Проблеми комплектування номенклатури Ізмаїльської області у повоєнний період

Размещено на http://allbest.ru

ПРОБЛЕМИ КОМПЛЕКТУВАННЯ НОМЕНКЛАТУРИ ІЗМАЇЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Олексій Ільїн аспірант

Постановка проблеми. Однією зі складових процесу розбудови радянського ладу в Ізмаїльській області було формування місцевої номенклатури. Загалом цю проблему було вирішено за допомогою направлення до краю значної кількості керівних працівників; але в перші роки після відновлення області радянській владі було складно дібрати як професійних, так і відповідальних номенклатурних працівників. Крім того, важливо було залучити місцевих мешканців до рядів номенклатури з огляду на необхідність створити базу підтримки режиму. Тому актуальним є вивчення питання комплектування номенклатури Ізмаїльської області в повоєнний період, виявлення проблем, з якими стикнулися місцеві відділи кадрів, а також чисельності та питомої ваги місцевих мешканців у номенклатурі Ізмаїльської області.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема існування правлячої групи в радянському суспільстві завжди привертала увагу західних вчених та науковців з радянської діаспори, а після розпаду Радянського Союзу - українських, російських та інших дослідників. Вивчення політичної еліти в СРСР розпочалося в західній радянології в 1950-х рр. Н. Лаас зазначає, що концепції стратифікації радянського суспільства, сформовані англомовною історіографією, можна поділити на дві групи, кожна з яких виділяє наявність у СРСР певної панівної групи. Перша група концепцій за основу бере пропонований радянськими суспільствознавцями класовий устрій радянської держави (селяни, робітники та інтелігенція), доповнюючи його відповідно до уявлень про існування в суспільстві вищого прошарку. Друга група складається із сучасних концепцій, які займаються пошуком інших маркерів соціальної ідентичності, крім класової (Лаас, 2008: 113). Відповідно до першого підходу, номенклатура - це панівний клас радянського суспільства, колективний власник засобів виробництва; другий підхід зосереджується на вивченні соціальних маркерів, які позначали приналежність до еліти, правила розподілу пільг та привілеїв. В. Крупина та Ю. Кузьменко виділяють такі підходи щодо концепту «номенклатура»: класовий, елітистський, корпоративно-кастовий, бюрократичний, інституціональний (номенклатура як соціальний інститут) та концептуальний (Крупина, & Кузьменко, 2017: 194). При застосуванні кожного з цих підходів відмінним буде розуміння номенклатури, визначення її кількісних та якісних характеристик.

Українські дослідники широко аналізували явище номенклатури. Стан, повноту й достовірність вивчення проблеми становлення номенклатури західних областей УРСР у вітчизняній та зарубіжній історіографії розглянув Е. Білоус (Білоус, 2012: 306). Аналіз неформальних практик, на яких трималася радянська система управління, розкрив В. Буренков, зокрема на прикладі Дніпропетровського клану (Буренков, 2018: 57). Освітні, професійні, вікові та інші характеристики партійної номенклатури УРСР у повоєнний період, її культурно-етичний рівень та поведінку дослідив В. Крупина (Крупина, 2009: 213). Проблему відновлення управлінських структур в УРСР - партійних, радянських, господарських, а подекуди і профспілкових та комсомольських організацій, а також специфіку формування номенклатури студіювали О. Лисенко та Т. Першина (Лисенко, & Першина, 2009: 415.). Роль номенклатури в системі управління Радянською Україною в повоєнний період розкрив О. Штейнле (Штейнле, 2009: 262).

Метою статті є вивчення проблем у комплектуванні номенклатури в Ізмаїльській області, а саме: рівня залучення місцевого населення до управління областю, змінюваності номенклатурних працівників, стану затвердження номенклатурних працівників в перші роки існування області.

Виклад основного матеріалу. Нами номенклатура була визначена за формальною ознакою: номенклатура - це «1) перелік керівних посад, призначення на які здійснює не голова установи, а вищий партійний орган, 2) перелік осіб, які такі посади заміщають або перебувають у резерві для їхнього заміщення» (Восленский, 1990: 90-91). Відповідно до цього визначення, номенклатура Ізмаїльської області складалася з чотирьох рівнів: номенклатура ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, обкому та райкомів-міськкомів. Одночасно вона ділилася на п'ять груп: 1) партійні, комсомольські та газетні кадри, 2) радянські кадри, 3) кадри МВС, МДБ, суду та прокуратури, 4) промислові та транспортні кадри й 5) сільськогосподарські кадри (див. Табл. 1).

Таблиця 1.

Розподіл номенклатурних посад за штатом станом на 1 січня 1947 р.

Джерело: ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330, арк. 17.

Певні зміни в соціальній структурі населення Південної Бессарабії відбулися ще до відновлення радянської влади. Як писав 28 серпня 1944 р. секретар Ізмаїльського обкому В. Горба, ще до встановлення радянської влади частина населення виїхала до Королівства Румунія, в основному, за його словами, «торгаші та інші антирадянські елементи». В області також майже не залишилося інтелігенції - вчителів та лікарів (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 814, арк. 2). Налякані наближенням радянської армії та відновленням радянського ладу взірця 1940-1941 рр. чиновники, підприємці та фахові спеціалісти намагалися залишити область. Замість румунських чиновників, керівні позиції в області зайняли прислані з інших районів СРСР працівники.

Як вказують історики О. Лисенко й Т. Першина, комплектування управлінських структур у перші повоєнні роки відбувалося з комуністів-учасників партизанського руху, демобілізованих та незначної кількості евакуйованих (Лисенко, & Першина, 2009: 420-424). Це твердження цілком справедливе й щодо Ізмаїльської області. За 1945 р. обласна партійна організація зросла на 1362 особи, головним чином за рахунок осіб, які прибули з Радянської армії та зі східних областей. Так, з Радянської армії прибуло 1127 осіб, із них 925 членів партії, а зі східних областей приїхало 656 осіб, із них членів партії - 550 осіб (ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330, арк. 3).

Відповідно до визначення номенклатури В. Восленського, номенклатура носила формальний характер та мала затверджуватися партійними комітетами. Однак у перші повоєнні роки не всі дібрані працівники затверджувалися на засіданнях обкому або райкомів- міськкомів, іноді затвердження носило формальний характер, незадовільно також оформлювалася документація відділу кадрів. Станом на 1 січня 1946 р. із зайнятих номенклатурних посад обкому було затверджено 64,2%, а з номенклатури райкомів та міськкомів - 68,5%. Проте після постанови ЦК ВКП(б) «Про підготовку, підбір та розподіл керівних партійних та радянських кадрів в Українській парторганізації» й відповідної постанови ЦК КП(б)У, обком та райкоми покращили свою роботу із затвердження кадрів. Станом на 1 січня 1947 р. із 1118 посад номенклатури обкому було дібрано 1098 осіб, а затверджено - 1024, або 98,3%. Номенклатура міськкомів та райкомів складалася з 3209 посад, дібрано було 3129 осіб, затверджено - 2836 осіб, або 90,8% (ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330, арк. 19-20).

Можемо констатувати, що весь повоєнний період керівні позиції займали прислані до області зі східних регіонів УРСР та СРСР кадри. Станом на 1 січня 1947 р. номенклатура ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У за штатом охоплювала в області 379 посад, з яких було заміщено 375 посад, усього місцевих мешканців було висунуто 7 осіб (ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330, арк. 17, 27). В 1951 р. номенклатура ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У за штатом охоплювала в області 362 посади, з яких було заміщено 352 посади, усього місцевих мешканців було висунуто 13 осіб (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 6230, арк. 10).

Місцевих мешканців на посадах номенклатури обласного рівня було трохи більше. Так, станом на 1 січня 1946 р. на номенклатурних посадах обласного рівня працювало всього 9 висуванців із місцевого населення, а станом на 1 серпня - 40 осіб. Такий стан речей спричинив незадоволення республіканського ЦК КП(б)У, наслідком чого стало укладення постанови «Про підбір, висування та виховання кадрів із місцевого населення в Ізмаїльській області» від 22 серпня 1946 р. У наступні пів року кількість місцевих працівників у номенклатурі обкому суттєво збільшилася та станом на 1 січня 1947 р. становила вже 124 особи (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822, арк. 71). За 1948 р. кількість місцевих мешканців трохи зменшилася та складала 113 осіб. У звіті відділу кадрів Ізмаїльського обкому вказувалося, що станом на 1 січня 1948 р. на посадах номенклатури обкому працювало 485 місцевих працівників, що складало 30,9%. Проте при більш детальній перевірці звіту в ЦК КП(б)У виявилося, що ці дані сфальсифіковані. Питома вага в 30,9% була отримана через включення до номенклатури обкому 437 голів колгоспів, з яких 372 особи були місцевими мешканцями. Отже, справжня питома вага місцевого населення в номенклатурі обкому становила 113 осіб (10%), а за 1947 р. відбулося скорочення чисельності місцевих висуванців на посадах обкомівської номенклатури - зі 124 станом на 1 січня 1947 р. осіб до 113 осіб станом на 1 січня 1948 р. (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822, арк. 62-63). У висновку щодо звіту відділу кадрів Ізмаїльського обкому КП(б)У вказувалося, що з місцевого населення не було жодного голови міськради та райради, старшого агронома райземвідділу, старшого механіка МТС, голови міських та районних Рад Осовіахіму, голови міських та районних комітетів фізкультури і спорту. В органах МВС, МДБ, друку та облвиконкому також не працювало жодного місцевого мешканця. Зі 16 завідувачів міськрайторгвідділів лише 2 особи були з місцевих мешканців, із 16 голів міськрайпланових комісій - 3; з 13 голів райспоживзоюзів - 3; із 13 старших інспекторів із культурно-масової роботи при райвиконкомах - 3. Навіть з-поміж голів колгоспів 66 осіб працювало не з числа місцевих мешканців (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822, арк. 62-63).

Тенденція до поступового збільшення кількості висуванців із місцевого населення на номенклатурних посадах простежувалася весь період існування Ізмаїльської області, проте переважно - на рівні районної та обласної номенклатури. Іншою була ситуація на найнижчому рівні номенклатури. Якщо станом на 1 січня 1946 р. номенклатурних працівників міськкомів і райкомів в області було 304 особи, або 22,3% місцевого населення, то станом на 1 січня 1947 р. - 1339 осіб, або 40% (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822, арк. 71). Станом на 1 січня 1945 р. в 51 колгоспі з 54 були дібрані керівники з місцевого населення, у 21 риболовецькій артілі головами працювали місцеві рибалки, багато місцевих працювало бригадирами, завідувачами ферм, старшими та дільничними агрономами МТС тощо. Загалом, на керівну господарську та радянську роботу районного рівня з місцевого населення було висунуто 304 особи, зокрема: 1 особа - голова виконкому Кілійської міської ради депутатів трудящих; 5 осіб - заступниками голів виконкомів райрад депутатів трудящих; 49 осіб - завідувачами відділів виконкомів райрад депутатів трудящих; 51 особа - завідувачами та директорами шкіл; 28 осіб - завідувачами медичних установ; 12 осіб - керівниками підприємств місцевої промисловості; 72 особи - головами промартілей та керівниками майстерень; 2 особи - секретарями РК ЛКСМУ; 84 особи - керівниками інших районних організацій (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 1569, арк. 14-15). Через рік після відновлення області в Ізмаїлі з місцевого населення було 12 керівників підприємств та установ, 22 - голів артілей та завідувачів майстернями, 11 - завідувачами та головами відділів, 19 - начальниками цехів та інші; у Кілії з місцевого населення головами артілей було 5 осіб, завідувачами відділами міськвиконкому - 3 особи, завідувачами цехами та бригадирами - 16 осіб та інші (ДАОО, ф П-4980, оп. 1, спр. 186, арк. 6, 12).

У міських партійних організаціях питома вага комуністів та кандидатів із місцевого населення також була незначною: станом на 1 червня 1947 р. питома вага комуністів складала 2,8%, кандидатів - 19,6%. В Ізмаїльській міській парторганізації всього було 1256 комуністів, з яких 24 особи були місцевими мешканцями, у Білгород-Дністровській міській парторганізації було 409 комуністів, з яких 21 особа була місцевими мешканцями, а Кілійська міська парторганізація нараховувала 143 комуніста, з них місцевих було 5 осіб (див. Табл. 2). Отже, обласні керівники обмежено залучали місцеве населення до управління областю, загалом віддаючи перевагу «перевіреним кадрам» зі Сходу.

Таблиця 2.

Чисельний склад міських і районних партійних організацій Ізмаїльської області та кількість комуністів із місцевого населення станом на 1 липня 1947 р.

Джерело: ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 1663, арк. 123, 129.

Аналізуючи структуру номенклатури в повоєнний період зазначимо, що в 1944-1949 рр. домінували направлені до області працівники. Абсолютне переважання не місцевих мешканців було в номенклатурі рівня ЦК КП(б)У. Питома вага місцевих мешканців у цій номенклатурі в 1946-1949 рр. коливалася в межах від 1 до 3%. Трохи більшою питома вага місцевих мешканців була на рівні обласної номенклатури: 0,9% станом на 1 січня 1946 р., 11,1% - 1 січня 1947 р., 29,3% - 1 січня 1948 р., 7,7% - 1 січня 1949 р., 4,1% - 1 травня 1949 р. Якщо на рівні номенклатури ЦК КП(б)У та ОК КП(б)У питома вага місцевого населення залишалася стабільною, то на рівні номенклатури райкомів та міськкомів вона суттєво коливалася: 22,3% станом на 1 січня 1946 р., 42,9% - 1 січня 1947 р., 64,7% - 1 січня 1949 р., 54,2% - 1 січня 1949 р., 39,4% - 1 травня 1949 р. (див. Табл. 3).

Таблиця 3.

Кількість комуністів із місцевого населення в номенклатурі Ізмаїльської області в 1946-1949 рр.

Джерело: ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 5143, арк. 2.

У перші роки після відновлення області радянській владі було досить складно дібрати як професійних, так і відповідальних номенклатурних працівників. Як зазначає В. Крупина, нашвидкуруч призначені під час війни функціонери не могли впоратися із виконанням поставлених завдань, компрометуючи й себе, і владу загалом (Крупина, 2009: 267). Крім того, з огляду на події колективізації, голоду та хлібозаготівельних робіт, деякі партійці намагалися покинути область. За 1945 р. в номенклатурі обкому змінилося 315 осіб, або 33,6% (ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330, арк. 22), зокрема приблизно 50% секретарів міськкомів та райкомів (див. Табл. 4).

Таблиця 4.

Чисельність замінених партійних працівників номенклатури обкому в 1945 р.

Джерело: ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 1569, арк. 5.

У 1946 р. з 1118 номенклатурних посад обкому було змінено 473 працівники, причому на 23 посадах робітники змінювалися два рази, а на чотирьох посадах - три рази. З 473 працівників 74 були замінені як такі, що не впоралися зі своєю роботою, і 53 - за порушення радянської законності та як такі, що скомпрометували себе. Крім того, 129 осіб були замінені через хворобу та за сімейними обставинами. У звіті обласної партійної організації вказувалося, що «велика кількість працівників прибула до Ізмаїльської області у зв'язку з поганим станом здоров'я, сподіваючись, що клімат півдня покращить стан здоров'я. Але кліматичні умови області протипоказані туберкульозно-хворим та іншим хворобам, й обком КП(б)У змушений був дати їм змогу виїхати з області відповідно до висновків лікарів» (ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330, арк. 22). У 1946 р. в номенклатурі обкому змінилося 42,3%, зокрема 50% секретарів райкомів та міськкомів КП(б)У. З 16 голів райвиконкомів змінилося 9, із них 5 були зняті як такі, що не впоралися з роботою, і 4 - за морально-побутовий розклад, порушення революційної законності тощо. Зі 195 голів сільських рад змінилося за рік 98, із них два рази - 28, три рази - 20 і чотири рази - 11 голів, водночас значна частина була знята за порушення революційної законності, самопостачання тощо. В обласних комітетах профспілок за рік змінилося 9 голів. За 1946 р. було замінено багато директорів МТС і понад половина заступників директорів МТС із політичної роботи, які також у більшості випадків були зняті за порушення партійної та державної дисципліни (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 1563, арк. 44).

В. Крупина, досліджуючи причини ротації номенклатурних працівників, поділив їх на три умовні групи: «ротації позитивні» (з позитивним формулюванням), «ротації негативні» (з негативним формулюванням) і «нейтральні» (з нейтральним формулюванням). Негативні ротації відображені в статистиці наступним чином: 1) звільнені як такі, що не впоралися з роботою; 2) відсторонені від роботи за порушення директив вищих органів; 3) відсторонені від роботи як такі, що скомпрометували себе (Крупина, 2009: 272). В 1946 р. кількість негативних ротацій становила 127 осіб, а в 1947 р. - 157 осіб. Отже, ситуація в 1947 р. навіть трохи погіршилася (див. Табл. 5). Недоліком представлених у Таблиці 4 даних є те, що в 1947 р. до номенклатури обкому були включені голови колгоспів із метою підвищити показник питомої ваги комуністів із місцевого населення. Зокрема, в 1947 р. як таких, що не впоралися з роботою, було відсторонено 41 голову колгоспу, які в минулому року до цієї групи додані не були. В 1947 р. за порушення радянської законності з партії було виключено 3 особи, 6 осіб були виключені з формулюванням «чужі для партії люди», вочевидь мається на увазі, що ці партійці приховали своє соціальне походження, 14 осіб були виключені за порушення партійної дисципліни та невиконання партійних доручень та ще 10 осіб - за пияцтво (ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 582, арк. 16). Зазначимо, що кількість негативних ротацій могла бути більшою, але для покращення статистичних показників відділи кадрів могли замість негативної ротації вказувати нейтральні, тому важливо разом із кількістю негативних ротацій аналізувати і змінюваність кадрів загалом.

Таблиця 5.

Змінюваність працівників номенклатури ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У станом на 1 січня 1952 р.

Джерело: ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 6230, арк. 17

Висновки. У процесі радянізації Ізмаїльської області важливим питанням було формуванні кадрового потенціалу місцевої номенклатури. Передусім, необхідно було залучити до управління областю місцевих мешканців. У післявоєнний період їхня питома вага збільшувалася в номенклатурі всіх рівнів, проте переважно на рівні районної номенклатури, а на рівні номенклатури обкому, ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б) їхня питома вага була незначною. Іншою вагомою проблемою був низький професійний та морально-побутовий рівень номенклатурних працівників, унаслідок чого виникла їхня висока змінюваність. Найбільша кількість замін відбулася в перші роки після відновлення області, значна кількість замін здійснювалася з негативним формулюванням. Третьою проблемою був низький рівень діловодства у відділах кадрів обласного та районних партійних комітетів, у результатів чого номенклатурні працівники не затверджувалися; проте до початку 1947 р. цю проблему було вирішено.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

Білоус Е. В. Партійно-радянська номенклатура західних областей України у перші повоєнні роки (історіографія проблеми). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. XXXIII. 2012. С. 306-311.

Буренков В. Дніпропетровська номенклатура у роки Другої світової війни. Емінак. 2018. № 2 (2). С. 57-64.

Восленский М. Номенклатура Господствующий класс Советского Союза. Предисловие МилованаДжиласа. Изд. 2.-е. London : Overseas Publications Interchange Ltd, 1990.

ДАоО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 186.

ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330.

ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330.

ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330.

ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330.

ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 330.

ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 582.

Крупина В. Номенклатура повоєнної України: кількісно-якісна характеристика. Україна XXст.: культура, ідеологія, політика. 2009. № 15 (1). С. 267-275.

Крупина В. Освітньо-культурний рівень партійної номенклатури УРСР (друга половина 1940-х - початок 1950-х рр. Український історичний збірник. 2009. № 12. С. 207-214

Крупина В. & Кузьменко Ю. Партійно-радянська номенклатура СРСР сучасні підходи та перспективні напрямки дослідження. Література та культура Полісся. Серія : Історичні науки. 2017.№ 87. С. 192-215.

Лаас Н. Соціальна стратифікація радянського суспільства: концептуальні пошуки в англомовній історіографії другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Україна ХХст.: культура, ідеологія, політика. 2008. № 14. С. 104-116.

Лисенко О., & Першина Т. Відродження державного управління в УРСР (1943-1945 рр.). In Нариси історії державної служби в Україні (Vol. 2). Ніка-Центр, 2009.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 1569.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 814.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 1563.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 3822.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 6230.

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 46, спр. 6230.

Штейнле О. (). Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940 -х - початку 1950-х років. Наукові. записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. 2009. № 43. С. 262-273.

АНОТАЦІЯ

Метою статті є вивчення кількісних та якісних характеристик номенклатури Ізмаїльської області в повоєнний період, зокрема - питомої ваги місцевих мешканців у її структурі. Головними джерелами дослідження цієї проблеми стали звіти обласної партійної організації, звіти відділу кадрів Ізмаїльського обкому КП(б)У та різні доповідні записки. Визначено, що після відновлення Ізмаїльської області радянська влада стикнулася зі значним дефіцитом кадрів: більша частина румунських чиновників, лікарів та вчителів покинули Південну Бессарабію. У перші роки після відновлення області кадрова політика радянської влади включала залучення та використання присланих з інших районів СРСР номенклатурних працівників. Також одразу після відновлення області значна кількість партійців була залучена з демобілізованих із Радянської армії. Питома вага місцевих мешканців на рівні номенклатури ЦКВКП(б) та ЦККП(б)У весь період існування області була незначною, з тенденцією до поступового збільшення їхньої питомої ваги. Дещо більшою була питома вага місцевих мешканців на рівні обласної номенклатури, проте вона майже не перевищувала 10%. Навпаки, значною була питома вага місцевих мешканців на рівні районної номенклатури, її питома вага коливалася від 20 до 60%. Окрема увага була приділена проблемі підбору номенклатурних працівників, а також заміні працівників, які не впоралися зі своєю роботою. Визначено, що радянській владі було складно дібрати професійних та відповідальних номенклатурних працівників весь період існування Ізмаїльської області. У цей час головними причинами змінюваності кадрів були негативні формулювання: як такі, що не впоралися з роботою; усунуто за порушення директив; відсторонено як таких, що скомпрометували себе. Ще однією проблемою в роботі кадрового відділу обкому було несвоєчасне затвердження номенклатурних кадрів у 1945-1946рр., що було виправлено станом на 1 січня 1947.

Ключові слова: Ізмаїльська область, номенклатура, повоєнний період, Південна Бессарабія.

Размещено на Allbest.ru