Перевірка гіпотези щодо тотожності храму літописного монастиря Святого Симеона та споруди Кирилівської церкви Києва на підставі аналізу відомостей із пом’янників і артефактів сфрагістики

Размещено на http://www.allbest.ru

Перевірка гіпотези щодо тотожності храму літописного монастиря Святого Симеона та споруди Кирилівської церкви Києва на підставі аналізу відомостей із пом'янників і артефактів сфрагістики

Олександр Ганшин

Ganshin Olexander - Ph.D. student of M.S. Grushevskiy Institute of Ukrainian archeograp- hy and source studies of the National academy of sciences, junior researcher of the scientific fund department of National conservation area «St. Sophia of Kyiv» (24 Volodymyrska Str., Kyiv, 01034, Ukraine).

VERIFICATION OF THE HYPOTHESIS ON THE IDENTITY

OF THE CHURCH OF THE CHRONICLE MONASTERY OF ST. SIMEON AND THE BUILDING OF ST. CYRIL'S CHURCH IN KYIV ON THE BASE OF ANALYSIS OF THE INFORMATION OF POMYANNIKS AND SPHRAGISTICS ARTEFACTS

The article further verifies the author's hypothesis regarding the identity of the church of the annalistic monastery of St. Simeon on the Kopyriv kinets and the building of the modern St. Cyril's Church of Kyiv. Based on the analysis of the information of the pomyanniks about the christian name of prince Vsevolod Olhovych and the lead seals with the image of St. Cyril, it was concluded that the name Cyril is not a christian name, but a monastic one. An attempt is made to reconstruct the possible reasons, time and place of the prince's taking the monastic vows.

Further examination of the problem of the christian name of prince Vsevolod Olhovych and the initial consecration of his Kyiv church is conducted within the framework of the author's proposed assumption with an analysis of the fresco arrangement and internal architecture features of the church. The available sources give the author grounds to identify the holy elder Simeon the God-Receiver as the heavenly patron of prince Vsevolod Olgovych, and the original dedication of his Kyiv church as the Simeon Church of the same annalistic monastery.

Key words: St. Simeon Monastery, St. Cyril's church of Kyiv, christian name, monastic name, pomyan- nyks (synodics), seals.

У статті здійснена подальша перевірка гіпотези автора стосовно тотожності храму літописного монастиря Святого Симеона на Копирівому кінці та споруди сучасної Кирилівської церкви Києва. На підставі аналізу відомостей із пом'янників про християнське ім'я князя Всеволода Ольго- вича й свинцевих печатей з образом святого Кирила зроблено висновок про те, що ім 'я Кирило є не хрестильним, а чернечим. Подано спробу реконструкції можливих причин, часу та місця постри- ження князя.

Подальший розгляд проблеми хрестильного імені князя Всеволода Ольговича та первинного посвячення його київської церкви провадиться в межах запропонованого автором припущення з аналізом фрескового опорядження й особливостей внутрішньої архітектури храму. Наявні джерела дають авторові підстави визначити як небесного патрона князя Всеволода Ольговича святого старця Симеона Богоприємця, а первісну посвяту його київського храму - Симеонівська церква однойменного літописного монастиря. храм фресковий симеон

Ключові слова: монастир Святого Симеона, Кирилівська церква Києва, хрестильне ім'я, чернече ім 'я, пом 'янники, печатки.

У передостанній публікації ми висунули гіпотезу щодо тотожності храму літописного монастиря Св. Симеона на Копирівому кінці та споруди дорогожицької Кирилівської церкви. Відповідно до неї храм Св. Симеона заклали за ініціативою великого київського князя Всеволода Ольговича в 1139/1140 р., його будівництво завершили в 1143/1144 р., розпис - до смерті ктитора влітку 1146 р. , а в проміжку між 1162 та 1171 рр. церкву й монастир переосвятили іменем святого Кирила Питання часу закладання, будівництва та розпису пам'ятки розглянуті в окремій публікації. Див.: Ганшин О. Сакральна організація князівської усипальні Кирилівської церкви Києва та датування її фрескових розписів. Славістична збірка. 2018. Вип. IV. С. 169-180. Див.: Ганшин О. Моделювання організації єдиного києво-канівського некрополя великого київського князя Всеволода Ольговича й гіпотеза щодо тотожності храму літописного монастиря Св. Симеона та споруди Кири-лівської церкви Києва. Сіверянський літопис. 2022. № 3. С. 4-17..

На жаль, прямих згадок про храм Св. Симеона в літописах немає, але є неоднаразові про однойменну обитель та події довкола неї. Уперше монастир згадується під 1147 р. як місце, куди привезли тіло убієнного великого київського князя Ігоря Ольговича Ипатьевская летопись. Полное собрание русских летописей. Москва: Языки славянской культуры, 2001. Т. 2. Ст. 354; Лаврентьевская летопись. Полное собрание русских летописей. Москва: Языки славянской культуры, 2001. Т. 1. Ст. 318.. Під 1150 р. він з'являється в повідомленні про подальше перенесення мощей князя до терема поруч із церквою Св. Спаса в Чернігові Ипатьевская летопись. Ст. 408.. Остання згадка про монастир Св. Симеона міститься під 1162 р. у повідомленні про загибель князя Ізяслава Давидовича Там само. Ст. 518..

Наведені свідчення літописів переконують не тільки в існуванні храму монастиря Св. Симеона, а й у можливій наявності усипальні при ньому, адже князь Ігор Ольгович, як ми знаємо, покоївся в обителі впродовж трьох років Ипатьевская летопись. Ст. 354, 408; Лаврентьевская летопись. Ст. 318.. Цілком імовірно, що в поховальному приміщенні церкви монастиря нетривалий час могло перебувати й тіло загиблого 6 березня князя Ізяслава Давидовича, якого лише за тиждень (13 березня) поклали в храмі Святих Мучеників Бориса та Гліба в Чернігові Ипатьевская летопись. Ст. 518..

Відповідно до нашої гіпотези в подальших літописних повідомленнях храм і монастир Св. Симеона з'являється вже з новою посвятою - святому Кирилові. Уперше натрапляємо на неї в статті за 1171 р. про прибуття до Києва союзного війська на чолі з князем Мстиславом Андрійовичем, що отаборився на Дорогожичі неподалік обителі Св. Кирила Там само. Ст. 544.. Наступне оповідання під 1179 р. повідомляє про поховання в церкві монастиря княгині Все- воложої Там само. Ст. 612.. Останнє літописне свідчення про храм міститься під 1194 р. (або під 1195 р.) у повідомленні про поховання великого київського князя Святослава Всеволодовича Там само. Ст. 679-680; Лаврентьевская летопись. Ст. 412. Ганшин О. Перевірка гіпотези щодо тотожності храму літописного монастиря Св. Симеона та споруди Кири-лівської церкви Києва на підставі аналізу давніх писемних джерел. Спостереження щодо пам'яток Кудрявця та меж Копирівого кінця. Сіверянський літопис. 2022. № 5-6. С. 7-22..

Запропонована нами гіпотеза вже отримала свою перевірку на підставі аналізу літописних відомостей про локалізацію церков. Ми розглянули згадки в писемних джерелах про Копирів кінець та його пам'ятки, а також про місцевість Дорогожичі та дійшли висновку про історіографічну похибку в питанні територіального розміщення Кирилівської церкви. Наявні джерела свідчать, що храм був поруч із місцевістю Дорогожичами, але аж ніяк не в її межах11. Такий результат підкріплює запропоноване нами припущення, проте не є остаточним доказом.

Найпоказовішим аргументом ми вважаємо те, що створена князем Всеволодом Ольго- вичем церква та обитель не могли бути освячені іменем святого Кирила під час їх закладання. Як відомо, зведені князями храми й монастирі справді переважно присвячували небесному покровителю відповідно до хрестильного імені, а тому перед нами стоїть завдання підтвердити / спростувати усталену думку, що фундатор Кирилівської церкви Літописи не містять прямої інформації про особу ктитора споруди Кирилівської церкви, а побіжно наводять дотичну суперечливу інформацію. Київський літопис за Іпатіївським списком, оповідаючи про поховання княги-ні Всеволожої, доньки князя Мстислава Володимировича Великого, дружини князя Всеволода Ольговича, пові-домляє, що вона «положена бьіс . в Києві оу стго Кюрила юже бТ сама создала». Лаврентіївська редакція в опо-віданні про поховання її сина, князя Святослава Всеволодовича, повідомляє, що він «положень бьіс в манастьі- ри вь цр'кви стаг Кирила . юже бТ создать wpt кто». Джерела самої пам'ятки не підтверджують ктиторство кня-гині: фрескові зображення з княгинею визначені помилково, поховальний портрет із фігурою ктитора не містить жіночого образу, а в усипальні їй не було відведено місця. Див.: Ганшин О. Сакральна організація... С. 169-180; Ганшин О.В. Історіографічний парадокс двох ктиторських композицій у Кирилівській церкві Києва. Novogardia. 2021. № 1 (9). С. 64-79; Ганшин О. Моделювання організації... С. 4-17., князь Всеволод Ольгович, отримав у хрещенні ім'я Кирило. Так ми зможемо перевірити й те, чи справді споруда сучасного Кирилівського храму та його обитель були первісно освячені іменем святого Кирила, або ж вони не могли мати таке посвячення апріорі, а натомість відомі як церква та літописний монастир Св. Симеона.

Стосовно думки про те, що посвячення Кирилівської церкви та монастиря ймовірно відповідає хрестильному імені ктитора, князя Всеволода Ольговича, то сучасними дослідники зауважують проблематичність встановлення її авторства Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель Св. Кирила. Київ: Либідь, 2005. С. 56; Марголіна І., Ульянов-ський В. Дзеркало вічності. Київська Кирилівська церква та Свято-Троїцький монастир. Київ: Либідь, 2019. С. 25.. Ледь не вперше таке припущення з'являється в маловідомій публікації Є. Крижановського Крыжановский Е. Киево-Кирилловский (упраздненный) монастырь. Киевские Епархиальные ведомости. 1863. № 22. С. 672., але найбільше його популяризації сприяла праця М. Закревського Закревский Н. Описание Киева. Москва, 1868. Т. 1. С. 343..

У літописах не згадано хрестильного імені князя Всеволода Ольговича. Його називають тільки за родовим іменем Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени у русских князей в Х-XVI вв. Династическая история сквозь призму антропонимики. Москва: Индрик, 2006. С. 504., що фіксує вибір за принципом «стратегії влади»: новонародженому княжичу пророчили посісти (повернути родині) князівський стіл, який свого часу отримав близький родич Імовірно, ідеться про князя Всеволода Ярославича, який після смерті князя Святослава Ярославича перейняв великий київський стіл. Див.: Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени... С. 11-30..

У питанні встановлення християнського імені князя Всеволода Ольговича першими в пригоді можуть стати пом'янники князів Чернігівської землі, які містять записи родових, хрестильних та чернечих імен на спомин душ померлих. Такі писемні джерела є особливо важливими в історико-генеалогічних дослідженнях (хоча вони й не позбавлені випадкових помилок, що могли виникати в процесі неодноразового переписування та редагування Келембет С. Пом'янники (синодики) князів Чернігівської землі як історичне джерело. Сіверянський літопис. 2016. № 6. С. 19.).

У 1860 р. граф Г. Милорадович надрукував відомості щодо чернігівських князів із Лю- бецького пом'янника. В опублікованому довільному списку про князя Всеволода Ольговича записів немає, але до рядка «В. Кн. Георгія, во иноцЬхъ Гавріила» додано примітку автора, що тут може йтися про великого київського князя Ігоря Ольговича, убієнного в Києві І147 р. Милорадович Г. Антониевский Любечский мужской монастырь. Чернигов, 1860. С. 13, прим. 2.

У 1863 р. архієпископ Філарет (Гумілевський) публікує власні виписки з Любецького пом'янника, які доповнює інформацією з п'яти інших синодиків: Єлецького, Сіверського, Київського в списку Румянцева № 378, Іллінського та Гамаліївського Де всі згадані пом'янники (крім Любецького), наразі не відомо. Див.: Келембет С. Пом'янники (синодики) князів... С. 25-26.. Публікація Філа- рета містить запис про «В. к. Георгія кіевскаго, во иноцЪхъ Гавріила» з приміткою, що в Єлецькому синодику значилося «кн. Георгія убіеннаго въ Кіеві». Обидва записи, як вважав архієпископ, присвячені князеві Ігорю Ольговичу. З його думкою погоджувався М. Квашнін-Самарін Квашнин-Самарин Н. По поводу Любецкого синодика. Чтения в Императорском Обществе истории и древ-ностей российских при Московском университете. Москва, 1874. V. Смесь. С. 213..

У праці Філарета відомостей про князя Всеволода Ольговича знову-таки немає Черниговские епархиальные известия. 1863. № 10. С. 307-318., але в одній із його приміток щодо різночитання пом'янників зазначено, що в Єлецькому синодику був такий запис: «К. Всеволода кіевскаго, во иноцЪхъ Кириллу». На жаль, архієпископ не залишив жодних міркувань, про кого йдеться в записі Там само. С. 308, прим. 19., але, вочевидь, це міг бути князь Всеволод Ольгович.

Коректну публікацію відомостей про чернігівських князів із Любецького синодика здійснив лише в 1892 р. Р. Зотов Оскільки решта пом'янників втрачені, праця Р. Зотова стала хрестоматійною, а зроблені ним висновки на ос-нові Любецького синодика щодо родоводу чернігівських князів більшість дослідників сприймали як безсумнів-ний фактичний матеріал та активно використовували в наукових розробках. Публікація не втратила своєї акту-альності.. Згаданий Г. Милорадовичем і Філаретом запис на спомин душі князя Ігоря Ольговича виявився повнішим: «Вел. Князя Георгія кіевскаго, во иноцЪхъ Гавріила Всеволода». Власне приписка «Всеволода» навела Р. Зотова на думку про можливе визначення хрестильного імені князя Всеволода Ольговича як Георгій Зотов Р.Вл. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. Санкт-Петербург, 1892. С. 24, 34-36..

Головним аргументом на користь такого бачення дослідник вважав літописну згадку про закладання князем Георгіївської церкви в Каневі. Також Р. Зотов не відкидав, що князь Всеволод Ольгович міг перед смертю прийняти чернечий постриг з іменем Гавриїл, адже відомі аналогічні випадки Там само. С. 34-36..

Примітка Філарета щодо різночитання в Єлецькому синодику, вочевидь, лишилася поза увагою Р. Зотова. Інакше він, імовірно, помітив би відсилання запису «к. Всеволода кіевскаго, во иноцЪхъ Кириллу» до київської Кирилівської церкви князя Всеволода Ольго- вича, а не канівської Георгіївської.

Копію якогось із пом'янників чернігівських князів планувало видати й Київське історичне товариство, але задум не був реалізований. М. Грушевський, спираючись на інформацію із цього джерела, писав про прийняття князем Всеволодом Ольговичем передсмертного постригу із чернечим іменем Кирило, адже, за його словами, у тексті копії містився такий красномовний запис: «Великаго князя Всеволода кіевскаго, въ иноцКхъ Кирилла; великого князя Георгія убіеннаго въ КіевК» Грушевський М. Історія України-Русі. Нью-Йорк, 1954. Т. ІІ. С. 145, прим. 4..

У 20-х рр. ХХ ст. до припущення про побудову Кирилівської церкви князем Всеволодом Ольговичем із християнським (хрестильним) іменем Кирило звернувся сфрагіст М. Ліхачов. Здійснюючи спробу визначення належності свинцевих печаток із образом святого Кирила, дослідник рішуче відкинув припущення Р. Зотова, але не приділив уваги приміткам Філарета щодо різночитання в Єлецькому синодику та міркуванням М. Гру- шевського⁸ Лихачев Н.П. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики. Лихачев Н.П. Избранные труды. Москва: Языки славянской культуры, 2014. Т. 1. С. 83-84, 204-205..

М. Ліхачов вважав, що свинцева висла печатка із святим Кирилом на одному боці та архістратигом Михаїлом на другому гіпотетично могла нележати князеві Всеволоду Ольговичу. Зворотне ж зображення з архангелом дослідник пов'язав із його батьком, князем Олегом Святославичем, який справді мав християнське ім'я Михаїл Там само. С. 83-84..

Ще одну печатку з образом святого Кирила, але вже з двозубом на звороті (мал. 1), М. Ліхачов аналогічно пов'язував із князем Всеволодом Ольговичем. Стосовно знака на печатці дослідник схилявся до думки, що двозуб репрезентує родовий знак князя, але водночас зауважував, що таке визначення лишається гіпотетичним Там само. С. 204-205..

Мал. 1. Печатка з образом св. Кирила та двозубом (за М. Ліхачовим).

У 1970 р. версію М. Ліхачова щодо атрибуції печаток з образом святого Кирила на одному боці та архангела Михаїла на другому переглянув В. Янін. Він зазначав, що не може цілком погодитися з такими міркуваннями попри їх переконливість, адже на печатці сина князя Всеволода Ольговича також мало б бути зображення святого Кирила, небесного патрона батька. Оскільки християнське ім'я князя Святослава Всеволодовича не відоме, то, на думку В. Яніна, таке визначення печатки дозволяє встановити хрестильне ім'я князя як Михайло. Головним його аргументом було місце, де знайшли печатки Янин В.Л. Актовые печати древней Руси Х-XV вв. Москва: Наука, 1970. Т. І. С. 105-106..

А щодо встановлення специфіки християнського імені Кирило, то В. Янін не додав спостережень На визначеній ним печатці князя Святослава Всеволодовича гіпотетично могло бути й передсмертне чернече християнське ім'я князя Всеволода Ольговича.. Оскільки іншу печатку, з образом святого Кирила на одному боці та молитовним написом «Господи, помози рабу своему Кириллу» на другому, він припускав князеві Всеволоду Ольговичу, то, вочевидь, під християнським іменем Кирило він розумів хрестильне Янин В.Л. Актовые печати... С. 71.. Екземпляру з двозубом дослідник не приділив значної уваги, адже, на його думку, для визначення персональної належності таких печаток (із зображеннями князівських знаків) недостатньо матеріалів Там само. С. 217, 141-146..

Також В. Янін наголошував, що гіпотетичне визначення печаток з образом святого Кирила може бути підтвердженням «патронального характера монастырской постройки Всеволода Ольговича, которого действительно звали Кириллом» Там само. С. 71.. Інакше кажучи, дослідник вважав, що ймовірна належність печаток з образом святого Кирила князеві Всеволоду Ольговичу з хрестильним іменем Кирило може підкріплювати припущення про побудову ним Кирилівської церкви.

Попри те, що запропоновані М. Ліхачовим та В. Яніним міркування є лише спробою визначення належності печаток з образом св. Кирила, київські археологи К. Гупало, Г. Івакін та М. Сагайдак частково їх перейняли. Так, вони вважали, що на знайденій на Подолі в 1974-1975 рр. обрубаній із чотирьох кінців печатці з образом святого й ангела (написи не збереглися) зображено св. Кирила та архангела Михаїла. У спільній праці дослідники зауважували^що поділяють погляди М. Ліхачова та визнали її належною князеві Всеволоду Ольговичу .

Серед дослідників Кирилівської церкви припущення про належність печаток з образом св. Кирила князеві Всеволоду Ольговичу підтримав І. Мовчан. Покликаючись на гіпотетичне визначення М. Ліхачова та згадану вище працю київських археологів, він пише про фундацію храму князем Всеволодом Ольговичем із християнським (тобто хрестильним) іменем Кирило Гупало К.М., Івакін Г.Ю., Сагайдак М.А. Дослідження Київського Подолу (1974-1975 рр.). Археологія Києва. Дослідження і матеріали. 1979. С. 54-55. Мовчан І. Давньо-київська околиця. Київ: Наукова думка, 1993. С. 114.. І. Марголіна та В. Ульяновський аналогічно вважають печатки підтвердженням на користь хрестильного імені князя та долучають їх до своєї аргументації Марголіна І.Є. Кирилівська церква в історії середньовічного Києва. Київ, 2001. С. 60-62; Марголіна І., Улья-новський В. Київська обитель... С. 56-57..

Натомість О. Певна резонно зауважує, що печатки з образом св. Кирила не містять імені князя Всеволода Ольговича, а міркування стосовно їх належності князю доволі спекулятивні (highly speculative), адже виводяться шляхом циклічної аргументації На наш погляд, циклічна аргументація є ніщо інше, як трохи розвинута давня думка про те, що посвячення Ки-рилівської церкви та монастиря мусить відповідати хрестильному імені князя Всеволода Ольговича. Про побу-дову думки «шляхом циклічного аргументу» також згадує О. Толочко. Див.: Толочко О. Заснування Кирилів-ського монастиря. Ruthenica. 2020. Т. XVI. С. 160.: оскільки князь Всеволод Ольгович заснував Кирилівську церкву, то його небесним патроном мусить бути святий Кирило; оскільки храм присвячено святому Кирилові Александрійсько- му, то він мав бути закладений князем Всеволодом Ольговичем; оскільки небесним патроном князя був святий Кирило, то його зображення на печатках пов'язане саме з особою князя. Тож печатки з образом святого Кирила, на думку О. Певної, не можна розглядати як доказ постульованих зв'язків між отцем Церкви та князем Pevna O.Z. The Kyrylivska tserkva: The Appropriation of Byzantine Art and Architecture in Kiev. New York, 1995. I³. 55-56, note 120..

Утім, гіпотеза М. Ліхачова про належність печаток з образом святого Кирила князеві Всеволоду Ольговичу побутує й донині. Наприклад, вона фігурує в книжці І. Марголіної та В. Ульяновського 2019 р. Марголіна І., Ульяновський В. Дзеркало вічності... С. 25. Також до цього припущення звернувся С. Міхеєв у публікації 2017 р. щодо атрибуції знаків Рюриковичів. Згадану раніше печатку з образом святого Кирила на одному боці та двозубом на другому (мал. 1) він без сумнівів Водночас С. Міхеєв додає у своїх примітках, що відоме використання такого двозуба й після смерті князя Все-волода Ольговича. Він трапляється на мітках плінфи П'ятницької церкви в Чернігові побудови кін. ХІІ ст. та на чернігівських надчеканах на ординських монетах 1370-х рр. Причини досліднику поки не зрозумілі. Див.: Михе-ев С.М. Княжеские печати с тамгами и атрибуция знаков Рюриковичей ХІ-ХІІ вв. Древняя Русь: Вопросы медие-вистики. 2017. № 4 (70). С. 20, прим. 10. пов'язав із князем Всеволодом Ольговичем Там само. С. 20..

Підтримане С. Міхеєвим припущення М. Ліхачова не підтверджує знахідка М. Холос- тенка. Досліджуючи мурування давнього престолу центрального вівтаря Кирилівської церкви, він виявив плінфу зі знаком у вигляді тризуба (мал. 2). З огляду на неоднозначність літописних свідчень про будівничого пам'ятки та контроверсійність тогочасних наукових поглядів на ктиторське питання, знак на плінфі він прокоментував так: «очевидно может быть связан с родом Всеволодовичей» Згадані матеріали досліджень М. Холостенка зберігаються в Науковому архіві дослідження реставрації науко-во-фондового відділу Національного заповідника «Софія Київська». Публікацію до друку готують В. Корнієнко та С. Багро. Про плінфу з міткою у вигляді тризуба дотично згадують у своїх книжках І. Марголіна та В. Улья-новський, але не зазначають обставини і місце виявлення знахідки. Див.: Марголіна І., Ульяновський В. Київ-ська обитель... С. 71, 74; Марголіна І., Ульяновський В. Дзеркало вічності... С. 39, 40..

Наразі ж, маючи свідчення джерел про побудову пам'ятки за одноосібною ініціативою князя Всеволода Ольговича Див.: Ганшин О. Сакральна організація... С. 169-180; Ганшин О.В. Історіографічний парадокс... С. 64-79; Ган-шин О. Моделювання організації... С. 4-17., а також дотримуючись стратегії вирішення питань Кирилівської церкви від її власних джерел, можемо говорити про належність знака на віднайденій М. Холостенком плінфі саме цьому князю. Вважаємо, що вона була саме тим «першим каменем» ктитора на церемонії закладанням храму Див.: Раппопорт П.А. Строительное производство Древней Руси Х-ХІІІ вв. Санкт-Петербург: Наука, 1994. С. 107-108.. Відповідно тризуб розглядаємо як особистий знак князя Всеволода Ольговича (на противагу двозубові на печатці з образом святого Кирила).

Усталеній думці про посвячення Кирилівської церкви та монастиря за іменем небесного патрона князя Всеволода Ольговича, який, припускають, мав хрестильне ім'я Кирило, що нібито підтверджують печатки, про які йшлося вище, суперечать не тільки знайдений

М. Холостенком тризуб на плінфі з мурування престолу центрального вівтаря пам'ятки, а й відомості з пом'янників на спомин душі князя Всеволода Ольговича, згідно з якими його християнське ім'я Кирило було чернечим.

Мал. 2. Замальовка та фотографія плінфи зі знаком у вигляді тризуба (з архіву М. Холостенка).

Вище ми вже згадували примітку Філарета про різночитання в Єлецькому пом'яннику «к. Всеволода кіевскаго, во инощЬхь Кириллу» Черниговские епархиальные известия. С. 308, прим. 19. та повідомлення М. Грушевського про копію синодика Київського історичного товариства із записом «великаго князя Всеволода кіевскаго, вь иноцьхь Кирилла; великаго князя Георія, убіеннаго в Кіеві» Грушевський М. Історія України-Русі. Т. ІІ. С. 145, прим. 4.. Також можемо долучити опубліковані 2007 р. свідчення з пом'янника Введенської церкви Києво-Печерської лаври, що донедавна майже не використовувалися дослідниками в наукових пошуках, а проте вирізняються повнотою подання інформації Келембет С. Пом'янники (синодики) князів... С. 11, 26-29..

У списку на спомин душі «Прєсв'Ьтльі(х) Златоточны(х) Православны(х) и блгов'Ьр- ны(х) Ргассійски(х) Црей и Вєлики(х) Кньє(и)...» цього синодика міститься запис про «Вє- ли(к): Кн(з): Всєволгада, Кїєвского, Вь иноцєхь Курила: Вєли(к): Кн(з): Гегаргїд оубїєнаго в Кїєві», наступний за ним блок, озаглавлений «Помани Ги Блгові(р)нь(х) Кнзєй Чєрни- говски(х)», знову-таки містить запис «Вєли(к): Кна(з): Гєгаргїд, Кїєвскаго. Вєли(к): Кна(з) Всєволгада Кїєвского, Вь иноцє(х) Курила» Поменник Введєнської церкви в Ближніх пєчєрах Києво-Пєчєрської лаври. Публікація рукописної пам'ятки др. пол. XVII ст. Лаврський альманах. 2007. Спецвип. 7. С. 16, 17..

Відомості з Введенського пом'янника (навіть якщо ігнорувати зауваження Філарета про різночитання за Єлецьким синодиком і свідчення М. Грушевського) схиляють до думки, що в наведених вище записах фігурують князі Всеволод та Ігор Ольговичі: ідеться про великих князів київських; прийняття чернецтва; згадується неординарний факт вбивства одного з них у Києві; імена вписані не тільки в список на спомин «Ргассійски(х) Црей и Вєлики(х) Кньє(и)», а й у блок «Кнзєй Чєрниговски(х)».

Також згадані в пом'яннику християнські імена Кирило та Георгій зіставні з відомими посвятами церков, що створені за ктиторською ініціативою князя Всеволода Ольговича. З 1171 р. київський храм князя Всеволода Ольговича в літописах називають Кирилівським, а посвяту другої церкви князя згадано в Київському літописі за Іпатіївським списком під 1144 р.: «заложена бьїГ цркьі КанЬвьская . стго Гешргия . Всеволодомь кнземь . мсца июна вь "S' днь»¹ Ипатьевская летопись. Ст. 317..

Дата закладання останньої церкви «мсца июна вь є" днь», що відповідає дню пам'яті святого Кирила Александрійського Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель... С. 46; Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени... С. 505., могла б посіяти деякі сумніви щодо згаданого у Введенському пом'яннику чернечого імені князя Всеволода Ольговича, але вона, як побачимо далі, відбиває якесь інше підґрунтя, не пов'язане з хрестильним іменем князя. Не відкидаємо, що виклад може бути маніпуляцією літописця щодо подій, дат та імен, що вже відомо на сторінках літописів Див.: Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Время жить и время умирать. Текстология древнейших русских летопи-сей или княжеская семейная традиция? Факты и знаки: Исследования по семиотике истории. 2008. Вып. I. С. 108-121; Вилкул Т. Даты рождения княжичей: старшие и младшие Ярославичи. Ruthenica. 2003. Т. ІІ. С. 108-114..

Сумніви стосовно достовірності інформації про чернече ім'я князя Всеволода Ольго- вича, згадане у Введенському пом'яннику, можуть виникати й через специфіку таких джерел, як синодики. У дослідницькій літературі не один раз зазначалося, що пом'янники містять похибки, зроблені під час численних переписувань тексту. Такі похибки випадкові та не мають ознак навмисної фальсифікації Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква, 2006. С. 82; Келембет С. Пом'янники (синодики) кня-зів... С. 19.. Механічна плутанина, а саме помилкове приписування чернечого імені князю у двох окремих згадках пом'янника, видається малоймовірною, що спонукає до подальших роздумів щодо можливого чернечого постригу князя Всеволода Ольговича з іменем Кирило.

Прийняття князями чернецтва маркує їхню відмову від подальшої політичної діяльності, про що свідчать численні випадки насильницького постриження задля усунення суперника. Такий акт на злеті політичної кар'єри князя Всеволода Ольговича не має жодного сенсу Див.: Успенский Б.А., Успенский Ф.Б. Иноческие имена на Руси. Москва: Нестор-История, 2017. С. 226-245.. Натомість прийняття князем чернецтва під час тяжкої хвороби, за якою вгадувалося наближення смерті, можна вважати неодмінною практикою Там само. С. 203-221; Дивний І. Кілька зауважень до початкової історії Києво-Кирилівської церкви (спроба ін-терпретації джерел). Український археографічний щорічник. 2018. Вип. 21/22. С. 324., яка була добре відома в його родині Ипатьевская летопись. Ст. 337-338, 612, 679-680; Лаврентьевская летопись. Ст. 314..

У літописах перші натяки на недугу князя з'являються напередодні епізоду, коли київські полки вирушили на поміч польському князеві Владиславу Болеславичу Вигнанцю після того, як, згідно з текстом 5джерела, князь Всеволод Ольгович залишив усний заповіт щодо великокнязівського столу Заповіт починається з обірваної фрази, перед якою залишено сім порожніх рядків (Ипатьевская летопись. Ст. 317, примітка В). Наступний розрив теж містить сім рядків (Там само. Ст. 319, примітка Е), що, можливо, свідчить про вставку переписувачем окремого аркуша (59 рядків). Можливо, він стосується раніше згаданих по-дій, коли «посла Всеволоды ... во помочь зжтоу своемоу Володиславоу . на братью его . на меншюю на Боли- славичГ» (Там само. Ст. 313). З аналогічною ситуацією зі вставкою окремого аркуша (Там само. Ст. 332, приміт-ка К; Ст. 335, примітка А) раніше ми стикалися в контексті дослідження локалізації Ігоревого сільця: Ганшин О. Моделювання організації... С. 11.: «...и намъ . Володимиръ посадилъ Мьстислава . сна своего . по собі в Киеві а Мьстиславъ Арополка брата своего . а се а мольвлю шже ма Бъ поиметь . то азъ по собі даю . братоу своемоу . Игореви Киевъ» Ипатьевская летопись. Ст. 317-318.. Наступна фраза князя Ігоря Ольговича щодо походу на польські землі «не ходи тъ1 . но поидемъ мы» Там само. Ст. 318. підкріплює такі спостереження.

Побіжно про погіршення здоров'я князя сказано й в описі зимового походу на князя Володимирка Володаревича та подій довкола Звенигорода. У Київському літописі за Іпа- тіївським списком ідеться про спробу князя Володимирка Володаревича отримати мир через змову з князем Ігорем Ольговичем: «и поча Володимеръ слати ко Игореви . шже . ма оумиришь съ братомъ . то по Всеволожи животі помогоу ти про Киевъ . и тако прельсти ИгорА» Там само. Ст. 316.. Аналогічна інформація міститься й у Лаврентіївській редакції з формулюванням «по єго смрти помогу» Лаврентьевская летопись. Ст. 312.. Вочевидь, нездужання князя Всеволода Ольговича було відоме обом фігурантам таємних перемовин.

Далі за текстом літописець повідомляє, що після повернення з походу до Києва князь Всеволод Ольгович «разболисА», а вже за деякий час «быс велми боленъ и ста подъ Въ1- шегородомъ вы Шстрові». Там, згідно з текстом джерела, князь знову озвучує свою останню волю («а се въ1 братъ мои Игорь . имітес по нь») та помирає. Свій останній спочинок князь Всеволод Ольгович знайшов у церкві Святих Мучеників Ипатьевская летопись. Ст. 320-321.. Рядки Лаврентіїв- ської редакції лаконічніші, але містять ідентичну інформацію про його кончину Лаврентьевская летопись. Ст. 312-313..

З огляду на вищенаведені свідчення літописів передсмертний постриг у ченці хворий князь Всеволод Ольгович міг прийняти після походу в Києві або ж Вишгороді. Також очевидним є факт, що відповідний акт мав відбутися незадовго до смерті князя, яка за Київським літописом Іпатіївської редакції сталася «мсца авгоуста . въ а» (1 серпня) Ипатьевская летопись. Ст. 321., а за Лав- рентіївською - «мсца . июлд . въ . лднь» (30 липня) Лаврентьевская летопись. Ст. 313..

Оскільки тогочасна практика прийняття чернецтва передбачала зміну християнського імені на нове - керуючись пам'яттю святого, на день пам'яті якого припадав постриг Див.: Сазонов С.В. Монашеское имя Александра Невского и традиции монашеского имянаречения в средневе-ковой Руси. Сообщения Ростовского музея. Ростов, 1994. Вып. VI. С. 16-24; Успенский Б.А., Успенский Ф.Б. Иноческие имена... С. 100-115; Жарких Н. Обычай пострижения правителя в монахи. Academia. URL: https:// www.academia.edu/28254951/., - то відома за літописами від 1171 р. посвята київського храму князя Всеволода Ольговича, а також фрескові розписи його південного вівтаря, дають змогу зробити певні припущення.

Схоже на те, що постриг важкохворого князя міг відбувся менш ніж за два місяці до кончини, у день пам'яті святого Кирила Александрійського (9 червня 1146 р.). Можливо, він прийняв його в київській церкві. Не виключено, що такий акт реалізований в його київській церкві перед образами святого в південному вівтарі або в трансепті навпроти.

Наведений аналіз джерел ставить нас перед вибором: на одних шальках терезів печатки з образом св. Кирила, що гіпотетично належать князеві Всеволоду Ольговичу, який нібито мав хрестильне ім'я Кирило, а на інших шальках - прямі свідчення пом'янників про його ім'я Кирило як чернече (передсмертне), що спростовують припущення про закладання князем київського храму з посвятою саме св. Кирилові.

Розуміємо, що прибічникам так званого циклічного аргументу непросто буде прийняти, що Кирилівська церква під час її закладання князем Всеволодом Ольговичем не була освячена іменем Кирила, адже таке бачення не вписується в усталену та повторювану роками робочу схему. Утім, зваживши на терезах наукові припущення та прямі свідчення джерел, насмілимося всупереч поширеним поглядам зробити вибір на користь відомостей пом'янників.

Літописи не називають хрестильного імені Всеволода Ольговича, а в матеріалах синодиків є тільки передсмертне християнське чернече ім'я Кирило, тому для подальшого дослідження пропонуємо залучити нашу гіпотезу щодо тотожності храму літописного монастиря Св. Симеона та споруди Кирилівської церкви Києва Ганшин О. Моделювання організації... С. 4-17; Ганшин О. Перевірка гіпотези... С. 7-22.. Повертаючись до того, що посвята храму має відповідати імені небесного патрона князя, як і його хрестильному імені, погляньмо на фресковий стінопис його київської церкви, який мусить певною мірою відбивати посвячення центрального вівтаря та всієї церкви.

Мал. 3. Композиція «Стрітення» Кирилівської церкви Києва.

Привертає увагу композиція «Стрітення» Згідно з переказами, Симеон був одним із учених мужів, що перекладали книги Старого Заповіту з єврейської мови на грецьку (Септуагінта). Коли він прочитав пророцтво «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить» (Іс. 7:14), то вирішив виправити в перекладі слово «Діва» на «Жінка». Цієї миті з'явився янгол, який зупинив ру-ку Симеона та сповістив йому, що той не помре, поки на власні очі не побачить здійснення пророцтва. До глибо-кої старості Симеон із вірою чекав на здійснення обітниці. Вона справдилася в храмі, коли Йосип Обручник і Ді-ва Марія принесли Святе Немовля, й очі святого Симеона побачили Спасіння. Там була й Анна, дочка Фануїло- ва, що славила Спасителя та говорила про нього всім, хто визволення Єрусалима чекав (Лк. 2:22-39). з образом святого старця Симеона (мал. 3), що розміщена в центрі зосередження головної уваги вірян під час богослужіння Певна О. Церква Святого Кирила Олександрійського в Києві: важливість візуальної культури в розвитку релі-гії та віри на Русі. Етнічна історія народів Європи. 2008. Вип. 26. С. 14. - у середньому регістрі розписів двох вівтарних стовпів, які фактично фланкують центральний вівтар храму. На західній стороні північного стовпа прописані образи Йосипа Обручника та Діви Марії з немовлям Ісусом на руках, а на протилежній площині південного - фігури св. Симеона Богоприємця з покровом, на який він збирається прийняти Святе Немовля, та Анни Пророчиці із сувоєм.

Мал. 4. Композиція «Стрітення» зі Спасо-Преображенської церкви Полъцъка (за В. Сарабьяновим).

Для подібної за топографією Н. Козак зауважує, що серед пам'яток аналогічне розміщення композиції «Стрітення» в середньому регістрі двох вівтарних стовпів відоме для Спасо-Преображенської церкви Євфросиніївського монастиря в Полоцьку. Як ранню аналогію дослідник розглядає мозаїку Палатинської капели в Палермо, де така розміщена по обидва боки прольоту пресвітерія (щоправда, на західній частині парусів підкупольного простору, навпроти вівтаря). Серед пізніших наводить фреску вівтарних стовпів Вознесенської церкви монастиря Мілешева в Сербії (хоча компози-ція міститься на протилежних східних площинах західної пари підкупольних стовпів, знову-таки навпроти вівта-ря) та храму Св. Апостолів у Фессалоніках; Козак Н.Б. Фрагмент ктиторской композиции на западной стене нао-са Кирилловской церкви в Киеве. В созвездии Льва: Сборник статей по древнерусскому искусству в честь Льва Исааковича Лифшица. 2014. С. 208-209, прим. 37. та сюжетністю фрески «Стрітення» Спасо-Преображенської церкви Євфросиніївського монастиря (мал. 4), на думку В. Сарабьянова, характерне символічне приєднання до храмового вівтаря, що поєднує позачасовий символізм зображення з конкретністю богослужіння в храмі. Також він зауважував, що тема Спасіння людства є визначальною в іконографії сюжету Сарабьянов В.Д. Спасо-Преображенская церковь Евфросиньева монастыря и ее фрески: 2-е изд. Москва: Се-верный паломник, 2009. С. 120-126.. Усе це можна сказати й про фреску київської пам'ятки, але з акцентом на персональне довгождане Спасіння Н. Козак припускає, що співставлення «Стрітення» з ктиторською композицією західної стіни наосу, імовірно, свідчить про її значення як форми передсмертної молитви ктитора про спасіння душі. Див.: Козак Н.Б. Фрагмент ктиторской композиции... С. 208-209. святого старця Симеона Богоприємця.

Мал. 5. Образи святого Симеона та Анни Пророчиці

з композиції «Стрітення» Кирилівської церкви.

Попередню думку підкріплює й те спостереження, що образу святого Симеона на південному вівтарному стовпі приділено головну увагу, адже його фігура зображена в центрі та займає дві третини площини, а фігура святої Анни міститься буквально на маргінесі сюжету, її німб навіть заходить на червону розгранку (мал. 5). Окремо зауважимо, що сувій із текстом у її руках згорнутий, тобто перебуває поза увагою у відтвореному символіз - мі. У згаданій вище композиції «Стрітення» полоцької Спасо-Преображенської церкви таких деталей іконографії немає (мал. 4): обидві фігури займають однаковий простір, а сувій Анни Пророчиці відкритий для прочитання Сарабьянов В.Д. Спасо-Преображенская церковь... С. 108-109..

Щодо фрески «Стрітення» з київського храму, то Н. Козак звертає увагу на особливість її розміщення - навпроти ктиторської композиції західної стіни наосу, що й вирізняє її серед інших Козак Н.Б. Фрагмент ктиторской композиции... С. 208-209.. Ми ж зауважимо зв'язок сюжету південної частини композиції з образом святого Симеона із загадковим ходом Хід веде з південного вівтаря східцями (наразі зрубані) крізь парадно прикрашений фресковим рушниковим орнаментальним розписом вузький простір південної стіни. Він виходив на невеликий майданчик у пілоні пів-денної стіни з невеликою аркою-виходом. Від неї до південного вівтарного стовпа був влаштований місток-пе- рехід (не зберігся), про що свідчить наявність заглибленого паза з відбитками масивних дерев'яних брусів на розчині давньої цем'янки. південного вівтаря церкви⁷ Ганшин О. Моделювання організації... С. 14.. Версії щодо призначення такої архітектурної конструкції різняться одна від одної оригінальністю здогадів Открытие фресок Киево-Кирилловской церкви ХІІ в., исполненное в 1881-1882 гг. А.В. Праховым. Санкт-Пе-тербург, 1883. С. 6; Советов А. Киево-Кирилловская церковь... С. 310; Шероцкий К.В. Киев. Путеводитель. Ки-ев, 1917. С. 208; Холостенко Н.В. Новые данные о Кирилловской церкви в Киеве. Памятники культуры. Иссле-дования и реставрация. 1960. Вып. 2. С. 18-19; Пуцко В.Г. Приделы Кирилловской церкви в Киеве. Зборник Народног Музе]а. Београд, 1979. Кш IX-X. С. 250-255; Pevna O.Z. The Kyrylivska tserkva... P. 153-157; Са-рабьянов В.Д. Новгородская алтарная преграда домонгольского периода. Иконостас: происхождение-разви- тие-символика. 2000. С. 335; Марголіна І.Є. Кирилівська церква в історії... С. 54-59; Марголіна І., Ульянов-ський В. Київська обитель... С. 79-87; Корнієнко В. Графіті Софії Київської ХІ - початку XVIII ст.: Інформацій-ний потенціал джерела. Київ: Вид. дім «Слово», 2014. С. 100-104..

На наш погляд, найближче до вирішення цього питання підійшов В. Корнієнко, який пов'язує її створення з обслуговуванням освітлювальних приладів храму, але не відкидає й богослужбового аспекту призначення Корнієнко В. Графіті Софії Київської... С. 100-104.. У цьому випадку досить показова відсутність прямих аналогій такій конструкції, як у канівській Георгіївській церкві князя Всеволода Ольговича, так і серед решти монументальних пам'яток.

Вважаємо, що парадно прикрашений рушниковим орнаментальним фресковим розписом простір південної стіни передбачався для підйому князя Всеволода Ольговича на дерев'яний місток-перехід Місток-перехід мав у своїй основі масивні дерев'яні бруси, до яких, імовірно, цвяхами кріпилася решта дере-в'яної конструкції (про її форму складно говорити за відсутності джерел). до південного вівтарного стовпа - щоб запалити лампаду біля головного образу храму. Показово, що над образом св. Симеона міститься нехарактерна для решти фрескового стінопису пам'ятки пізніша підмазка вапняним розчином (мал. 6), яка може приховувати місце кріплення кронштейна для підвісу-ланцюжка з лампадою.

Мал. 6. Підмазка вапняним розчином над образом Симеона.

Спираючись на спостереження щодо топографії «Стрітення», яке фланкує центральний вівтар храму, згадані нюанси прописання сюжету з образами старця Симеона та Анни Пророчиці, а також на особливості внутрішньої архітектури, можемо говорити про високу ймовірність освячення головного вівтаря церкви іменем святого старця Симеона Богопри- ємця Прикметно, що В. Пуцко, розглядаючи в комплексі ансамбль фрескових розписів пам'ятки, наголошує на ма- лоймовірності присвяти головного вівтаря св. Кирилові. Такої ж думки притримується й Г. Вздорнов. Див.: Пуц-ко В.Г. Приделы Кирилловской церкви... С. 245; Вздорнов Г.И. История открытия и изучения русской сред-невековой живописи. Москва: Искусство, 1986. С. 133, прим. 26. . Рівною мірою такі спостереження можуть свідчити й про первісне посвячення самої церкви, небесного патрона князя Всеволода Ольговича та власне про його хрестильне ім'я, що, за нашими припущеннями, цілком може бути Симеон.

У такому контексті пропонуємо звернути увагу на спостереження С. Сазонова, який зазначає, що чернече ім'я, отримане в день постригу, обиралося за тим самим принципом, що й ім'я під час хрещення Сазонов С.В. Монашеское имя Александра... С. 21.. Зважаючи на це, а також на наведені вище міркування щодо можливого вибору чернечого імені для князя Всеволода Ольговича за днем пам'яті святого, можемо зробити висновок про вибір хрестильного імені для князя за календарним принципом.

Якщо звернемося до дійових осіб євангельської історії Стрітення (мал. 3), то побачимо, що єдине можливе ім'я для княжича в такий день стає лише Симеон, адже жіночі відпадають самі собою, а чоловічі імена Ісус та Йосип (у пам'ять Йосипа Обручника) не використовували в князівських родинах Див.: Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени... С. 461-626. (імовірно, вони були табуйованими Див.: Булгаков С.В. Настольная книга для священно-церковно-служителей. Киев, 1913. С. 956; Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Почитание Богоматери и некоторые аспекты имянаречения в допетровской Руси. Вопросы оно-мастики. 2018. Т. 15, № 2. С. 87-107.). Маємо підстави говорити про можливе хрещення князя Всеволода Ольговича в день Стрітення іменем святого старця Симеона Богоприємця, що й віддзеркалено в опорядженні його київської церкви та в її посвяченні.

Мал. 7. Печатка з образами св. Симеона Богоприємця та святих мучеників Бориса та Гліба

(за М. Ліхачовим).

У цьому контексті особливу увагу привертають спостереження М. Ліхачова щодо можливих шляхів визначення належності печатки з образом св. Симеона Богоприємця на одному боці й святих мучеників Бориса та Гліба на другому (мал. 7). Дослідник ставив запитання, чи не чернігівському князеві Всеволоду Симеону із запису Любецького синодика вона належить? І що означають слова літопису про поховання князя Ігоря Ольговича в київському монастирі Св. Симеона «бі бо манастырь шца его . и діда ег Стослава»? Лихачев Н.П. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики. С. 100-102.

Віддаючи шану науковій інтуїції М. Ліхачова, зазначимо, що наше бачення вирішення цієї проблеми викладено в окремій публікації стосовно моделювання єдиного києво- канівського некрополя князя Всеволода Ольговича. Власне нове розуміння згаданих вище свідчень літопису й дало підстави для формування гіпотези щодо тотожності храму літописного монастиря Св. Симеона та споруди Кирилівської церкви Див.: Ганшин О. Моделювання організації... С. 4-17..

Насамкінець скажемо декілька слів й про нібито патрональний живопис південного (бічного) «кирилівського» вівтаря пам'ятки, до якого була прикута увага дослідників на тлі використання циклічного аргументу, що підкріплювався гіпотетично визначеними свинцевими печатками.

Зауважимо, що вони репрезентують не одноосібне подвижницьке благочестя святого Кирила, а символічно відтворюють його спільну справу зі святим Афанасієм Александ- рійським Афанасій (приблизно 295-373 р.) та Кирило (376-444 р.) Александрійські жили й проповідували в різні часи, церква вшановує їх в один день (31 серпня).. Добре відомо, що обидва святителі впродовж життя послідовно утверджували культ Богородиці в християнській вірі. Тому Т. Кілессо цілком слушно зауважує, що ідейне спрямування розписів приділа більше стосується Богородиці, ніж святого Кирила та Афанасія Александрійських Кілессо Т.С. Кирилівський монастир. Київ: Техніка, 1999. С. 76-77.. Вочевидь, на втрачених фресках конхи цієї апсиди був образ Богородиці, що свідчило про присвяту південного вівтаря.

Тож, окрім циклічного аргументу про посвяту церкви Кирилівською та гіпотетично ідентифікованних свинцевих печаток з образом св. Кирила, в арсеналі дослідників бракує фактичних джерел, аби підтвердити хрещення князя Всеволода Ольговича з іменем Кирило. Красномовними є рядки з книжки І. Марголіної та В. Ульяновського: «Св. Кирил був патрональним святим князя Всеволода Ольговича, котрий при хрещенні дістав ім'я Ки- рил. Але це твердження не спирається на чіткі докази. У писемних документах відповідної інформації немає. Вона могла міститися в поменниках, зокрема чернігівського (тобто всієї Чернігівської землі) походження... Проте в літературі апріорна ідея про Кирила як святого патрона чернігівського князя утвердилася на рівні “віри без доказів”» Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель... С. 56; Марголіна І., Ульяновський В. Дзеркало вічності... С. 25..

Звертаємо увагу дослідників на те, що брак інформації стосовно специфіки християнського імені Кирило князя Всеволода Ольговича заповнює публікація Введенського по- м'янника Києво-Печерської лаври Поменник Ввєдєнської церкви... 116 с.. Водночас постановка проблеми була можлива на підставі залучення примітки Філарета щодо різночитання в Єлецькому синодику Черниговские епархиальные известия. С. 308, прим. 19. та свідчень М. Грушевського про копію пом'янника Київського історичного товариства Грушевський М. Історія України-Русі. Т. ІІ. С. 145, прим. 4., який зауважував про князя Всеволода Ольговича, що «є пізнїйша звітка, що перед смертию він сам постригся, з іменем Кирила» Там само. С. 145..

Можливо, наведена вище інформація про чернече (передсмертне) ім'я Кирило князя Всеволода Ольговича відома дослідникам, але свідомо не залучається до опрацювання, адже на тлі циклічного аргументу та гіпотетично визначеної належності свинцевих печаток з образом св. Кирила видається нонсенсом: мовляв, князь Всеволод Ольгович не міг мати хрестильного імені Кирило, а відповідно церква не могла закладатися з такою посвятою. Відсутність бодай мінімального підґрунтя для формування припущення про первісну посвяту храму повертає дослідника до все того ж циклічного аргументу.

Підсумовуючи чергову перевірку гіпотези щодо тотожності храму літописного монастиря Св. Симеона та споруди Кирилівської церкви, зауважимо, що, згідно з аналізом по- м'янників і літописної інформації, ім'я Кирило князя Всеволода Ольговича є передсмертним чернечим. Відповідно, його київський храм апріорі не міг бути закладеним із посвятою св. Кирилові, що зі свого боку підтверджує здійснену нами перевірку.

Стосовно того, що споруда сучасної Кирилівської церкви під час закладання справді була освячена іменем св. Симеона й саме її монастир згадується в літописах під 1147, 1150, 1161 рр., то беззаперечних доказів ми поки що не знайшли. Але, на наш погляд, зважаючи на запропоновану нами аргументацію та відсутність відомостей про будь-який зв'язок князя Святослава Ярославича з обителлю (крім міркувань науковців про фрагмент із літопису «бі бо манастырь шца его . и діда егСтослава»), можемо говорити про вагомі ознаки того, що під найменуванням «Симеонова» в літописах, так би мовити, ховається монастир, що надалі йменується Кирилівським. Відповідно сучасний Кирилівський храм під час свого закладання міг бути освячений як церква святого Симеона Богоприємця.

References

Hanshyn, O. (2018). Sakralna orhanizatsiia kniazivskoi usypalni Kyrylivskoi tserkvy Kyieva ta datu- vannia yii freskovykh rozpysiv [Sacral organization of the burial vault of St. Cyril's church in Kyiv and the dating of its fresco paintings]. Slavistychna zbirka - Slavic collection, IV, P. 169-180. Kyiv, Ukraine.

Hanshyn, O. (2021). Istoriohrafichnyi paradoks dvokh ktytorskykh kompozytsii u Kyrylivskii tserkvi Kyieva [The historiographical paradox of two founders' depictions of St. Cyril's Church in Kyiv]. Novo- gardia, 1 (9), P. 64-79.

Hanshyn, O. (2022). Modeliuvannia orhanizatsii yedynoho kyievo-kanivskoho nekropolia velykoho kyivskoho kniazia Vsevoloda Olhovycha y hipoteza shchodo totozhnosti khramu litopysnoho monastyria Sviatoho Symeona ta sporudy Kyrylivskoi tserkvy Kyieva [Modeling of arrangement of the unified kyiv- kaniv necropolis of the grand prince of Kyiv Vsevolod Olhovych and the hypothesis regarding the identity of the church of the chronicular monastery of St. Simeon and the structure of St. Cyril's church in Kyiv]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 3, P. 4-17. Chernihiv, Ukraine.