Чернігівська фортеця 1677 р.: московська залога

Було з'ясовано, що по роспису «На службе в малороссийских городах»:

- в Чернигове салдат женатых 82, холостых 77, служат с 181 г., даны из Севска, из даточных розных городов; стрельцов женатых 51, холостых 30, служат с 168 г., из даточных с Вологды, иных городов, всяких чинов с помещиков и вотчинников в полку Вилима Брюса;

- в Нежине стрельцов женатых 222, холостых 124, служат с 168 г., из даточных Нижнего Новгорода, иных городов всяких чинов с помещиков и вотчинников За воєводи Івана Ржевського у Ніжині було “на лицо” 459 стрільців, по іншому документу - 495 або 555 або 578 + 30 (Переписка нежинского воеводы И.И. Ржевского с московским правительством 1665 - 1667 г. Чернигов, 1901. С. 14, 26, 47, 52, 53). Точність обрахунку як бачимо ще та. Проте варто нагадати, що у звіті Івана Ржевського писалося, що згідно царській грамоті ніжинська залога була повинна нараховувати 2028 ратників, але з них повтікало або померло 1538 чоловік за воєвод Семена Шаховського та Михайла Дмитрієва (Переписка нежинского воеводы И.И. Ржевского с московским правительством 1665-1667 г. Чернигов, 1901. С. 26). Цих сил не вистачало для оборони т.зв. “Верхняго земляного города” та 2 великих острогів (Там само. С. 26-27).;

- в Переясловле стрельцов женатых 88, холостых 51, служат с 168 г., из даточных розных городов, с монастырских, владельческих вотчин и волостей, помещиков, вотчинников; солдат женатых 69, холостых 108, служат с 174 г., из даточных с Нижнего Новгорода, иных городов всяких чинов с помещиков, вотчинников.

Все женатые на черкаских жонках и девках.

Всего женатых в Чернигове, Нежине, Переясловле 512, холостых 422.

Всех 934”.

Окремо, згідно з указом від 1 березня 1677 р., склали «перечневую роспись» ратників, які були в облозі: «За прошлой 1668 год выдат, которые в Чернигове в Малом городке в осаде сидели по рублю человеку» РГАДА. Ф. 124. Оп. 5. Ед. хр. 13. Л. 156.. Книги та «розпис» воєводи були зобов'язані надіслати у приказ Малої Росії до 21 квітня 1677 р. Проте очільники не квапилися. 21 квітня 1677 р. приказ Малої Росії був змушений видати повторні укази Тільки 28.04. Тимофій Чоглоков відіслав зазначені документи (Там же. Л. 142)..

У чолобитній Тимофія Чоглокова від 7 березня 1677 р. сповіщалося, що йому голова московських стрільців Павло Давидов у приказній ізбі подав «розпис» про городовим стрільцям, а саме: їхню кількість «налицо», місце їх народження, а також відомості про дезертирів. Того ж дня інформація була направлена у приказ Малої Росії Там само. Л. 134.. Голова у листі від 5 березня 1677 р. звітував, що «налицо» 98 чоловік, в тому числі з Тули - 15, Калуги - 10, Олексіївки - 3, Михайлова - 9, Орла - 28, Дедилова - 10, Курська - 14, Мосальська - 9. Не з'явилися на службу до Чернігова 14 стрільців з Тули, 5 - з Калуги, 7 - з Михайлова, 3 - з Орла, 7 - з Дедилова, 17 - з Курська, 16 - з Одоєва, 15 - з Єпифані, 15 - з Веньова. З 11 дезертирів 2 були уродженцями Олексіївки, 2 - Орла, 7 - Веньова. Зрештою, за час служби померли 2 стрільці з Тули Там само. Л. 135-137. Від цього роспису дещо відрізняється подібний, що був пред'явлений у приказній ізбі 16.05.7185 р.: “Роспис Павла Фирсовича Давыдова стрельцам - 99 человек: тульских 15, калужских - 14, алексеевских - 3, михайловских - 9, орловских - 28, дедиловских - 10, курских - 13, мосалских - 7. Сколько не выслано: тульских - 14, калужских - 1, орловских - 3, дедиловских - 7, курских - 17, одоевских - 16, епифанских - 15, веневских - 5, мосалских - 8. Всего 82. Сколько бежало: тульских - 1, алексинских - 2 (у т.ч. десятник), орловских 2, веневских - 7 (у т.ч. десятник)”. Помер 1 тульський стрілець (Там само. Л. 160-161)..

В «отписке» воєводи Левонтьєва зазначено, що 10 червня 1677 р. голова московських стрільців Павло Давидов у приказній ізбі подав йому «розпис» 104 стрільців: 18 - з Тули, 14 - з Калуги, 5 - з Олексіївки, 9 - з Михайлівки, 28 - з Орла, 10 - з Дедилова, 13 - з Курська, 7 - з Мосальська. Не прибуло на місце служби 13 стрільців з Тули, 1 - з Калуги, 7 - з Михайлівки, 3 - з Орла, 7 - з Дедилова, 17 - з Курська, 16 - з Одоєвська, 15 - з Єпифані, 5 - з Веньова, 2 - з Мосальська. Серед 10 дезертирів згадувались 2 стрільці з Орла, 7 - з Веньова (у т.ч. десятник), 1 - з Курська Там само. Л. 168-170..

Звертає на себе увагу той факт, що на службу в Чернігів направлялися стрільці з південно-західних регіонів Московії, тобто влада усвідомлювала, що їм було легше пристосуватися до нових умов, які були близькі кліматично, географічно. Багато стрільців були знайомі з українською мовою, соціальною структурою українського суспільства тощо Проте висновок цей справедливий лише частково, адже ніжинську залогу комплектували стрільцями з Ярославського повіту, Костромської четі, Пошехонського повіту, Архангельського повіту, Галицького повіту, Вологодського повіту, тобто з північно-східної Московії (Переписка нежинского воеводы И. И. Ржевского с московским правительством 1665-1667 г. Чернигов, 1901. С. 18-19)..

Як йшлося вище, воєвода був зобов'язаний збирати інформацію стосовно військово-політичної ситуації у прикордонні. У своїй «отписке» царю Федору Олексійовичу Андрій Левонтієв повідомляв, що 10 червня 1677 р. чернігівський полковник Василь Борковський надіслав йому 2 листи «белоруского писма» Саме так у Московії позначали українську мову., в яких йшлося про ворогів. Копії листів воєвода з «нарочным гонцом» переслав у приказ Малої Росії 20 червня 1677 р. У листі видубицького ігумена Феодосія Углицького до В. Борковського йшлося про підписання на 25 років миру між поляками та турками, посольство з цього приводу до султана хелминського воєводи Гнинського, направлення до Москви львівського єпископа Шумлянського щодо повернення Речі Посполитій Києва, про похід коронного гетьмана Дмитра Вишневецького в Україну, скупчення поляків під Києвом, про перехід до Самойловича 2 значків поляків, які не отримали грошову винагороду і можливість переходу ще 20 «знамен», про наказ полковнику Гоголю йти з Димера під Білу Церкву і те, що в Димер був спрямований полк кінноти полковника Лозинського, про список з універсалу Юрія Хмельницького від 5 травня РГАДА. Ф. 124. Оп. 5. Ед. хр. 13. Л. 22-24..

Великий розголос у Чернігові мала справа про крадіжку 15 серпня 1675 р. майна вдови Анастасії Болдаковської офіцерами Віллема Шарфа. Справа мала великий резонанс тому, що це була донька генерального судді Івана Домонтовича, а її чоловік Василь був чернігівським полковим суддею (окрім цього, у різні часи займав уряди наказного полковника, наказного гетьмана). 3 березня 1677 р. воєвода Тимофій Чоглоков отримав царську грамоту відправити до Москви «ратных сиделцов воров Вилимова полку поручика Панкратия Леонтьева, прапорщика Гаврилу Иванова» із родинами. Вже 7 березня він доповів, що крадіїв відіслані у приказ Малої Росії Там само. Л. 63-63..

Допит злочинців відбувався «порознь» за такими запитаннями: 1) як давно служать, 2) у яких полках, 3) з яких чинів стали офіцерами, 4) як давно стали офіцерами, 5) росіяни чи іноземці.

Панкрат Леонтьєв свідчив, що його батько - поляк, який прибув з Литви за царя Михайла Федоровича, перехрестився у православну віру, служив в Іноземному приказі, після був рейтаром під Львовом з боярином і дворецьким Василем Васильовичем Бутурліним, а після повернення з-під Львова помер у 1656 р. Сам же він «по отцу» служив рейтаром у полку Скорнякова-Писарєва у Києві, в бою з поляками під Борисполем потрапив у полон на 5 років, був звільнений чернігівськими ратниками, які привезли його до Чернігова 1664 р., потім служив солдатом, у 1665 р. за вірну службу і «полонное терпени» отримав звання прапорщика, з Чернігова його посилав з листами до гетьмана Івана Брюховецького у Гадяч думний дворянин і воєвода Андрій Васильович Толстой. На зворотньому шляху його спіймали «черкасы» і тримали у полоні «в Чернигове в Большом городе... а в тож время были казаки в Чернигове в Малом городе» і його «по размену на ратников отдали из Большого города», після чого «сидел в осаде с думным дворянином Андреем Васильевичем покаместь казацкая измена миновала» Там само. Л. 66.. Тричі він був поранений «на вылазках, обе ноги из пищали пробиты, в правой ноге колене пулька, левая прострелена навылет», за що отримав звання поручика у 1669 р., і вже як 6 років був одружений у Чернігові «на черкашенке».

Прапорщик Гаврило Іванов свідчив, що його батько «саратовец служил козацкую службу». Сам він рано осиротів, разом із донськими козаками подався у Нижній Ломов, де жив у родичів 2 роки, потім перебрався у Темників, де жив 1,5 роки, і де вирішив стати солдатом «в третьем выборе... нанялся у сына боярского Клементия Ивановича Лопатина в даточные», потрапив у Москву, звідки був відряджений в полк боярина і воєводи князя Івана Івановича Лобанова- Ростовського разом із «жильцом» Михайлом Семеновичем Танєєвим, служив солдатом в полку Михайла Устиновича Лицкина, разом з полком Лобанова- Ростовського служив під час облоги Путивля кримським ханом, потім з полком Лицкина потрапив у Севськ, де цей полковник був вбитий полковником Яганом Стразбуком, далі служив у полку боярина і воєводи Петра Васильовича Шереметєва, разом із полковником Яганом Купером потрапив до Чернігова, під час «прихода польского короля» тричі був у розвідці за Дніпром «для промысла языков» - «брал языков, знамена, литавры, барабаны», які привозив у Чернігів думному дворянину, воєводі Кіндрату Васильовичу Толстому, був на службі під час облоги Чернігова польським королем, кримським ханом та гетьманом Іваном Брюховецьким, тричі був поранений - «чеканом ударен в лоб, 2 раны из пищали в оба бока», за що отримав звання прапорщика і, зрештою, служив у Чернігові протягом 7 років, і був одружений на доньці міщанина вже 9 років РГАДА. Ф. 124. Оп. 5. Ед. хр. 13. Л. 67-68..

Як вже було зазначено, попередній допит був проведений стольником і воєводою Тимофієм Чоглоковим, про що він писав 10 грудня 1676 р. царю Олексію Михайловичу: у серпні 1675 р. у Чернігові обікрали доньку генерального судді Івана Домонтовича, вдову «Настасью Василевскую, жену Болдаковского». «Начальные люди полка Матвея Бордовика» Вище зазначалося, що вони служили у В. Шарфа. прапорщик Гаврило Іванов, порутчик Панкрат Левонтьєв, донський козак поцупили «серебряние и золотые деньги ефимок, ложек, чарок серебряних на 208 рублей 6 алтин 2 деньги». У прапорщика вилучили «денег золотых ефимков, жемчугу, персней золотих» на 72 рублі 31 алтин і повернули вдові. На вдалося встановити долю вкрадених речей на суму 135 рублів 8 алтин 4 деньги. Для відшкодування «взято у них рухляди на 6 рублей 11 алтин, а к тому довелось взять 128 рублей 31 алтин» Там само. Л. 70.. Злочинців було наказано покарати згідно з царським указом та «Соборному уложенню» за «первую татьбу» бити «кнутом», відрізати по правому вуху, ув'язнити на 2 роки, після чого розжалувати у солдати в полк Бордовика Там само. Л. 71..

Воєвода відзвітував 4 квітня 1676 р. про виконання присуду і вилучення «рухляди» для компенсації вдові під розписку. Самі ж злочинці тоді перебували під вартою з огляду на відсутність у них майна для повного відшкодування вкраденого. У відповідь була надіслана грамота з наказом з'ясувати претензії удови, в разі відмови взяти у неї «сказку», злочинців звільнити з тюрми та відправити у Київ «в солдаты» Там само.. Проте вдова заявила претензії на 92 рублі 15 алтинів 2 деньги. До справи згодом була додана чолобитна від 2 вересня 1677 р. сотника Чернігівського полку Степана Силина Силич Степан (? - 1641 - ран. 1680) - сотник полковий Чернігівського полку (1661, 1670, 1676, 1678), хорунжий полковий чернігівський (1673), наказний полковий сотник Чернігівського полку (1673), дружина Євдокія Іванівна Домонтович (Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. Київ, 2010, С. 654)., де він повідомив, що у 1675 р. порутчик і «знаменник» вкрали у його «своячини» вдови Настасії речей і грошей на 500 рублів, з яких 60 рублів належать йому. У вироку було наказано вилучити з жалування Панкратьєва 30 рублів для відшкодування, а гроші взяти у Новгородському приказі РГАДА. Ф. 124. Оп. 5. Ед. хр. 13. Л. 72..

У чернігівській в'язниці злочинці перебували з 3 листопада 1676 р. по 1 лютого 1677 р., тобто 3 місяці. Ще 16 січня 1677 р. воєвода переслав їхню чолобитну, у якій вони просили звільнення, бо ув'язнення загрожувало їхньому життю. Відповідь з Москви не забарилася. На підставі указу від 16 лютого 1677 р. у Чернігів була прислана грамота з наказом перевести «сидельцов» до Москви разом з родинами, куди вони і потрапили 27 березня - «посажены за решетку». У московській в'язниці 23 квітня помирає Панкрат Левонтьєв. Було проведено слідство щодо причин цієї трагічної розв'язки. Згідно з указом від 24 квітня 1677 р., піддячий приказу Малої Росії Максим Зверєв разом із понятими - священиком Троїцької церкви, «что в Сыромятниках», прихожанами (2 майори, поручик, піддячий, сторожі, 2 прапорщики, рейтар) - оглянув тіло, допитав свідків. Останні розповіли, що Левонтьєв помер «скорой смертью» 23 квітня, духівника поблизу не було, а тому він не причащався і не сповідувався. Інші показали «что он болел неделю, умер скоро, без духовника на дворе у трубача Ефима Роговского». Огляд тіла «показал, что язв на теле нет, а спина побагровела от пытки» РГАДА. Ф. 124. Оп. 5. Ед. хр. 13. Л. 77..

Краще склалася доля прапорщика Гаврили Іванова. Разом з дружиною Параскою, дітьми Іваном, Кузьмою, Софоном він був відряджений на службу у Сибірський приказ Там само. Л. 75..

Мандрівка з Москви до Чернігова у ті часи була ризикованою справою. Ось що з цього приводу розповідав у своїй чолобитній майор Віллем Шарф. На підставі указу 1677 р. на службу до Чернігова у його полк, як ми вже писали вище, були призначені його діти - капітан Юрій та поручик Андрій. У березні за 15 верст до Карачева на них, його дружину та дворових людей напав поміщик Тимофій Семенович Сафонов зі своїми людьми. Він побив Юрія, слуг та пограбував обоз, скинувши воза у сніг. Мабуть, наслідки були б ще гіршими, але Андрій привів допомогу, і нападникам довелося втікати. 20 березня пограбовані були вже у Чернігові, де воєвода Тимофій Чоглоков оглянув Юрія та інших. У нього була у 7 місцях пробита голова, синці на правій руці та плечах, у дворового чоловіка Івана Левонова голова була пробита у 3 місцях, у служниць Катерини та Наталці - перебиті руки. До чолобитної Шарф приклав список вкрадених речей, що були у дубовій скрині: «Шубка камчатая осиновой цвет на белках с пухом 15 рублей; шапка тафтяная лазаревая холодная, пуговицы серебряные 8 рублей; 40 соболей 40 рублей; кафтан суконной малиновой цвет, нашивка золотая 8 рублей; кафтан серосуконной, сукно немецкое, нашивка серебряная 6 рублей с полтиною;

2 шапки немецкие, сукно с соболями 15 рублей; 2 чарки, 2 стакана серебряные вызолочены, чарка серебряная 10 рублей с полтиною; 12 ложок серебряных 12 рублей; 12 оловяных блюд больших, 24 тарелки весом 2 пуда 16 рублей; 6 скатертей больших немецких 12 рублей; шапка мужская курпек полтина; треух лисей белой бумазейной женский 20 алтин; горшок большой медной, 2 котла, таган 33 рубля с четвертью; 24 полотенца больших и малых, всякого белова немецкого платя 15 рублей. Всього на 167 рублей 18 алтин 2 деньги» Там само. Л. 89-91..

Призначений та старий воєвода прямували по маршруту Москва-Севськ- Новгород-Сіверський-Чернігів підводами, що наряджав Ямський приказ Там само. Л. 104-110..

3 цього боку показова організація мандрівки дітей командира чернігівських солдатів. Майор Олександр Шарф був призначений замість померлого майора Петра Токмачєва, капітан Юрій - замість капітана Андрія Лоронта, порутчик Андрій - замість порутчика Тимофія Бордовика, прапорщик Миколай - замість прапорщика Матвія Бордовика. На підставі указу від 27 лютого 1677 р. з Ямського приказу їм було надано по підводі з саньми і провідниками від Москви до Севська і далі до малоросійських міст, так само, як їхав до Чернігова полковник Матвій Бордовик у 1671 р. РГАДА. Ф. 124. Оп. 5. Ед. хр. 13. Л. 172-173.. Вони були забезпечені грошима від місячного окладу: «Треть Юрию 44 рубля, за хлеб за 11 четей ржи, столько ж за овес по 31 алтын за четверть. Андрею по 32 рубля 13 алтын 2 деньги, за хлеб за 8 четей ржи, 8 овса по 31 алтына. На 1677 г. годовое жалованье им по окладам треть, за хлеб дано денгами из Иноземного приказу, а соболми из Сибирского приказу велено дать» Там само. Л. 180-181.. Окрім цього, Віллем Шарф у чолобитный писав, що він був направлений у Чернігів 1676 р. «с прибавкою жалованья в 5 рублей», і ці гроші він просив віддати його сину майору Олександру на сплату боргів Там само. Л. 178..

Аналіз наведеної інформації дозволяє зробити такі висновки. Поява московських залог у Гетьманщині була обумовлена міждержавними договорами між українським та московським урядами. У своїй діяльності вони керувалися московським законодавством та поточними грамотами і указами царського уряду та приказу Малої Росії, якому безпосередньо підпорядковувалися. Окрім цього, вони діяли під проводом центральної залоги Москви в Україні - київської, в особі відповідного воєводи. Комунікація та листування залог відбувалося так би мовити на три адреси - Москва (цар та приказ), Київ (воєвода). Третій примірник визначеного порядком документа залишався в архіві залоги. Зв'язок з центром забезпечувала Батуринська пошта та гінці - суходолом кінним транспортом (підводи, санки) або річковим на човнах. Залоги складалися з двох компонентів - російських стрільців та солдатів. Останніми командували іноземні найманці- офіцери. Особовий склад, окрім бойової підготовки, відповідав за інженерні роботи по ремонту та зміцненню фортифікаційних споруд. На ньому ж лежали різноманітні господарські роботи - будівництво та ремонт допоміжних споруд («ізби, житниці, амбри», кузні тощо), заготівля збіжжя, фуражу, випічка хлібу тощо. За сімейним статусом він поділявся на одинаків та сімейних. Чимало шлюбів мала змішаний характер - чоловік-росіянин, жінка-українка. При цьому дехто з ратників мав другу сім'ю на Московщині. Жалування ратників складалося з двох частин - грошової винагороди та натуральної компенсації (хліб та сіль) згідно з визначених норм. Левова частина першої надсилалася з Москви, допоміжна надавалася за рахунок спеціально побудованих кабаків. Розрахунки відбувалися згідно з московською грошовою системою (рубль, полтина, алтин, деньга), з урахуванням української (чехи). Чисельність залог, як правило, не відповідала визначеному штату. На неї впливали бойові втрати, хвороби, втечі, відсутність резервного компоненту в Московії, затримка жалування. Через декілька років служби ратник міг розраховувати на ротацію. Командний склад комплектувався з надісланих офіцерів та шляхом висування на відповідну посаду рядових, які відзначилися на службі.

Українське населення залог перебувало під юрисдикцією козацьких та міщанських урядів, проте, як свідчать факти, навіть представники вищих прошарків Гетьманщини були вразливі від свавілля московських ратників. Додамо, що українки, які брали шлюб з москалями, та діти від такого шлюбу автоматично переходили до московської юрисдикції.

Головною функцією залог був контроль над підлеглими українськими територіями і, треба визнати, з нею вони впоралися.

References

Brekhunenko, V. (2014). Skhidna brama Yevropy. Kozatska Ukraina v seredyni XVII- XVIII st. [Eastern Gate of Europe. Cossack Ukraine in the mid-17th-18th centuries]. Kyiv, Ukraine.

Chernihivshchyna. Entsyklopedychnyi dovidnyk [Chernihiv land. Encyclopedic reference book]. (1990). Kyiv, Ukraine.

Kotliarov, S. (1851). Gorod Chernigov [City of Chernihiv]. Chernigovskie gubernskie vedomosti - Chernihiv Provincial Gazette. Chast neofytsyalnaia k № 28 Otdel 2.

Kryvosheia, V. V. (2010). Kozatska starshyna Hetmanshchyny. Entsyklopediia [Cossack officers of the Hetmanate. Encyclopedia]. Kyiv, Ukraine.

Kryvosheia, V. V. (2012). Ukrainske kozatstvo v natsionalnii pamiati. Chernihivskyi polk [Ukrainian Cossacks in national memory. Chernihiv Regiment]. Kyiv, Ukraine. Vol. 1.

Mytsyk, Yu. (1996). Chernihivskyi litopys [Chernihiv chronicle]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 4, 105-122.

Letopys Samoyla Velychka [Chronicle of Samiilo Velychko]. (1851). Kyiv, Ukraine. Vol. 2.

Litopys Samovydtsia [Chronicle of the Self-witness]. Chernihivskyi oblasnyi istorychnyi muzei imeni V V Tarnovskoho, inv. № Al 8, spysok 2 polovyny XVIII st. Kosmy Ivanovycha Durnytskoho, diaka kruchanskoho.

Ohloblyn, N. (1885). Voevodskye «vestovyia otpysky» XVII v. kak material dlia istorii Mal- orossii [Voivode's «vestovyia otpysky» of the 17th century as a material on the history of Little Russia]. Kievskaia starina - Kyiv antiquity, 12, 365-416.

Perepyska nezhynskogo voevody I.I. Rzhevskogo s moskovskim pravitelstvom 1665-1667 g. [Correspondence of the Nizhyn voivode I. Rzhevsky with the Moscow government 1665-1667]. (1901). Chernihiv, Russian Empire.

Polnoe sobranie zakonov Rossijskoj imperii [Complete collection of laws of the Russian Empire] (1830). Saint Petersburg, Russian Empire. Vol. 1.

Polovnykova, S. O. (1992) «Rospysnoi spysok» chernihivskoi fortetsi 1682 r. [«Rospysnoi spysok» of the Chernihiv fortress 1682]. Chernihivska starovyna - Chernihiv antiquity. Chernihiv, Ukraine. 88-100.

RGADA (Rossijskij gosudarstvennyj arkhiv drevnikh aktov) - RSAAA (Russian State Archive of Ancient Acts). F. 124. Op. 5. Ed. khr. 13. Chasti 1-2. 212 l.

Zbirnyk kozatskykh litopysiv: Hustynskyi, Samiila Velychka, Hrabianky [Collection of Cossack Chronicles: Hustynsky, Samiila Velychka, Hrabianky^ (2006). Kyiv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru