Економічна політика президента Л. Кравчука (1991-1994): стратегії та прорахунки перехідного періоду

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічна політика президента Л. Кравчука (1991-1994): стратегії та прорахунки перехідного періоду

Чернишевич О.В., кандидатка історичних наук,

доцентка кафедри новітньої історії України, історичний факультет

Україна, Київ

Анотація

У статті висвітлено головні дискусійні питання економічної політики президента Л. Кравчука в перші роки після проголошення незалежності України. Досліджено, як молода держава будувала свою економічну стратегію на залишках зруйнованої радянської системи, одночасно намагаючись відійти від її командно-адміністративної складової. Показано прорахунки влади та діючого Президента зокрема.

Ключові слова: економіка, незалежність, економічна криза, Президент, стратегія, ринкові реформи, законопроект, іноземний капітал.

Abstract

Economic policy of president l. Kravcuk (1991-1994): strategies and calculations of the transition period

Chernyshevych O.,

candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Contemporary History of Ukraine, Taras Shevchenko National University of Kyiv

(Ukraine, Kyiv)

The article highlights the main debatable issues of President L. Kravchuk's economic policy in the first years after the declaration of Ukraine's independence. It was studied how the young state built its economic strategy on the remains of the destroyed Soviet system, while simultaneously trying to move away from its command and administrative component. The miscalculations of the government and the current President in particular are shown.

Keywords: economy, independence, economic crisis, President, strategy, market reforms, bill, foreign capital.

Вступ

Постановка проблеми. З розпадом СРСР та проголошенням незалежності Україна стала на свій власний шлях розвитку, в першу чергу, економічний. Власне, вона була однією з найбільших держав колишнього Радянського Союзу, однак панування всі роки командно- адміністративної системи затягнуло молоду державу в економічну кризу. Тому перед новою владою в обличчі президента Леоніда Кравчука постало завдання розпочати етап глобальних економічних трансформацій, а саме - змінити існуючу економічну систему, забезпечити загальне економічне зростання та добробут населення.

Історіографія та джерельна база. Дослідження, що торкалися питання економічної політики Президента Леоніда Кравчука, почали з'являтися вже в першій половині 90-х років ХХ століття [4; 5].

Однак варто зауважити, що часто автори зазначених праць були самі учасниками політичних та економічних процесів, тому їхні погляди часто є заангажованими [11; 14; 15; 16; 17; 20]. Наступні роки окремі автори поверхнево торкалися питання економічного курсу Л. Кравчука, аналізуючи його виключно в контексті внутрішньої політики в загальному [2; 3; 6- 7; 22]. Ґрунтовним дослідженням стала робота ряду дослідників Інституту історії України НАН України «25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави», де автори намагаються розібратися із складними процесами, що привели до розпаду СРСР, дають можливість усвідомити важкість перших кроків становлення нової України та наполегливі пошуки виходу з кризи 1990-х років [1]. Щодо джерельної бази, то тут великий масив інформації мають друковані засоби масової інформації досліджуваного періоду, наприклад «Голос України» та «Урядовий кур'єр», які публікували основні закони та інші нормативно-правові акти, що стосувалися економічних питань. Таким чином, можна зробити висновок, що останні роки більшість досліджень не торкалися питань економічної політики Президента Леоніда Кравчука, або торкалися лише окремих її аспектів в контексті вивчення внутрішньої політики держави в цілому. Тому метою даної статті є узагальнення попереднього дослідницького досвіду та окреслення кола тих питань й проблем, що потребують більш детального додаткового аналізу.

Мета статті - вивчити основні проблеми, з якими зіштовхнулася економіка України в перші роки своєї незалежності, кроки діючої влади в цьому напрямку та в цілому прорахунки команди тодішнього Президента Леоніда Кравчука, що стали однією із причин затяжкої економічної кризи та дострокових виборів в країні, зокрема.

Виклад основного матеріалу

Утвердження справжньої незалежної держави не є можливим без створення стабільної високоефективної національної економіки. Однак, уже на час проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні, а спад виробництва відбувався швидкими темпами і наступала всеохоплююча економічна криза.

Однією з головних проблем, які заважали українській економіці стабільно та спокійно розвиватися після розпаду Радянського Союзу, був досить високий ступінь її мілітаризації. За директивами з центру промисловість УРСР розвивалася для забезпечення воєнно-промислового комплексу (ВПК). Підприємства самого ВПК і обслуговуючі галузі становили основу важкої промисловості. За різними даними, ВПК охоплював собою на початку 1990-х років орієнтовно від 30 до 40 % обсягу промислового виробництва. Для того, щоб задовольнити потреби внутрішнього ринку країни, було спрямовано лише 18% промислової продукції власного виробництва. Коли припиняється загальносоюзне фінансування промисловості, то ВПК починає значно слабшати. Повна зміна структури такої промисловості, переформатування її на задоволення потреб пересічного споживача вимагали значних капіталовкладень і тривалого часу. Однак, цього всього не знайшлося для того, щоб економіку реструктурувати, а попит населення на промислову продукцію почав задовольняти імпорт. Із лібералізацією торгівлі західні товари достатньо швидко осіли на українському ринку, а та частинка вітчизняної промисловості, хоча й орієнтувалася на широкий ринок, вже виявилася неконкурентоспроможною та почала занепадати.

Варто зазначити, що важливу роль для виробництва в умовах ринку відіграє технічний рівень промисловості. Для того, щоб промислова продукція була конкурентоспроможною, необхідно регулярно вилучати застаріле устаткування та залучати в цей процес більш досконалі машини та механізми. В Радянському Союзі, а відповідно і в УРСР, нові підприємства та нові цехи на діючих підприємствах, на жаль, не будувалися [1, с. 205-208]. Стає зрозумілим - багато що вимагає радикальної перебудови і тому в таких умовах Україна потребувала лідера, який би не лише очолив державу, але й зміг знайти вірний шлях в питаннях внутрішніх реформ. Цим лідером став Леонід Кравчук, обраний 1 грудня 1991 року Президентом України. Основні положення своєї майбутньої політики він сконцентрував у відомих п'яти «Д»: Державність. Демократія. Достаток. Духовність. Довір'я. Президент наголошував на необхідності консолідації суспільства в ім'я побудови нової України, яка посяде гідне місце у світі [14, с. 7].

На урочистому засіданні Верховної Ради України 5 грудня 1991 року в своїй доповіді Президент зупинився на ключових аспектах внутрішньої і зовнішньої політики України, які він мав реалізовувати в майбутньому: «Вся наша політика буде визначатися тим, що Україна є повнокровною, повноправною, незалежною державою. На її території мають чинність виключно Конституція і закони України. Вона є рівноправним суб'єктом у зовнішніх зносинах. Вона є відкритою, демократичною, правовою, державою, в якій єдине джерело державної влади - народ, а людина - найвища цінність. Президент, одержавши владу від народу має служити йому і забезпечити його достаток, права і свободи кожної людини. Він має дбати про авторитет держави, її могутність та захищеність» [14, с. 7].

У своєму виступі Л. Кравчук зупинився на проблемах економіки, на планах побудови соціально спрямованої економіки, яка працюватиме на людину, дасть їй все для нормального цивілізованого життя. «Наші найперші кроки в галузі економіки будуть спрямовані на здійснення глибоких, послідовних, скоординованих у часі економічних реформ, створення якісно нової, змішаної економіки, становлення внутрішнього ринку України, інтеграцію її економіки з економікою держав колишнього Союзу та включення у європейський і світовий економічний простір. Основне в економічній сфері - повернути власність людині, зробити її господарем. Земля буде належати тим, хто її оброблятиме. Ми відродимо українське село. Роздержавлення та приватизація власності створять рівні умови господарювання всім підприємствам і підприємцям: державним, приватним, орендним, кооперативним. Державні структури економічного управління будуть простими, ефективними, дешевими. Ми будуватимемо економіку відкритого типу, де широке залучення іноземних капіталів, технологій та інтелекту поєднують з ефективним захистом національного ринку, національних економічних інтересів» [8, с. 1-2].

В доповіді було зроблено наголос на тому, що для малозабезпечених верств населення буде строщено ефективну систему гарантій та захисту. Також Президент окреслив найближчі свої плани та плани його команди: стабілізація економіки шляхом її глибокого реформування, вирішення проблеми продовольства і насичення ринку товарами широкого вжитку. Піднятим було питання про боротьбу із спекуляцією та корупцією, а також про наміри Президента взяти під жорсткий контроль митницю та інші структури, через які, на його думку, виходить за межі республіки національне багатство України.

Отже, було обрано шлях переходу до ринкової економіки та проведення економічних реформ. Це була непроста справа, яка вимагала цілого ряду законодавчих актів і створення механізму для втілення їх в життя. Л. Кравчук також наголошував, що «ми ніколи не станемо суверенною, незалежною державою, якщо ми не будемо мати своїх грошей» [9, с. 1]. Важливим було утворення Державного митного комітету України, основним завданням якого було забезпечення захисту економічної безпеки України, додержання законодавства про митну справу, здійснення митного контролю та оформлення.

У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила «Основи національної економічної політики» [18, с. 360]. В документі передбачалася структурна перебудова промисловості України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтування машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Було заявлено про вихід з рубльової зони.

Окрім того, важливу роль у становленні ринкової економіки України відіграв Закон «Про приватизацію майна державних підприємств» [19, с. 348]. Відповідно до нього та інших нормативних документів було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. 114 підприємств було передано в оренду трудовим колективам. В Україні було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чоловік [7, с. 418].

Хоча програма дій була розроблена на платформі націонал-демократів, все ж її виконавцями були вчорашні комуністи, що робило внутрішній курс глави держави вразливим та виникали затримки в проведенні реформ [12, с. 1-2]. Президент України Л. Кравчук так прокоментував ситуацію: «По-перше, причина в особливості української економіки, де майже все - це державний сектор, а в ньому домінують такі галузі, як важка індустрія, військовий промисловий комплекс. Їх дуже важко перевести на ринкові механізми. До того ж, у нас відсталі вугільна, металургійна промисловість, які ніхто не хоче приватизувати. Заважає проблема рубльового простору» [13, с. 1-2]. Окрім вищезгаданих причин, на погіршення економічного становища в Україні впливали також цінові зрушення, викликані переходом від командної до ринкової економіки та розпадом Радянського Союзу.

На жаль, 1992 рік був роком жорсткої економічної кризи. Відповідальність за промахи покладалися на лідера держави - тобто на Л. Кравчука. Це було приводом для антипрезидентських настроїв і в парламенті, спікером якого на той час був І. Плющ. Щоб послабити владу Президента і зміцнити свою, Голові Верховної Ради потрібно було обрати прем'єра, незалежного від глави держави, однак прихильного до голови парламенту. Питання про зміну керівника уряду було справою вирішеною - когось же належало покарати за масштабну економічну розруху. І хоча Прем'єр-міністр В. Фокін був відповідальний за численні помилки не більше, ніж Президент та парламент, він, власне, виявився заручником чвар між главою держави й вищим законодавчим органом. Потрібна була людина, з одного боку, авторитетна, з другого - не пропрезидентська. Так вибір впав на народного депутата Л. Кучму [21, с. 7]. Сам же Президент відстоював уряд В. Фокіна, так як вважав, що «цей уряд ще себе не вичерпав» [10, с. 2-3].

13 жовтня 1992 року Л. Кучму було затверджено прем'єр-міністром України. За його поданням Президент Л. Кравчук призначив членів уряду, в основному це були відомі політики та спеціалісти. Першим віце-прем'єр-міністром України став І. Юхновський, віце-прем'єр-міністром з питань промисловості та будівництва - В. Євтухов, з питань економічної реформи - В. Пинзеник, з питань паливно-енергетичного комплексу - Ю. Іоффе, з питань гуманітарної політики - М. Жулинський [1, с. 209].

Л. Кучма як новий прем'єр-міністр 18 листопада 1992 року представив у парламенті програму першочергових заходів щодо подолання кризи. Його доповідь була достатньо складною, оскільки всі вже на той час бачили, який господарський занепад відбувався в країні та яке зубожіння спіткало найменш соціально захищені категорії населення, а ті, хто легально розкрадав державне майно через неякісне законодавство, вражали своєю зухвалістю. Таким чином, Л. Кучмі вперше вдалося показати всю картину економічного розвалу держави. «Країну ми розвалили», - підсумував Л. Кучма у виступі, який шокуюче подіяв на депутатів. Тому вони негайно дали згоду на додаткові повноваження для Кабінету Міністрів у здійсненні економічних реформ. економічний ринковий реформа кравчук

Більшість політиків усвідомлювала, що справді незалежною Україна зможе себе називати лише тоді, коли матиме власну грошову одиницю. Окрім того, без стабільної національної валюти не можна було мати позитивних економічних реформ. Запроваджені з 1992 року купони багаторазового використання розглядалися як попередники повноцінної національної валюти - гривні. Перехід на купони відбувався впродовж декількох місяців, а в середині 1992 року Україна вийшла з карбованцевої зони. Були надії, що це дасть змогу оздоровити фінансову систему і на основі її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак ситуація в економіці, що невпинно погіршувалася, зробила неможливим повноцінно завершити грошову реформу. Курс карбованця швидко падав. Запровадження ж фіксованого курсу купоно-карбованця щодо долара та російського карбованця призвело до зростання оборотів «тіньової економіки», відпливу капіталів закордон. Експерти Міжнародного валютного фонду засвідчили, що економічна ситуація в Україна до 1994 року стала гіршою, ніж у будь-якій країні, окрім воюючих.

Спроби «шокової терапії» в проведенні політики уряду піддавалися критиці зі сторони соціалістів та комуністів, оскільки ідеологічно вони продовжували орієнтуватися на принципи радянського управління, а отже, всі спроби реформ терпіли поразки. Тому над реальних ходом економічної політики домінували ті інтереси, які отримували верх в політичній грі [4, с. 97]. Прикро визнавати, що Л. Кучма, якому парламент надав у жовтні 1992 року надзвичайні повноваження на півроку, витратив цей час, не зробивши нічого принципового для виправлення ситуації. І хоча він був налаштований на ринкові реформи, не спромігся їх здійснити. Однак чи варто Л. Кучму звинувачувати у тому? Власне, віце-прем'єром В. Пинзеником було розроблено програму, яка передбачала реформування економіки шляхом обмеження субсидій та різноманітних пільгових кредитів, що надавалися державним підприємствам. Також запроваджувалася активна приватизації великих підприємств та втілення жорстких заходів в питаннях споживання енергоресурсів. З одного боку, така програма могла значно зменшити шляхи особистого збагачення тих, хто тримав під контролем державні підприємства. Таким чином, народні депутати, які в своїй більшості представляли інтереси директорського корпусу, зробили все можливе, щоб загальмувати дану програму в парламенті. Не досягнувши бажаних результатів, В. Пинзеник змушений був покинув уряд, а після декількох звернень до Верховної Ради у вересні 1993 року у відставку пішов і діючий прем'єр-міністр Л. Кучма [1, с. 211]. Зрушити процес із місця вдалося другій хвилі протестного шахтарського руху, що розпочалася ще 7 червня 1993 року. Тоді роботу припинили більше ніж 200 із 250 шахт країни. Окрім економічних вимог, шахтарі виступили з політичними претензіями до керівництва країни. Було прийнято рішення провести дострокові президентські та парламентські вибори у 1994 році. На них президент Л. Кравчук програв колишньому прем'єр-міністру Л. Кучмі, поклавши таким чином на нього надії щодо покращення економічного майбутнього держави.

Висновки

Економічна криза в Україні перших років незалежності не була чимось новим. Насправді молода держава успадкувала її ще від радянських часів. Вчорашню компартійно-радянську номенклатуру не особливо хвилював критичний стан в економіці. Окрім того, нове українське керівництво теж мало у своїй роботі безліч недоліків та прорахунків, що значно погіршувало і без того поганий економічний стан. Причини ховалися чи то в нерозумінні, як діяти в тій чи іншій ситуації, чи то накладали відбиток внутрішні суперечки та протиріччя, що заважали адекватно реагувати та проводити послідовну економічну політику. За такої ситуації активізувалися ті, хто зміг використати державну власність для особистого збагачення. Пересічні громадяни майже не реагували на те, оскільки звикли до командно-планової економіки радянського періоду. Дії Верховної Ради та новообраного Президента Л. Кравчука видавалися недосвідченими, несміливими, можливо тому, що нове керівництво не мало достатньо досвіду у прийнятті власних рішень, а виконували до цього завжди вказівки союзного центру.

Ринкові трансформації загалом здійснювалися шляхом експериментального копіювання рішень, що були напрацьовані в інших країнах. В своїй більшості закони, що приймалися за порадами західних експертів, були відірвані від реальної ситуації. Невідповідність між новою законодавчою базою і економічною дійсністю призводила до суттєвого послаблення, а місцями й до фактичної відсутності впливу держави на розвиток економіки в цілому.

Список використаних джерел

1. 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави / відп. ред. В. Смолій. Київ: Ніка- Центр, 2016. 796 с.

2. Алексєєв Ю., Кульчицький С., Слюсаренко А. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985-1999 рр.). Навч. посіб. Київ: Екс Об, 2000. 296 с.

3. Батенко Т Королі СНД: Портрети 12 президентів (тенденції та закономірності розвитку в пострадянському просторі). Львів: Кальварія, 2000. 216 с.

4. Віттковські А. П'ятирічка без плану. Україна: 1991-1996. Формування національної держави, економіки, еліти. Київ: Сфера, 1998. 240 с.

5. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. Київ: Основи, 2000. 220 с.

6. Горлов А., Королюк В., Лавренюк С., Шевчук Ю. Еволюція влади. Київ: Київська правда, 2008. 552 с.

7. Економічна історія України: підручник / за заг. ред. Б. Лановика. - Київ: Юридична книга, 2004. 418 с.

8. Кравчук Л. Виступ на урочистому засіданні Верховної Ради України 5 грудня 1991 року. Голос України. 1991. 7 грудня. С.1-2.

9. Кравчук Л. Виступ по українському телебаченні 14 січня 1992 року. Народна армія. 1992. 18 січня. С.1.

10. Кравчук Л. Йти по центру, як сказав Солжені- цин, це не лише складна, але й шляхетна справа: Інтерв'ю газеті «Київські відомості». Київські відомості. 1993. 20 травня. С. 2-3.

11. Кравчук Л. Останні дні імперії... Перші роки надії: запис бесід С. Кириліна. Київ: Довіра, 1994. 230 с.

12. Кравчук Л. Не поступаючись власним суверенітетом.: стаття з американської газети «Вашингтон Пост». Молодь України. 1991. 13 грудня. С. 1-2.

13. Кравчук Л. Ракети - сила. Коли б Росія їх купила: інтерв'ю газеті «Панорама». Україна молода. 1992. 1 грудня. С. 2.

14. Леонід Кравчук: «Є така держава - Україна»: матеріали з виступів, інтерв'ю, прес-конференцій, брифінгів, відповідей на запитання) / упоряд. М. Шпаковатий. Київ: Глобус, 1992. 224 с.

15. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. Київ: Абрис, 1994. 495 с.

16. Литвин В. Україна: політика, політики, влада (на фоні політичного портрету Л. Кравчука. Київ: Альтернативи, 1997. 335 с.

17. Масол В. Втрачений шанс. Київ: Молодь, 1993. 152 с.

18. Про основи національної економічної політики: Постанова Верховної Ради України від 24.03.1992 року №2226-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 26. Ст. 360.

19. Про приватизацію майна державних підприємств: Закон України від 04.03.1992 року №2163- ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 24. Ст. 348.

20. Плющ І. Хто ми й куди йдемо: доповіді, виступи, статті, інтерв'ю. Київ: Україна, 1993. - 351 с.

21. Рахманін С. Стіна. Дзеркало тижня. 2002. 22 - 18 жовтня. С. 7.

22. Салабай В., Довганик Н., Борисенко М., Чуб М. Діяльність державно-політичних структур України в умовах переходу до ринкової економіки: монографія. Київ: КНЕУ, 2005. 284 с.

Referances

1. Smolii V (Ed.). (2016). 25 Years of Independence: Essays on the History of Creating a Nation and State. Kyiv: Nika-center [in Ukrainian].

2. Alekseev Yu., Kul'chytskii S., Slusarenko A. Ukraine at the crossroads of historical eras (State-building process 1985-1999). Kyiv: Eks Ob [in Ukrainian].

3. Batenko T. (2000). Kings of the CIS: Portraits of 12 presidents (trends and patterns of development in the post-Soviet space). L'viv: Kal'varia [in Ukrainian].

4. Vittkovski A. (1998). A five-year plan without a plan. Ukraine: 1991-1996. The formation of the national state, the economy, and the elite. Kyiv: Sfera [in Russian].

5. Gal'chinskii A. (2000). Ukraine: step into the future. Kyiv: Osnovy [in Ukrainian].

6. Gorlov A., Korolyuk V., Lavreniyk S., et al. Evolution ofpower. Kyiv: Kyivska pravda [in Ukrainian].

7. Lanovyk B (Ed.). (2004). Economic history of Ukraine. Kyiv: Jurydychna knyga [in Ukrainian].

8. Kravchuk L. (1991, December 7). Speech at the solemn meeting of the Verkhovna Rada of Ukraine on December 5, 1991. Golos Ukrainy. pp. 1-2 [in Ukrainian].

9. Kravchuk L. (1992, January 18). Speech on Ukrainian television on January 14, 1992. Narodna Armiya. pp. 1 [in Ukrainian].

10. Kravchuk L. (1993, May 20). To walk in the center, as Solzhenitsyn said, is not only a difficult, but also a noble matter: Interview with the newspaper “Kyivski vidomosti”. Kyivski vidomosti. pp. 2-3 [in Ukrainian].

11. Kravchuk L. (1994). The Last Days of the Empire... The First Years of Hope. Kyiv: Dovira [in Ukrainian].

12. Kravchuk L. (1991, December 13). Not giving up one's own sovereignty...: an article from the American newspaper “Washington Post”. Molod' Ukrainy. pp. 1-2 [in Ukrainian].

13. Kravchuk L. (1992, December 1). Rockets are power. When Russia would buy them: an interview with the Panorama newspaper. Ukraina moloda. pp.2 [in Ukrainian].

14. Shpakovatyi M. (Ed.). (1992). Leonid Kravchuk: “There is such a state - Ukraine”: materials from speeches, interviews, press conferences, briefings, answers to questions). Kyiv: Globus [in Ukrainian].

15. Lytvyn V. (1994). Political arena of Ukraine: active persons and performers. Kyiv: Abrys [in Ukrainian].

16. Lytvyn V. (1997). Ukraine: politics, politicians, power (on the background of the political portrait of L. Kravchuk. Kyiv: Alternatyvy [in Russian].

17. Masol V. (1993). Lost chance. Kyiv: Molod' [in Russian].

18. Resolution of the Verkhovna Rada on the foundations of national economic policy № 2226-ХІІ. (1992, March 24). Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. № 26, St. 360 [in Ukrainian].

19. Law of Ukraine on the privatization of property of state enterprises № 2163-ХІІ. (1992, March 4). Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. № 24, St. 348 [in Ukrainian].

20. Plyushch I. (1993). Who we are and where we are going: reports, speeches, articles, interviews. Kyiv: Ukraina [in Ukrainian].

21. Rahmanin S. (2002, October 22-18). Stina [Wall]. Dzerkalo tyzhnia. p. 7. [in Ukrainian].

22. Salabai V., Dovganyk N., Borysenko M., et al. (2005) Diyalnist' derzhavno-politychnyh struktur Ukrainy v umovah perehodu do rynkovoi ekonomiky [Activities of the state and political structures of Ukraine in the conditions of the transition to a market economy]. K.: KNEU [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru