Думки проти течії: непопулярна ідея замирення з козаками у політичному дискурсі Речі Посполитої першої половини XVII століття

Ключові слова: політичний дискурс, політична публіцистика, українське козацтво, Річ Посполита.

Pylypenko Volodymyr - Ph.D., assistant professor, M. Hrushevsky Institute of Ukrainian archeography and source studies.

OPPOSITE OPINIONS: THE UNPOPULAR IDEA OF APPEASEMENT WITH THE COSSACKS IN THE POLITICAL DISCOURSE OF THE POLISH-LITHUANIAN COMMONWEALTH IN THE FIRST HALF OF THE 17^th c.

The purpose of the research: to analyze the existence of the idea of cooperation with the Ukrainian Cossacks, existing in the political discourse of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the first half of the 17^th c. Objectives: based on the analysis of the texts of political journalism to determine on what conditions it was proposed to cooperate with the Cossacks, what duties the Cossacks had to perform, what rules to follow, etc.

Actualization. The conflict between the Commonwealth and the Ukrainian Cossacks was one of the reasons for the gradual decline of the Polish-Lithuanian state. The inability or unwillingness of the nobility to establish mutually beneficial relations with the Cossacks was one of the reasons for the outbreak of the Cossack uprising in the middle of the 17^th c. However, in the political discourse of the Polish-Lithuanian Commonwealth, there was an idea of reconciliation with the Cossacks. It arose in the late 17^th c. and even during the Khmelnytsky uprising, supporters of this idea offered a peaceful way to resolve the conflict. In the first half of the 17^th c., the idea of reconciliation with the Cossacks was best manifested in the work of Krzysztof Palczewski «O kozakach, iesli ich zniesc czy nie: Discursus Krzysztofa Palczowskiego z Palczo- wic, Pisarza Ziemskiego, Zatorskiego y Oswi^cimskiego» of 1618 and in the activities of Senator Adam Kysil, who during the Cossack uprising was an intermediary between Bohdan Khmelnytsky and the royal court. Adam Kysil was an active supporter of the agreement with the Ukrainian Cossacks, which he wrote about in letters to Polish officials, in regional political works addressed to the nobility and the Sejm, and emphasized during his speeches at the Sejm itself.

Conclusions. The idea of cooperation with the Ukrainian Cossacks, which existed in the political discourse of the Polish-Lithuanian Commonwealth, testifies to the state's attempts to find a compromise with the Cossacks. It was present in journalism, speeches in Polish Seim and private correspondence of Polish government officials.

Key words: political discourse, political journalism, Ukrainian Cossacks, the Polish-Lithuanian Commonwealth.

Українське козацтво для Речі Посполитої було проблемою. І якщо в сер. XVI ст. ця проблема ще була не очевидною, то наприкінці цього століття влада вже намагалася перестрахуватися у стосунках із козаками, зобов'язавши реєстровців складати присягу. Між козацтвом, і я маю на увазі не реєстрове козацтво, а багатотисячну масу запорожців, яких ніхто і ніколи не рахував, та державою виник дивний зв'язок. З одного боку, влада намагалася використовувати козаків у різних військових кампаніях на переломі XVI-XVII ст. Козаків було багато, найняти їх було недорого і це, зрозуміло, призводило до кількісного зростання козацтва. Таке ставлення держави стало каталізатором розвитку та самоорганізації козацтва, переосмислення власної ролі в суспільстві та перетворення козацтва на окремий стан руського суспільства. До певної міри можемо говорити про діалектичний характер процесу оформлення козацтва. З іншого боку, королівська влада всіляко намагалася взяти козацтво під контроль, що призводило до постійних конфліктів та козацьких повстань.

З часом для окремих представників інтелектуальної еліти Речі Посполитої стало зрозуміло, що проблеми з козацтвом не вдасться вирішити примусом до дисципліни або ж простим ігноруванням. Ця проблема була комплексною, адже це не прості бунтарі, які порушують суспільний спокій. Проте в суспільно-політичній думці домінувало повністю інше ставлення до козацтва як до збунтованих підданих, яких треба змусити до порядку. Тим цікавіше виглядають поодинокі заклики політиків та публіцистів спробувати домовитися з козаками, піти на певні поступки задля збереження спокою в суспільстві. Принаймні на українських землях Польсько-Литовської держави.

Простежити зацікавленість козацькою проблемою в політичному дискурсі Речі Посполитої можемо починаючи із кінця XVI ст. До того часу згадки про українське козацтво в політичних дискусіях, сеймових дебатах та політичній публіцистиці мали спорадичний характер. З-поміж проблем, на які намагалися звернути увагу політики та автори текстів, була проблема залагодження стосунків з козаками. На кінець XVI ст. козацтво вже заявило про себе як про потужну військово-політичну силу на українських землях, тому вимагало до себе відповідного ставлення. Ідея мирного влаштування стосунків з козаками ніколи не була домінантною в «козацькому» дискурсі. Завжди переважали заклики силою змусити козаків коритися чи навіть фізично знищити українське козацтво. козацтво посполита шляхетський

Людиною, яка, на мою думку, повноцінно ввела козацтво до політичної публіцистики Речі Посполитої, був Юзеф Верещинський, київський католицький єпископ кінця XVI ст. Він сам писав багато і про нього написано багато. Тож не буду повторювати вже написане і скерую охочих до досить розлогої літератури на цю тему . Метою ж цієї розвідки є аналіз «прокозацьких» ідей у політичному дискурсі Речі Посполитої у першій пол. XVII ст. Саме такі ідеї я назвав думками проти течії, адже вони явно дисонували із закликами вирішити козацьку проблему силою.

Хронологічні рамки дослідження визначені періодами найбільшої напруги у стосунках між козацтвом та Варшавою. Початок XVII ст. відзначений поступовим поверненням козаків після невдалих московських авантюр Речі Посполитої. Тоді козацтво з новою силою взялося за добре відому справу - грабувати кримське і турецьке узбережжя, розпочався період, званий в українській історіографії «героїчними морськими походами». Козацькі напади суттєво псували і без того складні стосунки Речі Посполитої з Османською імперією та Кримським ханатом. Верхня межа - Національно-визвольне повстання під проводом Хмельницького - час, коли козацтво силою зброї домагалося вирішення своїх станових проблем.

Показово, що в тому чи тому часі залишалися прихильники мирного вирішення козацьких проблем. З цього кола виходили публіцистичні тексти з відповідними закликами. Ці тексти стали джерельною базою розвідки.

Розпочну з невеличкої брошури «О kozakach, iesli ich zniesc czy nie: Discurs Krzysztofa Palczowskiego z Palczowic, Pisarza Ziemskiego, Zatorskiego y Oswiqcimskiego», яка була видрукувана у Кракові 1618 р. Її автором був, як і заявлено у вступі, Кшиштоф Пальчовський, який обіймав уряди на Малопольщі Sitkowa A. O pisarstwie Jozefa Wereszczynskiego: wybrane problemy. Katowice, 2006, 215 s.; Wereszczynski J. Droga pewna do pr^dszego і snadniejsz^gc osadzenia w ruskich krajach pustyni... []. Krakow, 1590; Wereszczynski J. Sposob osady no-wego Kijowa... []. Pisma polityczne ks. Jozefa Wereszczynskiego. Krakow, 1858. Bibrzycki K. Palczewski Krzysztof. Polski Slownik Biograficzny. Warszawa-Krakow-Gdansk, 1980. T. XXV. P. 6165.. Щоправда, у фаховій літературі існує певна плутанина щодо авторства брошури. У частині довідників автором вказано Павла Пальчовсько- го - рідного брата Кшиштофа, теж письменника, автора досить успішної антимосковської пропагандистської брошури «Kolqda Moskiewska» Пилипенко В. Кшиштоф Пальчовський і його «Дискурс про козаків». Український історичний збірник. 2009. № 12. С. 312..

Цей текст цікавий не лише з огляду на тему, а й на час появи. Почнемо з часу. Брошура була написана спеціально на сейм, адже на сеймі 1618 р. одним із важливих питань, які планувалося обговорити, було «козацьке» питання. Передмова твору датована 1 лютого 1618 р., основний текст, вочевидь, був написаний трохи раніше. Можу припустити, що «О kozakach, iesli ich zniesc czy nie» був написаний між червнем 1616 р. (дата закінчення попереднього сейму) та вереснем-жовтнем 1617 р. (у вересні було підписано чергову мирну угоду з Османською імперією, а через місяць, у жовтні, гетьман Станіслав Жолкевський змусив запорожців на чолі з Сагайдачним підписати Вільшанську угоду з Варшавою). Обидві події були важливими в контексті залагодження стосунків Варшави з козаками. Але про жодну з угод немає згадки в тексті брошури, що виглядає дивно, адже автор був людиною освіченою у польсько-турецько-татарських стосунках.

Брошуру Пальчовського можна розглядати в контексті передсеймових дебатів як частину політичної пропаганди. Сейм мав зайнятися козацькими справами, на сейм мав приїхати посол від Османської імперії. Передсеймові сеймики відбувалися в атмосфері турецької загрози, яку могли спровокувати козаки. Збереглися документи частини сеймиків, що дозволяють більш детально розглянути пропозиції від корони та дебати учасників. На мою думку, найцікавіше відбувався сеймик у Шредзі (Sroda Wielkopolska) 2 січня 1618 р. До його початку король прислав познанській шляхті листа-легацію, де виклав найбільш актуальні, на його думку, проблеми Речі Посполитої та попросив поради у їх вирішенні. До цих проблем належала й незахищеність кордону, на якому «татари без труда знищи- ли Україну і відкрили туркам ворота до Польщі»⁵. Король повідомляв шляхту про умови нової польсько-турецької угоди Legacja dana Stanislawowi Zadorskiemu, sekretarzowi i poslowi na sejmik przedsejmowy wojewodztw poznanskiego i kliskiego w Srodzie 2 stycznia 1618 r. Akta sejmikowe wojewodztw poznanskiego i kaliskiego. T. 1. (1572-1632). Cz. 2. 61616-1632). S. 15. ^{Докл. про угоду див.: Османская империя в первой черверти XVII в.: Сб. документов и материалов: [Пер. с кыпчак., тур., пол., нем.] / Сост. Х.М. Ибрагимбейли, Н.С. Рашба. Москва}: Наука, 1984. C. 25-27; текст угоди: Kolodziejczyk D. Ottoman-Polish diplomatic relations (15^th-18^th c.): an annotated edition of 'ahdnames and other documents. Ed. by D. Kolodziejczyk. Leiden: Brill, 2000. 721 s. (The Ottoman Empire and its Heritage. Vol. 18). Р. 249253. та звертав увагу на вимогу султана знищити низку прикордонних фортець. Сигизмунд ІІІ просив шляхту обміркувати, як «Річ Посполиту звільнити від небезпек, що її оточують з усіх сторін». Окрім посла, від короля на сеймик прибули й сенатори Вавжинець Ґембіцький (ґнездненський архиєпископ), Анджей Опалін- ський (познанський єпископ) та Анджей Пєжхлінський (ставишенський староста), які у своїх виступах повинні були детально пояснити шляхті, що від неї хотів король.

Цікавим виявився виступ ґнездненського архиєпископа Вавжинця Ґембіцького Gembicki. W. Mowa ks. Wawrzynca Gembickiego, arcybiskupa gnieznienskiego, na sejmiku przedsejmowym wojewodztw poznanskiego i kliskiego w Srodzie 2 stycznia 1618 r. Akta sejmikowe wojewodztw poznanskiego i kaliskiego. T. 1. (1572-1632). Cz. 2. (1616-1632). P. 31-40.. У ньому сенатор наголосив необхідність створити надійну систему оборони південних кордонів від татарсько-турецької загрози та, традиційно для представників королівського двору, критикував посполите рушення. Сенатор звернувся до ідеї, яка вже давно була присутня в політичному дискурсі Речі Посполитої, - до колонізації південних степів та створення там нових поселень і фортець. Такі колонії повинні створювати жовніри на місцях, які вкаже гетьман. Вони мусять заселятись жовнірами, реєстровим козацтвом та добровольцями. Але, наголошував сенатор, колонії повинні бути створені саме на тих місцях, де часто проходять татари, тільки тоді це може прислужитись справі оборони держави. Окрім оборонних функцій, такі поселення, за задумом сенатора Ґембіцького, повинні ще виконувати функції школи (кампусу) для шляхетської молоді, що теж було популярним сюжетом публіцистичних текстів Пилипенко В. Гімназія справжньої доблесті: ідея лицарської школи у політичній публіцистиці Речі Посполитої сер. XVI - сер. XVII ст. Сіверянський літопис. 2013. № 3. С. 3-8..

Важко однозначно стверджувати, що промова сенатора вплинула на перебіг сеймика, однак Ґембіцькому вдалося привернути увагу шляхти до проблеми оборони держави від татар і турків. У посольській інструкції на вальний сейм 1618 р. перші три пункти були присвячені саме цим питанням Instrukcja dana poslom sejmowym z sejmiku przedsejmowego wojewodztw poznanskiego i kliskiego w Srodzie 2 stycznia 1618 r. Akta sejmikowe wojewodztw poznanskiego i kaliskiego. Poznan. T. 1. (1572-1632). Cz. 2. (16161632). P. 46.. Тема небезпеки з півдня у політичному дискурсі поч. XVII ст. була нерозривно пов'язана з козацтвом, адже зазвичай у виступах на сеймах і сеймиках, у оказіональних текстах стверджувалося, що козацтво є головним провокатором татарських нападів і може стати приводом для війни Порти проти Варшави.

У таких обставинах з'являється невеличка брошура Кшиштофа Пальчовського «О Ko- zakach, jesli ich zniesc czy nie: Diskurs». Текст витримав два видання у краківській друкарні Мацея Єджейовчика (Maciej Jedrzeiowczyk), обидва у 1618 р., що свідчить про досить великий наклад і певний запит на подібну інформацію. Дуже обережно можна припустити, що «О Kozakach, jesli ich zniesc czy nie: Diskurs» був написаний у контексті королівської пропагандистської кампанії 1618 р. Проте прямих свідчень про це немає. На поточний момент мені не відомо про співпрацю Кшиштофа Пальчовського з королівським двором. Але із двором тісно співпрацював молодший брат Кшиштофа Павел Пальчовський. Дослідники вказують на те, що друк його антимосковського памфлета «Kolqda Moskiewska» міг бути профінансований королівським двором Czaja W. A review: Pawel Palczowski. Kol^da moskiewska. Ed. by Grzegorz Franczak. Neriton Publishing, Warszawa, 2010. (Biblioteka Dawnej Literatury Popularnej i Okolicznosciowej, 6). Рp. 146. TERMINUS. T. 18. Z. 1 (38). S. 105.. Тож можемо припустити, що і старший брат був задіяний у пропагандистських кампаніях королівського двору. Тим більше, що пропозиції співпраці з козаками, замирення з ними, озвучені у брошурі Кшиштофа Пальчовського, цілком відповідали королівським планам на 1618 р. Король готувався до війни проти Москви (це була остання спроба посадити на московський престол свого сина Владислава, майбутнього короля Речі Посполитої Владислава IV), для цього треба було забезпечити хоча б відносний спокій на південному кордоні, втихомирити козаків, щоб ті припинили свої напади на Крим і не провокували татар на відповідь. На досягнення цієї мети і була направлена брошура «О Kozakach, jesli ich zniesc czy nie: Diskurs».

Перейдемо до самого тексту. «О Kozakach, jesli ich zniesc czy nie: Diskurs» - чи не єдиний твір польської політичної публіцистики першої пол. XVII ст., який повністю присвячений темі співпраці з українським козацтвом. Автор намагається з'ясувати, що має зробити Варшава з козаками: знищити їх, як того вимагає турецький султан, чи налагодити співпрацю. На сторінках брошури Кшиштоф Пальчовський демонструє добру обізнаність з історією польсько-татарських стосунків та античною історією загалом. У своїх роздумах автор відштовхується від трьох категорій: почесне, корисне, можливе. І намагається їх до- стосувати як до вимог Порти знищити козаків, так і до відповіді на це з боку Речі Посполитої. В існуванні козаків автор бачить лише позитивні сторони, наголошуючи, що «то є найкраща оборона для кожного королівства - мати таких людей, які можуть неприяте- льові, особливо потужному, коли він з військом із землі своєї вийде, у тил зайти і на землі його напасти»¹¹. Так, на думку Пальчовського, козаки є надійним захистом Речі Посполитої від турків і татар. Роздуми автора пересипані прикладами з античної та нової історії: Не було в персів козаків, і прийшов до них [турок], і Ассирію, і Месопотамію забрав 1537 р., і до цього часу з ними воює. ... не було в угорців козаків, і турки зрадою забрали у них половину королівства, лагідними словами турки їх [угорців] брали як би під опіку проти Фердинанда . Знищення козаків в обмін на обіцянки миру, як того хоче Порта, не приведе Річ Посполиту до миру, адже «турецькі й татарські обіцянки можна по вітру і по воді писати» Palczowski K. O Kozakach, jesli ich zniesc czy nie: Diskurs. Krakow. 2B-2BV. Palczowski K. O Kozakach, jesli ich zniesc czy nie: Diskurs. Krakow. А4. Ibid. BV. Ibid. B3V..

Проаналізувавши усі три визначені категорії, Пальчовський дійшов до висновку, що існування козаків для Речі Посполитої є вигідним, «а навіть якби від них жодної користі не було, то краще з ними, ніж без них»¹⁴, але слід чітко визначити правила, за якими козаки будуть функціонувати. Перша умова: отримати гетьмана від короля, і щоб гетьман «зі своїми ротмістрами» присягав на вірність королю і Речі Посполитій. Друга умова: щоб козаки нічого не розпочинали без згоди короля або сейму. Оплачувати козацтво Пальчовський пропонував із кварти й татарських упоминок Ibid. CV. Konstytucye seymu walnego generalnego Warszawskiego, roku P. 1618. Volumina Legum. Petersburg. T. III. P. 157.. Умови співпраці з козаками, які пропонував Пальчовський, були неновими. Приблизно такі самі вимоги висував козакам на всіх переговорах і коронний гетьман Ст. Жолкевський. Вони ж лунали майже на кожному сеймі від шляхти. Проте такі вимоги були абсолютно не прийнятні для козацтва. Отримати гетьмана і старшину, призначених королем, - означало втратити свободу дій на кордоні й у волостях, відмовитися від принципу виборності козацької старшини. Такі умови не призвели б до бажаного результату. Тому під таким кутом зору нічого нового Пальчовський не пропонував. Але він запропонував шляхті змінити власне ставлення до козацтва, визнати стан de facto та спробувати знайти з ними способи взаємодії. І в такому світлі брошура є винятковою для політичного дискурсу Речі Посполитої першої пол. XVII ст.

Цікаво, що пропозиції Пальчовського майже дослівно були повторені у сеймовій конституції 1618 р. «Про низових козаків». Сейм наказав відіслати до козаків комісарів, щоб ті домовилися з ними про «перебування у доброму порядку. ... і козаки щоб були у підпорядкуванні старшого, від нас їм наданому, щоб ані на Чорне море не ходили, ані на сусідні держави не нападали»¹⁶. Але, як зазначав дослідник сейму 1618 р. Я. Середика, ця конституція була написана, аби справити добре враження на султанового посла, який прибув на сейм зі скаргою на козаків Seredyka J. Sejm z 1618 r. Opole. 1987. S. 181. Starowolski Sz. Pobudka abo rada na zniesienie Tatarow perekopskich. Krakow. 1858. S. 3.. У тому самому році твір Пальчовського високо оцінив один із найвідоміших письменників того часу Шимон Старовольський. У брошурі «Po- budka abo rada na zniesienie Tatarow perekopskich» Старовольський охарактеризував «Дискурс шляхетного пана Кшиштофа Пальчовського про незнищення козаків прочитавши, шляхетне рицарство, здалося мені річчю слушною і в тих нещасливих наших часах по- трібною, не лише похвалити таку мудру думку того чоловіка, а й додати свої скромні роздуми.»¹³. Те, що Старовольський звернув увагу на твір Пальчовського, на мою думку, може свідчити про скоординованість дій тогочасної королівської пропаганди.

Наприкінці 1610 рр. стосунки з козаками налагодити не вдалося. А козацькі повстання 1620-1630 рр. не дали такої можливості. Придушивши хвилю повстань, Річ Посполита отримала «десятиліття золотого спокою» і здавалося, що проблеми з козаками відійшли в минуле. Але з початком Національно-визвольної війни під проводом Хмельницького старі питання набули нового звучання. Йшлося вже не про теоретичні проєкти замирення з козаками, а про цілком реальні дії, які треба вжити, щоб припинити війну.

Від початку Хмельниччини окреслилося дві «партії», які дотримувалися різних шляхів вирішення цієї проблеми. Традиційно в польській та в українській історіографії одну умовно називають «партією канцлера». Її очолював великий коронний канцлер Єжи Оссо- лінський, до цієї партії входив, що важливо для цієї розвідки, Адам Кисіль, сенатор і воєвода. Їм протистояла «гетьманська» партія на чолі з князем Єремією Вишневецьким. Принципові розбіжності між цими партіями найкраще пояснила, на мою думку, Стефанія Охманн:

«Партія «канцлера» хотіла поступками повернути контроль над козаками, щоб мати можливість силою зброї розправитися з татарами (продовження планів турецької війни Владислава IV), натомість «гетьманська» партія навпаки - прагнула через подарунки об'єднатися з татарами, щоб мати вільні руки для розправи з козаками, аж до вигнання їх за кордони Речі Посполитої»9 Ochmann S. Sejm koronacyjny Jana Kazimierza w 1649 r. Wroclaw, 1985. S. 11..