Тамерланова клітка для Баязида в історіографії доби Відродження

У наступному виданні Бєльського також описано міжнародний контекст протистояння східних володарів, без згадки про Вітовтові виправи. Зокрема, до “Kroniki, tho iest Historyi swiata” долучено оповідь про поразку християнських військ у битві при Нікополісі, про що докладніше писав Ян Длуґош. Відповідно до історичної канви, попервах зосередження 100-тисячного війська в Буді (липень 1396 року) спонукало султана Баязида вирушити до берегів Дунаю. Під час військової сутички турки влаштували засідку і розбили французьку кавалерію, що призвело до поразки, а відтак і масового винищення християнських бранців 25 вересня. Згодом турки повернулися до облоги Константинополя і Мореї. Через поразку війська загинув цвіт французького рицарства [Nicol 1999, 304].

На відміну від попередньої стислої нарації про Баязида, нова версія оповідає про вдачу султана: “Цей Амуратів син мав гострий розум, він хтивий до всього, сміливий. Своєю міццю і хоробрістю розширив межі держави коло Тракії, узяв ув облогу Константинополь та Перу”. Він воював із грецькими землями, захопивши Фессалію, Македонію, Фокіду й Аттику. Аби помститися за смерть свого батька, Баязид воював із Сербією, Боснією і Болгарією. Саме болгар оскаржувано в загибелі Баязидового батька. Одні з цих земель він забрав під свою владу, а з інших брав данину. У передмістях Константинополя випалив поля, будівлі, розкішні сади. Султан так довго тримав ув облозі місто, що василевс вирушив шукати допомоги в Італії та Франції. Місто ж, стиснуте голодом, було готове віддатися завойовникові, бо той вже вісім років перебував у його околицях. Він легко розбив угорців і французів, які вирушили на допомогу, тож Сиґізмунд заледве врятувався втечею. Звитяга при Нікополісі дала змогу Баязиду повернутися до облоги Константинополя, яку він тримав наступні два роки. Падіння міста попередила поява Тамерлана “великого й міцного татарського цісаря”. Битва між двома східними вождями відбулася на межі Бетинії й Галату. Баязида, вщент розбитого Тамерланом, спіймали і закули в золоті ланцюги, посадили у клітку і возили всію Азією, аби відзначити звитягу, бо на полі битви згинули 200 тисяч турків. Бєльський зазначає, що, відповідно до записів, військо Тамерлана сягало дванадцяти сотень тисяч бійців. Згодом Баязида відпустили і він помер наглою смертю. Тамерлан запанував попервах у Партії, а відтак захопив Скіфію, Албанію, Персію, Мідію, Месопотамію, Вірменію. Він перетнув Євфрат із військом, до якого входили 600 тисяч піших бійців і 400 тисяч вершників, із якими захопив Малу Азію. У ті часи татари запанували від Волги і до Нілу, захопивши Смірну, Антіохію, Севастію, Триполі та інші заможні міста. Здолавши короля і султана Єгипту, Тамерлан загарбав Дамаск і спалив Каффу, яка “розташована на Перекопському півострові”. Тамерлан був чоловіком жорстоким, наче Божий гнів. Він захопив майже всю Азію, загарбавши землі, королівства, скарби і людей. Відтак повернувся з військом і заснував велике місто, надавши йому награбоване. Помираючи, полишив королівство двом синам, які розсварилися поміж собою, тому воно занепало, а частина перейшла Баязидовим синам [Bielski 1564, 240-r-v].

Зовсім іншого кшталту надано нарації про Тамерланову клітку для Баязида в спільній “Хроніці” батька і сина Бєльських, де вона є частиною оповіді про Вітовтову виправу. Зміст повторює особливості нарацій Яна Длуґоша і Бернарда Ваповського. Слідом за Длуґошем у “Хроніці” згадано про застереження короля і королеви щодо виправи. Королева Ядвіґа буцім відмовила від походу багатьох рицарів: “духом майже пророчим [передбачала] його поразку”. Не дбаючи про шкоду, у виправу вирушили Рафал Тарновський, син сандомирського каштеляна Яшка, Судивой Остророг, Доброгост Самотульський, мазовецький воєвода Ян Ґловач, Ян Домбровський, Варцич Мніховський, плоцький воєвода Соха, Томаш Вежинек і краківський воєвода Спитко з Мельштина, якого, усупереч волі королеви, король зробив графом на Поділлі за два роки перед тим. Сповнений добрих сподівань, Вітовт прибув до Києва, де оглядав шикування війська. Він вирушив проти татар, над якими на той час панував Тамерлан великий воїн, який хоч і мав скромне походження, однак завдяки своїм діянням підкорив і загарбав майже всю Азію. Він здолав турецького імператора Баязида і наказав носити його поперед себе в залізній клітці і через нього на коня всідався. Коли Тамерлан здобував міста, тоді першого дня сидів під білим наметом, другого під червоним, а третього під чорним. Білий означав милість, червоний пролиту кров, а чорний знищення цілого міста. Пишуть про нього, що мав військо дванадцять разів сто тисяч, тому цілий світ тремтів перед ним [Bielski 1597, 283].

Додаткових деталей битви надано в хроніці київського автора Яна Бінвільського, чий історичний компендіюм постав у 1640-х роках. У переказі Бінвільського легенда зазнала додаткових змін, хоч і збіжна почасти зі згаданими хроніками: попри просте походження, завдяки своїм здобуткам та опануванню турецьких земель хан наказав возити себе в залізній клітці. Щодня він змінював колір своїх наметів: червоний символізував пролиту кров, білий милосердя, а чорний знищення земель. Битву на Ворсклі в цій хроніці датовано 14 серпня 1397 року. Зазначено, що Вітовт вирушив у виправу проти татар, де панував тоді Тамерлан, і перетнув річки Сулу, Хорол, Псел та вийшов до Ворскли. Тоді ж Єдиґа прибув з військом із-за Дону. Литовські шереги, узрівши велике татарське військо, стривожилися. Вітовт вислав своїх послів до Тамерлана, питаючи, чому той прибув у ці краї. Литовський князь заявив: прибулець має йти геть з тих ланів, бо вони (військо християн) готові померти за них. На це Тамерлан відказував, що здолав мідійців, персів, турків та інші народи і держави, тому забажав собі і їхню землю. Якщо ж князь жадає миру, то мусить надати ханському синові ці землі і сплачувати щорічну данину.

Запис про данину і ханського сина не випадковий. Йоахим і Марцін Бєльські, хроніка яких частково відтворює запис Йогана Позільґе про перебіг битви на Ворсклі, докладніше оповідають про синів і данину. Побіжна згадка прусського автора про спробу перемовин між ординцями і литовцями у хроніці Бєльських набула форми розлогого діалогу між протиборчими сторонами. Спитек із Мельштина буцім нагадував і про те, що вони готові тут померти за ті лани, на що Єдиґа відповів, що Тамерлан, його господар, підкорив Мідію, Персію і Туреччину та інші народи Азії, вирішив і в Європі собі здобути землі. “Аби бути в мирі з ним, надайте йому своїх синів і сплачуйте щороку данину”. Коли ж посли переповіли такі умови, Вітовтове військо одразу скочило на коней, бо рицарі воліли померти, аніж так учинити [Bielski 1597, 282-283]. Бінвільський продовжує: “Тоді Вітовтові війська рушили уперед, його залога довго билася”. Однак, здолані татарами, рицарі почали відступати в тил. Вітовт, побачивши втечу свого війська, яке не міг стримати, почав і сам рятуватися втечею. Після звитяги татари пішли в Каффу, яку здобули і спалили, а також вдалися до інших місцин, де мешкали греки. Вітовт не давав татарам переправитися через Дніпро і звів замок на річці, який донині зветься Таван. У битві загинули Андрій (полоцький князь), Дмитро Корибут. Перетнувши Дніпро, татари опинилися під Луцьком на Волині, кияни ж відкупилися, сплативши 3 тис. [литовських] рублів. Наступного року хан Єдиґа заходився чинити шкоду в околицях Києва, спалив місто, але не дав ради захопити замок [Mytsyk 2002, 65].

Згадка в текстах Ваповського, Бєльських та Бінвільського історії про три намети, у яких навперемін перебував Тамерлан під час облоги певного міста, не випадкова. Вона побутувала в публікаціях італійських авторів середини XVI століття. Анна Чербо наводить низку описів, у яких згадано історію про зміну наметів: Марко Ґваццо, Ніколо Ґрануччі, Перондіно і Джовіо [Cerbo 1996, 245]. У своїй “Хроніці” Марко Ґваццо описує діяння Тамерлана в окремому розділі “Tamorlano di Scitia”, у якому під 1395 роком оповідає про виправу на Схід, розгром Баязида та подальші поневіряння султана в полоні. Баязида посадили в бронзову клітку, з обіднього столу йому скидали крихти, наче псові, на нього спиналися при сіданні на коня. Схоже на те, що саме Ґваццо одним із перших італійських авторів додає у своїй праці оповідку про зміну наметів Тамерланом [Guazzo 1553, 285-286]. Ніколо Ґрануччі сплутує Тамерлана з Тимуром-Кутлуґом, пояснюючи його ім'я як “щасливе залізо”. Оповідає про виправу на Волгу, різні кольори наметів та поразку Баязида при горі Стелла (Анкара) [Granucci 1569, 58r-58v]. Введення до історіописання оповідки про три намети засвідчує те, у який спосіб відбувалося творення ренесансного історіописання завдяки компілюванню й нагромадженню різних повідомлень. Тамерланів звичай змінювати барви наметів, попри низку італійських повідомлень, ще раніше згадувався в німецькому джерелі, а саме в укладеній Валентином Мюнцером у 1549 році хронографії. Мюнцер під 1398 роком оповідає про цей Тамерланів звичай, що міг підживлювати уявлення авторів Корони Польської у творенні їхньої нарації про Тамерлана і виправу на Віслу. Наводячи звичай змінювати намети під час облоги міста, Мюнцер пише, що чорний колір шатра мав сповіщати про знищення міста в порох: der Statt verbergung inn grund [Muntzer 1550, clvii].

Стисло оповідає про виведення татар у Литву та клітку Тамерлана “Київський літопис” XVII століття. Тут згадано про те, що 1394 року Тамерлан схопив турецького цісаря Баязида, заґратував його в клітці, у якій возив. Помер Баязид, удавившись рибною кісткою чи через сором. Тоді ж Вітовт воював із татарами і вивів кільканадцять юрт (гухів) у Литву, яких осадив поблизу Вільна, на річці Ваці, де вони живуть донині [Sbornik letopisey... 1888, 73-74]. Вторить своїм попередникам Феодосій Софонович, який описує дві битви першу, вдалу, з виведенням татар, а другу, що завершилася поразкою. Його “Хроніка зі стародавніх літописів” побутувала в рукописних списках, а укладалася в 1660-х роках. Як уважається, на хроніці ґрунтується “Синопсис” Інокентія Ґізеля. Однак у складі “Синопсису” годі шукати згадок про Вітовтові виправи на татар, як і перехід Смоленська під владу Литви, про що неодмінно писали литовські і польські хроніки з нагоди тих подій. Софонович іменує Тамерлана Тимуром-Аксаком; пише про низьке походження завойовника, який, попри це, був щасливим і мужнім. Після звитяги над Баязидом Тамерлан возив його в залізній клітці. З тим Тимуром-Аксаком та Єдиґою зійшовся в битві Вітовт, перетнувши річку Псел у Дикому Полі, однак, переможений татарами, утік. Під час битви загинули брат короля Андрій та Дмитро Корибут із синами [Sofonovych 1992, 181].

Висновки

Історія про поневіряння Баязида в Тамерлановому полоні мала значне поширення в європейському культурному просторі від Британії до берегів Дніпра в добу Відродження. Легенда набувала нових рис та інтерпретацій. Найімовірніше, основою оповідки був культ святого Леонарда із притаманними для нього кайданами і кліткою. Згадка про святого, який був патроном ув'язнених, у розділі Дітриха Ніхаймського про Тамерлана могла впливати на складання опису поневірянь Баязида в полоні. Легенда про Тамерланів бран турецького султана з плином часу набула розвитку. До клітки, кайданів та спинання на Баязида додалися розмисли моралістичного змісту, що надавали наснагу для творців драматичних творів. На підставі гаданої Баязидової драми в полоні постали музичні та образотворчі твори. Не до кінця з'ясовано походження сюжету про зміну Тамерланом наметів. Перший такий запис у Бернарда Ваповського мав би постати раніше, аніж він фіксується в західноєвропейських публікаціях. Саме Ваповський першим увів історію про Баязидів полон до нарації про Вітовтові виправи проти ординців, одна з яких завершилася поразкою литовського війська в битві на Ворсклі. Схоже, що він узяв за приклад Мацея Меховіту, який уперше згадав про Тамерлана після нарації про поразку литовців. Рукопис Ваповського датується серединою XVI сторіччя, тож кодекс постав після смерти автора, як і нарація про заміну кольору наметів Тамерланом під час облоги міста. Поширення оповідки в українських історичних писаннях XVII століття добре засвідчує, що місцева еліта була охочою до знань про минуле. Те, що при творенні нарацій хронологічного чи космографічного змісту залучалися сюжети легендарного походження, розкриває шляхи її творення в добу Відродження. Суттєвим є і те, що допитлива європейська публіка могла здобувати знання про постаті й звичаї Орієнту саме завдяки таким писанням.

Посилання

¹ This study has been conducted within the framework of research group “Polycentricity and Plurality of Premodern Christianity” at Goethe University of Frankfurt am Main, with the support of German Research Foundation (DFG).

² Bocaccio G. Des cas de nobles hommes et femmes // Getty Museum. Ms. 63 (96. Mr. 17). URL: https://www.getty.edu/art/coUection/ohject/107RJE (дата звернення: 1.09.2022).

³ The annual feasts of Saint Leonard. URL: http://www.ostensions-saint-leonard.fr/?page_ id=832 (дата звернення: 1.09.2022).

REFERENCES

Annales Ecclesiastici (1874), Theiner A. (ed.), T. 27 (1397-1423), Barris-Ducis, Roma.

Anonyme (1678), Histoire du Grand Tamerlan, Abraham Wolfgang, Amsterdam.

Bernardini M. (1989), “Tamerlano e Beyazid in gabbia. Fortuna di un tema storico orientale nell'arte e nel teatro del Settecento”, in A. Gallotta and U. Marazzi (eds), La conoscenza dell'Asia e dell'Africa in Italia nei secoli XVIII e XIX, Vol. II, Naples, IUO, pp. 729-760.

Bernardini M. (2022), “Alexandre-Tamerlan a l'epoque de Karlowitz”, in E. Borromeo, F. Hitzel and B. Lellouch (eds), Dechiffrer passe le passe d'un empire: Hommage a Nicolas Vatin et aux humanites Ottomanes, Vol. 27, Peeters Publishers, Louvain, pp. 57-74. DOI: https://doi. org/10.2307/j.ctv2tjdg3b.6

Bielski M. (1551), Kronika wszytkiego swiata, na szesc wiekow, Monarchie czterzy rozdzielona, z Kosmografiq nowq i z rozmaitemi Krolestwy, takpoganskimi, Zydowskiemi, jako i krzescianskiemi, z Sybillami i proroclwy ich, po polsku pisana, z figurami, Helena Unglerowa, Krakow.

Bielski M. (1564), Kronika tho iesth Historya swiata na szesc wiekow a cztery monarchie rozdzielona, Mattheusz Siebeneycher, Krakow.

Bielski M. & J. (1597), Kronika Polska, Jakub Sibeneycher, Krakow.

Bracciolini P. (1993), De varietate fortunae, O. Merisano (ed.), Suomalainen Tiedeakatemia, Helsinki.

Callimachi P. (1533), Eperientis de bello Turcis inferendo oratio, Officina Seceriana, Haganoe.

Cerbo A. (1996), “Il Tamrelano negli `Elogia' di Paolo Giovio”, Oriente Moderno, Anno 15, Nr. 2, pp. 227-249.

Chalkokondyles L. (2014), The Histories, A. Kaldellis (transl.), Vol. I-II, HUP, Cambridge, Mass.

Cherefeddin Ali d'Yezid (1722), Histoire de Timur-Bec connu sous le nom du grand Tamerlan, P. de la Croix (trad.), Amaulry, Paris.

Cromeri M. (1555), De origine et rebus gestis Polonorum, Per Ioannem Oporium, Basel.

D'Assigny M. (1679), The History of Tamerlan the Great, S. Heyrick, London.

Diachok O. (2004), “Khronist Alessandro Guagnini”, Ukraiins'kyi arkheohrafichnyi shchorichnyk, Vol. 11/12, pp. 299-321. (In Ukrainian).

Dlugosz J. (2009), Rozcniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego, Ks. X: 1370-1405, PWN, Warszawa.

Du Bec J. (1602), Histoire du grand Tamerlanes, Leonart Fiscelle, Lyon.

Dziuba A. (1998), “Wczesnorenesansowa kronika polsko-lacinska: Z badan nad proz^ Bernarda Wapowskiego”, Roczniki Humanistyczne, T. XLVII, z. 3, pp. 113-125.

Fischel W. J. (1956), “A New Latin Source on Tamerlane's Conquest of Damascus (1400/1401): (B. de Mignanelli's `Vita Tamerlani' 1416)”, Oriens, Vol. 9, No. 2, pp. 201-232. DOI: https://doi.org/10.2307/1579274

Franck S. (1534), Weltbuch, U. Morhart, Tfibingen.

Franck S. (1536), Chronica, Willem Gailliart, Hans Varnier, Ulm.

Ginzburg C. (1977), Il nicodemismo: Simulazione e dissimulazione religiosa nell'Europa del'500, Giulio Einaudi editore s. p. a., Torino.

Giovio P. (1551), Elogia virorum bellica virtute, Laurentii Torentini Ducalis, Florentiae.

Granucci N. (1569), L 'eremita, la carcere e il diporto, Francesco Fagiani, Lucca.

Greenblatt S. (2001), Hamlet in Purgatory, Princeton University Press, Princeton.

Guagnini A. (1584), Rerum Polonicarum Tomi tres, Ioan Wechelus, Francofurti.

Guagnini A. (2007), Khronika Evropeiskoii Sarmatii, J. Mytsyk (ed.), Kyiv Mohyla Academy, Kyiv. (In Ukrainian).

Guazzo M. (1553), Cronica, Francesco Bindoni, Venetia.

Herburto I. (1571), Chronica sive Historiae Polonicae compendiosa, ex Officina Oporiniana, Basel.

Ibn Arab Chah (1658), L 'Histoire du grand Tamaerlan, P. Vattier (transl.), Remy Soubret, Paris.

Ibn Arabshah (1936), Tamerlane or Timur the Great Amir, J. H. Sanders (transl.), Luzac & Co, London.

Kryms'kyy A. (1924), Istoriya Turechchyny, Drukarnya Ukrayins'koyi Akademiyi Nauk, Kyiv. (In Ukrainian).

Leroy L. (1577), De la vicissitude ou variete des choses en l'univers, Pierre l'Huilier, Paris.

Maenchen-Helfen J. O. (1973), Huns: Studies in Their History and Culture, University of California Press, Berkeley.

Manuel II Palaeologus Funeral Oration on His Brother Theodore (1985), J. Chrysostomides (intr., transl.), Association for Byzantine Research, Thessalonike.

McJannet L. (2006), The Sultan Speaks: Dialogue in English Plays and Histories About the Ottoman Turks, Palgrave Macmillan, New York.

Miechowita M. (1521), Chronica Polonorum, Hieronim Wietor, Krakow.

Milwright M. (2006), “So Despicable a Vessel: Representations of Tamerlane in Printed Books of the Sixteenth and Seventeenth Centuries”,Muqarnas, Vol. 23, pp. 317-344.

Milwright M. and Baboula E. (2011), “Bayezid's Cage: A Re-Examination of a Venerable Academic Controversy”, Journal of the Royal Asiatic Society, III^rd Series, Vol. 21, No. 3, pp. 23960. DOI: 10.1017/S135618631 1000204

Moranville H. (1894), “Memoire sur Tamerlan et sac our un dominicain, en 1403”, Bibliotheque de l'Ecole des Chartres, pp. 447-457.

Mrntzer V. (1550), Chronographia oder Beschreybung der Jaren vonn anfang der Welt bifi auff unsere Zeyt, Apiarius, Bernn.

Mytsyk J. A. (2002), “Litopys Yana Binvil's'koho”, Naukovi zapysky NaUKMA, Vol. 20, Pt. 2, pp. 60-77. (In Ukrainian).

Narrative of the Embassy of Ruy Gonzales de Clavijo (1859), C. R. Markham (transl.), Hakluyt Society, London.

Nicol D. (1999), The Last Centuries of Byzantium, Cambridge University Press, Cambridge.

Perondinus P. (1553), Magni Tamerlanis Scytharum Imperatoris Vita, Torrentinus, Florentiae.

Piccolomini E. S. (1509), Cosmographie, Stephanus, Parisii.

Piemontese A. M. (1996), “Beltramo Mignanelli sense biografo di Tamerlano”, Oriente moerdno, An. 15, Nr. 2, pp. 213-226.

Ramusio G. B. (1559), Navigazione viaggi, Vol. III, Stamperia de Giunti, Venetia.

Richardson J. N. (2015), “Between the Limousin and the Holy Land: Prisoners, Performance, and the Portal of San Leonardo at Siponto”, Gesta, Vol. 54, No. 2, pp. 165-194. DOI: https://doi. org/10.1086/681953

Sarnicii S. (1587), Annales, sive de origine et rebus gestis Polonorum et Lituanorum, Aleksy Rodecki, Krakow.

Saunders C. (1681), Tamerlane the Great: A Tragedy, Richard Bentley and M. Magnes, London.

Sbornik letopisey, otnosyashchikhsya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rusi (1888), Tipografiya G. T. Korchak-Novits'kogo, Kyiv. (In Ruthenian).

Scriptores rerum Prussicarum (1866), T. Hirsch, M. Toppen and E. Strehlke (eds), Verlag von S. Hirzel, Leipzig.

Sharaf ad-Din Ali Yazdi (2008), Zafar-name, A. Akhmedov (transl., com.), SAN'AN, Tashkent. (In Russian).

Smolucha J. (2018), “Bernard Wapowski kontynuator Jana Dlugosza i ojciec polskiej kartografii”, in T. G^sewski and J. Smolucha (eds), Krakowskie srodowisko historyczne XV-XX wiekow: Ludzie-Idee-Dziela, WN Akademii Ignatianum, Krakow, pp. 183-194.

Sofonovych T. (1992), Khronika z litopysiv starodavnikh, J. A. Mytsyk and V M. Kravchenko (eds), Naukova dumka, Kyiv. (In Ukrainian).

Stryjkowski M. (1846), Kronika Polska, Litewska i Wszystkiej Rusi, Gustaw Leon Glticksberg, Warszawa.

Suykerbuyk J. N. R. (2020), The Matter of Piety. Zoutleeuw's Church of Saint Leonard and Religious Material Culture in the Low Countries (c. 1450-1620), Brill, Leiden and Boston.

The Bondage and Travels of John Schiltberger in Europe, Asia, and Africa (1396-1427) (1879), The Hakluyt Society, London.

The Gothic history of Jordanes in English version with an Introduction and a Commentary by Mierow Charles Christopher, Ph.D. (1915), Princeton University Press, Princeton and Humphrey Milford, Oxford University Press, London.

The Hustynja Chronicle (2013), O. Tolochko (comp., intr.), HURI, Cambridge, MA.

Theodorici de Nyem (1890), De Scismate libres tres, G. Erler (ed.), Veit & Comp, Lipsiae.

Wapowski B. (1847), Dzieje Korony Polskiej i Wielkieo Ksiqstwa Litewskiego, T. I, Glticksberg, Wilno.

Wapowski B., Kronika, Biblioteka Baworowskich, Biblioteka Narodowa, Rkps. 12544 ІІІ.

Размещено на Allbest.ru