Зародження та розвиток жіночого руху в Наддніпрянщині (кінець ХІХ століття – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зародження та розвиток жіночого руху в Наддніпрянщині

(кінець ХІХ століття - початок ХХ століття)

Бондаренко Ольга Олександрівна

студентка другого курсу ОР «магістр» ОП «Історія України», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Анотація

Особливим в нашій історії є період зародження жіночого руху, його становлення на розвитку протягом другої половини ХІХ століття й до початку Української революції - періоду ще більш динамічних змін у нашій історії. Ми знаємо багато про боротьбу жінок за виборче право в Європі, проте до того, щоб стати політичним, жіночий рух пройшов суто культурну стадію. Станом на другу половину ХІХ століття становище жінки було вкрай поганим, тому що вона повністю мала залежати спочатку від батьків, а потім від чоловіка, що впливало на психологічний стан жінки. Жіночий рух в Україні виник у другій половині ХІХ століття під впливом західноєвропейських тенденцій урівняння прав жінок та чоловіків. Це пов'язано із стрімким розвитком та демократизацією суспільства: перш за все, поширенням літератури, де обговорювалося становище жінок, розширенням кількості робочих місць і проблемою нестачі кадрів, ростом промислового виробництва, реформами в галузі освіти. Крім цього, прогрес природничих наук та медицини відбувався занадто швидко. Це вселяло надію та віру в можливості людини і суспільства загалом, дозволяло сподіватися на краще.

Жінки хотіли стати на один рівень із чоловіками й мати ті ж самі права. Проблемою було неможливість розпоряджатися свої заробітком, навчатися в університетах й інститутах, бути учасницями профспілкових організацій. Спочатку це виражалося в зміні зовнішності, поширення «нової моди» як спосіб протесту проти власного становища, але потім на перший план вийшов саме психологічний аспект емансипації. Способом реалізації для жінок був доступ до середньої та професійної освіти, право на вищу освіту, професійну працю, а потім уже й виборче право. Виникали товариства, покликані відстоювати права та інтереси жіноцтва, сприяти не тільки духовному зростанню нації, а й формуванню її інтелектуальної еліти.

Ключові слова: фемінізм, емансипація, жіночі товариства, місце жінки в історії, урівняння прав жінок та чоловіків, жіночий простір в історії, боротьба за права, права жінки, право на освіту, право на працю.

Abstract

Bondarenko Olga Oleksandrivna student of the second year of "Master" "History of Ukraine", Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

THE BEGINNING AND DEVELOPMENT OF THE WOMEN'S MOVEMENT IN THE DNIEPER REGION (END OF THE NINETEENTH CENTURY - BEGINNING OF THE TWENTIETH CENTURY)

Particular in our history is the period of origin of the women's movement, its formation on development during the second half of the nineteenth century and before the beginning of the Ukrainian Revolution - a period of even more dynamic changes in our history. We know a lot about the struggle of women for suffrage in Europe, but before becoming political, the women's movement has been a purely cultural stage. As of the second half of the nineteenth century, the situation of the woman was extremely bad, because she had to completely depend on her parents and then on a man who influenced the psychological state of the woman. The women's movement in Ukraine emerged in the second half of the nineteenth century under the influence of Western European tendencies of equating the rights of women and men. This is due to the rapid development and democratization of society: above all, the spread of literature, which discussed the situation of women, the expansion of jobs and the problem of lack of personnel, growth of industrial production, reforms in the field of education. In addition, the progress of the natural sciences and medicine took place too quickly. It inspired the hope and belief in the capabilities of man and society in general, and allowed to hope for the best.

Women wanted to stand at a level with men and have the same rights. The problem was the inability to dispose of their earnings, to study at universities and institutes, to be participants in trade union organizations. Initially, this was expressed in the change of appearance, the spread of "new fashion" as a way of protest against their own situation, but then the psychological aspect of emancipation was come to the fore. The way of implementation for women was access to secondary and vocational education, the right to higher education, professional work, and then already suffrage. There were societies designed to defend the rights and interests of women, to promote not only the spiritual growth of the nation, but also the formation of its intellectual elite.

Keywords. Feminism, emancipation, women's societies, the place of women in history, equalization of the rights of women and men, women's space in history, the struggle for rights, rights of women, the right to education, the right to work.

Поставка проблеми

жіночий рух наддніпрянщина

Проблема жіночого досвіду в новітній історії України є вкрай важливою для дослідників. Особливо актуально говорити про витоки жіночого руху, бо в середині ХІХ - на початку ХХ століття українські землі стали осередком прогресивних на той час думок західноєвропейського походження. Важливо дослідити етапи становлення жіночого руху в Україні, особливості трансформації від періоду до періоду, усі чинники та передумови розвитку цього явища, ідеї, які всіляко намагалися формувати жінки, ті думки, які були популярними в цей час тощо. Це дозволило б наблизитися до кращого розуміння специфіки формування суто жіночого, нового, простору в політичному та громадському житті другої половини ХІХ століття як чинника стрімких змін у всьому суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Історіографічний огляд проблеми зародження та розвитку охоплює переважено праці пострадянського періоду. Період незалежності дослідження теми характеризується наявністю плюралізму методологічних підходів, появою широкого спектру міркувань та оцінок. У першу чергу варто згадати про дві важливі праці кандидатки історичних наук - Людмили Олексіївни Смоляр. У монографії «Минуле заради майбутнього» [5] автор провела комплексне дослідження жіночого руху Наддніпрянської України II пол. XIX - поч. XX століття в соціокультурному та історичному аспектах. Цінність праці полягає в тому, що історія жіночого руху в Україні проінтерпретована шляхом залучення значної кількості архівних матеріалів, які дозволяють визначити основні течії жіночого руху, періоди розвитку. Варто зазначити, що в монографії вперше за весь час розглядається сутність концепції самозахисту, яка стала центральною в жіночому русі Наддніпрянщини. У монографії «Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні» [6], спираючись на велику кількість історичних джерел та літератури досліджується й аналізується становище українських жінок у другій половині ХІХ століття - початку ХХ століття. Монографія дозволяє привідкрити невідомі сторінки, що стосуються їх життя, побуту та діяльності, ідей та цілей жіночого руху Наддніпрянщини.

Переходячи від більших за обсягом праць до трошки менших, але ніяк не за важливістю, варто загадати про творчі доробки Олени Ковальчук та Лілії Потапюк , Марти Богачевської-Хом'як, Лариси Буряк , Оксани Кісь , Оксани Драч і Наталії Олійник. Авторки у своїх працях розкривають дослідникам контекст розвитку жіночого руху, його проблеми та успіхи.

Метою статті є аналіз основних передумов, чинників та особливостей зародження та розвитку жіночого руху (друга половина ХІХ століття), виокремити основні напрямки цього руху.

Виклад основного матеріалу

Способом реалізації для жінок був доступ до середньої та професійної освіти, право на вищу освіту, професійну працю, а потім уже й виборче право. Як зазначає Людмила Смоляр у своїй праці «Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України II пол. XIX - поч. XX ст. Сторінки історії», суттєвий поштовх до боротьби за свої права на жінок Наддніпрянщини, дав той факт, що Україна була розділена між двома імперіями, тож, рух за демократизацію суспільства поєднався із бажанням реалізувати ще й національні права [5, с. 66-67]. Виникли підстави для створення жіночих товариств, покликаних відстоювати свої права та інтереси, сприяти не тільки духовному зростанню нації, а й формуванню її інтелектуальної еліти.

Зародження жіночого руху в Наддніпрянщині виникло в зв'язку з особливостями правового статусу жінок загалом. Загально прийнято вважалося, що способом реалізації для жінки була сім'я, яка для більшості ставала в'язницею. Дружина перебувала під моральним гнітом. Її приниження як жінки та матері негативно впливало не тільки на загальні настрої в сім'ї, але й на суспільство загалом [5, с. 78]. Стан дружини часто відбивався й на дітях. Жінка дуже залежала від свого чоловіка. Вона мала повністю підкорятися йому, шанувати й слухатися. Жінка не могла отримати право на самостійне проживання, отримання роботи без дозволу чоловіка. Вражає, що тільки в 1863 році влада звільнила жінок від публічних тілесних покарань [5, с. 78].

Політичних прав жінки, звісно ж, тоді не мали. Якщо розглядати із суто правового боку, то вони належали до категорії неправоздатних громадян Російської імперії: відсутність пасивного виборчого права і позбавлення змоги брати участь у громадському житті [5, с. 82]. Спочатку жінка була залежна від батьків, а потім - від чоловіка. Цей промовистий факт став важливою передумовою самоорганізації жінок, їх суспільної активності. Патріархальний розподіл ролей суттєво гальмував процес вирішення питання про громадянське рівноправ'я. Багато хто вважав, що це може призвести до чималих незручностей, позбавить жінок привабливості, розглядали жінок як конкурентів. Умови байдужості до жінок, їх низький правовий статус, обмеженість права на освіту, творчу й суспільну діяльність стали важливим чинником виникнення жіночого руху в Наддніпрянській Україні.

Після французької революції у всій Європі поширилися національно-визвольні та навіть революційні настрої. Суспільство повставало проти монархії, і все більше на перший план почало виходити питання національного самовизначення. До передумов зародження жіночого руху на території Наддніпрянщини можна віднести також ліквідацію кріпацтва, аграрні реформи, ріст промислового виробництва, реформи в галузі освіти, що відкрило доступ до будь-якого рівня освіти, послаблення цензури тощо [1, с. 91]. Інтелігенція почала звертати увагу на становище жінки, адже умови стрімко змінювалися. Виникло питання, як пристосувати жінку, що має бути матір'ю і дружиною, до нових революційних соціальних обставин, виходила емансипаційна преса. Наприклад, літературно-науковий місячник "Основа” (виходив у Петербурзі з січня 1861 по жовтень 1862 року) був платформою для поширення ідей рівності чоловіків і жінок. Це значно вплинуло на питання самоемансипації жінок, тож перш за все на суспільну думку впливала література. Письменники гостро відчували застій патріархального суспільства й необхідність ціннісної переорієнтації, наголошуючи на підневільному становищі жінки. Поширювався термін «війна статей». Наголошувалося на необхідності доступу жінок до вищої освіти, говорити про жіночий досвід і жіночі цінності [1, с. 14]. «Основа» підтримувала діяльність прогресивної громадськості, рух за вищу освіту жінок [6, с. 87]. Додатковими джерелами інформації про емансипацію стали в Надніпрянській Україні газети «Харьковские губернские ведомости», «Киевский телеграф» «Киевлянина», «Новороссийский телеграф» та багато інших [6, с. 89]. Крім цього, прогрес природничих наук та медицини відбувався занадто швидко. Це вселяло надію та віру в можливості людини і суспільства загалом, дозволяло сподіватися на краще. Про реальний приклад самоемансиції жінок Наддніпрянщини можна говорити тоді, коли в 1860 році група жінок Києва заявила, що хоче слухати один із курсів університету. Для цього вони звернулися до Ради професорів університету. Зрозуміло, що прослуховування якогось одного курсу не вирішило б проблему глобально, проте позитивне рішення було вже справжнім прогресом.

Коли ми говоримо про жіночий рух на території Наддніпрянщини, не можна не здати про визначну подію в історії: 14 грудня 1867 р. в університеті Цюриха успішно захистила дисертацію на здобуття ступеня доктора медичних наук піддана Російської імперії Надія Суслова, перша жінка-лікар. Звісно, це викликало широкий резонанс у пресі серед жінок, які хотіли навчатися там. Подія спричинила масовість руху: кількість охочих бути студентками Цюріху різко зросла. Згодом серед студенток у Швейцарії переважали представниці українських губерній - 41,7 %. Такий попит на освіту в Швейцарії виник передусім через те, що в Україні жінки не могли здобути вищу освіту [3, с. 115-116].

До піднесення жіночого руху в 60-тих спонукали й інші об'єктивні чинники, а саме - розвиток системи позастанових середніх жіночих шкіл, тобто, гімназій. Існували також й інститути шляхетних дівчат та єпархіальні училища. Виникло питання про те, як же далі продовжувати навчання. Жінки були змушені займалися пошуком шляхів для отримання вищої освіти. Для цього вони організовували різні курси, створювали товариства для підтримки одна одної, розширення сфери, де праця жінок може бути застосованою. Такі жіночі товариства займалися благодійністю, поширювали просвіту серед жінок, боролися за право вищої й середньої освіти. Найбільшого поширення здобули, звичайно ж, благодійні організації, які поділялися на: доброчинні, професійні, просвітницькі та клерикальні.

В основному, членами благодійних жіночих товариств, які займалися доброчинністю, були переважно заможні жінки. Вони мали можливість створювали притулки, будинки праці і надавати матеріальну та моральну допомогу всім.

Професійні жіночі товариства займалися залученням жінок до трудової діяльності. Організації виникли у зв'язку з необхідністю соціального захисту жінок, які працюють, для підтримки їх у скрутні моменти на шляху невизнання жінки [6, с. 93].

Клерикальні жіночі організації об'єднувалися навколо різних православних церков, а просвітницькі займалися освітою жінок.

Одним із перших товариств стало Товариство допомоги вищій жіночій освіті в Харкові (1840 рік). Трохи згодом, а саме в 1878 році було засновано Вищі жіночі курси в Києві. Київські Вищі жіночі курси складалися з усього двох відділень - історико-філологічного та фізико- математичного, без поділу їх на відділи, а курс навчання був розрахований на два роки. Вступити туди було доволі непросто: у 1879 р., у зв'язку з уведенням нових правил для слухачок, вступні іспити скасовувалися, але натомість абітурієнткам потрібно було мати домашню наставницю чи вчительку з усіх обов'язкових предметів гімназійного курсу. Згодом треба було пройти повний курс гімназії.

Термін навчання на курсах з кожним роком ріс. Це було значним кроком у тому, щоб зблизитися з вищою школою. Зважаючи на це, кількість предметів розширили, видом робіт стали практичні та курсові. Київські Вищі жіночі курси стали «орієнтовані на вимоги вищої освіти» [8]. Перший період існування Вищих жіночих курсів припадає на 1878-1889 роки. Згодом, у 1906, вони були відновлені й проіснували до 1917 року. На курсах у різний час читалися історія слов'янських літератур, психологія, педагогіка, історія церкви, англійська мова (протягом одного року) та інші. Попри складні умови навчання, пов'язані для багатьох жінок ще й з матеріальними труднощами, попри те, що курс жіночих гімназій не давав достатньої підготовки до вищої освіти, більшість слухачок виявила серйозний підхід до навчання та досягла успіхів [4, с. 152].

Схожа боротьба за освіту виникла і в Одесі. Усе почалося з Новоросійського університету. Місто було великим культурним, торговим та промисловим центром, до якого тяжіли всі губернії Південно-Західного краю, тому не дивно, що й тут долучилися до цього масштабного руху. Вищі курси в Одесі виникли для того, щоб дати можливість жінкам заповнити прогалини і недоліки в знаннях, які були результатом загальної постановки викладання в середній жіночій школі. Підготовчі курси розпочали свою роботу 17 січня 1879 року. Новостворений навчальний заклад знайшов підтримку серед багатьох людей. На курси записувалися різні жінки: від доньок заможних, аристократичних сімей до дівчат із бідних родин. Згодом Товариство природодослідників почало наполягати на тому, щоб можна було організовувати регулярні читання з математики та природничих наук саме для жінок, проте дозволу на таке досягли лише в 1895 році. Лекції тільки для змішаної аудиторії продовжувалися до 1901 року.

31 вересня 1903 року були відкриті Одеські жіночі педагогічні курси при жіночій гімназії Е.С. Пашковської. Аж 300 слухачок було зараховано в перший рік роботи курсів, а вже за два роки там навчалося близько 600 дівчат.

На жаль, саме уряд гальмував виникнення жіночих товариств у Наддніпрянщині. Харків не став винятком у цьому процесі. Процес відкриття жіночого університету почався ще в другій половині 70-х років XIXстоліття. Підтримки з боки влади, звісно ж, не знаходилося. Вихід знайшли у 1895 році: Харківське історико- філологічне товариство спільно з “Товариством вчительок і виховательок" організувало читання наукових лекцій для жінок у приміщенні Маріїнської гімназії. Звісно ж, це ніяк не могло замінити систематичної вищої освіти [6, с. 97].

Щодо вищої жіночої освіти уряд Російської імперії, зважаючи на суспільний тиск, був змушений реагувати на виклики часу. Прогресивна науково-педагогічна громадськість наполягала на створенні в державі вищих навчальних закладів для жіноцтва. Влада змогла задовольнити вимоги хоча би у формі Вищих жіночих курсів. У той же час суспільно- політична ситуація загострювалася, тож уряд не схвалював функціонування таких закладів. Організації функціонували за рахунок оплати слухачок та дієвої благодійної допомоги небайдужих [3, с. 117-118].

Жінки демонстрували непохитність прагнень у змозі здобувати вищу освіту: серед них із кожним роком було все більше тих, хто дійсно хотів навчатися. Вони ж самі ініціювали збільшення терміну навчання, що відбувалося на тлі відсутності будь-яких прав після закінчення Вищих жіночих курсів. Жінки бачили нову життєву стратегі, яка передбачала інтелектуальне вдосконалення та отримання наукових знань задля професійної реалізації. Функціонування Вищих жіночих курсів у Києві довело, що громадськість готова допомагати справі наукової освіти жіноцтва [2, с. 350-358].

У 1884 році на Вищих жіночих курсах виник перший український жіночий гурток на чолі з Оленою Доброграєвої. Його метою стала культурно-освітня робота серед народу. Гуртківці вивчали історію України, побут, звичаї, традиції, організовували лекції за участі київських професорів. Не останню роль у становленні жіночого руху Києва відіграв Володимир Антонович. На Вищих жіночих курсах науковець викладав історію, а для гуртківців читав ще окремо географію та етнографію України. Студентки поширювали знання серед дорослих: видавали часописи, роздавали книжки. Жінки активно брали участь у діяльності й розвиткові недільних шкіл. Тут можна пригадати про Христину Алчевську, яка постійно опікувалася заснуванням нових закладів, які займалися просвітою серед жінок. Можна пригадати й про рух діяльність народниць. Жінки активно відстоювали свої права і принципи, мали активні громадянські позиції щодо зруйнування патріархальної системи сім'ї. Це створило грунт для зростання авторитету жінки в суспільстві [7, с. 20].

Емський та Валуєвський циркуляри (1876 і 1863 роки відповідно) негативно вплинули на жіночий рух. Влада, занепокоєна проукраїнською діяльністю інтелігенції, ліквідувала недільні школи, заборонила видання науково-популярної та релігійної літератури українською мовою. На певний час культурно-національних рух був загальмований. Загалом кінець ХІХ століття був складним. Уже на той момент жінки зуміли сформулювати свої основні пріоритети, а саме їх цікавив економічний, культурний, освітній, соціальний прогрес нації.

На початку ХХ століття, у 1901 році, жінки пішли ще далі: утворилася жіноча громада в Києві. 1919 року ця організація виборола для українок членство в Міжнародній раді жінок; членство було припинено 1929, а відновлено 1996. У цей же час, на початку ХХ століття, почало функціонувати Товариство захисту працюючих жінок у Києві й Харкові. Ці жіночі товариства, будучи за ідеологією не стільки феміністичними, як соціалістичними, вважали другорядним питання про права жінок, віддаючи перевагу питанням прав робітниць. 1905 року з ініціативи невеликої групи українок, які брали участь у Всеросійському жіночому з'їзді, було ухвалено рішення про створення національно-регіональних підвідділів Спілки рівноуправління жінок.

Висновки

Тож, можна зробити висновок, що причини для виникнення жіночого руху в Наддніпрянській Україні були справді вагомими. Масштабний жіночий рух у Наддніпрянській Україні виник через тенденції демократизації та ліберизації, скасування кріпацтва в Російській імперії, реформи освіти та аграрного сектору, послаблення цензури, поширення подібних закликів та ідей у західноєвропейських виданнях, промислового розвитку і загальної трансформації всіх сфер тогочасного суспільства. Усе склалося так, що це завдання стояло на порядку денному. І, незважаючи на протидію імперської влади, усе ж, удалося вистояти й заснувати чималу кількість організацій, які впливали не тільки на суспільний розвиток, а й на культурний, адже діяльність жінок у цих товариствах формувала й національну еліту. Методом досягнення рівности статей, реалізації, була освіта, а саме вища освіта, тому що спочатку її могли отримувати лише чоловіки.

У контексті всього руху, який існував наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, варто відокремлювати багато різних напрямків, які можна поглиблювати для себе як дослідника, адже в цей час існував рух за однакову з чоловіками освіту, рух за право жінці застосувати жіночу силу в інтересах та на користь суспільства, за рівний шлюб тощо. Жінки постійно знаходилися в пошуку різних шляхів для отримання вищої освіти: вони організовували різні курси, зверталися до уряду, щоб отримати дозвіл відвідувати лекції у вищих навчальних закладах, створювали різноманітні товариства підтримки жіночої освіти тощо, допомоги іншим. Це справді перспективно досліджувати, бо можна відшукати багато цікавих нюансів для розуміння тогочасного суспільства загалом.

Література:

1. Агеєєва В, Борисюк І, Пашко О, Пелешко О, Плюхович О., Щур О. Бунтарки: нові жінки і модерна нація / Агєєва В, Борисюк І, Пашко О, Пелешко О, Плюхович О. - К.: Смолоскип, 2020.

2. Драч О. О. Вища освіта як нова модель соціальної поведінки жінок у період модернізації другої половини ХІХ ст.// Проблеми історії України ХІХ-ХХ ст. - Вип. ХУ. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/iiv_2009_16_6.

3. Драч О. О. Розвиток вищої жіночої освіти в Одесі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: загальноімперські тенденції та регіональні особливості / О. О. Драч // Гуржіївські історичні читання. - 2014. - Вип. 7. - С. 115-118. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gurit_2014_7_43

4. Кобченко К. А. Вищі жіночі курси в Києві на початку XX століття // Вісник Київського інституту «Слов'янський університет».-- 2002. -- Вип. 12: Історія. -- С. 149--160. - Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/ 123456789/9130/Kobchenko_Kyyivski_vyshhi_zhinochi.pdf?sequence=1&isAllowed=y

5. Смоляр Л.О. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України II пол. XIX - поч. XX ст. Сторінки історії: Монографія. - Одеса: Астропринт, 1998. - Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Smoliar_Liudmyla/Mynule_zarady_maibutnoho_Zhinochyi_rukh_Naddniprianskoi_Ukrainy_II_pol_XIX_-_ poch_XX_st_Storinky_ist.pdf?

6. Смоляр Л. О. Жіночі студії України. Жінка в історії та сьогодні / Л. О. Смоляр, В. Я. Галаган, І. Г. Калиновська та ін. - О.: АстроПринт, 1999. - 440 с. - Режим доступу: https://uamoderna.com/images/biblioteka/Smoliar_books/Smoliar_Zhin_rukh.pdf

7. Потапюк Л. М. Діяльність жіночих громад в Україні як джерелоза безпечення ґендерного паритету (друга половина ХІХ - перша третина ХХ століття) / Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. 2015. № 1. С. 18-23 С. 20 Режим доступу: http://pedagogica.tnpu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/12/62.pdf

8. Прудивус С. В. Київські Вищі жіночі курси [Електронний ресурс]: https://kuprienko.info/prudivus-s-v-kiyivs-ki-vishhi-zhinochi-kursi/

References:

1. Ageyeva B, Borysyuk I, Pashko O, Peleshko O, Plyukhovich O., Shchur O. Rebels. (2020). Buntarky: novi zhinky i moderna natsiya [New Women and Modern Nation] Kyiv: Smoloskip [in Ukrainian].

2. Drach O.O (2008). Vyshcha osvita yak nova model' sotsial'noyi povedinky zhinok u period modernizatsiyi druhoyi polovyny XIX st [Higher education as a new model of social behavior of women during the modernization of the second half of the nineteenth century]. Problemy istoriyi Ukrayiny XIX-ХХst. - Problems of Ukrainian history in 19-20 centuries, Iss. ХУ, 351-361. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/en/iiV_2009_16_6 [in Ukrainian].

3. Drach O.O (2014). Rozvytok vyshchoyi zhinochoyi osvity v Odesi druhoyi polovyny XIX- pochatku XX st.: zahal'noimpers'ki tendentsiyi ta rehional'ni osoblyvosti [Development of higher women's education in Odessa in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries: all -imperial tendencies and regional features]. Hurzhiyivs'ki istorychni chytannya - Gurzhiiv Historical Readings, Iss. 7, 115-118. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/en/gurit_2014_7_43 [in Ukrainian].

4. Kobchenko K.A (2002). Vyshchi zhinochi kursy v Kyyevi na pochatku XX stolittya [Higher women's courses in Kyiv in the early XX century]. Visnyk Kyyivs'koho instytutu «Slov'yans'kyy universytet» - Bulletin of the Kyiv Institute «Slavic University», Iss. 12: History, 149-160. Retrieved from http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/ 123456789/9130/Kobchenko_Kyyivski_vyshhi_zhinochi.pdf?sequence=1&isAllowed=y [in Ukrainian].

5. Smolyar L.O (1998). Mynule zarady maybutn'oho. Zhinochyy rukh

Naddnipryans'koyi Ukrayiny II pol. XIX - poch. XX st [The past for the sake of the future. Women's movement of the Dnieper Ukraine II Paul. XIX - beginning. XX century]. Odessa: Astroprint. Retrieved from https://shron1.chtyvo.org.ua/smoliar_liudmyla/

mynule_zarady_Maibutnoho_zhinochyii_nadnipriukrukrukrukhyk [in Ukrainian].

6. Smolyar L.O (1999). Zhinochi studiyi Ukrayiny. Zhinka v istoriyi ta s'ohodni [Women's Studies of Ukraine. Woman in history and today]. Odessa: Astroprint. Retrieved from https://uamoderna.com/images/biblioteka/smoliar_Books/smoliar_zhin_rukh.pdf [in Ukrainian].

7. Potapyuk L.M (2015). Diyal'nist' zhinochykh hromad v Ukrayini yak dzhereloza bezpechennya gendernoho parytetu (druha polovyna XIX - persha tretyna XX stolittya) [Activities of women's communities in Ukraine as a source of security for gender parity (second half of XIX - first third of the XX century)]. Naukovi zapysky Ternopil's'koho natsional'noho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatyuka. Seriya: Pedahohika - Scientific notes of Ternopil National Pedagogical University named after Vladimir Hnatyuk. Series: Pedagogy, 1, 18-23. Retrieved from http://pedagogica.tnpu.edu.ua/ wp-content/uploads/2015/12/62.pdf [in Ukrainian].

8. Prudyvus S. V. Kyyivs'ki Vyshchi zhinochi kursy [Prudivus S.V Kyiv Higher Women's Courses]. (n.d.). kuprienko.info. Retrieved from https://kuprienko.info/prudivus- s-v-kiyivs-ki-vishhi-zhinochi-kursi/ [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru