Тінг і віче в описах скандинавських саг і руських літописів

Размещено на http://allbest.ru

Назар Різун

ТІНГ І ВІЧЕ В ОПИСАХ СКАНДИНАВСЬКИХ САГ І РУСЬКИХ ЛІТОПИСІВ

Мета статті - порівняти фрагменти скандинавських саг і руських літописів, у яких описано середньовічні зібрання, тобто тінги й віча. Методологія дослідження. У статті використано загальноісторичні та компаративний методи. Наукова новизна. Порівняльне дослідження середньовічної Скандинавії та Русі є потрібним, адже існує небагато розвідок, у яких зіставлено їхній суспільно-політичний розвиток. У статті вперше систематично порівняно скандинавські та руські писемні джерела, насамперед відомості про середньовічні зібрання.

Висновки. З урахуванням здобутків найновішої історіографії у статті продемонстровано очевидні подібності між сагами і літописами. Обидві групи текстів є наративними, кореняться в усній традиції, написані задовго після періоду, який зображують. Саги і літописи викладають події у хронологічному порядку, найбільше уваги приділяють діяльності правителів. Утім, порівняльний аналіз цих наративних традицій засвідчив лише епізодичні подібності в описах асамблей. Саги містять значно більше відомостей про тінги, ніж літописи про віча. Скандинавські джерела набагато детальніше розповідають про місце проведення зібрань, їхню діяльність, учасників. Літописи описують руське віче як винятково міське явище, яке поширилось у середині XII ст. Ці згадки можна порівнювати з інформацією саг про тінги. Однак можливе лише епізодичне зіставлення, дослідження окремих аспектів, а не систематичне порівняння скандинавських і руських зборів. На відміну від тінгів, про ранні віча майже нічого не відомо. Сільських зібрань на Русі, найімовірніше, також не було. Коректно порівнювати руські віча винятково з міськими тінгами. Щоправда, таких відомостей у сагах зовсім небагато, тому зіставлення буде лише частковим. Натомість сільські жителі Русі, очевидно, не відвідували міські віча і не мали власних зібрань. Отже, немає можливості повноцінно зіставити скандинавський тінг і руське віче. Можна проаналізувати хіба що окремі аспекти й епізоди, такі як описи тінгу і віча під час військових походів, розповіді про міські збори і повстання проти правителя тощо. Тому систематичне порівняння скандинавських і слов'янських зібрань потребує використання не лише літописного матеріалу, а й додаткових джерел.

Ключові слова: скандинавські саги, руські літописи, тінг, віче, джерелознавчий аналіз.

скандинавські саги руські літописи тінг віче середньовічний

Порівняльне дослідження середньовічної Скандинавії та Русі є перспективним з двох причин. По-перше, існує небагато розвідок, у яких проаналізовано їхній суспільно-політичний розвиток Мельникова Е. Древняя Русь и Скандинавия. Избранные труды / Под ред. Г. В. Глазыриной, Т. Н. Джаксон. Москва: Университет Дмитрия Пожарского, 2011. С. 15-34, 73-100.. По-друге, привертає увагу його синхронність: практично одночасні християнізація, поява писемності, кодифікація права, державотворення, урбанізація. Тому постає необхідність зіставлення скандинавських та руських суспільно-політичних інститутів, таких як владні повноваження правителів (конунг і князь), податкових систем (вейцла і полюддя та гусебю і погост), асамблей (тінг і віче). Відтак мета статті порівняльний аналіз джерельного матеріалу скандинавських саг і руських літописів, а саме фрагментів, які висвітлюють тінги та віча.

До першої групи джерел належать тексти, які розповідають про норвезькі й ісландські зібрання. Саги в науковій літературі традиційно поділяють на три головні типи: міфічно-героїчні (fornaldarsogur), королівські (konungasogur) та родові (islendingasogur) Brink S., Price N. The Viking World. Oxford: Routledge, 2008. P. 304.. У зіставленні використано лише ті, які розповідають про норвезькі тінги. Адже ісландські зібрання це переважно не політичні арени, а суди. До другої групи належать літописи. Вони описують віча, які здебільшого відбувались у Києві та Новгороді.

Порівняльний аналіз саги та літопису провела О. Мельникова Мельникова Е. Историческая память в устной и письменной традициях: Повесть временных лет и «Сага об Инглингах». Древнейшие государства Восточной Европы. Историческая память и формы ее воплощения / Отв. ред. сер. Е. А. Мельникова. Москва: Восточная литература, 2003. С. 48-92.. Аналогічний підхід використали Т. Гімон й О. Гіппіус. На підставі аналізу літописів та європейських хронік вони визначили типологічні паралелі руських і західних джерел Гимон Т., Гиппиус А. Русское летописание в свете типологических параллелей (к постановке проблемы). Жанры и формы в письменной культуре средневековья. Москва: Институт мировой литературы им. А. М. Горького Российской академии наук, 2005. С. 174-192.. Також дослідники звернули увагу на подібність скандинавських саг Там же. С. 191.. Т. Гімон й О. Гіппіус зазначають, що, на відміну від більшості пам'яток руської писемності, типологічно літописи належать не до візантійського, а до європейського культурного кола Там же. С. 175..

Найбільше відомостей про тінги містить «Геймскрінгла» («Heimskringla») зібрання саг про норвезьких конунгів, яку написав ісландський історик і поет початку XIII ст. Сноррі Стурлусон (Snorri Sturluson) Гуревич А. История и сага. О произведении Снорри Стурлусона «Хеймскрингла». Москва: Наука, 1972. С. 5-7.. Водночас деякі науковці сумніваються в авторстві цього твору Long, A.-M. Iceland's Relationship with Norway 870-1100: Memory, History and Identity. Leiden: Brill, 2017. P. 57.. «Геймскрінгла» охоплює період від кінця VIII ст. до 1177 р. Сноррі жив значно пізніше від висвітлених подій і спирався на усну традицію. Наративи, які лягли в основу «Геймскрінгли», сформувалися впродовж XII і XIII ст. Ghosh Sh. Kings' Sagas and Norwegian History: Problems and Perspectives. The Northern World. Vol. 54. Leiden: Brill, 2011. P. 1. Їхній запис увів історію скандинавських країн у європейську християнську історіографію Ideology and Power in the Viking and Middle Ages: Scandinavia, Iceland, Ireland, Orkney and the Faeroes / Ed. by G. Steinsland, J. V. SigurSsson, J. E. Rekdal, I. Beuermann. Leiden: Brill, 2011. P. 10.. Більшість джерел з історії Норвегії виникли в XII і XIII ст. Саги були записані в Ісландії, але розповідають здебільшого про Норвегію Гуревич А. Избранные труды. Норвежское общество. Москва: Традиция, 2009. С. 157.. На думку А. Гуревича, автори королівських саг приписують норвезькому суспільству IX-XII ст. деякі ознаки ісландського суспільства кінця XII початку XIII ст. Там же. С. 289.

Більшість описів тінгів містять: «Сага про Гакона Доброго» («Hakonar saga goSa») Snorri Sturluson. Heimskringla. Noregs Konunga SQgur. Vol. 1. Kobenhavn: Moller, 1893. P. 165-222. (934-961), «Сага про Олава Трюгвасона» («Olafs saga Tryggvasonar en mesta») Ibid. P. 255-459. (995-1000), «Сага про Олава Святого» («Olafs saga helga») Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 2. P. 3-530. (1015-1028), «Сага про Гаральда Суворого» («Haralds saga harSraSa») Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 3. P. 74-224. (1046-1066) і «Сага про Магнуса Ерлінгсона» («Magnus saga Erlingssonar») Ibid. P. 432-492. (1163-1184). Привертає увагу надзвичайна різнотипність тінгів. До них належать локальні асамблеї, альтінги, регіональні тінгові зібрання Фростатінг, Гулатінг, Ейратінг, Боргартінг і Гаугатінг Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 1. P. 61, 116, 147 182, 427; Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 2. P. 140, 183, 216, 367; Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 3. P. 9, 316, 348, 435, 445.. Детальний опис різнорідних тінгів відрізняє саги від літописів. Руські джерела змальовують вічеву активність не так детально й різнопланово. Здебільшого віча відбуваються в граді Києві або Новгороді ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Изданіе второе. Санкт-Петербург: Типография М. А. Александрова, 1908. Стлб. 162; Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. и с предисл. А. Н. Насонова. Москва, Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1950. С. 189.. Натомість саги представляють мережу норвезьких тінгів локального, регіонального і загальнодержавного рівнів.

На думку А. Гуревича, Сноррі розглядає королівську владу з двох перспектив. З одного боку, він вважає її гарантією порядку та благополуччя, а з іншого остерігається загрози впливу цієї влади на свободу бондів (землевласників) і на народні традиції Гуревич А. История и сага... С. 117.. Тому «Геймскрінгла» описує тінгові протистояння між правителями та їхніми підданими доволі збалансовано. Свере Багге також вважає, що «Геймскрінгла » написана нейтрально The Oxford History of Historical Writing: 400-1400. Vol. 2 / Ed. by S. Foot, Ch. F. Robinson. Oxford: Oxford University Press, 2012. P. 419.. Утім, не всі дослідники погоджуються з такою позицією. Зокрема, вони дискутують, наскільки позитивно Сноррі зображує норвезьких правителів і як оцінює їхню діяльність Ghosh Sh. Kings' Sagas and Norwegian History. P. 180-182.. Анн-Марі Лонг стверджує, що «погляд на норвезьких королів у «Геймскрінглі» великою мірою виглядає так, ніби ісландський вождь інтерпретує норвезьку історію через призму взаємин між королем і знаттю країни» Long A.-M. Iceland's Relationship with Norway. P. 57..

«Геймскрінгла» сфокусована на конунгах і їхній діяльності, проте часто розповідає про тінги. На думку А. Гуревича, Сноррі змальовує певний баланс сил конунг і люди (здебільшого, знать) Гуревич А. История и сага. С. 117.. О. Мельникова нагадує, що «історична пам'ять зберігала передусім соціально значущі події. Оскільки найбільший вплив на суспільне життя в різних його проявах мали племінні вожді, згодом правителі та представники вищої знаті, то саме їхні долі ставали предметом меморизації» Мельникова Е. Трансформация исторической памяти: от устной исторической традиции к письменной. Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. 2014. № 5. С. 18.. Конунги були змушені рахуватися з бондами не менше, ніж зі знаттю. Землевласники були особливо активними на тінгах Гуревич А. Избранные труды. С. 289.. Ймовірно, саме їхня значна роль у суспільно-політичному житті Норвегії, яка передусім відобразилася у жвавій участі в зібраннях, уплинула на фіксацію численних розповідей «Геймскрінгли» про тінги.

«Сага про Сверіра» («Sverris saga»), частину якої написав ісландець Карл Йонсон (Karl Jonsson) Ghosh Sh. Kings' Sagas and Norwegian History. P. 10., розповідає про норвезького правителя Сверіра Сігурдарсона й описує чимало тінгів Saga Sverris konungs. Kaupmannahofn: I Poppsku prentsmidju, 1834. P. 41, 65, 325, 348.. Хронологічно вона продовжує «Геймскрінглу», а саме висвітлює історію Норвегії в 1177-1202 рр. Здебільшого «Сага про Сверіра» розкриває суспільно-політичну роль норвезьких асамблей. Водночас вона відрізняється тим, що змальовує чинного правителя. На думку С. Багге, «Сага про Сверіра» є передусім res gestae великого короля і військового лідера [...] тому вона відповідає загальній ідеології сагової літератури» Bagge S. Ideology and Propaganda in Sverris saga. Arkiv for nordisk filologi. 1993. № 108. P. 17.. Отже, впродовж XII-XIII ст. у Скандинавії розвинулися «національні» історіографії, які висвітлюють появу народів і виникнення династій The Oxford History of Historical Writing. P. 414..

Більшість відомостей про віча містить Іпатіївський ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 1-285. (Іпат.) список, а саме «Повість минулих літ» («Повість времАньныхъ лЬтъ») і «Київський літопис» («Кіевскій летописный сводъ») Там же. Стлб. 285-715.. Найранішу згадку про вічеве зібрання зберегла ПМЛ (997 р.) Там же. Стлб. 112. Також тут описано віча, датовані 1015, 1016 і 1097 рр. Там же. Стлб. 128, 242, 247. За період 1098-1139 рр. згадок про вічеві збори немає. КЛ повідомляє про віча, датовані 1140, 1146, 1147, 1148, 1159, 1160, 1161, 1169 і 1185 рр. Там же. Стлб. 307, 320-322, 348, 369-370, 495, 510, 537, 647. Згадки про вічеві зібрання містить «Новгородський перший літопис» (НПЛ) старшого Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. С. 13-100. (ст.) і молодшого Там же. С. 101-427. (мл.) зведень. У НПЛ мл. є лише кілька таких описів, датованих 1015, 1016, 1068 і 1069 рр. Там же. С. 165-176.. Перші два повідомлення перекликаються з інформацією ПМЛ ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 307.. Натомість НПЛ ст. зберіг значно більше розповідей про вічеві збори. Проте всі вони пізні, а найранніша згадка датована 1209 р. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. С. 49.

ПМЛ була написана приблизно 1115 р. в Києво-Печерському монастирі та базується на початковому зводі 1090-х рр. Його основою є найдавніше сказання, яке походить зі зламу X та XI ст. і корениться в усній традиції Гиппиус А. К реконструкции древнейших этапов истории русского летописания. Древняя Русь и средневековая Европа: возникновение государств. Москва: Институт всеобщей истории Российской академии наук, 2012. С. 41.. О. Гіппіус зазначає, що це «перший досвід зв'язного викладу історії Русі [сконцентрований] на долі Києва і київського княжіння» Гиппиус А. До и после Начального свода: ранняя летописная история Руси как объект текстологической реконструкции. Русь в IX-X веках: археологическая панорама. Москва, Вологда: Древности севера, 2012. С. 55.. На думку Т. Вілкул, «літописний формульний стиль в основному стосується справ правителів, і за своїм характером це досить лаконічні повідомлення. Водночас для розповіді про наради і повстання, виступи і промови «людей» літописці найчастіше залучали різноманітні книжні зразки» Вилкул Т. Люди и князь в древнерусских летописях середины XI-XIII вв. Москва: Квадрига, 2009. С. 16.. Тому літописний матеріал лише частково висвітлює діяльність віча.

Літописи відрізняються від саг датованістю. Утім, С. Багге зазначає, що «Геймскрінгла» має досить чітку хронологію The Oxford History of Historical Writing. P. 420.. Саги і літописи доволі схожі за формою і змістом. Здебільшого вони висвітлюють політичну історію Скандинавії та Русі. «Геймскрінгла» закінчується 1177 р., «Сага про Сверіра» 1202 р., ПМЛ 1117 р., а КЛ 1200 р. Передусім вони стосуються діяльності правителів, а тому основний акцент саг і літописів припадає не на тінги і віча. Однак описи зібрань займають значне місце у кожному з текстів.

Й. Гранберг аналізує лише ті фрагменти літописів, які містять іменник віче. Водночас історик вважає, що «існували різні способи позначення віча, в тому числі й без використання самого слова» Гранберг Ю. Вече в древнерусских письменных источниках: Функции и терминология. Древнейшие государства Восточной Европы: материалы и исслед. / Отв. ред. тома Т. В. Гимон, Е. А. Мельникова. Москва: Восточная литература, 2006. С. 30.. П. Лукін погоджується з висновком про нетермінологічність цього поняття Лукин П. Терминологический анализ: плюсы и минусы (по поводу монографии Юнаса Гранберга о древнерусском вече). Средневековая Русь. 2009. № 8 / Отв. ред. А. А. Горский. С. 225.. Першу згадку про віче містить ПМЛ (997): «и створиша віче вь град' и ріша. се хочемь помрети w глада. а w киаза помочи ніть. [...] И бі же ^данъ старічь. не бъ1лъ вічи томь. вьпрашаше. что ради створиша віче людьє» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 112. Гранберг Ю. Вече в древнерусских письменных источниках... С. 32. «Hakon atti joing 1 bynum 1 kaupangi ok var hann ]oar til konungs tekinn um alt land» (Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 3. P. 435). «Erlingr atti husjoing vid lid sitt ok leidangrs-menn, segir jra stlan slna, nefndi menn til skipstjornar» (ibid.

P. 440). Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. С. 175. Гранберг Ю. Вече в древнерусских письменных источниках. С. 41. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. С. 189. «Sverrir konungr hafdi hushing a bokkum upp fra Nikolaskirkju» (Saga Sverris konungs. P. 348). Лукин П. Терминологический анализ. С. 237-238. ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 348. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. С. 190.. Цей епізод висвітлює напад печенігів на Білгород і лише загально інформує про діяльність віча.

Й. Гранберг звертає увагу на те, що «Новгородський четвертий літопис» описує ці ж події, але замість іменника віче містить слово сънмъ⁴⁸. Літописи не завжди визначають тип зібрання або називають однакові збори різними словами. В одному з епізодів Саги про Магнуса Ерлінгсона сказано: «Гакон скликав тінг у місті Каупанг і на ньому був проголошений конунгом всієї країни»⁴⁹. Ідеться про протистояння між правителями, оскільки Магнус Ерлінгсон також був конунгом Норвегії. Як і в описі віча (Білагород), місцем проведення тінгу було місто (Kaupangi). В іншому фрагменті саги написано: «Військо й ополчення зібралися на домашній тінг в Ерлінга, і він розказав про свої наміри і призначив начальників кораблів»⁵⁰. Ідеться про husping, тобто про домашній тінг, який був скликаний спонтанно, проходив за межами визначеного місця проведення тінгів. Іменники ping і husping (як і віче) позначають різноманітні типи зібрань.

Віче висвітлює НПЛ (мл.) (1015): «И се слышавъ, Ярославъ заутра собра новгородцовъ избытокъ, и сътвори віче на полі, и рече к ним»⁵¹. Про саме зібрання сказано небагато, зокрема, що віче відбулось у полі. В епізоді зображено міжкнязівське протистояння: Ярослав скликає новгородців для боротьби проти Святополка, який правив у Києві⁵². Інший уривок НПЛ мл. (1068) висвітлює загрозу половецького нападу на Київ: «и людие киевьстіи прибігоша Кыеву, и створиша віче на торговищи, и ріша, пославше къ князю. [...]. идоша с віча на гору, и приидоша на дворъ Коснячевъ, и не обрітше его, и сташа у двора Брячиславля, и ріша»⁵³. Дієслово ріша знову ж описує процес вічевого зібрання.

Також літопис згадує про локацію проведення зборів торговище. З опису випливає, що віче мало конкретне місце: «идоша с віча на гору». «Сага про Сверіра» також повідомляє про розташування зібрання: «Сверір конунг скликав домашній тінг на пагорбі над церквою Ніколаса»⁵⁴. П. Лукін зазначає, що іменник віче не відповідає місцю проведення зібрань, натомість він описує саме зібрання⁵⁵. Це видно зі статті КЛ (1147): «и ре^ч имъ созовите Киянъ1. на дворъ къ стіи Софьи. [...]. w мала и до велика. к стіи Софьи. на дворъ. въставшем же имъ въ вічи и ре^ч имъ ИзАславль посолъ ц^овалъ въ1»⁵⁶. Як і «Сага про Сверіра», літопис інформує, що зібрання відбулося біля церкви на дворъ стіи Софьи.

НПЛ мл. (1069) описує віче, яке скликали, щоб вирішити суперечки між князями: «Заутра же видіша людие біжавша князя, възратишася къ Кыеву, и створше віче, послаша къ Святославу и ко Всеволоду, глаголюще: мы уже зло створилі есмы, князя своего прогнавше»⁵⁷. Джерело повідомляє про віче зовсім небагато, а саме змальовує вічевий процес фразою и створиша віче. Іменник віче не завжди вказує на конкретний тип зібрання. Так само його відсутність не означає, що вічевих зборів не було. Тому на основі матеріалу з руських літописів складніше аналізувати віча, ніж тінги на підставі відомостей саг.

У ПМЛ (1097) читаємо: «гражани же слышавше се. и созваша віче. и рекоша Двдъ и людье на вічі. выдаи мужи сия. мъ1 не бьемъсА за сихъ. а за та можемъ са бити. а за сихъ не бьемъсА» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 242.. Також у джерелі сказано: «и в четвертыи днь повідаша и на вічи. и рекоша людье. се кназь оубьенъ. да аще са вдамы. и Ст 'ополкъ погубить ны» Там же. Стлб. 247.. Ці літописні згадки про віче дають доволі обмежений матеріал. Основний мотив описів віча стосується протистояння людей і князя. НПЛ мл. (1016) повідомляє: «И се слышавъ, Ярославъ заутра собра новгородцовъ избытокъ, и сътвори віче на полі» Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. С. 175.. З опису дізнаємося місце проведення зібрання (на полі) та причину його скликання.

У КЛ (1140) читаємо: «по малі же времени почаша въставити. Новгородци оу вічи на Стослава. про его злобоу. лнъ же оузрів^ лже въставають. на нь Новгородьци. посла къ братоу Всеволодоу. река емоу. тАгота брате в людехъ сихъ. [...]. и слъ1шавъ лже въсташа Новгородци въ вічи и избивають» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 307.. Іменник віче означує повстання проти князя: почаша въставити. Новгородци оу вічи на Стослава. Розповідь про зібрання пов'язана з описом політичного протистояння. Літопис сфокусований не на самих зборах, а на загальному контексті протистояння люди (Новгородци) князь (Стослав).

У КЛ (1146) читаємо: «а въторъш днь створиша віче Звенигородьчи. хотАче са передати и бі оу нихъ воевода Володимирь моужь Иванъ Халдіевичь. изома оу нихъ моужи г". и оуби я и когождо ихъ перетенъ наполъ поверже» Там же. Стлб. 320.. Літопис повідомляє причину зібрання, його мету, ініціаторів, учасників зборів (Звенигородьчи), впливових осіб і результати. В іншому фрагменті КЛ (1148) читаємо: «на оутрии же днь пославъ ИзАславъ на Ярославль дворъ. и повелі звонити. и тако Новгородци и Плесковичи снидоша^с на віче. и ре^ч имъ се бра^те снъ мои въ1 прислалисА есте ко мні» Там же. Стлб. 370.. Опис містить інформацію про дзвін, яким скликали на вічеве зібрання. «Сага про Сверіра» також повідомляє, що у таких випадках використовували дзвони: «Після цього конунг (Сверір. Н. Р.) повернувся в Трондгейм. Коли він підпливав до міста, городяни прийняли його як повинні приймати конунга, в місті почали дзвонити в усі дзвони і на зустріч йому вийшла святкова процесія» «Eptir ^etta snyr konungr погбг aptr til Erandheims, ok er ^eir komu til brejarins, ger5u brejarmenn sem sam5i vi5 konung, hringdu um allan bremn, ok gengu me5 processfu imoti honum» (Saga Sverris konungs. P. 41)..

У фрагменті КЛ (1159) читаємо: «противу ему не ізди кнже віче ти в городі» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 495.. Тут слово віче знову означує повстання Гранберг Ю. Вече в древнерусских письменных источниках... С. 43.. Подібні відомості містить КЛ (1169): «начаша Новгородьци віче діяти в таині по дворомъ. на кнза своего на Стослава на Ярославича. и приіхавше на Городище приятели его начаша повідати. кнже діють людье віче ночь. а хотАть та «ти» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 537.. Цей епізод перекликається з описом тінгу і таємних планів бондів у «Сазі про Сверіра»: «Цей тінг був призначений бондами не без таємних умислів, оскільки вони бачили, що конунг мав мало війська, і вони сподівалися напасти на конунга під час тінгу» «Eessi sattarfundr var eigi ^tladr prettalaus af buondum, ^viat ^eir sa, at konungr haf5i lfti6 lid, ok ^tludu ^eir konungi atgongu at veita a ^inginu» (Saga Sverris konungs. P. 44).. Іменники ping і віче часто позначають повстання чи, принаймні, вказують на його вірогідність. Аналогічні відомості містить «Сага про Олава Трюгвасона»: «Олав, як тільки прибув у Рогаланд, одразу скликав тінг; але коли ті, хто скликали, прийшли до бондів, вони зібралися у великій кількості, всі озброєні» «Olafr stefndi ^ing, ^egar er hann kom a Rogaland; en er buQndum kom ^ingbod, ^a samnask ^eir fjQlment saman ok me5 alv^pni» (Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 1. P. 364).. Цей уривок також описує ймовірність повстання проти конунга.

У КЛ (1160) ідеться про збори, як про повстання новгородців проти князя Мстислава Ізяславича: ««ко иміти мене кнАземъ собі. а мні вамъ хотіти. и 'йтолі начаша^с Новгородци масти. и віче часто начаша творити Тои же зимі ходи Мьстиславъ ИзАславичь» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 510.. Своєю чергою Й. Гранберг інтерпретує ці події як боротьбу між двома групами мешканців граду прихильниками і противниками Андрія Боголюбського Гранберг Ю. Вече в древнерусских письменных источниках... С. 46..

Натомість «Сага про Сверіра» містить інформацію про роль тінгів у вирішенні повстань: «Там скликали тінг, і конунг звинуватив бондів у тому, що вони виступали проти нього в Сеймсфьорді, й обрали на заміну іншого конунга» «Stefndi ^ar ^fng vi5 b^ndr, ok bar konungr ^ar sakir a hendr ^eim, at ^eir hefdi verit f samnadi moti honum і Seimsfirdi, ok hefdi tekit konung annan f hofud honum» (Saga Sverris konungs. P. 325).. Насамкінець у «Сазі про Гаральда Суворого» сказано: «Вранці конунг Магнус наказав зібрати військо на тінг» «Eptir um morgininn let Magnus konungr blasa til ^ings Qllu lidinu» (Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 3. P. 108-109).. В оригіналі вживається саме іменник ping, який міг означати військове зібрання.

Подібні відомості містить КЛ (1185): «СмолнАні же почаша вічі діяти рекоуще. мъ1 пошли до Києва. дажебъ1 была рать. билисА быхо^м. намъ ли иноі рати искати то не можемь. оуже са єсмш изнемоглі» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 647.. Тут ідеться про загін смолян, які скликали віче для військової наради. Іменники ping і віче могли позначати також військове зібрання чи збори під час військового походу.

На підставі аналізу згадок про віча за період 997-1185 рр. Й. Гранберг виокремив дві головні ситуації, коли літописи описують зібрання. Це кризові події та схвалення плану дій, а також збори, на яких князь звертається до мешканців граду Гранберг Ю. Вече в древнерусских письменных источниках. С. 49.. Наявні чіткі паралелі з описами тінгів у сагах. Здебільшого конунги скликали бондів на зібрання, щоб запропонувати їм прийняти їхню владу Snorri Sturluson. Heimskringla. P. 109, 541. чи перейти в християнство Ibid. P. 197, 206.. Також тінги відбувались у часи протистоянь між правителями Ibid. P. 791..

Для зіставлення тінгу та віча потрібно залучити додаткові літописні відомості, а саме фрагменти, у яких описано колективну активність людей. У ПМЛ (970) читаємо: «в се же времА придоша людє Новъгородьстии. просАще кназа себі. аще не поидете к нам. то нал^емъ кназа себі. и реч" к нимъ Ст "ославъ. а бы кто к вам шелъ. [...]. и ріша Новгородци Стославу. въдаи ны Володимира» ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. Стлб. 57.. Нерідко вибір або вигнання князя зображено як вічевий процес, однак розповіді про обрання правителя не обов'язково містили іменник віче. Натомість у сагах у таких випадках майже завжди фігурує слово ping: «На початку зими конунг Гакон вирядився в Упланд, де скликав тінги, й усі, хто тільки міг, ішли до конунга; на всіх тінгах його проголошували конунгом» «Hakon konungr for Qndurdan vetr a UplQnd, stefndi ^ar ^ing, ok dreif alt folk a hans fund, ^at er komask matti; var hann ^a til konungs tekinn a Qllum ^ingum» (Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 1. P. 167).. А також: «Потім скликали тінг у місті, і на цьому тінгу Магнуса проголосили конунгом усієї країни» «Sidan attu ^eir ^ing f bynum ok a ^vf ^ingi var Magnus til konungs tekinn yfir land alt» (Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 3. P. 434)..

На думку Т. Вілкул, «всі давньоруські «терміни» книжники використовують в такий самий спосіб (нетермінологічно, тобто досить вільно. Н. Р.). Як виглядає, відкидання часткових повідомлень про віче невиправдане, а жорстке розмежів'я «прямі»-«непрямі» повідомлення штучне» Вилкул Т. Люди и князь... С. 26-27.. Й. Гранберг також указує на нетермінологічність іменника віче Гранберг Ю. Вече в древнерусских письменных источниках. С. 36.. У НПЛ мл. (1132) сказано: «И прииде опять Новугороду; и бысть въстань велика в людех; и приидоша плесковици и ладожані Новугороду, и выгониша князя Всеволода из города» Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. С. 208.. У НПЛ мл. (1136) читаємо: «Новгородци призваша плесковиць и ладожанъ и сдумаша, яко сгонити князя своего Всеволода» Там же. С. 210.. Ймовірно, ці фрагменти розповідають про віча новгородців, які проганяли князя. Тож іменник віче не завжди вживається на позначення зібрань.

Насамкінець у Сазі про Гакона Доброго сказано: «Гакон обіцяв йому (халдірському ярлові Сігурду. Н. Р.) велике володіння, якщо стане конунгом. Вони скликали багатолюдний тінг, і на зібранні Сігурд говорив на користь Гакона і запропонував бондам проголосити його конунгом» «SiglSi ]за Hakon nordr til Trandheims ok for a fund SigurSar HlaSa-jarls, er allra spekinga var mestr 1 Noregi, ok fekk jrar goSar viStQkur, ok bundu jreir lag sitt saman; het Hakon honum miklu rfki, ef hann yrSi konungr. M letu jreir stefna jring fjQlment, ok a jringinu talaSi SigurSr jarl af hendi Hakonar ok bauS bondum hann til konungs» (Snorri Sturluson. Heimskringla. Vol. 1. P. 165-166).. Автор джерела зобразив тінг у центрі політичних подій, учасниками яких є конунг, ярл і бонди. Зібрання описане як частина ширшого процесу боротьби Гакона за владу. Тінг охарактеризовано як багатолюдний, що надає йому важливого значення. Проведення зборів зображено як процес обговорення й обрання конунга.

Саги та літописи є наративними джерелами, які кореняться в усній традиції та написані набагато пізніше від висвітлених у них подій. Їхню розповідь вибудовано за хронологічним принципом. У фокусі текстів перебуває діяльність правителів. Однак також є чимало відомостей про суспільно-політичну активність звичайних людей, а саме про їхню участь у зібраннях. Скандинавські та руські джерела містять художню складову, пропагують певну ідеологію.

Іменники ping і віче вживаються в різних ситуаціях. У літописах зібрання позначено відповідним словом рідше, ніж у сагах. Також руські джерела містять описи зібрань або суспільно -політичної активності широких мас людей, у яких не вживається іменник віче. Саги використовують кілька назв для тінгів (ping, husping), що спрощує їхню ідентифікацію. Скандинавські джерела чіткіше акцентують увагу на політичних зібраннях.

Саги («Сага про Олава Трюгвасона», «Сага про Олава Святого», «Сага про Сверіра» тощо) та літописи (ПМЛ, КЛ, НПЛ) описують численні тінги і віча. Утім, згадок про скандинавські зібрання більше, ніж про руські. Тому студії над останніми вимагають залучення додаткового літописного матеріалу. Йдеться про непрямі згадки про віче (про активність руських городян). Контекст, у якому маємо відомості про тінги і віча, подібний. Переважно йдеться про кризові події та ситуації, які стосуються політичної боротьби. Основні дійові особи саг і літописів це правителі, а не збори.

Згадки про тінги та віча схожі причетністю до таких ситуацій, як оборона міста під час облоги, боротьба між правителями, протистояння між конунгом або князем і людьми. Водночас особливості джерел полягають у тому, що в сагах згадки про зібрання частіші, ніж у літописах. Причиною можуть бути як суспільні реалії, так і специфіка джерел. Імовірно, політичні збори були важливішими для Скандинавії, ніж для Русі, тобто тінги відбувалися регулярніше, ніж віча.

Саги та літописи інформують про ініціаторів скликання тінгу або віча, про причину його зібрання (також вживається відповідне дієслово, яке свідчить про характерні ознаки процесу). Крім того, зрідка названо місце зібрання і його спосіб (розіслано повідомлення, використано дзвони тощо). Насамкінець описано процес тінгу або віча, нерідко кількома чи навіть одним словом. У цьому аспекті саги найбільше відрізняються від літописів, адже часто висвітлюють цілу розмову між конунгом і бондами. Руські джерела лише зрідка подають комунікацію між князем і городянами. Також описи тінгу і віча можуть зображати конкретні дії правителя.

Літописи описують руське віче як винятково міське явище, яке поширилось у середині XII ст. Переважну більшість відомостей за домонгольський період містить КЛ (1140, 1146, 1147, 1148, 1159, 1160, 1161, 1169 і 1185 рр.). Ці згадки можна порівнювати з інформацією саг про тінги. Однак можливе лише епізодичне зіставлення, дослідження окремих аспектів, а не систематичне порівняння скандинавських і руських зборів. На відміну від тінгів, про ранньодержавні віча майже нічого не відомо. Сільських зібрань на Русі, найімовірніше, також не було. Коректно порівнювати руські віча винятково з міськими тінгами. Щоправда, таких відомостей у сагах зовсім небагато, тому зіставлення буде лише частковим. Натомість сільські жителі Русі, очевидно, не відвідували міські віча і не мали власних зібрань.

Отже, немає можливості повноцінно зіставити скандинавський тінг і руське віче. Можна проаналізувати хіба що окремі аспекти й епізоди. Серед них описи тінгу й віча під час військових походів, розповіді про міські збори і повстання, згадки про використання тінгових і вічевих дзвонів. Тому систематичне порівняння скандинавських і слов'янських зібрань потребує використання не лише літописного матеріалу, а й додаткових джерел.

References

Bagge, S. (1993). Ideology and Propaganda in Sverris saga. Arkiv for nordisk filologi, 108, 1-18.

Brink, S., & Price, N. (Eds.). (2008). The Viking World. Oxford, England: Routledge.

Ghosh, Sh. (2011). Kings' Sagas and Norwegian History: Problems and Perspectives. The Northern World. (Vol. 54). Leiden, Netherlands: Brill.

Gimon, T, & Gippius, A. (2005). Russkoe letopisanie v svete tipologicheskikh paraleley (k postanovke problemy) [Russian chronicle writing in the light of typological parallels (introduction to the problem)]. Zhanry i formy v pismennoy kulture srednevekovya. Moscow, Russia: Institut mirovoy literatury im. A. M. Gorkogo Rossiyskoy akademii nauk, 174-192.

Gippius, A. (2012). Do i posle Nachalnogo svoda: rannyaya letopisnaya istoriya Rusi kak obekt tekstologicheskoy rekonstrukcii [Before and after Initial chronicles: early history of Rus chronicles as an object of textological reconstruction]. Rus v IX-X vekakh: arkheologicheskaya panorama. Moscow; Vologda, Russia: Drevnosti severa, 37-63.

Gippius, A. (2012). K rekonstrukcii drevneyshikh etapov istorii russkogo letopisaniya [To the reconstruction of the oldest stages in the history of Russian chronicle writing]. Drevnyaya Rus i srednevekovaya Evropa: vozniknovenie gosudarstv. Moscow, Russia: Institut vseobshchey istorii Rossiyskoy akademii nauk, 41-50.

Granberg, Y. (2006). Veche v drevnerusskikh pismennykh istochnikakh: Funkcii i terminologiya [Veche in Old Russian written sources: Functions and terminology]. Drevneyshie gosudarstva Vostochnoy Evropy: materialy i issled. Moscow, Russia: Vostochnaya literatura, 3-163.

Gurevich, A. (2009). Izbrannye trudy. Norvezhskoe obshchestvo [Selected works. Norwegian society]. Moscow, Russia: Tradiciya.

Gurevich, A. (1972). Istoriya i saga. O proizvedenii Snorri Sturlusona «Kheimskringla» [History and saga. About the work of Snorri Sturluson «Heimskringla»]. Moscow, Russia: Nauka.

Ideology and Power in the Viking and Middle Ages: Scandinavia, Iceland, Ireland, Orkney and the Faeroes. (2011). The Northern World. (Vol. 52). Leiden, Netherlands: Brill.

Long, A.-M. (2017). Iceland's Relationship with Norway c. 870 c. 1100: Memory, History and Identity. The Northern World. (Vol. 81). Leiden, Netherlands: Brill.

Lukin, P. (2009). Terminologicheskiy analiz: plyusy i minusy (po povodu monografii Yunasa Granberga o drevnerusskom veche) [Terminological analysis: pluses and minuses (about the monograph of Yunas Granberg)]. Srednevekovaya Rus Medieval Rus, 8, 217-242.

Melnikova, Y. (2011). Drevnyaya Rus i Skandinaviya. Izbrannye trudy [Old Rus and Scandinavia. Selected works]. Moscow, Russia: Universitet Dmitriya Pozharskogo.

Melnikova, Y. (2003). Istoricheskaya pamyat v ustnoy i pismennoy tradiciyakh: Povest vremennykh let i «Saga ob Inglingakh» [Historical memory in oral and written traditions: Primary Chronicle and «Ynglinga saga»]. Drevneyshie gosudarstva Vostochnoy Evropy. Istoricheskaya pamyat i formy ee voploshcheniya The oldest states of Eastern Europe. Historical memory and the form of the embodiment. Moscow, Russia: Vostochnaya literatura, 48-92.

Melnikova, Y. (2014). Transformaciya istoricheskoy pamyati: ot ustnoy istoricheskoy tradicii k pismennoy [The transformation of historical memory: from oral to written historical tradition]. Vestnik Nizhegorodskogo universiteta im. N. I. Lobachevskogo Vestnik of Lobachevsky University of Nizhni Novgorod, 5, 18-24.

Novgorodskaya pervaya letopis starshego i mladshego izvodov (1950). [The Novgorod First Chronicle of older and younger versions]. Moscow; Leningrad, USSR: Izdatelstvo Akademii Nauk SSSR.

Polnoe sobraniye russkikh letopisey. Ipatevskaya letopis. Izdanie vtoroe [The complete collection of Russian chronicles. Ipatiev Chronicle. Second edition]. (1908). (Vol. 2). Sankt-Peterburg, Russian Empire: Tipografiya M. A. Aleksandrova.

Saga Sverris konungs. (1834). Kaupmannahofn, Denmark: I Poppsku prentsmiSju.

Snorri Sturluson. (1893). Heimskringla. Noregs Konunga Spgur. (Vols. 1-4). Kobenhavn, Denmark: Moller.

The Oxford History of Historical Writing: 400-1400. (2012). (Vol. 2). Oxford, UK: Oxford University Press.

Vilkul, T. (2009). Lyudi i knyaz v drevnerusskikh letopisyakh serediny XI-XIII vv. [People and prince in the Old Rus chronicles of the middle of the 11th-13th centuries]. Moscow, Russia: Kvadriga.

Різун Назар Тарасович аспірант кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка м. Львів

Rizun Nazar T. Ph.D. student at the Department of History of Middle Ages and Byzantine Studies of Ivan Franko National University of Lviv Lviv

THING AND VECHE IN DESCRIPTIONS OF SCANDINAVIAN SAGAS AND OLD RUS CHRONICLES