Біографії членів Новозибківського та Чернігівського земляцтв студентів Київського комерційного інституту як джерело до реконструкції "портрету" молоді Чернігівщини початку XX століття

Андрій Чуткий

БІОГРАФІЇ ЧЛЕНІВ НОВОЗИБКІВСЬКОГО ТА ЧЕРНІГІВСЬКОГО ЗЕМЛЯЦТВ СТУДЕНТІВ КИЇВСЬКОГО КОМЕРЦІЙНОГО ІНСТИТУТУ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО РЕКОНСТРУКЦІЇ «ПОРТРЕТУ» МОЛОДІ ЧЕРНІГІВЩИНИ ПОЧАТКУ XX СТ.

На основі архівних документів, які вперше вводяться до наукового обігу, рекон-струюються біографії вихідців з Чернігівщини, котрі на початку XX ст. навчались у Київському комерційному інституті.

В етнічному відношенні показовим було спрямування на здобуття економічної освіти вихідців з єврейської громади краю, що підтверджує особливу роль євреїв в економічному житті України початку XX ст. При цьому виявляється міграція євреїв між сусідніми білоруськими землями і Чернігівщиною.

У випадку українців, що походили з Чернігівщини, показовим є вступ на навчання до цього економічного вишу вихідців з православного духовенства.

Ключові слова: історія вищої школи, історія України початку XX ст., історія Чернігівщини, персоналістика, регіональна історія, студентські організації.

Регіональна історія - тема, що є актуальною та затребуваною в інших державах Європи, в Україні і досі розвивається головно силами науковців та ентузіастів з тих ре-гіонів, яким вони присвячують свої дослідження. Почасти такий підхід є виправданим, оскільки найбільший обсяг документальних матеріалів з історії кожного конкретного регіону (не кажучи вже про джерела усної історії) відкладається головно на рівні цього регіону. Однак це вірно лише до певної міри, оскільки збережені на місцевому рівні документи не можуть повною мірою відобразити включеність кожного окремо взятого регіону України у загальний процес її розвитку. І водночас такий підхід ускладнює створення вичерпної реконструкції загального історичного поступу України. Створює це і певні підвалини до регіонального сепаратизму, що також є шкідливим в умовах сучасних українських реалій.

Пропоноване дослідження являє собою реконструкцію обставин студентського життя вихідців з Чернігівщини, котрі на початку XX ст. навчались у Київському комерційному інституті.

Такий формат, враховуючи «не знаковість» виявлених вихідців з Чернігівщини з-поміж студентства цього вишу, дозволяє через виявлені і запропоновані тут до розгляду біографії тринадцяти таких осіб пролити світло на пануючі світоглядні установки та настрої серед молоді Чернігівщини більш загального масштабу. Адже ж «не знакові» постаті є свого роду середньостатистичним відображенням загальної ситуації у тій групі, до якої вони належать.

Обмеження ж предмета дослідження студентством Київського комерційного інституту обумовлено існуванням у ньому двох земляцтв, створених вихідцями з Чернігівщини - Новозибківського та Чернігівського, що й дозволяє виявити у ве-личезній масі студентів представників цього регіону України. Оскільки ці земляцтва вже досліджувались Чуткий А. І. Студентські земляцтва чернігівців у Київському комерційному інституті // Література та культура Полісся. 2013. Вип. 73. С. 191 - 201., так само як і окремі вихідці з Чернігівщини, котрі навчались у Київському комерційному інституті Чуткий А. І. Особові справи студентів з Чернігівщини в архіві Київського комерційного інституту // Сіверянський літопис. 2018. № 5 (143). С. 172 - 182., то це дослідження вже має певну базу. Зрештою, саме вивчення Чернігівського та Новозибківського земляцтв дозволило встановити приблизний перелік осіб, які входили до їхнього складу і були вихідцями з Чернігів-щини. Тож у результаті тривалих пошуків серед кількох десятків тисяч особових справ студентів Київського комерційного інституту вдалося виявити тринадцять осіб, при-четних до цих земляцтв. Таким чином, їхні біографії періоду навчання у Київському комерційному інституті базуються на архівних документах, що дозволяє пролити світло на різні аспекти їхнього життя і в підсумку робити певні висновки щодо молоді Чернігівщини початку XX ст. загалом.

Виклад інформації про цих осіб ведеться відповідно до хронології їхнього вступу на навчання до Київського комерційного інституту.

Першим у цьому зв'язку є Євген Іванович Осипов. Він подав заяву про вступ на економічне відділення 11 квітня 1908 р. Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 165. Арк. 1., тобто коли зазначений виш ще мав назву Київські вищі комерційні курси, і це був кінець другого навчального року його функ-ціонування Чуткий А. І. Київський комерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906 - 1920 рр.). Ніжин, 2013. 524 с.. А це дозволяє робити висновок про швидке поширення інформації про цей виш і серед молоді Чернігівщини, а отже, і про її тісний зв'язок із Києвом.

Як видно з документів із особової справи Є. Осипова, він був сином православного священика, народився 4 березня 1887 р. у м. Городня Чернігівської губернії Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 165. Арк. 6.. З копії послужного списку його батька довідуємось, що останній також був сином священика, народився у м. Острі (тобто також походив із Чернігівщини) і після закінчення Чер-нігівської духовної семінарії працював у навчальних закладах духовного відомства, а по тому - священиком у Чернігівській губернії Там само. Арк. 8 зв..

Середню освіту Є. Осипов здобув у 1903 - 1907 рр. в Чернігівській духовній семі-нарії, яку закінчив (як видно з копії атестата) з відмітками «3» Там само. Арк. 2..

Оскільки на момент вступу до Київського комерційного інституту батько Є. Оси-пова вийшов на пенсію, то його матеріальне становище було скрутним. Тож він уже у 1909 р. звернувся до Імператорської канцелярії з прийняття прохань з проханням «про призначення йому допомоги» Там само. Арк. 13.. А у вересні 1911 р. Є. Осипов прохав правління Київського комерційного інституту звільнити його від плати за навчання у поточному семестрі, оскільки «зі смертю батька я позбувся останньої підтримки в освіті та навча-юсь виключно на гроші зароблені від уроків ... грошей, які я заробляю, ледве вистачає прожити мені у Києві» Там само. Арк. 24.. На це прохання він отримав звільнення у розмірі 15 руб., тоді як загальний розмір плати за навчання за семестр в інституті становив 50 руб.

У січні 1912 р. Є. Осипов знову був звільнений від плати за семестр у розмірі 15 руб. При цьому в супровідній анкеті, що пояснювала його матеріальне становище, зазначено наступне: 1) сплачував за кімнату 5 руб. на місяць (мешкав по вул. Златоустівській; 2) харчувався в їдальні Товариства швидкої допомоги нужденним учням, де платив 13 коп. «за обід» (що було мінімальною вартістю обіду); 3) місячний заробіток становив 16 руб. («два уроки по 8 руб.» на місяць, а в наступному бланку зазначив, що за один урок отримував 6, а за другий - 8 руб. на місяць - отже, отримуємо загальне уявлення про розмір оплати за репетиторство у тогочасному Києві); 4) з-поміж зовнішніх джерел допомоги зазначив 12 руб. від Товариства допомоги нужденним студентам Київського комерційного інституту і те, що кілька разів правління інституту зменшувало йому розмір плати за навчання (2 рази - на 15 руб. і 1 раз - на 25 руб.); 5) з батьківської родини залишилася лише мати, яка жила на пенсію покійного батька, а також «2 бра-та, 2 сестри, всі на своїх засобах»; 6) свої загальні місячні витрати оцінив у 15 руб.¹⁰, що майже дорівнювало його заробіткам і, як показала проведена 1913 р. студентська анкета, становило мінімальний розмір бюджету студентів Києва того часу¹¹.

Також відомо, що у лютому 1912 р. Є. Осипов при Київському учбовому окрузі склав іспит на звання народного учителя¹², вочевидь, задля отримання можливості для більш стабільного і надійного джерела надходження коштів. А навесні 1912 р. він важко хворів¹³.

У вересні 1912 р. Є. Осипов прохав правління інституту про надання позики для сплати за навчання і знов отримав задоволення лише у розмірі 15 руб. При цьому він повідомив про себе ті ж дані, що й раніше, хіба що з 13 до 17 коп. зросла вартість обі-ду і було зазначено розмір пенсії, яку отримувала його мати (20 руб.). Але при цьому було зазначено, що на її опіці перебували молодші брат і сестра, «котрі навчаються у місцевій гімназії»¹⁴. Також цього разу Є. Осипов зазначив, що «в теперішній час, не дивлячись на всі зусилля, знайти собі урок або підходящу роботу, ніяк не можу»¹⁵.

На початку листопада 1912 р. прохання про звільнення від плати за навчання Є. Осиповим було повторено з поясненням про відсутність сторонніх джерел допо-моги та неможливості знайти підробітки: «Знайти у Києві уроки, які б забезпечили мене, я не мав можливості, за відсутності знайомств та сильної конкуренції»¹⁶. Вихід із цієї ситуації він спробував знайти у здійсненні репетиторства у рідному місті, однак «мої часті поїздки на урок сильно позначились на заняттях ... Ось головна причина, що стала перепоною для завершення мною Інституту за 4 роки»¹⁷.

Проте лише часткове задоволення прохання про звільнення від плати за навчання змушувало Є. Осипова шукати нові підробітки. Тож уже 5 грудня 1912 р. він подав прохання до Гомельської повітової земської управи про тимчасове зарахування у штат «для обстеження міських нерухомих маєтностей»¹⁸. При цьому це своє про-хання Є. Осипов мотивував тим, що «брав участь щорічно у практичних заняттях зі статистики під наглядом відомого статистика і нашого викладача О.О. Русова»¹⁹. Це засвідчує як добру славу та інформацію про останнього у тогочасному суспільстві, навіть і за межами України, так і можливо якусь солідарність із земляком, адже ж О.О. Русов був тісно пов'язаний із Чернігівщиною, де тривалий період жив і пра-цював²⁰. До цього свого прохання Є. Осипов отримав рекомендаційні листи від О.О. Русова та директора Київського комерційного інституту М.В. Довнар-Заполь- ського, котрий, між іншим, походив з Гомельщини, тобто з регіону, де хотів працювати Є. Осипов.

Чи було задоволено це прохання Є. Осипова - невідомо, але вже наступного місяця він прохав правління Київського комерційного інституту про відстрочення внесення плати за навчання²¹, а отже, можна припускати, що необхідного підробітку він не знай-шов. У вересні 1913 р. прохання про звільнення від плати за навчання Є. Осиповим було повторено і при цьому було зазначено, що саме «вкрай катастрофічне матеріальне становище» було причиною затримки завершення навчання ним в інституті²².

Навесні 1914 р. Є. Осипов вибув з інституту, отримавши тимчасове свідоцтво (більшість оцінок за предмети - «3» та «4»), тобто мав ще скласти випускні іспити,

аби отримати повноцінний диплом. Свою курсову роботу він виконав на тему, при-свячену рідній Чернігівщині - «Розподіл писемності по станам та віковим групам населення Чернігівської губ. за переписом 1897 р.» Там само. Арк. 59..

Наступний, йдучи у хронології вступу до Київського комерційного інституту, виявлений виходець із Чернігівщини - Іван Васильович Якубович. Він народився 13 листопада 1882 р. у м. Стародуб Чернігівської губернії «в сім'ї дворянина канце-лярського чиновника» Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 2336. Арк. 5..

Як зазначав І. Якубович у curriculum vitae, коли йому було сім років, «батьки віддали мене навчатися до одного з приватних пансіонів м. Стародуба, де я пробув коло двох років» Там само. Арк. 31.. Проте невдовзі помер батько, і «турботи по моєму вихованню та освіті взяв мій дядько, брат матері. За його порадою я поступив до Новозибківського реального училища (1893 р.), але незабаром захворів гнійним плевритом, внаслідок чого був вимушений залишити навчання в училищі до 1895 р.» Там само.. Як видно з атестата цього училища, І. Якубович навчався у ньому з 1894 по 1902 р. і закінчив «при від-мінній поведінці» з оцінками «3» та «4» Там само. Арк. 2, 3..

2 вересня 1908 р. І. Якубович подав заяву з проханням про зарахування на еко-номічне відділення Київського комерційного інституту Там само. Арк. 1.. У цьому документі він наголосив, що одразу ж по закінченні Новозибківського реального училища «Мав сильне бажання продовжити навчання, але внаслідок обставин, що склались не на мою користь - вступ на військову службу (до Київського військового училища), а також відсутність грошових ресурсів, я був вимушений залишити надію на вступ» Там само.. При цьому, закінчуючи навчання в інституті, І. Якубович у curriculum vitae уточнював, що після училища хотів одразу ж поступити до сільськогосподарського інституту чи на юридичний факультет Київського університету, але був вимушений піти до вій-ськового училища «за наполяганням дядька. Закінчивши училище в 1904 р., я пробув офіцером в полку коло півроку, а по тому, попри протести дядька, вийшов у відставку. З цього часу дядько припинив підтримувати матеріально нашу родину (матір, мене і мою сестру), і тому ми опинились у крайній матеріальній скруті» Там само. Арк. 31.. Матеріальна скрута, як зазначав далі у своїй заяві про вступ до інституту Якубович, була посилена одруженням і змусила його спочатку займатися репетиторством («уроками» Там само.), а в лютому 1908 р. влаштуватися на службу до Чернігівської міської управи, хоча платня там і була мізерною - 25 руб. на місяць. Як підсумок, він зазначав, що не бачив виходу зі скрутної ситуації, окрім як здобувати вищу освіту («обравши для вступу Київський комерційний інститут, який якнайкраще підходив до моїх духовних запитів») Там само. Арк. 1.. А отже, маємо пряме свідчення того, що саме зі здобуттям вищої економічної освіти принай-мні частина тогочасної молоді пов'язувала свої надії на покращення матеріального становища, що в принципі відповідає тенденціям в Україні і на сучасному етапі.

Більший, порівняно з іншими студентами вік (вступив до інституту в 28 років), а отже, і більший життєвий досвід та вочевидь й інші якості обумовили те, що у 1910 р. І.Якубович став одним і з засновників та першим головою Новозибківського земляц-тва Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 140. Арк. 2, 4, 5., будучи обраним на цю посаду також і в грудні 1911 р. Там само. Арк. 11.

Матеріальне становище І. Якубовича впродовж усього навчання в інституті залиша-лося вкрай складним, що змушувало до постійного пошуку підробітків та прохань про пільги у платі за навчання. Так, 17 травня 1911 р. він звернувся до Учбового комітету інституту з проханням надати йому рекомендаційний лист на предмет вступу під час літніх канікул на роботу до статистичного бюро Київського губернського земства Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 2336. Арк. 9., яке було задоволено.

Проте вже у вересні 1911 р. І. Якубович клопотався про звільнення від плати за навчання у поточному семестрі, оскілки «не маю рішуче ніякої можливості заплатити», що було задоволено керівництвом вишу у розмірі 50 % вартості навчання за семестр Там само. Арк. 10.. У грудні 1911 р. він прохав про відстрочення решти плати за поточний семестр, що також було задоволено Там само. Арк. 12..

У березні 1912 р. І. Якубович знову подав прохання про надання рекомендаційного листа до Самарського губернського земства щодо підшукання підробітку на час літ-ніх канікул, яке також було задоволено Там само. Арк. 14.. Однак у жовтні цього ж року він повторно клопотався про відстрочення внесення плати за навчання Там само. Арк. 15., що, вочевидь, можна по-яснити невдачею у пошуку роботи.

У березні 1914 р. І. Якубович отримав тимчасове свідоцтво про закінчення повного курсу навчання в інституті Там само. Арк. 24. і одразу ж подав прохання про прийом на роботу інспек-тором дрібного кредиту у Київській конторі Державного банку Там само. Арк. 20.. Курсова робота була написана ним на тему «Статистичне обстеження тваринництва Київською земською управою у 1912 р.» під керівництвом О.О. Русова Там само. Арк. 97..

Зазначу, що таке тривале перебування в інституті, де курс навчання становив 4 роки, сам І. Якубович пояснював тим, що «був вимушений багато уваги приділяти питанню пошуку засобів для існування, не лише свого, але й своєї родини (матері, дружини та двох дітей)» Там само. Арк. 31 зв.. У 1915 р. він звернувся з проханням про допуск до випускних іспитів, але зміг скласти їх лише у квітні - травні 1916 р. і на початку 1917 р. отримав диплом про закінчення інституту Там само. Арк. 29, 42.. На цей час він уже працював учителем у комерційному училищі м. Звенигородка Київської губернії.

Наступним вихідцем з Чернігівщини, чию особову справу також вдалося роз-шукати в архіві комерційного інституту, йде Сава Володимирович Баранець. Він народився 24 квітня 1885 у м. Борзна в родині «купецького сина» православного ві-росповідання Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 368. Арк. 9.. З копії приписного свідоцтва довідуємося, що він мав «зріст вищий за середній, темно-русяве волосся, очі сірі» Там само. Арк. 11..

Середню освіту С. Баранець здобув у 1898 - 1908 рр. так само у Новозибківському реальному училищі, яке закінчив «з відмінною поведінкою» (стандартна формула, що писалась абсолютно всім аж до жовтневого перевороту 1917 р., що доводить її фор-малізм) та оцінками по предметах навчання «3» і «4» Там само. Арк. 6, 7.. У Київському комерційному інституті він, як і вище згаданий І. Якубович, входив до складу Новозибківського земляцтва, будучи серед ініціативної групи із його заснування Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 140. Арк. 2, 4, 14..

У серпні 1909 р. С. Баранець подав заяву з проханням про вступ на комерційне відділення Київського комерційного інституту Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 368. Арк. 54.. Проте вже у вересні 1910 р. він по-відомив директора інституту, що у 1909 - 1910 навчальному році не міг відвідувати заняття, оскільки був важко хворим його батько, і він «не міг відлучитися від нього» Там само. Арк. 27.. При цьому С. Баранець збирався залишити інститут, аби бути постійно з батьком, зо- крема поїхав з ним до Криму, «але тут він помер і тоді знов я вирішив продовжувати свою освіту» і тому прохав відновитись у складі студентів, що й було задоволено - його зарахували знов на 1 курс, але тепер економічного відділення⁵¹.

У жовтні 1911 р. С. Баранець прохав про звільнення від плати за навчання вна-слідок матеріальної скрути, але отримав лише її зменшення на 15 руб.⁵²

1912 р. С. Баранець відбув військову повинність (у 132-му піхотному Бендерському полку) і був звільнений у запас⁵³. Але відновившись восени 1912 р. у числі студентів⁵⁴, він знов прохав про надання позики для сплати за навчання⁵⁵. При цьому у супро-відному бланку С. Баранець повідомив про себе наступну інформацію: 1) винаймав у Києві кімнату за 6 руб. на місяць (в принципі мінімальний рівень), 2) харчувався у студентській їдальні за 4 руб. на місяць (що так само належало до нижнього для київського студентства того часу мінімуму), 3) свої загальні витрати оцінив у 20 руб. на місяць, а джерелами надходжень назвав 16 руб. «від дружини» та 5 руб. від брата⁵⁶.

Наступний (у хронологічній послідовності) документ з особової справи С. Баран-ця - це його прохання на ім'я директора інституту від 18 квітня 1918 р., адресоване з м. Борзна, в якому він інформував, що «17 липня 1914 р. був призваний на військо-ву службу по мобілізації», але тепер демобілізований і просить про відновлення у 8 семестрі. А також, «у зв'язку із критичним матеріальним становищем», прохав про звільнення від плати за навчання у поточному семестрі, що було задоволено⁵⁷. А вже 28 квітня 1919 р. С. Баранець прохав про чергове звільнення від плати за навчання «у зв'язку із мобілізацією мене радянською владою»⁵⁸, що засвідчувалось і відповідним посвідченням Борзнянського комісаріату з військових справ⁵⁹. На цьому його особова справа уривається, а отже, навчання в інституті він так і не закінчив.

Наступний у переліку виявлених вихідців з Чернігівщини, котрі навчались у Київському комерційному інституті, Олексій Михайлович Самойлович. Він не лише походив з Чернігівщини (народився 11 лютого 1889 р. у сім'ї псаломщика с. Високе Борзнянського повіту⁶⁰), але й був активним членом Чернігівського земляцтва - з кінця 1912 р. і щонайменше до лютого 1914 р. був товаришем голови цієї студентської організації⁶¹, а також належав і до складу Української студентської громади Київського комерційного інституту⁶².

Середню освіту О. Самойлович здобув у Чернігівській духовній семінарії, яку закінчив у червні 1909 р.⁶³ А 10 серпня 1909 р. він подав заяву з проханням про вступ на навчання до Київського комерційного інституту⁶⁴. Невдовзі після цього (на по-чатку 1910 р.) О. Самойлович прохав директора інституту про виклопотання йому відстрочки від призову, якому він підлягав у тому році⁶⁵.

У Київському комерційному інституті О. Самойлович належав до розряду мате-ріально незабезпечених студентів. Так, у вересні 1911 р. він прохав про звільнення від плати за навчання у поточному семестрі, пояснюючи це наступним чином: «Я не від кого не отримую жодної матеріальної допомоги і змушений себе та дружину свою, слухачку Вищих Жіночих Курсів, навчати та утримувати на засоби, які здобуваються

власною працею» Там само. Арк. 24.. У січні, а потому в жовтні 1912 р. він подавав прохання (цього разу про надання позики для сплати за навчання), які були частково задоволені - на 30 і на 20 руб. У них О. Самойлович повідомив про себе наступні дані: 1) вдвох із дружиною платив за квартиру (по вул. Фундуклеївській, 55) 12 (16) руб.; 2) на хар-чування спочатку у квартирної хазяйки» витрачав 10 руб., а потому у студентській їдальні «коло 6 руб.»; 3) загальні місячні витрати «разом із дружиною» становили 30 руб. (що доволі скромно, враховуючи дані вище згадуваного анкетування київських студентів у 1913 р.); 4) щодо джерел надходження коштів - ні від кого ніякої допо-моги не отримував і «на даний час заробітку не мав. Влітку маю заробіток на службі у земстві. Від цього заробітку тепер вже нічого не лишилося»; 5) батьки живі і батько отримує «пенсії 100 руб. на рік» Там само. Арк. 20 - 23..

Окрім цього, 6 квітня 1912 р. О. Самойлович прохав про надання відстрочки у спла-ті за навчання до 1 вересня, на що отримав згоду на її відстрочення, але до 10 травня Там само. Арк. 18..

Попри матеріальну скруту, як видно із документів особової справи О. Самойловича, він 1 червня 1911 р. «вступив у перший законний шлюб із донькою вчителя міського училища ... дівчиною Ніною Микитиною Іванченко, 17 років від роду», і церемонія вінчання відбулась у церкві с. Спичинець Сквирського повіту Київської губернії Там само. Арк. 38..

Безперечно, що матеріальна скрута, доповнена потребою дбати про щойно створену сім'ю, негативно позначились на можливостях навчатись. Тож десь у першій полови-ні 1913 р. О. Самойлович припинив навчання внаслідок неможливості сплачувати за нього. У липні 1913 р. він прохав про поновлення у числі студентів Київського комерційного інституту, що було задоволено Там само. Арк. 15., вочевидь також і внаслідок того, що військовим присутствієм за місцем приписки О. Самойловича йому була надана від-строчка від призову лише до моменту вибуття з інституту Там само. Арк. 13.. Це тим більш вірогідно, оскільки одразу ж із клопотанням про поновлення у складі студентів О. Самойлович прохав керівництво інституту надати підтвердження про його навчання до військового присутствія Там само. Арк. 17.. Проте до навчання він не приступив.

8 серпня 1914 р. О. Самойлович знову звернувся до директора інституту з прохан-ням про поновлення у складі студентів. При цьому він пояснював, що не відвідував заняття впродовж останнього року «внаслідок матеріальних умов, що склались», але тепер він заявляв, що «має надію закінчити курс» і прохав про дозвіл внести плату за навчання Там само. Арк. 1.. Враховуючи те, що це прохання було написане за тиждень після вступу Російської імперії у війну, що означало його негайну мобілізацію внаслідок відсутності підстав для звільнення і належністю до першого розряду призовників, а також і те, що з початком війни економічна ситуація одразу ж погіршилась Економічна історія України: іст.-екон. дослідж.: в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова, Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій)]. Т. 2. Київ: Ніка-Центр, 2011. с. 65 - 91., то така метамор-фоза (раптове знайдення необхідних для оплати навчання коштів за умов загального погіршення ситуації у суспільстві) може пояснюватись лише прагненням внаслідок поновлення на навчанні уникнути призову до діючої армії. Зазначу, що таке явище на загал було типовим для більшості представників молоді з України, котрі мали не-російську національність (українці, євреї, поляки тощо) Чуткий А. І. Вища школа Києва в умовах Першої світової війни: ставлення студентів до мобілізації як індикатор лояльності до імперії // Гілея. 2018. Вип. 136 (№ 9). С. 120 - 126.. Тож маємо ще один доказ небажання представників пригноблених народів гинути за інтереси чужої для них імперії, а отже, і її підсвідомого сприйняття українським загалом (адже ж зрозуміло, що православний О. Самойлович був не євреєм і не поляком, й до того ж він належав до Української студентської громади) як країни, яка загарбала їх Батьківщину. Але, оскільки на цьому його особова справа в архіві Київського комерційного інституту припиняється і знаходиться в описі справ студентів, що не закінчили навчання, то висновок цілком закономірний.

Наступним (за хронологією вступу до комерційного інституту) у списку виявлених вихідців з Чернігівщини є Йосиф Степанович Люткевич. Він народився 8 вересня 1890 р. в родині псаломщика з с. Максимівки Борзнянського повіту Чернігівської губернії⁷⁶. Середню освіту, як виходець з духовенства, Й. Люткевич здобув у Черні-гівській духовній семінарії, яку закінчив у 1909 р.⁷⁷

29 грудня 1909 р. він подав заяву про вступ на економічне відділення Київського комерційного інституту з весни 1910 р., що було задоволено⁷⁸.

Уже восени 1911 р. Й. Люткевич подав прохання про звільнення від плати за на-вчання у поточному семестрі, яке було задоволено у розмірі 15 руб. (з 50 руб. семе-стрового внеску)⁷⁹. У лютому 1912 р. прохання про звільнення від плати за навчання було повторено, але цього разу його звільнили лише на 10 руб.

А у вересні 1912 р. він прохав про позику на сплату за навчання. У супровідній анкеті повідомив про себе наступне: загальні місячні витрати становили 20 руб., з яких за кімнату сплачував 8 руб. на місяць і ще 7 руб. витрачав на харчування у студентській їдальні, при цьому його батько помер, і ще один брат також навчався у комерційному інституті⁸⁰. З-поміж джерел власного підробітку назвав працю влітку у земстві з оцінки земельних угідь та «у Києві іноді займаюсь уроками»⁸¹. Отримавши позику лише у розмірі 20 руб. з 50 руб., Й. Люткевич прохав про відстрочку у сплаті решти цієї суми, що було задоволено⁸². В червні 1913 р. прохання про відстрочку було повторено⁸³, а у вересні 1913 р. він знову прохав про надання позики для сплати за навчання⁸⁴. Одночасно Й. Люткевич прохав про додаткову відстрочку від призову, аби закінчити повний курс навчання в інституті та скласти випускні іспити⁸⁵.

27 жовтня 1916 р. датоване прохання Й. Люткевича про надання академічної від-пустки «до кінця академічного року або хоча б до весняного семестру», оскільки він працював «на заготівлі хліба для армії» при міністерстві землеробства⁸⁶.

Зрештою у січні 1919 р. Й. Люткевич закінчив повний курс навчання в інституті. При цьому курсову роботу він виконав на тему «Цукрово-бурякова промисловість України»⁸⁷.

Наступний виходець з Чернігівщини, котрий був касиром Чернігівського земля- цтва⁸⁸ і водночас фактично виконував обов'язки голови цієї організації ⁸⁹ - Адріан Адрі- анович Гаценко - особа доволі колоритна, оскільки з нею було пов'язано ряд подій.

Як випливає з матеріалів особової справи А.Гаценка з архіву інституту, він на-родився 29 січня 1887 р. у с. Плиски Борзнянського повіту Чернігівської губернії в родині козака, котрий помер у 1903 р.⁹⁰. Середню освіту А. Гаценко здобував з 1899 р. у Новгород-Сіверському духовному училищі⁹¹, а в 1905 - 1909 рр. у Чернігів-ській духовній семінарії⁹². Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 137. Арк. 5. Там само. Арк. 2. Там само. Арк. 1. Там само. Арк. 14. Там само. Арк. 95 - 95 зв. Там само. Арк. 96. Там само. Арк. 21, 23. Там само. Арк. 25. Там само. Арк. 27. Там само. Арк. 19. Там само. Арк. 30. Там само. Арк. 58. Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 55. Арк. 8. Там само. Арк. 5, 7, 9. Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 45. Арк. 4, 6. Там само. Арк. 45. Там само. Арк. 2.

У січні 1910 р. А. Гаценко подав заяву про вступ до Київського комерційного ін-ституту і був зарахований Там само. Арк. 1.. Одразу ж після вступу він прохав про надання документів на предмет отримання відстрочки від призову, що було задоволено Там само. Арк. 11, 12..

У січні 1911 р. А. Гаценко звертався до директора інституту з проханням про надання відпустки та пільгового проїзду додому Там само. Арк. 18.. А в листопаді 1911 р., у зв'язку із витратою відкладених на оплату навчання грошей на придбання пальта замість ви-краденого у нього з квартири, прохав про відстрочення внесення плати за навчання: спочатку до 15 грудня 1911 р., а по тому до 15 січня 1912 р., що було задоволено Там само. Арк. 22, 23..

У січні 1912 р. А. Гаценко знову просив про дозвіл на поїздку додому (раніше за початок канікул) та надання пільгового проїзду, що знову було задоволено Там само. Арк. 24.. А в лю-тому 1912 р. він клопотався про звільнення від плати за навчання у поточному семе-стрі і при цьому зазначив у супровідному бланку, що його місячні витрати становили 19 - 22 руб., з яких 10 руб. ішло на оплату квартири і 5 - 7 руб. на харчування у сту-дентській їдальні, а джерелом доходу було отримання 250 руб. на рік «від рідних» (швидше за все - від матері, оскільки зазначив, що остання отримувала 350 - 400 руб. на рік від земельного наділу) Там само. Арк. 25, 95..

24 квітня 1912 р. до Київського комерційного інституту надійшло подання від пристава Борзнянського повіту, в якому зазначалося, що «Прибулий з Інституту до рідних у село Плиски студент Адріан Адріанович Гаценко, 23 цього квітня дозволив собі у пивній лавці пиячити та порушувати громадську тишу, при цьому на пропозицію поліційного урядника припинити шум, зазначений Гаценко дозволив ослухатись і там само у пивній лавці вчинив агітацію серед учасників пиятики і по від'їзді уряд-ника від пивної лавки Гаценко знову запропонував своїй компанії заспівати пісню, внаслідок чого Гаценко притягується мною до відповідальності за порушення тиші та громадського спокою у публічному місці» Там само. Арк. 26 - 26 зв.. Та попри це, вже у середині жовтня 1912 р. Гаценко знов звертався до директора інституту з проханням про дозвіл поїхати додому «на п'ять - сім днів», що було задоволено Там само. Арк. 27.. Отже, його не було відраховано.

У березні 1913 А. Гаценко знову прохав про відстрочку у внесенні плати за на-вчання Там само. Арк. 30.; а у вересні 1913 р. - про надання позики для сплати за навчання, що було задоволено у половинному розмірі Там само. Арк. 32, 94.. При цьому його витрати знизились, порівняно із минулим роком, з 10 до 6 руб. за наймання житла і з 5 - 7 до 5 - 6 руб. за харчування, так само як і загальні - з 19 - 22 до 15 - 20 руб. на місяць Там само. Арк. 94..

У жовтні 1914 р. А. Гаценко завершив повний курс навчання в інституті (більшість предметів були складені на «4» і «5») та отримав тимчасове посвідчення Там само. Арк. 38.. Курсову роботу він виконав на тему «Значення кооперації у сільському господарстві» Там само. Арк. 50.. У травні 1915 р. А. Гаценко планував складати випускні іспити. Однак затримка із наданням свідоцтва про політичну благонадійність зірвала ці плани Там само. Арк. 41, 49..

Наступний виходець з Чернігівщини - Лейб Давидович Френкін - був пред-ставником місцевої єврейської громади і в інституті належав до Новозибківського земляцтва (обирався його скарбником у грудні 1912 р. та жовтні 1913 р.) Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 140. Арк. 17, 18.. Він на-родився 16 вересня 1888 р. у м. Новозибкові і належав до громади міщан єврейської національності Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 216. Арк. 9.. У 1908 - 1909 рр. Л. Френкін навчався у приватному реальному училищі Хайніна у Мінську Там само. Арк. 2, 3..

У липні 1910 р. Л. Френкін подав прохання про зарахування до Київського комер-ційного інституту, але йому було відмовлено Там само. Арк. 1.. Зарахували його лише навесні 1911 р. А вже незабаром він почав звертатися до керівництва інституту з проханнями про від-строчення внесення плати за навчання Там само. Арк. 2.. Попри це, у січні 1914 р. Л. Френкін прохав про надання дозволу на поїздку за кордон до 1 жовтня 1914 р., що було задоволено Там само. Арк. 25.. На початок Першої світової війни він продовжував перебувати за кордоном, а тому не міг з'явитися до призовної дільниці. Тож його мати прохала директора інституту повідомити призовний пункт про наявність у нього відстрочки від призову Там само. Арк. 32..

Зрештою, в січні 1915 р. Л. Френкін отримав тимчасове свідоцтво про закінчення повного курсу навчання в Київському комерційному інституті Там само. Арк. 39.. При цьому курсову роботу написав під керівництвом проф. Л.М. Яснопольського на тему «Перевезення цукру-рафінаду у 1903 р.» Там само. Арк. 45.. Однак невідомо, чи склав він випускні іспити і чи отри-мав диплом.

У серпні 1910 р. заяву про вступ до Київського комерційного інституту подав остерський міщанин Іцхок Копелевич Палей, котрий народився 8 лютого 1884 р. у Курську, де й мешкав Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 3. Спр. 2635. Арк. 40.. Тобто він був лише умовно пов'язаний із Чернігівщиною.

Зазначу, що спочатку йому було відмовлено у вступі Там само. Арк. 33, 36., оскільки інститут отри-мав негативний відгук курського губернатора про його політичну благонадійність. Та, як виявилося, це були дані не про нього, а «якоїсь особи, котрій помилково були приписані мої ім'я, прізвище та по-батькові» Там само. Арк. 31.. Після з'ясування помилки його таки зарахували на економічне відділення. Однак на цьому його особова справа в архіві інституту припиняється.

Ще один виявлений виходець з Чернігівщини - Давид Ізраїльович Белоусов - також належав до місцевої єврейської громади, а в інституті так само був членом Новозибківського земляцтва. Він народився 25 серпня 1890 р. у м. Старотолочині Оршанського повіту Могилівської губернії Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 12. Спр. 8. Арк. 9.. Проте в подальшому його родина пере-їхала до Новозибкова Там само. Арк. 10..

Початкову освіту Д. Білоусов почав здобувати у Новозибківському міському училищі, а «потім екстерном при Новозибківському реальному училищі» Там само. Арк. 40.. У 1908 - 1910 рр. він завершив здобуття середньої світи в Арзамаському реальному училищі Там само. Арк. 2, 3..

У червні 1911 р. Д. Білоусов подав заяву про зарахування на комерційне відділення інституту, яке було задоволено Там само. Арк. 1, 16.. Одразу ж після вступу на навчання він порушив клопотання про надання йому відстрочки від призову до закінчення навчання, але, внаслідок бюрократичної тяганини, Новозибківське військове присутствіє наклало штраф у розмірі 300 руб. на майно його батька за неявку до призову. Тож директору інституту довелося вести з цією установою листування з приводу відміни цього рі-

шення Там само. Арк. 20 - 22 зв..

У січні 1912 р. Д. Білоусов прохав про відстрочку у внесенні плати за навчання, що було задоволено Там само. Арк. 25.. Аналогічне прохання було повторено у вересні 1912 р. Там само. Арк. 26. А вже за кілька тижнів він порушив клопотання про направлення своїх документів з кан-целярії інституту до зуболікарської школи Бланка Там само. Арк. 27.. Проте Д. Білоусов продовжив навчання у комерційному інституті, а, оскільки його матеріальне становище не по-кращилось, то у вересні 1913 р. прохав про позику для сплати за навчання. При цьому у супровідній анкеті він повідомив про себе дані, що засвідчували його приналежність до найбіднішої частини студентства: платив за кімнату 5 руб., харчувався за 4,5 руб. на місяць при загальних місячних витратах у 15 руб. Там само. Арк. 93., що в принципі відповідало мінімальному розміру бюджету київських студентів відповідно до вище згадуваної студентської анкети 1913 р. Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 9. Ч. ІІ. Спр. 66. Арк. 20.. В якості підробітку Д.Білоусов назвав «2 уроки: один у 7 р., а другий - у 8 р. на місяць» Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 12. Спр. 8. Арк. 93.. Також він зазначив, що його батько працював булочником і отримував жалування 35 руб. на місяць, але при цьому утримував ще свою доньку, котра навчалась у Московському медичному інституті Там само. Арк. 93 зв.. Новозибківське земляцтво також називало його серед своїх членів, котрі є «особливо нужденними» Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 140. Арк. 19..

До початку 1916 р. Д. Білоусов закінчив повний курс навчання в інституті і вже перебував у Баку, а тому прохав, аби всі його документи були видані з інституту його сестрі Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 12. Спр. 8. Арк. 33.. Проте випускних іспитів він так і не склав. Тож у липні 1918 р. Д. Білоусов направив з Новозибкова запит в інститут - чи може їх скласти, з поміткою інституту від 6.11.1918 р. «повідомлено» Там само. Арк. 43.. На цьому його особова справа уривається, а тому подальша його доля невідома. Зазначу, що свою курсову роботу Д. Білоусов пов'язав з Україною: вона була виконана під керівництвом проф. П.Л. Кованько на тему «Хо-лодильна справа та її значення для Південно-Західного краю» Там само. Арк. 62..

Костянтин Адамович Хлєбцевич, котрий у 1912 р. був обраний до складу прав-ління Новозибківського земляцтва студентів Київського комерційного інституту Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 140. Арк. 17, 18. і чию особову справу також вдалося виявити в архіві цього вишу, народився 1890 р. у родині православного священика з Речицького повіту Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 8466. Арк. 18, 31., що розташовувався на пів- нічний-захід від Чернігівщини, але історично був пов'язаний із нею.

У січні 1910 р. К. Хлєбцевич вступив на навчання до Київського художнього училища, але вже у червні 1912 р. планував перейти до Київського політехнічного інституту Там само. Арк. 32.. Однак натомість він вступив до Київського комерційного інституту. При цьому в проханні про вступ К. Хлєбцевич зазначив своєю адресою м. Новозибків Там само. Арк. 13.. Його зв'язок із цією новою малою батьківщиною виявився у тому, що в інституті він одразу ж вступив до Новозибківського земляцтва і навіть був обраний до складу його

правління Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 140. Арк. 18..

К. Хлєбцевич також належав до матеріально незабезпечених студентів. Так, уже за півроку після початку навчання він мусив прохати директора інституту про від-строчку у внесенні плати за навчання Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 8466. Арк. 12.. У вересні 1913 р. К. Хлєбцевич подав про-хання про звільнення від плати за навчання «внаслідок значних витрат на лікування мого батька»¹⁴². У супровідному бланку він зазначив про себе наступну інформацію: місячні витрати становили 20 руб. (з них 8,5 руб. йшли на оплату квартири і 5,5 руб. на харчування), при тому, що від батька він отримував лише 10 руб. і ще стільки ж заро-бляв уроками, і що батьки живуть у Владивостоці, де батько є священиком у цивільній в'язниці та «розмір жалування його мені невідомий»¹⁴³. Зазначу, що Новозибківське земляцтво також віднесло К. Хлєбцевича до розряду потребуючих матеріальної допо-моги, зазначивши, що він «отримує з дому 10 руб., дещо, дуже мало, заробляє уроками», але при цьому «за кімнату сплачує 8 р. 50 коп., обід 5 р. 50 коп.»¹⁴⁴. Тобто дані про його витрати, відомі у земляцтві, збігались із заявленими ним правлінню інституту.

10 вересня 1916 р. К. Хлєбцевич подав директору Київського комерційного інститу-ту прохання про надання «дозволу на вступ у законний шлюб», яке прохав переадресу-вати причту Благовіщенської церкви у Києві, що й було виконано¹⁴⁵. Його обраницею стала студентка Київського комерційного інституту Клавдія Мініна. Остання неза-баром звернулася до директора інституту із заявою, аби «поміняти у моїх паперах, що зберігаються в інституті ... моє колишнє прізвище на прізвище чоловіка Хлєбцевич»¹⁴⁶.

А вже 16 вересня 1916 р. К. Хлєбцевич звернувся до директора Київського комер-ційного інституту з проханням переслати всі його папери, а також відгук про його моральність до Київського Костянтинівського військового училища¹⁴⁷, що й було зроблено¹⁴⁸. Щоправда, перше таке прохання було зроблено ще 23 серпня 1916 р.¹⁴⁹, а отже, він одружився у процесі переведення до цього навчального закладу.

На цьому особова справа К. Хлєбцевича в архіві Київського комерційного інституту припиняється, а отже, здобуття вищої освіти у ньому він так і не завершив.

Наступний виявлений виходець з Чернігівщини - Микола Павлович Жадько - особа більш колоритна. Він народився 26 липня 1889 р. у Новозибкові в родині «козака міста Суража»¹⁵⁰.

У вересні 1909 р. М. Жадько, тобто дещо раніше за вищезгаданого К.Хлєбцевича, вступив до Київського художнього училища. І так само, як і К. Хлєбцевич (що дозво-ляє припускати узгодженість їхніх дій), у червні 1912 р. він отримав від художнього училища посвідчення для складання вступних іспитів у Київському політехнічному інституті¹⁵¹. Але натомість у червні 1912 р. М. Жадько подав заяву про вступ до Ки-ївського комерційного інституту і був прийнятий¹⁵².

На початку навчання М. Жадько увійшов до складу Новозибківського земляцтва, а останнє включило його до складу осіб, які потребували матеріальної допомоги¹⁵³. При цьому вже у листопаді 1912 р. він отримав також посвідчення від інституту з приводу отримання матеріальної допомоги у Чернігівській губернській земській управі¹⁵⁴.

У вересні 1913 р. М. Жадько подав правлінню інституту прохання про надання субсидії у розмірі 25 руб. (тобто 50 % розміру плати за навчання за семестр) і при цьому повідомив про свій матеріальний стан наступне: за квартиру платив 6 руб. на місяць і ще 6,5 руб. - за харчування «при квартирі», а загальні місячні витрати ста-новили 15 - 18 руб. при відсутності підробітків і отриманні від батьків 15 - 18 руб. на місяць. Зауважимо, що його батько працював на сірниковій фабриці (отримуючи 70 руб. на місяць), і в родині навчалися ще брат (у реальному училищі) та три сестри (у жіночій гімназії)¹⁵⁵.

Матеріальна скрута часто є стимулом до спрямування на дії опозиційного ха-рактеру щодо влади. Не винятком у цьому зв'язку став і Жадько. У травні 1913 р. до директора Київського комерційного інституту надійшло таємне звернення міністра торгівлі та промисловості, якому підпорядковувались всі навчальні заклади еконо-мічного профілю, з інформацією, що 20 березня 1913 р. М. Жадько був помічений у політичних заходах антиурядового спрямування: «За повідомленням Міністерства Внутрішніх Справ ... у приміщенні ввіреного Вам інституту слухачі, припинивши за-няття, зібрались у коридорі зі співом революційних пісень, при цьому поліцією, що прибула на Ваше прохання, для припинення безладу, були відмічені слухачі інституту Сетрал Арютінов Паронянц та Лаврентій Йосифович Картвелішвілі (останній був активним революціонером і згодом відомим радянським державним діячем Нагорна Л. А. Лаврентій Йосифович Картвелішвілі. Київ: Політвидав України, 1976. 167 с.. - А.Ч.), котрі співали «марсельєзу», та слухач Микола Павлович Жадько, що розкидав листівки» Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 2804. Арк. 51.. Цікаво, що міністр торгівлі та промисловості, «котрому доповіли про це», перед вжиттям якихось заходів звертався до директора інституту з проханням повідо-мити «про успіхи та поведінку зазначених осіб, з Вашим висновком про ступінь вини їх у безпорядках, що відбулись» Там само.. І як видно з вище наведених документів, Жадько не був звільнений з інституту та продовжив навчання, навіть і попри початок Першої світової війни.

У 1916 р. М. Жадько подав директору Київського комерційного інституту прохання про направлення всіх своїх документів до Київського Миколаївського піхотного вій-ськового училища у зв'язку із бажанням вступу до останнього, що було задоволено Там само. Арк. 30, 32.. Однак це було не виявом патріотичних почуттів, а способом уникнути потрапляння до діючої армії. Тим більше, що незабаром він уже знайшов інший спосіб уникнути мобілізації. Того ж року М. Жадько звернувся до правління інституту з проханням про звільнення від плати за навчання та надання відпустки у зв'язку із працею у бухгал-терському комітеті Всеросійського земського союзу Там само. Арк. 21., що було засвідчено і довідкою з цієї установи із зазначенням, що «він є бажаним співробітником» Там само. Арк. 22..8 лютого 1916 р. М. Жадько отримав з інституту посвідчення про те, що він звільнений у відпустку «на весь час перебування його на службі у Всеросійському Земському Союзі, за умови внесення платні за право навчання у встановлені терміни» Там само. Арк. 9..

5 квітня 1917 р. з Самари М. Жадько (зазначивши, що перебуває на військовій службі) написав до Київського комерційного інституту відкритого листа, що починався зі звернення «товариші» і адресувався студентському активу з проханням «справити відповідний тиск», аби максимально швидко отримати посвідчення про те, що він був студентом цього вишу Там само. Арк. 6. - цікава риторика, що засвідчувала новий формат поведінки студентства і молоді загалом. Уже 7 квітня 1917 р. М. Жадько отримав з Київського комерційного інституту посвідчення про те, що він є студентом цього вишу «на пред-мет надання цього посвідчення військовій владі» Там само. Арк. 3..

Враховуючи риторику вище згаданого звернення, а також те, що в антиурядових заходах в інституті у 1913 р. він був задіяний разом з Л. Картвелішвілі, то стає цілком зрозумілим, що він належав до ліворадикального політичного табору. Це засвідчується і наступними його діями. Так, у лютому 1918 р., тобто коли Київ опинився у руках більшовиків, М. Жадько звернувся з проханням про поновлення у складі студентів інституту «у зв'язку зі звільненням мене від військової служби комісією госпіталю на три місяці» Там само. Арк. 1.. Але оскільки на цьому особова справа Жадька в архіві Київського комерційного інституту припиняється, то навчання у ньому він так і не закінчив.

Наступний виходець з Чернігівщини Євген Митрофанович Добриловський теж походив з православного духовенства краю (м. Ічня), закінчив Чернігівську духовну семінарію і вступив на навчання до інституту в 1913 р., але вже 20 березня 1914 р. по-мер Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 6. Спр. 394. Арк. 16, 4, 8, 1.. Однак навіть за такий короткий термін перебування у Київському комерційному інституті він устиг увійти до складу Чернігівського земляцтва його студентів, а його старший брат Микола навіть належав до засновників та правління цього земляцтва Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 55. Арк. 2.. Але оскільки Є. Добриловський уже згадувався, то ми проминаємо його.

Останній (в хронології вступу до Київського комерційного інституту) з вихідців з Чернігівщини, особову справу якого вдалось виявити, - Шмуль-Берк Залманов Глезін - народився 31 грудня 1896 р. Державний архів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 1318. Арк. 3.. У 1907 р. його батькові (купцю другої гільдії) довелося доводити через суд те, що він народився у законному шлюбі у зв'язку із від-сутністю відповідних записів та метрики Там само. Арк. 3 - 3 зв..

У травні 1917 р. Ш. Глезін закінчив Новозибківське реальне училище (в якому навчався з 1909 р.) Там само. Арк. 7, 9. і негайно подав заяву про вступ до Київського комерційного інституту Там само. Арк. 19., оскільки у випадку не зарахування до вишу підлягав призову на вій-ськову службу Там само. Арк. 5.. Але на цьому його особова справа в архіві Київського комерційного інституту також уривається, що означає, що до навчання він не приступив, що було цілком зрозумілим за умов наростання гостроти соціально-економічної та політичної ситуації в країні у другій половині 1917 р.

Отже, підбиваючи загальні підсумки даного дослідження, потрібно у першу чергу наголосити на тому, що абсолютно всі досліджені у ньому вихідці з Чернігівщини, котрі вступали на навчання до Київського комерційного інституту, належали до матеріально незабезпечених осіб. А отже, із здобуттям вищої освіти (економічного профілю) вони пов'язували надії на покращення свого матеріального становища, що свідчить про зростання ваги і значимості економічної сфери в цілому суспільстві. При цьому другий з-поміж них І. Якубович у своєму зверненні до директора інституту прямо пов'язував свої надії на майбутнє із здобуттям вищої світи. Появу із здобуттям вищої освіти більших можливостей для реалізації у житті, тобто віднесення її до т. зв. «соціальних ліфтів», відзначає і сучасна соціологія Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / Пер. с англ. Москва: Политиздат, 1992. 543 с..