Слідча справа історика Олексія Маркевича і репресивні заходи проти розгортання українського національного руху в Одесі на зламі ХІХ-ХХ ст.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Центральний державний історичний архів України

Відділ використання інформації документів

Слідча справа історика Олексія Маркевича і репресивні заходи проти розгортання українського національного руху в Одесі на зламі ХІХ-ХХ ст.

Ю. Орел, гол. спеціаліст

м. Київ

Анотація

Мета роботи - на підставі документів, що зберігаються в ЦДІАК України, представити більш детально факти з життя одеського історика і громадського діяча ХІХ ст. Олексія Івановича Маркевича (1847-1903), зокрема, пов'язані з переслідуванням за спробу провезення забороненої до обігу літератури, а також показати, як такі репресивні заходи гальмували розвиток українського руху в Одесі у цей період.

Методологія дослідження: використано синхронний метод, що уможливив зіставлення епізодів біографічної історії з контекстами становлення й розгортання українського руху; завдяки компаративному методу показано, як розгром українського руху в 1870-х роках негативно вплинув на соціально-політичні процеси в Одесі у 1890-х роках, а також проведено зіставлення обставин, в яких доводилося працювати науковцям - між лібералізацією суспільного життя у Габсбурзькій імперії, де було дозволено вільне книговидання, у т.ч. й літератури українською мовою, та посиленням репресивних дій влади в Російській імперії, де така література вважалася забороненою.

Головним підходом є дослідження з інтелектуальної історії, щоб за допомогою аналізу однієї слідчої справи продемонструвати, як суспільно-політичні процеси впливали на особу та як сама особа впливала на певні історичні процеси.

Наукова новизна: документи із фондів ЦДІАК України, пов'язані з переслідуванням О. Маркевича, мають значну наукову цінність. У слідчих і досудових матеріалах справи міститься багато біографічних даних, як зібраних під час провадження жандармськими чиновниками, так і наведених особисто вченим під час надання свідчень. Аналіз документів слідчих справ із фондів Жандармського управління м. Одеси та Прокурора Одеської судової палати показує також і соціальне життя університетських кіл того часу. Наведене листування О. Маркевича з М. Грушевським є важливим підтвердженням зв'язків не лише між ученими, а й різними осередками українського руху.

Висновки: представлені у статті відомості доповнюють наші знання про громадську й наукову діяльність О. Маркевича. У більш широкому контексті стаття показує стан розвитку українського руху в Одесі наприкінці ХІХ ст.

Ключові слова: О. Маркевич; український рух; ХІХ ст.; Одеса; жандарми; репресії; академічна кар'єра; слідча справа; комунікативні практики М. Грушевського.

Annotation

Historian Oleksii Markevych investigative case and repressive measures against the development of the Ukrainian national movement in Odessa at the turn of the 19th-20th centuries

Yu. Orel, Chief Specialist Department of use the information of documents, Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv

The purpose of the article is presented in detail the facts from the life of the Odesa historian and public figure of the 19th century Oleksii Markevych, through the coverage of the circumstances of the scientist's life. In particular, the events related to the criminal prosecution for the attempt to smuggle illegal literature show how such repressive measures hampered the development of the Ukrainian movement in Odesa. This research is based on sources are stored in the Central State Historical Archives of Ukraine in Kyiv.

The research methodology: the synchronous method was used, which made it possible to compare episodes of biographical history with the contexts of the formation and development of the Ukrainian movement; thanks to the comparative method, it was shown how the defeat of the Ukrainian movement in the 1870s negatively affected the socio-political processes in Odessa in the 1890s, and the circumstances in which scientists had to work are compared - between the liberalization of public life in the Habsburg Empire, where the free publication of books including literature in the Ukrainian language was allowed, and the strengthening of the repressive actions in the Russian Empire, where such literature was considered prohibited.

Scientific novelty: the documents stored in the Central State Historical Archives of Ukraine in Kyiv about the prosecution of O. Markevych for attempting to transport literature prohibited by the censorship authorities have significant scientific value. In the investigative and pre-trial materials of the case, there is a lot of biographical data, both collected during the proceedings by gendarmerie officials, and given personally by the scientist during the testimony. Documents contain important information from different periods of the O. Markevych life and give an opportunity to see the social and political background in which he lived. The analysis of documents stored in the funds of the Gendarmerie Department of Odesa and the Prosecutor of the Odesa Judicial Chamber also shows the cultural life of Odesa and the social life of university circles of that time, through the prism of the historian biography. Correspondence with M. Hrushevsky is an important evidence of connections not only between the scientists themselves, but also between various centres of the Ukrainian movement.

Conclusions: the information presented in the article complements our knowledge about the social and scientific activities of O. Markevych as a prominent representative of the Odesa community in the late 19th and early 20th centuries. The information presented in the article is of great importance for the study of the history of Odessa University and the scientists who worked there. In a broader context, the article shows the state of development of the Ukrainian movement in Odesa at the end of the 19th century, the role and place of this center for formulating the political tasks of the movement, and through the personal connections of Professor O. Markevich - the connection with representatives of the Ukrainian movement in Chernihiv, Kyiv and Galicia.

Key word: O. Markevych; Ukrainian movement; XIX century; Odesa; gendarmes; repressions; academic career; investigative case; communicative practices of M. Hrushevsky.

Дослідження розвитку українського руху в Одесі ХІХ ст. є важливим завданням для розуміння загального процесу становлення української політичної думки. В сучасній історіографії панує погляд, що в 1880-1890-х роках український національний рух в Одесі обмежувався культурно-просвітницькими заходами ¹, пов'язаними з діяльністю Одеської громади: «З 1887 р. в Одесі ціле десятиліття не стрівається жодних офіційних відомостей щодо українського руху окрім цензури і театру». Тоді як у різних містах України у той самий час швидко відбувалося оформлення політичних вимог українського народу.

Вітчизняними дослідниками більш широко вивчалися культурно-просвітницькі заходи, що відбувалися в Одесі у 1860-1870-х роках і були пов'язані з іменами Л. Смоленського, О. Андрієвського, М. Ковалевського. Запропонований у цій статті огляд документів із фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України), що висвітлюють громадсько-політичне життя професора Новоросійського університету у м. Одесі Олексія Івановича Маркевича (1847-1903), має розкрити нові факти біографії історика та показати розвиток українського національного руху в місті в 1890-х роках.

О. Маркевич протягом усього свого життя будував академічну кар'єру і був знаним громадським діячем міста, однак все змінилося у 1895 р., у момент, коли він був затриманий на кордоні за спробу ввезення забороненої цензурою літератури. Це, з одного боку, стало кінцем його академічної кар'єри, оскільки внаслідок переслідувань він змушений був піти у відставку з посади професора університету, а з іншого - розкрило його реальні проукраїнські погляди, які, ймовірно, він намагався не демонструвати, зважаючи на репресивність існуючої системи влади. Зрозуміло, що оцінюючи зараз стан розвитку української думки в Одесі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., можна говорити, що його «обмеженість культурно-просвітницькими заходами» мала об'єктивні причини: постійне відстеження поліційними органами влади будь-яких проявів думок, що не збігалися з офіційними, та показові репресії проти тих, хто таких вольностей припустився свідомо чи з необачності, як це сталося в конкретній описаній нижче слідчій справі професора Новоросійського університету О. Маркевича.Катренко А. Український національний рух ХІХ ст.: навч. посібник. Ч. II: 60-90-ті роки XIX ст. Київ, 1999. С. 119. Рябінін-Скляревський О. З життя одеської громади 1880-х рр. / За сто літ. 1929. Кн. 4. С. 164. Катренко А. Український національний рух ХІХ ст. ... 189 с.; Болдирєв О. Одеська Громада. Історичний нарис про українське національне відро-дження в Одесі у 70-ті рр. ХІХ - початку ХХ ст. Одеса, 1994. 144 с.; Його ж. Перша спроба організації української політичної партії // Український історичний журнал. 1995. №6. С. 47-55. Линниченко И.А. А.И. Маркевич. Биографические воспоминания и список трудов. Одесса, 1904. 48 с. Першина З. В. Історія України в працях одеських дослідників // Український історичний журнал. 1994. №6. C. 53-64. Попова Т.Н. Алексей Маркевич // Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 12. Київ, 2003. С. 113-151.

Варто згадати дослідження, присвячені вивченню біографії та наукового доробку О. Маркевича. Перше таке дослідження з'явилося через рік після смерті вченого. У 1904 р. друг і колега О. Маркевича проф. Іван Линниченко опублікував спогади та бібліографію праць ученого. В 1990-х роках інтерес до вивчення біографії та історіософських поглядів вченого відновився. Особливий внесок у всебічні дослідження вказаної тематики зробили одеські історики: З. Першина, Т. Попова, В. Мірошниченко, О. Синявська, В. Самодурова та І. Максименко. Назвемо також біографічну статтю київського історика О. Яся про вченого в «Енциклопедії історії України».

З Одесою О. Маркевич був пов'язаний ще роками навчання в Новоросійському університеті (1868-1869). У ці часи в місті діяли окремі групи, які співпрацювали з київським гуртком «Громади». Після видання у 1876 р. Емського указу і цілої низки заходів царату, направлених на згортання українського громадсько-політичного руху у Харкові, Чернігові, Полтаві і Києві, що проявилося в політичних переслідуваннях членів «Громади» та вимушеній еміграції М. Драгоманова, значення Одеси в українському русі зростало. В середніх навчальних закладах міста та в університеті поряд з активним політичним рухом загальноросійських течій діяли і прихильники т. зв. українофільства. Болдирєв О. Одеська Громада. Історичний нарис... С. 9. Мирошниченко В.А. Деятельность А.И. Маркевича в Одесском обществе истории и древностей (по материалам Записок Одесского общества исто-рии и древностей) // Записки історичного факультету Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. Вип. 5. Одеса, 1997. С. 160-165. Синявська О. О. Історик Олексій Маркевич : життя і діяльність. Оде-са, 2003. 112 с. Алексей Иванович Маркевич (1847-1903). Биобиблиографический указатель / сост.: В. Самодурова, И. Максименко. Одесса, 1997. 151 с. Ясь О.В. Маркевич Олексій Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / редкол.: В.А. Смолій (гол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: Вид-во «Наукова думка», 2009. С. 515. Міщук Р.С. Сторінки великого життя // Драгоманов М.П. Вибране. Київ, 1991. С. 614. ЦДІАК України (Центральний державний історичний архів України, м. Київ). Ф. 385. Оп. 1. Спр. 131. Арк. 10-10зв.; Яворський М. Нариси історії революційної боротьби на Україні. Київ, 1927. Т. 1. С. 410-411.

Велике значення для розвитку українського руху в Одесі мав візит у 1875 р. М. Драгоманова, під час якого Михайло Петрович зустрічався з широким колом політично активної молоді міста. Відомо, що на цих зібраннях були присутні Л. Смоленський, О. Андрієвський, В. Мальований, Я. Шульгин, А. Желябов, Г. Афанасьєв, С. Южаков, О. Гернет, тобто, як представники радикально налаштованої молоді, що врешті приєдналася до «Народної волі», так і представники українського руху. У той час М. Драгоманов виступав проти ідеї включення діячів українського народного руху до єдиної централізованої за- гальноросійської партії, а в політичних поглядах обмежувався ідеями федералізму, вважаючи, що це мало б бути найкращим вирішенням національного питання. Зокрема, у полеміці з одним із представників гуртка одеських народовольців А. Желябовим М. Драгоманов зазначав: «Єдність неможлива ні для якого українського гуртка ні з яким «російським гуртком», ані партією, поки російські гуртки не відмовляться від теорії єдності Росії і не визнають український народ нацією повністю на рівні з великоросійською, польською тощо, з усіма практичними наслідками такого визнання».

Варто зазначити, що у 1870-х роках український рух мав чимало активних учасників, і кількісний склад прихильників «Громади» можна порівняти з кількістю прихильників «Народної волі», про що згадував у дослідженнях 1920-х років О. Рябінін-Скляревський: «Народна воля» в Одесі на 1879-1880 рр. налічувала близько 500 членів, а Громада на 1876-1879 рр. - близько 200 членів (за матеріалами Верховної Розпорядчої комісії М. Лоріс-Мелікова)». Тому історик робив висновки, що на той час «Громада» була «доволі могутньою політичною партією» у місті¹⁷.

Оскільки Одеса була дещо відокремленою від основних осередків українського руху 1860 - початку 1870-х років, після розгрому гро- мадівців в інших містах туди перемістилися деякі активісти. Проте, як і інші політичні рухи, український знаходився в Одесі під пильним контролем із боку царських жандармів. У 1879 р. «українофільський» рух в Одесі було повністю розгромлено: Я. Шульгин, О. Андрієвський, П. Климович, В. Мальований та інші його учасники були в адміністративному порядку вислані з Одеси лише через підозру про можливу причетність до участі в якомусь політичному рухові.Єгунова-Щербина С. Одеська громада кінця 1870-х рр. : Спомини // За сто літ. 1928. Кн. 2. С. 190. Драгоманов М.П. «Народная воля» о централизации революционной борьбы в России // Драгоманов М.П. Собрание политических сочинений. Paris, 1906. Т. 2. С. 391-412. Драгоманов М. П. К биографии А.И. Желябова // Там же. С. 418. Рябінін-Скляревський О. Зазнач. твір. С. 161. ^{ЦДІАК України.} Ф. 385. Оп. 1. Спр. 131. Арк. 10-10зв.

У розпорядженні одеського градоначальника О. Гейнса про організацію адміністративного вислання запідозрених у політичній неблагонадійності осіб було зазначено: «На підставі розпорядження тимчасового одеського генерал-губернатора на днях мають бути вислані із Одеси в адміністративному порядку 40 осіб; відправка буде на Твер і розподілена на чотири партії по 10 осіб кожна [...] всі ці 40 осіб із тюремного замку будуть відправлені залізницею в спеціальному вагоні і посадка їх буде на Куликовому полі...»І ЦДІАК України. Ф. 385. Оп. 1. Спр. 135. Арк. 139-139зв.. Відтак у період із 5 до 10 червня 1879 р. із міста були вислані всі політично активні діячі, що завдало значного удару українському рухові в Одесі на довгі роки та не дало можливості утворити організований осередок, який міг би в подальшому виступати з політичними вимогами. Один з учасників українського руху Одеси П. Климович (у майбутньому - видатний діяч УНР), перебуваючи у в'язниці, так описував стан політичних настроїв своїх однодумців у листі до одеського градоначальника О. Гейнса 7 листопада 1879 р.: «Кожен із нас має не одну, а принаймні три думки з одного й того ж приводу - одну для себе, іншу - для знайомих, а третю для начальства, цим і пояснюється та гнучкість переконань, яка нерідко виявляється зі зміною обставин»Рябінін-Скляревський О. Зазнач. твір. С. 162.. Пізніше, як відомо, П. Климович виїхав до Женеви, де працював разом із М. ДрагомановимДмитрієнко М.Ф. Климович Петро Титович // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / редкол.: В.А. Смолій (гол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: Вид-во «Наукова думка», 2007. С. 350..

Особливо посилився нагляд за будь-якими проявами громадянської активності в Одесі після вбивства у 1882 р. народовольцем М. Жевлаковим прокурора В. Стрельникова, який проводив слідство у справі народовольців, домагаючись жорстких обвинувальних вироків. Царська влада, намагаючись придушити лівий революційний рух, пов'язаний з «Народною волею», превентивно переслідувала усіх громадських активістів міста, у т.ч. й діячів українського національного руху навіть в його культурно-просвітницьких проявахРябінін-Скляревський О. Зазнач. твір. С. 166.. суспільний політичний український одеса маркевич

Цей стан життя міста можна простежити і вивчаючи біографію професора Новоросійського університету у м. Одеса О. Маркевича, який, маючи серед сучасників репутацію українофіла, намагався жодним чином не звертати на себе увагу жандармів і «охоронки».

О. Маркевич навчався у І Київській гімназії, після закінчення якої вступив до Костянтинівського межового інституту в Москві. Після відрахування у 1862 р. з інституту незабаром повернувся в рідні місця на Чернігівщину, де продовжив навчання у Ніжинському ліцеї князя

Безбородька. Пізніше навчався в Новоросійському університеті, який закінчив у 1869 р.

Із цим університетом надалі була пов'язана наукова кар'єра історика. Після захисту 1879 р. у Київському університеті св. Володимира магістерської дисертації на тему: «О местничестве: Русская историография в отношении к местничеству» (опоненти - професори В. Іконников і В. Антонович) він почав працювати приват-доцентом на історико-фі- лологічному факультеті Новоросійського університету. Такий вибір теми для наукового дослідження, яка зовсім не пов'язана з історією України, видалася дивною М. Грушевському, про що останній згадував пізніше у некролозі на пошану О. Маркевича: «...він вибрав для своїх спеціальних праць таку безмірно далеку, абсолютно для України чужу тему, як родові рахунки московського боярства, хоч міг би, розуміється, вибрати теми дуже живі й для українця близькі». Але такий вибір теми дослідження, очевидно, не здавався нетиповим О. Маркевичу та його університетському оточенню, оскільки відображав усвідомлення ними політичних реалій Російської імперії того часу.

У 1883 р. приват-доцент О. Маркевич потрапив у поле зору жандармського відомства за висловлювання критичних оцінок царювання Олександра І. Ймовірно, за викладачами університету був встановлений нагляд і відстежувалися їхні політичні погляди. Ця справа розглядалася навіть тимчасовим одеським генерал-губернатором і згодом затримала захист докторської дисертації вченого та здобуття ним посади професора університету. «.на початку 80-х рр., коли я був приват-доцентом Новоросійського університету, я читав курс нової російської історії і деякі епізоди, які я повідомив, були визнані в той час генерал-губернатором Х. Х. Роопом не прийнятними, про що мене повідомили, це потім довго перешкоджало переведенню мене в професори», - згадував пізніше сам О. Маркевич.

У 1884 р. О. Маркевич вперше в університеті почав читати курс з історії України під назвою: «Історія Південно-Західної Росії з XIII по XV ст.». У листі ректора університету С. Ярошенка декану історико-філологічного факультету І. Некрасову від 17 вересня 1884 р. зазначалося: «...я не бачу перешкод до допуску його (О. Маркевича - Ю.О.) до читання лекцій, тому що він знає, що йому загрожує у разі відхилення від програми».Грушевський М.С. Пам'яті Олексія Маркевича // М.С. Грушевський. Твори: у 50 т. Львів, 2007. Т. 7. С. 581-591. ЦДІАК України. Ф. 419. Оп. 1. Спр. 2066. Арк. 61 зв. Самодурова В.В. «Всем трудящимся на благо Новророссийского уни-верситета» // Вісник Одеського національного університету. Серія «Бібліоте-кознавство. Бібліографознавство. Книгознавство». 2015. Т. 20. Вип. 1. С. 19. Цит. за: Алексей Иванович Маркевич: (заметки к биоисторическому этюду) // Алексей Иванович Маркевич (1847-1903). Биобиблиографический указатель (сост: В.В. Самодурова и И.В. Максименко). Одесса, 1997. С. 55.

Захистивши 1889 р. докторську дисертацію на тему: «История местничества в Московском государстве в XV-XVII вв.» (опонент - В. Іконников), О. Маркевич став екстраординарним, а з 1893 р. - ординарним професором Новоросійського університету.

У 1895 р. О. Маркевич узяв активну участь в проведенні Слов'янським благодійним товариством св. Кирила і Мефодія, членом якого він був, святкування дня народження Т. Шевченка. Зокрема, він мав зачитати реферат з біографії Т. Шевченка (з яким був знайомий особисто) та декламувати поему «Думи»²⁷. Практично всі активні діячі українського національного руху в Одесі були учасниками цього заходу.

На перший погляд біографія професора цілком вкладалася в рамки вимог до досить лояльної до існуючого політичного режиму особи. Однак усе змінилося 9 серпня 1895 р., коли проф. О. Маркевича було затримано на прикордонній станції Волочиськ під час спроби нелегального перевезення в Російську імперію забороненої літератури. Як виявилося, професор, повертаючись із відпочинку в чеському містечку Марієнбаді, відвідавши також і Львів, придбав низку заборонених, на думку жандармських чиновників, видань. Жандарми під час допитів, а потім і сам професор розглядали це затримання як випадкове - буцімто підозрюваний своїм хвилюванням привернув увагу місцевих унтерофіцерів, чим викликав обшук із наступним вилученням забороненої літератури. Однак у слідчій справі щодо цього зберігається також і повідомлення про фейлетон О. Маркевича, опублікований в газеті «Одесские новости» за кілька днів до повернення. В цій газетній публікації професор побіжно критикував відсутність розвинутої книготоргівлі в Російській імперії, зазначаючи, що в книжкових магазинах чеського курортного містечка легше купити твори Л. Толстого і І. Тургенєва ніж в Одесі. Також у цьому фейлетоні О. Маркевич похвалився, що в одній з книжкових крамниць Львова купив кілька книжок українською мовою. Хоча згадана стаття професора в основному стосувалися перераховування різноманітних розваг, доступних відпочиваючим під час лікування водами, опису погоди та краєвидів чеського курортного містечка, ймовірно, кілька фраз про книги не пройшли мимо пильного ока жандармів. Звісно, після таких заяв на професора чекав прискіпливий огляд на кордоні.

Досить цікавим, звичайно, був перелік тієї літератури, яку він намагався провезти з собою. Всі книги можна розділити на 2 підгрупи: перша з них - це справді література політичного характеру, в основному, Рябінін-Скляревський О. Зазнач. твір. С. 177. ЦДІАК України. Ф. 419. Оп. 1. Спр. 2066. Арк. 1. Грушевський М. С. Зазнач. твір. С. 583. ^{Одесские новости.} 8 авг. 1895 г. № 3371. С. 2. популярні брошурки, що стосувалася періоду царювання Олександра ІІ і його вбивства та правління Олександра ІІІ; інша - звичайні публікації галицьких книговидавців: «Русалка Дністровая», твори П. Куліша, твори М. Драгоманова («Листи на Наддніпрянську Україну», «Рай і поступ», «Чудацькі думки про українську національну справу», «Оповідання про заздрих богів», «Віра і громадські справи», «Австро-руські спомини»), твори чеською мовою. Пізніше обшук було проведено і в квартирі професора в Одесі, де вилучено багато забороненої цензурою літератури. Це були сотні томів. Під підозру пильних жандармів потрапили твори Т. Шевченка і І. Нечуя-Левицького нарівні з творами О. Герцена і М. Чернишевського.

Під час провадження у справі місцеве жандармське управління постійно зверталося до Департаменту поліції і навіть Міністерства юстиції за роз'ясненнями щодо проведення дізнання. Отож, ця справа зацікавила вищі органи управління в галузі охорони і захисту суспільно-політичного устрою Російської імперії.

Рішення щодо відкриття провадження приймалося на рівні Департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ імперії у Москві: 10 серпня 1895 р. шифрованою телеграмою директор департаменту М. Сабуров дав розпорядження помічникові начальника Волочиського відділення Київського жандармського поліцейського управління залізниць ротмістру Урбанову дозволити подружжю Маркевичів відправитися після вилучення інкримінуючих матеріалів за місцем проживання з підпискою про невиїзд. У телеграмі йшлося також про передавання всіх вилучених матеріалів на розгляд начальника Одеського жандармського управління, направивши їх перелік до Департаменту поліції. Зрозуміло, що все провадження у цій справі велося під грифом «таємно».

Як професор університету, О. Маркевич мав право користуватися певною літературою, забороненою в країні, але необхідною для наукових досліджень. Під час слідчих дій жандармські чиновники, готуючи справу для прокурора, зазначали: «Різницю між виданням, забороненим до обігу, і твором явно злочинного політичного змісту він усвідомлює [...] Вважаючи, що має право мати заборонені видання і мав можливість отримати їх через університет, однак вирішив привезти перераховані вище брошури під спідницями своєї дружини, тому що йому було «соромно», що інші будуть знати, що він їх читав і що вони у нього є». ЦДІАК України. Ф. 419. Оп. 1. Спр. 2066. Арк. 6зв. Там само. Арк. 6. Там само. Арк. 7. Там само. Арк. 55-56. Там само. Арк. 46.

Там само. Арк. 18зв.

Додатково професора звинувачували і в тому, що він надавав можливість студентам користуватися книжками зі своєї бібліотекиЦДІАК України. Ф. 419. Оп. 1. Спр. 2066. Арк. 57-57зв.. Зокрема, у протоколі проведеного обшуку зазначалося: «Особи, які брали книги, вносилися в алфавітному порядку в розділи зошита з початковою літерою їхнього прізвища; книги записувалися під прізвищем того, хто їх взяв. Деякі назви виданих книг ретельно затушовані чорнилом. Під час перевірки цього зошита і алфавіту виявилося, що всі видані з бібліотеки професора Маркевича книги, назви яких не затушовані, належать до незаборонених цензурою, тоді ж як після зняття першого шару чорнил із затушованих назв книг стало можливим зовсім ясно прочитати їхні заголовки, виявилося, що затушовані чорнилами були видані для читання книги, поширення і передрук яких заборонені в Росії»Там само. Арк. 83зв.. Пізніше жандармськими чиновниками разом із прокурором Одеського окружного суду було прийнято рішення не проводити слідчих дій у цьому напрямі і не допитувати студенів, які книги отримували, прийнявши роз'яснення О. Маркевича, що література, яку він зберігав, була «забороненою до розповсюдження», але не «нелегальною»Там само. Арк. 86зв..

О. Маркевичу довелося також пояснювати походження творів «злочинного політичного змісту» у своїй колекції: «Том «Колокола» і «Post^p» дісталися мені таким чином: у 1867 р. я вступив студентом у Ніжинський ліцей і за викликом бібліотекаря М. Александровича (вчителя) став допомагати йому в наведенні ладу в бібліотеці ліцею. На одній з полиць посеред книжок я і знайшов згорток, який належав колишньому бібліотекарю (прізвище не пам'ятаю), який незадовго до того помер. Оскільки тих газет не було в каталогах, то було очевидно, що він сховав свої, я і взяв їх собі...»Там само. Арк. 60..

Рішення про припинення провадження у цій справі, яка готувалася прокурорами Одеської судової палати до розгляду, було ухвалено на вищому державному рівні. 23 лютого 1896 р. міністр юстиції М. Муравйов через тимчасову канцелярію з розгляду особливих кримінальних проваджень при міністерстві повідомив про його закриттяТам само. Арк. 27..

Ймовірно, представники влади вирішили обмежитися відставкою О. Маркевича з університетуТам само. Ф. 385. Оп. 1. Спр. 489. Арк. 34зв.. Деякий час тепер уже колишній професор перебував під негласним наглядом поліції відповідно до наказу Департаменту поліції від 9 лютого 1896 р.Там само. Арк. 34-34зв.

У пізніші роки О. Маркевич активно працював як лектор у різноманітних аудиторіях, у т.ч. і в Міській народній аудиторії Одеси, яка мала завданням піднесення освітнього рівня містян.

У некролозі «Пам'яті Олексія Маркевича», написаному М. Грушевським, зазначено: «Він любив університет, авдиторію, любив викладати, читати реферати, у нього було се органічною потребою - ділитися своїми гадками ех cathedra, і він мав успіх - був дуже популярним лектором. Тільки пізніше йому дали більше свободи з такими публічними відчитами, і він широко користав з сього права, бо до нього зверталися по відчити при всякій нагоді, і при широкій популярності його в суспільності мав у сім величезну «практику».

О. Маркевич організовував публічні виступи в найближчих до Одеси містах. Про це збереглися згадки в жандармських документах. У 1897 р. начальник Бессарабського губернського жандармського управління В. Безсонов звернувся до начальника Одеського жандармського управління В. Пірамідова про надання відомостей щодо політичної благонадійності професора О. Маркевича, який клопотав про дозвіл на читання відкритих лекцій у Кишиневі.

Важливою була наукова діяльність О. Маркевича в Одеському товаристві історії і старожитностей. Окрім численних наукових доповідей на засіданнях товариства, участі у підготовці до друку «Записок Одеського товариства історії і старожитностей», вчений також долучився до справи щодо консервації пам'яток минулого. Зокрема, варто згадати про важливий внесок у збереження Судацької фортеці, охорона якої була одним із завдань товариства з 1868 р. Для визначення стану пам'ятки з можливою її подальшою реставрацією О. Маркевич відвідав Судак у складі комісії разом з О. Кочубинським та А. Лонгіновим у 1898 р. Опис фортечних мурів, оглянутих комісією, було опубліковано в записках. Вклад товариства у вивчення і збереження цих пам'яток історії Півдня України - неоціненний.

Про свою громадсько-політичну діяльність О. Маркевич згадував у листуванні з М. Грушевським. Зокрема, у листі від 28 березня 1901 р. він зазначав: «З приводу моїх численних посад, про які я писав (я знову порахував їх - виявилося 19), я б міг пояснити, щоб показати, як я з ними справляюся; але це вимагало б занадто великих розважань, по суті для Вас нецікавих. Не приховую, що ці заняття мене відволікають,Грушевський М. С. Зазнач. твір. С. 581-591.ЦДІАК України. Ф. 385. Оп. 1. Спр. 489. Арк. 33.Докладная записка комиссии, командированной Одесским обществом истории и древностей для проверки на месте меж находящейся в ведении об-щества земли при Судакской крепости для осмотра этой крепости // Записки Одесского общества истории и древностей. 1898. Т. 21. С. 53-58.Гриневич К.Э. Сто лет Херсонесских раскопок. 1827-1927. Севастополь, 1927. С. 20. я стомлююсь, не такий я вже і молодий. До одної посади я ставлюся досить недбало - почесної опіки Жіночого благодійного товариства, яке дає мені службу і пов'язані з тим винагороди, але це така справа, що якщо добросовісно до неї ставитися, потрібно відкинути усе інше. Я б і пішов із цього товариства, незважаючи на службову посаду і інше, якби я не затіяв справи про збільшення пенсії вчителям і вчителькам в школах цього товариства. Хочеться вже довести цю справу до кінця і залишити після себе хоча б якусь добру згадку в товаристві».

У ці роки, читаючи публічні лекції у Народній аудиторії та на інших майданчиках, професор О. Маркевич здобув пошану серед жителів міста. В останні роки свого життя він був гласним Одеської міської думи.

Після його смерті в червні 1903 р. у прощанні, організованому у Міській народній аудиторії, брали участь університетські професори, чиновники і прості робітники. Поліцейські, які все ще продовжували наглядати за всім, що було пов'язано з професором, у звіті про похоронну процесію звернули увагу на участь і покладання вінка від робітників Одеських залізничних майстерень. Представники влади фактично змусили зняти з вінка, який хотіли покласти до труни робітники, стрічку через зроблений на ній напис: «Незабутньому лекторові Міської аудиторії від слухачів-робітників - не спіть же нові сили, встаньте, славні бійці!».

У секретному донесенні жандармських чиновників про похорони О. Маркевича зазначено: «Похорони супроводжувалися незвичайною для чесної людини урочистістю і масою публіки всіх класів, причому супроводження поховальної процесії мало не перетворилося в політичну демонстрацію під час покладання вінків...».

Після смерті вченого C. Шелухін (який з 1899 р. мешкав в Одесі, обіймаючи посади прокурора, а потім судді) в опублікованому в «Киевской старине» некролозі охарактеризував значення О. Маркевича для розвитку українського життя у місті, процитувавши «Южное обозрение», невідомий автор якого досить тонко відчував стан суспільного життя в Одесі того часу і зміг його відобразити: «Ще однією важливою його (О. Маркевича - Ю.О.) рисою буле те, що він був українофілом. Українофільство у нього було такого глибокого, просвітницького характеру, що, звичайно, ніким і ніколи не могло бути поставлене йому за вину. Він любив малоросійську націю такою високою гуманною любов'ю, яка робить тільки честь людині [...] Це була любов до народу, свого народу. Такою любов' ю не можна дорікати. Навпаки, така просвітлена любов звеличує людину».⁴⁸| ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 628. Арк. 85-86. Там само. Ф. 385. Оп. 1. Спр. 489. Арк. 58. Там само. Арк. 70. Шелухин С.А. И. Маркевич (некролог) // Киевская старина. 1903. Т. LXXXII. Июль-август. С. 244.

Після смерті професора О. Маркевича справа просвітництва, яку він поширював постійними виступами і лекціями, не припинилася, оскільки за заповітом вся його бібліотека мала бути пожертвувана для створення читальні на пошану його пам'яті в Одесі, а також частково передана в бібліотеку Чернігова та Одеську міську публічну бібліотеку.

Зазначимо, що результати аналізу збережених у фондах жандармського управління та суду документів про затримання під час спроби нелегального провозу літератури О. Маркевичем не є достатньо показовими, щоб розкрити реальну політичну позицію професора, оскільки він не міг свідчити проти себе під час чисельних допитів, але сам випадок показав значний контроль, що існував у той час в імперії за найменшими проявами вільнодумства. Зрештою, хоча за результатами провадження О. Маркевича не було притягнено до відповідальності, навіть підозра в політичній неблагонадійності закривала для нього можливість працювати в університеті.

Професор О. Маркевич щоденною працею сприяв підвищенню освіченості, спонукав до вивчення історії і культури українського народу на Півдні України, долучився до формування нового покоління українських істориків. У той же час наведені відомості показують, що контроль за діяльністю викладачів університету та громадських діячів із боку репресивних органів Російської імперії в останній чверті ХІХ ст. посилився. Влада імперії не готова була піти на лібералізацію життя в країні і пильно слідкувала за будь-якими проявами відступу від офіційної консервативної політики царату. Це стосувалося усіх проявів громадсько-політичного руху, у т.ч. й розвитку української мови, культури, вивчення історії, цілком у дусі виконання Емського указу. Особливо дошкульно це відчули на собі вчені і викладачі, які могли відвідувати інші країни, знайомитися з працями, написаними українськими науковцями Галичини. Після потрясінь, пов'язаних із революцією 1848 р., і програшу в австро-пруссько-італійській війні 1866 р. Австро-Угорська імперія провела ряд реформ із лібералізації політичного життя, гарантувавши підданим громадянські свободи та частковий доступ до політичних прав. Цим скористалися вчені й громадсько-політичні діячі Галичини, які могли вільно обирати теми та займатися дослідженнями без необхідності звірятися з обмежувальними заходами уряду. Всього цього не міг не розуміти і проф. О. Маркевич, який став жертвою показових репресій у 1895-1896 рр., направлених на підтримання цензури в країні та обмеженні вільного обігу друкованих видань, що містили не тільки вільні політичні думки, але й просто українське слово. Крім того, такі репресії проти знаного в Одесі та активного громадського діяча мали послужити пересторогою для інших. Хоча О. Маркевич зовсім не був діячем українського політичного руху, скоріше культурного й наукового, однак «заплатив» кар'єрою за свій необачний вчинок і не зміг більше викладати в університеті. Слідча справа професора О. Маркевича є лише одним прикладом цілеспрямованих репресій влади проти будь-яких проявів інтересу до української культури і історії, однак такі переслідування не могли спинити об'єктивно-історичний процес становлення українського руху.

References

1. Boldyriev, O. (1994). Odeska Hromada. Istorychnyi narys pro ukrainske natsionalne vidrodzhennia v Odesi u 70-ti rr. XI - pochatku XX st. [Hromada in Odesa. Historic essay about Ukrainian national renaissance in Odesa at the 70th XlX-the beginning of the century]. Odesa. [in Ukrainian].

2. Boldyriev, O. (1995). Persha sproba orhanizatsii ukrainskoi politychnoi partii [First attempt of Ukrainian political party organization]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 6, 47-55. [in Ukrainian].

3. Dmytriienko, M. (2007). Klymovych Petro Tytovych [Klymovych Petro Tytovych]. Entsyklopediia istorii Ukrainy (Vol. 4: Ka-Kom, p. 350). Kyiv. [in Ukrainian].

4. Drahomanov, M. (1906). «Narodnaia volia» o tsentralyzatsyy revoliutsyonnoj borby v Rossyy [«Narodnaia volia» about centralization of revolutionary struggle in Russia] (Vol. 2, pp. 391-412). In Drahomanov M.P. The collection of political works. Paris. [in Russian].

5. Drahomanov, M. (1906). K byohrafyy A. I. Zheliabova [To the biography of A. I. Zheliabova] (Vol. 2, pp. 413-435). In Drahomanov M.P. The collection of political works. Paris. [in Russian].

6. Hrushevsky, M. (2007). Pamiati Oleksiia Markevycha [In memoria Oleksii Markevych] (Vol. 7, pp. 581-591). InM. Hrushevsky. Writings. Lviv. [in Ukrainian].

7. Katrenko, A. (1999). Ukrainskyi natsionalnyi rukh XIX st.: Navchalnyi posibnyk. [Ukrainian national movement XIX century]. Vol. 2: 60-90th years of XIX century. Kyiv. [in Ukrainian].

8. Lynnychenko, I. (1904). A.I. Markevich. Biohrafycheskie vospominaniia i spisok trudov [A.I. Markevich. Biographic memories and list of writings]. Odesa. [in Russian].

9. Mischuk, R. (1991). Storinky velykoho zhyttia [Pages of the great life]. In Drahomanov M. Vybrane (pp. 605-618). Kyiv. [in Ukrainian].

10. Myroshnychenko, V. (1997). Deiatelnost A.I. Markevicha v Odesskom obschestve istorii i drevnostei (po materialam Zapisok Odesskoho obschestva istorii i drevnostej). [A.I. Markevich activity in Odesa society if history and antique]. Zapysky istorychnoho fakultetu Odeskoho derzhavnoho universytetu imeni I. I. Mechnykova, 5, 160-165. [in Russian].

11. Pershyna, Z. (1994). Istoriia Ukrainy v pratsiakh odeskykh doslidnykiv. [History of Ukraine in writings of historian researcher]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 6, 53-64. [in Ukrainian].

12. Popova, T. (2003). Aleksei Markevich. [Aleksei Markevich]. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, 12, 113-151. [in Russian].

13. Riabinin-Skliarevsky, O. (1929). Z zhyttia odeskoi hromady 1880-kh rr. [About the life of hromada in Odesa 1880th]. (Vol. 4, pp. 161-180). Za sto lit. [in Ukrainian].

14. Samodurova, V. & Maksymenko, Y. (Ed.) (1997). Aleksej Ivanovich Markevich. Biobibliohrafycheskyi ukazatel (1847-1903). [Aleksei Ivanovich Markevich. Biobibliographic index (1847-1903)]. Odesa. [in Russian].

15. Samodurova, V. (2015). «Vsem trudiaschymsia na blaho Novrorossyjskoho unyversyteta» [To the all working for the good of Novorosijski University]. (Vol. 20(1), pp. 17-34). Visnyk Odesa National University. Ser. «Bibliotekoznavstvo, bibliohrafoznavstvo, knyhoznavstvo». [in Russian].

16. Shelukhyn, S. (1903). A.I. Markevych (nekroloh) [A.I. Markevych (necrologue)]. Kyevskaia staryna, LXXXII, 244. [in Russian].

17. Syniavska, O. (2003). Istoryk Oleksii Markevych: zhyttia i diialnist [Historian Oleksii Markevych: life and working]. Odesa. [in Ukrainian].

18. Yas, O.V. (2009). Markevych Oleksii Ivanovych [Oleksii Ivanovych Markevych]. (Vol. 6: La-Mi, p. 350). Entsyklopediia istorii Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

19. Yavorsky, M. (1927). Narysy istorii revoliutsijnoi borotby na Ukraini [Essay of history of revolutionary struggle in Ukraine]. (Vol. 1). Kyiv. [in Ukrainian].

20. Yehunova-Scherbyna, S. (1928). Odeska hromada kintsia 1870-kh rr.: Spomyny [Hromada in Odesa at the end of 1870-th: Memoirs]. (Vol. 2, pp. 189199). Za sto lit. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru