Нарис історії табору примусової праці Кам'янки на Тернопільщині (1941-1943 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний архів Львівської області

НАРИС ІСТОРІЇ ТАБОРУ ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ КАМ'ЯНКИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ (1941-1943 РР.)

Володимир Зілінський

кандидат історичних наук, старший

зберігач фондів відділу

забезпечення зберігання документів

Анотація

Мета статті - проаналізувати історію табору примусової праці Кам'янки (до якого входив головний табір - Кам'янки 1 (нині - с. Кам'янки Тернопільського р-ну Тернопільської обл.) і його під табори: Кам'янки 2 (нині - с. Романове Село Байковецької сільської громади Тернопільського р-ну Тернопільської обл.), Кам'янки 3 (нині - м. Підволочиськ Тернопільського р-ну Тернопільської обл.) і Кам'янки 4 (нині - м. Скалат Тернопільського р-ну Тернопільської обл.). Зважаючи на те, що в історіографії ця тема ніколи раніше не висвітлювалася як окремий об'єкт дослідження, науковою новизною пропонованої статті є перша спроба нарису історії табору. Методологія дослідження. Питання створення таборів, їх функціонування, а також ліквідації вивчалися завдяки методам аналізу, синтезу і дедукції. Особливу увагу звернено на ідентифікацію нацистських окупаційних підрозділів, відповідальних за розстріли ув'язнених євреїв. За результатами дослідження зроблено такі висновки: табір Кам'янки (разом із підтаборами) був створений через потребу сконцентрувати робітників неподалік від місця праці (дороги DG 4). Зважаючи на кількість ув'язнених, його можна зарахувати до великих таборів. Кількість євреїв у самих Кам'янках сягала тисячі осіб, а якщо врахувати підтабори, то до 2-х тисяч. Особливість структури табору відрізняє його від інших, оскільки він мав ще 3 підтабори. В статті уточнені дані щодо кількості в'язнів. З'ясовано, що напередодні розстрілів у таборі Кам'янки (разом із підтаборами) перебувало 1 558 осіб. Встановлено, що відповідальність за вбивства ув'язнених табору, окрім поліції безпеки з Тернополя і служби безпеки зі Львова, несе спеціальний підрозділ - кавказька рота СД (служба безпеки). Він був створений в структурі айнзатцгрупи D. Згодом змінив своє підпорядкування і, вже перебуваючи у Львові, належав до СД. Саме цей підрозділ - головний винуватець розстрілів ув'язнених, які примусово утримувалися у системі таборів Кам'янки (1, 2, 3, 4).

Ключові слова: архівні документи; Голокост; дистрикт «Галичина»; Кам'янки; євреї; табір примусової праці; кавказька рота СД.

Annotation

Volodymyr Zilinskyi

Candidate of Historical Sciences, Senior Custodian of the Document Storage Department, State Archives of the Lviv Region

ESSAY ON THE HISTORY OF THE KAMIANKY FORCED LABOR CAMP ON TERNOPIL REGION (1941-1943)

The purpose of the article is to analyze the history of the Kamianky forced labor camp (which included the main camp - Kamianky 1 (now the village of Kamianky, Ternopil district, Ternopil Region) and its subcamps, such as Kamianky 2 (now the village of Romanove Selo, Baykovets village community, Ternopil district, Ternopil Region), Kamianky 3 (the town of Pidvolochysk, Ternopil district, Ternopil Region) and Kamianky 4 (the town of Skalat, Ternopil district, Ternopil Region). Taking into consideration that in the historiography this topic has never been covered before as a separate object of research, as the scientific novelty of the proposed article is the first attempt to outline the history of this camp. The methodology. The issue of the creation of the camps, their functioning, as well as their liquidation was studied due to the methods of analysis, synthesis and deduction. Special attention was paid to the identification of the Nazi occupation units responsible for the shooting of imprisoned Jews. The following conclusions were made in the result of research: Kamianky camp (together with its subcamps) appeared due to the need of concentration of workers near the place of work (DG 4 road). Taking into account the number of prisoners of camp, it can be considered as the large one. The number of Jews in Kamianky reached even a thousand, and with the subcamps, then up to two thousand. The peculiarity of the structure of the camp distinguishes it from the other ones, as it had three more subcamps. The article specifies data on the number of prisoners. It was found out that on the eve of the shootings, there were 1,558 people in the Kamianky camp (together with the subcamps). The article points out that, in addition to the security police from Ternopil and the security service from Lviv, the responsibility for the murders of camp prisoners lies with a special unit - the Caucasian company of the SD (security service). It was created in the structure of Einsatzgruppe D. Later, it changed its subordination and already situated in Lviv belonged to the SD. This unit is the main perpetrator of the shootings of prisoners of the Kamianky system of camps (1, 2, 3, 4).

Key words: archival documents; Holocaust; District «Galicia»; Kamianky; Jews; forced labour camp; the Caucasian company of the SD.

Виклад основного матеріалу

У світовій історії використання примусової праці є явищем давнім, чого не можна сказати про організацію такої роботи в рамках мережі спеціальних таборів. Перші з них появились у Намібії на початку ХХ ст. На той час ця африканська країна була колонією Німеччини ¹. В результаті нещадної експлуатації місцевих ресурсів німці налаштували проти себе місцеве плем'я гереро. В січні 1904 р. вождь Самуель Магареро заявив: «Краще помремо в бою, ніж через недоїдання, ув'язнення чи інші біди». Після цього гереро вбили 120 німців. Кайзер Вільгельм ІІ був розлючений і наказав придушити повстання. Генерал-лейтенант Лотар фон Трота, на якого була покладена ця місія, називаючи гереро недолюдьми (нім. Untermenschen), взявся за її виконання. Вже через декілька місяців противника було розбито. Наприкінці того ж 1904 р. зазнало поразки повстання ще одного народу в цьому регіоні - нама. Після перемоги німецька колоніальна влада вирішила покарати повстанців і тих, хто їх підтримував, або просто симпатизував. Л. фон Трота наказав створити спеціальні табори, в яких ув'язнені мали важко працювати. Найгіршої слави зажили табори Шарк Айленд і Свакопмунд. Умови утримання там гереро і нама були настільки жахливі, що спричиняли майже 100% смертність їхніх в'язнів Німецька Південно-Західна Африка (нім. Deutsch-Stidwestafrika) - колонія Німеччини в Африці з 1884 до 1915 рр. (сучасна Намібія). Джонс А. Геноцид: Вступ до глобальної історії. Київ: Дух і Літера, 2019. С. 153-155..

Прикметно, що дії німців у Намібії повторилися через кілька десятиліть із ще більшим масштабом. Знаючи характерні риси цього геноциду, стає очевидним, що нацисти запозичили досвід колоніального минулого. Порівняльний аналіз та глобально-історичний підхід дозволяє зробити висновок про важливі зв'язки між злочинами кайзерівської і нацистської Німеччини. Вивчаючи геноцид народів герреро і нама, дослідники Д. Олусоґа (David Olusoga) і К. В. Еріксен (Carles W. Ericksen), мали всі підстави стверджувати: «Дуже багато з того, що відбувалося в Німецькій Південно-Західній Африці на початку ХХ ст., стало жахливим прообразом подій 1940-х років: концтабори, бюрократизація вбивств, докладна документальна фіксація кількості смертей та показників смертності, використання праці як засобу знищення [...] цивільні, яких перевозили в транспорті для худоби, а тоді змушували працювати до смерті [...] Усе це було характерним для геноциду в Німецькій Південно-Західній Африці й пізніше відтворювалося у дещо інакшій формі та в значно ширшому масштабі у Європі 1940-х років» Olusoga D., Ericksen C. W. The Kaiser's Holocaust: Germany's Forgotten Genocide and the Colonial Roots of Nazism. London: Faber and Faber, 2010. P. 361..

Таким чином, примусова праця в першу чергу розглядалася не як метод отримання результату певного завершеного проєкту, а як систематичне покарання аж до смерті. Варто, однак, наголосити на тому, що роль таборів примусової праці згодом дуже часто входила у протиріччя між ідеологією та прагматизмом. У нацистській Німеччині це спричинювало неефективність реалізації планів роботи. Бажання отримати вигоду нерідко перекреслювалося іншим - поквитатися з ув'язненими. Для СС (захисні загони), натомість, такої дилеми ніколи не існувало. У них знищення було першочерговим⁴. Отже, диктат есесівців у вирішенні питань, які стосувалися специфіки використання єврейської робочої сили під час Другої світової війни, був одним із головних чинників надзвичайно високої смертності в таборах примусової праці.

Екстермінація місцевого єврейського населення на території дистрикту «Галичина» під час нацистської окупації здійснювалася переважно двома способами: шляхом розстрілу (особливо з червня 1941 р. до листопада 1943 р.) і шляхом примусової депортації до табору смерті Белжець (із середини березня 1942 р. до грудня 1942 р.). Проте нацисти використовували ще один спосіб, внаслідок якого загинула величезна кількість людей. Це - «винищення працею» (нім. Vemictung durch Arbeit). Незважаючи навіть на те, що ув'язнені виконували роботу, яка для нацистів була важливою, в трудових таборах існували нелюдські умови, що призводили до їх швидкої загибелі. Без належного харчування, сну і медичної опіки ув'язнені працювали до повного виснаження. Нерідко охорона вдавалася до їх побиття та різних форм покарання за невиконання норм чи «порушення» внутрішнього розпорядку. Окрім того, навіть якщо людина витримувала такі умови, то врешті-решт на всіх ув'язнених чекала смерть через розстріл. Рятувалися одиниці та лише ті, кому пощастило втекти.

Система примусових таборів нацистами почала організовуватися ще восени 1941 р. Головна причина була пов'язана з бажанням окупаційної влади побудувати шосе на Східний фронт (DG 4, DurchgangstraPe, Потреба була нагальною, адже це питання перебувало під особистим контролем керівника СС і поліції Третього райху Генріха Гіммлера. Здійснюючи інспекційні поїздки наприкінці 1941 р., зокрема до дивізії СС Вікінг, він був здивований надзвичайно поганим станом доріг. Саме з цієї причини Г. Гіммлер був змушений планувати свої робочі подорожі лише літаком, а розв' язання цієї проблеми стало для нього надзвичайно важливим. СС взяло на себе обов' язок організації робо Hayes P. Forced and Slave Labor: The State of the Field // Forced and Slave Labor in Nazi-dominated Europe. Symposium Presentations. Washington: Center for advanced Holocaust studies, United States Holocaust Memorial Museum, 2004. P. 4. чої сили та охорони новостворених таборів. За безпосередню технічну реалізацію будівництва дороги відповідала організація Тодта Організація Тодта - парамілітарна, військово-будівельна організація нацистської Німеччини.. Вона забезпечувала проєкт фахівцями-інженерами, а також задіювала численні приватні німецькі фірми, які отримували конкретно визначені ділянки роботи на дорозі DG IV Angrick A. Forced Labor along the «StraPe der SS» // Forced and Slave Labor in Nazi-dominated Europe. Symposium Presentations. Washington: Center for advanced Holocaust studies, United States Holocaust Memorial Museum, 2004. P. 83-84..

Проєкти нацистів щодо будівництва доріг були такими, де найбільше використовувалася єврейська робоча сила Browning C. R. The Origins of the Final Solution. The Evolution of Nazi Jewish Policy, September 1939 - March 1942. Lincoln: University of Nebraska Press, 2004. P. 294.. Про свої плани її масового використання окупаційна влада у дистрикті «Галичина» заявляла ще наприкінці вересня 1941 р. Передбачалося, що євреї мали працювати на економіку райху Sandktihler Т. Der Judenmord in Ostpolen und die Rettungsinitiativen von Berthold Beitz 1941-1944. Bonn: Dietz, 1996. S. 410-411.. У проєкті побудови дороги DG 4 місцевих євреїв почали використовувати ще з жовтня 1941 р. Ангрік А. Знищення та праця: євреї і Транзитний шлях IV в центральній Україні // Шоа в Україні: історія, свідчення, увічнення / за ред. Р. Брандона та В. Лауер; пер. з англ. Н. Комарової. Київ: Дух і Літера, 2015. С. 270. Відповідальність за виконання робіт взяв на себе керівник СС і поліції в дистрикті Фрідріх Кацман. У першу чергу, як пише дослідник Т. Зандкюлер (Thomas Sandktihller), його головним важелем впливу був контроль за робочою силою Sandkuhler Т. Der Judenmord in Ostpolen... S. 416. Katzmann F. Rozwi^zanie kwestii zydowskiej w dystrykcie Galicja. оpracowal Andrzej Zbikowski. Warszawa: Instytut Pami^ci Narodowej, 2001. S. 19.. У пізнішому своєму звіті Ф. Кацман зазначав, що вже 15 жовтня 1941 р. у дистрикті з'явилося 7 таборів примусових робіт, де працювало 4 тис. євреїв¹¹. Зрештою кількість таборів було доведено до 58-ми Zbikowski A. Raport Friedericha Katzmanna i zaglada ludnosci zydowskiej w dystrykcie galicyjskim. Akcja Reinhardt: Zaglada Zydow w Generalnym Gubernatorstwie, red. Dariusz Libionka. Warszawa: Instytut Pami^ci Narodowej, 2004. S.132-133.. До 30 червня 1943 р. ув'язнені в дистрикті побудували 160 км дороги B Bundesarchiv Ludwigsburg. B 162. 4688. Bl. 198.. З одного боку, німці були зацікавлені в здоровій робочій силі і виконанні доручення Г. Гіммлера, але з іншого, - для начальника СС і поліції в окрузі Ф. Кацмана це був ще один спосіб убивства, проти якого його керівництво, звичайно ж, не заперечувало. На початку серпня 1942 р. він говорив, що через пів року вільних євреїв не стане, адже вони будуть або виселені, або переведені в табори, або ліквідовані ¹⁴. Тож, коли будівництво дороги було завершено, тих ув'язнених, які витримали умови табірного життя, вбили.

У пропонованій статті здійснено аналіз діяльності табору примусової праці Кам'янки (Тернопільська обл.). Метою публікації є написання історичного нарису, адже, на жаль, історіографія цієї теми повністю відсутня. Однак, загальну інформацію про табір Кам'янки можемо почерпнути з декількох наукових праць, які присвячені Голокосту в дистрикті «Галичина»¹⁵. Натомість інформація про деякі архівні документи міститься в довіднику про тюрми, табори та гетто на території окупованої України, що вийшов під редакцією Марини Дубик¹⁶.

Табір Кам' янки був досить типовий (хоча й мав особливість у своїй структурі) і його історія є репрезентативною. Вивчення табору дозволить з' ясувати основні тенденції щодо питань створення цілої мережі таборів у дистрикті «Галичина», використання примусової праці, умови проживання, охорони і вбивства ув'язнених. Таким чином, на основі його історії шляхом дедукції висвітлено загальну практику нацистів у ставленні до євреїв у таборах. кам'янка табір нацистський окупаційний

Табір Кам' янки, так само як і більшість інших, був створений неподалік дороги, яку будували на фронт. За своїми розмірами, як для Галичини, він був великий, хоча ніколи не вміщував більше тисячі осіб (за цією ознакою був схожий на табір у Збаражі). Задля покращення логістики і спрощення управління нацисти вирішили створити невеликі підтабори. Таким чином, табір Кам' янки складався з 4-х таборів. Головний з них називався Кам'янки 1 (село Кам'янки), а інші - Кам'янки 2 (Романове Село), Кам'янки 3 (Підволочиська) і Кам'янки 4 (Скалат). Кам'янки, Романове Село та Підволочиська знаходилися саме на дорозі, яку треба було будувати. Лише останній табір, у Скалаті, створили трохи південніше. Звичайно, першим у середині жовтня 1941 р. з' явився примусовий трудовий табір Кам' янки 1. В' язнів-євреїв було близько 500-600 осіб. Їх охороняли 20 українських поліцаїв (із квітня 1942 р. - 10). Підтабори створювалися відповідно з квітня до серпня 1942 р. Найбільший серед них був у Підволочиськах - Кам'янки 3. Вважається, що в'язнів-євреїв там було близько 500-700 осіб. У Кам'янках 2 утримували від 200 до 250 євреїв, а в Кам'янках 4 - від 200 до 500. На відміну від головного табору, там не було української поліції для охорони. За це відповідала єврейська поліція¹⁷. На думку дослідника Д. Поля (Dieter Pohl) в охороні також могли бути колишні червоноармійці, яких взяли на службу (називали їх «травниками» через назву табору, де вони проходили спеціальне навчання)¹⁸. Іноді в підтаборах також проводилися перевірки. Час від часу туди приїздив гауптштурмфюрер СС Пауль Ребель, який був комендантом у Кам'янках 1 і керував усіма 4-ма таборами¹⁹. Після їх ліквідації він ще понад рік очолював табір примусової праці «Краків-Плашув». Після завершення війни проживав під фальшивим іменем «Пітер Герінг»²⁰. Згодом, у 1966 р., його піймали. На суді, що відбувався в Штутгарті, П. Ребеля звинуватили у смерті лише 124 євреїв²¹. Однак і цього вистачило, аби його засудили до довічного ув'язнення²². В 1976 р., однак, П. Ребеля звільнили. Через 4 роки, у 1980-му, він помер²³.

Цікаво, що серед населення Кам'янок напередодні початку Другої світової війни у 1939 р. євреїв майже не було (лише 40 осіб із 2 060). Така ж ситуація була в Романовому Селі (60 євреїв із 1 140 мешканців). Проте, в Скалаті і Підволочиськах відсоток мешканців-євреїв становив 43,1% і 58,6% відповідно. Так, в Скалаті з 7 650 мешканців 3 300 становили євреї. У Підволочиськах населення сягало 4 180 осіб. Місцевих євреїв було 2 450²⁴. Це наводить на думку, що ув'язнені таборів Кам'янки 3 і 4 могли бути в переважній більшості місцевими.

Про безпосередні умови перебування в таборі Кам'янки 1 і підтаборах відомостей дуже мало. Проте відомо, що головний табір організували в кількох панських стайнях²⁵. До війни вони були частиною фільварку Генрика Дашкевича²⁶. Периметр табору був оточений загорожею із колючим дротом. Зранку євреїв під охороною, в колонах, виводили на роботу, а ввечері повертали назад. У таборі одночасно перебували і чоловіки, і жінки²⁷. Так само було і в таборах у Підволочиськах (80 жінок) і Скалаті (50)²⁸. Лише про Романове Село немає таких відомостей. Хоча, зважаючи на те, що ув'язнені там працювали в кам'яному кар'єрі, можливо, німці в цей табір брали тільки чоловіків, оскільки робота там була ще важча, ніж в інших. Незважаючи на жахливі умови перебування в таборах, євреї у 1942 р. їх все ж боялися значно менше ніж депортацій. Тому, як би це не було парадоксально, проте нерідко люди самі хотіли потрапити в табір. Вони думали, що будуть потрібними і їх не депортують. Наприклад, дослідник Т. Зандкюлер зазначає, що табір у Скалаті утворили з ініціативи місцевого юденрату (єврейської ради). Його очільники вважали, що так для декількох сотень євреїв з'явиться хоча б якийсь шанс порятунку²⁹.

Станом на 22 червня 1943 р. у дистрикті «Галичина» офіційно було лише 21 156 євреїв ³⁰. Усі вони перебували в таборах примусових робіт, адже місцеві гетто внаслідок численних акцій уже були ліквідовані. Саме в цей час розпочалися масові вбивства ув' язнених цих таборів. 30 червня та 10 липня 1943 р. була ліквідована система таборів Кам'янки 1, 2, 3, 4. Більшість в'язнів нацисти розстріляли. Лише небагатьом вдалося вижити. В архіві організації Yahad-in Unum (Париж, Франція) зберігаються спогади свідка цих убивств (ім'я не розголошується). Жінка згадувала, що під час екзекуції ув'язнених вели на місце страти групами. Німці їх розстрілювали, стріляючи чергами. Багато людей падали в яму живими. Розстріл відбувався з самого ранку і закінчився за 1 день ³¹. Під час екзекуції виявилося, що яма замала, тому оберштурмфюрер СС Фрідріх Гільдебранд, референт начальника СС і поліції у справах таборів примусових робіт, який особисто був присутній, наказав її збільшити. Ув'язнені чекали, поки розстріл продовжиться³².

Збереглися дані про вияви співчуття місцевого українського населення щодо ув'язнених табору в Кам'янках. Дослідник Д. Поль зазна Yahad-in Unum's archive. U 2610. Дубик М. Довідник про табори, тюрми та гетто... С. 168. Yahad-in Unum's archive. U 2610. Sandkuhler Т. Der Judenmord in Ostpolen... S. 193. Ibid. Zbikowski A. Raport Friedericha Katzmanna i zaglada ludnosci zydowskiej w dystrykcie galicyjskim. P. 134. Yahad-in Unum's archive. U 2610. Sandkuhler Т. Der Judenmord in Ostpolen. S. 268. чає, що перед розстрілом 10 липня український священник особисто звернувся з проханням до коменданта П. Ребеля не вдаватися до вбивства євреїв ³³. Правдоподібно, що мова йде про греко-католицького пароха з Кам'янок отця Євстахія Богдана Цурковського³⁴. Також є свідчення очевидця, що євреї-лікарі, яким дозволили мешкати поза межами табору, в селі, перед приїздом розстрільної команди були завчасно попереджені кимось із місцевих людей³⁵.

Аби з'ясувати приблизну кількість жертв розстрілів, звернемося до документів, що зберігаються в Державному архіві Львівської області. В цьому контексті важливим є листування СС і поліції з доктором Фанзеловом, який був керівником аптечного відділу дистрикту. В кореспонденції йдеться про забезпечення таборів Кам'янка 1, 2, і 3 необхідними медикаментами. Окрім самого переліку ліків, у листах, які особисто підписав комендант гауптштурмфюрер П. Ребель, зазначено кількість в'язнів, для яких призначалися ліки. Згідно з цим документом, в Кам'янках 1 було 500 осіб станом на 7 червня 1943 р., у Кам'янках 2 - 250, у Кам'янках 3 - 608 ув'язнених³⁶. Щодо Кам'янок 4 даних немає, проте з інших джерел відомо про щонайменше 200 осіб ³⁷. Таким чином, 1 558 євреїв працювали в системі Кам'янки напередодні екзекуцій.

Дослідник Д. Поль пише, що розстріли в Кам'янках 1 здійснювала поліція безпеки з Тернополя³⁸. Проте, завдяки документам із Галузевого державного архіву Служби безпеки України можемо стверджувати, що головну роль у вбивстві ув'язнених відіграла т. зв. кавказька рота СД³⁹. Вона була сформована згідно з наказом групенфюрера СС Отто Pohl D. Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941

1944.. . S. 352. Згідно з шематизмами (списками осіб чи установ) за 1938 та 1944 рр. парохом Кам'янок був саме отець Цурковський. Детальніше див.: Шематизм духовенства Львівської архиєпархії. Львів: Накладом Митрополичої консисторії, друкарня «Бібльос», 1938. С. 71; Шематизм Львівської архиєпархії. Спис Гр.-Кат. духовенства Львівської архиєпархії (Стан з дня 1.1.1944 р.), Львів: Накладом гр.-кат. Митрополичого Ординаріяту. Митрополича друкарня «Студіон», 1944. С. 39. Yahad-in Unum's archive. U 2610. Держархів Львівської обл. Ф. Р-35. Оп. 9. Спр. 978. Арк. 1-5. ГДА СБУ (Галузевий державний архів Служби безпеки України). Ф. 11. Спр. 987. Т. 2. Арк. 263. Pohl D. Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941-1944.

S. 352. Детальніше див: Zilinskyi V. The interrogation protocols of SD Kaukasier kompanie from the Security Service of Ukraine Branch-Wise State Archive as a source to the studies of the Holocaust in the territory of the district of Galicia // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2017. Вип. 53. С. 363375.

Олендорфа, командувача Einsatzgruppe D der Sicherheitspolizei und des SD (айнзатцгрупа D поліції безпеки та служби безпеки) навесні 1942 р. кавказька рота СД діяла спочатку як поліція охорони, тобто як підрозділ Schutzmannschaft (допоміжної поліції), очолюваний обершарфюрером СС Вальтером Керером, колишнім перекладачем Einsatzkommando 12 Angrick А. Besatzungspolitik und Massenmord. Die Einsatzgruppe D in der stidlichen Sowjetunion (1941-1943). Hamburg: Hamburger edition, 2003. S. 555.. Здебільшого в роті служили добровольці, які походили з Кавказу - вірмени, грузини, азербайджанці та представники інших кавказьких народів, а також росіяни. Більшість була колишніми радянськими військовополоненими Дін М. Радянські етнічні німці і Голокост у Рейхскомісаріаті Україна, 1941-1944 // Шоа в Україні: історія, свідчення, увічнення / за ред. Р. Брандона та В. Лауер; пер. з англ. Н. Комарової. Київ: Дух і Літера, 2015. С. 360-361.. Вальтер Керер, який став командиром роти, мав декілька переваг, аби очолити підрозділ - хоча він народився в 1912 р. у м. Ханлар (Азербайджанська РСР), але був етнічним німцем (фольксдойче) і вільно володів німецькою мовою Bundesarchiv Ludwigsburg. B 162, 1257. S. 3..

Німецький історик А. Ангрік (Andrej Angrick) пише, що кавказька рота СД, а також Hiwis (німецька абревіатура терміну Hilfswilliger, або добровольці) її підрозділів були відправлені до Львова в серпні 1943 р. і зазначає, що вони брали участь у вбивствах останніх ув'язнених у трудових таборах у Львові, Скалаті, Великих Борках, а також Кам'янках і Романовому Селі Angrick A. Besatzungspolitik und Massenmord... S. 711.. Знаємо, що вони дійсно були причетні до всіх згаданих вище злочинів Sandkuhler T. Der Judenmord in Ostpolen.. S. 268.. Однак, стверджуючи це, А. Ангрік спричинився помилкового судження, оскільки ліквідація табору Кам' янки 4 відбулася 30 червня 1943 р.г Bundesarchiv Ludwigsburg, B 162. 2116. S. 4187. Євреїв табору Кам'янки 1 було вбито 10 липня Ibid. S. 4120., а через кілька днів було ліквідовано табір Великі Борки Ibid. S. 4125.. Насправді кавказька рота СД прибула до Львова ще в червні 1943 р. і дислокувалася в місті майже рік (до червня 1944 р.) ГДА СБУ. Ф. 11. Спр. 987. Т. 2. Арк. 263..

Під час перебування у Львові кавказька рота СД брала активну участь у вбивствах останніх євреїв у Галичині. Один із її членів, Кадир М. Махмудов згодом на допиті підтверджував, що влітку 1943 р. кавказька рота СД розстрілювала в'язнів одного з таборів на території Тернопільської області! Там само.. Про конкретний табір він не згадував, однак німецький історик Т. Зандкюлер наводить докази про пряму причетність роти до знищення євреїв у таборах Кам'янки 1 і 2, а також у Великих Борках у липні 1943 р. Відомо, що раніше того ж місяця 250-300 в'язнів табору Кам'янки 2 перевезли до головного табору Кам'янки 1. Вже станом на 18 червня 1943 р. у ньому була приблизно 1 тис. в'язнів⁵⁰. Відомо, що в'язнів із Кам'янок 3 також перевезли до Кам'янок 1 напередодні розстрілу⁵¹. Таким чином, кавказька рота СД взяла участь у вбивствах євреїв із таборів Кам'янки 1, 2 і 3. За свідченням члена роти СД Давида Ніколадзе, вона також здійснювала розстріли в Кам'янках 4. Жертвами стало близько 200 осіб⁵². Фольксдойче Альфонс Гетсфрід, який служив у роті перекладачем, також підтвердив інформацію про розстріли⁵³. Важливо уточнити, що гетто у Скалаті на той час вже було ліквідоване німецькою, українською та єврейською поліцією в результаті 2-х великих акцій 7 квітня 1943 р. та 9 червня 1943 р.⁵⁴ Тому свідчення про розстріли в Скалаті можуть стосуватися лише ув'язнених табору Кам'янки 4.

Крім того, згодом кавказька рота СД взяла участь у вбивстві 250 в'язнів із табору Великі Борки, про який нами вже згадувалося раніше. Екзекуція відбулася безпосередньо в бараках. Після розстрілів трупи жертв облили бензином і спалили⁵⁵.

Отже, кавказька рота СД 30 червня 1943 р. здійснила екзекуцію євреїв, які працювали у таборі Кам'янки 4, у Скалаті. Згодом рота неподалік головного табору - Кам'янки 1 10 липня того ж року розстрілювала його ув'язнених, а також перевезених заздалегідь в'язнів таборів Кам'янки 2 і 3. Очевидно, що це був не єдиний підрозділ, який залучили до вбивств. Вже раніше ми згадували поліцію безпеки з Тернополя, яка взяла участь у розстрілах в Кам'янках 10 липня 1943 р. Також слід згадати, що в Кам' янках разом із кавказькою ротою СД у розстрілах брали участь інші члени СД зі Львова⁵⁶.

Таким чином, табір Кам'янки (разом із підтаборами) був створений через потребу сконцентрувати робітників неподалік від місця праці (дороги DG 4). Мета його створення повністю підпорядковувалася загальним тенденціям: бажанню окупаційної влади в короткі терміни і не затрачаючи великих коштів побудувати шосе на фронт і, відповідно, використати місцевих євреїв як дешеву робочу силу. Умови праці в таборах були важкими, а смертність високою, через що перебування євреїв у таборах примусових робіт прирівнювалося до ще одного способу їх переслідування та вбивства. Зважаючи на кількість ув'язнених, які були у Кам'янках, його можна зарахувати до великих таборів. Кількість євреїв у головному таборі сягала навіть тисячі, а якщо врахувати підтабори, то загальна кількість ув'язнених могла становити і до двох тисяч. Особливість структури табору відрізняє його від інших, оскільки він мав ще 3 підтабори. Цей факт також підтверджує брак людських ресурсів у СС. Таборів було настільки багато, що керівництво чотирма таборами довірили лише одній людині.

У статті уточнені дані щодо кількості в'язнів. З'ясовано, що напередодні розстрілів у таборі Кам'янки (разом із підтаборами) перебувало 1 558 осіб. Встановлено, що відповідальність за вбивства ув'язнених табору, окрім поліції безпеки з Тернополя і служби безпеки зі Львова, несе спеціальний підрозділ - кавказька рота СД.

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що документів в українських архівосховищах для вивчення історії таборів у Кам'янках, Романовому селі, Підволочиськах і Скалаті небагато, проте, вони, безсумнівно, дуже цінні. Листування СС і поліції дистрикту «Галичина» з доктором Фанзеловом, що зберігається в Держархіві Львівської області, дозволяє нам встановити кількість ув'язнених євреїв. У фондах Держархіву Тернопільської області є важливі документи щодо охоронців таборів. Документи ГДА СБУ проливають світло на малознаний підрозділ - кавказьку роту СД, яка була відповідальна за вбивства. Однак, безсумнівно, для повноціннішого дослідження необхідно було б використати документи закордонних архівосховищ, зокрема архіву Федерального центру розслідувань злочинів нацистів у м. Людвігсбурзі (Німеччина). Дані про систему таборів на території дистрикту «Галичина» висвітлюють важливу інформацію про період функціонування таборів, їх адміністрацію, режим утримання, кількість ув'язнених, охорону. Завдяки використанню усної історії з архіву Yahad-in Unum (Париж, Франція) можемо зробити важливе доповнення про вигляд табору в Кам'янках, становище ув'язнених та як відбувався їх розстріл.

References

1. Angrick, A. (2003). Besatzungspolitik undMassenmord. Die Einsatzgruppe D in der sudlichen Sowjetunion (1941-1943) [Occupation policy and mass murder. The Einsatzgruppe D in the southern Soviet Union (1941-1943)]. Hamburg. [in German].

2. Angrick, A. (2004). Forced Labor along the «StraPe der SS». In Forced and Slave Labor in Nazi-dominated Europe. Symposium Presentations. Washington: Center for advanced Holocaust studies, United States Holocaust Memorial Museum [in English].

3. Anhrik, A. (2015). Znyschennia ta pratsia: ievrei i Tranzytnyj shliakh IV v tsentralnij Ukraini [Destruction and work: Jews and Transit Route IV in central Ukraine]. In Shoa v Ukraini: istoriia, svidchennia, uvichnennia [The Shoah in Ukraine: history, testimony, perpetuation]. (R. Brandon & W. Lauer (Eds.); N. Komarova (Trans)) (pp. 264-310). Kyiv. [in Ukrainian].

4. Bennett, G. H. (2012). The Nazi, the Painter and the Forgotten Story of the SS Road. London. [in English].

5. Browning, C. R. (2004). The Origins of the Final Solution. The Evolution of Nazi Jewish Policy, September 1939 - March 1942. Lincoln. [in English].

6. Din, M. (2015). Radianski etnichni nimtsi i Holokost u Rejkhskomisariati Ukraina, 1941-1944 [Soviet Ethnic Germans and the Holocaust in the Reichskommissariat Ukraine, 1941-1944]. In Shoa v Ukraini: istoriia, svidchennia, uvichnennia [The Shoah in Ukraine: history, testimony, perpetuation]. (R. Brandon & W. Lauer (Eds.); N. Komarova (Trans)) (pp. 343-373). Kyiv. [in Ukrainian].

7. Dubyk, M. (2000). Dovidnyk pro tabory, tiurmy ta hetto na okupovanii terytorii Ukrainy (1941-1944). [Reference book of camps, prisons and ghettoes on the territory of Ukraine (1941-1944)]. Kyiv. [in Ukrainian].

8. Dzhons, A. (2019). Henotsyd: Vstup do hlobalnoi istorii [Genocide: A Comprehensive Introduction]. Kyiv. [in Ukrainian].

9. Hayes, P. (2004). Forced and Slave Labor: The State of the Field. In Forced and Slave Labor in Nazi-dominated Europe. Symposium Presentations. Washington. [in English].

10. Katzmann, F. (2001). Rozwiqzanie kwestii zydowskiej w dystrykcie Galicja. [Solving the Jewish Question in the Galicia District.]. Opracowal Andrzej Zbikowski. Warszawa. [in Polish].

11. Kubijovych, V. (2007). Etnichni hrupy pivdenno-zakhidnoi Ukrainy (Halychyny) na 1.1.1939. [Ethnic groups od southwestern Ukraine (Galicia) as of 1.1.1939]. Lviv. [in Ukrainian].

12. Mauz, G. (1966). Nicht Bluttiberstromt, nur etwas Blutig. [Not covered in blood, just a little gory]. Der Spiegel, 41, 34-35. Retrieved from https://magazin. spiegel.de/EpubDelivery/spiegel/pdf/46414392 [in German].

13. Megargee, G. P. & Dean, M. (Ed.) (2009). Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933-1945. In Vol. II: Ghettos in German Occupied Europe. Part A. [in English].

14. Olusoga, D. & Ericksen, C. W. (2010). The Kaiser's Holocaust: Germany's Forgotten Genocide and the Colonial Roots of Nazism. London. [in English].

15. Pohl, D. (1996). Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941-1944: Organisation und Durchfuhrung eines staatlichen Massenverbrechens [National Socialist Persecution of Jews in Eastern Galicia in 1941-1944: organization and implementation of a state mass crime]. Munich. [in German].

16. Sandktihler, T. (1996). Der Judenmord in Ostpolen und die Rettungsinitiativen von Berthold Beitz 1941-1944 [The murder of Jews in Eastern Poland and the rescue initiatives of Berthold Beitz in 1941-1944]. Bonn. [in German].

17. Shematyzm dukhovenstva Lvivskoi arkhyieparkhii [Schematism of the clergy of the Lviv Archdiocese]. (1938). Lviv: Nakladom Mytropolychoi konsystorii, drukarnia «Biblos». [in Ukrainian].

18. Shematyzm Lvivskoi arkhyieparkhii. Spys Hr.-Kat dukhovenstva Lvivskoi arkhyieparkhii (Stan z dnia 1.1.1944 r.) [Schematism of the Lviv Archdiocese. Census of the Greek-Catholic clergy of the Lviv Archdiocese (As of 1.1.1944)]. (1944). Lviv: Nakladom hr.-kat. Mytropolychoho Ordynariiatu. Mytropolycha drukarnia «Studion». [in Ukrainian].

19. Zbikowski, A. (2004). Raport Friedericha Katzmanna i zaglada ludnosci zydowskiej w dystrykcie galicyjskim. Akcja Reinhardt: Zaglada Zydow w Generalnym Gubernatorstwie [Friederich Katzmann's report and he exterminates the Jewish population in the Galician district. Operation Reinhardt: Extermination of Jews in the General Government]. red. Dariusz Libionka. Warszawa. [in Polish].

20. Zilinskyi, V. (2017). The interrogation protocols of SD Kaukasier kompanie from the Security Service of Ukraine Branch-Wise State Archive as a source to the studies of the Holocaust in the territory of the district of Galicia. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna, 53, 363-375. [in English].

21. Zilinskyi, V. (2019). Holokost na terytorii dystryktu «Halychyna»: dzhereloznavchyi analiz problemy [The Holocaust in the territory of the Halychyna district: a source-based analysis of the problem] (Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru