"Сіверський архієпископ" та опальний митрополит Ісайя (Копинський) як натхненник козацьких повстань та чернечого відродження в Україні у XVII ст.

Serhii Shumylo Director of The International Institute of the Athonite Legacy, Editor in chief of the scientific anthology «The Athonite Heritage» (Kyiv, Ukraine)

«Seversky Archbishop» and disgraced Metropolitan Isaiah (Kopinsky) as the inspiration for the Cossack uprisings and monastic revival in Ukraine in the seventeenth century.

Metropolitan Isaiah Kopinsky is the least investigated figure in the Ukrainian church history of the XVII century. At the same time, he left an indelible mark on Ukrainian spiritual and cultural heritage and history. It is he who led the process of spiritual revival in a very difficult and contradictory period, significantly, albeit ambiguously, influencing the course of many historical events in the country.

Досі маловивченою лишається постать і духовно-культурна спадщина Ісайї Копинського, який на початку XVII ст. був одним із засновників Густинського монастиря на Прилуччині, потім став архієпископом Смоленським і Чернігівським, згодом митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі, а пізніше прийняв незвичний титул «архієпископа Сіверського і Задніпровського» та очолював внутрішньоцерковну опозицію до митрополита Петра Могили. Він же був першим настоятелем і упорядником Києво-Братського монастиря, як і Києво-Братської школи при ньому, а також ініціатором відновлення православної ієрархії в Речі Посполитій в 1620 році.

На жаль, до цих пір життя, діяльність і праці цього православного подвижника не вивчені достатньо. Основні відомості про нього відомі з Хроніки волинського православного шляхтича Іоакима Єрлича і Густинського літопису Joachim Jerlicz. Latopisiec albo kroniczka roznych spraw i dziejow dawnych i terazniejszych czasow, z wieku i zycia mego na tym padole, 1620-1673. Warszawa, 1853; Густынская летопись // ПСРЛ. СПб.: Дмитрий Буланин, 2003. Т. 40. С. 153-160.. Звертались до біографії Ісайї Копинського митрополит Євгеній (Болховітінов), архієпископ Філарет (Гумилевський), П. Куліш, С. Голубєв, М. Грушевський та багато інших Евгений (Болховитинов), митр. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина Греко-Российской Церкви. СПб.: Тип. И. Глазунова, 1827. Т.1. С. 211-212; Филарет (Гумилевский), еп. Обзор русской духовной литературы, 862-1720. СПб, 1857. С. 178-180; КулешП. А.

Отпадение Малороссии от Польши. М.: Унив. тип., 1888. Т. 1. С. 173-181; Голубев С. 1) Прискорбныя столкновения Петра Могилы с своим предшественником по митрополии и киево-никольскими иноками // Труды Киевской духовной академии. К., 1897. Кн. 10. С. 208-276; 2) Петр Могила и Исайя Копинский: Вступление Петра Могилы на Киевскую митрополию и его отношение к Исайе Копинскому // Православное обозрение. 1874. № 2. С. 210-251; № 3. С. 303-326; 3) Удаление Исайи Копинского из Киево-Михайловского монастыря // Киевские епархиальные ведомости. 1874. № 1. С. 11-18; № 2. С. 41-48; Грушевський М. Ісайя Копинський // Грушевський М. Історія української літератури. Київ: Либідь, 1996. Т. 6, кн. 2. С. 128-129; Києво-Могилянська академія в іменах: XVII- XVIII ст. Енциклопедичне видання / Упор. З. І. Хижняк. Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2001. С. 280-281; Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2003. С. 25-26; Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины XVII века // Афон и славянский мир. Сборник 1. Материалы первой международной конференции, посвященной 1000-летию присутствия русских на Святой Горе, Белград, 16-18 мая 2013 г. Афон, издание Русского Свято-Пантелеимонова монастыря, 2014. С. 120-128.. Однак у більшості випадків дослідники лише побічно розглядають життя цього видатного українського церковно-політичного і культурного діяча першої половини XVII ст. Причому нерідко в негативній тональності. Пов'язано це, як правило, з наявними у митрополита Ісайї серйозними ідейними і політичними розбіжностями з іншим видатним діячем тієї епохи митрополитом Петром Могилою. Тому, намагаючись за будь-що виправдати окремі помилкові або непорядні вчинки останнього, деякі автори виходили за рамки наукової об'єктивності й намагалися штучно показати його опонента з негативного боку Мицик Ю.А., Нічик В.М., Хижняк З.І. Петро Могила. К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 2013. С. 103-104, 117; Жуковський А. Петро Могила та питання єдності Церков. Київ: Мистецтво, 1997. С. 89-90; Голубев С. 1) Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (опыт церковно-исторического исследования). Киев: Тип. С.В. Кульженко, 1883. Т. 1. С. 552-570; 2) Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (опыт церковно-исторического исследования). Киев: Тип. С.В. Кульженко, 1898. Т. 2. С. 15-36.. Усе це не тільки не сприяло правдивому й неупередженому вивченню тих подій, але й, у підсумку, призвело до практично повного й несправедливого забуття київського митрополита Ісайї (Копинського) як одного з видатних церковних діячів першої половини XVII ст., який відіграв важливу роль у створенні Києво-Братського монастиря й однойменної школи при ньому, відродженні православної ієрархії і православного чернецтва в Україні.

Народився Ісайя Копинський у другій половині XVI ст. Проте точна дата невідома. Походив зі шляхетського роду з Підляшшя (село Копин, нині Польща). Митрополит Євгеній (Болховітінов) стверджував, що він «навчався в галицьких училищах, а пострижений в Києво-Печерській Лаврі» Евгений (Болховитинов), митр. Згад. праця. С. 211.. Однак, архієп. Філарет (Гумилевський) писав, що він «вихованець острозьких училищ» Филарет (Гумилевский), еп. Згад. праця. С. 178.. Такі розбіжності іншим дослідникам дали привід вважати, що він міг навчатися в обох школах Львівській та Острозькій Києво-Могилянська академія в іменах. С. 280-281; Хижняк З. І., Маньківський В. К. Там само. С. 25-26..

Прихильник ідей афонських старців-ісихастів Іоана Вишенського Шумило С. В. 1.) Старец Иоанн Вишенский: афонский подвижник и православный писатель- полемист. Материалы к жизнеописанию «блаженной памяти великого старца Иоанна Вишенского Святогорца». К.: Издательский отдел УПЦ, 2016. С. 112-115, 130; Його ж: 2.) Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины... С. 120-128. та Іова Княгиницького він рано прийняв чернецтво і був помічником Києво-Печерського архімандрита старця Єлисея (Плетенецького, 1550-1624). Густинський літопис повідомляє про нього, що «блаженний отець Ісайя», як «чоловік благоговійний», подвизався в затворі в Антонієвих печерах, де старцем Єлисеєм (Плетенецьким) був поставлений «начальником печер» і де «безвихідно» (з 1598 по 1614 рр.) «шістнадцять років подвизався з Господом у повсякденних молитвах і пості; і з дитинства він залишив батьків своїх і став монахом» Густынская летопись. С. 153-160..

Ісайя Копинський був не просто ідейним прихильником традицій афонського ісихазму, а й на власному прикладі намагався їх реалізувати до життя, власноруч копав печери, де у повному усамітненні й молитві здійснював аскетично-ісихастські подвиги.

У 1615 р. він був покликаний залишити печерне проживання і приступити до активної церковно-громадської діяльності. Вийшовши з шістнадцятирічного затвора, Ісайя бере активну участь у реформуванні та впорядкуванні занепалого церковного життя, відродженні живого містичного досвіду. Ці реформи перш за все стосувалися пастирства і чернечого життя, богослов'я та освіти. Однак реформи ці носили характер не модерністський, а традиціоналістський. Своїми заходами Ісайя і його сподвижники намагалися відродити кращі духовно-культурні традиції східного православ'я, афонську святоотцівсько-ісихастську спадщину, наповнити церковну традицію живою містичною складовою.

Коли з Афона до Києва прибули «блаженні старці» Афанасій та Іоасаф, найперше вони попрямували до старця Ісайї (Копинського), що може свідчити про тісний зв'язок останнього з Афоном і афонською традицією. До Ісайї афонський старець Іоасаф звертався з проханням про допомогу в облаштуванні Густинського монастиря на Прилуччині, настоятелем якого він пізніше і став. Обирала Ісайю ігуменом і братія в Межигірській обителі, а пізніше він заснував і очолив також Ладинський і Мгарський монастирі Там само..

Те, що саме ігумену Ісайї 1615 р. випало опинитися біля витоків заснування в Києві знаменитого Богоявленського ставропігійного монастиря і Києво-Братської слов'яногрецької школи при ньому, не було випадковістю. І хоча першим ректором школи став Іов Борецький, саме від о. Ісайї (Копинського), як ігумена монастиря, багато в чому залежало запрошення і призначення його на цю посаду. Точно так само і призначення перших викладачів відбувалося не без узгодження з ігуменом.

Важливим документом, що свідчить про ключову роль Ісайї в тих подіях, є дарча (фундуш) Галшки Гулевічни від 14 жовтня 1615 р. про заснування Києво-Братського монастиря і школи при ньому. Як сказано в документі: «И иби тэжъ тая фундация скутокъ свой брала, теди заразъ въ той дворъ и на его пляцъ духовнихъ и свицкихъ православнихъ, а меновите благоверного священноинока отца Исаия Купинского и прочихъ зъ чернецовъ, также тежъ и школу впровадиламъ» ЦДІАК. Ф. 168. Оп. 2. Спр. 6. Арк. 6-8об..

Як видно, в дарчій Галшки Гулевічни зазначено лише ім'я Ісайї Копинського, що підтверджує не тільки їх близьке знайомство, але й безпосереднє відношення останнього до того, що відбувалося.

Уточнюючи, що Ісайя Копинський був «з 1615 року Старшим ієромонахом в Братстві Київському», митрополит Євгеній (Болховітінов) указує на його ключову роль у заснуванні обителі і школи: «Під час перебування свого Старшим Богоявленського Братського монастиря він заснував там Готель і Училище і сам був першим учителем» Евгений (Болховитинов), митр. Згад. праця. С. 211-212..

Говорячи про Ісайю Копинського, важливо відзначити, що він був талановитим духовним письменником, який залишив нащадкам низку найцінніших літературних творів, найвідоміший з яких «Алфавіт духовний» Грушевський М. Ісайя Копинський. С. 137-156; Києво-Могилянська академія в іменах... С. 280-281; КостомаровН. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Ростов- на-Дону: Изд-во «Феникс», 1998. Т. 2. С. 149-151; ВознякМ. Історія української літератури. Львів: Вид-во «Світ», 1992; НічікВ. М. Реформаційні й гуманістичні ідеї в братських школах //НічикВ. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. Київ: Наукова думка, 1991;Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. М.: Изд. Преображенского Валаамского монастыря, 1996. Т. 6. С. 479-480; Логвиненко С. В. Свобода волі і система цінностей в «Алфавіті духовному» Ісайї Копинського // Проблеми філософії: Міжвідомчий науковий збірник. К.: Либідь, 1992. Вип. 94. С. 60-72.. Ця праця, написана у традиції афонської ісихастської літератури і витримала понад 20 перевидань, навіть в XVIIIXIX ст. була настільною книгою для багатьох подвижників благочестя, серед них преподобний Паїсій Величковський, святитель Димитрій (Туптало) Ростовський, преподобний Серафим Саровський та ін. ГрушевськийМ. Ісайя Копинський. С. 137-156; Филарет (Гумилевский), еп. Указ. соч. С. 179-180; Гавриїл (Кризина), архім. Паламізм та духовно-культурне відродження православної екумени.

Київ: Видавничий відділ УПЦ, 2011. С. 25-26.

Як писав про цей твір М. Костомаров, «ніколи до цього на Русі не виказувалося з уст руського ченця більшої поваги до позитивної науки» Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Ростов-на- Дону, 1998. Т. 2. С. 149-151.. Високо оцінювали цей твір митр. Євгеній (Болховітінов), архієп. Філарет (Гумилевський), прот. Георгій Флоровський, Михайло Грушевський та багато інших Евгений (Болховитинов), митр. Згад. праця. С. 211-212; Филарет (Гумилевский), еп. Згад. праця. С. 179-180; Грушевський М. Ісайя Копинський. С. 137-156; Логвиненко С. В. Свобода волі і система цінностей в «Алфавіті духовному» Ісайї Копинського // Проблеми філософії: Міжвідомчий науковий збірник. К.: Либідь, 1992. Вип. 94. С. 60-72..

Актуальність і популярність «Алфавіту» Ісайї були настільки високі, що довгий час цей твір помилково приписували до творінь свт. Димитрія (Туптала) Ростовського. Під його ім'ям він зазнав не одне перевидання, і лише згодом з'ясувалося, що написаний «Алфавіт духовний» задовго до святителя Димитрія і належав перу Ісайї Копинського Филарет (Гумилевский), еп. Згад. праця. С. 179-180; Грушевський М. Ісайя Копинський. С. 137-156..

Яскравим зразком полемічної літератури є й послання Ісайї до князя Яреми Вишневецького Макарий Булгаков, митр. Згад. праця. С. 479-480; Филарет (Гумилевский), еп. Згад. праця. С. 180; Грушевський М. Ісайя Копинський. С. 137-156..

Активно займався він і православними братствами, і братськими школами; ним був розроблений статут «юнацького братства» при Луцькому братстві, написані для братчиків духовно-моральні правила поведінки тощо. Також він намагався впорядкувати пастирське служіння, видавши «Наказ» парафіяльним священикам Макарий Булгаков, митр. Там само. - С. 477-478; Филарет (Гумилевский), еп. Згад. праця. С. 180..

Крім того, цей неординарний і одночасно несправедливо забутий подвижник увійшов в історію ще й тим, що був ініціатором т. зв. «Монастирської колонізації» Слобожанщини. З ініціативи Ісайї (Копинського), крім Києво-Братського, були засновані Густинсько-Прилуцький, Лубенсько-Мгарський, Ладинський-Підгірний та інші монастирі та скити на Слобожанщині, які стають потужними національними духовнокультурними центрами в регіоні. Також за його ініціативою починається перше масове переселення українських козаків, селян і ченців на вільні східні прикордонні землі Московського царства і їхня колонізація, в результаті чого і виникла Слобожанщина з переважно українським населенням (Харківська, Сумська, Луганська, Донецька, Білгородська, Курська і частково Воронезька області).

Будучи глибоко ревним подвижником, діячем безперестанної Ісусової «Умної молитви», він, навіть ставши митрополитом, продовжував усамітнюватися в печерах для молитовно-аскетичних подвигів Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 175; Макарий Булгаков, митр. Там само. С. 477-478; Филарет (Гумилевский), еп. Там само. С. 180; Карташев А. В. Очерки по истории Русской Церкви. М.: Изд-во «Терра», 1992. Т. 2. С. 276.. Невипадково Густинський літопис багатократно іменує його не інакше як «блаженний отець Ісайя» або «блаженний святитель» Густынская летопись. С. 153-160., а сучасники характеризували його як чоловіка «в животі побожном всім прикладного, надто в вірі святій благочестивій добре свідомого, статечного і ні в чім неподозренного» Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (опыт церковно-исторического исследования). Киев, 1898. Т. 2. С. 13.. Аналогічно й чернігівський архієпископ Філарет (Гумилевський) його неодноразово називає «блаженним», а також відгукується, що він «з молодих років до гроба подвижник» Филарет (Гумилевский), еп. Згад. праця. С. 178-179..

Саме цьому старцю-ісихасту судилося очолити процес духовного відродження в Україні в дуже непростий і суперечливий період, вплинувши на хід історичних подій в країні. Проти власної волі йому довелося стати і видатним громадсько-політичним діячем, який уперше духовно легітимізував боротьбу козацтва за православну віру й навіть виступив натхненником серії козацьких повстань на релігійному ґрунті в 1630, 1637 і 1638 рр. Рудницький Ю. Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації. Львів, 2008. С. 127,136, 144, 152-153.

Ці повстання послужили свого роду «підготовчим ґрунтом» до Великого повстання Богдана Хмельницького у 1648 р. під лозунгами боротьби за православну віру Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 229., яке отримало благословення як від східних патріархів, так і від подвижників Святої Афонської Гори.

До слова, як свідчив польський історик Веспасіан Коховський (1633-1700), Богдан Хмельницький вчився в заснованій Ісаєю (Копинським) Києво-Братській слов'яногрецькій школі Kochowski W. Annalium Poloniae ad obitu Vladislai IV. Climacteres scriptore Vespasianc a Kochova Kochowski. Cracowiae, 1683. Cl. I. S. 19.. Ймовірно, ще там він міг відчути на собі вплив ідей Копинського.

Сам же Ісайя, будучи послідовником ідей святогірського старця Іоана Вишенського Шумило С. В. 1.) Старец Иоанн Вишенский: афонский подвижник и православный писатель- полемист... С. 112-115, 130; Його ж: 2.) Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины... С. 120-128., намагався відродити в Україні ідеали афонського чернецтва разом з візантійським «політичним ісихазмом» Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины... С. 120-128., серед принципів якого було надання не тільки духовного, але й політичного спротиву спробам знищення православної віри, аж до непокори і повстання проти гнобителів віри. Тому Ісайя і був одним з тих, хто на поч. XVII ст. намагався залучити запорозьке козацтво до боротьби за православ'я, закликаючи його до мучеництва за віру Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 234..

Уже в 1615 р., невдовзі після заснування ним Київського Богоявленського Братства, Ісайя домовляється з гетьманом Сагайдачним про те, щоб все Запорозьке військо вступило до Братства і таким чином стало його «патроном» Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. С. 28.. Завдяки такому неординарному акту козацтво з прикордонного, «українного люду», який охороняв кордони Речі Посполитої, виводилося на новий суспільно-політичний і культурний рівень захисника і оборонця древніх києворуських звичаїв і православної віри. В умовах ополячення та окатоличення староруської шляхти ці заходи в очах народу піднімали козацтво до становища нової національної православної еліти в краї.

Ведучи мову про Ісайю (Копинського) і очолювану ним «афонітсько-ісихастську партію», необхідно сказати і про інше його важливе діяння, а саме про ініційоване ним відновлення православної ієрархії в Україні в 1620 р. ГрушевськийМ. Історія України-Руси. К., 1995. Т. 7. С. 436-437;Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. Т. 6. С. 403; Орловский П. Участие запорожских казаков... С. 113-141; Булатецкий О. Ю. Государственно-конфессиональные отношения России и Киевской православной митрополии: историко-правовое исследование (конец XVI - первая треть XVII вв.). М., 2004. С. 70-86. На той момент він був ігуменом козацького Межигірського монастиря. Єрусалимський патріарх Феофан, який проїжджав через Україну, був запрошений ігуменом Ісаєю і гетьманом Сагайдачним погостювати в козацькій обителі. Зустрівши патріарха на Прилуччині, поруч з Густинським монастирем, козаки відвезли його до ігумена Ісайї у Межигір'я. Тут, у Межигірському монастирі, народився таємний план щодо відновлення православної ієрархії, у чому активну участь узяли козаки.

Тож не дивно, що перша архієрейська хіротонія була здійснена саме над Ісаєю (Копинським) ГрушевськийМ. Історія України-Руси. Т. 7. С. 436-437; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (опыт церковно-исторического исследования). Киев, 1883. Т. 1. С. 301-302; Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 175; Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. С. 28. С. 29., і лише через кілька днів були висвячені Іов (Борецький) та інші ієрархи, серед яких чільне місце займали «афоніти» Ісаакій (Борискович), Єзекиїль (Курцевич) та інші. Цей факт красномовно свідчить про його ключову роль у тих подіях.

Ставши спочатку єпископом Перемишльським, а пізніше архієпископом Смоленським і Чернігівським, Ісайя очолив «ісихастську партію» ревних противників унії і в цьому відношенні протистояв «латинофільській партії» Мелетія Смотрицького. Особливо гостро протистояння проявилося на Київських Соборах 1628 і 1629 рр., на яких пропонувалося розглянути проект об'єднання Православної Церкви з Уніатською Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1995. Т. 8, ч. 1. С. 17-18, 92-95; Голубев С.

Киевский митрополит Петр Могила... Т. 1. С. 163-165, 211-214; т. 2. С. 11; Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. Т. 6. С. 446-448, 453, 471; Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 182; Жуковым П. Н. 1.) Материалы для истории Киевского и Львовского соборов 1629 г. // Записки Академии наук по Историко-филологическому отделению. СПб, 1911. Т. 8. № 15. С. 14-25; 2.) Киевский собор 1629 года (по новым материалам) // Христианское чтение. 1911. № 1. С. 74-92; № 3. С. 353-369; КрипякевичІ. Нові матеріали до історії Соборів 1629 р. // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. 1913. № 116. С. 5-39; Орловский П. Киевский Собор 1629 г. // Киевская старина. 1905. № 7. С. 168-173; Жуковський А. Згад. праця. С. 116-119.. Єпископ Ісайя підбурив тоді проти цих планів чернецтво й козаків. Останні, з'явившись на Собор, пригрозили силою розправитися з тими, хто проголосує за унію ГрушевськийM. C. Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 92-95; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 1. С. 213-215; Флоря Б. Н. Вопрос о «новой унии» в украинско-белорусском обществе 20-х - 40-х гг. XVII в. // Брестская уния 1596 г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI в. - первой половине XVII в. М., 1999. Ч. 2. С. 142-143.. Так проект нової унії у 1628-1629 рр. провалився.

Уже 1630 р. Ісайя згідно з польськими джерелами благословляє козацтво під час антипольського повстання, яке вперше відбулося під релігійними гаслами боротьби за православ'я, так що навіть Оттоманська Порта офіційно відзначала початок релігійних воєн у Речі Посполитій ГрушевськийM. C. Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 102-103; Жукович П.Н. Религиозно-церковный элемент в казацком восстании 1630 года (Под предводительством Тараса) // Христианское чтение. 1911. № 7-8. С. 777-802; № 9. С. 987-1007..

Після смерті 1631 р. митрополита Київського Іова (Борецького), за підтримки козацтва, на Соборі в Києві Ісайя (Копинський) був «совітно від усього народу руського» обраний новим «Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі» Флоря Б. Н. К истории установления политических связей между русским правительством и высшим греческим духовенством (на примере Константинопольского патриархата) // Связи России с народами Балканского полуострова: первая половина XVII в. М., 1990. С. 25; ГрушевськийM. C. 1) Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 132-134; 2) Історія української літератури. Т. 6, кн. 2. С. 131; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 1. С. 431-432; т. 2. С. 11.. Однак польський король Сигизмунд ІІІ не визнав обрания «хлопського» (козацького) митрополита «схизматів», після чого в Речі Посполитій посилилися гоніння на православ'я з метою усунути неугодного Ісайю Воссоединение Украины с Россией: Сб. документов. М., 1954. Т. 1. № 68. С. 118-119; Грушевський M. C. Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 134-137; Булатецкий О. Ю. Государственно-конфессиональные отношения... С. 145-185..

Коли в 1632 р. Сигизмунд помер, Ісайя (Копинський) з делегацією в 300 священиків і ченців прибув на козацьку Раду, де вони впали перед козаками на коліна і слізно закликали до кінця стояти за православ'я Грушевський M. C. 1) Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 151-152, 154-155; 2) Історія української літератури. Т. 6., кн. 2. С. 132..

Таким чином, Ісайя напередодні обрання нового короля намагався спонукати козаків поставити перед Сеймом ультиматум з вимогою повної легалізації Православної Церкви в Речі Посполитій. До прийняття цих вимог делегати від козацтва і православної шляхти повинні були відмовитися від участі в обранні нового короля.

Ці заходи дійсно змусили кандидата на престол королевича Володислава піти на поступки. Під тиском православної шляхти і козацтва він погодився на легалізацію в Речі Посполитій Православної Церкви. Однак, натомість наполіг на зміні норовливого Київського митрополита й усієї нелегальної ієрархії Феофанова свячення на нову, лояльну до короля і Речі Посполитої ієрархію ГрушевськийM. C. Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 169..

У результаті в 1633 р. прямо на сеймі у Варшаві за наполяганням Володислава світськими делегатами від православної шляхти (без участі духовенства і єпископату!) був обраний новим митрополитом архімандрит Петро (Могила), а також інші ієрархи, лояльні до католицької влади Речі Посполитої Грушевський M. C. Там само. С. 169-170; Мицик Ю.А., Нічик В.М., Хижняк З.І. Петро Могила. К., 2013. С. 94-102.. Після цього Володислав, як тільки з ним були узгоджені всі кандидатури, спеціальним універсалом затвердив таке обрання, легалізувавши нову православну ієрархію ГрушевськийM. C. Там само. С. 170-171; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 1. С. 539; Мицик Ю.А., Нічик В.М., Хижняк З.І. Там само. С. 94-102..

По суті, через втручання польської католицької влади в Києво-Руській Церкві мало не стався новий розкол Голубинский Е. 1) Отзыв о сочинении С. Голубева «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники» // Отчет о 27-м присуждении наград графа Уварова (Приложение к 51-му тому Записок Императорской академии наук. № 5). СПб., 1885. С. 65; 2) Отзыв о II-м томе сочинения С. Голубева «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники» // ЧОИДР. 1900. Кн. 2, отд. 5: Смесь. С. 11.; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 2. С. 29-31; КулешП. А. Отпадение Малороссии от Польши. М., 1888. Т. 2. С. 113; Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины... С. 120-128..

Митрополит Ісайя та ісихастські монастирі, які орієнтувалися на афонські традиції, спочатку відмовилися визнати новим митрополитом Петра (Могилу), відомого своїми латинофільськими настроями. З цієї причини його єпископська хіротонія і зведення в сан митрополита відбулися не в Києві, а у Львові. Ще кілька місяців після інтронізації Петро Могила не наважувався прибути до Києва, де проти нього виступали багато монастирів і духовенство ГрушевськийM. C. Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 184..

Лише після того, як представникам польської влади вдалося домовитись з козацькою старшиною щодо визнання Могили й виплатити «желду», він зміг прибути до Києва Грушевський M. C. Там само. С. 186-187; Мицик Ю.А., Нічик В.М., Хижняк З.І. Згад. праця.С. 103-105.. За свідченням очевидців, намагаючись зломити опір і опозицію в Києві, Могила вночі за допомогою польських жовнірів і гармат «гвалтом» напав на Михайлівський Золотоверхий монастир і заарештував митрополита Ісайю (Копинського) ГрушевськийM. C. Там само. С. 185-186..

Як повідомляється в Хроніці Іоакима Єрлича, старого і хворого митрополита Ісайю зв'язали і в одній власяниці виволокли з монастиря, перекинули через коня «як якийсь мішок» і відвезли до лаврської в'язниці. Його звинуватили в політичній зраді Речі Посполитій, переході на бік ворога (в цей час Польща перебувала в стані війни з Московією) і під тортурами змусили відректися від митрополії на користь Петра (Могили) Joachim Jerlicz. Latopisiec albo kroniczka roznych spraw i dziejow dawnych i terazniejszych czasow, z wieku i zycia mego na tym padole, 1620-1673. Warszawa, 1853; ГрушевськийM. C. Там само. С. 185-186; Соловьев С. М. История России с древнейших времен. В 15-ти кн. М., 1961. Кн. V С. 456; Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. С. 155; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 1. С. 552-553, т. 2. С. 16.. Далі Петро Могила піддав утискам багатьох київських священиків, які симпатизували Ісайї і відмовлялися поминати нового митрополита Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Т. V. С. 456; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. С. 103; Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. Т. 6. С. 499; Грушевський M. C. Історія України-Руси. Т. 8, ч. 1. С. 186-187; Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 189; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 2. С. 52-54; Мицик Ю. Святий Петро Могила. Вступ на Київську Митрополію і боротьба за зміцнення Православної Церкви // Труди Київської духовної академії. 2012. № 9. С. 243-251..

На думку протоієрея Георгія Флоровського, в особі Ісайї (Копинського), Петра (Могили) і їхніх шкіл мало місце протистояння між афонською (паламітсько-містичною) і західною (раціоналістичною) традиціями, тепер уже на східнослов'янському ґрунті. «Це не була тільки суперечка про владу, це була саме суперечка про загальну церковно-культурну та церковно-політичну орієнтацію», це було «зіткнення двох релігійно-психологічних і релігійно-культурних установок або орієнтацій, західницької і елліно-слов'янської», переконаний Флоровський Флоровский Г., прот. Пути русского богословия. С. 45, 47-48..

С. Голубєв, хоча й виправдовував церковний переворот Петра (Могили), теж вважав, що протистояння Ісайї (Копинського) й Петра (Могили) «мало глибші підстави», причиною чого вважав існування в Україні серед православних двох протиборчих течій «ліберальної» (Петро Могила) і «консервативної» (Ісайя Копинський) Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 2. С. 5. З цією думкою погоджуються І. Власовський, О. Жуковський та інші Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. С. 201; Жуковський А. Петро Могила та питання єдності Церков. С. 90; Лурье В. М. Русское православие между Киевом и Москвой... С. 167..

Одним з першочергових заходів Петра (Могили) на Київській кафедрі була реформа освіти Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 184-185; ГрушевськийM. C. Історія України-Руси. Т. 8. ч. 2. С. 99.. У Києво-Могилянській латино-грецькій колегії, заснованій замість колишньої Києво-Братської школи, як і в Києво-Руській Церкві в цілому, з цього часу святоотцівські, афонські традиції, богослів'я і світогляд починають поступово підмінятися латинським впливом Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 2. С. 192., який пізніше протоієрей Георгій Флоровський назве «крипто-романізмом» або «псевдоморфозою православної думки» Флоровский Г., прот. Пути русского богословия. С. 49, 56..

Митрополит Ісайя (Копинський) у ситуації, що склалася, спочатку спробував піти в затвор Карташев А. В. Очерки по истории Русской Церкви. Т. 2. С. 283., зберігши духовне керівництво над Києво-Михайлівським Золотоверхим монастирем, а також над заснованими ним Густинським, Мгарським і Ладинським монастирями. Ці обителі за ним письмово обіцяв зберегти Петро (Могила) як умову їхнього примирення Жуковський А. Петро Могила та питання єдності Церков. С. 89; Грушевський M. C. Історія української літератури. Т. 6, кн. 2. С. 135.. Однак ця обіцянка потім не була виконана. Спочатку в Ісайї силою був відібраний Михайлівський монастир, а пізніше й решта, що призвело до тривалих і сумних судових тяжб між двома митрополитами Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 1. С. 564-570; т. 2. С. 18-19, 22; Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 184-185; Жуковський А. Петро Могила та питання єдності Церков. С. 89-90..

Цікаво, що в цей період у деяких польських джерелах, у тому числі і в листах польського короля, Ісайя згадується з незвичайним титулом «архієпископ Сіверський і Задніпровський» ГрушевськийМ. Указ. соч. - С. 187; Жуковський А. Згад.праця. - С. 89. Цей факт свідчить, що Ісайя продовжував у якійсь формі здійснювати своє архіпастирське служінння, однак явно не в рамках могилянської церковної адміністрації. Відомо також, що з колишніх архієреїв нелегальної «феофанівської ієрархії» його продовжував підтримувати єпископ Чернігівський Зосима (Прокопович) Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Нью-Йорк, 1956. Т. 2. С. 126-127; Мицик Ю.А., Нічик В.М., Хижняк З.І. Указ. соч. С. 116..

Що стосується Київської митрополії, то з відстороненням внутрішньоцерковної опозиції, представленої «афонітсько-ісихастською партією» Ісайї (Копинського), за підтримки польського короля в ній почалися переговори з уніатським митрополитом Веніаміном (Рутським) про нову, так звану «універсальну унію». Згідно з цим проектом, Петра Могилу пропонувалося проголосити об'єднаним патріархом для уніатів і православних Речі Посполитої, який перебував би в спілкуванні з римським престолом Шмурло Е. Ф. Римская курия на русском православном Востоке в 1609-1654 гг. Прага,

1928. С. 96-106; Плохий С. Н. Папство и Украина (политика римской курии на украинских землях в XVI-XVII вв.). Киев, 1989. С. 139-148; Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та

релігійної думки в Україні. Київ, 1994. Кн. 3. С. 68; Жуковський А. Петро Могила та питання єдності Церков. С. 125-126;ХаришинМ., МордвінцевВ. Російське самодержавство та Київська митрополича кафедра. Київ, 1999. С. 84; Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. Т. 6. С. 510-511; Грушевський M. C. Історія України-Руси. Т. 8. С. 105-106; Карташев А. В. Очерки по истории Русской Церкви. Т. 2. С. 287.. Ці переговори зайшли настілько далеко, що в 1637 р. на польському сеймі у

Варшаві з ініціативи короля планувалось офіційно затвердити уніатський патріархат Плохий С. Н. Папство и Украина... С. 144-145; ФлоряБ. Н. Вопрос о «новой унии»... С. 133; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 2. С. 147-149; Жуковський А. Петро Могила та питання єдності Церков. С. 127; Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. Т. 6. С. 511; Харишин М., Мордвінцев В. Російське самодержавство... С. 84..

Усі ці події змусили старого митрополита Ісайю і орієнтоване на афонські традиції духовенство та чернецтво знову повернутися до активної церковно-громадської діяльності. Зокрема, митрополит Ісайя починає розсилати відозви до козацтва і пастви із закликом до повстання проти нової таємної унії з метою захисту православ'я Флоря Б. Н. Вопрос о «новой унии»... С. 144; Голубинский Е. Отзыв о II-м томе сочинения С. Голубева... С. 19, 21; Жуковський А. Петро Могила та питання єдності Церков. С. 127; Грушевський M. C. Історія української літератури. Т. 8. С. 259, 109; Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. Т. 6. С. 521; Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 223; РудницькийЮ. Ієремія Вишневецький... С. 127, 136, 153..

У цей час (1637-1638 рр.) в Україні спалахують нові козацько-селянські повстання, що прокотилися під гаслами захисту православ'я. За благословенням митрополита Ісайї козаки закликали народ приймати мучеництво за віру Яворницький Д. І. Історія Запорізьких козаків. Львів: Вид. «Світ», 1990. Т. 1. С. 197.. Усю Україну охопили повстання, які лише в 1638 р. були жорстоко придушені польським військом. Більшість підозрюваних в заколотах стратили насадженням на палю, так що весь шлях від лівого берега Дніпра аж до Ніжина бул заставлений палями зі страченими «схизматами» КостомаровН. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. С. 312.. Арештований був і духовний натхненник повстань, старезний митрополит Ісайя (Копинський), який помер в ув'язненні 5/15 жовтня 1640 р. Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 2. С. 29, 34; Києво-Могилянська академія в іменах.С. 281; ГрушевськийM. C. Історія української літератури. Т. 6, кн. 2. С. 137; Максимович М.А. Собрание сочинений. - К., 1878. - Т. 2. - С. 204; Жуковський А. Указ. соч. С. 90. Де саме помер і де похований митрополит Ісайя, достеменно невідомо. Як невідомо і те, власною смертю він відійшов від земного життя чи ні. На думку багатьох дослідників, помер він в ув'язненні. Голубєв стверджував, що сталося це в Києві Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила... Т. 2. С. 29, 34., тоді як за іншими даними він «умер в Нежинє року 1640 октоврия 5, погребен в Печерску 13 декемврия» Цит. по: Исаевич Я. Д. Новые материалы об украинских и белорусских книгопечатниках первой половины XVII в. // Книга: Исслед. и материалы. Москва, 1977. С. 151..

Незважаючи на придушення повстань, проведення у 1637 р. сейму і затвердження на ньому проекту «універсальної унії» було зірване Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины... С. 127.. Крім того, релігійні повстання 1637-1638 рр. підготували ґрунт для майбутнього Великого повстання під проводом Богдана Хмельницького у 1648 р. Кулеш П. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 229; Рудницький Ю. Ієремія Вишневецький... С. 127, 136, 153., яке вже кардинально змінило хід історії всієї Східної Європи Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины... С. 127-128..

Таким чином, роль і значення митрополита Ісайї (Копинського), хоч і незаслужено забуті, залишили незгладимий слід в історії України та Православної Церкви. Очоливши процес духовного відродження в дуже непростий і суперечливий період, він суттєво, хоча й неоднозначно, вплинув на хід багатьох історичних подій у країні.

Серед безперечних заслуг Ісайї (Копинського) була активна участь у створенні Києво-Братського монастиря й однойменної школи при ньому, у відродженні православної ієрархії і православного чернецтва в Україні Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины... С. 120-128.. Його морально-аскетичний спосіб життя не викликав сумнівів навіть у його опонентів і противників. Будучи глибоко ревним подвижником, він, навіть ставши митрополитом, продовжував усамітнюватися в печерах для молитовно-аскетичних подвигів КулешП. А. Отпадение Малороссии от Польши. Т. 1. С. 175; Макарий Булгаков, митр. Указ. соч. С. 477-478; Филарет (Гумилевский), еп. Указ. соч. С. 180; Карташев А. В. Очерки по истории Русской Церкви. Т. 2. С. 276.. Невипадково, як уже говорилося, Густинський літопис багатократно іменує його не інакше як «блаженний отець Ісайя» або «блаженний святитель» Густынская летопись. С. 153-160.. Крім того, він був талановитим духовним письменником, який залишив нащадкам ряд найцінніших літературних творів, найвідоміший з яких «Алфавіт духовний».

Усі ці факти свідчать про несправедливе забуття цього подвижника. Незважаючи на наявні ідейні суперечності з іншим видатним діячем тієї епохи митр. Петром Могилою, це не дає підстав викреслювати його ім'я з історії або огульно очорняти й засуджувати з метою виправдати ті чи інші дії його опонентів. Заради відновлення історичної справедливості необхідно неупереджено підходити до історичних персонажів і подій, що відбувалися в описуваний період, а з церковно-канонічних позицій може навіть примирити їх перед лицем нащадків. Адже обидва святителі, незважаючи на всі їхні розбіжності, щиро відстоювали православ'я в Україні і кожен з них по-своєму вніс значний внесок у його відродження після подій Берестейської унії 1596 року.

References

митрополит копинський чернече відродження

Bolkhovitinov, Yevgeniy (1827). Slovar' istoricheskiy o byvshikh v Rossii pisatelyakh dukhovnogo china Greko-Rossiyskoy Tserkvi. T.1. Sankt-Peterburg, Rossiya.

Bulgakov, Makariy (1996). Istoriya Russkoy Tserkvi. T 6. Moskva, Rossiya.

Bulatetskiy, O. (2004). Gosudarstvenno-konfessional'nyye otnosheniya Rossii i Kiyevskoy pravoslavnoy mitropolii: istoriko-pravovoye issledovaniye (konets XVI pervaya tret' XVII vv.). Moskva, Rossiya.

Voznyak, M. (1992). Istoriya ukrams'koi ' literaturi. L'viv, Ukrama.

Vlasovs'kiy, I. (1956). Naris istorii 'Ukrams'koi Pravoslavnoi Tserkvi. T 2. N'yu-York, SSHA.

Vossoyedineniye Ukrainy s Rossiyey: Sb. dokumentov (1954). T. 1. Moskva, SSSR.

Joachim, Jerlicz (1853). Latopisiec albo kroniczka roznych spraw i dziejow dawnych i terazniejszych czasow, z wieku i zycia mego na tym padole, 1620-1673. Warszawa, Polska.

Grushevs'kiy, M. (1996). Isayya Kopins'kiy // Grushevs'kiy M. Istoriya ukrams'koi' literaturi. T 6, kn. 2. Kiiv, Ukrama.

Golubev, S. (1897). Priskorbnyya stolknoveniya Petra Mogily s svoim predshestvennikom po mitropolii i kiyevo-nikol'skimi inokami // Trudy Kiyevskoy dukhovnoy akademii. Kn. 10. Kiyev.

Golubev, S. (1874). Petr Mogila i Isayya Kopinskiy: Vstupleniye Petra Mogily na Kiyevskuyu mitropoliyu i yego otnosheniye k Isayye Kopinskomu // Pravoslavnoye obozreniye. № 2. № 3.

Golubev, S. (1874). Udaleniye Isayi Kopinskogo iz Kiyevo-Mikhaylovskogo monastyrya // Kiyevskiye yeparkhial'nyye vedomosti. № 1. № 2. Kiyev.

Golubev, S. (1883). Kiyevskiy mitropolit Petr Mogila i yego spodvizhniki (opyt tserkovno-istoricheskogo issledovaniya). T 1. Kiyev.

Golubinskiy, Ye. (1885). Otzyv o sochinenii S. Golubeva «Kiyevskiy mitropolit Petr Mogila i yego spodvizhniki» // Otchet o 27-m prisuzhdenii nagrad grafa Uvarova

(Prilozheniye k 51-mu tomu Zapisok Imperatorskoy akademii nauk. № 5). Sankt-Peterburg, Rossiya.

Golubinskiy, Ye. (1900). Otzyv o II-m tome sochineniya S. Golubeva «Kiyevskiy mitropolit Petr Mogila i yego spodvizhniki» // CHOIDR. Kn. 2, otd. 5., Rossiya.

Gumilevskiy, Filaret (1857). Obzor russkoy dukhovnoy literatury, 862-1720. SanktPeterburg, Rossiya.

Gustynskaya letopis' (2003) // PSRL. T 40. Sankt-Peterburg, Rossiya.

Zhukovs'kiy, A. (1997). Petro Mogila ta pitannya ednosti Tserkov., Ukrama.

Zhukovich, P. (1911). Materialy dlya istorii Kiyevskogo i L'vovskogo soborov 1629 g. // Zapiski Akademii nauk po Istoriko-filologicheskomu otdeleniyu. SPb,. T 8. № 15.

Zhukovich, P. (1911). Kiyevskiy sobor 1629 goda (po novym materialam) // Khristianskoye chteniye. № 1. № 3.

Zhukovich, P. (1911). Religiozno-tserkovnyy element v kazatskom vosstanii 1630 goda (Pod predvoditel'stvom Tarasa) // Khristianskoye chteniye. № 7-8; № 9, Rossiya.

Kripyakevich, I. (1913). Novi materiali do istorii 'Soboriv 1629 r. // Zapiski Naukovogo tovaristva im. T Shevchenka. № 116.

Kostomarov, N. (1998). Russkaya istoriya v zhizneopisaniyakh yeye glavneyshikh deyateley. T. 2. Rostov-na-Donu, Rossiya.

Kochowski, W. (1683). Annalium Poloniae ad obitu Vladislai IV. Climacteres scriptore Vespasianc a Kochova Kochowski. Cracowiae, Cl. I.

Kulesh, P. (1888). Otpadeniye Malorossii ot Pol'shi. T. 1. Moskva, Rossiya.

Mitsik, YU., Nichik, V., Khizhnyak, Z. (2013). Petro Mogila. Kiiv, Ukrama.

Rudnits'kiy, YU. (2008). Ieremiya Vishnevets'kiy. Sproba reabilitatsii'. L'viv, Ukrama.

Orlovskiy, P. (1905). Kiyevskiy Sobor 1629 g. // Kiyevskaya starina. № 7. Kiyev.

Plokhiy, S. (1989). Papstvo i Ukraina (politika rimskoy kurii na ukrainskikh zemlyakh v XVI-XVII vv.). Kiyev, SSSR.

Florya, B. (1999). Vopros o «novoy unii» v ukrainsko-belorusskom obshchestve 20-kh 40-kh gg. XVII v. // Brestskaya uniya 1596 g. i obshchestvenno-politicheskaya bor'ba na Ukraine i v Belorussii v kontse XVI v. pervoy polovine XVII v. CH. 2. Moskva, Rossiya.

Florya, B. (1990). K istorii ustanovleniya politicheskikh svyazey mezhdu russkim pravitel'stvom i vysshim grecheskim dukhovenstvom (na primere Konstantinopol'skogo patriarkhata) // Svyazi Rossii s narodami Balkanskogo poluostrova: pervaya polovina XVII v. Moskva, SSSR.

Khizhnyak, Z., Man'kivs'kiy, V. (2003). Istoriya Kievo-Mogilyans'koi' akademii. Kiiv, Ukraina.

Shmurlo, Ye. (1928). Rimskaya kuriya na russkom pravoslavnom Vostoke v 1609-1654 gg. Praga, Chekhoslovakiya.

Shumilo, S. (2014). Vliyaniye Svyatoy Gory Afon na dukhovnuyu, kul'turnuyu i politicheskuyu zhizn' Ukrainy XVII veka // Afon i slavyanskiy mir. Sbornik 1. Materialy pervoy mezhdunarodnoy konferentsii, posvyashchennoy 1000-letiyu prisutstviya russkiy na Svyatoy Gore, Belgrad, 16-18 maya 2013 g. Afon, Gretsiya.

Shumilo, S. (2016). Starets Ioann Vishenskiy: afonskiy podvizhnik i pravoslavnyy pisatel'-polemist. Materialy k zhizneopisaniyu «blazhennoy pamyati velikogo startsa Ioanna Vishenskogo Svyatogortsa». Kiyev, Ukraina.

Tsentral'niy derzhavniy arkhiv Ukrami, m. Kiiv. F. 168. Op. 2. Spr. 6.

Размещено на Allbest.ru