До питання організації діяльності Харківських трирічних педагогічних курсів імені Г. Сковороди та Харківського педагогічного технікуму у 1920-х рр.

Відомості штатів і розподілу годин, що витрачаються на працю лектора-керівника в осінньому триместрі 1922/1923 рр. на 3-х річних Педкурсах ім. Гр. Сковороди

На початку 1920-х рр. відбувалася часта зміна керівників навчальних закладів, що може бути продиктовано політичними та міграційними процесами. Серед викладачів педагогічних курсів ім. Г. Сковороди можемо виокремити Миколу Антоновича Плеваку - перший директор Першої Харківської української гімназії ім. Б. Грінченка, якого на посаді було затверджено Міністерством освіти Української держави [15, с. 84]. Був випускником історико-філологічного факультету Харківського університету. На базі гімназії була утворена Перша Харківська трудова школа ім. Б. Грінченка, а М. А. Плеваку на посаді директора (змінив Олександр Іванович Попов 1919-1921 рр.). Харківські трирічні педагогічні курси були утворені на базі старших класів Першої Харківської трудової школи восени 1920 р. О.І. Попов став їх першим завідувачем, - випускник історико-філологічного факультету Харківського університету, реформатор української системи освіти. Він був одним із засновників українських шкіл, названих іменами видатних письменників, факультету соціального виховання Харківського інститут народної освіти, перший директор Українського науково-дослідного інституту педагогіки [16, с. 92-94]. За 1921/1922 навчальний рік у документах фігурує як завідувач курсів значиться Леонід Іванович Колісниченко (випускник Харківського університету) [4, арк. 14]. Приблизно, у вересні 1922 р. завідувачем педагогічних курсів був В.П. Александров [3, арк. 15]. У грудні 1922 р. завідувачем курсів педагогічний колектив обрав Федора Хомича Вишиваного (1890-1951 рр.), - випускник філософського факультету, фізико-математичного відділення Львівського університету [2, арк. 42-44зв; 11, с. 222]. За словами дослідників Ф.Х. Вишиваний обіймав посаду до 1929 р. [11, с. 225].

У 1924-1925 рр. наступним завідувачем курсів був Василь Сидорович Бойко (1893-1938 рр.) - випускник історико-філологічного факультету Київського університету. У роки національно-демократичної революції був обраний до Центральної Ради від студентства, був секретарем Виконавчого комітету (Малої ради), входив до складу організаційних та військових комісій Української Центральної Ради [5, арк. 451; 10, с. 70]. З найменуванням посади В.С. Бойка у документах є розбіжності. У довідці від квітня 1925 р. він зазначений як завідуючий педагогічними курсами ім. Г. Сковороди, хоча в архівних фондах зберігся протокол вечірнього засідання губернської педагогічної наради від 30 червня 1923 р. Нарада у першому пункті порядку денного постановила: «Усюди найменування “трирічних педагогічних курсів” замінити словами “чотирічний педагогічний Технікум”» [4, арк. 16-16зв].

Викладання велося українською мовою та цілком вкладалося в рамки політики українізації. Відзначимо, що за словами дослідників, формування української освітньої мережі для Харкова мало визначальне значення. Станом на 01 жовтня 1923 року у Харківській губернії українське населення складало 79,2% було 29,1% українських шкіл, 49,2% - українсько-російських шкіл, 21,7%-російських шкіл [8, с. 85-86]. Загалом, українізація дала свої результати. Відзначають, що «міста поступово ставали осередками української ідентичності: у Харкові частка українців протягом 1923-1933 рр. зросла з 38% до 50%. ... Численну групу тих, хто сприяв практичному проведенню українізації, стали вихідці з Галичини, які повірили у серйозність намірів уряду і приїхали до УСРР» [9, с. 215]. Серед викладачів Харківських трирічних педагогічних курсів ім. Г. Сковороди та Харківського педагогічного технікуму такими були: Ф.Х. Вишиваний, Т.І. Франко (виїхав з Харкова влітку 1922 р.), В.Г. Дністренко. Справа формування національної української освіти стала пріоритетом для всіх українців, не зважаючи на їхнє політичні переконання та регіон походження.

Педагогічні заклади освіти були покликані вирішити нагальну проблему нестачі вчителів у післяреволюційній України. За підрахунками С.О. Сірополка у 1927/1928 навчальному році з 612366 восьмирічних дітей до школи не потрапили 216659, з 331698 9-річних - 101618, тобто близько третини дітей не були охоплені шкільною освітою через брак вчителів та шкільних приміщень [18, с. 669]. Припустимо, що така ситуація була і в попередні роки. Для вирішення проблеми кадрового голоду на початку 1920-х рр. влада пішла екстенсивним шляхом - масове відкриття педагогічних навчальних закладів - інститутів народної освіти (17 закладів), трирічних педагогічних курсів (100 закладів), короткотермінові педагогічні курси (понад 130 закладів) та педагогічних технікумів, що супроводжувалося низкою проблем - нестачею матеріально-технічної бази та фінансування, низьким рівнем підготовки та абітурієнтів та їх малочисельність. У подальшому цю мережу значно скоротили [13, с. 25; 14, с. 61].

Станом на 1923 р. Харківські трирічні педагогічні курси ім. Г. Сковороди серед 12 навчальних педагогічних закладів округи були найбільшими за кількістю викладачів, і були на другому місці за кількістю учнів (Табл. 3.). Ситуація в Харківській окрузі була аналогічною з іншими регіонами України [13, с. 25]. У 1924 р. випускників Харківських трирічних педагогічних курсів направляли на роботу у Куп'янськ, Охтирку та Суми [6, арк. 20].

Таблиця 3.

Опис установ, підчинених підвідділу підготовки робітників освіти, 1923. р. [3, арк. 63]

Умови праці викладачів та співробітників педагогічного навчального закладу були досить важкими. Так, за 1923/1924 навчальний рік заробітну платню отримували не в повному обсязі та із значними запізнення (інколи до двох місяців). Наприклад, у грудні 1923 р. було виплачено лише половину від місячного посадового окладу, а загальна заборгованість за 1923 р. досягла 9398 крб. [4, арк. 19]. Про розмір заробітної плати педагогічного технікуму (на 1927 р.) свідчать дані С.О. Сірополка: 98 крб. отримували викладачі жінки та 204 крб. чоловіки, а середня заробітна плата становила 50 крб. Окрім проблем із заробітною платою викладачі вищих навчальних закладів та шкіл страждали від невпорядкованості житлових умов, харчового та матеріального забезпечення [18, с. 784-787; 17, с. 299-301].

Висновки

Період революції 1917-1921 рр. відкрив значні можливості для подолання обмежень на отримання освіти національною мовою. Низка видатних діячів громадсько-політичного та освітянського руху, більшість з яких мала ґрунтовну університетську освіту, долучилася до розбудови педагогічної освіти, адже потреба у вчителях у часи постреволюційних перетворень була надзвичайно гострою. Попри непрості умови праці та плинність керівних кадрів національна інтелігенція зробила свій внесок у подолання педагогічного кадрового дефіциту у Харківському регіоні на початку 1920-х рр. У подальшому перспективним є дослідження долі викладацького складу у період наступу політичних репресій у кінці 1920-х - у середині 1930-х рр. та процеси «пролетарізації» вищих педагогічних навчальних закладів у контексті заміщення української національної інтелігенції, яка мала досвід педагогічної роботи та громадсько-політичної діяльності ще в роки дореволюційні та революційні роки.

педагогічний освіта технікум кадровий

Література:

1. Гончаренко В.Д. Кодифікація законодавства України про освіту (1920- 1970-ті рр.) // Юрид. наук. електрон. журн. 2022. № 2. С. 16-21.

2. Державний архів Харківської області (ДАХО). Ф. Р-820, оп. 1, спр. 330.

3. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1., спр. 740.

4. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1, спр. 744.

5. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1, спр. 1055.

6. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1., спр. 1060.

7. 90 років Харківському гуманітарно-педагогічному інституту / під заг. ред. Г. Ф. Пономарьової. Харків : ТОВ «Бізнес Інвестор Груп», 2010. 313 с.

8. «Українізація» 1920-30-х років: передумови, здобутки, уроки : колектив. моногр. / за ред. В.А. Смолія. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2003. 392 с.

9. Верменич Я. Національна реформа 20-30-х рр. в Україні: підсумки, політичні наслідки, судження // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки. 2004. Вип. 11. С. 210-224.

10. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. Київ, 1998. 255 с.

11. Галів М., Ярущак М. Репресований освітянин Федір Вишиваний (18901951): за матеріалами архівно-кримінальної справи // Проблеми гуманітар. наук. Серія Історія. 2020. Вип. 3-45. С. 218-239.

12. Культурне будівництво в Українській РСР : зб. документів. Київ : Держ. Вид-во політ. літ., 1959. Т. 1: 1917 - червень 1941 рр. 452 с.

13. Липинський В.В., Аксакова Н.О. Становлення мережі та структури педагогічної освіти в УСРР у 1920-і рр. // Наука. Релігія. Суспільство. 2001. № 3. С. 23-30.

14. Майборода В.К. Особливості розвитку системи вищої педагогічної освіти в УРСР (1917-1941 рр.) // Укр. іст. журн. 1990. № 11. С. 58-64.

15. Маньківська Т.О. Викладання предметів українознавства у школах Харківської губернії в 1917-1918 рр. // Актуал. пробл. методики навчання історії, правознавства та суспільствознав. дисциплін. Харків, 2015. Вип. 7. С. 82-90.

16. Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929-1941). Київ : Науковий світ, 2003. 302 с.

17. Осмоловська О.Ю. Матеріальне становище професорсько-викладацьких кадрів вузів України у 20-ті рр. // Наукові записки НПУ ім. М. Драгоманова. 2002. Вип. 47. С. 297-302.

18. Сірополко С. Історія освіти в Україні. Київ : Наук. думка, 2001. 912 с.

19. Ясницький Г.І. Розвиток народної освіти та Україні (1921-1932 рр.). Київ : Вид-во Київ. ун-ту, 1965. 256 с.

References:

1. Goncharenko, V.D. (2022). Kodifikatsiya zakonodavstva Ukrauiny pro osvitu (1920-1970 rr.) [Codification of Ukraininan legislation on education (1920-1970s)]. Yuridichniy naukowyi elektronniy zhurnal - Juridical scientific and electronic journal. Nr. 2. P. 16-21 [in Ukrainian].

2. Kharkiv Regional State Archive (KRSA) F. R-820, inventory 1, case 330.

3. KRSA F. R-820, inventory 1, case 740.

4. KRSA F. R-820, inventory 1, case 744.

5. KRSA F. R-820, inventory 1, case 1055.

6. KRSA F. R-820, inventory 1, case 1060.

7. Ponomarova, H. (ed). (2010). 90 rokiv Kharkiv'komu humanitarno-

pedagogichnomu instytutu [90 years of the Kharkiv Humanitarian and Pedagogical Institute]. Kharkiv: TOV “Bisnes Investor Group”, 313 p. [in Ukrainian].

8. Smoliy, V. A. (ed.). (2003) “Ukrainizatsiya” 1920-30-kh rr.: peredumovy, zdobutky, uroky ["Ukrainization" of the 1920s and 1930s: prerequisites, achievements, lessons]. Kyiv, 392 p. [in Ukrainian].

9. Vermenych, Ya. (2004). Natsionalna reforma 20-30-kh rr. V Ukrayini: pidsumky, politychni naslidky, sudzhennya [National reform of the 20-30s in Ukraine: results, political consequences, judgments]. Problemy istoriyi Ukrayiny: fakty, sudzhennya, poshuky - Problem history of Ukraine: facts, judgments, searches. Issue 11. P. 210-224 [in Ukrainian].

10. Verstyuk V. &, Ostashko, T. (1998). Diyachi Ukrains'koi Tsentralnoi Rady. Bibliografichnyi dovidnyk [Personalities of the Ukrainian Central Rada]. Kyiv, 255 p. [in Ukrainian].

11. Haliv, M. & Yarushak, M. (2020). Represovannyi osvityanyn Fedir Vyshyvanyi (1890-1951): za materialamy arkhivno-kryminalnoyi spravy [The repressed educator Fedir Vyshyvanyi (1890-1951): on the materials of the archival-criminal case]. Problems of humanities. History. Issue 3-45. P. 218-239 [in Ukrainian].

12. Kulturne budivnytstvo v Ukrainskiy RSR: zbirnyk dokumentiv [Cultural construction in the Ukrainian SSR: a collection of documents]. (1959). Kyiv, Vol. 1. 452 p. [in Ukrainain].

13. Lipinski, V.V. & Aksakov, N.A. (2001). Stanovlennya merezhi ta struktury pedagogichnoyi osvity v USRR u 1920-ti rr. [Formation of Network and Structure of Pedagogical Education in USSR in the 1920s]. Nauka. Religiya. Suspilstvo - Science. Relegion. Society. Nr. 3. P. 23-30 [in Ukrainian].

14. Maiboroda, V.K. (1990). Osoblyvosti rozvytku systemy vyshchoyi pedagogichnoyi osvity v URSR (1917-1941) [Features of the development of the system of higher pedagogical education in the Ukrainian SSR (1917-1941)]. Ukrayinskyi istorycnyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal. Nr. 11. P. 58-64 [in Ukrainian].

15. Mankivska, T.O. (2015). Vykladannya predmetiv ukrainoznavstva u shkolakh Kharkivskoi gubernii v 1917-1918 rr. [Teaching subjects of Ukrainian studies in schools of the Kharkiv province in 1917-1918]. Aktualni problemy metodyly navchannya istorii, pravoznavstva ta suspilstvoznavchykh dystsiplin - Actual problems of teaching methods of history, jurisprudence and social science disciplines. Issue 7. P. 82-90 [in Ukrainian].

16. Marochko, V. & Hillig, G. (2003). Represovani pedagogy Ukrainy: zhertvy politychnoho teroru (1929-1941) [Repressed teachers of Ukraine: victims of political terror (1929-1941)]. Kyiv: Naukovyi svit. 302 p. [in Ukrainian].

17. Osmolovska, O.Yu. (2002). Materialne stanovyshche profesorsko- vykladatskykh kadriv vuziv Ukrayiny eu 20-ti rr. [The material situation of the teaching staff of higher education institutions of Ukraine in the 1920s.]. Naukovy zapysky NPUim. M. Drahomanova - Scientific notes of NPU named after M. Drahomanov. Issue. 47. P. 297-302 [in Ukrainain].

18. Siropolko, S. (2001). Istoriya osvity v Ukraini [History of education in Ukraine]. Kyiv: Naukova dumka. 912 p. [in Ukrainain].

19. Yasnytskiy, H.I. (1965). Rozvytok narodnoyi osvity na Ukraini (1921-1932 rr.) [Development ofpublic education in Ukraine (1921-1932)]. Kyiv, 1965. 256 p. [in Ukrainain].

Размещено на Allbest.ru