Родина гетьмана Дем’яна Ігнатовича

Размещено на http://www.allbest.ru

Родина гетьмана Дем'яна Ігнатовича

Віталій Мамалага

Мамалага Віталій Вікторович - старший науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (Батурин, Україна),

Vitaliy Mamalaha - Senior Researcher at the National Historical and Cultural Reserve «Hetman's Capital» (Hetmanskaya St., Ukraine),

Family of Hetman Demjan Ignatovich

In the article questions connected with genealogy of hetman D.Ignatovich, his social origin and related ties in general are considered. An attempt is made to establish the nominal composition of the hetman's family by available sources, and here the role that its representatives played in the socio-political life of the then Ukrainian society. The author also tries to establish how branched were the hetman's family ties and how much the matrimonial component was significant in his policy.

Keywords: Demjan Ignatovich, Vasily Mnogogreshny, Zinovy Ignatovich, Sava Shumeyko, Mikhail Zinovievich, D. Ignatovich family, genealogy of the Cossacks.

У статті розглядаються питання, пов'язані з генеалогією гетьмана Д. Ігнатовича, його соціальним походженням та родинними зв'язками. На наявному джерельному матеріалі встановлюється поіменний склад сім'ї володаря булави, визначається роль, яку її представники відігравали у суспільно-політичному житті тодішнього українського суспільства. Автором проаналізовано розгалуженість родинних зв'язків, матримоніальний чинник у політиці гетьмана.

Ключові слова: Дем'ян Ігнатович, Василь Многогрішний, Зиновій Ігнатович, Сава Шумейко, Михайло Зиновійович, родина Д. Ігнатовича, генеалогія. гетьман ігнатович сім'я

Біографія гетьман Дем'яна Ігнатовича досі залишається «білою плямою» в українській історіографії. У наявній на сьогоднішній день в науковому обігу джерельній базі володар булави вперше згадується лише з 1665 року як зрілий державний діяч одразу в якості чернігівського полковника. Достовірних відомостей щодо попередніх років його життя натепер немає. Така поява «нізвідки» на політичному небосхилі Української козацької держави разом із селянським походженням гетьмана дали підстави історикам вважати Д. Ігнатовича чужою і ледь не випадковою людиною в козацькому середовищі Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба. К.: Наукова думка, 2004. С.147.. Допомогти з'ясувати, чи відповідає така думка дійсності, може встановлення родинних зв'язків гетьмана. Загалом же дослідження родинних зв'язків Д. Ігнатовича необхідне для повнішого окреслення місця керманича та його родини у структурі козацької еліти. Доповнення генеалогії українського козацтва, вивчення якої стало в останні роки дуже популярною темою в колі вітчизняних істориків, є також важливим завданням.

Про походження Д. Ігнатовича та про його батьків майже нічого не відомо. Натепер в історіографії існують дві думки щодо походження гетьмана. Перша думка, яка була висловлена ще В. Модзалевським і яку підтримує більшість сучасних дослідників, твердить про селянське походження Д. Ігнатовича. На противагу їй В. Кривошея стверджував, що він мав шляхетське походження та пов'язував його з родиною лю- бецьких шляхтичів Ігнатовичів Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. С.200.. Цю думку дуже обережно підтримує І. Кондратьєв, натякаючи на любецьке та шляхетське походження Д. Ігнатовича Кондратьєв І. Любецька шляхта у «лівобережних» планах гетьмана Петра Дорошенка // Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, приуроченої до 350-ї річниці початку гетьманування Петра Дорошенка. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015. С. 89-94.. Але беззаперечним доказом того, що прізвище «Ігнатович» не є в нашому випадку родовим ім'ям, а походить від патроніма (по батькові), є те, що і сам правитель Гетьманщини дозволяв собі змінювати його форму, і сторонні люди називали його в інший патронімічний спосіб. Так, гетьман у документах фігурує і як Ігнатов Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). Київ-Львів : НТШ, 2004. С. 460., і як Ігнатенко Соловьев С. История России с древнейших времен. Кн.3. Том XI-XV. СПб.: Издатель-ство Товарищества «Общественная польза», 1916. С. 413., чого, швидше за все, не могло бути б, якби це справді було родовим прізвищем, тим більше шляхетським. А з урахуванням того, що і брати гетьмана - Зиновій та Василь, про яких далі буде сказано, також фігурують кожен як «Ігнатович» Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 9. СПб.: Типография М. Эттингера, 1877. С.692.; Універсали українських гетьманів. С. 557., не лишається жодних сумнівів: батька гетьмана звали Гнатом (Ігнатом, Ігнатієм) і він, швидше за все, за відсутності будь-яких вказівок на шляхетство був справді низького походження. Жодних конкретних відомостей про нього досі не віднайдено. Щодо матері Д. Ігна- товича, то невідоме навіть її ім'я.

Після того, як гетьмана було усунуто від влади та за царським указом відправлено на заслання, його долю повинні були розділити і його родичі. У цьому указі поіменно згадуються дружина Д. Ігнатовича Анастасія, сини Петро та Іван, донька Олена, племінник Михайло Зіновійович Центральний державний історичний архів України (м.Київ) (ЦДІАК) Ф. КМФ-41. Оп. 1. Спр. 96. Арк. 237..

У листі до царя з проханням про надання підтримки своїй родині у разі його смерті, який гетьман Д. Ігнатович написав під час тяжкої хвороби у грудні 1670 р., він називає свою дружину Анастасією Якимівною Листи українських гетьманів. Харків: «Фоліо», 2012. С. 79.. Це майже все, що відомо про цю жінку. Походження дружини Д. Ігнатовича не встановлене, щодо неї нами віднайдена тільки наступна інформація: Д. Ігнатович після свого арешту в березні 1672 р. розповідав, що гетьманським майном міг розпоряджатись брат його дружини, він же молодий зять переяславського полковника Родіона Дмитрашки Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 9. С. 772.. Як твердить В. Кривошея, Р. Дмитрашка був бездітним, але його дружина Тетяна, вдова Василя Золотаренка, колишнього полковника ніжинського, мала дітей від першого шлюбу Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Переяславський полк. К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. С. 35.. Чи мається на увазі, що брат Анастасії Ігнатович був чоловіком якоїсь падчерки Р. Дмитрашки, чи невідомої його сестри, чи, можливо, той все-таки мав дітей, про що натепер не відомо дослідникам генеалогії? Як би там не було, такий родинний зв'язок брата дружини гетьмана вказує на близькість родини Анастасії Ігнатович до козацького, а, можливо, й старшинського середовища. На жаль, ім'я вказаного брата гетьманші чи якісь подробиці з його біографії невідомі. Також, за даними В. Модзалевського та В. Кривошеї, Анастасія мала сестру невідомого імені, яка була дружиною Василя Сви- риденка, помітного соратника Д. Ігнатовича, генерального хорунжого в його уряді Модзалевский В. Малороссийский родословник. К. : Типо-Литографія С.В. Кульженко, 1912. Т.ІІІ. С. 559.; Кривошея В. Українське козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк: монографія: у 2 т. К. : ДП «НВЦ «Пріорітети», 2012. Т.ІІ. С.138..

Щодо вказаних синів та доньки, то вони на момент заслання були неповнолітніми та неодруженими. Жодних відомостей про їхнє життя за період до та під час гетьманування Д. Ігнатовича не віднайдено. Щодо пізнішого періоду життя в Забайкаллі, то згадки про дітей Д.Ігнатовича у джерелах зустрічаються. Зокрема, відомо, що Петро Дем'янович загинув 1691 р. у бою з монголами, а Олена Дем'янівна вийшла заміж за сибірського дворянина Івана Бейтона. Також сибірські джерела дають інформацію про ще двох доньок Д. Ігнатовича, народжених, швидше за все, вже на засланні, проте їхні імена не називаються. Відомостей про Івана Дем'яновича сибірські джерела не дають, зате про Якова Дем'яновича маємо інформацію, що і він помер у 1691 р. Оглоблин Н. Служба в Сибири Демьяна Многогрешного // Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. К.: Типография Императорского Университета св. Владимира, 1892. Кн. 6: С. 153-162.

Можна припусти два варіанти такої колізії. Можливо, на якомусь етапі відбулася канцелярська помилка, яка зробила з Івана Якова або ж з Якова Івана. Також можливо, що Яків народився вже на засланні. Друге припущення менш вірогідне: чому ж тоді сибірські джерела жодним словом не згадують Івана Дем'яновича? Як би там не було, можна констатувати, що згадані діти гетьмана в часи його владарювання були занадто малого віку, щоб стати учасниками якихось матримоніальних схем.

Розпис ближніх осіб колишнього гетьмана Д. Ігнатовича, наданий московському уряду, згадує двох його зятів - Полетику та Андрія Корнієнка Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 9. С. 828.. За даними В. Кри- вошеї, який у цьому питанні прямує за В. Модзалевським, одна зі старших доньок Д. Ігнатовича, невідомого імені, стала дружиною Андрія Корнійовича Нестеренка, лубенського полковника у 1671 - 1672 рр., а друга, також невідома, - дружиною Василя Полетики, седнівського сотника Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. С. 202.. Дослідники одностайні в питанні ідентифікації дружин вказаних старшин як дочок гетьмана, але за браком конкретних відомостей ми не можемо відкидати ймовірність того, що одна з них, а можливо, й обидві, були не доньками, а сестрами гетьмана. Особисто ми схиляємось саме до другого варіанту. У згаданому листі гетьмана до царя, датованому груднем 1670 р., він просить покровительства тільки для сина Петра та другої, ще ненародженої дитини Листи українських гетьманів. С. 79.. За півтора року, як ми пам'ятаємо, джерела називають трьох дітей - Петра, Івана та Олену. Тобто в гетьмана за період від грудня 1670 р. по березень 1672 р. народилося двоє дітей. Така активність дітонародження, на нашу думку, не свідчить на користь наявності значно старших дітей (які, до того ж, взагалі ніколи не згадуються гетьманом). Можна, звісно, припустити, що заміжні доньки не потребували особливої уваги з боку батька, маючи власні сім'ї. Але з огляду на повну відсутність згадок про старших дочок у джерелах віддаємо пріоритет вказаним міркуванням і не погоджуємося з тим, що дружини В. Полетики та А. Нестеренка були дочками Д. Ігнатовича. Окремо треба вказати, що поява останніх у середовищі політичної еліти відбулась саме за гетьманування Д. Ігнатовича.

Історики вказують, що гетьман мав трьох братів - Василя, Саву і Зиновія Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. С. 200.. Гетьманів брат Василь, який в офіційних документах зазвичай підписувався як «Василь

Многогрішний», був помітною фігурою в середовищі козацької старшини, послідовно займаючи важливі посади в Ніжинському та Чернігівському полках і генеральному уряді. Його ім'я з'являється у збережених джерелах навіть раніше за ім'я Дем'яна - в універсалі ніжинського наказного полковника від 10 липня 1663 р. Джерела безліч разів називають його братом гетьмана, тому це питання не потребує додаткового доведення. Щоправда, встановити, хто з братів був старшим, натепер важко. Василя з сім'єю після усунення Д. Ігнатовича від влади було заслано до Красноярська, і тільки відносно періоду заслання з'являються відомості про двох його синів - Прокопа та Дмитра Оглоблин Н. Служба в Сибири Демьяна Многогрешного. С.165.. В. Кривошея твердить, що дочка Василя була дружиною Івана Домонтовича, генерального судді в уряді Д. Ігнатовича і одного з учасників заколоту проти нього Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. С. 200.. Дозволимо собі поставити це під сумнів, адже надане посилання Модзалевский В. Малороссийский родословник. К.: Типография Т-ва Г.Л. Фронцке- вича и К°, 1908. Т.І. С. 434., на нашу думку, не дозволяє зробити подібний висновок. До того ж, гострий публічний конфлікт між гетьманом та І. Домонтовичем та участь останнього в заколоті проти Д. Ігнатовича хоча і не можуть бути аргументом проти наявності між ними родинного зв'язку, але за відсутності протилежних відомостей якоюсь мірою підкріплюють нашу думку.

Ймовірно, найстаршим з братів Ігнатовичів був Зіновій. Припускати подібне дозволяють наступні міркування. На кінець 1671 р., тобто коли Дем'ян ще був гетьманом, Зіновія вже не було серед живих, а його син Михайло був нагороджений у 1671 р. дядьком-гетьманом за батькові заслуги перед Військом Запорозьким Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича. С. 557.. Тобто він на цей момент уже був повнолітнім, а подібних відомостей про дітей Дем'яна чи Василя не знайдено. Вік Михайла Зіновійовича, хоча й не прямо, але вказує на те, що Зіновій був старшим братом Дем'яна та Василя. Після усунення Д. Ігнатовича від гетьманства Михайла разом із сім'єю дядька-гетьмана було заслано до Сибіру. Але якщо родина гетьмана врешті-решт опинилась в Забайкаллі, то Михайло Зіновійо- вич був висланий до Якутії Оглоблин Н. Служба в Сибири Демьяна Многогрешного. С. 161.. На момент заслання Михайло, швидше за все, був не одруженим, адже у планах гетьмана було його одруження з дочкою правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Про це навіть було домовлено, але вище означені події, ймовірно, завадили реалізації таких планів Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 9. С. 752..

Найзагадковіший з братів Ігнатовичів - Сава. Джерела називають його особисте прізвисько «Шумейко». Саме його дехто з дослідників схильний вважати первинним родовим прізвиськом братів. До речі, звернемо увагу, що встановити достеменно, яке ж «родове прізвище», тобто прізвище в сенсі XXI ст. мали брати, складно ще й тому, що кожен з братів, у тому числі в офіційних документах, використовував різне прізвище. Отже, маємо на трьох братів - Дем'яна, Василя та Саву - три прізвища. Сава вперше фігурує в доступних джерелах тільки наприкінці 1671 р., зайнявши за наказом брата- гетьмана посаду стародубського полковника замість опального Петра Рославченка Там само. С. 644. Він мав би розділити долю своїх родичів на засланні, але навесні 1672 р. помер у Старо- дубі раніше, ніж відправлені по нього старшини змогли його заарештувати ЦДІАК. Ф. КМФ-41. Оп. 1.Спр. 96. Арк. 219.. До речі, у вказаному вище документі Сава Шумейко названий племінником Д. Ігнатовича, а не братом. Щоправда, ми схиляємось вважати таке твердження помилковим через його поодинокість, адже вказівок на те, що Сава був братом гетьмана, значно більше.

Щодо дружин братів гетьмана інформації вкрай мало. В. Модзалевський, посилаючись на відомості джерел, повідомляє, що дружину Зиновія та матір Михайла Зіновійовича звали Мариною Яківною і вона з іншими (неповнолітніми) дітьми залишилась жити в Україні Модзалевський В. Нові відомості про родину Многогрішних // Україна. Науковий. Про дружину Сави нічого не відомо. В. Кривошея помиляється, називаючи її Зіновією Жданівною26. Насправді так звали другу дружину Василя Ігнатовича27. Щодо першої дружини Василя джерела подають сумну історію про те, що він взагалі її вбив, в чому сам відверто зізнавався, розповідаючи в Москві: «жил он в местечке Коропов; и в Филипов де пост прошлого 176 году бил он Василей жену свою, и от тех побоев она умерла»28. Як звали цю жінку та якого вона була походження, невідомо. Згадана друга дружина Василя, ймовірно через відсутність спільних з ним дітей, не розділила з чоловіком заслання до Сибіру29.

Після усунення Д. Ігнатовича від влади представники гетьманської сім'ї, навіть ті, хто не потрапив на заслання, зійшли з історичної арени. Щоправда, існують припущення, що дехто з представників родини зміг повернутися з історичного небуття. Так, наприклад, С. Павленко робить обережне припущення, що Андрій Нестеренко був батьком відомого соратника І. Мазепи, батуринського сотника Дмитра Нестеренка30. Відповідно, останній міг бути нащадком або родичем гетьмана Д. Ігнатовича. Такі припущення мають право на існування, але без конкретних відомостей залишаються лише обережним припущенням - занадто багато різних Нестеренків та Несторів фігурує у документах епохи.

Окрім усього, розгляд родини Д. Ігнатовича та отримане приблизне уявлення щодо віку її представників станом на 1672 р., а також факт народження двох його дітей поспіль саме під час гетьманування (та малолітства на той час старшого сина Петра) наштовхує на думку про відносно молодий вік і гетьмана у цей період. Можливо, за подальшого дослідження історіографічні традиції щодо віднесення народження Д. Ігнатовича до 1630 чи, тим більше, до 1620 рр. будуть скориговані в бік пізнішого часу.

Загалом, з огляду на політичну специфіку тодішніх родинних та соціальних відносин, говорячи сучасною термінологією, родину гетьмана можна означити як «клан Ігнатовичів». Спираючись на розглянуту інформацію, можна стверджувати, що «клан» був достатньо потужним суспільно-політичним угрупованням. Але також можна констатувати, що родинні зв'язки сім'ї гетьмана з іншими подібними козацько-старшинськими угрупованнями не були розвинуті. Також помітно, що представники сім'ї Д. Ігнатовича (за винятком брата Василя) до політичного піднесення Дем'яна взагалі не були інтегровані до найвищих козацько-старшинських кіл. Можна припустити, що по мірі дорослішання дітей Ігнатовичів, якби Дем'ян і надалі залишився на політичному Олімпі, родинні зв'язки сім'ї гетьмана значною мірою б зміцніли - помітно, що гетьман намагався широко використовувати у своїй політиці матримоніальний важіль.

Таким чином, можна зробити висновок, що Д. Ігнатович не мав надто розгалужених родинних зв'язків у козацько-старшинському середовищі, але однозначно не був чужим для нього. Також неозброєним оком помітно, що відкритих питань щодо розглянутої проблеми наразі занадто багато і тому необхідно продовжувати дослідження генеалогії гетьмана Д. Ігнатовича.

References

Akty, otnosyashchiesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii. (1872). Vol.7. Saint- Petersburg, Russian Empire: V tipografii Eduarda Pratsa.

Akty, otnosyashchiesya k istorii Yuzhnoy i Zapadnoy Rossii. (1877). Vol.9. Saint- Petersburg, Russian Empire: Tipografiya M. Ettingera. тримісячник українознавства. Кн. 3 та 4. К.: Друкарня українського наукового товариства, 1917. С.80 - 81. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. С. 202. Модзалевський В. Нові відомості про родину Многогрішних. С. 82. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 7. СПб.: В типографии Эдуарда Праца, 1872. С. 88. Модзалевський В. Нові відомості про родину Многогрішних. С. 82 - 83. Павленко С.О. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 52 - 53.

Horobets V. & Chukhlib T. (2014). Neznaioma Klio: taiemnytsi, kazusy i kuriozy ukrainskoi istorii. Kozatska doba. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

Kondratiev I. (2015) Liubetska shliakhta u «livoberezhnykh» planakh hetmana Petra Doroshenka. «Hetman Petro Doroshenko ta yoho doba v Ukraini». Materialy Vseukrainskoi nauk.-prakt. konf.pryurochenoi do 350-i richnytsipochatku hetmanuvannia Petra Doroshenka [Materials scientific-practical conference to the 350th anniversary of the beginning of the hetmanization of Peter Doroshenko]. Nizhyn, Ukraine. pp. 87 - 94.

Kryvosheia V. (2004) Henealohiia ukrainskoho kozatstva: Narysy istorii kozatskykh polkiv. Kyiv, Ukraine: Vydavnychyi dim «Stylos».

Kryvosheia V. (2004) Henealohiia ukrainskoho kozatstva: Pereiaslavskyi polk. Kyiv, Ukraine: Vydavnychyi dim «Stylos».

Kryvosheia V. (2012) Ukrainske kozatstvo v natsionalnii pam'iati. Chernihivskyi polk. Kyiv, Ukraine: DP «NVTs «Prioritety».

Lysty ukrainskykh hetmaniv (2012). Kharkiv, Ukraine: «Folio».

Modzalevskiy V. (1908) Malorossiyskiy rodoslovnik. Vol.1. Kyiv, Russian Empire: Tipografiya T-va G.L. Frontskevicha i K.

Modzalevskyi V. (1912) Malorossyiskiy rodoslovnyk. Vol.3. Kyiv, Russian Empire: Typo-Lytohrafiia S.V. Kulzhenko.

Modzalevskyi V. (1917) «Novi vidomosti pro rodynu Mnohohrishnykh», Ukraina. Naukovyi trokhmisiachnyk ukrainoznavstva. No. 3-4, pp. 77-89.

Ogloblin N. (1891) «Sluzhba v Sibiri Demyana Mnogogreshnogo», Chteniya v istoricheskom obshchestve Nestora Letopistsa, Vol. 6, pp. 153-162

Pavlenko S. (2009) Otochennia hetmana Mazepy: soratnyky ta prybichnyky. Kyiv. Ukraine: Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia».

Solovev S. (1865) Istoriya Rossii s drevneyshikh vremen. Vol.3, Part XI-XV. Saint- Petersburg, Russian Empire: Izdatelstvo Tovarishchestva «Obshchestvennaya polza

TsDIAK Ukrainy. F. KMF-41. Op. 1, Spr. 96., 269 a. Stolbtsy Malorossiyskogo prikaza

Universaly ukrainskykh hetmaniv vid Ivana Vyhovskoho do Ivana Samoilovycha (2004). Kyiv-Lviv, Ukraine: NTSh.

Размещено на Allbest.ru