"Били смбртнимъ боемъ, и на вербъ вішали стремглавъ, и велъли щекати аки псу по подъ ихъ ногами": документи судової справи козака Федора Проскурненка

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Били смбртнимъ боемъ, и на вербъ вішали стремглавъ, и велъли щекати аки псу по подъ ихъ ногами": документи судової справи козака Федора Проскурненка

(Частина перша)

Іван Синяк

Метою публікації є запровадження до наукового обігу документів, які висвітлюють позов та хід судової справи козака с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку Федора Проскурненка (Проскурні) на односельців Карпа Власенка та Пилипа Федосенка за незаконно привласнені бортні дерева та за знущання і приниження. Методологія дослідження ґрунтується на загально- наукових методах аналізу та синтезу. При підготовці документів до друку було використано «Методичні рекомендації по підготовці до видання Архіву Коша Нової Запорозької Січі» Л.З. Гісцової. Наукова новизна полягає в тому, що вперше до наукового обігу уведені документи згаданої судової справи, які зберігаються у Бібліотеці Народовій (Польща, м. Варшава), проаналізований їхній інформативний потенціал і прокоментовано. Висновки. Публіковані документи значно розширюють уявлення про судочинство Української держави першої третини XVIII ст., соціальні комунікації, судове діловодство та документо- знавство, збагачують біографію урядової старшини Чернігівського полку, а також містять інформацію про історичну топоніміку регіону.

Ключові слова: Федір Проскурненко, Карп Власенко, Пилип Федосенко, супліка, відкритий лист, розиск.

Публіковані нижче документи, які зберігаються у відділі мікрофільмів Бібліотеки Народової (Польща, м. Варшава) у справі № 279 «Akta i listy z XVIII w. dotyczqce spraw polskich i kozackich» Повна назва справи: «Akta i listy z XVIII w. dotyczqce spraw polskich i kozackich (oryg. i kopie). M. In. odpisy akt kancelarii wojskowej kozackiej oraz pismo hetmana Jana Klemensa Branickiego z r. 1752». фонду «Biblioteka PAN w Krakowie», висвітлюють перипетії судового позову козака с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку Федора Проскурненка (Проскурні) проти односельців Карпа Власенка і Пилипа Федосенка за бортну сосну, побиття та приниження. Це одна з небагатьох судових справ першої третини XVIII ст., яка у більш-менш цілісному вигляді збереглася до нашого часу. Отже, інформативний потенціал по- кликаний значною мірою розширити наші уявлення про соціальні комунікації тогочасного українського суспільства, особливості судочинства, судового діловодства, судово-слідчих дій тощо. федір проскурненко карп власенко

Про позивача джерела доносять доволі скупу інформацію. Зокрема, Федора Проскурненка згадують серед когорти козаків с. Покошичі, які присягнули на вірність малолітньому синові Петра І Петру Петровичу в 1718 р. Присяга Чернігівського полку 1718 року / Упор. та вступ Ігор Ситий, Сергій Горобець, передмова Ірина Кривошея. Чернігів: Десна Поліграф, 2011. С. 231. Відомо також, що цей козак не брав участі в жодному поході, принаймні на першу половину 20-х рр. XVIII ст. Це добре видно із «Відиния сотні Понорницкой» від 20 грудня 1724 р., де фіксували участь або неучасть місцевого товариства у військових акціях. У документі вказано, що «Федоръ Проскурнєнко ни в жадномъ поході нє бувъ», про що письмово засвідчив якийсь Іван Ілліч Центральний державний історичний архів України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 1330. Арк. 1 зв.. Цілком очевидно, що Федір Проскурненко уникав виконання головного козацького обов'язку (несення військової служби) не навмисне, як це робило багато козаків, а через неможливість спорядити себе в похід через бідність. Це добре видно з ревізії Чернігівського полку 1732 р., у якій Федора Проскурню зачислили до числа «малоґрун- тових» козаків Ревізія Чернігівського полку 1732 року / Упор. та вступ Ігор Ситий, Сергій Горобець, передмова Ірина Кривошея. Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2014. С. 200.. Не останню роль у зубожінні козака зіграв розгляд цього судового позову, який був поданий у 1720 р. і на кінець літа 1730 р. ще не було вироку по ньому. У супліці за березень 1729 р. гетьманові Данилу Апостолу Федір Проскурненко жалівся, що за всі роки судових слухань «вєсма разорилъся и в нищєствиє пришєл^ что вжє ходя по под окнами хліба жєбру» Документ № 7..

Як видно з цієї ж супліки, Федір Проскурненко позивався на односельців Карпа Власенка і Пилипа Федосенка через неправомірне заволодіння останніми бортною сосною, а також за побиття і приниження. Справа пройшла розгляд у всіх можливих інстанціях: сотенне Понорницьке правління, Чернігівський полковий суд, Генеральний військовий суд, була на слуху у трьох гетьманів (Івана Скоропадського, Павла Полуботка та Данила Апостола), а також слухалася в Малоросійській колегії. Протерпівши багато поневірянь, позивач Федір Проскурненко навіть не наблизився до остаточного її вирішення Там само..

Публіковані нижче документи умовно можна поділити на два різновиди: позивні та доказові. Перші - це супліки позивача Федора Проскурненка до гетьмана Данила Апостола за березень 1729 і серпень 1730 рр. Ці документи подають не лише предмет позову, а й висвітлюють перипетії судового процесу того часу в Україні. Приміром, перша супліка козака доносить відомості про упередженість у процесі слухань судових урядників Гетьманщини, починаючи від сотенних судів і закінчуючи Генеральним військовим судом. Зокрема, спроба Федора Проскурненка добитися справедливості в сотника Понорницької сотні Никифора Савича потерпіла фіаско, через бажання сотенного очільника отримати грошову винагороду в розмірі 30 талярів. Не принесли успіху покошицькому козакові й намагання шукати щастя у полковому центрі. Після скарги до чернігівського полковника Павла Полуботка, той переадресував розгляд справи до Чернігівського полкового суду полковому судді Василю Томарі. Проте і там не вдалося дочекатися бажаного вироку. Дворічна судова тяганина в Чернігові призвела не лише до значних судових видатків у обох сторін конфлікту, а й ледь не обернулася загибеллю позивача з боку судових чиновників полку, які хотіли того кинути в рів.

Тимчасовий результат у справі було отримано внаслідок звернення Федора Проскурненка до гетьмана Івана Скоропадського. Останній передав позов до Генерального військового суду, де генеральний військовий суддя Іван Чарниш після слухання справи видав декрет, який зобов'язував одного з відповідачів (Карпа

Власенка) повернути позивачеві бортну сосну і компенсувати судові видатки. Через небажання Власенка виконувати декрет Генерального військового суду, Федір Проскурненко звернувся з цього приводу до чернігівського полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка, який запроторив норовливого відповідача до в'язниці. Карпо Власенко, пообіцявши позивачеві виконати умови декрету, аби вийти з каземату, на волі порушив свою обіцянку, через що покошицький козак знову звернувся до Г енерального військового суду. Проте на цей раз найвища інстанція козацької Феміди не була милостива до позивача. Спочатку один із суддів Силич (чи бува не Іван Силич?) погрожував Карпу Власенку повісити того за його неправомірні дії, але вже на другий день кардинально поміняв свої погляди і намагався замирити обидві сторони конфлікту, при цьому відібрав від Проскурненка декрет Генерального військового суду Документ № 7.. Інша супліка за серпень 1730 р. стисло описує ті ж самі судові поневіряння позивача Документ № 8..

Доказові документи Федір Проскурненко подавав при своїх супліках гетьманові Данилу Апостолу, чим намагався підтвердити правдивість свого позову. Вони представлені виписом з декрету на право власності бортними соснами попередника Проскурненка, ротмістра надвірної хоругви Івана Ростковського, від 16 серпня 1699 р.; свідчення Луцька Івенка про належність двох бортних сосен позивачеві, від 15 грудня 1720 р.; відкритий лист гетьмана Івана Скоропадського відповідачам Карпу Власенку і Пилипу Федосенку з вимогою з'явитися до Генерального військового суду для слухання справи проти них за позовом Федора Проскурненка, від 29 березня 1721 р.; свідчення стосовно приниження поко- шицького козака відповідачами, від 28 червня 1721 р.; «розиск» (розслідування) обставин справи, від 11 лютого 1723 р.; свідчення слідчих Якима Ситченка і Кирила Кваші про належність бортних сосен Федору Проскурненку, від 30 грудня 1723 р. та реєстр судових видатків позивача, який додався до супліки, за серпень 1730 р. Документи № 1-6, 9.

Ці документи подають багатющий матеріал для дослідження судового діловодства і документації, дослідів над персональним складом полкової і сотенної старшини Чернігівського полку, генеалогічних студій, історичної топоніміки тощо. Публікація таких різновидів слідчої документації як «розиск» У цьому випадку використана класифікація В. Й. Горобця (див.: Ділова документація Гетьман-щини XVIII ст.: Зб. документів / Упоряд., автор передмови та комент. В.Й. Горобець, відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ: Наукова думка, 1993. С. 149). ^{Документ № 5. Мова йде про «розиск» глухівськихо сотника Івана Мануйловича, городового отамана Семена Уманця, війта Олександра Івановича, сотенного писаря Федора Ємельяновича, які розслідували на-клепи новомлинського сотника Григорія Шинкевича, від 2 серпня 1717 р. (Ділова документація Геть-манщини XVIII ст. С. 166).}, суттєво збагатить уявлення про проведення слідчих дій у ранньомодерній Українській державі. Зокрема, друкований нижче документ від 11 лютого 1723 р. містить певні відмінності в формулярі від подібних «розисків» попередніх років¹¹. Так, у ньому відсутній nominatio - видова належність, яку ще чітко простежують у цьому різновиді за шість років до цього . Це може свідчити про можливе спрощення формуляру цього різновиду на першу половину 20-х рр. XVIII ст.

Надзвичайно інформативним є реєстр видатків позивача Федора Проскур- ненка, який долучався до супліки гетьманові Данилові Апостолу за серпень 1730 р. Тут уміщені перелік затрачених коштів згаданого покошицького козака за всі десять років судової тяганини різними інстанціями, а також дані, на які цілі вони пішли. Документ засвідчує, що Федір Проскурненко за десять років пошуків правди зазнав великих збитків як у грошах, так і в майні. У грошовому еквіваленті витрати склали 27 талерів, майже 70 золотих, 18 коп грошей і 1 рубель. До цього варто додати ще видатки у формі одягу (нова свита), худоби (коня та вола) та зернових (четверик жита). Гроші та майно витратили на написання суплік, відправлення посланців, прийом слідчих і виплату їм платні, харчі та горілку, роботу козацьких урядників Документ № 9.. Історик О. Сокирко, який у своїх численних студіях торкався також проблематики судових видатків на основі подібних реєстрів, слушно відмітив, що витрати на власне утримання, послуги судових урядників, канцеляристів і писарів, поклони старшині та суддям, видатки на свідків, канцелярське начиння, транспорт повністю лягали на плечі позивача Сокирко О. Скільки коштує порозуміння? «Поклони» та «наклади» в українських судах першої чверті XVIII століття. Соціум. Альманах соціальної історії. Київ, 2007. В. 7. С. 201.. До слова, судові витрати могли бути значно більшими, якби позивач скористався послугами адвоката Детально про адвокатську діяльність у Гетьманщині див.: Брехуненко В., Синяк І. Адвокати в судочинстві ранньомодерної Української держави-Гетьманщини. Київ: КВІЦ, 2017. 432 с.; Воло-шин Ю. Козацька Феміда: ґродське судочинство в Гетьманщині. Київ: К.І.С., 2019. 206 с..

Не меншу цінність публіковані документи становлять для дослідження персонального складу урядової старшини Чернігівського полку. Приміром, декрет від 16 серпня 1699 р. на право власності бортними соснами попередника Про- скурненка, ротмістра надвірної хоругви Івана Ростковського, крім відомого вже на сьогодні чернігівського отамана Маркіяна (Мартина) Половецького Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. Київ: Стилос, 2010. С. 38., доносить незнаних наразі представників понорницької сотенної старшини: писаря Никифора Данилова та отамана Кирила Радченка Документ № 1.. Відомому досліднику генеалогії та персонального складу урядової і неурядової старшини В. Кривошеї вдалося ідентифікувати найперших писаря і отамана Понорницької сотні лише у 20-30-х рр. XVIII ст. Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... С. 45. Прикметно, як видно з цього документа, відповідач Карпо Власенко намагався заволодіти бортними соснами в попереднього їхнього власника Івана Ростковського ще наприкінці XVII ст. Документ № 1.

Публіковані документи покликані також розширити уявлення про історичну топоніміку регіону. Згадувані в них тогочасні топоніми: Ястребський луг, Ко- шерський рів, Гринина і Рижина ниви, Льодух, Лищенський шлях Документи № 1-2, 5-6. сприятимуть розвитку студій з місцевої топоніміки та краєзнавства.

Публікацію документів здійснено згідно з «Методичними рекомендаціями по підготовці видання Архіву Коша Нової Запорозької Січі» Гісцова Л. Методичні рекомендації по підготовці до видання Архіву Коша Нової Запорозької Січі. Київ, 1992., апробованими і рекомендованими до друку Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Текст переданий згідно з оригіналом документів. Збережені літери, які вже вийшли з ужитку: «і», «Д», «у», «и», «ъ», а також латинські «g», «п», «z» та «f». Іпсилон «є» збережено тільки як малу букву, її великий аналог переданий через «Е». Літери «Й», «й» з технічних причин передані через «ї» (велику і малу). Виносні літери, надрядкові буквосполучення «-ст», «-му» і лігатура «-го» внесені в рядок і передані курсивом. Так само зроблено з паєриками. Скорочення в тексті документів та слова під титлом не розкриваються.

Помилки писарів, зроблені у тексті документів, не виправлені. На неправильне написання слів акцентуємо увагу за допомогою знаків «[!]» або «[?]». Закреслені або виправлені слова подаємо в примітках внизу сторінки або тексту з відповідними вказівками: «Далі закреслено», «Виправлено з». Пошкоджені або непрочитані слова подані в квадратних дужках з 3-ма крапками. При можливості відтворити слово або його частину подаємо також у квадратних дужках. Знаки пунктуації, а також написання великих і малих літер наближені до сучасних ви- мог правопису. Номери аркушу виділені. Кінець аркуша позначений знаком «//».

До кожного документа поданий заголовок, де зазначено дату і різновид документа. При позначенні дати літерами у заголовку і в тексті документу він подається цифрами. Легенда, подана наприкінці кожного документа, відображає номер фонду, опису, справи, аркушу (аркушів) та автентичність документу (оригінал, чернетка).

Тексти публікованих документів містять примітки до тексту та до змісту. Перші, пронумеровані арабською нумерацією, позначають внизу тексту редакторські редагування, виправлені слова тощо. Ця категорія приміток відновлює свою нумерацію з кожним новим документом. Примітки до змісту, позначені літерним ідентифікатором, подають коментарі. Документ, що коментується, має порядковий номер, який ідентичний нумерації документа у тексті видання, а літера відповідно, позначає коментоване.

№ 1

1699 р., серпня 16. - Декрет, виданий ротмістру Івану Ростковському на підтвердження права власності двома бортними соснами в с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку

30 Року 1699 мсця августа 16

Перед нас, Марціяна Половєцкого^а, атамана городового чєрніговского, Ни- ки^ра Данилова, висланних иш добродія, єго мл. пана полковника Войска его црского и прстлаго влчства Запорозкаго чєрніговского^б, до села Покошичъ на справу при притомности пна Ники^ра Савєнка, сотника тєпєрєшнаго понорниц- кого^в, Кирила Радчєнка, атамана городового покошицкого, приточилася справа єго мл. пна Івана Росткоеского^г, ротмистра корогви надворной яснє вєлможного добродія, єго млсти пна гєтвмана^ґ дєржавци покошицкого, которий прєкладал нам скаргу свою на Карпа Власєнка^д, козака и ибиватєля того ж села Покошичъ, о zакрадєню єго мл. в gрунті ишчицком двох дєрєвъ бортних сосонних с пчола- ми, який gрунтъ ишчизний єго мл. пну Росшковскому достался от Кирила Юр- чєнка, козака и житєля покошицкого, за долгъ, которий ибовязан бувъ рєчоний Юрчєнко єго мл. пну Ростковскому. Лєчъ єго мл. пнъ Ростковский хотячи довідатися самим скутком истиною праеду, посилал ишчичое посторонних пригодившихся на той час в сєло Покошичи для иншого заводи двох чоловіка: Лєвона Тошнєнка лідинского, и Кузму Піщєнка пєрєнобского, такжє и двох покошиц- ких: Жадка Ющєнка и Никиту Лєвонєнка, ишчичое, для ибачєня иних двох со- сонъ дєрєвя бортного, стоячих на Ястрєбском лугу. И будучи прєд рєчєнъниє особи пєршє у єдной сосни виділи на ней Карпом Уласєнком Микитино Лєво- нєнково стєсанноє знамя и своє, свіжо на иной сосні наложєнноє. А тая сосна когда била даено з пєеной оказиєй од Кирила Юрчєнка, zаводці єго мл. пна Рост- коеского, подарована пну сотникови понорницкому ннішнєму, и тєпєр ніжє би даено, отую сосну єго ж, пна сотника понорницкого, турбовалъ Карпъ Власєнко там до висланнаго в Понорницю особи пна Ялиньского^е, яко и до суду полкового, за що пнъ сотникъ подлугъ уваги и дєцизиєй судовой полковой чєрнігоеской приплатил по гараздъ єму, Карпу Власенку. Потим тиє жъ вошчичи вишшєй имє- нованниє, єздили до другой сосни, стоячой бортной, там жє на Ястрєбскомъ лугу, и тамъ посвідчил Микита Лєвонєнко, ошчичъ покошицкий, пєрєд иншими ж описанними ошчичами, будучими у тоєй сосни, жє сосна одая [!] Кирилова Юр- чєнкова зостаєта, на якой сосні видіно двоє знамя Карпа Уласєнка, и гдє било старинноє знамя Кирилово Юрчєнково протие ока бортного положєна, там тєди тєпєр отчицъкою пішнєю оноє знамє старинноє постинанно и порубано. Zа при- булєм прє то до пущи рєчоних ишчичовъ питано урадоенє, кого би винним узнали и осудили своім ошчицким правом оповіділи чтирох их, ишчичое, в єдино- слово жъ Карпъ Власєнко закрае дві сосні одиє [?] бортниє жъ єго мл. пна Рост- ковского ^1-и своі знамя вотчиньскиє положил на оних, а тамъ вилючивъ єдин- ним Карпъ Уласєнко, почалъ і зразу просити прєд урядом єго мл. п. Ростковско- го^-1 и виклад правний копъ шєсіь єго мл. вєрнул^, а особливо «вину панскую» добродієви, єго мл. пану полковникови заплатил*. Впред за єсли би тот жє Карпъ Власєнко в дєрєві бортном в gрунті єго мл. пна Ростковского же м^лъ якую учинити шкоду Написано вздовж аркуша на лівій стороні документа. Написано над рядком., а довєдєтся тоє на єго слушнє чєрєз итчичов посторонних, то якъ злочинцю вєдлюгь права будє каран и «вині панской», тоєст утрачє- ния всєі худоби подпадати маєтъ. Писано в Покошичах року, мсця и дня виш писаннаго.

Марциян Половєцкий, атаман городовий чєрніговский, Никиfор Данилов, писар [...], НикиКір Савєнко, сотникъ понорницкий, Кирило Радчєнко, атаман

покошицкий

Помітка: 30 зв. Випис з дєкрєту того, которий видано з ураду и права Мар- ци[ном] Половєцким, атаманом городовим чєрніговским, висланним ит боку єго ж, пна полковника чєрніговского, виданий єго ж млсти пану Іиану Ростков- скому.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 30-30 зв. Оригінал.

№ 2

Свідитєлство Луцка Іввєнка, сторони итчини бортной проскурновъской, котарая [!] итчина била за покойним мбожчикомъ пном Ростковским, ротмистром корогви надворной рєгмєнтарскои, тут жє я сажитєлствую, виш мянованний Луцко под сумлєнємъ бши своєя, прєд єго млстю пном Манимом Долінским, дєржавъцою покошицким^а, и нижє мяннованними урадомъ, которую итчину хо- дилєм [...] за покойного Ростовъского, жє власниї єсіь сосни дві бортниє Прос- курнєнкови, за коториє Проскурнєнка стрємглав вішано на вєрбі и зъначно ви- трєпано киями, и казано єму щєкати по пуд лавичу, аки псу. А ивиє [?] сосни стоят: єдна прозиваємая Суховєршъ у Кошєрского рову, на которую бил судя ит пна висланнаго Половєцкаго, и изъ суду єго виданний лист єст; другая, стоячая въ Ліодухи, и ивиє [?] сосни власніє дідизниє Проскурнєнкови сутъ, на ко- ториє то виш мянованниє дєрєва я, виш минований Луцко, готовъ присягнути. Що тєж для лутшой віри и пєвности сіє моє свідитєлство даю потрєбуючой стороні у кождого суду и права при враді покошицкомъ, імєнно Пилипу Фєдо- сєнку^б, атаману в тот час будучому Стєпану Пузину^в, Кирилу Давидєнку^г, Опа- насу Пусю, Яцку Гончару и при иних многихъ людєх зацних и віри годних.

1ванъ Кондратович, дяк в тот часъ будучий покошицкий, сиє свідитєлство писалъ

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 27. Оригінал.

№ 3

1721 р., березня 29. - Відкритий лист гетьмана Івана Скоропадського козакам с. Покошичі Понорницької сотні Чернігівського полку Карпу Власенку і Пилипу Федосенку з вимогою на другий тиждень після свята Воскресіння Христового прибути до Глухова для слухання справи за позовом на них односельця, козака Федора Проскурненка

26 Его царского пресвітлого величества Войскъ Запорозких гетьман Іиань Скоропадский^а

Вамъ, Карпу Уласенку и Филипу Федосенку¹, жителямъ и козакамь поко- шицкимъ, чрезъ сеи ншъ одкритий листь нехай будеть відомо. Ижъ подалъ намъ супліку Хведор Кириловичъ Проскуренко, жител и козакъ тамошний, з ревнихъ своихъ плачее ускаржаючися на вас в тотъ способъ, что ви его, Хведора, за спро- дание власнихъ, ему позосталихъ кгрунтовъ и бортной отчини, которой онъ осиротівши по отцу и матці своей не могъ при собі задержати з тихъ мір, что многие долги родичами его жъ затягнение треба било кредиторамъ виплачовати, мусіль Тимоху Зімі во вічное владіние оние кгрунта продажею завести само- волне. И напрасно обвиниеши, первеи якь злочинцу на вербі стромьглавь повісивши, чрезъ дві годині его мордовали, а потимь зняеши з верби, киями пога- раздъ оного при народне били. А зверхъ того, гоняючи по под лавами, веліли ему, яко псу щекати, що он принужден будучи вашимъ мордевствомь мусівь тое учинити, от якого вашого убігши сюда в Глуховъ тиранского побою, просилъ в насъ суда. Теди ми, яко не помалу если сие такъ есть, удивляешься безчеловіч- нимъ вашимъ поступкошь и неслиханному з самоволнои продерзости мордевст- ву, такъ чрезъ сей нашъ позоений листъ^б грозно приказуемъ, абисте по наступу- ючихъ дастъ Бгъ дочекати Воскресенскихъ святъ второй неделі^в, для очной з супл^оючимъ росправи приездили сюда, в Глухое, перед судъ нашь войсковий Енералний^г. А если бисте од назначенного термину ухибили, то знатного не- увотдете наказаня декляруемь. Дань з Глухова 29 марта року 1721.

Z вишъ менованний гетман рукою власною Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 26. Оригінал.

Опубліковано: Мицик Ю. З документації гетьмана Івана Скоропаського / Сіеерянський літопис. 1998. № 6. С. 70; Сіверщина гетьманських часів / Уп. о. Ю.А. Мицик, І.Ю. Тарасенко. Київ: Логос, 2020. Т. 2. Перша чверть XVIII ст. С. 215-216.

№ 4

1721 р., червня 28. - Свідчення Кирила Каши, Сахуна Ющенка, Якима Хлоп'яницького і Івана Скорчива про знущання над Федором Проскурненком та Матвієм Лебідченком

20 Року 1721 іюня 28

На прошеніе розиску Феидора Проскурненка, прибувшими сторони Кирило Каша^а, лузицкіи жител, і Сахун Юсщенко, жител хоменскіи, Хлопяницкій Якимъ, Иван Скорчие, жители хомецкіи, прибуеши в село Покошичи пред у¹рад тамош- ніи, когда розискъ чинился^б за вотчину 1721 году изь Карпош Уласенкомъ, і мордовано ихъ и вішено на бербу [!] без битности нашой². Пре то ми, виш помя- ненніи особи, питалися пред паномъ сотникомъ понурцк1мъ и пред урадошь тамъ тамошнімъ, ізь якого виражаючи суду і права вишали ихъ, і Марко Шеечен- ко, жител крпоковски, свідителствовал, якоби за повеленіемъ его милости пана Никифора, сотника понурницкого, силою изгнали на вербу Марка Шееченка, а

Випраелено з Федоренку. Далі закреслено пански. Написано над рядкош.

Марко излЪзъ из верби. И Карпъ Уласєнко сило робив, а Михалъ Коваленко³⁸ за ноги бравъ, а Стефан Коваленко⁸ побігши до сотника питатися², чи вишати Проскурненка, и пан сотникъ не веліл вишати. G,o^ прибіг ит сотника Стефан Коваленко, ажъ Карпъ и повісил Проскурненка на вербу, а сторони при томъ часі не були. І атаман покошицкіи въ тимъ незнаетъ, що они тепер скидаютъся на атамана, бо атаман готового слухал, а они себі сами право чинили. И знявъши из верби киями били, и ганял под пуд лавичу Федора Проскурненка, и веліл ще- кати Карпъ Уласенко, и витял Карпъ ногою Федора Проскурненка, а асавулъ за тое, що ганял, под пудла [...] копійку, и того времени не бул атаманъ при том часі. И Матвія Лебідченка також стремглав зависивши, въ задокъ вихвостали дубцами, от якого то побою ми, виш писанніе особи, волнимъ чинимъ атамана покошицкого и сторонъ тих, але чинилос по совіту Карпа и Михаля, и силою приганял Михал Коваленко Ивана Кириленка⁸, жеби бил и за тое двучи ударил киемъ Івана Кириленка, жеби добре бил, в том сам свідителствуета. Туже сіи по- зовъ зачался впред ис Карпа Уласенка. На том ми свідителствуемъ више писан- ніе особи.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 20. Оригінал.

№ 5

1723 р., лютого 11. Шабалтасівка. - Розиск слідчих Кирила Кваші, Івана та Якова Скочків, здійснений на прохання сотника Понорницької сотні Чернігівського полку Тихона Никифоровича у справі за позовом козака с. Покошичі Федора Проскурненка на односельця Карпа Власенка за незаконно присвоєні бортні дерева

23 Року 1723 февъраля 11 дня

Предо мною Тихономъ Никифоровичемъ^а, сотникомъ понорницкимъ, и при иному товариству сотні Понорницкой, нижей сего описанному, ставъши пред нами Федорь Проскурня, козакъ сотні Понорницкой, а жител покошицкий, которий заносилъ жалобу велможному добродіеви, его млсти пну полковъни- кові черніговьскому и наказному гетману^б, на Карпа Уласенка, козака и жителя тож покошицкого, за бортное дерево, итколь винест поважный лист панский, аби Проскурненка Карпъ Уласенко во всемъ погодилъ и утрату его роненную въ суду Енералного, яко въ прочіих судахъ нагородил. Пре то по вдобранію листа панского, призвавши пред себе Уласенка казаль ему по листу панъскомь погодити Проскурню во въсемь и утрату его роненную повернути. Теди онъ, ставъши пред нами просил нас, аби зисканы булы стороны з инихъ с^ъ для розсмотренія сущой правди, «и ежели винайдется на мні вина по разсмотренію сторон, то повинен буду во въсемь Проскурню погодит и утрату нагородити». Теди на про- шеніе Карпа Уласенка, посилалемь до пна старости авъдіевского и ховъменско- го, просячи на тот розискь вотчичовь, якие на прошеніе прибили до нас, именно Кирило Кваша, жител лузицкий, Ивань и Якимь прозиваемие Скочки, жителі ховъменские. И за прибитемъ тих сторон, ставъши пред нами Проскурня и Уласенко просилы оных до сосни тоей, за якую они завод иміют, на якое прошеніе поехавъши виш писанние сторони до сосны, стоячой урочищемь к Лощенскому шляху по уз Грижину ниву, где ит нас посланны були Грицко Піняженко и Грицко Малый и обі стороны заводніе Проскурня и Уласенко, смотрили оной кому принадлежит, а когда возвратилися иттол стороны, презентовалы намь, иж смотрили тоей заводной сосни, то винайшлы старое зънамя Проскурнино, якое скарано абухомъ и наложено на немь новое, Карпічино, якою сосною из пчолами ит давънихъ літь въладіеm Карпь Уласенко. Якое слово вислухавъши виш писаннихъ сторон, казалисмо записати. Туже стоячи Пилипъ Федосенко, з ³ Далі закреслено а Михал.

роднихъ брат Карповь, який в листі панскомь виражень, въчинивши помеж собою сварку за тую ж вотчину, и в томь посварі Пилипь Федосенко говорит на Карпа Уласенка: «Ти злодій чужие сосни позакрадал, а на поділі мні // 23 зв. мні даль», и възявши его, Карпа, хуткою за шию водиль по світлиці мовячи, что «тобі достойно сило зложит и виселниці не увойти». Якое ми почувъши слово ит Пилипа Федосенка, казалисмо записат[и] при Семену Пінязю^в, атаману шабалтасовъскому, Исаю Потапенк[у]^г, Ивану Авьдіенку*, Карпу Потапенку⁴, козаках и жителях шабалтасовских, при Корнію Зимі, Климу Левоненку, козаках и жителях покошицких, и иных та тот чась немало будучих. Діялося року и дня виш писанного.

Потимъ, на другий денъ 12 числа Карпъ Уласенко видячи себе извиного ит сторонъ, просил на усмотреніе покошицких вотчичавъ, именно Кирила Гараси- менка^е, Федора Мовъчана, Грицка Шавълача, Павъла Шавълеченка, Бориса Бру- енка, Якова Вовка, Степана Коваленка до тоеи ж со[сни] асмотруючи, теди когда возвратилися иттоль, то спрошовалы оних[ъ], чие ест зънамя, и они сказалы, что Уласенково: «тилко тен един Проскур[ні] старый, и тот збито абухомь, и ми того невідаемь хто его ско[ил]». Якое их свідителство вотчичовь покошицких вислухавъши, казали записати при тих же людяхъ више описаннихъ. Прей тим же товари[ст]вомь покошицкимь ставъши Пилил Федосенко повторе говорит на [...], что «ти злодій, когда заводил еси мене до дерева, то казал мні тни [...] накладати на соснахъ, только не казал чие дерево», и покилко крот назив[ал] его злодіемь. Теди Карпъ против него жадного итвіту не въчинил, якое пов[е]ри- телное слово вислухавъши ит Пилипа Федосенка, записали при въс[ехъ] вишше писаннихъ асобахъ. Діялос року, мсця и дня виш изображенного въ Шабалтасо- вьці.

Кирило Кваша, жител лузицкий, Иван и Якимь Скочки, жителі ховъменские, яко неуміетние писанія Бжественого, подписуемь крести своїми

руками + + +

Тихон Никифорович, сотникь понорницкий

Помітка: 24 Сей завод на третый тижден Великого поста иткладается, на який терм^ъ обі сторони пред суд войсковий Енералный со всіми свідками когда станут, точки краинего правлено будет. 1723 року 19 fевр.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 23-24. Оригінал.

№ 6

1723 р., грудня 30. Хомви - Шабалтасівка. - Свідчення слідчих Якима Ситниченка і Кирила Кваші, які підтвердили належність бортної сосни поблизу Лищенського шляху Федору Проскурненку

22 Ми, нижей подписанниї сторони, именъно Якимъ Ситнченко [!], Исаковъ синъ, и Кирило, прозиваемий Кваша, жителъ лужицький, даемо сие виверие Федору Проскуненку о таковомъ то способі, же сосна бортная Феидора Поску- ренъкова, жителя покошицкого, стоячая близко шляхъ Лисщенъского уз ниву Рижину, а Карпъ Уласенъко, жителъ поношицкий [!], виправилъ писмо ложное у Чернігови, которого ми не знаемъ и не відаем^ А ми, якъ признавали будучи на розиску сосни и на суді Енаралъномъ в Глухові, такъ и теперъ признаемъ, же сосна бортная Феодора Проскуренъкава, а Карпъ Уласенко бортную сосну укралъ Федорову Проскуренкову. Діялося в Ховмахъ при людяхъ зацнихъ и віри годнихъ: при войту Карпу Яловенъку и при Прокопу Божку, и прочтхъ людяхъ, на тотъ час будучихъ. Діялося року 1723 мця декаврия 30 дня.

Якое то свідителство Далі закреслено при мне. прдомною [!] діялося и в Сабалтисові пред сотни- комъ наказнимъ Семеномъ Жняземъ, сотникомъ наказнимъ. Тое жъ то ибявлен- но було свідителство до мєнє ис Ховмовъ, же то истиноє свідителство виписано в Ховмахъ да ко мні прислано. А я для стовірия велЪлемъ Писарєви на той жє чєло.мбитной руку подписатъ мою.

Biblioteka PAN w Krakowie, № 279, l. 22. Оригінал.

Размещено на Allbest.ru