З нових документів до історії Сіверщини (XVII-XVIII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З нових документів до історії Сіверщини (XVII-XVIII ст.)

о. Мицик Юрій Андрійович - доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна).

Тарасенко Інна Юріївна - кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушев- ського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна)

У публікації представлені документи гетьманів Івана Мазепи, полковників Іллі Новицъкого, Максима Ілляшенка, Леонтія Свічки, Тимофія Жоравки та інших старшин, різноманітна ділова документація (купчі, скарги тощо).

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, полковник, Сіверщина, Церква, купчі.

У черговому випуску ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже йшла мова в попередніх частинах цієї статті). Відзначимо, що ці публікації склали основу перших двох томів нашого збірника «Сіверщина гетьманських часів», які вже побачили світ , і тт. 3-4, які готуються до друку.

Усього в цій частині статті наводяться тексти 38 документів, у т. ч. 22 - XVII ст., 16 - XVIII ст., три у вигляді реґесту (№№ 12, 20, 22) та три - в уривках. Майже всі наведені джерела зберігаються в !нституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. I. Вернадського) (далі - IP НБУВ) і лише два (№№ 32, 37) походять із Центрального державного історичного архіву України в Києві (далі - ТТДТАК).

Серед документів цієї добірки необхідно знову виділити ті, що доповнюють «Український Дипломатарій XVI-XVIII ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, взагалі старшини. У першу чергу, тут представлені документи гетьманів Івана Самойловича (1), Івана Мазепи (1), лубенських полковників Максима Ілляшенка (1), Лук'яна Свічки (1), ніжинського !вана Хрущова (1), стародубського Тимофія Олексійовича (Жоравки) (1), охочекомонних та охочепіхотних (3), лох- вицького сотника Мартина Мартоса (1). Не менш авторитетно виглядає список адресатів. Ми навіть виділили в окрему частину публікації («Документи з архіву полковника !ллі Новицького») листи, які походять з 6-томного рукописного архіву охочекомонного полковника !ллі Новицького, який нині готується нами до друку. У цьому архіві зберігаються насамперед бл. 200 універсалів та листів гетьмана !вана Мазепи, з яких бл. 150 були опубліковані нами (ще 50 публікувалися раніше !ваном Бутичем) ; 50 документів !вана Самойловича, 49 листів лубенського пол- ковника Максима Ілляшенка та ін. До речі, у них добре висвітлено події на території Лубенського полку, хоча є дані й по інших регіонах Гетьманщини, у т. ч. Сівер- щини. Отримувачем цих листів й універсалів значився Ілля Новицький - упорядник цього унікального архіву останньої третини XVII ст., адже він фактично очолював прикордонну службу Гетьманщини за гетьманатів Самойловича й Мазепи та навіть городові полковники (формально рівні йому) нерідко ставилися до нього як до особи вищого рангу.

Першим за хронологією є лист 1680 р. ігумена Свято-Микільського Рихлів- ського монастиря Луки Григоровича. Основну масу листів цього ігумена ми надрукували на сторінках «Сіверянського літопису» та «Сіверщини...», але цей лист із числа тих, які ще не друкувалися. Тут мова йде про зустріч ігумена з Но- вицьким у Коропі, про обіцянку полковника дати ігумену 200 «драни» й подару-вати коня до виїзду «цугом» чернігівському архієпископу Лазарю Барановичу (під час зустрічі Новицького з ним у Батурині). Наступний лист (№ 2) від лубенського полковника Максима Ілляшенка писаний з Ромна в 1683 р., повідомляє про повернення із Гадяча від гадяцького полковника Михайла Васильовича дуже хворого гетьманича, чернігівського полковника Григорія Самойловича. У травні того ж року наказний стародубський полковник Тимофій Олексійович (Жоравка) стисло писав Новицькому, сповіщаючи про пересилку його листа до стародуб- ського полковника Семена Самойловича (№ 3). Цей документ важливий тим, що вперше називає Жоравку в такій якості у 1683 р. Великий за обсягом четвертий лист 1685 р. написаний у Ромнах лубенським полковим писарем Федором Васильовичем, був отриманий Новицьким у Талалаївці (суч. Ніжинського р-ну). У ньому згадувалася і Стародубщина, і роменський протопоп й інше.

Усе ж найбільшу цінність являють листи І. Мазепи й згадки про них та про універсали в посланнях до І. Новицького. Сам лист гетьмана 1693 р. (№ 8) містить відповідь на послання І. Новицького, у якому полковник повідомляв про результати походу проти ординців осавула Івана Рубана (Максимовича). Гетьман схвалив дії осавула, але в той же час висловив невдоволення тим, що до походу були залучені не тільки компанійці, але й козаки городових сотень, котрі зазнали через цей похід збитків. На початку березня 1688 р. (№ 5) охочекомонний полковник Михайло Кузьмович повідомляв про отриманий ним лист І. Мазепи. Гетьман у свою чергу отримав попередження від кошового отамана (Григорія Сагайдачного) щодо намірів хана Селім-Ґірея І вдертися з ордами в Україну й тому наказував Кузьмовичу зв'язатися із Новицьким. Лист 1689 р. (№ 6) був посланий охочепіхотним полковником Яремою Андрійовичем із Новобогородиць- кої фортеці (нині - у межах м. Дніпро). Я. Андрійович зокрема дякував Новицькому за «лист од ясневелможного его млсти пана гетмана ... ко мні коммутова- ный». У листопаді 1690 р. вищезгаданий полковник Кузьмович сповіщає про два послання І. Мазепи (№ 7). Перше було адресоване компанійському осавулу пол-ку Новицького та отримане ним 4.11.1690 р., а друге - усім найманим полкам, у т. ч. й осавулу, але на момент отримання 6.11.1690 р. він уже вирушив у похід. Тоді Кузьмович написав листа осавулу від себе й сам вирушив у похід. У згадках про зміст універсалів та листів Мазепи, на жаль, не говориться, хоча у двох останніх мова йшла про похід проти ординців. документ гетьман сіверщина

Три інші листи містять конкретніші дані. Так, 1693 р. лубенський полковник Леонтій Свічка сповіщав про отримання ним 16 (6) жовтня гетьманського листа, що містив наказ розпустити по домах військо, яке приготувалося до походу (№ 9). У листі 1697 р. переяславський обозний (на той час виконував обов'язки наказного полковника) Леонтій Потапович (Панкевич) направив І. Новицькому копію гетьманського універсалу, у якому під страхом смерті Переяславському полку наказувалося після свята Успіння Пресвятої Богородиці (15 серпня за старим стилем) прибути на Оріль під командування миргородського полковника Данила Апостола (№ 11). Тут, поза сумнівом, мали на увазі Азово-Дніпровські походи. Згідно літопису Самовидця, частину військ гетьман лишив «на заставі, при полковнику мир- городском Данилу Апостолу» . Цей універсал досі невідомий, а тому згадка проливає світло на його зміст. До того ж, він уперше містить згадку про те, що По- тапович (Панкевич) був наказним переяславським полковником. У тому ж році лохвицький сотник Мартин Мартос сповіщав гетьмана Івана Мазепу про отримання ним гетьманського універсалу на «млини полку Лубенского» (цей універсал досі невідомий) і про презентацію його лохвицькій старшині (№ 10). Хоча старшина позитивно сприйняла гетьманську волю, однак Трохим Пештич, батько майбутнього лохвицького сотника Степана (сотникував у 1694-1695, 1714--1718 рр.), став вимагати спеціального універсалу для себе (напевно, він мав свій інтерес щодо млинів, оскільки володів ними в с. Гудимах (нині -- село Роменського району). Через це Мартос просив І. Мазепу роз'яснити це питання. Наприкінці цієї частини наводимо лист до І. Новицького понорницького сотника Н. Савченка (№ 11), у якому він клопочеться за рідного брата Олексія. Цим документом завершуємо цю частину статті та переходимо до іншої, яка не пов'язана з І. Новицьким.

У першу чергу, відзначаємо лист 1676 р. гетьмана Івана Самойловича до царя Федора Олексійовича. Гетьман інформував царя про дії правобічного гетьмана Петра Дорошенка, кошового отамана Івана Сірка, про зимові квартири компанійського полку Мовчана в Чернігівському й Стародубському полках. Під номером 29 вміщено універсал 1733 р. ніжинського полковника Івана Хрущова. Він був адресований насамперед конотопському сотнику Йосипу Костенецькому й стосувався запису козака Ничипора Єзучевського до Конотопської сотні, оскільки раніше він служив у Прилуцькому полку. Під № 20 вміщено регест жалуван- ної грамоти царів Петра І та Івана V, що була надана за заслуги конотопському сотнику Федору Кандибі «на село Куриловку и на слободу Кандибовскую» (остання -- очевидно колишній населений пункт на території Оржицького району Полтавської області). Цікавим є атестат 1760 р., даний у Пруссії бахмацькому сотнику Михайлу Яновичу (№ 36). Ним засвідчувалася його участь у поході до Прусії під час Семилітньої війни.

Першим же за хронологією у цій частині є документ 1638--1639 рр. (№ 12) -- випис із чернігівських гродських книг, який містить акт розмежування Ніжина, Дівиці й Носівки. У ньому згадано не тільки важливих осіб регіону, але й перераховано ряд населених пунктів і топонімів, як от: Дівиця, Сальна, Талалаївка тощо. Далі розміщено два записи 1671 р., які стосуються Борзни. У першому (№ 13) затверджено обрання міського писаря Омеляна Середовича, другий (№ 15) містить у собі купчу. Цей вид приватно-правових документів взагалі непогано представлений у нашій публікації. Ще дві купчі, котрі стосувалися Борзни (№№ 14, 16), датовані 1671 р. У першій із них згадується знищення міста «под час московщини», очевидно військових дій недавніх часів, унаслідок чого до влади прийшов гетьман Дем'ян Многогрішний, а у другій -- продаж греблі на р. Борзеньці. Важливо, що в 1671 р. згадано Семена Козаченка як повноправного городового отамана, тоді як у довідниках чомусь фігурує Костянтин Забіла . Ще три купчі датовані 1673 р. (№ 17), 1689 р. (№ 19) і 1691 р. (№ 21). У першій згадано конотопського писаря Ярему Вілянця. Вона дає змогу уточнити його каденцію, яку обмежували 1680--1681 рр. У другій йде мова про Стародубщину, тому вона була укладена в присутності стародубського полковника Тимофія Олексійовича (Жоравки). Третя вміщена у випис із міських книг, і тут знову йдеться про Борзну.

Серед документів ХУЛІ ст. важливим є лист 1720 р. (?) Опанаса Петрунченка до гетьмана Івана Скоропадського (№ 24). Він містить у своєму складі розгорнуту скаргу на сосницького сотника. Ним міг бути хтось із трьох осіб: Павло Сангур- ський, Василь Дорошенко, Опанас Запорожченко. У листі згадуються також чернігівський полковник Павло Полуботок і комендант Іван Іванович, а з інших населених пунктів - м-ко Седнів і с. Купчичі (нині Сосницького р-ну). У скарзі порушено ряд питань, зокрема, про «можчир мосянжовий», тобто латунний, із жовтої міді, призначений для Чернігова. Але що це за «можчир», можна тільки здогадуватися. В іншій скарзі І. Скоропадському (№ 23), поданій Андрієм Кандибою, ідеться про незаконну конфіскацію в нього вищезгаданої Кандибівки російським полковником В. Салтиковим. У 1732 р. конотопський житель Семен Єзучевський скаржився гетьману Данилу Апостолу на заподіяні йому кривди від священика с. Обмачева Батуринської сотні Федора Лапки (№ 28).

Найраніша ж купча ХVШ ст. датована 1700 р. (№ 22), фіксує продаж млина під Конотопом. У документі 1737 р. (№ 33) міститься скарга бунчукового товариша Василя Дорошенка на конотопського жителя Василя Кандибу, який у 1734 р. вчинив напад на підданих Дорошенка в с. Базилівці (нині - село Конотопського р-ну). Конотопщини (Конотоп, села Семенівка й Гути) стосується й розгляд конфліктної справи 1723 р. між удовою Бабиченко та Левком Гаврен- ком, у якій йшлося про рубання гаю (№ 25). Два листа 1728 р. (№№ 26, 27), адресовані мглинському сотнику Олексію Єсимонтовському, стосуються конфлікту за землю у селах Стародубщини між стародубським полковим писарем у 16981707 рр. Опанасом Покорським і Дублянським. Цей же Покорський звертався у 1759 р. до Марії Григорівни Єсимонтовської (Скорупи) в аналогічній справі. Стародуба й Стародубщини стосується і купча 1757 р. (№ 35). Серед підписантів бачимо й хорунжого Новоміської сотні Федора Семеку (Семенка?). Досі вважалося, що він займав цю посаду в 1741-1755 рр., тепер же можемо продовжити його каденцію і на 1757 р.

Ще одна справа («извістие... канцелярии министерского правления малоро- сийских дел»), датована 1735 р. (№ 30), теж стосувалася земельного конфлікту між ніжинським війтом Петром Стерієвим, удовою Безбородко та Семеном Лизогубом. Постать удови Безбородко викликає особливий інтерес. Чи не вона була матір'ю Олександра Безбородка, наказного полковника ніжинського (17681773) та київського (1774-1779), а згодом - канцлера Російської імперії (17971799)?

Завершують цю публікацію два документи, які стосуються церковного життя. Насамперед це лист 1736 р. (№ 31) чернігівського архієпископа Іларіона Рогалев- ського до воронізького сотника Івана Холодовича про спірну справу навколо млина на р. Івоть, що належав Борисоглібівському монастирю у Чернігові. На жаль, бракує закінчення цього листа, але суть його вповні зрозуміла. У документі 1737 р. (№ 32) міститься «сказка» Івана Кривця, колишнього жителя Козельця. Посланий у 1732 р. до Києва лубенським протопопом із грошима для консисторії, він заїхав у Козелець на весілля дочки й підпилий виїхав до Києва. У селі «Димеровці» (нині - Велика Димерка Броварського р-ну Київської обл.) його заарештуав компанійський сотник Соломка та забрав гроші. Через це й виникла бюрократична справа, яку Кривець й описав у своїй «сказці». Завершує статтю витяг із відомості 1782 р. про братію Свято-Преображенського Мгарського монастиря під Лубнами, серед якої бачимо й вихідців із Сіверщини (Борзни та с. Будища Понорницької сотні) (№ 37).

Насамкінець зазначаємо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені за сенсом слова. Датування, подане переважно кириличними літерами, переводимо арабськими цифрами. У першій частині статті майже всі листи написані до охочокомонного (компанійського) полковника Іллі Новицького й тому ми будемо вказувати ім'я адресата.

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими також краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, соціально-економічну, церковну та культурну історію краю.

Документи з архіву полковника Іллі Новицького

№ 1

1680, жовтня 15 (5). - Свято-Микільський Рихлівський монастир. - Лист ігумена Луки Григоровича.

«Мні велце ласкавий мсци пне полковнику Войска его црского прсвітлого величества Запорозкого комонный, добродію мой великий.

Сими часи будучи в Коропі, зичилем собі видітися з в. мс., моим мсцивим паном, еднак же розние забави того мні заборонили, а найбарзій для того, же подобно в. мс. мс. пн. на маетности своїй на тот час зоставал. Тепер през умислное писмо мое низкий законний при уставичных молитвах в ласку в. мсти, моего мс. пна, залецивши п[о]клон, ознаймую, же тому недель з килка як писал до мене его милость отц архидиякон архипастирский з Чернігова, просячи як то недалеке [...] в. мс. мс. пна отлеглого, абы ся упомніл обетници, меновите о коня, которого] в. мс. мсци пн. в Батурині под час битности пастирской до цуг приобецал дати. Ежели юж ест отосланый, а ежели ніт, теди на сем тижню конечне замисл до его пастирской милости поіхати мію, слушне бы оного през мене переслати, ежели на том воля в. мс. мс. пна будет. При той же оказиї покорне в. мс., моего мс. пна, прошу: поневаж Леонтий Роганский, будучи у мнстру нашом, хвалился мні, же в. мс. мс. пн. оному драни сотец (?) три даровал и заліцал он же якобы над потребу у в. мс. еще драни ест, котороі нам барзо пилно потреба. Рач з ласки своей панской яких сотен зо дві до містца стого дати. О которую то дран повторе покорне в. м., моего мс. пна, и великого добродія попросивши, а о обетницу, так пастирскую, як и убогого мнстра нашого, упомнівшися, тепер и назавше ласце в. мс., моего мс. пна и великого добродія, з вшелякою моею поволностю и уста- вичними убогими законными молитвами яко найпокорній поліцаюся и зостаю в. мсці, моему мсцівому пну и великому добродіеві цале всего добра зич[ливий] слуга и уставичний бгомолец Лука Григориевич, игумен, з братиею.

З мнстра сттля Хва Николая Пустинно-Рыхловского мсця октоврия 5 1680».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14285. Оригінал).

№ 2

1683, березня 7 (лютого 25). - Ромни. - Уривок з листа лубенського полковника Максима Ілляшенка.

«[...] Братерско в. мс., м. мс. пану, щирым афектом зычу: рачыш в. мс. мсци пан через своего пана писара о приезді своем в Глинск нам ознаймуючы, писаты и о повороті з Гадячого, добродія велможного, его млсти пана Грыгорыя гетма- ныча, от нас увідомляетеся. Теды в. мс. мсци пану ознаймую, же сторож мой з Гадячого о полночы приехал и лист добродія ясневелможного, его млсти пана гетмана от пана полковника гадяцкого, зас (...)* привез, який ораз (?) добродія у два кун послалисмо. Вправді ж до нас писма жадного не маш, еднак сторож го- ворыт, же вьіділ очне пана Грыгорыя, барзо хорого, и докторов, мовит, звезли до его млсти. О яком выезд) его панском, дай Бже, жебы здоров був, ціле відомості не маемо и завше частими писмамы докучаю пану полковникови гадяцкому, просячы о певную відомост, абы о его млсти, як з Гадячого мает выехаты, ознай- мил нам. И скоро матимемо відомост, тоеи ж годыны и в. мс., мсци пану брату, не замешкаю ознаймиты[...].

З Ромна феврал[я] 25 1683 року».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14237. Оригінал).

№ 3

1683, травня 26 (16). - Стародуб. - Лист наказного стародубського полковника Тимофія Олексійовича (Жоравки).

«Мсці пне полковнику комонъний, мні велце мсцівий пне и приятелю.

Здоровя доброго и всяких от всіх добр давши помислностей в.м., м. мс. пну упрейме міти зичу. Писмо добродія велможного его мл. пна полковника ншего стародубовского писаное до в. мс., м. мс. пана, через умисного козака моего посилаю по указу его панскому, не бавячи. Тое до ознайменя подавши, ласци в. м., м. м. пна, пилно мя полецаю

в. м., м. м. пну, всего добра зичливий пртель и рад служити Тимофій Алек- сіевич, от его мс. пана Симеона Івановича, гетманича, полковника Войска их црского прес[вітлого] вел[ячества] Запор[озкого] стародубовский, добродія моего, наказний.

З Стародуба 16 мая 1683».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14456. Автограф (?).

№ 4

1685, серпня 11 (1). - Ромни. - Лист лубенського писаря Федора Васильовича.

«Добродію мсці пане полковнику комонный.

Сей козак полку в. мстиного з листом их в. мс. мсци пана до его млсти пана полковника нашого тут, в Ромен, вчера приехавшы, не застал в дому пана полковника и отехал з пані полковниковою еще в середу 29 июл. до его мл. пана полковника гадяцкого намистного, где посполу и его мл. отец протопопа ромен- ский зостает, бо умисне его мл. пан полковник гадяцкий старого нашого у мает- ност ку собі жадал, щоб где о чом в потребах своїх розговорыти. Бо оттол по указу добродійскому без мало в край стародубовский пан полковник гадяцкий чы не отідет. Оттол мы своего пана полковника сего дня повороту сподіваючьі- ся, велілисмо сему козакови час збавити, а же кгды сей козак почал тескнуты, убоячися вашей уразы, що забавился и мы от него лист в. мстиного принявшы, а начытавшы в нем о такой мові безрозсудной сотника лубенского, що губою своею якуюс річ на гонор рейментарский плюскал и мы его почытаючы за неблагодарного ласки панское, тот лист в. мстин принявшы, мы обіцуемо его мл. пану полковникови за приїздом отдаты. Подлуг якого так розумію, же п. сотникови будет безчестно, бо не тилко самому пану полковникови годится за тое его ганы- ты, але нам и меншым належыт за такую его губу неугамованную ганиты. А якие он слова на так высоце гонор говорыл, рач в. мс. мсци пан список до его мл. пана полковника нашого вскорі переслаты, жебы віддал пан полковник ему его слова на очы выкинуты. Бо он від[ат] певне будет невинностю вимовлятыся. По- корне в. мс. о присланне того списку именем пана полковника велце прошу. Кгды ж его мл. пан полковник скоро прибудет з сеи дороги, которого сподівае- мося дня сего на ноч, албо завтра рано, то завтра по обіді на ноч з его млстю ви-беремося до манастира лубенского и во всем в. мс. мсци пана его мл. увідомит, а на сес час нызкий мой в. мс. уклон отдавшы, зостаю в. мс. добродіеви моему уныжоний слуга Федор Василевич, полковий лубенский писар.

З Ромна 1 август. 1685 року».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14197. Автограф. Запис на звороті: «Од пана писара полкового лубенского з Ромна под Талалаювку 1 августа подано 1685»).

№ 5

1688, не пізніше березня 15 (5) (перша неділя Великого Посту). - Лист охочекомонного полковника Михайла Кузьмовича.

«Мці пне полковнику комонный, велце мні мсці пне и добродію .

Постом святым великим Чотиридесятодневным в. мсти, м. м. пна, усердно и миле поздоровляю, також вселюбезно и зычу сей же Пост свтый спостити и в добром здоровю радостно пресвітлого Воскрния Хрстова дождати. Пишет до мене ясневелможный добродій нш, его млст пан гетман, иж мает відомост з Низу от кошового пана атамана, же на сых днях мает хан своим злым намірением з скуплеными уже ордами своїми под наши хрстиянские городы вымщити дорогу. О якой відомости так розумію ясневелможный добродій, же и в. мсти, м. м. пну, дал знати, кгды мні з в. мс., м. м. пном, кажет зноситися. Зачым я моих резидентов до в. мсти, м. м. пна, посылаю, котрые з дней килка могут при в. мсти, м. м.

пану, забавитися для відомости от побережных городов. Если бы міл где неприя- тел бисурман вторгнути, велце прошу в. мсти, м. м. пна, моїми давати знати мні. Пры том зостаю назавше в. мсти, м. м. пну, всего добра зычливым и готовым до услуг Михайло Кузмович, полковник Войска их ц[а]рского пресв[ітлого] в[е]л[и]ч[ества] Зап[орозкого] комонный.

В Богу[родицкой?] в вечер 1 нед[ели] Посту 1688 року».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14440. Оригінал. Запис на звороті: «В Лукомле марта 5 1688 з верва (?) Прилуцкого полку от пана Михайла Кузмова полковника] комонного»).

№ 6

1689, вересня 17 (7). - Новобогородицька фортеця. - Лист охочепіхотно- го полковника Яреми Андрійовича.

«Мсці пане полковнику комоний, мні велце зичливый брате и приятелю.

За любов и зичливост братерскую, которую показалисте противку мене, иж есте без задержаня лист од ясневелможного его млсти пана гетмана добродія нашого, ко мні коммутованый, подали, велце в. мсти дякую и отслужит братерско субмітуюся. А счо пишете в. мсть сторони відомостей, жебым вас чим увідомил, леч теперешнего часу жадних новын в себе ніотколь не маю, тилко копію з листу добродійского, слово в слово описанню, на жаданя в. мст мст пана посилаю. А відомост ежели якая притрафится днем и ночу готов зостаю подати. При том ласце братерской и приязни зичливой полецаюся при зиливости доброго от Гсда Бга здоровя в. мсти мсти пану и брату.

З табору с-под города Новобогородицкого 1689 мсця септевря 7 дня.

В. мсти мсти пану брату и приятел[еви] зичливому всего добра зичливый их црского пресвітлого величества Войска Запорозкого полковник піхотний Ярема Андріевич и до услуг поволний».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14441. Оригінал).

№ 7

1690, листопада 16 (6). - Під Городищем. - Лист охочекомонного полковника Михайла Кузьмовича.

«Моці пне полковнику охотнокомонный, велце мні мсци пне и добродію.

Ведлуг першого писма от ясневелможного его млсти пна гетмана добродія ншего, котрое прышло до рук пна Ивана Максимовича, асаула полку в. мстино- го, во второк прошлый, то ест числа 4 ноеврия, зараз пры борошні на недел тры або й далей з кожного полку товариства по пятдесят з тим же п. Иваном Макси- мовичом того ж 4 чысла выправилисмо, а 5 чысла ноевр[ия] переправили Дніпр. Другое зас ясневелможного добродія писмо до в. м. писаное и прыналежное ку всім полкам так комонным, яко и піхотньїм, прышло до нас з середы на четвер преде днем 6 чысла ноевр[ия] и уже не застало пна асаула. Теды я зрозумівши волю ясневелможного добродія ншего, написалем от мене и втропце за оным же п. асаулом товариством моим послалем. А що и до рушеня в том же поважном добродійском писмі было спецификованого и тое з вышмененъным ознаймив- шы, зостаю всего добра зычливый их црского пресв[ітлого] вел[ичества] Войска Запор[озкого] полков[ник] комонный Михайло Кузмович.

З под Городыща з ноевр[ия] 1690 року».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14440. Оригінал).

№ 8

1693, квітня 25 (15). - Батурин. - Лист гетьмана Івана Мазепи.

«Мой ласкавый приятелю, пне полковнику комонный [...]

З писма в. мсти, до нас присланого, відомо нам учинилося о повороті асаула вашого полкового Ивана Рубана, которий ходил за промыслом военным в поле, а же ему в той дорозі нігде не тра[пи]лося поминутися през так долгый час неприятелями, теды умысл[и]л побавитися около Лебедина, який час, азали бы там чи не достал якого бе[сурманина] язика, чим бы нам, гетманови, и всему Войску Запорозскому могл [прислуж]итися. Т[еды] мы его, пна асаула, похваляем охоту, о[днак же] дивуемся [...] и жалуем, же городовое товариство при нем, асаулу ва- шом полковом, будет котрое з едного тылко плуга и домового господарства міют хліб. Так много часу в той дорозі утратили, нічого по намірениею не вскуравши, а и тут господарства свої чрез тот час утеряли, то ест не приспособили нічого в оном. Тое в. мсти наменивши зы[чим] ему доброго здоровя.

З Батурина априля 15 д. 1693 року.

Иван Мазепа, гетман Войска их царского вел. Запороз[кого]».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14206. Оригінал пошкоджений).

№ 9

1693, жовтня 16 (6). - Лубни. - Лист лубенського полковника Леонтія Свічки.

«Мосці пне полковнику охочокомонный охотний, велце мой мосці пне и брате.

Подан мні от добродія ясневелможного его млсти пна гетмана поважний лист у вечор числа 5, жебисмо сотен всіх полку моего товариство, якие были до отпору неприятелей бесурманов з домов двигнутися, роспустил в доми. Теди розказавши оному товариству по их домовках розийтися и сам з подручними своїми дня сего, на даті менованного, мію рушити з Лубен ку Пирятину. Жадаю прето и в. мсти м. пна: хтійте товариство сотні Чигиринъдубровское, якие при боку в. мсти мосцівого пна на службі военной зостают, роспустити по их домов- ках, защажуючи на иншую вперед грядущую военную потребу.

О що велце в. мсти, м. м. пна братерско просячи, его ж неизмінной полецаю мя ласце, зостаючи назавше в. мсти, м. мс.пну, всего добра цале зичливый прте- лем и братом до услуг поволний их црского прес[віт]лого влчства Войска Запо- розского полковник лубенский Леонътий Свічка.

Дат з Лубен октобра 6 року 1693».

(НБУВ. IP. Ф. ІІ. № 14252. Автограф (?).

№ 10

1697, червня 25 (15). - Лохвиця. - Лист лохвицького сотника Мартина Мартоса до гетьмана Івана Мазепи.

«Ясневелможный пане гетмане, велце мой милстивий пане и великий добродію.

Прибувши я з поважъним инътерцизним на млини полку Лубенского от велможности вашей мні данным універсалом, презентовалем пану атаману и всей старшині лохвицкой, что панове старшина лохвицъкая и похвалила. Еднак кдим Троцъкови Пестичови вельможъний пне показал, тот яко живо віри не пой- муючи, мовил: «А чему ж до мене особливого пнъского писма не маш?» Зачим велможъный милостивий пне, любо не хотілос велможности вашей потурбовати, еднак тое мя зневоволило, же закупленъню моем не поймует віри. Другое. Кгдим запиталем его чи міет от велможъности вашей на млин свой оборонний універсал и жеби кди прийдет час тому, мщочъку доход войсковий зо млина его брати, упомюнулъся он своего анімушу, отказал мні, же хоч и універсалу не маш, а з млина моего доходов не будеш брати. До того велможности вашей ознаймую, иж еще у Гудимах млин на его идет; не відаю чи за відомом вашей рейментар- ск[ой] милости чили ніт. И через таковие его поступки по указу велможъности вашей ревизию по въах млинах полку Лубенского чинивши, что на него о[...] все списавши, вслід до велможъности вашей посил[алем?], а на сей час млстиво- му баченю отдавши, естем велможъности вашой пна моего велце милостивого найнижъший слуга и подножок Мартин Мартос.

З Лохвиці июня 15 року 1697».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14460. Автограф (?).

№ 11

1697, серпня 7 (липня 28). - Жердев (?). - Уривок з листу наказного полковника і обозного переяславського полку Леонтія Потаповича (Панке- вича).

[...] копия ясневел[можного] и его мил[ости] пана гетмана з універсалу его панского виписанная горлом страшит, абисмо с полком по Успениї ораз станови- лис до боку его мил[ости] п. полковника миргородского на Оріл [...].

Леонтий Потапович, обозний и наказний пол[ковник] переясловский.

З Жердева (?) 28 июл[я]1697 року».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14459. Автограф (?).

№ 11а

1694, грудня 21 (11). - Понорниця. - Лист понорницького сотника Не- чипора Савченка.

«Мсци пне полковнику комонный, велце мні мосци пне и ласкавий добродію.

При поволности услуг моих поклон мой звиклый в ласку в. мос. мос. пну залецившы, доброго здоровя от Гсда Бга веспул з еї милостю пнею и со чади зичу в долготу дний заживаты при щасливом повоженю. При сем покорную мою прозбу до млствой ласкавости в. мс. мс. пна вношу за рожоным братом Алексіем Гаврилченъком, Олешка небожчика того Гаврилченъка дядком их рожоным Олихвіром Обуховским, жителях понорницких, которие, зачувши о небожчику Олешку, же юж преставился з маловременъного сего жития на вічную памят, з Бжия росказаня, оплакавши его, небожчика и помянувши як црков православная в себі содержит з повинности своеї пртелской, пришедши до мене з жалем немалим, ба и со слезами, просячи абым им дал писмо для увірения до в. мс. мос пна, же оны в покревности таковой знайдуются. Що я, добре відаючи, же так ест, а не иначей в тот способ за ними и причиняс, рач в. мс. мосци пн. оных як блызких в крві не отпустити тще з позосталих вещей небожчикових з побожности своей, на чом будет милосердие вше пнъское, що за дшу его що нім (?) сиротам бідним на памят кревного и рожоного их. А оны повинни за его дшу Гсда Бга благати и діти их, поки живота их на сем віку будет. А за в. мс. мос. пна и доброд. Отримавши милостивую ласку, должествуют Гсда Бга в Тройци Стой единаго маестат благати за доброе вше здорове и многолітное при щасливости пановане. О що и повторе в.мс. мости пна и добродія моего низко поклонившис, покорне прошу: не остав прозби моея для тых сирот. Гсд Бг будет в.мс. нагородою стократне за таковое помирковане и поділ побожний им, сиротам, бо тилко в них було отца и добродія. А я за дознанную в прошении моем ласку ласку (написано двічі - Ю. М., І. Т.) готовим зостаю навсегда отслуговати и естем в. мсци, моему мсци- вому пну и ласкавому добродіеви, цал всего добра зичливий и поволний слуга Никифор Савченко, сотник понорницкий.

З Понорници декаврия 11 д. 1694».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14487. Оригінал).

Документи інших фондів НБУВ № 12

1639, березня 28 (18). - Чернігів. - Випис з чернігівських гродських книг, який містить акт розмежування Ніжина, Дівиці й Носівки (регест).

«Выпис с книг кгродских воеводства Черниговского.

Року тисяча шестсот тридцат девятого месяця марца осмнадцатого дня.

На уряде кгродском в замку его корол[евской] милости черниговском передо мною, Миколаюм Дубницким, на тот час наместником воеводства Черниговского, ставши очевисто у книг кгродских черниговских урожоний пан Крыштоф Кгаевский именем ясневелможного мл. пана Миколая с Потока Потоцкого, вое- води брацлавского, гетъмана полного коронного, енерала подолского, каменецкого, лятичевского, нежинского etc старосты, подал пер облятам акъты чотыри коммисарские с ограничения нежинского, печатми и подписами рук ясневел- можных, велможных и урожоных их мл. панов комисаров сеймом прошлым на успокоене дифъференций граничъных стверженные, которые то акты або декрета коммисарские оригиналы уже и до книг подкоморских суть пред велможного его мл. пана Адама з Брусилова Киселя, подкоморого черниговского, старосты носовского, яко сусцепъта руки его мл. на тих оригиналах сведчит вписанные и так ся в собі мают:

(далі йде текст латинською і польською мовами, котрий подаємо у вигляді регесту - Ю. М., І. Т.)

Ми, послані королем і Річчю Посполитою для розграничення власності замків і обивателів Чернігівського воєводства, визнання «прав і привілеїв кожному зокрема». Розмежування починається з Ніжина, «на місце згадане, Сальну (Sal- nq), Дуброву (Dqbrowu), де землі ніжинські, носівські і биківські зійшлися, і тут ніжинські беруть свій початок». Ми приїхали сюди на призначений час, щоб розглянути позов Потоцького до Адама Киселя. Представники позивача предявили документ, текст якого наводиться:

Мартин Калиновський, чернігівський воєвода, Олександр Пясочинський, київский, Улановський, Миколай Косаковський, чернігівські каштеляни і старости, Щенсни Вишел, подкоморій новгородський, Анджей Косаковський, чернігівський, Миколай Кисіль - новгородські хорунжі, Станіслав Пясочинський, суддя, Якуб Война Оранський, підсудок, Миколай Солтан, писар судовий земський, чернігівські урядники комісари вельможному пану Адаму Киселю, чернігівському підкоморію і носівському старості. Повідомляємо, що до нас, комісарів до розграниченя, визначених ухвалою минулого сейму, також до присудження реституції, доходять відомості про певні розходження між Дівицею й Носівкою, володінням Потоцького, та містом Ніжином. Прагнучи це заспокоїти згідно старого опису кордонів міста Ніжина, ми призначили розгляд справи на 9 грудня 1638 р. Вимога предявити Потоцькому документи й свідків.

30 грудня 1638 р.

Ми провели кордони і насипали копці від Сальни й Дуброви до Плоскої Могили. Ніжин представляли Дмитро Кузчич, бурмистр, і два райці Ян Бучин- ський і Олекса Кудря. Був також возний Ян Сеницький з Ніжина. Від Плоської Могили витікають дві річки: одна тече до Удаю в правий бік, друга - вліво до до містечка Дівиці і впадає аж у річку Остер. Ці дві річки називаються Дівицею. Ці річки згідно попереднього комісарського розмежування розділяють Носівку й Ніжин. Тут ми насипали копці. Лосинівка належить до Носівки, а в правий бік землі, які тягнуться до Талалаївки і Ніжина аж до ніжинського мосту, а з містечка Дівиці найближче до р. Кропивни. Зліва - дівицькі землі, справа - кропивен- ські й ніжинські. Над р. Остром, а потім над Плоським болотом аж в половину цього болота до останнього копця з Ніжина, поставили 9 копців.

«Которые то вси чотыри акъты и декрети коммисарские ограниченя усих чотырох стен (?) месте Нежина, так яко афференс потребовал, уно волюмине до акът нинешних кгродских черниговских суть вписаные. С которих и тот выпис одного акту стороне потребуючой и аффекътуючой под печатю кгродскою чер- ниговъскою ест выдан.

Писан в замку черниговском.

Корикговал Турчынович».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 18432. Копія кінця ХІХ ст.).

№ 13

1671, березня 11 (1). - Борзна. - Запис в міських книгах про обрання писаря.

«Року 1671 місяця марта 1 дня.

Тарас Забіла, сотник.

Мы, уряд наш борзенский, Тарас Забіла, сотник Войска его црского прес. велич. Запорозкого борзенский, Семен Козаченко, атаман городовий, Плющ Гаврило, войт, Дмитро Дмитро (написано двічі - Ю. М., І. Т.), бурмистр борзенский, так же мещане Данило Крамар, Андрій Прасол, Григорий Проскурня старий и многие посполитие люде зацние, обиватели борзенские, чинимо відомо и акти- кум до книг міских, ижесмо новообрали писара всему місту Емелияна Середови- ча и поступили из диму посполитого члвіка по шагови, а которий називается Войску Запорозкому товаришем, теди по полтораку, а из усей сотні на що для віри певной велілисмо в книгах записат. Що ест и записано року и дня виш опи- саннного».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50902. Тогочасна копія).

№ 14

1671, квітня 16 (6) (?). - Борзна. - Купча.

«Року тисяща шесот сімдесят первого місяця апріля дня 16 (6) (?).

На враді нашом борзенском, передо мною Тарасом Забілою, сотником бор- зенским, пред Семеном Козаченком, атаманом городовим, пред Гаврилом Плющем, войтом тамошним, Дмитром Федоровичем, Андреем Савелиевичем, бурмистрами борзенскими, и при битности людей зацних пред Игнатом Савелиевичем, бурмистрами борзенскими, Иваном Савелиевичем, (...)* Пивоваром, Гриц- ком Кулиничем (?), становши очевисте Ефимия Кондратиха зезнала тие словы: ижем доправила свое діти притомние сина из дочкою а на йменне Демяна и Ма- риню в своем кгрунті в той способ, же зять на ймя Трохим по збуреню города под час московщини постановил на моем грунті будинок своим коштом, докладаючи и тепер юж нехай вічними часи я при Трофиму, зяті, кгрунт оний, на мене приналежитий, пускаю тож в посесію зятеві, а синови Демяну своему наказую, абы половину плецу того Трохим заплатил, и що видячи Трохим, а слухаючи матчиних слов, и сплатил талярей тринадцят готових грошей. Знову оний Трохим за свою працу міючую комору, в ринку стоячую окном против колоди и пу- даше (?) напрод з Мойсіевим стояче Демяну в посессию подал. Волно так ему, яко то своим дискеровати. На що для віри ліпшой просили уряду обі сторони, абы было прийнято тая реч до книг міских, же иж на часи вічние о том розніх (?) не повинен нихто з межи них болш турбаціи вщинати и так за потребованем тих сторон велілисмо в книгах записати. Што ест и записано року и дня вишей писаного».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50902. Тогочасна копія).

№ 15

1671, травня 12 (2). - Борзна. - Запис в міських книгах, який містить купчу.

«Продажа плецу (..)*.

Року тисяча шесот сшъдесят первого місяця мая дня 2(?).

На врад наш борзенский пред Тараса Забілу, сотника борзенского, и пред Семена Козаченка, атамана городового, Гаврила Плюща, войта тамошного, Дмитра Федоровича и Андрея Прасола, бурмистров борзенских, становши Роман Баришполец, обивател курінский, обявил тие слова, иж я продал плец свой пану Демяну Кондратовичу, жителю борзенскому, стоячий подле Андрея Проскурні, а напротивко Семена Козаченка в Пробитой улиці, за коп тринадцет готових грошей без ползолотого. И так гроши отобравши, мовит тие слова: я отдаляю себе и жону и діти вічними часи от того плецу и пускаю ему в посесию. Волно ему яко то своим власним дискеровати, продати и на який хотячи пожиток собі обернути. Що таковую мову мівши, прохали нас, уряду, обі сторони яко Роман, так и Демян, абы било записано в книгах міских для віри ліпшой. И так за потребова- нем есть и записано».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50902. Тогочасна копія).

№ 16

1671, серпня (?) 14 (4). - Борзна. - Купча.

«Року 1671 місяця августа (?) 4 дня

Продажа млина Лескова остатнего Кустовского Ивану Водовозу.

На враді нашом борзенском пред Тарасом Забілою, сотником борзенским, пред Семеном Козаченком, атаманом городовим, Андреем Семеновичем, войтом тамошним, становши очевисто Леско Семенович, мелник бывший греблі Кустов- ской, ясне и явне доброволне, без жадного усилованя признал в тие слова, мовя- чи: иж я, панове, ач маючи прирожоним правом отчистим греблю, лежачую верху реки Борзенки, на Кустовцях в держаню своїм вечистом не пінную и в жад-ной сумі небожчиком отцем моим и мною не заведенную, а не могучому видоле- ти (?) за примусом недостатков моїх, абы міли на двох лотоках два млини з двома каменями виставити. Теды учасником собі приймуючи славетного пана Ивана Водовоза, продалем ему половицу греблі моей в року 1660 девятом в місяці февралі, шестом дні за зол. сто сполна личбы и монети литовской. И тепер юж виш писаного року июня, не хотячи в Борзні мешканя міти, продалем и другую половицу зо млином моей роботи, працею и коштом збудований, з едним каменем уступами просяними и из валушними, так теж и из гаем, стоячим по той бок греблі от поля с приїзду от Стрілников, продалем за полпятараста зол личбы и монети литовской пану Ивану Водовозу, сам себе отдаляючи вічними часи и изрекаючися с приятелями своїми, близкими и далекими. Волно, мовит, оную греблю в держані тримаючи зо млинами, яко то за свою працу купленою, диспонувати яко хотячи на ліпший свой пожиток оборочати так от ему самому, яко и потомкам его по нем. Уряд, вислухавши признаня як от Леска Семеновича, мел- ника бывшого, без усилованя и без жадного примушеня по своей воли доброй, а видячи и могоричников, при которих торг и постановленье было: Василия Шов- ґеню, Василия Якововича, Филипа Нагорного и многих людей зацних, варует под утраченьем совитости тоеи сумы данное за оную греблю зо млинами и под заплаченьем совитости накладов тисячу коп стороні и належному урядови. Если бы з Лесковой руки хто колвек мілся озвати и о держанье спокойное, за свое гроши купное, Ивана Водовоза турбовати. Волно юж Водовозови спокойне оного з греблею шафовати ему самому и потомком его на вічистие часи. А при таковом обварованью за потребованьем сторони так, як ся стало, до книг міских веліл записати, што есть и записано року и дня вишей писаного».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50903. Тогочасна копія).

№ 17

1673, лютого 12 (2). - Конотоп. - Купча.

«Копия з купчой на хутор Скибенский.

Року Бжого тисяча шестсот сшъдесят третяго мця февраля второгонадцят дня.

Передо мною, Феодором Сулимою, на тот час державцею городовим коно- топским, и пред нами врядом конотопским, и меновите Иваном Жданенком, сотником конотопским, и Гаврилом Клименком, атаманом городовим, и Романом Коломийченком, войтом конотопским, Иваном Федоренком и Мойсіем, бурмистром, и при том будучи славетно урожоний пн. Яков Лизогуб и п. Тимофій Радич и п. Юрий Харевич и Василий Парпура и Григорий Кривецкий и при Семену Зимовцю, атаманом курінним, и при п. Стефану Сулімі и при Семену Мученику и при Супруну Романенку и при Мелешку и при Ивасенку, обивателей конотопских, и Панком Петренком, атаманом шепеловским, и при инних людей на тот час било немало зацних и віри годних, ставши пред нас, звиш именован- них особ, очевисто, явно, ясне и доброволне Гарасим Скиба з жоною своею на имя Любка, обивател семяновский, мовил так:

Мсці пнове уряд и всі особи зацние. Нехай будет явно Бгу и вам свідомо, иж продалем славетне урожоному п. Феодору Кандибі став з млином, в яком млині кол дві, коречники по дванадцет пядей, а третая заставка ялова и лісок низ гребли аж за ярок до поля Примакового от міста, а от Вязовки з другого боку греблі гайок и що ест до поля пахатного и сіножати около гайка мое власное, ні-кому непенное и незаведенное ні в чом и тое продалем у вічност п. Феодору Кандибі, жоні и потомству его, вічне у поссесию подаю за готовую и певную суму золотих осмъсот сполне монети доброй. Теди я их възявши суму до рук своїх, отдаляю сам себе, жону и дітей своїх всіх, так теж и жадних приятелей и кревних моїх вічними часи, иж не повинен иміет ні в чом за оний став и що звиш на- менилем вічними часи турбовати як самого п. Феодора Кандибу, так и потомства его. Волно п. Феодору як своїм власним завідоват и пожитковат на свою користь оборочати як хотя, не міючи ни от кого жадной перешкоди и турбації. На що я, звиш речений Гарасим Скиба, для ліпшой имовірности и певности пред урядом и особами звиш писанними подаю п. Феодору Кандибі оное писмо мое врадовое з притисненем звиклой печати врядовой и подписом руки писарской.

Діялося в Конотопі року и дня звиш писаного.

Звиш писанние особи. Яремій Вилянець, писар конотопский, рукою».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57826. Тогочасна копія. Внизу документа намальовано три кола, всередині яких написано «печат»).

№ 18

1676, серпня 6 (липня 27). - Лист гетьмана Івана Самойловича до царя Федора Олексійовича.

«Божиею милостию (далі йде царський титул - Ю.М., І. Т.) Иван Самойло- вич, гетьман з Войска вашего царского пресвітлого величества Запорозским, пав до лыца земного пред пресвітльїм вашого царского величества маестатом у стопи ног, смиренно чолом бью. Иле колвек тими днями мілем у себе відомостий от (!) неприятелских бусурманских оборотах и Дорошенковых упорных завзятос- тях, и пойманых розных языков, все тые до вашого царского пресвітлого величества з моей звыклой повинности з языками через умыслных посланых моих послалем. Зачим и тепер якие мене о том зайшли новины он полковника лубен- ского, таже и од полтавского и з Коша од Ивана Сірка, атамана кошового, и од всего Войска Запорожского Нызового, теды и тые до вашого царского пресвітлого величества при листах их помененых особо через почту посылаю для уві- домления, з которих п[о]розумівшися, же Дорошенко з бысурманы знову взрав- ши (описка, має бути «взявши» - Ю. М., І. Т.) ликгу, а без мало чи и не з запорожцями, настренчил свой злый замысл на сей бок Днепра неприятелским спо-собом уторгнути; прето з чулости моей маючи сам завше пилное око, и будучи готовым зо всіми полками на одпор оному росказалем полковником подніпрян- ским з выборным их товариством комонно стати поблизу Днепра, каждому у своем полку на певных містцах, так и комонному Мовчановому полку, который през всю весну накровался (описка, має бути «найдовался» - Ю. М., І. Т.) на ста- новиску у полку Черніговском и Стародубовском, и инъшим всім охочим людем туда ж к ным для помочи велілем надближити, жебы ставши неподалеку, себе остерегали, а звлаща под теперешние робочые часы сего малороссыйского краю, и провідуючи о далшых замыслах неприятелских, мні ознаймовали, од которих якую вперед буду міти відомость, днем и ночью не омешкаю вашому царскому пресвітлому величеству ознаймовати. А тепер тое наменивши вашому царскому пресвітлому величеству, тут же жал мой незносный прекладаю на Петра Рослав- ца, бывшого полковника стародубовского, который власне подобно намовившися з неприятелскими сторонами, без данья од мене жадние и наименшие ему причины, хотіл замешкане яковое тут учинити, бо ставшися цале мні и всему Войску Запорожскому городовому противником, и людей зацных полку свого до того приводил, жебы рейменътови моему не повиновалися. Людцкая однак справила то ростропность, и ку своему добру посполитому зычливость, же его пре- вротное рады, не слухаючи, до мене одозвалися з своим неодмшным послушенством через значных своих присланых особ, и давши о его нестатку відати, про- сили мя усылно о позволене на обранене инъшого собі полковника. Зачым и я, хотячи жебы оны непорушно при первшом могли зостават и порядку, позволил им ведлуг давного звычаю войскового з межи себе обрати кого злюблят полковником. Он затым вдячи, же в нарічьи своїм к замыслу омилився да вся з тым на потом чути, же міл удатися, забравши всі знаки войсковые, до вашого царского пресвітлого величества к Москві. Который кгды там прибувши, міл бы що неслушного перед наяснійшьім вашим государским маестатом клеветати, прошу покорно вашого царского пресвітлого величества, жебы ему не вірено, овшем жебы его яко розорителя покою святого добре там придержено до розправи, для которие вскоре до вашого царского пресвітлого величества особу якую од себе значную з щирским (?!) чолобытьем моим выправлено. А на сей час притом по- лецаю на вашой царского пресвітлого величества милостивой ласце.

З Батурина июля 27-го 1676.

Вашого царского пресвітлого величества вщный подданый во віки неод- ступный и слуга найныжайшый Иван Самуилович, гетман Войска вашего царского пресвітлого величества Запоровского».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 18373. Машинописна копія. З машинописного заголовку: «Малороссийские подлинные акты 1676 г., июля 27, № 349/334». Запис біля печатки: «184-го августа в 4-й день через почту с калузким стрел- цом с Андрюшком Барышниковым»).

№ 18а

1680, травня 26 (16). - Свято-Микільський Рихлівський монастир. - Лист ігумена Луки Григоровича до полковника Іллі Новицького.

«Мні велце ласкавий мсци пне полковнику Войска его [црского] прсвітлого величества Запорозкого комонный, доброд[ію мой великий].

Писалем по килка разий писмо мое до в. мс., моего мс. пана, просячи на пра[здник] стого Николая, на которое жадного скутечного респонсу не одержа- лем, т[о] так розумію наша негодност, а в. мс. мс. пна забавы военние то справити] могли. Зачим тое блгоугодное Гспдви и Его угодникови діло часу свое- [го...] поволнійшого поветовати рач доброд[ій] мой покорне прошу. Под час бытности нашой в Батурині розних особ мовы до ушу в. мс. пана носилися, межи которими и я промовилем. На оние в. мс. мс. пан з ласки своей его милости пану и пастыру цугового білого коня дати приобецал. Зачим тепер по указу его пас- тирской милости и в пилной моей потребі в Чернігов о середі, даст ли Бг, виеж- жаю, тую вашу обетницу през мене его пастырской милости виполнити чи не можная бы. При котрой [...] ведлуг проможности моей от в. мс. мс. пана поклонитися могу. А на сей час з оним же моим поклоном в неотмінную любов и ласку в. мс. мс. пна полецаюся покорне и назавше зостаю в. мс. моему мс. пну и [великому] доброд[іеві], всего доб[ра зичливий слуга] и уставичний б[гомолец] Лука Григориевич, [игумен, з братиею].

З мнстра сттля Хва Николая Рыхловского мсця мая 16 1680».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 14552. Оригінал ушкоджений).

№ 19

1689, лютого 26 (16). - Стародуб. - Купча.

«Року тисяча шестсот осмъдесят девятого мсця февраля шестогонадцят дня.

Передо мною, Тимофіем Алексіевичом, полковником Войска их црского прес[вітлаго] влчства Запорозского стародубовским, ставъши очевисто Дороха Гучонок, житель Буди Рохмановъское, ясне и доброволне признал, иж кгрунт свой пахатний власний, никому ни в чом незаведенний и непенний, з синожатми и з сноповщиною, з двором, з будинъком, з гумном, з огородом, в той же Буді найдуючийся, за певную суму грошей, то ест за шистнадцять коп литовских доброй монети, пну Василю Михайловичу, товаришови войсковому, жителеви села Борознина, на вічност продал и пустил от которого то кгрунту всего, пахатного и сіножатного, он, Дороха Гучонок, себе самого, жону дітей, близких и далеких кревних своих в вічние и в неотзовние часи видидичует и отдаляет. Волно ему, Василию Михайловичу, оний кгрунт, яко свой власний, кому хотя дати, продати, даровати, заменяти и на який хотя свой пожиток обернути. Счо для ліпшоі моци и твердости сее доброволное Дороха Гучонка продажное признатие потребую- чой сторони, то ест, Василию, при печати з подписом руки моеі даю.

Писан в Стародубі року, мсця и дня вижей писанного.

Их црского прес[вітлoго] влчства Войска Запорозского полковник Тимофій Алексіевич. М. П.

(С подлинника)».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 18432. Копія кінця ХІХ ст. Зверху у документу запис копіїста: «Купчая, совершенная перед полковником Тимофеем Алексеевичем, на продажу Дорохом Гучонком, жителем Буды Рохмановской, грунта Василию Михайловичу, товарищу войсковому, жителю с. Борознина, за 16 коп 16 февраля 1689 года»).

№ 20

1689 вересня 13 (3). - Москва. - Жалуванна грамота царів Петра І, Івана V (регест).

«Копия з подлиннной грамоти их црского величества.

Бжиею млстию (далі йде царський титул - Ю. М., І. Т.) пожаловали коно- топского сотника Федора Кандибу, повелели ему дать сию нашу [...] жалованную грамоту на село Куриловку и на слободу Кандибовскую. Для того прошлого от создания мира 7197 (1689 - Ю. М., І. Т.) году бил челом нам он, Федор, что в про- шлех годех служил он отцу нашому [...] Алексею Михайловичу [...] и брату нашому [...] Феодору Алексеевичу [...], также и нам[...] служит, не щадя голови своей, против неприятелей крста стого в Чигринских и в иних во многих, также и в прошлих во 195-м и во 197-м (1687 и 1689 -Ю. М., І. Т.) годех во обоих Кримских походах бил и за сие ево служби [...] гетман Иван Стефанович Мазепа дал ему, Федору, в Прилуцком полку село Куриловку до слободу Кандибовскую, а [.] наше величество [...] - сею ншу[...] жалованную грамоту [...] в [...] Москве [...] 7198 мця сентевря 3 дня [...]».

...