Архів українського німого кіно: формування, зберігання та правові засади доступу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна архівна служба України

Архів українського німого кіно: формування, зберігання та правові засади доступу

Анатолій Хромов

кандидат історичних наук, Голова

Тетяна Ємельянова

кандидатка історичних наук

перша заступниця Голови

Анотація

історія архівування колекція кінодокумент

Мета статті - дослідити історію й сучасний стан архівування колекції кінодокументів виробництва Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), що зберігається в Центральному державному кіно-фото-фоноархіві України імені Г.С. Пшеничного. Міждисциплінарність та недостатня розробленість проблеми зумовили вибір методологічної основи дослідження, що ґрунтується на принципах: об'єктивності, історизму, комплексності, а також на системному підході до вивчення архіву й архівної колекції кінодокументів як комплексів взаємопов'язаних елементів із відповідною структурою і функціональними особливостями. Використано загальнонаукові методи (аналіз і синтез, класифікація, метод екстраполяції, методи структурного і функціонального аналізу), методи історичного дослідження (хронологічний, історико-порівняльний методи, метод історичного описання), методи юридичної науки (формально-юридичний, порівняльно-правовий), а також методи джерелознавчого дослідження. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше на основі всебічного аналізу і залучення до наукового обігу раніше невідомих архівних джерел відстежено умови, шляхи і способи формування та розвитку колекції документального кіно ВУФКУ як частини національних архівних інформаційних ресурсів. Проаналізовано етапні моменти історії надходжень і джерела наповнення колекції, її кількісний і видовий склад. Розглянуто специфіку організації зберігання колекції, підкреслено залежність архівування кінодокументів від промислової практики через технічну природу останніх. Акцентовано увагу на архівних ініціативах у напрямі удоступнення та актуалізації інформаційно-джерельного потенціалу колекції «вуфківських» кінодокументів, розкрито особливості правового доступу до неї. У сформульованих висновках запропоновано, зокрема, розглянути можливість інтеграції колекції «вуфківськіх» кінодокументів до Міжархівного пошукового порталу, який на сьогодні об'єднує в єдиному пошуковому просторі цифрові ресурси державних архівів, а також окремі тематичні цифрові колекції документів, що працюють на платформі ARCHIUM.

Ключові слова: архівні інформаційні ресурси; ВУФКУ, «вуфківські» кінодокументи; німе кіно; нітроплівка; архівне право; інтелектуальне право.

Anatolii Khromov, Candidate of Historical Sciences, Head, State Archival Service of Ukraine

Tatiana Emelyanova, Candidate of Historical Sciences, First Deputy Head, State Archival Service of Ukraine

Archives of Ukrainian silent cinema: formation, storage and legal basis of access

Abstract

The purpose of the article is to investigate the history and current state of archiving of the collection of film documents produced by the All-Ukrainian Photo Cinema Administration (VUFKU), which is stored in the Central State Film and Photo Archives of Ukraine named after H.S. Pshenychny. Interdisciplinarity and insufficient elaboration of the problem led to the choice of methodological basis of research based on the principles of objectivity, historicism, complexity, as well as a systematic approach to the study of archives and archival collections of film documents as complexes of interconnected elements with appropriate structure and functional features. General scientific methods (of analysis and synthesis, classification, extrapolation method, methods of structural and functional analysis), methods of historical research (chronological, historical-comparative methods, method of historical description), methods of legal science (formal-legal, comparative-legal), and also methods of source research were used. The scientific novelty of the study is that for the first time on the basis of a comprehensive analysis and involvement in the scientific circulation of previously unknown archival sources traced conditions, ways and means of formation and development of documentary film collection of VUFKU as part of national archival information resources. Stage moments of the history of receipts and sources of filling the collection, its quantitative and species composition are analyzed. The specifics of the organization of collection storage are considered, the dependence of archiving of film documents on industrial practice due to the technical nature of the latter is emphasized. Emphasis is placed on archival initiatives in the direction of providing and updating the information and source potential of the collection of VUFKU film documents, the peculiarities of legal access to it are revealed. The conclusions suggest, in particular, to consider the possibility of integrating a collection of VUFKU film documents into the Interarchial Search Portal, which currently combines digital resources of state archives in a single search space, as well as separate thematic digital collections of documents running on the ARCHIUM platform.

Key words: archival information resources; VUFKU; VUFKU film documents; silent movie; nitrofilm; archival law; intellectual law.

Ідея статті визріла у ході минулорічної спільної роботи Державної архівної служби України та Центрального державного кіно-фото-фоноархіву України імені Г.С. Пшеничного над Інтернет-проєктом «Архів українського німого кіно», спрямованим на удоступнення унікальної архівної колекції документального кіно Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Під час реалізації проєкту архівістам потрібно було вирішити низку теоретичних і практичних питань: адміністративно-організаційних, технічних, юридичних.

Нагадаємо, що короткий період діяльності ВУФКУ (1922-1930) багато хто з дослідників називає часом «найбільшого злету» національного кіно 1. Тоді як чимало тогочасних фільмових «скарбів» вважаються втраченими. Відомо, що за неповні 9 років своєї діяльності ВУФКУ випустило на екрани понад 140 ігрових фільмів, кілька сотень документальних стрічок і кінохроніки, десятки анімаційних мультиплікатів. Якщо кількість повністю втрачених ігрових стрічок складає близько 602, то цифра втрачених неігрових фільмів і журналів кінохроніки на сьогодні достеменно не відома.

Актуальність запропонованої тематики підсилюється аналізом її історіографічного відображення. Віддаючи належне вагомому доробку українських і зарубіжних дослідників українського кінематографа 1920-1930-х років (Л. Брюховецька3, Л. Госейко4).

Усе зазначене дає підстави сформулювати мету цієї розвідки, яка полягає в тому, щоб простежити умови, шляхи і методи формування та розвитку колекції документального кіно ВУФКУ як частини національних архівних інформаційних ресурсів, розкрити особливості організації зберігання і доступу до неї.

Це дослідження ґрунтується на аналізі документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного кіно-фото-фоноархіву України імені Г.С. Пшеничного (ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного), комплексі нормативно-правових джерел із фондів Державної наукової архівної бібліотеки, м. Київ, працях з історії кінознавства і відкритих інформаційних ресурсах у мережі Інтернет, чинної й попередньої нормативно-правової бази.

З огляду на міждисциплінарний характер досліджуваної проблеми терміни колекція документального кіно ВУФКУ та «вуфківські» кінодокументи в межах цієї розвідки вживатимуться як синоніми щодо сукупності кінопродукції документального характеру, створеної на кінофабриках (студіях) ВУФКУ.

На початку підкреслимо, що «вуфківські» кінодокументи відносяться до епохи німого кіно. Сьогодні кінознавці й архівісти в цілому погоджуються з колишнім директором архіву кіно і телебачення бібліотечної системи Каліфорнійського університету Я.-К. Гораком (Jan-Christopher Horak), за словами якого втрати фільмової продукції, виробленої в період німого кіно (між 1895 і 1930 роками), складають приблизно 90%. До певної міри ці втрати пов'язані із сприйняттям кінематографа з часу його винаходу як атракціону, а також із повсюдною практикою нехтування фільмами по завершенню їх комерційної експлуатації. Тож після прокату кіноплівки знищувалися або зберігалися в умовах, що призводили до їх непоправного руйнування. Цілі «хвилі» знищення відбувалися в перехідні періоди в історії фільму, наприклад, під час переходу від німого до звукового кіно 13. Утім, роки найбільших втрат спричинилися до осмислення і розуміння першочергової важливості порятунку спадщини «великого німого»14 та зумовили появу в 1930-х роках перших кіноархівів.

Головно з тією ж метою, в 1932 р., через 10 років від часу заснування ВУФКУ, в Україні був створений Всеукраїнський кінофотоархів в м. Києві (нині - Центральний державний кіно-фото-фоноархів України імені Г. С. Пшеничного, далі - архів). Його поява, здавалося б, мала сприяти архівуванню кінодокументів у цілому і «вуфківських» зокрема. Однак говорити про повноцінну збирацьку роботу архівістів у довоєнний період не доводиться. Зусилля із концентрування кінодокументів істотно гальмувала відсутність площ для архівосховищ. На той час архів містився у приміщенні Всеукраїнського військово-історичного архіву (26-й корпус Українського історико-культурного заповідника «Музейне містечко»)15. Як зазначав директор архіву О. Безуглий у рапорті начальнику Архівного управління НКВС УРСР М. Шклярову від 31 травня 1941 р., існувала кричуща потреба в переданні 2-х суміжних кімнат Всеукраїнського військово-історичного архіву загальною площею 69 м2 «для приймання кіноматеріалів Української студії кінохроніки»16. Судячи з рапорту та враховуючи відсутність у звіті про роботу архіву за 1-й квартал 1941 р. відомостей щодо архівування кінодокументів, зокрема, взяття останніх на облік,17 можна дійти висновку, що в довоєнний період плани стосовно комплектування кінодокументами так і не були зреалізовані.

Також не варто недооцінювати можливість вивезення «вуфківських» кінодокументів до Москви прямо з кіностудій. Слід підкреслити, що питання про те, як і коли вони туди потрапили, вимагають окремої дослідницької уваги. Втім, поза сумнівом залишається той факт, що до архівної стадії «дожила» кіноперіодика виробництва кінофабрик ВУФКУ за 1923-1930 рр., передана архіву в 1956 р. Центральним державним архівом кіно-фото-фонодокументів СРСР (з 1992 р. - Російський державний архів кіно-фотодокументів, РДАКФФД). Багато чого щодо обставин переміщення цих кінодокументів до російських архівосховищ могли б прояснити документи діловодного архіву РДАКФФД, які наразі є недоступними. Тим часом проведений аналіз не залишає сумнівів, що «повернення» кінодокументів в Україну стало результатом цілеспрямованої повоєнної політики комплектування, запровадженої керівництвом архіву одразу після відновлення діяльності установи в 1943 р.18, одним із засадничих завдань якої було «виявлення в інших архівах країни (СРСР - авт.) і копіювання документів української тематики»19. ЦДАВО України (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України). Ф. 14. Оп. 1. Спр. 1827. Арк. 108. Там само. Спр. 2258. Арк. 7-8. Там само. Спр. 1930. Арк. 97-99. ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного (Центральний державний кіно-фото-фоноархів України імені Г.С. Пшеничного). Ф. 1. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 1. Пшеничний Г. Джерела комплектування Центрального державного архіву кіно-фото-фонодокументів УРСР кінодокументами // Науково-інформ. бюл. 1962. № 6. С. 17.

Щодо обсягу й складу отриманих архівом кінодокументів, то за 1923 р., яким датуються перші спроби випуску хронікальних періодичних кіножурналів, зберігаються 4 випуски кіножурналу «Хроніка ВУФКУ» й спецвипуск про роботу 7-ї Всеукраїнської партійної конференції. За 1924-1925 рр., коли вийшло щонайменше 6 кіножурналів «Кінотиждень «Маховика» На екрани кіножурнал уперше вийшов у жовтні-листопаді 1924 р. Див.: Пасічник А.Ю. Одеська кінофабрика. Становлення і розвиток (1919-1930-й рр.): дис. ... канд. мистецтвознавства: 26.00.01 / Пасічник Артем Юрійович; Київський нац. ун-т театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. Київ, 2021. С. 96., в наявності лише 2 випуски за 1925 р. (5-й і 6-й). Із випущених у 1927 р., імовірно, 44-х чисел щотижневого кіножурналу «Кінотиждень ВУФКУ», відклалися 16, із 52-х чисел за 1928 р. - 33. У 1929 р. кіножурнал змінив назву - перші 17 випусків вийшли під назвою «Кінотиждень», решта - до кінця діяльності ВУФКУ - «Кіножурнал». Із 70-ти випусків кіножурналу 1929 р. збереглися 58, із 68-ми випусків 1930 р. - 63.

Зрештою, потрібно згадати кінофільми та шляхи їх надходжень до колекції. Документально-ігрова кінострічка «Голод і боротьба з ним» (1922) - перша робота, створена на Одеській кінофабриці під егідою щойно заснованого ВУФКУ та Центральної комісії допомоги голодуючим при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті Голод і боротьба з ним // ВУФКУ. Found. URL: https://vufku.org/found/holod-i-borotba-z-nym (дата звернення: 07.02.2022)., - за твердженням Н. Слончак, зберігалася в архіві ще до німецько-радянської війни Слончак Н. Документальний кінофонд ВУФКУ. С. 612.. Припускаємо, що такого висновку колишня директорка архіву дійшла на підставі доповіді «Про підсумки проведеної роботи Центральним державним архівом фоно-фото-кінодокументів УРСР із дня відновлення роботи архіву (листопад 1943 р. по 1945 р.)», де згадувався «Цар голод» (із російським текстом) разом з іншим художнім фільмом «Битва» (з французьким текстом) і 2-ма кіножурналами (без назви) в контексті їх реевакуації з м. Златоуст (Челябінська область РРФСР) ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 2595. Арк. 4..

Таке міркування видається непереконливим з огляду на відсутність в архівних джерелах підтверджень концентрування кінодокументів у довоєнному архіві. З початком німецького вторгнення у червні 1941 р. роботу архіву було призупинено На жаль, невідомою залишається доля архівістів. Директора архіву О. Безуглого було включено до Ворошиловградської оперативної групи, яка займалася збиранням документів у прифронтовій смузі. Перед від'їздом групи із м. Ворошиловград у напрямку м. Сталінград О. Безуглий помер від сухот. Поховали його 6 липня 1942 р. на місцевому кладовищі., а його документальний комплекс залишився в Києві Києво-Печерська Лавра у часи Другої світової війни: Дослідження. Документи / упорядн.: Т.М. Себта, Р.І. Качан. Київ: «Видавець Олег Філюк», 2016. С. 77.. Під час нацистської окупації у жовтні 1941 р. представники робочої групи Оперативного штабу райхсляйтера А. Розенберга взяли під контроль усі архіви на території Києво-Печерської лаври. В травні 1942 р. близько 90 тис. фотонегативів архіву разом із фотокартотекою були перевезені до сховища Оперативного штабу Там само. С. 641.. Другу частину фотодокументів перевезли у вересні 1942 р. до колишньої Публічної бібліотеки по вул. Кірова, 14 ЦДАВО України. Ф. 3676. Оп. 1. Спр. 221. Арк. 210.. До речі, відсутність у звіті керівника Зондерштабу науки Е. Ланґе про перевезення майна музеїв та Центрального фотокіноархіву з території Києво-Печерської лаври бодай якихось згадок про кінодокументи може почасти підтверджувати нашу гіпотезу про відсутність останніх у фондах архіву напередодні війни.

Водночас, як відомо із документальних джерел, до м. Златоуст, куди евакуювалися 1941 р. Архівне управління НКВС УРСР і столичні центральні архіви, з архіву відправили лише 3 ящики з «апаратурою і фотоматеріалами лабораторії», які повернулися до Києва в березні 1944 р. Там само. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 2698. Арк. 12. Натомість, у щоквартальних звітах про роботу архіву за 1944 р. немає жодного підтвердження проведення заходів щодо опрацювання «реевакуйованих» кінодокументівТам само. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 5. 30 арк..

Необхідно також звернути увагу на те, що ані фільми, ані кіножурнали, про які йшлося вище, не мали атрибутивних ознак (наприклад, облікових номерів), за якими можна було б їх ідентифікувати як архівні документи, що походять із Києва. Припускаємо, що це були прокатні копії, призначені для показу в кінотеатрах. Тому там, чи в установах кінопрокату їх могли виявити і передати до Архівного управління НКВС УРСР у м. Златоуст, а після його реевакуації - до архіву.

Не відкидаємо також імовірність виявлення цієї групи кінодокументів у Києві чи в одному з регіонів України оперативною групою працівників архівних установ НКВС УРСР, які здійснювали пошук документів на зайнятих радянськими військами територіях. На цю обставину вказує невпорядкований стан, притаманний усім кінодокументам, збираним протягом 1943-1945 рр.

Вже в архіві, за результатами опрацювання було встановлено повну назву фільму - «Голод і боротьба з ним», виявлено, що з 5-ти його частин відсутня перша, немає кінця 2-ї та початку 5-ї частин; імовірно, тоді ж фільм було скомпоновано в 3 частини.

Наступне надходження сталося в 1953 р. від Київської кіностудії художніх фільмів. Ідеться про фільм «Документи епохи» (1928), змонтований на основі рідкісної кінохроніки історії України від Першої світової війни до кінця 1920-х років, яка зберігалася в тодішніх архівах кіностудій ВУФКУ або була викуплена в інших кіноорганізацій і приватних осіб 100 революцій. «Документи епохи» (1928) FEAT «Сон сови» // Довженко-центр. URL: https://dovzhenkocentre.org/event/100-revolyuts-y-dokumenti-epohi-1928-feat-son-sovi/ (дата звернення: 11.02.2022)..

Кінофільм «Нариси радянського міста» (1929) поповнив колекцію здогадно в 1958 р. Джерело надходження, на жаль, залишається невідоме. Створений одним із піонерів української документалістики, режисером Д. Дальським, фільм містить рідкісні кадри міського простору та повсякдення тодішньої столиці УРСР - м. Харків Нариси радянського міста // ВУФКУ. Found. URL: https://vufku.org/found/narysy-radianskoho-mista/ (дата звернення: 07.02.2022)..

Невдовзі, у 1961 р., до архіву із Всесоюзного державного фонду кінофільмів (Держфільмофонд СРСР) надійшла кінострічка «Арсенал» (1929), авторами якої є режисер-сценарист О. Довженко та оператор Д. Демуцький, а 20 років по тому, в 1981 р. - кінофільм «Одинадцятий» (1928) - перша з авангардистських робіт Дзиґи Вертова (справж. прізв. - Кауфман Давид Абельович) та його брата - оператора М. Кауфмана, створена на Київській кіностудії ВУФКУ.

1966 р. удруге Центральний державний архів кіно-фото-фонодокументів СРСР передав фільм «Дніпробуд» (1927).

Останніми фільмами, якими збагатилася колекція документального кіно ВУФКУ, стали: «Табактрест» (1923), «Землетрус в Ялті» (1928), «Жінці про жінку» (1930), передані 2000 р. Федеральним архівом Німеччини в числі кінодокументів українських студій за 1920-1941 роки Акти з науково-технічного опрацювання кінодокументів, приймання-передавання на постійне зберігання кінодокументів та супровідна документація до них за 1999-2000 роки // ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного. Поточний архів. Арк. 4-9..

Таким чином, кінцевий обсяг колекції документального кіно ВУФКУ - 187 одиниць обліку. При цьому кіноперіодика представляє найбільший сегмент колекції.

Варто зупинитися більш детально на забезпеченні збереженості «вуфківських» кінодокументів. Зіткнувшись у повоєнний період із відсутністю приміщень для сховищ На той час архів розміщувався в приміщенні Центрального державного історичного архіву УРСР по вул. Володимирській, 22-а. Станом на 1947 р. його площа становила 1200 м², ступінь завантаженості 2-х архівосховищ, відведених під фото- і кінодокументи, - 200% // ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 17. Арк. 1., від 1948 р. архів зберігав кінодокументи на Київській студії художніх фільмів ім. Олександра Довженка. Однак на початок 1960-х років проблема зі сховищами залишалася критичною. «Не маючи по суті власного кіносховища, архів настільки заповнив матеріалами тимчасово надане йому Київською кіностудією приміщення, що перевершив всі допустимі норми технічної і протипожежної безпеки. За браком приміщення архів не має змоги прийняти на зберігання підготовлені для передачі кінодокументи Ялтинської та Одеської кіностудій та ряду телестудій республіки», - зазначалося в акті комісії Архівного управління при Раді Міністрів УРСР з обстеження стану і роботи архіву34.

Деякі сподівання на покращення умов зберігання «вуфківської» колекції з'явилися із введенням у 1964 р. в експлуатацію підземного архівосховища на території комплексу споруд центральних державних архівів у м. Києві, по вул. Солом'янській, 24, куди перевезли кінодокументи з Київської студії художніх фільмів ім. Олександра Довженка. Втім, і цього разу не обійшлося без проблем, адже навколо архівосховища, яке споруджувалося на пустирі, встиг вирости житловий масив. Тоді як «вуфківські» кінодокументи та інші, створювані до 1950-х років 35, мали нітрооснову36, яка, незважаючи на позитивні фізико-механічні властивості (гнучкість, прозорість та зносостійкість), з одного боку, є хімічно нестабільною37, а з іншого - надзвичайно горючою і вибухонебезпечною 38. У зв'язку із забороною Держпожнаглядом УРСР зберігати такі кінодокументи у підземному сховищі (збудованому в межах міста) через ризик виникнення пожеж, було прийнято рішення про тимчасове їх зберігання у сховищах Вінницької обласної контори кінопрокату в 1968-1971 роках39.

Вочевидь, занепокоєння з приводу неможливості, принаймні в найближчій перспективі, зберігати нітроплівки в центрі міста, а також щодо їх безпечного транспортування спонукало архівістів до копіювання (дублювання) кінодокументної інформації на безпечну, триацетатну плівку. Оскільки в 1960-х роках архів не мав у своєму розпорядженні ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 89. Арк. 2. Відносно дешеве виробництво нітроплівки було заборонено лише на початку 1950-х років. Основним компонентом нітрооснови кінодокументів є нітроцелюлоза. При зберіганні нітроплівка розкладається з виділенням оксидів азоту, які під впливом кисню і вологи повітря утворюють азотну кислоту, що прискорює процес подальшого розкладання нітрооснови. Реакція розкладання стає автокаталітичною, її швидкість збільшується мінімум удвічі при підвищенні температури на кожні 5°С. Процеси деструкції основи екзотермічні, протікають із виділенням тепла, що може призвести до самозаймання і вибуху коробок із кінодокумента- ми при температурі 41°С. ЦДАВО України. Ф. 14. Оп. 2. Спр. 2302. Арк. 44. кінолабораторії, роботи проводилися на кіностудіях Києва40. До 1968 р. більшість нітратних позитивів «вуфківської» колекції були переведені на триацетатну основу. Домінуючий тогочасний підхід, за яким оригінали з нітроосновою повинні бути «скопійовані і знищені»,41 поширювався й на «вуфківські» кінодокументи. Як видається, архівісти ухилялися від утилізації нітратних позитивів, вдавшись до переведення останніх у лаванду (проміжний позитив) і продовжуючи її зберігати протягом наступних 25 років. Край цьому поклала пожежа, що сталася біля будівлі архіву в липні 1989 р., спричинена скупченням «відфіксованої» кіноплівки, куди, імовірно, потрапила нітроплівка. Як слід було очікувати, Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР видало наказ від 11 липня 1989 р. № 52 «Про порядок завершення переводу кінодокументів на триацитатну плівку та організацію оперативного знищення матеріалів на нітроплівці». У ньому наголошувалося, що, попри здійснену архівом значну роботу з переведення кінодокументів з нітро на триацитатну основу, справа до кінця не доведена; «опрацьовані» оригінали не вивезено і не знищено42. Директору архіву О. Коваленку було доручено у 1-му кварталі 1990 р. забезпечити повне знищення документів на нітроплівці. Тож, хоч із проволоком, оригінальні нітроплівки (лаванди) були утилізовані в складі основного масиву кінодокументів з нітроосновою43, що засвідчують відмітки в актах технічного стану про виділення лаванд в утиль актом від 4 червня 1990 р. Причина цієї ситуації крилася не тільки в згадуваній нами пожежонебезпечності кіноплівок, а й в нерозумінні ролі і цінності першоджерел кінодокументів, яке так і не зазнало суттєвих змін із часу появи у світі перших кіноархівів.

Повертаючись до історії дублювання кінодокументів на триацетатну плівку, відмітимо, що цикл операцій частково включав і процедури відновлення (реставрацію), позаяк окремі кінодокументи всередині їх комплекту мали розходження в метражі (в більшості випадків - це розходження між негативом і позитивом), а, відтак, повноті змісту і монтажних планів.

Тим часом, вже на початку 1980-х років з'ясувалося, що ацетатна плівка також сприйнятлива до розкладання в результаті т. зв. «оцтового синдрому» 44 (реакція гідролізу, яка послаблює, деформує і, зрештою, руйнує пластичні властивості плівки). А шар желатину, нанесений на зворотній бік плівки для запобігання її скручування, схильний до розм'якшення і росту цвілі при підвищенні вологості. Пліснявіння призводить до гідролізу емульсійного і желатинового шарів і, зрештою, до повної втрати зображення кінодокумента.

Щоб запобігти цьому, а також природньому і невідворотному процесу старіння кіноплівки, необхідно додержуватися специфічних умов зберігання ацетатних чорно-білих плівок, насамперед, в архівосховищах із контрольованими температурою (+10°С±5) і відносною вологістю (45%±5) ГСТУ 55.003-2003. Кінодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги. На заміну ОСТ 55.1-84; надано чин. 01.09.2003. Київ: Держкомархів України, 2003. 37 с.. Наразі умови зберігання кінодокументів з ацетатною основою важко назвати ідеальними, головним чином, через недотримання температурно-вологісного режиму, позаяк наявна в сховищах припливно-витяжна система вентиляція експлуатується з 1975 р. і є морально застарілою.

Сховища, де зберігаються «вуфківські» кінодокументи, обладнані спеціальними стелажами, що забезпечують відокремлене зберігання кожної коробки з кіноплівкою. Освітлюються архівосховища джерелами штучного світла - закритими матовими плафонами з гладкою зовнішньою поверхнею.

Як найбільш простий превентивний метод для підтримування фізичного стану цих кінодокументів застосовується комплекс санітарно-гігієнічних заходів у архівосховищах: регулярно здійснюється сухе й вологе прибирання, приміщення обробляються спеціальними бактерицидними лампами (для знезаражування повітря УФ-променями) та антисептичними розчинами.

Для своєчасного виявлення й унеможливлення появи механічних ушкоджень і мікологічного ураження, а також із метою дослідження стану структурно-хімічних властивостей матеріальної основи «вуфків- ських» кінодокументів здійснюють контроль їхнього технічного і фізи- ко-хімічного стану Контроль технічного і фізико-хімічного стану «вуфківських» кінодокументів проводять: у цільовому порядку як планову роботу; під час перевіряння наявності та стану документів; під час користування або проведення інших робіт, пов'язаних із перегляданням кінодокументів., у ході якого перевіряють:

стан паковання (герметичні металеві коробки) - візуально. У разі виявлення на пакованні пошкоджень, корозії, деформування його негайно замінюють;

стан захисних і стандартних ракордів, перфораційних доріжок і склейок - візуально під час перегляду кінодокумента на фільмопере- вірному столі;

- технічний і фізико-хімічний стан основи та фотографічного шару (механічні пошкодження, забруднення, дефекти біологічного і хімічного походження - пожовтіння, ураження пліснявими грибами, відшаровування, сліди кристалізації солей і розкладання залишкових продуктів хіміко-фотографічного оброблення) - візуально на фільмоперевірному столі у відбитому і прямому світлі. У разі виявлення окремих цяток і плям (початкова стадія пліснявіння), уражені ділянки контролюють під мікроскопом при збільшенні в 20 разів.

Документи з виявленими дефектами підлягають негайному реставраційному і консерваційно-профілактичному обробленню (ручному чи машинному), або переведенню на нову основу.

Ручне оброблення виконується на відповідному обладнанні (склеювальних пресах, фільмоперевірних столах) і включає: ремонт перфорацій із заміною та підклеюванням відповідних ділянок перфораційних доріжок, укріплення склейок; видалення локальних жирових, воскових забруднень, залишків клею; загальне очищення і знепилювання кіноплівки.

Видалення жирових забруднень на великих ділянках кіноплівки проводять в ультразвукових машинах із використанням перхлоретилену технічного згідно з ТУ У 6.05743160-027. Машинне консерваційно-профілактичне оброблення кінодокументів проводять на реставраційних машинах типу 45П-6 або в пристосованих для цього проявних машинах.

Кінодокументи зі слідами біологічного ураження (плісняви) підлягають фунгіцидному обробленню із застосуванням водних розчинів ніцтедину або метациду, що проводиться на реставраційних машинах.

Потрібно зазначити, що архівування кінодокументів завдяки технічній природі останніх завжди було залежним від промислової практики. Так, криза вітчизняного кіновиробництва 1990-х років спричинила різке зменшення обсягів кінопродукції з використанням 35-мм плівки. Внаслідок цього значно скоротився попит користувачів на отримання копій (контратипу чи позитиву) з архівних кінодокументів, а саме дублювання кінодокументів за допомогою технології контактного друку вичерпало себе через скорочення пропозицій послуг із технічного обслуговування та ремонту необхідного обладнання. Водночас, широке застосування на телебаченні технологій аналогового відео стало важливою передумовою придбання архівом у кінці 1990-х років обладнання, яке дозволило копіювати «вуфківські» кінодокументи у відеоформатах VHS, S-VHS, Betacam SP.

Останнім нововведенням, що прийшло на зміну аналоговим технологіям копіювання кінодокументів, стало оцифрування. Перші цифрові копії з кінодокументів були виготовлені в 2008 р. із придбанням фільмового сканера. Не отримуючи жодного додаткового фінансування, архів оцифрував «вуфківську» колекцію впродовж 2010-2016 рр., поповнивши цифровий фонд користування.

Цифрові технології, що з першого погляду є лише додатковим кроком у технологічних змінах, які аудіовізуальний світ не переставав відчувати з моменту його появи, насправді спричинили неабиякі зрушення в домінуючих теорії і практиці збереження рухомого зображення та доступу до нього. У цій атмосфері змін дедалі частіше стали лунати твердження про важливість оцифрування кіноспадщини через його значний потенціал щодо забезпечення доступу в безпрецедентному масштабі. За словами Н. Голдман (Nancy Goldman)47, яка спробувала визначити поняття «доступ» в контексті роботи архівів, останній «являє собою зв'язок між колекцією та користувачем»48. Таким чином, йдеться про об'єднання 2-х партнерів: з одного боку, архіву, зберігача колекції; з іншого - користувача, який виявляє або може потенційно виявити інтерес до цієї колекції. Поділяючи авторське розуміння доступу, слід підкреслити, що перша «зустріч» користувача з кінодокументом відбувається на інтелектуальному рівні, коли користувач за допомогою інформаційно-пошукових засобів дізнається про наявність і вміст того чи іншого кінодокумента в архівній колекції. Іншими складовими доступу є фізичний та юридичний аспекти.

У доінтернетівську епоху першим інструментом доступу, що орієнтував користувача в обсязі та змісті «вуфківських» кінодокументів, став анотований каталог «Кинолетопись. Аннотированный каталог киножурналов и документальных фильмов производства украинских студий (1923-1941)» (1969). Структурований в хронологічній послідовності за назвами кінодокументів із короткою анотацією до кожного з них, відомостями про авторів і пошуковими даними (опис бібліографічного типу), довідник репрезентував інформацію про 179 кіноробіт ВУФКУ, що зберігалися в архіві на кінець 1960-х років49. Ненсі Голдман - очільниця кінотеки та навчального центру Тихо-океанського кіноархіву (нині - Художній музей Берклі та Тихоокеанський кіноархів) (1982-2019). У 1999-2015 рр. очолювала Комісію з каталогізації та документації Міжнародної федерації кіноархівів (International Federation of Film Archives, FIAF), керувала проєктом Комісії щодо перегляду та оновлення Правил каталогізації, результатом якого стала публікація «Посібника з каталогізації рухомих зображень» (2016). Курувала розроблення бази даних німих фільмів «Скарби з кіноархівів» і редагування Міжнародного довідника колекцій кіно- і телевізійної документації FIAF. Викладала семінари з методології дослідження і каталогізації фільмів у Каліфорнійському університеті в Берклі, Університеті штату Каліфорнія в Сан-Хосе і Музеї Джорджа Істмана (США). What is Access? // Journal of Film Preservation. 1997. № 55. URL: https: https://en.calameo.com/fiaf/read/000918540c54db9d19414 (дата звернення: 11.02.2022). З огляду на нефондову організації документів, що історично склалася в архіві, їх облік і описування здійснюється подокументно.

Утім, не обмежуючись лише каталогізацією колекції, архів вдався до перероблення описів зйомок «вуфківських» кінодокументів, які укладалися архівістами на завершальному етапі їх опрацювання після прийняття на зберігання, а, відтак, вирізнялися між собою фаховим рівнем і стилістичними варіаціями описань. До 1978 р., після удосконалення (розшифрування окремих подій, фактів, об'єктів, осіб, уточнення назв, місця і дати зйомок) та редакторської правки, на кінодокументи колекції були складені монтажні аркуші. Тож на час перевидання розширеної версії довідника під назвою «Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів і кіносюжетів (1896-1939)» (2009)50, доповненого кінодокументами від 1969 р. надходження, архівісти вже мали в своєму розпорядженні монтажні аркуші, які слугували інформаційним підґрунтям для описових статей.

Цифрові технології відкрили нові можливості для реалізації завдань, пов'язаних із забезпеченням доступу до архівних документів і зростаючими очікуваннями користувачів щодо якості вторинної документної інформації.

Важливим акцентом у цьому напрямі став «Е-каталог»51, у якому об'єднано бази даних за всіма видами аудіовізуальних документів, що забезпечують швидкий і зручний пошук відомостей на рівні документа. Натепер інформаційний ресурс пропонує у вільному доступі майже 12,5 тис. найменувань документів (близько 98% архівного кінозібрання), у т. ч. і «вуфківських» кінодокументів, за винятком 2-х фільмів - «Табактрест» та «Жінці про жінку», які, сподіваємося, незабаром з'являться в каталозі, що систематично поповнюється. Поля пошуку кінодокументів включають: архівний номер, назву документа, вид документа, автора, виробника і дату створення документа. Відомості про кінодокумент також включають розширену анотацію і копію монтажного аркуша у вигляді pdf файла.

Успіх цих починань заклав ґрунт для наступного важливого кроку, зумовленого визнанням необхідності «видимості» «вуфківських» кінодокументів поза архівними стінами. У 2021 р. з ініціативи Державної архівної служби спільно з ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного було реалізовано проєкт «Архів українського німого кіно» 52. У рамках Електронна версія доступна також на вебсайті «Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного». URL: https://tsdkffa.archives.gov.ua/wp-content/uploads/2019/12/1896-1939.pdf. (дата звернення: 11.02.2022). Е-каталог // ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного. URL: https://avd-tsdkffa.archives.gov.ua/ (дата звернення: 11.02.2022). Архів українського німого кіно // YouTubе. URL: https://www.youtube.com/playlist?list=PLaiKyJj77P4wlB1K_lrcNnMoetK8Ykxeh (дата звернення: 11.02.2022). цієї ініціативи, на платформі «YouTube» в публічному доступі представлено 179 раніше невідомих або малознаних архівних кінодокументів (з відповідним фільмографічним супроводом), які можна дивитися в потоковому режимі, залишивши осторонь трудомістку архівну «подорож» до першоджерела.

Вибір «вуфківських» документів для цього ресурсу був продиктований необхідністю ідентифікувати архівний сегмент документального кіно мовчазної епохи, що, своєю чергою, допомагає у концептуалізації параметрів надбань української кінематографії. Також це спроба залишатися в мейнстрімі домінуючих світових тенденцій у відкритті та донесенні широкій аудиторії колекцій рухомих зображень задля підвищення обізнаності про їх інформаційно-знаннєвий потенціал, естетичну і культурну цінність, а також для стимулювання і задоволення попиту на архівні інформаційні ресурси.

Звісно, важливим фактором, що впливає на реалізацію «відкритості» «вуфківських» документів, є правове регулювання доступу та користування ними. Основними нормативно-правовими актами у цій сфері є, зокрема, Цивільний кодекс України Цивільний кодекс України (зі змінами). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/435-15#Text. (дата звернення 17.02.2022)., закони України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» Про Національний архівний фонд та архівні установи: Закон України від 24.12.1993 р. № 3814-XII // Відом. Верховної Ради України. 1994. № 15. Ст. 86 (поточна ред. від 16.10.2020). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3814-12#Text (дата звернення: 17.02.2022). і «Про авторське право і суміжні права» Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ // Відом. Верховної Ради України. 1994. № 13. Ст. 64 (поточна ред. від 11.07.2001). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12tfText (дата звернення: 17.02.2022)..

Профільний Закон «Про Національний архівний фонд та архівні установи» гарантує забезпечення доступу до архівних документів із моменту надходження їх до архівної установи й право користування ними громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах.

Водночас, доступ до такої окремої категорії архівних документів як кінодокументи регулюється Законом України «Про авторське право і суміжні права». Нагадаємо, що кінофільм є різновидом аудіовізуального твору відповідно до законів України «Про кінематографію» Про кінематографію: Закон України від 13.01.1998 № 9/98-ВР // Відом. Верховної Ради України. 1998. № 22. Ст. 114 (поточна ред. від 13.01.1998). URL: https://https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/9/98-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення : 17.02.2022). і «Про авторське право і суміжні права» та кінематографічного твору відповідно до Ст. 3 Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, ратифікованої Україною 18 березня 2009 р.57, на який поширюється авторське право.

Із точки зору авторського права, однією з найбільших проблем у нашому випадку стало визначення суб'єкта(ів), якому(им) належать права на фільми. У цьому питанні національне законодавство виходить із принципу, що застосовується в країнах романо-германської правової системи, визнаючи його авторами фізичних осіб: режисера-постановника, автора сценарію, оператора-постановника, художника-постановника, автора спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору, які створюють оригінальний результат творчої праці.

Позаяк фільм є складним, комплексним твором, що поєднує кілька видів робіт і спільну роботу багатьох авторів, авторське право на нього як твір, створений у співавторстві, належить усім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відтак право використання фільму в цілому належить усім співавторам. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

Відповідно до Ст. 447 Цивільного кодексу України та частини першої Ст. 30 Закону України «Про авторське право і суміжні права», по завершенню строку дії авторського права кінофільми переходять у суспільне надбання і відповідно втрачаються усі обмеження щодо їх використання, накладені авторським правом.

На жаль, не завжди легко визначити, коли саме кінофільм переходить у суспільне надбання. Великою мірою це стосується «вуфківських» кінодокументів, коли у визначенні строку їх правової охорони виникли «підводні течії», пов'язані з т. зв. «сирітськими творами». Не вдаючись у детальний аналіз причин (який вимагає окремого дослідження), наголосимо, що в кіноперіодиці переважно відсутні дані щодо її авторів, а в облікових документах архіву авторство приписується установі. Чинна ж редакція Закону України «Про авторське право і суміжні права» (2001) не містить положень, що визначають правовий режим сирітських творів, а також механізм їх легалізації і використання. В практичній площині - це ще труднощі виявлення власників авторських прав на кінопродукцію, випущену державною кінематографічною організацією, яка припинила своє існування в 1930 р., що робить межі простору «добросовісного використання» мінливими і непевними. Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво від 02.11.1992)// Верховна Рада України. Українське законодавство. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_136#Text (дата звернення: 17.02.2022).

Натомість ця проблема знайшла своє часткове вирішення в Директиві Європейського Парламенту і Ради 2012/28/ЄС від 25 жовтня 2012 р. про певні дозволені способи використання «сирітських творів»58. Згідно з Директивою, право використання «сирітських творів» мають виключно некомерційні культурні заклади (музеї, архіви, бібліотеки) після спроби знайти володільця майнових авторських прав.

Вимоги Директиви були закріплені в законопроєктах про авторське право і суміжні права: № 5552 та 4-х альтернативних: 5552-1, 5552-2, 5552-3, 5552-4, розроблених та зареєстрованих у Верховній Раді України (травень-червень 2021)59 на виконання взятих Україною зобов'язань з імплементації норм права Європейського Союзу щодо охорони авторського права і суміжних прав, зокрема ст.ст. 157-192 Глави 9 «Інтелектуальна власність» Розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Законопроєкт 5552-2, аналізований нами через найбільш повний і масштабний текст у порівнянні з іншими законопроєктами, визначає «сирітський твір» як «оприлюднені в межах України літературний, аудіовізуальний, фотографічний, образотворчий та інший твір, фонограма, відеограма (у т. ч., що входить до складу аудіовізуального твору або іншої фонограми, відеограми), записане виконання, що складають частину культурної спадщини і знаходяться у сховищах некомерційних бібліотек, закладів освіти, музеїв, архівів, кіно-, фото-, аудіофондів, організацій мовлення України, щодо яких жоден із суб'єктів майнових прав на відповідний об'єкт за результатами вжитих заходів не ідентифікований та, в разі ідентифікації (включаючи анонімів або псевдонімом), не віднайдений»60.

Крім того, некомерційним організаціям з охорони культурної спадщини законодавцем дозволено використання «сирітських творів» із метою оцифрування, індексації, каталогізації, збереження або відновлення копії після вжиття такою організацією заходів із ідентифікації та належного розшуку авторів, інших суб'єктів авторського права, які не призвели до ідентифікації відповідних суб'єктів авторського права або віднайдення ідентифікованих суб'єктів.

У світлі наведених зауважень не викликає сумніву, що національне законодавство з авторського права і суміжних прав істотно відстає від європейських стандартів, є неадекватним потребам сучасного розвитку сфери аудіовізуального архівування і не дозволяє архівістам почуватися впевненими в питаннях доступу до архівних кіноколекцій та їх поширення в мережі «Інтернет». Відтак, украй необхідним є реформування національного законодавства шляхом узгодження відповідних норм законів у сфері архівної справи і авторського права, адаптації до законодавства Європейського Союзу. Ця потреба випливає з міркування про те, що в окремих специфічних сферах діяльності (наприклад, архівній), безпосередньо пов'язаних із реалізацією цілей суспільних інтересів, норма примату авторського права потребує винятків для врівноваження інтересів правоволодільців, користувачів та архівів, що зберігають об' єкти, які охороняються авторським правом.

Зважаючи на викладене вище та враховуючи, що на виконання Постанови Раднаркому СРСР від 13 лютого 1930 р. «Про утворення всесоюзного об'єднання з кінофотопромисловості» ВУФКУ (виробник творів німого кіно) реорганізовано в державний трест «Українафільм», підпорядкований Всесоюзному кінофотооб'єднанню «Союзкіно». А пізніше, відповідно до постанови Раднаркому УРСР від 16 квітня 1938 р., державний трест «Українфільм» ліквідовано без правонаступника; це дало змогу архівістам презентувати «Архів українського німого кіно» відповідно до Ст. 30 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Отже, на основі всебічного аналізу і залучення до наукового обігу раніше невідомих архівних джерел нами з'ясовано, що формування колекції документального кіно ВУФКУ, розпочате архівом у другій половині 1950-х тривало до 2000 р. Джерелами комплектування колекції були Держільмофонд СРСР, Центральний державний архів кіно фото-фонодокументів СРСР, Федеральний архів Німеччини. На сьогодні колекція налічує 179 одиниць обліку (її основу складає кіноперіодика) та охоплює кінодокументи 1923-1930 рр.

Екскурс в історію зберігання цієї колекції дозволяє говорити про колосальні професійні зусилля, вкладені в аналогові, а згодом - в цифрові технології збереження в межах тепер вже гібридного архівного простору.

Незважаючи на заходи з «відкриття» колекції для загалу, здійснювані архівом протягом багатьох років, знання про неї залишалися доволі скромними і, як правило, не виходили за межі вузько-профільного користувацького кола (йдеться, насамперед, про представників медіаспільноти).

Наразі цифрові технології, вдало «вплетені» в практику аудіовізуального архівування, служать основою для створення безпрецедентних проєктів із консолідації та просування архівних інформаційних ресурсів за рахунок розширення каналів і рівнів оприлюднення цих ресурсів, наприклад у мережі «Інтернет». Так, завдяки проєкту «Архів українського німого кіно» архівна колекція зараз стає об'єктом інтересу для все більшої кількості користувачів мережі (понад 22 тис. переглядів станом на червень 2022 р.), а шлях до відкриття цієї складової національних архівних ресурсів і вітчизняної кіноспадщини значно скоротився.

Щоб піти далі в цьому напрямі, архіву варто розглянути можливість інтеграції колекції «вуфківських» документів до Міжархівного пошукового порталу, який на сьогодні об'єднує у єдиному пошуковому просторі цифрові ресурси державних архівів, а також окремі тематичні цифрові колекції документів, що працюють на платформі ARCHIUM.

References

1. Briukhovetska, L. (2018). Perervanyi polit. Ukrainske kino chasiv VUFKU: sproba reconstrukcii [The interrupted flight. Ukrainian cinema in times of VUFKU: reconstruction attempt]. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kyivo-Mohylianska Akademiia». [in Ukrainian].

2. Dyrektyva Yevropeiskoho Parlamentu i Rady 2012/28/YeS vid 25 zhovtnia 2012 r. pro pevni dozvoleni sposoby vykorystannia syritskykh tvoriv [On the access to public information: The Legislative Act of the European Parliament and the Council, dated 25 October 2012]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text [in Ukrainian].

3. Hoseyko, L. (2005). Istoriia ukrainskoho kinematohrafa. 1896-1995 [The history of Ukrainian cinematography. 1896-1995]. (S. Dovhaniuk, Trans.; V. Voitenko, Ed.). Kyiv: KINO-KOLO. [in Ukrainian].

4. Edmondson, R. (2016). Audiovisual archiving: philosophy and principles. 3rd edition. UNESCO. Paris. Retrieved from https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000243973 [in English].

5. Yevropeiska konventsiia pro spilne kinematohrafichne vyrobnytstvo vid 02.11.1992 r. [On the access to public information: The Legislative Act of the European Union, dated 2 November 1992]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_136#Text [in Ukrainian].

6. Kasian, L. (2020). Naukova kinodokumentalistyka v zibranni TsDKFFA Ukrainy imeni H.S. Pshenychnoho: informatsiinyi potentsial [Scientific documentary film in collections of the H.S. Pshenychny Central State Archives of Cinema, Photo and Audio Records of Ukraine: information potential]. Arkhivy Ukrainy, 2, 40-57. [in Ukrainian].

7. Kozlenko, I. (2015) Kino i nimtsi: yak Ukraina nekhtuie kinospadschynoiu [Cinema and the Germans: how Ukraine neglects film heritage]. Retrieved from https://https://rus.lb.ua/culture/2015/12/03/322505_kino_i_nimtsi_yak_ukraina_nehtuie.html [in Ukrainian].

8. Myslavskyi, V.N. (2018). Istoriia ukrainskoho kino 1896-1930: fakty i dokumenty [The history of Ukrainian cinema in 1896-1930: facts and documents]. Vol. 1. Kharkiv: Dim Reklamy. [in Ukrainian].

9. Myslavskyi, V.N. (2018). Ukrainske kinomystetstvo 20-kh rokiv XX stolittia: orhanizatsiino-tvorchi transformatsii [Ukrainian cinematography of the 1920s: organizational and creative transformations]. Kharkiv: Dim Reklamy. [in Ukrainian].

10. Nebesio, B.Y. (2009). Competition from Ukraine: VUFKU and the Soviet Film Industry in the 1920s. Historical Journal of Film, Radio and Television, 29(2), 159-180. [in English].

11. Pasichnyk, A.Yu. (2021). Odeska kinofabryka. Stanovlennia i rozvytok (1919-1930-j rr.) [Odesa film factory. Formation and development (1919-1930)] (Extended abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

12. Pro avtorske pravo i sumizhni prava: Zakon Ukrainy vid 23.12.1993 r. № 3792-ХІІ [On the access to public information: The Legislative Act of Ukraine, dated 24 December 1993 № 3792-ХІІ]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text [in Ukrainian].

13. Pro kinematohrafiiu: Zakon Ukrainy vid 13.01.1998 r. № 9/98-ВР [On the access to public information: The Legislative Act of Ukraine, dated 13 January 1998 № 9/98-ВР]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/9/98-%D0%B2%D1%80#Text [in Ukrainian].

14. Pro Natsionalnyi arkhivnyi fond ta arkhivni ustanovy: Zakon Ukrainy vid 24.12.1993 r. № 3814-XII [On the access to public information: The Legislative Act of Ukraine, dated 24 December 1993 № 3814-XII]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3814-12#Text [in Ukrainian].

15. Prymachenko, Ya. (2015). Diiachi literatury i mystetstva v poli zoru dyktatury. Suspilstvo i vlada v radianskii Ukraini rokiv nepu (1921-1928) [Society and power in Soviet Ukraine during the New Economic Policy (1921-1928)] (Vol. 2, pp. 57-133). 2 vols. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

16. Prymachenko, Ya. (2017). Ukrainske kino 1920-kh rokiv u poshukakh vlasnykh tem ta smysliv [Ukrainian cinema of the 1920s in search of its themes and meanings]. Ukraina moderna. Retrieved from https://uamoderna.com/md/ prymachenko-ukrainian-cinema [in Ukrainian].