Роль Збройних сил США у розв’язанні Кубинської імміграційної кризи 1994 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Збройних сил США у розв'язанні Кубинської імміграційної кризи 1994 року

Мазурін Олексій Володимирович ад'юнкт, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів

Анотація

Як демонструє історія ХХ-ХХІ століть, керівництво провідних країн світу неодноразово застосовувало власні збройні сили для вирішення питань, пов'язаних із масовою імміграцією. Виконуючи на політичні рішення уряду, військові підрозділи проводили операції з гуманітарної підтримки, контролю чи стримування біженців. Здійснення армією подібних операцій, як правило, вважається екстреним заходом. Військове відомство залучає свої ресурси, коли інші урядові та силові структури не спроможні в повному обсязі виконати завдання через брак техніки, персоналу, організаційні проблеми та масовий характер імміграційних хвиль. Разом з тим, виконання таких завдань не можна вважати традиційною функцією для державних структур, призначених у першу чергу для планування і ведення воєнних операцій.

Дана стаття висвітлює роль Збройних сил США у вирішенні Кубинської імміграційної кризи 1994 року, відомої, як Криза Бальсеро (від ісп.: balsa-- плот). Розглянуто причини, чому у відповідь на штучно створену режимом Ф.Кастро хвилю незаконних іммігрантів, уряд США змінив традиційну імміграційну політику і прийняв рішення засотувати збройні сили в якості інструмента стримування. Проаналізовано спектр завдань, який виконували військові підрозділи в ході перехоплення суден з мігрантами у морі та під час організації діяльності таборів для біженців на базі ВМС США Гвантанамо. Продемонстровано, що збройні сили стали ефективним інструментом для вирішення кризи, використавши унікальні інституціональні особливості: досвід планування операцій, командну систему управління, технічні спроможності. В той же час Криза Бальсеро поставила ряд питань щодо внутрішньополітичної доцільності застосування збройних сил у подібних операціях, адже армія була змушена виконувати не лише гуманітарні завдання з підтримки, але й ряд поліцейських та пенітенціарних функцій, здійснювали управління повсякденною діяльністю таборів для біженців. Збройні сили США продемонстрували високу здатність адаптуватися до нових викликів та ефективно виконали завдання із стримування масової міграції. Однак, Криза Бальсеро продемонструвала дилему щодо зростаючої ролі армії у вирішенні міграційних проблем і характеру покладених на неї нетипових завдань.

Ключові слова: Імміграція, Куба, Збройні сили США, національна безпека, Бальсеро, Гвантанамо, внутрішні функції збройних сил.

Abstract

кубинська імміграційна криза збройні сили сша

Mazurin Oleksii Volodymyrovych Postgraduste of the Hetman Petro Sahaidachnyi National Army Academy, Lviv

THE US ARMED FORCES' ROLE IN RESOLVING THE CUBAN IMMIGRATION CRISIS OF 1994

The history of the XX-XXI centuries demonstrates that the leading countries' governments use their armed forces to address issues related to mass immigration. Depending on the political decisions, military units conduct refugee humanitarian support, control or deterrence operations. The involvement of armed forces in such operations is as the rule an emergency measure. The military resources involvement is result of civilian agencies inability to fulfill the government's tasks due to lack of equipment, personnel and the immense nature of immigration flow. At the same time, the performance of such tasks cannot be considered a traditional function for a military state organization, which is primarily intended for planning and conducting combat operations.

This article highlights the role of the US Armed Forces in addressing the immigration crisis as known as the 1994 Balcero Crisis or Cuban raft exodus. The work describes main reasons why the US government changed its traditional immigration policy and decided to use the armed forces to deter the illegal immigrants and transfer them to the US Navy base Guantanamo Bay. The author analyzes the range of tasks performed by military units during the interception of “balseros”, and in during the refugee camps management. It is demonstrated that the armed forces have become an effective tool for resolving the crisis, using unique institutional features: planning operations experience, command and control system, and technical capabilities. At the same time, the Balcero crisis raised a number of questions about the appropriateness of the broad armed forces involvement in such operations, as the army was called to perform not only humanitarian support tasks, but also a number of police and penitentiary functions. The article proves that the armed forces have demonstrated a high ability to adapt to new challenges and have effectively fulfilled the task of deterring mass migration. In conclusion, the Balcero crisis demonstrated the dilemma of the increasing role of the army in migration problems solution and the nature of the assigned non-military tasks.

Keywords: immigration, refugees, Cuba, US Armed Forces, national security, Balceros, Guantanamo, internal functions of the armed forces.

Постановка проблеми

Процеси незаконної масової міграції в ХХІ столітті є одним з ключових чинників напруження в міжнародному середовищі. Предметом гострих наукових і політичних дебатів постали ризики, які можуть створити неконтрольовані хвилі біженців, економічній і фінансовій сфері, про загрози правопорядку та соціальному укладу країн, про зв'язок мігрантів із радикальними та терористичними угрупуваннями. Біженці стають інструментом гібридної агресії, про що засвідчили міграційні кризі в Європі в 2015 р. та між ЄС і Білоруссю в 2021 році. Нелегальна міграція є одною із загроз національній безпеці відповідно до Стратегії національної безпеки України. Розгляд подій Кубинської імміграційної кризи 1994 р. важливий в контексті історичного аналізу питань доцільності застосування збройних сил, як інструменту вирішення міграційних проблем; окреслення конкретних завдань, які доцільно виконувати армії у відповідності до її призначення і спроможностей; розподілу функцій між збройними силами та іншими державними інституціями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання міграції через призму поточних загроз національній безпеці вивчали: О.Ровенчак, О. Малиновська, М. Романюк, K. Грінхіл. Кубинську кризу 1994 року в світлі міжнародних відносин - Т. Жолонко, Н. Романюк, О. Скляренко, К. Касаткіна. Поруч з цим, проблеми ролі збройних сил у вирішенні Кризи Бальсеро залишаються малодослідженими. Автор статті спирається на архівні документи Уряду США, публікації в американській пресі.

Мета статті. Висвітлити та проаналізувати роль і конкретні завдання Збройних сил США у виконанні урядових завдань щодо стримування незаконних мігрантів з Куби (т.з. «бальсеро»), організацію їх розміщення та перебування в тимчасових таборах на базі ВМС США Гвантанамо.

Викладення основного матеріалу

Крах СРСР призвів до того, що Куба залишилися без економічної підтримки і субсидій та увійшла в період затяжної кризи, відомої як «Спеціальний період». З 1990 до 1994 року падіння ВВП склало 35%. Розпочалися серйозні фінансові проблеми, нестача палива призвела до відключень електроенергії та транспортного дефіциту, відчувався спад виробництва у сільському господарстві, гірничовидобувній та інших галузях промисловості [1, с. 69-71]. Економічна скрута змусила тисячі кубинців вдатися до спроб втекти з острова на саморобних плотах, почастішали випадки викрадення човнів. Від 13 липня до 8 серпня 1994 року на Кубі, у сутичках під час викрадення човнів загинули 37 цивільних осіб і 2 представники влади [3, с. 2-3]. Шукачі притулку штурмували іноземні посольства, вимагаючи виїзних віз. Населення, невдоволене рівнем життя, вийшло на вуличний протест «Maleconazo» в Гавані 5 серпня 1994 року. Неорганізовані заворушення були швидко придушені владою, однак стали тригером кардинальних змін в імміграційній політиці Куби. Від 12 серпня 1994 року силові структури Куби припинили перешкоджати біженцям самотужки полишати острів [3, c. 52-53]. Після Маріельської кризи 1980 року, події Бальсеро стали черговим використанням режимом Ф.Кастро біженців для політичного тиску з метою домогтися скасування ряду економічних санкцій з боку США [3, с. 40].

Вже 18 серпня потік біженців до Флориди склав понад 500 осіб на добу, що свідчило про початок нової імміграційної кризи. Поява перших «бальсеро» призвела до росту невдоволення у жителів штату: суспільство пам'ятало події «Маріельської переправи», коли разом із політичними біженцями до США прибували тисячі злочинців із кубинських в'язниць. За даними опитувань Інституту Ґеллапа близько 79% жителів штату Флорида були проти дозволу кубинським біженцям поселятися на території США. Крім того, президент США Білл Клінтон, який під час Маріельської кризи був губернатором Арканзасу, у 1980му мав серйозні політико-іміджеві проблеми через бунти біженців у таборі Форт Чаффі. Цей фактор, на думку К. Грінхілл, змусив Клінтона категорично відхилити план Операції «DistantShore», яким передбачалось розміщення біженців на військових базах всередині країни, як це відбувалося в 1980 р. [3, c. 53; 4, c.8]. До того ж, проблема «бальсеро» розросталася на фоні Таїтянської міграційної кризи (у 199192 роках тисячі гаїтянців, які втекли після повалення режиму Ж-Б. Арістида, були перехоплені на морі і розміщені на базі ВМС США Гвантанамо на Кубі). Нова хвиля втікачів з Гаїті у червні 1994 року призвела до необхідності відновлення функціонування таборів у Гвантанамо [5].

Реагуючи на появу «бальсеро», 18 серпня 1994 року губернатор Флориди оголосив надзвичайний стан у штаті. Того ж дня відбулася зустріч зовнішньополітичних радників Клінтона у форматі «тільки для керівників», під час якої було прийнято рішення про припинення надання притулку біженцям з Куби. Нелегальних іммігрантів було вирішено перехоплювати у водах затоки і відправляти на невизначений термін на базу ВМС США у Гвантанамо. Ця зміна засвідчувала відмову США від 35-річної політики, спрямованої на надання статусу біженця кожному кубинцю, який втік від режиму Ф. Кастро [3, c. 54].

Раптова зміна політики США не зупинила хвилю «бальсеро». Кубинці продовжували втікати на примітивних та саморобних плавзасобах - плотах та автомобільних шинах. Нерідко втікачі помирали в морі від сердечних нападів, нестачі питної води та їжі, атак акул. Плоти були ненадійними, розвалювалися, а у моторних човнів закінчувався запас палива. Для здійснення рятувальних операцій та стримування мігрантів, ВМС і Берегова охорона США залучали рятувальні вертольоти A/C-130 і H-60, понад 8500 військовослужбовців та 70 морських суден. Патрульні кораблі перехоплювали плоти та евакуйовували біженців на фрегати ВМС. Десять військових фрегатів, по мірі завантаження, здійснювали 36-42-годинні рейси до Гвантанамо, що дозволяло катерам Берегової охорони не переривати патрулювання. Близько 400 морських піхотинців на борту кораблів забезпечували охорону екіпажу. Лише від 13 по 25 серпня в морі було врятовано 13.084 біженців. [3, с. 55-61]. Ці заходи стали черговою частиною операції «SeaSignal», що тривала в Карибському морі від травня 1994 року, як відповідь на міграцію з Гаїті [6, c. 1]. Відповідно до доповіді професора К. Меса-Лаго, яка містить детальні статистичні дані, від 7.08 до 14.09.1994 р. морем вдалося втекти близько 31.500 кубинців [7, c.1-6]. Інші джерела, без зазначення дат, називають інші цифри: 35.000 [3, c. 40], 34.000 [8, c. 115], 33.000 [2, c.3].

За облаштування таборів та розміщення біженців на базі ВМС Гвантанамо відповідав об'єднаний підрозділ кадрових військовослужбовців та резервістів з різних військових частин під назвою Оперативна група 160 (англ.: JointTaskForce 160 або JTF-160). На піку операції, коли в таборах для біженців утримувалося більше 50.000 осіб, в складі JTF-160 перебувало близько 8.000 військовослужбовців. Період ротації підрозділів складав від 90 до 180 діб [6, c.3]. Діяльність

Оперативної групи підтримувало госпітальне судно ВМС США «USNSComfort» [9]. На початку Кризи Бальсеро на військовій базі Гвантанамо вже розміщувалося 14.000 гавайських біженців. Табори на аеродромі бази були заповнені вщент [8, с. 115]. В серпні 1994 року, коли кількість «бальсеро» сягала до 3.000 осіб на день, військовослужбовці ЗС США розпочали швидке будівництво нових наметових таборів, санітарних вузлів та душових, облаштування пральних станцій. Опріснювальна станція постачала питну воду, продукти харчування доставлялися водним та повітряним транспортом [6, c. 3-4]. JTF-160 організували систему реєстрації обліку і контролю біженців, використовуючи наручні кодові браслети. Групи військово-цивільного співробітництва сприяли у організації табірного уряду. Цей виборний орган допомагав у вирішенні проблем комунікації, возз'єднання родин, допомоги хворим. Враховувалися релігійні потреби біженців. Організовувалися матчі з бейсболу, спортивні заходи, творчі майстерні та (з 1995 року) класи вивчення англійської мови. Група психологічних операцій здійснювала інформування біженців: випускалася щотижнева газета «^QuePasa?», щоденно в ефірі з 09:00 до 17:00 працювала радіостанція «RadioEsperanza» [8, с. 115-119]. Для уникнення випадків сексуального насильства були відокремлені намети для самотніх жінок. Підрозділи розвідки JTF-160 вивчали моральний стан та зміни настроїв біженців, розповсюдження чуток. Ця інформація дозволяла попереджувати конфліктні ситуації. Значна увага приділялася роботі з пресою. Військова адміністрація інтегрувала в штабні структури представників урядових та неурядових організацій, які сприяли возз'єднанню родин, координували розподіл пожертв, організовували доставку пошти. [6, с. 3-4]. Військово- медичний персонал обслуговував польові госпіталі. Викликом для військових медиків стало те, що великий відсоток біженців були носіями ВІЛ, туберкульозу та інших інфекційних хвороб. На низький рівень особистої гігієни мешканців таборів накладалися медичні проблеми, притаманні місцям масового скупчення людей та специфіка спекотного клімату [6, с. 4]. Фахову психіатричну допомогу біженці в таборах Гвантанамо почали отримувати лише в листопаді 1995 року з прибуттям Групи психічного здоров'я госпіталю ВМС США [10].

Незважаючи на планомірні зусилля із облаштування таборів, щоденний наплив «бальсеро» викликав проблеми пов'язані із санітарією та водопостачанням, погіршувалися умови проживання. Зростало соціальне напруження, зумовлене невизначеністю подальшої долі іммігрантів. Необхідність забезпечувати охорону поселень вимагало залучення додаткових підрозділів військової поліції. Тож закономірно поставало питання: чи не перетворюється JTF-160 у поліцейську місію. Внутрішню безпеку таборів забезпечували два батальйони військової поліції сухопутних військ, посилені двома ротами поліції безпеки ВПС. Полк морської піхоти відповідав за зовнішню безпеку - здійснював цілодобові патрулювання і чергував на сторожових вежах. Підрозділ швидкого реагування перебував у готовності протидіяти заворушенням. Разом з тим, правила застосування зброї передбачали гуманітарний характер операції і дозволяли використовувати силу лише у відповідь на агресивні дії [8, с. 118-120]. Випадки насильства, коли мешканці таборів застосовували каміння проти військового персоналу, не були поодинокими і були наслідком соціального невдоволення та міжособистісних непорозумінь [11]. Однак, тригером найбільшого заворушення стала угода між США і Кубою від 9 вересня 1994 року, згідно з якою США зобов'язалися приймати до 20.000 кубинців на рік, але виключно після офіційної процедури надання візи [2, с.3-4]. Домовленості, на які пішов уряд Клінтона, аби зупинити масову хвилю нелегальних іммігрантів, спричинили бунт 2.500 «бальсеро», які зламали паркан та вступили в сутичку із військовою поліцією. У зіткненнях двоє заколотників отримали поранення, ще один - смертельну травму [12].

Після тих подій в Гвантанамо були створені табори для порушників. У секції MAG-291 мігранти, які вчинили незначні правопорушення, утримувалися від 7 до 30 днів. У таборі «X-Ray», де вживалися підвищені заходи безпеки, утримувалися порушники, які скоювали крадіжки, напади, займалися проституцією та нелегальною торгівлею. Їхня сегрегація була спрямована на уникнення порушення порядку в таборах [8, c.119].

Зловживання силою і моральне насильство військовослужбовців щодо біженців досі залишаються предметом дискусій. Антрополог Е.Кемпісі доходить висновку, що непоодинокі випадки траплялися, однак командування вживало ефективні заходи із протидії подібним порушенням. Переважно військові допомагали «бальсеро» у вирішені побутових проблем, а контр-адмірал М. Хаскінс створив атмосферу в таборах, де до їх мешканців ставилися «як до членів родин» [13, с. 385-386].

З метою розвантажити табори в Гвантанамо, з 6 вересня 1994 року Військово-морські сили США розпочали операцію «SafeHaven» із тимчасового переміщення близько 8.500 біженців на територію таборів у Панамі. Незважаючи на те, що умови в Панамі були кращими за Гвантанамо, в грудні 1994 року в двох з чотирьох таборів спалахнули заворушення під час яких близько 1.000 «бальсерос» травмували 221 військовослужбовців, пошкодили 20 автомобілів, підпалили намети, школу та бібліотеку. В сутичках 28 кубинців були поранені, двоє втікачів потонули в затоці. В результаті, в Панаму було відряджені додатковий загін з 1.200 військовослужбовців для підтримання порядку, 600 бунтівників затримано, з них 490 засуджено [7, c.27-32].

Завершенням кризи стала дипломатична угода між США і Кубою від 9.09.1994 р. США погодилось приймати щорічно 20.000 кубинських іммігрантів, в обмін на завершення незаконних переправ морем. Далі відбувся ряд поступок в міграційній політиці США, частково спричинених ймовірністю зростання протестів. 2 грудня 1994 року Генеральний прокурор США оголосила, що дозвіл на в'їзд перебування біженців в Штати буде розглядатися в індивідуальному порядку, першочергово для соціально вразливих категорій і дітей. 2 травня 1995 року було оголошено, що «бальсеро» без кримінального минулого, які залишаються в таборах, зможуть отримати дозвіл на імміграцію [2, с. 78]. Поступове зменшення кількості шукачів притулку у Гвантанамо до 18.800 осіб у червні 1995 року призвело до покращення умов проживання та дозволили зменшити військовий персоналу JTF-160 до 4.897 осіб [3, с. 6-8]. Таїтянські біженці, після відновлення законної влади у Порт-о-Пренс (Операція ЗС США «Підтримка демократії»), до 1 листопада 1995 року повернулися на Гаїті. Завершення діяльності JTF-160 відбулися в лютому 1996 року.

Звіт на запит з Конгресу від вересня 1995 року демонструє домінуючу роль Міністерства оборони США у порівнянні із іншими урядовими відомствами під час кризи Бальсеро. Ці витрати від початку кризи склали 434 млн. доларів. У цей же час, Берегова охорона витратила близько 7,8 млн., три урядові служби з питань імміграції та натуралізації разом витратили 48,3 млн., Держдепартамент - 7,1 млн. [2, с.7].

Збройні сили США охарактеризували операції в ході кризи Бальсеро, як «беззаперечний військовий успіх» [6, с.1]. Хоча військовослужбовці не були спеціально підготовлені до місій з підтримки мігрантів, однак вирішальними факторами стали високий рівень підготовки особового складу, командної злагодженості, навики планування операцій, здібностей адаптуватися до нових умов, професійні якості командного складу. Збройні сили США ретельно вивчили та використали досвід, отриманий під час попередніх операцій з підтримки мігрантів, та оперативно вдосконалювали процедури в ході здійснення операцій. На відміну від інших урядових структур, армія проводила стимуляційні навчання для прогнозування потенційних проблем [6, с.4-5]. Підрозділи військово-цивільного співробітництва отримали досвід із щодо створення дієвих процедур ізоляції та контролю, кризової діяльності в мультиетнічному середовищі таїтянських та кубинських біженців [8, с. 120]. Одночасно з цим, старший науковий співробітник дослідник Інституту національних стратегічних досліджень Національного університету оборони США підполковник Д. Бентлі в спеціальному звіті рекомендував мінімізувати в перспективі залучення збройних сил до подібних завдань, оскільки це негативно впливає на процеси бойової підготовки. Бентлі вважав за потрібне передати відповідальність за такі операції цивільним відомствам, навіть, у випадах, коли біженці розташовуються на території військових баз [6, с.5].

Висновки

Звершення Холодної війни докорінно змінило підходи США у здійсненні імміграційної політики, відповідно, і призвело до перегляду методів застосування збройних сил у вирішення міграційних питань. Військові підрозділи стали використовуватися для стримування потоків біженців поза кордонами країни. Уряд США вперше відійшов від практики створення тимчасових таборів перебування у військових містечках на території континентальних США. В той же час, збройні сили ефективно використали попередній досвід для оперативного створення складної інфраструктури, налагодження логістики, медичного забезпечення, охорони, взаємодії із іншими відомствами. Реагуючи на заворушення в таборах для біженців, військові підрозділи стали активно залучатися для виконання нетипових для армії поліцейських і пенітенціарних функцій. Збройні сили США продемонстрували себе як дієвий інструмент кризового реагування у випадках, коли інші цивільні структури не спроможні виконати наявний обсяг завдань із вирішення міграційних проблем. Проте очевидним залишався факт, що виконання таких завдань стає нетрадиційним застосуванням військових підрозділів, якого бажано уникати, з огляду на першочергові завдання і функціональне призначення армії. Використання бази ВМС США Гвантанамо в ході Кубинської імміграційної кризи стало підґрунтям розвитку феномену використання території третіх країн для тимчасового утримання іноземних громадян та проведення процедур процесингу поза кордонами країни.

Література

1. Benzing C. Cuba--Is the “special period” really over? International Advances in Economic Research. 2005. Vol.11, no.1. Р 69-82. DOI: 10.1007/s11294-004-7169-6

2. Johnson H.J. Cuba US Response to the 1994 Cuban Migration Crisis.

Government Accounting Office. Washington DC, 1995. 16 P. URL:

https://www.gao.gov/assets/nsiad-95-211.pdf (date of access 26.11.2022).

3. Greenhill K. Engineered migration and the use of refugees as political weapons: a case study of the 1994 Cuban Balseros Crisis. International Migration. 2002. Vol.40, no.4. Р. 39-74. DOI:10.1111/1468-2435.00205 (date of access 6.10.2022).

4. Domestic Policy Council, Carol Rasco, and Subject Series, “Operation Distant Shore,” Clinton Digital Library, 1993. URL: https://clinton.presidentiallibraries.us/items/ show/22195 (date of access 27.11.2022).

5. Devroy A., Williams D. Haiti Refugee Center Reopened In Cuba. Washington Post, 1994, June 29. URL: https://www.washingtonpost.com/ archive/politics/1994/06/29/ haiti-refugee-center-reopened-in-cuba/ (date of access: 25.11.2022).

6. Bentley D. Operation SEA SIGNAL: US Military Support for Caribbean Migration Emergencies. Strategic Forum. National Defense University, Institute for National Strategic Studies; Washington DC, 1996.No 73. 4 Р.

7. Mesa-Lago С. “Cuba's Raft Exodus of 1994”. Clinton Digital Library, 1994. URL: https://clinton.presidentiallibraries.us/items/show/53948. (date of access: 28.11.2022).

8. Pitts, W. D. A Guantanamo Diary-Operation Sea Signal. National Defense Univ. Inst For National Strategic Studies, Washington DC 1995, Р. 114-120.

9. Boren D., Forbus R., Bibeau P., McKenzie R., McKinsey K. Managing critical care casualties on the Navy's hospital ships. Critical Care Nursing Clinics of North America, 2003. 15(2), 183-191. doi:10.1016/s0899-5885(02)00076-x

10. Grieger T., Adams B. Guantanamo Bay, Cuba 1996: Psychiatric services to Cuban migrants in the final days of operation sea signal. Military medicine. 1997. №162(12). PP. 824-826.

11. McDonnell P. Frustration Grows at Guantanamo Tent Cities. Los Angeles Times. 1994. 08 Sept. URL: https://www.latimes.com/archives/la-xpm-1994-09-08-mn-36014-story.html (date of access: 03.01.2023).

12. Goodstein L. Cuban Refugees At Guantanamo Protest Pact. Washington Post. 1994. 11 Sept. URL: https://www.washingtonpost.com/archive/politics/1994/09/11/cuban- refugees-at-guantanamo-protest-pact/ (date of access: 03.01.2023).

13. Campisi E. Guantanamo: Safe Haven or Traumatic Interlude? Latino Studies. 2005. Vol. 3(3), pp.375-392. DOI:10.1057/palgrave.lst.8600156

References

1. Benzing, C. (2005). Cuba--Is the “special period” really over? International Advances in Economic Research, 11(1), 69-82. DOI: 10.1007/s11294-004-7169-6

2. Johnson H.J. (1995). Cuba US Response to the 1994 Cuban Migration Crisis. Government Accounting Office. Washington DC,. 16 P. Retrieved from: https://www.gao.gov/assets/nsiad-95-211.pdf

3. Greenhill, K. M. (2002). Engineered migration and the use of refugees as political weapons: a case study of the 1994 Cuban Balseros Crisis. International Migration, 40(4), 39-74. DOI:10.1111/1468-2435.00205

4. Operation Distant Shore. (1993). Domestic Policy Council, Carol Rasco, and Subject Series. Clinton Digital Library. Retrieved from: https://clinton.presidentiallibraries.us/ items/ show/22195

5. Devroy A., Williams D. (1994, June 29). Haiti Refugee Center Reopened In Cuba. Washington Post.. Retrieved from: https://www.washingtonpost.com/archive/ politics/ 1994/06/29/haiti-refugee-center-reopened-in-cuba/

6. Bentley, D. A. (1996). Operation Sea Signal: US Military Support for Caribbean Migration Emergencies, May 1994 to February 1996 (No. 73). National Defense University, Institute for National Strategic Studies.

7. Mesa-Lago С. (1994). “Cuba's Raft Exodus of 1994”. Clinton Digital Library, Retrieved from: https://clinton.presidentiallibraries.us/items/show/53948.

8. Pitts, W. D. (1995). A Guantanamo Diary-Operation Sea Signal. National Defense Univ. Inst For National Strategic Studies, 114-120.

9. Boren D., Forbus R., Bibeau P., McKenzie R., McKinsey K. (2003). Managing critical care casualties on the Navy's hospital ships. Critical Care Nursing Clinics of North America, 15(2), 183-191. doi:10.1016/s0899-5885(02)00076-x

10. Grieger T., Adams B. (1997). Guantanamo Bay, Cuba 1996: Psychiatric services to Cuban migrants in the final days of operation sea signal. Military medicine. 162(12), 824-826 .

11. McDonnell P. (1994 Sept. 08). Frustration Grows at Guantanamo Tent Cities. Los Angeles Times. Available at: https://www.latimes.com/archives/la-xpm-1994-09-08-mn-36014-story.html.

12. Goodstein L. (1994 Sept. 11). Cuban Refugees At Guantanamo Protest Pact. Washington Post. Available at: https://www.washingtonpost.com/archive/ politics/1994/09/11/cuban-refugees-at-guantanamo-protest-pact/

13. Campisi, E. (2005). Guantanamo: safe haven or traumatic interlude?. Latino Studies, 3(3), 375-392.. DOI:10.1057/palgrave.lst.8600156

Размещено на Allbest.ru