Листування Михайла Грушевського з Михайлом Дьяконовим (1910, 1916 рр.)

Размещено на http://allbest.ru

1Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка

2Інститут української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України

Листування Михайла Грушевського з Михайлом Дьяконовим (1910, 1916 рр.)

1Віталій Тельвак доктор історичних наук, професор,

професор кафедри всесвітньої історії

та спеціальних історичних дисциплін,

2Ігор Гирич доктор історичних наук, професор,

завідувач відділу джерел з нової історії України,

Анотація

Мета роботи - ввести в науковий обіг і визначити евристичний потенціал листування М. Грушевського з російським істориком права М. Дьяконовим. Методологічна основа дослідження передбачає комплексний аналіз історіографічних фактів, використання архівної евристики, аналітичної і синтетичної критики джерел з урахуванням принципів історизму та об'єктивності.

Наукова новизна роботи. Уперше подається коментоване листування М. Грушевського з М. Дьяконовим за 1910, 1916 рр. Висновки. Відзначено, що здійснена протягом останніх десятиліть публікація епістолярію М. Грушевського зі знаковими російськими інтелектуалами актуалізує звернення до кореспондентів вченого т. зв. «другого плану» - тих, із ким спілкування склалося здебільшого у професійному річищі, не зачіпаючи скільки-небудь глибоко громадських справ і приватних тем.

Плідність такого звернення продемонстрована на прикладі з'ясування евристичного потенціалу листування українського вченого з петербурзьким правником. З'ясовано, що віднайдений епістолярій вкотре засвідчив цілеспрямовану діяльність М. Грушевського з перекладу власних історичних творів російською мовою для популяризації українського погляду на минуле Східної Європи в інтелектуальному просторі імперії Романових. Поряд із цим, віднайдені листи М. Грушевського до М. Дьяконова додають чимало нового для розуміння казанського періоду заслання українського історика. Зокрема, цікавими є його свідчення про творчі плани, психологічний стан, побутові клопоти тощо.

Збережені листи також проливають світло на шляхетний жест М. Дьяконова, як одного з відповідальних редакторів ліберального за ідейним спрямуванням «Русского исторического журнала»: бажаючи морально підтримати українського колегу в скрутні для нього часи, він запросив М. Грушевського увійти до складу редакційної колегії нового періодичного видання. У підсумку відзначено неповноту виявленого епістолярного діалогу, що актуалізує подальшу пошукову роботу та вказує на потребу продовження публікації листування М. Грушевського з іншими його кореспондентами т. зв. «другого плану».

Ключові слова: М. Грушевський; М. Дьяконов; епістолярій; наукова популяризація; заслання.

Взаємини Михайла Грушевського з його російськими колегами від довшого часу перебувають у фокусі уваги дослідників творчості автора «Історії України-Руси». Пояснюється це, насамперед, потребою відтворити невтомні зусилля вченого з популяризації українського бачення головних подій минулого східноєвропейського регіону в інтелектуальному просторі імперії Романових. Із огляду на це, на сьогодні доволі повно реконструйовано налагодження М. Грушевським професійних контактів і товариських взаємин із такими знаними гуманітаріями, як Олександр Лаппо-Данилевський¹, Михайло Сперанський², Аркадій Лященко³, Микола Марр⁴ та ін.⁵ Такі реконструкції здебільшого з'являлися як передмови до актуалізованого епістолярного діалогу Тельвак В. Листи Михайла Грушевського до Олександра Лаппо-Дани- левського // Записки НТШ. Праці Історично-філософської секції. Т. CCLXX. Львів, 2017. С. 313-334.

² Тельвак В. Листи Михайла Грушевського до Михайла Сперанського // Український археографічний щорічник. Нова серія. Київ, 2018. Вип. 21/22. С. 787-798.

³ Тельвак В. Листи Михайла Грушевського до Аркадія Лященка // Ми-хайло Грушевський. Студії та Джерела / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського; редкол: Г. Бурлака та ін. Київ, 2019. Кн. 1. С. 439-454.

⁴ Тельвак В. Листування Михайла Грушевського з Миколою Марром // Український історичний журнал. 2014. № 4. С. 219-225.

⁵ Тельвак В. Листи Михайла Грушевського з рукописного відділу Інсти-туту російської літератури РАН // Михайло Грушевський. Студії та Джере-ла / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського; редкол: Г. Бурлака та ін. Київ, 2019. Кн. 1. С. 410-438. українського вченого з його російськими колегами. Поява цього листування, як і опрацювання взаємин М. Грушевського з його найбільш активними адресатами уможливлює/спонукає звернення до чималої групи кореспондентів вченого т. зв. «другого плану» - тих, із ким спілкування склалося здебільшого у професійному річищі, не зачіпаючи скільки-небудь глибоко громадських справ і приватних тем. Привертаючи увагу колег до цієї наразі недостатньо опрацьованої проблеми, нижче публікуємо листування М. Грушевського з його знаним російським сучасником, відомим істориком права Михайлом Олександровичем Дьяконовим (1855-1919) та спробуємо на його підставі в загальних рисах охарактеризувати взаємини між українським і російським ученими.

М. Дьяконов зробив собі ім'я в науці як проникливий дослідник політичних ідей і теорії верховної влади в стародавній Русі (цьому була присвячена вже перша його книга «Власть московских государей» (СПб., 1889)), а також ґрунтовний інтерпретатор російсько-українських угод середини XVII ст. Ці обставини, вочевидь, й зумовили зацікавленість М. Грушевського особою російського колеги, адже в «Історії України-Руси» він нерідко звертається до його спостережень. При цьому, що прикметно, жодна історико-правнича студія М. Дьяконова не потрапила у поле зору спеціальної критичної рефлексії ані українського вченого, ані вихованців його львівської школи. Хоча цього можна було очікувати з огляду на прискіпливу увагу головного редактора «Записок НТШ» до новинок російської соціогуманітаристики.

На питання, коли і за яких обставин відбулося знайомство двох учених, зараз складно відповісти. Швидше за все це сталося на початку ХХ ст., коли львівський професор часто відвідував Петербург у наукових і громадських справах, водночас активно налагоджуючи взаємини з тими російськими гуманітаріями, які, якщо й відверто не симпатизували «українському питанню», то принаймні дистанціювалися від правомонархічних поглядів на нього. Як відомо, М. Дьяконов тоді працював професором Петербурзького університету (1907-1912), а незадовго до вибуху Першої світової війни був обраний академіком російської Академії наук (1912). На користь нашого припущення говорить єдиний відомий на сьогодні лист петербурзького вченого до українського колеги, в якому він дякує за надіслану книгу «Кіевская Русь», що була авторською адаптацією для російськомовного читача відповідних частин «Історії України-Руси». Цією книгою М. Грушевський хотів ознайомити російську інтелігенцію з українським баченням генези державотворчих процесів на східноєвропейських теренах у добу середньовіччя. Після появи книги він розіслав примірники деяким російським знайомим, виправдано очікуючи від них популяризації викладених у праці ідей шляхом професійного обговорення Тельвак В. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучас-ників (кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття). Київ-Дрогобич: «Вимір», 2008. С. 115-119.. Як бачимо, до цього ближчого кола знайомих потрапив і М. Дьяконов. Про певний рівень товариськості між українським і російським ученими у той час свідчать і листи М. Грушевського до третіх осіб. Так, перебуваючи у російській столиці в березні 1914 р., автор «Історії України-Руси» у листі до О. Лаппо-Данилевського писав: «Якщо побачите М. А. Дьяконова, вклоніться йому і попросіть, щоб він зателефонував до мене при нагоді - тел. 17648, можливо мені вдасться його побачити» Тельвак В. Листи Михайла Грушевського до Олександра Лаппо-Дани- левського....

Справжнім випробуванням для взаємин М. Грушевського з його російськими приятелями з академічного середовища стали арешт і слідство проти українського вченого наприкінці 1914 - на початку 1915 рр. До честі російської вченої корпорації, її ліберально мислячі представники не піддалися тогочасній ґвалтовній чорносотенній пропаганді, що змальовувала львівського професора батьком «малоросійського сепаратизму», який на кошти ворожої австро-німецької розвідки руйнує «единую и недилимую». Ба, більше, використовуючи всі наявні можливості й зв'язки в міністерстві внутрішніх справ і навіть при імператорському дворі, вони домоглися полегшення засланницької долі українського колеги, якого замість визначеного раніше Томська відправили до значно лагіднішого кліматом провінційного Симбірська. Згодом вони ж успішно клопоталися про переведення М. Грушевського до одного з університетських міст, де б він міг працювати науково. епістолярний діалог історик грушевський дьяконов

Таким чином, історик на початку вересня 1915 р. перебрався до Казані, а рівно за рік оселився у Москві «Я никогда не выступал против России». М. С. Грушевский и русские ученые (1914-1916 гг.) / публ. А. А. Варлыго // Исторический архив. 1997. № 4. С. 175-199; Ссылка М. С. Грушевского. Подготовил Павел Елецкий // Минувшее: Исторический альманах. 23. Спб.: Издательство Феникс, 1998. С. 207-262.. Серед цих демократично налаштованих представників російської інтелігенції був і М. Дьяконов, який поряд із О. Шахматовим і О. Лаппо-Данилевським клопотався перед міністром освіти графом Павлом Ігнатьєвим про заміну місця заслання М. Грушевського з Сибіру на будь-яке університетське місто європейської Росії, де б український історик міг продовжити наукову працю Чернов Е. А. Петроградские ученые и ссылка М. С. Грушевского во время Первой мировой войны // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. Вип. 2. Дніпропетровськ: «Генеза», 2001. С. 642-645; Орел Ю. В. Арешт і заслання М. С. Грушевського у 1914-1915 роках: позиція російських учених // Архіви України. 2016. № 5-6. С. 47-64..

Голос російського правника був вагомим, адже невдовзі він став членом Державної ради.

Український вчений добре знав про ці клопоти російських приятелів, втім, і про участь М. Дьяконова в полегшенні його долі вигнанця. Саме тому серед обмеженого з очевидних причин кола тогочасних кореспондентів М. Грушевського зустрічається й особа його петербурзького колеги. До цього часу виявлено 2 листи М. Грушевського до М. Дьяконова казанського періоду заслання. Завдяки цим листам ми дізнаємося чимало нового про загалом надалі малознані будні автора «Історії України-Руси». Зокрема, цікавими є його свідчення про творчі плани, психологічний стан, побутові клопоти тощо. Збережені листи також проливають світло на шляхетний жест М. Дьяконова. Йдеться про те, що, бажаючи морально підтримати українського колегу в скрутні для нього часи, він, як один із відповідальних редакторів ліберального за ідейним спрямуванням «Русского исторического журнала», запросив М. Грушевського увійти до складу редакційної колегії нового видання.

Російська революція, вочевидь, поклала край епістолярному діалогу українського та російського колег. І причиною цьому були не лише логістичні труднощі листовної комунікації. Головною причиною стало обрання М. Грушевського в березні 1917 р. головою Центральної Ради і його цілковите занурення у процес розбудови «нової України». На прикладі О. Шахматова знаємо, що приятелі автора «Історії України-Руси» з ліберального російського інтелектуального середовища сприйняли політичну активність колишнього царського засланця як зраду. Адже очевидними стали гаряче заперечувані ними у полеміці з чорносотенцями політичні («сепаратистські») амбіції українського культурно-громадського руху. Натомість, сам М. Грушевський надалі з повагою ставився до свого петербурзького приятеля. Так, у написаній на початку 1917 р. знаковій для еволюції його політичного світогляду праці «Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти» голова Центральної Ради вкотре атестував М. Дьяконова «авторитетним російським правником» Грушевський М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти // Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов. ред. П. Сохань. Львів: Світ, 2009. Т. 9: Серія «Історичні студії та розвідки (1917-1923)». С. 53..

Разом із тим, М. Грушевський розходився із російським вченим в оцінці юридичної природи Переяславської угоди. Так, М. Дьяконов трактував її як реальну унію («вічне підданство»), а М. Грушевський схилявся до правового означення тодішніх російсько-українських взаємин як васалітету. Така інтерпретативна модель, як відомо, домінувала у середовищі українських істориків права^п. З огляду на події революції 1917 р. та пізнішої громадянської війни в Росії полемічного обміну думками між українським і російським ученими так і не відбулося. Не сталося цього й пізніше, адже в 1919 р. М. Дьяконов помер від виснаження в опанованому більшовиками Петербурзі. Українська наука внаслідок руйнування наукових зв'язків із колегами з Центрально-Східної Європи ніяк не відреагувала на втрату російської науки. Втім, ім'я петербурзького правника доброзичливо згадувалося М. Гру- шевським і пізніше, зокрема в написаних у 1920-х роках томах «Історії України-Руси», в яких всебічно обговорювалася правова формалізація українсько-російських взаємин.

Власне, про деякі зі згаданих сюжетів й інформують читача опубліковані нижче листи. Найраніший з них, що належить М. Дьяконову, відклався у знаному родинному фонді Грушевських у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ. Два інші, написані М. Грушевським, листи опинилися в особовому фонді М. Дьяконова в московському Архіві Російської академії наук. Як переконливо свідчить зміст опублікованих листів, наразі віднайдено далеко не повну частину листування двох інтелектуалів. Це актуалізує подальшу пошукову роботу, як і вказує на потребу продовження публікації листування М. Грушевського з його іншими кореспондентами т. зв. «другого плану».

* * *

При археографічному опрацюванні листів упорядниками максимально збережено особливості авторського написання. Ми відмовилися від передавання російської мови, відповідно до засад археографії совєтського часу, за нормами сучасної російської мови. Тому залишили в текстах тверді знаки в кінці слів і «яті». Усі текстові скорочення, за винятком загальноприйнятих, розкриваються у квадратних дужках. Дрібні особливості тексту (закреслення, вставки над рядками) не обумовлюються. Зміни в авторському тексті внесені лише в таких випадках: за сучасним правописом подано вживання розділових знаків, написання слів разом, окремо, через дефіс. Авторські дати і місця написання листів наведені там, де вони є в оригіналі; встановлені упорядниками дати та місця подані в заголовку листа у квадратних дужках із відповідним коментарем.

Висловлюємо подяку відомому історику права п. проф. Ігорю Усенку за можливість користання текстами листів М. Грушевського. ¹¹ Ясь О. Образи Переяслава в українській історіографії академічної доби (початок ХІХ - кінець 80-х років ХХ століття) // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження) / ред. кол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, Гирич та ін. Київ: Смолоскип, 2003. С. 550-563.

Додатки

Документи

№ 1

Лист М. Дьяконова до М. Грушевського

[Петербург] ¹

Многоуважаемый Михаилъ Сергеевичъ.

Позвольте поблагодарить Васъ за присылку Вашей книги «Кіевская Русь» т. І Орієнтовне місце написання листа встановлено на підставі біографічних даних М. Дьяконова, який в 1910 р. жив і працював у Петербурзі. Грушевский Мих. Киевская Русь. С-Пб, 1911. Т. І. 490 с.. Нельзя не приветствовать Вашего решенія издать свой труд на язьікі боліе употребительном среди изучающих русскую исторію. Въ этом виді онъ получить несомнінно боліе широкое распространеніе и принесетъ пользу большему кругу читателей.

Уважающій Вас М. Дьяконовъ [підпис]

2/15 ноября [19]10. ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 871. Арк. 55. Рукопис, оригінал, автограф.

№ 2

Лист М. Грушевського до М. Дьяконова

Казань, Суконная Большая № 29 [початок літа 1916 р.] Дату написання листа приблизно визначено за змістом наступного листа.

Искренно уважаемый Михаил Александровичъ!

Наткнулся я на вопрос о происхожденіи формулы «самодержець всея Ве- ликия, Малыя и БТлыя Руси», хотіл бы написать о происхожденіи этихъ тер- миновъ Цій проблемі було присвячено статтю: Грушевський М. Велика, Мала і Біла Русь // Україна. 1917. Кн. 1 і 2-а. С. 7-19.. Съ «Малою» все обстоитъ ясно, съ «Білою» не очень. Этот терминъ очень шатокъ и введеніе его в титул не совсТмъ ясно. Не писали ли Вы объ этом или ніт чьей-нибудь роботы. В курсах Ром[ановича]-Слов[атинского] Романович-Славатинський Олександр Васильович (1832-1910) - історик права родом із Переяславщини. З 1856 р. - професор державного права Київ-ського університету. Був одним із професорів М. Грушевського під час навчання в Київському університеті., Градов [ского] Градовський Олександр Дмитрович (1841-1889) - російський професор права і публіцист; професор Петербурзького університету. обыкновенно ссылка на Лакіера Лакієр Олександр Борисович (1824-1870) - російський історик права, перший класифікатор російської геральдики.. Не было ли чего-нибудь поновіе и подетальніе? Какъ можете?

Кріпко жму Вашу руку.

Ваш М. Грушевский [підпис]

Федеральное государственное бюджетное учреждение науки Архив Российской академии наук (Москва). Ф. 639. Оп. 1. Д. 178. Л. 1. Рукопис, оригінал, автограф.

№ 3

Лист М. Грушевського до М. Дьяконова

[Казань, початок літа 1916 р.] Місце і приблизна дата написання листа визначені за його змістом. Многоуважаемый Михаилъ Александровичъ!

Искренно благодарен за Ваши статьи. Небольшое изслідованіе о запо- від[ньіх] и выход[ных] годах несмотря на малый размір, проливаетъ много світа на этотъ вопросъ! Йдеться про працю: Дьяконов М. «Заповедные лета» и «старина» // Сбор-ник статей по истории права, посвященный М. Ф. Владимирскому-Буданову его учениками и почитателями / под ред. М. Н. Ясинского. Киев: тип. С. В. Кульжен- ко, 1904. 15 с. Оттиск. О себе утешительного могу сказать мало. Война разрушила всю мою жизнь - личную, общественную и научную. Библіотека моя осталась во Львові, я не мог перевезти ее въ Кювъ сюда, потому что меня посадили в тюрьму ...меня посадили в тюрьму... - М. Грушевський був заарештований 28 листопада 1914 р. і відправлений до Лук'янівської в'язниці. Упродовж 29 ли-стопада 1914 р. - 8 лютого 1915 р. із ученим було проведено 8 допитів. ... я с огромнымъ рискомъ и трудностями выбрался изъ Австріи въ Россію... - за порадою київських українців, які вважали перебування М. Грушев-ського у країнах Західної Європи небезпечним з огляду на інсинуації правомонар- хічної преси, вчений з сім'єю в середині листопада залишили Відень. Звідти через Румунію Грушевські виїхали до Росії, а 22 листопада 1914 р. уже були в Києві., когда я с огромнымъ рискомъ и трудностями выбрался изъ Австріи въ Россію¹¹, а затім выехал подъ конвоемъ в Симбирскъ ... затим выехал подъ конвоемъ в Симбирскъ... - 18 лютого 1915 р. М. Грушевський у супроводі городового був відправлений до свого першого міс-ця заслання в Симбірську, куди він прибув 22 лютого. Невдовзі до нього приїхали дружина з донькою., гді я жилъ до сентября прошлого года, когда меня перевели в Казань ...когда меня перевели в Казань... - завдяки неодноразовим клопотан-ням приятелів М. Грушевського з академічного середовища, 7 квітня 1915 р. йому було надано дозвіл відбувати заслання в Казані. Втім, отримавши можливість по-правити здоров'я на заміській дачі, історик виїхав до нового місця перебування тільки 2 вересня.. Здісь тоже не сладость - и климат для меня и моей семьи неподходящій, боліли мы жестоко, и теперь я выслалъ жену и дочь в Кювъ для перемены воздуха, и устроится здісь очень трудно - квартиры сносной нельзя найти, и сколько-нибудь планомЪрныхъ занятий невозможно наладить. Самыхъ элементарныхъ книгъ, которые я 25 літа привыкъ иміть на своемъ столі, ніть и добыть невозможно. Большая моя исторія остановилась на 1649 г. Большая моя исторія остановилась на 1649 г. ... - йдеться про «Істо-рію України-Руси». Цієї праці на час написання листа вийшло вже 8 томів., когда я выезжалъ изо Львова на дачу в горы въ іюлі 1914 г. ... когда я выезжалъ изо Львова на дачу в горы въ іюли 1914 г. - йдеться про будинок Грушевських у гуцульському селі Криворівня, який він збудував у 1907 р. В часи Першої світової війни його спалили відступаючі російські солдати. - и не знаю, сдвинется ли когда-нибудь съ этой точки. Пописываю рецензіи, статейки - все это малоутішительно в возрасте около 50 літа, когда неизвістно много ли вообще рабочего времени впереди осталось.

Съ здішними историками я познакомился всіми - университетскими. Старейший - Корсаков Корсаков Дмитро Олександрович (1843-1919) - російський історик, про-фесор Казанського університету. Д. Корсаков посідав важливе місце у творчій біографії М. Грушевського, адже саме він був автором офіційного відгуку про працю львівського професора «Очерк истории украинского народа», подану ним на здобуття престижної премії графа Уварова при Академії наук. У цьому відгуко-ві Д. Корсаков також дав високу оцінку всієї наукової діяльності українського ко-леги. Див.: Отзыв о сочинении М. С. Грушевского: «Очерк истории украинского народа», изд. 2-е, дополненное, С.-Пб., 1906 г. (с приложением трех географиче-ских карт), составленный Д. А. Корсаковым. Отчет о сорок девятом присуждении наград графа Уварова // Записки Императорской академіи наук по Историко-фи-лологическому отделенію. 1909. Т. 10. Вип. 1. С. 471-498. впрочемъ живетъ в имініи. Архангельский, младший изъ нихъ, называется Петръ Григорьевичъ Архангельський Петро Григорович (1884-1921) - російський історик, професор Казанського університету, учень Н. Фірсова і Д. Корсакова., адресъ: 2 гора 39, сейчасъ в отвезді лЪтнемъ. Въ московскомъ журналі с удовольствиемъ посотрудничаю - когда получу приглашеніе, без этого неудобно навязываться Йдеться про те, що М. Дьяконов, як один із відповідальних редакторів ліберального за ідейним спрямуванням «Русского исторического журнала», за-просив М. Грушевського стати членом редакційної колегії видання. Український вчений прийняв цю пропозицію і його ім'я з'явилося на титульній сторінці цього часопису. Журнал видавався в Петрограді в 1917-1922 рр., всього вийшло 8 книг..

Искренно жму Вашу руку и желаю возможно сносного літнего отдохно- венія. Я буду літовать в городі - выездъ за черту города для меня как для ссыльного связанъ съ такими канителями, что не стоит затевать. Хлопочутъ члены академ[ической] группы Государственного] Совіта о разрешеніи переезда в Москву Хлопочутъ члены академ[ической] группы Государственного] Совпта о разрешеніи переезда в Москву... - 15 грудня 1915 р. члени Державної Ради по виборах від Академії наук та університетів В. Вернадський, Д. Гримм, М. Кова- левський та ін. звернулися до міністра внутрішніх справ із проханням про пере-ведення українського засланця до Москви. З цими заходами М. Грушевського ли-стовно ознайомив В. Вернадський. В підсумку цього та інших клопотань у серпні 1916 р. такий дозвіл було отримано, і на початку вересня 1916 р. історик переїхав до Москви., но пока изъ этого ничего не выходить - хотя тянется давно.

Ваш искренній М. Грушевский [підпис]

References

1. Chernov, E. A. (2001). Petrohradskye uchenye y ssylka M. S. Hrushevskoho vo vremia Pervoi myrovoi voiny [Petrograd scientists and reference to M. S. Hrushevsky during the First World War]. Dnipropetrovskyi istoryko- arkheohrafichnyi zbirnyk, 2, 642-645. [in Russian].

2. Eletskyi, P. (Comp.) (1998). Ssylka M. S. Hrushevskoho [Exile of Mykhailo Hrushevsky]. Mynuvshee: Ystorycheskyi almanakh, 23, 207-262. [in Russian].

3. Hrushevskyi, M. (2009). Pereiaslavska umova Ukrainy z Moskvoiu 1654 roku. Statti y teksty [The Treaty of Pereyaslav of Ukraine with Moscow in 1654. Articles and texts]. In Hrushevskyi M. S. Tvory: U 50 t. [Works: In 50 volumes]. Sokhan, P., Dashkevych, Ya. & Hyrych, I. (Eds.) (Vol. 9, pp. 35-85). Lviv: Svit. [in Ukrainian].

4. Orel, Yu. V. (2016). Aresht i zaslannia M. S. Hrushevskoho u 1914-1915 rokakh: pozytsiia rosiiskykh uchenykh [The Arrest and Exile of M. S. Hrushevsky in 1914-1915: the Russian Historians Position]. Arkhivy Ukrainy, 5-6, 47-64. [in Ukrainian].

5. Telvak, V. (2008). TvorchaspadshchynaMykhailaHrushevskoho v otsinkakh suchasnykiv (kinets XIX- 30-ti roky XX stolittia) [Mykhailo Hrushevsky's creative heritage in the estimations of contemporaries (end of the 19th century - the 1930s)]. Kyiv-Drohobych: Vymir. [in Ukrainian].

6. Telvak, V. (2019). Lysty Mykhaila Hrushevskoho z rukopysnoho viddilu Instytutu rosiiskoi literatury RAN [Letters of Mykhailo Hrushevsky from the manuscript department of the Institute of Russian Literature of the Russian Academy of Sciences]. In Mykhailo Hrushevskyi. Studii ta Dzherela. Burlaka, H. (Ed). (Vol. 1, pp. 410-438). [in Ukrainian].

7. Varlyho, A. A. (Comp.). (1997). «Ia nykohda ne vystupal protyv Rossyy». M. S. Hrushevskyi y russkye uchenye (1914-1916 hh.) [«I have never opposed Russia». M. S. Hrushevsky and Russian scientists (1914-1916)]. Ystorycheskyi arkhyv, 4, 175-199. [in Russian].

8. Yas, O. (2003). Obrazy Pereiaslava v ukrainskii istoriohrafii akademichnoi doby (pochatok XIX - kinets 80-kh rokiv XX stolittia) [Images of Pereyaslav in Ukrainian historiography of the academic era (beginning of the 19th - late 80s of the 20th century)]. In Pereiaslavska rada 1654 roku (Istoriohrafiia ta doslidzhennia) [Pereyaslav Council of1654 (Historiography and research)]. Sokhan, P., Dashkevych, Ya. & Hyrych, I. (Eds.) (pp. 550-563). Kyiv: Smoloskyp. [in Ukrainian].

Abstract

Correspondence of Mykhailo Hrushevsky with Mykhailo Diakonov (1910, 1916)

Vitalii Telvak

Doctor of Historical Sciences, Professor, Professor at the Department of World History and Special Historical Disciplines, Ivan Franko Drohobych State Pedagogical University

Ihor Hyrych

Doctor of Historical Sciences, Professor, Head at the Department of source studies of Modern History of Ukraine, Mykhailo Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine,

The purpose of the work is to introduce into scientific circulation and determine the heuristic potential of M. Hrushevsky's correspondence with the Russian legal historian M. Diakonov. The methodological basis of the research involves the complex analysis of historiographical facts, the use of archival heuristics, the analytical and synthetic critique of sources, considering the principles of historicism and objectivity. The scientific novelty of the work. The article presents the correspondence between M. Hrushevsky and M. Diakonov for the first time.

Conclusions. The publication of M. Hrushevsky's epistolary with famous Russian intellectuals, actualizes correspondence with addressees of the so-called «second plan», those who communicated only about professional topics, without discussing political and private issues. The article has clarified heuristic potential of the correspondence of a Ukrainian scientist with a St. Petersburg lawyer. It testified to M. Hrushevsky's purposeful activity of translating his historical works into Russian in order to popularize the Ukrainian view of the past of Eastern Europe in the intellectual space of the Romanov empire. In addition, the discovered letters of M. Hrushevsky to M. Diakonov add a lot to the understanding of the Kazan period of exile of the Ukrainian historian. In particular, his testimony about his creative plans, psychological state, household chores, etc., is interesting. The preserved letters also shed light on the noble gesture of M. Diakonov, as one of the responsible editors of the ideologically liberal «Russian Historical Journal»: wanting to support his Ukrainian colleague in difficult times for him morally, he invited M. Hrushevsky to join the editorial board of the new periodical edition. We've also noted the incompleteness of the revealed epistolary dialogue, which encourages us for further research and indicates the need to continue the publication of M. Hrushevsky's correspondence with his other correspondents of the so-called «second plan».

Key words: M. Hrushevsky; M. Diakonov; epistolary; scientific popularization; exile.

Размещено на Allbest.ru