Українські таємні й напівтаємні організації Станіславова кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Українські таємні й напівтаємні організації Станіславова кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Віталій Лотоцький,

випускник аспірантури

м. Івано-Франківськ

Анотація

У статті проаналізовано передумови і особливості формування таємних та напівтаємних організацій українців у Станіславові другої половини - початку ХХ ст. Аргументовано, що процес утворення громад у Галичині став важливою складовою в розвитку українського національного руху. Ключовою умовою, що сприяла утвердженню і розвитку українофільства в Галичині була лібералізація суспільного устрою Австрійської імперії 1860-1870-х рр. Констатовано, що першою таємною українською учнівською організацією стала «Громада», яка виникла середині 1860х рр. в Станіславівській гімназії. Основною метою гуртківців було проведення національно-культурної роботи середукраїнської молоді, яка навчалася в гімназії. Відомими учасниками «Громади» були О. Терлецький, В. Навроцький. Іншим гуртком українців, який діяв впродовж 1889-1890 рр. у Станіславській гімназії й займався просвітницькою діяльністю був «Поступ». Його організаторами були В. Будзиновський і М. Савіцький. Встановлено, що попри таємний характер українські народовські гуртки Станіславова часто організовували просвітницькі заходи, зокрема декламаторські вечори, які часто присвячувалися річниці смерті Тараса Шевченка. На одному з таких вечорів 31 березня 1890 р., у Станіславові виступив І. Франко. Відомою була діяльність створеного 1896 р. при державній учительській семінарії Станіславова таємного гуртка «Товариство завзятців», що пізніше було перейменовано в «Товариство на статутах» й визначило своїм завданням поширення української національної свідомості. Активізації культурно - освітньої роботи українців Галичини сприяло створення «Просвіти». Ініціатором створення філії «Просвіти» у Станіславові був професор місцевої гімназії, мовознавець і культурно-освітній діяч Євген Желехівський. Цікавим моментом можна вважати той, що саме в Станіславові 8 грудня 1884 р. було створене перше жіноче громадське об'єднання в Україні - товариство «Руських женщин» ініціаторкою і керівницею якого виступала Н. Кобринська. Встановлено, що діяльність українських гуртків у гімназії та учительській семінарії Станіславова була складовою частиною українського національного відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Незважаючи на нечисельний склад (від 5 до 30 осіб), гуртки-громади виховували нове покоління національно свідомих українських діячів, що відіграли важливу роль у формуванні та піднесенні національного руху не тільки у Станіславові, а в Галичині загалом.

Ключові слова: українська громада, система шкільництва, гурток, українізації, національне життя, Станіславів.

Abstract

Vitalii Lototskyi

Graduate of the postgraduate course,

Ukrainian secret and semi-secret organizations Stanislav late XIX - beginning XX century.

The article analyzes the prerequisites and features of the formation of secret and semi-secret organizations of Ukrainians in Stanislavov in the second half - the beginning of the 20th century. It is argued that the process of formation of communities in Galicia became an important component in the development of the Ukrainian national movement. The key condition that contributed to the establishment and development of Ukrainophilism in Galicia was the liberalization of the social system of the Austrian Empire in the 1860s - 1870s. It has been established that the first secret Ukrainian student organization was the «Community», which arose in the middle of the 1860s in the Stanislaviv Gymnasium. The main goal of the Gurtkiv residents was to carry out national and cultural work among Ukrainian youth studying at the gymnasium. Famous members of the «Community» were O. Terletskyi, V. Navrotskyi. Another group of Ukrainians that was active during 1889-1890 in the Stanislavsky Gymnasium and engaged in educational activities was «Progress». Its organizers were V. Budzinovskyi and M. Savitskyi. It has been established that despite the secret nature of Stanislavov's Ukrainian people's circles, they often organized educational events, in particular declamation evenings, which were often dedicated to the anniversary of Taras Shevchenko's death. On one of these evenings on March 31, 1890, I. Franko spoke in Stanislavov. The activities of the secret circle «Society of

Adherents» created in 1896 at the Stanislavov State Teacher's Seminary, which was later renamed the «Society on Statutes» and whose task was to spread Ukrainian national consciousness, were well known. The creation of «Enlightenment» contributed to the activation of the cultural and educational work of the Ukrainians of Galicia. The initiator of the establishment of the «Prosvita» branch in Stanislavov was YevhenZhelehivskyi, a professor of the local gymnasium, a linguist and a cultural and educational figure. An interesting moment can be considered the fact that it was in Stanislaviv that on December 8, 1884, the first women's public association in Ukraine was created - the «Russian Women» society, whose initiator and leader was N. Kobrynska. It has been established that the activity of Ukrainian circles in the Stanislavov gymnasium and teachers' seminary was an integral part of the Ukrainian national revival of the second half of the 19th and early 20th centuries. Despite the small number of members (from 5 to 30 people), community circles raised a new generation of nationally conscious Ukrainian figures who played an important role in the formation and elevation of the national movement not only in Stanislaviv, but in Galicia in general.

Keywords: Ukrainian community, system of schooling, circle, Ukrainization, national life, Stanislaviv.

Основна частина

Постановка проблеми. ХІХ ст. для українців Галичини стало часом цивілізаційних викликів та масштабних трансформацій у суспільній свідомості. Причин до цього було декілька. По-перше, загальний ліберальний устрій імперії Габсбургів сприяв українському національно-культурному відродженню, яке в першій половині ХІХ ст. акцентувало увагу на статусі рідної мови. По-друге, вирішальний вплив на політичні переконання українців мали революційні події «Весни народів», адже створена у травні 1848 р. Головна руська рада не тільки стала репрезентаційним органом українців, а й відстоювала ідею поділу Галичини за етнічною ознакою - на Західну - польську та Східну - українську. По третє, в умовах утвердження конституційного ладу в Австрійській імперії українці мали можливість офіційно і легально відстоювати власні права, в тому числі й ті які гарантувала Конституція 1867 р. По-четверте, на розвитку національного руху Галичини прослідковувався вплив Наддніпрянщини, насамперед, через створення таємних і напівтаємних організацій - громад.

Процес утворення громад у Галичині став важливою складовою в розвитку українського національного руху. З часом, перші українофільські громади народовців відіграли вирішальну роль у перенесенні елементів української ідентичності, сформованих на підросійській Україні, на галицький ґрунт. Вони сприяли наближенню галицьких мовних норм до загальноукраїнських, поширенню новітньої української літератури та історичної свідомості на теренах Галичини. При цьому спостерігалася й певна особливість, адже молоде покоління галицьких активістів намагалося гармонійно поєднати українську національну ідею із слов'янською, протистояти російському панславізму і сформулювало власну федеративну програму [22, с. 379].

Актуальність вивчення діяльності громадських організацій в Галичині, зокрема тих, які діяли в Станіславові, обумовлюється насамперед неоднозначністю наукових підходів до трактування умов розвитку української громади зокрема та українського національного руху Галичини другої половини ХІХ ст. загалом. Прослідковується дві протилежні позиції. Так, окремі дослідники вказують, що австрійські реформи 1860-х рр. загалом і у сфері освіти зокрема, закріплювали за русинами-українцями статус «неісторичного народу», а українське шкільництво було приречене на повну залежність, у той час коли полякам створювалися сприятливі умови для національно-культурного розвитку і для здобуття освіти [6, с. 21]. Аргументом на користь такої думки є те, що Крайовий закон про мову викладання в середніх і народних школах та Організаційний статут крайової шкільної ради, прийняті в 1867 р. робили польську мову обов'язковою в усіх школах краю. У 1869 р. мовним розпорядженням було сполонізовано адміністрацію краю, а з 1871 р. - Львівський університет [6, с. 21]. Прихильники іншої концепції вказують, що австрійське законодавство і зокрема Конституція 1867 р. закріплювала рівноправний статус національних мов імперії. Реальний статус української мови, в тому числі й мови шкільництва утверджувався винятково через політичну активність українських депутатів Галицького крайового сейму [7, с. 17].

Як наслідок, вважаємо за доцільне, на прикладі української громади Станіславова продемонструвати процес формування громад, які боролися за права української мови та розвиток українського шкільництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення діяльності громадських об'єднань українців Галичини викликає посилений інтерес істориків. Це пов'язано насамперед з процесами національно-культурного відродження, яке в другій половині ХІХ ст. набуло нових організаційних форм, а згодом і політизувалося. Одночасно, діяльності локальних об'єднань, що діяли в межах окремих міст чи містечок приділено менше уваги. Власне про процес створення і практичну діяльністю таємних і напівтаємних організацій Станіславова другої половини ХІХ ст. писали такі українські історики, як Д. Бойчук, Б. Гаврилів, В. Грабовецький, Б. Кравців, М. Кугутяк, З. Нагачевська, В. Полєка, А. Рубеля, О. Середи, О. Терлецького та ін.

Мета статті полягає у розкритті передумов створення, особливостей організації таємних і напівтаємних громад та об'єднань українців

Станіславова в другій половині ХІХ ст., а також наслідки їх діяльності для українського національного руху.

Виклад основного матеріалу. В умовах лібералізації суспільного устрою Австрійської імперії 1860-1870-х рр. виник ґрунт для більш широкого розвитку українофільства в Галичині. Зокрема, в м. Станіславові у місцевій гімназії, що будучи польсько-німецьким навчальним закладом й 1784 р. отримала статус міської гімназії з п'ятикласною формою навчання, у 1860-х роках була створена таємна українська учнівська організація - «Громада» [3, с. 188]. Основною метою гуртківців було проведення національно-культурної роботи серед української молоді, яка навчалася в гімназії. Одним з організаторів гуртка був Остап Терлецький (1850-1902 рр.) - відомий галицький громадсько-політичний діяч, історик, публіцист. Перші збори громадівців відбулися восени 1865 р. На зборах виступав Володимир Навроцький, який звернув увагу присутніх на необхідність збирати і вивчати народні звичаї, традиції, обряди та інші фольклорні матеріали, популяризувати рідну історію, мову, літературу. Ці заходи, на його думку, повинні були сприяти кращому пізнанню самобутності та національних прагнень русько - українського народу [24, с. 164-165].

Дискусійним моментом є час створення народовецької громади у Станіславові. Одні дослідники вказують на 1865 р., коли датуються відомості про чітку внутрішню організаційну структуру, а інші - називають січень 1863 р., коли в публічному просторі появилися перші згадки про станіславівську громаду [22, с. 383]. Є також версія, що станіславівська громада була заново повторно восени 1865 р. (того ж року було перезасновано і Львівську громаду) за ініціативою львівського семінариста О. Непоправного та місцевих гімназистів О. Терлецького та В. Навроцького [22, с. 383].

Стосовно практичної діяльності гуртківців, то впродовж 1865-1867 рр. вони видавали рукописну газету «Зірка», писарем і редактором якої був О. Терлецький. Допомагав йому В. Навроцький, який одночасно писав статті під псевдонімом В. Небиловця. Так, в одному з рукописних номерів газети була опублікована стаття краєзнавчого характеру В. Небиловця «Місто Калуш» [19, с. 20-21].

Громада в Станіславівській гімназії, як і народовські громади в Галичині, мала свою структуру, статут, керівні органи. При вступі до громади складалась урочиста присяга. Характерно, що єдиного тексту присяги не було. Члени громад дотримувалися суворої таємниці про їх існування для того, щоб уникнути нагляду чи переслідування з боку адміністрації навчального закладу і поліції. Водночас прийняття у громаду сприймалося як вступ до козацького лицарського ордену: самі громадівці називали себе козаками, вважали себе «братами», старалися вбиратися у козацький одяг та поводились у щоденному житті так, як би це робили козаки. Саме козацькій стрій був тією наочною ознакою, що відрізняла «своїх» від «чужих» і дозволяла провести своєрідні межі своєї національної спільноти [22, с. 288]. В цьому випадку виникає суперечність стосовно таємності, адже традиційний козацький одяг не був загальновживаним у Г аличині й одразу міг видати члена громади, або вказати на існування клубу однодумців.

У рукописній праці «Спомин про громаду станіславців в роках межи 1867-1877» Роман Заклинський звернув увагу на історико-краєзнавчу спрямованість громади. На думку автора, під час засідань по черзі кожен з громадівців виступав із рефератом, який стосувався, в основному, історичної чи літературної тематики. У своїй бібліотеці молоді громадівці мали періодичні видання, історичну літературу, серед якої були, зокрема, історичні праці львівського дослідника І. Шараневича, етнографічні, літературні видання та інші матеріали [5, арк. 1-23]. О. Терлецький пригадував, що коли з'явився у Станіславові один екземпляр історичної поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», то буквально за декілька днів його майже на шматки рознесли [11, с. 50].

У 1875 р. Станіславів відвідав М. Драгоманов, який заохочував до краєзнавчих досліджень місцевих українців. В цих умовах відомий фольклорист та громадський діяч МелітонБучинський (1847-1903 рр.) впродовж 60-70-х рр. ХІХ ст. записав близько тисячі фольклорних та етнографічних матеріалів у різних населених пунктах на Прикарпатті [2, с. 82-83].

Важливим напрямком діяльності громадівців у другій половині ХІХ ст. було поширення серед галицької інтелігенції історичних знань про Україну. Виникла потреба все більше вводити вітчизняні історичні дослідження у шкільні підручники гімназій, написання та видання популярної історичної літератури. До цієї роботи долучилися, крім професійних істориків, викладачі гімназій, які поєднували педагогічну роботу та історико-краєзнавчі дослідження [2, с. 85]. Значних здобутків у цьому плані досяг Василь Ільницький (1823-1895 рр.), що працював викладачем у Станіславській і Тернопільській гімназіях, згодом директором Львівської академічної української гімназії, а також головою комісії з підготовки та написання шкільних підручників при крайовій шкільній раді [10, с. 511-512]. Він написав цілу низку історично-наукових розвідок під псевдонімом «Денис з-над Дністра», а також багато досліджень з географії, історичну драму «Настя», опублікував значну частину праць з історії, археології та дипломатії [18, с. 653-655].

Іншим гуртком українців Станіславова, який займався просвітницькою діяльністю був «Поступ». Він діяв впродовж 1889-1890 рр. у Станіславській гімназії. Його організаторами були В. Будзиновський і М. Савіцький. Згодом його очолив учень 6-го класу Денис Лук'янович. До складу товариства входило близько 30 учнів гімназії та декілька - з реальної школи, а також з учительської семінарії. Учасники товариства підтримували стосунки із залізничниками м. Станіславова, гімназистами Коломиї, Стрия, Львова, Тернополя. З гуртком підтримував зв'язки Василь Стефаник, який тоді навчався в Коломийській гімназії. До товариства входили також учні - поляки [14, с. 133].

Товариство було цілком таємним. З вересня 1889 р. таємні збори відбувалися на квартирі Є. Косевича, куди переїхав Д. Лук'янович. Під час зборів гуртківці знайомилися з творами письменників і готували доповіді на різні теми: Д. Лук'янович - «Про походження людини», Є. Косевич - «Про народні пісні», М. Яцків - «Життя і творчість Воробкевича» та інші. Після обговорення і дискусій з приводу доповідей Д. Лук'янович роздавав гуртківцям книжки. Під час наступних зборів кожний учасник був зобов'язаний розповісти зміст прочитаної книжки. Літом 1889 р. Д. Лук'янович їздив до Львова, де за допомогою М. Павлика та І. Франка придбав книги і періодику. З протоколів слідства дізнаємося, що учасники гуртка читали радикальний журнал «Народ», який видавали І. Франко та М. Павлик, твори М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика, народовські газети «Діло», «Зоря», «Батьківщина», літературу видання товариства «Просвіта», бібліотеки Є. Олесницького та інші видання.

Важливе місце в діяльності громад у Галичині займало проведення декламаторських вечорів, куди інколи запрошували ширшу публіку. Часто такі заходи були присвячені річниці смерті Тараса Шевченка. Під час проведення таких вечорів зачитувалися доповіді, особливо якщо малиприйти учні, які ще були не залучені у громадівський рух [22, с. 385-386]. Так, у березні 1890 р. учасники гуртка Станіславської гімназії взяли активну участь в організації вечора, присвяченого роковинам смерті Т. Шевченка. На вечорі 31 березня 1890 р., у Станіславові виступив І. Франко. Після цих зборів дирекція гімназії отримала донесення, що між учнями 5-7-х класів ведуться антирелігійні і ворожі щодо існуючого ладу розмови. Розслідуванням негайно зайнялися директор і два ксьондзи-катехіти. На квартирі Д. Лук'яновича було зроблено обшук та допитано 38 учнів. Вивчивши зібрані матеріали справи, керівництво гімназії вирішило на учительській нараді 4 червня 1890 р. покарати учасників гуртка. Згідно звіту дирекції від 6 червня крайова шкільна рада виключила тимчасово з тамтешнього закладу учнів: Дениса Лук'яновича з 6-го класу, Євгена Косевича, Купріяна Волянського, Петра Пітулея з 5-го класу, а також Зіновія Гординського і Михайла Яцкова з 4-го класу за «проголошування на постійних спільних сходинах ідей, ворожих існуючому суспільному ладу і таких що свідчать про їх релігійну та моральну розбещеність, залишаючи за собою право надалі загострити цю дисциплінарну кару» [4, арк. 6]. Проте, остаточне вирішення цієї справи взяли на себе крайові власті Галичини, що притягнули найбільш активних членів до судової відповідальності. Розглядом справи займався львівський крайовий карний суд, який вивчав тільки особливо важливі справи. У результаті судового процесу учні Д. Лук'янович, К. Волянський, Є. Косевич були засуджені до різних термінів ув'язнення, інші учасники учнівського гуртка покарані рішенням дирекції гімназії [14, с. 653-655].

У 1871 р. було відкрито державну учительську семінарію Станіславова, ухні якої з числа українців, почали активно гуртуватися довкола вивчення національної історії та традицій. Для цього в учнів семінарії були об'єктивні передумови. Так, у 1894 р. Юрій Шлемко, який прийшов на навчання з Коломийської гімназії, писав, що декларований утраквізм (двомовність) учительської семінарії можна було спостерігати тільки на деяких предметах, проте в цілому семінарія мала польський характер. Польський професор З. Євтковський ділив учнів кандидатів на дві категорії: з білим піднебінням (поляки) і з чорним піднебінням (русини). На уроках німецької мови професор практично викладав польську. Власне Ю. Шлемко, порівнюючи Станіславську гімназію з Коломийською відзначав: «В Станіславові не було того доброго звичаю, як у Коломиї, де учні ходили до школи в національному одязі» [27, арк. 1]. До цих умов ще додавалися й односторонні виклади з історії та географії. Ю. Шлемко писав: «Богдан Хмельницький в очах польського професора - якийсь бандит, козаки - «дикарі», а польський селянин стоїть культурно багато вище від українського» [27, арк. 2]. Отже, є підстави говорити про дискримінацію і утиски української молоді у Станіславській семінарії.

За цих умов між семінаристами-українцями у 1896 р. виник таємний гурток «Товариство завзятців», що пізніше було перейменовано в «Товариство на статутах» й визначило своїм завданням поширення української національної свідомості. Засобами для досягнення цієї мети були добірна бібліотека, часописи, відчити, спільне читання історичних творів, дебати, екскурсії, розмови, продаж українських книжок тощо. Головними авторами творів, з яких черпали й ширили національні думки, були Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко.

Члени гуртка винаймали кімнату за 12 австрійських крон в місяць, де проживав один з його учасників. На столі в кімнаті стояв бюст Т. Шевченка. Кожний новий учасник клав руки на бюст Т. Шевченка, а голова гуртка читав присягу, в якій йшлося про те, що кожен з учасників завжди буде поступати чесно, навіть тоді, коли б прийшлося терпіти, не зрадить нікого, інакше чекає на нього помста. Ініціаторами створення цього гуртка були Володимир Герасимович, Юрій Шлемко, Микола Колопенюк, Петро Бойчук, Стефан Єворовський, Михайло і Микола Данилюки та Олексій Маєвський (останнього виключили з Коломийської гімназії за радикалізм). Для того, щоб новий член вступив до гуртка, його повинен був хтось із дійсних членів підготувати і поручитися за нього [27, арк. 2-3].

Важливу роль у таємному гуртку відіграв професор гімназії Роман Заклинський. Хоча він і не ходив на засідання, проте знав, що на них відбувається, давав поради членам товариства в критичні моменти та книжки із своєї бібліотеки [27, арк. 4]. Визначаючи характер товариства, Ю. Шлемко зазначав: «Не потребую й додавати, що «Товариство завзятців» не мало антидержавного характеру. Але це була не тільки романтика!» [27, арк. 8].

Діяльність українських гуртків у гімназії та учительській семінарії Станіславова була складовою частиною українського національного відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Незважаючи на нечисельний склад (від 5 до 30 осіб), гуртки-громади виховували нове покоління національно свідомих українських діячів, що відіграли важливу роль у формуванні та піднесенні національного руху не тільки у Станіславові, а в Галичині загалом. Завдяки практичній діяльності громад відбувалося поширення новітньої української літератури. Збори молодіжних об'єднань мали науково-просвітній характер і сприяли формуванню національної свідомості їх учасників. Головне завдання, яке ставили перед собою учасники громад, було утвердження національної самосвідомості народу, шляхом зацікавлення його суспільними та національними проблемами.

Активізації культурно-освітньої роботи українців Галичини сприяло створення «Просвіти». Ініціатором створення філії «Просвіти» у Станіславові був професор місцевої гімназії, мовознавець і культурно-освітній діяч Євген Желехівський. Він згуртував навколо себе національно свідомих українців Станіславова. Серед них Ю. Олесницький виділяв професорів гімназії С. Недільського і І. Верхратського та І. Яхна, суддів Т. Заячківського, І. Герасимовича, кандидата адвокатури, доктора М. Бучинського, поета О. Левицького братів Леоніда, Корнила і Романа Заклинських та інших. «Просвіта» під керівництвом Є. Желехівського виступила проти

москвофільства, об'єднувала українську інтелігенцію міста і цілого повіту.

Створення місцевої філії «Просвіти» проходило у декілька спроб. З ініціативи Є. Желехівського 21 березня 1877 р. зібралися представники міської української інтелігенції, міщан і селян з міста та довколишніх сіл на перші організаційні збори. Їх промовою відкрив Є. Желехівський, вказав мету роботи філії, підкреслив завдання і значення «Просвіти». На зборах обрали перший виділ (керівництво) міської філії. Однак через недотримання певних формальностей намісництво не затвердило створення філії. 25 березня відбулися другі збори на яких прийняли, згідно вимог намісництва, статут товариства «Просвіта» для філії і підтверджено вибраний на перших зборах філіальний виділ. Місцева філія «Просвіти» об'єднувала українців не тільки Станіславова і околиць, але й оточуючих містечок. Головою міської «Просвіти» обрали Є. Желехівського, заступником - Т. Заячківського з Тисмениці, секретарем - М. Бучинського, контролером - І. Попеля [20, с. 8-9].

До практичної роботи місцевої «Просвіти» у перші роки діяльності належали підготовка і проведення святкових вечорів. 8 липня 1877 р. з ініціативи членів філії був проведений вечір, присвячений пам'яті М. Шашкевича. Крім міщан і селян з навколишніх сіл на ньому були присутні гості з Тисмениці та Галича. Розпочав вечір голова філії Є. Желехівський з виступом про життя і заслуги М. Шашкевича перед українським народом. Після цього виступав член місцевого виділу Р. Заклинський. Наступні виступи перепліталися з співом станіславівським гімназистів. Того вечора до філії записалися нових десять членів і вона налічувала близько 100 чол., з яких до 30 чол. були з Тисмениці [20, с. 9]. Інформація про членів філіальної «Просвіти» міститься у її звітах про сплату членських внесків до Центрального виділу. Наприклад, 30 грудня 1882 р. філія відправила 38 золоті ринські 49 крейцерів австрійських, з них вклади 12,75 крейцерів австрійських і за реалізовані книги 25,74 крейцерів австрійських. У звіті подавався список членів, які здійснили членські внески [26, арк. 3].

На загальних зборах, що проходили наприкінці 1885 р. аналізувалася кількість членів товариства і зазначалося, що на початку 1883 р. нараховувалося 66 чол., на кінець 1884 р. налічувалося 94 чол. У 1885 р. до філії вступили 7 нових членів і наприкінці року їх кількість сягала понад 100 чол. [25, арк. 7].

Наступним головою міської філії «Просвіти» було обрано

М. Бучинського. У своєму листі до головного виділу 24 грудня 1888 р. він зазначив, що останній звіт із роботи філії проводився 29 жовтня 1886 р. М. Бучинський констатував, що місцеве населення, зокрема з околиці долучалося до «справи просвіти» [25, арк. 12].

Чергові загальні збори філіальної «Просвіти» у Станіславові відбулися 18 квітня 1889 р. Під час зборів було обрано новий виділ товариства. Головою обрали Клима Волянського (працював ад'юнктом суду), заступником голови Івана Порайка (капелан при учительській семінарії). Касиром і бібліотекаром вибрали Софрона Недільського (професор гімназії), контролером МелітонаБучинського (адвокат), секретарем Л. Озаркевича (кандидат адвокатури). Місцевий виділ просив у центрального, щоб на потреби філії залишали не 15% від внесків членів, а щонайменше 25%. [25, арк. 15]. Керівництво філії цю вимогу аргументувало тим, що кошти які залишали не покривали витрат. 25 вересня 1889 р. був відправлений лист від керівництва товариства «Просвіта» у Станіславові до центрального виділу. У ньому голова філії просив покрити видатки на безкоштовний концерт для селян. Кошторис витрат на проведення концерту був підрахований місцевим комітетом і складав 122 зл. р. 46 кр. [25, арк. 17-18].

Впродовж 1890-х рр. провід станіславівської «Просвіти» змінювався ще декілька разів, але її практична діяльність спрямовувалася на проведення так званих відчитів, тобто виступів з рефератами провідних діячів товариства, на різні актуальні, насамперед господарські, теми для членів філії. На відчити, які були організовані філією у Станіславові 7 липня 1895 р. з'їхалися близько 150 селян і міщан з околиць міста. Були присутні декілька народних вчителів і п'ятеро священиків, представників станиславівської інтелігенції було дуже мало. Тобто ці відчити, як правило, призначалися для селян, щоб поінформувати їх про новинки у галузі сільського господарства. Відчити мав М. Коцюба, які стосувалися відгодівлі худоби. Виступ зібрання вислухало з великою увагою, а після його завершення розпочалася жвава дискусія. У ній брали активну участь о. Бачинський, Мостович, Шепарович, посол Гурик, селянин Когутяк та інші. Після завершення відчитів його учасники громадою відправилися на виставу до театру [25, арк. 64].

Відомо, що філія «Просвіти» Станіславова з 1877 р. до 1914 р. налічувала 55 читалень на 72 громади Станіславівського повіту [9, с. 393].

У Станіславові 8 грудня 1884 р. було створене перше жіноче громадське об'єднання в Україні. Статут товариства ухвалили дещо раніше 7 жовтня 1884 р. Ініціаторкою створення товариства «Руських женщин» виступила Наталія Кобринська (галичани до кінця ХІХ ст. називали себе русинами - В.Л.) [1, с. 425-426]. Основна ідея та головний напрям організаційно-практичної діяльності перших жіночих товариств краю було реалізувати прагнення жінки - українки до повноцінної освіти. Реалізація цієї ідеї передбачала духовне збагачення, закладала підґрунтя економічної незалежності та матеріальної самоспроможності жіноцтва. Водночас жіночий рух з початкових стадій діяльності, працював на пробудження національної свідомості українок, оскільки вона була початком для формування і поширення національної свідомості народу [16, с. 4].

Перше засідання Виділу товариства «Руських женщин» відбулося 9 листопада 1884 р. під керівництвом голови Н. Кобринської в приміщенні «Української бесіди» у Станіславові [21, с. 10]. Однією з перших важливих справ товариства були плани Н. Кобринської видавати жіночий журнал, однак вони не увінчалися успіхом. У 1885 р. товариство вирішило видавати Альманах у якому розміщувалися твори жінок. Він побачив світ у 1887 р. під назвою «Перший вінок». Н. Кобринська встановила тісні зв'язки із жінками центрально-східних українських земель, що сприяло розвитку жіночого руху [1, с. 426]. Як головний ідеолог організаційного об'єднання жіноцтва

краю Н. Кобринськачітко формулювала напрямки розвитку створеного товариства. Насамперед, це національно-патріотичне спрямування,

об'єднання українських жінок різних соціальних станів і позапартійний статус [12, с. 230].

У середовищі тогочасного західноукраїнського суспільства Н. Кобринська найпослідовніше поширювала та утверджувала ідеологію фемінізму. Основою ідеології була критика суспільного становища жінок з усіх соціальних прошарків. Саме тому, основним завданням жіночого руху ставилася просвіта. Сформовані завдання, на початку розгортання громадського життя жіноцтва, не тільки об'єднували жінок, але й демонстрували суспільну користь від поставлених завдань. Представниці жіночого товариства до традиційної доброчинності та організації товаристського життя долучили проведення культурно-просвітніх акцій. Вони надавали підтримку промислам та виробництву де використовувалася переважно жіноча праця [13, с. 6].

Однією з найпомітніших подій просвітницько-педагогічного характеру в діяльності станіславівського жіночого товариства наприкінці ХІХ ст., були плани створення у місті дівочого інституту (бурси, гуртожитку). Члени Товариства зосередили свою увагу на питаннях виховання дівчат-українок, які були ученицями станіславівськихпольськомовних неповно-середніх шкіл. Українських жіночих закладів такого типу не було у всій Галичині. Ініціаторки створення навчального закладу виходили з потреби залучення до навчання не тільки міських, а і позаміських дівчат. Освіта для останніх обмежувалася через відсутність для них у місті житла та батьківського нагляду. У стінах інституту - бурси робили акцент на вивчення, недоступних у офіційній школі, знань із української історії, літератури та географії [8, с. 2].

Про реалізацію головного завдання станіславівського організованого жіноцтва - відкриття українського дівочого інституту з початком нового навчального року, з'явилися відомості у пресі 1899 р. Для реалізації його діяльності при товаристві «Руських женщин» було створено спеціальний комітет під керівництвом о. Ткачунчика, до складу якого ввійшли світські і релігійні діячі Станіславівщини. Створений у Станіславові дівочий інститут став третім закладом подібного типу в Галичині. Проте, він став першим закладом який зініціювали та створили українські жінки [15, с. 167]. На початку ХХ ст. управу дівочого інституту перейняли Сестри Василіянки, які переселилися у наше місто. Вони стали відігравати головну роль у освітньо - виховному процесі українських дівчат не тільки міста, але й околиць. Напередодні Першої світової війни завдяки їхній праці були створені сиротинець, народна і виділова школа, вчительська семінарія, що перебувала під патронатом станіславівського єпископа Г. Хомишина [15, с. 167-168].

Для товариського життя української інтелігенції Станіславова діяло товариство «Українська бесіда». Час заснування товариства відносять до 1888 р. Його членами була інтелігенція міста і околиць. Серед них учителі, священики, кооператори і їхні родини [17, с. 422-423]. У 1903 р. кафедральним дяком І. Полотнюком було засноване міщанське товариство у Станіславові під назвою «Руська хата». До нього в основному входили залізничники, а також судові і банківські службовці, що проживали у місті та Княгинині. Товариство носило культурно-касовий характер, мало свою читальню і бібліотеку з українськими часописами. По неділях товариство організовувало популярні читання на різного роду актуальні теми. При товаристві діяв аматорський гурток під керівництвом і режисурою Н. Сірецького. З його ініціативи зимою члени гуртка влаштовували театральні вистави і товариські вечірки, а літом проводили свята під відкритим небом, як правило на берегах річок Бистриць. Першим головою був його засновник І. Полотнюк, наступниками були Чернявський, Дзіняк, Слюсарчук, Кісляк, Снігурович та інші [23, с. 464-465].

Висновки. Таким чином, громадсько-культурна діяльність української громади Станіславова починаючи з 1860-х років до першого десятиліття ХХ ст. відзначалася створенням і діяльністю великої кількості громадських товариств і об'єднань. Для неї були притаманні риси передових ідей тогочасної Європи, що яскраво демонструвало перше жіноче товариство на території України - «Руських женщин». Сприяло розвитку української громади становлення україномовної освіти. Саме завдяки ініціативі української громади міста, й численних таємних і напівтаємних товариств, які діяли в тому числі й при школах, 1905 р. відкрито українську гімназію.

Впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. відомо про понад десять різного роду просвітніх товариств українців Станіславова, які основним своїм завданням визначали культурно-просвітницьку, виховну діяльність і загалом займалися популяризацією всього українського, що було важливим елементом розвитку національно-визвольного руху Галичини.

Література

1. Бойчук Д. Слідами минулого. Спогади про працю жіноцтва в Станиславові. Альманах Станиславівськоїземлі: в 3 т., Т. 1. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. С. 425-459.

2. Гаврилів Б. Галицьке краєзнавство. Ч. 1. Історичні дослідження на Прикарпатті в ХІХ - поч. ХХ ст. Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство «ВІК», 1997. 165 с.

3. Грабовецький В. Історія Івано-Франківська (Станіславова). З найдавніших часів до початку ХХ століття. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1999. 303 с.

4. Державний архів Івано-Франківської області, ф. 292, оп. 1, спр. 99. 9 арк.

5. Державний архів Львівської області, ф. 309, оп. 1, спр. 1359. 11 арк.

6. Івано-Франківська (Станиславівська) українська державна гімназія / [Береговський З., Грицишин М., Дейчаківський І., Завгородня Т. та ін.]; під ред. Б. Ступарика. Івано-Франківськ: 2000. 352 с.

7. ІлинЛ. М. Впровадження австрійської системи права у Галичині та забезпечення національно-політичних прав українців. Право і суспільство. 2013. №6.2. С. 16-20.

8. Кокорудз І. Десятилітня діяльність товариства Руських Женщин в Станиславові. Діло.1894. Ч. 290. С. 2-3.

9. Кравців Б. «Просвіта» у Станіславівщині. Альманах Станіславськоїземлі: в 3 т., Т. 1. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. С. 393-394.

10. Кравців Б. Літературна Станиславівщина. Альманах Станиславівської землі: в 3 т., Т. 1. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. С. 508-518.

11. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. - 1939 р.). Івано-Франківськ, 1993. 199 с.

12. Маланчук-Рибак О. З історії ідейних концепцій українського жіночого руху ХІХ - початку ХХ століть. Записки НТШ. Т. 238. Львів, 1999. С. 185-235.

13. Маланчук-Рибак О. Парадигми ідейного розвитку українського жіночого руху. Український жіночий рух: історія та соціокультурна перспектива: [Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції / Упоряд. Р. Федак, О. Савицька, Л. Дармохвал, О. Приставська]. Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2008. С. 4-14.

14. Мельничук Я. Таємний учнівський… Жовтень. 1966. №9. С. 133-135.

15. Нагачевська З. Івано-Франківськ та Івано-Франківщина в жіночому русі Західної України: історико - педагогічний аспект. Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Педагогіка. Вип. ХІ. Івано-Франківськ: Плай, 2005. С. 162-173.

16. Нагачевська З.І. Програма і методичні рекомендації до спецкурсу «Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України (друга половина ХІХ ст. - 1939 р.)». Івано-Франківськ: Плай, 2002. 136 с.

17. Олесницька С. «Українська бесіда» у Станиславові. Альманах Станиславівської землі: в 3 т., Т. 1. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. С. 422-424.

18. Підпечарський Ю. о. Василь Ільницький - священник, педагог і письменник. Альманах Станиславівської землі: в 3 т., Т. 1. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. С. 653-655.

19. Полєк В. Майданами та вулицями Івано-Франківська. Львів, 1994. 89 с.

20. «Просвіта» Івано-Франківська: минуле й сучасне. Івано-Франківськ: Сіверсія, 2000. 208 с.

21. Рубель А. Хроніка філії Союзу Українок у Станиславові. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009. 128 с.

22. Середа О. Громади ранніх народовців у Східній Галичині (60-і роки ХІХ століття). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 9. Львів, 2001. С. 379-392.

23. Слюсарчук С. Міщанські товариства у Станиславові. Альманах Станиславівської землі: в 3 т., Т. 1. - Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. С. 464-467.

24. Терлецький О. Галицько-руське письменство 1848-1865 рр. Літературно - науковий вісник. Т. 24, кн. 12. Львів, 1903. С. 164-167.

25. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Ф. 348. Товариство «Просвіта» м. Львів. 1827-1944 рр. Оп. 1. Спр. 5229. Листування з філіалом в м. Станіслав про проведення загальних зборів, нарад, виплату членських внесків, надсилання літератури та інші організаційні питання, 238 арк.

26. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Ф. 348. Товариство «Просвіта» м. Львів. 1827-1944 рр. Оп. 1. Спр. 5230. Списки членів філіалу в місті Станіславі з зазначенням виплачених ними членських внесків, 205 арк.

27. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Ф. 779. Редакція української газети «Діло» у Львові, оп. 1, спр. 75. 8 арк.

References

1. Boichuk, D. (1975). Slidamymynuloho. Spohady pro pratsiuzhinotstva v Stanyslavovi [In the footsteps of the past. Memories of women's work in Stanislavov]. AlmanakhStanyslavivskoizemli - Almanac of the Stanislavsky land: v 3 t., T. 1. Niu-York-Toronto - Miunkhen. S. 425-459.

2. Havryliv, B. (1997). Halytskekraieznavstvo. Ch. 1. IstorychnidoslidzhennianaPrykarpatti v ХІХ - poch. ХХ st. [Galician local history. Part 1. Historical research in Prykarpattia in the 19th century - beginning 20th century]. Kolomyia: Vydavnycho-polihrafichnetovarystvo «VIK». 165 s.

3. Hrabovetskyi, V. (1999). IstoriiaIvano-Frankivska (Stanislavova). Z naidavnishykhchasiv do pochatkuХХ stolittia [History of Ivano-Frankivsk (Stanislavov). From ancient times to the beginning of the 20th century]. Ivano-Frankivsk: Nova Zoria. 303 s.

4. DerzhavnyiarkhivIvano-Frankivskoioblasti [State archive of Ivano-Frankivsk region], f. 292, op. 1, spr. 99. 9 ark.

5. DerzhavnyiarkhivLvivskoioblasti [State archive of Lviv region], f. 309, op. 1, spr. 1359. 11 ark.

6. Ivano-Frankivska (Stanyslavivska) ukrainskaderzhavnahimnaziia [Ivano-Frankivsk (Stanislavivsk) Ukrainian State Gymnasium] / [Berehovskyi Z., Hrytsyshyn M., Deichakivskyi I., Zavhorodnia T. ta in.]; pid red. B. Stuparyka. Ivano-Frankivsk: 2000. 352 s.

7. Ilyn, L. (2013). Vprovadzhenniaavstriiskoisystemyprava u Halychyni ta zabezpechennianatsionalno-politychnykhpravukraintsiv [Implementation of the Austrian legal system in Galicia and ensuring the national and political rights of Ukrainians]. Pravoisuspilstvo - Law and society. №6.2. S. 16-20.

8. Kokorudz, I. (1894). DesiatylitniadiialnisttovarystvaRuskykhZhenshchyn v Stanyslavovi [Ten-year activity of the Society of Russian Women in Stanislavov]. Dilo - Work. Ch. 290. S. 2-3.

9. Kravtsiv, B. (1975). «Prosvita» u Stanislavivshchyni [«Prosvita» in Stanislaviv region]. AlmanakhStanyslavivskoizemli - Almanac of the Stanislavsky land: v 3 t., T. 1. Niu-York - Toronto-Miunkhen, 1975. S. 393-394.

10. Kravtsiv, B. (1975). LiteraturnaStanyslavivshchyna [Literary Stanislavivshchyna]. AlmanakhStanyslavivskoizemli - Almanac of the Stanislavsky land: v 3 t., T. 1. Niu-York - Toronto-Miunkhen, 1975. S. 508-518.

11. Kuhutiak, M. (1993). Halychyna: storinkyistorii. Naryssuspilno-politychnohorukhu (ХІХ st. - 1939 r.) [Galicia: pages of history. Essay on social and political movement (XIX century - 1939)]. Ivano-Frankivsk. 199 s.

12. Malanchuk-Rybak, O. (1999). Z istoriiideinykhkontseptsiiukrainskohozhinochohorukhuХІХ - pochatkuХХ stolit [From the history of ideological concepts of the Ukrainian women's movement of the 19th and early 20th centuries]. ZapyskyNTSh - Notes of NTSH. T. 238. Lviv. S. 185-235.

13. Malanchuk-Rybak, O. (2008). Paradyhmyideinohorozvytkuukrainskohozhinochohorukhu [Paradigms of the ideological development of the Ukrainian women's movement]. Ukrainskyizhinochyirukh: istoriia ta sotsiokulturnaperspektyva - Ukrainian women's movement: history and sociocultural perspective. Ivano-Frankivsk: Misto-NV. S. 4-14.

14. Melnychuk, Ya. (1966). Taiemnyiuchnivskyi… [Secret student…]. Zhovten - October. №9. S. 133-135.

15. Nahachevska, Z. (2005). Ivano-Frankivsk ta Ivano-Frankivshchyna v zhinochomurusiZakhidnoiUkrainy: istoryko - pedahohichnyiaspekt [Ivano-Frankivsk and Ivano-Frankivsk region in the women's movement of Western Ukraine: historical and pedagogical aspect]. VisnykPrykarpatskohonatsionalnohouniversytetuim. V. Stefanyka. Pedahohika - Bulletin of the Prykarpattia National University named after V. Stefanyka. Pedagogy. Vyp. KhI. Ivano - Frankivsk: Plai. S. 162-173.

16. Nahachevska, Z. (2002). Prohramaimetodychnirekomendatsii do spetskursu «Pedahohichnadumkaiprosvitnytstvo v zhinochomurusiZakhidnoiUkrainy (druhapolovynaХІХ st. - 1939 r.)» [Program and methodological recommendations for the special course «Pedagogical thought and enlightenment in the women's movement of Western Ukraine (second half of the 19th century - 1939)»]. Ivano-Frankivsk: Plai. 136 s.

17. Olesnytska, S. (1975). «Ukrainskabesida» u Stanyslavovi [«Ukrainian conversation» in Stanislavov]. AlmanakhStanyslavivskoizemli - Almanac of the Stanislavsky land: v 3 t., T. 1. Niu-York-Toronto-Miunkhen. S. 422-424.

18. Pidpecharskyi, Yu. (1975). o. VasylIlnytskyi - sviashchennyk, pedahohipysmennyk [at. VasylIlnytskyi is a priest, teacher and writer]. AlmanakhStanyslavivskoizemli - Almanac of the Stanislavsky land: v 3 t., T. 1. Niu-York-Toronto-Miunkhen. S. 653-655.

19. Poliek, V. (1994). Maidanamy ta vulytsiamyIvano-Frankivska [On the squares and streets of Ivano-Frankivsk]. Lviv. 89 s.

20. «Prosvita» Ivano-Frankivska: mynule y suchasne [«Prosvita» Ivano-Frankivsk: past and present]. Ivano-Frankivsk: Siversiia, 2000. 208 s.

21. Rubel, A. (2009). KhronikafiliiSoiuzuUkrainok u Stanyslavovi [Chronicle of the branch of the Union of Ukrainian Women in Stanislavov]. Ivano-Frankivsk: Lileia-NV. 128 s.

22. Sereda, O. (2001). Hromadyrannikhnarodovtsiv u SkhidniiHalychyni (60-i rokyХІХ stolittia) [Communities of early Narodites in Eastern Galicia (60s of the 19th century)]. Ukraina: kulturnaspadshchyna, natsionalnasvidomist, derzhavnist - Ukraine: cultural heritage, national consciousness, statehood. Vyp. 9. Lviv. S. 379-392.

23. Sliusarchuk, S. (1975). Mishchanskitovarystva u Stanyslavovi [Municipal associations in Stanislavov]. AlmanakhStanyslavivskoizemli - Almanac of the Stanislavsky land: v 3 t., T. 1. Niu-York-Toronto-Miunkhen. S. 464-467.

24. Terletskyi, O. (903). Halytsko-ruskepysmenstvo 1848-1865 rr. [Galician-Russian literature 1848-1865]. Literaturno-naukovyivisnyk - Literary and scientific bulletin. T. 24, kn. 12. Lviv. S.164-167.

25. TsentralnyiderzhavnyiistorychnyiarkhivUkrainy, m. Lviv - Central State Historical Archive of Ukraine. F. 348. Tovarystvo «Prosvita» m. Lviv. 1827-1944 rr. - «Prosvita» Society, Lviv. 1827-1944. Op. 1. Spr. 5229. Lystuvannia z filialom v m. Stanislav pro provedenniazahalnykhzboriv, narad, vyplatuchlenskykhvneskiv, nadsylannialiteratury ta inshiorhanizatsiinipytannia [Correspondence with the branch in Stanislav about holding general meetings, meetings, payment of membership fees, sending literature and other organizational issues], 238 ark.

26. TsentralnyiderzhavnyiistorychnyiarkhivUkrainy, m. Lviv - Central State Historical Archive of Ukraine. F. 348. Tovarystvo «Prosvita» m. Lviv. 1827-1944 rr. - «Prosvita» Society, Lviv. 1827-1944. Op. 1. Spr. 5230. Spyskychlenivfilialu v mistiStanislavi z zaznachenniamvyplachenykhnymychlenskykhvneskiv [Lists of members of the branch in the city of Stanislav with an indication of the membership fees paid by them], 205 ark.

27. TsentralnyiderzhavnyiistorychnyiarkhivUkrainy, m. Lviv - Central State Historical Archive of Ukraine. F. 779. Redaktsiiaukrainskoihazety «Dilo» u Lvovi - Editorial office of the Ukrainian newspaper «Dilo» in Lviv, op. 1, spr. 75. 8 ark.

Размещено на Allbest.ru