Бортництво у севрюків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бортництво у севрюків

Василь Балушок

Анотація

Балушок Василь Григорович - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної академії наук України (м. Київ, Україна).

У структурі господарства севрюків бортництво відігравало дуже важливу роль, що відзначають різні дослідники. Метою дослідження є проаналізувати документальні, археологічні та лінгвістичні джерела щодо побуту севрюків і висвітлити розвиток цього промислу та його особливостей. Методологічно дослідження проведене в рамках історичної антропології та виходить з концепції адаптивного значення культури в житті людських спільнот. Науковою новизною статті є вперше здійснений аналіз широкого кола джерел, що стосуються досліджуваного промислу в севрюків, з-поміж яких необхідно виділити бортні знамена, археологічні та лінгвістичні дані. Дослідження дозволяє більш повно ознайомитись з провідним промислом севрюків та скласти уявлення про процеси його становлення в межах Сіверщини. Висновки. Про важливість бортницького промислу у севрюків свідчить те, що вони сплачували спеціальний «медвяний оброк». У статті описані деякі особливості борничества та пов'язані з ними факти життя севрюків. На Сіверщині цінувалися, у першу чергу, угіддя, які підходили для розведення бджіл і звалися «пасічищами», а севрюки в навколишніх країнах вважалися «бортниками». Спеціальними долотами («копильцями», «колейками») вони видовбували в стовбурах дерев борті для бджіл, виготовляли також вулики-колоди. Найкращими породами дерев для виготовлення бортей і вуликів вважалися сосна, липа, дещо менше - дуб та інші. Для здобування меду використовували спеціальне «лезиво» й драбинку, що звалася «острова». У ході дослідження вдалося на основі документальних, археологічних та лінгвістичних джерел надати загальну характеристику промислу, а також простежити його розвиток у XrV-XVII ст. Лише запровадження нових джерел до наукового обігу, а також розвиток відповідних методик роботи з ними уможливлять імовірність дізнатися щось нове про цю важливу господарську галузь населення Сіверщини пізньосередньовічно-ранньомодерних часів.

Ключові слова: бортницький промисел, борть, вулик, бджоли, мед.

Abstract

Balushok Vasyl H. - Ph.D. in Historical sciences, Senior Research Fellow at Maksym Rylskyi Institute of Art Studies, Folklore Studies and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine).

HONEY HUNTING OF THE SEVRIUKS

The purpose of the study presented in the article was to highlight the development of the Sevriuks'honey hunting and its features, as far as available sources allow. Sources of studying the honey hunting of the Sevriuks in the 14th to 17th centuries are various kinds of documents, published honey harvesting «marks» (signs of ownership of the honey hunting holdings) with the accompanying inscriptions, archaeological search results, as well as linguistic and some other materials. The conception of the adaptive role of human culture is a methodological basis. The scientific novelty of the study is the analysis of Sevriuk's beekeepers and their honey hunting in the 14th-17th centuries from a wide range of sources, among which it is necessary to distinguish harvesting «marks», archeological and linguistic data. The study makes it possible to become more fully acquainted with the leading Sevriuk's industry and to understand of the processes of its formation within the Siverian region. Conclusions. In the economic structure of the Sevriuks, honey harvesting played a very significant role; they even paid a special «honey tax». There is an assumption that honey hunting in general was the main branch of their economy. And it is the Sevriuks who were known in the surrounding countries as «wild-honey farmers». Hence, in the Siverian lands, holdings favourable for breeding bees were valued in the first place. The apiaries, far from premises, were served by flying visits. Pines, lindens, somewhat less - oaks and other varieties that secured warmth, dryness, air filtration and durability were considered to be the best species of tree for producing wild bees' nest and beehives. For hollowing out wild bees' nests in trees, as well as beehives-logs, special curved gauges, called «koleyka» and «kopylets» were applied. For honey extraction, there were used a special tackle woven from straps or bast («lezyvo»), a ladder of wild-honey farmers made out of a small tree trunk with knags (called «ostrova»), as well as a hook-shaped crook.

Keywords: honey harvesting, beehive, wild bees' nest, bees, honey.

Дослідники господарства жителів Сіверщини XIV-XVII ст. - севрюків, зокрема, Олена Русина (Україна) та Нела Багновська (Росія), неодноразово відзначали важливу роль промислів, особливо бортництва, в їхньому житті. Вони навіть вважають бортницький промисел провідною галуззю тутешнього господарства1. За словами О. Русиної, «бортництво виступало на Сіверщині як масовий промисел, що ним займалися представники всіх верств населення» Русина О. В. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. Київ, 1998. С. 147; Багновская Н. М. О хозяйственных занятиях населения Северской земли в XIV-XVI в. Национальная ассоциация ученых (НАУ). 2015. № IV (9). С. 7. Русина О. В. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського... С. 147.. Разом із тим, дослідження російського історика-джерелознавця Григорія Анпілогова демонструють вагому роль також і землеробства у го сподарстві жителів Сіверської землі Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник (По Путивльским и Рыльским переписным материалам конца XVI и 20-х годов XVII в.). Советская археология. 1964. № 4. С. 159, 161 і наст.. О. Русина теж відзначає важливість орного землеробства серед занять севрюків Русина О. В. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського... С. 143.. У свою чергу й археологи, що досліджують українське Лівобережжя післямонгольського періоду, звертають увагу на значний розвиток землеробства і тваринництва в цьому регіоні Пуголовок Ю. О., Горбаненко С. А., Сергєєва М. С., Яніш Є. Ю. Палеоекологія околиць Глинського археологічного комплексу ХІІІ-XIV ст. Археологія. 2015. № 4. С. 109-128.. Очевидно, розсудити вчених у даній суперечці зможуть подальші дослідження.

Разом з тим бортництво у XIV-XVII ст. й справді залишалося однією з найважливіших галузей господарства Сіверщини, як і в населення лісової та лісостепової зон Східної Європи взагалі. У севрюків дослідники відзначають важливість бортництва навіть стосовно тих часів, коли в інших регіонах Великого князівства Литовського й Московії вже абсолютно переважали землеробство і тваринництво. Значний розвиток бортництва у пізній період, а саме на зламі Середньовіччя і раннього Модерну, можна вважати важливою етнокультурною особливістю севрюцької спільноти. Тож розглянемо відомі на сьогодні факти, які стосуються бортницького промислу в севрюків. Джерелами є різного роду документи, опубліковані Г. Анпілоговим і частково Надією Котковою, бортні «знамена» (знаки власності на бортні угіддя) з супровідними написами, результати пошуків археологів, а також мовні та деякі інші матеріали. У теоретико- методологічному відношенні пропонована стаття належить до досліджень у царині історичної антропології та відповідає вимогам, що ставляться до такого роду студій Див.: Thomas N. History and Antropology, The Routledge Encyclopedia of Social and Cultural Antro- pology: Second edition. Barnard А. and Spencer J. (Ed.). London and New York: Routledge, 2002. Р. 343; Кром М. М. Историческая антропология. 3-е изд. испр. и доп. Санкт-Петербург, 2010.. Останнім часом до слідження з історичної антропології набувають усе більшого поширення в різних країнах. Крім того, ми орієнтуємося на концепцію адаптивної ролі культури (в першу чергу, культури життєзабезпечення) у житті людських, і в тому числі етнічних, спільнот Див.: Salins M. D. Evolution: specific and general. Antropological Theory: A Sourcebook / R. A. Manners, D. Kaplan Editors. New Brunswick and Lindon, 2009 (праця вперше надрукована 1968 року); Арутюнов С. А. Адаптивное значение культурного полиморфизма. Этнографическое обозрение. 1993. № 4..

Про важливе значення бортництва в господарстві жителів Сіверської землі свідчать численні вказівки у різних документах, на що вже доводилося звертати увагу в попередніх публікаціях Див.: Балушок В. Загадкові севрюки: 4. Етнокультурні особливості. Сіверянський літопис. 2016. № 4 (130). С. 8-9; Його ж. Особливості господарської діяльності севрюків (XIV-XVII століття). Народна творчість та етнологія. 2017. № 4. С. 47-48.. Подальше дослідження цієї цікавої теми дає можливість більше дізнатися про бортницький промисел у севрюків. Так, про різне ставлення до довкілля й до експлуатації природних ресурсів, у тому числі до землеробства та до бортництва, в автохтонів-севрюків, з одного боку, і в переселенців на Сіверщину - московитів-росіян та русинів-українців У досліджувані часи українці мали самоназву «русь» (у множині) і «русин» (в однині) (див.: Балушок В. З історії української етнонімії (від «русинів» до «українців»). Український історичний журнал. 2018. Вип. 2 (№ 539). С. 163-178). У московських документах XVI - XVII ст. їх звали «черкасами», все ж маючи на увазі, в першу чергу, жителів козацького регіону (Багновская Н. М. Этнодинамика населения Северской земли. Ярославский педагогический вестник. 2012. Т. 1 (Гуманитарные науки). № 2. С. 9)., з другого, повідомляють документи середини - другої половини XVII ст. (у цьому столітті потоки мігрантів на Сіверщину з Росії й українського Правобережжя дуже зросли Див. про це: Балушок В. Куди поділися севрюки? Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка. Т. 27: Історичні науки. Кам'янець-Подільський, 2017.

С. 244-255.). Зокрема, цікавими є документи з Хотмизького повіту - місця поселення російських дітей боярських, та з території, де будувався Харків, на якій розселялися українці. З них ми бачимо, що в той час як для переселенців головною галуззю було рільництво, для потреб якого вони вирубували ліси та розорювали цілинні землі, для севрюків найбільшу цінність становили саме нерозорані угіддя, де вони володіли «верховыми бортными ухожьями»11 та мали «со пчелами деревья» Акты Московского государства, изданные Императорскою Академиею наук: Т. ІІІ. Разрядный приказ. Московский стол. 1660-1664. Под ред. Н. А. Попова. Санкт-Петербург, 1901. С. 516-517. Багалей Д. И. Материалы для истории г. Харькова в XVII веке. Харьков, 1905. С. 8-9..

Сіверщина була одним з головних постачальників меду в Московію. Дослідники звертають увагу на те, що вже у відомому творі староросійської літератури XV ст. «Сказанні про Мамаєве побоїще» мешканці Сіверської землі названі «медокормцями» Коткова Н. С. Названия русских бортных знамен - историко-лингвисти-ческий источник. Исследования по лингвистическому источниковедению: Сб. статей. Москва, 1963. С. 121; Багновская Н. М. О хозяйственных занятиях населения Северской земли в XIV-XVI в. С. 7.. Зокрема, князь Дмитро Ольгердович (що взимку 1379/1380 р. із Сіверщини перейшов на службу до московського князя) у «Сказанні» велить передати своєму братові Андрію Полоцькому: «И ныне рци брату моему: слышах убо, яко приидоша ко мне медокормци ис СЬверы» Сказание о Мамаевом побоище [Електронний ресурс] / Подготовка текста В. П. Бударагина и Л. А. Дмитриева, перевод В. В. Колесова, комментарии Л. А. Дмитриева. URL: http://Hb.pushkinskij- dom.ru/Default.aspx?tabid=4982. (Дата звернення: 10.01.2020).. У цих словах відобразилося ставлення московитів тих часів до жителів Сіверської землі, як до головних постачальників меду в їхню країну. (У прим. 69 до цих слів тексту пам'ятки, зазначено: «Сіверська земля, до якої входили міста Путивль і Брянськ», хоча Сіверщина тоді охоплювала територію від верхньої Оки (де вона сусідила з Верховськими князівствами) аж фактично по Дніпро Про територію й межі Сіверської землі див.: Балушок В. Загадкові севрюки: 5. Проблема назви. Територія і стан її заселеності. Сіверянський літопис. 2016. № 6 (132). С. 44-55.). А мешканці Сіверщини, за спостереженням О. Русиної, в московських дипломатичних документах узагалі звуться «бортниками». Тому й головною формою експлуатації тутешнього залежного населення було данництво, а данники платили великому князю литовському саме медову данину («медвяный оброк») Русина О. В. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського... С. 147-179.. За даними Литовської Метрики, бортні землі на Сіверщині виступали самостійними господарськии об'єктами - предметом «данин» великого князя литовського Багновская Н. М. О хозяйственных занятиях населения Северской земли в XIV-XVI в. С. 7..

Після захоплення Сіверщини Московією в 1500-1503 рр. якийсь час «медвяный оброк» як форма експлуатації місцевого населення, яким до появи тут мігрантів- московитів були севрюки, очевидно, зберігався. Про це, зокрема, говориться у пред'явленому Москвою Литві списку «обидных дел» (переліку кривд, завданих одне одному на прикордонні Литви та Московії): «...а была изначала та волость оброчная а жили в ней бортники в нашем в медвеном оброке». І навіть наприкінці XVI ст. документ називає «волость бортную Серебряное городище на Высогоре реке» Нині смт Срібне в Чернігівській області (Анпилогов Г. Н. Новые данные о России конца XVI - начала XVII вв. Москва, 1967. С. 73, 74).. Про особливості господарювання севрюків чітко свідчать московські списки «обидных дел», а також аналогічні скарги литовської сторони на напади московитів кінця XV ст. Наприклад, 1486 р. литовський посол скаржився на дії нападників з Рязанського князівства: «...што жъ люди твои зъ твоее земъли въ нашой земли зверъ б[ю]тъ, а пъчолы деруть, а по рекамъ бобри б[ю]тъ и рибы ловять» Русская историческая библиотека. Т. 27. Литовская Метрика. Отдел І. Часть І: Книга записей. Т. І. Ред. И. И. Лаппо. Санкт-Петербург, 1910. Стб. 447.. Особливості скарг Москви на дещо пізніші за часом річпосполитські напади, з яких можна судити про специфіку господарської діяльності населення Сіверщини, зокрема, часів її входження до складу Московії, простежила під цікавим нас кутом зору російська дослідниця Н. Шеламанова. Вона зазначає: «...якщо збитки пограбованих російських поселень у північно-західних і центральних районах визначалися, головно, кількістю вивезеного хліба, худоби, сіна, то розорення на Сіверщині зазнавали борті, рибні лови, боброві гони та коні. Населення цих областей у російських дипломатичних документах взагалі звалося “бортниками”, його повинності обчислювалися “медвяным оброком”» Цит. за: Русина О. В. Україна під татарами і Литвою. Київ, 1998. С. 177-178..

У період Середньовіччя й у ранньомодерний час у Білорусі та Україні, включно з Сіверщиною, серед бортників, як і в землеробстві, значне поширення мало сябринне землеволодіння. А сябрами, як відомо, звалася категорія селян (як родичів, так і ні), що спільно володіли й користувалися земельними, лісовими, водними тощо угіддями чи разом працювали в інших галузях господарства. Про таких бортників-сябрів читаємо в документі 1495 р.: «...коли который ч[о]л[о]- в[е]къ въ ихъ земли бортной рой иметь, и онъ маеть тыи бчолы съ ними наполы держати и з ними сябровати посполу» Русская историческая библиотека. Т. 27. Стб. 631..

За документами, в досліджуваний час при влаштуванні бортей особливо цінувалися хвойні породи дерев, зокрема сосни, пор.: «сосонье наше борътное» (1510 р.); «.къ сосне великой бортной, которая на той дуброве стоить» (1521 р.) Русская историческая библиотека. Т. 20. Литовская Метрика. Т. 1. Книга первая судних дел. Ред. П. А. Гильтебрандт. Санкт-Петербург, 1903. Стб. 43, 1556.. Цінність сосен, як деревної породи для влаштування бортей (а також вуликів- колод, про що нижче) відзначають дослідники Несен І. Поліське бортництво як галузь традиційних чоловічих знань (друга половина ХІХ-ХХІ ст.). Вісник Львівського університету: Серія історична. 2012. Вип. 47. С. 177.. Існували також борті в деревах листяних порід, тим більше, що хвойний ліс поширений не повсюди в Україні. Він досить рідкісний у лівобережному лісостепу, де теж розселялися севрюки, та й дупла утворюються частіше в листяних породах дерев, чому сприяє відсутність живиці. Тому з документів XVI ст. довідуємось і про липові борті: «въ липу тые жъ ихъ бчолы моцно лазили» Русская историческая библиотека. Т. 27. С. 631.. Про побутування бортей у липових деревах серед севрюків свідчить їхнє бортне «знамено» (знак власності на бортне угіддя) «медвЬка липа», тобто медвяна липа, у вигляді зображення крислатого дерева Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник. Рис. 5, 309 на с. 162..

У досліджувані часи використовувалися вже не лише власне борті, видовбані у деревах безпосередньо в лісі, а і вулики-колоди. Про такі вулики, наприклад, дізнаємося зі скарг литовських властей на розбої московитів під час їхніх нападів на прикордонні землі Литви. Для прикладу можна навести скаргу 1487 р., де читаємо, що московські нападники у близьких географічно та етнокультурно до Сіверщини Верховських князівствах (на верхній Оці) забрали «тритцать улшвъ со пчелами» Сборник Императорского Русского Исторического Общества. Под наблюд. Г. Ф. Карпова. Санкт- Петербург, 1882. Т. 35. С. 1-3.. Місця розміщення вуликів-колод, як і місцезнаходження рамкових вуликів сьогодні, звалися пасіками, а території, де вони розташовувалися, мали назву пасічищ. Вони були облаштовані в урочищах, сприятливих для поселення там бджіл та медозбору, що спеціально обумовлювалось у відповідних документах, які засвідчували власність на ці угіддя. Наприклад, у дарчій грамоті пана Михайла Павші 1512 р. київському Микільському монастиреві на лівобережну посульську землю йдеться про угіддя «...с пасеками и с пасечищы и с Сулскимъ входом, што въ СулЬ рецЬ...» Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Комиссиею для разбора древних актов. Ред. О. Левицкий. Ч. 1. Т. 6. Київ, 1883. С. 17.. Борті й пасіки, розташовані далеко від помешкань, обслуговувалися наїздами та находами. Про них, наприклад, в об'їждчій грамоті (такій, де зазначено про здійснення ритуального об'їзду новим власником феодального надання при вступі ним у свої права) житомирського старости 1458 р. говориться: «.. .полазная земля коло(д)ная и и(с) з(е)мли тули(н) ское колода меду полазное»28 («полазна» земля - та, що обслуговується наїздами).

Найкращим матеріалом для вуликів-колод, як і у випадку з власне бортями, була соснова деревина. Дослідниця поліського бортництва Ірина Несен зазначає, що саме сосна має оптимальні характеристики для виготовлення вуликів-колод. «Її якості повністю задовольняли всі вимоги щодо утримання бджіл у колодах - тепло, сухість, фільтрацію повітря, довговічність»29.

Усе ж, вулики виготовлялися не лише з хвойних порід, зокрема з сосни, а й із листяних, а саме з уже згадуваної липи. І це не випадково, адже липу пасічники вважали однією з найкращих листяних порід для виготовлення бортних колод30. Наприклад, у «Малорусько-німецькому словарі» Євгена Желехівського й Софрона Недільського читаємо: «Липівка, f. Gefass, n. Bienenstock, m <.> aus Lindenholz» (посудина, вулик із липової деревини)31; див. також у Володимира Даля: «Липня ж. пск. липовая колода, на улей. Липовка ж. липовая дуплянка.»32.

У ХІХ-ХХ ст., тобто в пізній період існування бортництва, для виготовлення бортей і вуликів-колод теж використовували сосну, а також листяні породи - липу, осику, а ще дуб. Разом з тим, у вказаний час, за словами І. Несен, вважалося, що дані різновиди деревини не зовсім підходили для цього: перші два мали славу недовговічних, а дуб, як пояснювали бортники, накопичував узимку вологу. Це порушувало теплообмін усередині колоди, в якій виникав конденсат, що в морози замерзав, утворюючи снігову шапку33. І все ж, є відомості, що, скажімо, в деяких районах Білорусі пасічники віддавали перевагу саме згаданим породам - сосні і листяним, з яких особливо цінувався дуб: «Для влаштування бортей підбирали спілі сосни у віці не менше 100 років. Їх вирубували і в дубах, липах, зрідка в осиках, але віддавали перевагу дубу, він цінувався вдвічі дорожче бортної сосни»34. Такі різні підходи до матеріалу, з якого виготовлялися вулики-колоди, очевидно, залежали від кліматичних особливостей на даній території (річних температур, кількості сонячних і дощових днів тощо), наявності деревини певних порід, а також від місцевих традицій.

Бортники виготовляли борті й вулики-колоди користуючись спеціальними інструментами. Серед опублікованих Г. Анпілоговим малюнків бортних «знамен» зустрічаємо зображення і цих знарядь. Це, зокрема, сокири різних видів, а також спеціальні долота для видовбування бортей. Такі долота, як вважає Г. Анпілогов, знайшли відображення в бортних «знаменах», що звалися копильцями. (У супровідних написах при цьому бортному «знамені» в однині - «копылец», проте слід брати до уваги, що в тодішніх текстах, наприклад, староукраїнською мовою, м'який знак позначався далеко не завжди, адже «писарі ще не мали у своєму арсеналі засобів передавання м'якості приголосних звуків після занепаду зредукованих»35). Ці долота мали викривлену форму, яка дозволяла видовбувати Акти Житомирського ґродськогоуряду: та обробляти порожнину в дереві36. Інформації про долотоподібний інструмент з такою назвою в словниках мені знайти не вдалося. Проте «Словник поліських говорів» Панаса Лисенка називає сокиру, «якою тешуть дерево для виготовлення човнів, дерев'яних ночов і т. ін.» та яка має схожу назву - «копил». Побутування цієї назви (як і сокири) зафіксоване на Житомирському й Київському Поліссі (с. Гладковичі Овруцького району Житомирської обл. та с. Рудня-Вересня Чорнобильського району Київської обл.)37. А це означає, що міг бути й інший столярний інструмент з подібною назвою, наприклад, долото. Разом із тим, той же Г. Анпілогов указує, що існував спеціальний пристрій, який належав до деталей саней і теж звався «копылец»: «Санний полоз зображений з такими деталями, як “копилец” і “итвина”, що є пристроями для влаштування сидіння й козирка в санях»38. І це справді так могло бути. У цьому переконуємося з наведеного у «Словнику російської мови XI-XVII ст.» пояснення слова «копылъ», одним зі значень якого є: «В сост. названия бортного знамени с изображением брусков и санных полозьев. А знамя санной полоз с копылом и с ветвиною. <...> южновеликорус. <...> 1625 г.»39. Є в цьому словнику і термін «копылецъ», про який читаємо: «В сост. названия бортного знамени. Отделил Ивану Денисеву... помЬстья Федосова помЬснои бортнои ухожеи в новыя черленыя знамена копылец з двемя тны судерев з ЖедЬном Кунцовом. <...> южновеликорус. <...> 1625 г.»40. Як бачимо, все ж не зовсім ясно, що мається на увазі - деталь саней чи долото. До речі, українське слово «копил» має подібне наведеному з російського словника значення: «Короткий брусок, закріплений у полоз саней для зв'язку полозів з коробом»41. Тому можна також припустити, що терміном копилець позначали два предмети: деталь саней і долото. бортництво севрюк угіддя мед

З «копильцем»-долотом, як зазначає Г. Анпілогов, виявляє значну схожість «колейка», яка, очевидно, теж належить до цієї ж групи інструментів42. Можливе пояснення семантики цієї назви, а також факту спорідненості зі словами «колія», «колесо» пропонують наведені в словниках матеріали (всі випадки виділення слів курсивом - наші, Авт.). Отже, «Словник російської мови XI-XVII ст.» дає таке значення терміна «колея (колия)»: «углубление от колес на дороге»43. Одне зі значень цього слова в академічному тлумачному словнику української мови звучить подібно: «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі»44. І, нарешті, тлумачний словник російської мови В. Даля (багато матеріалів для якого зібрані в ареалі західноросійських говорів, у т. ч. на колишній Сіверщині) серед інших наводить пояснення до слова «колесо», яке дає нам особливо цінну підказку: «Колеить, накатывать, торить, резать колею; продавливать колесом желоб; желобить, бороздить накатом»45. Тобто, як бачимо, головне в наведених поясненнях - вирізане заглиблення. Саме це може пояснити називання «колейкою» інструмента для вирізання порожнини в стовбурі дерева.

У ході археологічних досліджень поселення післямонгольського часу біля с. Озаричі на Сумщині знайдено два залізні інструменти, призначення яких, за 1590р., словами археологів Світлани Бєляєвої й Анатолія Кубишева, «не встановлене, повних аналогій їм поки не знайдено». Проте, «ймовірно вони використовувалися у деревообробці й нагадують деякі типи різців» Бєляєва С. О., Кубишев А. І. Поселення дніпровського Лівобережжя Х-XV ст. (за матеріалами поселень поблизу сіл Комарівка та Озаричі). Київ, 1995. С. 72.. На думку автора цих рядків, з великою часткою ймовірності можна припустити, що йдеться саме про згадувані колейку та копилець, які використовувалися для видовбування бортей. Для підтвердження припущення наведемо опис знайдених археологами знарядь: «Вони оформлені у вигляді залізних стержнів, прямокутних у перерізі. Кінець стержня закінчується з одного боку черешком, на який насаджувалась дерев'яна рукоять, з іншого кінця стержень дещо звужувався. Кінець був загнутий під кутом 90° й сплющений у одного з них, у іншого загострений. Довжина знарядь - 80-85 мм, загнутої частини - 11-12 мм, товщина - 8 мм» Бєляєва С. О., Кубишев А. І. Поселення дніпровського Лівобережжя Х-XV ст. (за матеріалами поселень поблизу сіл Комарівка та Озаричі). Київ, 1995. С. 72..

Іншим інструментом, уживаним бортниками, але вже не при виготовленні бортей, а для добування меду, був спеціальний ніж, яким зрізували бджолині стільники. Зокрема, такий ніж був знайдений археологами в поселенні післямонгольського часу, розкопаному поблизу с. Комарівка на Переяславщині Там само. С. 45, 92.. Деякі терміни, вживані в документах, проливають світло й на процес здобування меду і на використовувані при цьому пристрої та інструменти. Так, у вже цитованій судовій справі 1495 р. з Білорусі читаємо як бортники Митько і Діяк («Митко» й «ДЬякъ») у бортників Мокуса та Івашка з сусіднього села «ихъ бчолы полазили и теж и сего літа въ липу тые жъ ихъ бчолы моцно лазили». Тобто Митько й Діяк забралися в борті останніх і вибрали частину меду Русская историческая библиотека. Т. 27. Стб. 631.. Тут названо липу, під якою слід розуміти саме борть, адже вжито терміни «полазили», «лазили», тобто йдеться про лезиво - мотузяний пристрій для вилазіння на бортні дерева з метою добування меду. Про використання лезива читаємо в документі, який датується після 1510 р.: «.. .ходити имъ бортную землю ыднымъ лезивомъ посполу съ ними, подле предка ихъ Шамякова входу» Русская историческая библиотека. Т. 20. Стб. 76.. Лезиво могло виготовлятися (виплітатися) з лика, а могло бути й ремінним: «2 лезиве, одно рЬмяное...» (початок XVI ст.) Там само. Стб. 1522..

Для того, щоб видертися на бортне дерево, бортники-севрюки, очевидно, користувалися особливою драбиною, яка мала назву острова (островка). Саме така чи подібна драбина використовується бортниками на Житомирському Поліссі й у наш час: «Щоб дістатися на висоту до сьогодні користуються островами - драбинами, що більше схожі на довгу товсту жердину, в яку по різні боки набиті кілки. Спираючись на них, бортник вилазить на дерево до причепленої там борті» Логвиненко Б. Бортники. Люди лісу. [Електронний ресурс]. URL: http://ukrainer.net/bortnyky/. (Дата звернення: 10.01.2020).. «Словник поліських говорів» П. Лисенка також наводить подібні факти. У відповідності з ними, терміни остров (с. Словне Овруцького р-ну Житомирської обл.) та острова (села Васьковичі Коростенського р-ну і Лучанки Овруцького р-ну Житомирської обл., Мартиновичі Поліського р-ну Київської обл.) означають «довгу сукувату деревину для вилізання на дерево до дуплянок» Лисенко П. С. Словник поліських говорів. С. 146.. Крім того, подібну драбину з подібною ж назвою зафіксовано і серед бортників сусідньої Білорусі: «Для підйому на невисокі дерева. застосовували так звану острову (астрова, астроую, астроу) - стовбур нетовстого дерева з не повністю обрубаними гілками, по яких, як по перекладинах драбини, видиралися на дерево» Устройство борти.. А головне, виявляється, що серед згаданих вище севрюцьких бортних «знамен» теж є «острова», чи «островка», зображена у вигляді хвойного деревця з обрубаними гілками.

Разом з тим, російські дослідники Н. Коткова й Г. Анпілогов висунули версію про використання севрюками драбинки-острови з іншою метою. Зокрема, вони, виходячи з етнографічних даних, вважають «острову» частиною пристрою для зберігання та просушування снопового хліба, гороху, сіна, льону тощо Коткова Н. С. Названия русских бортных знамен - историко-лингвистический источник. С. 125-126.. На думку Г. Анпілогова, походила севрюцька «острова» від колишньої борони-сукуватки, призначення якої змінилося з появою вдосконалених рільничих знарядь, і тепер вона, мовляв, стала використовуватися не для боронування, а як «драбина, опора для жердини при укладанні копиць сіна, кріплення при спорудженні солом'яного та очеретяного даху, влаштуванні огорожі тощо» Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник. С. 163.. Це твердження стосовно севрюків Г. Анпілоговим ніяк не обґрунтовується, проте він заявляє, що на час фіксації дане бортне «знамено» означало саме пристрій для просушування снопів, сіна тощо. Його побутування, за Н. Котковою (яка посилається на тлумачний словник В. Даля та працю етнологині Євгенії Бломквіст Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка; Бломквист Е. Э. Крестьянские постройки русских, украинцев, белорусов (поселения, жилища и хозяйственные строения). Восточнославянский этнографический сборник (ТИЭ. Т. ХХХІ). Москва, 1956. С. 316.), зафіксоване на російській Півночі й у білорусів Коткова Н. С. Названия русских бортных знамен - историко-лингвистический источник. С. 125-126.. Проте, як виявляється, такий чи дуже подібний пристрій зі схожою або й тотожною назвою традиційно побутував і в Україні, а значить паралелі, що стосуються севрюцької острови, не обов'язково слід шукати на далеких неукраїнських теренах. Наприклад, серед гуцулів відома «острева», хоча в них її застосування подібне до вказаного Г. Анпілоговим та Н. Котковою - для скиртування зжатого збіжжя і сіна Шухевич В. О. Гуцульщина. Перша і друга частини. Репринтне вид. Верховина, 1997. С. 194, 198.. Головне ж, слід гадати, що використання драбини-«острови» бортниками з правобережного Полісся й сусідньої Білорусі навіть у наші дні, у сполученні з тим фактом, що в севрюків це було бортне «знамено», дає підстави для припущення про вживання її ними у бортницькому промислі в цій же функції.

Поряд із зображенням «острови» у публікації севрюцьких бортних «знамен» Г. Анпілогова зустрічаємо й малюнки знаків із назвою «крюк». Вони і справді мають гачкоподібну форму Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник. Рис. 2, 119-125 на с. 158.. І, можливо, це не випадково, адже саме такий пристрій застосовувався бортниками для закріплення лезива на деревах Устройство борти.. У словниках давньоруської мови термін «крюк» має різні значення, серед яких є й таке, що становить для нас інтерес, як порівняння: «Название одного из основных знаков (знамен) древнерусской певческой нотации.. ,» Словарь русского языка ХІ-XVII вв. Вып. 8 (Крада-Лящина). Ред. выпуска Г. Я. Романова. Москва, 1981. С. 98..

Такими на сьогодні є наші знання про бортницький промисел у севрюків. Немає сумніву, що це лише незначна дещиця тих фактів, які слід знати про нього. Разом з тим, будемо сподіватися, що запровадження до наукового обігу нових джерел, а також розвиток відповідних методик роботи з ними уможливлять імовірність дізнатися щось нове про цю важливу господарську галузь населення Сіверщини пізньосередньовічно-ранньомодерних часів.

Література

1. 1635р. / Підготував до вид. В. М. Мойсієнко. Житомир, 2004. С. 7.

2. Розов В. Українські грамоти. Т. 1: XIV в. і перша половина XV в. Київ, 1928. С. 167.

3. Несен І. Поліське бортництво як галузь традиційних чоловічих знань... С. 177.

4. Там само.

5. Малоруско-нїмецкий словар, уложили Євгений Желеховский і Софрон Недїльский. Львів, 1886. Т. І (А-О). С. 404.

6. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка [Електронний ресурс].

7. Несен І. Поліське бортництво як галузь традиційних чоловічих знань... С. 176-177.

8. Устройство борти [Електронний ресурс].

9. Мойсієнко В. М. Акти Житомирського уряду кінця XVI - початку XVII ст. - важливе джерело вивчення тогочасної української літературно-писемної мови. Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник. С. 165, а також рис. 2, 133, 134 на с. 158.

10. Лисенко П. С. Словник поліських говорів. Київ, 1974. С. 103.

11. Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник. С. 163. Він наводить зображення 98, 107, 112 на рис. 2, хоч ніяких написів там немає.

12. Словарь русского языка XI - XVII вв. Вып. 7. Ред. Г. А. Богатова. Москва, 1980. С. 299.

13. Там само.

14. Словник української мови: в 11 т. За ред. І. К. Білодіда. Київ, 1973. Т. 4. С. 280.

15. Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник. Рис. 3, 169-170 на с. 160.

16. Словарь русского языка XI-XVII вв. Вып. 7. С. 238.

17. Словник української мови: в 11 томах. С. 226.

18. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка [Електронний ресурс].

References

1. Akty Moskovskoho hosudarstva, izdannye Imperatorskoiu Akademyeiu nauk: T. III. Razriadnyi prikaz, 1660-1664 [Acts of the Moscow State issued by the Imperial Academy of Sciences: T. III. Rozriadnyi prykaz]. (1901). N. A. Popov (Ed.). Saint Petersburg, Russian Empire.

2. Anpilogov, G. N. (1964). Bortnye znamena kak istoricheskiy istochnik (Po Putivlskim i Ryl- skim perepisnym materialam kontsa XVI i 20-kh godov XVII v.) [Honey hunters' signs as a historical source (According to the Putivl and Rylsky census materials of the late XVI and 20s of the XVII century)]. Sovetskaya arkheologiya - Soviet archeology, 4, 151-169.

3. Anpilogov, G. N. (1967). Novye dannye o Rossii kontsa XVI - nachala XVII vv. [New data on Russia in the late 16th and early 17th centuries]. Moscow, USSR: Izdatelstvo MGU.

4. Arkhiv Yugo-Zapadnoi Rossii [Archive of Southwest Russia]. (1883). Pt. 1. Vol. 6. О. Levytskyi (Ed.). Kyiv, Russian Empire: Tipografiia G. T. Korchak-Novitskago.

5. Arutyunov, S. A. (1993). Adaptivnoe znachenie kulturnogo polimorfizma [The adaptive value of cultural polymorphism]. Etnograficheskoe obozrenie - Ethnographic Review, 4, 41-56.

6. Bagaley, D. I. (1905). Materialy dlya istorii g. Kharkova v XVII veke [Materials for the history of the city of Kharkov in the 17th century]. Kharkov, Russian Empire: Tipografiya Pechatnoe delo knyazy K. N. Gagarina.

7. Bagnovskaya, N. M. (2012). Etnodinamika naseleniya Severskoy zemli [Ethnodynamics of the population of Seversky land]. Yaroslavskiy pedagogicheskiy vestnik - Yaroslavl pedagogical bulletin, Vol. І (Gumanitarnye nauki), 2, 7-10.

8. Bagnovskaya, N. M. (2015). O khozyaystvennykh zanyatiyakh naseleniya Severskoy zemli v XIV-XVI v. [On the economic activities of the population of Seversky land in the 14-16th centuries]. Natsionalnaya assotsiatsiya uchenykh (NAU) - National Association of Scientists, IV (9), 6-9.

9. Balushok, V. (2016). Zahadkovi sevriuky: 4. Etnokulturni osoblyvosti [Enigmatic sevriuks: 4. Ethnocultural features]. Siverianskyi litopys - Siverian Chronicle, 4 (130), 3-15.

10. Balushok, V. (2017). Osoblyvosti hospodarskoi diialnosti sevriukiv (XIV-XVII stolittia) [Features of economic activity of sevriuks (14th-17th centuries)]. Narodna tvorchist ta etnolohi- ia - Folk art and ethnology, 4, 41-50.

11. Balushok, V. (2017). Kudy podilysia sevriuky? [Where did the sevriuks go?]. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu im. I. Ohiienka - Scientific Works of the Ka- mianets-Podilskyi National Ivana Ohiienka Univesity, Vol. 27: Istorychni nauky. Kamianets-Po- dilskyi, 244-255.

12. Balushok, V. (2018). Z istorii ukrainskoi etnonimii (vid «rusyniv» do «ukraintsiv») [From the History of Ukrainian Ethnonymy (from “Ruthenians” to “Ukrainians”)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian historical journal, 2 (№ 539), 163-178.

13. Bieliaieva, S. O., and Kubyshev A. I. (1995). Poselennia dniprovskoho Livobe-rezhzhia XXV st. (za materialamy poselen poblyzu sil Komarivka ta Ozarychi) [Settlements of the Dnieper Left Bank of 10th-15th centuries (based on the materials of the villages of Komarivka and Ozarychy)]. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

14. Blomkvist, Ye. E. (1956). Krestyanskie postroyki russkikh, ukraintsev i belorusov (posele- niya, zhilishcha i khozyaystvennye stroeniya) [Peasant buildings of Russians, Ukrainians and Belarusians (settlements, dwellings and farm buildings)]. Vostochnoslavyanskiy etnograficheskiy sbornik (Trudy Instituta єtnografii imeni N. N. Miklukho-Maklaya. T. XXXI) - East Slavic ethnographic collection (Proceedings of the M. N. Miklukho-Maklay Institute of Ethnography. Vol. XXXI). Moscow, USSR: Izdatelstvo Akademii nauk SSSR, pp. 5-458.

15. Dal, V. (1863 and on). Tolkovyy slovar zhivogo velikorusskogo yazyka [The Explanatory Dictionary of the Great Russian Language].

16. Kotkova, N. S. (1963). Nazvaniya russkikh bortnykh znamen - istoriko-lingvisticheskiy is- tochnik [Names of the Russian Bortia signs - the historical and linguistic source]. Issledovaniya po lingvisticheskomu istochnikovedeniyu - Study on Linguistic Source Studies. Moscow, USSR: Nauka, 120-133.

17. Krom, M. M. (2010). Istoricheskaya antropologiya [Historical Anthropology]. Saint Petersburg, Russia: Izdatelstvo Yevropeyskogo universiteta.

18. Lohvynenko, B. (2018). Bortnyky. Liudy lisu [Honey Hunters. Men of Forest].

19. Lysenko, P. S. (1974). Slovnyk poliskykh hovoriv [Dictionary of Polissya speeches]. Kyiv, USSR: Naukova dumka.

20. Moisiienko, V. (2004). Akty Zhytomyrskoho uriadu kintsia XVI - pochatku XVII st. - vazh- lyve dzherelo vyvchennia tohochasnoi ukrainskoi literaturno-pysemnoi movy [Acts of the Zhy- tomyr government of the late 16th - early 17th centuries - an important source of study of the Ukrainian literary language of that time]. Akty Zhytomyrskoho grodskoho uriadu: 1590 r., 1635 r. - Acts of the Zhytomyr city government: 1590, 1635. Zhytomyr, Ukraine, 5-41.

21. Nesen, I. (2012). Poliske bortnytstvo yak haluz tradytsiinykh cholovichykh znan (druha polovyna ХІХ-ХХІ st.) [Polissya Bortna industry as a branch of traditional male knowledge (second half of XIX-XXI centuries)]. Visnyk Lvivskoho universytetu: Seriia istorychna - Bulletin of the Lviv University : Series historical, Vol. 47, 174-192.

22. Puholovok, Yu. O., Horbanenko, S. A., Serhieieva, M. S., and Yanish, Ye. Yu. (2015). Paleo- ekolohiia okolyts Hlynskoho arkheolohichnoho kompleksu ХШ-XIV st. [Paleoecology of the outskirts of the Glinsk archeological complex of 13-14 centuries]. Arkheolohiia - Archeology, 4, 109-128.

23. Russkaia istoricheskaia biblioteka [Russian Historical Library]. (1903). Vol. 20: Litovskaia metrika. Vol. 1. Kniga pervaia sudnykh del. P. A. Hyltebrandt (Ed.). Saint Petersburg, Russian Empire: Senatskaia tipografiia.

24. Russkaia istoricheskaia biblioteka [Russian Historical Library]. (1910). Vol. 27: Litovskaia metrika. Pt. 1. Vol. 1. Kniga zapisei. I. I. Lappo (Ed.). Saint Petersburg, Russian Empire: Senats- kaia tipografiia

25. Rusyna, O. W. (1998). Siverska zemlia u skladi Velykoho kniazivstva Lytovskoho [Siverian land as part of the Grand Duchy of Lithuania]. Kyiv, Ukraine.

26. Rusyna, O. W. (1998). Ukraina pid tataramy i Lytvoiu [Ukraine under the Tatars and Lithuania]. Kyiv, Ukraine: Alternatyvy.

27. Sahlins, M. D. (2009). Evolution: specific and general. Anthropological Theory: A Sourcebook. R. A. Manners, D. Kaplan (Eds.). New Brunswick and Lindon, USA, 229-241.

28. Sbornik Impieratorskogo Russkogo Istoricheskogo obshchiestva [Collection of the Imperial Russian Historical Society]. (1882). Vol. 35. G. F. Karpov (Ed.). Saint Petersburg, Russian Empire: Tipografiia F. Yelieonskago i K.

29. Skazanie o Mamaevom poboishche. V. P. Budaragin, L. A. Dmitriev (Eds.).

30. Slovar russkogo yazyka XI-XVII vv. [Dictionary of the Russian language of the 11-17 centuries]. (1980). Vol. 7. G. A. Bogatova (Ed.). Moscow, USSR: Nauka.

31. Slovar russkogo yazyka XI-XVII vv [Dictionary of the Russian language of the 11-17 centuries]. (1981). Vol. 8. G. Ya. Romanova (Ed.). Moskva, USSR: Nauka.

32. Slovnyk ukrainskoi movy: v 11 tomakh [Dictionary of the Ukrainian language: in 11 vol.]. (1973). Vol. 4. I. I. Bilodid (Ed.). Kyiv, USSR: Naukova dumka.

33. Shukhevych, V. O. (1977). Hutsulshchyna [Hutsul land]. Vol. 1-2. Verkhovyna, Ukraine.

34. Thomas, N. History and Anthropology, The Routledge Encyclopedia of Social and Cultural Anthropology: Second edition. Barnard А. and Spencer J. (Eds.). London and New York: Rout- ledge, 2002.

35. Ukrainski hramoty [Ukrainian Acts]. (1928). Vol. 1: XIV v. i persha polovyna XV v. Ro- zov V. (Ed.). Kyiv, USSR: Z drukarni Ukrainskoi Akademii Nauk.

36. Ustroystvo borti [Compound of the Bortia].

37. Zhelekhovskyi, Ye., and Nedilskyi, S. (1886). Malorusko-nimetskyi slovar [Little Russian - German Dictionary]. Vol. I. Lviv, Austro-Hungarian Empire: Z drukarni Naukovoho tovarystva imeny Shevchenka.

Размещено на Allbest.ru