Мінея 1718 року із зазначенням ставропігіального статусу Києво-Печерської лаври щодо Костантинопольського патріархату в зібранні Чернігівського історичного музею

Размещено на http://www.allbest.ru

Мінея 1718 року із зазначенням ставропігіального статусу Києво-Печерської лаври щодо Костантинопольського патріархату в зібранні Чернігівського історичного музею

Ігор Ситий

Sytyy Ihor - Ph.D. in Historical Sciences, senior research rellow of the Cherni- hiv historical museum named after. V. V. Tarnovsky Chernihiv,

MINE OF 1718 POINTING OUT THE STAVROPIGAL STATUS OF KIYV-PECHERSK LAVRA REGARDING THE CONSTANTINOPOL PATRIARCHATE IN THE COLLECTION OF THE CHERNIHIV HISTORICAL MUSEUM

The purpose of the article is to consider in detail and describe the unique monument of the Ukrainian printing house "Misyatseslov", which was printed on January 27, 1718 by the printing house of the Kiev-Pechersk Lavra. The methods on which the study is based, as it is a work of ecclesiastical writing, which consists of the actual text, which is placed in a special cover with appropriate decorations and the appearance of which touched the foundations of the Ukrainian Apostolic Apostolic Church, its relationship with the Patriarchates of Constantinople and Moscow project. First of all, these are methods of historicism, description, analysis and interpretation. The scientific novelty lies in the fact that for the first time a copy of an old print from the collection of the Chernihiv Regional Historical Museum named after VV is described and analyzed in detail. Tarnowski and its connection with the relevant monuments can be traced. Conclusions. After the Liberation War (1648-1657), under the leadership of Bohdan Khmelnytsky, Orthodoxy became the dominant denomination on the territory of the newly created Cossack state. Church hierarchs were embroiled in quarrels that engulfed the young state after the death of the hetman, and Moscow took advantage of this, intensifying its efforts to subordinate the Kyivan metropolitanate to the Moscow patriarchate. In May 1686, the tsar's envoys, with the consent of the sultan, received bribes from Patriarch Dionysius of Constantinople for a bribe to cede the archpastorate over the Kyivan metropolitan throne. However, Greek, French, Swiss, and unbiased Russian theologians and church historians emphasize that the canonical territory of the Patriarchate of Constantinople was not transferred then, that the Kyiv Cathedral was transferred only to the temporary care of Moscow patriarchs, and that subordination is a historical myth. Ukrainian secular and ecclesiastical intellectuals expressed their disagreement with the tsar's brutal policies in various ways. In particular, in the title of the "Lunar Word" of 1718, it was stated, despite Moscow's demands, that the Kiev-Pechersk Lavra is the stauropegy of the Patriarchate of Constantinople. Attempts to withdraw the book from circulation were ignored by Ukrainians. Records in the Chernihiv copy show that part of the circulation immediately after printing was distributed throughout Ukraine and no formidable royal and synodal decrees were able to stop its distribution. Draws attention to the fact that the text of the title is unacceptable from Moscow in the nineteenth and twentieth centuries. did not provoke objections either from the priests who ruled in the churches or from the auditors of the consistories, who from time to time inspected the work of the parishes. What is it - negligence or solidarity of Ukrainians in preserving their historical heritage? Given the above historical facts, rather the second.

Key words: autocephaly, Ukrainian Orthodox Church, Constantinople Patriarchate, Moscow Patriarchate, Cossack Ukraine, Kiev-Pechersk Lavra, old book, Cher- nihiv Historical Museum.

Мета статті - детально розглянути та описати унікальну пам'ятку українського друкарства «Місяцеслов», надрукований 27 січня 1718 р. у друкарні Києво-Печерської лаври. Методи, на яких ґрунтується дослідження, оскільки йдеться про твір церковного письменства, що складається з власне тексту, який вміщений у спеціальну палітурку з відповідними прикрасами і поява якого зачепила підвалини Української Церкви, її взаємовідносин з Константинопольським та Московським патріархатами, добиралися відповідно до об'єкта. Передусім це методи історизму, опису, аналізу та інтерпретації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше детально описано й проаналізовано примірник стародруку зі збірки Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського та простежено його зв'язок з подібними пам'ятками. Висновки. Після Визвольної війни (1648-1657) під проводом Богдана Хмельницького православ'я стало панівною конфесією на території новоствореної козацької держави. Церковні ієрархи були втягнуті у чвари, які охопили молоду державу після смерті гетьмана, і цим скористалася Москва, яка активізувала намагання підпорядкувати Київську митрополію Московському патріархатові. У травні 1686 р. царські посланці, зі згоди султана, за хабар отримали від константинопольського патріарха Діонісія відпускні грамоти про поступку архіпастирства над київським митрополичим престолом. Проте грецькі, французькі, швейцарські, незаангажовані російські богослови та історики Церкви наголошують, що передачі Москві канонічної території Константинопольського патріархату в дійсності не відбулося, і що Київська кафедра була передана лише в тимчасову опіку московських патріархів, тобто перепідпорядкування Київської митрополії є історичним міфом. Свою незгоду з політикою царського уряду українські світські та церковні інтелектуали висловлювали в різний спосіб. Зокрема, у титулі «Місяцеслова» 1718 р. зазначено, що, незважаючи на вимоги Москви, Києво- Печерська лавра є ставропігією Константинопольського патріархату. Намагання вилучити книгу з обігу були українцями проігноровані. Запис у чернігівському примірнику свідчить, що частина накладу одразу після друку розійшлася Україною, і царські та синодальні укази вже не в силах були зупинити її розповсюдження. Звертаємо увагу, що неприйнятний з боку Москви текст титулу у ХІХ і ХХ ст. не викликав заперечення як з боку священників, які правили у церквах, так і в ревізорів консисторій, які час від часу перевіряли роботу парафій.

Що це - недбальство чи солідарність українців у збереженні своєї історичної спадщини? Ураховуючи вищенаведені історичні факти, більш імовірним визнаємо друге.

Ключові слова: автокефалія, Українська Православна Церква, Константинопольський патріархат, Московський патріархат, козацька Україна, Києво- Печерська лавра, стародрук, Чернігівський історичний музей.

Минуло три роки після того, як православну Церкву в Україні повернули під омофор Константинопольського патріархату. Тому є слушна нагода згадати події кінця XVII - початку XVIII ст., що призвели до підпорядкування Української Церкви Московському патріархату й негайним спробам українців відновити історичну традицію. Допоможе зробити екскурс в історію така неординарна пам'ятка, як київський «Місяцеслов» 1718 р., примірник якого зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї імені В. В. Тарновського.

Але спочатку згадаємо історичні події, внаслідок яких з'явилася ця книга з неординарним титулом. Після Визвольної війни (1648-1657) під проводом Б. Хмельницького православ'я стало панівною конфесією на території ново- створеної козацької держави. У руках гетьмана зосередилася уся повнота військової та адміністративної влади та верховний патронат над Українською Православною Церквою1. Останнє, - на думку Н. Яковенко, - після смерті вождя мало негативні наслідки, оскільки підтримка ієрархами того чи іншого гетьмана на догоду Москві або Варшаві перетворюється на норму поведінки церковних верхів, що поглиблює розкол у суспільстві. Дослідниця зазначає, що цим скористалася Москва, яка активізувала свої намагання підпорядкувати Київську митрополію Московському патріархатові. Урешті через 30 років це вдалося, бо з'явився кандидат на посаду київського митрополита, однаково зручний і для Москви, і для козацької верхівки - луцько-острозький єпископ, князь, сват Варто згадати часи Київської Русі, коли у 1051 р. за бажанням Ярослава Мудрого собор руських єпископів поставив Іларіона першим з руських київським митрополитом. Він був поборником по-літичної, церковної та культурної самостійності Київської Русі, виступав проти прагнень Візантії поширити своє панування на Русь (Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ, 2006. С. 56). Власне з цього собору й починається довготривала боротьба за Україн-ську помісну Церкву, яка триває і в наші дні. Чернігівський історик С. Павленко спростовує цей родинний зв'язок (Павленко С. Участь генераль-ного осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 р. та перепідпорядкування Київської митро-полії. Сіверянський літопис. 2019. № 6. С. 134-135). гетьмана Івана Самойловича Гедеон Святополк-Четвертинський Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ, 2006. С. 432-433.. 8 липня 1685 р. для обрання митрополита гетьман скликав в Києві собор, на якому ієрархи підтримали висуванця гетьмана, але категорично відмовилися неканонічно переходити в підпорядкування Московського патріархату Реалізацію задумів щодо обрання митрополита гетьман Іван Самойлович поклав на свого дові-реного Івана Мазепу (Павленко С. Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митропо-лита 1685 р. та перепідпорядкування Київської митрополії. Сіверянський літопис. 2019. № 6. С. 130). Альтернативну точку зору на склад учасників собору та перебіг подій висловлює Сергій Павленко (Павленко С. Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 р. та перепід- порядкування Київської митрополії. Сіверянський літопис. 2019. № 6. С. 140-145). Чернігівський іс-торик спростовує тезу Івана Огієнка про проведення другого собору щодо обрання митрополита (Там само. С. 147-148).. У листопаді 1685 р. в Москві, у присутності царів, патріарх Йоаким посвятив Гедеона на київський митрополичий престол, узявши з нього присягу - ніякого підпорядкування Константинопольському патріархату не мати, під «послуханням» у нього не бути, і з-під його пастирства, з огляду на географічну віддаленість, цілком відійти Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ, 2006. С. 432-433.. У травні 1686 р. царські посланці зі згоди султана за хабар у 200 золотих і 120 соболиних шкурок отримали від константинопольського патріарха Діонісія відпускні грамоти про поступку архіпастирства над київським митрополичим престолом Там само. С. 434.. Проте слушним є зауваження С. Павленка, що синод Константинопольського патріархату,

розглянувши звернення з Москви, не поступився Московському патріархату Київською митрополією, а лише надав дозвіл здійснювати хіротонію митрополита Павленко С. Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 р. та перепідпорядкування Київської митрополії. Сіверянський літопис. 2019. № 6. С. 155.. Грецькі, французькі, швейцарські, незаангажовані російські богослови та історики Церкви наголошують, що передачі Москві канонічної території Константинопольського патріархату в дійсності не відбулося і що київська кафедра була передана лише в тимчасову опіку московських патріархів, а отже, перепідпорядку- вання Київської митрополії є історичним міфом Там само. С. 157..

Певні тертя з Московським патріархатом нововисвяченого київського митрополита почалися одразу. Він, усупереч московським вимогам, підкреслював свій княжий статус через абревіатуру на церковному вбранні, підписував документи як Київський, Галицький та всієї Росії митрополит, вимагав, аби його називали екзархом константинопольського патріарха Там само. С. 144, 157.. Утім, уже з кінця 1680-х рр. почалися спроби московського патріарха цензурувати видання Києво-Печерської друкарні Яковенко Н. Нарис історії... С. 434..

А тепер повертаємося до вищезгаданої книги. Вона з'явилася на світ, коли Іоаникій Сенютович став архімандритом Києво-Печерської лаври після Афанасія Миславського й залишався на чолі Лаври та друкарні близько 15 років.

У 1715-1716 рр. друкарня готувала такі великі книги, як третю частину Четьїх-Міней митрополита Димитрія (Туптала) Ростовського та Канонів Богоро- дичних. На титулі першої книги було зазначено, що Києво-Печерська лавра є «ставропигією исконною вселенскаго константинопольскаго, нынешнею же мос- ковскаго всероссийскаго патриарха». Через два роки цей свідомо відредагований текст призвів до сумних наслідків для друкарні.

У 1717 р. набирали Акафісти з канонами, 4-ту частину другого видання Четьїх-Міней Димитрія (Туптала) та нашу книгу, датовану 27 січня 1718 р., з таким написом на титулі (титла розкриваемо):

Сієсть

МЪСЯЦЕСЛОВЪ

ОБЩАГО ПОСЛЪДОВАШЯ

Піваемаго по чину Церковномъ

Єдиному и многим Святым на все Літо с приложенієм особных Служеб на Праздники Господскія, Богородчныя и Нарочитых Святых, по преданію Святых Богоносных Отецъ Святыя Восточный Православный Церкві, за Державы Благочестивійшаго Великаго Госудря нашего Царя и Великаго Князя ПЄТРА АЛЄ^ІЄВИЧА Всея Великия, Малыя, и Більїя Россіи Самодержцы, При Блго- честивійших Госудряхъ наших Царевичах и Великихъ князехъ АЛЄ^ІИ и ПЄТРК ПЄТРОВИЧАХЪ, и Благороднійшем Государі нашем и Великом Князі ПЄТРК АЛЄ^ІЄВИЧК.

Благословеніем между Патриаршеством освященнаго Собора въ С(вя)т(ей) Вел(ицей) Чудот(ворней) Лаврі Печер(стей) Кіевс(тей) Ставропигіи Стійшаго Вселенскаго Константінополскаго Патріархи при Всечестномъ Отци нашемъ Архімандриті ІОАНИКІИ СЄНЮТОВИЧК.

Тvпомъ Изданный.

В Літо Божия Слова ^АТИІ Іануарія кз.

ГЛИКЄР: Б: (підпис гравера. - І.С.)

У ніч із 21 на 22 квітня 1718 р. у Києво-Печерській лаврі відбулася пожежа, від якої сильно постраждала друкарня11. Почалося ретельне слідство. І ось тут уряд Петра І звернув увагу на цей напис. Цар категорично наказав Києво- Печерській лаврі, щоби вона іменувала себе ставропігією московських патріархів, а в друкарні друкувала тільки церковні книги за зразком російських видань: «дабы никакой розни и особаго наречия во оных не было, а других никаких книг ни прежних, ни новых изданий, не обьявя об оных в духовной коллегии и не взяв от оных позволения не печатала» Титов Ф. Типография Киево-Печерской Лавры. Исторический очерк (1606-1616-1916). Киев, 1916. Т. 1 (1606-1616-1721). С. 441. Там же. С. 446.. Окрім цього, вимагали пояснення від архімандрита, яким чином на титулі Києво-Печерська лавра названа ставропігією константинопольського патріарха. 18 грудня 1720 р. Іоаникій Сенютович пояснив, що він власноручно написав текст титулу так: «Благословением между патриаршеством освященнейшаго собора в святой великой чудотворной Лавре Печерской Киевской, ставропигии исконной святейшаго вселенского константинопольского, нынешней же Московскаго всероссийскаго патриарха» Там же. С. 447.. Цей текст «зицовал» «зицар» Складач літер, «наборщик». Пилип, який свідчив, що він відтворив напис за рукописом архімандрита й відбиток передав друкарю Тихону, але назад отримав виправлений текст, який слідчі знайшли у друкарській келії. Хто зробив виправлення - не з'ясували Титов Ф. Типография Киево-Печерской Лавры... С. 448. І. Огієнко припускає, що згадку про за-лежність від Москви видалив управитель друкарні о. Тихон (Огієнко І. Історія українського дру-карства. Київ, 2007. С. 378).. Складається враження, що слідство було здійснене формально. Імовірно, маємо справу з тим, що невідомий друкар своїм виправленням висловив загальну незгоду київських інтелектуалів, духовенства, печатників, старшини щодо підпорядкування Української Церкви московському патріарху, адже, згідно зі стародавнім церковним переказом, апостол Андрій Первозванний поставив свій хрест на київських пагорбах, а не на московських. Можливо, саме тому особливої наполегливості слідчі не проявили й таким чином продемонстрували солідарність із противником підпорядкування Української Церкви Московському патріархату.

22 грудня 1720 р. архімандриту було наказано примірники «Місяцеслова» конфіскувати, виправити помилку в титулі й тільки після цього продавати Титов Ф. Типография Киево-Печерской Лавры... С. 447.. Києво-Печерська лавра доповіла Іноземній колегії, що примірників «Місяцеслова» не знайшли ані в Лаврі, ані в Києві, мовляв, вони згоріли під час пожежі 1718 р. Там же. С. 449.

На підставі вище цитованого царського розпорядження Св. Синод 7 вересня 1721 р. наказав архімандриту Києво-Печерської лаври друкувати тільки церковні книги й тільки за зразком петербурзького та московського друку, для чого висилати два сигнальні примірники кожного видання для перегляду у Св. Синод, а на продаж книг з передмовою брати ще й спеціальний дозвіл Св. Синоду Там же.. Окрім цього, Св. Синод підтримав царську вимогу зазначати на титулі підпорядкованість Києво-Печерської лаври тільки Московському патріархату Там же. С. 450.. Такі ж вимоги були висунуті й до Чернігівської друкарні. На підставі указу Синоду від 22 лютого 1721 р. Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирю було заборонено писатися ставропігією костянтинопольського патріарха, наказано друкувати книги за московськими зразками, було введено синодальну цензуру Огієнко І. Історія українського друкарства. С. 448..

Екземпляр «Місяцеслова» в Чернігівському музеї свідчить: відповідь киян про те, що, мовляв, пожежа знищила весь наклад, була, м'яко кажучи, не точна. Нижче подаємо опис примірника, який спростовує відписку киян.

Інв. № Ал 1888. Екземпляр дефектний: відсутній 3-й ненумерований аркуш, аркуші 177-178, ненумерований аркуш після аркуша 455. У кінці книги зошит з двох аркушів, який відсутній в описаних примірниках.

30,5 х 19 см.

Походження: с. Жукля Корюківського р-ну Чернігівської області, церква Різдва Богородиці, 1962 р.

Запис на арк. форзацю верхньої кришки: «Сія книга называемая Минія на ввесь год церкви Рождества Пресвятыя Богородицы Жуклянской подписал церковник исправляющий дячковскую должность в селі Жуклях. [підпис закреслений] Року 1807го 5го октябра. Церкви Жуклянской Рождествобогородичной. С: Е. L. Г». На форзаці нижньої кришки: «Феодор», «Крест водрузи» (кілька разів навколо малюнку хреста).

Оправа (друга половина XVIII ст.) - дубові дошки, обтягнені коричневою шкірою з тисненням: на верхній кришці позолочений кибалковий середник з сюжетом «Розп'яття з 4 предстоячими» Близький (але не тотожній) до київського середника середини XVII ст. (Гальченко О. М. Оправа східнослов'янських рукописних книг та стародруків в Україні. Київ, 2005. С. 363. Рис. 91. № 9; вона ж. Сюжет «Розп'яття» на сюжетних середниках українських тиснених оправ XVI-XVIII ст. та уніфі-кація описання для баз даних. Рукописна та книжкова спадщина України. Київ, 2015. Вип. 18. С. 617, № 3). Має менші розміри, відрізняються написи, дещо інакше трактовані постаті, світила, го-лова Адама, форма хреста, відсутні архітектурні споруди, Лонгин без списа, обабіч постатей сти-лізований рослинний орнамент. Можливо, маємо справу з реплікою чернігівського майстра на київ-ський взірець, адже О. Гусєва писала про те, що «многие переплеты черниговских изданий XVIII в. обнаруживают связь с печерскими переплетами» (Гусева А. А. Идентификация экземпляров украин-ских изданий кирилловского шрифта второй половины XVI-XVIII вв.: методические рекомендации. Москва, 1997. С. 49)., 90х61 мм, по краях позолочений лінійний, пунктирний та стилізований рослинний бордюр; на спідній кришці позолочений лінійний, пунктирний та стилізований рослинний бордюр, 2 горизонтальні прямокутники угорі та внизу, прикрашені ромбовидним орнаментом; корінець - горизонтальними рисками; обріз пофарбований у червоний колір Точніше обріз, пофарбований червоними бризками, т. зв. припорошка (Курінний П. Лаврські ін- тролігатори XVII-XVIII століття. Відбитка з «Трудів Українського наукового інституту книгознав-ства». Т. 1. Київ, 1926. С. 18).. Шкіряні застібки втрачені Колекція кириличних стародруків із зібрання Чернігівського історичного музею імені В. В. Тар- новського: Каталог / Упор. Ситий І. М., Половнікова С. О. Київ, 1998. С. 33.. Орнамент нанесений за допомогою квітчастої накатки Гальченко О. М. Оправа східнослов'янських рукописних книг та стародруків в Україні. Київ, 2005. С. 360. Близька (але не тотожна) до мал. б 1, 4. та дорожника, на корінці - гладкої філети Там само. С. 277..

Запис на форзаці свідчить, що частина накладу книги одразу після друку розійшлася Україною і ніякі укази вже не в силах були вилучити її з обігу. Звертаємо увагу, що неприйнятний з боку Москви текст титулу у ХІХ і ХХ ст. не викликав заперечення як з боку священників, що правили у церкві, так і в ревізорів консисторії, які час від часу перевіряли роботу парафії. Що це - недбалість чи солідарність українців у збережені своєї історичної спадщини, про яку йшлося вище? Ураховуючи вище наведені історичні факти, скоріше друге.

Referenses

Halchenko, O. (2005). Oprava skhidnoslov'ianskykh rukopysnykh knyh ta staro- drukiv v Ukraini [Frame of east slavic manuscripts and old prints in Ukraine]. Kyiv, Ukraine.

Halchenko, O. (2015). Siuzhet «Rozp'iattia» na siuzhetnykh serednykakh ukrain- skykh tysnenykh oprav XVI-XVIII st. ta unifikatsiia opysannia dlia baz danykh [The plot of «Crucifixion» on the plot of the Ukrainian embossed frames of the XVI-XVIII centuries. and unification of descriptions for databases]. Rukopysna ta knyzhkova spadshchyna Ukrainy. Vyp. 18. Kyiv, Ukraine.

Huseva, A. (1997). Ydentyfykatsyia эkzempliarov ukraynskykh yzdanyi kyryl- lovskoho shryfta vtoroi polovyny XVI - XVIII vv.: metodycheskye rekomendatsyy. [Identification of copies of Ukrainian editions of the Cyrillic font of the second half of the XVI - XVIII centuries: methodical recommendations]. Moscow, Russia.

Kolektsiia kyrylychnykh starodrukiv iz zibrannia Chernihivskoho istorychnoho muzeiu imeni V. V. Tarnovskoho: Kataloh [Collection of Cyrillic old prints from the collection of the Chernihiv Historical Museum named after V. V. Tarnowski]. / Upor. Sytyi I. M., Polovnikova S. O. (1998). Kyiv, Ukraine.

Ohiienko, I. (2007). Istoriia ukrainskoho drukarstva [History of Ukrainian printing]. Kyiv, Ukraine.

Pavlenko, S. (2019). Uchast heneralnoho osavula Ivana Mazepy u vyborakh myt- ropolyta 1685 r. ta perepidporiadkuvannia Kyivskoi mytropolii [Participation of

General Osavul Ivan Mazepa in the election of the Metropolitan in 1685 and resubordination of the Kyiv metropolis]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 6.

Yakovenko, N. (2006). Narys istorii serednovichnoi ta rannomodernoi Ukrainy [Essay on the history of medieval and early modern Ukraine]. Kyiv, Ukraine.

Ситий Ігор - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновськогом. Чернігів

Размещено на Allbest.ru