Діяльність кооперативних організацій українських губерній у галузі зовнішньої торгівлі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Кількість кредитних та ощадно-позичкових товариств в українських губерніях на початку ХХ ст.

кооперативний зовнішнья торгівля

Слід зауважити, що споживча кооперація розвивалася в Україні майже такими само темпами, як і кредитна. На поч. 1912 р. на теренах дев'яти українських губерній налічувалося близько 2300 споживчих товариств. Чисельність пайовиків у їхньому складі разом із членами сімей досягла того року 1 млн осіб чоловічої і жіночої статей⁶. Окрім постачання населенню промислових і продуктових товарів, деякі споживчі товариства сприяли й збуту продукції дрібних сільських господарів.

Стосовно цього можна навести вдалий приклад співробітництва Тальнівського кредитного товариства (Київська губернія), заснованого 3 серпня 1907 р., із місцевою споживчою організацією. Воно мало 2 власних будинки та сільськогосподарський склад і стало членом споживчого товариства (пай 100 руб.). Товариство надавало позики під заставу сільськогосподарських продуктів - збіжжя, яєць тощо, а також узяло на себе посередництво під час закупівлі й продажу землеробського інвентарю, деревини, з оренди землі та збуту цукрових буряків із селянських земель. Його діяльність поширювалася на 12 селищ (4541 двір). Саме життя підштовхувало споживчі товариства розвивати свою діяльність у цьому напрямку. Уже на першому етапі їх розвитку крамниця споживчого товариства приймала в обмін на промислові товари хліб, льон, курячі яйця тощо - для реалізації їх не лише на місцевому, а й віддалених ринках (у Києві, Харкові, Одесі, Санкт-Петербурзі, Москві та навіть в європейських країнах)⁷. Цілком зрозуміло, що масштабна організація збуту сільськогосподарської продукції за посередництва споживчих товариств могла бути зреалізована тільки за умов створення союзів цих товариств.

Аналогічною була діяльність споживчих товариств на теренах Правобережжя. Так, Кузьминецьке товариство на Поділлі займалося купівлею й продажем реманенту, будівельних матеріалів, насіння хлібних культур. Протягом трьох років (1909-1912) воно придбало товарів на 99,6 тис. і реалізувало на 98,4 тис. руб. Подібну діяльність провадили Тридубське, Іванковецьке, Студенянське, Немирівське, Дунаєвецьке та інші товариства⁸.

Кредитна кооперація за своїм складом була переважно селянською. Вона забезпечувала дрібних сільських господарів позиками, відсоткові ставки яких коливалися в різних товариствах від 4% до 12%, що робило їх доступними для населення. За висновками сучасного дослідника В. Власенка, «позички призначалися переважно на придбання худоби, реманенту, сировини і матеріалів для кустарно-ремісничого виробництва, купівлю й оренду землі, будівництво господарських приміщень»⁹. Проте надійний розвиток селянського господарства потребував довготермінового кредиту. У цьому можна переконатися на прикладах цільового призначення позик, наведених у таблиці 2, які надавалися кредитними товариствами в Російській імперії.

Таблиця 2.

Структура довготермінових селянських позик кредитних товариств Російської імперії (1907-1910 рр., у %)¹⁰

Кредитні товариства частково брали участь у заходах безпосередньо агрокультурного характеру. За неповними даними статистиків Всеросійської виставки в Києві 1913 р., кредитні кооперативи Наддніпрянської України здійснювали патронаж за 46 зразковими полями, мали 15 злучних тваринницьких пунктів, 72 зерноочисних пункти і 90 станцій прокату сільськогосподарської техніки. Позики кредитних товариств стимулювали поширення землеробської техніки й досконаліших знарядь праці в селянських господарствах. У Старобільському повіті Харківської губернії сівалки, віялки й почасти снопов'язалки та молотарки з'явилися навіть у дрібних сільських господарів. Їх придбало 5,9% господарств, що мали до 3 дес. землі; 19,2% господарств, котрі володіли від 3 до 7,5 дес.; 24% - від 7,5 до 15 дес. землі. За даними Н. Темірової, в губерніях Наддніпрянської України від 1909 р. до 1913 р. вартість сільськогосподарського реманенту збільшилася вдвічі й становила 35,08 млн руб., у тому числі в Катеринославській губернії - 8,39, у Херсонській - 6,66 млн руб. Темірова Н.Р. Поміщики в Україні в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція. Донецьк: ДонНУ, 2004. С. 146. Билимович А.Д. Землеустроительные задачи и землеустроительное законодательство России. С. 40, 58. Місце в діяльності кредитних і позичково-ощадних кооперативів посідали хлібозаставні позики дрібним селянським господарствам (таблиця 3).

Таблиця 3.

Хлібозаставні позики кредитних кооперативів сільським господарствам у 1909-1913 рр. (млн. руб.)¹²

Отже, кількість кредитних товариств протягом 1909 -1914 рр. зросла з 145 до 1478, тобто у понад десять разів, а сума наданого ними селянським господарствам довготермінового кредиту під заставу збіжжя - з 1,5 до 18,9 млн руб., або на 1160%.

Кооперативна діяльність зі збуту селянського збіжжя в українських губерніях мала певні особливості. Вона поступово набирала сили, особливо в роки, що передували Першій світовій війні. Її найбільш характерною особливістю стало прагнення реалізовувати пшеницю та ячмінь на світовому ринку, оскільки саме ці зернові культури мали посилений попит у країнах Західної та Південної Європи - у Великобританії, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії тощо.

На Поділлі напрямок торгової діяльності кредитних кооперативів збігся з економічною спеціалізацією регіону на виробництві товарного зерна та цукру. Дуже поширеними тут були операції комісійного характеру, торгове посередництво. Місцевий хлібний ринок у губерніях Правобережної України сформувався ще в дореформений період, і кооперативним товариствам було надзвичайно складно конкурувати з великими торговими фірмами. Попри ці складнощі, кооперативний збут збіжжя на поч. ХХ ст. був досить розвинутим. У 1912 р. тут діяли кооперативні товариства, що мали кредити під хліб: 6 - на Київщині (кредит на 121 тис. руб.), 3 - на Волині (сума кредиту 10,5 тис. руб.) і 4 - на Поділлі (кредит на 27 тис. руб.). Щоправда, вивезення кооперативними об'єднаннями зерна на ринки Західної Європи й Близького Сходу мало в цьому регіоні спочатку епізодичний характер, проте на поч. ХХ ст. посилилося. Найбільш помітно це проявилося протягом 1909-1910 рр. Итало-турецкая война и наши экономические интересы. Промышленность и торговля. 1911. № 8. С. 380.

Прискорений розвиток у регіоні цукрово-бурякового виробництва відкрив перед кооперативними товариствами нові можливості збуту сільськогосподарської продукції. Цим скористалося, зокрема, Олександрійське позичково-ощадне товариство, що діяло на території Брацлавського повіту Подільської губернії. Із метою усунення зайвого посередництва між селянськими господарствами та місцевими цукроварнями воно уклало з Капустянським цукровим заводом угоду на постачання в 1914 р. цукрового буряка з земельної площі 110 дес. Михайлик А.О. Кооперативний рух на Поділлі і товарно-грошовий обіг краю на поч. ХХ ст. Споживча коопе-рація Поділля: через століття - до майбутнього (27-28 травня 2010 р.). Вінниця, 2010. С. 151-155.

Значних масштабів збут збіжжя кредитними товариствами досяг у Київській губернії. Зі 150 кооперативів Київського союзу установ дрібного кредиту хлібні операції у вересні 1914 р. здійснювало 36. На Полтавщині кредитних товариств, що займалися зерноторгів- лею, за неповними даними, в 1909 р. було тільки 4, а в 1914 р. - вже 19. У Харківській губернії кооперативних товариств, що здійснювали хлібну торгівлю напередодні Першої світової війни, було 26, а у Чернігівській - тільки 5. За свідченням тогочасної преси, кредитні товариства в реалізації селянських зернових культур керувалися такою метою: усунення посередництва, котре завдавало дрібним господарям великих збитків; зменшення торгових витрат; поліпшення якості зерна; викидання на ринок якомога більших партій збіжжя; вишукування постійних покупців; надання членам товариств можливості очікувати найсприятливішої цінової кон'юнктури Виноградов Н.А. Доклад на 50-й очередной сессии. Черниговская земская неделя. 1914. 21 марта. С. 9; Черни-говская земская неделя. 1914. 27 июня. С. 15.. Останнє майже цілком залежало від наявності власних чи орендованих зерносховищ. За далеко неповними даними, на теренах Наддніпрянської України кредитні й позичково-ощадні товариства мали 59 зерносховищ місткістю близько 2,5 млн пудів зерна. У серпні 1907 р. почав приймати збіжжя Тальнівський кооперативний елеватор в Уманському повіті Київської губернії. Його потужність перевищувала 200 тис. пудів, він не поступався Олексіївському зерносховищу в Самарській губернії, яке було найбільшим на той час у Російській імперії. Елеватор приймав і очищав дрібні партії селянського збіжжя, даючи змогу «наблизити виробника зерна до великих центрів хлібного ринку». Тальнівський кооперативний елеватор брав селянський хліб у заставу з видачею короткотермінової позики в розмірі V вартості зерна. Цікаво, що адміністрації підприємства надавалося право продажу взятого в заставу зерна за сприятливими цінами на вну₁т₆рішньому чи зовнішньому ринках, як це практикувалося в Сполучених Штатах Америки Жиленкова І.М. Вплив агрокультурної діяльності сільськогосподарських товариств України на розвиток зов-нішньої торгівлі (початок ХХ ст.). International Scientific Journal EURO-AMERICAN SCIENTIFIC COOPERA-TION: researcharticles / Responsible editors: Tonkyh S., Pryhodko N., Mintz A. Hamilton, Canada: Accent Graphics Communications, 2015. Vol. 10. P. 17-21..

Активними посередниками в збуті селянського хліба стали кредитні товариства в південному степовому краї. За даними сучасних дослідників, на 1910 р. четверта частина кредитних установ Херсонщини займалася зерновими операціями Цибуленко Г.В. Кредитна кооперація на півдні України в кінці ХІХ - на поч. ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України». Дніпропетровськ, 1997. С. 15-25..

За більш конкретними обчисленнями перших дослідників цього аспекту проблеми, в Херсонській губернії хлібні операції здійснювало 130 кооперативів, - із них 34 мали 35 зерносховищ загальною місткістю понад 5 млн пудів. У 1910 р. вони продали понад 500 тис. пудів збіжжя, а до 1 жовтня 1911 р. - близько 600 тис. пудів. Низка товариств Миколаївського повіту цієї ж губернії продали в 1909 р. на комісійних умовах 500 тис. пудів збіжжя, причому його вартість підвищувалася на 5-8 коп., натомість ті виробники, що реалізовували хліб через скупників (посередників), на кожному пуді втрачали від 3 до 15 коп. А в Одеському й Ізмаїльському портах - ще більше. У Таврійській губернії хлібозаставні та комісійні операції практикували 36 установ дрібного кредиту. Із них 17 товариств мали 19 невеликих зерносховищ місткістю 793 тис. пудів. Зокрема, Терпенське кредитне товариство мало 3 комори - власну на 60 тис. пудів і дві орендованих, по 40 тис. пудів кожна. Зерносховище Іванівського позичково-ощадного товариства володіло зерносховищем на 70 тис. пудів, Акимівське - двома коморами на 120 і 33 тис. пудів. Усі вони були споруджені або придбані товариствами переважно за власні кошти Кулыжный А.Е. Может ли русский земледелец выгодно продавать свой хлеб? Москва, 1913. С. 86-90. Черниговская земская неделя. 1914. 27 июня. С. 17.. Кредитним товариствам, які вели хлібну експортну торгівлю, доводилося працювати в непростих умовах. Вони могли конкурувати з посередниками першого й другого ступеня, але були безсилими перед великими експортними фірмами, які залишалися головними покупцями збіжжя в сільських виробників. У зв'язку з цим постає питання про стійкість кредитних кооперативів, що займалися хлібною торгівлею та розміри їх прибутків і можливих збитків. Про це частково свідчать дані таблиці 4.

Таблиця 4.

Розміри прибутків і збитків хліботорговельних кооперативів у 1913 р.¹⁹

Наведені дані свідчать, що хлібна торгівля була досить ризикованою. Три товариства із зазначених у таблиці мали позитивний баланс від своїх хлібних операцій, а два - від'ємний. Найкращими результатами вирізнялося Новобузьке товариство, котре характеризувалося значними обсягами хлібного збуту в 1913 р. - 210500 пудів.

Перші кредитні спілки виникли на поч. ХХ ст. та особливого розмаху набули в роки Першої світової війни, коли російський уряд змушений був зняти обмеження на їх заснування, оскільки від цього певною мірою залежало забезпечення продовольством багатомільйонної армії. Наприкінці 1915 р. в імперії функціонувало 25 великих кредитних спілок, які об'єднали 1230 установ дрібного кредиту. А в березні 1916 р., за даними «Вестника мелкого кредита», налічувався вже 61 спілка (із них лише 3 було в межах азійської Росії), серед яких 10 губернських об'єднань, 16 повітових і 18, що охоплювали своєю діяльністю декілька повітів Южно-русская сельскохозяйственная газета. 1916. 22 апреля. С. 3..

Найбільшою інтенсивністю кооперативно-спільчанське будівництво відзначилося в Україні та деяких прилеглих губерніях, що тяжіли до чорноморсько-азовських портів. До вже наявних Київського, Кубанського, Мелітопольського, Єлисаветградського, Переяславського, Подільського та інших приєдналися ще Харківський, Полтавський, Житомирський та ін. Згодом, на поч. ХХ ст. в Україні було створено широку мережу кредитних і ощадно-позичкових кооперативів, засновувалися потужні об'єднання - спілки.

Таким чином, діяльність кооперативних організацій залежала від багатьох факторів: економічного розвитку губерній, рівня організації зовнішньої торгівлі, темпів проведення капіталістичних реформ, митної та тарифної політики уряду Російської імперії, рівня підприємництва, відповідної атмосфери, у якій перебувало суспільство.

REFERENCES

Farenii, I. (2008). Kooperatyvnyi rukh u Naddniprianskii Ukraini v dr. pol. ХІХ - na poch. ХХ st.: mo- nohrafiia [The cooperative movement in Naddniprianshchyna Ukraine in the second half of the 19^th - the early 20^th c.: monograph]. Cherkasy, Ukraine.

Mykhailyk, A. (2010). Kooperatyvnyi rukh na Podilli i tovarno-hroshovyi obih kraiu na pochatku XX st. [The cooperative movement in Podillia and the commodity and money circulation of the region in the early 20^th c.]. Vinnytsia, Ukraine.

Temirova, N. (2004). Pomishchyky v Ukraini v 1861-1917 rr.: sotsialno-ekonomichna evoliutsiia [Landlords in Ukraine in 1861-1917: socio-economic evolution]. Donetsk, Ukraine.

Tsybulenko, H. (1997). Kredytna kooperatsiia na pivdni Ukrainy v kintsi ХІХ - na poch. ХХ st. [Credit cooperatives in southern Ukraine in the late 19^th - the early 20^th c.]. Dnepropetrovsk, Ukraine.

Vlasenko, V. (1998). Kredytna kooperatsiia Livoberezhnoi Ukrainy dr. pol. XIX - poch. XX st. [Credit cooperatives of the Left-Bank Ukraine in the second half of the 19^th - the early 20^th c.]. Kharkiv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru