Митрополит Арсеній Мацієвич в українській історіографії поч. XX - XXI ст.

Chistyakov Volodymyr O. - Master of History, a graduate of the O. M. Lazarevsky Educational-Scientific Institute of History and Socio-Humanities, employee of Lazar Baranovych Research Institute of Religion's History, T. H. Shevchenko National University «Chernihrv Colehium» (Chernihiv, Ukraine).

METROPOLITAN ARSENIY MATSIEVICH IN UKRAINIAN HISTORYOGRAPHY OF THE BEGINNING OF XX-XXI CENTURIES

The purpose of the article is an objective historiographical characteristic of the figure of Metropolitan Arseniy Matsievich (1697-1772) through the prism of Ukrainian Church and Historical Science of XX-XXI centuries, outlining the range of problems and prospects for the development of contemporary Ukrainian historiography, dedicated to this prominent figure. The research methodology is based on usage of comparative, historical-genetic methods, the method of historical periodization etc. Scientific novelty. On the basis of the involved historiographic base, has been summarized historical estimates and visions of the figure of Metropolitan Arseniy by Ukrainian historians of the early XX-XXI centuries. Moreover, the problem milestones and perspective directions of the research of biography, dedicated to Arseniy Matsievich, in the modern Ukrainian historiography were defined. Conclusions. The emergence of Ukrainian ecclesiastical historiography as a field of historical science dates back to the time of the liberation contest of 1917-1921, when Ukraine was institutionalized as a state. The greatest contribution to the scientific studying of Arseniy Matsiyevich's activity weremade by Ukrainian diaspora scholars, among whom especially should be noted I. Vlasovsky, who actively developed studios of all-Ukrainian church history, and I. Ogienko, who can be considered as one of the first outstanding church biographers. In the historical writings of diaspora scholarsprevails the national-religious aspect of the study of the life of the Ukrainian Church in the synodal period.

Contemporary Ukrainian historiography is characterized by usage of typological and structural methods of studying history of the Ukrainian and Russian Churches in the eighteenth century. Therefore, Arseniy Matsiyevich's figure in domestic historical works is analyzed rather superficially. Among the problematic, unexplored topics, which is the neededfor research, are the philosophy of Metropolitan Arseniy, his ecclesiastical and political views, which were formed, among other, during his studies at the Kyiv-Mohyla Academy (1715-1726). An analysis of the cultural activities and daily life of Ukrainian bishops of the eighteenth century requires a separate scientific study too.

Key words: Arseniy Matsievich, state-church relations, ethno-confessional features, secularization, diaspora church historiography.

Визначний церковно-адміністративний діяч, богослов, місіонер, ростовський митрополит Арсеній Мацієвич (1697-1772) увійшов в історію як одна з найяскравіших та неординарних постатей Руської Православної Церкви XVIII ст. Його різнопланова та широка проповідницька, церковно-політична діяльність, активний спротив секуляризаційній політиці імперської російської влади залишили помітний слід у пам'яті нащадків та зумовили значний науковий інтерес щодо вивчення особистості митрополита Арсенія. Накопичення значної джерельної та історіографічної бази ставить завданням осмислення постаті цього церковно-суспільного діяча - українця за походженням - крізь призму вітчизняної історіографії. Особливої наукової уваги заслуговує вивчення передумов формування церковно-політичних поглядів Арсенія Мацієвича в ході його навчання в Києво-Могилянській академії (1715-1726), аналіз причин та підґрунтя його гострого конфлікту з вищою світською владою у другій половині XVIII ст. в контексті світогляду тогочасної української ієрархії, поставленої на службу Російській Церкві та імперській російській державності. Важливим також є всебічне висвітлення внеску митрополита Арсенія в соціокультурне та політичне життя Руської Церкви в контексті діяльності багатьох визначних українських та російських церковних ієрархів, які боролись за збереження прав та внутрішньої свободи Церкви у XVIII ст., - таких як Феофілакт Лопатинський, архієпископ Амвросій Юшкевич, митрополит Павло Конюскевич та ін.

Важливою археографічною проблемою є необхідність публікації документальної спадщини Арсенія Мацієвича, яка містить 217 проповідей (нині зберігаються в Російській державній бібліотеці у відділі рукописів архіву Троїце-Сергієвої лаври (Ф.303.ІІ), й досі не видані¹), визначної полемічної праці «Возражение на пасквиль лютеранский, называемый «Молоток на камень веры» Див.: Рукописи РГБ. Ф. 303. II. ТСЛ. Т. 10.1-7, РГБ. Ф. 303. II. ТСЛ. Т. 11.1-4. Список середины XIX века. Загалом 217 проповідей владики Арсенія, які дійшли до нашого часу, об'єднані у 12 томів. Див.: Арсений Мацеевич, митр. Возражение на пашквиль лютеранский, нареченный молоток на книгу Камень веры, который молоток показался быти восковый, яко воск от лица огня, сиречь от слова Божия, и самыя истинны исчезнувший. ОР РГБ. Ф. 299, №118; Ф. 304, II. №127; ОР РГБ. F. I. 190 и др., републікації інших його творів (зокрема, і полемічного трактату «Феофилактово обличение поморским ответам», який митрополит Арсеній доповнив та написав до нього передмову Див.: Арсений Мацеевич, митр. Дополнение обличения ответов раскольнических, пустосвятами Выгорецкими в 1723 году предложенных. Православный собеседник, 1861. Т. III. С. 349 и дал.), його епістолярної спадщини (передусім листування з членами Синоду), документальних свідчень, пов'язаних з його життям.

Історіографія постаті митрополита Арсенія Мацієвича, не зважаючи на дуже значну кількість монографій та статей (зокрема, І. Огієнко станом на 1964 р. наводив більше вісімдесяти позицій Огієнко І. (митрополит Іларіон). Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич. Історична монографія. Вінніпег: «Інститут дослідів Волині», 1964. С. 254-262.), в українському вимірі є досить фрагментарною. Історичні дослідження життєвого шляху та діяльності митрополита Арсенія були започатковані лише з 60-х рр. XIX ст., тобто за 100 років після смерті Ростовського митрополита, і спочатку мали переважно джерелознавчо-описовий характер, що пояснювалось відкриттям архівних документів та його творчої спадщини. Серед українських дослідників того часу, які приділяли значну увагу постаті митрополита Арсенія, були В. Іконников Див., напр.: Иконников В. С. Арсений Мацеевич митрополит Ростовский (1697-1772): Эпизод из секуляризации церковных имуществ в России. Русская старина. 1879. С. 731-752, 1-34, 577-608, 1-34, 177-198. Отд. отт.; Иконников В. С. Арсений Мацеевич. Историко-биографический очерк. Русская старина, 1879. Т. 24-26. [Електронний ресурс]. URL:http://russianway.rhga.ru/upload/main/23_ Ikonnikov.pdf., К. Харлампович Харлампович К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Т. I. Казань: издание книжнаго магазина М. А. Голубева, 1914. 944 с., які разом з ро сійськими істориками Церкви другої половини XIX ст. започаткували історичні студії, присвячені Арсенію Мацієвичу Огієнко І. (митрополит Іларіон). Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич... С. 250, 257.. Перші аналітико-історичні праці, присвячені вказаній проблематиці, побачили світ наприкінці XIX - на початку XX ст. У контексті цих досліджень почала зароджуватись українська історіографія з притаманним їй баченням ролі Мацієвича в житті Руської Православної Церкви. Саме з 1880-1890-х рр. можна спостерігати значну диференціацію та поляризацію історичних оцінок діяльності митрополита Арсенія та його постаті загалом на міжнаціональному (у порівняльному дискурсі між російськими та українськими дослідженнями) історіографічному рівні Вперше історіографічний аспект діяльності митрополита Арсенія Мацієвича розглянув та виділив певні опозиції в історичних працях другої половини XIXct. і. Морошкін у статті «Обзоръ литературы объ Арсеніи Мацеевиче», опублікованій в журналі «Библиограф» в Санкт-Петербурзі у 1886 р. Див.: Морошкин И. Я., свящ. Обзор литературы об Арсении Мацеевиче. Библиограф, числа 2-4. Санкт-Петербург, 1886. Українсько-білоруські дослідники другої половини XIX ст. (зокрема, К. Харлампович, М. Теодорович) обстоювали помірковану та частіше - апологетичну оцінку діяльності Ростовського митрополита, водночас російські науковці того часу (І. Чистович, П. Пекарський) часто негативно оцінювали протисекуляризаційний виступ митрополита Арсенія. Зокрема, І. Огієнко так писав з цього приводу: «До 1886 р. появилося 25 статей про Арсенія, але тільки 8 з них боронили його». Див.: Огієнко І. (митрополит Іларіон). Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич. С. 254..

В контекстіхронологічно-проблематичного аналізу історіографічних

досліджень, присвячених митрополиту Арсенію, можна умовно виділити певні періоди, які обумовлювались поетапністю відкриття нових історичних джерел про його життя та діяльність, зміною способу історичного мислення та відповідно - методології дослідження, соціокультурними запитами, особистісним ставленням авторів до постаті Арсенія Мацієвича та багатьма іншими факторами, які впливали на фокус, повноту та якість дослідження життєвого шляху та діяльності цього визначного ієрарха. Національно-визвольні змагання українського народу початку XX ст., інституалізація української державності, прагнення до автономії Української Православної Церкви (в цьому контексті варто згадати про «Определение Священного Собора Православной Российской Церкви по проекту Положения о временном Высшем управлении Православной Церкви на Украине

7 (20) Сентября 1918 года», за яким православним єпархіям в Україні були надані «особые преимущества на началах автономии» Документ повністю див.: Определение Священного Собора Православной Российской Церкви по проекту Положения о временном Высшем управлении Православной Церкви на Украине 7 (20) Сентября 1918 года. Собрание определений и постановлений священного собора Православной Российской Церкви 1917--1918 гг. Москва, 1994. Вып. 4. C. 15-19.), автокефальний рух 1920-30-х рр. в Україні та діаспорі (особливо у США та Канаді) поставили гостру необхідність осмислення історії Української Церкви, її визначних діячів, взаємовідносин з Російською Православною Церквою. О. Оглоблин відносив початок формування «української церковної історіографії» як наукової дисципліни до періоду після 1917 р Цит. за: Шевченко Т. Релігійний дискурс української радянської та національної історіографій: контраверсії спадкоємності. Історіографічні дослідження в Україні. № 24. Київ, 2014. С. 73-96. Цит. за: Шевченко Т. Релігійний дискурс української радянської та національної історіографій: контраверсії спадкоємності. С. 73.. Отже, інституалізація української історіографії історії Церкви в цілому та поява історичних праць, присвячених постаті Арсенія Мацієвича, ставить важливе завдання дослідити оціночні бачення українськими церковними істориками ролі митрополита Арсенія у житті Православної Церкви XVIII ст.

Перший етап української історіографії досліджуваного питання (від початку до 60-70-их рр. XX ст.) можна визначити як найпродуктивніший в якісному аспекті: він характеризувався появою українських за своїм культурно-ментальним баченням наукових праць, присвячених як загальній історії Української Церкви синодальної доби, так і безпосередньо діяльності митрополита Арсенія. Цей історіографічний період характеризувався переважанням діаспорної історіографії, що пояснювалось, на нашу думку, занепадом безпосередньо українського церковного історіописання внаслідок репресій радянського режиму 30-х рр. та нівеляції церковних інституцій, в середовищі яких розроблялись наукові студії історії Церкви. Зокрема, так про це писав О. Оглоблин: «Ліквідація Української Автокефальної Православної Церкви, а головне Української Греко-Католицької Церкви (1945), закриття всіх церковно-наукових установ (починаючи з Київської Духовної Академії в 1920 році), товариств, фактична заборона наукових студій над історією Церкви тощо - дослівно вигнали церковно-історичну науку за межі України й ізолювали її від архівних джерел, що залишилися на Батьківщині»¹¹.

Ґрунтовними наративними монографіями, написаними в діаспорі, є праці

О.Лотоцького «Нарис історії Автокефальних Церков» (видана у Варшаві 1938 року) Лотоцький О. Нарис історії автокефальних Церков. Праці Українського наукового інституту. Серія правнича; Т. 30, кн. 4. Варшава, 1938. [3], 550, [9] с. та І. Власовського «Нарис історії Української Православної Церкви» (вийшла в Нью-Йорку в 1957 році) Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: [в 4 т., 5 кн.] / Іван Власовський / Укр. Православ. Церква Київ. Патріархату. Репр. вид. Київ : [б.в.], 1998. Т. ІІІ. 389, [1] с.: іл.. Кожна з цих робіт мала своє концептуальне розуміння направленості та значення діяльності Арсенія Мацієвича, але водночас ці дослідження мають спільну позитивну оцінку його постаті.

Основним лейтмотивом оцінки діяльності Арсенія Мацієвича у праці І. Власовського, на нашу думку, є аналіз внеску українців-архієреїв в церковно-адміністративне та суспільно-політичне життя Росії XVIII ст. На думку науковця, секуляризаційна політика Катерини ІІ мала своєю метою остаточну інкорпорацію Гетьманщини до Російської імперії та «урівняння українського духовенства з московським» Там само. С. 37. (очевидно, автор мав на увазі прагнення імперського уряду скасувати до того привілейоване становище української церковної ієрархії. - В.Ч.). Дослідник розділяє думку проф. К. Харламповича про належність Мацієвича до «святителів-українців, канонізація котрих питання тільки часу...» Там само. С. 94.. Важливим є зауваження І. Власовського про адміністративну діяльність Арсенія Мацієвича у Священному Синоді, яка була спрямована на заохочення «великоросів» до богословського навчання, з огляду на переважання архієреїв-українців на російських кафедрах та Синоді в 40-50-х рр. XVIII ст. Там само. 132-133. Також дослідник звертав увагу на гостру суперечність ідейних поглядів цезаропапизму Катерини ІІ та бачення ролі Церкви вищим українським духовенством, вихованим у традиціях Києво-Моги- лянської академії Там само. С. 135. (з притаманним цим традиціям «демократизмом», який ґрунтувався на правових відносинах держави та Церкви, що склалися у «конституційно-монархічній» Речі Посполитій, на відміну від абсолютистського монархічного устрою Російської імперії. - В.Ч.). Високо оцінюючи роль українських та білоруських ієрархів у просвіті Російської Церкви, І. Власовський відзначав і великий внесок Арсенія Мацієвича в організацію духовно-просвітницької діяльності серед російського духовенства Ростовсько-Ярославської єпархії Там само. С. 68.. Він вважав, що широкий розголос та значний суспільний резонанс, спричинений засудженням митрополита Арсенія, створив вагому перепону для швидкого проведення секуляризації церковних маєтностей на українських землях. На думку дослідника, саме цей факт мав головне значення в контексті антисекуляризаційного виступу цього ієрарха. Варто нагадати, що передання церковних маєтностей державі на українських землях відбулося на 22 роки пізніше, ніж у самій Росії Там само. С. 137..

О. Лотоцький у роботі «Історія Автокефальних Церков» постаті митрополита Арсенія приділив дуже незначну увагу - авторське бачення ролі діяльності Ростовського митрополита дослідник наводить лише у примітці до тексту, де подає характеристику імператриці Катерини ІІ: «вона, як голова церкви, вимагала повної слухняності од ієрархії та жорстоко карала вияви самостійної думки та чину з боку останньої» Лотоцький О. Згадана праця. С. 430.. Весь опис діяльності Арсенія Мацієвича зведений О. Лотоць- ким винятково до обставин засудження Ростовського митрополита, що зумовлено, на нашу думку, проблематикою його наукового дослідження (дослідник у цій праці аналізував «історичні факти втілення засад автокефалії крайових церков» та описував їх «устрій та зовнішні відносини») Відомості взято з електронної бібліотеки «Україніка» Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. [Електронний ресурс]. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib exe=fullwebr.. Однією з головних причин засудження митрополита Арсенія вчений вважав «антагонізм Синоду до єпископів- українців» Лотоцький О. Згадана праця. С. 430..

Найбільший внесок у розвиток біографістичних студій багатьох визначних українських суспільно-церковних діячів, і Арсенія Мацієвича також, здійснив професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) Серед головних праць дослідника, які присвячені митрополиту Арсенію або в яких його постаті приділяється чільна увага, можна відзначити такі роботи: Огієнко І. (митрополит Іларіон). Митрополит- мученик Арсеній Мацієвич. Історична монографія. Вінніпег : «Інститут дослідів Волині», 1964, 279 с.; Огієнко І. (митрополит Іларіон). Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу: курс читаний в Укр. нар. ун-ті : з мал. і портр. укр. культ. діячів. Київ : Абрис, 1991. 272 c.: іл.; Огієнко І. (митрополит Іларіон). Іконоборство. Історично-догматична монографія. Вінніпег : Консисторія Української Греко-Православної Церкви в Канаді, 1954. 239 с.. У його працях найвиразніше простежується національно-українське бачення мотивів та ролі діяльності українських архієреїв, які служили в Російській Церкві як вищі церковні ієрархи. Про Арсенія Мацієвича дослідник вперше згадав у роботі «Українська культура» Огієнко І. (митрополит Іларіон). Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу: курс читаний в Укр. нар. ун-ті: з мал. і портр. укр. культ. діячів. Київ : Абрис, 1991. 272 c.: іл. С. 101, 193-197., де він характеризує його як «повсякчасного оборонця прав духовенства» та «нервову та палку людину ... яка ніколи не забувала старожитніх прав українського духовенства» Там само. С. 193.. Цікавою є оцінка доповідей Арсенія Мацієвича до Синоду, в яких, на думку дослідника, Ростовський митрополит «по-козацькому одчитав Синод і саму Катерину за всі їхні наміри.» Там само. С. 195.. На думку І. Огієнка, визначальною обставиною порушення «справи Арсенія Мацієвича» стала особиста ненависть імператриці до Мацієвича: «ця подія з непокірним митрополитом дуже обурила царицю проти українців і помстою до їх вона дихала все своє життя»; науковець вважав, що «опікшись на Мацієвичі . Катерина почала здалеку підходити до монастирських українських земель, почала підходити не простою стежкою, а підкупом вищого духовенства.» Там само. С. 197.. Загалом опис І. Огієнка у згаданій праці носить радше публіцистичний, ніж науковий характер: науковець в авторській інтерпретації описує життя Мацієвича лише на основі монографії М. Попова «Арсений Мацеевич и его дело», виданої 1912 р. в Санкт-Петербурзі Там само. С. 197..

Окремо слід відзначити ґрунтовну апологетичну монографію І. Огієнка «Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич» Огієнко І. (митрополит Іларіон). Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич. Історична монографія. Вінніпег, «Інститут дослідів Волині», 1964, 279 с., видану у Вінніпезі в 1964 р. Сучасний аспективний історіографічний огляд роботи І. Огієнка був зроблений С. Кагамли- ком («Постаті українських ієрархів у творчості І. Огієнка крізь призму сучасних досліджень») Кагамлик С. Постаті українських ієрархів у творчості І. Огієнка крізь призму сучасних досліджень. Українознавчий альманах. Вип. 10, 2012. С. 61-66.. Дослідник всебічно охарактеризував життєвий шлях, церковно- політичну, проповідницьку та адміністративну діяльність Арсенія Мацієвича на основі широкої джерельної та історіографічної бази: його листувань та донесень, ще не використаних істориками в контексті біографістичних студій на середину XX ст. зібрань документів «Полное собрание постановлений и распоряжений по Ведомству Православного Исповедания.» та «Описание документов и дел, хранящихся в Архиве Святейшаго Правительствующаго Синода» Огієнко І. (митрополит Іларіон). Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич. С. 262-265., майже всіх відомих на той час російських та зарубіжних праць, присвячених історії Руської Церкви XVIII ст. І. Огієнко запропонував авторську інтерпретацію обставин засудження Ростовського митрополита та вперше цілісно узагальнив відому натоді біобібліографію та джерельну базу постаті Мацієвича Там само. С. 264-265.. В дискурсі історичних проблем, яким історик приділяв увагу, превалювали церковно-політичні, адміністративні (цим проблемам присвячено близько половини згаданої монографії) Там само. С. 273-275. та дещо меншою мірою - проповідницькі аспекти діяльності Арсенія Мацієвича. Також у цій праці І. Огієнко змінив свою попередню візію його постаті у порівнянні з наведеними в монографії «Українська культура» авторськими оцінками, абсолютно позитивно оцінюючи діяльність Ростовського митрополита.

Серед провідних концептуальних аспектів, які простежуються в аналізі та оцінці діяльності митрополита Арсенія, в роботі І. Огієнка вирізняється національно-релігійний чинник. Характеризуючи його життя, дослідник завжди наголошує на значній ментально-культурній різниці між Українською та Російською Православними Церквами, яка, на думку І. Огієнка, й виявлялася у несприйнятті Мацієвича представниками Синоду за Катерини ІІ як «малороса» та «черкасиш- ка» (Арсеній Мацієвич походив з польського шляхетського роду Мацієвичів та народився у Володимирі-Волинському) Див.: Попов М., свящ. Изгнанный правды ради. Жизнь святителя Арсения (Мацеевича). Репринтное воизпроизведение издания: Священник М. Попов. Арсений Мацеевич, митрополит Ростовский и Ярославский. Московское подворье Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, Москва, 2001. С. 14-15., постійній конфліктності між місцевою світською та митрополичою владою, зростанні напруженості між вищою, імператорською, владою та митрополитом Арсенієм.

Неодноразово дослідник висловлює власне розуміння трагічності долі Арсенія Мацієвича: «...як тяжко було українським ієрархам працювати в Московії. Вони звикли до зовсім іншої культури добре християнізованої України, самі мали високу освіту, а в Росії на кожному кроці бачили темноту, великі сліди поганства та постійне чавлення російської влади - вищої і нижчої - на Церкву і на духовенство взагалі. Бачили і знали, що церковна ідеологія українська й московська - сильно різняться між собою!» Огієнко І. (митрополит Іларіон). Життєписи великих українців / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. Київ : Либідь, 1999. С. 385.. Також у цій монографії І. Огієнко подає короткий історіографічний виклад апологетичних оцінок Арсенія Мацієвича російськими та українськими істориками Церкви та намагається обґрунтувати бачення його боротьби як діяльності, направленої проти майбутньої «комуністичної прірви»: «митрополит-мученик передбачував цей грядущий російський комунізм, рятував авторитет Церкви, скільки сил мав» Там само. С. 526.. Причинами таких оцінок постаті Мацієвича як «жертви російського абсолютизму» можна вважати церковно-політичні погляди І. Огієнка, який, як відомо, був активним церковним діячем українського автокефального руху початку 20-х рр. XX ст. в Україні, а згодом - предстоятелем Української Греко-Православної Церкви в Канаді (1951-1972 рр.). Окрім цього, над своєю роботою І. Огієнко працював переважно у Вінніпезі, в середовищі української діаспорної інтелігенції, визначним представником якої він був і сам.

Працю І. Огієнка можна вважати основоположною в сентенційному українському історіографічному значенні: вона є цінною з огляду на вдалу спробу поєднання біографічного, порівняльного та історико-типологічного методів дослідження. Науковець намагався характеризувати погляди, мотиви дій та причини активної протидії митрополита Арсенія Мацієвича політиці секуляризації крізь призму сутнісних ознак церковно-політичного та культурно-релігійного життя Російської імперії другої половини XVIII ст., аналізуючи типові ознаки соціокультур-

ного та політичного життя крізь призму їх сприйняття Мацієвичем. Цікавим є той факт, що про Мацієвича Огієнко згадує і в іншій роботі - історично-догматичній монографії «Іконоборство», фактично розуміючи його церковно-адміністративну діяльність як направлену на захист догматів та законних прав Церкви Огієнко І. (митрополит Іларіон). Іконоборство. Історично-догматична монографія / Консисторія Української Греко-Православної Церкви в Канаді. Вінніпег, 1954. С. 213-214.. Також дослідник високо оцінював вклад Арсенія Мацієвича у канонізацію та поширення вшанування його попередника на Ростовській кафедрі, митрополита Димитрія (Туптала), життю і діяльності якого також присвятив окрему монографію Огієнко І. (митрополит Іларіон). Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич... С. 257..

Після 60-70-х рр. можна спостерігати занепад історичних студій, присвячених Арсенію Мацієвичу. Ймовірно, зниження зацікавленості церковною історією XVIII ст. в середовищі української діаспори пояснюється появою вже згаданих визначних монографій, які більшою мірою закривали «білу пляму» в українських дослідженнях історії Церкви XVIII ст. та особистості Арсенія Мацієвича. Другий, сучасний етап українських історичних біографістичних студій, присвячених Арсенію Мацієвичу (за доби незалежності), на жаль, є досить фрагментарним як за широтою поставлених проблем, так і за кількістю наукових праць.

Характеризуючи оцінки діяльності Арсенія Мацієвича крізь призму офіційної української церковної історіографії, ми можемо бачити певні спільні риси у поглядах на постать Ростовського митрополита з боку ієрархів Української та Російської Православних Церков. Зокрема, слід відзначити повну реабілітацію Арсенія Мацієвича: вперше він був канонізований РПЦ МП як священномученик у 2000 р. в ході діяльності Ювілейного Архієрейського Собору поряд з «соборним прославлением новомучеников и исповедников Российских XX века» Див.: Юбилейный Архиерейский Собор Русской Православной Церкви. Храм Христа Спасителя 13-16 августа 2000 года. Материалы. Москва : Издательский совет Московского Патриархата. Благотворительный фонд «Рождество - 2000», 2001. С. 301-304. [Електронний ресурс]. URL: http:// www.patriarchia.ru/db/text/423846.html.. Згодом митрополит Арсеній був також прославлений і УПЦ КП за рішенням Помісного Собору 15 липня 2004 р. Докладніше про це див.: Петрущак І. Канонізація святих на соборах Української Православної Церкви Київського Патріархату 1996-2013. Магістерська робота за спеціальністю 041 - богослів'я. Київ: Київська Православна Богословська Академія. Богословський факультет, 2018. С. 57-68. [Електронний ресурс]. URL: https://drive.google.com/file/d/1ifeHRTiR29XvrDMl1itVOmHxLiMfbyc2/

view..

На сучасному етапі в українській церковній історіографії загалом розповсюджене те бачення ролі Арсенія Мацієвича у житті Церкви, яке було запропоноване

І.Огієнком - це, зокрема, можна простежити на прикладі доповіді архієпископа Ігоря Ісіченка «Агіологічний вимір української православної ідентичності» на симпозіумі «Українське православ'я в родині світових православних християнських церков: минуле, сучасне, майбутнє» (Торонто, 8-10 травня 2014 р.). Автор визначає митрополита Арсенія Мацієвича як «приклад української святости» та вважає його діяльність взірцем «сміливої незалежності суспільної позиції праведника»: «Арсеній Мацієвич своїм сповідницьким подвигом дезавуював псевдо- православну риторику Катерини ІІ та, попри неможливість його офіційної канонізації, став символом опору Церкви дискримінаційним актам російського царату» (тут І. Ісіченко робить посилання на вищезгадану працю І. Огієнка) Ісіченко Ігор, архиєп. Агіологічний вимір української православної ідентичности. Доповідь на симпозіумі «Українське православ'я в родині світових православних християнських церков: минуле, сучасне, майбутнє» (Торонто, 8-10 травня 2014 р.). [Електронний ресурс]. URL: http://www.bishop. kharkov.ua/site/abpihorisichenko/reports/agiologicnij-vimir-ukraienskoie-pravoslavnoie-identicnosti..

Серед українських історіографічних робіт, присвячених постаті Арсенія Маці- євича, можна відзначити статтю М. Руднева «Дело Арсения Мацеевича как «индикатор» церковного консерватизма екатерининской эпохи: историографический аспект». Автор приділяє основну увагу ґрунтовному історіографічному аналізу особливостей церковного консервативного руху середини та другої половини XVIII ст. в Російській імперії, основним провідником та лідером якого дослідник визнає Арсенія Мацієвича. М. Руднев пише: «оппозиционное священство, идейно-мировоззренческая позиция которого со всей очевидностью отражала идеологию тогдашнего «внесистемного» церковного консерватизма, было представлено колоритной фигурой ростовского митрополита Арсения Мацеевича (1697-1772), окончившего свои дни безымянным узником одиночной камеры Ревельской крепости» Руднєв М. А. Дело Арсения Мацеевича как «индикатор» идеологии церковного консерватизма екатерининской эпохи: историографический аспект. Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія. № 25 (1). Дніпро, 2017. C. 183.. Автор розгортає свою історіографічну інтерпретацію церковного консерватизму катерининської доби на тлі аналізу постаті Мацієвича крізь призму тогочасних проблем державно-церковних відносин Російської імперії (передусім в дискурсі секуляризації) Там само. С. 182.. Перевагами цієї статті є: значний корпус проаналізованої історичної літератури, серед якої автор окремо виділяє узагальнюючі праці з історії Церкви другої половини XIX - початку XX ст. та історико-біографічні праці, присвячені Арсенію Мацієвичу; ґрунтовність аналізу оцінок постаті митрополита Арсенія на прикладі різних авторів; характеристика історіографічної «поляризації» поглядів російських істориків на діяльність Арсенія Мацієвича; розгляд особливостей радянської історіографії митрополита Арсенія Ростовського та причин «негативного» відношення до нього в окремих сучасних російських біографічних працях, присвячених Катерині ІІ. Визнаючи свій аналіз «пробним», автор наголошує на перспективності подальших історичних досліджень особистості Арсенія Мацієвича задля аналізу феномену російського церковного консерватизму: «дальнейший всесторонний и объективный анализ освещения и трактовки идеологических аспектов «слова и дела» Арсения Мацеевича в российской, украинской и, возможно, в зарубежной научной гуманитаристике должен стать одним из исходных структурно-сюжетных элементов будущего обобщающего исследования историографии русского консерватизма эпохи Империи и, в первую очередь, его специфической и до сих пор малоизученной типологической версии, нашедшей свое воплощение в историческом бытии Русской православной церкви синодального периода» Там само. С. 187..

Слід відзначити, що саме типологічний та культурологічний підхід до вивчення історії Української та Російської Православної Церкви XVIII ст. превалює в українській історіографії на сучасному етапі. Кілька статей С. Кагамлика, присвячених різноманітним аспектам життя та діяльності української церковної ієрархії XVIII ст., характеризують вплив діяльності українського духовенства на російське церковно-суспільне життя саме в дискурсі історико-типологічного підходу Див.: Кагамлик С. Діяльність української православної ієрархії як чинник інтеграції українського суспільства (від імперії до сучасності). Українознавчий альманах. Вип. 19. № 1. Київ, 2018. С. 126-129; Кагамлик С. Постаті українських ієрархів у творчості І. Огієнка крізь призму сучасних досліджень. Українознавчий альманах. № 10. Київ, 2012. С. 61-66; Кагамлик С. Українська церковна еліта ранньомодерного часу: нові аспекти дослідження. Українознавчий альманах. № 4. Київ, 2013. С. 157161; Кагамлик С. Українці чи росіяни? (До питання про ідентичність церковних ієрархів українського походження на службі в Російській імперії XVIII ст.). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. Вип. 16. Київ, 2012. С. 28-32.. Аналізуючи проблему національної та діяльнісної самоідентифікації вищих українських ієрархів XVIII ст., науковець вважає Арсенія Мацієвича одним з найпослідовніших «архієреєїв-консерваторів» Кагамлик С. Українська церковна еліта ранньомодерного часу: нові аспекти дослідження... С. 160.. Проводячи класифікацію та порівняльний аналіз діяльності українських «архієреїв-реформаторів» та «архієреїв-консервато- рів» (в залежності від ставлення ієрархів до «Духовного регламенту» Петра І та синодальних реформ), історик приділяє особливу увагу руху за відновлення патріаршества в Росії, в якому українські церковні ієрархи часто консолідувались з російськими. На думку С. Кагамлика, вихованці Києво-Могилянської колегії, яким був і митрополит Арсеній, розповсюджували у своїх архієрейських резиденціях та ввірених єпархіях традиції київської духовно-культурної школи та намагались не поривати зв'язків з Україною (про це свідчить і прагнення Арсенія Мацієви- ча звільнитись на спокій до Спасо-Преображенського Новгород-Сіверського монастиря у листопаді 1745 р. Морошкин И., свящ. Обзор литературы об Арсении Мацеевиче. Библіограф. Санкт-Петербург, 1886. Числа 2-4. С. 430.) і, відповідно, «зберігали відчуття своєї етнічної, культурної та духовної належності» Кагамлик С. Українці чи росіяни? (До питання про ідентичність церковних ієрархів українського походження на службі в Російській імперії XVIII ст.). С. 32.. Характеризуючи церковно-політичне значення виступу Арсенія Мацієвича загалом, П. Яроцький зазначає, що саме після засудження Ростовського митрополита та подальшої «секуляризації церковно-монастирських маєтностей в Україні 1786 р.» відбулась «рішуча реалізація заходів з уніфікації та русифікації всіх сторін церковного життя в Україні» Історія православної церкви в Україні: Збірка наукових праць (відповід. ред. П. Яроцький). Київ :

Четверта хвиля, 1997. С. 175..

Історіографічні оцінки постаті Арсенія Мацієвича сучасними українськими істориками можна простежити на прикладі окремих статей та узагальнюючих праць, присвячених проблемам історії Української та Російської Церков, оскільки науково-біографічні дослідження життя та діяльності митрополита Арсенія є майже відсутніми. Інколи митрополиту Арсенію присвячують також літературні твори Окрему літературно-публіцистичну працю Мацієвичу присвятив І. Корсак («Таємниця святого Арсенія: роман-есей»), в якій автор у художньому стилі виклав обставини «справи Арсенія Мацієвича» крізь призму складного церковно-політичного життя Російської імперії катерининської доби. Автор додає до роману підбір історичних документів - свідчень сучасників-іноземців та суспільних діячів XVIII-XX ст., які характеризували негативні риси політичного життя та державно-церковних відносин в Російській імперії другої половини XVIII ст. та особливо - діяльності імператриці Катерини ІІ. Див.: Корсак І. Ф. Таємниця святого Арсенія: роман-есей / Іван Корсак. Київ : Ярославів Вал, 2010.

C. 139-158..

Серед сучасних вітчизняних досліджень історії Церкви, які характеризували діяльність Арсенія Мацієвича, слід виокремити роботу архієпископа Ігоря Ісічен- ка «Історія Христової Церкви в Україні» Ісіченко Ігор, архиєп. Історія Христової Церкви в Україні. Видання третє, виправлене та доповнене. Київ : Акта, 2008. С. 16, 212, 224, 230, 335.. Аналізуючи цю працю, слід відзначити схвальне ставлення дослідника до постаті Арсенія Мацієвича. І. Ісіченко, так само як І. Огієнко, робить значний акцент на національній приналежності митрополита, визначає його як «символ опозиції українців (маються на увазі церковні ієрархи. -

B. Ч.) запровадженню в Церкві цілковитої влади монархині» Там само. С. 212.. І. Ісіченко акцентує увагу винятково на церковно-політичній діяльності Арсенія Мацієвича й обставинах засудження Ростовського митрополита Там само. С. 212, 225., не подаючи цілісної характеристики його особистості та діяльності.

Протоієрей О. Кислашко приділив значну увагу постаті Арсенія Мацієвича в контексті своєї загальної роботи «Життя і діяльність святих, нашої землі Ру- си-України прославлених» Кислашко О., прот. Вступ / Життя і діяльність святих нашої землі Руси-України прославлених. Київ : Грамота, 2007. 328 с. [Електронний ресурс]. URL: https://parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/ zhyttya-svyatyh/; Кислашко О., прот. Арсеній Мацієвич, митрополит Ростовський..., у якій він присвятив ростовському ієрарху окрему історико-агіографічну статтю. Ця праця потребує окремого історіографічного аналізу з двох причин. По-перше, автор головним завданням своєї роботи вбачав прагнення «виокремити святих нашої землі, Руси-України, показати їхнє життя», і тому на прикладі цієї статті можна зрозуміти етноконфесійні основи зарахування митрополита Ростовського Арсенія Мацієвича до українських святих. Автор вважає досить складною проблему національної ідентифікації святих Кислашко О., прот. Вступ. Арсеній Мацієвич, митрополит Ростовський..., особливо якщо взяти до уваги постаті канонізованих особистостей, які за походженням були українцями, але служили та провадили церковно-просвітницьку діяльність на зарубіжних теренах. По-друге, робота О. Кислашко є досить ґрунтовною та містить численні авторські оцінки, які дають змогу проаналізувати бачення ролі Арсенія Мацієвича в житті Руської Церкви XVIII ст. сучасними українськими ієрархами.

На початку роботи О. Кислашко згадує про канонізацію Арсенія Мацієвича та подає коротку загальну оцінку його діяльності: «Митрополит Арсеній був противником духовного регламенту, який був уведений Імператором Петром І, відстоював відновлення патріаршества в Росії, захищав матеріальний стан духовенства, монастирів і земельних церковних угідь, на які зазіхала ненаситна імперська машина» Кислашко О., прот. Арсеній Мацієвич, митрополит Ростовський.. Однак, ставлення Арсенія Мацієвича до указів імператора Петра І, які стосувалися церковних справ, є неоднозначним, оскільки, як писав С. Соловйов, певні синодальні постанови Ростовський митрополит вважав «неосмотрительными, продерзостными и противными указам Петра Великого и Елисаветы» Докладніше див.: Соловйов С. М. История России с древнейших времен. Сочинения: В 18 кн. Москва : Голос; Колокол-Пресс, 1993-1998. Кн.13: История России с древнейших времен. Т. 25-26 / Отв. ред.: Копцова В. В. М.: Голос; Колокол - Пресс, 1998. 664 с., 1 л. портр. [Електронний ресурс]. URL: http://militera.lib.ru/common/solovyev1/25_03.html. (про апеляцію митрополита Арсенія до указів Петра І при захисті прав духовенства згадував і його визначний біограф, священик М. Попов) Попов М., свящ. Згадана праця. С. 23.. З іншого боку, в «Записке о благочинии церковном», адресованій імператриці Єлизаветі Петрівні, митрополит Арсеній послідовно виступав проти синодального правління в Руській Церкві, запровадженого «Духовним Регламентом» Петра І Огієнко І. (митрополит Іларіон). Іконоборство. Історично-догматична монографія / Консисторія Української Греко-Православної Церкви в Канаді. Вінніпег, 1954. С. 54-67.. Серед проблемно-історичних концептів аналізу життя та діяльності Арсенія Мацієвича основну увагу О. Кислашко приділяє таким темам:

1. Концепція «автономізму» Української Церкви в складі Руської у XVIII ст. Основним прихильником цієї ідеї він вважає чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. На думку науковця, Арсеній Мацієвич розумів залежність українських церковних традицій від російського впливу і тому тривалий час проживав на українських землях Кислашко О., прот. Арсеній Мацієвич, митрополит Ростовський.;

2. Проблема церковно-культурної праці українських ієрархів у справі християнізації та просвітництва Сибіру та інших областей, населених неросійським корінним населенням (цьому дискурсу значну увагу приділяли і вищезгадані дослідники) Там само.;

3. Адміністративна та культурно-проповідницька діяльність митрополита Арсенія, спрямована на налагодження церковної та освітньої діяльності у Тобольській та Ростовській єпархіях. Дослідник у контексті аналізу внеску Арсенія Мацієвича у справу канонізації митрополита Димитрія Туптала наводить факт, який дуже рідко згадувався іншими дослідниками і міг свідчити про перші непорозуміння між Арсенієм Мацієвичем та членами Синоду: «Синод доручив митрополиту Арсенію взяти справу канонізації під контроль і зібрати в Ростовському архієрейському домі всі неопубліковані праці митрополита Димитрія, його проповіді. Владика Арсеній довго працював над цим дорученням і, зібравши все, у січні 1760 р. надіслав не Святійшому синодові безпосередньо, а обер-прокуророві князю Василію Козловському. Це викликало велике незадоволення серед тодішніх членів синоду, які винесли таку постанову: «За таке його, митрополита, потрібно віддати судові. Але Святійший правлячий синод зі своєї милості, беручи до уваги його старість і слабке здоров'я, вибачає йому». Цю постанову підписали: архієпископ Новгородський Димитрій Сеченов та архієпископ Петербурзький Сильвестр Кулябка. Важко зрозуміти, чому саме справа, пов'язана з проповідями митрополита Димитрія Ростовського, викликала обурення з боку синодалів, адже митрополит Арсеній їх надіслав обер-прокуророві того ж синоду.. ,» Там само.;

4. Аналіз взаємовідносин церковних ієрархів у Синоді та гострі протиріччя між імперською владою Катерини ІІ та митрополитом Арсенієм Мацієвичем. Як й інші українські науковці, значну увагу дослідник приділяв обставинам судової справи Ростовського митрополита. Особливо значущим фактором порушення цього провадження дослідник вважав особисту ворожість митрополита Димитрія Сечєнова (голови Синоду за Катерини ІІ) до Арсенія Мацієвича на підґрунті кардинально різного ставлення ієрархів до секуляризаційної політики імператриці (Д. Сечєнов виступав активним прибічником введення «штатів духовенства», тобто секуляризації церковних земель. - В.Ч.). На думку дослідника, саме Д. Сечєнов за «мовчазної згоди синодалів» став головним ініціатором засудження митрополита Арсенія. О. Кислашко пише з цього приводу: «Це була звичайна і підступна провокація . Страшним було тут і те, що синод радив стратити непокірного митрополита і за це ратували його співбрати архієреї» Там само..

На нашу думку, стаття О. Кислашко є аналітичною за характером подання історичного матеріалу і цінною з огляду на висвітлення маловідомих фактів з життя митрополита Арсенія. Також у роботі виразно прослідковується послідовна авторська оцінка діяльності цього визначного церковно-суспільного діяча. Недоліком цієї праці, очевидно, є надмірний акцент на етноконфесійних проблемах у суспільно-церковному житті Російської імперії та відсутність прямих посилань на використані в роботі історичні та історіографічні джерела, які автор згадує в статті без вказівки сторінок та подає список використаної літератури лише в післямові своєї монографії Кислашко О., прот. Життя і діяльність святих нашої землі Руси-України прославлених..

Загалом, сучасній вітчизняній історіографії притаманна послідовно апологетична оцінка діяльності митрополита Арсенія. В контексті цієї проблеми, на нашу думку, перед українською історичною наукою постає необхідність цілісного історичного аналізу та переосмислення характеристики Арсенія Мацієвича, розширення кола порушених проблем оцінки цієї особистості та запровадження до наукового обігу широкого кола неопублікованих праць митрополита і документів, дотичних до його життєвого шляху. Слід відзначити, що оцінки його постаті в українській історичній науці є досить одноманітними, такими, що спираються на аналіз антисекуляризаційної діяльності Ростовського митрополита, яка залишається головною темою розгляду для вітчизняних дослідників. Загалом, можна виділити апологетичний, представлений переважно працями духовних осіб, та поміркований погляд на особистість Мацієвича і відзначити фактичну відсутність в українській історіографії негативних оцінок його діяльності. Вітчизняна історіографія пройшла у своєму розвитку кілька етапів, які різнились між собою переважанням біографістичних чи загальноісторичних праць, церковно-політичними поглядами авторів, їх світоглядом та застосуванням різних історико-методологічних основ та концепцій.

У загальнохронологічному аспекті історіографію щодо Арсенія можна розділити на три періоди, в контексті яких відбувалось відкриття археографічної спадщини митрополита та документів, дотичних до його життя, критичний аналіз джерельної бази, та з середини XX ст. - переосмислення значимості його особистості крізь призму наративних праць, написаних на основі історико- генетичного та структурного методів. Базисною потребою для написання згаданих монографій натоді була необхідність наукового аналізу історії Української та Російської Православних Церков і їх ментально-сутнісних ознак в контексті автокефального українського церковного руху першої половини XX ст.

На сучасному етапі переважаючими є історичний та історіографічний аналіз церковно-консервативного напряму діяльності ієрархів-українців, що говорить про узагальнений погляд українських науковців на досліджувану проблему та типологічний підхід до вивчення визначальних явищ та видатних особистостей церковної історії Російської імперії XVIII ст. З іншого боку, серед біографістичних праць, присвячених Арсенію Мацієвичу, переважають роботи літературного, історико-публіцистичного та агіографічного характеру, що свідчить про необхідність відродження українських наукових досліджень його постаті. Водночас, загальним недоліком української історіографії на сучасному етапі, на нашу думку, є відсутність міцних зв'язків між біографістичними студіями та загальнонаративними працями з історії Руської Церкви. Взаємовпливи цих тематичних напрямів вітчизняної історіографії могли б дати якісно нове історичне бачення ролі українських церковних ієрархів в суспільному та церковному житті Російської імперії та збагатити українську церковну історіографію ґрунтовними проблемно-тематичними історичними дослідженнями.

У контексті історіографічного аналізу доцільним є розмежування церковної та світської історіографії Арсенія Мацієвича, які мали дещо відмінні концептуальні оцінки його постаті. Загалом, можна помітити, що в українській церковній історіографії основоположним є етноконфесійний ракурс дослідження постаті митрополита Арсенія та превалюють дослідження церковно-політичної, адміністративної діяльності Ростовського митрополита над студіями його проповідницької, освітньо-культурної діяльності, яка також мала дуже важливе просвітницьке значення. Зокрема, авторству Мацієвича, окрім згаданих полемічних трактатів та проповідей, належить праця «Вопросы и ответы краткие о вере и протчих, ко знанию христианина нужнейших», яка відігравала роль катехізису, одне з перших «житій» митрополита Димитрія Туптала тощо.

Вивчення просвітницько-літературної діяльності митрополита Арсенія в українській науці на сучасному етапі є дуже фрагментарним. Наприклад, у монографії архієпископа Ігоря Ісіченка, присвяченій літературі епохи бароко («Історія української літератури: епоха бароко XVII-XVIII ст.»), про літературно- проповідницьку діяльність Арсенія Мацієвича не згадується Див.: Ісіченко Ігор, архиєп. Історія української літератури: епоха бароко XVII-XVIII ст. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, рекомендований Міністерством освіти і науки України. Львів-Київ-Харків : Святогорець, 2011. 568 с.. У ґрунтовному наративному виданні «Історія української літератури: давня література (друга половина XVI-XVIII ст.)» (опубліковано 2014 р.) про митрополита Арсенія згадується лише 3 рази - в тематичних контекстах появи «антирозкольницьких виступів (праць, написаних проти старообрядництва. - В.Ч.), писаних українцями» Історія української літератури: у 12 т. / редкол.: Віталій Дончик (голова) [та ін.]; Нац. акад. наук України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ : Наукова думка, 2013 / Т. 2: Давня література (друга половина XVI-XVIII ст.) / [М. Сулима та ін.]; наук. ред:. Віра Сулима, Микола Сулима. 2014. С. 381., та виходу у світ трактатів, спрямованих на захист православ'я у полеміці з протестантами Там само. С. 387..