грудня того самого року дорогою з Нарви до Острога, а втретє -- упродовж 22 липня -- 15 серпня 1709 р. Натомість Козачинський датує перший приїзд жовтнем, а останній червнем-липнем.

Далі йдеться про похід під Каліш, де було розбито шведські й польські частини, а під 1707 р. згадано виправу під Острог, «щЪ лошадей драгунскимъ полкамъ роздавали». Про 1708 р. вміщено кілька повідомлень. Зокрема, як 28 вересня «подъ Леснымъ рос- сіане тамъ въ конецъ розбили» корпус генерала Адама Людвіґа Левенгаупта, як відбулася сутичка біля села Доброго (тільки не 19, а 29 серпня) і як ставка Петра перебувала у сотенному містечку Лебедині Сумського козацького полку. Зрозуміло, що Полтавська битва 1709 р. здобулася на окрему порцію лестощів, приправлених античними алегоріями:

Такъ Петръ Великій зъ свЪемъ, сами потентати,

Единъ противъ другаго сошлись было стати.

А какъ Але^андрова простреся въ мфъ слава,

Когда нимъ Дарїева сотреся держава,

И велики такъ силы малымъ числомъ стерты,

Что ажъ побЪжалъ, страхомъ пораженный смерти,

Такъ непобЪдимымъ и Петръ начался звати,

Когда свЪй противъ ему не возможе стати.

О которомъ согласно въ свЪтЪ говорили,

Что Петра противъ его не успЪютъ силы.

К тому жъ Петръ, премногими трудами обьятый,

Принужденъ въ разны себе мЪста радЪляти: Берегтись от Мазепы, врага внутрь живуща,

Многъ народъ несмысленный въ слЪдъ себе влекуща. Толикими Петръ окрестъ смущаемъ навЪти,

Славно армію свЪа возмоглъ одолЪти.

Під 1710 р. відзначено взяття Ельбінґа (28 січня, а не 2 лютого, як у Козачинського), Виборґа (13 червня), Дюнамунде (або Діна- менде-шанець, «Дїамент», 4 липня), Риги (8 серпня, у Козачинського не вказано), Пярну («Пернова», 14 серпня), Кексхольма (або Корела, 8 вересня), Аренсбурґа (12 вересня) і Ревеля (29 вересня, у Козачинського не вказано). А про катастрофічний для Петра І Прутський похід 1711 р. оповідач обмежився розпливчатим поясненням, що «когда жъ сорокъ первый годъ имЪлъ Петръ, то брани были ему во оной часъ съ махометаны», знову помилково порахувавши вік російського правителя. У 1712 р. московські війська воювали у Померанії, а наступного року здобули перемогу під Фрідріхштадтом (31 січня, у Козачинського -- 6 лютого), Тьоннінґеном (16, а не 15 травня), Гельсінґфорсом (10 травня вперше, 15 липня вдруге, у Козачинського не вказано), Щецином («Штетинъ» і 19, а не 21 вересня), а також на річці Пялькане («при Пилїак'Ь», 6 жовтня).

1714 року відбулися битви біля міста Вааса і села Лапполе (19 лютого), а 27 червня російська флотилія перемогла шведську ескадру в масштабній битві біля мису Гаунгут (у Козачинського -- 25 червня: «Тамгут»). Поїздку Петра І до Парижа знову (бо перша згадка міститься у вступній частині панегірика) перенесено з 1717 р. на три роки раніше: «Въ семъ [1714] году градъ преславный Парижъ былъ достойный, яко въ немъ гостилъ монархъ Петръ Великъ, вождь оный». Про наступні два роки -- 1715 р. і 1716 р. -- вміщено короткі записи стосовно захоплення Курляндії і Померанії. Під 1717-1718 рр. згадано перебування військ на зимових квартирах у Москві, Петербурзі й Новгороді. 1719 р. відзначено заувагою про похід «подъ Стекголмъ на галерахъ» і зимове квартирування у Реве- лі, а щодо 1720 р. розповідається про захоплення шведських галер. Про Ніштадський мирний договір, укладений між противниками 30 серпня 1721 р., сказано таке:

Сего жъ года по многихъ толь бранехъ Россіа УзрТ свТтъ веселїя многїй, егда свТа Победивши, миръ вТчный монархъ Петръ Великїй Съ короною свойскою заключилъ навТки.

Потім автор пише про Низовий похід улітку 1722 р. і ключову перемогу російського війська -- здобуття фортеці Дербент 24 (у дійсності 23) серпня. Ліричний відступ без конкретики про «славу», яку Петро І приніс Росії, заповнює рубрику під 1723 р., а стосовно наступного року згадано коронацію Катерини І. Нарешті, останній запис розповідає про смерть російського правителя 1725 р. «іаннуар против 28», вкотре підкреслюючи спадкоємність між батьком-імператором і його донькою, а також її племінником і очікуваним наступником великим князем Петром Федоровичем:

Самъ же по судбамъ Бога въ пятьдесять четвертый Естественный отиде долгъ отдати смерти.

Въ Санкт-Петербурге таковъ, о чудо! Сокрыли Светъ россійскїй, какъ въ темномъ гробе положили.

Обаче аще теломъ умре, но делами

Живетъ, не пошли бо въ гробъ, но остались съ нами

И будутъ жить вовеки въ Россійской державі.

Жилъ Петръ на земли, живетъ и въ небе во славе.

Убо да вострепещутъ вси врази Петровы,

Мы же верно служити будемъ его крови,

Елїсавети Первой, родной Петра дщери, и ея наследнику, въ православной вере.

Обрадуй всехъ насъ, Боже, даждь имъ лета многа,

Едина тя да славимъ въ Тройце суща Бога.

Цими журливо-піднесеними акордами Михайло Козачинський завершив свій твір, а рослинна кінцівка з квітами і стрічками доповнила його текст композиційно.

Імовірні джерела «Журналу»

Наведений вище фінальний пасаж про Петра І, як і текст «Журналу» загалом, дозволяє припустити, що його автор надихався або, правдоподібно, наслідував іншого відомого українця -- Теофана Прокоповича, зокрема його урочисті промови та поезії на честь першого російського імператора. Більш того, оскільки написані з різних нагод твори Прокоповича оперативно виходили друком у перших десятиліттях XVIII ст., знайомство з ними Михайла Козачинського виглядає дуже ймовірним. Видається, що Козачин- ський міг мати справу щонайменше з такими Прокоповичевими працями:

• «Панегурікос или слово похвальное о преславной над войсками свейскими победе пресветлейшому и великодер- жавнейшому г[о]с[у]д[а]рю, ц[а]рю и великому кн[я]зю Петру Але^іевичу, всея Великїя, и Малыя, и Белыя Россіи самодержцу, и прочая, и проч. въ лето Г[о]с[по]дне /АТ© м[е]с[я]ца іуня КЗ Б[о]гомъ данной. Проповеданное въ Кіеве при всенародном собранїи въ престолной ц[е]ркви с[вя]тыя Софіи Премудрости Б[о]жїя, на приветствїе его с[вя]щеннейшаго величества при его ж собственномъ при- сутствїи лета того жъ м[е]с[я]ца їуля дня і. Въ тупографїи с[вя]тыя великїя чудотворныя лавры Печерскїя Кіевскїя напечатася»;

• «Слово похвалное о баталїи Полтавской, сказанное въ Санк- тъпитеръбурхе въ ц[е]ркви Живоначалныя Тр[о]ицы чрезъ ч[е]стнейшаго о[т]ца ректора Прокоповича іюня въ КЗ день /АТЗІ»;

• «Слово на погребенїе всепресветлейшаго державнейшаго Петра Великаго, імператора и самодержца всероссійскаго, о[т]ца О[те]чества, проповеданое въ ц[а]рствующем Санк- тъпетербургЬ въ ц[е]ркви с[вя]тыхъ первоверховныхъ ап[о] с[то]лъ Петра и Паvла С[вя]тейшаго Правителствующаго Сунода вицепрезїдентомъ преос[вя]щеннЪйшимъ 0еофа- номъ, арх'еп[и]скопомъ Псковскимъ и Нарвскимъ /АТКЄ марта Г дне»;

• «Слово на похвалу бл[а]женныя и вечнодостойныя памяти Петра Великаго, імператора и самодержца всероссійскаго, и прочая, и прочая, и прочая, въ день тезоименитства его проповеданное въ ц[а]рствующемъ Санктъпетербур- ге въ ц[е]ркви Живоначалныя Тро[и]цы С[вя]тейшаго Правителствующаго Сvнода вїцепрезїдентом преос[вя] щеннейшимъ 0еофаном, арх'1'еп[и]скопомъ Псковскимъ и Нарвским».

Київські типографи видали «Панегурікос или слово похвальное», також у латинському і польському перекладах, окремою брошурою влітку 1709 р.. Було опрацьовано два примірники твору з Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Обидва містяться у конволютах, один з яких походить із зібрання Києво-Софійського собору, а другий -- з бібліотеки Подільської духовної семінарії. Стан їхньої збережності посередній: втрачено куточки аркушів, є сліди псування шкідниками та плями.

Склад першого кодексу наступний (усього 25 аркушів): титул латиною «Panegyricvs de celeberrima et paene inavdita victoria qvam Petrvs Primvs, d.g. rex, totivsque Rossiae monocrator etc, etc, de vniversis Svecorvm exercitibvs Deo ivvante reportavit Anno Domini 1709 Iunio die 27. Dictus Kijouiae in Ecclesia Kathedrali sanctae Sophiae, in conventu publico, suaeque ipsius Sacratissimae Maijestatis presentia. Anno eodem Iulij die 10» з біблійними цитатами на звороті; передмова «Ad avgvstissimvm atque potentissimum totivs Rossiae imperatorem praefatio»; «Panegyricvs Petro I D.g. totius. Russ. imp. de devictis Svecis»; латиномовний «Epinicivm sive carmen trivmphale de eadem victoria nobilissima»; польськомовний «Epinicium albo piesn tryvmphalna o teyze przeslawney wiktorii»; титул кирилицею «Панегурікос или слово похвальное» в рослинній рамці, з кінцівкою у формі ангела й цитатами церковнослов'янською на звороті; «Предисловіе до его ц[а]рского с[вя]щеннейшаго величества всероссійскаго»; «Слово похвалное о преславной над войсками свейскими победе пресветлейшему г[о]с[у]д[а]рю, ц[а]рю и великому кн[я]зю Петру Але^іевичу, всея Великїя, и Малыя, и Белыя Россїи самодержцу, въ лето Г[о]с[по]дне /АТВ м[е]с[я]ця іуня дня КЗ Б[о]гомъ дарованной» під тією ж мілітарною заставкою; «Епїнікїон, сї есть песнь победная о тоей ж-де победе».

Видання прикрашають такі декоративні елементи: рослинна рамка на титулах; ініціали; заставка мілітарного характеру із зображенням двоголового орла у картуші; кінцівки у формі ангела (на титулі) та композиції із чотирьох рослинних стебел з двома квіточками (наприкінці «Слова похвалного» й «Епїнікїону»). Останню, щоправда з інакшими квіточками, бачимо згодом і на примірниках «Аvгустейшей, непобедимой імператріце».

Важливо зауважити, що у цьому конволюті поруч із працями Теофана Прокоповича містяться інші друки про Петра І, а саме: розпис урочистого поховального обряду Петра І і його доньки царівни

Наталії (1725 р.); опис церемонії коронації Катерини І (1724 р.); ратифікаційні акти Ніштадського миру (1721 р.); указ Петра І про прийняття титулу імператора від 11 листопада 1721 р. тощо. До кодекса також підшито рідкісний примірник панегірика Івана Орновського «Bogaty Wirydarz» (1705 р.), складеного на честь козацько-старшинської родини Донців-Захаржевських, і рукописну копію «Рішительних пунктів», наданих Верховною таємною радою Данилові Апостолу 1728 р. Оскільки «Фїлософія Арїстотелева» повідомляє, що з 1742 р. Михайло Козачинський працював з літературою у книгозбірні Києво-Софійського монастиря, то не виключено, що якісь із цих алігатів потрапляли до його рук і під час роботи над «Журналом». Проте жодних інших докладніших свідчень про підготовчі розшуки, проведені ним у тогочасних київських бібліотеках, наразі не маємо.

Другий опрацьований конволют відкривається фронтисписом із великим гравійованим зображенням Петра І в образі переможця, який наступає правою ногою на упокореного ним шведського лева, а в картуші нижче повідомляється, що це «Panegyricvs Petro Primo, Dei gratia, totius Russiae reciatque monocratori, de deuictis vniuersis suecorum exercitibus» (іл. 3). На наступних дванадцятьох аркушах уміщено латиномовний титул «Panegyricvs de celeberrima», передмову і текст самого панегірика та латино- і польськомовний варіанти «Епінікону», як у описаному вище кодексі з Києво-Со- фійської бібліотеки.

Іл. 3. Фронтиспис «Panegyricvs de celeberrima»

Уже в передмові до «Слова похвалного о преславной над войсками свейскими победе» знаходимо заувагу, яка замалим не дослівно перегукується з передмовою до «Аvгустейшей, непобедимой імператріце». Порівняймо:

У цілому текст «Слова похвалного о преславной над войсками свейскими победе», як і велить панегіричний жанр, сповнений хвалебних звернень і епітетів на адресу Петра І, як-от: «пресветлейш- їй и великодержавнейшїй всероссійскїй монархо и преславный войскъ свейскихъ победителю», «отче От[е]ч[е]ства н[а]шего, пресветлейшїй монархо», «великїй великих мужей вожде и ве- ликихъ супостатов победителю, всероссійскїй монархо». Що ж до конкретних подій, то автор згадує про битви під Калішем і Добрим та завоювання росіянами Інгермоландії («Інгрїи»). Усю «сію свейскую брань» він вважає «весма быти подобную древной брани, нарицаемой Второй Пунской, юже творяху римляне со пресловутым оным Аннибалемъ, вождом кареагенским». Прокопович не називає Івана Мазепу прямо, але підводить до думки про «проклятого зменника», який завів шведів «вънутръ самую Малую Россію». У такому ж ключі, але віршовано про події Північної війни розповідає «Епінікон»:

Аще когда найпаче н[ы]не намъ желати Достоитъ многихъ устенъ, ибо ниже златый Органъ риемотворческїй воспети довлеетъ

Нашей н[ы]нЪ радости, ниже что успТетъ ВТтшскихъ устенъ слово. О Б[о]же всесилный,

Еще нашъ пр'1ялъ еси вопль и плачъ умилный!

Еще насъ не судиши въ конецъ отринути!

ПобТдихомъ: падеся супостатъ нашъ лютый.

Якщо «Слово похвалное о преславной над войсками свойскими поб'Ьд'Ь» з'явилося одразу по Полтавській битві, то «Слово похвалное о баталїи Полтавской» Теофан Прокопович написав до восьмої річниці події. Дотримуючись хвалебної риторики, він розповідає про «плоды толь преславной виктории», тобто наступні після 1709 р. події російсько-шведського протистояння -- взяття Риги «со всею Ливониею», Виборґа, Кескгольма «со всею Карелиею», Ревеля, а також згадує, що «Пернав, и Ельбинг, и Динамент, и Стетин, и Стральзунд, и инные крепости славные, аки сломленные, власти российской покорилися». Більше уваги, аніж у попердньому творі, приділено Іванові Мазепі, про якого Прокопович висловлюється підкреслено різко, порівнюючи «изменника», «изверга матери своея» з євангельським Юдою, адже «измена Мазепина» принесла «отечеству нашему повреждение».

Віртуозна майстерність, з якою Прокопович звеличував Петра І, досягла апогею у «Слове на погребенїе всепресв'Ьтл'Ьйшаго державнЪйшаго Петра Великаго», виголошеному під час церемонії прощання з російським імператором 8 березня 1725 р. .Уже перші рядки твору змушували слухачів (а пізніше читачів) ціпеніти від жаху усвідомлення такої втрати: «Что се есть? До чего мы дожили, о россиане? Что видим? Что делаем? Петра Великаго погребаем! Не мечтание ли се? Не сонное ли нам привидение? О, как истинная печаль! О, как известное наше злоключение!». Враження мало наростати мірою того, як автор порівнював Петра з біблійними героями Самсоном, Мойсеєм, Соломоном і Давидом та римським імператором Константином Великим. Водночас Прокопович підкреслював здобутки, які Петро І лишив по собі, й у такий спосіб, схоже, вплинув на Михайла Козачинського:

Не весьма же, россиане, изнемогаим от печали и жалости, не весьма бо и оставил нас сей великий монарх и отец наш. Оставил нас, но не нищих и убогих: безмерное богатство силы и славы его, которое вышеименованными его делами означилося, при нас есть. Какову он Россию свою зделал, такова и будет: зделал добрым любимою, любима и будет; зделал врагом страшную, страшная и будет; зделал на весь мир славную, славная и быть не престанет. Оставил нам духовная, гражданская и воинская исправления. Убо оставляя нас разрушением тела своего, дух свой оставил нам.

Мотив прославляння Петра І та його діянь Прокопович розвинув у «Слові на похвалу бл[а]женныя и вЪчнодостойныя памяти Петра Великаго» -- останній своїй праці такого штибу, виголошеній 29 червня 1725 р. у Троїцькому соборі Петербурґа. Розлого перерахувавши цивільні й військові установи, запроваджені Петром, він не проминув нагадати про воєнний хист і звитягу правителя. Коли ми згадаємо, як Михайло Козачинський підносив дитячі військові забавки царевича, то стане очевидним, що Теофан Прокопович озвучив це набагато раніше:

С природы охотный к оружию и жаркий к огню военному, во отроческом возрасте как играл и в чем забавлялся? Водить и строить полки, созидать крепости и тыяжде доставать, и оборонять, и полевым боем сражатся -- то его забавы и потехи, то его младенческая играния. И что весьма пречудно, когда не пора еще было быть ему учеником воинским, он уже аки старый того учитель, прежднее неправильное воинство яко слабое к защищению, но токмо к разорению отечества сильное узнав, презирать и отставлять, а новую регулу вводить пот- щался. Увиденный по случаю или паче по смотрению Божию ботик оный, древо тогда презренное, ныне же преславное, толикую разжег- ло в пространном сем сердцы охоту к навигации, что успокоитися не могл, донележе не достигл совершенна воднаго безпокойства. Кто же не удивится, как скоро и коль высоко от отроческих оных забав выскочил!

Патетика Прокоповича на адресу Петра І напевно задала відповідний «настрій» усьому панегірику «Аvгустейшей, непобедимой імператріце» і передусім «Журналові». Можливо, якась частка фактичних даних про дитинство царя і про найвідоміші битви Північної війни так само походила звідти. Але для повноти життєпису такої інформації було вочевидь замало. Відтак Михайло Козачин- ський мусив іще звідкись запозичувати фактаж. Зокрема, рядки, у яких розповідається про Чигиринські походи, гадано могли спиратися на відомості з додатків до другого (1678 р.) і третього (1680 р.) київських видань «Синопсису». Написані по гарячих слідах, додатки розповідали про «бусурманські приходи під Чигирин», натякаючи, що справжньою метою османців було «православнороссїйскїй край, найпаче [...] Б[о]госпасаемый ц[а]рственный градъ Кгевъ [...] под свою бисурманскую власть подъбити».

Водночас значний масив фактичних даних, зокрема щодо Північної війни, Козачинський, мабуть, запозичував із різноманітних друкованих реляцій, котрі з'являлися скоро по події. Невдовзі, у 1713 р., вийшов збірник таких повідомлень, названий «Книга Марсова или воинскихъ делъ отъ воискъ царского велічества россшскихъ, во взятїи преславныхъ фортїфїкацеи и на разныхъ местахъ храбрыхъ баталїи учшенныхъ надъ воїски его королевскаго велїчества свеїс- кого. Санктъштербурхъ. Лета Господня 1713 генваря въ день».

Перше, що впадає в очі при опрацюванні «Книги Марсової», -- це її багатий ілюстративний ряд із гравійованих планів та інших зображень. Плани унаочнювали ландшафт і розташування військ у зіткненнях, приміром, «Калишская баталїа», «Акцїа подъ Добрымъ», «Полтавская баталиа» тощо. Гравюри ж містили алегоричні й символічні зображення на міфологічну тематику (Юпітер, Афіна Паллада, Марс, Вікторія), леми повчального змісту (на кшталт «Победа любіть пріл^жаніе»), схеми святкових феєрверків з нагоди російських перемог («Совершенное описание огненной погбхи, которая послЪ сщастливаго похода державнЪйшаго г[осу]д[а]ря его ц[а]рскаго величества 1703 мудренно и изрядно зажжено и обявлено генваря в 1-й 1704 г. Тот же планъ феїрверка с протчімі огнями»), ба навіть візуалізували хід однієї з ключових битв («Нарва», де показано, як ядра летять на обложену фортецю). Ясна річ, збірник прикрашала портретна гравюра самого Петра І, підписана «Петръ Первый імпе- раторъ, пріснопрібавітель, царь і самодержецъ всеросііскіі» .

Іл. 4. Титульний аркуш «Книги Марсової»

Зміст «Книги Марсової» у різних примірниках дещо відрізняється. До прикладу, один зі збережених нині кодексів складається з таких повідомлень:

• «Юрналъ или поденная роспісь, что въ мїмошедшую осаду подъ кр'Ьпостїю Нотенбурхомъ чїнїлось сентября съ 26-го чїсла въ 1702 году»;

• «Юрналъ о взятіи крепости Новыхъ Канецъ 1703 году апреля въ 23 день»;

• «Белагръ или осада города Юрьева [или Дерпта], бывшая въ лЪто отъ Хрїста 1704»;

• «Юрналъ или поденная роспісь, что подъ кр^постію Нарвою чїнїлось 1704 году»;

• «Реляція Нітавскія осады, которая была въ 1705 году»;

• «Реляціа о бывшей баталіи при Каліш'Ь 1706 году»;

• «Реляція о бывшей акціи подъ Добрымъ»;

• «Объявлеше баталіи межъ его царскимъ велшествомъ рос- сискшъ і швецкімъ генераломъ графомъ Левенгоптомъ прі деревні Л^сноі отъ Пропоіска въ двухъ мшяхъ сентября въ 28 день 1708 году»;

• «Обстоятелная реляція о главнои баталїи межъ во'хскъ его царскаго велїчества россїискаго и королевскаго велїчества свКіскаго, учїнївшеїся неподалеку отъ Полтавы сего ї'уня въ 27 день 1709-го лЪта»;

• «Реляція, какімъ образомъ городъ Элбшгъ взятъ»;

• «Обстоятелная реляція о взятїи крепости Выборха, которая взята россїискїми воїсками въ 1710 году»;

• «Юрналъ о взятіи города Кексхолма [или КорЪлы]»;

• «Юрналъ о атакЪ города Рїги съ цтгаделемъ, как'1'мъ образомъ оная преславная Рїжская фортецїя взята чрезъ оружїе его царского велїчества изъ владнїя короля швецкого и что подъ тЪмъ городомъ во время атаки чїнїлось въ 1709-мъ и въ 1710-мъ год'Ьхъ»;

• «Юрналъ о взятіи Дінаменде-шанца 1710 году»;

• «Реляція о взятіи города Пернава»;

• «Реляція о взятіи непріятелской фортеціи Аренсъбурха сентября 12 дня 1710 году»;

• «Реляція о взятіи славнаго города Ревеля»;

• «Реляція о д'Ьиствіи воіскь царского велічества надъ непрі- ятелемъ въ Голштіндіи въ прошломъ 1713-мъ году»;

• «Юрналъ или поденная роспісь о маршЪ во'1'скъ союзныхъ отъ Фрїдрїхстата за швецк1мъ во'1'скомъ подъ командою генерала графа Штеїнбока и что чїнїлось со онымъ подъ Тоншгомъ 1713 году»;

• «Реляція о взятій Гелзенфорса и о походТ во'1'скъ царскаго велїчества подъ командою генерала, адмїрала и кавалера господїна Апра^їна ко оному моремъ на гребныхъ судахъ въ прошломъ 1713 году»;

• «Юрналъ о взятіи города Стетіна и что деялось подъ нимъ во время осады»;

• «Реляція о бывшей баталіи между воіски россіискіми и швецкіми. Сентября 28 чїсла 1713»;

• «Реляція о баталіи междо воіскь россіскіхь подъ командою генерала-леїтенанта князя Голщына и св4їскїхь подъ командою генерала маеора Аремфелта въ бїнландїи бл!'зъ Васы у деревни Лапола 1714 февраля въ 19 день»;

• «Реляція о случівшеіся морскои баталіи между россіискою авангардіею и швецкою эсквадрою 1714».

У «юрналах» і реляціях розповідається про поденний перебіг відповідної битви або облоги. Приміром, щодо Нотебурґа мова йде про події з 26 вересня до 14 жовтня. У записі за 11 жовтня -- дата, яку знаходимо і в «Журналі» Михайла Козачинського, -- викладено обставини фінального штурму і захоплення цієї фортеці. Те ж саме стосується згадки про Нієншанц, здача якого гарнізоном 1 травня 1703 р. докладно описана у «Юрналі» і наведена Козачинським. Далі у «Книзі Марсовій» бачимо гравюру «Виктория, бывшая на Чюцкомъ озере», а Козачинський пише про це двома рядками: «Когда и вїкторїа была дарована свыше въ Чуцкомъ озерТ Россіи желанна». Взяття Дерпту 13 липня і Нарви 9 серпня 1704 р. також відобразилося в обох текстах.

Зіставляючи дальші записи «Книги Марсової» і «Журналу» про битви під Добрим, Лісною, Полтавою, Ельбінґом, Виборґом, Ригою, Пярну, Кексхольмом, Аренсбурґом, Ревелем, Фрідріхштадтом, Тьоннінґеном, Гельсінґфорсом, Щецином, Вааса і Лапполе, можемо переконатися, що послідовність викладу і датування подій у них загалом збігаються. Промовистим свідченням запозичень, зроблених Козачинським із «Книги Марсової», є і стисле повідомлення «Журналу» про 1714 р. Воно, найімовірніше, походить з останньої реляції «Книги Марсової», де розповідається про морські зіткнення 25-27 червня, під час яких російська флотилія з кількох десятків скампавей (швидкохідних малогабаритних галер) захопила шведську ескадру шаутбенахта (контр-адмірала) Ерншелта:

Михайло Козачинський, «Аутуст'Ейшей, непобедимой імператріце»	«Книга Марсова»
На скомповеяхъ въ сей годъ салдати и шляхта Ходила и шведского взяли шаутбе- нахта.	Іюля въ 25 день [то есть въ воскре- сенїе] по полудни стала слышать немалая стрелба въ море и потомъ съ брантъвахта репортовали госпо- дїна адмірала, что та стрелба была отъ кре/серовъ непр/ятелскихъ, и потомъ въ 14 парусахъ швецкїи вще-адм/ралъ Лїлїи пошелъ въ море, чего для много размышляли, для чего такая стрелба, и хотя не ведали для чего, однако жъ положїли за непросто, для чего господшъ ад- мїрале отправїле на море господїна шаутбеїнахта [по прошенїю ево] къ блїжнїме островамъ отъ непрїятеля съ трїтцатью пятью скампавеями,
	и когда помянутой гоподшъ ша- утбеинахтъ пр1'былъ къ своему караулу и осмотрЪлъ,что швецкои адм1'ралъ Ватрангъ съ шестью кара- блями лшеиными и съ тремя фрегатами стоитъ на старомъ мЪстЪ, а помянутои вще-адм:фалъ идетъ на зюидъ-остъ, при которомъ и бом- бардїрскїе галїотьі, чего для болЪе стали думать, что или къ Ревелю, или къ намъ въ Тверемшдъ есть не- прїятелское намЪреше [вЪтръ тогда былъ тї'хъ и непостояненъ], о чемъ тотъчас господїна адмїрала пїсменно репортовалъ и при томъ просилъ, дабы къ утру самъ изволилъ быть для лутчеи обсервацїи. Въ 26 день господшъ адм'фалъ къ тому мЪсту прїбылъ и по мнопхъ разговорахъ взялъ резолюцїю - послать 20 скампавеи, проехать мимо непрїятелскои флотъ [понеже было тихо], что и учинено подъ командою капитана камендора Змаевича, бре- гадира Волкова и капитана Бредаля. Непрїятель тотчасъ знакъ далъ къ походу и сталъ буДїровать, какъ возможно, а особлїво адмїралскои карабль шлюпками и ботами бу^їро- вали скоро, и на нашїхъ зЪло много палїли, но однако жъ не доносили ихъ ядры. Потомъ, когда ввд'Влъ ад- мїралъ, что наши прошли, послалъ еше 15 скампавеи съ брегад'фомъ Ляфортомъ и съ капїтаны Дежїман- томъ и Грисомъ, которые такожъ счасливо огребли. Потомъ швецкои адмиралъ поднялъ бълои флагъ для возвращенїя своего вице-адмирала. Въ то жъ время, когда отправлялъ адмиралъ скампавеи, получена вЪдо- мость, что явились одинъ фрегатъ,
	и шесть галеръ, и два шхербота непр'штелскихъ близъ того мЪста, гдЪ намерены были мостъ дЪлать. Для чего посланъ указъ къ капитану камендору Змаевичю, велЪно ихъ отаковать, но стало того дни поздо, непрїятелскои вице-адми- ралъ возвратился и соединился съ флотомъ своимъ, а нашъ адмиралъ положилъ пробиватца съ своимъ флотомъ сквозь непрїятеля. Въ 27 день по утру господинъ нашъ адмиралъ со всВмъ при нЪмъ буду- щимъ флотомъ съ полуночи пошедъ и того жъ утра приближася къ не- прїятелю, указъ далъ пробїватца сквозь оного, не огребая кругомъ, что съ помощїю Божїею и учинено, и такъ безвредно, что толко одна скампавЪя стала на мЪль, которую непрїятель взялъ, а протчїе всВ какъ суды, такъ и люди безъ вреда прошли, хотя со всего флота стреляли по нашіхь надъ мЪру жестоко, отъ которои стрЪлбы у одного капїтана толко ногу отбїли. Когда адмїраль прошелъ, тогда репортовалъ ево каттанъ камендоръ Змаевїчь, что онъ блаковалъ непрїятеля. Потомъ, когда господшъ адмїралъ въ то мЪ- сто прїбылъ, и учредя флотъ къ бою, послалъ генерала-адъютанта Егу- шинского къ командующему тою швецкою эсквадрою шаутбеинахту Эрншелту, чтобъ онои отдался, на что онои сказалъ, что того учинить не можетъ. Тогда видя ихъ упорство, господинъ адмиралъ далъ сгналъ авангардїи нашеи оного отаковать, которая отака началась въ третьемъ часу по полудни и продолжилась даже до пятого часа, и хотя непрїятель
	несравненную артилерїю вмелъ предъ нашими, однако жъ по зело жестокомъ супротивленїи перво галеры одна по однои, а потомъ и фрегатъ флаги опустили, однако жъ такъ крепко оборонялись, что ни единое судно безъ обордиро- ванїя отъ нашихъ не отдалось. Ша- утбеинахтъ, опустя флагъ, скочилъ въ шлюпку съ своими гранодеры и хотелъ уитить, но отъ нашихъ поиманъ, а имянно Їнгермонланд- ского полку отъ капитана Бакеева съ гранодеры. Сею атакою командовали господшъ шаутбеинахтъ карабелного флоту и генералъ го- сподинъ Веидъ, воистинну нелзя описать мужество нашихъ какъ на- чалныхъ, такъ и рядовыхъ. А что взято отъ неприятеля людеи, судовъ и артилерїи, такожъ сколко побито и ранено, тому при семъ реестръ.

Беручи загалом, можна вмотивовано припустити, що «Книга Марсова» виступила одним із ключових джерел «Журналу». Проте наразі невідомо, звідки Михайло Козачинський брав відомості про події в Україні, причому не лише стосовно відвідин Петром І Києва, але й перебування російського правителя у Лебедині, а також сутички під Веприком. Виглядає, що головним джерелом для них могло виступити місцеве усне передання. Так само поки що не з'ясованими залишаються джерела інформації про військові події 1715-1722 рр.

Висновки: політика і пропаганда

Тоді, коли у Києві, очікуючи на високу гостю, Михайло Козачинський дописував «Аугустейшей, непобедимой імператріце» і доданий до нього «Журнал», а потім у Лаврській типографії друкували тираж, у Петербурзі українська фракція лобіювала найнагальніше завдання -- відновлення гетьманства. Генеральний хорунжий Микола Ханенко з українськими депутатами регулярно навідувалися до імперських високопосадовців, особисто залагоджуючи справи. Але головні надії покладали на таємного чоловіка Єлизавети Петрівни -- козацького сина Олексія Розумовського, який саме перебував на вершині свого впливу при дворі.

Приїзд імператриці до України і, головно, урочистості в Києві дали добру нагоду українському політикуму продемонструвати свою лояльність (дійсну або вдавану) до російського престолу і персони, яка його обіймала. Відтак українська сторона могла сподіватися на крок у відповідь. Тому було обрано безпрограшну тактику: що більше солодкого єлею налити у вуха імператриці, то більше шансів досягти поставленої мети. А що може ліпше улестити царствену доньку, аніж прославляння її батька-імператора? Байдуже, що той здійснював в Україні терор упродовж майже двох десятиліть і ліквідація гетьманства була справою його рук. На початок 1740-х рр. обставини змінилися, вимагаючи від української еліти діяти гнучкіше -- аж до демонстративних побивань про «золотий вік Петра».

Звідси походить те показне вихваляння «дому Петрового» і самого «Петра Великого», що його щедро «розливав» у своїх творах на честь Єлизавети Петрівни Михайло Козачинський. Звідси ж -- пропагандистський, говорячи сучасною мовою, образ російського правителя, в якому Петро І постає на сторінках «Журналу»: герой-переможець, відважний воїн, мужній оборонець, ревний захисник віри, зрештою, добрий «отець Отечествія». Утім, Козачин- ський не був піонером, вибудовуючи цей наратив, а йшов шляхом, що його вторував Теофан Прокопович. А оскільки в біографії героя, достойного поклоніння, фактам відведено роль декорації для підсилення ефекту, то і від «Журналу» не варто очікувати надмірної акуратності в цьому сенсі. Однак слід віддати належне авторові: попри допущені неточності й пересмикування, йому вдалося відтворити життєвий шлях Петра І доволі достовірно.

Та все ж чи оцінила імператриця такі відверті реверанси у її бік? Чи «зчитала» очікування української сторони? Спрацювала пропагандистська акція чи ні? На всі ці питання можна відповісти ствердно. Майже три роки потому, 5 травня 1747 р., Єлизавета Петрівна видала іменний указ, яким відновлювала уряд гетьмана на засадах часів Івана Скоропадського. На початку січня 1750 р. генеральна старшина склала прохання про дозвіл обрати гетьманом Кирила Розумовського, а потім про це оголосили на генеральній військовій раді. Відповідний указ було оприлюднено 5 червня 1750 р., а указом від 24 липня 1750 р. гетьманську резиденцію перенесено до Батурина. У березні 1751 р. Кирило Розумовський склав присягу і невдовзі, отримавши жалувану грамоту на гетьманство, вирушив до України. Наприкінці червня в супроводі всіх полків новий керманич урочисто в'їхав до Глухова. Останнє гетьманство, яке протривало чотирнадцять років, розпочалося пишно.

Якщо абстрагуватися від подій, що спіткали Гетьманщину в останні десятиліття XVIII ст. -- остаточна ліквідація гетьманства і державних інституцій, нищення соціального устрою, упровадження імперського адміністративно-територіального поділу, то ситуація станом на 1740-1750-ті рр. виглядала далекою від трагічних конотацій. Українська еліта вміло і продумано грала у придворні ігри, просуваючи власний порядок денний усіма досяжними шляхами: від зустрічей один-на-один із впливовими людьми до помпезних святкувань і друку потрібних книжок. Відтак головну мету -- збереження власної державності -- нехай на обмежений строк було досягнуто.

Bibliography

Akty i dokumenty, otnosyashchiesya k istorii Kievskoj Akademii, otde- lenie 2 (1721-1795 g.g.), ed. Nikolaj Petrov. 5 vols. Vol. 1, p. 1. Kiev: Ti- pografiya I. I. Chokolova, 1904.

...