Історико-культурна спадщина та традиції Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-культурна спадщина та традиції вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова

Тетяна Школьнікова, кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії та суспільних наук, Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, м. Вінниця, Україна

Анотація

Вінниця, відома не лише як обласний центр України, а й осередок підготовки кадрів різних галузей, серед яких одне з основних місць заслужено займає Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова. Його попередники - Вінницький фармацевтичний технікум (1921 р.), Вінницький філіал Всеукраїнського інституту заочної медичної освіти (1930 р.), Вінницький вечірній виробничий медичний інститут (1932 р.), стаціонарний Вінницький медичний інститут (1934 р.), Вінницький державний медичний інститут ім. М.І. Пирогова (1960 р.)

На початку ХХ ст. особливо гостро в країні відчувалась нестача лікарів. «Місцем, яке можливо було б пристосувати задля виховання таких лікарів, котрі жили-б одним життям зі своїми хворими і розмовляли-б з останніми їх власною мовою, уявляється, між іншим, осередок півнично-західної частини правобережної України - Вінниця. Дійсно, цьому сприяє ціла низка нагодних обставин: кількість великих лікарень, відносно дешевше життя, нагадуючи про маленькі університетські міста Німеччини й, крім того, географічне положення - недалеко від польської Волині, Галичини й Бесарабщини; всі ці країни, а також більш далека Закарпатська Україна будуть почувати вплив Вінниці і будуть надсилати до неї своїх синів задля навчання на лікарів та природників...» (зберігається мова оригіналу документа), - так писав професор Данило Кирилович Заболотний у своєму листі на адресу народного комісара освіти України та завідувача Подільського губернського відділу народної освіти у лютому 1921 р. [8].

Ключові слова: охорона здоров'я, Вінницький медичний інститут, історія університету, ректор, формування університетських кафедр.

Abstract

Historical and cultural heritage and Traditionsnational pirogov memorial medical university of Vinnytsya

Vinnytsya is known not only as the regional center of Ukraine but also as a center for training personnel in various fields, among which one of the main places is deservedly occupied by the National Pirogov Memorial Medical University, Vinnytsya. Its predecessors are the Vinnytsya Pharmaceutical Technical College (1921), the Vinnytsya Branch of the All-Ukrainian Institute of Correspondence Medical Education (1930), the Vinnytsya Evening Industrial Medical Institute (1932), the stationary Vinnytsya Medical Institute (1934), the Vinnytsya Pirogov State Medical Institute (1960).

At the beginning of the 20th century the shortage of doctors was especially acute in the country. "A place that could be adapted for the education of such doctors, who would live one life with their patients and speak with the latter in their own language, seems to be, among other things, the center of the north-western part of the right bank of Ukraine - Vinnytsya. Indeed, a number of favorable circumstances contribute to this: the number of large hospitals, relatively cheaper living, reminiscent of small university towns in Germany, and, in addition, the geographical location - not far from Polish Volyn, Galicia and Bessarabia; all these countries, as well as the more distant Transcarpathian Ukraine, will feel the influence of Vinnytsya and will send their sons there to study as doctors and natural scientists..." (the original language of the document is preserved), - this is what Professor Danylo Kyrylovych Zabolotny wrote in his letter to the People's Commissar of Education of Ukraine and head of the Podilsk Provincial Department of Public Education in February 1921 [8].

Keywords: health care, Vinnytsya Medical Institute, history of the university, rector, formation of university departments.

Постановка проблеми

Необхідність комплексного й об'єктивного вивчення усіх аспектів процесу створення, формування та розвитку Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Станом на 1920-ті роки мережі закладів охорони здоров'я та медичного обслуговування населення не вистачало кваліфікованого медичного персоналу. З'ясування кількісних і якісних потреб у медичних кадрах виявило прогалини у системі підготовки та освіти медичного персоналу, а також недостатню кількість медичних освітніх закладів. Отже, для покращення стану здоров'я населення, санітарно-гігієнічного стану, усунення наслідків епідемій, для охорони здоров'я материнства та дитинства, необхідно було відкривати вищі медичні навчальні заклади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вивченням питань пов'язаних із дослідженням історико-культурної спадщини та традиціями Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова займались такі науковці та фахівці, як Н.М. Кравчук, В.М. Нечипорук, В.В. Пагор, А.Л. Федущак, О.А. Юрчишина. Окремі аспекти пов'язані з питаннями формування та становлення Вінницького медичного інституту знайшли висвітлення переважно у працях викладачів закладу, А.Т. Давидюк, Н.В. Іванова, С.І. Корхов, В.П. Лациба, В.М. Мороз, О.Г. Процек, Л.П. Смольський, Т.Ю. Школьнікова. Одночасно вони робили спроби аналізувати та надавати наукову оцінку процесу розвитку та відбудови медичного інституту після Другої світової війни. У більшості публікацій вагоме місце займали дослідження щодо створення університетських кафедр, збитків, заподіяних війною навчальному закладу, здоров'ю та умовам проживання професорсько-викладацького складу і студентів навчального закладу.

Мета статті - обґрунтувати необхідність створення у м. Вінниця закладу вищої медичної освіти, тим самим забезпечити регіон висококваліфікованими медичними кадрами. Розглянути історичні етапи формування закладу та створення університетських кафедр.

Виклад основного матеріалу

Навесні 1921 р. місцеві чиновники відділу профосвіти очолюваного тов. Вєтровим ініціювали відкриття у Вінниці самостійного медичного ВУЗу, у вигляді Вищого медичного навчального закладу. У березні 1921 р. Губернським відділом профосвіти було прийнято рішення про відкриття у Вінниці Вищої медичної школи. Так, відкриті у грудні 1921 р. фармацевтичні курси, цього ж року, реорганізувались у Вінницький фармацевтичний технікум ім. В.І. Леніна, а згодом у фармацевтичний інститут. У доповіді професора Льва Костянтиновича Морейніса з нагоди 5-ої річниці фармацевтичного технікуму зазначається, що «технікум виник у 1921 р. по розпорядженню з Харкова. Голод, що панував тоді в багатьох містах країни, привернув увагу освітян до Вінниці. Життя у місті було набагато дешевшим у порівнянні з іншими університетськими містами. Тому, незважаючи на несприятливі матеріальні умови, викладачі завзято взялись за справу. Технікум розпочав свою роботу не маючи власного приміщення, лабораторій, навчальних посібників. Тим часом, допомога надходила з різних установ, організацій та приватних осіб. Незабаром технікум почав користуватись аптеками відкритого та закритого типу, аптекою та лабораторіями Військового шпиталю та Червоного Хреста, використовувати для навчання приватні ботанічні колекції, використовувати фізичний кабінет, який був загальним для низки навчальних закладів. Через деякий час, голова правління «Медсанпраця» тов. Заіка допоміг отримати власне приміщення і технікум почав зростати. У 1926 р. технікум розташовувався у трьох поруч побудованих приміщеннях, мав ряд власних лабораторій, бібліотеку, посібники з усіх дисциплін обов'язкового навчального плану, кабінети, інтернат» [3, С. 139]. Першим директором Вінницького фармацевтичного технікуму став провізор, бактеріолог та викладач Микола Андрійович Єфименко.

У 1921 р. на курси з підготовки фармацевтів записалося 97 осіб, але через слабку підготовку завершили навчання лише 36. У 1922-1923 рр. чисельність студентів зросла до 120 осіб. Навчальний процес закладу забезпечували 21 викладач при 5 працівниках адміністративного персоналу [11, С. 92]. З відкриттям технікуму проблема щодо кадрового забезпечення лікарями так і не була вирішена, лише частково з фахівцями середньої ланки. Після закінчення навчального закладу випускники могли працювати завідуючими аптек, займатися виготовленням і розповсюдженням лікарських засобів [15]. Поступово у технікумі був сформований якісний викладацький склад, значна частина викладачів якого мала великий досвід педагогічної роботи. Професорсько-викладацький колектив технікуму складався з відомих та досвідчених фахівців: М.А. Ділекторський, М.А. Єфименко, І.І. Кіяніцин, О.Н. Кожухівський, Ю.Я. Фішензонг, Л.К. Морейніс, А.В. Павлінова, К.І. Лане [14].

Саме тоді, коли Д.К. Заболотний у своєму листі запропонував про створення у Вінниці осередку медичної освіти, Л.К. Морейніс очолював фармацевтичний відділ Подільської губернії (1920-1921 рр.). Займаючи високі посади він мав неабиякий вплив на міську владу та приймав активну участь у створенні та організації Вінницького стаціонарного медичного інституту. У 1920-х роках обіймав посаду завідувача навчальної частини Вінницького фармацевтичного технікуму. Читав свої лекції виключно українською мовою. З 1922 р. був першим завідувачем кафедри фармацевтичної хімії у фармтехнікумі та водночас професором агробіологічного відділення Вінницького педагогічного інституту. У другій половині 1920-х років його обрали директором фармацевтичного технікуму. Новий етап формування закладу розпочався у 1928 р., коли член президії Вінницької міської ради, член наукової ради при обласному відділі охорони здоров'я, головний лікар лікарні ім. М.І. Пирогова професор Микола Миколайович Болярський, переконав владу у необхідності заснування у Вінниці медичного інституту. Заочний медичний інститут, а точніше Вінницька філія Всеукраїнського інституту заочної медичної освіти (ВІЗМО) була відкрита у травні 1930 р. Вже серпнем 1930 р. датується об'ява у місцевій газеті «Ленінський шлях» про прийом абітурієнтів до лікувально-профілактичного факультету ВІЗМО. До навчання 1 жовтня 1930 р. приступило 36 студентів [10, С. 4]. Більшість з них вже мали досвід роботи у лікувальних закладах Вінниччини. Окремого приміщення ВІЗМО не мав, тому навчальна частина інституту займала кімнати лікарні ім. М.І. Пирогова, які люб'язно запропонував один із засновників Вінницького медичного інституту М.М. Болярський (того часу, він очолював лікарню ім. М.І. Пирогова). Лабораторні та практичні заняття проводились в учбових приміщеннях фармацевтичного інституту, який продовжував існувати у Вінниці з 1921 р. до 1936 р. З професорсько-викладацьким складом продовжували виникати труднощі, катастрофічно не вистачало викладачів, тому заліки та екзамени у студентів ВІЗМО приймали професора та викладачі Вінницького фармацевтичного інституту. Студенти, також, отримували для самостійного опрацювання навчальні завдання та контрольні роботи з усіх предметів.

У 1932 р. ВІЗМО вкотре реорганізували у Вінницький вечірній виробничий медичний інститут, який очолив Лев Іванович Медведь (майбутній міністр охорони здоров'я УРСР), заступником по учбовій роботі обрали проф. М.М. Болярського. Інститут мав лише два факультети: лікувально-профілактичний та педіатричний. Перший набір студентів складався з числа медпрацівників Вінниччини середньої ланки та нараховував 120 чоловік. Умови для навчання залишались нелегкими. Постановою ЦК КП(б)України від 14 липня 1934 р. було прийнято рішення про відкриття у Вінниці стаціонарного медичного інституту: «Утворити в м. Вінниця з 1-го вересня 1934 р. на базі Вінницького фармацевтичного інституту інститут з лікувально-профілактичним профілем» [6]. Нарком охорони здоров'я Соломон Ілліч Канторович та голова Державної планової комісії УСРР Юрій Михайлович Коцюбинський зобов'язались ввести у титульні списки на 1935 р. початок будівництва морфологічного корпусу, забезпечивши у такий спосіб закінчення будівництва вже у 1936 р.

Протоколом № 40 засідання бюро Вінницького обкому КП(б)У від 13 вересня 1934 р. було розглянуто й ухвалено питання щодо організації у Вінниці стаціонарного медичного інституту на базі фармацевтичного та вечірнього виробничого медичного інститутів у складі 4-х курсів з контингентом в 550-600 студентів. Здебільшого це були студенти з інших курсів фармацевтичного та виробничого інститутів. У п. 9 даного протоколу директором інституту пропонували призначити лікаря Олександру Пилипівну Смолянську, помічником директора з навчальної частини позапартійного Льва Костянтиновича Морейніса, помічником директора з адміністративно-господарчої частини «тов. Мехіса» [6]. 17 вересня 1934 р., одразу після XVII з'їзду ВКП(б), Народний комісар охорони здоров'я УРСР С.І. Канторович наказав відкрити на базі фармацевтичного інституту у м. Вінниця стаціонарний медичний інститут. Так розпочалась кропітка робота по розбудові новоствореного навчального закладу.

Місце майбутнього розташування медичного інституту визначив М.М. Болярський, воно знаходилось неподалік від Пироговської лікарні. Також, він активно відстоював право назвати інститут на честь М.І. Пирогова [3, С. 120-129]. З 1934 р. М.М. Болярський був першим заступником директора з науково-навчальної та адміністративно-господарської частини, потім першим завідувачем навчальною частиною інституту та першим деканом цього закладу. Згодом він організував кафедру госпітальної хірургії й очолив кафедру факультетської хірургії, з якої виділилась сучасна кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії. Наукові роботи М.М. Болярського спиралися на особистий досвід та власні досягнення, в області проблем перитоніту, виразкової хвороби шлунку, профілактики гострого апендициту. Він завжди підкреслював важливість індивідуального підходу до хворого, виступав за дотримання принципів медичної етики та деонтології в стосунках лікар-пацієнт та колегами по роботі. Чудово володів англійською, німецькою та французькою мовами, був прогресивним у своїх поглядах та затятим прихильником операцій на ранніх стадіях хвороби, що в той час не підтримувалось більшістю лікарів. Помер М.М. Болярський раптово, у 1939 р. від нападу стенокардії, що була спричинена хвилюваннями під час пожежі, яка виникла у морфологічному корпусі інституту.

У 1934 р. Л.К. Морейніс стає помічником директора з навчальної частини Вінницького стаціонарного медичного інституту та першим завідувачем кафедри хімії та фармакології (1934-1937 рр.). У цей період він викладав хімію та фармакологію на 2-му та 3-му курсах, читав багато лекцій. Студенти згадували Льва Костянтиновича як чудового педагога і талановитого лектора. Так, доктор медичних наук, професор В.М. Нечипорук розповідає про Л.К. Морейніса: «Він був лектором високого ґатунку. Аудиторія завжди була переповнена студентами, і не лише з нашого курсу. Він володів ораторським мистецтвом настільки майстерно, що рідко яка з його лекцій не закінчувалась бурхливими оплесками» [3, С. 142].

Отже, пройшовши такий нелегкий шлях до свого створення, нарешті відбувся перший набір студентів на денне, вечірнє та заочне відділення. У 1935 р. на перший курс було прийнято 83% робітничо-селянської молоді, що складало переважну більшість студентів. Загалом на лікувально-профілактичний факультет було зараховано 170 студентів, на фармацевтичний факультет - 195 студентів, на заочну форму навчання - близько 100 студентів. Таким чином, загальна кількість студентів складала біля 530 чоловік. Крім того, з підготовки до вступу в інститут почали працювати робочі факультети у Вінниці, Бердичіві, Полонному, Хмельницькому. У колишніх приміщеннях крільчатника, що знаходився на території четвертої психіатричної лікарні, розташували студентський гуртожиток. Адміністрація лікарні була не в захваті від цієї ідеї та всіляко чинила опір. Досить складною залишалась ситуація і з професорсько-викладацьким складом у перші роки заснування інституту. Кафедри очолювали лише два професори: М.М. Болярський (кафедра факультетської хірургії) та Л.К. Морейніс (кафедра хімії та фармакології). Дирекція інституту, через відсутність кваліфікованих кадрів, була змушена запрошувати на роботу викладачів з інших вищих навчальних закладів. Так, 9 серпня 1936 р. у газеті «Більшовицька правда» з'явилась стаття під назвою «У медінституті», де мова йшла про запрошення професорів на роботу: «Для роботи в медичному інституті з нового навчального року запрошено ряд нових професорів. Вже приїхав до Вінниці професор по анатомії М.К. Замятін... Для професури медичного інституту спішним порядком закінчується великий триповерховий будинок на 12 квартир по вул. Котовського» [13].

Ще одним з активних учасників заснування першого вищого медичного закладу на Вінниччині був Георгій Георгійович Бойно-Родзевич. Він неодноразово на засіданнях наукового товариства підтримував ініціативи професорів М.М. Болярського та Л.К. Морейніса про необхідність організації у Вінниці медичного інституту. Доктор медицини Г.Г. Бойно-Родзевич, з 1908 р. по 1928 р. займав посаду директора Вінницької психіатричної лікарні, тому почав активно допомагати в організації психіатричної та нервової клінік, як баз для навчання студентів. Продовжували працювати за сумісництвом на новостворених кафедрах професори та викладачі фармацевтичного інституту. До речі, першим завідувачем кафедри біохімії у 1933-1936 рр. став брат Л.К. Морейніса - Яків Костянтинович Морейніс. Також, запрошували фахівців з інших медичних вузів України. Серед їх числа, наприклад, з Київського медичного інституту до Вінниці приїхали на завідування кафедрами професор-терапевт Борис Соломонович Шкляр (кафедра пропедевтики) та професор-фізіолог Олександр Іванович Сковорода-Зачиняєв (кафедра нормальної фізіології).

У 1935 р. Вінницький медичний інститут нараховував 600 студентів, але в інституті працювало лише 9 професорів, 2 доценти, 46 асистентів, 7 лаборантів та 4 аспіранта [2, С. 6]. Вже у 1936 р. (лише за два роки) професорсько-викладацький склад нараховував 135 чол., з них 18 професорів та 14 доцентів. У липні 1936 р. відбувся перший випуск лікарів, які колись навчались на заочному та вечірньому (виробничому) відділеннях. Усього 33 студенти отримали дипломи лікаря. На честь цієї події місцевою владою був організований святковий прийом.

Поряд з навчально-науковою роботою відбувалось будівництво головного морфологічного корпусу, терапевтичної клініки та житлового будинку для професорів. Директора докладали величезних зусиль для продовження будівництва, використовуючи різні зв'язки, щоб не зупиняти роботу. Листи з Вінниці йшли до Голови РНК УРСР П.П. Любченка, до Управління справами Раднаркому, до Наркомату охорони здоров'я УРСР, до голови Вінницького облвиконкому О.Л. Триліського, в різні банки, до постачальників, до різних посадових осіб. Але усі негаразди, які траплялись на шляху будівництва, йшли зверху. Розробка робочого проекту морфологічного корпусу Проектвідділом наркомату охорони здоров'я постійно затягувалася, Комунбанк з приводу відсутності кошторисів та проектів будівництва припиняв фінансування, тому не було коштів на будівельні матеріали. Справа ускладнювалась тим, що за затвердженим Раднаркомом титульним списком вартість будівництва була зазначена в 3,3 млн. карбованців, тоді як за кошторисом вона становила до 5 млн. [5, С. 40]. Наряди на постачання будівельних матеріалів не виконувалися. Весь час не вистачало матеріалів: цементу, заліза, арматури, деревини, цегли (цеглу виділену на будівництво медінституту, Вінницький облвиконком віддав військовому відомству). Постала загроза зупинення будівництва та розпуску робітників. У червні 1936 р. нарешті завершилось будівництво новенького студентського гуртожитку на 1 000 місць. Наприкінці 1936 р. було виведено цоколь по всьому периметру морфологічного корпусу, збудовано частину першого поверху та розпочато роботи по кладці другого поверху. Документи, що свідчать про будівництво морфологічного корпусу, терапевтичного відділення обласної лікарні, гуртожитку та будинку для професорсько- викладацького складу, вказують на надзвичайно важкі умови праці. У 1937 р. завершилось будівництво терапевтичного корпусу та будинку для викладачів. У цей час, обов'язки директора Вінницького медичного інституту виконував лікар-терапевт Григорій Давидович Брилліант. У збудованій частині морфологічного корпусу інституту вже почали працювали всі теоретичні кафедри. Після закриття у 1936 р. фармацевтичного інституту майже весь професорсько-викладацький склад перейшов працювати до медичного інституту. Не зважаючи на труднощі, в березні 1937 р. відбувся другий випуск лікарів, 115 студентів тоді отримали дипломи лікарів [10. С. 6]. На відміну від першого випуску, це вже були добре підготовлені спеціалісти. 13 випускників здали усі іспити на «відмінно», 17 - отримали з більшості предметів «відмінно». Шість найкращих випускників залишилися для продовження наукової роботи в інституті - Балабан, Варшавська, Мережко, Морозова, Ольгіна та Паланда.

Цього ж року розпочалась наступна хвиля репресій, кількість заарештованих за сфабрикованими справами невпинно збільшувалась. Влітку, 27 липня 1937 р., директор інституту Г.Д. Брилліант був заарештований за сфабрикованою справою та звинувачений у приналежності до антирадянської троцькістської терористичної організації. Відбулись обшуки на квартирі та в службовому кабінеті директора. Однак, крім обов'язкових документів громадянина країни (паспорта СРСР, військового та партійного квитків, квитка члена профсоюзної спілки) та робочої переписки слідчі не знайшли нічого. Після допитів, тортур та арешту дружини - Міни Натанівни Брилліант-Рутберг, під диктовку слідчого Г.Д. Брилліант обмовив себе. «Г.Д. Брилліант звинувачувався у тому, що був учасником організації, яка здійснила 1 грудня 1934 р. вбивство Кірова, вербував нових членів і давав їм завдання проводити шкідницьку роботу, здійснив особисте шкідництво в медичному обслуговуванні трудящих та в зриві будівництва медінституту. Винним себе визнав...» [5, С. 39]. Верховний Суд СРСР виніс вирок за ст. 54-7 (шкідництво), ст. 20-54-8 (тероризм), ст. 54-11 (участь у контрреволюційній діяльності) Кримінального Кодексу УРСР. Г.Д. Брилліант був засуджений до 20 років виправно-трудових робіт у в'язниці, позбавлявся політичних прав до 5 років та конфіскувалось все особисте майно. У 1956 р. справа була повторно розглянута Військовою Колегією Верховного Суду СРСР, яка ухвалила рішення відмінити вирок від 16 жовтня 1937 р. і припинити справу за відсутністю складу злочину. Реабілітований 23 січня 1958 р. Верховним судом СРСР, проте до своєї реабілітації Г.Д. Брилліант не дожив 8 років[5, С. 42].

Після арешту Г.Д. Брилліанта обов'язки директора Вінницького медичного інституту виконував завідувач кафедри патологічної фізіології Марко Олексійович Василець. З початком нового навчального 1937 р. в інституті вже навчалось 1 280 студентів, на вечірньому відділенні (робітничій факультет) - 190 студентів [10, С. 6]. Інститут продовжував розвиватись та жити своїм, але лиха доля спіткала й Марка Олексійовича. У 1938 р. його звинуватили за «ліберальне ставлення до ворогів народу», виключили з КП(б)У, заарештували. Суд виніс вирок за ст. 54-2 (ворог трудящих), ст. 54-11 (участь у контрреволюційній діяльності) Кримінального Кодексу УРСР та засудив до розстрілу з конфіскацією майна. У 1938 р. був розстріляний, у 1958 р. реабілітований Вінницьким обласним судом [12, С. 22].

Всього місяць після арешту М.О. Васильця виконував обов'язки директора Факторович (нажаль, ім'я невідоме). Наступним директором інституту у 1938 р. став лікар-невролог Іларіон Пилипович Кононенко. Новий директор велику увагу приділяв організації навчального процесу та вдосконаленню професорсько-викладацького складу. З початком 1940 р. на 34 кафедрах інституту працювали 19 професорів та 6 доцентів, навчалось 1 250 студентів. У цьому ж році відбувся п'ятий випуск лікарів, а дипломи отримали 197 студентів [10, С. 7].

Напередодні німецько-радянської війни Вінницький медичний інститут вважався добре обладнаним навчальним закладом, з потужною навчальною базою: кафедри, клініки, лабораторії, бібліотека, яка нараховувала понад 100 тисяч примірників медичних видань. І хоча будівля морфологічного корпусу на початок війни була ще недобудованою, там працювали всі головні кафедри інституту. Сам морфологічний корпус інституту став вважатись однією з найкрасивіших будівель міста. Але війна внесла свої корективи в мирне студентське життя. Шостий випуск лікарів, у зв'язку з початком війни, відбувся достроковим складанням випускних державних іспитів. Самого випуску не було. Більшість студентів та викладачів, у тому числі 150 випускників, пішли одразу на фронт захищати свою країну. Водночас, І.П. Кононенко залишає посаду директора інституту та очолює евакуаційний шпиталь. З 1944 р. він перебував на посаді наркома охорони здоров'я УРСР, але після перейменування у 1946 р. наркоматів у міністерства, з 1946 по 1947 рр. виконував обов'язки міністра охорони здоров'я УРСР.

20 липня 1941 р. місто було окуповано. З початком нацистської окупації Вінницький медичний інститут законсервували (тимчасово закрили). Проте німецька влада була досить лояльною до намагання освітян відновити роботу навчальних закладів, тому у лютому 1942 р. відбулось відкриття Вінницького медичного інституту та продовження навчання. Восени 1942 р. дипломи лікаря нового зразку отримали 84 випускники медінституту. Під час нацистської окупації обов'язки директора медичного інституту тимчасово виконував завідувач кафедри нормальної анатомії, професор Михайло Костянтинович Замятін. Також, на базі медичного інституту був відкритий медичний технікум. На фельдшерський та акушерський відділи приймалися особи, які мали освіту 7 класів, а на зуболікарський - 9 класів. До студентів висувались досить високі вимоги. Наприклад, студенти зубної терапії, до практики допускались якщо середній бал був не менше чотирьох [7]. Нова влада запроваджувала платне навчання в школах, інститутах та технікумах. Найдорожчим було навчання у медичному інституті, тут студенти платили 30 марок (300 крб.) за навчальний семестр. Наприклад, навчання у початковій школі коштувало 10 марок (100 крб.) на рік. В окремих випадках за рішенням відділів опіки навчальних закладів студенти-сироти та відмінники переводилися на пільгове навчання (безкоштовне, або оплата 50%) [4, С. 283].

З початком бойових дій, нещодавно збудований морфологічний корпус Вінницького медичного інституту був зруйнований та розграбований. Звідти вивезено точні медичні інструменти, мікроскопи, прилади для виготовлення найтонших зрізів - мікротоми, поляриметри, рентгенівська апаратура та інше. Окупанти пограбували і бібліотеку інституту, було викрадено рідкісні екземпляри рукописної літератури, медичні видання з автографами авторів.

З 1942 р. до 1943 р. виконувати обов'язки директора Вінницького медичного інституту було призначено Георгія Станіславовича Гана, завідувача кафедрою гігієни. До того ж, під час окупації Г. С. Ган, очолював міський відділ охорони здоров'я та був старшим лікарем міста. Він доклав чимало зусиль для збереження морфологічного корпусу інституту, його обладнання та апаратури. Майже все майно теоретичних кафедр у жовтні 1943 р. таємно від окупантів було замурувано у підвальні приміщення морфологічного корпусу. Після визволення Вінниці у 1944 р. Г. С. Гана заарештували за ст. 54-1 «а» (зрада Батьківщини) Кримінального Кодексу УРСР, але розібравшись (саме завдяки зусиллям Георгія Станіславовича у місті під час окупації не було масштабних інфекційних спалахів серед населення) справа була припинена згідно постанови УНКВС Вінницької області у цьому ж році.

У зв'язку з контрнаступом радянської армії змінюється ставлення німецької влади щодо організації роботи навчальних закладів. Міністр у справах окупованих східних територій Альфред Розенберг у листопаді 1942 р. у таємній інструкції Еріху Коху наголошував, що необхідно відмовитись від відновлення в Україні вищих навчальних закладів. Навесні 1943 р., навчання в інститутах Вінниччини припинилось, а студентів німці почали мобілізувати для виконання громадських робіт, або відправляли на роботу до Німеччини.

Початок 1944 р. знаменувався досить швидким визволенням українських територій. 20 березня 1944 р. Вінниця була звільнена від німецького окупаційного режиму, одразу розпочались роботи по відновленню навчальних закладів Вінниччини. Відповідно з постановою РНК УРСР від 28.IV.1944 р. за № 405 поновлювалась діяльність Вінницького медичного інституту. Однак, по факту, ще з 5 квітня 1944 р., до навчання в інституті приступили 472 студенти, серед яких було багато фронтовиків. З 22.03.1944 р. до 14.04.1944 р. обов'язки директора Вінницького медичного інституту виконував Л.П. Познанін, завідувач кафедри нервових хвороб та кафедри біології, у 1944 р. він був вченим секретарем інституту[1]. Саме тоді, повернувся до Вінниці та очолив кафедру нервових хвороб професор Веніамін Львович Бедер. Він був одним із засновників Вінницького медичного інституту та перший завідувач кафедри нервових хвороб (1935-1941 рр.), вважався організатором однієї з найкращих кафедр нервових хвороб в Україні. З квітня до вересня 1944 р. його призначили виконувати обов'язки директора медичного інституту. Згідно затвердженого штатного розкладу від 13 липня 1944 р. директор інституту та заступник директора з науково-навчальної роботи отримували оклад у розмірі 1 750 крб./міс., помічник директора з адміністративно-господарчої частини - 800 крб./міс.

З вересня 1944 р. виконував обов'язки директора інституту хірург Іван Якович Дейнека. З червня 1945 р. його призначили директором навчального закладу. Упродовж 1945-1951 рр. І.Я. Дейнека багато сил та енергії віддав відбудові та відновленню інституту. Був піднятий з руїн гуртожиток по нинішній вул. В. Стуса, на даний час там розташований навчальний корпус №2. Займався організацією навчальної та наукової роботи, з 1947 р. до 1951 р. паралельно завідував кафедрою факультетської хірургії. Його правою рукою, у цей складний період повоєнної відбудови, став професор Пилип Миколайович Сєрков, який працював заступником директора інституту з наукової та навчальної роботи і протягом 1944-1953 рр. очолював кафедру нормальної фізіології. Станом на 1 вересня 1945 р. студентами були укомплектовані всі курси. Кількість студентів лише за один навчальний рік значно збільшилась, і надалі була тенденція тільки до зростання. Особливо це стосувалось старших курсів, за рахунок демобілізованих з Червоної Армії (з 25 лютого 1946 р. Радянська Армія) та тих студентів, що повернулися з евакуації і продовжили навчання в медичних вузах країни. Так, у 1951 р. дипломи Вінницького медичного інституту отримали 687 молодих спеціалістів.

У IV п'ятирічному плані відбудови народного господарства УРСР (19461950 рр.) у сфері освіти визначалось найголовніше завдання: до кінця п'ятирічки відновити довоєнну кількість студентів. Труднощі по відновленню навчального закладу були неймовірні. Матеріально-технічна база інституту виявилась вщент зруйнованою. Взагалі, інституту були завдані збитки на десятки мільйонів карбованців. Ліве крило морфологічного корпусу було зруйновано, розбомблений новенький студентський гуртожиток, були знищені науково-навчальна апаратура, обладнання, бібліотека. Найбільше постраждали будівлі теоретичних кафедр та клінічні бази медичного інституту, цілком знищений, або розкрадений твердий і м'який інститутський реманент, відсутні лави в аудиторіях та лікарняне обладнання, залишилися без складного інструментарію, хімікатів, реактивів та лабораторного скла. З відновленням роботи інституту, кафедри не мали своїх теоретичних та клінічних баз. Значна кількість теоретичних кафедр розпочала свою роботу у зруйнованому морфологічному корпусі, або інших приміщеннях, що були зовсім непристосовані для навчального процесу, холодні та погано опалювались. Крім того, окупанти ліквідували частину професорсько-викладацького складу, а інша частина: студенти, викладачі, співробітники не повернулась з фронту. На їх честь біля центрального входу до головного корпусу було споруджено обеліск Слави, який урочисто відкрили 9 травня 1967 р.

Ремонтно-відновлювальні роботи, як правило, проводились силами викладачів та студентів. Капітальні ремонти розпочались з навчальних приміщень, клінічних баз, гуртожитків, харчових блоків, ремонту квартир для професорсько-викладацького складу та поповнення бібліотечних фондів. Про масштаб ремонтно-відновлювальних робіт можна судити лише по одному з прикладів будівельних робіт - склінню віконних рам, на що знадобилося до 5 тис. м² скла [16, С. 199]. Отвори, де не вистачало скла, закладали дошками, або цеглою. Масштабна робота проводилась по збору навчального майна, реманенту, лабораторного обладнання, апаратури, інструментарію, хімікатів, книг тощо. Значну кількість обладнання отримали від інших інститутів Радянського Союзу, як допомогу у повоєнній відбудові. Слід відзначити, що з кінця 1945 р., Міністерство охорони здоров'я УРСР перерозподілило навчально-наукове обладнання і книжковий фонд серед найбільш постраждалих медичних інститутів країни, внаслідок чого з Харкова було направлено близько 40 тис. спеціальних видань та підручників до Вінницького, Дніпропетровського, Львівського, Чернівецького, Одеського медичного інститутів. З 1944 р. бібліотечний фонд постійно поповнювався науковою літературою з Державного Фонду СРСР та інших бібліотек Радянського Союзу, які не знаходились в окупації та не постраждали внаслідок бойових дій. На кінець 1951 р. бібліотечний фонд складався з 70 320 примірників. Безцінним подарунком стало отримання від Харківського медичного інституту 50 мікроскопів [9, С. 28]. Протягом 1945-1950 рр., Вінницький медичний інститут частково відновлює та зміцнює свою матеріально-технічну базу. Станом на початок 1950-х років ХХ ст., незважаючи на велику проведену роботу, матеріально-технічна база інституту продовжувала знаходитись у досить важкому становищі. Бази для теоретичних і клінічних кафедр, також, були недостатньо обладнані: бракувало площі, не вистачало науково-навчальної апаратури, зокрема оптики, залишалося невирішеним питання про лабораторне скло. Інститут після війни не мав достатньої кількості матеріалів для ремонтно-відновлювальних робіт. Найбільше в господарстві не вистачало транспортних засобів, що призводило до затримки постачань будівельних матеріалів, палива та продуктів харчування. Саме тому, інститут з особистої ініціативи придбав автомашини з трофейних фондів. Загалом, асигнувань держави не вистачало. На ремонтно-відновлювальні роботи Вінницького медінституту було витрачено по позалімітних асигнуваннях у 1944 р. - 139, 5 тис. крб., у 1945 р. - 195 тис. крб. Тільки у 1944-1945 рр. за лімітним капіталовкладенням витрачено 300 тис. крб. [16, С. 200] Була капітально відремонтована вціліла частина морфологічного корпусу та добудований один поверх крила будівлі. Крім того, відремонтована будівля управління інституту та частина клінік, що розташовувалась в лікарні ім. М.І. Пирогова.

Одразу, після закінчення війни розпочинається відновлення діяльності бібліотеки Вінницького медичного інституту. Вона була заснована ще у 1921 р. на базі Вінницького фармацевтичного технікуму, пізніше інституту. Основу фондів складали посібники, підручники та інші медичні видання передані медичними інститутами країни. Під час німецько-радянської війни до Німеччини було вивезено більше 7 тис. рідкісних книг, мемуарів, медичної літератури, підручників, тому найголовнішим завданням у повоєнні роки стало поповнення бібліотечного фонду. Відбувались масові надходження літератури з Держфонду СРСР, бібліотек Московського університету ім. М.В. Ломоносова, 1-го Московського медичного інституту ім. І.М. Сєченова, Ленінградської військово-медичної академії та інших бібліотек СРСР [17]. У 1945 р. фонд бібліотеки складав близько 60 тис. примірних видань, а у 1961 р. - вже понад 179 тис. примірників [16, C. 200].

Дещо покращився стан із клінічними базами завдяки введенню у дію після ремонту двох корпусів обласної лікарні ім. М.І. Пирогова та передачі інституту садиби у передмісті П'ятничан (так зване «клінічне містечко»). Особливо піклувались про створення та відкриття у 1947 р. музею-садиби М. І. Пирогова. На середину 1950-х років цей музей став повноцінною науковою та навчальною базою для студентів, аспірантів і викладачів. Незважаючи на важкі умови побуту та навчання, студенти, пройшовши лихоліття війни, із завданнями навчальної програми справлялися добре. Дещо відрізнявся від довоєнних показників контингент студентів. Так, у 1945/46 навчальному році різниця по статті, на 100 студентів, складала: 11 чоловіків та 89 жінок [9, С. 37].

У післявоєнний період Вінницький медичний інститут поступово починає перетворюватись у потужну науково-дослідну установу. Особлива заслуга в цьому належить кафедрі соціальної гігієни, створеної у 1937 р. Кафедрою були проведені ґрунтовні наукові дослідження з вивчення санітарних втрат у війні, загального стану здоров'я населення області після окупації та бойових дій. Дослідження розпочав Леонід Григорович Лєкарєв, який після демобілізації з лав Радянської армії був направлений у Вінницю та призначений завідувачем кафедри. Багатий довоєнний досвід практичної та наукової роботи Л.Г. Лєкарєва, а також його робота, як завідувача обласним санітарно-статистичним бюро, дала можливість скласти детальні статистичні огляди з питань охорони здоров'я населення Вінницької області за період 1945-1947 рр. У 1950 р. була успішно захищена докторська дисертація Л.Г. Лєкарєва на тему «Основні етапи розвитку охорони здоров'я Подільської губернії (Вінницької області)». Розкрита тема дисертації стала одним з перших комплексних досліджень розвитку регіональної системи охорони здоров'я України.

Протягом 1951-1967 рр. обов'язки ректора Вінницького медичного інституту виконував хірург Сергій Іванович Корхов, який поєднував свою працю з завідуванням кафедри хірургії. Головним завданням ректора стала подальша відбудова та розвиток інституту, відновлення кількісного показника професорсько-викладацького складу, покращення умов праці для клінічних кафедр. У 1958 р. зрештою повністю закінчена відбудова морфологічного корпусу, побудовано та запущено в експлуатацію корпус-віварій, триповерховий будинок для співробітників інституту, студентський гуртожиток № 2 розрахований на 632 ліжко-місця, стадіон. Територія навколо інституту була засаджена квітами, кущами та деревами. Поступово вирішилась проблема з кадрами, так на початок 1950-х років серед професорсько-викладацького складу Вінницького медичного інституту науково-педагогічну роботу 34 кафедрах вели: 13 професорів, докторів наук та 19 кандидатів наук. За період 1951-1956 рр. було підготовлено ще 5 докторів та 43 кандидата наук. Таким чином, у 1957 р. показники досягли довоєнного рівня. Значно зросла і кількість кандидатів наук [2, С. 6].

Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 1514 від 8.09.1960 р. з метою увічнення пам'яті великого вченого хірурга М.І. Пирогова Вінницькому державному медичному інституту було присвоєно ім'я М.І. Пирогова.

У 1967 р. ректором призначили колишнього випускника інституту, проректора з навчальної роботи - Максима Павловича Рудюка. На посаді ректора (учасник війни, орденоносець, співавтор багатьох підручників і посібників з акушерства та гінекології) збудував гуртожиток № 4, значно поповнив бібліотечний фонд інституту, забезпечував житлом співробітників, розвивав наукову діяльність теоретичних та клінічних кафедр.

З 1970 по 1973 роки обов'язки ректора виконував також випускник інституту, проректор з наукової роботи, доцент, кандидат медичних наук Василь Антонович Корнійчук. Завдяки його зусиллям був побудований табір відпочинку для студентів та співробітників інституту біля берегів Чорного моря у селі Приморське Одеської області та надано земельну ділянку для будівництва спортивно-оздоровчої бази на березі мальовничої річки Південний Буг у селі Степашки Гайсинського району.

Впродовж 1974-1988 рр. ректором інституту був лікар-невролог, доктор медичних наук, професор, проректор з навчальної роботи Василь Данилович Білик. З 1977 р. він поєднував обов'язки ректора з обов'язками завідувача кафедри нервових хвороб. За час роботи на посаді ректора був відкритий факультет підвищення кваліфікації лікарів (ФПК), у тому числі, його філія у Хмельницькому та підготовчий факультет для іноземних громадян.

Відкрилась нова наукова лабораторія у Хмільнику Вінницької області з вивчення лікувальних якостей радонових вод. Також, були побудовані 3 гуртожитки, їдальня, спортивно-оздоровчий табір у Степашках, аудиторний корпус на базі обласної клінічної лікарні. У 1984 р. за досягнення у підготовці викладацьких кадрів та високі показники у підготовці лікарів університет нагородили орденом «Знак Пошани». Цей орден виготовлявся зі срібла, ратища прапорів і написи були позолочені. У 1992 р. В.Д. Білик був обраний академіком Міжнародної академії інтегративної антропології, а у 1998 р. йому було присвоєно звання Почесного громадянина Вінниці. Після закінчення каденції ректора до 2005 р. В.Д. Білик повністю присвятив себе роботі на кафедрі та в клініці нервових хвороб, очолював Вінницьке обласне наукове товариство неврологів, психіатрів і наркологів. 19 червня 2015 р. відбулось урочисте відкриття пам'ятної меморіальної дошки на фасаді морфологічного корпусу ВНМУ ім. М.І. Пирогова на честь академіка В.Д. Білика.

З 1988 р. ректором Вінницького державного медичного інституту обрано доктора медичних наук, професора Василя Максимовича Мороза, випускника Alma Mater, проректора з навчальної роботи. З 1988 р. - академік Академії наук вищої школи України, з 1990 р. - голова Асоціації медичних вищих навчальних закладів України, голова ради ректорів вищих навчальних закладів Подільського регіону, член президії Вченої ради МОЗ України, з 1991 р. - член Всесвітньої організації по вивченню мозку (IBRO), головний редактор журналів «Вісник Вінницького національного медичного університету», «Вісник морфології» та «Biomedical and Biosocial Anthropology», член редколегій та редакційних рад ряду фахових журналів, член Колегії та Президії Вченої ради МОЗ України, з 1993 р. - заслужений діяч науки та техніки. У 1994 р. обраний президентом Міжнародної академії інтегративної антропології, Протягом своєї діяльності на посаді ректора побудував новий навчальний корпус, університетський спортивний майданчик, відбулась реконструкція морфологічного корпусу з обладнанням сучасної матеріально-технічної бази кафедр, збудовано гуртожиток № 6, науково-дослідний центр, центр нових інформаційних технологій з університетською друкарнею, новий корпус наукової університетської бібліотеки з комп'ютерними залами та мережею Інтернет. Також, було започатковано підготовку за новими спеціальностями: «стоматологія», «фармація», «клінічна фармація», «медична психологія», створено нові кафедри, розширене міжнародне співробітництво. У 1994 р. Вінницький державний медичний інститут ім. М.І. Пирогова був атестований та акредитований за IV (найвищим) рівнем акредитації. Постановою Кабінету Міністрів України № 408 від 15 червня 1994 р., йому було надано статус університету. Із набуттям нового статусу відкривається 10 кафедр на медичному, стоматологічному та фармацевтичному факультетах, а також на факультеті післядипломної підготовки. Згодом, Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Наказ № 560/2002 від 19 червня 2002 р. про надання Вінницькому державному медичному університету ім. М.І. Пирогова статусу національного, зі зміною його назви на Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова. У цьому ж році, Василя Максимовича було нагороджено Почесними грамотами Кабінету міністрів України і Верховної ради України, ректор стає членом-кореспондентом АМН України в галузі фізіології. Наказом Президента України 24 серпня 2003 р. Василь Максимович Мороз удостоєний високого звання Герой України. У 2010 р отримав звання Академік Національної академії медичних наук України. За свої досягнення та заслуги В.М. Мороз нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, орденом Ярослава Мудрого V ступеня, Почесними Грамотами Кабінету Міністрів та Верховної Ради України, Лауреат Національної медичної премії України за 2012 р. у номінації «Викладачі та ректори медичних навчальних закладів».

На сьогоднішній день в університеті здійснюється підготовка лікарів за фахом: лікувальна справа, педіатрія, стоматологія, фармація, медична психологія, факультет підготовки іноземних громадян, а також факультет післядипломної освіти.

вінниця медичний освіта кадри

Висновки

Пройшовши складний шлях становлення університет, давно зарекомендував себе як один з найкращих медичних закладів України, схвальні відгуки про діяльність якого поширювались далеко за її межами. Великий внесок у створення та розвиток матеріально-технічної бази Вінницького медичного інституту зробили професорсько-викладацький склад й студенти навчального закладу.

Для більш детального знайомства з організацією навчальної та наукової роботи в університеті необхідно побувати у ньому не один раз. Кожен першокурсник, вступаючи до родини студентів Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, складає урочисту обіцянку своїм викладачам та товаришам по навчанню. Порушувати цю обіцянку студент не має права так само, як не має право порушити клятву Гіппократа жоден лікар.

Література:

1. Архів ВНМУ. - Спр.1. - 1, 9, 25 арк.

2. Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова [Текст] : матеріали з наук. роботи співробітників ун-ту / ВДМУ ім. М.І. Пирогова ; ред. В.М. Мороз [та ін.]. - Вінниця, 1994. - 380 с.

3. Вінниця - місто послідовників М.І. Пирогова [Текст] : монографія : мед. спільноті Вінниччини присвячується / О.А. Юрчишина [та ін.]. - Вінниця : Нова Книга, 2020. - 440 с.

4. Гінда В.В. Вищі учбові заклади Вінниччини в роки німецько-фашистської окупації (1941-1944 рр.) // Поділля у контексті української історії : матеріали Всеукр. наук. конф. 29-30 листоп. 2001 р. / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. - Вінниця, 2001. - С. 280-285.

5. Давидюк А.Т. Слідча справа Г.Д. Брилліанта // Реабілітовані історією : у 27 т. - Вінниця, 2007. - Том 2 : Вінницька область. - С. 36-42.

6. ДАВО - Ф. Р. - 136. - Оп.1 - Од. зб. 123. - 43 арк.

7. ДАВО - Ф. Р. - 158. - Оп. 5. - Од. зб. 259. - 130, 132, 171 зв. арк.

8. ДАВО - Ф. Р. - 254. - Оп.1. - Од. зб. 3. - 206 - 206 зв. арк.

9. Кононенко И.Ф. Высшее медицинское образование на Украине. - К.: Медгиз, 1946. - 130 с.

10. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н.И. Пирогова: материалы юбилейной науч. конф. ВМИ / ред. М.П. Рудюк. - Киев : Здоров'я, 1969. - 174 с.

11. Пагор В.В. Вінницький фармацевтичний технікум - перший вищий медичний навчальний заклад Поділля (20-ті рр. ХХ ст.) // Освіта, наука і культура на Поділлі. - 2013. - Т. 20. - С. 91-99.

12. Ректори ВНМУ ім. М.І. Пирогова: погляд крізь час (1930-2016) / наукова бібліотека ВНМУ ім. М.І. Пирогова ; уклад. О.А. Юрчишина - Вінниця, 2016. - 60 с.

13. У медінституті // Більшовицька правда. - 1936. - 9 серп. - № 182 (1317). - С. 4.

14. ЦДАВО України, Ф. Р - 166. - Оп. 5. - Спр. 588. - 6 арк.

15. ЦДАВО України, Ф. Р. - 166. - Оп. 5. - Спр. 589. - 7 арк.

16. Школьнікова Т.Ю. Відновлення матеріально-технічної бази Вінницького медичного інституту в перші повоєнні роки // Актуальні проблеми сучасної науки та наукових досліджень: зб. наук. пр. - Вип. 8 (11) / редкол.: Р. С. Гуревич (голова) [та ін.]; ВДПУ імені Михайла Коцюбинського. - Вінниця : ТОВ фірма «Планер», 2017. - 251 с.

17. Бібліотека ВНМУ [Електрон. ресурс]. - Режим доступу : https://library.vnmu.edu.ua

References:

1. Arkhiv VNMU. - Spr.1. - 1,9,25 ark. [Archive of VNMU. - Сase 1. - 1, 9, 25 sheets]. Vinnytsya [in Ukrainian].

2. Moroz, V.M. (Ed.). (1994). Vinnitskyi derzhavnyi medychnyi universytet im. M. I. Pirogova [Tekst] : materialiy z nayk. roboty spivrobitnykiv universytetu [Vinnytsya State Medical University of M.I. Pirogov [Text] : materials from sciences. work of university employees]. Vinnytsya [in Ukrainian].

3. Yurchyshyna, O.A. (Ed.). (2020). Vinnytsya - misto poslidovnykiv M. I. Pirogova [Tekst] : monografiea : med. spilnoti Vinnychchyny prysveachuetsya [Vinnytsia - the city of followers of M.I. Pirogov [Text] : monograph : med. dedicated to the community of Vinnytsya]. Vinnytsia : Nova Kniga [in Ukrainian].

4. Ginda, V.V. (2001). Vyshchi uchbovi zakladyVinnychchyny v roky nimetsko- fashystskoyi okupatsiyi (1941-1944) [Higher educational institutions of Vinnytsia during the German-fascist occupation (1941-1944)]. Podillya u konteksti ukrainskoyi istoriyi : materialy Vseukr. nauk. konf. 29-30 lystopada 2001. [Podillia in the context of Ukrainian history: materials Vseukr. of science conf. November 29-30, 2001]. (pp. 280-285). Vinnytsya [in Ukrainian].

5. Davydyuk, A.T. (2007). Slidcha sprava H. D. Bryllianta [The investigative case of G. D. Brilliant]. Reabilitovani istoriieiu : u 27t (tom 2 : Vinnitskaea oblact) [Rehabilitated by history : in 27 volumes ( V.2 : Vinnytsia region). Vinnytsya [in Ukrainian].

6. DAVO - F.R. - 136. Op. 1 - Od zb. 123 - 43 ark. [DAVO - F.R. - 136. - Register 1 - Сase 123. - 43 sheet.]. Vinnytsya [in Ukrainian].

7. DAVO - F.R. - 158. Op. 5 - Od zb. 259. - 130, 132, 171 zv. ark. [DAVO - F.R. - 158. - Register 5. - Сase 259. - 130, 132, 171 back, sheets]. Vinnytsya [in Ukrainian].

8. DAVO - F.R. - 254. Op. 1 - Od zb. 3 - 206 - 206 zv. ark. [DAVO - F.R. - 254. - Register 1. - Case 3. - 206-206 back, sheets]. Vinnytsya [in Ukrainian].

9. Kononenko, I.F. (1946) Vyssheie medetsynskoe obrazovanie na Ukraine. [Higher medical education in Ukraine]. Kyiv : Medgiz [in Ukrainian].

10. Rydnuk, M.P. (Ed.). (1969). Osnovnye etapy i napravleniia deiatelnosty Vinnytskoho medytsynskoho instytuta im. M.I.Pirohova : materialy yubyleinoi nauch. konf. VMY [The main stages and directions of activity of the Vinnytsya Medical Institute of N. I. Pirogov : materials of the jubilee scientific conf. VMY]. Kyiv : Health [in Ukrainian].

11. Pahor, V.V. (2013). Vinnytskyi farmatsevtychnyi tekhnikum - pershyi vyshchyi medychnyi navchalnyi zaklad Podillia (20-ti rr. XX st.) [Vinnytsya pharmaceutical technical school - the first higher medical educational institution of Podillia (20s of XX century)]. Osvita, nauka i kultura na Podilli. [Education, science and culture in Podillia]. (Vol. 20). (pp. 91-99). Vinnytsya : TOV firma «Planer» [in Ukrainian].