Власність родини Кочубеїв у Батурині в XVII-XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Власність родини Кочубеїв у Батурині в XVII-XIX ст.

Руслана Огієвська

Метою дослідження є комплексний аналіз володінь родини Кочубеїв у Батурині, який буде здійснено на основі писемних джерел і дасть можливість встановити, чим володіли Кочубеї та що власне формувало заможність родини. Проаналізувати специфіку їх господарювання. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше систематизовано та проаналізовано історію володінь родини Кочубеїв у Батурині в XVII-XIX ст.; отримано нові дані щодо розмірів прибутків; уведено до наукового обігу інформацію з раніше невідомих документів. Використано загальнонаукові методи історичного дослідження.

Висновки: автором проаналізовано власність козацько-старшинської родини Кочубеїв на батуринській землі у володінні п'яти поколінь. Простежено шляхи надходження маєтностей. На основі писемних джерел установлено, що перші маєтності в Батурині придбав та отримав на ранг від гетьмана Івана Мазепи генеральний писар, а згодом генеральний суддя Василь Леонтійович Кочубей. Надбані Василем Кочубеєм володіння в подальшому закріпилися за родиною - дружиною та двома синами, примножувались і передавались у спадок або були подаровані. Проаналізовано специфіку господарювання родини Кочубеїв у Батурині. Здебільшого вони займалися тут землеробством та тваринництвом, що підтверджує наявність значних площ сінокосів. Ліс та пасіка виконували в господарстві допоміжну роль. Автором визначено рівень достатку родини Кочубеїв. Дослідження дало можливість установити, що основний прибуток на батуринській землі Кочубеї отримували від млинарського промислу, який забезпечував високий матеріальний стан родини. У зв'язку із браком писемних джерел ця тема не розкрита в повному обсязі й потребує подальшого дослідження.

Ключові слова: Батурин, власник, Кочубеї, маєток, млин, двір, сінокіс, спадок, прибуток.

Ownership of the Kochubey family in Baturyn in the XVII-XIX centuries

власність кочубей батурин

The purpose of the article lies in comprehensive analysis of the possesions of the Kochubey family in Baturyn, which should be carried out on the basis of written sources and must establish what the Kochubeys owned and what actually formed the wealth of the family; moreover, it is actually to analyze the nature of their management. The scientific novelty of the research is that the history of possessions of the Kochubey family in Baturyn in the XVII-XIX centuries was systematized and analyzed for the first time. There were new obtained new data about the size of profits of this family. Information from previously unknown documents was introduced into scientific circulation. During the publication, general scientific methods of historical research were used.

На батуринській землі із володінь родини Кочубеїв збереглася пам'ятка архітектури - будинок генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея, що був представницько-житловою спорудою його садиби на південній околиці Батурина. Писемні джерела підтверджують, що в Батурині Кочубеї, окрім згаданої садиби, мали й інші двори, угіддя та млини.

Вивищення і збагачення родини Кочубеїв розпочинається за генерального писаря (у 1687-1700), а потім - генерального судді Лівобережної України (у 1700-1708) Василя Кочубея (бл. 1640-1708). Із праці В. Модзалевського «Малороссийский родословник» відомо, що в 1687 р. генеральний писар Василь Кочубей отримав від гетьмана І. Мазепи підтверджувальний універсал «на купленные мельницы на р. Ворскле и Сейме»¹.

Факт придбання нерухомості в ті часи реєстрували в міській ратуші при свідках. Між власником майна та покупцем укладалася купча, яка підтверджувала право володіння. Документ закріплювали місцевою печаткою та підписом писаря і віддавали власнику. Наприклад, таким способом 13 грудня 1692 р. в міській ратуші Батурина було укладено купчу на продаж Я. Бутченком С. Савичу млина на р. Сеймі за «1600 золотих лечбою польською добрые монеты» Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник: в 5 томах. [Т. 2.], Е-К. Киев, 1910. С. 525. Укладена в міській ратуші Батурина купча на продаж Я. Бутченком С. Савичу млина на р. Сейм. Батурин: сторінки історії. Збірник документів і матеріалів / Редколегія: О.Б. Коваленко та ін. Чер-нігів, 2012. С. 98.. Придбане майно підтверджував універсал гетьмана «въ зупольное и спокойное владение и заживание» Мельник Л.Г. Маєтності та скарби Полуботків. Український історичний журнал. 2000. № 5. С. 57-68. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. С. 527.. Також відомо, що в 1706 р. генеральний суддя В. Кочубей отримав «царскую грамоту на мельницы на речке Сеймъ и Ретъ Кролевецкого уезда».

У 1708 р., за подання доносу на гетьмана І. Мазепу, В. Кочубея стратили. Згодом його реабілітували, а володіння «умершего Василия Кочубея грунта, то- есть мельницы, дворы и все хутора со семи в оных обретающимися пожитками» у 1710 р. затвердили за його родиною: «в непременное [володіння] жене его вдове Любаве и детям ее Василию и Федору» Павлович П.А. Село Дубовичи. Имение Варвары Васильевны Кочубей, Глуховского уезда, Черни-говской губ. С рисунками и планом дачи. Киев, 1903. С. 51..

Про володіння в Батурині сина генерального судді, військового товариша Федора Васильовича Кочубея (?-1729) дізнаємося з ревізійних книг Ніжинського полку за 1723 р.: «В Батурине Федора Кочубея 9 дворов процектыантов» Мазепина книга / Упор. та вступна стаття І. Ситого. Чернігів, 2005. С. 21. Там само. С. 311.. Відомо, що «процектыанты» звільнялися від повинностей на користь держави, але повинні були відпрацьовувати два дні на тиждень у господаря, під «протекцією» якого перебували.

Ще про один двір Ф. Кочубея, який тоді займав посаду бунчукового товариша, вказано у «Мазепиній книзі» 1726 р.: «Дворы владельческие при Батурине, которые имеются для приезду Федора Кочубея - 1, в нем живет прикажчик его».

У 1717 р. Федір Васильович наділив млином у Батурині свою сестру Параскеву Василівну: «получила от брата Федора млин на р. Сейм, на гребле Озариц- кой, с двором и грунтами» Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. С. 531.. Того ж року Параскева Василівна вийшла заміж за бунчукового товариша Федора Васильовича Сулиму і, ймовірно, батуринський млин отримала в подарунок саме з нагоди весілля.

Старший син генерального судді, полтавський полковник Василь Васильович Кочубей (1680-1743), за царською грамотою також отримав частину батькового спадку, зокрема й володіння в Батурині. В описі Батурина за 1760 р. згадують двір Василя Васильовича: «В слободке Береговой двор Максима Панченка, который был владения Василия Васильевича Кочубея» Опис Батурина з переписом населення, що відійшли до К. Розумовського. Батурин: сторінки істо-рії. С. 206..

Полковник Василь Кочубей примножив родові володіння: на 1743 р. у його власності перебували 18 сіл і 13 хуторів у Полтавській та Чернігівській губерніях. У 1743 р., за 9 днів до смерті, Василь Васильович склав тестамент (заповіт), за яким усе своє майно розділив між синами. Його молодшому синові Петру (?- 1769) дісталися володіння в Батурині: «меньшой сын, по завещанию отца получил в Батурине двор и мельницу на р. Сейм с греблею, мельницу в м. Новых Млинах на р. Сейм» Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. С. 535. Центральний державний історичний архів, м. Київ (далі - ЦДІА України). Ф. 57. Оп. 1. Спр. 55. Арк. 374 зв.-377..

У «Генеральному описі Лівобережної України» 1765-1769 рр. засвідчено володіння Петра Васильовича в Батурині: «На улице Г ончаровке двор приезжий старый, но жить годный. В нём покоев: господские каменные 4, другие господские деревянные 4, третьи господские деревянные недостроенные 7, амбар 1, конюшня 1, сарай 1. В том же дворе церковь деревянная старая во имя Пресвятой Богородицы оным владельцем строенная. Прописанный в городе Батурине владения бунчукового товарища Петра Кочубея двор принадлежит ему, Кочубею, с предков его, которым владел дед его, который был судьёй войсковым генеральным до бывшего гетмана Мазепы. Крепости не имеет. К оному принадлежности его по тому же наследственные.

Сенокос под городом Батурином за улицей Гончаровкой от реки, на 25 косарей, сена накашивается 50 возов травы доброй. Близ оного другой сенокос, на 3 косаря, сена накашивается 6 возов травы посредственной. Сенокос в урочище на Подборной расстоянием от города в 4-х верстах, на 6 косарей, сена накашивается 20 возов травы хорошей. Сенокос в урочище Ковыльной, расстоянием от города в 2 верстах, на 12 косарей, сена накашивается 12 возов травы посредственной. Сенокос в урочище Ольшаная расстоянием от города в 3 верстах, на 6 косарей, сена накашивается на 12 возов травы хорошей. Сенокос на слободе Матеев- ке, расстоянием от города в 2 верстах, на 5 косарей, сена накашивается 10 возов травы хорошей.

В городе на реке Сейме мельница о 3 камнях, а четвертое - ступное. С оных трёх через 8 месяцев доходу получает разного хлеба 80 четвертей, а [из] ступного - деньгами 10 рублей. Недалече вышеописанного двора место впусте, на котором выстроен кирпичный завод, мерою в окружности 220 саженей. При том же дворе место впусте, на котором зарублен лес на перспективную дорогу, мерою в окружности 180 саженей. На дороге Киевской близ сотенной батуринской Канцелярии дворовое место впусте, мерою в окружности 90 саженей. За рекою Поповкою при реке Сейму двор, прозываемый “На груде”. В оном господских хат 3. И оным двором завладел граф Кирилл Григорьевичь Разумовский, в котором ныне делается белый воск ко двору графа Разумовского. На улице Гончаровке вблизи Тепловского двора место дворовое впусте, мерою в окружности 106 саженей. На улице Корнеевке двор с огородом умерлого Федора детина [дядька?] впусте, мерою в окружности 190 саженей»¹¹.

У дворі Петра Кочубея мешкав його служитель, посполитий Василь Карась Там само. Арк. 375 зв. та родина підсусідка, посполитого Мойсея Малки Там само. Арк. 376 зв..

Окрім садиби з кам'яним будинком і церквою, Петро Кочубей володів у Ба- турині іншими дворами, заселеними його підсусідками. Ці двори стояли на вулиці Завгороді (Загородній), а також у слободі Матіївці, де мешкало 3 родини. Ще один хутір він мав за селом Мельнею, у 15 верстах від Батурина. До хутора належав ліс площею 1500 сажнів та пасіка на 30 вуликів Там само. Арк. 376 зв.-379..

Після смерті Петра Кочубея його майно було розділене між братами, бо одруженим він не був і спадкоємців не мав.

Бунчуковий товариш Семен Васильович (1725-1779) успадкував «по разделу съ братьями, изъ его имений: в Батурине 1^1/3 кола» Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. С. 533.. У 1751 р. він був призначений генеральним обозним. Того ж року С. Кочубей отримав від гетьмана К.Г. Розумовського універсал на рангові маєтки в Ніжинському полку: «447 дворов на уряд генерального обозного» Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. С. 532. Відомості про населення Батурина за «расположениями» зі збирання консистентського податку з населення Лівобережної України. Батурин: сторінки історії. С. 164. Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII в. Киев, 1988. 142 с. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. С. 534.. Про його володіння в Батурині вказано у «Відомості за 1751-1756 рр.»: «Обозного генерального, господина С.В. Кочубея, крайне нищетных дворов - 9».

З ревізії Лівобережної України за 1753 р. відомо, що «крайне нищетные никаких грунтов не имеют, а живут только в одних дворах при огородах или в бездворых хатах и без огородов из одной заработки питаются, да только имеют кони или волы или не имеют».

Ще один брат, Павло Васильович Кочубей (1738-1786), «после смерти брата Петра по разделу съ братьями, изъ его имений получил в Батурине 7 дворов и -11/3 19 1 кола».

З 1766 по 1772 рр. П. В. Кочубей - полтавський підкоморій. Він мешкав із родиною на Полтавщині, в селі Диканьці, яке отримав у спадок від батька. Після смерті П. В. Кочубея володіння були розділені між його синами. Батуринські володіння, ймовірно, перейшли у спадок до Віктора Павловича Кочубея (17681834), який мав «в Черниговской губернии 694 души» Там же. С. 538..

Василь Васильович Кочубей (1728-1791) «из имений получил в Батурине 1^1/3 кола» Там же. С. 534.. Бунчуковий товариш В. В. Кочубей із родиною проживав у селі Ярославець. У його шлюбі з Марфою Дем'янівною Оболонською (17361815) був єдиний син, Василь Васильович (1750-1800), який за заповітом батька (1781) успадкував «в Глуховском, Конотопском и Сосницком уездах обоего пола 5108 душ» Там же. С. 536.. Імовірно, серед успадкованого були й володіння у Батурині. Після його смерті усе майно за заповітом від 20 січня 1798 р. успадкувала дружина Олена Василівна Туманська (?-1836). У 1816 р. Олена Василівна розділила майно між своїми дітьми. Єдина донька, Олена Василівна Кочубей (1793-1863), у заміжжі Маюрова, за заповітом матері отримала «мельницу при м. Батурине» Там же. С. 543..

З донесення начальника Чернігівського повіту від 17 жовтня 1897 р. за № 6540 дізнаємось, що власники Батуринських водяних млинів «доход с каждого постава получили не менее 100 рублей в год» Хармак М.М. До історії водяних млинів у Батурині. Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. Київ; Глухів, 2013. С. 210.. В одному млині поставів могло бути 10, і якщо з одного постава отримували 100 рублів, то з десяти, відповідно, 1000 рублів. Далі відомості про млини та двори Кочубеїв у Батурині обриваються, адже Олена Василівна власних дітей не мала, і хто успадкував її власність, невідомо.

Із розглянутих писемних джерел можемо зробити висновок, що більшість прибутків на батуринській землі Кочубеї отримували із млинів. Також вони утримували худобу, показником чого є наявність значних площ сінокосів. Відома кількість дворів, населених їхніми підданими (7 та 9). Ліс та пасіка виконували у господарстві допоміжну роль.

Достеменно відомо про 3 кола водяних млинів та 1 ступу, хоча млинів у розглянутий період могло бути більше. Спробуємо вивести загальну суму прибутку, яку вони отримували за рік. Відомо, що від млинарства Петро Васильович Кочубей у 1743-1769 рр. отримував 10 рублів та 80 «четвертей» хліба на рік. Сума від продажу 80 «четвертей» хліба становила 160 рублів. Отже, загальна сума прибутку складала 170 рублів. Отримавши таку суму, власник млина міг придбати: 5 коней, 10 овець, 10 волів, 5 пудів (80 кг) меду, 3 пуди (48 кг) воску та 70 гусей Путешествия в Малороссию академика Гильденштедта и кн. И.М. Долгорукого. Киевская старина. Киев, 1893. С. 436.. Наприклад, у володінні Петра Кочубея було 3 млини і ступа, ще 2 млини він мав у Новгород-Сіверському повіті (нині Сумська обл.) на р. Знобі та р. Берізці. Вони давали йому 680 рублів прибутку на рік, і тому можемо констатувати, що млинарський промисел був досить прибутковий і забезпечував високий матеріальний стан родини Кочубеїв.

References

Melnyk, L. (2000). Maietnosti ta skarby Polubotkiv [The estates and treasures of Polubotkes]. Ukrayinskyi istorychnyi jurnal - Ukrainian Historical Journal. Kyiv, Ukraine.

Kharmak, M. (2013). Do istorii vodianyh mlyniv u Baturyni [To the history of water mills in Baturyn]. Sivershchyna v istoriyi Ukrayiny: zbirnyk naukovyh prats - Sivershchyna in the history of Ukraine: a collection of scientific works. Kyiv; Hlukhiv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru