Союз незалежних держав як перша спроба ліквідації української незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фахового коледжу бізнесу і аналітики

План, що не спрацював. Союз незалежних держав як перша спроба ліквідації української незалежності

Бибік К.П., магістр історичних наук, старший викладач

Україна, Київ

Анотація

Російське вторгнення 2022 року в Україну шокувало увесь світ, але якщо детальніше зануритись у історію російсько-українських взаємин нічого неочікуваного не відбулось. Із самого початку незалежного існування України і Росії, остання робила усе задля того, аби у тій чи іншій формі перетворити Україну у свою провінцією. І на перших порах основною зброєю РФ, пасткою українському суверенітету був Союз Незалежних Держав - СНД. У данній статті висвітлюються спроби Російської Федерації реставрувати Радянський союз у формі Союзу Незалежних Держав. Наводиться позиція українських та російських еліт щодо розпаду СРСР; різність понять, котрі обидві країни вкладають у термін СНД; їх ставлення до цього союзу; розкриваються механізми, з допомогою яких Кремль намагається зберегти своє беззаперечне домінування на пострадянському просторі; реакція на них української сторони, та причини, чому Росія поступово відступає від ідеї реінтеграції пострадянських республік у оновлений Союз на користь прямої агресії.

Ключові слова: СНД, Україна, Російська Федерація, інтеграція, політика.

Abstract

A PLAN THAT DIDN'T WORK. UNION OF INDEPENDENT STATES AS THE FIRST ATTEMPT TO LIQUIDATE UKRAINIAN INDEPENDENCE

Bibik K. P.,

magician of Historical Sciences, Senior Cycladic of the Fakhiv College of Business and Analytics

(Ukraine, Kyiv)

The Russian invasion of Ukraine in 2022 shocked the whole world, but if you delve into the history of Russian-Ukrainian relations in more detail, nothing unexpected happened. From the very beginning of the independent existence of Ukraine and Russia, the latter did everything in order to turn Ukraine into its province in one form or another. And in the early days, the main weapon of the Russian Federation, a trap for Ukrainian sovereignty, was the Union of Independent States - CIS. From the very beginning of the formation of this union, it was obvious that Moscow and Kyiv envisioned the functions of the future union in radically opposite ways. Thus, for the Russian Federation, the CIS was to become a substitute for the Soviet Union, a confederation of countries independent in the cultural and educational spheres, but subordinate to Moscow in aspects of foreign policy, economic and military spheres. Ukraine, in turn, has never considered the CIS as anything other than a temporary economic union. In such a situation, throughout the 90s, the administration of the first Russian president Yeltsin actively lobbied for the idea of Moscow's exclusive influence in the post-Soviet space, convincing Europe and the USA that only it could ensure order in the ruins of the USSR. Well, in order to impose integration on the young post-Soviet republics, Russia will use its economic resources. The disruption of logistics routes that occurred at the same time as the collapse of the USSR had severe consequences for all parties, however, using its absolute economic dominance, Russia refused any economic alliances, unless political interaction with the Russian Federation was included.

This article highlights the attempts of the Russian Federation to restore the Soviet Union in the form of the Union of Independent States. The position of the Ukrainian and Russian elites regarding the collapse of the USSR is presented; the difference in the concepts that both countries attach to the term CIS; their attitude to this union; the mechanisms by which the Kremlin tries to maintain its undisputed dominance in the post-Soviet space are revealed; the reaction of the Ukrainian side to them, and the reasons why Russia is gradually retreating from the idea of reintegration of the post-Soviet republics into the renewed Union in favor of direct aggression.

Keywords: CIS, Ukraine, Russian Federation, integration, politics.

Постановка проблеми

Питання загострення російсько-українських відносин, що вилилось у війну, котра триває із 2014 року, і особливо загострилась після російського повномасштабного вторгнення 2022 року залишатиметься для українського суспільства актуальним ще багато десятиліть. Від самого існування України, наш північно-східний сусід, якого вважали союзником понад половина українських громадян, планував знищити український суверенітет. Просто на перших порах, будучи нездатною повірити, що український народ дійсно бажає жити у власній державі, діяла із використанням м'якої сили, через стратегію поглиблення економічної та політичної співпраці із прицілом у трансформацію СНД в конфедеративний, ринковий СРСР 2.0. Розгляд передумов українсько-російського конфлікту, його причини, перебіг на початковому етапі та ставлення російських еліт до незалежної України допоможе пролити світло на справжні наміри Москви, незмінні з 1991 року.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На сьогоднішній день ключовими матеріалами вітчизняної історіографії, що проливають світло на період розпаду СРСР і розуміння ролі СНД для України є спогади одного з засновників цього союзу, першого президента України Леоніда Кравчука [10]. Велику роль у висвітленні проблеми відіграють також праці Будкіна В. С. [6] з перспектив економічного розвитку СНД, Банаха В. М. [5] про ставлення до пострадянського простору російських еліт, та Мельничука І. М. [14] котрий у своїх працях висвітлює механізми, використані росіянами задля досягнення своїх цілей.

Метою статті є висвітлення намагань Росії усіляко зберегти свій статус наддержави та політичного і економічного центру пострадянського простору, а також спроби України протидіяти цим намірам.

Виклад основного матеріалу

В середині 1991 року Україна отримала свій другий шанс вибороти власну незалежність з моменту 1917 року. Провал серпневого путчу, влаштованого Державним Комітетом з Надзвичайного Стану, головними організаторами якого стали очіль- ники силового блоку (голова КДБ Крючков, міністр внутрішніх справ Пуго та міністр оборони Язов) вибив ґрунт з-під ніг Радянського Союзу [17], продемонструвавши слабкість становища Михайла Горбачова, котрий після втрати контролю над безпековими відомствами фактично позбавляється найголовнішого свого інструменту тиску на керівників союзних республік. Відчуваючи свою безкарність, останні вміло сідлають хвилю народного гніву, заявляючи про небажання підписувати новий союзний договір. Притиснутий до стіни та позбавлений будь-яких важелів впливу на ситуацію, Горбачов, у грудні 1991 року, поставлений перед фактом краху СРСР, визнає поразку і подає у відставку. радянський союз еліта

Однак, краху СРСР могло би і не статися, якби на референдумі, що проходив першого грудня абсолютна більшість населення не проголосувала за проголошення незалежності України. Як згадує у своїх мемуарах перший президент України Леонід Кравчук, як Горбачов, так і західноєвропейські лідери, знаходячись під впливом результатів референдуму про збереження СРСР, котрий відбувся за вісім місяців до того, у березні, і на якому більше 70% проголосувало за цілісність радянської держави, впевнено пророкували провал грудневого референдуму. Однак вийшло по-іншому. Можна довго сперечатися про причини, чому так сталося, але так чи інакше Москва була поставлена перед фактом - молодший брат Київ, має твердий намір з'їхати зі спільної хати і вести свої справи самостійно [10].

Радянський Союз був приречений, однак хрест на імперських амбіціях Москви ставити було зарано. Восьмого грудня 1991 року, у Бі- ловезькій Пущі в Білорусі, на зустрічі лідерів Росії, Білорусі та України - трьох ключових республік, котрі стояли у витоків СРСР, було підписано угоду, в преамбулі якої були такі слова: “ СРСР як суб'єкт міжнародного права й геополітична реальність припиняє своє існування” [2], і в той самий день там же було ухвалено договір про створення Союзу Незалежних держав. Проблема була в тому, що кожна зі сторін по-своєму розуміла що таке це СНД.

Для президента Кравчука та українських регіональних еліт розпад СРСР дав змогу позбавитися московської опіки і самим стати господарями в своїй країні, і тому Київ розглядав СНД як тимчасове утворення перехідного періоду, необхідне перш за все задля збереження економічних зв'язків, оскільки радянська влада, для того щоб ускладнити розпад своєї держави, зробила усе, аби жодна з союзних республік не мала самодостатнього господарського комплексу і була абсолютно залежною від своїх сусідів.

Росія ж мислила категоріями політики, а не економіки. Для неї СНД мав стати новою, заснованою на конфедеративних засадах, версією Радянського Союзу. «єдина армія, спільна економіка, культурний простір, і єдина російська мова» - так голова МЗС Росії Козирєв визначав цілі своєї країни на пострадянському просторі. Території СНД були проголошені “зоною інтересів Російської Федерації” указом президента РФ Бориса Єльцина від 14 вересня 1995 року. І хоча юридично Москва була змушена визнати територіальну цілісність і самостійність держав, котрі утворилися після розпаду СРСР, у середовищі політичних еліт Росії панувала думка, що цим країнам, і особливо Україні немає куди дітися, окрім як налагоджувати більш тісні контакти з Російською Федерацією [15].

Впроваджуючи свою політику на тіснішу інтеграцію країн пострадянського простору, Росією ініціюється підписання декількох сотень двосторонніх та багатосторонніх угод, під час яких, користуючись своєю військовою та економічною перевагою, поступово перетворює себе з “першої серед рівних” республік на новий союзний центр. Ключову роль у цьому мав відіграти Ташкентський договір 1992 року, згідно якого дев'ять колишніх союзних республік (Росія, Білорусь, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан та Грузія) мали утворити ОДКБ - Організацію договору про колективну безпеку, в рамках якої мало утворитися спільне військо, кероване Головнокомандувачем об'єднаними силами Союзу Незалежних Держав [1].

Разом з тим Москва розпочинає тиск на країни заходу, з метою домогтися визнання ними розмежування сфер впливу у східній Європі та визнання ними особливої ролі Росії на пострадянському просторі. Одним з найкрасномовніших свідчень такої політики є “Решение об обеспечении взаимодействия СНГ и ОБСЕ” від 16 березня 1994 року, згідно якого країна, що головує у СНД представляє інтереси усіх республік. І в тому ж місяці Генеральна Асамблея ООН надає СНГ статус спостерігача. Таким чином, з подачі Росії, на заході робляться перші кроки з визнання цього над державного утворення. А у 1994 році, приурочена до візиту Єльцина до США, на якому однією з тем для обговорення була “сфера життєвих інтересів” Росії на території СНД, у Москві виходить доповідь Служби Зовнішньої розвідки РФ “Россия-СНГ: нуждается ли в корректировке позиция Запада?” у якій автори доводять, без російської економіки та військового контролю Східну Європу та Центральну Азію охоплять кризи і радикалізм, і що єдиний спосіб врятувати увесь регіон від колапсу - “розв'язати Москві руки”, тобто не втручатися у ситуацію і усебічно підтримувати Кремль. Таким чином, з цивілізованого розподілу майна, щоб перегорнути цю сторінку і рухатись далі, як бачив ситуацію Леонід Кравчук, СНД все більше рухається до оновленої версії СРСР, у якій діє ринкова економіка і республіки мають більше внутрішньої самостійності, однак Москва залишається союзним центром і сконцентровувала в своїх руках усі важелі економічного чи політичного тиску на республіки [14].

Така позиція Росії одразу ж наразилася на рішучій опір України, керівництво якої аж ніяк не прагнуло реставрувати імперію. Розуміючи що без України, найбільш культурно та економічно близької до Росії держави, інтеграція приречена на загибель, Росія займає вичікувальну позицію, чекаючи зміни керівництва у Києві [11].

І чекати їм довелося недовго, у червні 1994 року відбуваються дострокові президентські вибори в Україні, які непоступливий Кравчук програє, поступившись президентським кріслом своєму тезко - Леоніду Кучмі.

Якщо поглянути на карту розподілу голосів українців, то можна побачити що опорою Кучми стали південно-західні регіони, у той час як Кравчука, що довів свою проукраїнську позицію, підтримали проукраїнські сили заходу істолиця.

Однак Москва знову прорахувалася. Не дивлячись на чисельні заяви про те, що СНД необхідний, другий президент також бачив цю організацію виключно у консультативно-економічному світлі і, на відміну від свого кремлівського колеги, був змушений рахуватися з парламентом, у якому прозахідний Народний Рух мав другу, після комуністів, фракцію після березневих виборів 1994 року.

Саме під тиском націоналістичних депутатів, українська делегація була змушена відмовитися від підписання Конвенції про Міжпарламентську Асамблею (МПА) держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у 1995 році, згідно якої планувалося утворити орган міждержавного управління, чого так прагнула уникнути Україна і чого так активно добивалася Росія. Переконавшись у марності сподівань затягнути Україну у новий СРСР, Москва змінює тактику, приймаючи доктрину “різношвидкісної інтеграції”.

Взявши до уваги, що країни, котрі найбільш активно пручалися політичній інтеграції до СНД сприймають його як виключно економічний блок, Росія починає активно займатися укладанням двосторонніх угод, розв'язуючи торгівельні війни і політичний тиск у відношенні країн, котрі не ідуть на поступки і підписуючи двосторонні угоди про безмитну торгівлю з більш лояльними держа- вами[9]. У відношенні України можна навести як приклад Масандрівські угоди, про передачу Чорноморського флоту Росії за газові борги чи відмову Державною Думою РФ ратифікувати Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською федерацією, поки Київ не вступить до МПА [13]. В результаті, Україна змушена була доєднатися до цієї організації, однак фактично українці саботували її діяльність, приймаючи участь лише у консультаційних комісіях, таким чином повністю дискредитувавши проект СНД як міждержавного об'єднання.

Десятиріччя інтеграційного процесу наглядно продемонстрували російським елітам слабкість та безперспективність СНД як замінника Радянського Союзу[5]. Вони зрозуміли, що країни пост-радянського простору простіше утримувати біля себе шляхом двосторонніх угод. А у новорічну ніч 2000 року пішов у відставку професійний чиновник і політик Борис Єльцин, передавши Росію вихідцю з силових відомств Володимиру Путіну. Епоха м'якої сили закінчилася.

Висновок

Як і Горбачов, Борис Єльцин не сприймав Україну як незалежний рівноправний суб'єкт зовнішньої політики із найперших днів існування незалежних Росії і України. Спираючись на економічні потужності РФ, неспівставні із жодною пострадянською республікою, та на успадковану від СРСР мережу дипломатичного впливу в Європі і Америці, росіяни протягом дев'яностих років ведуть двосторонній наступ на суверенітет пострадянських країн. З одного боку, переконуючи країни заходу визнати суб'єктом зовнішньої політики не молоді республіки, а СНД, такий собі нео-СРСР, а з іншого роблячи щедрі економічні пропозиції пострадянським лідерам в обмін на інтеграцію, та організовуючи повноцінні торгові війни у випадку пручання. Таким чином, залишена з одного боку поза увагою заходу, який усі зусилля зосереджує на будівництві союзних стосунків із Російською Федерацією, а з іншого, опинившись під потужним тиском Москви Україна балансувала на лезі ножа, і будь-який невірний крок загрожував Києву повною втратою суверенітету. Лише обачні дії Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми, а також стійкі демократичні тенденції, що не дозволяли жодному президенту самостійно вирішувати долю країни, урятували Україну від російського закабалення ще в дев'яності, у період найбільшої слабкості нашої держави.

Список використаних джерел

1. Договір про колективну безпеку, Ташкент 1992 року. Документ 997_095, чинний, поточна редакція від 10.12.2010.

2. Соглашение о создании Содружества Независимых Государств 1991 року. Документ 997_236, чинний, поточна редакція від 30.12.1991.

3. Решение совета министров иностранных дел Содружества Независимых государств об обеспечении взаимодействия СНГ и СБСЕ. Документ 004_120, редакція від 16.04.1994.

4. Конвенція про Міжпарламентську Асамблею держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав 1995 року. Документ 997_747, редакція від 26.05.1995.

5. Банах В. М. Російська суспільно-політична думка 1990-х років про участь України в інтеграційних проектах СНД: автореф. дис. ... канд. іст. наук. Львів. Львіський національний університет імені Івана Франка, 2009. 6 с.

6. Будкін В. С. Співдружність Незалежних Держав у регіональному та економічному вимірах: авто- реф. дис. ... д-р екон. наук. Київ. Київський Національний університет імені Тараса Шевченко, 2008. 7 с.

7. Вероника Куцылло, Витор Замятин, Георгий Бовт. Визит Бориса Ельцина в США// Коммерсантъ. 1994. №185.

8. Володимир Ткаченко. Співдружність незалежних держав та національні інтереси України / В. А. Ткаченко. - К.: Інститут громадянського суспільства, 1998. - 100 с.

9. Кондратенко О. Ю. Геостратегічний вимір зовнішньої політики Російської Федерації: монографія / О. Ю. Кондратенко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ: Київський університет, 2017. - 608 с.

10. Кравчук Леонід. Похорон імперії // ZN,UA. 2001.№32.

11. Кравчук Леонід. «Моя найбільша помилка - те, що я вірив Росії» // LB.UA. 2021.

12. Кучик О. С. Міжнародні організації: Навч. по- сіб. / За ред. О. С. Кучика. -- 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007.

13. Мартинов А. Ю. Співдружність незалежних країн: словник / А. Ю. Мартинов // Україна в міжнародних відносинах: Енциклопедичний словник- довідник / Відп. ред. М. М. Варварцев. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2013. - Вип. 4: Предметно- тематична частина: П-Я. - С. 202-203.

14. Мельничук І. М. Інтеграційні проекти Російської Федерації на пострадянському просторі: дис..д-р пол. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку”. Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2015. 520 с.

15. Хома І. СНД - пастка Росії, в яку ми таки не потрапили //Дивисьлий. 2021.

16. Христофоров Олексій СНД: дружба з винятками// Економічна правда. 2012.

17. Шевцова Світлана Врятувати імперію, або Як КДБ розвалив СРСР// Укрінформ. 2021.

18. Agreement on Collective Security, Tashkent, 1992.

19. Document 997_095, valid, current edition dated 10.12.2010. Agreement on the establishment of the Commonwealth of Independent States of 1991. Document 997_236, valid, current edition dated 12.30.1991.

20. Decision of the Council of Foreign Ministers of the Commonwealth of Independent States on ensuring cooperation between the CIS and the CSCE. Document 004_120, edition of 04/16/1994.

21. Convention on the Interparliamentary Assembly of the member states of the Commonwealth of Independent States of 1995. Document 997_747, edition of 05/26/1995.

22. Banakh, V. M. Russian socio-political opinion of the 1990s on Ukraine's participation in CIS integration projects: autoref. thesis ... candidate history of science Lviv. Ivan Franko Lviv National University, 2009. 6 p.

23. Budkin V. S. Commonwealth of Independent States in regional and economic dimensions: autoref. thesis ... Dr. Econ. of science Kyiv. Taras Shevchenko Kyiv National University, 2008. 7 p.

24. Veronika Kutsyllo, Vytor Zamyatyn, Georgy Bovt. Boris Yeltsin's visit to the USA// Kommersant. 1994. No. 185.

25. Volodymyr Tkachenko. The Commonwealth of Independent States and the National Interests of Ukraine / V. A. Tkachenko. - K.: Institute of Civil Society, 1998. - 100 p.

26. Kondratenko O. Yu. Geostrategic dimension of foreign policy of the Russian Federation: monograph / O. Yu. Kondratenko; Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv. national University named after Taras Shevchenko. - Kyiv: Kyiv University, 2017. - 608 p.

27. Kravchuk Leonid. The funeral of the empire // ZN,UA. 2001. No. 32.

28. Kravchuk Leonid. «My biggest mistake is that I trusted Russia» // LB.UA. 2021.

29. Kuchyk O. S. International organizations: Education. manual / Under the editorship O. S. Kuchika. -- 2nd ed., revised. and additional - K.: Znannia, 2007.

30. Martynov A. Yu. Commonwealth of independent countries: a dictionary / A. Yu. Martynov // Ukraine in international relations: Encyclopedic dictionary- reference / Rep. ed. M. M. Varvartsev. - K.: Institute of History of Ukraine, NASU, 2013. - Vol. 4: Subject- thematic part: P-Y. - P 202-203.

31. Melnychuk I. M. Integration projects of the Russian Federation in the post-Soviet space: thesis... Dr. Pol.

32. Sciences: specialist 23.00.04 «Political problems of international systems and global development».

33. Chernivtsi: Chernivtsi National University named after Yury Fedkovich, 2015. 520 p. Khoma I. The CIS is Russia's trap, which we did not fall into // Dyvys.info. 2021.

34. Khristoforov Oleksiy CIS: friendship with exceptions// Economic truth. 2012.

35. Svitlana Shevtsova To save the empire, or How the KGB destroyed the USSR// Ukrinform. 2021.

Размещено на Allbest.ru